Иск о признании кред. договора недействительным


Recommended Posts

Решил, что хватит кормить жуликов, т.к. иск этой спилки жулик судья удовлетворил и теперь приходится платить по исполнительному листу.

Буду благодарен за советы

Зарічний районний суд м.Суми вул.Академічна, 13, м.Суми, 40030

позивач

представник позивача:

відповідач Кредитна спілка «ЛІГА»,

вул. Горького 38, м.Суми

Позовна заява

про захист прав споживача, визнання недійсними положень договору та

про визнання кредитного договору №1516/2209 недійсним

Конституцією України (Далі – Конституція) визначено: Україна є правова держава (Ст.1); В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 Ст.8); Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності, усі суб'єкти права власності рівні перед законом. (ч.4 Ст. 13); Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 Ст. 19) Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.ч. 1, 4 Ст. 55).

Згідно з положеннями п.1 Ст.3 Цивільно процесуального кодексу України 1618-IV (Прийнятий Законом України № 1618-IV від 18.03.2004, Далі-ЦПКУ): «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів».

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” висловлює :

До відносин, які регулюються законом, належать зокрема ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг, у тому числі про надання кредитів.

Рішенням Конституційного Суду України від10 листопада 2011 року було зауважено:

3.2. Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі – Кодекс).

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

3.4. Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ст. 150 Конституції України рішення Конституційного суду, зокрема, з питань офіційного тлумачення законів України, є обовязковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Умисне невиконання службовою особою рішення суду, що набрали законної сили захищено ст. 382 Кримінального кодексу України.

Отримав споживчий кредит, що надається кредитодавцем для задоволення особистих потреб, а саме на споживчі цілі, відповідно до п. 22, 23 ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів” я є споживач за споживчим кредитним договором. Всі питання, у правовідносинах між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, повинні регулюватися законом.

18 жовтня 2007 року між мною (далі по тексту-позивач) та Кредитною спілкою «ЛІГА» в особі Голови правління Юрченко Віктора Миколайовича (далі по тексту-відповідач) був укладений договір №1516/2209 про відкриття мені кредитної лінії (далі по тексту – Кредитний договір) терміном 347 днів з 18.10.2007 до 17.06.2009 р. на побутові потреби, зі сплатою 45% річних та встановленим (п. 10.3 договору) строком позовної давності 5 (п’ять) років .

На забезпечення виконання договору було укладено договір поруки №1516/2209 від 12 жовтня 2007 року по якому поручителями виступили: Рудень Алла Василівна, Максимова Галина Павлівна, Чепіль Тетяна Ігорівна.

Вважаю даний кредитний договір незаконним та таким, що підлягає скасуванню як в частині окремих положень, так і в цілому в зв’язку з численними порушення законодавства, що викладені нижче.

1. Конституційний Суд України своїм рішенням підтвердив обмеженість дії принципу свободи договорів, закріплений у п. 3 статті 3 Цивільного Кодексу України та нагадав на встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту. Відносини між споживачами і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Законодавство про захист прав споживачів складається з Закону України ”Про захист прав споживачів” ст. 2 Закону, Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Даний договір є споживчим кредитом. Відповідно до ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» :

перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту ця норма Закону була не виконана.

Стаття 203 ЦКУ вимога у загальніх вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, кожній із сторін правочину заборонено вводити один одного в оману щодо обставин, які мають істотне значення. В даному випадку істотним значенням є недодержання норм законодавства України в частині порядку оформлення кредитних відносин між кредитором та позичальником.

Також хочу зауважить: Ст. 15 ч. 9 Закону України ”Про захист прав споживачів” вказує на необхідність під час розгляду вимог споживача виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває, Ст. 21 ч.1 п.5 опреділяе як що, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію як порушення прав споживача. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт

господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність,

встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Таки недоліки укладення договору про надання споживчого кредиту е порушення мого права, як споживача, зазначене Ст.11 ч.2,4 та Ст.15 ч.1, Закону України ”Про захист прав споживачів” на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що до забезпечення можливісти мого свідомого і компетентного вибору. Статьтею 19 ч.1 Закону дії Кредитної спілки «ЛІГА» визначається такими що вводять в оману, ч. 6 Ст.19 визнає правочин, а саме укладений договір №1516/2209 про відкриття мені кредитної лінії здійсненний з використанням нечесної підприємницької практики та є недійсним.

2. Кредитний договір включає такі положення договору:

1). 3.1.2.1 Прийняти від Позичальника виконання зобов’язань за цим Договором (у том числі й дострокове як частинами, так і в повному обсязі але не раніше 90 (дев’яносто) календарних днів з дня його підписания );

3.2.1.4.- Повернути кредит достроково, але не раніше 90 (дев’яносто) днів. Якшо повернення суми кредиту відбувається в строк менший ніж 90 (дев’яносто) днів Позичальник сплачуе Кредиторові суму відсотків за 90 (дев’яносто) днів.

Такі положення договору є такими, що не відповідають ЗУ «Про захист прав споживачів» ст.11 п.6 : Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

На підставі, не відповідності цих положень нормам законодавства України, такі положення повинні бути скасовані в судовому порядку.

Невідповідність положень 3.1.2.1. та 3.2.1.4 договору ст.11 п.6 ЗУ «Про захист прав споживачів» згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України е підставою недійсності правочину по факту недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені актами цивільного законодавства с (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України ).

2). В кредитному договорі (п.3) зазначено Права та обов’язки сторін.

п.3.1.1.5. Кредитного договору: У разі сплати позичальником чергового платежу пізніше, ніж передбачено графіком розрахунків платежів (Додаток №1) збільшити річну відсоткову ставку до 112,5% річних.

- Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки) від 7 жовтня 2010 року вказує:

«Однією з істотних умов кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата відсотків на грошову суму, отриману в кредит. Відсотки, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов’язань, а також і однією з форм цивільно-правової відповідальності.»

«При стягненні сум за кредитним договором суду треба керуватись положенням частини 1 статті 1050 ЦК України та виходити з того, що стягнення сум (відсотків) за статтею 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання.»

- Стаття 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» :

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом

споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

В продовж дії договору відповідач використовував цей пункт як збільшення річної відсоткової ставки ( плати за користування грошовими коштами) без будь якого повідомлення.

Згідно статті 1054 ЦКУ. Кредитний договір:

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 536 ЦКУ: Проценти

1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно пункту 6 ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»:

1.10. Проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у за вигляді плати використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

платіж за використання коштів, залучених у депозит;

платіж за придбання товарів у розстрочку.

Таким чином, оплата річної відсоткової ставки за кредитним договором, являє собою оплату послуг кредитної спілки та зазначає цену послуги.

Статья 1 ЗУ « Про кредитні спілки» визначае:

1. Кредитна спілка - це неприбуткова організація

Визначення неприбутковості спілки полягає в оплаті кредитних послуг зазначеними в договорі 45% річних.

Порушення договору позичальником не яким чином не може привести до подорожчання цени послуги.

- Наслідки порушення договору позичальником регламентуються ст. 1050 ЦКУ:

1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу… незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

п.3.1.1.5. Кредитного договору з одного боку виконувався як штрафна санкція яка не відповідає нормам Законодавства стосовно порушення договору позичальником з другого як плата за користування грошовими коштами.

Збільшення річної відсоткової ставки до 112,5% - плати за користування грошовими коштами, при умови несплати позичальником чергового платежу пізніше ніж передбачено графіком розрахунків платежів, суперечить характеру правовідносин, номам Законодавства, судової практики, приховування неустойки за зобов’язаннями сплачувати проценти по кредиту є омана позічальника,та ухиляння від сплати податків .

Стосовно таких дій кредітної спилки суди повинні застосовувати ст.97 Кримінально-процесуального Кодексу України в частині заяви про злочин.

Також хочу зазначити, що цей пункт договору підпадає під дію ст.19 Закону України ”Про захист прав споживачів” : Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Це підтверджуєтся діями Кредитної спилки в ході обслуговання кредиту, листом від податкової інспекції м. Суми та свідченнями у суді по справи 2-1876/10 в Зарічному районному суді м.Суми.

Таким чином п.3.1.1.5. Кредитного договору, такими діями з боку Кредитної спілки на виконання цей умови договору, Статьтею 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено недійсними, а сам правочин договору на підстави Ст.15 п.2 ЦКУ є нікчемний правочин.

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону „ Про захист прав споживачів ”, якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Позивачу з боку кредітної спілки не надано жодної інформацію про значне подорожчання кредиту через застосування штрафних дій, а саме збільшення річної відсоткової ставки до 112,5% річних - будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Ст.18 п.3.5 Закону України ”Про захист прав споживачів” забороняе встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції, в данном випадку 45% річних, та сума компенсації встановлена 250 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, та визначає такі умови договору несправедливими.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Також хочу зазначити, що цей пункт договору підпадає під дію ст.19 Закону України ”Про захист прав споживачів” : Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Ст. 19 Закону України ”Про захист прав споживачів” також вказує:

п. 1. Нечесна підприємницька практика забороняється;

п. 6. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

______________.doc

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...