stairtov

Решение Голосеевского райсуда об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет залога

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

№ 2-1064/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2011 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого-судді Мазурик О.Ф.,
секретаря Василишиної О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави

та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2010 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436 (далі –Договір), відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 19182,77 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,04 % та кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором, ОСОБА_1 передав в заставу належний на праві власності автомобіль марки VOLKSWAGEN T4, рік випуску: 2002, тип ТЗ: легковий автомобіль, реєстраційний номер: НОМЕР_1. Посилаючись на те, що у зв’язку з неналежним виконанням своїх обов’язків за кредитно-заставним договором відповідач має заборгованість в розмірі 31695,29 доларів США, просив суд в рахунок погашення заборгованості за даним кредитно-заставним договором звернути стягнення на предмет застави.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог звернувся до суду з зустрічним позовом від свого імені та від імені ОСОБА_2 про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення, пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту (а.с. 138).

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що 11.08.2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання законного платіжного засобу, було укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436, з кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року. Посилаючись на те, що договір укладено внаслідок омани, просив, з підстав передбачених ст. 230 ЦПК України, визнати його недійсним; визнати, що ним отримано законний платіжний засіб у розмірі 79808 грн.; визнати заборгованість відповідачем у розмірі 111426 грн. та накласти на відповідача штрафні санкції за порушення законодавства, щодо валютного регулювання і валютного контролю (а.с. 138-207).

Також з зустрічної позовної заяви вбачається, що позовна заява містить позовні вимоги ОСОБА_3, який не є стороною у справі. Заявлені ним зустрічні позовні вимоги з приводу правовідношення за договором поруки, що не є предметом первісного позову (а.с. 205). Крім того, відповідачем ОСОБА_1 доказів на підтвердження повноважень діяти від імені ОСОБА_2 суду надано не було.

Відповідно до ст. 31 ЦПК України право на пред’явленя зустрічного позову має лише відповідач у справі. Законом не передбачено права інших осіб звернутися до суду з зустрічними позовними вимогами.

На підставі викладеного, ухвалою суду від 17.05.2011 року до спільного розгляду з первісним позовом прийнято лише зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 Не прийняття судом до спільного розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не позбавляє останнього звернутися до суду з вказаними позовними вимогами на загальних підставах.

ОСОБА_2 не звертався до суду з заявою про залучення до участі у справі у якості третьої особи та як третя особа не заявляв самостійних вимог.

Оскільки ОСОБА_1 не заявляв клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2, враховуючи предмет та підстави суду, відсутні підстави для залучення до участі у справі ОСОБА_2 з власної ініціативи.

Ухвалою суду від 11.07.2011 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк»про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення, пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту в частині позовних вимог про пограбування, вилучення, угон та зберігання з метою збуту - закрито.

В судовому засіданні представник позивача позов, з підстав викладених в позовній заяві, підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Свої зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Заслухавши сторони, що беруть участь у справі, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними письмовими доказами, суд дійшов висновку, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк»та зустрічний позов ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 19182,77 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,04 % та кінцевим терміном повернення 09.08.2013 року.

Згідно п. 4.4. Договору погашення заборгованості здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до ст. 17.8. Договору, до складу яких входять платежі за винагородою (у випадку її наявності), процентами та кредитом.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд виходив з положень, передбачених статтями 628, 629 ЦК України, відповідно до яких зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.12.1. кредитно-заставного договору будь-яка з наступних подій: затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, перевищення заборгованості більш як на 10 % суми наданого кредиту, несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми наданого кредиту, відмова позичальника в оформленні (переоформленні) будь-якого з договорів страхування відповідно до вимог п. 3.1.3 договору, несплата чергових страхових платежів за договорами страхування за умов, визначених п. 3.4.3. договору, порушення позичальником умов щодо цільового використання будь-якої частини кредиту, з урахуванням умов ст. 11 договору, предмет застави став недоступним для банку внаслідок втрати, знищення (повного або часткового) суттєвого пошкодження, непридатності до експлуатації предмета застави або його недосяжність для банку з будь-якої іншої причини, недотримання позичальником будь-якої заяви чи запевнення, що визначені у п. 10.1. цього договору, подання позичальником повідомлення про неспроможність виконати свої зобов’язання за договором, за відсутності клопотання, поданого згідно із п. 6.4.4. договору, або відмови у його задоволенні, інше істотне порушення позичальником умов договор вважається подією дефолту.

Згідно із п. 12.2.1., у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов’язань за договором.

Пунктом 12.2.6. укладеного між сторонами Договору передбачено, що якщо протягом строку, вказаного у п. 12.2.5. (30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт), позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов’язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороду, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов’язання за договором в повному обсязі.

Пунктом 13.1. вказаного договору передбачено, що після настання події дефолту та спливу строку встановленого у п. 12.2.5. договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Статтями 11, 60 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Позивачем будь-яких доказів на підтвердження того, що він на час звернення до суду належним чином повідомляв відповідача про настання події дефолту та зареєстрував у Державному Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави не надано.

Судом встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, якими передбачено порядок внесення грошових коштів в рахунок часткового погашення заборгованості, що є порушенням умов договору.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, термін виконання зобов’язання, забезпеченого заставою спливає 09.08.2013 року. При цьому, передбачене договором право ПАТ КБ «ПриватБанк»звернути стягнення на предмет застави у разі настання події дефолту не може бути застосоване в даному випадку, оскільки без належного повідомлення відповідача про дострокове повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов’язань за договором, що відповідно до змісту укладеного між сторонами договору є істотною умовою щодо набуття права дострокового звернення стягнення ПАТ КБ «ПриватБанк»на предмет застави, у позивача не настали підстави для звернення до суду із вказаними вимогами, суд вважає що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач фактично розпочав процедуру звернення стягнення на предмет застави всупереч умов договору, що не відповідає вимогам Закону.

Відмовляючи позивачу в задоволенні клопотання про прийняття уточнень до позову, відповідно до яких позивач намагався змінити і предмет і підставу позову, суд роз’яснив позивачу про право звернення до суду з новими позовними вимогами в загальному порядку.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з наступного.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях ПАТ КБ «ПриватБанк», істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 11.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № К2НСАЕ00000436.

На підставі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши Договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов даного договору.

Відповідно до ст. 10 та ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Оскільки відповідачем не доведено факт обману зі сторони позивача при укладанні Договору, відсутні правові підстави для задоволення його зустрічних позовних вимог та визнання Договору недійсним.

В зв’язку з тим, що зустрічні позовні вимоги про визнання договору недійснім, в задоволенні яких відповідачу відмовлено, є первинними, не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги про припинення правовідношення.

Також є необґрунтованими позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 отримання законного платіжного засобу у розмірі 79 808 грн.

Обставини на які посилається відповідач як на докази, спростовуються матеріалами справи, а саме: повідомленням про умови кредитування (а.с. 112-113), заявою на видачу готівки № 7 від 11.08.2008 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримав 17 200 доларів США.

Щодо позовних вимог про накладення на відповідача штрафних санкцій за невиконання вимог визначених у обов’язках Агента валютного контролю, то суд виходив з наступного.

В обґрунтування своїх позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України –гривні.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з наступних підстав.

Так, дійсно положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов’язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов’язань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у позивача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке.

У ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»( далі –Закон) зазначено, що кредитними операціями є операції, що зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії не (генеральної чи індивідуальної).

Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону, операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет) –індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в»ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

З матеріалів справи, а саме з банківської ліцензії № 22, виданої Національним Банком України 19 березня 1992 року та Додатку дозволу № 22-1 від 04.12.2001 року, вбачається, що позивач мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»(а.с. 103-104).

На даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з листа Національного Банку України від 05.11.2010 року, фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами (крім банків та інших фінансово-кредитних установ) та застосування фінансових санкцій, передбачених п. 2 статті 16 Декрету, у разі виявлення порушень валютного законодавства здійснюється органами державної податкової служби (а.с. 240).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 214, 215, 224-233 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 584, 589, 590, 610, 612, 628, 629, 1050, 1054 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави –відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, припинення правовідношення –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17524919

26d0a996a2f8.jpg
8a2ad52356bf.jpg

аудио запись не получается скинуть но более реалистично и пояснительно именно она
в скайпе чат антирейд

ребята что касаемо решений то поймите это не моя заслуга. а наша от меня требовалось
только баранье упорство и способность проходить сквозь стены
верить в себя и видеть цель и идти к ней не замечая препятствий
но нужна будет помощ спеца по криминалу для подачи в сбу как сама судья порекомендовала

спасибо ето ваша заслуга но самое глвное в переди ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Поздравляю!

спасиб женя но пока рано радоватся дело не возбудил и в сизо и далее они не упрятаны

хоть успех есть ведь их позов отклонен тоесть долга нет но более точно после результативки узнаю

Share this post


Link to post
Share on other sites

Поздравляю!

рано поздравы принимать

перекинул в док и нашол не соответствия надо бежать завтра

а имено

Р1ШЕННЯ IMEHEM У К P A IH И ( вступна та резолютивна частина )

11.07.2011 року м. Ки1в

Голоа'Увський районний суд мгста Киева у складк головуючого-сугш секретаря

Мазурик О.Ф., ВасилишиноТ О.П.,

розглянувши у вщкритому судовому засщашн цившьну справу за позовом Пубшчного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» до Телятшкова Олега Володимировича про звернення стягнення на предмет застави

та

за зустр1чним позовом Телятшкова Олега Володимировича до Пубшчного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недшсним, припинення правовщношення,

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складнють у викладеш повного ршення суду, пов'язаного з потребою у наведенш та обгрунтуванш довод!в сторш, на що може бути витрачений значний час, суд вважае за необхщне проголосити його вступну та резолютивну частини.

На пщсташ ст. 218 ЦПК УкраУни, суд

В И Р IШ И В :

В задоволенш позову Публ1чного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» до Телятнжова Олега Володимировича про звернення стягнення на предмет застави - вщмовити.

В задоволенш зустр1чного позову Телятнисова Олега Володимировича до Пуб\шчного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недшсним, припинення правовщношення - вщмовити.

Р1шення суду може бути оскаржено до Апелящйного суду м. Киева через Голоспвський районний суд м. Киева шляхом подання апелящйноУ скарги протягом десяти ДН1В з дня його проголошення.

Особи, яю брали участь у cnpaei, але не були присутн1 у судовому засщанш пщ час проголошення судового р1шення, можуть подати апелящйну скаргу протягом десяти дшв з дня отримання копн цього р1шення.

Р1шення суду набирае законно'1 сили п1сля закшчення строку для подання апелящйноУ скарги, якщо апелящйну скаргу не було подано. У раз1 подання апелящйноУ скарги pimemu, якщо його не скасовано, набирае законно'! сили шсля розгляду справи апелящйним судом.

Суддя

не ясно как это и там отказать и там отказать просто нет точки пересечения

Share this post


Link to post
Share on other sites

рано поздравы принимать

перекинул в док и нашол не соответствия надо бежать завтра

а имено

далее

11.07.2011 року м. Кшв

Голоснвсысий районний суд мкта Киева у складк

головуючого-суддд секретаря

Мазурик О.Ф., ВасилишиноТ О.П..

розглянувши у вщкритому судовому засщанн1 цившьну справу за позовом розглянувши у вщкритому судовому засщанш цившьну справу за позовом Публичного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» до Телятнжова Олега Володимировича про звернення стягнення на предмет застави та

за зустр1чним позовом Телятнжова Олега Володимировича до Публичного акщонерного товариства Комершйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення, пограбування, вилучення, угон та зберцання з метою збуту,

ВСТАНОВИВ:

В жовтш 2010 року Публ1чне акщонерне товариство Комерщйний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом Телятнжова О.В. про звернення стягнення на предмет застави.

Заперечуючи проти позовних вимог Телятнжов О.В. звернувся до суду з зустр1чним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення.

Також вщповщач просив суд визнати агресивш дп вщповщача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту такими що шдлягають окремому судовому розгляду вщповщно до ККУ, як скоеш ф1зичними особами.

В судовому засщанш вщповщач просив позовш вимоги розгляди в порядку цившьного та кримшального судочинства.

Вислухавши пояснения представника позивача, вщповщача, перев1ривши матер1али справи, суд дШшов висновку, що позовн1 вимоги про визнання агресивними дн вщпов1дача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер^гання з метою збуту, як скоет ({нзичними особами, не може вир1шуватися у порядку цившьного судочинства з наступних гадстав.

Зпдно ст. 15 ЦПК Украши суди розглядають у порядку цившьного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи штереЫв, що виникають i3 цившьних, житлових, земельних, с1мейних, трудових вщносин, а також з 1нших правовщносин, кр1м випадк1в, коли розгляд таких справ проводиться за правилами шшого судочинства.

3 MarepianiB справи вбачаеться, що позовш вимоги про визнання агресивними дй в1дпов1дача, а саме пограбування св1доцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту, як скоет ф1зичними особами повинн1 вир1шуватись у порядку встановленому КПК Украши.

Вщповщно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК УкраТни якщо справа не шдлягае розгляду в порядку цившьного судочинства, суд своею ухвалою закривае провадження у cnpaei.

Керуючись ст. 205 ЦПК УкраТни,

УХВАЛИВ

Провадження у cnpaei за зустр1чним позовом Телятн1кова Олега Володимировича до Публ1чного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення,

а далее агресивность

пограбування, вилучення, угон та збер1гання з метою збуту в частиш позовних вимог про пограбування, вилучення, угон та збер1гання з метою збуту - закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апелящйному порядку до Апелящйного суду м. Киева через суд першоУ шстанци шляхом подач! апелящйно! скарги протягом п'яти дшв з дня u проголошення.

Су для

все в кучу смешано хоть ранее разделено

чую что надо бежать

Share this post


Link to post
Share on other sites

Потому как это хозяйственный спор, а не уголовный. Тебе нужно отдельное производство начинать.

Судья все правильно разделила - Привату во взыскании залога - отказать - хоз.спор.

В уголовке против Привата - отказать - не хоз.спор.

Она ж тебе говорила - подавайте на криминал.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Потому как это хозяйственный спор, а не уголовный. Тебе нужно отдельное производство начинать.

Судья все правильно разделила - Привату во взыскании залога - отказать - хоз.спор.

В уголовке против Привата - отказать - не хоз.спор.

Она ж тебе говорила - подавайте на криминал.

женя чуть не понял я вел к тому чтобы суд вызначыв и разделил цивильное и кременальное в отдельные производства

и это на аудио есть ну и суд определил их так

\\Заперечуючи проти позовних вимог Телятнжов О.В. звернувся до суду з зустр1чним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення.

Також позывач просив суд визнати агресивш дп видповидача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту такими що шдлягають окремому судовому розгляду вщповщно до ККУ, як скоеш ф1зичними особами.\\

а после лпять в кучу смешала

у меня заява была о разделении их уточнення

тоесть просил вызначиты и разделить тоесть в деле это как факт нарушения и не более

про захист прав споживачів, омана , агресивність , , визнання правочину неукладенним ,припинення

правовідношення .

ну и вот ещо в добавок я ещо поправлял ее НЕУКЛАДЕННЫЙ и НЕДИЙСНЫЙ чуть разные вещи

ну и кром того приват просил не только авто но и бабло у меня ща их уточнення

а это не маловажно потому что стягнення может быть

как на авто

как на бабло

так и на авто с баблом

тоесть могут после ещо 2 позова закинуть

Share this post


Link to post
Share on other sites

женя чуть не понял я вел к тому чтобы суд вызначыв и разделил цивильное и кременальное в отдельные производства

и это на аудио есть ну и суд определил их так

\\Заперечуючи проти позовних вимог Телятнжов О.В. звернувся до суду з зустр1чним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення.

Також позывач просив суд визнати агресивш дп видповидача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту такими що шдлягають окремому судовому розгляду вщповщно до ККУ, як скоеш ф1зичними особами.\\

а после лпять в кучу смешала

у меня заява была о разделении их уточнення

тоесть просил вызначиты и разделить тоесть в деле это как факт нарушения и не более

про захист прав споживачів, омана , агресивність , , визнання правочину неукладенним ,припинення

правовідношення .

ну и вот ещо в добавок я ещо поправлял ее НЕУКЛАДЕННЫЙ и НЕДИЙСНЫЙ чуть разные вещи

ну и кром того приват просил не только авто но и бабло у меня ща их уточнення

а это не маловажно потому что стягнення может быть

как на авто

как на бабло

так и на авто с баблом

тоесть могут после ещо 2 позова закинуть

ща с закинну сканю

Ціна позову: 272 866,96 грн.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про звернення стягнення

Відповідно до укладеного договору № К2НСАЕ00000436 від 11.08.2008 року

Телятніков Олег Володимирович (далі - Відповідач) 11.08.2008 року отримав кредит у розмірі

19182,77 (Долларів США) зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим

терміном повернення 09.08.2013 року.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні

виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог

закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за

вказаним договором належним чином не виконав.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного

кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової

частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач

станом на 11.09.2010 року має заборгованість - 31695,29 (Доларів США), що в еквіваленті по

курсу НБУ становить 250652,69 грн., яка складається з наступного:

- 33336,67 (Доларів США) - заборгованість за кредитом;

- 5501,58 (Доларів США) - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1144,35 (Доларів США) - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 5765,97 (Доларів США) - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

а також:

- 3896,37 грн. - сума нарахованої комісії за звернення до суду;

- 18317,90 грн. - сума нарахованої комісії за зберігання предмета застави.

Розрахунок суми заборгованості додається.

Згідно з кредитно - заставним договором № К2НСАЕ00000436 від 11.08.2008 року

Відповідач надав в заставу автомобіль Марка: УОЬКЗ\УАСЕК Т4, рік випуску: 2002, тип ТЗ:

легковий автомобіль, № кузова/шасі: ^УІ2227022Х092449, реєстраційний номер: АА 2305

СР, що належить на праві власності Телятнікову Олегу Володимировичу (м. Київ, ).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору. Договором застави передбачено, що у випадку

порушення Заставодавцем / Позичальником зобов'язань за кредитним договором, або за

договором застави, Заставодавець зобов'язаний передати предмет застави Заставодержателю

в заклад.

У зв'язку із неналежним виконанням Телятніковим О.В. своїх зобов'язань за кредитно -

заставним договором перед Позивачем, Автомобіль VО^К8\VАСЕN Т4 був переданий ним в

заклад ПриватЬанку. (акт передачі - прийому додається). -

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна

заставо держатель мас право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на

момент фактичного задоволення: Заставодержатель набуває право звернення стягнення на

предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання,

забезпеченого заставою, воно не буде виконано (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу». Звернення

стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на

підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором

застави (ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

Згідно з договором застави, звернення стягнення та реалізація предмету застави

здійснюється відповідно до чинного законодавства та цього договору, у тому числі шляхом

безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Заставодержателем

договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом

цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове

виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу

ПОВНОГО і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або

утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.

Також зазначаємо наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та

реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет

застави в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета застави ... із застосуванням

однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета

застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави

здійснюється за рішенням суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 16, 526, 527, 530, 590, 1050, 1054

Цивільного кодексу України, статтями 19, 20 Закону України «Про заставу», ст. 25, 26 Закону

України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статтями 3, 15, 107

Цивільного процесуального кодексу України, -

ПАЇ КБ «ПРИВАТБАНК» просить СУД:

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитно - заставним договором №

К2НСАЕ00000436 від 11.08.2008 року в сумі 272 866,96 грн.:

-звернути стягнення на предмет застави: автомобіль Марка: VО^К8^УАСЕN Т4, рік випуску:

2002. тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі: \УУІ2227022Х092449, реєстраційний

номер: АА 2305 СР. що належить на праві власності Телятнікову Олегу Володимировичу (м.

Київ, , шляхом продажу вказаного

автомобіля ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК

«ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ

14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом

з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а

також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення

продажу.

2. Стягнути з Відповідача судові витрати.

Додаток:

1. Розрахунок заборгованості за кредитним договором;

2. Копія кредитного договору, договору застави, додаткових угод (за наявності);

3. Копія довідки № 241170 про включення до ЄДРПОУ;

4. Копія свідоцтва про реєстрацію банку;

5. Копія свідоцтва про реєстрацію юридичної особи;

6. Копія акту передачі - прийому автомобіля;

7. Копія свідоцтва про про реєстрацію транспортного засобу;

8. Підтвердження повноважень особи, що підписала позовну заяву;

9. Підтвердження сплати судового збору;

10. Підтвердження сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду

цивільної справи;

11. Копії заяви з доданими до них копіями документів по кількості Відповідачів.

Представник ПАТ КБ

«ПРИВАТБАНК» за довіреністю

Д. В. Стадніков

Цша позову: 301737 грн.

УТОЧНЕНИЯ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В провадженш Голоспвського районного суду м. Киева знаходиться цившьна справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до Телятшкова О.В. про звернення стягнення.

Ст. 31 ЦПК Укра'ши встановлено, що позивач мае право протягом усього часу розгляду справи збшьшити або зменшити розм1р позовних вимог.

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитно-заставним договором Вщповщач станом на 18.04.2011 року мае заборговатсть - 37 859,11 (Долар1в США), що в екв1валент1 по курсу НБУ становить 301737,11 грн., яка складаеться з наступного:

- 19283,39 (Долар1в США) - заборгованють за кредитом;

- 6863,47 (Долар1в США) - заборгованють по процентам за користування кредитом;

- 1463,26 (Долар1в США) - заборгованють по KOMici'i за користуванням кредитом;

- 10248,99 (Долар1в США) - пеня за несвоечасшсть виконання зобов'язань за договором.

Розрахунок суми заборгованост1 додаеться.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 31 ЦПК Укра'ши, прошу:

1. Стягнути з Вщповадача на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованють у po3Mipi 37 859,11 (Доларш США), що в екшвалентл по курсу НБУ становить 301 737,11 грн. за кредитно-заставним договором К2НСАЕ00000436 вщ 11.08.2008 року;

2. Стягнути з Вщповщача судов1 витрати.

0,00 0,00 1379,26

24.02.11 24 12652,18 6631,21 17,04 0,00 0,15 143,72 0.00 0,00 6555,74 517,66 0,00 9066,15 44,61 0,00 1423,87

01.03.11 5 12359,69 6923,70 17,04 0,00 0,15 29,95 0,00 0.00 6585,69 107,85 0,00 9174,00 0,00 0,00 1423,87

24.03.11 23 12359,69 6923,70 17,04 0,00 0,15 134,55 0,00 0,00 6720,24 514,16 0,00 9688,16 39,39 0,00 1463,26

29.03.11 5 12040,15 7243,24 17,04 0,00 0,15 29,25 0,00 0,00 6749,49 111,78 0,00 9799,94 0,00 0,00 1463,26

1В.04.11 20 12040,15 7243,24 17,04 0,00 0,15 113,98 0,00 0,00 6863,47 462,80 0,00 10262,74 0,00 0,00 1463,26

Валюта кредиту USD 'ЗаборговаШсть за кредитом

в г ч. простроч. тчло

з^Зоргованють за высотками

8 I Ч. ПрОСТрОЧ. В1ДС ЗабОрГОваНКТЬ 3 KOMici'l

в т.ч. простроч. ком. Погашено пеШ в т.ч. списано Заборгованють з пен! Всього заборг. за кредитом Штраф (фиксова на частина)

Штраф(вщсоток вщ суми заборгованосп

РАЗОМ

7,96 19283,39

7243^4 _6863,47

6720,24

1463,26

Л,75

Share this post


Link to post
Share on other sites

короче говоря в проэкте решения всплыла такая кака

\\Заперечуючи проти позовних вимог Телятнжов О.В. звернувся до суду з зустр1чним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору

недШсним, НЕУКЛАДЕННІМ

припинення правовщношення.

Також позивач просив суд визнати агресивш діі відповидача, а саме пограбування свідоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту такими що шдлягають окремому судовому розгляду вщповщно до ККУ, як скоеш ф1зичними особами.\\

если учитывать концовку то получается что было отказано мне

у меня заява была о виделить как имеющий место факт с подтверждением

и разделить на цивильное и отдельное уголовное групой лиц которіе както имели отношение к примату

тоесть просил вызначиты и тоесть в деле это как факт нарушения и не более

\\\\\ЗУСТРИЧНИЙ ПОЗОВ

про захист прав споживачів, омана , агресивність , , визнання правочину неукладенним ,припинення правовідношення . \\\\\\

н я ещо поправлял вылелял в аудио НЕУКЛАДЕННЫЙ и НЕДИЙСНЫЙ чуть разные вещи

на НЕДІЙСНИСТЬ в ВССУ АЛЕРГИЯ они ее с индивидуалкой смешивают а она с єто воще не втуливается

ну и кром того приват просил не только авто но и бабло у меня ща их уточнення аещо коменты добавлял

а это не маловажно потому что стягнення может быть

как на авто

как на бабло

так и на авто с баблом

тоесть могут после ещо 2 позова закинуть

ну а уточнення ведь было подано и касалось сугубо валюты

да и цена позова уже говорит о стягненни цінностей материальных и денежных

головуючого-суддд секретаря

Мазурик О.Ф., ВасилишиноТ О.П..

розглянувши у вщкритому судовому засщанн1 цившьну справу за позовом розглянувши у вщкритому судовому засщанш цившьну справу за позовом Публичного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» до Телятнжова Олега Володимировича про звернення стягнення на предмет застави та

за зустр1чним позовом Телятнжова Олега Володимировича до Публичного акщонерного товариства Комершйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення, пограбування, вилучення, угон та зберцання з метою збуту,

ВСТАНОВИВ:

В жовтш 2010 року Публ1чне акщонерне товариство Комерщйний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом Телятнжова О.В. про звернення стягнення на предмет застави.

Заперечуючи проти позовних вимог Телятнжов О.В. звернувся до суду з зустр1чним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недШсним, припинення правовщношення.

Також вщповщач просив суд визнати агресивш дп вщповщача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту такими що шдлягають окремому судовому розгляду вщповщно до ККУ, як скоеш ф1зичними особами.

В судовому засщанш вщповщач просив позовш вимоги розгляди в порядку цившьного та кримшального судочинства.

Просил то противоположное просто выделить как факт имеющий место в отношениях работниками привата

Вислухавши пояснения представника позивача, вщповщача, перев1ривши матер1али справи, суд дШшов висновку, що позовн1 вимоги про визнання агресивними дн вщпов1дача, а саме пограбування свщоцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер^гання з метою збуту, як скоет ({нзичними особами, не може вир1шуватися у порядку цившьного судочинства з наступних гадстав.

о б этом не раз и заявлял что не могут аудио зафиксировано

Зпдно ст. 15 ЦПК Украши суди розглядають у порядку цившьного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи штереЫв, що виникають i3 цившьних, житлових, земельних, с1мейних, трудових вщносин, а також з 1нших правовщносин, кр1м випадк1в, коли розгляд таких справ проводиться за правилами шшого судочинства.

3 MarepianiB справи вбачаеться, що позовш вимоги про визнання агресивними дй в1дпов1дача, а саме пограбування св1доцтва, вилучення т/з, угон т/з, збер1гання з метою збуту, як скоет ф1зичними особами повинн1 вир1шуватись у порядку встановленому КПК Украши.

уже определено что єто отдельное тесть пункт отпадает

Вщповщно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК УкраТни якщо справа не шдлягае розгляду в порядку цившьного судочинства, суд своею ухвалою закривае провадження у cnpaei.

не ясно цивильное или криминальное

Керуючись ст. 205 ЦПК УкраТни,

УХВАЛИВ

Провадження у cnpaei за зустр1чним позовом Телятн1кова Олега Володимировича до Публ1чного акщонерного товариства Комерщйний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору \\\\\\недШсним\\\\\\\\ НЕУКЛАДЕННИМ, припинення правовщношення,

остается открытым и не ясным вопрос что с цивильным какой итог последствия привата позов закрут и встречный закры

нет результата расмотрения дела кроме как закрыто все. хоть все основания что договор не укладенный и правовидносын просто на может быть .И ВСЕ

оману через уголовное буду доказывать и банку есть возможность выкрутится сьехав на исполнителей либо здесь определить имеющее место в связи с 168 пост НБУ и не предоставлением кредита ст. 1054 п 1 и Документ 2346-14, остання редакцiя вiд 08.03.2011 на пiдставi 2677-17, чинний

В iсторiї документа є додатковi редакцiї ( 6 )

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про платіжні системи та переказ коштів в Україні

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 29, ст.137 )

Стаття 3. Кошти в Україні

3.1. Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків)

або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

3.2. Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що

мають зазначену на них номінальну вартість.

3.3. Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є

єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма

фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій

території України для проведення переказів.

Ст 1054 п1 грошові кошти \ кредит /

а агресивность определена в отдельное провадженя как уголовное лицами вроде имеющими отношение к филиалу по заявлению

а далее агресивность

пограбування, вилучення, угон та збер1гання з метою збуту в частиш позовних вимог про пограбування, вилучення, угон та збер1гання з метою збуту - закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апелящйному порядку до Апелящйного суду м. Киева через суд першоУ шстанци шляхом подач! апелящйно! скарги протягом п'яти дшв з дня u проголошення.

смешано хоть ранее разделено

Share this post


Link to post
Share on other sites

Олег, основание для отказа в иске банку, то что он не смог предоставить доказательство выдачи валюты?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Олег, основание для отказа в иске банку, то что он не смог предоставить доказательство выдачи валюты?

честно даже не могу сказать что она напишет

дело в том что банк не дал -- не смог дать ответ на отсутствие дог залога а заместь

этого дал уточнення вымог тоисть на бабки

его суд не принял как я помню по моему запереченню против ну и пояснил что я не брал кредит

меня больше смущает что дог не признан такой как неукладенный тоесть есть возможность шось придумать

ято бы придумал :rolleyes:

но и это не все на 22 е число получил повестку от привата тоже дело прост другой юрист у него видители в днепре дело суд зарубил

Share this post


Link to post
Share on other sites

честно даже не могу сказать что она напишет

дело в том что банк не дал -- не смог дать ответ на отсутствие дог залога а заместь

этого дал уточнення вымог тоисть на бабки

его суд не принял как я помню по моему запереченню против ну и пояснил что я не брал кредит

суд не принял уточнения Банка, потому что как объяснила судья (слушал Ваши записи) по ЦПК истец имеет право изменить ЛИБО предмет иска ЛИБО основания (31ЦПК), а в Вашем случае банк в своем заявлении просил изменить сразу и то и другое, поэтому судья и отказала в принятии этого заявления.

PS И конечно хотелось бы посмотреть полный текст решения, как только будет выложите пожалуйста.

Share this post


Link to post
Share on other sites

суд не принял уточнения Банка, потому что как объяснила судья (слушал Ваши записи) по ЦПК истец имеет право изменить ЛИБО предмет иска ЛИБО основания (31ЦПК), а в Вашем случае банк в своем заявлении просил изменить сразу и то и другое, поэтому судья и отказала в принятии этого заявления.

PS И конечно хотелось бы посмотреть полный текст решения, как только будет выложите пожалуйста.

Я изменял и предмет, и основания судьи не обращали на это внимание.

Предмет або підставу.

Чем запрещено изменять и то и то сразу? нет конструкции либо то, либо то.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я изменял и предмет, и основания судьи не обращали на это внимание.

Предмет або підставу.

Чем запрещено изменять и то и то сразу? нет конструкции либо то, либо то.

получу скину

и вооружившись ихними подходами я просто на следующий суд по их иску подкину сам иск по которому отказ и непринятое уточнення

ну и всеж надеюсь что судья отметит в мотчасти что иск не укладен и в присудствоавл сопозывач что она упустила

и эти позовы подам как такие что уже расматривались отказано ранее тоисть вопрос исчерпан

Share this post


Link to post
Share on other sites

Предмет або підставу.

Вот здесь и есть эта конструкция. Предмет ИЛИ основания. Если бы было И, то можно было бы менять и то и другое, а так или предмет или основания.

Share this post


Link to post
Share on other sites

суд не принял уточнения Банка, потому что как объяснила судья (слушал Ваши записи) по ЦПК истец имеет право изменить ЛИБО предмет иска ЛИБО основания (31ЦПК), а в Вашем случае банк в своем заявлении просил изменить сразу и то и другое, поэтому судья и отказала в принятии этого заявления.

PS И конечно хотелось бы посмотреть полный текст решения, как только будет выложите пожалуйста.

я в чат архив скинул сюда не влазит

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот здесь и есть эта конструкция. Предмет ИЛИ основания. Если бы было И, то можно было бы менять и то и другое, а так или предмет или основания.

Для меня не понятно, как можно предмет без основания изменить?

скажем была недействительность, меняем предмет на расторжение, основания автоматически изменяется

Сколько раз такое делал, никто не восприпятствовал.

Другой вариант подавали на раздел имущество изменили на порядок пользования, основания кардинально отличаются.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Для меня не понятно, как можно предмет без основания изменить?

скажем была недействительность, меняем предмет на расторжение, основания автоматически изменяется

Сколько раз такое делал, никто не восприпятствовал.

Другой вариант подавали на раздел имущество изменили на порядок пользования, основания кардинально отличаются.

По поводу полного текста решения, можно его разместить?

Далее, СУД отказал банку в связи с тем, что Банк не вручил сообщение о дефолте и обратил взыскание на залог без соответствующей регистрации.

Поэтому, если он вручит и зарегистрирует, он имеет право обратить взыскание на предмет залога.

Share this post


Link to post
Share on other sites

По поводу полного текста решения, можно его разместить?

Далее, СУД отказал банку в связи с тем, что Банк не вручил сообщение о дефолте и обратил взыскание на залог без соответствующей регистрации.

Поэтому, если он вручит и зарегистрирует, он имеет право обратить взыскание на предмет залога.

А БАБА ЯГА ПРОТИВ

Изображение

Изображение

Изображение

Share this post


Link to post
Share on other sites

Изображение

буду пробовать повторно ну против я хай дописівают что договір не укладен :lol:

дело в том что ето уже успех но его надо закрепить даже отказами :lol:

Share this post


Link to post
Share on other sites

Изображение

буду пробовать повторно ну против я хай дописівают что договір не укладен :lol:

дело в том что ето уже успех но его надо закрепить даже отказами :lol:

ОЛЕГ, почему вы на один день задержали подачу апелляционной жалобы?

пишите апелляционную жалобу с ходатайством о восстановлении сроков.

Указывайте, что из-за нехватки юридических знаний не могли вовремя подать апелляционную жалобу из-за объема решения.

Так же прикладывайте данное определение об оставление апелляционной жалобы без рассмотрения

Для все по апелляционным жалобам.

Если заседание было 10 июля, а вы получили решение 20 июля, то все равно вы обязаны подать апел.жалобу именно 20 июля., не позже.

Если пропускаете срок, то обязательно пишите заявление на восстановление сроков.

Банк имеет право повторно обратиться за взысканием предмета залога и суммы по кредитному договору. <_<

Share this post


Link to post
Share on other sites

ОЛЕГ, почему вы на один день задержали подачу апелляционной жалобы?

пишите апелляционную жалобу с ходатайством о восстановлении сроков.

Указывайте, что из-за нехватки юридических знаний не могли вовремя подать апелляционную жалобу из-за объема решения.

Так же прикладывайте данное определение об оставление апелляционной жалобы без рассмотрения

Для все по апелляционным жалобам.

Если заседание было 10 июля, а вы получили решение 20 июля, то все равно вы обязаны подать апел.жалобу именно 20 июля., не позже.

Если пропускаете срок, то обязательно пишите заявление на восстановление сроков.

Банк имеет право повторно обратиться за взысканием предмета залога и суммы по кредитному договору. <_<

[/quot

щас ещо и прокуратуру начну долбать

Изображение

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від

ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на

строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або

позбавленням волі на строк до чотирьох років.

трое ранее неизвестных просто представившись работниками примата перед тем как сфотографировать авто

что и было ими инициировано попросили предьявить свидетельство регистрации мрео чтобы уьедится в том толи это авто ... после забрали талон талон реестрации был ранее получения кредита. оплочен мною лично

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом -

карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі

на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той

самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою

групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для

життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого

насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше

сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми

років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,

вчинені організованою групою або поєднані з насильством,

небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою

застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої

матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти

років з конфіскацією майна або без такої.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом

особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за

винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із

застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування

такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним

органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю

відшкодувала завдані збитки.

П р и м і т к а.

1. Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій

статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне

вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи

користувача всупереч їх волі.

2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю

слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила

незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин,

передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього

Кодексу.

3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті

матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних

збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних

збитків на суму понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян.

{ Стаття 289 в редакції Закону N 2903-IV ( 2903-15 ) від

22.09.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI

( 270-17 ) від 15.04.2008 }

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      1 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 520/13067/17
      Провадження № 14-397 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - приватний нотаріус) про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності
      за касаційною скаргою ТзОВ «Кей-Колект» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року, ухвалене суддею Бескровним Я. В., і постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 жовтня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 - квартира ), з відкриттям розділу та присвоєнням об`єкту нерухомого майна нового реєстраційного номера 896497551101, проведену 4 квітня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором нерухомого майна.
      2. Мотивувала позов такими обставинами :
      2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_2 (далі - позичальник) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1 П (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальникові кредит у розмірі 60 000 дол. США на строк до 9 листопада 2016 року.
      2.2. 9 листопада 2006 року позивачка та позичальник як іпотекодавці уклали з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір за реєстровим номером 4575 (далі - договір іпотеки). Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.
      2.3. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачка уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 942-11.
      2.4. 11 червня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТзОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
      2.5. ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник помер.
      2.6. 4 квітня 2016 року приватний нотаріус внесла запис № 14066626 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».
      2.7. 7 квітня 2016 року, тобто після державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», що відбулася 4 квітня 2016 року, приватний нотаріус прийняла відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      2.8. Оскільки предметом спору не є оскарження дій або бездіяльності приватного нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно, і цей спір не є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень з приводу виконання ним владних управлінських функцій, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      2.9. З огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс19, ТзОВ «Кей-Колект» могло пред`явити вимогу до спадкоємців позичальника лише у межах строку, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
      2.10. Позивачка не отримувала від ТзОВ «Кей-Колект» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      2.11. Приватний нотаріус порушила приписи пунктів 15, 36 і 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
      2.12. Позивачка та позичальник передали квартиру в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, що був наданий у доларах США; площа квартири становить 82,1 кв. м; позивачка та члени її сім`ї постійно проживають у квартирі. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      (2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 26 квітня 2018 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. ТзОВ «Кей-Колект» не надало суду доказів повідомлення іпотекодавців відповідно до пункту 2.2.1 договору іпотеки про відступлення прав за кредитним чи іпотечним договорами, а також не надало доказів отримання позивачкою вимоги ТзОВ «Кей-Колект» від 19 листопада 2014 року, адресованої спадкоємцям позичальника.
      4.2. Про смерть позичальника ТзОВ «Кей-Колект» стало відомо 13 серпня 2013 року, а заяву про задоволення вимог кредитора цей відповідач надіслав до нотаріальної контори лише 13 листопада 2014 року, тобто поза встановленим статтею 1281 ЦК України шестимісячним строком.
      4.3. З огляду на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, після смерті позичальника ТзОВ «Кей-Колект» могло звернути стягнення на частину квартири цього боржника у порядку, визначеному пунктом 2 частини другої статті 1282 ЦК України, лише шляхом звернення з позовом до суду.
      (3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 18 жовтня 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року.
      6. Мотивував постанову так :
      6.1. Спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТзОВ «Кей-Колект». Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим. Тому його згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 686/2036/15-ц, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      6.2. У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачкою повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 62), оскільки у цьому повідомленні немає особистого підпису отримувача, а на судовому засіданні позивачка заперечувала факт отримання повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
      6.3. Приватний нотаріус порушила приписи статей 9 і 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому «рішення зазначеного суб`єкта владних повноважень від 04.04.2016 року № 896497551101 про реєстрацію права власності є протиправним».
      6.4. У матеріалах справи немає доказів звернення спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини, а також рішення суду про визнання їх такими, що прийняли спадщину, як і немає доказів того, що ТзОВ «Кей-Колект» пред`являло вимоги до спадкоємців позичальника.
      6.5. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ТзОВ «Кей-Колект» мало право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке є в іпотечному договорі.
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 грудня 2018 року ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року і прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог або «постановити ухвалу про закриття провадження у справі» «у разі неухвалення рішення про залишення без задоволення позовних вимог». Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що ТзОВ «Кей-Колект» оскаржує рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року через порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. ТзОВ «Кей-Колект» мотивує касаційну скаргу так :
      9.1. У позовній заяві позивачка просить оцінити дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень. Мотивує позов доводами про порушення приватним нотаріусом як державним реєстратором процедури державної реєстрації. Заявлена позовна вимога не є похідною від спору стосовно майна, а тому її має розглядати адміністративний суд з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц.
      9.2. Позивачка порушила територіальну підсудність, оскільки звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект».
      9.3. Товариство надіслало «іпотекодавцю» вимогу про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яка є у матеріалах реєстраційної справи. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про невиконання ТзОВ «Кей-Колект» вказаного обов`язку є припущенням.
      9.4. ТзОВ «Кей-Колект» надало приватному нотаріусу усі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на квартиру.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. Позивачка та приватний нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо предметної та суб`єктної юрисдикції суду
      11. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі вказує на те, що позов стосується оцінки дій приватного нотаріуса як суб`єкта владних повноважень, яка, за твердженням позивачки, порушила процедуру державної реєстрації.Проте Велика Палата Верховного Суду з аргументами касаційної скарги про розгляд справи за правилами адміністративного судочинства не погоджується.
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
      15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
      18. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      20. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
      21. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17)).
      22. Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      23. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      24. У справі № 520/13067/17 позивачка просить визнати незаконною та скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мала публічно-правових відносин з позивачкою, оскільки така реєстрація права відбувалася за ТзОВ «Кей-Колект», а не за позивачкою.Остання обґрунтувала позов незаконністю вибуття у неї права власності на квартиру та відсутністю у ТзОВ «Кей-Колект» правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      25. Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою, ніж позивачка, особоює вимогою про захист позивачкою права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивачки до суду. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
      26. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
      27. Доводи ТзОВ «Кей-Колект» про застосування для визначення юрисдикції суду висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними:
      27.1. У постанові від 14 червня 2016 року в адміністративній справі № 826/4858/15 (провадження № 21-41а16) Верховний Суд України у складі колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах, скасовуючи судові рішення та закриваючи провадження у справі, вказав, що позов фізичної особи-іпотекодавця щодо незаконності дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами спору є сторони договору іпотеки, а не іпотекодавець і державні реєстратори й орган державної реєстрації прав на рухоме майно.
      27.2. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції у спорах щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      27.3. У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправними дій останнього з реєстрації за фактором права власності на нерухоме майно (звернення стягнення на предмет іпотеки) та про скасування відповідних рішень цього нотаріуса Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, закриваючи провадження у справі, застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від якого надалі вона відступила у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88)).
      (1.2) Щодо територіальної юрисдикції суду (підсудності справи)
      28. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі стверджує, що суди порушили територіальну підсудність, визначену частиною другою статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивачка звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект». Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід необґрунтованим.
      29. На час звернення позивачки до суду чинним був ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року. Тому частина друга статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, незастосовна до цієї справи.
      30. Відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (частина перша статті 113 зазначеної редакції кодексу).
      31. Проте територіальна юрисдикція суду за позовами з приводу нерухомого майна визначається за правилами виключної підсудності. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
      32. Позивачка подала позовну заяву до Київського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням квартири, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на яку за ТзОВ «Кей-Колект» вона вимагає. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дотримали правило виключної підсудності цієї справи.
      (1.3) Щодо суті спору
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовної вимоги.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» як такої, яка була проведена з порушеннями норм права.
      (1.3.1) Щодо повідомлення іпотекодавців про відступлення прав за договором іпотеки
      34. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга статті 24 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТзОВ «Кей-Колект» прав вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки).
      35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ТзОВ «Кей-Колект» набуло права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки від ПАТ «УкрСиббанк» згідно з договорами, укладеними 11 червня 2012 року.
      36. Крім того, суд першої інстанції встановив, що хоч згідно з пунктом 2.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавців про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором, однак докази такого повідомлення позивачки чи позичальника відсутні.
      (1.3.2) Щодо вимоги до спадкоємців позичальника (стаття 1281 ЦК України)
      37. У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      38. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
      39. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).
      40. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
      40.1. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник, про що ТзОВ «Кей-Колект» знало з огляду на зміст ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року у справі № 520/1392/13-ц за позовом ТзОВ «Кей-Колект»до позичальника та позивачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      40.2. 13 листопада 2014 року ТзОВ «Кей-Колект» згідно зі статтею 1281 ЦК України направило до Третьої одеської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого позичальника, а 19 листопада 2014 року була заведена спадкова справа № 02-14. Немає доказів того, що позивачка отримала вказану вимогу.
      40.3. ТзОВ «Кей-Колект» пропустило строк, встановлений у статті 1281 ЦК України у редакції, що була чинною на час смерті позичальника та звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою до спадкоємців.
      41. З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права вимоги ТзОВ «Кей-Колект»щодо частини квартири, яка належала позичальнику, після його смерті могло реалізувати відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ТзОВ «Кей-Колект» не мало юридичних підстав для звернення до приватного нотаріуса з метою реєстрації за собою права власності на квартиру та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов`язання за цим договором припинилося.
      (1.3.3.) Щодо вимоги про усунення порушення зобов`язання (стаття 35 Закону України «Про іпотеку»)
      42. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      43. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції).
      44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      45. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).
      46. Суд апеляційної інстанції встановив, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      47. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вказаною вимогою).
      48. За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).
      49. Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою, передбаченою у частині першій цієї ж статті).
      50. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника та позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.
      (1.3.4) Щодо порушення порядку державної реєстрації права власності
      51. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      52. Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
      53. Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
      54. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      55. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника, який помер ще 7 травня 2013 року, про що знало ТзОВ «Кей-Колект», а також на ім`я позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року. Наявність доказів отримання вказаного повідомлення позивачкою суди попередніх інстанцій не встановили.
      56. У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      57. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.
      (1.3.5) Щодо способу захисту права власності позивачки
      58. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      59. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 4 квітня 2016 року.
      60. Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). А крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» приватний нотаріус прийняла 7 квітня 2016 року, тобто після внесення 4 квітня 2016 року запису про таку реєстрацію.
      61. За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      62. Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.
      (1.4) Щодо неналежності відповідача-приватного нотаріуса
      63. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      64. Оскільки ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу у справі № 520/13067/17 3 грудня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      65. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      66. Позивач заявив вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності до ТзОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса. Суди вважали останнього належним відповідачем. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
      67. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).
      68. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
      69. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
      70. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
      71. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
      72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
      73. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
      74. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
      75. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
      76. З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача-приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      77. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      78. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду не перевіряє ті доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
      79. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункти 1 та 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      81. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      83. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права у частині вимоги позивачки до ТзОВ «Кей-Колект» і помилково задовольнили ту саму вимогу, звернуту до приватного нотаріуса, поклавши на останню судові витрати позивачки.
      84. Оскільки приватний нотаріус, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, є неналежним відповідачем у справі, слід скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині задоволення позову до приватного нотаріуса та покладення на неї судових витрат позивачки; ухвалити у цій частині нове рішення: відмовити у задоволенні позову до вказаного відповідача та покласти судові витрати позивачки на ТзОВ «Кей-Колект»; в іншій частині - щодо задоволення позову до ТзОВ «Кей-Колект» - судові рішення залишити без змін.
      Керуючись частиною першою статті 141, частинами першою та третьою статті 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК Україниу редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
      2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року скасувати в частині задоволення позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 640 грн.
      У цій частині ухвалити нове рішення:
      - у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни відмовити;
      - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», поверх 4, кабінет 402; ідентифікаційний код: 37825968) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 640,00 грн судового збору.
      3. У частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89251545
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 161/6253/15-ц
      Провадження № 14-32цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»),
      відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
      на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2018 року у складі судді Гриня О. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.
      у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 865 360,07 грн ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № СМ-SME А00/028/2006 звернути стягнення на належне ОСОБА_3 майно, що перебуває в іпотеці згідно з договором іпотеки від 27 вересня 2007 року № РМ-SME А00/049/2007, шляхом проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. При розгляді справи відповідачку ОСОБА_3 було замінено відповідачем ОСОБА_1 , якому на час звернення до суду з позовом належало нерухоме майно, передане в іпотеку.
      Позов мотивовано тим, що 24 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № СМ-SME А00/028/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальниці 66 500,00 дол. США кредиту з терміном повернення до 22 листопада 2013 року, а остання зобов`язалася в порядку, передбаченому умовами кредитного договору, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі.
      На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № СМ-SME А00/028/2006 27 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № РМ-SME А00/049/2007, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно: нежитлове приміщення, частина складсько-торгового комплексу (літ «А-2») загальною площею 24,8 кв. м (приміщення № 11 ), що знаходиться на АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_3 .
      Усі права вимоги за зазначеними договорами перейшли до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про відступлення права вимоги - купівлі-продажу кредитного портфеля.
      Позичальниця узятих на себе зобов`язань належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 24 березня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором визначена у сумі 2 865 360,07 грн, яка складається з: 48 594,52 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу Національного банку України 1 124 477,19 грн - заборгованості за основною сумою боргу за кредитом; 16 138,52 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу Національного банку України 373 445,35 грн - заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками; 5 469 750,13 грн - пені за невиконання умов кредитного договору, з яких позивач просив стягнути пеню у розмірі 1 367 437,53 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2018 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № СМ-SME А00/028/2006 у сумі 1 497 922,64 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року № РМ-SME А00/049/2007, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З. В., зареєстрованим у реєстрі за № 3893, - на нежитлове приміщення, частину складсько-торгового комплексу (літ. «А-2»), загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_1 на праві власності, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» з початковою ціною продажу предмета іпотеки, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вказав, що належним способом реалізації предмета іпотеки є проведення прилюдних торгів. При цьому не враховував пеню при визначенні розміру заборгованості, у рахунок погашення якої здійснюється стягнення на предмет іпотеки, оскільки розрахунок розміру пені відсутній у матеріалах справи. Суд зазначив, що ОСОБА_1 як особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статусу іпотекодавця і несе всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Зазначив, що в разі невиконання боржником зобов`язання кредитор має переважне право вимоги на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і при переході права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, навіть у випадку недоведення до цієї особи-набувача інформації про обтяження майна.
      Постановою Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції вчастині визначення розміру заборгованості за кредитним договором змінено. В абзаці другому резолютивної частини рішення слова і цифри «у сумі 1 497 922,64 грн» замінено словами і цифрами «яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 594,52 дол. США, заборгованості за відсотками у розмірі 11 239,92 дол. США та пені у розмірі 161 397,65 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції помилково зарахував у розмір заборгованості, на погашення якої необхідно звернути стягнення на іпотечне майно, нараховані проценти за користування кредитом після набрання чинності попереднім судовим рішенням. Оскільки рішення суду від 21 серпня 2012 року боржниками не виконане, то правильним є висновок про наявність передбачених частиною першою статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Наявність у сторони справи статусу фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як ФОП вона виступає як така у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття у власність спірного приміщення. У разі позбавлення сторони статусу підприємця вона не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов`язків фізичної особи. Спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за фізичною особою, а не ФОП. Крім того, боржником за кредитним договором є фізична особа ОСОБА_2 , у зв`язку із чим зазначений спір розглядається у порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції на порушення норм чинного законодавства відкрито провадження, де сторонами, а саме позивачем і відповідачем, є два суб`єкта підприємницької діяльності - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ФОП ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 безпідставно зазначена відповідачем у цьому позові, адже до неї жодних позовних вимог не пред`являється, оскільки предметом позову є звернення стягнення на нерухоме майно, яке набуто та належить ФОП ОСОБА_1 . Це підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 26 березня 2010 року прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 нежитлового приміщення на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року у справі про затвердження мирової угоди між ФОП ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кажан люкс» (далі - ТОВ «Кажан люкс»). Також посилалася на пропуск позивачем строку позовної давності та неможливість відступу права вимоги за споживчим кредитним договором.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      05 лютого 2019 року ухвалою судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      16 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду. 29 січня 2020 року ухвалою - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      03 березня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Судами встановлено, що 24 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СМ-SМЕ А00/028/2006, за умовами якого позичальниця отримала кредитні кошти в розмірі 66 500 дол. США з кінцевим терміном повернення - до 22 листопада 2013 року (т. 1, а. с.11-14).
      27 вересня 2007 року на забезпечення зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № РМ-SME А00/049/2007, згідно якого в іпотеку банку передано належне на праві власності ОСОБА_3 нерухоме майно - нежитлове приміщення, частина складсько-торгового комплексу (літ. «А-2») загальною площею 24,8 кв. м (приміщення № 11), що знаходиться на АДРЕСА_3 (т. 1 , а. с.15-17).
      При розгляді справи Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 04 червня 2018 року)№ 161/14473/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Губик З. В., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги, договорів кредиту, іпотеки, додаткового договору, установлено, що 28 липня 2009 року ТОВ «Кажан люкс» відповідно до протоколу установчих зборів на підставі акту приймання-передачі прийняло до статутного фонду товариства приміщення № 11 на АДРЕСА_3 площею 24,8 кв. м від засновника - ОСОБА_3 .
      Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року затверджено мирову угоду між ТОВ «Кажан люкс» та ФОП ОСОБА_1 , згідно з якою в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за договором від 02 березня 2010 року перед ОСОБА_1 , указане нежитлове приміщення передано останньому.
      З 26 березня 2010 року власником іпотечного майна є ФОП ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 204).
      10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., відповідно до умов якого та на підставі укладеного договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення кредитних договорів з правом звернення стягнення на заставлене майно (т. 1, а. с.18-19).
      Також 10 грудня 2010 року між цими ж сторонами відповідно до статей 514, 1077-1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відчужило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кредитний портфель (т. 1, а. с.21-27).
      Згідно з додатком 1 до цього договору до кредитного портфеля входить право вимоги, у тому числі за кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24 листопада 2006 року зі змінами та доповненнями, викладеними у додаткових договорах до нього, та за договором іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME А00/49/2007 від 27 вересня 2007 року (т. 1, а. с. 28-39).
      Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права щодо вимоги заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24 листопада 2006 року зі змінами та доповненнями, викладеними у додаткових договорах до нього, та за договором іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME А00/49/2007 від 27 вересня 2007 року.
      21 серпня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME А00/028/2006 від 24 листопада 2006 року в сумі 637 344 (шістсот тридцять сім тисяч триста сорок чотири) гривні 72 копійки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Основним питанням, на яке має надати відповідь Велика Палата Верховного Суду, є визначення юрисдикції у спорі про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Для вирішення вказаного питання необхідно встановити, що є судовою юрисдикцією, критерії її визначення.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.
      Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак у апеляційній і касаційній скаргах особа, яка їх подала, зазначала, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Оскільки позов було подано за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, а розгляд справи впершій та апеляційній інстанціях, а також перегляд справи вкасаційній інстанції відбувається за правилами ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, аналізу підлягають як процесуальні норми, що діяли як начасвирішення питання про відкриття провадження у справі, так і на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій та на час перегляду справи в касаційній інстанції.
      ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, обмежено участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
      За положеннями статті 1 ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до цього суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України в названій редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      Тобто як предметна, так і суб`єктна юрисдикція господарських судів була значно обмежена участю у спорі лише юридичних осіб чи ФОП, а предметна - правовідносинами, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
      Оскільки юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, то і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на вказаний час. Ухвала про відкриття провадження у справі постановлена суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області 27 квітня 2015 року (т. 1, а. с.55). Тому і ЦПК України та ГПК України підлягають застосуванню із врахування вимог частини третьої статті 2 ЦПК України про те, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      На обгрунтування доводів про господарську юрисдикцію спору особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на вимоги статтей 4, 20, 30 ГПК України. Такі посилання є безпідставними, оскільки зазначені норми набули чинності вже після відкриття провадження у справі, а відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Також не можна враховувати посилання на статтю 45 ГПК України, оскільки ця норма на час звернення до суду з позовом виключена на підставі Закону № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) з указаного Кодексу.
      У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - первісного власника предмета іпотеки ОСОБА_3 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою.
      22 жовтня 2015 року представником позивача подано клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем ОСОБА_1 . Клопотання мотивовано тим, що станом на 24 вересня 2015 року предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року про укладення мирової угоди від 01 березня 2009 року, укладеної між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Кажан люкс».
      Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2015 року клопотання задоволено.
      Судом враховано, що вказане нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_3 04 вересня 2007 року на підставі договору про поділ нерухомого майна від 01 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., що вбачається з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
      17 вересня 2009 року вказане нерухоме майно зареєстроване за ТОВ «Кажан люкс» на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 03 - 07 вересня 2009 року, видане виконкомом Львівської міської ради, оскільки 28 липня 2009 року прийнято до статутного фонду ТОВ «Кажан люкс» як внесок засновника ОСОБА_3
      Відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року у справі № 04/38-48 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ «Кажан люкс» затверджено мирову угоду між сторонами спору, за умовами якої, зокрема, відповідач - ТОВ «Кажан люкс» на погашення заборгованості передає ОСОБА_1 у тому числі і нежитлове приміщення № 11 , частину складсько-торгового комплексу (літ. «А-2») загальною площею 24,8 кв. м, розташовану у АДРЕСА_3 .
      Тобто зазначене майно перейшло у власність ОСОБА_1 у результаті господарського спору, який виник при здійсненні ним господарської діяльності.
      26 березня 2010 року зазначене нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року у справі № 04/38-38. (т. 2, а. с.176-177)
      Разом з тим при вирішенні вказаного спору Велика Палата Верховного Суду при визначенні юрисдикційності бере до уваги таке.
      21 серпня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто з відповідачок солідарно заборгованість за кредитним договором від 24 листопада 2006 року в розмірі 637 344 грн 72 коп. (т. 1, а. с.136-138).
      Тобто питання стягнення заборгованості з позичальниці ОСОБА_2 уже вирішено судом.
      Разом з тим суди частково задовольнили і позовні вимоги, заявлені до ОСОБА_2 .
      Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитися з урахуванням такого.
      Суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов`язанням у разі, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень статті 11 Закону № 898-ІV, якщо одночасно заявлені вимоги про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.
      ОСОБА_2 не є іпотекодавцем, не несе солідарної відповідальності перед іпотекодаржателем при зверненні стягнення на предмет іпотеки, як з позичальника з неї за рішенням суду від 21 серпня 2012 року стягнуто заборгованість за кредитним договором. Тому в позові до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити.
      Фактично позовні вимоги заявлені до іпотекодавця, яким є ОСОБА_1 , та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Правовідносини з іпотеки врегульовані як у ЦК України так і у Законі № 898-IV.
      Відповідно до Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Визначення іпотеки передбачено й у статті 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону № 898-IV).
      Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону № 898-IV основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
      Згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються зобов`язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.
      Безпосередньо Законом № 898-IV визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов`язання.
      Суб`єктами іпотечних правовідносин Закон № 898-IV визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.
      Відповідно до визначень, що містяться в статті 1 цього Закону, іпотекодержателем є кредитор за основним зобов`язанням.
      Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
      Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.
      Необхідно враховувати, що згідно зі статтею 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосередного застосування відповідних норм цивільного закону.
      Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-109цс14).
      Жодним із названих нормативних актів не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавцем.
      Отже, можна зробити висновок, що боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 ЦК України).
      Законом № 898-IV солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя в разі порушення боржником зобов`язання не передбачено. Крім того, у цьому Законі в частині першій статті 11 визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.
      Відповідно до вимог статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.
      Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
      Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року (провадження № 6-201цс14), від 05 лютого 2014 року (провадження № 6-131цс13) та Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09 лютого 2015 року (провадження № 54/315), з якими мав бути обізнаний і суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, залучити до участі у справі власника майна переданого в іпотеку, і який отримав це майно у результаті розгляду господарського спору як суб`єкт підприємницької діяльності.
      У даному випадку всі обов`язки іпотекодавця перейшли до ОСОБА_1 у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене.
      Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-ІV іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.
      Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, установлених статтею 12 Закону № 898-ІV, а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до статті 16 ЦПК України (у редакції, на час відкриття провадження у справі) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
      Таку правову позицію висловлено і в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року(провадження № 6-229цс14).
      При вирішенні питання щодо юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду враховує, що ОСОБА_1 набув право власності на предмет іпотеки саме в результаті здійснення господарської діяльності як ФОП, на підставі ухвали господарського суду при вирішенні господарського спору, стороною якого він був.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.
      Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
      За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
      У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплене й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      Тому у вказаних правовідносинах з одного боку є юридична особа - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а з іншого - ФОП ОСОБА_1 . І в цьому випадку ОСОБА_2 не є стороною спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки спір з нею вже вирішено, а солідарна відповідальність з іпотекодавцем у боржника за основним договором відсутня.
      Спір з ОСОБА_1 , який набув право власності на предмет іпотеки як ФОП і у результаті здійснення підприємницької діяльності, заявлений юридичною особою, за своїм суб`єктним складом і відповідно до вимог ЦПК України та ГПК України, що були чинними на час відкриття провадження у справі, мав розглядатися за правилами господарського судочинства.
      Тому провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає закриттю відповідно до пункта 1 частини першої статті 255 ЦПК України, у якому вказано, що суд закриває провадження у справі якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
      З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс 18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).
      Згідно із частиною першою статті 256 ЦПК України в редакції Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      З огляду на вказані положення ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи в частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_1 віднесено до господарської юрисдикції, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновок суду касаційної інстанції. Так, на виконання рішення Луцького міського суду Волинської області від 21 серпня 2012 року не вчинено належних дій боржником, доводи щодо неможливості відступлення права вимоги за кредитним договором були предметом розгляду у іншому провадженні, та не є істотними.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
      Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 416 ЦПК України в резолютивній частині судового рішення повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Оскільки касаційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 задоволено частково та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, то відповідачу необхідно компенсувати судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5 481,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями (на суму 4 481,00 грн - т. 5, а. с. 108; на суму 1 000,00 грн - т. 5, а. с. 124), та за подання касаційної скарги в розмірі 7 308,00 грн, що підтверджується квитанцією (т. 5, а. с. 196), а всього - у розмірі 12 789,00 грн, за рахунок позивача - ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
      Керуючись статтями 141, 255, 409, 412, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2018 рокускасувати.
      У частині позовних вимог до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки провадження закрити.
      У частині позовних вимог до ОСОБА_2 ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 36789421) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 12 вересня 2003 року Ківерцівським РВ УМВС України в Волинській області) 12 789 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень сплаченого судового збору.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      Джерело: ЄДРСР 89316420
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 травня 2020 року
      м. Київ
      справа № 761/25718/17
      провадження № 61-5519 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва
      у складі судді Болотова Є. В. від 26 грудня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ») про зобов`язання вчинити певні дії.
      Позовна заява мотивована тим, що в липні 2016 року вона звернулася до суду з іншим позовом доПАТ «АКПІБ» про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у цивільній справі № 761/26293/16, зміненим рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, на її користь з відповідача стягнуто кошти за договором банківського вкладу. Рішення суду набрало законної сили, проте відповідач оскаржив судові рішення до суду касаційної інстанції, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який ухвалою від 23 березня 2017 року поновив відповідачу строк на касаційне оскарження, зупинив виконання судових рішень. З цієї справи встановлено, що відповідача віднесено до категорії проблемних банків і може бути віднесено до категорії неплатоспроможних банків, що унеможливить виконання судового рішення, в яких відповдіач є боржником.
      Посилаючись на вищевикладене, зазначила, що вказані обставини зумовили порушення її конституційного права на виконання судового рішення, яке ухвалено на її користь та набрало законної сили, а також охоронюваного законом інтересу, що полягає у забезпеченні виконання цього судового рішення, у разі настання обставин, які можуть унеможливити його виконання.
      Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ПАТ «АКПІБ» внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі стягнення за рішенням суду у справі № 761/26293/16-ц, а саме у сумі 298 796,17 грн до вирішення судом касаційної інстанції цієї справи за касаційними скаргами сторін та за наслідками касаційного перегляду справи перерахувати внесені відповідачем кошти з депозитного рахунку суду на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби для подальшого перерахування їй повністю або частково, та/або повернути ці кошти на рахунок відповідача повністю або частково, відповідно до змісту судового рішення суду касаційної інстанції.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА _1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частина друга статті 386 ЦК України, на яку вказує позивач, встановлює превентивний захист права власності та передбачає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що власник може звернутися до суду за захистом права власності, що реально, а не потенційно (теоретично) може бути порушене у майбутньому для запобігання такому порушенню.
      Наведені позивачем обставини, що відповідно до постанови Національного банку України від 07 червня 2016 року відповідача віднесено до категорії проблемних, не можуть свідчити про безумовну та реальну можливість в будь-який момент віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, адже доказів того, що Національним банком України після спливу 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних було прийнято рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, як це передбачено статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», матеріали справи не містять.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року було визнано неподаною та повернуто заявнику,
      з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду м . Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків скарги шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у сумі 704 грн.
      Позивач зазначену ухвалу апеляційного суду отримала, проте вимоги апеляційного суду не виконала.
      Крім того, апеляційний суд виходив із того, що зі змісту статті 4 Закону України «Про судовий збір» споживачі звільняються від сплати судового збору лише за подання позовної заяви, а за подання апеляційної скарги справляється судовий збір. При цьому, у статті 4 зазначеного Закону не передбачено такого розміру ставки судового збору, як «0».
      Суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. У подальшому подані відповідні пояснення до касаційної скарги.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
      від 06 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі
      № 761/25718/17, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва та надано учаснику справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
      від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи заявнику, позбавив позивача права на доступ до правосуддя, яке гарантоване статтями 8, 55, 129 Конституції України. ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані
      з порушенням їх прав. Зазначається, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами вказаного Закону України, так як між ними зобов`язання не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Заявник посилається на відповідну судову практику (рішення Конституційного Суду України, судові рішення суду касаційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини).
      Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Згідно з пунктом 22 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Отже, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав.
      Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суд у постанові від 21 березня 2018 року, у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18.
      У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17, на який послався суд апеляційної інстанції.
      При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
      у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанціїдля вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р . А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 89345561
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29269/18-ц
      провадження № 61-15058св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
      учасники справи:
      позивач -ОСОБА_1 ,
      відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., Поліщук Н.В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», банк) про стягнення 846 599,76 доларів США, що включає 24 000,00 доларів США - сума вкладу, 12 161,69 доларів США - сума відсотків, 2 212,00 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 808 226,07 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 і 647 579,94 доларів США, що включає 20 000,00 доларів США - сума вкладу, 4 820,55 доларів США - сума відсотків, 1 699,75 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, 621 059,64 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016.
      Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 позивачем внесено кошти на депозит до банку в сумі 24 000,00 доларів США.
      На виконання умов договору від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, ОСОБА_1 внесено на депозит до банку кошти у сумі 20 000,00 доларів США.
      Вимоги позивача від 05 лютого 2016 року щодо розірвання вказаних договорів і повернення коштів залишені банком без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду.
      Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 24 000,00 доларів США - суму вкладу та 7 987,83 доларів США - суму відсотків, за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 20 000,00 доларів США - суму вкладу і 4 603,93 доларів США - суму відсотків.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не заперечує факту укладення сторонами договорів від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 та від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, факту отримання банком від позивача суми вкладу в загальному розмірі 44 000,00 доларів США, а посилається лише на відсутність власних екземплярів оригіналів договорів, платіжних документів і відсутність доступу до електронної бази даних. Доводи позивача про неповернення банком суми вкладу відповідачем не спростовані та не заперечуються.
      Доводи відповідача про те, що банк на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя не мав правових підстав і можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, не може бути взято до уваги, оскільки договори банківського вкладу укладені позивачем не з філією, а з банком як юридичною особою, який і повинен відповідати за своїми зобов`язаннями. Ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними та дійсними договорами.
      Загальна сума нарахованих відсотків за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 складає 4 603,93 доларів США, а за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 - 7 987,83 доларів США.
      Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Реалізація права