Ищу решение (совсем недавнее, касательно договора о предоставлении кредитной линии)


Recommended Posts

Всех приветствую,

где-то недавно читал о том, что какой-то из районных судов признал недействительным договор о предоставлении кредитной линии недействительной в связи с отсутствием существенных условий. Кажется так.

Буду очень признателен за ссылку на данное решение, где-то потерял информацию, а очень нужно.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Всех приветствую,

где-то недавно читал о том, что какой-то из районных судов признал недействительным договор о предоставлении кредитной линии недействительной в связи с отсутствием существенных условий. Кажется так.

Буду очень признателен за ссылку на данное решение, где-то потерял информацию, а очень нужно.

У мене є ось такі рішення рішення ВГСУ скасоване ВСУ по господарському судочинству:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2011 р. № 42/78-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Коробенко Г.П.

розглянувши

касаційну скаргу ТОВ "Фортекс"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року

у справі

господарського суду № 42/78-10

Харківської області

за позовом ТОВ "Фортекс"

до ПАТ "УкрСиббанк"

про стягнення 778713, 71 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники :

від ТОВ "Фортекс": Прокопчук Є.О. (довіреність від 04.11.2010р.),

від ПАТ "УкрСиббанк": Слюсар О.Б. (довіреність від 29.12.2010р.).

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2010року ТОВ "Фортекс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" (далі –відповідач) про стягнення 778713, 71 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010року (том 1, а.с. 47).

Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006р., що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення позивача, внаслідок чого позивач не одержав дохід у сумі 778 713,71 грн., який міг би отримати від купівлі - продажу цінних паперів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Фортекс" збитки у вигляді суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 778713,71 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7787,14 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення "позивачем вини відповідача у неотриманні позивачем кредитних коштів за заявою від 27.08.2009р. та недоведеною є і вина відповідача у факті спричинення збитків у вигляді неодержаного доходу " (том 2, а.с. 65).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 527, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення обставин протиправності дій банку згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 року у справі № 02/843-59/86-09, а також про обґрунтованість відмови банку в задоволенні заяви позивача від 27.08.2009 року про надання кредитного траншу.

Однак, колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Фортекс" та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 11052905000 у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 2 400 000,00 грн. (том 1, а.с. 8-120).

Умовами кредитного договору №11052905000 від 06.10.2006р. передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за кредитним договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами, в межах встановленого ліміту кредиту та в межах встановленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009року позивач звернувся до відповідача з листом №18, в якому просив надати кредитний транш згідно зазначеного договору, однак листом № 134 від 26.02.2009року банк відмовив ТОВ "Фортекс" в кредитуванні на умовах вищевказаного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Також судом першої інстанції прийнято до уваги, що зазначені обставини були досліджені господарським судом в іншій справі (№ 02/843-59/86-09 господарського суду Харківської області) між тими ж сторонами, в результаті чого було встановлено обставини порушення банком умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. За результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Фортекс" у справі № 02/843-59/86-09 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. відповідача було зобов’язано виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ "Фортекс" на умовах зазначеного кредитного договору (том 1, а.с. 13-17).

Отже, апеляційним судом не прийнято до уваги обставини доведення порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягало у ненаданні позивачу чергового кредитного траншу по спірному договору, що встановлено згідно судового рішення у справі № 02/843-59/86-09 та є преюдиційним фактом при розгляді спору про стягнення збитків.

Також судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2009 р . позивач звернувся до відповідача з заявкою № 68, в якій просив видати йому кредитний транш згідно Постанови Харківського апеляційного суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 та згідно кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. на суму 1536600грн., зазначивши про необхідність подальшого перерахування коштів на користь зберігача цінних паперів –ТОВ "Фінансова компанія "Дельта" (том 1, а.с. 34).

Судом першої інстанції встановлено, що дане звернення залишено банком без задоволення. У відзиві на позовну заяву відповідач мотивував правомірність своїх дій тим, що ТОВ "Фортекс" просив перерахувати кошти не на свій рахунок, а на користь зберігача цінних паперів, а за умовами кредитного договору від 06.10.2006 р. кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 Кредитного договору, том 1, а.с. 9, 75-76).

Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність дій банку, які полягали в ненаданні кредитного траншу на суму 1536600грн., оскільки позивачем вперше було подано замовлення на перерахування коштів 24 лютого 2009р. , однак банк безпідставно відмовив у наданні кредитного траншу, що визнано незаконним згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09, а отже, після набрання рішенням суду законної сили, банк зобов'язаний був самостійно перерахувати кошти на рахунок позивача в межах суми ліміту, оскільки замовлення від 24.02.2009р. відповідачем так і не було виконано. Суд першої інстанції констатував про те, що зазначення в листі позивача № 68 від 27.08.2009р. про необхідність в подальшому перерахувати кошти на рахунок третьої особи не перешкоджало банку виконати свої договірні зобов'язання, рішення суду та подані позивачем заявки від 24.02.2009року та від 27.08.2009року, перерахувавши кошти на суму 1536600грн. на рахунок позивача відповідно до пункту 1.5 спірного кредитного договору. Однак, відповідач перерахування коштів не зробив.

Разом з тим, апеляційний суд, порушивши приписи статті 43 ГПК України про оцінку в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності надав оцінку заяві позивача № 68 від 27.08.2009 р., як єдиному зверненню позивача про видачу кредитному траншу на суму 1536600грн. та дійшов висновку про подання її з порушенням пункту 1.5 спірного кредитного договору, залишивши поза увагою обставини подання заяви про видачу кредитного траншу від 24.02.2009року та прийняття Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 про зобов'язання відповідача надати кредитний транш на виконання спірного договору.

З огляду на допущене апеляційним судом порушення положень статті 43 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду такими, що не спростовують повноти та обґрунтованості висновків суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, який відмовив позивачу у наданні кредитного траншу на суму 1536600грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору про брокерське обслуговування №Б-144/2008 від 10.10.2008року, укладеного позивачем з ФК "Дельта" та поданих ним замовлень № 17, 18, 22, 23, 24 від 27.08.2009року, позивач мав реальну можливість придбати пакети акцій ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Форум" з біржових торгів , які проводилися ВАТ "Українська біржа" 27.08.2009року на загальну суму 659 662грн., оскільки запропонована позивачем ціна відповідала купівельній ціні акцій цих емітентів (том 2, а.с. 32, том 1, а.с.29). Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 07.04.2010року позивач міг би реалізувати на біржових торгах зазначений пакет акцій за ціною 1517340грн., оскільки вартість акцій зросла (том 1, а.с. 30).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що різниця між вартістю акцій станом на 07.04.2010року та станом на 27.08.2009року, з якої слід виключити витрати позивача по обслуговуванню спірного кредитного договору, винагороду брокера є втраченою вигодою позивача. Провівши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що розмір втраченої вигоди позивача складає 778713,71грн. та прийняв рішення про її стягнення з відповідача, винного у невиконанні договірних зобов'язань по наданню чергового кредитного траншу згідно Кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення обставин винних дій відповідача у ненаданні кредитного траншу позивачу, внаслідок чого йому було завдано збитків ( втраченої вигоди).

Також касаційний суд зазначає про помилковість висновків апеляційного суду на предмет того, що позивач зобов'язаний довести вину відповідача у заподіянні збитків. Відповідно до статей 224, 226 Господарського кодексу України презюмується вина особи, яка порушила господарське зобов'язання. Тому позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача у завданні збитків. Навпаки, відповідач, зобов'язаний довести суду вчинення ним дій, направлених на вжиття заходів щодо запобігання збиткам, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів, направлених на запобігання збиткам у позивача та не встановлено обставин форс-мажорного характеру, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року, прийнятим з дотриманням чинного законодавства, яке слід залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року у справі № 42/78-10 залишити в силі.

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

Г. Коробенко

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2011 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Берднік І.С.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю

“Фортекс” - Кірси В.В.,

публічного акціонерного товариства

“УкрСиббанк” - Слюсаря О.Б., -

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 42/78-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про стягнення 778 713,71 грн,

в с т а н о в и в:

У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фортекс” (далі – ТОВ “Фортекс”) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) 778 713,71 грн збитків у вигляді неодержаних ним доходів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку ПАТ “УкрСиббанк” умов кредитного договору № 11052905000 від 6 жовтня 2006 року, що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення ТОВ “Фортекс”, внаслідок чого ТОВ “Фортекс” не одержало дохід у розмірі 778 713,71 грн, який могло би отримати від купівлі-продажу цінних паперів за кошти цього траншу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 778 713,71 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2011 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року. Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року залишив в силі.

При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за кредитним договором позивачу було завдано збитків у вигляді неодержаних доходів.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ПАТ “УкрСиббанк”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви ПАТ “УкрСиббанк” долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 жовтня 2010 року в справі № 14/1, від 16 квітня 2009 року в справі № 21/188/08-16/213/08, від 2 лютого 2011 року в справі № 2/29-10, від 2 липня 2009 року в справі № 10/216, – у яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 28 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/78-10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 6 жовтня 2006 року між ТОВ “Фортекс” (позивач) та ПАТ “УкрСиббанк” (відповідач) був укладений кредитний договір № 11052905000 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що становить 2 400 000 грн.

Умовами кредитного договору передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за цим договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами в межах установленого ліміту кредиту та в межах установленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

У пункті 1.4 кредитного договору визначено цільове призначення (мета) кредиту: придбання нерухомості та основних засобів, у тому числі придбання корпоративних прав (акцій, пайової участі) на вторинному ринку. А пунктом 1.5 цього договору передбачено надання кредиту шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку.

24 лютого 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” з листом № 18, у якому просило надати кредитний транш згідно із зазначеним договором.

Листом від 26 лютого 2009 року № 1346 відповідач відмовив позивачу в кредитуванні на умовах кредитного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року, такі дії відповідача були визнані неналежним виконанням умов кредитного договору та зобов’язано відповідача виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ “Фортекс” на умовах цього договору (справа № 02/843-59/86-09).

27 серпня 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” із замовленням № 68, у якому просило перерахувати кошти безпосередньо на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дельта”, з яким позивач уклав договір на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року та договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 63 від 10 жовтня 2008 року (з доповненням від 15 травня 2009 року). За умовами цих договорів ТОВ “Фортекс” доручило ТОВ „Дельта” (у подальшому – зберігач/повірений) укладати від імені товариства, за відповідну винагороду, договори купівлі-продажу цінних паперів на підставі замовлень товариства, а також відкрити і вести рахунок у цінних паперах, належних товариству, та обслуговувати операції за цим рахунком.

Однак вказане замовлення ТОВ “Фортекс” № 68 від 27 серпня 2009 року відповідачем не було виконано.

Предметом розгляду в даній справі є вимога ТОВ “Фортекс” про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” різниці між ціною пакетів акцій ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Укрнафта”, ВАТ “Алчевський металургійний завод”, ВАТ “Концерн “Стирол”, ВАТ “Акціонерний комерційний банк “Форум”, за яку було продано та могло бути придбано позивачем ці акції (відповідно до договору на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року, додаткової угоди від 15 травня 2009 року та укладених замовлень-угод на придбання цінних паперів № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 24 та № 25 від 27 серпня 2009 року) на проведених 27 серпня 2009 року ВАТ “Українська біржа” біржових торгах, і ціною вказаних акцій, за яку вказані акції були продані та за яку позивач міг би їх продати на біржових торгах 7 квітня 2010 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” 778 713,71 грн неодержаних доходів, не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що апеляційним судом установлено правомірність відмови відповідача у наданні чергового траншу за заявкою від 27 серпня 2009 року з урахуванням умов пункту 1.5 кредитного договору та відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 14/1 та № 21/188/08-16/213/08, заява ПАТ “УкрСиббанк” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року у справі № 42/78-10 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: М.І. Балюк В.В Кривенко

В.П. Барбара Н.П. Лященко

С.М. Вус В.Л. Маринченко

Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук

Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко

Л.І. Григор'єва В.Ф. Пивовар

В.С. Гуль П.П. Пилипчук

В.І. Гуменюк О.І. Потильчак

М.Б. Гусак Б.М. Пошва

А.А. Ємець О.Б. Прокопенко

Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк

В.В. Заголдний Ю.Л. Сенін

Г.В. Канигіна А.М. Скотарь

Є.І. Ковтюк Т.С. Таран

П.І. Колесник О.О. Терлецький

М.Є. Короткевич І.Б. Шицький

В.І. Косарєв А.Г. Ярема

Правова позиція

З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв"язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Думаю, що ВГСУ залишиться на своїй позиції, потрібно почекати.

Були ще ось такі по цивільному судочинству де Дніпропетровський апеляційний дійшо виснвку, що кредитний транш це не кредитна операція:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц - 565/10 Головуючий в І інстанції - Багрова А.Г. Категорія 27 Доповідач Кузнєцов В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Приходченко А.П.

суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Журавель Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року

за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 червня 2008 року він уклав з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. Ліміт кредитної лінії становить 38900 доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. На порушення положень договору, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не виконує своїх зобов’язань.

08.07.2009 року та 14.07.2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 7100 доларів США. 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року він звернувся із заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 21000 доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що йому необхідно надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п.1.3 договору.

Вважаючи дії відповідача незаконними, просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача протиправними щодо невидачі йому траншу кредиту, зобов’язати виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії та видати залишок кредиту, стягнути з відповідача на його користь 38745грн. у відшкодування збитків, пеню у розмірі 88082,88грн. і 5000грн. у відшкодування моральної шкоди. В ході розгляду справи позивач збільшив розмір вимог в частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 337811,53грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнані дії відповідача протиправними щодо невидачі позивачу траншу кредиту згідно договору про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008 року за його заявами від 08.07.2009 року, 14.07.2009 року, 21.07.2009 року, 22.07.2009 року. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008року шляхом видачі позивачу залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 337811,53грн. та вирішено питання стосовно судових витрат.

З таким рішенням не погодився відповідач, який звернувся до суду з апеляційною скаргою і посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини , що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, винести нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено і це відповідає дійсності, що 06 червня 2008 року сторони уклали договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. ( а. с. 8 – 20 ). Ліміт кредитної лінії становить 38900доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо невидачі траншів кредиту та зобов’язуючи банк видати залишок кредитних коштів, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам договору та діючому законодавству.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції є вірним.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти .

Частиною 3 ст. 510 ЦК України передбачено якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.5 ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний при наданні кредитів дотримуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів.

Пунктом 1.8 частини 2 договору про надання кредитної лінії ( а.с.14 ) передбачено право банку призупинення та відміни видачі кредитних коштів. У застереженні № 2 цього пункту зазначено, що про призупинення чи відміну у видачі кредитних коштів банк повідомляє позичальника письмово. Однак до звернень позивача у липні 2009 року про видачу кредитних коштів, відповідач не повідомляв позивача про призупинення чи відміну у видачі таких коштів. При укладанні договору банк перевірив кредитоспроможність позивача. У якості забезпечення договору про надання кредитної лінії був укладений договір іпотеки ( а.с. 106 – 108 ), згідно якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач своєчасно сплачував належні платежі. Тобто у банку не було підстав для призупинення видачі кредитних коштів і такого рішення він не приймав, оскільки про це позивача не повідомляв письмово. Вимоги банку, які були викладені у відповідях на звернення позивача не можна вважати письмовим повідомленням про призупинення видачі кредитних коштів, оскільки це лише відповідь. Вимога банку про надання документів, що підтверджують наявність доходів позивача у валюті кредиту у сумі не меншій за суму кредиту, не відповідає вимогам закону.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Позивач не є суб’єктом , якому НБУ надано право на здійснення операцій в іноземній валюті, а тому вказана вимога банку є незаконною. У разі, якщо банк вважав недостатнім такий вид забезпечення кредитного договору, як укладений договір іпотеки, з урахуванням зменшення вартості предмета іпотеки (квартири), відповідач мав право запропонувати позивачеві укласти будь який іншій договір у забезпечення кредитного договору.

Колегія суддів приходить до висновку проте, що позивач не міг виконати умов договору про надання кредитної лінії, передбачених п. 1.3.10 про надання належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитних заявок, оскільки саме відповідач повинен був надати бланки заявок. Позивач же у будь який час готовий був заповнити бланки заявок, про що свідчать його звернення до банку про надання кредитних коштів.

Посилання суду на те, що дія договору не поширюється на позивача, зокрема п.1.3, не відповідає дійсності, але це не є підставою для скасування рішення, ухваленого в цілому з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання виконати умови договору про надання залишку кредитних коштів відповідно договору про надання кредитної лінії є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Разом з тим колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги в частині скасування рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 337811,53грн., оскільки суд першої інстанції прийшов до такого висновку , порушивши норми матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» договір про надання кредитної лінії не відноситься до кредитних операцій, а тому на цій договір не може поширюватись положення Закону України «Про захист прав споживачів». У позивача не має законних підстав для стягнення з відповідача на його користь пені, у зв’язку з невиконанням умов договору, оскільки сам договір не передбачає взагалі відповідальності банку, а дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється.

За таких обставин рішення суду в цій частині необхідно скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не оскаржується .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п.3,4, ст. 313 ЦПК України, колегія суддів, –

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 337811 (триста тридцять сім вісімсот одинадцять) гривень 53 копійки – скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в цій частині .

В іншій частині рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26жовтня 2009 року залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.

Судді:

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2011 року м. Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І., Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ “ОТП Банк”) про захист прав споживачів,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 6 червня 2008 року укладено з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 на загальну суму 38 900 доларів США на цільове використання кредиту – споживчі цілі. На порушення умов договору, положень ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не виконує своїх зобов’язань. 8 липня 2009 року та 14 липня 2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту в сумі 7 100 доларів США, а 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року - із заявою про видачу чергового траншу кредиту в сумі 21 тис. доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що він повинен надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п. 1.3 договору.

Вважаючи дії відповідача незаконними, ОСОБА_3 просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача щодо невидачі йому чергових траншів кредиту протиправними; зобов’язати виконати умови за договором про надання цих траншів та видати залишок кредиту; стягнути з відповідача на його користь 38 745 грн. на відшкодування збитків, пеню в розмірі 88 082 грн. 88 коп. і 5 тис. грн. моральної шкоди. Під час розгляду справи позивач збільшив розмір вимог у частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 337 811 грн. 53 коп.

Рішенням Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Визнані дії відповідача щодо невидачі ОСОБА_3 траншу кредиту за договором про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 від 6 червня 2008 року за його заявами від 8, 14, 21 та 22 липня 2009 року протиправними. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Сг1-SМЕ306/217/2008 від 6 червня 2008 року шляхом видачі ОСОБА_3 залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 337 811 грн. 53 коп. та вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 пені в сумі 337 грн. 811 коп. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові в цій частині відмовлено; у решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушується питання про скасування рішення Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року й рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року в частині відмови йому в позові про стягнення пені та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ПАТ «ОТП Банк» підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Установлено, що 6 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ “ОТП Банк” укладено договір про надання кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії становить 38 900 доларів США, цільове використання кредиту – споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 6 червня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки про передачу в іпотеку банку об’єкт нерухомого майна - АДРЕСА_1.

Пунктом 1.7.3. договору передбачено, що ПАТ “ОТП Банк” надає позивачу кредит однією сумою чи траншами згідно з кредитними заявками позичальника, які надаються позичальником до банку не пізніше 3 (трьох) банківських днів до дня передбачуваної дати надання траншу.

8 липня 2009 року та 14 липня 2009 року позивач звертався до відповідача із заявами про надання чергового траншу кредиту в сумі 7 100 доларів США, однак відповідач своїм листом від 20 липня 2009 року відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що обов’язковою умовою для отримання траншу є надання до банку документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_3 , як позичальника, доходів у валюті кредиту в сумі не меншій за суму кредиту (згідно з п. 1.3 кредитного договору).

21 липня 2009 року позивач знову звернувся до банку із заявою про видачу йому чергового траншу кредиту в розмірі 21 тис. доларів США, однак банк своїм листом від 23 липня 2009 року відмовив йому в наданні наступного траншу, зазначивши, що обов’язковою умовою для отримання траншу є надання до банку документів, що підтверджують наявність у ОСОБА_3 , як позичальника, доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту (згідно з п. 1.3 кредитного договору).

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що під час укладення договору банк перевірив кредитоспроможність позивача. У якості забезпечення договору про надання кредитної лінії укладений договір іпотеки, згідно з яким позивач передав в іпотеку банку об’єкт нерухомого майна, АДРЕСА_1. ОСОБА_3 своєчасно сплачував належні платежі, тому в банку не було підстав для призупинення видачі кредитних коштів. Про зміну умов договору за зазначених обставин відповідач не повідомляв позивача письмово, і таке рішення не приймалося.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Пунктом 2.2.7 кредитного договору сторонами визначено, що у разі погіршення фінансового стану позичальника банк має право зменшити розмір ліміту кредитної лінії чи призупинити, у тому числі скасувати видачу кредитних коштів. Посилаючись на цей пункт договору та відмовляючи позивачу в наданні чергових траншів кредиту, відповідач наводив підстави відмови, зокрема, що курс долара США відносно гривні збільшився майже вдвічі з моменту укладення кредитного договору, а також той факт, що нерухоме майно, яке передане в іпотеку банку з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором, значно здешевіло. За цих обставин перед наданням чергових траншів кредиту банк обґрунтовано зажадав від ОСОБА_3 надання документів, що підтверджують дохід останнього, рівень якого дозволить зробити висновок про достатню платоспроможність позичальника. ОСОБА_3 не повідомив відповідача про наявність у нього таких або інших доходів, які б підтверджували його кредитоспроможність та наявність забезпечення кредитів.

Згідно із ч. 5 ст. 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України кредитодавець має право відмовитись від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

У п. 1.3.10. кредитного договору сторони, крім зазначеного, передбачили, що право позичальника на отримання кредиту, серед іншого, виникає після надання в банк належним чином оформлених і у формі, що задовольняє банк, кредитних заявок.

Заявок, як установлено судами, позивачем надано не було.

Не можна погодитися з висновками судів про те, що позивач не міг виконати п. 1.3.10. кредитного договору, оскільки саме відповідач не надав позивачу бланки заявок, а вони на отримання траншу мають певну встановлену форму.

Проте позивач, отримавши перший транш кредиту, знав порядок надання кредиту та за якою формою подається заява на одержання чергових траншів, однак цього порядку не дотримався.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Разом з тим відмова ОСОБА_3 у позові про стягнення пені в сумі 337 811 грн. 53 коп. рішення апеляційного суду відповідає обставинам справи, вимогам чинного законодавства, а наведені позивачем доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, тому відсутні й підстави для задоволення його касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайониого суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року й рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2010 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” судових витрат і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

У решті - рішення апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: М.І. Балюк

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

Я.М. Романюк

Можливо Вам потрібно ось це, про що йдеться в статті:

http://antiraid.com.ua/news/9754-sud-zache...uju-liniju.html

Суд зачеркнул кредитную линию

02.07.2011

Шевченковский суд столицы создал прецедент аннулирования обязательств по кредитным линиям, которые банки открывали своим клиентам — юридическим лицам (или предприятиям).

Согласно решению суда, принятого по иску председателя правления «Укртатнефти» Павла Овчаренко к «Альфа Банку», поручительство по кредитному договору, деньги по которому выделялись траншами, — не имеет законной силы, так как оно не было привязано к конкретной сумме займа.

Банкиры утверждают, что такая судебная практика может привести к оспариванию большинства корпоративных кредитов, которые выделялись траншами в несколько этапов.

Согласно письму «Альфа Банка» в адрес Нацбанка (копией располагает «i»), господин Овчаренко выступал поручителем компании «Агрикор», которая обратилась в банк за кредитной линией. Банк открыл компании кредит в размере до EUR13 млн., из которых к началу 2009 г. «Агрикор» выбрал около EUR3,2 млн. Заемщик прекратил обслуживать свой долг к февралю 2009 г., и после иска одной из связанных с ним компаний был признан банкротом. А так как в процессе банкротства компании ее имущество оказалось выведено из-под залога банка-кредитора, «Альфа Банк» попытался взыскать задолженность с поручителя, которым выступал господин Овчаренко.

После ряда встречных судебных исков, господин Овчаренко обратился в Шевченковский районный суд Киева с требованием признать незаконным договор поручительства на основании того, что при заключении основного кредитного договора сумма займа не была определена — чего требует закон о банках и банковской деятельности. Суд поддержал истца, и 17 июня вынес решение, согласно которому если в первичном кредитном договоре не урегулированы основные обязательства клиента (не определена сума кредита), то недействительно как основное обязательство компании «Агрикор» вернуть кредит, так и поручительство господина Овчаренко.

«Такое решение принято вопреки тому, что договором о предоставлении кредитной линии установлены все существенные условия договора, в том числе: лимит кредитной линии (максимальная сума предоставляемого кредита), размер процентов за пользование кредитом, сроки и порядок возврата кредита, срок действия кредитной линии, способы обеспечения обязательств заемщика и др. Таким образом, договор кредитной линии вступил в силу с момента подписания его сторонами, и на момент заключения договора поручительства основное обязательство было действительным. Кроме того, поручительство заключалось на всю сумму возможной кредитной линии, параметры которой были установлены полностью»,— сказано в письме «Альфа Банка», подписанном и.о. председателя правления Тамарой Соломиенко. При этом кредит выдавался в несколько траншей после заключения дополнительных соглашений.

По мнению юристов банка, тот факт, что судьи разделили основной кредитный договор и дополнительные соглашения по нему,— угрожает массовыми попытками поручителей по кредитным линиям компаний оспорить свои обязательства. «Такая судебная практика создает основы для признания недействительными поручительств по большинству корпоративных кредитов, которые выделялись в несколько этапов. Что может привести к росту объемов просроченной и невозвратной задолженности в банковской системе»,— считают юристы «Альфа Банка», и просят Нацбанк выступить третьей стороной при рассмотрении апелляции на решение Шевченковского суда.

Директор юридического департамента НБУ Виктор Новиков говорит, что НБУ принимает участие в рассмотрении судебных претензий на стороне банка в том случае, если спор касается системных вопросов, влияющих на стабильность банковской системы как таковой. «Мы не можем быть адвокатами банков в каждом разбирательстве, особенно если оно касается договорных отношений. Однако, если вопрос касается трактовки нормативно-правовых актов и законов, это наша обязанность — участвовать в судебном разбирательстве. И пока в высших судебных инстанциях нам всегда удавалось отстоять интересы банковской системы»,— говорит чиновник.

Однако банкиры говорят, что пока НБУ вмешается в решение проблемы с кредитными линиями и добьется решения Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел (он — высшая инстанция в разбирательствах такого рода), заемщики забросают местные суды исками. Причем не столько с требованием аннулировать их поручительства по кредитам, выданным корпоративным клиентам в несколько траншей, сколько с требованиями признать недействительными сами договоры займа, ставшие основой для открытия кредитных линий.

«Отвязав основной кредитный договор от допсоглашений, суд создал основания для признания недействительными большинство кредитных соглашений о предоставлении займов юрлицам»,— считает президент Украинского аналитического центра Александр Охрименко.— В первую очередь это касается так называемых инвестиционных кредитов на обновление оборудования, строительство и закупку техники, а также кредитов на пополнение оборотных средств, которые в большинстве своем оформлены в виде револьверных линий». По мнению экспертов, таким образом под угрозой оказывается почти половина корпоративных кредитов в портфеле банков.

«По моим оценкам, около 40% корпоративных кредитов в системе выдано в формате так называемых кредитных линий, когда заемщики выбирают у банка средства по мере возникновения капитальных затрат или потребности в оборотных средствах»,— говорит председатель правления банка «Хрещатик» Дмитрий Гриджук.— И если банки столкнутся с массовыми попытками заемщиков такие кредиты оспорить, то такие проекты, безусловно, будут сокращаться. В результате чего заемщикам придется оформлять несколько прямых кредитов, либо постоянно переоформлять залоги, что увеличит их затраты на привлечение средств».

Александр ДУБИНСКИЙ, Экономические известия

Дивіться ще ці:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11424320

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6590405

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7435492

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Всех приветствую,

где-то недавно читал о том, что какой-то из районных судов признал недействительным договор о предоставлении кредитной линии недействительной в связи с отсутствием существенных условий. Кажется так.

Буду очень признателен за ссылку на данное решение, где-то потерял информацию, а очень нужно.

У мене є ось такі рішення рішення ВГСУ скасоване ВСУ по господарському судочинству:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2011 р. № 42/78-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Коробенко Г.П.

розглянувши

касаційну скаргу ТОВ "Фортекс"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року

у справі

господарського суду № 42/78-10

Харківської області

за позовом ТОВ "Фортекс"

до ПАТ "УкрСиббанк"

про стягнення 778713, 71 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники :

від ТОВ "Фортекс": Прокопчук Є.О. (довіреність від 04.11.2010р.),

від ПАТ "УкрСиббанк": Слюсар О.Б. (довіреність від 29.12.2010р.).

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2010року ТОВ "Фортекс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" (далі –відповідач) про стягнення 778713, 71 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010року (том 1, а.с. 47).

Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006р., що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення позивача, внаслідок чого позивач не одержав дохід у сумі 778 713,71 грн., який міг би отримати від купівлі - продажу цінних паперів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Фортекс" збитки у вигляді суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 778713,71 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7787,14 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення "позивачем вини відповідача у неотриманні позивачем кредитних коштів за заявою від 27.08.2009р. та недоведеною є і вина відповідача у факті спричинення збитків у вигляді неодержаного доходу " (том 2, а.с. 65).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 527, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення обставин протиправності дій банку згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 року у справі № 02/843-59/86-09, а також про обґрунтованість відмови банку в задоволенні заяви позивача від 27.08.2009 року про надання кредитного траншу.

Однак, колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Фортекс" та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 11052905000 у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 2 400 000,00 грн. (том 1, а.с. 8-120).

Умовами кредитного договору №11052905000 від 06.10.2006р. передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за кредитним договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами, в межах встановленого ліміту кредиту та в межах встановленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009року позивач звернувся до відповідача з листом №18, в якому просив надати кредитний транш згідно зазначеного договору, однак листом № 134 від 26.02.2009року банк відмовив ТОВ "Фортекс" в кредитуванні на умовах вищевказаного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Також судом першої інстанції прийнято до уваги, що зазначені обставини були досліджені господарським судом в іншій справі (№ 02/843-59/86-09 господарського суду Харківської області) між тими ж сторонами, в результаті чого було встановлено обставини порушення банком умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. За результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Фортекс" у справі № 02/843-59/86-09 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. відповідача було зобов’язано виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ "Фортекс" на умовах зазначеного кредитного договору (том 1, а.с. 13-17).

Отже, апеляційним судом не прийнято до уваги обставини доведення порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягало у ненаданні позивачу чергового кредитного траншу по спірному договору, що встановлено згідно судового рішення у справі № 02/843-59/86-09 та є преюдиційним фактом при розгляді спору про стягнення збитків.

Також судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2009 р . позивач звернувся до відповідача з заявкою № 68, в якій просив видати йому кредитний транш згідно Постанови Харківського апеляційного суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 та згідно кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. на суму 1536600грн., зазначивши про необхідність подальшого перерахування коштів на користь зберігача цінних паперів –ТОВ "Фінансова компанія "Дельта" (том 1, а.с. 34).

Судом першої інстанції встановлено, що дане звернення залишено банком без задоволення. У відзиві на позовну заяву відповідач мотивував правомірність своїх дій тим, що ТОВ "Фортекс" просив перерахувати кошти не на свій рахунок, а на користь зберігача цінних паперів, а за умовами кредитного договору від 06.10.2006 р. кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 Кредитного договору, том 1, а.с. 9, 75-76).

Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність дій банку, які полягали в ненаданні кредитного траншу на суму 1536600грн., оскільки позивачем вперше було подано замовлення на перерахування коштів 24 лютого 2009р. , однак банк безпідставно відмовив у наданні кредитного траншу, що визнано незаконним згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09, а отже, після набрання рішенням суду законної сили, банк зобов'язаний був самостійно перерахувати кошти на рахунок позивача в межах суми ліміту, оскільки замовлення від 24.02.2009р. відповідачем так і не було виконано. Суд першої інстанції констатував про те, що зазначення в листі позивача № 68 від 27.08.2009р. про необхідність в подальшому перерахувати кошти на рахунок третьої особи не перешкоджало банку виконати свої договірні зобов'язання, рішення суду та подані позивачем заявки від 24.02.2009року та від 27.08.2009року, перерахувавши кошти на суму 1536600грн. на рахунок позивача відповідно до пункту 1.5 спірного кредитного договору. Однак, відповідач перерахування коштів не зробив.

Разом з тим, апеляційний суд, порушивши приписи статті 43 ГПК України про оцінку в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності надав оцінку заяві позивача № 68 від 27.08.2009 р., як єдиному зверненню позивача про видачу кредитному траншу на суму 1536600грн. та дійшов висновку про подання її з порушенням пункту 1.5 спірного кредитного договору, залишивши поза увагою обставини подання заяви про видачу кредитного траншу від 24.02.2009року та прийняття Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 про зобов'язання відповідача надати кредитний транш на виконання спірного договору.

З огляду на допущене апеляційним судом порушення положень статті 43 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду такими, що не спростовують повноти та обґрунтованості висновків суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, який відмовив позивачу у наданні кредитного траншу на суму 1536600грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору про брокерське обслуговування №Б-144/2008 від 10.10.2008року, укладеного позивачем з ФК "Дельта" та поданих ним замовлень № 17, 18, 22, 23, 24 від 27.08.2009року, позивач мав реальну можливість придбати пакети акцій ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Форум" з біржових торгів , які проводилися ВАТ "Українська біржа" 27.08.2009року на загальну суму 659 662грн., оскільки запропонована позивачем ціна відповідала купівельній ціні акцій цих емітентів (том 2, а.с. 32, том 1, а.с.29). Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 07.04.2010року позивач міг би реалізувати на біржових торгах зазначений пакет акцій за ціною 1517340грн., оскільки вартість акцій зросла (том 1, а.с. 30).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що різниця між вартістю акцій станом на 07.04.2010року та станом на 27.08.2009року, з якої слід виключити витрати позивача по обслуговуванню спірного кредитного договору, винагороду брокера є втраченою вигодою позивача. Провівши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що розмір втраченої вигоди позивача складає 778713,71грн. та прийняв рішення про її стягнення з відповідача, винного у невиконанні договірних зобов'язань по наданню чергового кредитного траншу згідно Кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення обставин винних дій відповідача у ненаданні кредитного траншу позивачу, внаслідок чого йому було завдано збитків ( втраченої вигоди).

Також касаційний суд зазначає про помилковість висновків апеляційного суду на предмет того, що позивач зобов'язаний довести вину відповідача у заподіянні збитків. Відповідно до статей 224, 226 Господарського кодексу України презюмується вина особи, яка порушила господарське зобов'язання. Тому позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача у завданні збитків. Навпаки, відповідач, зобов'язаний довести суду вчинення ним дій, направлених на вжиття заходів щодо запобігання збиткам, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів, направлених на запобігання збиткам у позивача та не встановлено обставин форс-мажорного характеру, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року, прийнятим з дотриманням чинного законодавства, яке слід залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року у справі № 42/78-10 залишити в силі.

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

Г. Коробенко

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2011 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Берднік І.С.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю

“Фортекс” - Кірси В.В.,

публічного акціонерного товариства

“УкрСиббанк” - Слюсаря О.Б., -

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 42/78-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про стягнення 778 713,71 грн,

в с т а н о в и в:

У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фортекс” (далі – ТОВ “Фортекс”) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) 778 713,71 грн збитків у вигляді неодержаних ним доходів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку ПАТ “УкрСиббанк” умов кредитного договору № 11052905000 від 6 жовтня 2006 року, що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення ТОВ “Фортекс”, внаслідок чого ТОВ “Фортекс” не одержало дохід у розмірі 778 713,71 грн, який могло би отримати від купівлі-продажу цінних паперів за кошти цього траншу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 778 713,71 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2011 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року. Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року залишив в силі.

При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за кредитним договором позивачу було завдано збитків у вигляді неодержаних доходів.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ПАТ “УкрСиббанк”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви ПАТ “УкрСиббанк” долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 жовтня 2010 року в справі № 14/1, від 16 квітня 2009 року в справі № 21/188/08-16/213/08, від 2 лютого 2011 року в справі № 2/29-10, від 2 липня 2009 року в справі № 10/216, – у яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 28 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/78-10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 6 жовтня 2006 року між ТОВ “Фортекс” (позивач) та ПАТ “УкрСиббанк” (відповідач) був укладений кредитний договір № 11052905000 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що становить 2 400 000 грн.

Умовами кредитного договору передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за цим договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами в межах установленого ліміту кредиту та в межах установленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

У пункті 1.4 кредитного договору визначено цільове призначення (мета) кредиту: придбання нерухомості та основних засобів, у тому числі придбання корпоративних прав (акцій, пайової участі) на вторинному ринку. А пунктом 1.5 цього договору передбачено надання кредиту шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку.

24 лютого 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” з листом № 18, у якому просило надати кредитний транш згідно із зазначеним договором.

Листом від 26 лютого 2009 року № 1346 відповідач відмовив позивачу в кредитуванні на умовах кредитного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року, такі дії відповідача були визнані неналежним виконанням умов кредитного договору та зобов’язано відповідача виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ “Фортекс” на умовах цього договору (справа № 02/843-59/86-09).

27 серпня 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” із замовленням № 68, у якому просило перерахувати кошти безпосередньо на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дельта”, з яким позивач уклав договір на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року та договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 63 від 10 жовтня 2008 року (з доповненням від 15 травня 2009 року). За умовами цих договорів ТОВ “Фортекс” доручило ТОВ „Дельта” (у подальшому – зберігач/повірений) укладати від імені товариства, за відповідну винагороду, договори купівлі-продажу цінних паперів на підставі замовлень товариства, а також відкрити і вести рахунок у цінних паперах, належних товариству, та обслуговувати операції за цим рахунком.

Однак вказане замовлення ТОВ “Фортекс” № 68 від 27 серпня 2009 року відповідачем не було виконано.

Предметом розгляду в даній справі є вимога ТОВ “Фортекс” про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” різниці між ціною пакетів акцій ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Укрнафта”, ВАТ “Алчевський металургійний завод”, ВАТ “Концерн “Стирол”, ВАТ “Акціонерний комерційний банк “Форум”, за яку було продано та могло бути придбано позивачем ці акції (відповідно до договору на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року, додаткової угоди від 15 травня 2009 року та укладених замовлень-угод на придбання цінних паперів № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 24 та № 25 від 27 серпня 2009 року) на проведених 27 серпня 2009 року ВАТ “Українська біржа” біржових торгах, і ціною вказаних акцій, за яку вказані акції були продані та за яку позивач міг би їх продати на біржових торгах 7 квітня 2010 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” 778 713,71 грн неодержаних доходів, не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що апеляційним судом установлено правомірність відмови відповідача у наданні чергового траншу за заявкою від 27 серпня 2009 року з урахуванням умов пункту 1.5 кредитного договору та відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 14/1 та № 21/188/08-16/213/08, заява ПАТ “УкрСиббанк” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року у справі № 42/78-10 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: М.І. Балюк В.В Кривенко

В.П. Барбара Н.П. Лященко

С.М. Вус В.Л. Маринченко

Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук

Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко

Л.І. Григор'єва В.Ф. Пивовар

В.С. Гуль П.П. Пилипчук

В.І. Гуменюк О.І. Потильчак

М.Б. Гусак Б.М. Пошва

А.А. Ємець О.Б. Прокопенко

Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк

В.В. Заголдний Ю.Л. Сенін

Г.В. Канигіна А.М. Скотарь

Є.І. Ковтюк Т.С. Таран

П.І. Колесник О.О. Терлецький

М.Є. Короткевич І.Б. Шицький

В.І. Косарєв А.Г. Ярема

Правова позиція

З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв"язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Думаю, що ВГСУ залишиться на своїй позиції, потрібно почекати.

Були ще ось такі по цивільному судочинству де Дніпропетровський апеляційний дійшо виснвку, що кредитний транш це не кредитна операція:

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц - 565/10 Головуючий в І інстанції - Багрова А.Г. Категорія 27 Доповідач Кузнєцов В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Приходченко А.П.

суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Журавель Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року

за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживача, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 червня 2008 року він уклав з відповідачем договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. Ліміт кредитної лінії становить 38900 доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі. На порушення положень договору, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не виконує своїх зобов’язань.

08.07.2009 року та 14.07.2009 року він звертався з письмовою заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 7100 доларів США. 21 липня 2009 року та 22 липня 2009 року він звернувся із заявою про видачу траншу кредиту у розмірі 21000 доларів США. Однак відповідач таких траншів йому не надав, мотивуючи тим, що йому необхідно надати до банку документи, що підтверджують наявність доходів у валюті кредиту в сумі, не меншій за суму кредиту, посилаючись на п.1.3 договору.

Вважаючи дії відповідача незаконними, просив ухвалити рішення, яким визнати дії відповідача протиправними щодо невидачі йому траншу кредиту, зобов’язати виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії та видати залишок кредиту, стягнути з відповідача на його користь 38745грн. у відшкодування збитків, пеню у розмірі 88082,88грн. і 5000грн. у відшкодування моральної шкоди. В ході розгляду справи позивач збільшив розмір вимог в частині стягнення пені та просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 337811,53грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Визнані дії відповідача протиправними щодо невидачі позивачу траншу кредиту згідно договору про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008 року за його заявами від 08.07.2009 року, 14.07.2009 року, 21.07.2009 року, 22.07.2009 року. Зобов’язано відповідача виконати свої зобов’язання за договором про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008 від 06.06.2008року шляхом видачі позивачу залишку кредитних коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 337811,53грн. та вирішено питання стосовно судових витрат.

З таким рішенням не погодився відповідач, який звернувся до суду з апеляційною скаргою і посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини , що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції, винести нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено і це відповідає дійсності, що 06 червня 2008 року сторони уклали договір про надання кредитної лінії № Crl-SME306/217/2008. ( а. с. 8 – 20 ). Ліміт кредитної лінії становить 38900доларів США, цільове використання кредиту - споживчі цілі.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо невидачі траншів кредиту та зобов’язуючи банк видати залишок кредитних коштів, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не відповідають вимогам договору та діючому законодавству.

Колегія судді

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Василь, дуже дякую, але це не зовсім те, що мені потрібне.

Суть рішення, яке я шукаю в наступному.

Є договір (щось на кшталт генеральної кредитної угоди (Аваль) або генерального договору про надання кредитних послуг (Укрсоцбанк)) де вказано, що банк зобов"язаний надати в кредит кошти в межах ліміту ХХХХХХХХХ доларів США. Порядок видачі, сума та інші умови в кредитних договорах про видачу кредиту в рамках цієї угоди і т.д.

Дехто умудрився визнати недійсним такий договір на підставі того, що він не містить істотних умов. Адже в кредитному договорі повинно бути зазначено сумма, цілі, відстокова ставка, терміни та інше ... Генеральний договір такого не містить, ці умови зазначаються в окремих договорах про видачу траншу ....

Ніхто не зустічав?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Василь, дуже дякую, але це не зовсім те, що мені потрібне.

Суть рішення, яке я шукаю в наступному.

Є договір (щось на кшталт генеральної кредитної угоди (Аваль) або генерального договору про надання кредитних послуг (Укрсоцбанк)) де вказано, що банк зобов"язаний надати в кредит кошти в межах ліміту ХХХХХХХХХ доларів США. Порядок видачі, сума та інші умови в кредитних договорах про видачу кредиту в рамках цієї угоди і т.д.

Дехто умудрився визнати недійсним такий договір на підставі того, що він не містить істотних умов. Адже в кредитному договорі повинно бути зазначено сумма, цілі, відстокова ставка, терміни та інше ... Генеральний договір такого не містить, ці умови зазначаються в окремих договорах про видачу траншу ....

Ніхто не зустічав?

Дима, еще рановато для появления его в реестре

http://antiraid.com.ua/news/9754-sud-zache...uju-liniju.html

В реестре его нет проверил.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Дима, еще рановато для появления его в реестре

http://antiraid.com.ua/news/9754-sud-zache...uju-liniju.html

В реестре его нет проверил.

Ярослав, спасибо, похоже єто то что я искал ... жаль что нет самого решения ....

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ярослав, спасибо, похоже єто то что я искал ... жаль что нет самого решения ....

А возможно они его умышленно и не разместят в реестре, что бы не было диссонанса, как с решением Печерского по ОТП.
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А возможно они его умышленно и не разместят в реестре, что бы не было диссонанса, как с решением Печерского по ОТП.

Вполне возможно .... Но, раз оно есть, значит есть пути реализации данной темы, по крайней мере пока она не набрала широкого размаха :)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...