у.zaporozhskiy

Решения 3-х инстанций о прекращении ипотеки с ОТП банком и признании пунктов разрешающих повышение недействительными

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

РІШЕННЯ
іменем України

04.10.11 р.

Справа № 30/75пд

Господарський суд Донецької області у складі

судді Попкова Д.О.,
при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23602109

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 216685166

про: визнання окремих положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. не дійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р.

із залученням Третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30478911

та Третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2, м. Донецьк

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_3 (за довіреністю б/н від 23.11.2010р.);

від Відповідача ОСОБА_4 (за довіреністю б/н від 16.08.2011р.);

від Третьої особи 1 не зявився;

від Третьої особи 2 не зявився

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 09.08.2011р. на 20.09.2011р., а з 20.09.2011р. до 04.10.2011р.

У судовому засіданні 04.10.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк ”, м. Київ (далі Відповідач) про визнання окремих положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. не дійсними, а саме:

п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»;

п. 2.1.2. в частині слів Застереження: «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»;

п. 2.3. повністю,

а також про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” права іпотеки за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” договором іпотеки №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №8119465 від 27.10.2008р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №8119456 від 27.10.2008р.,

та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою : Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718, що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008року, виданого МКП «Маріупольське БТІ»

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення іпотечних правовідносин внаслідок збільшення обсягу забезпеченого іпотекою кредитного зобовязання без відповідного погодження майнового поручителя на таке збільшення, продовження перебування майна під іпотечним обтяженням та ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав іпотечний договір №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., з додатковими угодами; докази права власності на нерухоме майно;витяг з Державного реєстру іпотек станом на 13.07.2011р.; витяг з єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна станом на 13.07.2011р.; договір про надання кредитної лінії №СR 08-271/100 від 26.05.2008р. з додатковими угодами; лист до ПАТ «ОТП Банк» з доказами отримання; правоустановчі документи, ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство №5/38Б; ухвалу у справі про банкрутство №5/38Б за результатами підготовчого засідання; оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство №5/38Б, нормативно обґрунтувавши вимоги посиланням на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 217, 236, 317, 319, 321, 509, 541, 543, 554, 559, 572, 575, 583, 651, 654, 1046, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 9 Закону України „Про іпотеку”.

У наданому відзиві на позов №100-04-2621 від 18.08.2011р. (а.с.а.с.4-6 т.2) Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: неможливість застосування до розглядуваних іпотечних правовідносин положень ст. 559 Цивільного кодексу України та відсутність інших підстав для припинення іпотеки; погодження Позивача на ймовірне збільшення розміру процентної ставки шляхом підписання спірного договору; відсутність звернень на погодження розпорядження предметом іпотеки.

Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.7-19, 22-27 т.2).

Ухвалою суду від 22.07.2011р. до участі у справі залучено у якості Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк (далі Третя особа 1) та Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Реєстратора Державного реєстру іпотек приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 (далі Третя особа 2).

Третя особа 1 через канцелярію суду 09.08.2011р. надала письмові пояснення №107/27-93 від 08.08.2011р. (а.с.а.с.118, 119 т.1) з додатками (а.с.а.с.120-133 т.1), якими повідомила про: укладання з Відповідачем кредитного договору, зобовязання за якими забезпечувалися іпотекою Позивача, і вимоги за яким були включені до реєстру вимог кредиторів в межах справи про банкрутство №27/93б; відсутність інформації про повідомлення майнового поручителя про підписання додаткових угод до кредитного договору.

Третя особа 2 через канцелярію суду 06.09.2011р. і 19.09.2011р. надала заяви (а.с.а.с.28, 49 т.2) про розгляд справи без її участі, виклавши в ідентичних поясненнях від 08.08.2011р. (а.с.а.с.107-109 т.1) та від 19.09.2011р. (а.с.а.с.50, 51 т.2) відомості щодо процедури укладання спірного договору і додаткових угод до нього, внесення до відповідних реєстрів даних про іпотечне обтяження майна.

Третьою особою 2 були представлені витребувані судом документи (а.с.а.с.110-116 т.1).

У судовому засідання 04.10.2011р. присутні представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких інших доказів на її підтвердження.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомлених Третіх осіб 1, 2 у світлі наданих до справі документів, які достатньою мірою (з точки зору можливості надання правої оцінки) відображають їх позицію відносно розглядуваних правовідносин, не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дійсно, за змістом ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України участь третьої особи у судовому засіданні є процесуальним правом, а не обовязком останньої, від реалізації якого не може перебувати у залежності встановлення судом правової визначеності по суті заявлених позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2008р. між Відповідачем - Закритим акціонерним товариством (попередня назва організаційно-правової форми відповідача, що вбачається з ст. 1 його статуту а.с.19 т.2)"ОТП Банк" (Банк) та Третьою особою 1 - Відкритим акціонерним товариством «Обласна аптечна управляюча компанія» (Позичальник) укладений договір про надання кредитної лінії (а.с.а.с.52-64 т.1) за №СR 08-271/100 (далі договір кредиту/кредитний договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого Банк надає Позичальнику Кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику Кредит (в гривні та/або євро та/або доларах США) в розмірі, що не перевищує Ліміт фінансування, для поповнення обігових коштів а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку Кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому Договорі. Договір укладено з Додатками.

Пунктом 1.3. Договору Кредиту передбачено, що право Позичальника виникає на отримання кредиту(траншу) з моменту (в редакції, запровадженій п. 2. договору №1 про зміну кредитного договору від 27.10.2008р.) укладання між Банком та Поручителем, на прийнятних для Банку умовах, та набрання чинності договором іпотеки нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, б.181, прим. 68, з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань.

Відповідно до п. 1.4.1. Договору Кредиту встановлені наступні умови щодо плати за кредит:

- проценти в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі 11,5% (одинадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі 13,5% (тринадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами;

- проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі 11,5% (одинадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі 13,5% (тринадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами;

- проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 21% (двадцять один процент) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п.1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 23% (двадцять три процента) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

Положення п. 1.4.1. встановлює домовленість сторін про автоматичне (без укладання будь-якої додаткової угоди) збільшення на 2% визначених в п. 1.4.1. процентних ставок протягом 7 банківських днів, що є наступними за днем, коли Банку стало відомо про настання будь-якої з наступних подій невиконання та/або неналежне виконання Позичальником протягом дії договору будь-якого із своїх зобовязань, передбачених пп. 2.3.1. (з підпунктами), 2.3.6., 2.3.9-2.3.12. цього Договору. Банк повідомляє про таке збільшення процентної ставки протягом 10 банківських днів з дати перегляду процентної ставки.

Задля забезпечення зобовязань Позичальника перед Банком за вказаним вище кредитним договором 27.10.2008р. між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" (Іпотекодавець майновий поручитель за зобовязаннями Відкритого акціонерного товариства „Обласна аптечна управляюча компанія”) був укладений і посвідчений нотаріально іпотечний договір № PL 08-738/100 (а.с.а.с.12-27 т.1), згідно умов п.п. 1.1 1.4. якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення Позичальником Основного зобовязання нерухоме майно: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.а.с.32, 33 т.1), за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718 (а.с.34 т.1), що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008р. (а.с.35 т.1), виданого МКП «Маріупольське БТІ», вартістю за згодою сторін 781766,05грн.

Пунктом 2.1. вказаного іпотечного договору (далі спірний договір) визначені зміст і розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, у тому числі:

- п. 2.1.1. повернення кредиту в сумі 3300000,00 доларів США та повним погашенням заборгованості не пізніше 28.05.20011р.;

- п. 2.1.3 сплата відсотків за користування кредитом у розмірі: в доларах США на підставі відсоткової ставки в розмірі LIBOR+ 9,5% (LIBOR плюс дев'ять цілих п'ять десятих відсотків) річних, із розрахунку 360 днів на рік; в євро на підставі відсоткової ставки в розмірі EURIBOR+8% (EURIBOR плюс вісім відсотків) річних, із розрахунку 365 днів на рік та в гривні 21% річних.

Крім того, Іпотечний договір містить наступні умови, спрямовані на збереження правовідносин поруки у випадку зміни забезпечуваного ним зобовязання третьої особи перед відповідачем за договором про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р., законність окремих положень з яких (умов) наразі оспорюється Позивачем в межах розглядуваного позову:

- п. 2.1. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Боржником боргових зобов'язань, що підлягають виконанню за кредитним договором та/або пов'язані з кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в кредитному договорі, в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до кредитного договору, які можуть бути укладені сторонами Кредитного договору в майбутньому, а також інші фактичні вимоги.;

- п. 2.1.7. Застереження: Сторони підтверджують, що вони вичерпно ознайомлені із змістом Кредитного договору та буд-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі положення кредитного договору є достатнім для включення відповідних положень кредитного договору в текст договору лише шляхом посилання. За обставини укладення сторонами кредитного договору змін та/або доповнень до кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зімни суми кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»;

- п. 2.3. у разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі.

За змістом п.6.2. означеного договору Відповідач має право звернути стягнення на предмет іпотеки зокрема у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобовязання. В свою чергу, згідно п. 6.8.2. Іпотекодавець та Позичальник мають право впродовж 30-ти денного строку з моменту письмового повідомлення про наявність Іпотекодержателя про наявність наміру здійснити продаж предмету іпотеки виконати в повному обсягу боргові зобовязання та задовольнити інші фактичні вимоги. Розподіл коштів від продажу предмету іпотеки між Іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимог на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих права чи вимог, а решта виручки від реалізації предмета іпотеки повертається Іпотекодавцю. Разом із тим, пп. а) п. 6.9. іпотечного договору визначає, що у разі недостатності виручених від реалізації коштів для повної сплати всіх фактичних вимог, непогашена частина фактичних вимог становить заборгованість Іпотекодавця перед Іпотекодержателем, яка належить до сплати Іпотекодавцем Іпотекодержателю протягом 20 банківський днів з дати направлення Іпотекодержателем Іпотекодавцю письмової вимоги про це.

Пунктом 11.2. договору іпотеки визначено, що він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до моменту припинення кредитного договору та повного виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань за цим Договором. За обставини продовження строку дії Кредитного договору після укладення Договору, строк дії Договору продовжується відповідно.

27.10.2008р. спірний договір був зареєстрований у Державному реєстрі іпотек (а.с.37 т.1), і у звязку з його укладанням цієї ж дати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна зроблений запис про заборону відчуження предмету іпотеки (а.с.49 т.1).

В подальшому Відповідач та Третя особа вносили зміни до договору про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р.

Так, Договором № 1 від 27.10.2008р. (а.с.а.с.67-71 т.1) введено додаткового майнового поручителя Дочірнє підприємство «Аптека 65» та було внесено зміни до п. 1.4.1 та 14.2 Договору Кредиту:

- проценти за кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9,5% (LIBOR плюс девять цілих пять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 4.1.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 11,5% (LIBOR плюс одинадцять цілих пять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами;.

Розмір LIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в доларах США, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в доларах США протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США.

Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір 1ЛВОК фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем.

- проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR +8% (EUIRIBOR плюс вісім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR + 10% (EUIRIBOR плюс десять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

Розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в євро протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро.

Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір ЕІІКІВОК фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем.

- проценти за Кредит а гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 21% (двадцять один процент) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 23% (двадцять три процента) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

Договором № 2 від 07.04.2009р. (а.с.а.с.70, 71 т.1) були внесено зміни до п. 1.4.1 договору Кредиту:

- проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR +9,5% (LIBOR плюс дев'ять цілих п'ять десятих процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 11.5% (LIBOR плюс одинадцять цілих п'ять десятих процент) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

Розмір LIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в доларах США, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в доларах США протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США. Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США, а також першого банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір ЦВОВ. фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем.

- проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR +8°/о (EUIRIBOR плюс вісім процентів) річник із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту є євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR + 10% (EUIRIBOR плюс десять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

Розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в євро протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро.

Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем.

- проценти за Кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі, що встановлюється Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях, із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки є розмірі, встановленому Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях + 2% (плюс два процента) річних із розрахунку 365 шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.

З підписанням означених угод про внесення змін до договору про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р., Відповідач та ВАТ «Обласна аптечна управляюча компанія» 07.04.2009р. (а.с.73 т.1) виклали в новій редакції кредитну заявку від 28.10.2008р. (а.с.72 т.1), збільшивши розмір процентної ставки з 21% до 22% річних (без урахування підвищення в порядку п. 1.4.2. кредитного договору).

Доказів попереднього або одночасного із вказаною зміною розміру процентної ставки узгодження з Позивачем як Іпотекодавцем змін основного (забезпеченого іпотекою) зобовязання до справи не надано, а Позивачем факт такого узгодження заперечується, і на відсутності доказів узгодження наголошує Третя особа.

08.05.2009р. ухвалою Господарського суду Донецької області було порушено справу №5/38Б про банкрутство Позивача (а.с.99 т.1). Оголошення про порушення вказаної справи про банкрутство було опубліковане на виконання ухвали за результатами підготовчого засідання від 09.06.2009р. (а.с.а.с.100, 101 т.1) в газеті „Урядовий курєр” від 23.06.2009р. №110 (4016) (а.с.102 т.1)

Позивач, посилаючись на з'ясоване ним збільшення розміру процентних ставок за забезпеченим іпотекою кредитним договором без відповідної згоди Іпотекодавця, листом від 04.07.2011р. (а.с.75 т.1) звернувся до Відповідача з вимогою про надання останнім письмового повідомлення про виключення запису про іпотечне обтяження майна з відповідного реєстру із зазначенням номеру запису, але станом на 13.07.2011р. майно Позивача перебуває під іпотечним обтяженням, що вбачається із змісту витягів з відповідних реєстрів.

За таких обставин, посилаючись на ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача, визначене у якості забезпечення за загаданим вище договором кредиту, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, заперечуючи законність визначених положень іпотечного договору, які передбачають можливість неузгодженого збільшення обсягу забезпечуваного зобовязання

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №100-04-2621 від 18.08.2011р. (а.с.а.с.4-6 т.2).

Треті особи свою позицію по суті спору виклали у поясненнях, вказаних вище.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог, оскільки їх обєднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на встановлені судом обставини та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірних окремих положень іпотечного договору недійсними, та визнанні відсутності права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України та Законом України „Про іпотеку”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності окремих положень іпотечного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірними положеннями іпотечного договору прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо є стороною договору іпотеки, наявність якого за змістом абз. 2 ч. 1 ст. 1 , ч. 6 ст. 3, ч.1 ст. 4 Закону України „Про іпотеку” зумовлює перебування приналежного майна останнього під обтяженням (обмеження у розпорядженні) як джерела для задоволення вимог Відповідача кредитора Третьої особи 1 у кредитних правовідносинах. Позивач також є власником майна, що виступає предметом іпотеки, а отже - особою, яка в силу приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України має законний майновий інтерес стосовно правової визначеності довкола обсягу і характеру можливих зазіхань інших осіб відносно такого майна та поточного обсягу повноважень власника відносно цього майна.

Викладені міркування, за висновком суду, достатньою мірою обґрунтовує доведеність наявності захищуваного субєктивного права (інтересу) Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” для ініціації розглядуваного позову за всіма заявленими вимогами.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, положення ст. 217 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання недійсними лише окремих частин правочину із збереженням його чинності в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виходячи із наведених позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що оспорюванні положення договору поруки є недійсним, оскільки:

-зміст цих положень суперечить актам цивільного законодавства, які встановлюють обовязковість попередньої визначеності основного (забезпечуваного) зобовязання задля забезпечення можливості виконання майновим поручителем своїх обовязків;

-оспорювані умови опосередковують односторонній правочин, спрямований на забезпечення збереження та зміну умов поруки щодо збільшення обсягу відповідальності, вчинюваний одночасно із правочином на встановлення правовідносин поруки, що унеможливлює визначити спрямованість дій сторін при укладання договору майнової поруки, якою за своєю сутністю є іпотечний договір.


Так, аргументація Позивача в розглядуваній частині полягає у застосуванні до його правовідносин із Відповідачем за іпотечним договором загальних положень законодавства, які регламентують поруки, проти чого категорично заперечує Відповідач у своєму відзиві. Суд вважає приведені аргументи Позивача слушними та обґрунтованим, зважаючи на що відповідні заперечення Відповідача до уваги не приймаються, з огляду на таке:

Як було встановлено судом, Позивач безпосередньо не є боржником Відповідача у забезпечених спірною іпотекою правовідносинах (таким боржником є Третя особа 1 - Позичальник), що в контексті приписів ст.ст. 1, 11 Закону України „Про іпотеку” (далі - Закон) зумовлює висновок про необхідність врахування особливостей розглядуваних іпотечних правовідносин з огляду на статус іпотекодавця майновий поручитель.

За висновком суду, означена особливість полягає в тому, що іпотечні правовідносини за участю майнового поручителя мають змішану правову природу, що включають, власне поруку та заставу (іпотеку). Така позиція ґрунтується на наступних міркуваннях:

- по-перше, за встановленим у наведених вище нормах визначенням майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Таким чином, вказана сутність іпотеки майнового поручителя за Законом цілком охоплюється загальним визначенням поруки особа зобовязується за іншу перед третьої особою. При цьому, суд наголошує, що вказане загальне визначення поруки взагалі не містить жодних обмежень відносно надання забезпечення саме майно, а не лише грошима саме з цих міркувань законодавцем і використаний термін „майновий поручитель”, який у повній мірі відповідає природі правовідносин;

- по-друге, згадуване у відзиві обмеження обсягу відповідальності майнового поручителя перед кредитором за ч. 1 ст.11 Закону виключно розміром вартості предмету іпотеки само по собі цілком узгоджується із обсягом забезпечення порукою за ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, але в цьому випадку таке обмеження всупереч визначеної „заставної” природи розглядуваних іпотечних відносин не дії і надане майновим поручителем забезпечення є повним - Відповідач залишає поза увагою те, що у світлі умов пп. а) п. 6.9. іпотечного договору недостатність коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, для погашення забезпечених вимог зумовлює виникнення у Іпотекодавця заборгованості перед Банком на суму непогашеного залишку;

- по-третє, положення ст. 554 Цивільного кодексу України, яка наслідками порушення забезпеченого порукою зобовязання нібито вказує на виключно „грошову” природу забезпечення порукою жодною мірою не спростовує приведеного вище висновку суду, оскільки означена загальна норма не є імперативною з точки зору неможливості настання при правовідносинах поруки і інших наслідків, тому і наслідки порушення в розглядуваних правовідносинах визначаються у світлі спеціальних приписів Закону України „Про іпотеку”. Наразі, припущення того, що природа забезпечувальних правовідносин поруки ідентифікується лише у разі порукою грошима і втрачає свою сутність у разі поруки нерухомим майном є абсурдним і не узгоджується із встановленим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципом розумності, адже за змістом ст.ст.177, 179, 190 цього Кодексу і гроші, і нерухомість є речами та різновидами майна а різні наслідки при порушені забезпеченого зобовязання при таких поруках зумовлені лише особливістю майнового обігу нерухомості і грошей, насамперед порядком їх відчуження;

- по-четверте, наслідки виконання поручителем та майновим поручителем зобовязання перед кредитором замість безпосереднього боржника за змістом ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 11, ч. 3 ст. 42 Закону є тотожними заміна первісного кредитора у зобовязанні на поручителя (майнового поручителя) і спільність природи цих правовідносин підкреслюється посиланням на це в п.3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.


Наразі, правильність викладеного вище висновку суду відносно можливості застосування до майнової поруки у іпотечних правовідносинах загальних положень Цивільного кодексу України про поруку підтверджується аналогічною правовою позицією Вищого господарського суду України (постанова від 30.03.2011р. у справі №21/218-10 (а.с.а.с.43-47 т.2), відносно якої ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2011р. (а.с.а.с.48-50 т.2) відмолено у допуску до провадження Верховного Суду України) та Верховного Суду України (ухвала від 23.02.2011р. а.с.а.с.51-54 т.2).

За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей Цивільного кодексу України, які регламентують поруку, судом відхиляються як юридично не спроможні і зумовлені поверхневим використанням передбаченого ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України переліку можливих способів забезпечення зобовязань, яка не тільки не встановлює жодних обмежень на існування певних особливостей в забезпечувальних правовідносинах, але й в частині 2 безпосередньо допускає існування таких особливостей.

Виходячи з змісту ч. 1 ст. 548, ч. 1 ст. 553, ч.1 ст. 572, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст.3 Закону України „Про іпотеку” майнова порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку кредитного) зобовязання має акцесорний (додатковий) та похідний характер від забезпечуваного зобовязання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору майнової поруки (іпотеки), адже відсутність основного зобовязання унеможливлює існування обєкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить встановлення факту порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України обовязкової умови для реалізації іпотекодержателем права на задоволення забезпеченої вимоги за рахунок предмету іпотеки згідно ч.6 ст. 3 Закону.

Забезпечуваними зобовязаннями виступають грошові вимоги Відповідача до Третьої особи 1 в межах кредитних правовідносин між ними у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобовязується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором.

Таким чином, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів як істотна умова кредитних правовідносин, що безпосередньо вливає на обсяг грошових зобовязань, забезпечуваних майновою порукою Позивача, у світлі вимог ч. 1 ст. 7 і п.2 ч. 1 ст. 18 Закону підлягає обовязковому визначенню у спірному договорі іпотеки, як це було зроблено при його укладанні, і обізнаність Позивача із первісними параметрами основного зобовязання підкреслена в п.11.1. спірного договору.

Відтак, суд вважає обґрунтованою позицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг", м. Донецьк про те, що діюче законодавство імперативно встановлює обовязкову попередню визначеність основного зобовязання для можливості існування забезпечувального в контексті обсягів останнього, як істотної умови за змістом ч. 2 ст. 553 та ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України.


Вказівка у спірних положеннях іпотечного договору на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань не спростовують означених висновків суду, оскільки надання такої згоди не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої відповідальності поручителя на момент укладання договору іпотеки поручатися можна за існуюче, а не майбутнє заздалегідь не визначене за обсягами зобовязання.

Означений висновок суду у повній мірі у згоджується із положеннями ч.ч.1, 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку”, які прямо встановлюють, що будь-яке збільшення суми боргу за основним зобовязанням має бути прямо передбачене умовами договору основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Між тим, доведені до відома Позивача умови кредитного договору не надавали можливості передбачити конкретні параметри зміни розміру процентної ставки за вже виданим траншем, як це було здійснено Відповідачем та Третьою особою 1 кредитною заявкою від 07.04.2009р. (а.с.73 т.1).

І хоча положення іпотечного договору та кредитного договору в цілому передбачають можливість зміни розміру процентної ставки за користування кредитом, проте конкретні обсяги автоматичного збільшення (на 2% річних) встановлені лише відносно випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобовязань, тоді як в даному випадку за кредитною заявою від 04.07.2009р. збільшення відбулося за взаємною згодою сторін кредитного договору, досягнутою (згодою) саме в момент зміни всупереч ст. 19 Закону України „Про іпотеку” без будь-якого погодження про це з боку майнового поручителя і без відповідної зміни умов іпотечного договору та державної реєстрації відомостей про такі зміни. Дійсно, згадувана ст. 19 Закону покладає можливість первісно не обумовленого в договорі іпотеки збільшення розміру процентів (як в даному випадку) у залежність від попередньої державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що згідно ч. 1 цієї статті відбувається лише внаслідок укладання відповідних змін до іпотечного договору.

Таким чином, збільшення розміру процентів за кредитним договором на попередньо неузгоджені в іпотечному договорі параметри вимагає наявності хронологічно раніше укладеної додаткової угоди до іпотечного договору, яка б відображала такі зміні основного зобовязання.

Сукупний аналіз положень ч.ч.1-3 ст. 202 та ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України дозволяє кваліфікувати згоду майнового поручителя на зміну забезпечуваного зобовязання, наслідком якої (зміни) є збільшення обсягу відповідальності поручителя, як односторонній правочин, спрямований на збереження наявних правовідносин майнової поруки (іпотеки) та зміну їх умов щодо обсягу відповідальності поручителя.

Оспорюванні Позивачем положення іпотечного договору містять таку згоду поручителя на майбутнє збільшення обсягів його відповідальності перед кредитором/відповідачем, яка (згода) вже надана на момент виникнення правовідносин поруки відносно первісного обсягу грошових зобовязань Третьої особи 1 перед Відповідачем. Таким чином, шляхом укладання вказаного іпотечного договору були вчиненні одночасно два правочину: перший який запроваджує правовідносини майнової поруки відносно визначеного обсягу відповідальності, та другий який спрямований на невизначену зміну такого обсягу відповідальності.

За висновком суду, такі правочини не можуть вчинятися одночасно (шляхом підписання єдиного документу), адже визначеним ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України наслідком зміни іпотечного договору поруки є і відповідна зміна зобовязань сторін, що передбачає їх існування на момент запровадження таких змін, як це прямо випливає із ст. 19 Закону України „Про іпотеку”. Дійсно, оскільки укладаючи іпотечний договір сторони керувалися насамперед намірами створити обумовлені ним наслідки у вигляді встановлення забезпечення іпотекою визначених грошових зобовязань Третьої особи 1, остільки наміри змінити обсяг ще відсутніх до цього зобовязань майнового поручителя (а в контексті пп. а) п. 6.9. іпотечного договору - і фінансового поручителя) є несумісним із первісним встановленням такого обсягу та спотворює спрямованість на настання належних правових наслідків за іпотекою, що суперечить ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе визнати недійсними на підставі ч.ч.1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними як такі, що суперечать положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 548, ч.ч.1,2 ст.553, ч. 2 ст.554, ч. 1 ст. 653 вказаного Кодексу та ст. 19 Закону України „Про іпотеку” положення іпотечного Договору:

- п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»;

- п. 2.1.2. в частині слів Застереження: «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору , в тому числі, але не виключно , щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»;

- п. 2.3. повністю: «У разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі».

Допущені при укладанні іпотечного договору вказані вище порушення діючого законодавства повязані виключно із наявністю оспорюваних положень, що зумовлює застосування приписів ст.217 Цивільного кодексу України стосовно недійсності лише окремих частин іпотечного договору, - саме спірних, оскільки правовідносини майнової поруки могли відбутися між Позивачем та Відповідачем і без таких застережень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірні положення договору є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обовязків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обовязковому визначені у резолютивній частині рішення.

У світлі зазначених висновків спірні положення іпотечного договору з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України взаємообумовлених прав та обовязків, зокрема права Відповідача змінювати основне зобовязання із збільшенням обсягу відповідальності Позивача без погодження такої зміни із ним із збереженням майнової поруки (іпотеки).

В свою чергу, оскільки належних доказів наявності згоди Позивача на зміну умов забезпечуваного зобовязання, що відбулася внаслідок узгодження умов надання траншу 07.04.2009р. із збільшенням порівняно із існуючою до цього ставкою процентів (з 21% до 22% річних) з оплати користування кредитом, до справи не надано, а визнані судом недійсними положення іпотечного договору, які могли тлумачитися як згода на таке збільшення, суперечать законодавству, остільки відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України майнова порука за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. є припиненою з 07.04.2009р., що цілком узгоджується із ст. 598 цього Кодексу.

Суд наголошує, що припинення спірних правовідносин з цієї підстави у повній мірі узгоджується із положеннями Закону України „Про іпотеку”, адже останній не визначає приведений в ст. 17 перелік конкретно визначених підстав (серед яких дійсно не має подібної до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України норми) обмеженим, оскільки відсилає до інших випадків, встановлених Законом, чим дозволяє застосовувати згадані положення вище ст. 19.


Наразі, ч.3 ст. 17 Закону України „Про іпотеку” в такому випадку встановлює необхідність державної реєстрації відомостей про припинення іпотеки. Отже, відносно решти розглядуваних позовних вимог сутність порушення з боку Відповідача прав і майнових інтересів Позивача як власника предмета іпотеки за змістом позовної заяви полягає в ухиленні Відповідача від здійснення дій, повязаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження, попри наявність обставин, що вказують на припинення іпотечних правовідносин через неузгоджене з майновим поручителем збільшенням процентних ставок за кредитним договором. В свою чергу, Відповідач, підтверджуючи поточне перебування майна під іпотечним обтяженням і невжиття дій з надсилання відповідного письмового повідомлення про анулювання запису про обтяження, заперечує факт припинення іпотечних правовідносин з Позивачем, і, як наслідок підстав для припинення оспорюваного права іпотеки і перебування майна під іпотечним обтяженням, підтверджуючим, при цьому факт укладання додаткових угод до кредитного договору про збільшення процентної ставки.

Встановлене судом припинення іпотечних правовідносин має наслідком припинення існування у Відповідача як кредитора іпотекодержателя зумовлених іпотечними правовідносинами щодо спірного права іпотеки і права подальшого утримання майна під іпотечним обтяженням всупереч приписів ч. 3 ст. 17 Закону України „Про іпотеку” та п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ №410 від 31.03.2004р. Суд зауважує, що оскільки Відповідач є стороною і кредитного і іпотечного договорів, і зацікавлений в забезпеченості своїх вимог до Третьої особи 1, остільки саме Відповідач повинен був завчасно ініціювати укладання з Позивачем відповідного правочину, доказів чого суду не представлено.

Таким чином, суд задовольняє позов про визнання відсутніми означених прав Відповідача по відношенню до Позивача та його майна, беручи до уваги, що такий спосіб судового захисту передбачений ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, а встановлене судом поточне перебування майна під іпотечним обтяженням не тільки обмежує права власника майна, але й урахуванням процесуальної позиції Відповідача достатньою мірою вказує на сприйняття останнім такий спірних прав як чинних і наявних.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" м. Київ про визнання недійсними окремих положень іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати недійсними наступні положення іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008р.:

- п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»;

- п. 2.1.2. в частині слів Застереження; «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору , в тому числі, але не виключно , щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»;

- п. 2.3. повністю «У разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі».

3. Визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 216685166) права іпотеки за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23602109) договором іпотеки №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №8119465 від 27.10.2008р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №8119456 від 27.10.2008р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою : Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718, що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008року, виданого МКП «Маріупольське БТІ» .


4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 216685166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23602109) витрати зі сплати державного мита в сумі 85грн. та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236рн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 04.10.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2011р.

Суддя Попков Д.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18889614

Share this post


Link to post
Share on other sites

Донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.11.2011 р.

справа №30/75пд

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів

головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І.,

членів колегії Зубченко І.В. та Склярук О.І.,

при секретарі Косенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»

на рішення господарського суду Донецької області від 04.10.11 року

у справі №30/75пд (суддя Попков Д.О.)

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Донфармхолдінг» (представник ОСОБА_1., довіреність від 23.11.2010)

до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(представник ОСОБА_2., довіреність від 16.08.2011)

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відкритого акціонерного товариства «Обласна аптечна управляюча компанія» (представник до судового засідання не зявився)

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3

положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. недійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р.,

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області 04.10.11 року прийнято рішення у справі №30/75пд, згідно якого вирішено задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Донфармхолдінг»(далі Товариство) до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»(далі Банк) про визнання окремих положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. недійсним та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р., а саме:

Визнано недійсним наступні положення іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008р.:

-п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобовязання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобовязання в майбутньому»;

-п.2.1.7. в частині слів Застереження: «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору, в тому числі, але не включно, щодо зміни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобовязань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»;

-п.2.3. повністю «У разі зміни розміру Боргових зобовязань після укладення цього Договору, в тому числі збільшення, такі боргові зобовязання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі».

Визнано відсутнім у Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ (ідентифікаційний код 216685166) права іпотеки за укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «Донфармхолдінг», м. Донецьк (ідентифікаційний код 23602109) договором іпотеки № PL 08-738/100 від 27.10.2008р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №8119465 від 27.10.2008р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №8119456 від 27.10.2008р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна товариства з обмеженою відповідальністю «Донфармхолдінг»: нежиле приміщення загальною площею 125,2 кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4., за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718, що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації»за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008 року, виданого МКП «Маріупольське БТІ».

Стягнуто з Банку на користь Товариства витрати зі сплати державного мита в сумі 85 грн. та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 10.10.11 року.

Рішення суду обґрунтоване ч.1 та ч.5 ст.203, ч.1 ст.215, ст.217, ч.2 ст.548, ч.1 та ч.2 ст.553, ч.2 ст.554, ч.1 ст.559, ч.1 ст.653 ЦК України та статями 17, 19 Закону України «Про іпотеку», зокрема, недійсністю окремих частин іпотечного договору внаслідок допущення порушень чинного законодавства при його укладенні та ухилянням відповідача від здійснення дій, повязаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження, попри наявність обставин, що вказують на припинення іпотечних правовідносин через неузгоджене з майновим поручителем збільшення процентних ставок за кредитним договором.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Донецької області у справі №30/75пд, заперечуючи висновки, встановлені рішенням господарського суду Донецької області, а також вважаючи, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальні норми, Банк звернувся із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 04.10.11 року у справі №30/75пд, обґрунтовуючи її тим, що суд неправильно застосував ст.ст. 526, 559, 629 ЦК України, ст.ст. 17, 19 Закону України «Про іпотеку»та порушив ст.ст. 33, 43 ГПК України.

За твердженнями відповідача, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, а тому суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що укладений 07.04.2009 року між Товариством та Банком Договір №1 про зміну іпотечного договору, підписаний уповноваженим представником Товариства та нотаріально посвідчений, а отже підлягає захисту згідно принципу цивільного законодавства свободи договору. Одночасно апелянт відзначив, що договір є обовязковим для виконання сторонами, а зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до його умов.

Також, заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було в повній мірі та належним чином проаналізовано як умови основного зобовязання, так і умови спірного договору.

Вважає, що іпотека, як один із видів забезпечення виконання зобовязань, регулюється спеціальними нормами Закону України «Про іпотеку», тому до іпотечних правовідносин не можна застосовувати норми Закону України «Про заставу»та норми Цивільного кодексу України, які є загальними по відношенню до норм, що регулюють іпотечні відносини, а тому оскаржуване рішення Банк розцінює як таке, що прийняте в порушення норм матеріального й процесуального права, без належної оцінки та зясування обставин справи. Банк просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог у повному обсязі.

Позивач проти доводів скаржника заперечив, просив рішення господарського суду Донецької області залишити без змін, а апеляційну скаргу Банку без задоволення.

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Банк підтримав заявлені у ній вимоги, Товариство заперечило проти задоволення цієї скарги з підстав, викладених усно.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 08.11.11 року з 09:53 до 10:01 години.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявного в матеріалах справи договору про надання кредитної лінії №CR 08-271/100 від 26.05.2008р. (т.1 а.с.а.с.52-64) (далі Кредитний договір) укладеного між Банком та відкритим акціонерним товариством «Обласна аптечна управляюча компанія»(далі Фірма), Банк надає Фірмі Кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Фірмі Кредит (в гривні та/або євро та/або доларах США) в розмірі, що не перевищує Ліміт фінансування, для поповнення обігових коштів, а Фірма приймає, зобовязується належним чином використати та повернути Банку Кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобовязання, встановлені у цьому Договорі.

В подальшому задля забезпечення грошових зобовязань Фірми за Кредитним договором, 27.10.2008р. між Банком та Товариством було укладено Іпотечний договір №PL 08-738/100 (т.1 а.с.а.с.12-24) (далі Іпотечний договір).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 ГК України також унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одночасно для належного виконання зобовязань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобовязання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки дана норма вказує на можливість встановлення договором або законом інших видів забезпечення виконання зобовязання.

Так, згідно положень ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав, однією з яких виступає іпотека застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» визначає термін іпотека, як певний вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Поряд з тим, вказаною нормою також встановлено, що майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобовязання іншої особи боржника.

Проаналізувавши наведені у ст.1 Закону України «Про іпотеку» терміни та порівнявши їх із приписами статей 553, 572, 575 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що договір іпотеки при участі майнового поручителя за своєю правовою природою уявляє собою складне зобовязання, яке вміщує в собі ознаки як майнової поруки, так і ознаки застави.

В свою чергу, здійснивши таке співставлення норм матеріального права та дослідивши Іпотечний договір, з якого виникли цивільні права та обовязки Банку (іпотекодержателя) та Товариства (іпотекодавця), суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки (іпотеки), який підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 ЦК України та норм Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, в силу статті 553 ЦК України та пунктів 1.1-1.4 Іпотечного договору, Товариство передає в іпотеку Банку в якості забезпечення виконання Фірмою основного зобовязання за Кредитним договором, наступне нерухоме майно: нежиле приміщення загальною площею 125,2 кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4. (т.1 а.с.а.с.32-33), за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718 (т.1 а.с.34), що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації»за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008р. (т.1 а.с.35), виданого МКП «Маріупольське БТІ», вартістю за згодою сторін 781766,05 грн.

Пункт 2.1 Іпотечного договору визначає зміст і розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, зокрема:

-повернення кредиту в сумі 3300000,00 доларів США та повним погашенням заборгованості не пізніше 28.05.2011р. (п.2.1.1);

-сплата відсотків за користування кредитом у розмірі: в доларах США на підставі відсоткової ставки в розмірі LIBOR + 9,5% (LIBOR плюс девять цілих пять десятих відсотків) річних, із розрахунку 360 днів на рік; в євро на підставі відсоткової ставки в розмірі EURIBOR + 8% (EURIBOR плюс вісім відсотків) річних, із розрахунку 365 днів на рік та в гривні 21% річних (п.2.1.3).

Іпотечний договір також містить умови, спрямовані на збереження правовідносин поруки у випадку зміни забезпечуваного ним зобовязання третьої особи 1 перед відповідачем за Кредитним договором, законність окремих положень якого наразі оспорюється позивачем в досліджуваній позовній заяві:

-п. 2.1. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Боржником боргових зобовязань, що підлягають виконанню за кредитним договором та/або повязані з кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в кредитному договорі, в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до кредитного договору, які можуть бути укладені сторонами кредитного договору в майбутньому, а також інші фактичні вимоги;

-п. 2.1.7. Застереження: Сторони підтверджують, що вони вичерпно ознайомлені із змістом Кредитного договору та будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі положення кредитного договору є достатніми для включення відповідних положень кредитного договору в текст договору лише шляхом посилання. За обставини укладення сторонами кредитного договору змін та/або доповнень до кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зміни суми кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання боргових зобовязань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні;

-п.2.3. У разі зміни розміру Боргових зобовязань після укладення цього договору, в тому числі збільшення, такі боргові зобовязання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі.

27.10.2008 року спірний договір зареєстровано у Державному реєстрі іпотек (т.1 а.с.37) і у звязку з його укладенням цієї ж дати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна зроблений запис про заборону відчуження предмету іпотеки (т.1 а.с.49).

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу, положення частини 1 та 5 статті 203 ЦК України, встановлюють необхідність відповідності змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також він має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

В контексті статті 7 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення суми основного боргу за основним зобовязанням має бути прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобовязання та визначено у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання.

Вимоги зазначеної правової норми, насамперед, вказують на те, що іпотекою може бути забезпечене вже існуюче, а не майбутнє, певно не визначене за обсягами зобовязання.

Однак, доведені до відома іпотекодавця умови кредитного договору не надавали можливості передбачити параметри зміни розміру процентної ставки за вже виданим траншем за кредитною заявкою від 07.04.2009р. (т.1 а.с.73).

Таким чином, як вбачається, вказівка у спірних положеннях іпотечного договору на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань поручителя суперечить ст.7 Закону України «Про іпотеку», яка вимагає попереднього визначення основного зобовязання для можливості існування його забезпечення, оскільки не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої його відповідальності на момент укладання Іпотечного договору.

Приписи ст.217 ЦК України передбачають можливість визнання недійсними лише окремих частин правочину із збереженням його чинності в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, враховуючи, що допущені при укладанні іпотечного договору порушення чинного законодавства повязані тільки з наявністю оспорюваних положень, а правовідносини майнової поруки могли відбутися між сторонами і без таких застережень, судом попередньої інстанції було вірно застосовано ст.217 ЦК України стосовно недійсності лише окремих частин спірного договору.

В світлі статей 216, 236 ЦК України, спірні положення договору є недійсними з моменту вчинення Іпотечного договору, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю, та припиняють можливість настання передбачених ними прав та обовязків сторін на майбутнє.

Викладене вище, відповідно, зумовлює висновок апеляційного суду, що спірні положення не створюють підстав для виникнення у Банка права змінювати основне зобовязання із збільшенням обсягу відповідальності Товариства без погодження такої зміни з останнім.

Водночас, протягом дії Кредитного договору його сторонами було внесено зміни стосовно виконання основного зобовязання, шляхом укладення відповідних додаткових угод до нього, а саме:

договором №1 від 27.10.2008р. (т.1 а.с.а.с.67-69) внесено зміни до п.1.4.1 та п.1.4.2 Кредитного договору, зокрема, змінено розмір процентів за користування кредитними коштами: в доларах США LIBOR + 9,5% (замість 11,5 %), в євро EURIBOR + 8% (замість 11,5 %) та у гривні 21% (без змін), а також введено додаткового майнового поручителя Дочірнє підприємство «Аптека 65»товариства з обмеженою відповідальністю «Обласна аптечна холдингова компанія»;

договором №2 від 07.04.2009р. (т.1 а.с.а.с.70-71) внесено зміни до п.1.4.1 Кредитного договору щодо порядку визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у гривні, шляхом їх встановлення сторонами у відповідних кредитних заявках.

Поряд з тим, важливо зазначити, що з підписанням останніх змін до Кредитного договору, відповідач та третя особа 1 виклали в новій редакції кредитну заявку від 28.10.2008 року, збільшивши при цьому розмір процентів за користування кредитними коштами у гривні з 21% до 22% річних, тим самим фактично збільшивши обсяг відповідальності майнового поручителя.

Однак, колегія апеляційної інстанції зауважує, що доказів попереднього або одночасного із укладанням вказаних додаткових угод узгодження з позивачем як іпотекодавцем змін основного зобовязання матеріали справи не містять та факт такого узгодження заперечується Товариством.

Згідно приписів ч.1 ст.559 ЦК України, у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, порука припиняється.

За змістом частини 1 статті 19 Закону України «Про іпотеку», відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в встановленому порядку.

Частиною 2 статті 19 вказаного Закону унормовано, будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Здійснивши аналіз положень ст.19 Закону України «Про іпотеку»судова колегія наголошує на тому, що можливість первісно не визначеного в Іпотечному договорі збільшення розміру процентів ставиться у залежність від попередньої державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що відповідно до ч.1 вказаної статті відбувається лише внаслідок укладання відповідних змін до іпотечного договору.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним та обґрунтованим висновок господарського суду Донецької області стосовно того, що збільшення розміру процентів за Кредитним договором попередньо неузгоджені в Іпотечному договорі вимагає наявності хронологічно раніше укладеної додаткової угоди до Іпотечного договору, яка б відображала такі зміни основного зобовязання.

Зокрема, збільшення процентних ставок за Кредитним договором в даному випадку призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача за Іпотечним договором, за відсутності на це його згоди, наслідком чого відповідно є припинення майнової поруки в силу ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України, і подальше узгодження такого збільшення не призводить до відновлення правовідносин з майнової поруки, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості поновлення припиненого у встановленому порядку зобовязання. В світлі зазначеного, спірний договір є таким, що припинив свою дію 07.04.2009 року.

В свою чергу, є очевидним, що з припиненням Іпотечного договору, відпали й підстави для утримання предмету іпотеки під обтяженням. Проте, наполягання Банку на необхідності звернення стягнення на предмет іпотеки та як наслідок продовження утримання під обтяженням та обмеженням спірного майна, обмежує вільне розпорядження ним з боку Товариства, чим порушує його гарантовані права та інтереси як власника.

Колегією також приймається до уваги, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення допущено описку в частині зазначення порядкового номеру пункту Іпотечного договору, який визнається недійсним, а саме замість п.2.1.7 вказано п.2.1.2. Проте, вказана описка не впливає на законність прийнятого судового рішення та може бути виправлена судом першої інстанції в порядку ч.1 ст.89 ГПК України.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 04.10.11 року у справі №30/75пд підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і обєктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства ”ОТП Банк” на рішення господарського суду Донецької області від 04.10.11 року у справі №30/75пд.

Рішення господарського суду Донецької області від 04.10.11 року у справі №30/75пд залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Є.Мєзєнцев

Суддя І.Зубченко

Суддя О.Склярук

Надруковано: 7 прим.

1 позивачу

1 відповідачу

2 третім особам

1 у справу

1 господарському суду Донецької області

1 Донецькому апеляційному господарському суду

http://reyestr.court.gov.ua/Review/19918134

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2012 р.

Справа № 30/75пд

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. (головуючий),

Князькова В.В.,

Хрипуна О.О.,

при секретарі Киниці А.Л.,

розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

на постановувід 08.11.2011

Донецького апеляційного господарського суду

у справ і№ 30/75пд

господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг"

до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відкритого акціонерного товариства "Обласна аптечна управляюча компанія"

про визнання окремих положень іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008 недійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Лиштви Ю.В.,

відповідача Лакути Г.В.,

ВАТ "Обласна аптечна управляюча компанія" не зяв.,

Приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1 не зяв.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецького області від 04.10.2011 (суддя Попков Д.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2011 (колегія суддів у складі: суддя Мєзєнцев Є.І. головуючий, судді Зубченко І.В., Склярук О.І.), позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 04.10.2011, постанову апеляційного суду від 08.11.2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 26.05.2008 банком та відкритим акціонерним товариством "Обласна аптечна управляюча компанія" був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-271/100, згідно з умовами якого банк надав ВАТ "Обласна аптечна управляюча компанія" кредит (в гривні та/або євро та/або доларах США) в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, для поповнення обігових коштів, а ВАТ "Обласна аптечна управляюча компанія" прийняло, зобовязалося належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобовязання, встановлені у цьому договорі.

В подальшому для забезпечення грошових зобовязань ВАТ "Обласна аптечна управляюча компанія" за кредитним договором, 27.10.2008 банком та позивачем було укладено іпотечний договір № PL 08-738/100, відповідно до якого позивач передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання ВАТ "Обласна аптечна управляюча компанія" основного зобовязання за кредитним договором, наступне нерухоме майно: нежиле приміщення загальною площею 125,2 м2 вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, вартістю 781766,05 грн.

Пункт 2.1 іпотечного договору визначає зміст і розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, зокрема: повернення кредиту в сумі 3300000,00 доларів США та повним погашенням заборгованості не пізніше 28.05.2011; сплата відсотків за користування кредитом у розмірі: в доларах США на підставі відсоткової ставки в розмірі LIBOR + 9,5% (LIBOR плюс девять цілих пять десятих відсотків) річних, із розрахунку 360 днів на рік; в євро на підставі відсоткової ставки в розмірі EURIBOR + 8% (EURIBOR плюс вісім відсотків) річних, із розрахунку 365 днів на рік та в гривні 21% річних.

Іпотечний договір також містить умови, спрямовані на збереження правовідносин поруки у випадку зміни забезпечуваного ним зобовязання третьої особи-1 перед відповідачем за кредитним договором, законність окремих положень якого є предметом оскарження у даній справі:

п. 2.1. Іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником боргових зобовязань, що підлягають виконанню за кредитним договором та/або повязані з кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в кредитному договорі, в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до кредитного договору, які можуть бути укладені сторонами кредитного договору в майбутньому, а також інші фактичні вимоги;

п. 2.1.2. Застереження: сторони підтверджують, що вони вичерпно ознайомлені із змістом кредитного договору та будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі положення кредитного договору є достатніми для включення відповідних положень кредитного договору в текст договору лише шляхом посилання. За обставини укладення сторонами кредитного договору змін та/або доповнень до кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зміни суми кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання боргових зобовязань, сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання боржником боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому договорі чи ні;

п. 2.3. У разі зміни розміру боргових зобовязань після укладення цього договору, в тому числі збільшення, такі боргові зобовязання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі.

26.05.2008 спірний договір зареєстровано у Державному реєстрі іпотек і у звязку з його укладенням цієї ж дати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна зроблений запис про заборону відчуження предмету іпотеки.

Судами також встановлено, що протягом дії кредитного договору його сторонами було внесено зміни стосовно виконання основного зобовязання, шляхом укладення відповідних додаткових угод до нього, а саме: договором № 1 від 27.10.2008 змінено розмір процентів за користування кредитними коштами та введено додаткового майнового поручителя Дочірнє підприємство "Аптека 65" товариства з обмеженою відповідальністю "Обласна аптечна холдингова компанія", а договором № 2 від 07.04.2009 внесено зміни до п. 1.4.1 кредитного договору щодо порядку визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у гривні, шляхом їх встановлення сторонами у відповідних кредитних заявках.

Поряд з тим, з підписанням останніх змін до кредитного договору, відповідач та третя особа-1 виклали в новій редакції кредитну заявку від 28.10.2008, збільшивши при цьому розмір процентів за користування кредитними коштами у гривні з 21% до 22% річних, тим самим фактично збільшивши обсяг відповідальності майнового поручителя.

Сукупності встановлених у справі обставин суди дали належну оцінку і дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому, суди правильно зазначили, що згідно з ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Одночасно для належного виконання зобовязань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобовязання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки дана норма вказує на можливість встановлення договором або законом інших видів забезпечення виконання зобовязання.

Так, згідно положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

При цьому, ст. 575 ЦК України передбачені окремі види застав, однією з яких виступає іпотека застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" визначає термін іпотека, як певний вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Поряд з тим, вказаною нормою також встановлено, що майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобовязання іншої особи боржника.

Таким чином, укладений сторонами договір іпотеки при участі майнового поручителя за своєю правовою природою уявляє собою складне зобовязання, яке вміщує в собі ознаки як майнової поруки, так і ознаки застави, та підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 ЦК України та норм Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту частини першої ст. 548 та частини першої ст. 553 ЦК України порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку кредитного) зобовязання має додатковий та похідний характер від забезпечуваного зобовязання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору поруки, адже відсутність основного зобовязання унеможливлює існування обєкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить настання передбачених частинами 1, 2 ст. 554 цього Кодексу правових наслідків в контексті обсягу солідарної відповідальності поручителя.

Відтак, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів щодо обґрунтованості позиції ТОВ "Донфармхолдінг" про те, що чинне законодавство імперативно встановлює обовязкову попередню визначеність основного зобовязання для можливості існування забезпечувального в контексті обсягів останнього, як істотної умови за змістом ч. 2 ст. 553 та ч.1 ст. 554 ЦК України.

Надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої відповідальності поручителя на момент укладання договору іпотеки, тому що поручатися можна лише за існуюче, а не майбутнє і заздалегідь не визначене за обсягами зобовязання.

Більш того, сукупний аналіз положень частин 1-3 ст. 202 та ч. 1 ст. 559 ЦК України дозволяє кваліфікувати згоду поручителя на зміну забезпечуваного зобовязання, наслідком якої є збільшення обсягу відповідальності поручителя, як односторонній правочин, спрямований на збереження наявних правовідносин поруки та зміну їх умов щодо обсягу відповідальності поручителя.

В свою чергу, положення частини 1 та 5 ст. 203 ЦК України, встановлюють необхідність відповідності змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також він має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

В контексті ст. 7 Закону України "Про іпотеку", будь-яке збільшення суми основного боргу за основним зобовязанням має бути прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобовязання та визначено у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання.

Вимоги зазначеної правової норми, насамперед, вказують на те, що іпотекою може бути забезпечене вже існуюче, а не майбутнє, певно не визначене за обсягами зобовязання.

Однак, доведені до відома іпотекодавця умови кредитного договору не надавали можливості передбачити параметри зміни розміру процентної ставки за вже виданим траншем за кредитною заявкою від 07.04.2009.

Таким чином, як вбачається, вказівка у спірних положеннях іпотечного договору на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань поручителя суперечить ст. 7 Закону України "Про іпотеку", яка вимагає попереднього визначення основного зобовязання для можливості існування його забезпечення, оскільки не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої його відповідальності на момент укладання іпотечного договору.

Приписи ст. 217 ЦК України передбачають можливість визнання недійсними лише окремих частин правочину із збереженням його чинності в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, враховуючи, що допущені при укладанні іпотечного договору порушення чинного законодавства повязані тільки з наявністю оспорюваних положень, а правовідносини майнової поруки могли відбутися між сторонами і без таких застережень, судами було вірно застосовано ст. 217 ЦК України стосовно недійсності лише окремих частин спірного договору.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що оспорювані положення договору поруки № PL 08-738/100 від 27.10.2008 на підставі ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечать положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 548, ч.ч. 1, 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554, ч. 1 ст. 653 ЦК України та вимогам Закону України "Про іпотеку".

За змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про іпотеку", відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в встановленому порядку.

Частиною 2 статті 19 вказаного Закону унормовано, що будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобовязанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Таким чином, Вищий господарський суд України вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що збільшення розміру процентів за кредитним договором попередньо неузгоджені в іпотечному договорі вимагає наявності укладеної раніше додаткової угоди до іпотечного договору, яка б відображала такі зміни основного зобовязання.

Зокрема, збільшення процентних ставок за кредитним договором в даному випадку призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача за іпотечним договором, за відсутності на це його згоди, наслідком чого відповідно є припинення майнової поруки в силу ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, і подальше узгодження такого збільшення не призводить до відновлення правовідносин з майнової поруки, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості поновлення припиненого у встановленому порядку зобовязання. В світлі зазначеного, спірний договір є таким, що припинив свою дію 07.04.2009.

Таким чином, з припиненням іпотечного договору, відпали й підстави для утримання предмету іпотеки під обтяженням. Проте, наполягання банку на необхідності звернення стягнення на предмет іпотеки та як наслідок продовження утримання під обтяженням та обмеженням спірного майна, обмежує вільне розпорядження ним з боку позивача, чим порушує його гарантовані права та інтереси як власника.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що інші наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2011 у справі № 30/75пд залишити без змін.

Суддя С. Мирошниченко

Суддя В. Князьков

Суддя О. Хрипун

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21209806

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

21 травня 2012 р. № 30/75пд

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Малетич М.М.,судді:Заріцька А.О., Козир Т.П., Кот О.В., Панова І.Ю.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2012

у справі № 30/75пд

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг"

до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство "Обласна аптечна управляюча компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Донецької області Кандзюба Олена Євгенівна

про визнання окремих положень іпотечного договору від 27.10.2008 №08-738/100 недійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором ,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецького області від 04.10.2011 у справі № 30/75пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2011, позовні вимоги задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2012 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2011 залишено без змін.

Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" подано заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2012 у справі 30/75пд, в якій заявник просить вказану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 559 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як докази неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України 28.11.2011 у справі № 14/5005/6594/2011 та від 25.05.2010 у справі № 18/81-1647.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 25.01.2012 у справі № 30/75пд, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними окремих положень іпотечного договору, з урахуванням того, що вказівка у спірних положеннях договору на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобов'язань поручителя суперечить статті 7 Закону України "Про іпотеку", яка вимагає попереднього визначення основного зобов'язання для можливості існування його забезпечення, оскільки не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої відповідальності іпотекодавця на момент укладення іпотечного договору. Крім того, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів стосовно задоволення решти позовних вимог щодо визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин припинення договору іпотеки внаслідок збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця, таким чином, з припиненням іпотечного договору відпали й підстави для утримання предмету іпотеки під обтяженням.

Водночас, з постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2011 у справі № 14/5005/6594/2011, на яку посилається заявник, вбачається, що як на підставу визнання оспорюваного договору іпотеки таким, що припинив свою дію, позивач посилається на те, що кредитор не пред'явив вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до майнового поручителя за іпотечним договором в строк до 05 вересня 2009 року, тому строк дії договору іпотеки є припиненим. При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погодився і суд касаційної інстанції, щодо відсутності підстав для припинення іпотечного договору, визначених у статті 17 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим відсутні правові підстави визнання спірного договору таким, що припинив свою дію. Крім того, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що ненаправлення банком вимоги позивачу відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна (предмета іпотеки).

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Крім того, постанова Вищого господарського суду України від 25.05.2010 у справі № 18/81-1647, на яку посилається заявник, та постанова від 25.01.2012 у справі № 30/75пд, про перегляд якої подано заяву, не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на відмінність у вказаних справах предметів позовів, що виключає подібність правовідносин у розумінні статті 11116 ГПК України. Так, у справі № 30/75пд заявлено позов про визнання окремих положень іпотечного договору від 27.10.2008 №08-738/100 недійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором; водночас у справі 18/81-1647 предметом позову є стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин відсутні визначені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи № 30/75пд до провадження Верховного Суду України.

У зв'язку з наведеним та керуючись статтями 11116, 11120 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "ОТП Банк" у допуску справи № 30/75пд до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя М.М. Малетич

Судді А.О. Заріцька

Т.П. Козир

О.В. Кот

І.Ю. Панова

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25176147

Share this post


Link to post
Share on other sites

якщо іпотекодавець відповідає виключно в межах вартості предмета іпотеки, то яким чином на межі його відповідальності впливає зміна обсягу основного зобов'язання в бік збільшення?

Share this post


Link to post
Share on other sites

яким чином на межі його відповідальності впливає зміна обсягу основного зобов'язання в бік збільшення?

Вважаю, що прямим чином, так як є різниця:

У випадку невиконання позичальником зобов язання, поручитель може погодитись продати заставлене майно та отримати залишок вартості заставленого майна, а якщо банк підніме відсоткову стаку без згоди майнового поручителя до 45% річних, то дійсно не вистачить ніякого заставленого майна. А те, що він відповідає лише заставленим майном не дає банку право все підігнати так, щоб за зобовязаннями в 1000 грн., підняти процентну ставку та забрати майно в 90 000 грн. Вважаю логіка є.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/13109/18
      Провадження № 12-7гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника позивача - Куценка О. В.
      відповідача ОСОБА_2 особисто,
      представника ОСОБА_2 - Головкова Є. І.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі № 910/13109/18 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стил Форт» (далі - ТОВ «Стил Форт») та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 1 295 191, 59 грн.
      1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Стил Форт» умов договору банківського обслуговування в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 295 191,59 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя позичальника за договором поруки від 29 травня 2015 року № РOR1432898962983.
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
      2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 січня 2019 року у справі № 910/13109/18 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн, вирішено питання про розподіл судового збору.
      2.2.Північний апеляційний господарський суд постановою від 4 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов Банку до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн задовольнив повністю. Стягнув солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн та судовий збір у розмірі 19 427,87 грн.
      2.3. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало порушення ним норм процесуального права щодо належного повідомлення учасників справи. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що неналежне виконання боржником своїх обов`язків щодо повернення кредиту підтверджено матеріалами справи, а враховуючи, що зобов`язання боржника були забезпечені порукою, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року у справі № 910/13109/18 скасувати в частині стягнення заборгованості, відсотків, пені та судового збору з поручителя, позовну заяву в цій частині залишити без задоволення.
      3.2. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається, зокрема, на припинення поруки за договором поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував того, що ОСОБА_2 як поручитель не надавав письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000, 00 грн до 1 000 000, 00 грн та про таку зміну не повідомлявся, що є підставою для припинення його поруки.
      3.3. Також за доводами касаційної скарги апеляційний суд не взяв до уваги те, що умови договору поруки щодо строку його дії не відповідають умовам договору банківського обслуговування, якими строк дії основного зобов`язання не визначено; не встановив належним чином дійсні обставини справи щодо підстав зарахування коштів на рахунок ТОВ «Стил Форт», не надав оцінки доводам та доказам скаржника про порушення порядку проведення фінансових операцій керівником товариства, які також мають істотне значення для вирішення спору.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , призначив справу до розгляду в судовому засіданні, а ухвалою від 28 січня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, викладеного в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц, у якій суд виходячи із системного аналізу положень пунктів 1.1 та 4.2 договору поруки (які є ідентичними з договором поруки в цій справі) прийшов до висновку про припинення поруки, оскільки збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями мало відбуватись за письмовим погодженням з поручителем. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у вказаній постанові зазначила, що, встановивши факт збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями боржника без погодження з поручителем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на підставі частини першої статті 559 ЦК Українипорука є припиненою.
      3.6. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суд послався на протилежні правові позиції, викладені в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 922/699/17, 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18, від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, відповідно до яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки в аналогічних правовідносинах.
      3.7. Ухвалою від 12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/13109/18 та призначила її розгляд в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. АТ КБ «Приватбанк» у відзиві на касаційну скаргу та в додаткових поясненнях заперечив її доводи та просив залишити скаргу без задоволення, зазначивши, що заперечення скаржника щодо його звільнення від відповідальності за порушення умов основного зобов`язання позичальником та щодо припинення договору поруки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України не відповідають нормам чинного законодавства та умовам договору, а відтак і не заслуговують на увагу.
      4.2. У судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримав у повному обсязі.
      4.3. У письмових поясненнях та особисто в судовому засіданні ОСОБА_2 наголошував, що своєї згоди на продовження поруки після продажу ним корпоративних прав ТОВ «Стил Форт» не надавав, як і не надавав згоди на підвищення кредитного ліміту та не погоджував приєднання ТОВ «Стил Форт» до послуги «КУБ», за якою підприємству було відкрито кредитний ліміт на 1 млн грн.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Встановлено, що 23 грудня 2014 року ТОВ «Стил форт» (клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського обслуговування (поточного рахунку) зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 22 грудня 2014 року.
      5.2. Відповідно до заяви ТОВ «Стил форт» відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт.
      5.3. У заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі - Умови) (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку.
      5.4. Відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта.
      5.5. Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).
      5.6. Положеннями пункту 3.2.1.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, в разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, інтернет - клієнт - банк, sms - повідомлення або інших).
      5.7. Відповідно до пункту 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі «заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки», або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет - клієнт - банк, або у формі обміну інформацією в паперовому або електронному вигляді, або в будь-якій іншій формі).
      5.8. За пунктом 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого пунктом 3.2.1.1.11.
      5.9. Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів.
      5.10. За пунктом 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, у який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення цього періоду, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.
      5.11. Під «непогашенням кредиту» мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.2.1.4.1.4 Умов).
      5.12. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов).
      5.13. Згідно з пунктом 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом.
      5.14. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за угодами приєднання до:
      розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1)зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 у розмірі 33 % (тридцять три) річних;
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 у розмірі 66 % річних;
      б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань;
      в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 Угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
      г) кредиту в розмірі 200 000,00 грн
      якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні;
      розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 2) зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 36 % річних;
      - за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 56 % річних;
      б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2;
      в) кредиту в розмірі 200 000,00 грн.
      якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.
      5.15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений.
      5.16. За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
      5.17. Суд установив, що Банк надав ТОВ «Стил Форт» кредитний ліміт у загальному розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, зокрема випискою з рахунку.
      5.18. ТОВ «Стил Форт» зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконало, у зв`язку із чим станом на 24 вересня 2018 року в останнього наявна заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн.
      5.19. Враховуючи наведені обставини, Банк звернувся із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитом та процентами солідарно з боржника - ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує висновки апеляційного господарського суду в частині солідарного стягнення суми заборгованості з поручителя,враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, постанова в цій справі переглядається в межах вимог та доводів касаційної скарги щодо заявлених позовних вимог до поручителя.
      6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за договором банківського обслуговування та заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн. Ці висновки апеляційного суду сторони під сумнів не ставлять.
      6.5. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.6. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.7. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.8. За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.9. За змістом статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.10. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).
      6.11. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
      6.12. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      6.13. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      6.14. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
      6.15. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
      6.16. За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      6.17. За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
      6.18. Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
      6.19. Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
      6.20. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
      6.21. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
      6.22. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
      6.23. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
      6.24. Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_2 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000 грн до 1 000 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був.
      6.25. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції).
      6.26. Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.
      6.27. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції в цій справі в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2
      8. Щодо судового збору
      8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
      Постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пені в розмірі 153 326, 55 грн та судового збору в розмірі 19 427,87 грн скасувати.
      Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові до ОСОБА_2 відмовити.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 48 569 (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 67 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111804
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      справа № 203/3364/17
      провадження № 61-7376св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»),
      розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,
      ВСТАНОВИВ :
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
      Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
      Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо.
      Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.
      Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА».
      Відзив/заперечення на касаційну скаргу
      У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення.
      Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії.
      13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили.
      13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 .
      Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084.
      У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору.
      У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо.
      Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум».
      Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
      Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
      Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
      Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
      Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
      Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України).
      Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
      Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа.
      Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення.
      Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС».
      Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум».
      Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення.
      Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору.
      Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.
      Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати.
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити.
      Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. М. Русинчук
      Судді Н. О. Антоненко
      І. О. Дундар
      В. І. Журавель
      Є. В. Краснощоков
      Джерело: ЄДРСР 87984982
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема:
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень;
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Черкаського апеляційного суду
      Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
      Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. 
      Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
      При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
      Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.
      Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
      Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи солідарно суму боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на висновок експерта № СЕ2017/081 від 30.01.2019, згідно якого зроблено висновок, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: по тілу кредиту 11052,00 доларів США; по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 24.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13, пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 по 29.05.2016 становила 80731,63 грн., зокрема: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що пунктом 4.4. Кредитного договору № 895/06-034-563 від 23.08.2005, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8., 3.3.12.-3.3.14., та 3.3.19. цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п. 1.3. більше, ніж п`ять днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.9. та 3.3.10 (сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Аналогічні положення містить пункт 7.4. Кредитного договору. (а.с. 12-13 том 1).
      Таким чином сторони у такий спосіб урегулювали питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту у розмірі 596 дол. США ОСОБА_1 здійснила 07 квітня 2009 року, (а.с. 20 звор. сторона т. 1), і після цього жодних платежів на виконання умов договору відповідачем не здійснювалося.
      Отже, ураховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, строк кредитування вважається таким, що сплив через шістдесят днів після внесення останнього платежу, тобто 7 червня 2009 року, відтак саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права.
      Проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише 24 червня 2016 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про його застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої до 7 червня 2013 року.
      Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16 та неодноразово був підтриманий у постановах Верховного Суду в схожих справах за участю ПАТ «Укрсоцбанк».
      Разом з тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків, нарахованої за період з 2008 року по 30 травня 2016 року, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності, адже нарахування зазначеної заборгованості є неправомірним з огляду на таке.
      В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк»» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 73500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2025 року.
      Пунктом 1.2 укладеного договору встановлено, що кредит надається на придбання нерухомого майна - двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Відповідно до пункту 2.2 днем надання кредиту, вважається день видачі Позичальнику готівкових коштів в сумі Кредиту (73 500 доларів США).
      З договору Кредиту випливає, що в день укладення цього Договору з Позичальником, Кредитор (банк) уклав іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку заставне нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири у АДРЕСА_1 .
      Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-563 від 22.08.2005 збільшена процентна ставка за користування кредитом до 14 процентів річних з 20.10.2008 року (а.с. 14 т. 1)
      Крім того, 23 серпня 2005 року між позивачем, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки від № 895/06-034-563 (а.с. 15-17 т. 1).
      Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Позивач виконав взяті за договором зобов`язання та надав кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 14-01 від 23 серпня 2005 року на суму 73 500 доларів США, що в еквіваленті складає 371 175 грн. (т. 1, а.с. 18).
      ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання.
      Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є. від 29 грудня 2010 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту і сплаті відсотків, що передбачені п.п. 3.3.9, 3.3.10, та на підставі ст. 4 Договору кредиту та ст. 4 Іпотечного договору, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 95 487 доларів США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 24.11.2010 року становить 757 949, 38 грн., в тому числі 61 527, 00 доларів США сума заборгованості за кредитом, 16 075, 40 дол. США сума заборгованості за відсотками, 1001, 77 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183,11 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 700 дол. США - штрафи, передбачені кредитним договором, тому у зв`язку з стягненням заборгованості на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані вимоги про повне погашення кредитної заборгованості, які не були виконані (т.1 а.с. 70, 72-73).
      Виданий виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Ю. Є. від 29 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , вказує на те, що банк змінив умови договору з цієї дати, а відтак право вимагати повернення кредитних коштів та процентів у нього припиняється.
      Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
      На час звернення з таким позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
      Виконавчий напис нотаріуса від 29.12.2010 року щодо звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
      Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
      Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.
      Аналогічний правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
      Враховуючи, що право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то починаючи з 8 червня 2009 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків позовна давність не може бути застосована, оскільки така вимога є необґрунтованою.
      З огляду на положення частин другої та третьої статті 549 ЦК України, відповідно до яких штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у процентах від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, за відсутності правових підстав для нарахування процентів після 7 червня 2009 року, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків за указаний період.
      Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами щодо вимог апеляційної скарги, які стосуються стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .
      Суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги банку щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 з наступних підстав.
      Укладеними договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 та 2 між банком та ОСОБА_1 , сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами, що відповідно збільшило обсяг зобов`язання боржника, а також обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке остання не надавала.
      Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
      Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
      Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
      Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
      З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
      Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
      Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року.
      У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
      Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
      Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
      Враховуючи наведене, банк не пред`явив до поручителя ні вимоги, ні позову у строк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, такий строк відповідно до п. 4.4. кредитного договору настав на п`ятий день після виникнення прострочки позичальника у 2009 році.
      Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
      Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
      При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
      У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
      Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
      Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову повністю.
      Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково.
      Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно-процесуальним законом.
      Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2019 року.
      Головуючий 
      Судді 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86032550