ANTIRAID

Решение Апелляционного суда Волынской области об отказе Дельта банку во взыскании задолженности с заемщика Укрпромбанка

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

9 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      9
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      9
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Справа № 0308/13939/2012
провадження № 22-ц/0390/1801/2012

Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б.
Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М.,
при секретарі - Масляній С.В.,

з участю представника позивача Горнік Т.А., представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі -ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі -ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу на споживчі цілі грошові кошти в сумі 11200 доларів США зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом до 11 серпня 2023 року.

30 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до якого він набув права вимоги за вказаним кредитним договором.

Згідно з кредитним договором ОСОБА_3 зобов'язався погашати заборгованість щомісячно частками у розмірі не менш як 62 долари США шляхом внесення на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки в касу банку по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Додатковим договором між сторонами від 12 жовтня 2009 року розмір щомісячної сплати було збільшено до 66,66 доларів США, починаючи з 01 вересня 2010 року.

Позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого станом на 02 квітня 2012 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 102526,67 грн.

Тому просив стягнути з відповідача вказані кошти і понесені судові витрати.

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1299-017/ФКВ-08 від 15 серпня 2008 року в розмірі 102526 грн. 67 коп. та 1025 грн. 27 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1299-017/ФКВ-08, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 11200 доларів США на споживчі цілі до 11 серпня 2023 року зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом (а. с. 6-12).

Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед банком, яка згідно з довідкою позивача станом на 02 квітня 2012 року склала 102526,67 грн., з яких: 83005,22 грн. - сума неповерненого кредиту, 15433,98 грн. -несплачені відсотки та 4087,46 грн. -комісія (а. с. 19).

Статтями 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Враховуючи наведені обставини і положення законодавства, суд задовольнив позов.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк»(а. с. 23-28).

Пунктом 4.8 цього договору встановлено порядок повідомлення боржників про передачу «Укрпромбанком» «Дельта Банку» прав вимоги. Зокрема, п.п. 4.8.1, 4.8.2 договору передбачено, що «Дельта Банк»та «Укрпромбанк» зобов'язані письмово повідомити боржників про передачу відповідних прав вимоги шляхом направлення їм спільного повідомлення за формою, узгодженою «Дельта Банком» та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цього договору. Повідомлення направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення (а. с. 26).

ПАТ «Дельта Банк» не надав суду першої інстанції будь-яких доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора, а апеляційному суду на підтвердження виконання вказаних вимог ним наданий список згрупованих поштових відправлень -рекомендованих листів з рекомендованим повідомленням, переданих у поштову установу 09 липня 2010 року, який у переліку містить відправлення ОСОБА_3, та копія спільного листа банків відповідного змісту без номера і дати відправлення, адресованого відповідачу. Однак дані документи не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.


Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Згідно з п. 91 цих Правил підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів.

Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про заміну кредитора у зобов'язанні в тому разі, коли банком не лише направлено на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Позивач не надав суду доказів про вручення адресату згаданого листа, а відповідач заперечує факт його отримання.


Згідно з ч. 2 ст. 516 та ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спосіб і порядок погашення кредиту був встановлений пунктами 2.7, 2.10, 2.17 кредитного договору і надавав можливість позичальнику сплачувати відповідні кошти шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу «Укрпромбанку» за визначеними у договорі реквізитами (номер рахунку, код ЄДРПОУ, код банку в системі електронних платежів тощо).

Заміна кредитора у зобов'язанні потягнула за собою фактичну зміну вказаних пунктів (умов) кредитного договору в частині реквізитів для повернення коштів.


Згідно з п. 6.1 кредитного договору у випадку зміни порядку кредитування банк має право переглянути умови кредитування, встановлені цим договором, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за тридцять календарних днів до введення зазначених змін.

Пунктами 7.7, 7.11 кредитного договору встановлено, що всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових договорів або шляхом надіслання банком позичальнику повідомлення у випадку, передбаченому п. 6.1. Всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі за підписом уповноваженого представника банку/ підписом позичальника, тобто сторони, що відправила повідомлення, засвідченої печаткою (для повідомлень банку) та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за адресами, зазначеними в цьому договорі.

На порушення вказаних умов кредитного договору позивач не лише не уклав з відповідачем додаткових договорів, а й не повідомив його в установлений договором спосіб про зміну умов (пунктів) договору стосовно реквізитів для сплати коштів.

Вже після постановлення оскаржуваного рішення в даній справі на письмове звернення ОСОБА_3 банк надіслав йому лист від 21 жовтня 2012 року вих. № 05-1007374, в якому повідомив про заміну кредитора і вказав нові реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором. Та й цей лист не відповідає вимогам п. 7.11 Кредитного договору, оскільки він не засвідчений печаткою банку.

Таким чином, не дотримання ПАТ «Дельта Банк»умов кредитного договору створило перешкоди ОСОБА_3 у виконанні взятих ним зобов'язань за цим договором.


Правовою підставою позовних вимог про дострокове повернення відповідачем всієї суми заборгованості за кредитом банк зазначив прострочення боржника (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Однак з огляду на викладене вище в даному випадку мало місце прострочення кредитора, а не боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Отже на час розгляду справи правові підстави для задоволення позову відсутні.


Крім того, позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. Апеляційним судом в порядку ч. 4 ст. 10 цього Кодексу було запропоновано ПАТ «Дельта Банк» надати такі докази -детальний розрахунок заборгованості позичальника із вказівками про те, коли (в які дні місяці та роки) він погашав свою заборгованість, яка частина сплачених сум йшла на погашення тіла кредиту, а яка -на погашення відсотків і комісій, якими первинними платіжними документами підтверджується кожна сплата. Дана пропозиція залишилася без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача Горнік Т.А. пояснила, що вона не може подати не лише первинні платіжні документи, а й детальний розрахунок заборгованості в період з часу отримання відповідачем кредиту 15 серпня 2008 року до моменту передачі активів та кредитних зобов'язань від «Укрпромбанку» на баланс «Дельта Банку», тобто до 01 липня 2010 року.

З наданого банком апеляційному суду розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 01 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом становила 10391,87 доларів США, за відсотками -189,02 доларів США, за комісією -344,96 грн. (без вказівки про те, яка частина цієї заборгованості є простроченою). Проте вказані суми не відповідають фактичному розміру невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором станом на 01 червня 2010 року, а значеному в додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань «Укрпромбанку» на користь «Дельта Банку»- 10939,70 доларів США (а. с. 29). В судовому засіданні представник позивача висловила припущення, що зазначені розбіжності можуть пояснюватися тим, що у червні 2010 року відповідач погасив частину заборгованості, однак при цьому не надала жодних доказів на підтвердження такого припущення.

Виходячи з викладеного, позов не може бути задоволений у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю.


Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи призвели до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідності з вимогами ст. 309 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Дане рішення апеляційного суду не перешкоджає ПАТ «Дельта Банк» після усунення порушень законодавства та виконання умов кредитного договору повторно пред'явити вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як вбачається з наданої ОСОБА_3 квитанції, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в сумі 513 грн. (а. с. 104). Тому ці кошти підлягають стягнення з позивача ПАТ «Дельта Банк»на користь апелянта.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.


Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на користь ОСОБА_3 513 (п'ятсот тринадцять) грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27386518

Share this post


Link to post
Share on other sites

Этим решением может гордится вся судебная система Украины. К сожалению, таких решений единицы.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Этим решением может гордится вся судебная система Украины. К сожалению, таких решений единицы.

Сумма кредита небольшая, неужели впервые судьи апелляционного суда решили разобраться во всех тонкостях дела.

Или заемщик родственник судьи апел. суда?

Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Красивое цитирование ЦК.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Этим решением может гордится вся судебная система Украины. К сожалению, таких решений единицы.

Йеееееееес!!!!!! Красиво!!!!!

А еще говорят, что на Західній Україні без грошей ніякі питання не вирішуються. Неужели у заемщика нашлось столько бабла, чтоб победить зло в лице Дельта-банка? или тут где-то в другом месте собака порылась :P ?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Луспенник опять отличился - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30400128

Следим что будет дальше...

переход по ссылке дает следующее , просьба выложить в форуме

Примітка: перегляд даного рішення в режимі загального доступу заборонено

Share this post


Link to post
Share on other sites

переход по ссылке дает следующее , просьба выложить в форуме

Примітка: перегляд даного рішення в режимі загального доступу заборонено

Попробуйте еще раз, в последнее время реестр "шалит". У меня все получилось.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Господа, может у кого есть скан кредитного договора с Дельта банком (покупка автомобиля). Очень нужно. Заранее спасибо!

litigation.kiev.ua@gmail.com

Share this post


Link to post
Share on other sites

Луспенник опять отличился - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30400128

Следим что будет дальше...

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на вказані вимоги закону не звернув та не врахував, що неотримання ОСОБА_3 повідомлення про заміну кредитора не може бути підставою для відмови у позові, оскільки, якщо цей факт і буде підтверджено, то заборгованість відповідача за кредитним договором існувала і до відступлення  права вимоги позивачу.

Крім того, якщо таке повідомлення не було належним чином надіслане, то це не може бути безумовною підставою для відмови у позові, оскільки в такому разі можуть наступати наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України щодо прострочення кредитора, а саме виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, або інші правові наслідки, передбачені цієї статтею.

 

Неплохое решение.

Но отменили решение апелляции, лишь бы отменить.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот такое Г принял апелляционный суд Волынской области после пересмотра в ВССУ.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31829938

З наданих представником позивача під час апеляційного розгляду справи виписок по особовому рахунку відповідача ОСОБА_2 вбачається, що з 01.07.2010 року він здійснював на рахунок банку ПАТ «Дельта Банк» платежі на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 15.08.2008 року. Наведене свідчить про те, що відповідачу станом на 01.07.2010 року було відомо про заміну кредитора по вказаному кредитному договору та відомо про передачу активів та кредитних зобов'язань від ТзОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» за договором передачі активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року. Крім того, 06.04.2011 року відповідач сам звернувся до ПАТ «Дельта Банк» із заявою щодо порядку здійснення платежів по кредитному договору з клопотанням щодо незастосування до нього штрафних санкцій.

 

только непонятно чей это счет был Дельты или еще Укрпромбанка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Наличие денег на счете заемщика в банке, которые могли быть списаны, не является основанием для вывода о просрочке кредитора.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/48319120

Share this post


Link to post
Share on other sites

Еще один интересный экземпляр: неуведомление об уступке не является основанием для отказа в иске: http://reyestr.court.gov.ua/Review/46872618

 

Неподання представником банку нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги від 8 листопада 2012 року, оригіналу кредитного договору, додатків до кредитного договору, договору поруки, виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги від 8 листопада 2012 року за кредитами між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», а також акта приймання передачі документації стало підставою для висновку про те, що обставини неподання витребуваних документів викликає сумнів стосовно відступлення прав вимоги за кредитним договором від 4 жовтня 2006 року.

Разом з тим у матеріалах справи містять копія договору купівлі - продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року між                            ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», копія акта прийому - передачі документації за договором купівлі - продажу прав вимоги за кредитами від            8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк», копія витягу з додатка № 1 до договору купівлі - продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».

 

Хотя бы подумали, что такое копия витягу з додатку. :)

Нет слов, одни эмоции.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Справа № 0308/13939/2012

провадження № 22-ц/0390/1801/2012

Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б.

Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М.,

при секретарі - Масляній С.В.,

з участю представника позивача Горнік Т.А., представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі -ПАТ) «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі -ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким банк надав відповідачу на споживчі цілі грошові кошти в сумі 11200 доларів США зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом до 11 серпня 2023 року.

30 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до якого він набув права вимоги за вказаним кредитним договором.

Згідно з кредитним договором ОСОБА_3 зобов'язався погашати заборгованість щомісячно частками у розмірі не менш як 62 долари США шляхом внесення на позичковий рахунок позичальника та/або шляхом внесення готівки в касу банку по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Додатковим договором між сторонами від 12 жовтня 2009 року розмір щомісячної сплати було збільшено до 66,66 доларів США, починаючи з 01 вересня 2010 року.

Позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого станом на 02 квітня 2012 року за ним утворилася заборгованість в розмірі 102526,67 грн.

Тому просив стягнути з відповідача вказані кошти і понесені судові витрати.

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1299-017/ФКВ-08 від 15 серпня 2008 року в розмірі 102526 грн. 67 коп. та 1025 грн. 27 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 15 серпня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1299-017/ФКВ-08, за яким банк надав відповідачу кредит в сумі 11200 доларів США на споживчі цілі до 11 серпня 2023 року зі сплатою 11,20 % річних за весь час фактичного користування кредитом (а. с. 6-12).

Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед банком, яка згідно з довідкою позивача станом на 02 квітня 2012 року склала 102526,67 грн., з яких: 83005,22 грн. - сума неповерненого кредиту, 15433,98 грн. -несплачені відсотки та 4087,46 грн. -комісія (а. с. 19).

Статтями 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Враховуючи наведені обставини і положення законодавства, суд задовольнив позов.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк»(а. с. 23-28).

Пунктом 4.8 цього договору встановлено порядок повідомлення боржників про передачу «Укрпромбанком» «Дельта Банку» прав вимоги. Зокрема, п.п. 4.8.1, 4.8.2 договору передбачено, що «Дельта Банк»та «Укрпромбанк» зобов'язані письмово повідомити боржників про передачу відповідних прав вимоги шляхом направлення їм спільного повідомлення за формою, узгодженою «Дельта Банком» та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дати укладення цього договору. Повідомлення направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення (а. с. 26).

ПАТ «Дельта Банк» не надав суду першої інстанції будь-яких доказів повідомлення відповідача про заміну кредитора, а апеляційному суду на підтвердження виконання вказаних вимог ним наданий список згрупованих поштових відправлень -рекомендованих листів з рекомендованим повідомленням, переданих у поштову установу 09 липня 2010 року, який у переліку містить відправлення ОСОБА_3, та копія спільного листа банків відповідного змісту без номера і дати відправлення, адресованого відповідачу. Однак дані документи не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Згідно з п. 91 цих Правил підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів.

Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про заміну кредитора у зобов'язанні в тому разі, коли банком не лише направлено на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Позивач не надав суду доказів про вручення адресату згаданого листа, а відповідач заперечує факт його отримання.

Згідно з ч. 2 ст. 516 та ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спосіб і порядок погашення кредиту був встановлений пунктами 2.7, 2.10, 2.17 кредитного договору і надавав можливість позичальнику сплачувати відповідні кошти шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу «Укрпромбанку» за визначеними у договорі реквізитами (номер рахунку, код ЄДРПОУ, код банку в системі електронних платежів тощо).

Заміна кредитора у зобов'язанні потягнула за собою фактичну зміну вказаних пунктів (умов) кредитного договору в частині реквізитів для повернення коштів.

Згідно з п. 6.1 кредитного договору у випадку зміни порядку кредитування банк має право переглянути умови кредитування, встановлені цим договором, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за тридцять календарних днів до введення зазначених змін.

Пунктами 7.7, 7.11 кредитного договору встановлено, що всі зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових договорів або шляхом надіслання банком позичальнику повідомлення у випадку, передбаченому п. 6.1. Всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі за підписом уповноваженого представника банку/ підписом позичальника, тобто сторони, що відправила повідомлення, засвідченої печаткою (для повідомлень банку) та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручені особисто за адресами, зазначеними в цьому договорі.

На порушення вказаних умов кредитного договору позивач не лише не уклав з відповідачем додаткових договорів, а й не повідомив його в установлений договором спосіб про зміну умов (пунктів) договору стосовно реквізитів для сплати коштів.

Вже після постановлення оскаржуваного рішення в даній справі на письмове звернення ОСОБА_3 банк надіслав йому лист від 21 жовтня 2012 року вих. № 05-1007374, в якому повідомив про заміну кредитора і вказав нові реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором. Та й цей лист не відповідає вимогам п. 7.11 Кредитного договору, оскільки він не засвідчений печаткою банку.

Таким чином, не дотримання ПАТ «Дельта Банк»умов кредитного договору створило перешкоди ОСОБА_3 у виконанні взятих ним зобов'язань за цим договором.

Правовою підставою позовних вимог про дострокове повернення відповідачем всієї суми заборгованості за кредитом банк зазначив прострочення боржника (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Однак з огляду на викладене вище в даному випадку мало місце прострочення кредитора, а не боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Отже на час розгляду справи правові підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. Апеляційним судом в порядку ч. 4 ст. 10 цього Кодексу було запропоновано ПАТ «Дельта Банк» надати такі докази -детальний розрахунок заборгованості позичальника із вказівками про те, коли (в які дні місяці та роки) він погашав свою заборгованість, яка частина сплачених сум йшла на погашення тіла кредиту, а яка -на погашення відсотків і комісій, якими первинними платіжними документами підтверджується кожна сплата. Дана пропозиція залишилася без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача Горнік Т.А. пояснила, що вона не може подати не лише первинні платіжні документи, а й детальний розрахунок заборгованості в період з часу отримання відповідачем кредиту 15 серпня 2008 року до моменту передачі активів та кредитних зобов'язань від «Укрпромбанку» на баланс «Дельта Банку», тобто до 01 липня 2010 року.

З наданого банком апеляційному суду розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 01 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом становила 10391,87 доларів США, за відсотками -189,02 доларів США, за комісією -344,96 грн. (без вказівки про те, яка частина цієї заборгованості є простроченою). Проте вказані суми не відповідають фактичному розміру невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором станом на 01 червня 2010 року, а значеному в додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань «Укрпромбанку» на користь «Дельта Банку»- 10939,70 доларів США (а. с. 29). В судовому засіданні представник позивача висловила припущення, що зазначені розбіжності можуть пояснюватися тим, що у червні 2010 року відповідач погасив частину заборгованості, однак при цьому не надала жодних доказів на підтвердження такого припущення.

Виходячи з викладеного, позов не може бути задоволений у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю.

Оскільки порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи призвели до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідності з вимогами ст. 309 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Дане рішення апеляційного суду не перешкоджає ПАТ «Дельта Банк» після усунення порушень законодавства та виконання умов кредитного договору повторно пред'явити вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як вбачається з наданої ОСОБА_3 квитанції, за подання апеляційної скарги ним сплачено судовий збір в сумі 513 грн. (а. с. 104). Тому ці кошти підлягають стягнення з позивача ПАТ «Дельта Банк»на користь апелянта.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 вересня 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»на користь ОСОБА_3 513 (п'ятсот тринадцять) грн. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27386518

 

Ай молодца, браво, аплодирую стоя, так держать.

Если бы только высшие инстанции так же использовали в своей практике нормы закона

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ай молодца, браво, аплодирую стоя, так держать.

Если бы только высшие инстанции так же использовали в своей практике нормы закона

 

А оно до сих пор живое... Как там ВССУ...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А оно до сих пор живое... Как там ВССУ...

Снесли его.

Смотрите сообщение № 12.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ай молодца, браво, аплодирую стоя, так держать.

Если бы только высшие инстанции так же использовали в своей практике нормы закона

 

Жаль, что его отменили.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Снесли его.

Смотрите сообщение № 12.

 

Ну я так и думал... А то решение трёхлетней давности, удивительно если бы оставили...(

Share this post


Link to post
Share on other sites

Жаль, что его отменили.

 

Да уж... жаль... Есть получается проблески здравого смысла в судах, но не дают почему то развиться этим мыслям... И как я неоднократно заявлял, что при старой злочинной владе такие решения было получать намного проще, чем сейчас при народовладии и демократии... Тогда судьи всётаки больше руководствовались законом, чем сейчас...(

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот такое Г принял апелляционный суд Волынской области после пересмотра в ВССУ.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31829938

З наданих представником позивача під час апеляційного розгляду справи виписок по особовому рахунку відповідача ОСОБА_2 вбачається, що з 01.07.2010 року він здійснював на рахунок банку ПАТ «Дельта Банк» платежі на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 15.08.2008 року. Наведене свідчить про те, що відповідачу станом на 01.07.2010 року було відомо про заміну кредитора по вказаному кредитному договору та відомо про передачу активів та кредитних зобов'язань від ТзОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» за договором передачі активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року. Крім того, 06.04.2011 року відповідач сам звернувся до ПАТ «Дельта Банк» із заявою щодо порядку здійснення платежів по кредитному договору з клопотанням щодо незастосування до нього штрафних санкцій.

 

 

 

Вот и подтверждение тому, что нельзя даже переписываться с коллекторами

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот и подтверждение тому, что нельзя даже переписываться с коллекторами

 

Полностью поддерживаю и абсолютно с Вами согласен...!!! Это то о чём я всегда твержу... Я категорически против ЛЮБОГО общения с кредиторами... раз уж так пошли дела... кроме судебного... Я не могу понять о чём люди там переписываются... Пусть кто нибудь кто советует переписываться, скажет, что они там пишут и главное для чего, и что оно им даёт... Какой толк в этом переписывании, а главное зачем... я не понимаю... Но люди нет, упорно хотят общаться, им как будто общения не хватает в жизни... для них уже и соцсети придумали, а общения не хватает... всё тянет общаться... А может это склонность к мазохизму или к психоделике... Всё людям хочется чего то узнать, чего то добиться от них, а я не понимаю от кого, от банков, от коллекторов, просто от звонарей... Всё просят напишите или дайте образец... Я всем отвечаю, я не пишу им и у меня нет образцов... так как не пишу им... и другим не советую, так как просто не вижу смысла и не вижу в этом ничего полезного, а только один вред от этих переписываний и общений...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України 
      18 вересня 2019 року
      м. Київ
      справа № 757/1782/16-ц
      провадження № 61-32676св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
      суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      представник відповідача -ОСОБА_2 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів:
      Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., від 12 квітня 2017 року.
      Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
      У січні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 липня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/172, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти - окремими траншами в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 2 457 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних. На виконання умов договору банк надав позичальнику транши кредиту шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, разом з тим, останній умови договору не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/172 від 20 липня 2007 року у розмірі 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 123 559,71 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 105 814,83 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Писанця В. А., від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Оскільки останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитом був здійснений відповідачем 08 жовтня 2008 року, а з цим позовом банк звернувся до суду лише 18 січня 2016 року, не порушуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії від 20 липня 2007 року № 24-12/172 у розмірі 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 123 559,71 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 105 814,83 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що перебіг строку позовної давності було перервано у зв`язку зі зверненням позивача у 2013 році до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, а тому строк позовної давності не може вважатися пропущеним. Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування зробленого позивачем розрахунку заборгованості.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подали
      У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що пред`явлення позову з порушенням правил підсудності та підвідомчості справ не перериває перебіг строку позовної давності. Розгляд справи третейським судом та скасування рішення Верховним Судом України не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки Верховним Судом України скасовано рішення третейського суду саме на підставі того, що позивачем не було дотримано правил підвідомчості. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості, висновки суду щодо визначення суми боргу не можуть вважатись обґрунтованими.
      Відзиву на касаційну скаргу не надходило
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
      Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      20 липня 2007 року між сторонами було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24-12/172, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти окремими траншами в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 2 457 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних з кінцевим терміном повернення 19 липня 2012 року.
      Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов`язався погашати кредит згідно графіку, що міститься в додатку 2 до цього договору, а також сплачувати 10% річних за користування кредитом.
      Пунктом 1.1.2 кредитного договору визначено порядок погашення суми основної заборгованості, починаючи з липня 2008 року, з врахуванням наданих траншів, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 19 липня 2012 року.
      Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється відповідно до пункту 2.3 кредитного договору у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360.
      Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 24-12/172, останній платіж в рахунок погашення заборгованості був здійснений відповідачем 08 жовтня 2008 ркоу (а. с. 18).
      З цим позовом банк звернувся до суду 18 січня 2016 року.
      У травні 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2013 року у справі № 757/11529/13-ц позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року було залишено без розгляду у зв`язку з тим, що між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду.
      У квітні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованостіза договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року.
      Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року у справі № 755/29287/14-ц, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за спірним кредитним договором у сумі 1 202 087,64 грн та третейський збір у сумі 12 420,88 грн.
      Постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15 (справа №755/29287/14-ц)ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2015 року та ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року у частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором скасовано. Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року задоволено частково. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року у розмірі 1 202 087,64 грн та третейського збору скасовано.
      Скасовуючи зазначені судові рішення та задовольняючи заяву ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду, Верховний Суд України виходив із того, що оскільки спірне рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, отже третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.
      Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість відповідача за спірним кредитним договором станом на 17 грудня 2015 року, становить 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 1 123 559,71 грн, заборгованості по відсоткам - 2 105 814,83 грн.
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Умовами кредитного договору сторони погодили строк повернення кредиту до 19 липня 2012 року. А тому у межах цього строку позичальник зобов`язаний був повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. З 20 липня 2012 року право кредитора нараховувати проценти за кредитним договором припинилось.
      Разом з тим, банк нарахував заборгованість за кредитним договором по 17 грудня 2015 року, яку судом апеляційної інстанції стягнуто.
      Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, тому після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним, що не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.
      Суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором та встановити період нарахування відсотків за користування кредитними коштами, взявши до уваги, що заборгованість, у тому числі за відстоками, нарахована станом на 17 грудня 2015 року, у той час як спірний кредитний договір припинив свою дію 19 липня 2012 року.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
      Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
      Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      За змістом частини першої статті 118 ЦПК України, 2004 року, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
      Пред`явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.
      Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.
      Позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених статтями 108 та 114 ЦПК України, 2004 року. Позовна заява оформлюється з додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.
      За змістом вказаних норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України, 2004 року. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
      Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15.
      Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, провадження № 14-159цс19, зазначила, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає здійсненню провадження у справі.
      Апеляційний суд на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про переривання строку позовної давності на підставі статті 264 ЦК України у зв`язку з пред`явленням банком позову до суду, не врахував, що звернення позивача у 2013 році до Печерського районного суду міста Києва не може бути підставою для переривання строку позовної давності, оскільки позовна заява ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2013 року у справі № 757/11529/13-ц була залишена без розгляду.
      За змістом частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, 2004 року, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
      Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону увагу не звернув, не перевірив причини пропуску позивачем строку звернення до суду, не надав належної правової оцінки діям позивача, пов`язаним із захистом його прав.
      Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
      Керуючись статями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Є. В. Синельников
      Судді: О. М. Осіян
      Н. Ю. Сакара
      С. Ф. Хопта
      В. В. Шипович
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84545000
    • By ANTIRAID
      ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 жовтня 2019 року 
      м. Чернівці
      справа № 726/1652/18
      Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого Одинака О. О.
      суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
      секретар Ковальчук Н.О.
      позивач за первісним позовом Державна іпотечна установа
      відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 Брунович, ОСОБА_2
      позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2
      відповідачі за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», Державна іпотечна установа
      апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє ОСОБА_5 Валерій Михайлович, на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року,
      головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С.А.
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      В серпні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом.
      Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь позивача 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Посилався на те, що 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1710 pv21-07. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу був наданий кредит в сумі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року. Зобов`язання за договором були забезпечені іпотечним договором та договором поруки.
      11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір відступлення права вимоги. Згідно умов вказаного договору банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями відповідачів.
      Станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 1 307 979 гривень 66 копійок, в тому числі по сумі основного боргу 753 706 гривень 75 копійок, інфляційні втрати 96 895 гривень 06 копійок, пеня в сумі 149 907 гривень 37 копійок, прострочені відсотки в сумі 307 470 гривень 48 копійок.
      У жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою.
      Просила визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2
      Посилалася на те, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
      2 жовтня 2014 року між Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої процентна ставка за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року була збільшена з 13 до 14 відсотків річних. ОСОБА_2 вказана додаткову угоду не підписувала.
      Також звертала увагу суду на те, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском строку встановленого для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року первісним позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок. В решті первісного позову відмовлено.
      Зустрічний позов задоволено.
      Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 .
      Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову, суд виходив з того, що боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, натомість позивач, отримавши право вимоги до боржника, мав достатні підстави на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.
      Ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що на момент укладення додаткового договору до договору поруки, ОСОБА_2 перебувала за межами України, що свідчить про те, що вона фізично не могла його підписати, а тому існують підстави для визнання припиненою поруку у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди.
      Також суд вважав припиненою поруку у зв`язку із непред`явленням банком вимоги до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки у встановлений законом шестимісячний строк з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст вимог апеляційних скарг
      В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати та ухвалити нове судове рішення, який в первісному позові в цій частини відмовити.
      В апеляційній скарзі Державна іпотечна установа просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.
      Також Державна іпотечна установа просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки та ухвалити нове судове рішення, яким в зустрічному позові відмовити.
      Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
      ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_7 , в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволених первісних позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Розрахунок, наданий позивачем по первісному позову, є необґрунтованим і недоведеним.
      В розрахунках заборгованості та в додатку № 2 до кредитного договору, відсутня інформація з відображенням сум, які відповідач ОСОБА_3 сплачував згідно умов кредитного договору, а також періоди, за які були сплачені вказані кошти.
      Відсутні підстави для стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки кредитні кошти надавались йому у іноземній валюті, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
      В частині вимог про стягнення пені підлягає застосуванню строк позовної давності.
      Позивач не має правових підстав для стягнення з нього заборгованості, оскільки ним не доведено факт відступлення прав вимоги за кредитним договором, який було укладено з позичальником.
      Державна іпотечна установа в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Судом першої інстанції не було перевірено документи представника відповідачів – ОСОБА_8 . щодо законності надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2
      Запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 не повинен був братися до уваги судом, оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження того, що між ОСОБА_9 та відповідачами за первісним позовом укладався договір про надання правничої допомоги.
      Представником відповідачів не надано жодного доказу на підтвердження того, що додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року було підписано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Строк пред`явлення позовних вимог до поручителя не сплив.
      Відповідачі не надали детального опису наданих робіт (послуг) та здійснених ними витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
      Акт виконаних робіт не було надано до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Державна іпотечна установа подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 .
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги і обізнаний про негативні для нього наслідки не виконання зобов`язань на користь первісного кредитора.
      Кошти, які були перераховані на дострокове погашення кредиту, на рахунок нового кредитора – Державної іпотечної установи не надходили, а тому позика не вважається повернутою.
      У Державної іпотечної установи не було підстав вказувати у розрахунку дати погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування, оскільки сам розрахунок заборгованості здійснюється, починаючи з 17 вересня 2015 року, тобто з моменту, коли у позивача виникло право вимоги.
      Власного розрахунку заборгованості при розгляді в суді першої інстанції відповідачем не надано.
      Відповідно до договору відступлення права вимоги, позивач отримав право вимоги до відповідачів за грошовим зобов`язанням визначеного в гривнях, а тому правомірно просить стягнути інфляційні втрати за весь період прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.
      ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , подав відзив на апеляційну скаргу Державної іпотечної установи.
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частинах, які оскаржуються, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_10 .В вказує, що ним надано до суду першої інстанції всі необхідні документів на підтвердження його повноважень як адвоката відповідачів за первісним позовом.
      Матеріали справи не містять доказів того, що його свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є зупиненим, скасованим або визнаним в судовому порядку недійсним.
      Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повинен був братися до уваги запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 , оскільки до вказаного запиту ОСОБА_11 було надано всі необхідні документи на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_2
      ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України.
      Порука є припиненою відповідно до укладеного договору поруки з моменту збільшення процентної ставки, а саме з 02 жовтня 2014 року.
      Позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Мотивувальна частина
      Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
      10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1710 pv21-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року.
      Відповідно до пункту 4.3 вказаного кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць
      Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору № 1710 pv21-07, укладеного 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем), з метою забезпечення виконання позичальником вказаних зобов`язань, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 93,50 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 .
      Того ж дня, між ВАТ « Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1710 pv21-07, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_3 обов`язків, що виникли на підставі основного кредитного договору.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1710 pv21-07, відповідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитними коштами, починаючи з 02 жовтня 2014 року, встановлюється в розмірі 14 процентів на рік.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07, пунктом 1.1 якої передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржникові ОСОБА_3 наданий кредит у розмірі 34 123 євро 81 євроцент зі сплатою 14 процентів річних терміном до 09 жовтня 2022 року.
      11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 1710 pv21-07.
      Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного Банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок.
      Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
      Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_12 В. слід задовольнити, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович задовольнити частково з наступних підстав.
      Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
      Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
      Суд першої інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та має прострочену заборгованість у розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він зроблений ним без належного з`ясування дійсних обставин справи.
      Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором не відповідає.
      Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, Державна іпотечна установа посилалася на те, що ОСОБА_3 не виконував належним чином умови кредитного договору, допустив заборгованість за кредитом, надавши на підтвердження вказаних обставин розрахунки основної суми боргу, процентів, пені та інфляційних втрат станом на 31 липня 2018 року.
      Також в матеріалах справи міститься довідка про стан заборгованості ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, з якої вбачається, що вказана заборгованість станом на 31 липня 2018 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок (а.с. 12 т. 1).
      Як вбачається із вищевказаних розрахунків, позивачем наданий щомісячний розрахунок заборгованості за кредитним договором, починаючи із 17 вересня 2015 року, при цьому не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 10 жовтня 2007 року по 16 вересня 2015 року, в який, за твердженням позивача, утворилась заборгованість у розмірі 753 706 гривень 75 копійок, на яку в подальшому Державною іпотечною установою, як новим кредитором? і нараховувалась заборгованість, про стягнення якої вона просить в позовній заяві, за процентами, пенею та інфляційними втратами.
      Позивач посилається також на те, що підставою для нарахування вищевказаної заборгованості на суму 753 706 гривень 75 копійок став лист Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О.С. від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 та доданий до нього додаток 2 - довідка про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно договору застави майнових прав № 17/14 від 11 лютого 2015 року, згідно якої вбачається, що залишок основних зобов`язань божника ОСОБА_3 за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року станом на 17 вересня 2015 року становить 753 706 гривень 75 копійок.( а.с. 375-378 т. 1).
      Проте зазначені лист та довідка не можуть братися до уваги апеляційним судом, як належні та допустимі докази підтвердження наявності за ОСОБА_3 станом на 17 вересня 2015 року вищевказаної заборгованості, оскільки із вказаних документів не можливо встановити, за який період та в якому розмірі відповідачем ОСОБА_3 вносилися платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, з якого часу у позичальника виникла прострочка по сплаті зазначеного боргу та з яких розрахунків виходило Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», визначаючи розмір залишкової заборгованості на момент відступлення Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року в сумі 753 706 гривень 75 копійок.
      На спростування такого розміру заборгованості ОСОБА_3 надав суду копії квитанцій, з яких вбачається, що позичальник протягом тривалого часу сплачував щомісячні чергові платежі за вищевказаним кредитним договором, в тому числі і після укладення Акціонерним товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою договору відступлення прав вимоги.
      Вимоги статей 81, 229, 263, 264, 365 ЦПК України зобов`язують суд з`ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
      Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
      Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
      Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом першої інтонації), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Проте позивачем не надано жодної виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_3 за період із 10 жовтня 2007 року (дати укладення кредитного договору) по 16 вересня 2015 року із зазначенням внесених ОСОБА_3 проплат в рахунок повернення кредиту.
      Апеляційним судом в протокольній ухвалі від час судового засідання 04 вересня 2019 року було запропоновано Державній іпотечній установі надати детальний розрахунок щодо структури суми заборгованість за кредитом, проценти , пеня) станом на 17 вересня 2015 року по кредитному договору 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, яку позивач отримав по договору відступлення прав вимоги в розмірі 753 706 гривень 75 копійок.
      Проте детальний розрахунок Державною іпотечною установою суду не був наданий, а було лише надано пояснення про те, що згідно довідки про залишки заборгованості по іпотечним кредитам вбачається, що сума заборгованості, на яку здійснювалися нарахування заборгованості позивачем, в розмірі 30 760 євро 51 євроцент, що є еквівалентом 753 706 гривень 75 копійок, є тілом кредиту.
      В матеріалах справи міститься лист Державної іпотечної установи від 08 квітня 2016 року № 1668/11/2 , в якому позивач повідомляв ОСОБА_3 про те, що станом на 05 квітня 2016 року залишок заборгованості за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року без врахування процентів за користування кредитом становить 30 149 євро 29 євроцент , що суперечить розміру заборгованості, зазначеному в довідці про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, наданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявською О.С. (а.с. 212 т.1).
      В ході апеляційного розгляду справи суд роз`яснив сторонам про їх право звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-економічної експертизи для встановлення фактичного розміру боргу відповідача ОСОБА_3 перед позивачем.
      Після цього представник Державної іпотечної установи пояснив, що, на його думку, немає необхідності призначати таку експертизу і він не бажає заявляти клопотання про її призначення.
      Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у боржника ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок, що є його процесуальним обов`язком.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 524/4318/15.
      За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування такої заборгованості, підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 вищевказаної заборгованості апеляційним судом не вбачається.
      Щодо зустрічних вимог про припинення поруки, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
      Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції посилався на те, що на момент укладення додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебувала за межами України, а тому фізично не могла його підписати, що свідчить про те, що збільшення обсягу її відповідальності у зв`язку із підвищенням згідно умов додаткової угоди до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року відсоткової ставки за користування кредитом відбулося без її згоди.
      Проте такі посилання суду є помилковими, оскільки перебування ОСОБА_2 за кордоном не є безумовною підставою для висновку про те, що вказаною особою такий договір не міг підписуватися.
      ОСОБА _2 клопотань про призначення експертизи на спростування факту підписання нею додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року не заявлялося.
      Окрім того, у відповідності до положень статті 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що додатковий договір № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року визнавався судом недійсним.
      Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
      У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
      Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому у такому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      З положень частини 4 статті 559 ЦК України вбачається, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.
      При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.
      Такий висновок викладено Верховним Судом у правовій позиції, висловленій у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 285/1829/17 та від 16 вересня 2019 року у справі № 201/8164/16-ц.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зазначила, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Відповідно до пункту 3.6 кредитного договору, у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.
      Отже сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такої зміни.
      З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_3 здійснив 16 жовтня 2015 року. Наступний платіж, нарахований за жовтень 2015 року, згідно пункту 4.3 кредитного договору та пункту 3.2 додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року, позичальник повинен був здійснити у строк до 10 листопада 2015 року.
      11 січня 2016 року у позичальника виникла заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, а тому відповідно до пункту 3.6 кредитного договору термін його дії припинився.
      Отже, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору щодо погашення заборгованості, змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 3.6 договору), а тому перебіг передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя почався 11 січня 2016 року та тривав по 10 липня 2016 року включно.
      Протягом вказаного періоду вимога до поручителя чи основного боржника банком пред`явлена не була; дії, що переривають перебіг вказаного строку, банком, боржником, поручителем не вчинялись.
      Позивач звернувся з позовом до поручителя 21 серпня 2018 року, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя щодо сплати щомісячних платежів та суми заборгованості, яка виникла після припинення дії кредитного договору.
      Щодо вимог Державної іпотечної установи про стягнення з боржника ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 96 895 гривень 6 копійок, апеляційний суд вважає звернути увагу на таке.
      Як вбачається з умов кредитного договору від 10 жовтня 2007 року № 1710 pv21-07 кредитні кошти надавалися позичальнику в іноземній валюті-євро. Додатковою угодою до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року валюту кредитування не було змінено.
      Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      З огляду на викладене вимоги Державної іпотечної установи про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у євро, не можна визнати законними й обґрунтованими.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 757/46015/15-ц.
      В частині первісних вимог про стягнення з ОСОБА_3 прострочених відсотків та пені, апеляційний виходить з наступного.
      За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
      Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 2 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
      У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.
      З огляду на те, що строк дії договору припинився 11 січня 2016 року, необґрунтованими є вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором та пені після зазначеної дати.
      Щодо стягнення з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
      Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
      До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
      Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      Згідно з частинами 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
      У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      На підтвердження розміру понесених відповідачами за первісним позовом витрат на правничу допомогу, наданих адвокатами Адвокатського обєднання «Кравець і партнери», ОСОБА_8 надав розрахунок від 16 травня 2019 року на суму 37 159 гривень 23 копійки, у якому зазначено найменування юридичних послуг та вартість таких послуг, рахунки на оплату від 14 травня 2019 року № 130, від 19 квітня 2019 року, від 01 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, від 01 квітня 2019 року, платіжне доручення від 14 травня 2019 року № Р24А607114917А79307, дублікати квитанцій від 20 квітня 2019 року № 0.0.1332609067.1, від 01 лютого 2019 року №0.0.1256512398.1, від 12 березня 2019 року № 0.0.1291837794.1, від 05 квітня 2019 року № 0.0.11316983257.1, від 01 жовтня 2018 року № 0.0.1148358090.1.
      Ураховуючи недоведеність заявлених Державною іпотечною установою позовних вимог, наявність укладених між Адвокатським обєднанням «Кравець і партнери» договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2018 року, документально підтверджених витрат відповідачів за первісним позовом на його виконання з наданням відповідного розрахунку, апеляційний суд з урахуванням складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної іпотечної установи на користь відповідачів за первісним позовом витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки.
      Доводи апеляційної скарги Державної іпотечної установи про безпідставне стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на недотримання порядку допуску до участі у справі особи, що надає правову допомогу є безпідставними, оскільки участь у судових засіданнях ОСОБА_8 , факт надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та понесених ними витрат підтверджено належними і допустимими доказами.
      Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 є адвокатом, а тому не є можливим встановити чи була вказана особа адвокатом на момент розгляду справи у суді першої інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_8 на представлення інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджуються ордером на надання правової допомоги серії КВ № 376236 від 04 жовтня 2018 року.
      Також в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.
      Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
      Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові в цій частині.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
      З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
      З квитанції від 19 липня 2019 року № 9196 вбачається, що ОСОБА_3 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 29 429 гривень 55 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 слід стягнути 29 429 гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
      З квитанції від 04 жовтня 2018 року № 4102 вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду зустрічної позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути 704 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви.
      Щодо витрат на правничу допомогу, із розрахунку від 16 травня 2019 року вбачається, що за надання послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено 4000 гривень, а за написання зустрічної позовної ОСОБА_2 заяви було сплачено 3000 гривень. Всі інші послуги надавалися адвокатами Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» вказаним особам без розподілу нарахованих сум за надані послуги між зазначеними вище особами.
      Виходячи з загальної суми понесених відповідачами витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки, сума, яка підлягає стягненню з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_3 за мінусом послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 у розмірі 4000 гривень та написання зустрічної позовної ОСОБА_2 становить 30159 гривень 62 копійки.( 37159, 23 -7000= 30159, 62).
      Отже , з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 19079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+4000= 19079, 62).
      З Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 18079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+3000= 18079, 62).
      Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
      постановив:
      Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович, залишити без задоволення.
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити.
      Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати.
      В позові Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      Рішення суду в частині визнання припиненою поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , змінити в мотивувальній частині з підстав зазначених в цій постанові.
      В решті рішення залишити без змін.
      Розподіл судових витрат змінити.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 48 509 гривень (сорок вісім тисяч п`ятсот дев`ять ) гривень 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 18 784 ( вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 42 копійки в рахунок відшкодування судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
      На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
      Повна постанова складена 11 жовтня 2019 року.
      Головуючий О.О. Одинак
      Судді : М.І. Кулянда
      Н.Ю. Половінкіна
      Джерело: ЄДРСР 84909693
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 202/32532/13-ц
      Провадження № 14-374цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»),
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк»
      на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року у складі судді Мороза В. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року у складі колегії суддів Черненкової Л. А., Петешенкової М. Ю., Пономарь З. М.
      у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Акцент-Банк», про визнання договору поруки припиненим та
      УСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитнимдоговором № МА-36-07від 17 грудня 2007 року у розмірі 109 593,47 долара США; стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь 10 000,00 грн.
      Позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» обґрунтовувало тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року.
      На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладені окремі договори поруки.
      ПАТ КБ «Приватбанк» зазначало, що ОСОБА_1 умови кредитного договору № МА-36-07 належним чином не виконував, на вимоги банку як він так і поручителі не реагували, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 25 липня 2012 року становила 110 845,03 долара США, з яких: заборгованість за кредитом - 56 291,44 долара США, заборгованість по процентах за користування кредитом - 35 468,85 долара США, заборгованість по комісії - 13 776,62 долара США, штраф (фіксована частина) - 31,28 долара США, штраф (процентна складова) - 5 276,85 долара США.
      У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду, згідно з пунктом 1.1 якої надання коштів здійснюється окремими частинами (траншами) кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обумовлену у пункті 1.2 цієї угоди, тобто загальна сума кредиту у рамках кредитної угоди - 100 000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором цього ж дня між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір поруки.
      При цьому вказував, що у лютому 2011 року він дізнався, що між банком та позичальником укладені договори про видачу траншу від 17 грудня 2007 року та від 17 січня 2008 року по 100 000,00 доларів США кожний, а разом 200 000,00 доларів США, на основі підписаної раніше кредитної угоди. Проте він не був повідомлений про підписання вказаних договорів траншу. Вважав, що кредитор та позичальник своїми діями змінили зобов'язання за кредитною угодою, чим збільшили обсяг відповідальності поручителя та без його згоди на це.
      Зазначав, що зобов`язання за кредитною угодою та договорами про видачу траншу виконані у повному обсязі, згідно з квитанцією № 1 від 17 січня 2008 року та прибуткового касового ордеру № 1 від 17 січня 2008 року ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі кредит, комісію банку та проценти за користування кредитом відповідно до умов зазначених договорів.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненим договір поруки, укладений 17 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк».
      Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не надано належних доказів видачі кредиту позичальникові, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та належного повідомлення боржника щодо здійснення примусового стягнення боргу, а також не надано кредитну справу для огляду судом. ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання стосовно погашення кредиту отриманого від банку частинами та у строк, що визначені додатком № 1 до кредитного договору від 17 грудня 2007 року та додатком № 1 до кредитного договору від 17 січня 2008 року. Спір між сторонами врегульовано шляхом підписання відповідного правочину щодо погашення суми кредитного зобов'язання. ОСОБА_1 погашено у повному обсязі кредит, комісію банку та проценти за користування кредитом відповідно до кредитної угоди та договору про видачу від 17 грудня 2007 року, що підтверджено квитанцією від 17 січня 2008 року та касовим ордером від 18 січня 2008 року.
      Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 дізнався про договори траншу лише у лютому 2011 року, коли ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося вперше до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року скасовано у частині позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, провадження у справі закрито. Повідомлено ПАТ КБ «Приватбанк», що розгляд позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості віднесено до юрисдикції господарських судів. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року залишено без змін.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд керувався тим, що спірні правовідносини між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості виникли на підставі укладеного між ними окремого договору поруки, який є самостійним предметом розгляду, тому спір між юридичними особами підвідомчий господарському суду.
      Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд керувався тим, що оскільки 18 січня 2008 року позичальник достроково погасив заборгованість, що визнано кредитором, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Договір поруки, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 , припинений на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У червні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року, які просив скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що докази отримання позичальником кредитних коштів, як і часткова сплата на їх погашення за договором траншу від 17 січня 2008 року, надані суду. Позовні вимоги за зустрічним позовом про припинення договору поруки не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання за кредитною угодою не виконано і не припинено, а відповідальність поручителя не збільшилася.
      Також зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі у частині вимог банку до поручителя ПАТ «Акцент-Банк». У виниклих правовідносинах постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15 не може бути застосована, оскільки позичальником є фізична особа.
      Позиція інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначав, що повне виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитною угодою та договору про видачу траншу має наслідком припинення його зобов`язання, і відповідно припинення договору поруки. Спірні правовідносини між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» випливають із договору поруки, тобто між юридичними особами, а тому, на його думку, підвідомчі господарському суду.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Суди установили, що з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з фізичної особи - ОСОБА_1 , який уклав з позивачем кредитний договір № МА-36-07, а також до поручителів, якими є фізичні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та юридична особа - ПАТ «Акцент-Банк». Вказані особи є відповідачами у зв`язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» уклав такі договори: 17 грудня 2007 року - договори поруки з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та 20 жовтня 2010 року - договір поруки з ПАТ «Акцент-Банк», кожен з яких за умовами договорів поруки погодився солідарно відповідати із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язання за кредитним договором.
      ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.
      Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.
      Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
      Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.
      У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.
      Однак стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою.
      ЦПК України на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
      Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.
      Обов `язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя ПАТ «Акцент-Банк», який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до боржника, та поручителів, які є фізичними особами, несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд необґрунтовано закрив провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, оскільки порука є похідною від основного зобов`язання, позовні вимоги взаємопов`язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, 21 березня 2018 року № 14-41цс18, 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року № 14-269цс18, від 03 квітня 2019 року № 14-662цс18 та інших і підстав для відступу від них не вбачається.
      Що стосується висновків судів попередніх інстанцій по суті спору в частині вирішення вимог первісного позову ПАТ КБ «Приватбанк» та зустрічного позову ОСОБА_3 , то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Суди установили, що 17 грудня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» укладено із ОСОБА_1 кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору).
      На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № МА-36-07, а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» - договір поруки № 167.
      17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № МА-36/2-07, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Сума траншу - 100 000,00 доларів США.
      18 січня 2008 року ОСОБА_1 достроково виконав зобов'язання за кредитним договором № МА-36-07 (т. 1, а. с. 172).
      Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
      Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Відповідно до частини першої статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
      Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
      З матеріалів справи убачається, що 17 та 18 січня 2008 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07.
      Доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності.
      Враховуючи, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № МА-36-07, яка погашена позичальником достроково, Велика Плата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.
      Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      За таких обставин оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у частині закриття провадження у справі з направленням справи у цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року підлягає залишенню без змін. У цьому випадку згідно вимог статті 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року скасувати в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства«Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року в нескасованій частині та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна В. В. Пророк
      В. В. Британчук Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
      М. І. Гриців В. Ю. Уркевич
      Д. А. Гудима О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84274316
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      242/2408/18
      2/242/220/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 вересня 2019 року
      Селидівський міський суд Донецької області
      у складі головуючого судді Капітонова В. І. секретар Нарижна О.Г.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
      За участю представника відповідача Назаренко М.В.,
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач 17.05.2018 року звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку, таким чином між ним і банком укладено договір. Позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором. У порушення умов договору, відповідач зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим за кредитним договором станом на 03.04.2018 року виникла заборгованість у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.11.2009 року у розмірі 104343,56 грн., а також судові витрати у розмірі 1762 грн. 00 коп.
      Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.07.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.
      Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.
      Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.
      23.11.2018 року представник відповідача за довіреністю Бабенко Ю.С. надала суду відзив проти позову, в якому заперечувала проти позовних вимог, посилалася на те, що сплив строк позовної давності, розрахунок заборгованості здійснено не вірно і він є необґрунтованим та недоведеним, те, що позивачем не враховано неможливість нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов`язань. Також зазначала про порушення позивачем ч. 3 ст. 509 ЦК України щодо подвійної відповідальності за рахунок одночасного стягнення штрафу і пені, та те, що у правовідносинах між банком та позичальником не дотримано розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживача. Просила відмовити у задоволенні позову та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі. Окрім іншого, представник відповідача у клопотанні про витребування доказів зазначала про невідповідність доданих до позовної заяви документів вимогам ст.95 ЦПК України, що викликало сумнів у представника відповідача щодо їх дійсності.
      17.01.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.
      У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 . заперечувала пороти позовних вимог, підтримала відзив на позов, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на підставі наданих суду доказів.
      Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року, витяг Умов та правил надання банківських послуг і Правил користування платіжною картою.
      Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню.
      Даний висновок суду ґрунтується на наступному.
      Звертаючись із даним позовом позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку. Зазначав, що між відповідачем і банком укладено договір за яким станом на 03.04.2018 року утворилась заборгованість, оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.
      На підтвердження позовних вимог до позовної заяви позивач додав, зокрема оригінал розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06.11.2009 року, укладеного між «ПриватБанком» і ОСОБА_1 , завірену копію заяви позичальника із позначкою «згідно з оригіналом» та поясненнями, що оригінал зберігається в архіві позивача, довідку про умови кредитування із позначкою «згідно з оригіналом», та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою із позначкою, що оригінал наявний у позивача, копію паспорта із позначкою, що оригінал наявний у відповідача.
      У відповідності до ст.610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
      Згідно зі ст.612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.
      Згідно зіст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Відповідно до ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
      Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Статтею 81ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
      Стаття 95 ЦПК України визначає поняття письмового доказу, згідно з якою письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
      Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
      Зазначена стаття ЦПК України визначає, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
      Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
      Як вже зазначалось, позивач надав суду копії заяви позичальника від 06.11.2009 року і довідку про умови кредитування від 30.10.2009 року із позначкою «згідно з оригіналом», витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою на якій проставлено підпис, але без позначення чи є це копія, чи є це оригінал.
      Суд звертає увагу, що довідка про умови кредитування додана до заяви позичальника від 06.11.2009 року датована 30.10.2009 року, що взагалі передує даті оформленню заяви.
      Також, ухвалою суду від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк до 28.05.2019 року надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року і витяг умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною картою, яку отримано позивачем 16.05.2019 року, оскільки у представника відповідача викликало сумнів щодо їх дійсності.
      08.07.2019 року на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов лист за №169296-ВБ від 24.06.2019 року в якому зазначено, що надати оригінали документів на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» немає можливості, оскільки документи кредитної справи знаходяться у Донецькому архіві та на даний час взаємодія з архівом м.Донецька неможлива. Також надати суду оригінал Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою не є можливим, оскільки в Банку діє електронний документообіг та запитувані документи знаходяться в електронному архіві.
      Відповідно до ст. 95 ЦПК України якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
      Суд звертає увагу, що належних та допустимих доказів того, що документи кредитної справи передавались до Донецького архіву позивачем не надано.
      З огляду на викладене, суд відповідно до зазначеної статті ставить під сумнів надані позивачем копію заяви позичальника від 06.11.2009 року та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, оскільки позивач посвідчив своїм підписом вказані документи без наявності у нього оригіналу, а тому відповідно до ст. 95 ЦПК України не бере їх до уваги.
      Згідно ізст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
      Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Частиною4 зазначеноїстатті визначено,що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
      Позивачем, окрім заяви позичальника від 06.11.2009 року, витягу Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, які суд не взяв до уваги, надано копію довідки від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки №41494374044589028, № НОМЕР_2 , та остання мала термін дії до 07.2016 року.
      У відзиві на позовну заяву а ні відповідач, а ні його представник не заперечували сам факт укладення кредитного договору. Крім того, у відзиві відповідач зазначала, що 06.11.2009 року між сторонами укладено кредитний договір, у відповідності до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      З огляду на викладене та відповідно до ст. 82 ЦПК України суд вважає дані обставини доведеними, оскільки учасники справи їх не оспорюють.
      Суд бере до уваги довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 .
      Позивачем надано виписку за картками № НОМЕР_3 і № НОМЕР_2 , де вбачається, що за карткою № НОМЕР_2 користування коштами відбувалось у період з 09.07.2013 року по 30.08.2014 року, а за карткою № НОМЕР_3 користування коштами відбувалось у період з 06.11.2009 року по 26.06.2013 року (дата останнього зняття готівки).
      При цьому за карткою № НОМЕР_2 нарахувань пені та штрафу або списання відсотків взагалі не відбувалось, а за карткою № НОМЕР_3 у період з 26.06.2013 року (останній день зняття готівки) по 30.06.2018 року має місце нарахування пені, штрафу та списання відсотків за користування кредитом.
      Рух коштів за карткою № НОМЕР_3 збігається із розрахунком заборгованості наданим позивачем.
      У зв`язку з тим, що позивач у судове засідання не з`явився та пояснень щодо видачі відповідачу двох карток за якими відповідач користувалась кредитними коштами, суду не надано. Суд бере до уваги виписку за карткою № НОМЕР_3 , яка узгоджується із наданих позивачем розрахунком заборгованості.
      Згідноіз ст.263ЦПК Українисудоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно дост.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Відповідач у відзиві зазначала, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк дії картки закінчився 06.11.2012 року та надала суду заяву в якій просила застосувати позовну давність.
      Суд звертає увагу, що позивач у відповіді на відзив не заперечував що строк дії картки отриманої відповідачем закінчився 06.11.2012 року, а лише зазначав щодо перевипуску картки строк дії якої встановлено до 07.2016 року.
      Також суд звертає увагу, що у довідці від 19.12.2018 року зазначено про отримання карток № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 , та картка № НОМЕР_2 , яка не узгоджується із розрахунком заборгованості мала термін дії до 07.2016 року. Термін дії картки за №41494374044589028 не зазначено.
      Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної даності, суд виходить з наступного.
      Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
      Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
      Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
      Учасники справи не оспорюють той факт, що відповідно до Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
      Застосування строку позовної давності по платіжним картам роз`яснено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року, справа №6-14цс14, де зазначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст..257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
      Так, відповідач зазначав, що строк дії карти закінчився 06.11.2012 року. Позивачем належних та допустимих доказів того, що картка № НОМЕР_3 , за якою відбулось нарахування заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, пені та штрафів, має строк дії до 07.2016 року суду не надано.
      З розрахунку заборгованості наданого позивачем та випискою за карткою № НОМЕР_3 вбачається, що останнє зняття готівки відбулось 26.06.2013 року, останній платіж за кредитом здійснено 24.04.2014 року. Позивач звернувся до суду із відповідним позовом 17.05.2018 року.
      Виходячи з аналізу норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, роз`яснень викладених у постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року, та з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
      Оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
      У відзиві на позовну заяву відповідач просила стягнути з позивача на її користь судові витрати. Розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесла у зв`язку з розглядом справи складає: 500,00 грн за підготовку клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року; 3000,00 грн за підготовку відзиву від 21.11.2018 року; 1000,00 грн. за підготовку заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року; 500,00 грн. за підготовку клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року. Також відповідач зазначала про орієнтований розрахунок суми судових витрат у розмірі 3000,00 грн. за участь адвоката у судових засіданнях.
      На підтвердження понесених судових витрат по справі відповідачем надано копію договору про надання правничої допомоги №306 від 16.11.2018 року та додаток №1 до нього, рахунок на оплату №200 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1189432787.1 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн., акт наданих послуг №888 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №208 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1192743173.1 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн., акт наданих послуг №889 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №220 від 28.11.2018 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1242577512.1 від 18.01.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1041 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №33 від 06.02.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1278742377.1 від 25.02.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1042 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №103 від 22.04.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1344179432.1 від 05.05.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1048 від 06.05.2019 року.
      Згідно із ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмірсудового збору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати,зокрема на професійну правничу допомогу.
      Відповідно дост. 137 ЦПК України витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
      Для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Статтею 141ЦПК України визначено що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
      З урахуванням наданих відповідачем доказів на підтвердження понесених нею судових витрат по справі пов`язаних з правничою допомогою адвоката та виходячи з того, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати у розмірі 7500,00 грн, які складаються з підготовки клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., підготовки відзиву від 21.11.2018 року у розмірі 3000,00 грн, підготовки заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року у розмірі 1000,00 грн., підготовки клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., участь у судовому засіданні 22.04.2019 року у розмірі 2500,00 грн.
      Керуючись ст. ст.12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -
      ухвалив:
      У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, що розташований за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) 00 грн.
      До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст рішення складено 10.09.2019 року.
      Суддя В.І.Капітонов
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84141620