Решения 3-х инстанций о прекращении правоотношений по договору ипотеки с Универсал банком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/271-6/8312.05.11

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»

До Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

Про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 30.04.2009 р.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (за дов.), ОСОБА_2

від відповідача ОСОБА_3 (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки MG 1/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 27.11.2007 р. зі змінами від 03.12.2007 р.; договором іпотеки MG -2/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 03.12.2007 р. зі змінами від 03.12.2007 р.; договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 р..

Позовні вимоги мотивовані припиненням основних договорів на забезпечення зобовязань, по яким були укладені спірні договори.

Відповідач у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилив, зазначивши, що позивачем не в повному обсязі виконані зобовязання по кредитним договорам з урахуванням додаткових угод, в забезпечення яких було укладено спірні іпотечні договори, а тому підстави для припинення правовідношення відсутні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2010 р. порушено провадження у справі № 4/271.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 р. у справі № 4/271 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 р. скасовано рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано таким, що припинились правовідношення за договорами іпотеки MG 1/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 27.11.2007 р. та за договором іпотеки MG -2/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 03.12.2007 р.. В частині визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 30.04.2009 р. справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи в частині рішення та постанову попередніх інстанцій колегія суддів зазначила, що судами попередніх інстанцій не надано жодної правової оцінки додатковим угодам № 23 від 30.09.2009 р., № 24 від 15.10.2009 р., № 25 від 12.11.2009 р. до кредитного договору № 30/07 від 14.11.2007 р., якими основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме: збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами.

Ухвалою суду від 18.02.2011 р. справі присвоєно № 4/271-6/83.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги, зазначивши у наданих суду поясненнях, що за додатковою угодою № 25 від 12.11.2009 р. до кредитного договору було збільшено розмір процентів за користування кредитними коштами, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності за іпотечним договором від 30.04.2009 р.. Оскільки відповідної згоди позивача на збільшення обсягу відповідальності не було, іпотечне зобовязання є припиненим в силу ст. 559 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що зміна процентів за користування кредитними коштами на підставі додаткової угоди № 25 від 12.11.2009 р. до кредитного договору відбулася незначна, а п. 1.3 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з умовами основного договору, в т.ч. стосовно можливості зміни розміру зобовязань у більшу/або меншу сторону, строку і порядку його виконання.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

14.11.2007 р. між публічним акціонерним товариством «Універсал Банк»(банком) та товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Спецторг»(позичальником) було укладено кредитний договір № 30/07, відповідно до умов якого банк зобов'язавався надавати позичальнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 4000000,00 грн. під не більше 14% річних та граничним строком повернення не пізніше 11.10.2010 р. шляхом видачі траншів на підставі окремих додаткових угод (далі кредитний договір). Кредитним договором передбачено, що умови і порядок надання, сума, строк та інші умови щодо кожної кредитної послуги визначатимуться у відповідній додатковій угоді до кредитного договору, а також додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору фінансування.

30.04.2009 р. в забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Спецторг»перед банком між відкритим акціонерним товариством «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»(іпотекодавцем) та публічним акціонерним товариством «Універсал Банк»(банком) було укладено договір іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості), зареєстрований в реєстрі за № 1410 (далі іпотечний договір).

Іпотечним договором передбачено, що основний договір - це кредитний договір № 30/07 від 14 листопада 2007 року, укладений між іпотекодержателем та боржником з усіма додатковими угодами до нього, які укладені або можуть бути укладенні в майбутньому, в забезпечення виконання зобов'язань за якими укладається цей договір.

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобовязання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобовязань у більшу, або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобовязання.

На момент укладання іпотечного договору основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було визначено додатковими угодами № 8 від 15 грудня 2008 року, № 9 від 15 грудня 2008 року, № 10 від 15 грудня 2008 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року, на умовах встановлених цими додатковими угодами та додатковими угодами №№ 11-22 до кредитного договору №30/07 від 14 листопада 2007 року.

Додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами.

Законом України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавецем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, іпотека є видом інституту поруки, у звязку з чим правовідносини за нею регулюються також параграфом 3 глави 49 ЦК України.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. З Закону України «Про іпотеку»).

Іпотечний договір повинен містити зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Як зазначено вище, додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами.

Враховуючи те, що за іпотечним договором позивач зобовязався відповідати в повному обсязі за виконання зобовязань за кредитними договором, збільшився обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором. Дане збільшення мало місце без згоди позивача.

Пункт 1.3 іпотечного договору тільки констатує, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобовязань, однак не містить згоди позивача щодо зміни розміру зобовязань за кредитним договором без його погодження.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позову та достатності підстав для визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 р..

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 р., укладеним між відкритим акціонерним товариством «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» та публічним акціонерним товариством «Універсал Банк».

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»(04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код 21133352) на користь відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»(18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 163, код 03080991) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя С.А.Ковтун

Рішення підписано 24.05.2011 р.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/15711341

Link to comment
Share on other sites

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2011

№ 4/271-6/83

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тищенко О.В.

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача – Шеретько В.О., Зозуля Т.М.;

від відповідача – Паперник С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення господарського суду м. Києва

від 12.05.2011 року у справі № 4/271-6/83 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 30.04.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки МG 1/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 27.11.2007 року зі змінами від 03.12.2007 року; договором іпотеки МG-2/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 03.12.2007 року зі змінами від 03.12.2007 року; договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 року у справі № 4/271 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 року скасовано рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано таким, що припинились правовідношення за договорами іпотеки МG 1/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 27.11.2007 року та за договором іпотеки МG -2/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 03.12.2007 року. В частині визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості від 30.04.2009 року справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.02.2011 року справі присвоєно № 4/271-6/83.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2011 року у справі № 4/271-6/83 позов задоволено повністю. Визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» та публічним акціонерним товариством «Універсал Банк».

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код 21133352) на користь відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 163, код 03080991) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.05.2011 року по справі № 4/271-6/83 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні повних вимог ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що судом не взято до уваги норми до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. З наведеного випливає, що домовленість сторін про можливі зміни основного зобов'язання, про що вказано в договорі іпотеки, позбавляє необхідності реєстрації таких змін відповідно до закону. Пункт 1.3. Договору іпотеки встановлю, що Іпотекодавець та Іпотекодержатель ознайомлені з умовами основного договору, в т.ч. стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу/або меншу сторону, строку і порядку його виконання. Тобто, договір іпотеки прямо передбачає можливість зміни основного зобов'язання, погодженого сторонами, що не тягне за собою необхідності реєстрації таких змін у відповідності до закону. Однак, суд не застосував вказані норми закону та умови договору, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 05.07.2011 року оголошено перерву до 26.07.2011 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами даної справи 14.11.2007 року між публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» (банком) та товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Спецторг» (позичальником) було укладено кредитний договір № 30/07, відповідно до умов якого банк зобов’язувався надавати позичальнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 4000000,00 грн. під не більше 14% річних та граничним строком повернення не пізніше 11.10.2010 року шляхом видачі траншів на підставі окремих додаткових угод (далі - кредитний договір). Кредитним договором передбачено, що умови і порядок надання, сума, строк та інші умови щодо кожної кредитної послуги визначатимуться у відповідній додатковій угоді до кредитного договору, а також додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору фінансування.

Так 30.04.2009 року в забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Спецторг» перед банком між відкритим акціонерним товариством «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» (іпотекодавцем) та публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» (банком) було укладено договір іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості), зареєстрований в реєстрі за № 1409 (далі - іпотечний договір).

Іпотечним договором передбачено, що основний договір - це кредитний договір № 30/07 від 14 листопада 2007 року, укладений між іпотекодержателем та боржником з усіма додатковими угодами до нього, які укладені або можуть бути укладенні в майбутньому, в забезпечення виконання зобов'язань за якими укладається цей договір.

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу, або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на момент укладання іпотечного договору основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було визначено додатковими угодами № 8 від 15 грудня 2008 року, № 9 від 15 грудня 2008 року, № 10 від 15 грудня 2008 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року, на умовах встановлених цими додатковими угодами та додатковими угодами №№ 11-22 до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року.

Додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме - збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Законом України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-ІУ визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавецем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, іпотека є видом інституту поруки, у зв'язку з чим правовідносини за нею регулюються також параграфом 3 глави 49 ЦК України.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотечний договір повинен містити зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме - збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами, що потребувало внесення відповідних змін до договору іпотеки нерухомого майна від 30.04.2009 року.

Враховуючи те, що за іпотечним договором позивач зобов'язався відповідати в повному обсязі за виконання зобов'язань за кредитними договором, збільшився обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором. Дане збільшення мало місце без згоди позивача.

Пункт 1.3 іпотечного договору тільки констатує, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобов'язань, однак не містить згоди позивача щодо збільшення його зобов'язань як майнового поручителя за Кредитним договором без попереднього погодження з ним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком законного та правомірного висновку щодо обґрунтованості позову та достатності підстав для визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 року.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2011 року у справі № 4/271-6/83.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2011 року у справі № 4/271-6/83 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 4/271-6/83 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Рєпіна Л.О.

Тищенко О.В.

27.07.11 (відправлено)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17675465

Link to comment
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2011 р.

Справа № 4/271-6/83

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року

у справі № 4/271-6/83 господарського суду міста Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна –нежитлової нерухомості від 30 квітня 2009 року

представників сторін

позивача Шепетько В.О., Зозуля Т.М.

відповідача Паперник С.В., Колток О.І.

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариства ”Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства ”Універсал Банк” про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки МG 1/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 27 листопада 2007 року зі змінами від 03 грудня 2007 року; договором іпотеки МG-2/30/07 (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 03 грудня 2007 року зі змінами від 03 грудня 2007 року; договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30 квітня 2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20 липня 2010 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2010 року у справі № 4/271 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 20 липня 2010 року скасовано. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки MG 1/30/07 нерухомого майна-нежитлової нерухомості від 27 листопада 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк". Визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки № MG 2/30/07 нерухомого майна –нежитлової нерухомості від 03 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк". В частині визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна –нежитлової нерухомості від 30 квітня 2009 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" справу № 4/271 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 травня 2011 року (суддя Ковтун С.А.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року (судді Баранець О.М., Рєпіна Л.О., Тищенко О.В.) у справі № 4/271-6/83 позов задоволено повністю. Визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30 квітня 2009 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством ”Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301” та публічним акціонерним товариством ”Універсал Банк”.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12 травня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при винесенні постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 листопада 2007 року між публічним акціонерним товариством ”Універсал Банк” (банком) та товариством з обмеженою відповідальністю ”Корпорація Спецторг” (позичальником) було укладено кредитний договір № 30/07, відповідно до умов якого банк зобов’язувався надавати позичальнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 4000000,00 грн. під не більше 14% річних та граничним строком повернення не пізніше 11 жовтня 2010 року шляхом видачі траншів на підставі окремих додаткових угод (далі - кредитний договір). Кредитним договором передбачено, що умови і порядок надання, сума, строк та інші умови щодо кожної кредитної послуги визначатимуться у відповідній додатковій угоді до кредитного договору, а також додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору фінансування.

Так 30 квітня 2009 року в забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю ”Корпорація Спецторг” перед банком між відкритим акціонерним товариством ”Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301” (іпотекодавцем) та публічним акціонерним товариством ”Універсал Банк” (банком) було укладено договір іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості), зареєстрований в реєстрі за № 1409.

Іпотечним договором передбачено, що основний договір –це кредитний договір № 30/07 від 14 листопада 2007 року, укладений між іпотекодержателем та боржником з усіма додатковими угодами до нього, які укладені або можуть бути укладенні в майбутньому, в забезпечення виконання зобов'язань за якими укладається цей договір.

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу, або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

На момент укладання іпотечного договору основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було визначено додатковими угодами № 8 від 15 грудня 2008 року, № 9 від 15 грудня 2008 року, № 10 від 15 грудня 2008 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року, на умовах встановлених цими додатковими угодами та додатковими угодами №№ 11-22 до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року.

Додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме - збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами.

Законом України ”Про іпотеку” від 05 червня 2003 р. № 898-ІУ визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавецем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Таким чином, іпотека є видом інституту поруки, у зв'язку з чим правовідносини за нею регулюються також параграфом 3 глави 49 ЦК України.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України ”Про іпотеку”).

Іпотечний договір повинен містити зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України ”Про іпотеку”).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України ”Про іпотеку”).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України ”Про іпотеку”, будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Таким чином, додатковими угодами № 23 від 30 вересня 2009 року, № 24 від 15 жовтня 2009 року, № 25 від 12 листопада 2009 року до кредитного договору № 30/07 від 14 листопада 2007 року основне зобов'язання позичальника перед відповідачем було змінено, а саме - збільшено строки повернення отриманих траншів та розмір процентів за користування грошовими коштами, що потребувало внесення відповідних змін до договору іпотеки нерухомого майна від 30 квітня 2009 року.

Враховуючи те, що за іпотечним договором позивач зобов'язався відповідати в повному обсязі за виконання зобов'язань за кредитними договором, збільшився обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором. Дане збільшення мало місце без згоди позивача.

Пункт 1.3 іпотечного договору тільки констатує, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобов'язань, однак не містить згоди позивача щодо збільшення його зобов'язань як майнового поручителя за Кредитним договором без попереднього погодження з ним.

Суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про обґрунтованість позову та достатності підстав для визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30 квітня 2009 року.

Отже, під час вирішення спору, судом першої та апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2011 року зі справи № 4/271-6/83 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19158233

Link to comment
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27 лютого 2012 р.

№ 4/271-6/83

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Подоляк О.А.,

суддів: Добролюбової Т.В.,

Могил С.К.,

Селіваненка В.П.,

Удовиченка О.С.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2011

у справі № 4/271-6/83

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна -нежитлової нерухомості від 30.04.2009,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки від 27 листопада 2007 року № МG 1/30/07 (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) зі змінами від 03 грудня 2007 року; договором іпотеки від 03 грудня 2007 року № МG-2/30/07 (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) зі змінами від 03 грудня 2007 року; договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 30 квітня 2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 4/271, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 у справі № 4/271 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 та рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки від 27 листопада 2007 року №G 1/30/07 нерухомого майна-нежитлової нерухомості, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк"; визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки від 03 грудня 2007 року №2/30/07 нерухомого майна -нежитлової нерухомості, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк"; в частині визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна -нежитлової нерухомості від 30 квітня 2009 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" справу № 4/271 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2011 у справі № 4/271-6/83, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011, позов задоволено повністю: визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 30 квітня 2009 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк".

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83, в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень статті 559 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та положення Закону України "Про іпотеку" щодо збільшення відповідальності майнового поручителя, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як докази неоднакового застосування зазначених норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2011 у справі № 26/063-11, від 06.07.2011 у справі № 2-22/6161-2009, від 11.05.2011 у справі № 4/388, від 11.05.2011 у справі № 9/242пд, від 09.02.2011 у справі № 50/150-10, від 16.12.2010 у справі № 33/536, від 21.10.2010 у справі № 27/367-09, від 13.10.2010 у справі № 29/395-09, від 12.07.2010 у справі № 39/291пн та від 07.02.2008 у справі № 2-6/9754-2006.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання припиненим правовідношення за договором іпотеки, з урахуванням того, що в силу частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності; при цьому умови іпотечного договору (пункт 1.3) тільки констатують, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобов'язань, однак не містять згоди позивача щодо збільшення його зобов'язань як майнового поручителя за кредитним договором без попереднього погодження з ним.

Водночас у постановах від 09.02.2011 у справі № 50/150-10 та від 13.10.2010 у справі № 29/395-09, на які посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позовах про розірвання договорів іпотеки, оскільки наведені позивачами правові підстави для розірвання договору іпотеки (частини перша та четверта статті 559 ЦК України), не стосуються підстав для розірвання договору в контексті статті 651 ЦК України.

У постанові від 21.10.2010 у справі № 27/367-09, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо відмови у зустрічному позові про розірвання договору іпотеки, тобто в частині що стосується доводів позивача, з тих підстав, що посилання позивача за зустрічним позовом на недійсність кредитного договору та на статті 215, 203 ЦК України як на підставу розірвання договору іпотеки є безпідставними, оскільки дані норми цивільного права регулюють підстави визнання недійсними правочинів, а стаття 651 ЦК України вказує на істотне порушення однією із сторін умов договору, проте скаржником не доведено які саме умови договору порушив позивач за первісним позовом при виконанні іпотечного договору.

У постанові Вищого господарського суду України від 12.07.2010 у справі № 39/291пн, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що з урахуванням положень статті 559 ЦК України з моменту внесення змін до кредитного договору, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, зобов'язання останнього за спірним договором іпотеки припинилось. Таким чином, судом касаційної інстанції залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання припиненим правовідносин за договором іпотеки, оскільки спірні договірні відносини сторін припинені в силу прямої вказівки закону.

Таким чином, наведені постанови не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у наведених справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Також не може вважатись доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2011 у справі № 2-22/6161-2009, на яку посилається заявник, оскільки предмети позовів у даній справі у порівнянні зі справою № 4/271-6/83, у якій заявлено про перегляд постанови, є різними. Так, у справі № 4/271-6/83 позов заявлено про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки; у справі № 2-22/6161-2009 -визнання недійсним договору іпотеки, що виключає подібність правовідносин у названих справах у розумінні статті 11116 ГПК України.

Також не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2011 у справі № 26/063-11, від 11.05.2011 у справі № 4/388, від 11.05.2011 у справі № 9/242пд, від 16.12.2010 у справі № 33/536 та від 07.02.2008 у справі № 2-6/9754-2006, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи направлено на новий розгляд до судів першої інстанції, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанов про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

За таких обставин відсутні визначені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи № 4/271-6/83 до провадження Верховного Суду України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" у допуску справи № 4/271-6/83 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяО.Подоляк Судді Т.Добролюбова С.Могил В.Селіваненко О.Удовиченко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28211986

Link to comment
Share on other sites

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28 травня 2012 р.

№ 4/271-6/83

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демидової А.М.,

суддів: Бакуліної С.В., Заріцької А.О., Малетича М.М., Мирошниченка С.В.,

розглянувши заявупублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"про перегляд Верховним Судом Українипостанови у справі за позовом до про Вищого господарського суду України від 01.11.2011 № 4/271-6/83 відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" визнання таким, що припинилось правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна -нежитлової нерухомості від 30.04.2009,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про визнання такими, що припинились, правовідношення за договором іпотеки від 27.11. 2007 № МG 1/30/07 (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки від 03.12.2007 № МG-2/30/07 (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 30.04. 2009.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 4/271, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 у справі № 4/271 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 та рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2010 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки від 27.11.2007 №G 1/30/07 нерухомого майна-нежитлової нерухомості, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк"; визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки від 03.12.2007 №2/30/07 нерухомого майна -нежитлової нерухомості, укладеним Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк"; в частині визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна -нежитлової нерухомості від 30.04.2009, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" справу № 4/271 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2011 у справі № 4/271-6/83, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011, позов задоволено повністю: визнано таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки (нерухомого майна -нежитлової нерухомості) від 30.04.2009, укладеним відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк".

Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2011 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83, в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Як докази неоднакового застосування зазначених норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 07.03.2012 у справі №5023/6981/11, від 14.12.2011 у справі №10/79пд/2011(9/242пд), від 28.11.2011 у справі №14/5005/6594/2011 та від 09.02.2011 у справі №50/150-10.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 01.11.2011 у справі № 4/271-6/83, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про визнання припиненим правовідношення за договором іпотеки, з урахуванням того, що в силу частини першої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності; при цьому умови іпотечного договору (пункт 1.3) тільки констатують, що сторони за договором ознайомлені з умовами кредитного договору, у тому числі щодо можливості зміни розміру зобов'язань, однак не містять згоди позивача щодо збільшення його зобов'язань як майнового поручителя за кредитним договором без попереднього погодження з ним.

Приймаючи постанову від 07.07.2012 у справі №5023/6981/11, на яку посилається заявник, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання припиненими правовідношення за договором іпотеки, оскільки, обґрунтовуючи підстави позову, позивач зазначає, що укладаючи спірний іпотечний договір, поручитель (позивач) був обізнаний із змістом вже укладених правочинів (генеральна угода, договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії), за виконання яких третьою особою перед відповідачем він поручився. При цьому, відповідно до умов договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії, передбачено право банку у визначеному порядку збільшувати розмір процентів за користування кредитними коштами; його положеннями не передбачено обов'язку узгоджувати такі дії, чи повідомляти про них іпотекодавця. Доказів на підтвердження необізнаності зі змістом правочинів, в забезпечення виконання яких укладений спірний іпотечний договір, позивачем не надано, що правомірно розцінено судом апеляційної інстанції підставою для відмови у позові.

Приймаючи постанову від 14.12.2011 у справі №10/79пд/2011(9/242пд), на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо скасування заборони відчуження нерухомого майна у зв'язку з припиненням іпотечного договору та зобов'язання банку повернення підприємству оригіналів документів, які підтверджують право власності, який мотивовано тим, що іпотека, не припинилась з відмовою відповідача в прийнятті від позивача коштів на виконання зобов'язань за кредитним договором. Позивачем не доведений факт відмови відповідача в прийнятті від позивача таких коштів.

Приймаючи постанову від 28.11.2011 у справі №14/5005/6594/2011, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання договору іпотеки таким, що припинив свою дію та зобов'язання вчинити дії, оскільки, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, відсутні підстави визнання договору іпотеки припиненим визначені у статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Приймаючи постанову від 09.02.2011 у справі №50/150-10, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо розірвання іпотечного договору, оскільки, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, наведені позивачем підстави (частини перша та четверта статті 559 Цивільного кодексу України) не стосуються підстав для розірвання договору в контексті статті 651 Цивільного кодексу України.

Таким чином, постанова, про перегляд якої подано заяву, і постанови Вищого господарського суду України, на які здійснюється посилання заявником, свідчать про відмінність встановлених судом фактичних обставин, покладених в основу названих постанов суду касаційної інстанції, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних висновків.

З огляду на викладене, заявником не доведено наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з ухваленням різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а відтак, відсутні підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116-11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" у допуску справи №4/271-6/83 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя А. Демидова

Судді С. Бакуліна А. Заріцька М. Малетич С. Мирошниченко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25176201

Link to comment
Share on other sites

На жаль існує і таке рішення ВСУ

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2012 року місто Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С.,Гуля В.С.,Ємця А.А., Колесника П.І.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від

24 квітня 2012 року у справі № 4/270-13/68 за позовом відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсним договору іпотеки та визнання такими, що припинились правовідносини за договором іпотеки,

встановила:

У травні 2010 року ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» (далі - Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») про визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2008 року та визнання такими, що припинились правовідносини за договором іпотеки від 18 лютого 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що без згоди позивача додатковими угодами було збільшено розмір процентів за користування кредитними коштами, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності за іпотечним договором від 18 лютого 2008 року, тому іпотечні правовідносини є припиненими в силу статті 559 ЦК України.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від

23 листопада 2011 року позов задоволено частково. Визнано такими, що припинились правовідносини за договором іпотеки від 18 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» та публічного акціонерного товариства «Універсал Банк». В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

8 лютого 2012 року рішення господарського суду м. Києва від

23 листопада 2011 року скасовано в частині задоволення позовних вимог і в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від

24 квітня 2012 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2012 року, а рішення господарського суду м. Києва від 23 листопада 2011 року залишено без змін.

Касаційний суд дійшов висновку, що правовідносини за договором іпотеки від 18 лютого 2008 року припинились на підставі статті 559 ЦК України внаслідок зміни зобов'язання без згоди майнового поручителя та збільшення обсягу його відповідальності.

ПАТ «Універсал Банк» в порядку статті 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року у справі

№ 4/270-13/68 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної

інстанції статті 559 ЦК України та положень Закону України «Про іпотеку» в контексті збільшення відповідальності майнового поручителя - іпотекодавця.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 березня 2012 року у справі

№ 5023/6981/11, від 14 грудня 2011 року у справі

№ 10/79пд/2011(9/242пд), від 28 листопада 2011 року у справі

№ 14/5005/6594/2011, від 9 лютого 2011 року у справі № 50/150-10, в яких зазначено, що до правовідносин за договором іпотеки положення статті 559 ЦК України, яка регулює правовідносини за договором поруки, не застосовуються.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

При вирішені справи судом установлено, що 15 лютого 2008 року між ТОВ «Корпорація Спецторг» та ВАТ «Універсал Банк» укладено договір про фінансування № 96/08, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався надати боржнику кредит у формі кредитної лінії в межах ліміту 13 200 000 грн. Умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов'язань, розмір і порядок оплати за кредитні послуги, права, обов'язки та відповідальність сторін стосовно кожної кредитної послуги в межах цього договору можуть визначатися у відповідних додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору фінансування.

На забезпечення виконання кредитного договору фінансування

18 лютого 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» (Іпотекодержатель) та ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» (Іпотекодавець, який є майновим поручителем ТОВ «Корпорація Спецторг»), укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості (далі - Договір), відповідно до якого позивач передав в іпотеку нежитлові приміщення.

Згідно з пунктом 1.3 Договору сторони ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього Договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договорів, що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим Договором забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Додатковими угодами встановлено нові відсоткові ставки за користування кредитними коштами та встановлено нові терміни повернення траншів.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зробив висновок про те, що Договір укладений відповідно до норм чинного законодавства, а правовідносини за Договором припинились на підставі статті 559 ЦК України внаслідок зміни зобов'язання без згоди майнового поручителя та збільшення обсягу його відповідальності.

Проте з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.

Відпопідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 цього Закону встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору.

Тому висновок касаційного суду про припинення договору іпотеки з підстав передбачених статтею 559 ЦК України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123- 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного суду України

постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 24 квітня 2012 року у справі № 4/270-13/68 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький

Link to comment
Share on other sites

Згідно з пунктом 1.3 Договору сторони ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього Договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договорів, що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим Договором забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Основная проблема данного решения, что ипотекодатель дал согласие на любое изменения объема своих обязательств.

Данный пункт нужно было признавать одним иско недействительным и как следствие просить признать прекращенными правоотношения по д.и.

Позже выложу противоположенное решение.

Но есть в Постановлении ВСУ и другая проблема: в нем указано, что ст. 559 не распространяется на имущественное поручительство.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 цього Закону встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору.

Link to comment
Share on other sites

Згідно з пунктом 1.3 Договору сторони ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання забезпеченого цим Договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього Договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках, передбачених умовами договорів, що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим Договором забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного договору, що обумовлюють основне зобов'язання.

Основная проблема данного решения, что ипотекодатель дал согласие на любое изменения объема своих обязательств.

Данный пункт нужно было признавать одним иско недействительным и как следствие просить признать прекращенными правоотношения по д.и.

Позже выложу противоположенное решение.

Но есть в Постановлении ВСУ и другая проблема: в нем указано, что ст. 559 не распространяется на имущественное поручительство.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтями 17, 18, 19 цього Закону встановлено підстави припинення іпотеки, істотні умови договору іпотеки і внесення змін і доповнень до іпотечного договору.

хорошо, ну а когда же прекращается застава? В случае полной оплата - это понятно. А как же в таком случае доказать нарушения со стороны заемщика или банка? Получается, что ВСУ решил, что имущественный поручитель - в момент подписания дог. ипотеки, сразу отказался от имущества, тогда он должен называться договором дарения банку.

Link to comment
Share on other sites

хорошо, ну а когда же прекращается застава? В случае полной оплата - это понятно. А как же в таком случае доказать нарушения со стороны заемщика или банка? Получается, что ВСУ решил, что имущественный поручитель - в момент подписания дог. ипотеки, сразу отказался от имущества, тогда он должен называться договором дарения банку.

Залог и ипотека -- разные институты.

Ипотека прекращается в случаях установленных ЗУ об ипотеки.

Залог в случаях предусмотренных ЦК и законе о залоге.

Link to comment
Share on other sites

залог и ипотека разные институты.

Но договор имущественного поручительства (ипотеки от третьего лица) объединяет их в одно.

Делает смешанным договором.

Link to comment
Share on other sites

залог и ипотека разные институты.

Но договор имущественного поручительства (ипотеки от третьего лица) объединяет их в одно.

Делает смешанным договором.

Не могу понять почему ВСУ дал настолько странную и неоднозначную практику касательно имущественного поручительства. По моему, все здесь просто и очевидно. На сто процентов согласен с мнением ВСУ о том, что ипотека и поручительство - два разных правовых института, которые регулируются отдельными нормами права. Однако, есть одно "но". Нужно различать ипотеку, где:

1) заемщиком и ипотекодателем выступает одно лицо (применяется исключительно ЗУ "О ипотеке" и его основания прекращения договора);

2) заемщик и ипотекодатель разные лица, как отметил Antibank это - смешанный договор (применяется как ЗУ "О ипотеке" так и норми ГК, которые регулируют правоотношения поручительства)

Опять же, есть "но". ЗУ "О ипотеке" предусмотрена ответственность ипотекодателя в пределах стоимости предмета ипотеки (ограниченная ответственность)

Некоторые сверх жадные банки, в частности Фольксбанк, в разделе "Ответственность ипотекодателя" (ипотекодатель - лицо отличающееся от заемщика) предусмотрели что "ипотекодатель несет ответсвенность за невыполнения обязательства всем своим имуществом". В таком случае у нас есть все основания полагать, что договор ипотеки на самом деле никакой не договор ипотеки в чистом виде, а смешанный договор ипотеки и поручительства, соответственно к прекращению его можно применить ч. 4 ст. 559 ГК

Это не утверждение, а рассуждение вслух. Прошу прокомментировать и покритиковать :))))

Link to comment
Share on other sites

Не могу понять почему ВСУ дал настолько странную и неоднозначную практику касательно имущественного поручительства. По моему, все здесь просто и очевидно. На сто процентов согласен с мнением ВСУ о том, что ипотека и поручительство - два разных правовых института, которые регулируются отдельными нормами права. Однако, есть одно "но". Нужно различать ипотеку, где:

1) заемщиком и ипотекодателем выступает одно лицо (применяется исключительно ЗУ "О ипотеке" и его основания прекращения договора);

2) заемщик и ипотекодатель разные лица, как отметил Antibank это - смешанный договор (применяется как ЗУ "О ипотеке" так и норми ГК, которые регулируют правоотношения поручительства)

Опять же, есть "но". ЗУ "О ипотеке" предусмотрена ответственность ипотекодателя в пределах стоимости предмета ипотеки (ограниченная ответственность)

Некоторые сверх жадные банки, в частности Фольксбанк, в разделе "Ответственность ипотекодателя" (ипотекодатель - лицо отличающееся от заемщика) предусмотрели что "ипотекодатель несет ответсвенность за невыполнения обязательства всем своим имуществом". В таком случае у нас есть все основания полагать, что договор ипотеки на самом деле никакой не договор ипотеки в чистом виде, а смешанный договор ипотеки и поручительства, соответственно к прекращению его можно применить ч. 4 ст. 559 ГК

Это не утверждение, а рассуждение вслух. Прошу прокомментировать и покритиковать :))))

Встречал такое.

Если есть действительно такие основания, то вполне можно подавать иск о признании д.и. прекращенным.

Link to comment
Share on other sites

Не могу понять почему ВСУ дал настолько странную и неоднозначную практику касательно имущественного поручительства. По моему, все здесь просто и очевидно. На сто процентов согласен с мнением ВСУ о том, что ипотека и поручительство - два разных правовых института, которые регулируются отдельными нормами права. Однако, есть одно "но". Нужно различать ипотеку, где:

1) заемщиком и ипотекодателем выступает одно лицо (применяется исключительно ЗУ "О ипотеке" и его основания прекращения договора);

2) заемщик и ипотекодатель разные лица, как отметил Antibank это - смешанный договор (применяется как ЗУ "О ипотеке" так и норми ГК, которые регулируют правоотношения поручительства)

Опять же, есть "но". ЗУ "О ипотеке" предусмотрена ответственность ипотекодателя в пределах стоимости предмета ипотеки (ограниченная ответственность)

Некоторые сверх жадные банки, в частности Фольксбанк, в разделе "Ответственность ипотекодателя" (ипотекодатель - лицо отличающееся от заемщика) предусмотрели что "ипотекодатель несет ответсвенность за невыполнения обязательства всем своим имуществом". В таком случае у нас есть все основания полагать, что договор ипотеки на самом деле никакой не договор ипотеки в чистом виде, а смешанный договор ипотеки и поручительства, соответственно к прекращению его можно применить ч. 4 ст. 559 ГК

Это не утверждение, а рассуждение вслух. Прошу прокомментировать и покритиковать :))))

Тоже самое пишут, что ипотекодатель (третье лицо) согласен со всеми увеличениями обязательств должника наперед, т.е. тоже подразумевают положение о поруке (об увеличении ответственности).
Link to comment
Share on other sites

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/271-6/8312.05.11

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»

До Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

Про визнання таким, що припинилось, правовідношення за договором іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 30.04.2009 р.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 (за дов.), ОСОБА_2

від відповідача ОСОБА_3 (за дов.)

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки MG 1/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 27.11.2007 р. зі змінами від 03.12.2007 р.; договором іпотеки MG -2/30/07 (нерухомого майна нежитлової нерухомості) від 03.12.2007 р. зі змінами від 03.12.2007 р.; договором іпотеки (нерухомого майна - нежитлової нерухомості) від 30.04.2009 р..

Позовні вимоги мотивовані припиненням основних договорів на забезпечення зобовязань, по яким були укладені спірні договори.

Братья по разуму с Луспеником, вот вам и практика

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v1821600-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

12.12.2012 N 01-06/1821/2012

Господарські суди України

Про доповнення інформаційного листа

Вищого господарського суду України

від 15.03.2011 N 01-06/249

"Про постанови Верховного Суду України,

прийняті за результатами перегляду

судових рішень господарських судів"

На доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду

України від 15.03.2011 N 01-06/249 ( v_249600-11 ) "Про постанови

Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду

судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові

позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих

за результатами перегляду судових рішень господарських судів у

порядку, передбаченому розділом XII-2 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), у спорах, що

виникають:

1) з договорів іпотеки:

- на відносини майнової поруки (іпотеки) як окремого виду

забезпечення виконання зобов'язання норми статті 559 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) щодо припинення

поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є

заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593)

глави 49 ЦК України ( 435-15 ) та Законом України "Про іпотеку"

( 898-15 ).

Крім того, підстави припинення іпотеки (майнової поруки)

безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного закону, а

тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати

норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення

виконання зобов'язання, незалежно від ступеня їх подібності

(постанови від 16.10.2012 N 4/270-13/68, від 16.10.2012

N 5023/6981/11);

Link to comment
Share on other sites

Не могу понять почему ВСУ дал настолько странную и неоднозначную практику касательно имущественного поручительства. По моему, все здесь просто и очевидно. На сто процентов согласен с мнением ВСУ о том, что ипотека и поручительство - два разных правовых института, которые регулируются отдельными нормами права. Однако, есть одно "но". Нужно различать ипотеку, где:

1) заемщиком и ипотекодателем выступает одно лицо (применяется исключительно ЗУ "О ипотеке" и его основания прекращения договора);

2) заемщик и ипотекодатель разные лица, как отметил Antibank это - смешанный договор (применяется как ЗУ "О ипотеке" так и норми ГК, которые регулируют правоотношения поручительства)

Опять же, есть "но". ЗУ "О ипотеке" предусмотрена ответственность ипотекодателя в пределах стоимости предмета ипотеки (ограниченная ответственность)

Некоторые сверх жадные банки, в частности Фольксбанк, в разделе "Ответственность ипотекодателя" (ипотекодатель - лицо отличающееся от заемщика) предусмотрели что "ипотекодатель несет ответсвенность за невыполнения обязательства всем своим имуществом". В таком случае у нас есть все основания полагать, что договор ипотеки на самом деле никакой не договор ипотеки в чистом виде, а смешанный договор ипотеки и поручительства, соответственно к прекращению его можно применить ч. 4 ст. 559 ГК

Это не утверждение, а рассуждение вслух. Прошу прокомментировать и покритиковать :))))

Что вы решили?*
Link to comment
Share on other sites

Братья по разуму с Луспеником, вот вам и практика

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v1821600-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

12.12.2012 N 01-06/1821/2012

Господарські суди України

Про доповнення інформаційного листа

Вищого господарського суду України

від 15.03.2011 N 01-06/249

"Про постанови Верховного Суду України,

прийняті за результатами перегляду

судових рішень господарських судів"

На доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду

України від 15.03.2011 N 01-06/249 ( v_249600-11 ) "Про постанови

Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду

судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові

позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих

за результатами перегляду судових рішень господарських судів у

порядку, передбаченому розділом XII-2 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ), у спорах, що

виникають:

1) з договорів іпотеки:

- на відносини майнової поруки (іпотеки) як окремого виду

забезпечення виконання зобов'язання норми статті 559 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) щодо припинення

поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є

заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593)

глави 49 ЦК України ( 435-15 ) та Законом України "Про іпотеку"

( 898-15 ).

Крім того, підстави припинення іпотеки (майнової поруки)

безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного закону, а

тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати

норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення

виконання зобов'язання, незалежно від ступеня їх подібності

(постанови від 16.10.2012 N 4/270-13/68, від 16.10.2012

N 5023/6981/11);

Для имущественных поручителей большой удар, но пока нет ответственности за несоблюдения применений норм материального права изложенных в постановлениях ВСУ, будут появляться решения о прекращении имущественного поручительства.

Банки заплатили большие деньги за такие постановления ВСУ.

При чем одно из них не говорит о том, что прекращение ипотеки невозможно.

В нем просто отказано в удовлетворении заявления о пересмотре в связи с тем, что обстоятельства дел были разными.

Link to comment
Share on other sites

КАК ВАМ ЭТОЛТ ВЫВОД?

Верховний Суд України,

вул. П. Орлика, 8, м. Київ,

01043

Судді І.Б. Шицькому

Заступнику Голови Науково-консультативної ради при Верховному Суді України

О.В. Константию

У справі № 3-43г12

(у господарських судах справа

№5023/6981/11)

За заявою приватного підприємства «ЛСВ Моноліт».

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

про застосування норм матеріального права

На нашу адресу надійшов лист вих № 226-2627/0/8-12 від 18.09.2012 щодо надання наукового висновку щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах.

По суті справи проблемна ситуація стосується неоднакового застосування положень законодавства, щодо застосування або незастосування до спірних правовідносин статті 559 Цивільного кодексу України. В одних випадках господарські суди застосовують до відносин іпотеки положення законодавства про поруку (рішення місцевого господарського суду у справі 5023/6981/11, постанови ВГСУ у справах № 21/218-10 та № 2/315), у тому числі вказуючи, що «іпотека є інститутом поруки» (справа № 4/271-6/83), а в інших буквально тлумачать положення про іпотеку, заперечуючи застосування до цих відносин положень ЦК про поруку (постанови апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11),

Крім того, у постановах апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11 вказується про те, що проценти за кредит є «платою за користування кредитом, а не рівнем відповідальності» у відносинах поруки, що заперечується рішеннями господарських судів в інших вищезазначених справах.

У зв’язку з цим підлягають вирішенню, зокрема, наступні питання?

1. Чи є правомірним застосування до відносин застави (іпотеки) положень законодавства, що регулюють відносини поруки?

2. Як співвідносяться зобов’язання поруки та застави щодо забезпечення виконання одного й того самого зобов’язання?

3. Чи є підвищення процентів за договором кредиту (основне зобов’язання) підвищенням відповідальності у розумінні ст. 559 ЦК.

1. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, яка має назву «Види забезпечення виконання зобов'язання», виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Тобто законодавець виокремлює окремі види зобов’язань, серед яких наявні, зокрема, такі окремі види як порука та застава.

Крім того, у ч.1 ст. 575 ЦК України, що має назву «Окремі види застав», виокремлюється такий вид застави як іпотека, якою є «застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.».

В свою чергу, відносини, що виникають у зв’язку з використанням такого засобу забезпечення зобов’язань, як іпотека, врегульовані спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, ст. 559 ЦК, що має назву «Припинення поруки» й міститься у параграфі 3 глави 49 ЦК із назвою «Порука», встановлює підстави для припинення саме такого виду забезпечення зобов’язань, як порука.

Ані норми ЦК, що регулюють інститут застави (ст.ст.572-593), ані положення Закону України «Про іпотеку» не містить бланкетних норм, які б відсилали б до ст. 559 ЦК, або вказували б на підстави для застосування ст. 559 ЦК для припинення такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (іпотека – відповідно до Закону «Про іпотеку»).

Таким чином, систематичне тлумачення свідчить про відсутність підстав застосування положень про припинення поруки згідно з ст. 559 ЦК до відносин, що виникають з застосування такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (й різновиду застави – іпотеки).

Враховуючи те, що застава (іпотека) ст.ст. 548, 572 ЦК України може забезпечувати лише дійсне зобов’язання, у цьому контексті припинення застави (іпотеки) можливе лише у випадку припинення або недійсності зобов’язання, яке забезпечується заставою.

2. Відповідно до абз. 2 ст. 11 Закону «Про заставу», заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 1 Закону «Про іпотеку», іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

Буквальне тлумачення зазначених положень дозволяє дійти до висновку, що у разі якщо заставодавцем (іпотекодавцем) виступає не боржник, а третя особа, то між третьою особою та заставодержателем мають існувати відносини поруки.

Крім того, якщо поглиблюватись в природу аналізованих відносин, то застава (іпотека), що надається третьою особою з метою забезпечення основного зобов’язання між боржником та кредиторам, так чи інакше спрямована на забезпечення відносин поруки між цією третьою особою та кредитором. За відсутності договору поруки втрачається правовий зв’язок між кредитним договором та договором застави (іпотеки), адже заставодавець (іпотекодавець) як третя особа не є стороною кредитної угоди, а тому її зобов’язання перед кредитодавцем має випливати з правочину поруки. Сам по собі договір застави (й, відповідно, іпотеки), у якому заставодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, не передбачає зобов’язання третьої особи (заставо- або іпотекодацем) перед кредитодавцем за основним зобов’язанням. Крім того, у разі задоволення вимог кредитора іпотекодавець, якщо не розглядати його у контексті відносин поруки, втрачає можливість регресних вимог до боржника щодо сплаченої суми боргу.

Разом із тим, відповідно ч.2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Тобто, сторони можуть укласти, наприклад, договір, який буде одночасно підставою для виникнення поруки за кредитним договором й застави (різновидом якої може бути іпотека) щодо цієї поруки.

Зокрема, у випадку, коли в договорі застави (іпотеки) закладено достатньо умов, підтверджуючих укладення між третьою стороною (майновим поручителем) та кредитодавцем не лише договору застави, але й договору поруки, до цих відносин можуть застосовуватися положення законодавства України про поруку (глава 553-559).

У цьому випадку зобов’язання поруки буде виступати в якості додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного кредитного зобов’язання, В свою чергу, виконання зобов’язання поруки буде забезпечуватися зобов’язанням застави. За таких умов треба вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитного), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання, – порука, додаткового, яке забезпечує виконання зобов’язання поруки – застава.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК, право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, у разі припинення зобов’язання поруки, застава, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Подібна модель співіснування поруки та іпотеки як різновиду застави вбачається в спірних правовідносинах.

3. Відповідно до ч.1 ст. 559, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Не можна не враховувати думку, що «проценти є платою за кредит, а не рівнем відповідальності» (а.с. 5), разом з тим розуміти проценти як плату за кредит можна лише для сторін кредитного договору, але не для поручителя.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов’язання позичальником за договором кредиту, проценти за кредитом продовжують нараховуватись на тіло кредиту до моменту виконання позичальником грошових зобов’язань.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Узагальнюючий висновки:

Порука та іпотека є самостійними видами забезпечення зобов’язань. Жодна з норм ЦК та Закону «Про іпотеку» не містить положень, які б передбачали застосування норм, що регулюють поруку( в т.ч. і ст. 559 ЦК), до відносин іпотеки.

Допустимим є співіснування зобов’язань поруки та застави (й відповідно, іпотеки) між одними й тими самими особами щодо забезпечення виконання одного й того ж самого зобов’язання. У спірних правовідносинах необхідно вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитний договір), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання (порука), додаткового, що забезпечує виконання зобов’язання з поруки (застава). У разі припинення зобов’язання поруки у спірних правовідносинах, іпотека, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Договір іпотеки, у якому іпотекодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, за наявності усіх істотних умов договору поруки необхідно вважати таким, що забезпечує виконання зобов’язання поруки між кредитором та третьою особою.

Підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 559 ЦК України, й відповідно, визнати договір іпотеки припиненим, оскільки у разі припинення договору поруки припиняється зобов’язання іпотеки, оскільки останнє забезпечує виконання договору поруки.

Висновок обговорено та затверджено на засіданні кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» 05.10.2012 за доповіддю проф. О.П. Подцерковного та ас. Ю.З. Драпайло.

Доктор юридичних наук, професор,

зав. кафедри господарського права і процесу

НУ «ОЮА», член-кор. НАПрН України О.П. Подцерковний

Link to comment
Share on other sites

КАК ВАМ ЭТОЛТ ВЫВОД?

Верховний Суд України,

вул. П. Орлика, 8, м. Київ,

01043

Судді І.Б. Шицькому

Заступнику Голови Науково-консультативної ради при Верховному Суді України

О.В. Константию

У справі № 3-43г12

(у господарських судах справа

№5023/6981/11)

За заявою приватного підприємства «ЛСВ Моноліт».

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

про застосування норм матеріального права

На нашу адресу надійшов лист вих № 226-2627/0/8-12 від 18.09.2012 щодо надання наукового висновку щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах.

По суті справи проблемна ситуація стосується неоднакового застосування положень законодавства, щодо застосування або незастосування до спірних правовідносин статті 559 Цивільного кодексу України. В одних випадках господарські суди застосовують до відносин іпотеки положення законодавства про поруку (рішення місцевого господарського суду у справі 5023/6981/11, постанови ВГСУ у справах № 21/218-10 та № 2/315), у тому числі вказуючи, що «іпотека є інститутом поруки» (справа № 4/271-6/83), а в інших буквально тлумачать положення про іпотеку, заперечуючи застосування до цих відносин положень ЦК про поруку (постанови апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11),

Крім того, у постановах апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11 вказується про те, що проценти за кредит є «платою за користування кредитом, а не рівнем відповідальності» у відносинах поруки, що заперечується рішеннями господарських судів в інших вищезазначених справах.

У зв’язку з цим підлягають вирішенню, зокрема, наступні питання?

1. Чи є правомірним застосування до відносин застави (іпотеки) положень законодавства, що регулюють відносини поруки?

2. Як співвідносяться зобов’язання поруки та застави щодо забезпечення виконання одного й того самого зобов’язання?

3. Чи є підвищення процентів за договором кредиту (основне зобов’язання) підвищенням відповідальності у розумінні ст. 559 ЦК.

1. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, яка має назву «Види забезпечення виконання зобов'язання», виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Тобто законодавець виокремлює окремі види зобов’язань, серед яких наявні, зокрема, такі окремі види як порука та застава.

Крім того, у ч.1 ст. 575 ЦК України, що має назву «Окремі види застав», виокремлюється такий вид застави як іпотека, якою є «застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.».

В свою чергу, відносини, що виникають у зв’язку з використанням такого засобу забезпечення зобов’язань, як іпотека, врегульовані спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, ст. 559 ЦК, що має назву «Припинення поруки» й міститься у параграфі 3 глави 49 ЦК із назвою «Порука», встановлює підстави для припинення саме такого виду забезпечення зобов’язань, як порука.

Ані норми ЦК, що регулюють інститут застави (ст.ст.572-593), ані положення Закону України «Про іпотеку» не містить бланкетних норм, які б відсилали б до ст. 559 ЦК, або вказували б на підстави для застосування ст. 559 ЦК для припинення такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (іпотека – відповідно до Закону «Про іпотеку»).

Таким чином, систематичне тлумачення свідчить про відсутність підстав застосування положень про припинення поруки згідно з ст. 559 ЦК до відносин, що виникають з застосування такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (й різновиду застави – іпотеки).

Враховуючи те, що застава (іпотека) ст.ст. 548, 572 ЦК України може забезпечувати лише дійсне зобов’язання, у цьому контексті припинення застави (іпотеки) можливе лише у випадку припинення або недійсності зобов’язання, яке забезпечується заставою.

2. Відповідно до абз. 2 ст. 11 Закону «Про заставу», заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 1 Закону «Про іпотеку», іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

Буквальне тлумачення зазначених положень дозволяє дійти до висновку, що у разі якщо заставодавцем (іпотекодавцем) виступає не боржник, а третя особа, то між третьою особою та заставодержателем мають існувати відносини поруки.

Крім того, якщо поглиблюватись в природу аналізованих відносин, то застава (іпотека), що надається третьою особою з метою забезпечення основного зобов’язання між боржником та кредиторам, так чи інакше спрямована на забезпечення відносин поруки між цією третьою особою та кредитором. За відсутності договору поруки втрачається правовий зв’язок між кредитним договором та договором застави (іпотеки), адже заставодавець (іпотекодавець) як третя особа не є стороною кредитної угоди, а тому її зобов’язання перед кредитодавцем має випливати з правочину поруки. Сам по собі договір застави (й, відповідно, іпотеки), у якому заставодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, не передбачає зобов’язання третьої особи (заставо- або іпотекодацем) перед кредитодавцем за основним зобов’язанням. Крім того, у разі задоволення вимог кредитора іпотекодавець, якщо не розглядати його у контексті відносин поруки, втрачає можливість регресних вимог до боржника щодо сплаченої суми боргу.

Разом із тим, відповідно ч.2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Тобто, сторони можуть укласти, наприклад, договір, який буде одночасно підставою для виникнення поруки за кредитним договором й застави (різновидом якої може бути іпотека) щодо цієї поруки.

Зокрема, у випадку, коли в договорі застави (іпотеки) закладено достатньо умов, підтверджуючих укладення між третьою стороною (майновим поручителем) та кредитодавцем не лише договору застави, але й договору поруки, до цих відносин можуть застосовуватися положення законодавства України про поруку (глава 553-559).

У цьому випадку зобов’язання поруки буде виступати в якості додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного кредитного зобов’язання, В свою чергу, виконання зобов’язання поруки буде забезпечуватися зобов’язанням застави. За таких умов треба вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитного), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання, – порука, додаткового, яке забезпечує виконання зобов’язання поруки – застава.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК, право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, у разі припинення зобов’язання поруки, застава, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Подібна модель співіснування поруки та іпотеки як різновиду застави вбачається в спірних правовідносинах.

3. Відповідно до ч.1 ст. 559, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Не можна не враховувати думку, що «проценти є платою за кредит, а не рівнем відповідальності» (а.с. 5), разом з тим розуміти проценти як плату за кредит можна лише для сторін кредитного договору, але не для поручителя.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов’язання позичальником за договором кредиту, проценти за кредитом продовжують нараховуватись на тіло кредиту до моменту виконання позичальником грошових зобов’язань.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Узагальнюючий висновки:

Порука та іпотека є самостійними видами забезпечення зобов’язань. Жодна з норм ЦК та Закону «Про іпотеку» не містить положень, які б передбачали застосування норм, що регулюють поруку( в т.ч. і ст. 559 ЦК), до відносин іпотеки.

Допустимим є співіснування зобов’язань поруки та застави (й відповідно, іпотеки) між одними й тими самими особами щодо забезпечення виконання одного й того ж самого зобов’язання. У спірних правовідносинах необхідно вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитний договір), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання (порука), додаткового, що забезпечує виконання зобов’язання з поруки (застава). У разі припинення зобов’язання поруки у спірних правовідносинах, іпотека, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Договір іпотеки, у якому іпотекодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, за наявності усіх істотних умов договору поруки необхідно вважати таким, що забезпечує виконання зобов’язання поруки між кредитором та третьою особою.

Підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 559 ЦК України, й відповідно, визнати договір іпотеки припиненим, оскільки у разі припинення договору поруки припиняється зобов’язання іпотеки, оскільки останнє забезпечує виконання договору поруки.

Висновок обговорено та затверджено на засіданні кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» 05.10.2012 за доповіддю проф. О.П. Подцерковного та ас. Ю.З. Драпайло.

Доктор юридичних наук, професор,

зав. кафедри господарського права і процесу

НУ «ОЮА», член-кор. НАПрН України О.П. Подцерковний

Очень все правильно написано. Теперь бы получить его в печатном виде и с подписью.
Link to comment
Share on other sites

как по мне, очень туманно.

Только у приватного підприємства «ЛСВ Моноліт» либо из материалов дела.

Но можно обратится и в Одесскую юракадемию.

Link to comment
Share on other sites

КАК ВАМ ЭТОЛТ ВЫВОД?

Верховний Суд України,

вул. П. Орлика, 8, м. Київ,

01043

Судді І.Б. Шицькому

Заступнику Голови Науково-консультативної ради при Верховному Суді України

О.В. Константию

У справі № 3-43г12

(у господарських судах справа

№5023/6981/11)

За заявою приватного підприємства «ЛСВ Моноліт».

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

про застосування норм матеріального права

На нашу адресу надійшов лист вих № 226-2627/0/8-12 від 18.09.2012 щодо надання наукового висновку щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах.

По суті справи проблемна ситуація стосується неоднакового застосування положень законодавства, щодо застосування або незастосування до спірних правовідносин статті 559 Цивільного кодексу України. В одних випадках господарські суди застосовують до відносин іпотеки положення законодавства про поруку (рішення місцевого господарського суду у справі 5023/6981/11, постанови ВГСУ у справах № 21/218-10 та № 2/315), у тому числі вказуючи, що «іпотека є інститутом поруки» (справа № 4/271-6/83), а в інших буквально тлумачать положення про іпотеку, заперечуючи застосування до цих відносин положень ЦК про поруку (постанови апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11),

Крім того, у постановах апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11 вказується про те, що проценти за кредит є «платою за користування кредитом, а не рівнем відповідальності» у відносинах поруки, що заперечується рішеннями господарських судів в інших вищезазначених справах.

У зв’язку з цим підлягають вирішенню, зокрема, наступні питання?

1. Чи є правомірним застосування до відносин застави (іпотеки) положень законодавства, що регулюють відносини поруки?

2. Як співвідносяться зобов’язання поруки та застави щодо забезпечення виконання одного й того самого зобов’язання?

3. Чи є підвищення процентів за договором кредиту (основне зобов’язання) підвищенням відповідальності у розумінні ст. 559 ЦК.

1. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, яка має назву «Види забезпечення виконання зобов'язання», виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Тобто законодавець виокремлює окремі види зобов’язань, серед яких наявні, зокрема, такі окремі види як порука та застава.

Крім того, у ч.1 ст. 575 ЦК України, що має назву «Окремі види застав», виокремлюється такий вид застави як іпотека, якою є «застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.».

В свою чергу, відносини, що виникають у зв’язку з використанням такого засобу забезпечення зобов’язань, як іпотека, врегульовані спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим, ст. 559 ЦК, що має назву «Припинення поруки» й міститься у параграфі 3 глави 49 ЦК із назвою «Порука», встановлює підстави для припинення саме такого виду забезпечення зобов’язань, як порука.

Ані норми ЦК, що регулюють інститут застави (ст.ст.572-593), ані положення Закону України «Про іпотеку» не містить бланкетних норм, які б відсилали б до ст. 559 ЦК, або вказували б на підстави для застосування ст. 559 ЦК для припинення такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (іпотека – відповідно до Закону «Про іпотеку»).

Таким чином, систематичне тлумачення свідчить про відсутність підстав застосування положень про припинення поруки згідно з ст. 559 ЦК до відносин, що виникають з застосування такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (й різновиду застави – іпотеки).

Враховуючи те, що застава (іпотека) ст.ст. 548, 572 ЦК України може забезпечувати лише дійсне зобов’язання, у цьому контексті припинення застави (іпотеки) можливе лише у випадку припинення або недійсності зобов’язання, яке забезпечується заставою.

2. Відповідно до абз. 2 ст. 11 Закону «Про заставу», заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 1 Закону «Про іпотеку», іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

Буквальне тлумачення зазначених положень дозволяє дійти до висновку, що у разі якщо заставодавцем (іпотекодавцем) виступає не боржник, а третя особа, то між третьою особою та заставодержателем мають існувати відносини поруки.

Крім того, якщо поглиблюватись в природу аналізованих відносин, то застава (іпотека), що надається третьою особою з метою забезпечення основного зобов’язання між боржником та кредиторам, так чи інакше спрямована на забезпечення відносин поруки між цією третьою особою та кредитором. За відсутності договору поруки втрачається правовий зв’язок між кредитним договором та договором застави (іпотеки), адже заставодавець (іпотекодавець) як третя особа не є стороною кредитної угоди, а тому її зобов’язання перед кредитодавцем має випливати з правочину поруки. Сам по собі договір застави (й, відповідно, іпотеки), у якому заставодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, не передбачає зобов’язання третьої особи (заставо- або іпотекодацем) перед кредитодавцем за основним зобов’язанням. Крім того, у разі задоволення вимог кредитора іпотекодавець, якщо не розглядати його у контексті відносин поруки, втрачає можливість регресних вимог до боржника щодо сплаченої суми боргу.

Разом із тим, відповідно ч.2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Тобто, сторони можуть укласти, наприклад, договір, який буде одночасно підставою для виникнення поруки за кредитним договором й застави (різновидом якої може бути іпотека) щодо цієї поруки.

Зокрема, у випадку, коли в договорі застави (іпотеки) закладено достатньо умов, підтверджуючих укладення між третьою стороною (майновим поручителем) та кредитодавцем не лише договору застави, але й договору поруки, до цих відносин можуть застосовуватися положення законодавства України про поруку (глава 553-559).

У цьому випадку зобов’язання поруки буде виступати в якості додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного кредитного зобов’язання, В свою чергу, виконання зобов’язання поруки буде забезпечуватися зобов’язанням застави. За таких умов треба вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитного), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання, – порука, додаткового, яке забезпечує виконання зобов’язання поруки – застава.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК, право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, у разі припинення зобов’язання поруки, застава, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Подібна модель співіснування поруки та іпотеки як різновиду застави вбачається в спірних правовідносинах.

3. Відповідно до ч.1 ст. 559, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Не можна не враховувати думку, що «проценти є платою за кредит, а не рівнем відповідальності» (а.с. 5), разом з тим розуміти проценти як плату за кредит можна лише для сторін кредитного договору, але не для поручителя.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов’язання позичальником за договором кредиту, проценти за кредитом продовжують нараховуватись на тіло кредиту до моменту виконання позичальником грошових зобов’язань.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Узагальнюючий висновки:

Порука та іпотека є самостійними видами забезпечення зобов’язань. Жодна з норм ЦК та Закону «Про іпотеку» не містить положень, які б передбачали застосування норм, що регулюють поруку( в т.ч. і ст. 559 ЦК), до відносин іпотеки.

Допустимим є співіснування зобов’язань поруки та застави (й відповідно, іпотеки) між одними й тими самими особами щодо забезпечення виконання одного й того ж самого зобов’язання. У спірних правовідносинах необхідно вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитний договір), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання (порука), додаткового, що забезпечує виконання зобов’язання з поруки (застава). У разі припинення зобов’язання поруки у спірних правовідносинах, іпотека, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Договір іпотеки, у якому іпотекодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, за наявності усіх істотних умов договору поруки необхідно вважати таким, що забезпечує виконання зобов’язання поруки між кредитором та третьою особою.

Підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя.

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 559 ЦК України, й відповідно, визнати договір іпотеки припиненим, оскільки у разі припинення договору поруки припиняється зобов’язання іпотеки, оскільки останнє забезпечує виконання договору поруки.

Висновок обговорено та затверджено на засіданні кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» 05.10.2012 за доповіддю проф. О.П. Подцерковного та ас. Ю.З. Драпайло.

Доктор юридичних наук, професор,

зав. кафедри господарського права і процесу

НУ «ОЮА», член-кор. НАПрН України О.П. Подцерковний

Это гениально.

Вопрос, как теперь его донести до ВСУ, что бы они изменили свою практику.

Link to comment
Share on other sites

Это гениально.

Вопрос, как теперь его донести до ВСУ, что бы они изменили свою практику.

Я не вижу особой гениальности. Гениально = просто.

В данном случае возникают вопросы.

Например, не означает ли факт распространения ст. 559 ЦК на договора ипотеки только лишь в случае когда подписаны три договора - кредитный, ипотечный и поручительства?

Почему нельзя написать просто, что в случае если ипотечный договора заключен с третьим лицом, в выполнение обязательств основного должника, то распространяется.

А тут нагородили, что типа распространяется, но если есть еще и договор поруки, кроме договора ипотеки, т.е. как будто-то нужно иметь 3 договора.

Ну вот как можно понять этот вывод?

Допустимим є співіснування зобов’язань поруки та застави (й відповідно, іпотеки) між одними й тими самими особами щодо забезпечення виконання одного й того ж самого зобов’язання. У спірних правовідносинах необхідно вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитний договір), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання (порука), додаткового, що забезпечує виконання зобов’язання з поруки (застава). У разі припинення зобов’язання поруки у спірних правовідносинах, іпотека, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою.

Хотя согласен, весы склоняются в сторону поручителей.

Но пока не однозначно.

Нужно ждать определения КСУ. Только он может изменить ганебную судебную практику

Link to comment
Share on other sites

Я не вижу особой гениальности. Гениально = просто.

В данном случае возникают вопросы.

Например, не означает ли факт распространения ст. 559 ЦК на договора ипотеки только лишь в случае когда подписаны три договора - кредитный, ипотечный и поручительства?

Почему нельзя написать просто, что в случае если ипотечный договора заключен с третьим лицом, в выполнение обязательств основного должника, то распространяется.

А тут нагородили, что типа распространяется, но если есть еще и договор поруки, кроме договора ипотеки, т.е. как будто-то нужно иметь 3 договора.

Ну вот как можно понять этот вывод?

Хотя согласен, весы склоняются в сторону поручителей.

Но пока не однозначно.

Нужно ждать определения КСУ. Только он может изменить ганебную судебную практику

А кто подал запрос в КСУ?

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show