Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении поручительства с банком Траст

[batyshka]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2012 року

м. Київ

Верховний Суд України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів: Балюка М.І.,

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

Вус С.М.,

Глоса Л.Ф.,

Гошовської Т.В.,

Григор`євої Л.І.,

Гриціва М.І,

Гуля В.С.,

Гуменюка В.І.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.

Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В.,

Кліменко М.Р.,

Ковтюк Є.І.,

Колесника П.І.,

Короткевича М.Є.,

Косарєва В.І.,

Кузьменко О.Т.,

Лященко Н.П.,

Онопенка В.В.,

Патрюка М.В.,

Пивовара В.Ф.,

Потильчака О.І.,

Редьки А.І.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Таран Т.С.,

Шицького І.Б.,

Школярова В.Ф.,

Яреми А.Г., -

розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа - ОСОБА_1, про визнання поруки такою, що припинена,

в с т а н о в и в:

У липні 2010 року відкрите акціонерне товариство Банк «Траст» (далі – ВАТ Банк «Траст»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Банк «Траст» (далі – ПАТ Банк «Траст»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Зазначало, що 22 травня 2008 року та 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 10 тис. доларів США, 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити й сплатити проценти у строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договори поруки, за умовами яких ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами не виконує, просило стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за цими договорами.

У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ Банк «Траст» про визнання поруки такою, що припинена.

Зазначав, що 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити й сплатити проценти в строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ним та ВАТ Банк «Траст» було укладено договори поруки, за умовами яких він поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків.

22 жовтня 2009 року додатки № 1 до кредитних договорів викладено в новій редакції, згідно з якою змінено графік погашення кредиту та встановлено реальні процентні ставки в розмірі 26,32% і 26,43%, унаслідок чого збільшився розмір щомісячних платежів та загальної суми боргу.

Посилаючись на те, що на зміни забезпечених порукою зобов’язань, якими збільшено обсяг відповідальності боржника, а відтак і його відповідальності, він згоди не давав, просив визнати поруку такою, що припинена.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, позовні вимоги ПАТ Банк «Траст» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» 256 111 грн. заборгованості за кредитними договорами, у задоволенні решти позовних вимог ПАТ Банк «Траст» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано поруку за договорами поруки від 2 вересня 2008 року такою, що припинена; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_2 869 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року у відкритті касаційного провадження відмовлено з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ Банк «Траст» просило скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 16, ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПАТ Банк «Траст» надало рішення колегії суддів Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року та постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2007 року, в яких, на думку товариства, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2011 року поновлено ПАТ Банк «Траст» строк для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення; допущено цивільну справу за позовом ВАТ Банк «Траст» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за позовом ОСОБА_2 до ВАТ Банк «Траст», третя особа – ОСОБА_1, про визнання поруки такою, що припинена, до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві ПАТ Банк «Траст» доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_1 укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав ОСОБА_1 кредити в розмірі 6 тис. доларів США та 5 тис. доларів США зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредити та сплатити проценти в строк і на умовах, установлених указаними договорами згідно з графіком повернення кредиту, зазначеним у додатках № 1 до договорів.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами 2 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» і ОСОБА_2 було укладено договори поруки, за умовами яких ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх обов’язків.

22 жовтня 2009 року додатки № 1 до кредитних договорів викладено в новій редакції, згідно з якою змінено графік погашення кредиту та встановлено реальні процентні ставки в розмірі 26,32% та 26,43%, унаслідок чого збільшився розмір щомісячних платежів і загальної суми боргу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний і касаційний суди, виходив із того, що внаслідок внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя відбулося збільшення обсягу відповідальності останнього, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки, та дійшов висновку про те, що обраний ОСОБА_2 спосіб захисту свого порушеного права відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.

Разом з тим у наданих як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права судових рішеннях містяться висновки про те, що ні законом, ні договором поруки не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання договору поруки припиненим; припинення поруки закон пов’язує зі зміною зобов’язання, забезпеченого порукою, а не зміною будь-яких умов кредитного договору.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, ОСОБА_2 посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

При цьому внесення змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, без згоди поручителя є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій переглядається, установивши, що внесення змін до кредитних договорів про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя, а саме: зміна графіка погашення кредиту та встановлення реальної процентної ставки за користування кредитом, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, та застосувавши норми ст. 16, ч. 1 ст. 559 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний і касаційний суди, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання поруки такою, що припинена.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи заяви ПАТ Банк «Траст» цих висновків не спростовують.

За таких обставин підстави для скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2011 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

С.М. Вус

Л.Ф. Глос

Т.В. Гошовська

Л.І. Григор’єва

М.І. Гриців

П.І. Колесник

М.Є. Короткевич

В.І. Косарєв

О.Т. Кузьменко

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

М.В. Патрюк

В.Ф. Пивовар

В.С. Гуль

О.І. Потильчак

В.І. Гуменюк

А.І. Редька

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

В.В. Заголдний

Г.В. Канигіна

М.Р. Кліменко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

Т.С. Таран

І.Б. Шицький

В.Ф. Школяров

Є.І. Ковтюк

А.Г. Ярема

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

У разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...34?OpenDocument

6_88__11.doc

[firmabm]

СПАСИБО!

[Михаил .]

Очень кстати, у меня как раз сейчас аналогичный случай в практике, теперь будет легче убеждать судью.

Спасибо, что выложили это решение.

[Koriolis]

Какой должна быть "згода поручителя"? Это обязательно должно быть дополнительное соглашение к договору поручительства или может быть просто расписка?

Можно ли ссылаться на. ст.654 ЦКУ Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Или сдесь идет речь только о письменной форме?

[dentalen]

Так что можно снова подавать на прекращение поруки? Интересно, придет такий момент когда наше законадательство будет трактоваться одинаково? По поруке иски резались на основании- поручитель читал кд и согласился с тем же возможным повышением% и все равно подписал договор поруки, сейчас я так поняла основной аргумент это изменение обязательства без согласия поручителя?

[batyshka]

Какой должна быть "згода поручителя"? Это обязательно должно быть дополнительное соглашение к договору поручительства или может быть просто расписка?

Можно ли ссылаться на. ст.654 ЦКУ Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Или сдесь идет речь только о письменной форме?

по поводу доп.соглашения об изменении условий договора немного расписано в Постанова ВС України - Справа № 6-41цс12, 23.05.2012 р. текст, ссылка и обсуждение здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ic=4425&hl=

[Koriolis]

по поводу доп.соглашения об изменении условий договора немного расписано в Постанова ВС України - Справа № 6-41цс12, 23.05.2012 р. текст, ссылка и обсуждение здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ic=4425&hl=

Спасибо.

У моего поручителя банк взял расписку.В расписке указано,что поручитель согласен с условиями " цього" дополнительного соглашения к кредитному договору.Доп.соглашение о реструктуризации кредита,но увеличивает основное обязательство(тело).В расписке нет ссылки на № и дату дол.соглашения,есть ссылка на кредитный договор.Дата расписки на день раньше доп.соглашения,но банк затер ее корректором и исправил ручкой.Никаких сумм в расписке нет.Оригинал расписки только у банка,в суд они представили только копию.Судья не приняла ходатайство о предоставлении оригинала расписки.Дело в кассации.

[у.zaporozhskiy]

Спасибо.

У моего поручителя банк взял расписку.В расписке указано,что поручитель согласен с условиями " цього" дополнительного соглашения к кредитному договору.Доп.соглашение о реструктуризации кредита,но увеличивает основное обязательство(тело).В расписке нет ссылки на № и дату дол.соглашения,есть ссылка на кредитный договор.Дата расписки на день раньше доп.соглашения,но банк затер ее корректором и исправил ручкой.Никаких сумм в расписке нет.Оригинал расписки только у банка,в суд они представили только копию.Судья не приняла ходатайство о предоставлении оригинала расписки.Дело в кассации.

Плохо, что дело в Кассации.

нужно было давить этот вопрос в первой инстанции.

А вообще Постановление ВСУ интересное

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Почему решили что признание прекращенным поручительства, это признание права?

Зачем было просить признать прекращенным поручительство?

[shoblavobla]

А вообще Постановление ВСУ интересное

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Почему решили что признание прекращенным поручительства, это признание права?

Зачем было просить признать прекращенным поручительство?

??

конкретнее, пожалуйста. Вопрос интересный

[у.zaporozhskiy]

??

конкретнее, пожалуйста. Вопрос интересный

Просто есть и практика и Позиция Пленума, что договор поручительства можно признавать прекращенным.

А они признали только поручительство прекращенным.

Создают разношерстную практику.

Зачем?

Вопрос больше риторического содержания.

Хотя ВСУ молодцы, можно использовать в работе.