у.zaporozhskiy

Постановление ВХСУ оставившее в силе решение первой инстанции о прекращении ипотеки по кредитному договору

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2010 р.

Справа № 10/227-10

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Казміренко Л.В.

розглянувши справу № 10/227-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ», м. Київ;

до компанії HOLDINGS I LIMITED», Кіпр, Нікосія;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет

спору на стороні позивача – компанія nskaya River Limited», Кіпр, Нікосія;

про усунення перешкод у здійсненні права власності

Представники сторін:

від позивача: Жовнеренко Г.К., довіреність б/н від 01.10.2010р.;
від відповідача: Сидоренко А.А., довіреність б/н від 24.11.2010р.;
Борисенко Т.Е., довіреність б/н від 24.11.2010р.;

від третьої особи: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ» (надалі – позивач) до компанії HOLDINGS I LIMITED»(надалі –відповідач) про усунення перешкод у здійсненні права власності на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перешкоди позивачу у здійсненні права власності полягають в існуванні обмежуючих записів щодо вказаного цілісного майнового комплексу в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. Як стверджує позивач, правові підстави для існування наведених обмежувальних записів на момент пред’явлення позову відпали, у зв’язку з припинення дії Договору іпотеки від 16 червня 2006 року. Відповідно, обмеження прав власника щодо вільного розпорядження належним йому майном, у зв’язку з існуванням таких обмежувальних записів є, на думку позивача, перешкодою, яка повинна бути усунена.

Ухвалою суду від 25.10.2010р. порушено провадження у справі № 10/227-10, призначено її розгляд на 23.11.2010р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого на предмет спору на стороні позивача –компанія nskaya River Limited».

Присутній у судовому засіданні 22.07.2010р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та третя особа своїх представників у засідання суду не направили, витребувані судом документи не надали, про причини неявки повноважних представників господарський суд не повідомили.

Ухвалою від 23.11.2010р. суд відклав розгляд справи на 14.12.2010р., у зв’язку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідача та третьої особи, а також неподанням витребуваних судом доказів.

До початку розгляду справи по суті 13.12.2010р. через загальний відділ господарського суду від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви, в якому третя особа зазначає про те, що належним чином повідомлена про розгляд даної справи, а також зазначає, що, оскільки компанія KRL не є стороною договору іпотеки, тому жодним чином не створює та не здійснює перешкод ТОВ «КО КОМПАНІ»у здійсненні права власності останнім на спірне майно. Крім того, третя особа вважає, що договір іпотеки є недійсним, оскільки суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ст. 584 Цивільного кодексу України та ст. 18 закону України «Про іпотеку».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, а також надали у судовому засіданні 14.12.2010р. витребувані судом документи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що договір іпотеки, укладений між сторонами, не є змішаним договором, у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України, та не містить будь-яких елементів (умов) поруки, а тому умови договору регулюються лише нормами, що регулюють заставу (іпотеку). Таким чином, договір іпотеки на даний час не є припиненим, а отже відсутні підстави для виключення записів щодо обтяження спірного майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Представник третьої особи в засідання суду не з’явився, про причини неявки господарський суд не повідомив.

На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2006 року між ТОВ «КО КОМПАНІ»(за договором –іпотекодавць) та компанією «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(за договором –іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 4896, за умовами якого позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, з метою забезпечення виконання зобов’язань Компанії «Kozinskara River Limited» перед відповідачем за Кредитною угодою від 15 червня 2006 року. У зв’язку з укладенням зазначеного договору іпотеки та його нотаріальним посвідченням було накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі іпотеки цілісного майнового комплексу.

Як вбачається з умов Договору іпотеки від 16.06.2006р., останній містить арбітражне застереження, відповідно до якого сторони погодились, що спори між сторонами за таким договором віднесені до арбітражу при Торговельно-промисловій палаті України. При цьому, юрисдикція такого арбітражу є виключною, а рішення остаточним.

До початку розгляду даної справи жодна із сторін не скористалась своїм правом та не просила суд в порядку статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу.

Крім того, наявна у статті 7.2 договору іпотеки арбітражна угода суперечить приписам ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою передбачена виключна підсудність судам України, справ з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. Оскільки предметом даного спору є усунення перешкод у здійсненні права власності на предмет іпотеки –нерухоме майно, яке знаходиться на території України, тому даний спір є підсудним виключно судам України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до наданих позивачем витягів, Державний реєстр іпотек містить наступний запис: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10.

В свою чергу, Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна містить наступний запис: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10.

Судом встановлено, що цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, перебуває у володінні та користуванні позивача. Разом з тим, існування наведених обмежень створює позивачу, як власнику, перешкоди у здійсненні ним права власності, зокрема права розпорядження зазначеною базою відпочинку «Сонячна».

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому, наведений перелік є загальним та не містить можливих різновидів наведених засобів забезпечення – іпотеки, як різновиду застави; конкурсної, відкличної та безвідкличної гарантії, як різновиду гарантії; пені, штрафу, як різновидів неустойки тощо. Тобто, перелік засобів забезпечення, наведений у ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу не є вичерпним та не носить імперативного характеру.

Вказане також підтверджується приписами ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, яка вказує, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

За правилами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони вправі укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.

В даному випадку, договір іпотеки за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить як ознаки застави, так і всі ознаки поруки (майнового поручительства).

Відповідно до ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

В свою чергу, ст. 553 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Тобто, за правилами цієї статті виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя.

Закон України «Про іпотеку»як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку.

За правилами статті 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Також, у статті 1 вказаного Закону розкривається поняття «майнового поручителя». Майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. Тобто відмінність поручителя від майнового поручителя полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном; в той час, як поручитель поручається усім належним йому майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Виходячи з аналізу наведених вище норм актів цивільного законодавства та в контексті даної справи, суд дійшов висновку, що до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як до договору майнового поручительства, необхідно також застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки, визначені у ст.ст. 553 –559 Цивільного кодексу України.

Так, за договором іпотеки від 16.06.2006р. позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, в забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –компанії «Kozinskara River Limited». Тобто, позивач є майновим поручителем в розумінні ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку»та ст. 553 Цивільного кодексу України, а відносини між позивачем та відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства).

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з Договору іпотеки від 16.06.2006р., сторонами не було визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги відповідача могли бути пред’явлені позивачу за договором іпотеки, в порядку майнового поручительства, протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. Оскільки відповідач не надав суду доказів пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення вказаного договору, вказаний Договір іпотеки (майнового поручительства) від 16.06.2006р. є припиненим з 16.06.2007р.


Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За правилами абзацу 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Відповідно до положень п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу, зокрема у вільному розпорядженні своїм майном.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки Договір іпотеки від 16.06.2006р. є припиненим, тому з урахуванням наведеного вище, існування на сьогоднішній день у відповідних реєстрах записів, які обмежують права позивача, як власника, щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку «Сонячна»що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, а також принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 Цивільного кодексу України, вказане спростовує доводи відповідача про те, що порука та застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язань і не можуть бути застосовані в одному договорі. Відповідач не навів доводів та не надав доказів на підтвердження того, що цивільне законодавство містить заборону чи обмеження щодо комбінації тих чи інших видів забезпечення, їх поєднання з метою досягнення більшої ефективності забезпечення.

Крім того, відповідач у судовому засіданні посилався на лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань». Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки на час видання зазначеного листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року та ще не існувало терміну «майнове поручительство»в нормативному розумінні. Такий термін було визначено та введено в обіг законодавцем з набранням чинності Закону України «Про іпотеку»від 05.062003р. лише з 01 січня 2004 року та з введенням в дію нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Також, у своїх запереченнях на позов відповідач вказував на те, що спірний договір іпотеки не може містити ознаки поруки, оскільки, на думку відповідача, між позивачем та відповідачем в контексті цих же правовідносин було укладено окремий Договір гарантії від 16.06.2006р. Проте, суд не погоджується з даним твердженням, оскільки наданий відповідачем та наявний в матеріалах справи Договір гарантії від 16.06.2006р., за своїм суб’єктним складом не відповідає приписам ст. 560 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що виключно фінансова установа (банк, страхова організація) може виступати гарантом за вказаним договором. З огляду на те, що вказаний договір гарантії порушує публічний порядок, він є нікчемним і не може братись до уваги, як належний доказ у даній справі.

Судом також не приймаються до уваги, підстави, наведені третьою особою, щодо недійсності Договору іпотеки від 16.06.2006р., оскільки дослідження таких підстав виходить за межі даного позовного провадження, в силу ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, третя особа без самостійних вимог не наділена процесуальним правом змінювати або уточнювати предмет або підставу позову.

Отже, враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10.

3. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані» (01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10.


4. Стягнути з Компанії «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(Кіпр, Нікосія, проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-й поверх) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) витрати по оплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя
А.І. Привалов

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –20.12.2010 р.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/13493728

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ого...

Интересно, а как эта позиция относительно имущественного поручительства коррелируется с мнением ВССУ в своих Узагальненнях?...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ого...

Интересно, а как эта позиция относительно имущественного поручительства коррелируется с мнением ВССУ в своих Узагальненнях?...

Та никак.

В ВССУГУД преобладает течение Луспенизма.

в ВГСУ тоже много решений против имущественных поручителей, но хватает решений и в пользу.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Та никак.

В ВССУГУД преобладает течение Луспенизма.

в ВГСУ тоже много решений против имущественных поручителей, но хватает решений и в пользу.

Так ото ж...

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 р.

№ 10/227-10

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого – судді Козир Т.П.,

суддів: Малетича М.М.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Ко Компані” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Ко Компані” до Компанії ”KLCC HOLDINGS I LIMITED”, треті особи: Компанія ”Kozinskaya River Limited”, Державне підприємство ”Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, про усунення перешкод у здійсненні права власності,

за участю представників:

Позивача: Жовнеренко Г.К., дов. б/н від 01.10.2010р.,

Відповідача: Лясковський В.В., Трощенко І.О., дов. б/н від 20.12.2010р.,

Третіх осіб: Олексюк Я.Я., дов. № 01-01/2785 від 23.12.2010р.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Ко Компані” (далі –ТОВ ”Ко Компані”, Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Компанії ”KLCC HOLDINGS I LIMITED” (далі –Компанії ”KLCC HOLDINGS I LIMITED”, Відповідач), треті особи: Компанія ”Kozinskaya River Limited” (далі –Компанія ”Kozinskaya River Limited”, Третя особа 1), Державне підприємство ”Інформаційний центр” Міністерства юстиції України (далі –ДП ”Інформцентр”, Третя особа 2), про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2010р. позовні вимоги ТОВ ”Ко Компані” задоволено повністю: усунуто перешкоди у здійсненні права власності ТОВ ”Ко Компані” на цілісний майновий комплекс бази відпочинку ”Сонячна”, розташований в Обухівському районі Київській області, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів цього нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є ДП ”Інформцентр”, записів про його обтяження, на підставі іпотечного договору, 4896 від 16.06.2006р. та повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, від 16.06.2006р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. рішення господарського суду Київської області було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, а судові витрати по справі покладено на Позивача.

Не погоджуючись з прийнятою апеляційною інстанцією постановою, Позивач, у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 216, 546, 628 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 43, 49 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), просить скасувати вказану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідач, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважаючи доводи та вимоги Позивача безпідставними, просив залишити скаргу останнього без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду у даній справі –без змін.

Представник Третьої особи, у своїх поясненнях, вирішення касаційної скарги Позивача залишив на розсуд суду касаційної інстанції.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів прийшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами господарської справи, 15.06.2006р. між Компанією ”KLCC HOLDINGS I LIMITED” та Компанією ”Kozinskaya River Limited” було укладено кредитну угоду (далі –Кредитна угода), доповнену в наступному 14.12.2007р. додатковою угодою № 1.

Для забезпечення зобов’язань Компанії ”Kozinskaya River Limited” за вказаною Кредитною угодою, 16.06.2006р. між ТОВ ”Ко Компані” та Компанією ”KLCC HOLDINGS I LIMITED” було укладено договір іпотеки (далі –Договір іпотеки), зареєстрований в реєстрі за № 4896, за яким Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку ”Сонячна”, що в с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, Обухівського району Київській області.

Крім того, для забезпечення зобов’язань Третьої особи за Кредитною угодою, між Позивачем та Відповідачем 16.06.2006р. було також окремо укладено договір гарантії.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, Позивач вказує на те, що спірний Договір іпотеки за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить як елементи поруки, так і елементи застави, що відповідає положенням статті 628 ЦК України та, у зв’язку з цим, на його думку, є підставою для застосування до спірного договору, норм цивільного законодавства, як тих, що регулюють заставу, так і тих, що регулюють поруку.

Суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи, а також положень статей 546, 553, 583, 627, 628 ЦК України, статті 1 Закону України ”Про іпотеку”, надавши при цьому правовий аналіз умовам укладених договорів і, зокрема, Договору іпотеки, погодився з доводами Позивача про те, що вказаний Договір є за своєю правовою природою змішаним договором, який, водночас, містить ознаки договорів поруки та застави, у зв’язку з чим, з урахуванням приписів ст. 559 ЦК України і обставин даної справи, дійшов висновку про те, що спірний Договір іпотеки є припиненим з 16.06.2007р., а вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України, визнав такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, з посиланням на статті 546, 553, 554, 575 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України ”Про іпотеку”, умови укладеного Договору іпотеки, та додаткової угоди № 1 від 17.12.2007р. до договору гарантії від 16.06.2006р., вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірний Договір є за своєю природою змішаним договором та припиненим, в силу положень ст. 559 ЦК України, а тому, дійшов висновку про необхідність скасування рішення останнього та прийняття нового рішення –про відмову в позові.

Проте, такі висновки апеляційного господарського суду не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Крім зазначених вище договорів, в матеріалах справи наявний також договір гарантії від 16.06.2006р. (далі –Договір гарантії), який був укладений між Позивачем, як гарантом, та Відповідачем, як кредитором.

При цьому, як правильно встановив місцевий господарський суд, за своїм суб’єктним складом вказаний Договір гарантії суперечить вимогам статті 560 ЦК України, оскільки в даному випадку гарант не є фінансовою установою. Тому, такий договір є нікчемним і прийматися до уваги не може.

Щодо посилання апеляційного господарського суду на додаткову угоду № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до приписів абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Також, згідно ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

З огляду на це, вказана додаткова угода № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії прийматися до уваги не може.

Крім того, посилання апеляційного господарського суду на те, що текст Договору гарантії є перекладом з англійської мови, у якому було допущено помилку, тоді як з його тексту вбачається намір сторін укласти саме договір поруки, в матеріалах справи підтвердження не знайшло.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

В даному випадку, спірний Договір іпотеки, згідно правового аналізу його умов, за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства).

Правові терміни ”порука”, ”поручительство”, згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють заставу, та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобов’язання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи –боржника (ст.ст. 512, 523, 553-559 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя.

Крім того, Закон України ”Про іпотеку” (далі –Закон), як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку

За правилами ст. 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказана стаття 1 Закону розкриває поняття ”майнового поручителя” –майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

Тобто, відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як змішаного договору, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України).

Так, за спірним Договором Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку ”Сонячна” (Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12) для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –Компанії ”Kozinskara River Limited”.

Тобто, Позивач не є боржником за основним зобов’язанням, а є майновим поручителем, в розумінні ст. 583 ЦК України, ст. 1 Закону України ”Про іпотеку” та ст. 553 ЦК України, а відносини між Позивачем та Відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять, як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства).

Згідно вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як видно із спірного Договору, у ньому не визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги Відповідача могли бути пред’явлені Позивачу за цим Договором протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. У матеріалах справи відсутні докази пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення Договору іпотеки (фактично –майнового поручительства), а тому, він є припиненим з 16.06.2007р.

Відповідно до припису статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому, частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно абз. 2 статті 55 Закону України ”Про нотаріат”, при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

Відповідно до положень пункту 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р., договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку ”Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює Позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду і вважає, що вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях норм цивільного законодавства, є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів вважає також за потрібне зазначити і про наступне.

З урахуванням правил статті 83 ГПК України, а також Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р., матеріалами справи не підтверджується наявність дійсного основного зобов’язання –Кредитного договору між двома іноземними суб’єктами іноземного права, в забезпечення якого було укладено та нотаріально посвідчено Договір іпотеки від 16.06.2006р. всупереч вимогам ст. 3 Закону України ”Про іпотеку”.

Відповідно до статті 12 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004р., документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї Договірної Сторони, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони.

Виходячи з положень ст. 1115 ГПК України щодо перевірки юридичної оцінки обставин справи, з огляду на відсутністьскріплення вказаного Кредитного договору належною офіційною печаткою та на відсутністьйого офіційної легалізації,такий договір не може прийматися на території України,як офіційний документ, який має юридичну силу, у тому числі –для підтвердження дійсності основного зобов’язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України ”Про іпотеку”, за відсутності належного процесуального підтвердження існування дійсного основного зобов’язання не може бути підтверджено належне існування похідного зобов’язання –спірного Договору іпотеки.

Відповідно до правил статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням наведеного вище, існування на даний час у відповідних реєстрах записів, які б обмежували права Позивача, як власника щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку ”Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним.

З урахуванням наведеного, постанова апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у даній справі підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Ко Компані” задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010р. залишити без змін.

Головуючий – суддя Козир Т.П.

Судді Малетич М.М.

Мамонтова О.М.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14951620

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

21 червня 2011 р. № 10/227-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Плюшка І.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.,

Мирошниченко С.В.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши заяву Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”

про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 13.04.2011

у справі №10/227-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані”

до Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”

треті особиКомпанія “Kozinskaya River Limited”, Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України

про усунення перешкод у здійсненні права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2010 позовні вимоги ТОВ “Ко Компані” задоволено повністю: усунуто перешкоди у здійсненні права власності ТОВ “Ко Компані” на цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна”, розташований в Обухівському районі Київській області, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів цього нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є ДП “Інформцентр”, записів про його обтяження, на підставі іпотечного договору № 4896 від 16.06.2006 та повідомлення про реєстрацію іпотеки від 16.06.2006.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011 у справі №10/227-10 рішення господарського суду Київської області скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, а судові витрати по справі покладено на позивача.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі №10/227-10 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011 у справі №10/227-10 скасовано, а рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010 залишено без змін.

Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2011 у справі №10/227-10.

У заяві від 12.05.2011 без номера заявник просить постанову Вищого господарського суду України від 13.04.2011 у справі №10/227-10 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 12.07.2010 у справі №39/291 пн, від 16.12.2010 у справі №33/536, від 13.10.2010 у справі №29/395-09, від 15.06.2010 у справі №16/108 та ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2010, від 26.05.2010 мотивовано неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Судова колегія не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 12.07.2010 у справі №39/291, від 13.10.2010 у справі №29/395-09, від 15.06.2010 у справі №16/108, оскільки предмети спорів у зазначеній справі та у справі №10/227-10, про перегляд якої подано заяву, є різними. Так, у справі №39/291 заявлено позов про визнання відсутнім права та припинення правовідносин за спірними договорами, у справі №29/395-09 заявлено позов про розірвання договору, у справі № 16/108 заявлено позов про визнання припиненими зобов'язань майнового поручителя за іпотечним договором та зустрічний позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, тоді як у справі №10/227-10, про перегляд постанови у якій просить заявник, предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права власності.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2010 у справі №33/536 та ухвалами Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.05.2010, від 26.05.2010, на які посилається заявник в якості доказів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справи направлені на новий розгляд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли господарський суд касаційної інстанції у розгляді двох або більше справ за подібних предмета спору, підстав позову та змісту позовних вимог і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Прийняття ж касаційним господарським судом постанови про скасування судових рішень господарських судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору у справі, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України, і на них не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом1 частини першої статті11116 цього Кодексу.

З огляду на викладене підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України відсутні.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED” у допуску справи №10/227-10 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий, суддя І. Плюшко

Судді С. Владимиренко

А. Демидова

С. Мирошниченко

С. Шевчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17850725

Share this post


Link to post
Share on other sites

Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як змішаного договору, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України).

т.е. имущественный поручитель может рассчитывать на права поручителя.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як змішаного договору, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України).

т.е. имущественный поручитель может рассчитывать на права поручителя.

Справа № 127/3172/13-ц

Провадження № 2/127/2030/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Саблук С. А.,

при секретарі Кушнір А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення «Подільська регіональна дирекція» АТ «ОТП Банк» в м. Вінниця за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання припиненими договорів майнової поруки, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі регіонального відділення «Подільська регіональна дирекція» АТ «ОТП Банк» в м. Вінниця про визнання припиненим договору майнової поруки.

Ухвалою суду від 09.04.2013 року було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - ОСОБА_2.

12 квітня 2013 року представником позивачу до суду було подано заяву про зміну предмету позову, яку прийнято до розгляду оскільки вона була подана до початку розгляду справи по суті, що не суперечить вимогам ст.31 ЦПК України.

Позовну заяву мотивовано тим, що договір іпотеки № PML-B00/055/2007/1 від 30.07.2007 року та договір наступної іпотеки № PСNL-B00/185/2007/1 від 18.10.2007 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» посвідченого Приватним нотаріусом вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрованих в реєстрі під №55 та №597 є договорами майнової поруки і вони припинились на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Позивач вважає, що до договорів іпотеки слід застосовувати положення ч. 1 ст. 559 ЦК України оскільки спірний іпотечний договір є змішаним договором який містить в собі як заставу так і поруку, - майнову поруку, оскільки згідно ст.1 ЗУ «Про іпотеку» майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позову з урахуванням заяви про зміну предмету позову, надавиш пояснення аналогічні з викладеними у ній.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що зобов'язання майнового поручителя збільшено не було, відтак у позивача відсутні підстави задля задоволення даного позову. Окрім того представник відповідача посилається на те, що положення ст.559 ЦК України не може розповсюджуватись на іпотеку.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, 12.04.2013 року подав до суду заяву якою вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та просить її задоволити, а справу розглянути без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, 12.04.2013 року подав до суду заяву якою просить суд дану справу розглянути у його відсутність при винесенні рішення по суті покладається на думку суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

30 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-В00/055/2007. Згідно умов даного кредитного договору Банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 260 000 доларів США строком до 29.07.2037 року із застосуванням плаваючої відсоткової ставки, яка складається з 4,99% (фіксований відсоток) річних + FIDR (процентна ставка по строкових депозитах у фізичних осіб у валюті), яка у відповідності до п. 3 кредитного договору відсоткова ставка по даному кредиту є незмінною на весь строк дії кредитного договору. Також кредитним договором сторонами в п. 2 було визначено розмір щомісячного платежу в сумі 2 805,20 доларів США.

В забезпечення належного виконання позичальником, - ОСОБА_2 своїх зобов'язань по кредитному договору № ML-В00/055/2007 між позивачем та відповідачем було укладеного договір іпотеки № PML-B00/055/2007/1 (майнової поруки), посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 55. Згідно з п.3.1. договору іпотеки № PML-B00/055/2007/1 предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,1500 га кадастровий номер земельної ділянки 0520688906:04:006:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на підставі державного акта на земельну ділянку серії ЯБ №701741. Окрім того п.2.1.2.2. договору іпотеки № PML-B00/055/2007/1 передбачено, що цей договір забезпечує належне виконання боржником боргових зобов'язань у випадку збільшення процентної ставки (фіксованої чи плаваючої) на 4 (чотири) % річних в порядку передбаченому кредитним договором.

18 жотня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та третьою особою, - ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № СNL-В00/185/2007. Згідно умов даного кредитного договору Банк надав третій особі кредит в розмірі 50 000 доларів США строком до 19.10.2015 року із сплатою відсотків у фіксованому розмірі 12,49% річних.

В забезпечення належного виконання позичальником, - ОСОБА_3 своїх зобов'язань по кредитному договору № СNL-В00/185/2007 між позивачем та відповідачем було укладеного договір наступної іпотеки № PСML-B00/185/2007/1 (майнової поруки), посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 597. Статтею 3 договору наступної іпотеки № PСML-B00/185/2007/1 передбачено, що предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,1500 га кадастровий номер земельної ділянки 0520688906:04:006:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на підставі державного акта на земельну ділянку серії ЯБ №701741. Окрім того п.2.1.2.2. договору іпотеки № PСML-B00/185/2007/1 передбачено, що цей договір забезпечує належне виконання боржником боргових зобов'язань у випадку збільшення процентної ставки (фіксованої чи плаваючої) на 4 (чотири) % річних в порядку передбаченому кредитним договором.

До кредитного договору № ML-В00/055/2007 від 30.07.2007 року вносились наступні зміни:

- Додатковий договір № ML-В00/055/2007/1 від 05.02.2009 року сторони визначили розмір платежу в наступному порядку з 25.06.2009 року до 26.05.2010р. - 4018,68 дол. США, з 26.05.2010 року - 3018,58 дол. США;

- Додатковий договір №1 від 05.02.2009 року, п.2.1.2.2. сторони наступним домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 4,99% до 26.05.2009 року, а з 26.05.2009 року - 5,05% річних + FIDR;

- Додатковий договір № ML-В00/055/2007/2 від 25.05.2009 року сторони домовились викласти термін «розмір платежу» в частині 1 кредитного договору в наступній редакції - 3 045,65 доларів США;

- Додатковий договір № 2 від 25.05.2009 року сторони домовились, що на період з 25.05.2009 року до 27.07.2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 7,00 % річних. На період з 27.07.2009 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 5,29% + FIDR;

- Додатковий договір №3 від 25.08.2010 року сторони домовились, що на період з 25.08.2010 року по 24.01.2012 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 6,50 % річних. На період з 24.01.2012 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 8,75% + FIDR;

- Додатковий договір №4 від 24.06.2011 року сторони домовились, на період з дати підписання цієї угоди до 25.06.201 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 8,75% + FIDR. На період з 25.06.2011 року до 25.11.2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 6,50 % річних. На період з 26.11.2011 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 9,88% + FIDR.

До договору іпотеки № РML-В00/055/2007/1 від 30.07.2007 року вносились наступні зміни:

- Додатковий договір №1 від 25.05.2009 року сторони домовились викласти термін кредитного договору в наступній редакції: «Кредитний договір №ML-В00/055/2007, укладений між банком та боржником 30.07.2007 року, зі всіма існуючими та майбутніми змінами та доповненнями». Окрім того було встановлено розмір боргових зобов'язань боржника в сумі 264 859,80 доларів США.

До кредитного договору № CNL-В00/185/2007 від 18.10.2007 року вносились наступні зміни:

- Додатковий договір №1 від 23.03.2009 року, п.2.1.1. сторони наступним домовились, що на період з моменту підписання цього договору до 25.02.2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде застосовуватисть процентна ставка передбачена кредитним договором. На період з 25.02.2010 року до повного виконання боргового зобов'язання для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована процентна ставка в розмірі 12,50% річних;

- Додатковий договір № 2 від 25.05.2009 року сторони домовились, що на період з моменту підписання цього договору до 25.05.2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде застосовуватисть процентна ставка передбачена кредитним договором. На період з 25.05.2009 року до 27.07.2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 6,50 % річних. На період з 27.07.2009 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 12,91% річних;

- Додатковий договір №3 від 25.08.2010 року сторони домовились, що на період з 25.08.2010 року по 24.01.2012 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 6,50 % річних. На період з 25.01.2012 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 13,99% + FIDR;

- Додатковий договір №4 від 24.06.2011 року сторони домовились, що на період з 25.06.2011 року по 25.11.2011 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде фіксована відсоткова ставка в розмірі 6,50 % річних. На період з 26.11.2011 року до повного виконання боргових зобов'язань для розрахунку процентів за користування кредитом буде плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток в розмірі 18,59% + FIDR.

До договору наступної іпотеки № РСNL-В00/185/2007/1 від 18.10.2007 року будь-яких змін не вносилось.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Так ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд при дослідженні договору іпотеки та договору наступної іпотеки дійшов висновку, що він за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства), окрім того відповідач самостійно визначив, що дані договори є договорами майнової поруки зазначивши про це в назві договорів.

Згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють заставу та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобов'язання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи - боржника.

Частиною 1 ст. 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), а ч. 1 ст. 553 ЦК України роз'яснює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Тобто виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи -поручителя.

Закон України «Про іпотеку», як спеціальний закон, визначає окремий вид застави - іпотеку.

Так ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказана стаття 1 ЗУ «Про іпотеку» також розкриває поняття «майнового поручителя», згідно якої - майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи -боржника.

Таким чином з аналізу правових норм закону можна дійти висновку, що відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом.

Частиною 3 ст. 213 ЦК України передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, суд приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до договору іпотеки № PML-B00/055/2007/1 від 30.07.2007 року та договору наступної іпотеки № PСNL-B00/185/2007/1 від 18.10.2007 року, як змішаних договорів, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки, відтак іпотека є видом інституту поруки, у зв'язку з чим правовідносини за нею регулюються також параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз даної норми дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо (Постанова ВСУ від 10.10.2012 року у справі №6-112цс12 прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 355 ЦПК України).

Так шляхом підписання між банком та позичальником додаткових договорів 1, 2, 3, 4 до кредитного договору № ML-В00/055/2007 згідно яких відбулось збільшення зобов'язання позичальника шляхом збільшення плаваючої відсоткової ставки, зокрема її складової фіксованого відсотка до 9,88% річних, окрім того було збільшено розмір щомісячного платежу по кредитному договорі до 3018,58 дол. США, що в свою чергу є підставою задля припинення договору майнової поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України у зв'язку із збільшенням зобов'язання позичальника без погодження із поручителем з моменту настання обставин що призводять до її припинення. Також слід зазначити, що таке збільшення відсоткової ставки суперечить п.2.1.2.2. договору іпотеки PML-B00/055/2007/1 (майнової поруки) згідно якої цей договір забезпечує належне виконання боржником боргових зобов'язань у випадку збільшення процентної ставки (фіксованої чи плаваючої) на 4 (чотири) % річних в порядку передбаченому кредитним договором.

Також шляхом підписання між банком та позичальником додаткових договорів 1, 2, 3, 4 до кредитного договору № СNL-В00/185/2007 згідно яких відбулось збільшення зобов'язання позичальника шляхом збільшення плаваючої відсоткової ставки, зокрема її складової фіксованого відсотка до 18,59 % річних в свою чергу є підставою задля припинення договору майнової поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК України у зв'язку із збільшенням зобов'язання позичальника без погодження із поручителем з моменту настання обставин що призводять до її припинення. Окрім того таке збільшення відсоткової ставки суперечить п.2.1.2.2. договору іпотеки PСNL-B00/185/2007/1 (майнової поруки) згідно якої цей договір забезпечує належне виконання боржником боргових зобов'язань у випадку збільшення процентної ставки (фіксованої чи плаваючої) на 4 (чотири) % річних в порядку передбаченому кредитним договором.

Відповідно до абз.1, 3 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу.

А тому позов є обргрунтованим та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Стосовно клопотання позивача щодо застосування наслідків припинення іпотечних договорів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 8 ЦК України передбачено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Слід врахувати, що чинним Цивільним кодексом України не передбачено наслідків припинення правочину, відтак до припинення іпотечного договору слід застосувати наслідки передбачені ст. 216 ЦК України. Згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частина 5 ст. 216 ЦК України зазначає, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно абз.3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» яким звернуто увагу судів на те, що за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України.

Також, як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року, згідно зі статтями 215 і 216 ЦК Українисуди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Статтею 17 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. В даному випаду слід врахувати, що при нотаріальному посвідченні іпотечного договору нотаріусом було внесено записи до реєстрів заборони та іпотек, то при припиненні іпотечного договору його сторони повинні повернутись у стан який існував до укладання та посвідчення такого договору, тобто записи в реєстрах заборон та іпотек підлягають вилученню.

Враховуючи те, що станом на момент укладання та нотаріального посвідчення спірного договору іпотеки діяли положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України №31/5 від 09 червня 1999 року ( який втратив чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 року № 1844/5), та тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек, затверджений постановою № 410 від 31 березня 2004 року ( яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року N 824), якими на нотаріусів (в т.ч. і приватних) були покладені функції реєстратора, відповідних реєстрів.

Проте, відповідно до положень ст.ст. 2, 9, 16 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012 року «Про затвердження порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна», припинено доступ державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, приватних нотаріусів до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, а реєстраторів бюро технічної інвентаризації - до Реєстру прав власності на нерухоме майно, а повноваження щодо виключення з Реєстру прав власності на нерухоме майно відомостей про обтяження речових прав, покладені виключно на державного реєстратора.

Таким чином з аналізу вищезазначених норм закону випливає, що з метою систематизації та спрощення ведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, всі данні із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна поступово, переносяться державним реєстратором у Реєстр прав власності на нерухоме майно при першій необхідності, після чого подальша реєстрація стану речових прав проводяться у відповідності до вище вказаних нормативних актів.

Відтак єдиним уповноваженим суб'єктом на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також їх змін, що виникли за спірним договором, є Державна реєстраційна служба Вінницького міського управління юстиції Вінницької області.

Таким чином заява про застосування наслідків припинення іпотечного договору підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що позивач поніс судові витрати, суд вважає, за доцільне, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 17 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 11, 16, 213, 216, 546, 509, 553, 554, ч.1 ст. 559, 583, 598 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 88, 212, 213, 215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати припиненим договір іпотеки № PML-B00/055/2007/1 укладений 30 липня 2007 року між ОСОБА_1 (ІДПН - НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (код за ЄДРПОУ - 21685166, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Жилянська, 43) посвідчений Приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 за реєстровим №55.

Застосувати наслідки припинення іпотечного договору № PML-B00/055/2007/1 від 30 липня 2007 року та зобов'язати Державну реєстраційну службу Вінницького міського управління юстиції Вінницької області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек відомості про зняття заборони, припинення іпотеки та зняття обтяження нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,1500га, кадастровий номер 0520688906:04:006:0052, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку було обтяжено на підставі договору іпотеки №PML-B00/055/2007/1 від 30.07.2007 року укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН - НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (код за ЄДРПОУ - 21685166, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул.Жилянська, 43), посвідченого Приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі під № 55.

Визнати припиненим договір наступної іпотеки № PСNL-B00/185/2007/1 укладений 18 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 (ІДПН - НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (код за ЄДРПОУ - 21685166, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул.. Жилянська, 43) посвідчений Приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_4 за реєстровим №597.

Застосувати наслідки припинення договору наступної іпотеки № PСNL-B00/185/2007/1 від 18 жовтня 2007 року та зобов'язати Державну реєстраційну службу Вінницького міського управління юстиції Вінницької області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек відомості про зняття заборони, припинення іпотеки та зняття обтяження нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,1500га, кадастровий номер 0520688906:04:006:0052, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку було обтяжено на підставі договору наступної іпотеки № PСNL-B00/185/2007/1 від 18.10.2007 року укладеного між ОСОБА_1 (ІДПН - НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (код за ЄДРПОУ - 21685166, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Жилянська, 43), посвідченого Приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі під № 597.

Судові витрати стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (код за ЄДРПОУ - 21685166, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул.Жилянська, 43) в особі регіонального відділення «Подільська регіональна дирекція» АТ «ОТП Банк» в м. Вінниця обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк в м. Вінниця» на користь ОСОБА_1 (ІДПН - НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1) в сумі 229,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31176056

Share this post


Link to post
Share on other sites

Рішення класне, справедливе. Але: постанова пленуму ВССЦКС № 5 від 30.03.2012 р. "23. При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена".

А суди, як правило, в 95% керуються постановами пленуму...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Рішення класне, справедливе. Але: постанова пленуму ВССЦКС № 5 від 30.03.2012 р. "23. При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена".

А суди, як правило, в 95% керуються постановами пленуму...

1. Норма Цивільного кодексу України:

«Стаття 1057-1. Правові наслідки недійсності кредитного договору

2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.»

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/parao4904#o4904

2. Висновок суду:

«Суд при дослідженні договору іпотеки та договору наступної іпотеки дійшов висновку, що він за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства), окрім того відповідач самостійно визначив, що дані договори є договорами майнової поруки зазначивши про це в назві договорів.

Згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють заставу та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобовязання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи - боржника.

Частиною 1 ст. 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), а ч. 1 ст. 553 ЦК України роз'яснює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Тобто виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи -поручителя.

Закон України «Про іпотеку», як спеціальний закон, визначає окремий вид застави - іпотеку.

Так ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказана стаття 1 ЗУ «Про іпотеку» також розкриває поняття «майнового поручителя», згідно якої - майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи -боржника.

Таким чином з аналізу правових норм закону можна дійти висновку, що відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом.»

Share this post


Link to post
Share on other sites

1. Норма Цивільного кодексу України:

«Стаття 1057-1. Правові наслідки недійсності кредитного договору

2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.»

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/parao4904#o4904

2. Висновок суду:

«Суд при дослідженні договору іпотеки та договору наступної іпотеки дійшов висновку, що він за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства), окрім того відповідач самостійно визначив, що дані договори є договорами майнової поруки зазначивши про це в назві договорів.

Згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють зазставу та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобовязання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи - боржника.

Частиною 1 ст. 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), а ч. 1 ст. 553 ЦК України роз'яснює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Тобто виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи -поручителя.

Закон України «Про іпотеку», як спеціальний закон, визначає окремий вид застави - іпотеку.

Так ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказана стаття 1 ЗУ «Про іпотеку» також розкриває поняття «майнового поручителя», згідно якої - майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи -боржника.

Таким чином з аналізу правових норм закону можна дійти висновку, що відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом.»

Повністю згоден, але такі рішення місцевих судів - одиничні. Не бачив жодного подібного ВССЦКС. От якби було хоча б одне, це була б маленька перемога над бакківським свавіллям.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Хорошее решение , нужно обязательно проследить его судьбу.

У кого ще є думки з приводу рішень з майновою порукою???

Share this post


Link to post
Share on other sites

У кого ще є думки з приводу рішень з майновою порукою???

Для начала в суде необходимо доказать ,что Ваш договор смешанный и имеет признаки договоров ипотеки и поручительства . Но вото интересно в ЗУ про ипотеку , прописано что имущественный поручитель (ипотекодержатель), отличный от должника несет ответственность в пределах стоимости ипотеки , а банки в исках лупят ,как с фин.поручителей . Это и есть случай смешанного договора , но как дальше выводить и подводить под ч.4 ст.559 , давайте обсуждать.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Для начала в суде необходимо доказать ,что Ваш договор смешанный и имеет признаки договоров ипотеки и поручительства . Но вото интересно в ЗУ про ипотеку , прописано что имущественный поручитель (ипотекодержатель), отличный от должника несет ответственность в пределах стоимости ипотеки , а банки в исках лупят ,как с фин.поручителей . Это и есть случай смешанного договора , но как дальше выводить и подводить под ч.4 ст.559 , давайте обсуждать.

А вышеуказанное решение ВСУ, что нельзя взять за основу?

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вышеуказанное решение ВСУ, что нельзя взять за основу?

За основу чего , для признания , что Ваш именно договор ипотеки - это смешанный договор , нужно во-первых это доказать , во-вторых , Ваши доказательства должны быть судом приняты или отвергнуты , в-третьих , в-четевыртых и т.д.

Использовать решения ВХСУ ,не видя текстов договоров ипотеки , невозможно достигнуть желаемое .

Вот я и написал , как доказать что Ваш договор смешанный , видимо для начала нужен иск банка , где будет указано что взыскать задолженность ХХХ грн. по кредитному договору путем обращения взыскания на предмет ипотеки и продажи на публичных торгах ,к нему будет приложен расчет задолженности с % , которую Вы как имущественный поручитель должны погасить перед банком ,а перед этим д.б. требование банка о погашении Вами как ипотекодателем задолженности по кредиту за Должника в сумме ХХХ грн., отличной от суммы , указанной в договоре ипотеки , а именно залоговой стоимости .

Если так ,тогда юристы банка сами указывают на смешанный характер Вашей ипотеки и тогда есть смысл бороться . А если просто иск о взыскании предмета ипотеки ,то значит у Вас просто договор ипотеки .

Давайте попытаемся на форуме на примере конкретного договора ипотеки с замазанными данные составить исковое требование для работы по ч.4 ст.559

Еще забыл , некоторые банки в ДИ указывают на возможность изменения процентов в будущем по кредитному договору с Должником .

Еще раз ВСЕ ЭТО касается ДИ где должник и ипотекодатель разные субъекты . Давайте свой ДИ и на Вашем примере будем бороться с механизмом.Удачи!

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/23028/17
      Провадження № 12-286гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника відповідача - Огулькової А. М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (далі - ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року (судді Власов Ю. Л., Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) у справі № 910/23028/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 14 грудня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      1.2. Позов мотивовано тим, що сторони у справі уклали договір поруки, за яким відповідач (поручитель) зобов`язався відповідати за виконання боржником (третьою особою) своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії. Боржник (третя особа) своїх зобов`язань за договором кредиту не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 77 341 688,79 грн. Позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, належне відповідачу, в рахунок часткового погашення заборгованості, який рішенням від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 задоволено в повному обсязі.
      1.3. Ураховуючи, що заборгованість за договором кредиту залишилась частково непогашеною, позивач звернувся з цим позовом про стягнення заборгованості за донарахованими з 11 травня по 10 листопада 2017 року відсотками у розмірі 206 378,93 дол. США, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 10 листопада 2017 року становило 5 481 130,17 грн, а також 3 725 526,53 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитним договором.
      1.4. Відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі з тих підстав, що порука за договором поруки № 44.02-13-109/П є припиненою, оскільки минув шестимісячний строк звернення позивача до відповідача як до поручителя з вимогою відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю з тих підстав, що в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя повинен обчислюватися або з моменту настання строку виконання зобов`язання за основним договором або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      2.2. За змістом рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315, строк виконання боржником на користь позивача основного зобов`язання станом на 11 липня 2014 року настав. Водночас доказів звернення до відповідача як поручителя з вимогою протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України позивач суду не надав, з огляду на що порука є припиненою.
      2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 11 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Вирішив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками в сумі 206 378,93 дол. США, що еквівалентно 5 481 130,17 грн, пеню за відсотками у сумі 3 725 526,53 грн, а також вирішив питання про розподіл судового збору.
      2.4. Апеляційний господарський суд указав на те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням, а стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє дії кредитного договору та не позбавляє позивача права нараховувати відсотки на суму заборгованості за договором до моменту її фактичного погашення.
      2.5. Таким чином, сплата процентів є окремим зобов`язанням третьої особи, строк виконання якого настав не пізніше останніх шести місяців до дати звернення позивача до суду з відповідним позовом, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а відтак договір поруки на момент звернення позивача до суду з цим позовом у частині забезпечення виконання третьою особою зобов`язання зі сплати спірних процентів не є припиненим.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 12 жовтня 2018 року ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, у якій просило скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року.
      3.2. У касаційній скарзі товариство зазначило про те, що умовами кредитного договору було передбачено, що в разі невиконання позичальником обов`язків за цим договором протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування вважається таким, що сплив, а позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції, тож саме з цими обставинами пов`язаний початок перебігу шестимісячного строку для можливості звернення позивача з вимогами до поручителя на підставі договору поруки, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.
      3.3. Крім того, скаржник посилався на неврахування судом фактичних обставин, зокрема щодо порушення стосовно основного боржника справи про банкрутство, що також є підставою для настання строку виконання ним основного зобов`язання.
      3.4. Серед іншого, у касаційній скарзі зазначено про необхідність з`ясування належної юрисдикції у цьому спорі, що виник з правочину, укладеного для забезпечення зобов`язання, стороною якого є фізична особа, виходячи із суб`єктного складу основного зобов`язання. При цьому скаржник посилається на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц.
      3.5. Ухвалою від 3 грудня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, справу № 910/23028/17 разом із касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.6. Ухвалою від 17 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/23028/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. ПАТ «Укрсоцбанк» надав відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в яких проти задоволення касаційної скарги заперечував, зазначав, що: 1) у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 599 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу; 2) посилання скаржника на неврахування судом обставин щодо банкрутства боржника є неспроможним, оскільки зазначені обставини не були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій; 3) враховуючи вимоги частини другої статті 310 ГПК України, скаржник повинен був довести, що не заявив про непідсудність цієї справи у суді першої інстанції з поважних причин, однак жодних поважних причин товариство не навело, крім того, за предметним та суб`єктним критеріями ця справа підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.
      4.2. Скаржник надав додатково письмові пояснення, в яких покликався на постанови Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 202/4494/16-ц, № 444/9519/12, та вказав на те, що позивач (кредитодавець) звертався з вимогою про дострокове повернення кредиту в порядку статті 1050 ЦК України у червні 2011 року, що підтверджується, зокрема, додатком 6 до позовної заяви у справі № 54/315 та було предметом оцінки у межах цієї справи.
      4.3. У судовому засіданні представник скаржника доводи, викладені у касаційній скарзі та письмових поясненнях підтримав, просив постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Суди встановили, що 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор), та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П (кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
      5.2. Пунктом 1.1.1 кредитного договору встановлено, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 13 % річних та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному цим договором, у межах максимального ліміту заборгованості до 3 150 000,00 дол. США, з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості з 10 березня 2008 року, кожного 10-го числа місяця ліміт зменшується на 26 250,00 дол. США з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 6 лютого 2018 року, на умовах, визначених цим договором.
      5.3. Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору боржник зобов`язався сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому пунктом 1.1.1 цього договору, з таким порядком сплати процентів за користування кредитом: у валюті кредиту щомісячно до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, у якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі, на визначений сторонами банківський рахунок.
      5.4. Пунктом 3.3.9 кредитного договору встановлено, що боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту відповідно до графіка змін максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1 цього договору, в сумі різниць між максимальним лімітом заборгованості, що діяв у попередньому періоді, та максимальним лімітом заборгованості, що діятиме в наступному періоді, в строк не пізніше останнього дня попереднього періоду, а також у кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, що визначений у пункті 1.1.1 цього договору.
      5.5. Пунктом 4.1 кредитного договору обумовлено, що в разі прострочення позичальником сплати процентів, визначених у пункті 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків, визначених у підпунктах 1.1, 2.6, 3.2.3, 2.12.3, 3.3.18, 3.3.19, 4.3, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у цей період.
      5.6. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 (позичальник) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (поручитель) уклали договір поруки № 44.02-13-109/П, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П від 7 лютого 2008 року, а також за відшкодування витрат кредитора, пов`язаних з пред`явленням вимог і отриманням виконання за договором кредиту, та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов`язків за договором кредиту в порядку черговості, встановленої договором кредиту.
      5.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до компанії «Родел Трейдінг Лімітед», ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - позов задоволено повністю та в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 . перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами про надання відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року № 44.29-48-79/П та № 44.29-48-80/П, яка станом на 11 липня 2014 року складає 77 341 688,79 грн., а саме: за договором № 44.29-48-79/П - за кредитом у сумі 14 714 433,00 грн та за відсотками в сумі 14 022 412,76 грн; за договором № 44.29-48-80/П - 4 155 772,86 дол. США. що за курсом НБУ становить 48 604 843,03 грн, а саме: за кредитом 33 916 924,47 грн та за відсотками в сумі 14 687 918,57 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності компанії «Родел Трейдінг Лімітед» (Дрейк Чамбес , П. С. 3321, Роад Таун, Тортола, Британські Віргінські Острови) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно.
      5.8. Предметом позову у справі № 910/23028/17 є вимоги позивача про стягнення з відповідача як поручителя 206 378,93 дол. США заборгованості за відсотками та 3 725 526,53 грн пені за відсотками за кредитним договором № 44.29-48-80/П від 07 лютого 2008 року на підставі договору поруки № 44.02?3-109/П від цієї ж дати. Позивач вважає, що оскільки вартості іпотечного нерухомого майна, на яке було за рішенням суду звернено стягнення для погашення заборгованості за кредитним договором № 44.29?48-80/П від 7 лютого 2008 року, виявилось недостатньо для повного задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк», то відтак основне зобов`язання боржника (третьої особи) не припинилось, на борг, що залишився, нараховуються відсотки відповідно до умов та строків, визначених кредитним договором, і строк звернення до відповідача як поручителя за такими строковими платежами не сплив.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.6. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.7. За змістом розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції цього Закону зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей. Так, підпунктом 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      6.8. Як убачається зі штампа Укрпошти на конверті відправлення, позов у цій справі було надіслано банком до Господарського суду міста Києва 14 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ.
      6.9. За статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом)підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.10. Відповідно до змісту частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      6.11. За статтею 21 ГПК України (у відповідній редакції) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
      6.12. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов банку до товариства про стягнення коштів за договором поруки поданий з додержанням вимог процесуального закону, який діяв до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідає як суб`єктним так і предметним критеріям наведених вище норм, а відтак правильно прийнятий до розгляду судом та розглянутий за правилами, що діють після набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідно до приписів підпункту 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (в редакції цього Закону).
      6.13. Посилання на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40), є помилковим, оскільки у цій постанові йдеться про правила, які підлягають застосуванню з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання. Втім у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлені 14 грудня 2017 року щодо поручителя та не об`єднані з вимогами щодо виконання кредитного договору.
      Щодо суті спору
      6.14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.15. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.16. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.17. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.18. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      6.19. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      6.20. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.21. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      6.22. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.
      6.23. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.24. Відповідно до части другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      6.25. За пунктом 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених у пунктах 3.3.8 - 3.3.10 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      6.26. Як зазначалось вище, рішенням суду у справі № 54/315 стягнута заборгованість за кредитним договором, яка нарахована станом на 11 липня 2014 року, цим рішенням суду з іпотекодавця стягнуто заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно, вартості якого виявилось недостатньо для повного задоволення вимог позивача, внаслідок чого станом на 1 грудня 2014 року за третьою особою значилась строкова заборгованість у сумі 1 023 750,00 дол. США та прострочена заборгованість у сумі 1 876 188,06 дол. США.
      6.27. Таким чином, банквикористав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень пункту 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов`язань - як основного, так і акцесорних - є таким, що настав.
      6.28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      6.29. Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).
      6.30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
      6.31. Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 червня та 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      6.32. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
      6.33. З огляду на викладене, встановивши, що позивач звернувся з цим позовом до поручителя лише у грудні 2017 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука за договором № 44.02-13-109/П від 7 лютого 2008 року є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, а відтак у позові відмовив. Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      7.2. За правилами статті 312 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      7.3. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Суд першої інстанції ухвалив по суті правильне судове рішення, яке відповідає закону. Тому постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у цій справі залишити в силі.
      8. Щодо судового збору
      8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» задовольнити.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року скасувати.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі № 910/23028/17 залишити в силі.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (01014, м. Київ, вул. Мічуріна, 54-А, прим. 2, код 33603182) 276 199 (двісті сімдесят шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 70 копійок судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90021621
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      справа № 203/3364/17
      провадження № 61-7376св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»),
      розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,
      ВСТАНОВИВ :
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
      Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
      Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо.
      Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
      Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА».
      Відзив/заперечення на касаційну скаргу
      У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення.
      Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії.
      13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили.
      13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 .
      Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084.
      У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору.
      У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо.
      Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум».
      Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
      Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
      Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
      Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
      Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України).
      Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
      Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа.
      Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.
      Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС».
      Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум».
      Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення.
      Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору.
      Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.
      Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати.
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити.
      Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. М. Русинчук
      Судді Н. О. Антоненко
      І. О. Дундар
      В. І. Журавель
      Є. В. Краснощоков
      Джерело: ЄДРСР 87984982
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема:
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень;
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Черкаського апеляційного суду
      Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
      Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. 
      Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
      При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
      Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.
      Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
      Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи солідарно суму боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на висновок експерта № СЕ2017/081 від 30.01.2019, згідно якого зроблено висновок, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: по тілу кредиту 11052,00 доларів США; по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 24.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13, пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 по 29.05.2016 становила 80731,63 грн., зокрема: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що пунктом 4.4. Кредитного договору № 895/06-034-563 від 23.08.2005, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8., 3.3.12.-3.3.14., та 3.3.19. цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п. 1.3. більше, ніж п`ять днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.9. та 3.3.10 (сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Аналогічні положення містить пункт 7.4. Кредитного договору. (а.с. 12-13 том 1).
      Таким чином сторони у такий спосіб урегулювали питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту у розмірі 596 дол. США ОСОБА_1 здійснила 07 квітня 2009 року, (а.с. 20 звор. сторона т. 1), і після цього жодних платежів на виконання умов договору відповідачем не здійснювалося.
      Отже, ураховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, строк кредитування вважається таким, що сплив через шістдесят днів після внесення останнього платежу, тобто 7 червня 2009 року, відтак саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права.
      Проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише 24 червня 2016 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про його застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої до 7 червня 2013 року.
      Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16 та неодноразово був підтриманий у постановах Верховного Суду в схожих справах за участю ПАТ «Укрсоцбанк».
      Разом з тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків, нарахованої за період з 2008 року по 30 травня 2016 року, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності, адже нарахування зазначеної заборгованості є неправомірним з огляду на таке.
      В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк»» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 73500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2025 року.
      Пунктом 1.2 укладеного договору встановлено, що кредит надається на придбання нерухомого майна - двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Відповідно до пункту 2.2 днем надання кредиту, вважається день видачі Позичальнику готівкових коштів в сумі Кредиту (73 500 доларів США).
      З договору Кредиту випливає, що в день укладення цього Договору з Позичальником, Кредитор (банк) уклав іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку заставне нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири у АДРЕСА_1 .
      Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-563 від 22.08.2005 збільшена процентна ставка за користування кредитом до 14 процентів річних з 20.10.2008 року (а.с. 14 т. 1)
      Крім того, 23 серпня 2005 року між позивачем, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки від № 895/06-034-563 (а.с. 15-17 т. 1).
      Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Позивач виконав взяті за договором зобов`язання та надав кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 14-01 від 23 серпня 2005 року на суму 73 500 доларів США, що в еквіваленті складає 371 175 грн. (т. 1, а.с. 18).
      ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання.
      Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є. від 29 грудня 2010 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту і сплаті відсотків, що передбачені п.п. 3.3.9, 3.3.10, та на підставі ст. 4 Договору кредиту та ст. 4 Іпотечного договору, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 95 487 доларів США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 24.11.2010 року становить 757 949, 38 грн., в тому числі 61 527, 00 доларів США сума заборгованості за кредитом, 16 075, 40 дол. США сума заборгованості за відсотками, 1001, 77 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183,11 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 700 дол. США - штрафи, передбачені кредитним договором, тому у зв`язку з стягненням заборгованості на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані вимоги про повне погашення кредитної заборгованості, які не були виконані (т.1 а.с. 70, 72-73).
      Виданий виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Ю. Є. від 29 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , вказує на те, що банк змінив умови договору з цієї дати, а відтак право вимагати повернення кредитних коштів та процентів у нього припиняється.
      Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
      На час звернення з таким позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
      Виконавчий напис нотаріуса від 29.12.2010 року щодо звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
      Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
      Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.
      Аналогічний правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
      Враховуючи, що право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то починаючи з 8 червня 2009 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків позовна давність не може бути застосована, оскільки така вимога є необґрунтованою.
      З огляду на положення частин другої та третьої статті 549 ЦК України, відповідно до яких штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у процентах від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, за відсутності правових підстав для нарахування процентів після 7 червня 2009 року, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків за указаний період.
      Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами щодо вимог апеляційної скарги, які стосуються стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .
      Суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги банку щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 з наступних підстав.
      Укладеними договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 та 2 між банком та ОСОБА_1 , сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами, що відповідно збільшило обсяг зобов`язання боржника, а також обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке остання не надавала.
      Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
      Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
      Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
      Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
      З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
      Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
      Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року.
      У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
      Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
      Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
      Враховуючи наведене, банк не пред`явив до поручителя ні вимоги, ні позову у строк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, такий строк відповідно до п. 4.4. кредитного договору настав на п`ятий день після виникнення прострочки позичальника у 2009 році.
      Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
      Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
      При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
      У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
      Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
      Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову повністю.
      Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково.
      Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно-процесуальним законом.
      Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2019 року.
      Головуючий 
      Судді 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86032550
    • By Marina-NET
      Не часто удается получить истинное удовольствие от судебной практики Верховного Суда, но вот нашлось такое решение : http://reyestr.court.gov.ua/Review/85805018
      Обстоятельства дела таковы: 
      ТОВ «Кей-Колект» выкупил у ПАТ «УкрСиббанк» право требования долга физлица по кредитному и ипотечному договорам, заключенным в 2006 году. "Хитрый" ТОВ «Кей-Колект» принял предмет ипотеки в собственность по цене, указанной в ипотечном договоре в гривнах (сумма оказалась небольшая), а остальную сумму задолженности, рассчитанную им самостоятельно в долларах США, аннулировал - простил. Уведомление о аннулировании - прощении долга ТОВ «Кей-Колект» направил заемщику-должнику и в налоговую службу по месту регистрации заемщика - с целью начисления такому заемщику налога на "дополнительное благо". Т.е., не желая платить налог на доход самостоятельно, кредитор решил переложить это бремя на заемщика.
      Заемщик оспорил порядок перехода прав собственности на предмет ипотеки в суде. Суд удовлетворил требования заемщика и признал  регистрацию права собственности на недвижимое имущество (предмет ипотеки) за ТОВ «Кей-Колект» незаконной.
      Затем, заемщик обратился с иском в суд о прекращении ипотеки, в связи с прощением кредитором его долга по кредитному договору - предоставив письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении должнику значительной суммы долга в долларах США.
      Суды первой и апелляционной инстанций исследовали письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении долга заемщику по кредитному договору и согласились с истцом-заемщиком, что его обязательства по основному обязательству прекращены полностью путем прощения, а как следствие - признали прекращенным договор ипотеки.
      ТОВ «Кей-Колект» обжаловал такие судебные решения, настаивая, что долг был прощен по ошибке, не уполномоченным сотрудником компании и в связи с принятием в собственность кредитором предмета ипотеки.
      Верховный суд отказал в удовлетворении кассационной жалобы ТОВ «Кей-Колект» полностью.
      ВС констатировал, что "прощение долга" - односторонний договор, составлен кредитором письменно, четко выражает волю кредитора, соответствует нормам ЦКУ и ни как не связывается с действиями кредитора по взысканию предмета ипотеки во внесудебном порядке.
      Наслаждайтесь :
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      30 жовтня 2019 року
      м. Київ
       
      справа № 686/5252/17
      провадження № 61-27666 св 18
       
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати  Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),  Журавель В. І., Русинчука М. М.,
       
      учасники справи:
      позивач -  ОСОБА_1 ,
      відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»
      розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року в складі судді Карплюка О. І. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила припинити обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що вказане обтяження накладене на належне їй нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 11089485000 від 05 грудня 2006 року.
      У грудні 2015 року на адресу позивача від ТОВ «Кей-Колект», яке згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року набуло від ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги до ОСОБА_1 , надійшло повідомлення про анулювання боргу позивача за кредитним договором № 11089485000.
      У зв'язку з прощенням кредитором боргу позивач вважала припиненим основне кредитне зобов`язання та зобов`язання за договором іпотеки, з огляду на що просила припинити обтяження належної їй квартири.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області              від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» задоволено, припинено обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зняття обтяження з належної позивачеві квартири у зв`язку з припиненням іпотеки внаслідок прощення (анулювання) кредитором боргу ОСОБА_1 за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року апеляційна скарга відповідача відхилена, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року залишене без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      У серпні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, в якій відповідач просив скасувати зазначені судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
      На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України дана справа передана до Верховного Суду.
      Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Відповідач в касаційній скарзі послався на те, що суди не з`ясували чи дійсно мало місце припинення кредитного та іпотечного зобов`язань позивача перед ТОВ «Кей-Колект», враховуючи, що прощення боргу було здійснене у зв`язку з позасудовим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», однак указане рішення державного реєстратора в подальшому було скасоване судом. Крім того зазначав, що суди не перевірили повноважень осіб, якими було прийняте рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 .
      Заперечення/відзив на касаційну скаргу
      Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 05 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11089485000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 43 970 доларів США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном поверненням кредиту 05 грудня 2017 року.
      07 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 .
      На підставі указаного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07 грудня 2006 року зареєстроване обтяження на предмет іпотеки у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.
      12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладений договір факторингу та договір відступлення права вимоги, за умовами яких банк відступив фактору своє право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредиту № 11089485000 від 05 грудня 2006 та договором іпотеки від 07 грудня 2006 року.
      14 серпня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» прийняло рішення про анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11089485000, яка станом на 28 липня 2015 року складала 52 720 доларів США, що підтверджується повідомленням про анулювання боргу, яке ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_1 25 листопада 2015 року.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
      За положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
      Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням наведених норм та на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення обтяження нерухомого майна, враховуючи припинення зобов`язання, на підставі якого воно було накладене.
      Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів керується тим, що прощення(анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.
      Отже, суди правильно встановили, що кредитне та іпотечне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення ТОВ «Кей-Колект» про анулювання боргу.
      Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам ТОВ «Кей-Колект» відносно того, що кредитор анулював борг з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, однак рішенням суду реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором була скасована, зазначивши, що вказані доводи не спростовують рішення кредитора про прощення боргу ОСОБА_1 , яке в позасудовому чи судовому порядку скасовано не було й залишається чинним.
      Суди обґрунтовано виходили з того, що рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям.
      Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що рішення про прощення (анулювання) боргу ОСОБА_1 було прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили повноваження осіб, якими прийняте рішення про анулювання боргу, підлягають відхиленню, оскільки повідомлення про анулювання боргу підписане генеральним директором ТОВ «Кей-Колект» Шалай А. В., яка згідно статуту відповідача є його керівником і підписантом.
      Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
      Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін.
      Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
      Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді:                                                                                                    Н. О. Антоненко
                                                                                                                      В. І. Журавель
                                                                                                                  М. М. Русинчук