В позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовити.

[vekt]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12859096

Справа № 2-1480/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2010 р. Жовтневий районний м. Маріуполя Донецької області суд у складі головуючого судді Богуславської І.А. при секретарі Євчевої М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовами ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселенні і ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачки, вказавши, що між сторонами 27.09.2006 р. був укладений кредитний договір на суму 38 817 доларів США за умови виплати 12 % річних за користування кредитом строком до 23.09.2021 р. Одночасно в забезпечення виконання кредитних зобов’язань сторони уклали договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що відповідачка не виконую умови кредитного договору по поверненню кредиту, позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 333 863 грн. 11 коп., що відповідає 41 785, 12 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідачка позов не визнала. Представник відповідачки пояснила, що спірний договір порушує права позивачки як споживача фінансових послуг, тому що умови його є несправедливі, а дії банку при його укладені вона розцінює як недобросовісні. На її думку, це виражається в тому, що відповідач порушив чинне законодавство, а саме ст.524 ЦК України в частині суми кредиту, вираженої в іноземній валюті, оскільки Законом України «Про Національний банк України» передбачено, що тільки гривня є єдиним законним засобом платежу. Умови договору в частині надання кредиту в доларах США вона вважає несправедливими, тому що весь тягар наслідків від економічної кризи несе позичальник, і всі ризики за договором покладені на нього. Таким чином, банк укладенням спірного договору порушив, на її думку, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у банка були відсутні права укладати такого виду договори, оскільки він не мав відповідної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Одночасно відповідачка звернулася із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. В позові зазначила, що кредитний договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст.203, 227 ЦК України. При визнанні недійсним правочину суд має застосувати двосторонню реституцію. Договір іпотеки також просить визнати недійсним, посилаючись на те, що недійсний правочин не підлягає забезпеченню.

Представник відповідача зустрічний позов не визнала та пояснила, що чинне законодавство не забороняє банкам здійснювати операції з іноземною валютою, в тому числі і видавати кредити у доларах США. На час укладання спірного кредитного договору НБУ надав Пиватбанку банківську ліцензію № 22 від 04.12.2001 р., дозвіл № 22-1 від 04.12.2001 р. і додаток до дозволу № 22-1 від 04.12.2001 р. Вважає, що банк жодним чином не порушив споживчих прав відповідачки. ОСОБА_1 самостійно звернувся із заявою до банку про надання їй кредиту у доларах США та власноруч написала, що вона ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. Крім того, до часу отримання відповідачкою кредиту відбувалося декілька суттєвих змін курсу гривні по відношенню до долара США, і можливість подальшого коливання курсу валют вона змозі була передбачити.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані по справі докази, вважає, що позов банку обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов не підлягає задоволенню внаслідок безпідставності.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Пприватбанк" 27.09.2006 р. був укладений кредитний договір на суму 38 817 доларів США за умови виплати 12 % річних за користування кредитом строком до 23.09.2021 р. Одночасно в забезпечення виконання кредитних зобов’язань сторони уклали договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.4-7). Відповідачка, отримавши кредит, не виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті процентів. Заборгованість станом на 02.03.2010 р. склала 41 785, 12 доларів США.

Вимоги, при наявності яких правочин є чинним, перелічені у ст.203 ЦК України.

Суд вважає, що і кредитний договір і договір іпотеки відповідають вимогам щодо дійсності договору.

ОСОБА_1 не надано суду жодних належних доводів та доказів, по яких вказані правочини не відповідають названій нормі.

Згідно ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за нормальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. При цьому ч. 2 цієї статті не виключає використання іноземної валюти в України у випадках і порядку, встановлених законом.

Крім того, ч.3 ст.533 ЦЦК України також дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ "При систему валютного регулювання і валютного контролю" банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі генеральної ліцензії.

В даному випадку, як встановлено судом, ПАТ КБ "Приватбанк" має ліцензію, дозвіл, додаток до дозволу на здійснювати операції з валютними цінностями, тому, на думку суду, банк уклав кредитний договір у відповідності до діючого законодавства (а.с.91-96).

Одночасно суд вважає, що, при тих обставинах, що законодавець не встановив термін і суми кредитів, що перевищують встановлені законодавством межі, норма п. 4 ст.5 Декрету КМУ "При систему валютного регулювання і валютного контролю" щодо індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не може бути застосована.

Крім того, суд вважає, що при укладанні кредитного договору банк не порушив споживчих прав відповідачки, оскільки кредит у доларах США був наданий на підставі її заяви, в який вона визначила, що ознайомлена з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку і проінформована про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Виходячи з наведеного суд доходить висновку про те, що зміст договору не суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його уклали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі та договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним – відповідачка отримала суму кредиту, купила на отримані кошти квартиру та певний час погашала заборгованість по кредиту.

Таким чином, суд вважає, що відповідачка свідомо уклала кредитний договір в іноземній валюті, тому повинна виконувати обов'язки, передбачені укладеним договором, тому суд не знаходить підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки, укладеного в забезпечення основного зобов’язання, недійсними.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

До теперішнього часу відповідачка зобов'язання по поверненню боргу не виконала.

Суд вважає, що відповідачка порушила майнові права позивача, тому, стягує на користь банку суму боргу у розмірі 41 785, 12 доларів США (333 863 грн. 11 коп.), яка складається: саме з заборгованості за кредитом - 31843, 08 доларів США, процентах - 5943,23 доларів США, комісії за користування кредитом - 1292,76 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов’язань по договору - 2706,05 доларів США.

Статтею 1051 ЦК України встановлено право кредитора у випадку прострочення повернення чергової частини кредиту вимагати дострокового повернення всієї суми позики.

Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 38 цього Закону передбачено такий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, як надання права іпотекодержателю на продаж предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Пунктом 22 договору іпотеки від 27.09.006 року встановлено, що у разі порушення відповідачкою обов’язків, встановлених кредитним договором, позивач має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 34 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що на підставі рішення суду предмет іпотеки на період до його реалізації може бути переданий іпотекодержателю в управління.

Одночасно суд відмовляє в задоволенні позову щодо виселення відповідачки на підставі ч.3 ст.40 Закону України "Про іпотеку", вважаючи його пред’явлення передчасним.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд стягує з відповідачки на користь позивача у відшкодування оплати судового збору 1700 гр., ІТЗ - 30 гр.

Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 526, 529, 530, 533, 1050, 1051, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 34, 38 Закону України "Про іпотеку", суд

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселенні задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27.09.2006 р. в розмірі 333 863 грн. 11 коп. (41 785, 12 доларів США) звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 27.09.2006 р., з правом ПАТ КБ «Приватбанк» укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності і наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

В позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовити.

В позові ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 1700 грн. та збір на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 гр. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя

[Алексашка]

И опять же не назван закон согласно которому по мнению судьи ссылается 192 и 533 ст