perevidin

Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

36 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      32
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      33
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Чи можна для наочності показувати суддям заяву на видачу готівки і виписку з поточного рахунку Турчинова, бо для нього документи оформляються по-іншому? Але чи все вірно в них? http://www.informator.su/timoshenko-z-turchinovim-na-krizi-zarobili-milyoni-dokume

проводка на впроти каси 1001 пуста. То де гроші? ідентифікаційни код і платника і отримувача - немає. як банк без ідентифікаційних кодів перерахує кошти? а кокрентна адреса банку де? цеж не навулиці приймає грошики?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Для суду це не має значення: через призму ст.1046 ЦК про позику, цивільні суди сприймають банківські первинні документи як розписки. Відтак, вбачають за важливе лише наявність підпису позичальника.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Чи можна для наочності показувати суддям заяву на видачу готівки і виписку з поточного рахунку Турчинова, ....

http://www.informator.su/timoshenko-z-turchinovim-na-krizi-zarobili-milyoni-dokument/

неплохая ссылочка, для общего понимания подойдет.

А как заявка постороннего человека может помочь нам в наших спорах с банком?

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

Ёлы-палы... Так мы с ним жили когда-то в соседних домах... Моя старая бабушкина квартира была на Чапаева, 16... А я его даже не помню... Блохина помню, а его нет... 

Share this post


Link to post
Share on other sites

проводка на впроти каси 1001 пуста. То де гроші? ідентифікаційни код і платника і отримувача - немає. як банк без ідентифікаційних кодів перерахує кошти? а кокрентна адреса банку де? цеж не навулиці приймає грошики?

 

Интересно было бы увидеть экспертизу.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6798#entry110813

3. Готівкова іноземна валюта не була видана з операційної каси ПАТ «__________ Банк» з поточного рахунку фізичної особи за кредитним договором, у зв’язку з тим, що банківський (поточний) рахунок позичальнику не був відкритий

Згідно до ст.51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівкових формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документу. Згідно до ст.55 вказаного закону відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між банком і клієнтом.

Відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1068 ч 3. ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України “Про Національний банк України” порядок ведення касових операцій для банків встановлює Національний банк України. Згідно до ст.40 вказаного Закону саме Національний банк встановлює Правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших фізичних і юридичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків. Відповідно до п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про Національний банк України» до повноважень Правління Національного банку України відноситься видача нормативно-правових актів Національного банку.

Документальним підтвердженням виконання сторонами умов договору (усного правочину) є належним чином оформлені первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон № 996), із змінами і доповненнями, та пп. 2.1.1 п. 2.1 ст.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, яке затверджене Постановою НБУ від 30.12.1998 № 566 (далі – Положення №566), підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом).

Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України;

- номери рахунків;

- назву банку (отримувача та платника коштів);

- посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити.

Документи, які надають клієнти банку, повинні мати підписи уповноважених службових осіб клієнта та відбиток його печатки. Підписи на всіх документах, а також печатки мають відповідати заявленим їх зразкам, а підтвердження достовірності підпису на документі в електронному вигляді обумовлюється в договорі про обслуговування клієнта через систему електронних платежів «клієнт – банк».

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 р. за № 768/8089 (далі – Інструкція № 337 ), до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 337 визначено, що усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою.

Згідно з пунктами 2 та 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції № 337, з каси банку готівка національної валюти видається за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).

Пунктом 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції № 337 визначено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.

Отже, видача фізичній особі кредиту (грошових коштів) з каси банку здійснюється Банком в іноземній валюті на підставі заяви про видачу готівки.

Таким чином, вимоги Інструкції №337 встановлюють порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій (в тому числі видачу готівки) у національній і іноземній валютах.

Згідно правил заповнення реквізитів касових документів (додаток 14 до Інструкції №337), касові документи заповнюються з врахуванням певних вимог.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, при проведенні касових операцій в банках України факт проведення та підтвердження проведених господарських операцій встановлюють документи бухгалтерського обліку в повному обсязі, за встановленою законодавством типовою формою (первинні документи, зведені облікові документи, регістри бухгалтерського обліку).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-ХІV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Згідно п. 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (надалі – Положення №254), інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні (п.5.2 Положення №254).

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри (п.5.3 Положення №254):

особові рахунки та виписки з них;

аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій;

книги реєстрації відкритих рахунків;

оборотно-сальдовий баланс;

інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

У разі складання регістрів бухгалтерського обліку на електронних носіях інформації банки зобов'язані зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня (п.5.4 Положення №254).

Регістри бухгалтерського обліку, зокрема, виписки по особових рахунках ________, на яких здійснюється облік операцій по видачі кредиту, в матеріалах справи відсутні та додатково на дослідження не надані.

Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 Положення № 566, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.

Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.

Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України та Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов'язкові параметри, визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Відповідно до пп. 2.1.3. п. 2.1. Положення №566, план рахунків банку - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку - юридичної особи).

Всі рахунки, що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:

- номер балансового рахунка;

- номер особового рахунка;

- код контрагента;

- найменування контрагента;

- дата відкриття рахунка;

- дата закриття рахунка.

Окрім вищезазначених нормативних актів, бухгалтерський облік операцій з кредитування шляхом видачі готівки з операційної каси банку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р.№280 (надалі – План рахунків), п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495 (надалі – Інструкція №495), Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 27.12.2007 № 481 (надалі – Інструкції №481).

У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) - суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами (п.11 Плану рахунків). На рахунку 22 здійснюється облік кредитів, наданих фізичним особам. На рахунку 26 здійснюється облік коштів клієнтів банку.

У Додатку до Інструкції №481 наведений перелік рахунків для обліку наданих кредитів, серед яких зазначено рахунок 2203.

Згідно Плану рахунків, п.2.1 розділу ІІ Інструкції №481 та п.2, п.5 Додатку до неї, операції по видачі кредиту відображаються: по Дебету – рахунки для обліку наданих кредитів (рахунок 2203), по Кредиту - рахунки клієнтів (рахунок 2620), рахунки для обліку грошових коштів і банківських металів (рахунок 1002).

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п.1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003 року № 492.

Окрім цього, пунктом 2.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495, визначено, що операції з видачі готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими проводками:

Дебет - 2620, 2630, 2635;

Кредит - 1001, 1002.

Отже, операції по видачі кредиту готівкою відображаються по дебету рахунку №2203 (рахунки для обліку наданих кредитів) та кредиту рахунку №2620 (рахунки клієнтів) - на суму виданого кредиту готівкою.

Видача готівкової іноземної валюти, відповідно до актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів НБУ, можлива лише з банківського рахунку клієнта банку (банківського рахунку, клієнтського рахунку, поточного рахунку, балансового рахунку 2620):

- п.4 гл.3 розділу III «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2004 року;

- п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року;

- п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495.

з точки зору наявності всіх обов’язкових реквізитів первинного бухгалтерського документу не може використовуватись у бухгалтерському обліку банку, так як оформлена не у відповідності до вимог чинного законодавства та не має обов’язкові реквізити, які передбачені статтею 9 Закону № 996, пп. 2.1.1 п. 2.1 ст.2 Положення №566 та нормами Інструкції № 337, проте підтвердити або спростувати факт отримання ______ грошових (кредитних) коштів в сумі ______ дол.США з операційної каси банку з поточного рахунку не видається за можливе, у зв’язку з відсутністю в матеріалах справи регістрів бухгалтерського обліку, зокрема, виписки з поточного (клієнтського) рахунку _____, на яких здійснюється облік операцій по видачі готівкової іноземної валюти, касової книги ПАТ «______ Банк» станом на _______ р. та звіту касира за ________ р.

Відображення бухгалтерської проводки по дебету рах.2203___________ та кредиту рах.1002______ операції з видачі грошових кошів з внутрішньобанківського рахунку №2203_______ у заяві про видачу готівки №_____ від _______ не відповідає Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року, Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р. №280, Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженій Постановою Правління Національного банку України 27.12.2007 №481, та Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495, у зв’язку з тим, що видача готівкової іноземної валюти здійснюється з вкладних або з поточних (клієнтського) рахунків фізичної особи.

Таким чином, видача готівкової іноземної валюти з внутрішньобанківського рахунку №2203______ не відповідає Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, так як видача грошових коштів за заявкою про видачу готівки здійснюється з вкладного або з поточного (клієнтського) рахунку фізичної особи.

У випадку відсутності обов’язкових реквізитів: «Банк отримувача», «№ рахунку», тобто номер поточного рахунку позичальника для видачі готівкової іноземної валюти, «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума _____ доларів ____ цент США, «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _______ грн відповідно до рахунку №1002______ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, заява про видачу готівки №_____ від ______ року, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на 23.08.2007 року (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), первинний бухгалтерський документ є недійсним, та не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=12#entry115848

4. Чи може заява про видачу готівки №______ від _______ використовуватися в бухгалтерському обліку банку у відсутності обов’язкового реквізиту – в реквізиті «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума ____ доларів ___ цент США, відповідно до ч.3 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та зразку касового документу (пункти 1, 2 глави 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами», додатки №8 (Заява про видачу готівки) та №14 (Правила заповнення реквізитів касових документів) Інструкції «Про касові операції в банках України» в редакції станом на ______ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003)?

5. Чи може заява про видачу готівки №____ від ______ використовуватися в бухгалтерському обліку банку у випадку відсутності обов’язкового реквізиту – «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _____ грн. відповідно до рахунку №1002____ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч.3 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та зразку касового документу (пункти 1, 2 глави 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами», додатки №8 (Заява про видачу готівки) та №14 (Правила заповнення реквізитів касових документів) Інструкції «Про касові операції в банках України» в редакції станом на _____ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003)?

По четвертому питанню

У випадку відсутності обов’язкового реквізиту - «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума ____ доларів ____ цент США, заява про видачу готівки №____ від ____ року в бухгалтерському обліку банку, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на 23.08.2007 (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

По п’ятому питанню

У випадку відсутності обов’язкового реквізиту - «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _____ грн відповідно до рахунку №1002____ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, заява про видачу готівки №_____ від ______ року в бухгалтерському обліку банку, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на _____ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

никак.

отож.

 

Чи можна для наочності показувати суддям  ...

 

 так что не вижу смысла.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

НБ Украины.... У вас такие гигантские сообщения каждый раз... Признаюсь честно, я их бегло проглядываю, так как всё читать просто тяжело по времени... Я конечно понимаю, что Вы всё это не пишите, а просто вставляете заготовки...

 

Но я не об этом... Это у Вас всё теория или Ваша практика... Если практика, то расскажите насколько удачная или наоборот... То есть всё выложенное когда было Вами применено и желательно результат... Просто уже интересно стало...

Share this post


Link to post
Share on other sites

НБ Украины.... У вас такие гигантские сообщения каждый раз... Признаюсь честно, я их бегло проглядываю, так как всё читать просто тяжело по времени... Я конечно понимаю, что Вы всё это не пишите, а просто вставляете заготовки...

 

Но я не об этом... Это у Вас всё теория или Ваша практика... Если практика, то расскажите насколько удачная или наоборот... То есть всё выложенное когда было Вами применено и желательно результат... Просто уже интересно стало...

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6798#entry110813

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=7#entry110204

— И что на сегодня?

— Действуя сугубо в правовом поле, за два года мы добились решения суда о том, что банк не соблюдал законы, а рассчитывал на юридическую безграмотность заёмщика. Обязали банк, опять же через суд, сделать сверку, подать оригиналы банковских документов и доказать правомерность вынесения решения на взыскание суммы, в 5 раз превышающей сам кредит. Банк не доказал правомочности своих действий. Хочется отметить, что судья А.Г. Деркач из Новозаводского районного суда Чернигова очень внимательно и с соблюдением законов подошла к решению этой проблемы. Она отменила решение третейского суда и признала неправомерность действий со стороны банка,

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=9#entry112083

Заяву на видачу готівки для експертного дослідження надав позичальник, а не банк.

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

— Действуя сугубо в правовом поле, за два года мы добились решения суда о том, что банк не соблюдал законы, а рассчитывал на юридическую безграмотность заёмщика. Обязали банк, опять же через суд, сделать сверку, подать оригиналы банковских документов и доказать правомерность вынесения решения на взыскание суммы, в 5 раз превышающей сам кредит. Банк не доказал правомочности своих действий. Хочется отметить, что судья А.Г. Деркач из Новозаводского районного суда Чернигова очень внимательно и с соблюдением законов подошла к решению этой проблемы. Она отменила решение третейского суда и признала неправомерность действий со стороны банка,

 

Я всё никак немогу добраться до этого Новозаводского суда... Буду признателен если поделитесь какими то наработками в этом направлении... Альфа-Третейский-Новозаводской...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А какие последствия получим в результате, если конечно удастся.

Стаття 1051. Оспорювання договору позики

1.або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А какие последствия получим в результате, если конечно удастся.

Стаття 1051. Оспорювання договору позики

1.або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

 

або вообще не булы отрымани...

Share this post


Link to post
Share on other sites

 сумма в заявке отличается от суммы кредитного договора. Банк не выполнил условия договора? 

Последствия?

 

в какую сторону , в меньшую или большую? В меньшую - технична помилка, в большую - право кредитора выдать больше, да и Вы не возрожали. Эти обстоятельства никак не доказывают , что банк не выдал Вам кред/средства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

С выпиской и ппервичкой понял. Вот только не ясно, обязан ли банк создавать и хранить первичку на бумажных носителях, со всеми печатями и подписями, или достаточно того, что банк распечатывает с машинных носителей. Это в свою очередь позволит внести любые коррективы.

И что дает изменение формы собственности, АКБ на ЗАТ?

Благодарю.

 

Вся первичка хранится на бумажных носителях в кредитном деле, в архиве банка ( при непогашеном кредите до срока погашения или выполнения обязательств) , первички  других  операций как правило хранится до 5 лет. Доказать факт выполнения кр/обязательств , бух/отчётность и прочая лабуда которая обязательна как в фин/конторах так и любых юр/лицах подтверждается именно первичкой на бумажных носителях, дублируется в электронном варианте, но то такэ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

в какую сторону , в меньшую или большую? В меньшую - технична помилка, в большую - право кредитора выдать больше, да и Вы не возрожали. Эти обстоятельства никак не доказывают , что банк не выдал Вам кред/средства.

 

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4575/14-ц

Провадження №2\711\1652\14

Р І Ш Е Н Н Я \ заочне \

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2014 року Придніпровський районний суд м . Черкаи в складі :

- головуючого - Клочко О.В.

- при секретарі - Туз Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього , а також договору іпотеки недійсними -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору , змін та доповнень до нього та договору іпотеки недійсними.

Свої доводи мотивує тим , що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси.

Також, заявник вказує, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» ( на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк».

По кредитному договору від 14.12.2007року ним також виконано зобов'язання.

Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки , а саме , готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.

Проте , через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено , що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів.

При цьому , надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року.

Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав , так як це потребувало б значного часу.

Згодом , в подальшому він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним , як з фізичною особою, а інший договір , як із приватним підприємцем.

Після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував.

В послідуючому , на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір.

При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк».

Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище.

Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово:

1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою).

Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено.

2) 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця.

Крім цього , у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки.

3) 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4.

Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом.

4) 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5.

Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню.

Таким чином , відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення.

Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того , що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Також, його не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів.

Разом з тим , йому відомо , а саме , з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи».

При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи».

На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року.

Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень.

Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті.

Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними.

Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року .

Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману , йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року.

Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту , що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168.

Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення , тощо.

Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту.

Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено , яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом.

Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит.

Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому , що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту , варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо.

Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію , яким є кредит.

Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору.

За таких обставин , він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки.

Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України.

Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року , а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом , та свідчить , що договір вчинено під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку.

З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити.

Відповідач , надавши кредит в іноземній валюті ( в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього , як на споживача.

Крім того :

- йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

- договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

- відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

- вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним.

Просив суд :

- визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\ , а також:

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року

- визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»)

- визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року.

Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився , надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність.

Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника.

Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився , причин неявки не надав, незважаючи на те , що належним чином , у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи.

У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України , якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \ .

Дослідивши письмові матеріали справи та обставини , які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову.

Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається , що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.

Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.

При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».

Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси.

Вбачається , що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки , а саме , готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.

Також, встановлено , що між сторонами , в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин , викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача.

Встановлено , що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року.

Також, відповідно до обставин справи , після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував.

В послідуючому , на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір.

При цьому, встановлено , що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк».

Згідно до позовної заяви , вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище.

Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово:

1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою).

Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено.

2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця.

Крім цього , у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки.

3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4.

Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом.

4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5.

Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом.

Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню.

Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення.

22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів.

З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи».

При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Вбачається , що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи».

Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року.

Також, встановлено , що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень.

Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті.

Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір , а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача.

В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту.

Правовідносини , які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами.

А тому, посилання позивача в заяві на те , що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \ .

Також, відповідно до вказаної постанови , суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним.

Позивач у своєму позові , як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором ,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\

Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те , що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій.

Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається , що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку , у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому , він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку.

Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти , що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору.

Згідно до позову , вбачається , що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту.

В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті.

Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою.

Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача.

Також, суд враховує і інші обставини , на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог , а саме , про те , що :

- після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

- договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням

п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

- в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

- банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача , що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів.

- відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

- відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою.

Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

- відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому.

Таким чином, враховуючи вищенаведене , суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним.

У зв'язку з тим , що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1.

На підставі вищенаведеного , ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України , керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк».

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року.

Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»).

Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року.

Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи , але не були присутні при проголошенні судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39886737

Позовна заява

про захист прав споживачів та визнання недійсним

недійсним п.2 “Розмір та Валюта Кредиту” кредитного договору

_____________ від ____________ року

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3690&page=4#entry104427

 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Неисповедимы пути в Приднепровском суде... :)
Не далее, чем год назад мне отказали в этом суде по этим же основаниям. Апелляция тогда вообще креститься начала... :)

 

Нас "прокатали": первая инстанция процитировала урезанный вариант п.10 5-го Пленума, а апеляция процесуальной диверсией просто заочно отклонила жалобу. ВССУ, естественно, не принял в производство... :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

 Апелляция тогда вообще креститься начала...  :)

 

А как это...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну как... Пояснили правовую позицию неформально :)

 

(не "решали", нет).

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вся первичка хранится на бумажных носителях в кредитном деле, в архиве банка ( при непогашеном кредите до срока погашения или выполнения обязательств) , первички  других  операций как правило хранится до 5 лет. Доказать факт выполнения кр/обязательств , бух/отчётность и прочая лабуда которая обязательна как в фин/конторах так и любых юр/лицах подтверждается именно первичкой на бумажных носителях, дублируется в электронном варианте, но то такэ.

 

как боритесь с тем, что банк не предоставляет оригиналы документов в связи с тем. что они якобы хранятся в электронной форме?

 

Как суды реагируют на отсутствие первички?

Принимают Вашу сторону?

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну как... Пояснили правовую позицию неформально :)

 

(не "решали", нет).

 

Я так понимаю заседания небыло... Ну а Вы пробовали неформально переубедить...

 

У меня были такие ситуации, когда судья выражал свою позицию и приходилось переубеждать его вне заседания...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго дня. Суддя хоче об'єднати мої 4 позови в одне провадження. навіть не знаю що і сказати... секретарка мені його шось не подобаєтьлся: то зиркає, то фиркає...

 

Як думаєете, чи варто об'єднувати? може по деяким позовам дати відвід судді, перепрошує питання від чайника, а не юриста...?

Edited by Бонар

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго дня. Суддя хоче об'єднати мої 4 позови в одне провадження. навіть не знаю що і сказати... секретарка мені його шось не подобаєтьлся: то зиркає, то фиркає...

 

Як думаєете, чи варто об'єднувати? може по деяким позовам дати відвід судді, перепрошує питання від чайника, а не юриста...?

Для відводу потрібні підстави. Вони є?

Share this post


Link to post
Share on other sites

 може по деяким позовам дати відвід судді, перепрошує питання від чайника, а не юриста...?

 

 

не факт, что отвод удовлетворят... отклонит и все...

а все иски попали к одному судье? может, переподать?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго дня. Суддя хоче об'єднати мої 4 позови в одне провадження. навіть не знаю що і сказати... секретарка мені його шось не подобаєтьлся: то зиркає, то фиркає...

 

Як думаєете, чи варто об'єднувати? може по деяким позовам дати відвід судді, перепрошує питання від чайника, а не юриста...?

 

Я был бы против объединения... За каждый заплачено по отдельности, вот пусть и рассматривает...

Share this post


Link to post
Share on other sites

в какую сторону , в меньшую или большую? В меньшую - технична помилка, в большую - право кредитора выдать больше, да и Вы не возрожали. Эти обстоятельства никак не доказывают , что банк не выдал Вам кред/средства.

Безусловно в меньшую, на что есть соответствующий документ (заявка). Но график и платежи соответственно сумме указанной в договоре. Таким образом напрашивается вопрос, чем банк еще подтвердит выдачу, хотя бы оправдать получение завышенных платежей.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 802/1340/18-а
      Провадження № 11-474апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк».
      Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення.
      Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин.
      На час розгляду справи відзивів не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному.
      20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001.
      З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки).
      Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника.
      Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки.
      Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ.
      Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 .
      Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
      7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
      Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
      Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.
      Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
      Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити.
      2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.
      2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
      «Визнати протиправним і скасувати запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»».
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435729