Решение Балаклавского райсуда о недействительности договоров кредита и ипотеки с Укрпромбанком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Справа № 2-1501/2011

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

Іменем України

(повний текст)

22.09.2011 Балаклавський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді Гапонова Д.Ю.,

при секретарі Веселової О.Ф.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Герети І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та розірвання кредитного договору №614/ПВ-06 та договору іпотеки №614/ФКВ-06, укладених 22.12.2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк».

Вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір є недійсним, у зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена п.п. «г»п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати сторонам іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки, яким порушуються права позивача як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, слід прийти до наступного.

Судом встановлено, що 22.12.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 614/ПВ-06, відповідно до якого позивач отримав невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2 500 000 доларів США, процентна ставка за користування кредитом –13,0 % річних, з кінцевим терміном погашення 21.12.2011 року, з метою кредитування –поточні потреби.

Згідно умовами пунктів 2.5, 2.6, 2.7, 2.8. кредитного договору, кредит повертається в тій валюті, в якій був виданий, тобто у доларах США; проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту; нараховані проценти сплачуються позивачем у валюті кредитну по 10 число кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно остаточним поверненням кредиту; нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору між відповідачем та позивачем 22.12.2006 року був укладений іпотечний договір № 614/ФКВ-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 5625 (надалі –іпотечний договір).

Згідно наведеного вище іпотечного договору предметом іпотеки є будівлі та споруди готельного комплексу загальною площею 1244,50 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі –Предмет іпотеки).

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва на право власності, наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності № 269 від 05.04.2005 року, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської ради 14.04.2005 року, за № 1376 в книзі 14нж на стор. 18.

Представник позивача стверджує, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідач не спростувала.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п.«г»ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Однак, у відповідач, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Представником відповідача надано суду банківську ліцензію №67 від 13.12.2001 року, дозвіл №67-1 від 27.06.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання представника відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України.

Крім того, згідно п.1.2 вказаного Положення воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Позивач, в свою чергу, мав використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу відповідача.

Так, пунктами 2.5., 2.6., 2.7., 2.8. кредитного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позивачем щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаних пунктах кредитного договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позивач вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Аналізуючи наведене вище, позивач був зобов’язаний здійснювати свої обов’язки по оплаті грошових коштів за користування кредитом виключно в іноземній валюті, а не в національній валюті, як це передбачено чинним законодавством.

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ N 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно п.2.5. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється позичальником у відповідності до графіку зменшення ліміту кредитування (повернення заборгованості за кредитом), який є невід’ємною частиною даного кредитного договору (Додаток № 2) на позичковий рахунок № 220380152481 шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позивача (його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п.2.13 кредитного договору). Кредит повертається лише в тій валюті, в якій він був виданий.

Таким чином, підтверджується факт зобов’язання використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому відповідачу цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов'язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у квитанціях –«Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно п.1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 N 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п.6.2 Правил фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в»та «е»пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п.6.3 Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь відповідача шляхом внесення доларів США в касу останнього.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що чинним на момент укладення кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст.192, 533 ЦК України, п. «г»ч.4 ст.5 Декрету.

З огляду на наведене вище відповідач не мав право видавати кредити в валюті іншій, ніж національній, а саме гривні.

Посилання представника відповідача на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти»суперечить наведеному вище пп. «г»п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Крім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст.56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст.192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність кредитного договору № 614/ПВ-06 від 22.12.2006 року в забезпечення виконання якого було укладено між позивачем та відповідачем Іпотечного договору № 614/ФКВ-06 від 22.12.2006 року, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 ЦК України.

З огляду наведеного, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, слід визнати недійсними кредитний договір №614/ПВ-06 та Іпотечний договір №614/ФКВ-06, укладені 22.12.2006 року між позивачем та відповідачем.

Судові витрати, за погодженням сторін, суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»задовольнити повністю.

Визнати недійсним кредитний договір №614/ПВ-06 від 22.12.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк».

Визнати недійсним Іпотечний договір №614/ФКВ-06 від 22.12.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк».

Рішення може бути оскаржене Апеляційному суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий у справі Д.Ю.Гапонов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18511953

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Молодцы, апелляция будет положительная -100% сумма кредита позволяет. :))))

Кинуть банк - это здорово, рад за каждого, кто это сможет сделать любым способом..

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Я не пойму, так уже ж типа всё - ВСУ отменил решение ВССУ с подобной трактовкой. Как суд опять пишет то-же самое?

Я уверен что это ЗАконное решение будет снесено в Апелляции.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Я не пойму, так уже ж типа всё - ВСУ отменил решение ВССУ с подобной трактовкой. Как суд опять пишет то-же самое?

Я уверен что это ЗАконное решение будет снесено в Апелляции.

Решение хорошее и правильное ...но Апеляция или ВССУ или ВСУ зарубят на корню. Будем следить продвижение єтого дела .
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Решение хорошее и правильное ...но Апеляция или ВССУ или ВСУ зарубят на корню. Будем следить продвижение єтого дела .

Вам спасибо за то, что нашли это решение. Посмотрим продолжение, у нас в стране все может быть :)
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Решение хорошее и правильное ...но Апеляция или ВССУ или ВСУ зарубят на корню. Будем следить продвижение єтого дела .

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11514077

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13708769

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13540799

"Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача не заперечував проти факту укладання між сторонами кредитного договору №614/ПВ-06 та отримання відповідачем відповідно до його умов коштів (а соответствует ли нормативно-правовым актам Национального банка Украины и генеральной лицензии на осуществление валютных операций, а не только договору №614/ПВ-06 от 22.12.06г., факт получения из кассы банка наличных 2 500 000 долларов США по недействительной(ым) заяке(ам) на выдачу налички?), не заперечував факту укладення додаткової угоди №1, на підставі якої було змінено валюту кредитування, а також не заперечував проти того, що на момент розгляду даної справи у суді, у відповідача перед позивачем дійсно наявна заборгованість в розмірі 16 516 122,82 грн., що утворилась за кредитним договором та додатковою угодою№1 до нього станом на 22.07.2009 року (неужели согласно допсоглашения №1?) та що така заборгованість відповідачем не погашена."

Почему представитель (ЛИЦО_2) лично не перепроверил факт исполнения банком кредитного договора по выдаче налички со счета 220380152481, а не с текущего счета? Т.е. он поверил словам ответчика (ЛИЦО_1)?

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17538776

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18246363

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18511727

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...