Постановление ВХСУ о рассмотрении спора в хозсуде не смотря на третейскую оговорку

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2010 р. № 01/78-42

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,

суддів: Демидової А.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р.

(залишено без змін рішення господарського суду Волинської області від 23.06.2010 р.)

у справі № 01/78-42

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" в особі Волинської обласної дирекції

про стягнення 10 541,44 грн.

за участю представників:

від позивачане з'явились

від відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

У травні 2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" в особі Волинської обласної дирекції про стягнення з відповідача на користь позивача 10541,44 грн. заборгованості за оренду приміщення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.06.2010 р. у справі №01/78-42 (суддя Якушева І.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р. (колегія суддів у складі: Бойко С.М. - головуючого, Бонк Т.Б.,Марко Р.І.), позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 10541,44 грн. заборгованості, 105,41 грн. витрат, пов'язаних з оплатою держмита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1500,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Волинської області від 23.06.2010р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р., Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти в повному обсязі та припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при прийнятті рішення та постанови порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.10.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 18.10.2010 р. о 12 год. 40 хв.

Сторони, згідно з приписами ст.1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.10.2006 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (орендар), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" згідно з п. 1.1 статуту останнього, було укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, пр-т Соборності, 32/39, загальною площею 38 кв.м.

Згідно з п.п. 2.1, 2.5 Договору розмір місячної орендної плати за 1 кв.м приміщення встановлюється в розмірі 35 доларів США у гривні по курсу НБУ на день оплати. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5-го числа кожного місяця.

Відповідно до п. 2.4 Договору орендар сплачує сплачує також всі витрати за комунальні послуги, зокрема, по електроенергії, воді, опаленню. Зазначені комунальні послуги сплачуються орендарем на підставі рахунків, у терміни, вказані орендодавцем, пропорційно займаній площі.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу приміщення, що підтверджується актом прийомки-передачі приміщення від 01.11.2006 р.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що направлений 05.05.2010 р. на адресу відповідача рахунок за травень 2010 року, що підтверджується описом та фіскальним чеком від 05.05.2010 р., залишено відповідачем без оплати, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за оренду приміщення становить 10541,44 грн., виходячи з розрахунку: 38 кв.м х 35 дол. США х 7,9259, де 38 кв.м площа орендованого приміщення, 35 дол. США розмір плати з 1 кв.м, 7,9259 офіційний курс гривні до долара США станом на 05.05.2010 р.

Згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст. 762 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи, що, як встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 10541,44 грн.

Щодо посилання скаржника на необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з огляду на приписи п. 8.1 Договору, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1 Договору усі суперечки, розбіжності або вимоги, що виникають із даного договору (угоди) або у зв'язку з ним, у тому числі стосовно його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" відповідно до його регламенту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських праовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Водночас, статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом.

Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997 р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про третейські суди" третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. За відсутності волі на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє сторони права на звернення до господарського суду.

Водночас господарськими судами не встановлено, що таке волевиявлення сторін мало місце в спірному випадку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, про те, що звернення до третейського суду на підставі третейської угоди, укладеної до виникнення спірних правовідносин є не обов'язком особи, а її правом, яким вона може користуватися на власний розсуд, та про відсутність правових підстав для припинення провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача 1500,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, факт надання позивачу послуг адвоката у даній справі підтверджується договором про надання юридичних послуг від 04.01.2010 р., укладеним з адвокатом ОСОБА_8, та актом приймання наданих послуг від 04.05.2010 р., а факт оплати цих послуг в розмірі 1500,00 грн. підтверджується видатковим касовим ордером від 04.05.2010 р.

Враховуючи викладене, з урахуванням ступеня складності спірних правовідносин, затрат зусиль на зібрання доказової бази, правомірними є висновки господарських судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 1500,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно задоволено позов.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПК України.

Твердження оскаржувача про порушення та неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р. та рішення господарського суду Волинської області від 23.06.2010 р. у справі №01/78-42 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді А.М. Демидова

С.Р. Шевчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11838826