perevidin

Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

36 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      32
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      33
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Заміна кредитора і заміна боржника, - це різні речі. Кредитора можна замінити в односторонньому порядку, боржника,- ні.

 

А переуступка по договору цесії регулюється окремою нормою права, наявність застереження в договорі не обовязкова.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Безусловно, договорное списание есть, но это касается графика платижей.

Но что списывать, средства которые были зачислены банком на счет, как кредит, либо вносимые средства клиентом?

Тогда получается, что фактом получения кредита является зачисление средств на поточный рахунок клиента?

А это смотрите в договоре. Если момент получения кредита не обусловлен в договоре, - анализируйте его выполнение через призму реально проведенных банком операций, которые подтверждаются первичными документами.

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

А это смотрите в договоре. Если момент получения кредита не обусловлен в договоре, - анализируйте его выполнение через призму реально проведенных банком операций, которые подтверждаются первичными документами.

 

 

Класифікація облікових документів та методи їх дослідження

Первинні документи, облікові реєстри, бухгалтерські звіти та баланси до передачі їх в архів повинні зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або шафах під відповідальністю особи, уповноваженої на це головним бухгалтером. Відповідальність за збереження первинних документів, облікових реєстрів, бухгалтерських звітів та балансів, оформлення та передачу їх у встановленому порядку до архіву несе головний бухгалтер, або особа, уповноважена власником.

Бухгалтерські документи класифікуються за кількома ознаками:

- призначення,

- джерела виникнення,

- походження, якісні ознаки тощо.

Групування документів полегшує використання їх не лише у бухгалтерському обліку, але й під час перевірки відповідної інформації про ознаки вчинення корисливих зловживань:

6) За якісними ознаками документи поділяються на доброякісні та недоброякісні

Доброякісним може бути визнаний будь-який документ, що відповідає всім вимогам, викладеним у чинному Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Недоброякісні документи у свою чергу поділяють на фіктивні, підроблені і безтоварні.

Документ, якого не існує і який видається з певною метою за дійсний, кваліфікується як фіктивний. У практиці облікової діяльності поняття фіктивного документа тісно пов'язане з поняттям зведеного документу, якщо у зведеному документі відображена господарська операція на підставі неіснуючого первинного документа, такий запис у зведеному документі вважається фіктивним.

Підроблений документ подає господарську операцію у перекрученому вигляді. Характер фальсифікації може бути різний: підробка реквізитів, наприклад: підписів, зміна назви товару, підробка кількісних та якісних показників. Наприклад, для фальсифікації нестачі грошових коштів, прибуткування грошових коштів першого числа місяця оприбутковують по касі 9-го числа місяця; у відомості на видачу заробітної плати фактично працюючих на підприємстві осіб збільшений загальний підсумок у графі "Сума до видачі"

Безтоварний документ відображає неіснуючу господарську операцію. За формою найчастіше він буває доброякісним, а за змістом - фіктивним, формальна доброякісність безтоварного документа забезпечується матеріально відповідальною особою з тією метою, щоб безтоварна операція в ході проведення ревізії не була викрита. Здійснення безтоварних операцій на практиці може супроводжуватися скоєнням таких корисливих злочинів, як розкрадання матеріальних та грошових коштів, порушення правил торгівлі і навіть хабарництво.

Безгрошовим документом буде такий документ, як касовий видатковий ордер з розпискою про одержання грошей, але одержувач гроші не отримував.

Виявлення оперативними працівниками міліції, слідчими та ревізорами недоброякісних документів необхідно розцінювати як ознаку скоєння корисливих правопорушень.

Кожний безтоварний чи безгрошовий документ є підробленим документом, але не кожний підроблений документ є безтоварним чи безгрошовим. Ці обставини мають велике практичне значення в правоохоронній діяльності.

При аналізі обліково-звітної бухгалтерської документації оперативні працівники правоохоронних органів та слідчі повинні встановити:

- чи своєчасно складалися бухгалтерські документи;

- чи достовірно відображалися господарсько-фінансові операції;

- механізми скоєння злочинів з допомогою бухгалтерських документів;

- коли і ким був здійснений фінансово-господарський контроль;

- який розмір матеріальної шкоди;

- хто із посадових та матеріально відповідальних осіб повинен нести персональну відповідальність за привласнення, розтрату товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів.

До формальних ознак, згідно яких оперативні працівники відділів по боротьбі з економічною злочинністю, слідчі, ревізори, експерти можуть вирізняти підробки в бухгалтерських документах, відносять:

- складання обліково-звітних бухгалтерських документів з порушенням встановленої форми;

- незаповнення, недооформлення первинних облікових документів та документів звітності;

- взаємна невідповідність окремих реквізитів в одному або в кількох взаємопов'язаних бухгалтерських документах;

- відсутність біля бухгалтерського документа необхідних додатків або їх невідповідність;

- підпис бухгалтерських документів посадовими, матеріально відповідальними особами, які не мають права підпису;

- відсутність в бухгалтерських документах необхідних печаток, штампів.

http://vuzlib.com/content/view/2784/108/

Справа № 1718/2552/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року Сарненський районний суд Рівненської області

одноособово суддя Власик Н.М.

при секретарі Вознюк М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сарни справу за позовом Кредитної спілки "Рівненщина" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням відсотків за прострочення грошового зобов"язання, -

В С Т А Н О В И В :

КС «Рівненщина» звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 43 831 грн. 49 коп. , з яких 12285 грн. є основним боргом по кредитному договору № 1765 від 05 жовтня 2009 року , відповідно до якого ОСОБА_1 отримала вказану суму в кредит , та зобов»язалась повернути її та сплатити відсотки відповідно до умов , передбачених договором , а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклади договори поруки № 1028 та 1029 від 05. 10. 2009 року , взявши на себе зобов»язання відповідати за боржника по кредитному договору № 1765 від 05.10.2009 року , у разі невиконання або неналежного виконання боргових зобов»язань . Позивач вказує , що відповідачі неналежним чином виконують взяті на себе зобов»язання в частині повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами , станом на 03 липня 2012 року сума заборгованості складає 12285 грн. основного боргу , 29247 грн. 34 коп. відсотків за користування кредитом та 2299 грн. - 3% річних від простроченої суми .

Від голови правління КС «Рівненщина» надійшла заява № 04-02/1120 від 01. 04.2014 , якою позивач підтримавши позовні вимоги в повному обсязі , просить справу слухати у відсутність представника кредитної спілки .

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 , які належним чином повідомлені про розгляд справи , до суду не з»явились , подали заперечення проти позову , в яких вказують на те , що договір поруки між КС «Рівненщина» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено 05 жовтня 2009 року . Пунктом 6.1 вказаного договору визначено , що термін дії договору поруки визначається терміном дії основного договору № 1765 , тобто до 05. 10. 2011 року. Відповідачі посилаються на ч. 4 ст. 559 ЦК України , якою визначено , що порука припиняється після закінчення строку , встановленого в договору поруки . Вказують, що відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 30 березня 2012 року № 5 « Про судову практику застосування судами законодавства про вирішення спорів , що виникають із кредитних правовідносин» , порука припиняється , якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явив вимоги до поручителя . Відповідно до п.2.3 Кредитного договору ОСОБА_1 мала повернути кредит і відсотки до 05.10.2011 року , і ця дата є терміном дії договору поруки . Оскільки позивач звернувся до суду тільки 03 липня 2012 року , тобто більш як через 9 місяців з моменту набуття права на вимогу , просять в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 позовні вимоги не визнає , просить в задоволенні позову відмовити в з»в'язку з наступним . Представник вказує на те , що ОСОБА_1 не є членом кредитної спілки і тому надання їй кредиту суперечить встановленим правилам. Разом з тим , не заперечує того, що 15 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та КС « Рівненщина» дійсно був укладений договір № 1289 , відповідно до якого відповідачка отримала кредитні кошти в сумі 10000 грн. Умови вказаного договору частково були виконані ОСОБА_1, однак через нерегулярні платежі утворилась заборгованість , яку позивач запропонував укласти новий договір , який вона вважала договором реструктуризації .У договорі № 1765 від 05. 10. 2009 року відсутні посилання про те , що борг за договором кредиту від 15. 04. 208 року замінений новим зобов»язанням . Разом з тим , за договором від 05. 10. 2009 року ОСОБА_1 не отримувала ніяких коштів , цей договір є безгрошовим і тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Вислухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_5 , дослідивши письмові докази справи , суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться . Ст.ст. 611-612 ЦК України визначені правові наслідки порушення зобов»язання та прострочення боржника . Зокрема , боржник, який прострочив виконання зобов»язання , відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки .

Судом встановлено , що 15 квітня 2008 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1289 , згідно якому відповідачем було отримано кредитні кошти в сумі 10000 грн. за умови сплати 48% річних від суми залишку заборгованості за основною сумою кредиту до 15 квітня 2010 року .05жовтня 2009 року між сторонами було укладено самостійний кредитний договір № 1765 , відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 12285 грн. строком до 05 жовтня 2011 року із сплатою 48 % річних від суми залишку заборгованості за основною сумою кредиту . У цьому договору дійсно відсутнє посилання про те , що борг за договором кредиту від 15 квітня 2008 року замінений новим зобов»язанням за договором кредиту від 05 жовтня 2009 року .

Разом з тим , відповідачка заперечує факт отримання за вказаним кредитом будь-яких грошових коштів , позивачем не доведено факт передачі цих коштів готівкою . Суд визнає достовірним те , що ОСОБА_1 не отримала 12285 грн. за договором кредитування від 05. 10. 2009 року , оскільки знаходить таким , що не відповідає дійсним обставинам факт надання нового кредиту особі , яка має заборгованість по договору кредитування від 15 квітня 2008 року , строк дій якого не закінчився .

Таким чином , суд знаходить , що задоволення позову в частині стягнення заборгованості в сумі 12285 грн. по кредитному договору від 05. 10. 2009 року , не є перешкодою для КС « Рівненщина» для звернення з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15. 04. 2008 року , що судом розцінюється як введення відповідача в оману щодо відсутності відповідальності за договором від 15. 04. 2008 року .

Також суд знаходить , що заперечення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо недодержання позивачем умов договору поруки в частині пред»явлення поручителям вимог протягом встановленого шестимісячного строку з моменту настання цивільно - правової відповідальності позичальника є правомірним , оскільки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку , встановленого в договору поруки , а у разі відсутності такого строку в договорі - протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання . Оскільки строком виконання зобов»язання договором кредитування від 05. 10. 2009 року встановлено 05 жовтня 2011 року , звернення позивача до суду з позовом 06. 07. 2012 року дійсно знаходиться поза межами строку , встановленому законом для пред»явлення вимог до поручителя .

За таких обставин суд знаходить вимоги позивача безпідставними та такими , що не підлягають задоволенню .

На підставі наведеного , ст.ст. 526 , ч. 4 ст. 559 ЦК України , керуючись ст. ст. 214, 215, 218 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Кредитної спілки « Рівненщина» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно 43831 грн. 49 коп. заборгованості за кредитним договором від 05.10. 2009 року відмовити за безпідставністю позовних вимог .

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Рівненської області через Сарненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення , а позивачем в той же строк з дня отримання його копії.

Суддя підпис копія вірно

Суддя Сарненського

районного суду Власик Н.М.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38866057

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

У Х В А Л А

від 08.05.96

(Витяг)

У березні 1995 р. Г. звернувся з позовом до авіакомпанії "Одеса" про стягнення 150 тис. доларів США в рахунок неповернутого боргу за договором позики. Позивач зазначав, що 16 грудня 1994 р. був укладений у письмовій формі договір позики, за яким він

передав віце-президенту авіакомпанії "Одеса" К. 150 тис. доларів США, а той прийняв їх і зобов'язався повернути до 20 січня 1995 р. Оскільки К. свого зобов'язання не виконав, Г. просив задовольнити позов.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 25 травня 1995 р. позов було задоволено. Постановлено визнати належним відповідачем К. і стягнути з нього на користь позивача суму, еквівалентну 150 тис. доларів США, - 24 млрд. 150 млн. крб.

У касаційному порядку справа не розглядалася.

Постановою президії Одеського обласного суду від 1 лютого 1996 р. протест заступника прокурора Одеської області про скасування зазначеного рішення у зв'язку з порушенням процесуального законодавства залишено без задоволення.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає

задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що укладений договір позики відповідає вимогам ст. 375 ЦК ( 1540-06 ), що доказів, які б підтверджували його безгрошовість, не надано, а наявних матеріалів достатньо для розгляду справи за відсутності відповідача К. З цим погодилася президія обласного суду. Проте такі висновки зроблено без достатньо повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи.

Як видно з письмового пояснення К., він фактично заперечував договір позики у зв'язку з його безгрошовістю і при цьому посилався на те, що замість одержаної від Г. довіреності на право розпорядження його майном та документів на нерухомість видав останньому письмове боргове зобов'язання на суму, яка приблизно становила вартість цього майна.

За таких обставин районний суд був зобов'язаний не обмежуватись розглядом поданої боргової розписки, а відповідно до ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ) вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, зокрема ретельно перевірити заперечення К.

З урахуванням суми, зазначеної в борговій розписці, суду передусім необхідно було з'ясувати джерело надходження валюти, оскільки Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного

контролю" встановлено певний порядок здійснення операцій з валютою і регламентовано її надходження та придбання.

Крім того, якщо зазначена в розписці сума одержувалася позивачем не за місцем основної роботи, то відповідно до ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 13-92 ( 13-92 ) "Про прибутковий податок з громадян" вона мала бути

занесена в декларацію про сукупний річний дохід Г. і зареєстрована в державній податковій інспекції.

З матеріалів справи також видно, що законність дій Г. напередодні й у період появи боргової розписки перевірялась відділом внутрішніх справ Іллічівського району м. Одеси. Проте матеріали цієї перевірки залишились поза увагою суду.

З'ясування всіх зазначених обставин вимагало участі в судовому засіданні відповідача К. Проте судова повістка в передбаченому ст. 94 ЦПК ( 1501-06 ) порядку (під розписку) йому не вручалась, а причини його неявки в суд належним чином не перевірялись.

На порушення правил підсудності справу було прийнято й розглянуто Іллічівським районним судом м. Одеси, хоча відповідно до ст. 125 ЦПК ( 1502-06 ) вона повинна була розглядатись за місцем проживання (а не роботи) відповідача, оскільки розписка

видавалась ним як фізичною особою.

За наявності таких недоліків рішення суду не можна визнати законним і обгрунтованим, тому в президії обласного суду не було достатніх підстав залишати його без зміни.

Враховуючи наведене, судова колегія Верховного Суду України скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.

"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0034700-96

 

«Доказательства» получения физическим лицом наличной иностранной валюты по валютному кредитному договору – это аналогия «дружеских» и «бронзовых» векселей.

Существуют так называемые дружеские и бронзовые векселя. Дружеский вексель — это вексель, выписываемый «по дружбе». В его основе не лежит реальная операция по коммерческому кредиту или привлечению денежных средств. Бронзовый вексель — это вексель, выписанный от имени вымышленного или неплатежеспособного лица. Цель появления таких векселей состоит в попытке получить денежные средства, продав их другому лицу.

http://www.courier.com.ru/books/burenin/sushchestvuyut-tak-nazyvaemye-druzheskie-i-bronzovye-vekselya.html

Преступления, совершаемые по предварительному сговору векселедателя и одного из векселедержателей

Выдача дружеского или встречного векселя. Дружеские векселя передаются платежеспособным предприятием в качестве "дружеской услуги" другому предприятию, испытывающему финансовые затруднения и нуждающемуся в кредите (либо акцептуются векселя последнего), с тем, чтобы векселедержатель рассчитался со своими кредиторами либо учел его в банке.

Криминальный аспект использования дружеских векселей состоит в том, что последние могут быть использованы для искусственного увеличения суммы долга векселедателя при признании его несостоятельным. Суммы, выплаченные по таким векселям, возвращаются затем векселедержателем векселедателю.

Дружеские векселя выписываются обычно в случае наличия доверия к контрагенту. Однако в качестве гарантии от убытков, которые векселедатель может понести в случае неоплаты дружеского векселя, векселедержатель вручает своему контрагенту вексель на ту же сумму - встречный вексель.

Выдача встречных векселей практикуется и в тех случаях, когда две нуждающиеся в деньгах фирмы обмениваются безденежными векселями. Результатом обращения дружеских векселей может быть обман лиц, получивших вексель по индоссаменту либо авалировавших его и нанесение им ущерба.

В случае с выдачей нормального дружеского или встречного векселя стороны не стремятся к хищению чьего-либо имущества. Их цель - получить необеспеченный кредит с последующим возвратом. Даже при наличии умысла для того, чтобы хищение было осуществлено дружеский или встречный вексель должны быть проданы либо заложены. Выдачу дружеского или встречного векселя в литературе предлагают квалифицировать как приготовление к хищению имущества третьего лица (путем мошенничества), которому удастся продать эти векселя.

Выпуск и передача векселя, отвечающего всем формальным требованиям, однако заведомо не обеспеченного. Его составителям и векселедателям заведомо известно, что оплачен он не будет потому, что у плательщика отсутствуют необходимые активы и их появление не предвидится. Особую опасность представляют преступные операции с использованием необеспеченных векселей, осуществляемые организованными преступными группами под прикрытием законной банковской деятельности. Преступная деятельность маскируется под проведение сложных видов финансовых операций, направленных на погашение задолженности по налогам перед федеральным бюджетом. Часто при этом ущерб наносится не только хозяйствующим субъектам, но и государству.

Выпуск необеспеченных векселей может достигнуть значительных масштабов, если используется принцип финансовой пирамиды Понци. Финансовые пирамиды Понци в сфере вексельного обращения. Для иллюстрации конкретных моделей создания финансовых пирамид рассмотрим следующие примеры.

Выпуск бронзовых векселей. Бронзовым, или дутым называется вексель, не имеющие реального обеспечения и выписываемые от имени несуществующей фирмы. В легальном бизнесе они используются с целью получения наличных денег в банке либо для осуществления платежа по сделке.

Преступное их использование имеет целью мошенническое присвоение имущества посредством передачи по индоссаменту добросовестному приобретателю, авалирования и т.п. В результате наносится ущерб векселедержателям либо другим обязанным по нему лицам (4). Использование подобного рода векселей достигает значительных масштабов, о чем свидетельствует следующий пример.

Криминогенный потенциал оборота безденежных векселей достаточно велик. По данным Ассоциации участников вексельного рынка (АУВЕР) до 80% сделок производится с "дружескими" или "бронзовыми" векселями.

Выявление преступлений, связанных с необеспеченными векселями достаточно сложно. Для подтверждения того факта, что подобные векселя оплачиваться не будут, необходимо дождаться, как минимум, указанного в них срока платежа и документально оформить процедуру предъявления их к оплате.

http://polbu.ru/shadow_economy/ch78_all.html

 

Пирамида - выплата процентов по валютным вкладам, которые не были учтены в кассе, за счет неучтенных платежей по псевдовалютным кредитам. Не являются ли данные платежи аналогичными вкладами, если реально валютный кредит не выдавался?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=285#entry111998

 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Заміна кредитора і заміна боржника, - це різні речі. Кредитора можна замінити в односторонньому порядку, боржника,- ні.

 

А переуступка по договору цесії регулюється окремою нормою права, наявність застереження в договорі не обовязкова.

1. ЦКУ

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

 

нашим договором таке не передбачено.

 

2. Відносно апеляції.

я взяв звукозапис і виявилось що за два роки слухання справи є всього лиш 8 звукозаписів тривалістю до 15 хвилин(з дуже поганим записом). суддя як навмисно коли хтось говорить чи він говорить весь час шелестить документами... профі.  останній запис тривалістю понад годину. Мій виступ був впродовж 3-х чи більше годин (два дні). / Звукозапис є лише другий день . виступ юриста банку зайняв аж 1 хвилин 20 секунд. письмово практично нічого не заперечували. під час виступу нічого не заперечувалим. на основі чого суд виносить рішення, якщо друга сторона не суперечить по поставленим питанням?

 

окрім того з справи пропали останні позовні вимоги. суддя просто взяв їїх і викинув. в мне ще суперечка була - ьвін не хотів визначавти договір банківського рахунку 2203 недійсним, а також ще дещо...

суд не забезпечив звукозапис слухання справи. усі докази здобуті в залі суду - як визнання ряду фактів самими юристом банку їх нема ніде. слухання справи НЕ відбувалось тільки в спеціально обладнаному приміщенні, а й чомусь в кабінеті судді. я ще перепитав в секретарки: а звукозапис ведеться в кабінеті судді. а вона каже: а якже!.

 

Між іншим в ЦПК дочитався, що в рішенні суду має бути місце слухання та година ухвалиння рішення. а я і не знав. ...а вмене немає.

 

Мені видається не таке вже радісне слухання для дуди . брехло і шахрай.  я коли виступав переконаний був що уточнення є в матеріалах ьсправи.  періодично переглядав матеіріали справи. наче було. а тепер після слухання виявилось шо воно пропало. як назло я його подавав в під час слуханняв його кабінеті, а не через канцелярію. от таке. побачим. райдужних думок не має. але вже строчу нові позови...

 

 

між іншим щодо Заяви на видачу готівки які я знайшов в себе...:

 

там є така річ: виплата коштів переказу здійснюється у звзязку із надходженням коштів через платіжну систему...такуту.

а в наших Заявах на видачу готівки взагалі не вказується через яку саме платіжну систему здійснюється виплата коштів...от.

Edited by Бонар

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

 

між іншим щодо Заяви на видачу готівки які я знайшов в себе...:

 

там є така річ: виплата коштів переказу здійснюється у звзязку із надходженням коштів через платіжну систему...такуту.

а в наших Заявах на видачу готівки взагалі не вказується через яку саме платіжну систему здійснюється виплата коштів...от.

мене теж завжди турбувало: яким чином здійснюється переказ доларів і евро і франків і рублів по внутрішньобанківським платіжним системам, які є складовою внутрішньодержаної платіжної системи, яка є ГРИВНЕВА.

 

чому для реального переказу валюти необхідно заповнювати платіжне доручення в іноземній валюті, з необхідними реквізитами, в т.ч. swift? а для погашення кредиту -банк видає квитанцію або прибутковий ордер з рахунком 2909 - внутрішнійбалансовий рахунок?

При тому, що відповідно до Декрету всі кошти що знаходяться на рахунках банку в україні - це гривні, переказ валюти можливий лише через банк корр-т за кордоном. Якщо це не так, то чому ж ніхто не змінює Декрет???

 

Оскільки на рахунку в банку валюти нема!!!, а рахунки лише номіновані в іноземній валюті, то і Сугоняка і Стельмах колись розказували про кредити НОМІНОВАНІ в валюті, проте ніхто з них не стверджував , що таки кредити були виконані теж в валюті .

 

долар він і в Африці зелений, а от якого кольору наша гривня там нікого не зацікавить. Тому несправедливим є умова з надання кредиту номінованого в інвалюті, а повернення справжньої валюти, оскльки поверненню за законом підлягає те, що отримав, а не те що номінувалось.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Благодарю. Осталось выяснить, какова вероятность существования мемориального ордера у банка.

Например, Приват их легко рисует,но при этом они не соответствуют действительности. Вопрос в предыдущем моем сообщении остается актуальным. Кто, что думает?

Share this post


Link to post
Share on other sites

1. ЦКУ

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

нашим договором таке не передбачено.

2. Відносно апеляції.

я взяв звукозапис і виявилось що за два роки слухання справи є всього лиш 8 звукозаписів тривалістю до 15 хвилин(з дуже поганим записом). суддя як навмисно коли хтось говорить чи він говорить весь час шелестить документами... профі. останній запис тривалістю понад годину. Мій виступ був впродовж 3-х чи більше годин (два дні). / Звукозапис є лише другий день . виступ юриста банку зайняв аж 1 хвилин 20 секунд. письмово практично нічого не заперечували. під час виступу нічого не заперечувалим. на основі чого суд виносить рішення, якщо друга сторона не суперечить по поставленим питанням?

окрім того з справи пропали останні позовні вимоги. суддя просто взяв їїх і викинув. в мне ще суперечка була - ьвін не хотів визначавти договір банківського рахунку 2203 недійсним, а також ще дещо...

суд не забезпечив звукозапис слухання справи. усі докази здобуті в залі суду - як визнання ряду фактів самими юристом банку їх нема ніде. слухання справи НЕ відбувалось тільки в спеціально обладнаному приміщенні, а й чомусь в кабінеті судді. я ще перепитав в секретарки: а звукозапис ведеться в кабінеті судді. а вона каже: а якже!.

Між іншим в ЦПК дочитався, що в рішенні суду має бути місце слухання та година ухвалиння рішення. а я і не знав. ...а вмене немає.

Мені видається не таке вже радісне слухання для дуди . брехло і шахрай. я коли виступав переконаний був що уточнення є в матеріалах ьсправи. періодично переглядав матеіріали справи. наче було. а тепер після слухання виявилось шо воно пропало. як назло я його подавав в під час слуханняв його кабінеті, а не через канцелярію. от таке. побачим. райдужних думок не має. але вже строчу нові позови...

між іншим щодо Заяви на видачу готівки які я знайшов в себе...:

там є така річ: виплата коштів переказу здійснюється у звзязку із надходженням коштів через платіжну систему...такуту.

а в наших Заявах на видачу готівки взагалі не вказується через яку саме платіжну систему здійснюється виплата коштів...от.

А кассацию не будете писать?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Например, Приват их легко рисует,но при этом они не соответствуют действительности. Вопрос в предыдущем моем сообщении остается актуальным. Кто, что думает?

Приват еще тот рисователь, это факт,но что делать с... ВАТ/ПАТ? А фотошопную копию признать таковой, - вопрос экспертизы...

Далее, - отдельное определение...

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

А это смотрите в договоре. Если момент получения кредита не обусловлен в договоре, - анализируйте его выполнение через призму реально проведенных банком операций, которые подтверждаются первичными документами.

 

 Порядок надання Кредиту.

Банк здійснює видачу кредиту позичальнику лише за умови рішення кредитного kомітету.

Банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника шляхом дебетування позичкового рахунку  позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами,

вказаними в кредитній заявці позичальника. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приват еще тот рисователь, это факт,но что делать с... ВАТ/ПАТ? А фотошопную копию признать таковой, - вопрос экспертизы...

Далее, - отдельное определение...

 

А разве Приват был ВАТом когда-то... Впервые слышу, чтобы Приваты ВАТ/ПАТ... Вообще-то ВАТ/ПАТ это нормально... Это одно и то же... А вот Приват всё с ног на голову поставил...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кредитную заявку пока что не удалось лицезреть, а вспомнить 2006г.

Но почему то кажется, что это поточный. Дело в том, что счет был открыт.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А разве Приват был ВАТом когда-то... Впервые слышу, чтобы Приваты ВАТ/ПАТ... Вообще-то ВАТ/ПАТ это нормально... Это одно и то же... А вот Приват всё с ног на голову поставил...

А печать?... ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кредитную заявку пока что не удалось лицезреть, а вспомнить 2006г.

Но почему то кажется, что это поточный. Дело в том, что счет был открыт.

Узнавайте, иначе это все гадания на кофейной гуще.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А печать?... ;)

 

Всмысле, что за печать и что на ней...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приват никогда небыл ВАТом!!!

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приват был АКБ. И на печати того времени должно стоять "АКБ Приватбанк", ПАТом он стал с 2011 года.

 

Семен Семеныч... (с) :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приват был АКБ. И на печати того времени должно стоять "АКБ Приватбанк", ПАТом он стал с 2011 года.

 

Семен Семеныч... (с) :)

 

Со всем уважением к Вам... Но... Нет Вы не правы... Приват это моя тема... Я знаю о нём больше юристов Привата... )))

 

Где Вы видели АКБ ??? На печатях Привата никогда такого не стояло...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вы я вижу с Приватами мало сталкивались...)))

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну во первых ПАТом он стал 17 июля 2009 года, откуда Вы вообще взяли 2011 год ???

 

А решение по этому поводу акционерами банка было принято на загальных сборах 30 апреля 2009 года...

Share this post


Link to post
Share on other sites

АКБ он небыл никогда!!! 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Узнавайте, иначе это все гадания на кофейной гуще.

А какие варианты возможны?

На поточный.

Касса банка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А какие варианты возможны?

 

Вариантов масса...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А какие варианты возможны?

На поточный.

Касса банка.

любит - не любит- любит......

даю подсказку: цель кредита, а то поточным м.б. счет одного из тысяч предприятий

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

АКБ он небыл никогда!!! 

и кем же он был по вашей версии, если всем известно как минимум два акционера

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 802/1340/18-а
      Провадження № 11-474апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк».
      Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення.
      Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин.
      На час розгляду справи відзивів не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному.
      20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001.
      З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки).
      Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника.
      Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки.
      Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ.
      Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 .
      Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
      7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
      Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
      Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.
      Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
      Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити.
      2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.
      2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
      «Визнати протиправним і скасувати запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»».
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435729
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кре