ANTIRAID

Постановление КААС оставленное в силе ВАСУ о необходимости получения разрешения в органах опеки при реализации имущества детей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

24 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      24
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      24
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6500/12/2670

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА
Іменем України

"15" листопада 2012 р.

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого -судді Лічевецького І.О.,
суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі -Війтович Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року адміністративну справу за позовом кредитної спілки «Добросвіт»до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна виконавча служба України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Національний банк України, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», публічне акціонерне товариство «БМ Банк», публічне акціонерне товариство «Креді Аргіколь Банк», публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», публічне акціонерне товариство «Банк Форум», публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», публічне акціонерне товариство «Банк перший», публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині,

ВСТАНОВИВ

Кредитна спілка «Добросвіт»звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати частково недійсним пункт 3.15 наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» та повністю недійсним пункт 4.5.9 цього наказу.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що названі положення суперечать Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційних скаргах Міністерство юстиції України, Державна виконавча служба України, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Вважаючи, що ухвалюючи судове рішення суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси і обов'язки та вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, судом порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, скаржники просять скасувати постановлене судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог КС «Добросвіт».

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (надалі за текстом -«Інструкція»).

Пунктом 3.15 цієї Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

Згідно підпункту 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання частково недійсним пункту 3.15 Інструкції, окружний адміністративний суд зазначив, що спірна норма відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (надалі за текстом -«Закон № 606-XIV») і така позиція позивачем не заперечується.

Вирішуючи питання щодо законності підпункту 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції, суд попередньої інстанції дійшов висновку про його невідповідність Закону № 606-XIV та Закону України «Про іпотеку». На обґрунтування своєї позиції суд також послався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

На думку колегії суддів, зазначений висновок суду є наслідком неналежного застосування нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 1 цього Закону виконавче провадження -це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено Главою 4 Закону № 606-XIV.

Згідно частини 1 статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини 8 статті 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку»від 5 червня 2003 р. № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частини 1 статті 41 Закону України «Про іпотеку»реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону

Наведена норма Закону України «Про іпотеку»є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин Законом № 606-XIV, яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії провадяться відповідно до цього Закону та інших законів.


Частиною 4 статті 177 Сімейного кодексу України визначено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини 10 названої статті Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866.

Згідно пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Закон України «Про охорону дитинства»від 26 квітня 2001 р. № 2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 названого Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.


Згідно пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395/2011, одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв'язку та наслідків застосування дає підстави для висновку, що визначаючи необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування, при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, відповідач діяв відповідно до покладених на нього завдань та на виконання Законів України.

При цьому судова колегія зазначає, що визнаючи спірний пункт Інструкції незаконним, суд першої інстанції не зазначив, якій нормі правового акту вищої юридичної сили він суперечить.

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

А той факт, що Закон України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, не має наслідком незаконність відповідних положень Інструкції, які покликані конкретизувати порядок дій під час виконавчого провадження.


Не можна погодитись і з правовою позицією суду першої інстанції стосовно того, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Оскільки ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову відмовити.


Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27653997

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
"02" липня 2013 р.
 
м. Київ
 
К/9991/80149/12
 
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
 
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.
 
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги кредитної спілки «Добросвіт», Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», Публічне акціонерне товариство «Банк перший», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині, -
 
встановила:
 
У травні 2012 року кредитна спілка «Добросвіт» звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 в частині речення (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження) та підпункту 4.5.9 пункту 4.5 цієї Інструкції незаконними.
 
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 позов кредитної спілки «Добросвіт» було задоволено частково. Визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
 
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог кредитної спілки «Добросвіт».
 
Кредитна спілка «Добросвіт», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ АБ «Укргазбанк», ПАТ «Комерційний банк «Надра», Національний банк України, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк» подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
 
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення. 
 
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.
 
Пунктом 3.15 цієї Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).
 
Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
 
Не погоджуючись з положенням вищенаведених пунктів Інструкції з організації примусового виконання рішень, кредитна спілка «Добросвіт» звернулася до суду.
 
Так, частково задовольняючи позов, суду першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним пункту 3.15 Інструкції з тих підстав, що оскаржуваний пункт відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження». Визнаючи незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про його невідповідність Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також послався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дітей.
 
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані пункти Інструкції з організації примусового виконання рішень не суперечать нормам актів вищої юридичної сили, а тому їх положення є законними.
 
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
 
Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
 
Згідно частини 8 статті 54 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
 
Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
 
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
 
Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
 
Отже, положення зазначеної статті Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.
 
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
 
Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
 
На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
 
Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
 
Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
 
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» (Преамбула Закону).
 
Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
 
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
 
З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що визнаючи в оскаржуваному підпункті 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень необхідність отримання дозволу органів опіки і піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, відповідач діяв згідно покладених на нього завдань та на виконання Законів України.
 
Посилання суду першої інстанції на те, що Закону України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ніяким чином не визначає незаконність оскаржуваних положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки остання як раз і конкретизує порядок та дії, зокрема, державних виконавців підчас виконавчого провадження.
 
Крім того, право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування, передбачено частиною 2 статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 2.4 Інструкції про з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. 
 
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
 
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
 
ухвалила:
 
Касаційні скарги кредитної спілки «Добросвіт», Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», Публічне акціонерне товариство «Банк перший», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині - без змін.
 
Ухвала оскарженню не підлягає.
 
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній
 
  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Думается, что решение адекватное. и кассация не будет его ламать. тем более, что в практике не очень много случаев, когда Высший админсуд отменяет решения Киевского апелляционного. По крайней мере по выборам такое трудно вспомнить

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот наглядный образец Решения, принятого в соответствии с Законом.

Спасибо Ростислау и всем, кто принял участие в подаче жалоб. С победой !

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот наглядный образец Решения, принятого в соответствии с Законом.

Спасибо Ростислау и всем, кто принял участие в подаче жалоб. С победой !

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...=4782&st=40

Для всех

Нужно готовить возражения и отправлять их в ВАС.

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...=4782&st=40

Для всех

Нужно готовить возражения и отправлять их в ВАС.

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

А той факт, що Закон України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, не має наслідком незаконність відповідних положень Інструкції, які покликані конкретизувати порядок дій під час виконавчого провадження.

Не можна погодитись і з правовою позицією суду першої інстанції стосовно того, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Как по мне выделенное--основной аргумент для отмены решения суда первой инстанции.

А то, что МЮ тоже должно заботиться о правах детей, также вытекает с положений Конвенции.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

Мои заперечення - ЧЕРНОВИК..... читайте добовляйте.......

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Вважаю, що касаційна скарга Національного банка України на рішення Київського адміністративного апеляційного суду від 15 листопада 2012р. є необґрунтованою з наступних підстав.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року)

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхнє права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 111 , 85 Закону).

Разом із тим аналіз положень Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року й Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року із змінами від 02 квітня 2012 року №512/5 свідчить про те, що вони не встановлюють порядок та правила проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та пп. 5.11, 5.12 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року із змінами від 02 квітня 2012 року №512/5).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів,, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361, ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Так за своєю юридичною природою прилюдні торги - це продаж майна, на яке звернено стягнення. Власником його стає покупець, який запропонував за нього під час торгів найвищу ціну.

Така думка так само підтримується у Постанові №6-116цс12 Верховного Суду України 12 від 24 жовтня 2012 року м. Київ .

Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець-учасник прилюдних торгів, і продавець, відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує та проводить ці прилюдні торги.

Прилюдні торги як цілісна процедура, що включає низку дій з підготовки та проведення торгів та оформлення їх результатів відноситься до угод купівлі-продажу, та зобов’язані відповідати змісту правочину ЦК України та іншим актам законодавства.

Згідно з ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Київський апеляційний адміністративний суд вірно скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2012 року, та зазначив:

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Відповідно до частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866.

Згідно пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Закон України «Про охорону дитинства»від 26 квітня 2001 р. № 2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 названого Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395/2011, одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання та розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно дородовий і післяродовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування ».

Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. 3 ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ,передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.

Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, який не може вчинятись без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

З системного аналізу викладених норм є очевидним, що батьки та будь-які інші суб’єкти правовідносин, в т.ч. і державні органи повинні управляти майном та майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

Таким чином, у випадку проживання дитини у житловому приміщенні, яке передано на реалізацію у межах виконавчого провадження, необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону і без якого реалізація цього приміщення є незаконним.

Отже, підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 не суперечить законодавству, а навпаки – узгоджується з його нормами.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Себя мы называем третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог?

Шапка

Вищий адміністративний суд України

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

Заявник заперечення

(третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог):

Сюда Вписуете себя. _______________________

______, м. ______, вул. _______________________

Позивач: Кредитна спілка «Добросвіт»

18031, м. Черкаси, вул. Ільїна, 55

Відповідач: Міністерство юстиції України 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13

Треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог:

1. Державна виконавча служба України 04053, м. Київ, вул. Артема, 73

Треті особи на стороні позивача без самостійних вимог:

Національний банк України

01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 тел. (044) 256 04 57

1. Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

04053, м. Київ, вул. Артема, 15

2. Акціонерне товариство «БМ Банк»

01032 м. Київ, бульвар Шевченка, 37/122

3. Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»

01004, м. Київ, вул. Пушкінська,42/4

4. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»

01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39

5. Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»

01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26

6. Публічне акціонерне товариство „Ерсте Банк”

7. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»

02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 7

8. Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (City Commerce Bank)

03141, м. Київ, вул. Солом’янсыеа, 33

9. Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»

04011,м. Київ, вул. Хорива, 11а

10. Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк»

83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125

11. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

01133, м. Київ, вул. Щорса, 366

12. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Киш»

01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 16-22

13. Публічне акціонерне товариство «Банк Перший»

01034, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48

14. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» (Промінвестбанк)

01001, м. Київ, пров. ШевченкаД2

15. Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України»

01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г

16. Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»

03150, м. Київ, вул. Горького, 127

До: Вищого адміністративного суду України

01029, м. Київ, вул. Московська 8

Заявник заперечення

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

на касаційні скарги

на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670

Вищим адміністративним судом України прийнято до провадження касаційні скарги на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670 за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача: Державна виконавча служба України, Василєвич Світлана Степанівна, Захаров Олександр Олександрович, Грибакін Олександр Миколайович, Шостак Максим Юрійович, Артемєва Кристина Миколаївна, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, ПАТ «Комерційний банк «Надра», ПАТ «БМ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Укргазбанк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ Банк Форум, ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Український Бізнес Банк», ПАТ «дельта Банк», ПАТ «Акціонерний банк «Київ», ПАТ «Банк перший», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 року у справі №2а-6500/12/2670 за адміністративним позовом Кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, за участі третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог Державної виконавчої служби України, позовні вимоги було задоволено частково, визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №489/20802. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено

Зміст визнаного незаконним і нечинним підпункту 4.5.9 пункту 4.5. зазначеної вище Інструкції в тому, що «у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону».

Суд апеляційної інстанції зазначене вище рішення скасував і ухвалив нове – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги по даній справі були подані позивачем кредитною спілкою «Добросвіт», представником Національного банку України та представниками деяких банків, що беруть участь у справі.

Проти скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по даній справі та залишення в силі рішення суду першої інстанції чи винесення нового рішення заперечуємо. Вважаємо, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, винесено з дотриманням вимог норм матеріального права та без порушень норм процесуального права з огляду на наступне.

1. У поданих касаційних скаргах представники позивача та третіх осіб зазначають, що при затвердженні наказу від 02 квітня 2012 року №512/5 (яким змінено підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень) Міністерство юстиції України діяло у невідповідності до покладених на нього завдань та повноважень.

Також суд першої інстанції в обґрунтуванні своєї позиції посилався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Однак, вважаємо, що така правова позиція є хибною.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №395/2011, Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Пункт 3 цього Положення передбачає, що одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Таким чином, захист прав і інтересів дітей визначено одним із напрямків державної правової політики, а Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Враховуючи викладене, вважаємо, що визначаючи необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні діти, відповідач діяв відповідно до покладених на нього завдань та на виконання законодавства України.

Також скаржники посилаються на те, що п.п. 4.5.9. п.4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, встановлює нові повноваження державного виконавця, які не були передбачені чинним законодавством.

Однак дане твердження є хибним, оскільки норми ч. 2. ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають, що для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому скаржники не беруть до уваги, що вказана Інструкція, як підзаконний нормативно-правовий акт, прийнята для визначення окремих питань організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, тобто роз`яснює порядок взаємодії державного виконавця з органами опіки та піклування, а не встановлює інші чи додаткові повноваження державного виконавця.

Посилання скаржників на ту обставину, що судове рішення повинно бути виконано за будь-яких обставин в силу ст. 124 Конституції України є безпідставними.

З огляду на те, що в Україні діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), а також передбачено, що сім’я і дитинство охороняються державою (ст. 51 Конституції України) вважаємо, що судові рішення, які зачіпають права та інтереси дітей, повинні виконуватись лише за умови, що їх виконання не порушує норми чинного законодавства (в т. ч. міжнародних зобов’язань стосовно охорони прав дитини) та не суперечить їм.

2. Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровый рост и развитие; с этой целью специальные уход и охрана должны быть обеспечены как ему, так и его матери, включая дородовый и послеродовый уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежащее питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание».

Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. 3 ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ,передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.

Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, який не може вчинятись без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

З системного аналізу викладених норм є очевидним, що батьки та будь-які інші суб’єкти правовідносин, в т.ч. і державні органи повинні управляти майном та майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

Таким чином, у випадку проживання дитини у житловому приміщенні, яке передано на реалізацію у межах виконавчого провадження, необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону і без якого реалізація цього приміщення є незаконним.

Отже, підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 не суперечить законодавству, а навпаки – узгоджується з його нормами.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 177 Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини, який затверджено постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, передбачає, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням, витяг якого видається заявникам службою у справах дітей.

Звертаємо увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, навіть не вказав якій нормі законодавства суперечить оскаржуваний пункт інструкції.

Отже, з урахуванням наведених обставин, вважаємо що Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670 є законною та обґрунтованою

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 49, 51, 216 КАС України,

ПРОШУ:

1. В задоволенні касаційних скарг відмовити повністю.

2. Залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670.

3. Розгляд справи провести за участю представника третьої особи _______________________ та мене_____________________________*.

Додатки:

1) Копія Кредитного Договору № від ;

2) Копія Договору Іпотеки № від;

3) Копія Свідоцтва про народження ПІБ;

4) Копія довідки про склад сім'ї (якщо встигнете отримати).;

5) Копія довіреності від "__" січня 2013 року.

„____” _________ 2012 року

Возражение состлавлено Ростиславом, есть в соседней ветке.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry64502

Я же для удобства добавил шапку.

* если есть желание посетить заседание.

Заемщики где ВЫ???

Share this post


Link to post
Share on other sites

Себя мы называем третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог?

в аппеляции мы были апелянтами, а третья сторона была Исполнительная служба

Share this post


Link to post
Share on other sites

в аппеляции мы были апелянтами, а третья сторона была Исполнительная служба

От меня отправили 11 человек.

Все равно маловато.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Завтра только 8-е число. Подключите всех знакомых с детьми и их знакомых тоже. Сюжет по ТВ - это уже надежда на то, что не получиться решение вопроса по тихому.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Предложение. Кто из Киевлян имеет возможность и желание подать заявку в Киевраду на проведение мирного собрания около 100 - 150- чел. возле ВАСУ в день слушания дела , с телевидением и журналистами печатных СМИ. Если срок подачи до 15.01.2013 , то дело назначат где-то с 15 по 23 января 2013 .

Share this post


Link to post
Share on other sites

Прошу сделать ещё один важный шаг - привлечь прокуратуру в дело.

Ниже сама заява, необходимо только вписать свои данные и ребенка, и сделать несколько копий документов. Это еще один шаг, а потом останется только ждать.

Спасибо Анатолию Рыжкову за образец "заявы".

Генеральна прокурора України

01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15

________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________

_

_______

(в адміністративній справі № 2а-6500/121/2670

третя особа на стороні відповідача без

самостійних вимог на предмет спору)

ЗАЯВА

В провадженні Вищого адміністративного суду України знаходиться адміністративна справа № 2а-6500/121/2670 за позовом Кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача: Державна виконавча служба України, Василєвич Світлана Степанівна, Захаров Олександр Олександрович, Грибакін Олександр Миколайович, Шостак Максим Юрійович, Артемєва Кристина Миколаївна, Кузьміна Надія Юріївна, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, ПАТ «Комерційний банк «Надра», ПАТ «БМ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Укргазбанк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ Банк «Форум», ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Український Бізнес Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Акціонерний банк «Київ», ПАТ «Банк перший», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині.

Розгляд і прийняття рішення у вищезазначеній справі порушить права дитини на житло. Виселення позбавить малолітню дитину - мого сина ___________________ права користування житлом, порушить його права.

Вказані порушення прав суперечать нормам діючого законодавства, а саме: Конституції України (ст. 47 «кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону», Житловий кодекс України (ст. 1 «право громадянина України на житло»; ч. 3 ст. 9 «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом»; ч. 2 ст. 109 «громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора» та інше.

Крім того відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, яким користуються діти потрібна попередня згода органу опіки та піклуванню.

Згідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», який передбачає , що діти – члени наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 2) представництво інтересів громадянина … в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із ст. 121 Конституції України і ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням законів.

Статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина … в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 60 КАС України,

ПРОШУ:

1. Розглянути зазначену заяву.

2. Виступити в якості представника неповнолітньої дитини ________________, ________ року народження, в адміністративній справі №2а-6500/121/2670.

Додатки:

- копія свідоцтва про народження _________________

- копія довідки про склад сім`ї № ____від _____20___ р.

- копія заперечення до ВАСУ від __.12.2012 р.

___ січня 2013 р. ______________ /_______________/

Share this post


Link to post
Share on other sites

Сегодня пришло письмо из Генпрокуратуры, обещали принять участие в заседании и защитить права ребёнка. Надеюсь так и будет . Кому ещё пришел ответ ?.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Сег одня пришло письмо из Генпрокуратуры, обещали принять участие в заседании и защитить права ребёнка. Надеюсь так и будет . Кому ещё приш Сегодня получила ответ из Генпрокуратуры, обещали принять участвие в заседании и защитить жилищные права детей.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Пока еще заседание не назначено. Дату обещают сообщить.

Зато есть уже фамилии судей рассматривающих это дело.

post-7039-1365772310_thumb.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32171335 - ВСЕХ с очень Важной победой справедливости ( а она таки есть!)

Большое спасибо. Видимо испугались и так и не пригласили в суд, хотя неоднократно просили уведомить о дате заседания и проводить исключительно в нашем присутствии.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Поздравляю нас всех , и Ростислава особенно, с закономерной и справедливой победой.

Пусть наши дети живут долго и счастливо :)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

 

Я так понимаю, что даже если есть решение суда о взыскании предмета ипотеки с ребенком, то ГИС все равно должна привлечь орган опеки еще раз и спросить их разрешения.... ?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большое спасибо. Видимо испугались и так и не пригласили в суд, хотя неоднократно просили уведомить о дате заседания и проводить исключительно в нашем присутствии.

И меня не приглашали, хотя я писал присоединение. :( 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 804/4188/17
      Провадження № 11-457апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (суддя Дєєв М. В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (судді Юрко І. В., Білак С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 804/4188/17 за позовом ГУ ДФС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - УДВС) про визнання протиправними й скасування постанов та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до УДВС, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця УДВС Осельського Є. С. про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року ВП № 53527296 та ВП № 53527612.
      2. На обґрунтування позову ГУ ДФС зазначило, що ухвали слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к, на підставі яких було прийнято оскаржувані постанови, не є виконавчими документами в розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2017 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
      5. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що незгода сторони виконавчого провадження з діями або рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на підставі ухвал, постановлених слідчими суддями Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за результатами розгляду кримінальних справ, не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      7. На думку скаржника, виконавчі листи за ухвалами слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к не видавалися, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваних постанов.
      8. Скаржник, посилаючись на частину першу статті 181 КАС України, зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      9. У зв`язку з викладеним ГУ ДФС просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      10. На час розгляду справи відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      14. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      18. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      19. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      20. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      21. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      22. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
      25. Матеріалами справи встановлено, що у провадженні слідчих суддів Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебували справи № 201/11811/16-к та № 201/14034/16-к за скаргами різних фізичних та юридичних осіб на дії слідчих, вчинені у межах досудового розслідування кримінального провадження № 32016040000000037.
      26. У справі № 201/11811/16-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС Ткачука Д. А. щодо неповернення тимчасово вилученого під час обшуку майна ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 вересня 2016 року зобов`язано повернути ОСОБА_1 типовий млинний комплекс «Харків`янка 3000 плюс».
      27. У справі № 201/14034/16-к за скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-Агропрайд», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Агросвіт», ТОВ «Павлоградзернопродукт», Кооперативу «Колосок» щодо порушення слідчими Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС законодавства при проведенні обшуків 02 серпня 2016 року та зобов`язання повернути вилучене в ході обшуків майно ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року зобов`язано слідчого Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС або інший орган досудового розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 32016040000000037, повернути скаржникам вилучене майно, що визначено у протоколі обшуку від 02 серпня 2016 року.
      28. 06 березня 2017 року державний виконавець УДВС Осельський Є. С. прийняв постанови про відкриття виконавчих проваджень, зокрема ВП № 53527612 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Наумової О. С. від 05 вересня 2016 року у справі № 201/11811/16-к та ВП № 53527296 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ходаківського М. П. від 15 листопада 2016 року у справі № 201/14034/16-к.
      29. Вважаючи протиправними постанови про відкриття виконавчих проваджень від 06 березня 2017 року № 53527612 та № 53527296, ГУ ДФС звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
      30. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданого ГУ ДФС позову, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      31. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      32. Примусовому виконанню відповідно до вказаного Закону підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
      33. Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Отже, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
      35. На підставі частин третьої та четвертої статті 535 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
      Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
      36. Проте положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні.
      37. Водночас частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      38. Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 287 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      39. Аналіз наведених правових положень у сукупності з обставинами цієї справи дають підстави для висновку, що спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого документа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб.
      40. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 824/297/18-а (провадження № 11-1479апп18) та від 29 травня 2019 року у справі № 760/14437/18 (провадження № 14-224цс19).
      41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, прийнятих на підставі примусового виконання ухвал слідчих суддів у кримінальних провадженнях, а тому помилково відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      42. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      43. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      44. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій постановили судові рішення з порушенням норм процесуального права та які перешкоджають подальшому провадженню у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задовольнити.
      2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      В . І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В . С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 86877104
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/13405/18
      Провадження № 11-699апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Державне підприємство «СЕТАМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай», про визнання протиправними дій
      за касаційною скаргою Радомишльської районної спілки споживчих товариств на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (судді Губська О. А., Парінов А. Б., Ключкович В. Ю.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
      1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо передачі на примусову реалізацію приміщення універмагу загальною площею 6 128,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач передав на примусову реалізацію зазначене нерухоме майно, законним власником якого є Радомишльська районна спілка споживчих товариств, усупереч вжитим судами заходам забезпечення позову, за якими було заборонено вчиняти такі дії, що свідчить про їх протиправність.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2019 року відмовив у задоволенні позову.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу право на звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства.
      5. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що у спірних правовідносинах оскарження позивачем дій посадових осіб Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), повинне здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
      7. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження, в якому державний виконавець вчинив оспорювані дії, тому не може звернутися зі скаргою на ці дії у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК. З огляду на це вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що заявлені ним позовні вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      8. Державне підприємство «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») подало відзив на касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств, у якому зазначило, що положеннями чинного законодавства не передбачено підстав для зняття майна з реалізації чи зупинення електронних торгів у випадку накладення судами обтяжень на нерухоме майно, тому ні орган державної влади, ні організатор електронних торгів не допустили порушень норм чинного законодавства. Із цих підстав ДП «СЕТАМ» просило залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову Шостого апеляційного адміністративного суду - без змін.
      9. Також свій відзив на касаційну скаргу позивача подало Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЦ Фрай» (далі - ТОВ «ТЦ Фрай»). На переконання цього товариства, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі є правильним, наведені скаржником доводи його не спростовують, тому немає підстав для задоволення зазначеної касаційної скарги.
      Рух касаційної скарги
      10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 10 червня та 15 липня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі та призначив її до розгляду.
      11. Ухвалою від 18 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      13. Державний виконавець Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - державний виконавець) постановою від 17 травня 2018 року відкрив виконавче провадження (№ 56422016) з примусового виконання виконавчого листа № 760/12230/17, виданого 22 січня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      14. Також постановою від 17 травня 2018 року державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5 415 138,93 грн.
      15. Цього ж дня Радомишльському районному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було доручено здійснити опис та арешт майна, що належить боржнику, а саме нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 6128,7 кв. м.
      16. 18 червня 2018 року Радомишльський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області направив на адресу відповідача постанову про опис та арешт майна боржника.
      17. У подальшому призначений постановою від 19 червня 2018 року суб`єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку вказаного нерухомого майна та склав звіт, згідно з яким вартість цього майна становить 6 408 900,00 грн без ПДВ. Згаданий звіт було направлено сторонам виконавчого провадження для ознайомлення.
      18. 04 липня 2018 року Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надіслав ДП «СЕТАМ» заявку № 67068 на реалізацію арештованого майна у ВП № 56422016.
      19. На підставі цієї заявки ДП «СЕТАМ» призначило електронні торги на 08 серпня 2018 року. За результатом їх проведення визначено переможця - ТОВ «ТЦ Фрай».
      20. 10 серпня 2018 року державний виконавець склав акт про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, прийняв постанову про зняття арешту з усього майна, що належить боржнику. Також підготовлено розпорядження про розподіл коштів.
      21. 27 серпня 2018 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням виданого судом виконавчого документа.
      22. На підставі акта державного виконавця про проведені електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області 10 серпня 2018 року видав ТОВ «ТЦ Фрай» свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення універмагу площею 6128,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
      23. Цього ж дня до Державного реєстру речових прав внесено запис про державну реєстрацію за ТОВ «ТЦ Фрай» права власності на це майно.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      27. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      29. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      30. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
      32. За правилами частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      33. Предметом спору в цій справі є дії державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56422016 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором у сумі 4 922 626,30 грн.
      34. Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
      35. Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      36. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК).
      37. Оскільки позивач - Радомишльська районна спілка споживчих товариств не є стороною виконавчого провадження № 56422016, то, й не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право.
      38. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей позов Радомишльської районної спілки споживчих товариств може бути розглянутий судом, який видав виконавчий документ у зазначеному вище порядку, є помилковим.
      39. Разом із цим, зі змісту позову вбачається, що оскарження позивачем до суду дій державного виконавця стосовно передачі об`єкта нерухомого майна на примусову реалізацію, спрямоване на захист майнових прав Радомишльської районної спілки споживчих товариств, яка вважає себе його законним власником.
      40. При цьому у справі встановлено, що станом на час звернення позивача до суду зазначене майно вже реалізоване і право власності на нього набула інша особа - ТОВ «ТЦ Фрай», що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      41. Хоч у цьому спорі Радомишльська районна спілка споживчих товариств оскаржує дії державного виконавця і не порушує питання про витребування зазначеного нерухомого майна або визнання його відчуження третій особі недійсним, однак при вирішенні спору перед судом постане питання про визнання чи скасування права третьої особи як нового власника і добросовісного набувача спірного майна.
      42. Натомість оскарження позивачем до адміністративного суду дій державного виконавця з передачі на примусову реалізацію нерухомого майна, вчинених на виконання судового рішення в цивільній справі, не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить майнових прав позивача. Для належного захисту цього права в суді позивач має звернутися з окремим позовом в порядку господарського (цивільного) судочинства.
      43. За наведених обставин спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного майнового права позивача і майнових прав третьої особи, а обраний позивачем засіб юридичного захисту є неефективним і жодним чином не поновить його прав.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      44. Оцінюючи установлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в цілому дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      45. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду в цій частині не спростовують.
      46. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає неправильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою.
      47. Відповідно до статті 317 КАС підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      48. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      49. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      50. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не ухвалює нового рішення, а лише змінює судове рішення виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Радомишльської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86877134
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/12775/15
      Провадження № 11-680апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, треті особи - Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос», Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє», про зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року (суддя Іщук І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року (судді Шелест С. Б., Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» (далі - ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє») 30 червня 2015 року звернулося до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ, виконавець), треті особи - Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва (далі - УПФУ), Приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос» (далі - ПрАТ «АГ «Віпос»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Каділлак, Шевролє» (далі - ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє»), у якому просило зняти арешт з 2 автомобілів, які є власністю позивача: «Chevrolet Express Cargo», 2004 року випуску, з кузовом № 1 GCFH15TX41199005 , днз АА3021АС , та «Chevrolet CAVALIER», 2004 року випуску, з кузовом № 3 GIJC5F44S159797 , днз АА9378АС , який був накладений ВДВС Печерського РУЮ в межах зведеного виконавчого провадження № 34926189 (виконавчі провадження № 34042713, 41901174, 42405694, 42502029, 42507230, 42875338, 43151107, 43151152).
      2. Позов мотивовано тим, що ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» є власником автомобілів, на які було накладено арешт. Накладення арешту на майно, яке належить позивачу, а не боржнику, є безпідставним та порушує права позивача.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 02 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовив.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року скасував та закрив провадження у справі.
      5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 серпня 2017 року закрив касаційне провадження у справі в частині оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року, скасував ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      6. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року скасував та закрив провадження у справі.
      7. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що цей спір належить розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки правовідносини у справі пов`язані з визнанням права позивача на майно, на яке виконавцем накладено арешт.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      8. У касаційній скарзі ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
      9. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства в силу прямих приписів статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут і далі - в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом, якщо не зазначено інше), відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      10. Крім того, позивач указує, що на дату ухвалення постанови суду першої інстанції набрала законної сили постанова Господарського суду м. Києва
      від 12 травня 2015 року у справі № 910/8276/15-г, якою визнано за позивачем право власності на зазначені автомобілі. Тому твердження апеляційного суду про те, що зняття арешту пов`язано з визнанням права власності на майно, є помилковим.
      Позиція інших учасників справи
      11. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
      Рух касаційної скарги
      12. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 28 листопада
      2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
      13. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС викладено в новій редакції.
      14. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      15. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2018 року прийняв до провадження цю справу, а ухвалою від 01 липня 2019 року призначив її до розгляду.
      16. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2019 року справу за позовом ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» до ВДВС Печерського РУЮ, треті особи - УПФУ, ПрАТ «АГ «Віпос», ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», прозобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції).
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      17. ВДВС Печерського РУЮ відкрито кілька виконавчих проваджень - ВП № 34042713, 41901174, 42405694, 42502029, 42507230, 42875338, 43151107, 43151152, у яких боржником є ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», а стягувачами - ТОВ «Віпос» (на сьогодні - ПрАТ «АГ «Віпос») та УПФУ.
      18. Ці виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження ВП № 34926189, у межах якого ВДВС Печерського РУЮ у лютому 2015 року були арештовані та вилучені у ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє» два автомобілі марки «Chevrolet Express Cargo», 2004 року випуску, з кузовом № 1 GCFH15TX41199005 , днз АА3021АС , та «Chevrolet CAVALIER», 2004 року випуску, з кузовом № 3 GIJC5F44S159797 , днз АА9378АС , про що складено акти опису й арешту майна від 10 лютого 2015 року.
      19. Позивач, який не є стороною виконавчого провадження, вважаючи, що ці автомобілі належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року № 2/3, укладеного між ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» і ТОВ «АГ «Каділлак, Шевролє», звернулося до суду з цим позовом про зняття з них арешту.
      20. При цьому позивач посилався і на рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року у справі № 910/8276/15-г, яким за ТОВ «УТД «Каділлак, Шевролє» визнано право власності на ці автомобілі. Вказане рішення набрало законної сили згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року у зазначеній справі.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      21. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      22. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      23. Відповідно до частини другої статті 4 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      25. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      27. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      28. Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      29. Положеннями статті 52 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається насамперед на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
      30. Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
      31. У чинній редакції цього Закону правове регулювання вказаних положень здійснюється статтям 48, 50, 56 та 74.
      32. Положеннями статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. В разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
      33. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
      34. Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що арештоване виконавцем майно (2 автомобіля) належить на праві власності позивачу відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 року, а не боржнику.
      35. Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (статтею 59 у чинній редакції).
      36. Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» у чинній редакції, стаття 60 цього Закону в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно).
      37. З огляду на наведені норми та сукупність обставин у цій справі суд вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, який не приведе до поновлення речового права на майно.
      38. Оскільки зняття арешту з майна здійснюється постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права та зняття арешту зі спірного майна.
      39. Отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушеного речового права позивача.
      40. Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є приватноправовим.
      42. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.
      43. Водночас решті доводів касаційної скарги суд не надає оцінки з огляду на те, що такі доводи стосуються суті спору, а отже, не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      44. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      46. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      47. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      48. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український торговий дім «Каділлак, Шевролє» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86877090
    • By ais
      Есть судебный процесс по взысканию ипотеки в счет погашения задолженности по кредиту и исполнительное производство по взысканию долга по решению суда по тому же кредиту, где уже ту же ипотеку арестовали и планируют выставить на торги, т.к. денег у должника нет.
      Действия кредитора (взыскателя) понятны. А как можно использовать эту ситуацию в пользу должника? Например, требовать у суда отказа в иске по взысканию ипотеки на основании того, что ДВС уже взыскивает долг за счет этой же ипотеки. Или может есть какие то другие решения или практика в такой ситуации для должника?
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 2-836/11
      Провадження № 14-308 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-до