Решение Ровенского горсуда о признании недействительным процентной ставки FIDR, договора ипотеки земельного участка с ОТП банком

[ANTIRAID]

Справа № 2-3028/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Сидорук Є. І.
секретар - Патій Н.А.,

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" про визнання частково недійсними кредитного договору №ML-P00/015/2008 від 18.02.2008 р. та про визнання недійсними додаткових договорів №1, №2, №3 до кредитного договору № ML-P00/015/2008 від 18/02/2008р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 28.02.2011 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП БАНК», в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне про визнання частково недійсними кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року та про визнання недійсними додаткових договорів № 1, №2, №3 до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року.

В судовому засіданні представник позивача надала заяву про збільшення та уточнення позовних вимог згідно якої просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення пункти кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме : п.. 3 ч.1, п.1.3.2. ч. 2; п. з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.6. ч. 2; п.2.3.7. ч.2; п. 4.1.1. ч.2; 2) визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір № 1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОПТ Банк»).; 3) договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ « ОТП Банк») посвідчений приватним нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 386, визнати недійсним з моменту укладення; 4) додатковий договір №1 до договору іпотеки № РMLР00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, визнати недійсним з моменту укладення; 5) зобовязати приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №387 від 19.02.2008 року, земельну ділянку загальною площею 0,736 га, у тому числі: частина земельної ділянки, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; частина земельної ділянки, загальною площею 0,486 га для ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Однак 17.01.2012 року представник позивача надав клопотання про відмову від 5 позовної вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечень суду не надав, просить суд відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог. Крім того, подав суду клопотання в якому просить суд залучити до участі у справі замість ПАТ «ОТП БАНК» ТЗОВ «ОТП Факторинг Україна» в звязку із зміною кредитора у зобовязанні.

Суд заслухавши сторін, всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного.

Так, судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк»), в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне, було укладено кредитний договір №ML-P00/015/2008 від 18.02.08 р., на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобовязався надати споживчий кредит в сумі 58870,00 (пятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1).

14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2).

19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3).

В пункті 3 ч. 1 Кредитного договору Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах.

У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника.

У відповідності до пп. «Є» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі як одна з істотних умов договору.

У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі.

Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спірним кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить актам законодавства.

Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином чинне законодавство України дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином лише письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки.

В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини сторін - ст. 1056-1 ЦК України, п. 4, п. 5 ст. 11, ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», пп. 3.3., п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» .

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки.

Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку.

Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою.

У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобовязаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua.

П.2.3.6. протягом дії договору без попередньої згоди банку не укладати інші правочини по отриманню нових кредитів.

Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пунктах 2.3.6, 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки.

П.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії.Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Таким чином, спірні положення кредитного договору, щодо заборони отримання інших кредитів, визначення та погодження страхової компанії порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство.

П.4.1.1 договору, передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобовязань за кожен день прострочки.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором.

Встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства України (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача.

Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в спірному договорі встановлено пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості.

Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком не проведення переддоговірної роботи з позичальником і введенням його в оману та чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача.

У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Судом встановлено, що при підписанні жодного з Додаткових договорів не виконано вимоги П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Відповідач ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 був посвідчений 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3

Для укладення іпотечного договору, Позивачем були надані слідуючі документи: Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року, Договір дарування від 07.05.02 року, висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 05.12.07 року, Свідоцтво про одруження, в тому числі і копії свідоцтв про народження дітей, неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження .

Судом встановлено, що під час укладання Іпотечного договору Позивачу, як іпотекодавцю не була розяснено зміст ст. 6 Закону Україно «Про іпотеку», а саме: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані.

З матеріалів справи випливає, що Іпотекодавець повідомив Відповідача та нотаріуса про те, що на земельній ділянці, що передається в іпотеку, розташований житловий будинок в якому він проживає разом із своєю сімєю та надвірні будівлі. Документальним підтвердженням цього є Договір дарування від 07 травня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2107, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_7 у відповідності з п.1 Договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,74 га, закріплену за Великоомелянською сільською радою, виділену для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,49 га.

На Державному акті на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року на план схемі зовнішніх меж земельної ділянки схематично позначено житловий будинок та надвірні споруди, тож відповідач та нотаріус не могли не помітити їх наявності.

При підписанні оспорюваного договору іпотеки нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ст. 405 ЦК України, Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло.

Позичальнику не було розяснено, що він порушує права своїх неповнолітніх дітей на користування житлом і що він не має права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки земельної ділянки Відповідач та нотаріус від Позивача не вимагали, а Позивач, у звязку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знав про цю обовязкову вимогу закону.

Ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Так,ч. 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації.

Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Згідно з пунктом 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав.

Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною.

Таким чином, Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 від 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу - ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки при його укладені були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Спірний Договір іпотеки був укладений без дозволу органів опіки та піклування й суперечить вимогам ст. 47, 51 Конституції України, ст. 203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Додатковий договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, як похідний від основного зобовязання, є недійсним.

На підставі викладеного та керуючись ст. 47, 51 Конституції України, ст. ст.1, 3, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 224, 230, 236, 257, 258, 405, 548, 627, 632, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 7, 177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., п.40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. ст. 10,11,59, 60, 88, 208, 213-215, 223, 294, 297 ЦПК України , суд ,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсними з моменту укладення п.3 ч.1; п.1.3.2. ч.2; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.46. ч.2; п.2.3.7. ч.2; п.4.1.1. ч.2 кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»).

Визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»).

Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386.

Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16 квітня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду: Сидорук Є. І.

Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2012 року.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21144759

[АЛМА]

Дякую ANTIRAID за допомогу

[ремикс]

Справа № 2-3028/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Сидорук Є. І.

секретар - Патій Н.А.,

У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

А как можно в 2012г. судье посылаться на Положення Національного банку України «Про кредитування», которое потеряло законную силу в 2004г. ( Положення втратило чинність на підставі Постанови Національного банку N 54 ( z0296-04 ) від 18.02.2004 )

[ремикс]

Справа № 2-3028/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2012

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Сидорук Є. І.

секретар - Патій Н.А.,

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

[Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

________________________________________________________________________________

___________________

А как на счёт того, что Закон Україн «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин»

Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та

одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне

виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених

правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно

від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -

суб'єкти підприємницької діяльності. Тоесть он относится к СПД И ни как не относится к физическим лицам.

[Гражданин]

ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» применяется по аналогии.

[ремикс]

ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» применяется по аналогии.

Это только в том случае, если отсутствует закон или другой нормативно-провавой акт, который регулирует данные правоотношения, в свою очередь :

Стаття 549. Поняття неустойки

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно,

які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення

боржником зобов'язання.

Стаття 551. Предмет неустойки

1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і

нерухоме майно.

2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір

встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений

у договорі.

Это все гражданский кодекс и здесь аналогии не может быть априори

[Antonina]

А что банк не оспаривал решение?

[Гражданин]

У меня было в практике дело:

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3730

Да. Суд не принял наши доводы, но сумму неустойки оставил ту, которую рассчитали мы. А руководствовались в расчетах именно ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

[ремикс]

У меня было в практике дело:

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3730

Да. Суд не принял наши доводы, но сумму неустойки оставил ту, которую рассчитали мы. А руководствовались в расчетах именно ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Но в указаном решении не слова об упомянутом законе, а посылания на "Отже, банк просить застосувати до боржника в даному випадку подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов’язання, що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та ч.3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення." и как следствие "Враховуючи неспівмірність заборгованості за пенею в сумі 40749,16 грн. з розміром основного боргу в сумі 14814,16 грн., суд апеляційної інстанції вважає за можливе в даному випадку застосувати ч.3 ст.551 ЦК України"

[АЛМА]

А что банк не оспаривал решение?

Зі слів представника факторингу: "ми не маємо наміру створювати прецедент в даному випадку".

Окрім того факторинг - банк під час судового розгляду провів службове розслідування (яким встановлено факт підробки документів посадовими особами банку, відповідач- боржник надав звукозаписи, на яких зафіксовано як працівники банку вимагали від боржника хабар за реструктуризації) й фактор здуру ознайомив боржника з висновком за результатами службової перевірки, нотаріус, що посвідчував договір іпотеки там такого накрутив, що ще не на один позов вистачить.

Фактору не вигідно розкручувати саме цю справу далі...