Определение ВССУ об отказе ГФПМЖС (ДФСМЖБ) во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

УХВАЛА

іменем україни

13 березня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Кіровоградського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року прокурор м. Кіровограда в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - Фонд), Кіровоградського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - регіональне управління Фонду) звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 листопада 2009 року регіональним управлінням Фонду було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 кредиту у розмірі 230 855 грн, а 2 грудня 2009 року між Фондом, його регіональним управлінням і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір про надання останньому кредитних коштів у розмірі 230 855 грн на будівництво квартири АДРЕСА_1, згідно з договором про інвестування житла від 24 листопада 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Комжитлобуд», які були перераховані на рахунок ОСОБА_3, відкритий у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і в той же день перераховані на ім'я забудовника. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконав, утворилась заборгованість по кредиту у розмірі 371 416 грн 86 коп., яку прокурор просив стягнути на користь регіонального управління Фонду.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 червня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Кіровоградського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» заборгованість за кредитним договором у розмірі 371 416 грн 86 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнення заборгованості. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Кіровоградського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» заборгованість за кредитним договором у розмірі 230 855 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У частині вирішення питання про розподіл судових витрат рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати указані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов прокурора і стягуючи на користь регіонального управління Фонду кредитну заборгованість з позичальника - ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав свої зобов'язання, допустив заборгованість по кредиту, яка підлягає стягненню.

Змінюючи рішення районного суду та зменшуючи розмір стягнутої з ОСОБА_3 на користь регіонального управління Фонду кредитної заборгованості до 230 855 грн, апеляційний суд виходив із того, що указаний договір про інвестування в будівництво, кредитний договір і додаткова угода до нього визнані рішенням суду, що набрало законної сили, недійсними, тому підлягає поверненню лише сума перерахованих ОСОБА_3 коштів за указаним кредитним договором і не можуть бути застосовані встановлені за умовами цих договорів наслідки невиконання зобов'язань по внесенню платежів та нарахована пеня.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, відповідно до зазначених норм права, банк повинен надати позичальникові кредитні кошти, а позичальник повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 листопада 2009 року регіональним управлінням Фонду було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 кредиту у розмірі 230 855 грн, а 2 грудня 2009 року між Фондом, його регіональним управлінням і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір про надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 230 855 грн на будівництво квартири АДРЕСА_1, які були перераховані на рахунок ОСОБА_3, відкритий у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно з договором про інвестування житла від 24 листопада 2009 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Комжитлобуд».

Також судом встановлено, що кредитні кошти ОСОБА_3 не отримувались, оскільки в день перерахування на його рахунок були перераховані забудовнику. Тобто реально ОСОБА_3 грошові кошти не отримав, оскільки такі дії були наслідком реалізації Державної програми сприяння молодіжному житловому будівництву.

Апеляційний судом також установлено, що у період розгляду справи, та ухвалення районним судом заочного рішення, рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, указаний договір про інвестування в будівництво, кредитний договір і додаткова угода до нього визнані недійсними.

Обгунтовуючи заперечення проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що кошти ним не отримувались і взагалі не використовувались. При цьому зазначав, що 7 грудня 2009 року кредитні кошти були перераховані банком на рахунок ТОВ «Комжитлбуд», а 23 січня 2010 року він між ним та регіональним управлінням був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким він відступив право вимоги до ТОВ «Комжитлобуд» за договором про інвестування в будівництво житла від 24 листопада 2009 року, і звертав увагу на те, що його зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з цим були припинені і фактичним власником квартири, на будівництво якої йому надавались кредитні кошти є регіональне управління Фонду. До заперечень додав копії платіжних доручень, які долучені до справи (а. с. 34, 62).

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України суди належним чином не перевірили доводи і заперечення сторін, не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, не визначились з характером спірних правовідносин. Зокрема, суди не перевірили доводів відповідача про те, що указані грошові кошти він не отримував; що відповідно до наданих письмових доказів, указані кошти були перераховані ТОВ «Комжитлобуд», а право вимоги про повернення цих коштів перейшло в установленому законом порядку до регіонального відділення Фонду.

Також суди не звернули уваги на те, що реально ОСОБА_3 не отримав ні грошових коштів, ні квартири за Державною програмою сприяння молодіжному житловому будівництву; не встановили хто саме отримав цю квартиру.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 8 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29973207

[poi1]

какая красота