Определение ВСУ о необходимости взыскания задолженности по договору займа

[у.zaporozhskiy]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2009 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2008 року,

встановила:

У лютому 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 лютого 2007 року він уклав договір позики в простій письмовій формі з відповідачкою на суму 85 тис. доларів США (за курсом Національного банку України 429 250 грн.) безпроцентно з поверненням боргу до 31 грудня 2007 року. Оскільки в установлений строк ОСОБА_1 зобов'язання не виконала, просив стягнути з відповідачки борг у сумі 429 250 грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 1 700 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2008 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2008 року заочне рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до договору позики від 16 лютого 2007 року, укладеного в простій письмовій формі, ОСОБА_1 (позикодавець) передав кошти ОСОБА_1 (позичальнику) у сумі 85 тис. доларів США.

Відповідно до п. 3 позика є безпроцентною.

Строк повернення позики до 31 грудня 2007 року (п. 5 договору).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, згідно з якими ОСОБА_1 передав кошти в сумі 85 тис. доларів США ОСОБА_1, яка в установлений договором строк борг не повернула.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що за указаним договором позики гроші не були передані ОСОБА_1, тому вважав вказаний договір неукладеним, та що зобов'язання ОСОБА_1 щодо повернення коштів за вказаним договором не виникло.

Однак із таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки його суд дійшов із порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За змістом ч. 2 цієї норми при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Так, у пункті 2 договору від 16 лютого 2007 року зазначено, що позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору.

Пункт 9 цього договору передбачає, що його підписання Позичальником підтверджує факт одержання ним від Позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від Позикодавця до Позичальника.

Таким чином, факт підписання ОСОБА_1 договору позики є доказом отримання нею відОСОБА_1 позики в сумі 85 тис. доларів США.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, апеляційний суд виходив із безгрошовості спірного договору та визнання цього факту позивачем.

Однак зазначений висновок зроблено апеляційним судом із порушенням вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України без належної оцінки доказів, у тому числі пояснень позивача в їх сукупності.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовуОСОБА_1.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Одеської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.І. Григор'єва

Судді: М.І. Балюк

В.М. Барсукова

В.Г. Данчук

В.Й. Косенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/3268434