ANTIRAID

Решение Каменко-Днепровского райсуда о признании недействительным кредитного договора с Приватбанком и пересчете его в гривну

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Справа № 2-766/2011

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2011 р. м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого судді Петрова В.В.
при секретарі Крук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення,

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»звернулося до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення, в якому зазначає, що 01.08.2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPAOAN57660896, за яким останній 04.08.2008 року отримав кредит на суму 19 621,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення до 03.08.2015 року.

ПАТ КБ «Приватбанк» також зазначає, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у зв’язку з порушенням ним умов повернення кредиту. Так, станом на 22.08.2011 року вона становить 26204,61 доларів США, яка складається з таких сум:

- 14362,27 доларів США –заборгованість за кредитом,
- 4203,80 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом,
- 1126,88 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом,
- 5233,985 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором,

а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

- 31,36 доларів США –штраф (фіксована частина),
- 1246,35 доларів США – штраф (процентна складова).

Позивач зазначає, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави майна –автомобілю DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. «Приватбанк» бажає звернути стягнення та реалізувати предмет застави шляхом безпосереднього продажу автомобілю, однак зазначає, що це неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ПАТ КБ «Приватбанк».

ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд:

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. в сумі 26204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/316 від 19.08.2011 р. складає 208890,02 грн.

2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, зі зняттям вказаного автомобілю з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень для здійснення продажу.

3. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

13 грудня 2011 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «Приватбанк» зустрічний позов про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 року недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити певні дії. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає наступне: 01 серпня 2008 р. між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», було укладено кредитно-заставний договір за № ZPAOAN57660896, відповідно до якого банком було надано кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору.

ОСОБА_1 вказує, що в договорі існує ряд положень, які не відповідають чинному законодавству та погіршують його становище як споживача у порівнянні із законодавчо визначеними умовами. Відповідач-позивач ОСОБА_1, посилаючись в позові на відповідні норми закону, вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним з таких підстав: суттєво порушені його права як споживача, зокрема: договір містить ряд незаконних умов (право банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку, вимогу про обов'язок ОСОБА_1 підшукувати покупця на предмет договору застави, деякі пункти взагалі протирічать нормам цивільного кодексу та звужують його права як споживача послуг по отриманню кредиту, умова щодо особистого визначення банком судів, де будуть вирішуватися спори. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що кредит було надано для певних цілей –оплати за придбання ним автомобілю, який і став предметом застави. Саме для цієї цілі були перераховані кошти організації, з якою ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу автомобілю, і кошти перераховувалися саме в гривні, а не в доларах. ОСОБА_1 як підставу своїх вимог про порушення його прав як споживача також вказує і те, що договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Крім того, Банком порушено його права, оскільки несправедливою є умова в договорі, згідно з якою зокрема: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

В позові ОСОБА_1 зазначає, що п. 17.1.5 кредитно-заставного договору було зазначено, що датою погашення кредиту є 03.08.2015 року. Курс долару, згідно до додатку № 2 до кредитно-заставного договору, становив 4,64 грн. за 1 долар США. Сума кредиту становила 14 752,35 доларів США.

Як видно з договору купівлі-продажу № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р., ОСОБА_1 придбав у TOB «Автоприват» автомобіль NEXIA-2, 2008 року випуску за 63 300 грн. та, згідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу від 24.07.2008 р., зобов'язувався протягом одного банківського дня з моменту укладення цього договору внести аванс на поточний рахунок Продавця згідно реквізитів та призначення платежу, зазначених в рахунку-фактурі на автомобіль. Після зарахування авансу на поточний рахунок продавця останній виписує та надає покупцю довідку-рахунок на ім'я покупця з відміткою про те, що продаж автомобіля здійснено за рахунок кредиту із зазначенням напису: «Кредит через ПриватБанк». Саме в національній валюті було здійснено розрахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2008 р. Саме для цієї мети було надано кредит, що слідує із його змісту. Однак ПриватБанк угоду про надання кредиту в іноземній валюті замаскував під інший правочин: нібито ОСОБА_1 купив у них долари за своєю заявою від 01.08.2008 р. в м. Дніпропетровськ, хоча всі дії здійснювалися в м. Енергодар Запорізької області.

Наступною підставою своїх вимог ОСОБА_1 вказує те, що Договір від 01.08.2008 р. є спільним договору і кредиту, і застави. Підпису його дружини на цьому договорі кредиту немає, лише на окремому аркуші від неї отримано згоду на укладення кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р., а також на передачу Банку у заставу будь-якого майна, що належить їм на праві спільної власності з метою забезпечення зобов'язань і реалізацію цього майна у випадку невиконання мною цього договору. Ця умова вважається відповідачем-позивачем незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_3, яка, відповідно до ст. 60 CK України, є співвласником всього майна подружжя, набутого під час шлюбу.

ОСОБА_1 в позові вказує, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Цієї вимоги закону ПриватБанком виконано не було. Жодних попереджень кредитно-заставний договір не передбачав. Такої умови не містить навіть розділ про права позичальника.

Відповідач-позивач вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним та зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» врегулювати відносини за правилами тієї угоди, яка була фактично здійснена, а саме, за угодою про надання споживчого кредиту в сумі 68450,90 грн. станом на дату кредитування 01.08.2008 р., та зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок заборгованості, оскільки за купівлю автомобілю гроші були перераховані у гривнях. ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні. Кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто кредит з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України - гривні. Відповідач-позивач в позові зазначає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин на підставі статті 235 ЦК України необхідно визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 68450,90 гривень, що було еквівалентно 14 752,35 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 01 серпня 2008 року складав 464 гривні за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором.

ОСОБА_1 в позові наводить докази того, що з моменту укладення кредитного договору ним сумлінно виконувалися всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, відбувалося погашення боргових зобов'язань та плата за користування кредитом, встановлена кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору. Так ним було сплачено загальну суму 16330,24 грн. Оскільки сума кредиту становила 68450,90 грн. (14752,35 доларів США * 4,64 грн. = 68450,90 грн.), а ним вже сплачено 16 330,24 грн., то залишок кредиту становить 52120,66 грн. З розрахунку ОСОБА_1 доводить, що ним понесено витрати при купівлі валюті та при втратах на зарахуванні Банком як еквіваленту в такій сумі: 337,58 грн.

Також ОСОБА_1 в позові вказує, що автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів, і вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість.

Відповідач-позивач ОСОБА_1 просить:

Захистити його права як споживача за договором про надання споживчого кредиту шляхом визнання дій відповідача неправомірними.

Визнати кредитно-заставний договір № гРАОА№7660896 від 01.08.2008 року недійсним з часу його укладення.

Зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 р. по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68450,90 грн. під 15% річних.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_4, яка діє від імені ПАТ КБ «Приватбанк»на підставі довіреності (а.с. 33) позов ПАТ КБ «Приватбанк»повністю підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеному у позові. Зустрічний позов ОСОБА_1 представник не визнала, просила залишити його без задоволення, суду пояснила, що до видачі кредиту позичальнику ОСОБА_1 була надана повна інформація про умови кредитування, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення тощо. Це власноручно підтвердив сам ОСОБА_1 своїм підписом на анкеті-заяві від 01.08.2008 р. та довідці про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 01.08.2008 р., на підставі якої відбулась видача кредиту. Крім того, зазначає, що до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування законодавства про захист прав споживачів можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, тому вважає, ОСОБА_1 помилково застосував положення ЗУ "Про захист прав споживачів" та безпідставно не сплатив судовий збір. Стосовно інших вимог позову представник ПАТ КБ "ПриватБанк" вказує, що ОСОБА_1 не взяв до уваги ст. 5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі), тому хибними є твердження ОСОБА_1, що в договорі є пункт 6.3.1., який містить право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, оскільки кредитний договір був укладений 01.08.2008 року, а Закон який заборонив збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку набрав чинності з 10 січня 2009 року. Також представник позивача ОСОБА_4 посилається на те, що ОСОБА_1 до банку звернувся добровільно та самостійно виявив бажання отримати кредит на умовах, зазначених у вище переліченому договорі. Тобто він свідомо звернувся до Банку з метою отримання кредиту та отримав кредит за своїм бажанням саме на умовах, що викладені в зазначеному вище договорі, який укладений належним чином із дотриманням принципу свободи договору, який тепер підлягає обов’язковому виконанню. В забезпечення виконання обов'язків по зазначеному кредитно-заставному договору ОСОБА_1 надав в заставу банку транспортний засіб. Після того, як він став порушувати умови погашення, він за власною волею віддав заставний транспортний засіб на реалізацію, про що свідчить його підпис на акті від 27.10.2009 р., але ж довіреності на право продажу не дав. Тобто транспортний засіб було передано банку на добровільних підставах. Але за таких підстав банк не мав права реалізувати транспортний засіб. На цих підставах представник вважає, що посилання відповідача-позивача на здійснення перерахунку заборгованості є безпідставним. Щодо видачі кредиту у валюті представник ПАТ КБ «Приватбанк»дала такі пояснення: Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні операції визначені як наступні:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

• операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Згідно чинного законодавства операцією банку, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку. Договором, відповідно до статті 626 ЦК України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення. Таким чином, визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає Позивач. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що для надання банком кредиту в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, представник вважає це твердження хибним з наступних причин. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані як грошові одиниці України - гривні, так й іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями, згідно ст. 1 Декрету, розуміються операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому представник пояснила, що коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії. Відповідно до листа НБУ від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Хоча вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Представник позивача-відповідача ОСОБА_4 зазначила, що здійснювані на той час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк не вимагали отримання індивідуальної ліцензії Національного банку. Разом з цим, зауважила, що обраний позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті, оскільки в силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Також представник ПАТ КБ «Приватбанк» зауважила, що колегією суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року за № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. Також представник банку просить суд звернути увагу суду на той факт, що при укладенні зазначеного договору однією з умов, а саме п. 10.1.11 було передбачено, що Позичальник запевняє, що укладення і виконання договору не суперечить чинному законодавству України. Отже, за викладених вище обставин, посилання ОСОБА_1 на необхідність отримання банком індивідуальної ліцензії при видачі кредиту у валюті є необґрунтованими. А також ОСОБА_4 зазначила, що строк давності для звернення до суду ОСОБА_1 із позовом сплив, бо договір укладався 01.08.2008 р. Представник просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ПАТ КБ "ПриватБанк".

В судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_1 вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» повністю не визнав, просив їх залишити без задоволення, суду пояснив, що з позовними вимогами він не погоджується із наступних підстав:

1. Позивач в позові зазначає, що він просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 26 204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 складає 208 890,02 грн. звернути стягнення на автомобіль, що був предметом застави. Однак позивач взагалі не обґрунтовує саму суму заборгованості, а він категорично з нею не погоджується та має зустрічні вимоги до Банку.

2. Автомобіль DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., д/н НОМЕР_1, 27 жовтня 2009 р. у нього було вилучено співпрацівником «Приватбанку» ОСОБА_6, що підтверджується копією акту про прийняття автомобілю боржника від 27.10.2009 р.

Автомобіль було передано на реалізацію за ринковою ціною та доручено направити отримані від реалізації кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання зобов’язань перед ПриватБанком. ОСОБА_1 вважає, що з цього часу заборгованість йому нараховувати позивач не мав права. Права на продаж автомобіля ним було передано, сам транспорт також у нього було вилучено, жодних дій, направлених на реалізацію заставленого майна Позивач не здійснив.

3. Строк договору кредиту спливає лише 03.08.2015 р. Позивач-відповідач, не дочекавшись закінчення строку договору, вживає таких дій як вилучення у ОСОБА_1 предмета застави та звернення до суду з позовом за чотири роки до закінчення строку договору.

Відповідач-позивач вважає, якщо автомобіль у нього було вилучено 27.10.2009 року, то і заборгованість необхідно було нараховувати саме на цю дату, а не на 22.08.2011 р., як це зробив позивач.

У п. 17.10 договору передбачено, що ціна заставленого майна становить 63 300 грн. Жодних дій, направлених на реалізацію предмета застави Позивач-відповідач не виконав. Крім того, вимоги ОСОБА_1 також направлено не було. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає, що вимоги банку не обґрунтовані, безпідставні та є такими, що не підлягають задоволенню, тому просить позов ПАТ КБ «ПриватБанк»про звернення стягнення залишити без задоволення.

Свої вимоги по зустрічному позову відповідач-позивач ОСОБА_1 підтримав у повному об’ємі, просив їх задовольнити, дав пояснення, аналогічні тим, що викладені ним у своєму позові.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_4, а також пояснення відповідача-позивача ОСОБА_1, суд приходить до наступного висновку:

Між сторонами 01 серпня 2008 року було укладено угоду, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 9-13), за якою банком було надано ОСОБА_1 як Позичальнику, кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору.

За змістом п. 17.1.3 цього кредитно-заставного договору № ZPAOAN57660896 від 01 серпня 2008 року кредит було надано для певної мети (а.с. 13): для придбання позичальником автомобілю, для оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, для оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, для оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується на момент кредиту, для оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується на момент видачі кредиту.

Всі ці кошти Банком було сплачено у національній валюті –гривні, що підтверджується документами: договором купівлі-продажу у ТОВ «Автоприват» від 24.07.2008 р. за № СФ- 0023948 автомобілю ОСОБА_1, рахунком-фактурою № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. на суму 63300 грн., платіжним дорученням від 04.08.2008 р., за яким Банком перераховано АвтоПланета_Запоріжжя_1 суму 63200 грн. в рахунок сплати за автомобіль згідно до рахунку № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. ОСОБА_1, ордером-розпорядженням Бухгалтерії № 1 про списання з рахунку ОСОБА_1 суми 63200 грн. при цьому призначенням платежу є видача кредиту згідно кредитного договору № ZPAOAN57660896. Саме цим і підтверджується, що насправді було надано кредит у національній валюті –гривні, що не відповідає змісту договору. При чому гроші було зараховано на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1, хоча за договором ОСОБА_1 придбав автомобіль у ТОВ «Автоприват». Також порушення прав ОСОБА_1 як споживача підтверджуються і заявою без номеру від 01.08.2008 р. про продаж іноземної валюти, за якою визначено, що винагорода банку складає різницю між ціною продажу, що була визначена підприємством, та більш вигідною ціною, за якою банк здійснив продаж іноземної валюти, винагорода сплачується в українських гривнях. При цьому призначенням платежу є перерахування коштів для продажу доларів, а вже гривні перераховуються знову ж таки на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1 за автомобіль, Страховій компанії «Інгосстрах»як страхову премію за договором особистого страхування, і як страхову премію за договором страхування наземного транспорту, а також ДП «Інформаційний центр»за реєстрацію обтяжень рухомого майна на загальну суму 66461,80 грн., яка складається з сум: 63200 грн. + 316 грн. + 2911,80 грн. + 34 грн., що на 1989,10 грн., ніж надано кредит у гривневому еквіваленті (68 450,90 грн. –66 461,80 грн.)

При чому Банк в цій заяві у примітці зазначив, що у випадку, якщо попит на валюту, яку клієнт продає на міжбанківському валютному ринку, відсутній, Банк має право за кошти Клієнта купувати іншу валюту на міжнародних ринках із подальшим продажем її за гривню на міжбанківському валютному ринку.

Банк фактично продав ОСОБА_1 іноземну валюту, при цьому не зазначивши рахунок ОСОБА_1, і на цю валюту уклав з ним же кредитно-заставний договір, за яким вже у гривнях перераховував кошти для виконання цілей кредиту. Суд вважає, що дії банку суперечать п. 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, який встановлює, що умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Такого договору між Банком і ОСОБА_1 укладено не було. Фактично Банк змусив ОСОБА_1 купувати у нього валюту за курсом, за яким Банк здійснював її продаж, і вже у валюті вносити кошти для погашення кредиту. Пункт 5.2 цієї Інструкції регламентує, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій. Який фактично було відкрито рахунок для погашення кредитів в іноземній валюті, Банк суду не довів. Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування покладено на сторону, яка посилається на обставини як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приходить до висновку, що фактично мав місце договір кредиту в національній валюті, а договір кредитування в іноземній валюті приховує справжній правочин. Стаття 235 ЦК України зазначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.


Додатково представник ПАТ КБ «Приватбанк»посилається на те, що ОСОБА_1 своїм підписом на заяві-анкеті підтвердив правильність вчинюваних Банком дій та погодився з ними, однак замовчує про те, що ОСОБА_1 виявив бажання в цій же заяві про оформлення на своє ім’я кредитки «Універсальна»тип VISA валюта UAH з кредитним лімітом 3160 грн., в заяві зазначено і номер карти –НОМЕР_3. При цьому в базу даних дані про кредит внесено якраз у гривнях, а саме: вартість товару –63300 грн., аванс 100 грн., особисті характеристики ОСОБА_1: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, п. 2.4 –поточні зобов’язання 71 548,90 грн., що на 5 087,10 грн. більше, ніж було перераховано для цілей кредиту (71 548,90 грн. –66 461,80 грн.) і на 3 098 грн. більше, ніж було надано кредит у гривневому еквіваленті (71 548,90 грн. –68 450,90 грн.)

Сертифікатом AFR 271844 підтверджується, що його видано ОСОБА_1 на придбання автомобілю DAEWOO Nexia 1.6 2008 вартістю 63300 грн за умови внесення першого внеску не менше 100 грн. на термін кредиту 7 років, кредитуючи організація ПриватБанк, оформлення кредиту при наданні сертифікату проводиться до 23.08.2008 р., сертифікат отримав, з умовами кредитування погодився 25.08.2008 року ОСОБА_1 Таким чином, цими документами також підтверджується фактичний кредит, наданий ОСОБА_1 у національній валюті –гривні.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від якого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В пп. а) п. 13.7 договору кредиту передбачено, що витрати на юридичні послуги включаються до сум платежів, що не є правильним.

Частиною 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»встановлено, що забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Це також є порушення прав споживача.

Також підставою для визнання кредитно-заставного договору недійсним є те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 на окремому від договорі аркуші зобов’язалися перед Банком всім своїм майном, набутим ними у період шлюбу, що протирічить закону. ОСОБА_8 з договором застави-кредиту від 01.08.2008 р. ознайомлена не була, про що свідчить те, що на цьому договорі відсутній її підпис та особисті дані.

Посилання представника ПАТ КБ «Приватбанку»на те, що строк позовної давності сплив, оскільки договір було укладено 01.08.2008 р., суд до уваги не приймає, так як ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

ОСОБА_1 не знав про порушення своїх прав, що підтверджується тим, що ним частково було погашено кредит на умовах, що були виставлені Банком. Останній платіж ним було здійснено 29.05.2009 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи оригіналами квитанцій, а строк договору ще триває до 03.08.2015 року. Тому суд вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 не пропустив.

Правонаступництво ПАТ КБ «Приватбанку»після ЗАТ КБ «Приватбанк»підтверджується наданої копією статуту (нової редакції) ПАТ КБ «Приватбанку».

Згідно до матеріалів справи (а.с. 19) ПАТ КБ «ПриватБанк»29.07.2009 р. отримав банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які станом на 24.07.2009 передбачали, зокрема:

- Ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

- Пункти 5-11 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»: Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Однак договір було укладено із ЗАТ КБ «Приватбанк», а відповідно до копії дозволу № 22-2, виданого 29.07.2003 р. ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу, який також є в матеріалах справи, та свідчить про те, що ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на перелік операцій:

1. Операції з валютними цінностями:

- Неторговельні операції з валютними цінностями;

- Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) в іноземній валюті;

- Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- Відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

- Відкриття кореспондентських рахунків в банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

- Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України,

- Залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках,

- Операції з банківськими металами на валютному ринку України,

- Операції з банківськими металами на міжнародних ринках,

- Інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках,

Отже Банк оформив надання кредиту саме у іноземній валюті, не маючи ліцензії, посилаючись, що на той час вони мали дозвіл на це, хоча фактично надав гривневий кредит, що підтверджується вищезазначеними доказами.

Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що немає механізму надання індивідуальних ліцензій, і тому прямої заборони у видачі таких кредитів особам немає, суд оцінює критично з таких підстав: згідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Оскільки між сторонами фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором.


ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту, що підтверджується оригіналами квитанцій, що є в матеріалах справи. Так він сплатив кошти в сумі 16 330,24 грн:

09.09.2008 р. за 1563,95 грн. він купив по 4,86 грн. за 1 долар 321,8 доларів США, одночасно сплатив банку цю суму в доларах, яку банк вважав еквівалентною 1561,08 грн.,

09.10.2008 р. - 1866,44 грн. за курсом 5,80 грн. за 1 долар на суму 321,8 доларів США, того ж дня цю суму в доларах сплачено банку, що еквівалентно 1585,35 грн.,

13.11.2008 р. - 321,8 доларів США за курсом 5,86 грн., для чого знадобилось 1887,68 грн., сплативши цю суму в доларах банку, який виставляє цю суму, еквівалентну 1860,00 грн.,

15.01.2008 р. ОСОБА_1 сплатив банку 2543,80 грн. як надходження на рахунки за вкладами,

15.01.2009 р. - за 1053,57 грн. за курсом конвертації 8,65 грн. за 1 долар ОСОБА_1 купив 121,80 доларів США, одночасно ним сплачено 200 доларів США , що еквівалентно 1540,00 грн.,

10.03.2009 р. - 650 грн. курс конвертації 7,8156 грн. за 1 долар, банку сплатив 83,17 доларів США.

14.05.2009 р. - 111,38 грн., 140 доларів США, що еквівалентно 1067,29 грн.,

20.05.2009 р. –ОСОБА_1 за 2289, грн. купив 300 доларів, вніс їх банку еквівалент у гривні - 2286,24 грн., та 38,79 грн., також ним внесено на рахунок 50 грн. та 110 грн.,

29.05.2009 р . - за 2910,49 він купив 378,97 доларів за курсом 7,68 грн. за 1 долар, сплатив 39,01 грн., банку сплатив 378,97 доларів США, що еквівалентно у гривні - 2887,30 грн., що на 23.19 грн. дорожче, ніж банк вважав як еквівалент.

Тому ОСОБА_1 Банку сплатив всього суму 16 330,24 грн., тоді залишок кредиту становить 52 120,66 грн. (68450,90 грн. –16330,24 грн.)

Автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів. Суд вважає, що з цього розра хунку необхідно визначати заборгованість по кредиту.

Надання кредитів в іноземній валюті передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ». Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.


Згідно із ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця —гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. І саме у гривні було надано кредит, що знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. ст. 4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій ПриватБанку в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 17.1.1 договору ПАТ КБ «Приватбанк»надав ОСОБА_1 кредит у сумі 14 752,35 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі.

Відповідно до п.4.5 Кредитного договору сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на відкритий рахунок банку. Однак Банк не надав доказу того, що на ім’я ОСОБА_1 було відкрито валютний рахунок, договору про це між ними складено не було.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між сторонами в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, за відсутності договору про відкриття валютного рахунку суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення ОСОБА_1 оформлене ним в договорі на суму, еквівалентну 14732,35 доларам по курсу 4,64 грн. за 1 долар, в анкеті-заяві, в якій йому відкрито кредитну картку в гривнях, в договорі купівлі-продажу автомобілю в гривнях, в заяві про укладення договору страхування наземного транспорту від 01.08.2008 р. зі сплатою страхової премії в розмірі 4,6% від дійсної вартості автомобілю 63300 грн. в сумі 2911,80 грн., в самому договорі страхування наземного транспорту від 04.08.2008 р. із зазначенням в п. 10.1 страхового платежу, в заяві про укладення договору особистого страхування від 01.08.2008 р. і в договорі на суму 316 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, що саме на досягнення таких цілей було направлено волевиявлення позичальника ОСОБА_1

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способу захисту своїх порушених прав є визнання правочину недійсним.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що ОСОБА_1 сам запевнив у договорі той факт, що порушень законодавства не було, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не є особою, що має спеціальні знання у юриспруденції, та не може засвідчувати такий факт, крім того, це твердження спростовується матеріалами справи, які обумовлені вище та яким судом дана оцінка як доказам.

Щодо передачі автомобілю Банку, представник ПАТ КБ «Приватбанк» не надав жодних заперечень, не довів ті обставини, що були здійснені будь-які дії, які б свідчили про повідомлення ОСОБА_1 про існування у нього заборгованості після передачі предмету застави, жодних листів чи повідомлень йому направлено не було, жодних дій, направлених для реалізації автомобілю і для погашення кредиту Банком не проводилось, тому вина ОСОБА_1 у подальшому зростанні заборгованості за кредит не доведена.


Стаття 614 ЦК України регламентує, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Актом від 27 жовтня 2009 р. (а.с. 39) про передачу автомобіля, який був предметом застави, представнику Приватбанку, ОСОБА_1 довів відсутність своєї вини, так як за умовами розділу 13 договору Банк мав право звернути стягнення на предмет застави, який був Банком прийнято від ОСОБА_1 27 жовтня 2009 року. Повідомлення про заборгованість банк надіслав лише два роки поспіль –22.09.2011 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14), що також свідчить про недобросовісне надання Банком послуг по кредитуванню ОСОБА_1 як споживачу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. встановлює, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання виконавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання виконавцю права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю виконавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; надання виконавцю права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що дії Банку є неправомірними.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Посилання представника позивача-відповідача ОСОБА_4 на ст. 19 Конституції України є таким, що невірно нею трактується, оскільки стаття 19 Конституції передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок являє собою стан впорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок реалізації норм права відповідно до принципу законності. У частині 2 цієї статті встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом». ПАТ КБ «Приватбанк»не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадку необхідності роз’яснення щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії вони мали право звернутися за офіційним роз’ясненням подальшого порядку в цій сфері. Щодо посилання на рішення Верховного Суду України від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, то суд приходить до висновку, що саме це рішення стосується тих сторін, що є учасниками тієї справи.

Стаття 212 ЦПК України зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Прийняття судом рішення має ґрунтуватися на принципах законності та обґрунтованості, як того вимагає ст. 213 ЦПК України. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, у разі непогодження з судовим рішенням норми ЦПК України, зокрема стаття 13 ЦПК України забезпечує особам, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом, ці ж права передбачені в розділі 5 ЦПК України.

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Позов ПАТ КБ «Приватбанку»не задоволено, тому в силу ст. 88 ЦПК України, судові витрати відносяться на його рахунок, а позов ОСОБА_1 задоволено, тому з ПАТ КБ Приватбканку»належить стягнути на рахунок держави судові витрати в сумі 94,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 99 Конституції України, ст. 3, ст. 16 ч. 2 п. 2, ст. 192 ч. 4, ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 215 ч. 1, ст. 216 ч. 1, ст. 227, ст.ст. 235, 264, 524, 533, 548 ч. 2, 614, 1054 ч. 1 ЦК України, ст. 3, 8 ч. 8, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, п. 2 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 і п. 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ», п . 1.5, п. 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення –залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати дії закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», - неправомірними.

Визнати кредитний договір № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. недійсним з часу його укладення.

Зобов’язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 року по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68 450,90 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста п’ятдесят грн. 90 коп.) під 15 (п’ятнадцять) процентів річних.


Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094, судовий збір на користь держави в сумі 94 грн. 10 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Петров

http://reyestr.court.gov.ua/Review/20678133

Share this post


Link to post
Share on other sites

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

Share this post


Link to post
Share on other sites

Возникает один вопрос, на основании чего необходимо производить оплату 15% годовых, если договор признан недействительным? Это уже получается мнимый правочин, а не недействительный. Или я не прав?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Возникает один вопрос, на основании чего необходимо производить оплату 15% годовых, если договор признан недействительным? Это уже получается мнимый правочин, а не недействительный. Или я не прав?

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

Не станет ли это основанием для отмены решения апелляцией ....

Share this post


Link to post
Share on other sites

Шото демагогия какая-то.

Куча текста, домыслы и вообще странное решение....

Признавали удаваным, признали недействительным, написали что у банка лицензии нет, но какая должна быть - так и не написали...

Снесут однозначно.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Сыровато. Но при определенных обстоятельствах может пройти в апеляции... ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не станет ли это основанием для отмены решения апелляцией ....

Для апелляции тут не паханное поле. Но очень будем надеяться, что оставят в силе.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Для апелляции тут не паханное поле. Но очень будем надеяться, что оставят в силе.

Одним словом Бардак.

Лицо просило одновременно признать договор и недействительным и применить к нему последствия мнимости.

Видно судья уходит на пенсию.

Такое: Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Не допускают в решениях уже почти, как год.

Смешивая все в кучу перебили весь позитив решения, который мог бы быть

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Полный колапс юридической мысли

Share this post


Link to post
Share on other sites

Одним словом Бардак.

Лицо просило одновременно признать договор и недействительным и применить к нему последствия мнимости.

Видно судья уходит на пенсию.

Такое: Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Не допускают в решениях уже почти, как год.

Смешивая все в кучу перебили весь позитив решения, который мог бы быть

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Полный колапс юридической мысли

Да ,согласен белеберда полная. Что просили ? Признать недийсним договор или мнимым ... Как то все не понятно. Дай бог ,конечно ,чтоб оно прошло апеляцию.Судья наверно очень ненавидит "Приватбанк" что так постарался .... в решениии "смешались и кони ,и люди ,и пушки"...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Судья наверно очень ненавидит "Приватбанк" что так постарался .... в решениии "смешались и кони ,и люди ,и пушки"...

...или очень любит президентов США :)... Но тогда по любви мог бы и постараться!... :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

...или очень любит президентов США :)... Но тогда по любви мог бы и постараться!... :)

Да может просто толкового юриста рядом не было, чтоб решение красиво прописать. Судди ж - они тоже люди... ну вот сочинил, как на душу легло ;-)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да может просто толкового юриста рядом не было, чтоб решение красиво прописать. Судди ж - они тоже люди... ну вот сочинил, как на душу легло ;-)

Возможно юрист все смешал на флешке, а судья не проверял, что подписывал. ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

краткость - сестра таланта. В принципе, для кого-то - просто сестра))))

Выводы в решении суда, думаю соответствуют предъявленным искам (первичный, встречный).

Но, вот как так суд слепил в решение и удовлетворил, защитив права потребителя - возбуждает различные фантазии в воспаленном мозгу моем))

С мыслью "Франклин нам поможет" судья напряг помощника и адвоката, и всей кагалой отписали ришЕнько!

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

и тем самым освободил от уголовного преследования, неумных клерков банка. а это, как минимум КОРУПЦИЯ. и по моему необходимо обратиться в прокуратуру, для превлечения судь к ответственности.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрий день. Шановні юристи, як Ви вважаєте основою для прийняття зазначеного вище рішення було порушення закону "про захист прав споживачів", чи надання кредиту в іноземній валюті.

Незрозуміло наступне: всі хто голосував визнали рішення законим та справедливим, а ті люди, які виявили бажання прокоментувати тему натякають, що рішення не таке вже й законне.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Добрий день. Шановні юристи, як Ви вважаєте основою для прийняття зазначеного вище рішення було порушення закону "про захист прав споживачів", чи надання кредиту в іноземній валюті.

Незрозуміло наступне: всі хто голосував визнали рішення законим та справедливим, а ті люди, які виявили бажання прокоментувати тему натякають, що рішення не таке вже й законне.

Люди, которые комментировали знают, что такие решения просто так не принимаются, а если и принимаются, то это очень большые исключения.

Share this post


Link to post
Share on other sites

пичаль-беда, но прогнозируемая

Share this post


Link to post
Share on other sites

упс... Дык ришенько ж не встпило?.. Как ипотеку вывести? Или это о другом деле?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Думаю, что ипотеку автор решения первой инстанции мог вывести либо по согласованию с банком, либо похерив ее

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/2129/17
      Провадження № 12-45гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представників позивача - Стельмащука А. В., Шкелебея О. В.,
      представників третьої особи - Авраменка С. В., Мілютіна А. Є., Саковця А. О., Тарасенкова В. В.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Куксов В. В.) та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року (суддя Кошик А. Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагваль-Фіш» (далі - ТОВ «Нагваль-Фіш») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крупенія» (далі - ТОВ «Крупенія») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договорів недійсними та витребування майна.
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2017 року ТОВ «ТЛК «Арктика» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Нагваль-Фіш» і ТОВ «Крупенія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 і договору від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ, за яким відчужене майно позивача, та з урахуванням заяви від 22 серпня 2017 року про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «ТЛК «Арктика» змінило предмет позову в частині позовних вимог щодо витребування майна, просило витребувати від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика»: майно, що забезпечує функціонування (постачання електроенергії) комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 №05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А; холодильне обладнання на базі компресорних станцій, розміщене в рибному ярмарку та комплексі по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м, та внутрішньо майданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А.
      1.2. Мотивуючи позов, ТОВ «ТЛК «Арктика» навело доводи щодо укладення спірних договорів з порушенням приписів матеріального права, а саме статей 92, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів та потужностей товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договорів не отримав), а отже, спірні правочини призвели до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток. Вказані обставини позивач назвав підставою для визнання таких правочинів недійсними відповідно до вимог статті 215 ЦК України та повернення набутого в силу неправомірних правочинів майна його законному власнику.
      1.3. Представники відповідача та позивача заявили спільне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України».
      1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 7 вересня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України», яке за наслідками звернення стягнення на підставі договору іпотеки на час розгляду справи набуло права власності на об`єкт нерухомості - комплекс «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія».
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним укладений 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Нагваль-Фіш» договір купівлі-продажу № 23/05-КП1; визнано недійсним укладений 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія» договір № 1/06-1КП-ОБ, за якими відчужене майно позивача; витребувано від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» відповідне майно. Стягнуто з ТОВ «Нагваль-Фіш» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 5 400,00 грн витрат зі сплати судового збору.
      2.2. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року.
      2.3. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірні договори укладено з порушенням приписів статей 13, 92, 203, 237, 238 ЦК України і статей 6, 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що свідчить про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 215, 232 ЦК України. Зміст цих правочинів не відповідав справжньому волевиявленню позивача як суб`єкта господарювання та був спрямований на задоволення особистих інтересів представників позивача, які діяли в інтересах особи, на користь якої виводились виробничі потужності товариства позивача, тобто зловмисної домовленості (навмисної дії) сторін. Тобто суди дійшли висновку, що керівники позивача виступали від імені юридичної особи у відносинах з третіми особами і згідно з положеннями статті 237 ЦК України здійснювали функції представництва на підставі акта органу юридичної особи. Крім того, суди дійшли висновку про доведеність решти позовних вимог.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У лютому 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року, в якій просило скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПАТ «Державний ощадний банк України» вказало, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України, оскільки органи юридичної особи - загальні збори та виконавчий орган (стаття 97 ЦК України) не підпадають під визначення представника в контексті статті 232 ЦК України, з огляду на що ця норма не може застосовуватися у випадку, коли правочин вчиняється органом юридичної особи, що відповідає усталеній судовій практиці Вищого господарського суду України. У випадку порушення членами органу юридичної особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, своїх обов`язків щодо представництва вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі, у межах внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу.
      3.3. Скаржник також вказав, що суди не встановили самого факту зловмисної домовленості представників сторін та настання несприятливих наслідків у вигляді збитків, ґрунтуючи свої висновки на припущеннях, як і те, чи дійсно укладення оспорюваних договорів суперечило волі позивача та чи було вчинено позивачем дії щодо повернення отриманого ним за цими договорами або навпаки - вчинено дії, що свідчать про схвалення таких правочинів.
      3.4. На думку скаржника, під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час відкриття апеляційного провадження були допущені порушення норм процесуального права.
      3.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 911/2129/17 за касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
      3.6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу № 911/2129/17 разом із касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.7. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність правової проблеми та неоднакове застосування судами норм матеріального права, а саме щодоможливості застосування приписів статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, та на наявність суперечностей щодо застосування положень статті 92 цього Кодексу у контексті статей 237, 232 ЦК України. Вирішення такої правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі, а також для забезпечення задекларованого у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що визнання судом правочину недійсним можливо лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом, правова невизначеність у питаннях представництва органу юридичної особи, у тому числі її керівника, у контексті положень як статті 237 ЦК України, так і змісту глави 17 цього Кодексу загалом, а відтак і можливості застосування положень статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, може вплинути на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики наведених норм права.
      3.8. Ухвалою від 2 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/2129/17 разом з касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи у судовому засіданні
      4.1. Представники позивача у судовому засіданні заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі рішення - без змін.
      4.2. Представники третьої особи підтримали доводи касаційної скарги та просили задовольнити скаргу, а скасувавши судові рішення у справі, прийняти нове рішення про відмову у позові.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Нагваль-Фіш» як покупець, уклали договір купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 (далі - договір № 23/05-КП1), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.2. 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Крупенія» як покупець, уклали договір від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ (далі - договір № 1/06-1КП-ОБ), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньомайданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор.
      5.3. У подальшому, на підставі договору від 21 липня 2016 року № 28/07-16-ОЗ (далі - договір № 28/07-16-ОЗ), ТОВ «Нагваль-Фіш» (продавець) продав ТОВ «Крупенія» (покупець) дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 №0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.4. Суди встановили, що, укладаючи оспорювані договори, від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» правочини вчиняли директор ОСОБА_1. , який діяв на підставі Статуту, та виконуючого обов`язки директора Грушко В. Ю. , який діяв на підставі наказу від 16 травня 2016 року № 03-в.
      5.5. Оспорюваними договорами відчужено на користь відповідачів обладнання, а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельна лінія від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельна лінія від комірки №13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньо майданчикової мережі 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А.
      5.6. Відповідне обладнання було налагоджено і запущено для забезпечення електропостачання комплексу споруд «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м. та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м., та розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, з розробленою потужністю для можливості безперервного забезпечення електропостачання холодильних камер і логістичного центру, здача в оренду яких є основним видом діяльності ТОВ «ТЛК «Арктика».
      5.7. Позивач вважає, що, укладаючи спірні договори від імені ТОВ «ТЛК «Арктика», ОСОБА_1. та Грушко В. Ю. вчинили спірні правочини, які фактично зумовили позбавлення позивача права власності на майно, безпосередньо задіяне у його господарській діяльності, що спричинило необхідність у подальшому нести додаткові витрати для забезпечення провадження своєї підприємницької діяльності. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із вимогами про визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та витребування спірного майна у власність позивача.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      6.3. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      6.4. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
      6.5. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      6.6. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
      6.7. Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
      6.8. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
      6.9. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
      6.10. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
      6.11. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
      6.12. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).
      6.13. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).
      6.14. Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України (у редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      6.15. За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
      6.16. За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
      6.17. Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.
      6.18. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.
      6.19. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
      6.20. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
      6.21. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
      6.22. Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
      6.23. Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
      6.24. Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      6.25. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      6.26. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договору про спільну діяльність від 26 липня 2016 року, укладеного ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія», відчужене за спірними договорами обладнання в подальшому було використано ТОВ «Крупенія» як його внесок у створену з ТОВ «ТЛК «Арктика» спільну діяльність у сфері надання логістичних послуг без створення юридичної особи на базі належного ТОВ «ТЛК «Арктика» комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія». Позивач як власник вказаного комплексу нерухомості, маючи штат професійних та досвідчених працівників, здійснював на його базі свою господарську діяльність, отримуючи від цього постійний дохід, однак в липні 2016 року учасники товариства встановили, що діяльність колишнього керівництва товариства в особі директора та його заступника була спрямована на виведення активів товариства на пов`язаних осіб, що і стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора за рішенням учасників з 28 липня 2016 року.
      6.27. Також суди встановили, що з наявних у матеріалах справи банківських виписок з рахунків сторін вбачається, що найбільшими споживачами відповідних послуг (орендарями належного ТОВ «ТЛК «Арктика» майна) як до укладення договору про спільну діяльність, так і після, залишилися одні й ті ж самі особи, які щомісячно до 26 липня 2016 року (дата укладення договору про спільну діяльність) перераховували кошти як оплату орендних платежів та оплату супутніх послуг на користь ТОВ «ТЛК «Арктика», а після вказаної дати (з кінця серпня 2016 року) почали перераховувати відповідні кошти з аналогічними призначеннями вже на користь ТОВ «Крупенія». Тобто, за наслідками вчинення наведених дій не змінилися правовідносини, пов`язані з наданням/отриманням послуг на базі комплексу нерухомості «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», адже функціонування такого комплексу забезпечує те ж саме обладнання, його обслуговування здійснюють ті ж самі працівники, а споживачами залишилися ті ж самі наймачі, однак фактичним володільцем такої діяльності стало ТОВ «Крупенія», частка прибутку якого згідно з положеннями договору про спільну діяльність була визначена у розмірі 90 %, а ТОВ «ТЛК «Арктика» - 10%.
      6.28. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» посадовими особами ОСОБА_1 та Грушком В. Ю. від імені позивача, проте всупереч його інтересам. Зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ «ТЛК «Арктика» як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.
      6.29. Отже, як правильно встановлено судами, наведені вище обставини вказують на наявність умислу, домовленості представників сторін під час укладення спірних договорів щодо переслідування власних інтересів всупереч інтересам позивача, що стало підставою для задоволення позову, визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та повернення позивачу майна, відчуженого за такими договорами.
      6.30. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
      6.31. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права Велика Палата зазначає, що суд апеляційної інстанції, надаючи обґрунтовану оцінку кожному із заявлених доводів апеляційних скарг, правомірно зазначив про відсутність підстав для скасування рішення, керуючись приписами частини другої статті 277 ГПК України.
      6.32. Крім того, вказані у касаційній скарзі порушення норм процесуального права не вплинули на правильність висновків судів попередніх судових інстанцій у вирішенні спору по суті позовних вимог, і в силу передбаченого частиною другою статті 311 ГПК України застереження не можуть бути підставою для скасування або зміни прийнятих у справі обґрунтованих судових рішень.
      7. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
      7.1. Щодо питання про застосування частини першої статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.
      7.2. Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
      7.3. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      7.4. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
      7.5. Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      7.6. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      7.7. За вказаних підстав Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      8.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      8.3. Ураховуючи викладене, постанова та рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
      ПостановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року у справі № 911/2129/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85743713
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
      Єдиний унікальний номер справи № 761/27932/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/8811/2019
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 серпня 2019 року м. Київ 
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Мережко М.В.,
      суддів - Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
       секретар -Тютюнник О.І.,
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором.
      Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
      в с т а н о в и в :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до Апеляційного суду міста Києва позов до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за договорами.
      В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно, за умовами якого банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки заховуються на рахунок № НОМЕР_2 .
      На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США. В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Крім цього, 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн. по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгував ся неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вказаних договорів завершується відповідно 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року.
      ОСОБА_1 вказував, що 5 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу.
      У відповідь від банку на дану заяву прийшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим.
      Згідно з наданою банком Довідкою №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 2015 року направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку до цього часу так і не було отримано. Тобто, на даний час, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Позивач вважає, що в порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги позивача про повернення коштів були залишені без задоволення.
      На підставі викладеного позивач, з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача кошти:
      за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме: 927 914,26 грн. - сума вкладу, 249 073,59 грн. - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн. - 3% річних, 351 943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289,74 грн., а саме: 183 774,12 доларів США - сума вкладу, 28 042,54 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 доларів США - 3% річних;
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року визначено підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договорами Шевченківському районному суду м. Києва.
      Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог. Просив стягнути з відповідача на його користь за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме:
      927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 230289,74 грн, а саме:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні , 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних; (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року , 1224 дні , 3 % ),
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.(т.2 а.с. 33-36).
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні .
      Рішенням Шевченківського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн.
      Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року виправлено описку в тексті вступної та резолютивної частини проголошеного та повного тексту рішення.
      Викладено резолютивну частину проголошеного та повного тексту рішення наступного змісту «Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення грошових коштів за договорами - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1622206,39 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230289,74 доларів США .
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890,00 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.»
      Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції відповідач АТ КБ « ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      В апеляційній скарзі вказує, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, що суд не перевірив та не відобразив у рішенні суду результати оцінки договорів, квитанцій про внесення грошових коштів, встановив обставини без належної перевірки та надання правової оцінки.
      Зазначає, що строки дії договорів закінчились ще до моменту припинення роботи Кримської філії на території АР Крим, і наявність оригіналів договорів та квитанцій на руках у позивача, на думку апелянта, не доводить факт порушення відповідачем умов договору щодо повернення грошових коштів.
      Крім того апелянт вважає безпідставним нарахування відсотків, та трьох процентів річних . 
      У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р.Ю. вказує, що апеляційна скарга є безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення
      Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
      За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
      1) керує ходом судового процесу;
      2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
      3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
      4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
      5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. 
      Як встановлено судом першої інстанції,12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно. За умовами договору банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 13).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня післ