perevidin

Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

36 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      32
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      33
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Безусловно в меньшую, на что есть соответствующий документ (заявка). Но график и платежи соответственно сумме указанной в договоре. Таким образом напрашивается вопрос, чем банк еще подтвердит выдачу, хотя бы оправдать получение завышенных платежей.

Если у Вас в КД предусмотрены комиссии за выдачу кредита возможно банк снял их. Смотрите по выписке счета. Если Вам повезло и банк не зачислил на счет 2620хххх по мемориальному ордеру всю указанную в КД сумму кредита, то взыскивайте с банка пеню в размере 3% в день от недополученной суммы на основании ч.5 ст.10 ЗУ "Про захист прав споживач1в". Сначала напишите претензию банку с требованием выдать недополученную сумму и пеню за 365 дней ( 1 год исковой давности по пене) в течении, к примеру 7 дней, а по истечении этого срока подавайте иск к банку, пеню насчитывайте за 365 дней на момент подачи иска + пеня будет капать до даты вынесения решения судом, например еще 1 год, (не забудьте увеличить исковые требования в этот момент), и к тому же % пени будет капать с момента вступления решения в силу до момента пока банк не выполнит это решение. Для этой пени необходимо подать еще один отдельный иск. Суд. сбор платить не нужно согласно ЗУ о потребителях. Сумма в Заяв1 на видачу гот1вки никакого значения не имеет, может Вы не хотели снимать всю наличку со счета, поэтому важно какую сумму банк зачислил на Ваш 2620ххх как кредитную. Успехов и удачи. 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Если у Вас в КД предусмотрены комиссии за выдачу кредита возможно банк снял их. Смотрите по выписке счета. Если Вам повезло и банк не зачислил на счет 2620хххх по мемориальному ордеру всю указанную в КД сумму кредита, то взыскивайте с банка пеню в размере 3% в день от недополученной суммы на основании ч.5 ст.10 ЗУ "Про захист прав споживач1в". Сначала напишите претензию банку с требованием выдать недополученную сумму и пеню за 365 дней ( 1 год исковой давности по пене) в течении, к примеру 7 дней, а по истечении этого срока подавайте иск к банку, пеню насчитывайте за 365 дней на момент подачи иска + пеня будет капать до даты вынесения решения судом, например еще 1 год, (не забудьте увеличить исковые требования в этот момент), и к тому же % пени будет капать с момента вступления решения в силу до момента пока банк не выполнит это решение. Для этой пени необходимо подать еще один отдельный иск. Суд. сбор платить не нужно согласно ЗУ о потребителях. Сумма в Заяв1 на видачу гот1вки никакого значения не имеет, может Вы не хотели снимать всю наличку со счета, поэтому важно какую сумму банк зачислил на Ваш 2620ххх как кредитную. Успехов и удачи.

Благодарю.

поэтому важно какую сумму банк зачислил на Ваш 2620ххх как кредитную.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго дня. Суддя хоче об'єднати мої 4 позови в одне провадження. навіть не знаю що і сказати... секретарка мені його шось не подобаєтьлся: то зиркає, то фиркає...

 

Як думаєете, чи варто об'єднувати? може по деяким позовам дати відвід судді, перепрошує питання від чайника, а не юриста...?

 

Что за иски?

Какие основания?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Интересно было бы увидеть экспертизу.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6798#entry110813

3. Готівкова іноземна валюта не була видана з операційної каси ПАТ «__________ Банк» з поточного рахунку фізичної особи за кредитним договором, у зв’язку з тим, що банківський (поточний) рахунок позичальнику не був відкритий

Згідно до ст.51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівкових формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документу. Згідно до ст.55 вказаного закону відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між банком і клієнтом.

Відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1068 ч 3. ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України “Про Національний банк України” порядок ведення касових операцій для банків встановлює Національний банк України. Згідно до ст.40 вказаного Закону саме Національний банк встановлює Правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших фізичних і юридичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків. Відповідно до п.7 ч.1 ст.15 Закону України «Про Національний банк України» до повноважень Правління Національного банку України відноситься видача нормативно-правових актів Національного банку.

Документальним підтвердженням виконання сторонами умов договору (усного правочину) є належним чином оформлені первинні документи.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон № 996), із змінами і доповненнями, та пп. 2.1.1 п. 2.1 ст.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, яке затверджене Постановою НБУ від 30.12.1998 № 566 (далі – Положення №566), підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом).

Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України;

- номери рахунків;

- назву банку (отримувача та платника коштів);

- посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису).

Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів можуть мати й інші додаткові реквізити.

Документи, які надають клієнти банку, повинні мати підписи уповноважених службових осіб клієнта та відбиток його печатки. Підписи на всіх документах, а також печатки мають відповідати заявленим їх зразкам, а підтвердження достовірності підпису на документі в електронному вигляді обумовлюється в договорі про обслуговування клієнта через систему електронних платежів «клієнт – банк».

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 р. за № 768/8089 (далі – Інструкція № 337 ), до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі.

Пунктом 3 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 337 визначено, що усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Додаткові реквізити можуть бути дописані в касовому документі від руки ручкою.

Згідно з пунктами 2 та 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції № 337, з каси банку готівка національної валюти видається за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).

Пунктом 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції № 337 визначено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.

Отже, видача фізичній особі кредиту (грошових коштів) з каси банку здійснюється Банком в іноземній валюті на підставі заяви про видачу готівки.

Таким чином, вимоги Інструкції №337 встановлюють порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій (в тому числі видачу готівки) у національній і іноземній валютах.

Згідно правил заповнення реквізитів касових документів (додаток 14 до Інструкції №337), касові документи заповнюються з врахуванням певних вимог.

Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, при проведенні касових операцій в банках України факт проведення та підтвердження проведених господарських операцій встановлюють документи бухгалтерського обліку в повному обсязі, за встановленою законодавством типовою формою (первинні документи, зведені облікові документи, регістри бухгалтерського обліку).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону № 996-ХІV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Згідно п. 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (надалі – Положення №254), інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні (п.5.2 Положення №254).

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри (п.5.3 Положення №254):

особові рахунки та виписки з них;

аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій;

книги реєстрації відкритих рахунків;

оборотно-сальдовий баланс;

інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

У разі складання регістрів бухгалтерського обліку на електронних носіях інформації банки зобов'язані зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня (п.5.4 Положення №254).

Регістри бухгалтерського обліку, зокрема, виписки по особових рахунках ________, на яких здійснюється облік операцій по видачі кредиту, в матеріалах справи відсутні та додатково на дослідження не надані.

Відповідно до пп. 2.1.1 п. 2.1 Положення № 566, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.

Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.

Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України та Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках. Аналітичні рахунки повинні містити обов'язкові параметри, визначені окремими вказівками Національного банку України. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку.

Відповідно до пп. 2.1.3. п. 2.1. Положення №566, план рахунків банку - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх операцій і для забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Враховуючи особливості побудови аналітичного рахунку, банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків (сукупність усіх аналітичних рахунків банку).

Внутрішній план аналітичних рахунків має передбачати опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття, а отже, має бути визначений відповідальний за його супроводження (на рівні банку - юридичної особи).

Всі рахунки, що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:

- номер балансового рахунка;

- номер особового рахунка;

- код контрагента;

- найменування контрагента;

- дата відкриття рахунка;

- дата закриття рахунка.

Окрім вищезазначених нормативних актів, бухгалтерський облік операцій з кредитування шляхом видачі готівки з операційної каси банку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р.№280 (надалі – План рахунків), п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495 (надалі – Інструкція №495), Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 27.12.2007 № 481 (надалі – Інструкції №481).

У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) - суб'єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами (п.11 Плану рахунків). На рахунку 22 здійснюється облік кредитів, наданих фізичним особам. На рахунку 26 здійснюється облік коштів клієнтів банку.

У Додатку до Інструкції №481 наведений перелік рахунків для обліку наданих кредитів, серед яких зазначено рахунок 2203.

Згідно Плану рахунків, п.2.1 розділу ІІ Інструкції №481 та п.2, п.5 Додатку до неї, операції по видачі кредиту відображаються: по Дебету – рахунки для обліку наданих кредитів (рахунок 2203), по Кредиту - рахунки клієнтів (рахунок 2620), рахунки для обліку грошових коштів і банківських металів (рахунок 1002).

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п.1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003 року № 492.

Окрім цього, пунктом 2.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495, визначено, що операції з видачі готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими проводками:

Дебет - 2620, 2630, 2635;

Кредит - 1001, 1002.

Отже, операції по видачі кредиту готівкою відображаються по дебету рахунку №2203 (рахунки для обліку наданих кредитів) та кредиту рахунку №2620 (рахунки клієнтів) - на суму виданого кредиту готівкою.

Видача готівкової іноземної валюти, відповідно до актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів НБУ, можлива лише з банківського рахунку клієнта банку (банківського рахунку, клієнтського рахунку, поточного рахунку, балансового рахунку 2620):

- п.4 гл.3 розділу III «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2004 року;

- п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року;

- п.2.3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495.

з точки зору наявності всіх обов’язкових реквізитів первинного бухгалтерського документу не може використовуватись у бухгалтерському обліку банку, так як оформлена не у відповідності до вимог чинного законодавства та не має обов’язкові реквізити, які передбачені статтею 9 Закону № 996, пп. 2.1.1 п. 2.1 ст.2 Положення №566 та нормами Інструкції № 337, проте підтвердити або спростувати факт отримання ______ грошових (кредитних) коштів в сумі ______ дол.США з операційної каси банку з поточного рахунку не видається за можливе, у зв’язку з відсутністю в матеріалах справи регістрів бухгалтерського обліку, зокрема, виписки з поточного (клієнтського) рахунку _____, на яких здійснюється облік операцій по видачі готівкової іноземної валюти, касової книги ПАТ «______ Банк» станом на _______ р. та звіту касира за ________ р.

Відображення бухгалтерської проводки по дебету рах.2203___________ та кредиту рах.1002______ операції з видачі грошових кошів з внутрішньобанківського рахунку №2203_______ у заяві про видачу готівки №_____ від _______ не відповідає Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року, Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р. №280, Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженій Постановою Правління Національного банку України 27.12.2007 №481, та Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495, у зв’язку з тим, що видача готівкової іноземної валюти здійснюється з вкладних або з поточних (клієнтського) рахунків фізичної особи.

Таким чином, видача готівкової іноземної валюти з внутрішньобанківського рахунку №2203______ не відповідає Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, так як видача грошових коштів за заявкою про видачу готівки здійснюється з вкладного або з поточного (клієнтського) рахунку фізичної особи.

У випадку відсутності обов’язкових реквізитів: «Банк отримувача», «№ рахунку», тобто номер поточного рахунку позичальника для видачі готівкової іноземної валюти, «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума _____ доларів ____ цент США, «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _______ грн відповідно до рахунку №1002______ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, заява про видачу готівки №_____ від ______ року, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на 23.08.2007 року (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), первинний бухгалтерський документ є недійсним, та не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=12#entry115848

4. Чи може заява про видачу готівки №______ від _______ використовуватися в бухгалтерському обліку банку у відсутності обов’язкового реквізиту – в реквізиті «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума ____ доларів ___ цент США, відповідно до ч.3 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та зразку касового документу (пункти 1, 2 глави 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами», додатки №8 (Заява про видачу готівки) та №14 (Правила заповнення реквізитів касових документів) Інструкції «Про касові операції в банках України» в редакції станом на ______ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003)?

5. Чи може заява про видачу готівки №____ від ______ використовуватися в бухгалтерському обліку банку у випадку відсутності обов’язкового реквізиту – «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _____ грн. відповідно до рахунку №1002____ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч.3 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та зразку касового документу (пункти 1, 2 глави 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами», додатки №8 (Заява про видачу готівки) та №14 (Правила заповнення реквізитів касових документів) Інструкції «Про касові операції в банках України» в редакції станом на _____ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003)?

По четвертому питанню

У випадку відсутності обов’язкового реквізиту - «Сума» не зазначено, що з рахунку №1002_____ була отримана сума ____ доларів ____ цент США, заява про видачу готівки №____ від ____ року в бухгалтерському обліку банку, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на 23.08.2007 (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

По п’ятому питанню

У випадку відсутності обов’язкового реквізиту - «Еквівалент у гривнях» не зазначено еквівалент у гривнях _____ грн відповідно до рахунку №1002____ у зв’язку з порушенням принципу подвійності запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку, заява про видачу готівки №_____ від ______ року в бухгалтерському обліку банку, відповідно до п.4 гл.3 розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України» в редакції станом на _____ (затверджене постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003), та відповідно до п.2.1.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» (затверджене постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р.), не може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку банку.

 

1.01.11.2007р. КД з Тас-комерцбанк, 47000дол надаються на підставі заяви  Позичальника з метою конвертації в гривню та внесення коштів на користь Продавця квартири в оплату за договором купівлі-продажу (реально – долари з каси банку були видані Продавцю квартири).

В КД зазначено: Позичальнику відкривають рахунки №2233__для погашення заборгов.за тілом, №2238___для погашення %.

Крім того є 2 Договори (гривна, долар) на відкриття рахунків від 03.03.2009  №2620___ якими очевидно не користувались. 16.11.2011 третій Договір на відкриття рахунку №2620___.  Зарахування заборгованості робились не на рахунки №2620__

07.11.2007р. Іпотечн.договір

05.06.2012р. лист про відступлення права вимоги від Сведбанк до Дельтабанк з проханням сплачувати на рахунок№2909___

18.06.2012р. лист про відступлення права вимоги від Дельтабанк до Альфа-банк з проханням сплачувати на рахунок№2909___

Позичальника ніразу не повідомляли з яким боргом був проданий його кредит. Позичальник побоюється, що борг може бути незаконно збільшений.

Питання: чи має Альфа-банк відомості про надходження від Позичальника до попередніх банків?

Якщо ні, то може взагалі припинити платежі? Тим більше, що Ваші пояснення наштовхують на роздуми. Але зупиняє Іпотека. Якщо можна, то дайте пораду, бо Позичальнику Альфі платити ДУЖЕ не хочеться

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что за иски?

Какие основания?

Добрий день,

Позови по різним питанням. напекло.

Мені вже підказали знайомі вихід. Зроблю і скажу що вийшло. Вдячний за увагу.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Укрсоц нарешті виклав у вільний доступ свою генеральну ліцензію на валютні операції., а також нову банківську ліцензію. Що інтересно : в Банківські ліцензії №5 вказано внизу , що :Банкіські послуги що є валютними операціями надаються на підставі Генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій"...  http://www.unicredit.ua/internal_regdocs/

 

Інтересно що тепер шахраї судді будуть казати...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Судді будуть казати, що кредитування, дозволене банківською ліцензією, не є валютною операцією в прямому розумінні слова :)

 

Потрібно питання ставити грамотно: банки кредитують (надають кредити, надають таку послугу), оскільки мають банківську ліцензію, проте, якщо це валютне кредитування, то для цілей кредитування можна використовувати операції, які є в переліку дозволених у додатку до генеральної ліцензієї.

Якщо використовувати інші операції, котрих немає в переліку дозволених, - потрібно мати індивідуальну ліцензію НБУ.

На доказ, - п.10 Пленуму №5.

Share this post


Link to post
Share on other sites

це від якого року №5 ?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Имхо путь сложный, долгий и не перспективный в плане реальных результатов.

Но если задача стоит в изнасиловании мозга банковского юриста...и судья не против посмотреть этот цирк,...

то можно и поиграться:)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

мене більше хвилює , щоб я не пропустив момент як юрист з допо могою судді пропихне документ фальшивий який вже був по заяві про фальшивість доказу вилучений... як в картах підкинуть карту з іншої колоди...

 

цих юристів шугати треба як ..цих самих... а суддям треба якісь якції влаштовувати анонімні типу: плакат з написом  суд Дда х-ло ла-ла-ла  або герчкська звІзда...да-да-да-да от так йде на роботу а тут такі плакати...) треба зливати на якісь газети інфу про те що витворяють судді. банки то банки але прикривають їх судді і виступають їх адвокатами. "Растроений мозг юриста" - ті юристи взагалі нічого не пишуть , а судді  від їх імені пишуть в рішеннях фігню всіляку. от тепер я точно знаю, що Дуда- Х.Л.О, Герчаківська- ЗвІзда, Дзюбаковський- Ч.М.О.... дороге ж знання. а по життю тут просто по печінкам понадавати і заставити зїстити усі ті рішення от тоді і сарафан на голову вже не будуть вдягати...перепрошую за  таке... Як згадаю як дуда в останній момент викручувався : і скажіть а нашо мені витребувати договір рахунку? звертайтесь в міліцію!" от Х.Л.О.

Edited by Бонар

Share this post


Link to post
Share on other sites

Имхо путь сложный, долгий и не перспективный в плане реальных результатов.

Но если задача стоит в изнасиловании мозга банковского юриста...и судья не против посмотреть этот цирк,...

то можно и поиграться :)

 

Никто не видел инопланетян, чупакабру, но все видели и до сих пор видят «валютный» кредит.

А если его изначально не было и нет до сих пор.

На безобидный и простой вопрос: «Вы расчитались иностранной валютой за квартиру (земельный участок, автомобиль)?». Абсолютное большинство клиентов банков врут и отвечают: «Да!».

Почему врут?

Потому, что в договорах купли-продажи данное абсолютное большинство клиентов банков указало оплату национальной валютой.

А может слова «Я получил валютный кредит» данного абсолютного большинства клиентов банка тоже вранье?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=14#entry117291

Вывод

Практика применения ст.77 ХК Украины к госзакупкам услуг и работ аналогично используется сейчас в практике применения иных норм, а именно:

- п.6 ч.1 ст.4 Закона Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании рынка финансовых услуг» и ст.5 Декрета КМУ «О системе валютного регулирования и валютного контроля;

- п.6 ч.1 ст.4 Закона Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании рынка финансовых услуг» и ст.1054 ГК Украины;

- ст.1066 ГК Украины и ст.1054 ГК Украины (выдача кредита банком осуществляется только с использование банковского счета).

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=14#entry117208

Что делать?

Посчитайте сумму внесенной иностранной валюты на счет и предоставьте в банк платежное поручение в иностранной валюте о перечислении этой суммы на Ваш счет в другом банке.

Что должен будет сделать банк?

Ваше право владельца банковского счета нарушено?

Каковы Ваши действия?

А если есть «ножки» и в квитанции указано: «Поповнення поточного рахунку»?

Почему же Вы отказываетесь «подарочек» забирать?

А что делать банку? И какое отношение Вы к этому имеете?

И Вы до сих пор хотите в этом участвовать (соучастие) или прикрывать их деятельность?

Если банк не выполнил Ваше платежное поручение в иностранной валюте, Вы вкладчик или кредитор банка?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=12#entry115848

Відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк" про захист прав споживачів та про зобовязання виконати платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 30 липня 2014 року.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40136486

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

це від якого року №5 ?

Пленум ВССУ №5 від 30 березня 2012 року.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что делать?

Посчитайте сумму внесенной иностранной валюты на счет и предоставьте в банк платежное поручение в иностранной валюте о перечислении этой суммы на Ваш счет в другом банке.

Что должен будет сделать банк?

Ваше право владельца банковского счета нарушено?

 

При псевдовалюте использовался транзитник 3739 или 2909, либо средства зачислялись напрямую из кассы на аналитику 2203, 2208, 2209.

К какому счету применять платежное поручение?

 

Предполагаю, что банк все же ответит, и примерно следующее:

 

"счет 3739 (2909) является транзитным счетом банка, внесенные Вами средства были перечислены с указанного счета в счет погашения Вашей задолженности согласно заключенного кредитного договора"...

 

И как тогда? На судей словосочетание "особовий рахунок" имеет магическое воздействие...

Share this post


Link to post
Share on other sites

При псевдовалюте использовался транзитник 3739 или 2909, либо средства зачислялись напрямую из кассы на аналитику 2203, 2208, 2209.

К какому счету применять платежное поручение?

 

Предполагаю, что банк все же ответит, и примерно следующее:

 

"счет 3739 (2909) является транзитным счетом банка, внесенные Вами средства были перечислены с указанного счета в счет погашения Вашей задолженности согласно заключенного кредитного договора"...

 

И как тогда? На судей словосочетание "особовий рахунок" имеет магическое воздействие...

 

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про банки і банківську діяльність

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи;

Стаття 51. Розрахункові банківські операції

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній

банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Під час оплати за договорами, укладеними підприємствами, утвореними у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів,

взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державними, казенними, комунальними підприємствами, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірніми підприємствами, а також підприємствами, господарськими товариствами, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднаннями таких підприємств (господарських товариств), банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують виконання такими підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" ( 2289-17 ).

{ Статтю 51 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010 }

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

Відповідно до ст. 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Пунктом 3.3.5 договору №26006300219478 від 07.03.2012 р. передбачено, що відповідач зобов'язується своєчасно здійснювати обслуговування клієнта відповідно до законодавства в операційний час, дата якого співпадає з датою валютування. Якщо дата валютування припадає на неробочий( святковий ) день, банк зараховує кошти в перший робочий ( операційний ) день за днем, який визначений датою валютування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові ( володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 1066 зазначеного кодексу України, банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. ( ст. 1068 Цивільного кодексу України ).

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. ( ст. 1074 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України " Про платіжні системи та переказ коштів в Україні " поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40086869

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

может я не в тему, но банк "родной" и вопрос по выписке 2620 - вчера получила в банке 

Помогите разобраться что это и чем отличаются два документа?

Особенно просьба к НБ Укрина написать свой мнение

 

post-14561-0-72983300-1408456053_thumb.j

post-14561-0-69244000-1408456065_thumb.j

Share this post


Link to post
Share on other sites

может я не в тему, но банк "родной" и вопрос по выписке 2620 - вчера получила в банке 

Помогите разобраться что это и чем отличаются два документа?

Особенно просьба к НБ Укрина написать свой мнение

 

Справа № 6-79 цс 12

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду України

Романюка Я.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 та ОСОБА_3

про стягнення боргу за договором позики

Вирішуючи питання про стягнення процентів за договором позики, укладеним між фізичними особами, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (далі – Суд) дійшла висновку, що така вимога позивача підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи таку позицію, Суд виходив із того, що відносини, які виникли між фізичними особами на підставі договору позики, регулюються статтями 1046 – 1053 ЦК України і на них не поширюються положення Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Не можу погодитися з висновком Суду стосовно того, що норми Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі – Закон) не поширюються на правовідносини, які виникли у зв’язку з укладенням договору позики грошових коштів між фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері надання фінансових послуг і відповідно до положень преамбули встановлює загальні правові засади у цій сфері та здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Однією з фінансових послуг згідно з пунктом 6 частини першої статті 4 Закону є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону учасниками ринку фінансових послуг є особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України. При цьому частиною третьою статті 2 Закону встановлено вичерпний перелік суб’єктів фінансових послуг, на діяльність яких не поширюється положення цього Закону: фінансові установи, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державне казначейство України та державні цільові фонди.

У пунктах 16, 18 частини першої статті 1, пункті 3 частини першої статті 6, статтях 9, 12, 16-1, 18, 31 та 34 Закону врегульовані відносини, пов’язані з участю фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, у сфері надання фінансових послуг, що, на мою думку, спростовує висновок Суду стосовно того, що сфера дії закону за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на цих фізичних осіб.

З урахуванням зазначеного доходжу висновку, що норми ЦК України, які регулюють відносини, пов’язані з укладенням та виконанням договору позики грошових коштів, слід розглядати в сукупності з положеннями Закону.

Аналіз положень Закону дає підстави вважати, що право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики грошових коштів не поширюється на позикодавців – фізичних осіб.

Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 цього Закону кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент є фінансовим кредитом. Фінансовий кредит відповідно до пункту 6 частини першої статті 4 Закону, вважається фінансовою послугою. Суб’єкти, які мають право на здійснення операцій з надання фінансових послуг визначені статтею 5 Закону. До них віднесені фінансові установи, а також фізичні особи – підприємці. Останні можуть надавити такі послуги лише у випадках, прямо передбачених законом.

Вирішуючи спір щодо відносин, які виникли між фізичними особами у зв’язку з укладенням ними договору позики, також слід враховувати положення пункту 5 частини першої статті 1 Закону, згідно з яким метою надання фінансової послуги є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Надання коштів під процент є отриманням прибутку, що, в свою чергу, є головною ознакою підприємницької діяльності. Здійснення фізичною особою права на підприємницьку діяльність відповідно до частини другої статті 50 ЦК України можливо за умови її державної реєстрації, тобто набуття статусу фізичної особи – підприємця. Отже, Закон, встановлюючи суб’єктний склад здійснення операцій з надання фінансових послуг, обмежив фізичних осіб, які не є підприємцями, у здійсненні діяльності, яка за своїми ознаками є підприємницькою.

За таких обставин доходжу висновку, що фізична особа не може надавати фінансову послугу, метою якої є отримання прибутку у вигляді процентів від суми позики.

При вирішенні зазначеного питання вважаю доцільним також врахувати позицію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, яка у своїх листах від 14.06.206 р. № 5543/11-5, від 26.07.2006 р. № 644/11-3 та від 18.05.2007 р. № 5600/11-11 зазначила, що надання у позику коштів на визначений строк та під проценти є фінансовим кредитом, який можуть надавати тільки банки або інші фінансові установи.

Суддя

Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=11#entry112772

 

ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”

вулиця Пушкінська, 42/4,

м. Київ, Україна, 01004,

_______________________________,

______________________________

___________________________

паспорт ______________

РНОКПП _____________________

Заява

про відмову від одержання кредиту

за кредитним договором № 47/703047 від 22.02.08 року

Пунктом першим статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки. Пунктом третім даної статті визначено поняття фінансового кредиту, тобто це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених грошей (національна валюта України визначена ч.1 ст.192 ЦК України) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Лише 18 вересня 2012 року Верховна Рада України у першому читанні прийняла Закон про внесення змін до статті 4 Закону України "«Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» щодо видів фінансових послуг, де є посилання на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених грошей (національна валюта України визначена ч.1 ст.192 ЦК України) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ч.2 ст. 192 та ст.193 ЦК України іноземна валюта (валютні цінності) може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти (валютних цінностей) обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет).

Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Порядок надання Національним банком України:

- банківських ліцензій встановлюється «Положенням Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів» затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за № 1203/19941, додаток №8 до даної постанови;

- генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій встановлюється «Положенням про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.09.2011 за № 1054/19792.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк у данному випадку як фінансова (кредитна) установа, отримавши в установленому законом порядку:

- банківську ліцензію - має право здійснювати операції з надання кредитів національною валютою на підставі статті 4 Закону України "«Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» ;

- генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій - має право здійснювати операції з надання кредитів іноземною валютою (валютними цінностями) на підставі статті 4 Закону України "«Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»..

У даному кредитному договорі № 47/703047 від 22.02.08 банк не зазначив що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Відповідно до ч.3 ст.91 ЦК України не надав інформацію що він мав цивільну правоздатність фінансової (кредитної) установи та є уповноваженим банком щодо надання наступних фінансових послуг (операцій) (п.3 ст.1 Декрету):

- валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а саме надання коштів у позику, і в тому числі на умовах фінансового кредиту.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлені обов’язкові відомостей, які кредитодавець має письмово повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121–III (далі – Закон про банки) – щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу (Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011).

Всупереч вимогам п.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.80, 91, 92 ЦК України, ст.11 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" мені при підписанні кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08 року банком не було надано інформацію про особу кредитодавця, його спеціальну правоздатність та дієздатність.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про захист прав споживачів” споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Банком було допущене істотне порушення моїх прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку з чим я був позбавлен можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги (операції) та можливі негативні для мене наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Банк не мав наміру виконувати Кредитний договір № 47/703047 від 22.02.08 року, який також не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання мені кредиту іноземною валютою, що є порушенням ч.5 ст.203 ЦК України.

Відповідно до кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08 року та ст. 509, 510, 1046, 1054 ЦК України АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК”, (ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” – його правонаступник), як боржник, зобов’язався надати мені кредит у сумі 180 000,00 доларів США.

Банк до цього часу відповідно до норм актів цивільного законодавства, в тому числі нормативно-правових актів НБУ, з операційної каси банку не надав мені кредитні кошти у сумі 180 000,00 доларів США за кредитним договором № 47/70304 від 22.02.08.

Банком з 22 лютого 2008 року по 18 серпня 2014 року не був виконаний належним чином п.1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08 у сумі 180 000,00 доларів США:

1) 22 лютого 2008 року я не підписував будь-яку заяву про відкриття позичкового рахунку в іноземній валюті на моє ім’я, та не був повідомлен про відкриття даного рахунку;

2) 22 лютого 2008 року я не підписував будь-яку заяву про відкриття поточного рахунку в іноземній валюті для отримання кредитної готівкової іноземної валюти, та поточний рахунок не був відкритий на моє ім’я;

3) 22 лютого 2008 року дебетування позичкового рахунку у сумі 180 000,00 доларів США не було здійснено тому, що позичковий рахунок на моє ім’я не був відкритий;

4) кредитування поточного рахунку у сумі 180 000,00 доларів США не було здійснено банком до цього часу;

5) 22 лютого 2008 року перерахування на поточний рахунок 180 000,00 доларів США з позичкового рахунку не було здійснено, тому що поточний рахунок для кредитної готівкової іноземної валюти на моє ім’я не був відкритий;

6) з 22 лютого 2008 року я не надавав банку будь-які платіжні документи для перерахування безготівкової іноземної валюти у сумі 180 000,00 доларів США з поточного та будь яких інших рахунків;

7) 22 лютого 2008 року я не отримував готівкову іноземну валюту у сумі 180 000,00 доларів США з каси банку (каси відділень банку) з поточного рахунку (банківського рахунку згідно ст.1066 ЦК України) за кредитним договором № № 47/703047 від 22.02.08;

8) відповідно до п.2.1, 2.2 кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08 з 22 лютого 2008 року банк не надав кредит згідно п.1.1 даного договору та не здійснив видачу готівкових 180 000,00 доларів США з поточного рахунку (банківського рахунку).

Згідно зі статтями 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", України та Положенням про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.09.2011 за № 1054/19792, лише 12 жовтня 2011 року ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14361575), що є правонаступником АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК” (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14361575), була надана генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій № 99.

В переліку операцій, які мав право здійснювати станом на 20 червня 2008 року АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК”, відповідно до додатку до дозволу № 99-3 від 16.01.2003, відсутні:

- операції з готівковою іноземною валютою, в тому числі із доларами США;

- операції з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, в тому числі доларами США.

На підставі частини третьої статті 91 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 22 лютого 2008 року, при підписанні кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08, АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК” не мав права:

- надавати фінансовий кредит іноземною валютою, та здійснювати будь-які валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

- надавати кредит готівковою іноземною валютою;

- здійснювати будь-які операції з готівковою іноземною валютою.

Я до цього часу не отримав від банку позику або фінансовий кредит іноземною валютою у сумі 180 000,00 доларів США за кредитним договором № 47/703047 від 22.02.08 року.

Відповідно до вимог ст.901, ст.1054 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» я не спожив послугу – фінансовий кредит у сумі 180 000,00 доларів США.

Всі документи які надає банк в підтвердження надання кредиту у сумі 180 000,00 доларів США – є недійсним та фальшивими.

Працівники банку 22 лютого 2008 року навмисно ввели мене в оману щодо необхідності підписання кредитного договору про надання доларів США та вчинили це умисно з метою:

- надання правомірного вигляду набуттю доходів банком нібито від сплати кредиту та процентів за кредитним договором в доларах США;

- надання правомірного вигляду сплати кредиту та процентів за кредитним договором в доларах США для приховання джерел походження реальних безпроцентних вкладів від мене в доларах США;

- ведення подвійної бухгалтерії, приховування готівкової іноземної валюти та приховування реального прибутку в АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК”.

Дані дії працівників ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК”(ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14361575), що є правонаступником АТ “ІНДУСТРІАЛЬНО-ЕКСПОРТНИЙ БАНК”, суб’єкту первинного фінансового моніторінгу, кваліфікуються як злочини, передбачені ст.209 Кримінального кодексу України та відповідного предикатного злочину щодо ухилення від сплати податків згідно оновлених Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням доходів та фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення (Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) 2012) від 16.02.2012 року і Директив Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу у сфері фінансового моніторингу (рішення Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією від 25.04.12 №100, Стратегія розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України №190-р від 09.03.11), або інших предикатних злочинів (постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 15.04.05 «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»).

Прошу не залучати мене до співучасті у злочинних діях окремих працівників ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” щодо ухилення від сплати податків банком та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст.31 Кримінального кодексу України).

Керуючись ст.177, частиною першою статті 901, частиною другою статті 1056, частиною другою статті 1054, статтею 1046 Цивільного кодексу України, я відмовляюсь від одержання кредиту в сумі 180 000 доларів США, який ПАТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК” зобов’язався надати мені відповідно до вимог кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08, але до цього часу не надав.

З моменту отримання банком даної заяви вважаю розірваним кредитний договір № № 47/703047 від 22.02.08.

Інформую про те, що відповідно до ч.2 п.4.8 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281, копія кредитного договору № 47/703047 від 22.02.08., та копія даної заяви буде відправлена на адресу:

- Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України - 04107, м.Київ, вул Багговутівська, 2б;

- Департаменту фінансових розслідувань Державної служби фінансового моніторінгу - 04655, м.Київ,вул.Білоруська, 24.

____ серпня 2014 року

_______________

 

 

Заслухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який категорично заперечував проти закінчення розгляду справи у відсутності представника ПАТ „Креді Агріколь Банк" та наполягав на залишенні без розгляду заявлених позивачем вимог, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що оскільки представник позивача повторно не з'явився у судове засідання і станом на 11.08.2014 року не надіслав на адресу суду заяву з проханням проводити розгляд справи у їх відсутності, а заява від 13.12.2013 року про розгляд справи у відсутності представника позивача не може бути розцінена судом, як належна, оскільки представник повідомлявся про обов'язковість явки для надання роз'яснень з урахуванням витребуваних судом письмових доказів, а тому позов ПАТ „Креді Агріколь Банк" підлягає залишенню без розгляду.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40088340

 

Требуйте в суде пояснений согласно заявления об отказе в получении кредита.

 

И дополнительно спросите:

 

1. Где Ваши подписи на данных документах?

 

2.  Какой правовой статус этих документов?

 

3. Какими нормами гражданского законодательства установлен порядок их составления? 

 

4. Какими нормативно-правовыми актами НБУ установлена форма и содержание данных документов?

 

5. "Выписка из истории операций" - что это такое?

 

6. Кредит или вклад в "выписке из истории операций"?

 

7. Вы заемщик или вкладчик по "выписке из истории операций"?

 

Вы выявили конвертационный центр в банке. Перед Вами банк-конвертационный центр.

 

Какие Ваши действия?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вы выявили конвертационный центр в банке. Перед Вами банк-конвертационный центр.

 

Какие Ваши действия?

 

НБ Украины, я в легком шоке, даже не ожидала получить такой ответ

​Что касается действий - честно я не знаю что ответить. На данном этапе мы вовремя погашаем платежи по %, тело уже нечем платить. Судится - стрёмно, да и как говрят опытные юристы все суды "пролетают"

Что посоветуете?

 

Есть еще нюанс - в предоставленной выписке по 2203 выдача кредита прошла как Дт 2203 Кр 2909

Share this post


Link to post
Share on other sites

 На данном этапе мы вовремя погашаем платежи по %, тело уже нечем платить. Судится - стрёмно, да и как говрят опытные юристы все суды "пролетают"

Что посоветуете?

 

Есть еще нюанс - в предоставленной выписке по 2203 выдача кредита прошла как Дт 2203 Кр 2909

 

Заработать денег и погасить кредит.

 

Ну прошла выдача как Дт 2203 Кр 2909 и что с того?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уважаемый Катод, Вы разместили свое сообщение в теме, которая содержит все ответы на Ваш риторический вопрос... ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уважаемый алексбурко, мой риторический вопрос дополняю вопросом о примененнии на практике вышеупомянутых обстоятельств с положительной динамикой. Кроме как пообсуждать в темах, более никакого практического применения данные обстоятельства к сожалению не имеют <_< .

Share this post


Link to post
Share on other sites

Заработать денег и погасить кредит.

 

Ну прошла выдача как Дт 2203 Кр 2909 и что с того?

Не подскажете где их заработать? 

Ваши доводы какие будут?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не подскажете где их заработать? 

Ваши доводы какие будут?

 

Я не Солнце,всех не обогрею  :)

 

Доводы на или против чего? :blink:

Share this post


Link to post
Share on other sites

Заработать денег и погасить кредит.

 

Ну прошла выдача как Дт 2203 Кр 2909 и что с того?

 

Да ни чего. Просто 180 000 долларов США 22 февраля 2008 года не были выданы из операционной кассы банка. Их там просто не было.

То есть, этого кредита вообще в банке нет. Доказательства получения кредита отсутствуют. А откуда им взяться?

Доказательства по валютному кредиту физическому лицу – это как обертки от конфет.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=280#entry92508

Уважаемый katod, Вы еще не видели как некоторые недобросовестные банки «оформляли» выдачу и принятие наличной иностранной валюты в операционную кассу мемориальными ордерами? Да, ст.200 УК Украины. И суммы достигали 600 000 долларов США в одном мемориальном ордере. Но уже в первом заседании суда юрист банка признал фальшивость данного доказательста, т.к. судья еще и рассматривает уголовные дела. На следующее заседание данный юрист банка не пришел, а остальные три представителя приходили только раз. В таком случае "заемщику" и "поручителю", тоже необходимо было «погашать» кредит и быть соучастником в деятельности банка-конвертационного центра? Судья был удивлен такой наглости от представителей банка-"финансовых туристов". А Вы не удивляетесь?

Наличная иностранная валюта выдавалась и выдается клиенту банк, если он подписал кредитный договор, только с банковского (текущего) счета клиента.

Валютные кредиты в Украине – это безденежные операции. Легче поверить в выдачу кредита гривной и покупку валюты (если была в этом необходимость), чем в существование валютного кредита без надлежащих подтверждающих документов. Каждый недобросовестный банк пытался по-своему имитировать выдачу валютного кредита.

Или в ином случае, в недобросовестном банке были и есть неучтенные вклады и соответственно - неучтенные кредиты.

У Вас иное мнение?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уважаемый katod, Вы еще не видели как некоторые недобросовестные банки «оформляли» выдачу и принятие наличной иностранной валюты в операционную кассу мемориальными ордерами? Да, ст.200 УК Украины. И суммы достигали 600 000 долларов США в одном мемориальном ордере. Но уже в первом заседании суда юрист банка признал фальшивость данного доказательста, т.к. судья еще и рассматривает уголовные дела. На следующее заседание данный юрист банка не пришел, а остальные три представителя приходили только раз. В таком случае "заемщику" и "поручителю", тоже необходимо было «погашать» кредит и быть соучастником в деятельности банка-конвертационного центра? Судья был удивлен такой наглости от представителей банка-"финансовых туристов". А Вы не удивляетесь?

 

 

Ув.НБ Украины, ну откуда Вам известно,что я видел (а) или не видел(а)  :)

Юрист банк признавший фальшивость дока или идиот или мне непонятно каким образом он это признал.

О соучастии сторон в деятельности-конверте , ноу коммент, поскольку напоминает театр одного актёра.

 

 

Да ни чего. Просто 180 000 долларов США 22 февраля 2008 года не были выданы из операционной кассы банка. Их там просто не было.

То есть, этого кредита вообще в банке нет. Доказательства получения кредита отсутствуют. А откуда им взяться?

Доказательства по валютному кредиту физическому лицу – это как обертки от конфет.

 

 

Так отсутствуют доки получения кредита или отсутствуют доки наличия в кассе банка опр.суммы, например 180 000 долларов США 22 февраля 2008 года отсутствовали в кассе банка на данную дату в данной валюте в данном кол-ве.

Каким образом подтверждены или опровергнуты данные обстоятельства? Так какие доки отсутствуют?

 

 

Наличная иностранная валюта выдавалась и выдается клиенту банк, если он подписал кредитный договор, только с банковского (текущего) счета клиента.

 

 

Совершенно верно,через кассу банка. И что?

 

 

Валютные кредиты в Украине – это безденежные операции. Легче поверить в выдачу кредита гривной и покупку валюты (если была в этом необходимость), чем в существование валютного кредита без надлежащих подтверждающих документов. Каждый недобросовестный банк пытался по-своему имитировать выдачу валютного кредита.

Или в ином случае, в недобросовестном банке были и есть неучтенные вклады и соответственно - неучтенные кредиты.

У Вас иное мнение?

 

 

Поддерживаю, поскольку это суждение вытекает из норм  закреплённых законодательством, но у меня остаётся риторический вопрос в практике,а не на форуме.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Мы пробиваем этот вопрос: в судах и политически. Работа ведется.

 

Анализируя случаи негативной практики, имеем одно обстоятельство: рубят одинаково, и исключительно по беспределу, что говорит о том, что игла Кащея найдена.

Судьи все понимают, но боятся нарушить "установку". При таких обстоятельствах Вы не сможете доказать, что Земля круглая и что Вы - это Вы, если на то будет ценное указание из ВССУ .

 

Поэтому вопрос лежит в политической плоскости. Но даже в таких условиях победа возможна. Работаем...

 

P.S. Вы не банкир часом:... ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 802/1340/18-а
      Провадження № 11-474апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк».
      Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення.
      Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин.
      На час розгляду справи відзивів не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному.
      20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001.
      З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки).
      Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника.
      Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки.
      Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ.
      Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 .
      Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
      7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
      Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
      Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.
      Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
      Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити.
      2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.
      2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій ре