Решение Чемеровецкого райсуда о недействительности договор кредита и залога с Универсал банком и отказу банку во взыскании


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Справа № 2 – 327 / 2010 року

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2010 року Чемеровецький районний суд Хмельницької області

В складі:
головуючого-судді - Назарчука Р.В.
при секретарі - Ніколаєвій Л.М.

представників - Кисіль Ю.В., ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чемерівці цивільну справу за позовами Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про визнання недійсними кредитних договорів та договорів застави, зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про захист прав споживача,-

в с т а н о в и в :

Позивач ПАТ "Універсал Банк" 21.05.2010р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008р. в сумі 324112,21грн.

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 25.02.2010р. звернувся до суду з позовом до ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору № CL21427 від 29.02.2008р.

Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09.06.2010р. позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження.

25.06.2010р. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим позовом до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_4 118504,57грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975,08грн.

До початку розгляду справи по суті 04.08.2010р. ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ПАТ "Універсал Банк", третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк", зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню.

В судовому засіданні 06.10.2010р. представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 зменшив розмір позовних вимог зустрічного позову і просить суд визнати недійсними кредитні договори №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL52689 від 20.06.2008р., договори застави №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язати ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_5 24379,53грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 406,33грн.

Третя особа приватний нотаріус Новченков І.В. в судове засідання не з'явився, однак до початку розгляду справи по суті подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги не визнає, оскільки договори застави посвідчено правомірно.

Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у позовній заяві ПАТ "Універсал Банк", наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 заперечив та пояснив, що зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 не підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки поданий в порушення ч.1 ст. 123 ЦПК України після початку судового розгляду справи, в силу ст.ст. 73, 202-214, 371, 509-545, 626-637, 1046-1057 ЦК України, ст.ст. 65, 73 СК України, ч.8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" допускається укладання кредитних договорів одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, зобов’язання по таким договорам не створюють жодних правових наслідків для того з подружжя з ким кредитний договір не укладався оскільки валютні цінності одержанні за ними є особистою приватною власністю того з подружжя хто підписував кредитний договір, кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 містять усі істотні умови передбаченні ст.ст. 207, 628, 638 ЦК України, ч.4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в силу ст.ст. 6, 13, 625, 627, 629, 1046, 1054 ЦК України ВАТ "Універсал Банк" не мав жодних переваг перед споживачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за підписаними з ними кредитними договорами, положення ст.ст. 1, 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не мають жодного відношення до підстав недійсності кредитних договорів, згідно положень п."г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533, ст. 1049 ЦК України, ст. 2, п.3 ч.1, п.1 ч.2 ст. 47, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп. 2.1, 2.3, 5.3 "Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001р., п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., п.3 "Інструкції про касові операції в банках України" затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., пп. 7, 13 "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затвердженої Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. ВАТ "Універсал банк" правомірно укладав кредитні договори з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іноземній валюті та видавав у ній кредити, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повертати кредити зобов’язані у тій смій валюті, іноземна валюта є законним засобом платежу на території України.

Представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй позовній заяві в інтересах ОСОБА_4, наполягає на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив та пояснив, що виходячи з ч.1 ст.215 ЦК України кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є недійсними, оскільки їх зміст суперечить Конституції України, Цивільному, Господарському та Сімейному кодексам України, Законам України "Про захист прав споживачів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", особи, які вчиняли правочини від імені ВАТ не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, просить суд застосувати вимоги ч.1 ст. 216 ЦК України з наданням розстрочки виконання на 60 місяців.

Представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй зустрічній позовній заяві в інтересах ОСОБА_5, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив, надав пояснення аналогічні поясненням ОСОБА_2, а також зазначив, що в даний час жодних договірних відносин ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не мають з ПАТ "Універсал банк", оскільки юридична особа ВАТ "Універсал Банк" припинилася і не відбулося її заміни на ПАТ "Універсал Банк" в договірних відносинах з ОСОБА_5, ОСОБА_4

Заслухавши пояснення представників ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку що в задоволені позову ПАТ "Універсал Банк" слід відмовити, позов ОСОБА_4 і позов ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ВАТ "Універсал Банк" було резидентом України, з 20.01.1994р. по 06.07.2009р. (20.01.1994-08.10.1997рр. АБ "Оазис" (м. Тернопіль), 09.10.1997-29.04.2001рр. АБ "Євроцентр" (м. Львів), 30.04.2001-26.08.2007рр. ВАТ "Банк Універсальний" (м. Львів), 27.08.2007-06.03.2008рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Львів), 07.03.2008-06.07.2009рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Київ). З 08.07.2009р. розпочало свою діяльність ПАТ "Універсал Банк" (м. Київ). ПАТ "Універсал Банк" є резидентом України. Також це доведено: свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №479981 від 08.07.2009р., Статутом ПАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 07.07.2009р., Статутом ВАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 21.11.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Універсал Банк" від 07.03.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Банк Універсальний" від 09.11.2007р.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 є резидентами України, що стверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_1 від 20.10.2000р. і карткою фізичної особи – платника податків НОМЕР_2 від 24.02.2003р.

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є подружжя – чоловіком і дружиною, щостверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 від 02.12.1979р., паспортом серії НОМЕР_4 від 18.12.1999р., паспортом серії НОМЕР_5 від 27.11.1996р.

29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL21427 про надання ОСОБА_4 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 37413,59 доларів США на придбання автомобіля TOYOTA Camry за договором купівлі-продажу автомобіля №GM-1-05.02.2008 від 05.02.2008р., укладеного з ТОВ "Грант Мотор", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Комплексним договором добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків (НВ) №06/02-029295 від 29.02.2008р. укладеного між ОСОБА_4 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_4 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 12,75% річних на день укладання і 38,25% річних в разі прострочення платежу.

29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу №CL21427 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_4 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 виданого 26.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 198300 грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором №CL21427. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" дружина ОСОБА_4 ОСОБА_5 надала письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_5 від 29.02.2008р.

20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL52689 про надання ОСОБА_5 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 13188,52 доларів США на придбання автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y за договором купівлі-продажу автомобіля №18356 від 17.06.2008р., укладеного з ТзОВ "УКРАВТОЗАЗСЕРВІС", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Договором добровільного страхування транспортного засобу №06/02-032235 від 21.06.2008р. укладеного між ОСОБА_5 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 15% річних на день укладання і 45% річних в разі прострочення платежу. Також це доведено цим договором.

20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено договір застави транспортного засобу №CL25689 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_5 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого 18.06.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 65000грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором № CL52689. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_4 надав письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_4 від 18.07.2008р.

ВАТ "Універсал Банк" і ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомляли ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про зміну кредитора по кредитних договорах №№CL21427 і CL52689.

ОСОБА_5 не давала згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL21427. ОСОБА_4 не надавав згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL52689.

У ОСОБА_4 і ОСОБА_5 крім їх заробітних плат інших джерел доходів немає. Укладаючи кредитний договір №CL21427 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борг перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн., також укладаючи кредитний договір №CL52689 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борги перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн. і перед ВАТ "Універсал Банк" в розмірі 37413,59 доларів США. Кошти надані ВАТ "Універсал Банк" сім’ї ОСОБА_5 на виконання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 є споживчими кредитами. Також це доведено цими договорами, анкетою-заявою на отримання кредиту від 06.02.2008р., про що в судовому засіданні не заперечував представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В.

Перед укладання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" не повідомляв (усно чи письмово) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно про наявні форми кредитування які банк проводить з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що визнав в судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В.

ВАТ "Універсал Банк" вказав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 страхову компанію, в якій вони зобов’язані застрахувати предмети застави та визначив як обов’язкову умову договорів страхування предметів застави, щоб вигодонабувачем був лише ВАТ "Універсал Банк".

ВАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5 на момент укладання оспорюваних кредитних договорів не мали індивідуальних ліцензій на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі і на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що ВАТ "Універсал Банк" перед наданням кредитів крім анкет-заяв на отримання кредитів інших відомостей про кредитоспроможність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від них не вимагав. Надати пояснення за рахунок яких доходів чи майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" розраховував одержати надані їм позики та процентів від суми позик представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. не зміг. Пояснення представника ПАТ "Універсал Банк" Кисіля Ю.В. про те, що такої заяви достатньо для з’ясування кредитоспроможності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 суд оцінює критично і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" надаючи кредити за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 не додержався основних принципів кредитування – не перевірив кредитоспроможність позичальників.

Згідно ч.3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що зміст, умови кредитних договорів підписаних ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є типовим.

Як видно з пп. 3.1.2 і 7.2.6 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно на всю суму отриманих кредитів в іноземній валюті здійснити купівлю у ВАТ "Універсал Банк" гривні та зарахувати їх в повному обсязі на свої поточні рахунки відповідно відкриті у ВАТ "Універсал Банк".

Як видно з п. 3.3 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно застрахувати за їх відповідно рахунок належні їм автомобілі на користь ВАТ "Універсал Банк" в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії, при настанні дати закінчення цих договорів страхування здійснювати подальше щорічне страхування (повне КАСКО) в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії на користь ВАТ "Універсал Банк".

Згідно п. 4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно сплатити йому винагороду за ініціювання ним надання кредитів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно розміром 561,2 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL21427) і 395,66 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL52689).

Суд вважає, що ВАТ "Універсал Банк" як умову надання кредитів вимагав від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 придбати в нього товар (гривні), послуги (пропозиція надати кредит) і пов’язаної з ВАТ "Універсал банк" особи (страхової компанії) послугу (страхування).

Згідно п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладання договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; 3) и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування,може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" 1. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. 2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

ВАТ "Універсал Банк" підпункти 2в, 2д, 2и, 2і п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не виконав при наданні кредитів за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689. З урахуванням цього і п.4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 суд погоджується з доводами представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що кредитні договори №№CL21427 і CL52689 на умовах зазначених в них були нав’язані ВАТ "Універсал Банк" ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно і останні не могли здійснити свідомий вибір і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" займався нечесною підприємницькою практикою ввівши споживачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в оману.

Згідно п.1 ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з цієї норми закону гроші одержані ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 від ВАТ "Універсал Банк" є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відхиляє твердження представника ПАТ "Універсал Банк" про те, що ці гроші є особистою приватною власністю кожного з подружжя ОСОБА_5, як необґрунтовані, такі, що спростовуються його-ж доводами про те, що надані ОСОБА_5 кредити повинні повертатися за рахунок заробітної плати кожного з них, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя, спростовуються позицією ВАТ "Універсал Банк" при укладанні договорів застави транспортних засобів №№ CL21427 і CL25689, нотаріально засвідченими заявами кожного з подружжя ОСОБА_5 про згоду на надання в заставу спільної сумісної власності подружжя (автомобілів) і суперечать ст.ст. 57, 60, 61 СК України.


Згідно ст. 65 СК України 1. Дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Згідно до ч.1 ст.31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Суд вважає, що грошові кошти в сумі 37413,59 доларів США і 13188,52 доларів США виходять за межі дрібних побутових, є цінним майном та відповідно ч. 4 ст. 65 СК України їх отримання кожним із подружжя створює обов’язки для другого із подружжя.


ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 не виконали ч.3 ст. 65 СК України, оскільки не одержали письмової згоди на укладання цих договорів від другого з подружжя.

Згідно ч.1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ч.3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Згідно ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Згідно ст. 192 ЦК України 1. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Згідно ст. 524 ЦК України 1. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. 2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України 1. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. 2. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених кошів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.

Згідно ст. 14 ГК України ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Аналогічні положення містяться в ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно ст. 19 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Згідно чч.1, 2, пп. в, г ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 1. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 2. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Оскільки на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, суд вважає, що отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 проігнорували ці норми Основного та інших законів.

Наданий ПАТ "Універсал Банк" до матеріалів справи дозвіл №92-1 від 07.12.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у ВАТ "Універсал Банк" права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до п.5.3 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Посилання ПАТ "Універсал Банк" на п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., як на підставу законності укладання кредитних договорів в іноземній валюті з резидентами і здійснення оплати в ній на території України, суд відхиляє виходячи з припису ч.5 ст. 8 ЦПК України, як такий, що не відповідає ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Оскільки "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затверджена Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій суд не вважає її належним доказом.

Суд вважає за необхідне вказати про те, що оспорювання в ході судового слідства представником ПАТ "Універсал банк" Кисільом Ю.В. розміру суми, яка підлягає поверненню сторонам після визнання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 недійсними свідчить про фактичне визнання ПАТ "Універсал Банк" недійсності цих кредитних договорів.

Таким чином при вчиненні правочинів: укладанні 29.02.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 і 20.06.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 не додержано сторонами вимог встановлених чч. 1-3 ст.203 ЦК України і ці правочини керуючись ч.3 ст. 215 ЦК України слід визнати недійсними, а в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовити, як такому, що ґрунтується на недійсному правочину.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 останні є такими з моменту їх вчинення.

Позови в частині визнання недійсними договорів застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Параграфом 6 глави 49 ЦК України не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договори застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аналогічну норму містять ч. 1 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст. 59 ГК України, ч.1 ст. 79 Закону України "Про акціонерні товариства", ч.2 ст. 26 Закон України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно ст. 108 ЦК України 1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Аналогічну норм містять ч.3 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ч.1 ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства" і ч.5 ст. 59 ГК України.

Згідно п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Згідно ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.


Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 192, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 19, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 65 СК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008 року в сумі – 324 112 грн. 21 коп. - відмовити.

Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року, зобов’язання Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» прийняти від ОСОБА_4 – 118 504 грн. 57 коп. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975 грн. 08 коп. - задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», зобов’язання Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню - задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4.

Визнати недійсним кредитний договір №CL52689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5.

Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4.

Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5.


В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Р.В. Назарчук

ПАТ «Універсал Банк»
м. Хмельницький
вул.. Гагаріна, 5/1

КОПІЯ: ОСОБА_2
жит. АДРЕСА_2
Хмельницької області

КОПІЯ: ОСОБА_3
жит. АДРЕСА_1
Хмельницької області

КОПІЯ: ОСОБА_4
ОСОБА_5
жит. АДРЕСА_3
Хмельницької області

КОПІЯ: Новченкову І.В.
м. Хмельницький
вул.. Зарічанська, 26

Чемеровецький районний суд Хмельницької області надсилає копію рішення від 30.11.2010 року для відома.

ДОДАТОК: копія рішення на 5 арк.

Заступник голови
Чемеровецького районного суду Р.В. Назарчук

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12827116

Link to post
Share on other sites

правомірно укладав кредитні договори з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іноземній валюті та видавав у ній кредити, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повертати кредити зобов’язані у тій смій валюті, іноземна валюта є законним засобом платежу на території України.

Вот это просто "супер" в Запереченнях банку.

картошку можно тоже за доллары покупать. :lol:

Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що ВАТ "Універсал Банк" перед наданням кредитів крім анкет-заяв на отримання кредитів інших відомостей про кредитоспроможність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від них не вимагав

Порешали представителя? ;)

Виходячи з цієї норми закону гроші одержані ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 від ВАТ "Універсал Банк" є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відхиляє твердження представника ПАТ "Універсал Банк" про те, що ці гроші є особистою приватною власністю кожного з подружжя ОСОБА_5, як необґрунтовані, такі, що спростовуються його-ж доводами про те, що надані ОСОБА_5 кредити повинні повертатися за рахунок заробітної плати кожного з них, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя.

посмотрим, как оно пройдет апелляцию...

Суд вважає за необхідне вказати про те, що оспорювання в ході судового слідства представником ПАТ "Універсал банк" Кисільом Ю.В. розміру суми, яка підлягає поверненню сторонам після визнання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 недійсними свідчить про фактичне визнання ПАТ "Універсал Банк" недійсності цих кредитних договорів.

не понял этой фразы(

и от реституции человека красиво освободили

правильно, пусть потом банк подает на реституцию, а человек себе спокойненько все выводит из под залога.

Link to post
Share on other sites

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аналогічну норму містять ч. 1 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст. 59 ГК України, ч.1 ст. 79 Закону України "Про акціонерні товариства", ч.2 ст. 26 Закон України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно ст. 108 ЦК України 1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Аналогічну норм містять ч.3 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ч.1 ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства" і ч.5 ст. 59 ГК України.

Згідно п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Згідно ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити.

Не могу понять. Если банк стягует определенную сумму долга будучи ПАТом, а вимога была при ВАте (ранее), при этом не уведомил заемщика о реорганизации, не предоставил доказательств этому. Значит его стягнення незаконно?

Если банк не стал взыскивать будучи ВАТом, а начал взыскивать будучи ПАТОм, тоже пусть идет в сад?

Кто может уточнить эти нюансы?

Link to post
Share on other sites

А вот это способно пройти апеляцию? :

"Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити."

Мнения?

Пы.Сы. Пока читал -Антибанк задал тот же вопрос.

Link to post
Share on other sites

Не могу понять. Если банк стягует определенную сумму долга будучи ПАТом, а вимога была при ВАте (ранее), при этом не уведомил заемщика о реорганизации, не предоставил доказательств этому. Значит его стягнення незаконно?

Если банк не стал взыскивать будучи ВАТом, а начал взыскивать будучи ПАТОм, тоже пусть идет в сад?

Кто может уточнить эти нюансы?

мне кажется наврядли это пройдет

Хотя снова таки ВАТ -- ПАТ в Украине--это еще одна зацепка у Украине, но судьи ее не берут во внимание

я писал, что при реорганизации, должны быть соответствующие документы...

судья спрашивает у банка, у Вас они есть?

банк показывает статут.

и все. :(

в данном случае судьи молодцы, хорошо поработали для заемщика, зачем ему сразу же отдавать деньги банку?

пусть это будут проблемы банка

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 759/5757/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Борденюк В.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/12073/2020 Доповідач Заришняк Г.М
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим,-
      В С Т А Н О В И В :
      В квітні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулосяв суд із вказаним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості .
      В обґрунтування позову Товариство зазначало, що 07 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено кредитний договір №26- 882/06/2006И, за умовами якого відповідачу ОСОБА_1 було надано кредитні кошти на суму 45 000 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користуванням кредитом -11,80 %.
      В той же день, 07 липня 2006 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87С/06-2006И, за яким ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання визначених кредитним договором зобов`язань.
      Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань своєчасно та у повному обсязі не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в сумі 35619 дол. США, яка складається з: 29943,55 доларів США - заборгованість за кредитом, 5676,37 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентах за користування кредитом в розмірі 44 448 грн. 18 коп., з яких: 17 459 грн. 14 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 26 989 грн. 04 коп. - за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, позивач просив стягнути кредитну заборгованість солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
      Не погоджуючись з таким позовом, представник ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати договір поруки, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , припиненим, вказуючи на те, що Банк, в порушення вимог ч.4 ст. 559 ЦК України не звертався до поручителя із вимогою про виконання основного зобов`язання протягом строку, що перевищує шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№26-882/06-2006И) від 07.07.2006 року у розмірі 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
      У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення, як з поручителя, кредитної заборгованості-відмовлено.
      Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки -задоволено.
      Визнано припиненим договір поруки № 26-87G/06-2006И від 07.07.2006 року, що був укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за договором кредиту № 26-87G/06-2006И (№ 26-882/06-2006И від 07.07.2006 року).
      Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовити в повному обсязі. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2916 року просив залишити без змін.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представники ПАТ «УкрСиббанк» проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним.
      Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 07.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №26-882/06/2006И, за умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 45 000,00 доларів США, на строк до 07 липня 2027 року, із процентною ставкою за користування кредитом - 11,80%.
      07 липня 2006 року в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №26-87G/06-2006И, за яким остання зобов`язувалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед АКІБ «УкрСиббанк» за вказаним кредитним договором.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
      Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.
      За правилом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.
      Судом встановлено, що узв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором кредиту у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31.03.2015 року склала 35 619,92 доларів США і 44 448,18 гривень; загальний розмір заборгованості позичальника складається із 29 943,55 доларів США -боргу за кредитом, 5 679,37 доларів США - боргу за відсотками за користування кредитом, 44 448,18 грн. пені.
      Звертаючись до суду з вказаним позовом, Банк зазначав, що в зв`язку з несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов`язань 23 липня 2014 року відповідачам було направлено вимогу про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, що підтверджується реєстрами про відправку рекомендованих листів, однак, станом на день звернення з даним позовом до суду відповідачі свої зобов`язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту та сплаті процентів за користування ним, не виконали.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для дострокового стягнення заборгованості за кредитом, оскільки вимога про погашення простроченої заборгованості була направлена боржнику 23 липня 2014 року, то датою дострокового повернення всього розміру кредиту слід вважати 03 вересня 2014 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
      Пунктом 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту визначено, що позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в будь-якому випадку не пізніше07 липня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до визнаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору.
      В пункті 11.1 договору про надання споживчого кредиту зазначено, що у випадку настання обставин, визначених у підпунктах 2. 3, 4. 9, 5. 3, 5. 5, 5. 8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов цього договору протягом 31 календарного дня з дня одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
      У пункті 11.2 договору про надання споживчого кредиту № 26-87G/06-2006И від 07 липня 2006 року сторонами обумовлено, що зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальнику, що вказана у розділі 12 цього договору.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, «якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      Наведені приписи дають підстави до висновку, що ч.10 ст. 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      З матеріалів справи слідує, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
      Крім того, ч.10 ст.11 «Про захист прав споживачів» передбачено, що 60-тиденний строк має відраховуватись саме з дати отримання, а не відправлення вимоги.
      Боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року, справа №6-57цс12).
      В матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачем ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту. Сама по собі наявність вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості чи квитанції, яка підтверджує її відправку, не може бути доказом отримання позичальником цієї вимоги.
      Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що боржником була отримана вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом, в зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову, не можна вважати обґрунтованим, оскільки він спростовується зібраними по справі доказами.
      За таких обставин, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Також підлягає скасуванню рішення суду в частині стягнення судового збору, у відповідності до вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, за правилами якої, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      В частині вирішення позовних вимог Банку до ОСОБА_2 та в частині вирішення зустрічного позову судове рішення не оскаржувалося, тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
      Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувати в частині стягнення заборгованості та судового збору з ОСОБА_1 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.
      В решті судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів.
      Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92184007
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 214/6174/15-ц
      Провадження № 14-114цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Рикова Тетяна Валентинівна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому після зміни і доповнення позовних вимог просила визнати нежитлове приміщення № 31 у будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках - по Ѕ кожному з них; витребувати у ОСОБА_3 на свою користь Ѕ частину нежитлового приміщення - магазину непродовольчих товарів № 31 , що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
      Обґрунтовувала його тим, що з 09 січня 2004 року вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року.
      До укладення шлюбу ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 14 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Чорною О. С., зареєстрованого у реєстрі за № 3367.
      Під час шлюбу було отримано дозвіл на зміну цільового призначення вказаного житлового приміщення у нежитлове - магазин непродовольчих товарів та за рахунок спільних трудових та грошових затрат, зокрема, кредитних коштів, отриманих за кредитним договором від 06 липня 2005 року № 1/305-МК, укладеним між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ВАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 , здійснили необхідні будівельні та ремонтні роботи з перепланування та переобладнання приміщення, внаслідок чого вартість цього нерухомого майна істотно збільшилась.
      06 липня 2012 року відповідач без згоди позивачки розпорядився на власний розсуд нежитловим приміщенням магазину непродовольчих товарів № 31 , вбудованим у перший поверх житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , уклав зі своєю сестрою ОСОБА_3 договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А., зареєстрований у реєстрі за № 2131.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      08 лютого 2018 року рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не довела того, що вартість спірного нерухомого майна, набутого ОСОБА_2 до укладення шлюбу з нею, істотно збільшилася саме у результаті їх спільної з ОСОБА_1 трудової та грошової участі у здійсненні його переобладнання та проведення ремонтних робіт під час шлюбу.
      Суд вважав, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного приміщення із житлового у нежитлове у розумінні частини першої статті 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є достатньо значним для можливості визнання зазначеного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя.
      Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 за кредитним договором від 06 липня 2005 року № 1/305-МК, були використані на здійснення переобладнання нерухомого майна та ремонтних робіт у ньому, а тому мотиви участі позивачки в поверненні кредиту, отриманого ОСОБА_2 на споживчі цілі, не мають правового значення для вирішення спору. Разом із цим, як зазначили відповідачі та підтвердила у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , грошові кошти на проведення робіт з переобладнання та ремонту спірного нерухомого майна надали саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, наявні в ОСОБА_2 доходи від здачі в оренду належного йому на праві особистої приватної власності об`єкта нерухомого майна свідчать про можливість виконання ним зазначених робіт за рахунок власних коштів.
      Суд першої інстанції визнав висновок судової будівельно-технічної експертизи від 21 травня 2014 року № 386 недопустимим доказом на підтвердження обставини щодо істотного збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок його переобладнання під час шлюбу сторін, оскільки оцінку та визначення ринкової вартості судовим експертом проведено з порушенням вимог пункту 15 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, тому що аналоги за площею, місцем розташування, територіальною дислокацією, типом приміщень підібрано із житлового фонду, тоді як об`єктом дослідження є нежитлове приміщення (магазин), що, у свою чергу, призвело до завищення вартості об`єкта оцінки.
      Суд першої інстанції вважав, що позивачка не спростувала того, що на момент відчуження ОСОБА_3 нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 , що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. У зв`язку із цим суд зробив висновок, що укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року без згоди ОСОБА_1 не суперечить чинному законодавству.
      12 лютого 2019 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Визнано спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлове приміщення № 31, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
      Визнано за ОСОБА_1 право власності на 32,80 % нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
      Визнано за ОСОБА_2 право власності на 67,20 % нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
      Визнано недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А., зареєстрований у реєстрі за № 2131.
      Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 32,80 % нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
      Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 67,20 % нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 загальною площею 43,4 кв. м, що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 .
      Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що за час шлюбу сторін у результаті їх спільних трудових та грошових затрат, а саме проведення переобладнання та ремонтних робіт, відбулося значне поліпшення та збільшення вартості спірного нерухомого майна, яке нерозривно пов`язане з об`єктом нерухомості, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 травня 2014 року № 386, достовірність якого відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не спростував. У зв`язку із цим суд вважав, що наявні підстави для визнання частки у нежитловому приміщенні магазину непродовольчих товарів № 31 , що знаходиться на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , на яку відбулося збільшення вартості належного ОСОБА_2 майна, спільною сумісною власністю подружжя.
      Також суд вважав, що укладення ОСОБА_2 у липні 2005 року, тобто у період отримання дозволу на проведення переобладнання квартири АДРЕСА_2 у нежитлове приміщення з подальшим проведенням у ньому ремонтних робіт, кредитного договору, за умовами якого він отримав грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США на споживчі цілі, за відсутності доказів на підтвердження посилань відповідача про спрямування цих коштів на розвиток підприємницької діяльності, а також з урахуванням того, що остаточне погашення кредиту відбулося 11 листопада 2009 року, не спростовує тієї обставини, що погашення кредиту відбувалося за рахунок коштів сімейного бюджету подружжя і що зазначені кошти були використані саме на проведення переобладнання та ремонтних робіт у спірному об`єкті нерухомого майна.
      Визначаючи частки кожного з подружжя у зазначеному об`єкті нерухомості, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21 травня 2014 року № 386 вартість спірного нерухомого майна за рахунок проведених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу переобладнання та ремонтних робіт збільшилася на 270 935 грн 00 коп., що становить 65,60 % його вартості.
      З огляду на наведене апеляційний суд вбачав підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 62 СК України та визнання у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на 32,80 % спірного нежитлового приміщення, що становить половину частки майна, що істотно збільшилася у своїй вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат подружжя, за ОСОБА_2 - права власності на 67,20 % приміщення.
      Оскільки розпорядження спільним майном шляхом укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року відбулося без згоди ОСОБА_1 як співвласника такого майна, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним та витребування спірного об`єкта нерухомого майна на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно розмірам часток, належних кожному з них у зазначеному майні.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що спірне нерухоме майно ОСОБА_2 набув до шлюбу з позивачкою, а тому воно належить йому на праві особистої приватної власності. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження її трудової чи грошової участі у збільшенні вартості зазначеного майна, оскільки на час здійснення реконструкції спірного нерухомого майна вона не працювала та не мала доходу, за рахунок якого міг погашатися кредит, отриманий ним у ВАТ КБ «Приватбанк», а також ніколи не працювала в магазині, не здійснювала підприємницької діяльності та не була зареєстрована як підприємець. Тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 62 СК України. Суд першої інстанції правильно зазначив, що сам лише факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного нерухомого майна, яке належало останньому на праві особистої приватної власності, не є достатньою підставою для визнання цього майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      На переконання ОСОБА_2 , апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог згідно з уточненою позовною заявою та за власною ініціативою визнав недійсним договір дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року, укладений між заявником та ОСОБА_3 , а також безпідставно вирішив питання про витребування у ОСОБА_3 на його користь 67,20 % нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , хоча ні він, ні позивачка такої вимоги не заявляли.
      Вирішуючи питання про витребування спірного нежитлового приміщення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 недобросовісним набувачем цього майна, оскільки на момент укладення договору дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року не існувало судового рішення про визнання його спільним сумісним майном подружжя, а тому на момент відчуження спірного майна відповідач діяв як одноособовий власник. Крім того, на час укладення правочину ОСОБА_3 була обізнана, що квартира АДРЕСА_2 набута ОСОБА_2 у власність до укладення шлюбу з позивачкою і що остання не брала участі в її переобладнанні у нежитлове приміщення і в здійсненні ремонтних робіт.
      Позиція інших учасників справи
      У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Посилання заявника на ті обставини, що проведення робіт з переобладнання житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , у нежитлове, а також ремонтні роботи було виконано ним не за рахунок коштів подружжя, а за рахунок власних коштів, отриманих у позику від матері ОСОБА_4 та сестри ОСОБА_3 , як правильно зазначив апеляційний суд, належними та допустимими доказами не підтверджені. Під час розгляду справи ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 не підтвердили наявність у них фінансової можливості для проведення ремонтних та реконструкційних робіт у спірному нерухомому майні. Крім того, у період з 30 серпня 2001 року до 29 грудня 2005 року та з 01 січня 2006 року до 03 травня 2007 року ОСОБА_3 , а також у період з 01 липня 2002 року до 27 грудня 2005 року та з 01 січня 2006 року до 03 травня 2007 року ОСОБА_4 перебували з ОСОБА_2 у трудових відносинах як наймані працівники, що спростовує посилання заявника на проведення ремонтних робіт у спірному нежитловому приміщенні за їх рахунок.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      21 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а 07 квітня 2020 року - справу призначено до судового розгляду.
      10 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Зокрема, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 62 СК України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.
      Іншою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено частину п`яту статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що непослідовність та суперечливість судової практики протягом тривалого періоду свідчить про існування виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної судової практики.
      15 липня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Суди встановили, що на підставі договору дарування від 14 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Чорною О. С., зареєстрованого у реєстрі за № 3367, ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . Вартість квартири за вказаним договором дарування на дату вчинення правочину складала 13 012 грн 00 коп.
      09 січня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, який розірвано заочним рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року (справа № 435/9198/12).
      06 травня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до міського голови м. Кривого Рогу із заявою про надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове приміщення (з наступним переобладнанням) квартири.
      08 червня 2005 року рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 309 «Про переведення житлових приміщень у нежитлові» вирішено перевести житлове приміщення, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , у нежитлове з правом спільного користування земельною ділянкою прибудинкової території відповідно до частки власності у споруді житлового будинку; надано дозвіл на перепланування та переобладнання зазначеного приміщення для потреб його власника.
      06 липня 2005 року між ВАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 1/305-МК, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000,00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою 16,00 процентів річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 06 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 06 липня 2005 року між ВАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 1/305-МК/1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Перекопською І. С., зареєстрований у реєстрі за № 2569, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_5 .
      Ремонтно-будівельні роботи з переобладнання житлової квартири АДРЕСА_2 у нежитлове приміщення проводилися у період з листопада 2005 року до лютого 2006 року.
      25 червня 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 13 червня 2012 року № 192 «Про оформлення прав власності на об`єкти нерухомого майна» ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів після реконструкції квартири, вбудованого у перший поверх житлового будинку, загальною площею 43,4 кв. м, а 28 червня 2012 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення АДРЕСА_6 .
      06 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А., зареєстрований у реєстрі за № 2131, за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність сестрі, обдаровуваній, нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів № 31 , вбудоване у перший поверх житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 як дружина дарувальника не надавала згоди на укладення зазначеного правочину.
      Позивачка просила визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.
      Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах СК України.
      Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
      У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
      Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час укладення сторонами шлюбу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
      1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
      2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
      3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
      У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
      Крім того, у статті 58 СК України вказано, що і дохід, який приносить річ, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є також власністю цього з подружжя.
      І саме той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України).
      У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      Також вказано, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
      Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
      Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
      Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
      Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
      У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
      Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
      Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
      У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
      Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
      Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
      Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
      Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
      Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
      Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
      За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
      Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
      У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
      Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
      Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
      Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
      В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
      При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
      Суд першої інстанції вважав доведеним, що всі поліпшення у переобладнання квартири у нежитлову нерухомість вчинені за рахунок коштів власника майна. Саме тому не вбачав підстав для визнання особистого майна спільним майном.
      Суд першої інстанції встановив, що з наявних у справі доказів не підтверджується не тільки факт грошових затрат колишньої дружини ОСОБА_1 , а й факт трудових затрат, коли вона могла б вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Однак, як зробив висновок суд першої інстанції, такі обставини позивачкою не доведені.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, висновок суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності законним і обґрунтованим.
      Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
      Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на Ѕ частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
      Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного приміщення із житлового у нежитлове у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
      Також доводи позивачки не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правомірності відчуження відповідачем ОСОБА_3 нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів, яке належало йому на праві особистої приватної власності, тому договір дарування нежитлового приміщення від 06 липня 2012 року без згоди ОСОБА_1 не суперечив чинному законодавству.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на загальні правила виникнення спільної сумісної власності подружжя, управління такою власністю та принцип її поділу.
      Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
      Частиною першою статті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
      Відповідно до частини першої статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
      Це право залишається і після розірвання шлюбу (стаття 68 СК України).
      При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
      Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не дотримався вимог норм процесуального права, зокрема, не навів переконливих доводів, що названа позивачкою вартість майна належним чином підтверджена, та необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статті 62 СК України.
      Разом з тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
      Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю
      Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
      Отже, саме на позивачку покладався обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, про що зазначав суд першої інстанції, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача.
      Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      З уточненої позовної заяви ОСОБА_1 , прийнятої судом першої інстанції, вбачається, що остаточно вона просила визнати нежитлове приміщення спільною сумісною власністю подружжя, витребувати у ОСОБА_3 Ѕ частину нежитлового приміщення магазину непродовольчих товарів та визнати за нею право власності на Ѕ частину цього нерухомого майна.
      Разом з тим суд апеляційної інстанції вирішив питання про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що позовних вимог не заявлялося.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій не дотримався вимог цивільного процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а тому судове рішення не можна вважати законними та обґрунтованими в силу вимог статті 263 ЦПК України.
      Стосовно необхідності відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У зазначеній постанові Верховний Суд України зробив, зокрема, такі висновки.
      Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
      Для застосування правил, передбачених статтею 62 СК України, збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
      Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
      Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
      Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом указаної постанови істотність збільшення вартості майна одного із подружжя передбачає, що доля первинної власності стає незначною, співмірно малою за остаточною ціною. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.
      Тобто застосування вказаних норм не виключає можливості визнання права спільної сумісної власності на об`єкт права особистої приватної власності одного з подружжя з подальшим визначенням часток при поділі такої власності лише з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя.
      Спір у наведеній справі та справі, що розглядається, відрізняється як за предметом доказування, так і за правовим регулюванням. А тому підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17), не вбачається.
      Згідно із частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в позові.
      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як суд касаційної інстанції вона не наділена повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим вважає, що при встановленні обставин справи та дослідженні доказів судом першої інстанції не допущено порушення процесуальних норм, а отже, його висновок не спростований.
      Апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 552 грн 28 коп.
      Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасувати, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2018 року залишити в силі.
      Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 552 грн 28 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 92270721
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа 757/2442/19-ц Головуючий у І-й інстанції - Литвинова І.В.
      апеляційне провадження № 22-ц/824/5093/2020 Доповідач Заришняк Г.М.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      Головуючого - Заришняк Г.М.
      Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
      при секретарі - Діденко А.С.
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості,-
      В С Т А Н О В И В :
      У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з Банку за договором депозитного вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року та за договором депозитного вкладу №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 25 грудня 2018 року, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
      В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10111/14-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2015 року залишене без змін, стягнуті відсотки за вкладами, а за рішенням Святошинського суду м. Києва від 10 липня 2018 року у справі №759/332/15-ц, яке змінено постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, стягнуті суми вкладів та відсотків, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Оскільки позивач не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать до фактичного повернення банком вкладу, а саме до 26 грудня 2018 року, у зв`язку із цим вона звернулася до суду із позовом про стягнення суми відсотків та пені за період з 29 липня 2016 року до виконання рішення суду.
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
      В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
      В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
      В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
      Представник АТ КБ «ПриватБанк» проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення вірного та обґрунтованого застосування відсоткових ставок по вказаних договорах банківського вкладу є предметом спору в справі про стягнення коштів за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, виконання якого було зупинено ухвалою Верховного Суду.
      Колегія суддів не може погодитися з висновком суду з таких підстав.
      Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      У відповідності зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).
      Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
      Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
      Відповідно до ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
      Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 12.07.2010 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір банківського вкладу № SAMDN1000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала Банку депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів.
      За умовами п.2 зазначеного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год. першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритий в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку.
      Клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації (п.3 Договору).
      Відповідно до поданих позивачем доказів, ОСОБА_1 за договором №SAMDN1000711169348 внесла не допитний рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США.
      Судом також встановлено, що 01.07.2011 р. між сторонами у даному спорі був укладений Договір депозитного вкладу № SAMDN1000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а з 12.10.2012 р. відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів.
      Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення.
      У відповідно до п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта.
      У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів.
      Встановлено, що позивач за договором №SAMDN1000717735387 протягом строку його дії відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США.
      З матеріалів справи також слідує, що 12 грудня 2014 року позивачка звернулася до Банку із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено.
      Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.
      Вказаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором №SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором №SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період з березня по травень 2014 року.
      Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишено без змін.
      З матеріалів справи також слідує, що у жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь відсотків за договором №SAMDN01000711169348 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 145081,97 доларів США та відсотків за договором №SAMDN01000717735387 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 177322,40 доларів США, а також 3% річних за договором №SAMDN01000711169348 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 3517,74 доларів США та 3% річних за договором №SAMDN01000717735387 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 4299,46 доларів США.
      Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 - 14547,95 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 12 липня 2010 року та 3% річних в розмірі 4 196 грн. 01 коп., 17 780,82 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 01 липня 2011 року та 3% річних в розмірі 5105 грн. 08 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Постановою Верховного Суду України від 17 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року залишено без зміни.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 29 441,10 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 772 534,46 грн.).
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 35 983,56 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 944 208,61 грн.).
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат - змінено.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401 грн 11 коп. та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601 грн. 26 коп.
      В іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Постановою Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Отже, вказаними судовими рішеннями встановлені обставини існування правовідносин між сторонами за договорами банківського вкладу та обставини внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання (припинення дії) договорів, які не підлягають доказуванню при розгляду даної справи.
      Як вбачається з матеріалів справи, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва 07.12.2019 р. було видано два виконавчих листи про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за депозитними вкладами за рішення суду у справі 759/332/15-ц.
      26 грудня 2018 р. на рахунок позивачки надійшли кошти на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р.
      Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 , вказувала, що залишилися не стягнутими з відповідача на її користь відсотки та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за депозитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 29 липня 2016 року по 26 грудня 2018 року (день зарахування коштів на її рахунок).
      Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з доводами позивачки щодо визначеного нею періоду заборгованості відповідача по відсоткам та 3% річних, оскільки як слідує з матеріалів справи, фактичне списання грошових коштів на підставі виконавчого листа №759/332/15-ц від 07 грудня 2018 року з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПриватБанк», який відкритий у Національному Банку України, відбулось 21 грудня 2018 року на підставі платіжної вимоги від НБУ №18/12 від 18 грудня 2019 року, яка надійшла до Банку 19 грудня 2019 року (а.с.136-138), в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що кінцеву дату періоду нарахування відсотків та 3% річних слід стягувати по 20.12.2018 року.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 12 грудня 2014 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення вкладів, а тому згідно із частиною другою статті 1060 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою про повернення вкладів) та з урахуванням пунктів 4, 16 договорів банківських вкладів договори вважаються розірваними з 17 грудня 2014 року, і з цього часу нарахування відсотків повинно проводитися на суму вкладу по ставці вкладу «на вимогу», яка становить 1 % річних, за фактичний строк користування вкладом.
      Заперечуючи проти даного позову, Банк зазначив, що відсоткова ставка на «вимогу» у розмірі 1,0% річних діяла у АТ КБ «ПриватБанк» по 03 травня 2017 року, а на підставі Протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено (зменшено) ставку «на вимогу» до 0,01% річних.
      За таких обставин, при вирахуванні відсотків на вимогу, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку, наданого Банком, згідно з яким:
      -за договором банківського вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки становлять 13 378,90 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% відсотки за вкладом складають 293,92 доларів США, а всього: 13672,82 долари США;
      - за договором №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки по вкладу становлять 16 816,44 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% - 359,23 доларів США, а всього відсотки за цим договором складають: 17 175,67 доларів США.
      Даний розрахунок представника відповідача є правильним, й сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки ґрунтується на умовах договорів банківського вкладу, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами й представниками позивачки належним чином не спростований.
      Щодо стягнення з Банку на користь позивачки трьох відсотків річних у відповідності за приписами ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
      Статтею 625 ЦК України визначені питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних в національній валюті Україні - гривні за офіційним курсом Національного банку України, які необхідно стягнути за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Таким чином з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору SAMDN1000711169348 підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 129 452,05 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 3 631 776,42 грн. (129 452,05х28,055), а відповідно до договору № SAMDN1000717735387 необхідно стягнути на користь позивачки три відсотки річних у розмірі 158 219,18 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 4 438 839,09 грн. (158 219,18х28,055), які нараховані за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в зв`язку з перебуванням на розгляді у Верховному Суді справи за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року помилковим, оскільки на час постановлення рішення судом першої інстанції, Верховним Судом вже була розглянута касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року та хвалена постанова від 04.12.2019р. про залишення рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 р. у вказаній цивільній справі зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014р., що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів №SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387.
      Таким чином, на час ухвалення судового рішення у даній справі існувало остаточне рішення суду, яке набрало законної сили, яким було встановлено та вирішено питання доведеності укладання між сторонами вказаних договорів, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання та припинення дії договорів.
      З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову. ЗАкціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути: за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.; за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року - відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог необхідно відмовити.
      Керуючись ст.ст.367, 374,376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
      П О С Т А Н О В И В :
      Апеляційну скаргуОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн.
      В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повний текст постанови виготовлений 29 вересня 2020 року.
      Головуючий
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 91956209
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      09 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 703/747/12
      провадження № 61-48242св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
      учасники справи:
      позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2012 року у складі судді Надопти А. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      21 лютого 2012 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ»; банк), правонаступником якого згідно з договором про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року є товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»; товариство), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2007 року банк і відповідач уклали кредитний договір № 1074, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 16 липня 2027 року.
      Унаслідок порушення умов договору станом на 26 січня 2012 року розмір заборгованості становить 35 601,07 доларів США, з яких:
      - заборгованість за кредитом - 34 162,61 доларів США;
      - заборгованість за простроченими відсотками - 1 143,87 доларів США;
      - заборгованість за відсотками за період із 01 до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США, яку позивач просив стягнути з боржника.
      Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
      Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2012 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, позов задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074 у розмірі 284 445,45 грн.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Суди виходили з доведеності факту неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, наявності простроченої заборгованості, яку відповідач добровільно не погасив, що є підставою для її стягнення на користь позивача.
      При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент пред`явлення позову ОСОБА_1 не був зареєстрованим і не проживав за адресою, вказаною в кредитному договорі, адреса його проживання була невідома, що унеможливило надсилання банком йому вимоги про дострокове повернення кредиту. Невикористання банком позасудового способу захисту не перешкоджає йому звернутися до суду за захистом порушеного права.
      Короткий зміст доводів касаційної скарги
      У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали з суду першої інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії суддів із п`яти суддів.
      Аргументи учасників справи
      Доводи касаційної скарги
      Представник ОСОБА_1 зазначає, що обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, спростовуються доказами, які підтверджують відсутність заборгованості за кредитним договором (01 грудня 2011 року прострочена заборгованість за кредитом і відсотками була повністю погашена, що підтверджується довідкою від 01 грудня 2011 року; після цього він здійснював платежі у більшому розмірі, ніж це передбачено договором).
      Усупереч нормам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не направляв йому досудової вимоги про дострокове погашення кредиту з наданням строку для її виконання, що порушує його права, як споживача.
      Банк не довів належними доказами заявлений розмір боргу.
      Короткий зміст відзиву
      Від представника ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень.
      Обставини справи
      Суди встановили, що 17 липня 2007 року ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1074, відповідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 16 липня 2027 року.
      Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору кредит надається позичальнику на добудову житлового будинку.
      Погашення кредиту та процентів за ним повинно здійснюватися позичальником згідно з графіком (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього договору (щомісячно до 23-го числа).
      У пункті 5.3.2. кредитного договору передбачені підстави для дострокового повернення кредиту.
      Згідно з довідкою банку від 26 січня 2012 року № 02-10/89, яка долучена до позовної заяви, станом на 26 січня 2012 року розмір заборгованості відповідача становить 34 162,61 доларів США (272 952,43 грн), з яких строковий кредит - 34 162,61 доларів США (272 952,43 грн), прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США (9 139,30 грн), нараховані відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США (2 353,72 грн).
      17 грудня 2012 року ПАТ «АКПІБ» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074.
      Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05 березня 2018 року залучено ТОВ «Кредитні ініціативи» до участі у справі як правонаступника ПАТ «АКПІБ».
      Позиція Верховного Суду
      Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Колегія суддів частково приймає аргументи, наведені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач взяті на себе кредитні зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 26 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 35 601,07 доларів США (у тому числі строковий кредит - 34 162,61 доларів США, прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США, відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США), яка підлягає стягненню з позичальника.
      Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, визнавши його законним та обґрунтованим.
      При цьому суд апеляційної інстанції відхилив аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення його прав як споживача внаслідок ненаправлення позивачем досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України невикористання банком позасудового способу захисту не перешкоджає йому звернутися до суду за захистом порушеного права.
      Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
      Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
      Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначено, «якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
      Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
      …суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
      Суди встановили, що 17 липня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 1074 (предмет - кредит у розмірі 45 000 доларів США, мета кредитування - добудова житлового будинку) строком до 16 липня 2027 року.
      Пунктом 5.3.2 кредитного договору передбачені підстави для дострокового стягнення кредиту, зокрема, якщо позичальник прострочив свої зобов`язання по поверненню кредиту та/або процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць відповідно до умов цього Договору або у разі несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту; або у випадку перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %.
      Про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за цим договором з вищевказаних підстав банк зобов`язаний письмово повідомити позичальника: повідомленням; при явці останнього в банк; вручення банком особисто позичальнику (під розписку) протягом 3 днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів.
      21 лютого 2012 року банк подав до суду даний позов, у якому просив стягнути з відповідача як прострочену заборгованість, так і дострокову.
      На підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року № 1074 банк надав довідку, згідно з якою станом на 26 січня 2012 року сума боргу становить 35 601,07 доларів США, з яких: строковий кредит - 34 162,61 доларів США, прострочені відсотки - 1 143,87 доларів США, нараховані відсотки за період із 01 січня 2012 року до 26 січня 2012 року - 294,59 доларів США.
      Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
      В апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що кредит надавався на споживчі цілі, у зв`язку з чим відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк повинен був попередньо направити йому вимогу про дострокове повернення кредиту, чого не було зроблено. Зазначав, що банк не надав належного розрахунку заборгованості з відображенням усіх її складових.
      При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції належним чином не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не навів мотивів відхилення вищевказаних доводів апеляційної скарги відповідача, в тому числі й щодо відсутності належного розрахунку заборгованості зі всіма складовими, не визначився із характером спірних правовідносин, зокрема, не встановив строк настання виконання основного зобов`язання, не перевірив, чи направляв банк досудову вимогу про дострокове погашення кредиту та чи отримав її позичальник, унаслідок чого зробив передчасний висновок про задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками (як простроченої, так і дострокової).
      Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з переданням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411 (в редакції станом на 07 лютого 2020 року), 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
      Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року втрачає законну силу.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      В. І. Крат
      Судді:
      Н. О. Антоненко І. О. Дундар
      В. І. Журавель Є. В. Краснощоков
      Джерело: ЄДРСР 91614142
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 755/18777/18
      провадження № 61-13687св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів : Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
      Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко Ірина Олександрівна,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 74 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
      Зазначав , що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І. О. прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Вважав , що таке рішення прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О., індексний номер: 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА _1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу представника АТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К. О. задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що іпотечний договір укладений між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач. Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення, у матеріалах справи не міститься, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з інших підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
      Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Підписуючи договір іпотеки, ОСОБА_1 засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.
      Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.
      Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судом апеляційної інстанції правомірно було встановлено, що право власності на квартиру набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 014-695-КП, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до кредиту 26 липня 2012 року (а.с. 8-14).
      Також 27 липня 2005 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 014-695-ЗП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. за реєстровим № 1732, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 липня 2005 року № 014-695-КП ОСОБА_1 передано банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА _1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності, виданого 05 травня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення від 22 квітня 2004 року № 746-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 травня 2004 року за номером № 43999 (а.с. 15-18).
      Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки від 27 липня 2005 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
      У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Судом встановлено, що у пункті 4.5.3 договору іпотеки ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки.
      Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 18 березня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
      Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки по суті стосуються незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 91466217