Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

4 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 травня 2013 року м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Умнової О.В.,Савченко В.О., Фаловської І.М., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а : 

 

У липні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, а саме належний відповідачеві на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1.

 

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі 22 травня 2007 року кредитного договору ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 травня 2012 року.

 

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1.

 

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп.

 

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року позов задоволено.

 

Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, та з наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1 318 грн 30 коп.

 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення його резолютивної частини перед словами «звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, 2007 року випуску, тип транспортного засобу - легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» реченням «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRKRAN20150119 від 22 травня 2007 року в сумі 131 830 грн 27 коп.».

 

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року абзацом: «Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.».

 

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. з кінцевим терміном повернення кредиту 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1.

 

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп.

 

Задовольняючи позовні вимоги шляхом звернення стягнення на належний ОСОБА_6 автомобіль суд першої інстанції керувався ст. 20 Закону України «Про заставу» та виходив з того, що остання порушила умови кредитного договору, укладеного з позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, таким чином заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.

 

Змінюючи рішення суду першої інстанції у спосіб обраний апеляційним судом, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судом першої інстанції вірно визначено один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, однак резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки в ній не зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації, яка на думку колегії суддів повинна бути встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

 

З такими висновками судів погодитися не можна.

 

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що позивачем невірно та неправомірно нарахована кредитна заборгованість. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доказів на підтвердження позовних вимог банку, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог закону.

 

Доводи ОСОБА_6 обґрунтовані, вони підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

 

Так, на аркуші справи 8 міститься копія повідомлення, адресованого позивачем ОСОБА_6 зі змісту якого вбачається, що основний кредитний борг становить 34 196 грн 80 коп., натомість, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути, в тому числі, 48 137 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, тому мають місце суттєві розбіжності у проведених банком розрахунках, які судами не перевірялися.

 

Поза увагою судів залишилися вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

При задоволенні позову, в тому числі щодо стягнення 30 466 грн 96 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суди не з'ясували за який період банком нараховані такі штрафні санкції, чи відповідає розмір нарахування строку позовної давності.

 

Разом з тим, на аркуші справи 39 міститься копія акта прийому вказаного вище автомобіля, згідно якого 29 вересня 2008 року предмет застави було передано публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості. Судами цієї обставини не враховано, не з'ясовано де знаходився автомобіль протягом 4 років, у якому він технічному стані, яка його фактична вартість, чи виконано банком умови договору застави пов'язані з вилученням предмета застави та запобіганню збільшення кредитної заборгованості п. п. 15-26, 34.5.

 

Крім того, п. 7.1 кредитного договору визначено розмір процентів, що сплачуються боржником за кредитним договором, відповідач у апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що банком неправомірно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом та неправомірно нараховано 52 089 грн 83 коп. в рахунок погашення заборгованості по процентам.

 

Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином розрахунків кредитної заборгованості, наданих банком, не дослідили умови договорів, укладених між сторонами, не в повній мірі визначили характер правовідносин, що виникли між сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

 

Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України, за правилами ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.

 

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська

 


Share this post


Link to post
Share on other sites

Приват со своими приколами уже достал.

Решение верное, жаль что редкое.

Да и воли нет у людей идти до 3-4-й инстанции.

Типа, "мы уже все отдали, у нас больше ничего нет, не видим смысла"

А смысл в том, чтоб появлялись такие решения и может быть, очередного заемщика, это решение направит на путь истинный ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

З ПриватБанком в протистоянні з 2010 року і тільки 2013 році, перше рішення про визнання тих же договорів недійсними задоволено по першій інстанції, а ще апеляція. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

З ПриватБанком в протистоянні з 2010 року і тільки 2013 році, перше рішення про визнання тих же договорів недійсними задоволено по першій інстанції, а ще апеляція. 

Апеляція прийняла рішення скасувати рішення першої інстанції, але забула внести в рішення третю сторону Інспекцію по правах споживачів та їх висновок і чомусь не звернули УВАГУ на висновок судово-економічної експертизи, як будто цих висновків і не було, ось так приймаються рішення Апеляційним судом прямо забезпечення ст. 55, п.8 ч.3 ст.129 Конституції України.

 

Чекаю тепер рішення касації, а чи візьмуть до розгляду по "неприкасаємому" ПриватБанку????

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ставимо ставки. :)
Ставлю 10 до 1, що навіть не відкриють провадження. :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ставимо ставки. :)

Ставлю 10 до 1, що навіть не відкриють провадження. :)

Злой ты, убиваешь в людях надежду :(

А еще и жадный, тут ставка должна быть 100 к 1, если не 1000 :o  B)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 902/417/18
      Провадження № 12-79гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (далі - ТОВ «Хімагромаркетинг») на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року (судді Василишин А. Р., Філіпова Т. Л., Мельник О. В.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року (суддя Банасько О. О.) у справі № 902/417/18 за позовом ТОВ «Хімагромаркетинг» до Приватного підприємства «Ольвія» (далі - ПП «Ольвія») про стягнення 316 141,12 грн.
      Історія справи
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. 20 липня 2018 року ТОВ «Хімагромаркетинг» звернулося до господарського суду з позовом, у якому просило стягнути з ПП «Ольвія» 316 141,12 грн заборгованості за договором поставки № АП-02-0110 від 1 червня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - договір поставки), з яких 124 246,24 грн - основний борг, 46 297 грн - пеня, 34 710,49 грн - штраф та 110 887, 30 грн - відсотки річних.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору поставки та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар на порушення приписів статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що відповідно до вимог статей 549, 625 цього Кодексу є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу також пені за прострочення платежів, штрафу за прострочення виконання зобов`язань більше 10 днів та відсотків річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору.
      1.3. Відповідач правової позиції щодо позовних вимог не виклав, відзив на позов не надіслав, у судове засідання не з`явився.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 24 вересня 2018 року позов задовольнив частково: стягнув з ПП «Ольвія» 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 1067,06 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору; у стягненні 25 864,32 грн боргу, 110 887,30 грн відсотків річних, 5990,90 грн пені - відмовив; провадження у справі в частині стягнення 98 381,92 грн боргу закрив у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині вимог.
      2.2. Суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми штрафу, визначив суму основного боргу, врахував доведеність факту прострочення, умови укладеного сторонами договору та норми матеріального права і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині. Досліджуючи розрахунок пені, натомість вказав про помилкове включення позивачем у період прострочення день, яким здійснено оплату, та про помилкове включення до основної заборгованості суми, яка стосується правовідносин позивача з іншою юридичною особою, відповідно стягнув суму пені з урахуванням цих обставин.
      2.3. Щодо суми основного боргу місцевий суд вказав, що провадження у справі в частині стягнення 98 381,92 грн основного боргу слід закрити на підставі положень пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку із наявністю доказів сплати основного боргу відповідачем після відкриття провадження у справі. Щодо решти 25 864,32 грн суми основного боргу дійшов висновку, що ця вимога стосується правовідносин з іншою юридичною особою (Фермерське господарство «Ольвія-С»), яка не є стороною у справі, у зв`язку з чим така вимога заявлена безпідставно.
      2.4. Відмовляючи у стягненні відсотків річних, суд дійшов висновку, що відсотки, передбачені умовами договору (пункт 5.5), за своєю правовою природою відносяться до пені, оскільки цим пунктом сторони фактично погодили відповідальність за прострочення зобов`язання зі сплати товару, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами. Вказав, що умовами договору встановлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України та суперечить правовій позиції Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у відповідних постановах, наведених в тексті рішення суду.
      2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року залишено без змін.
      2.6. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку приписів статті 269 ГПК України, погодився з висновками місцевого господарського суду.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. 4 лютого 2019 року ТОВ «Хімагромаркетинг» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року, в якій просило скасувати вказану постанову повністю, а рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року - в частині відмови у стягненні 110 887,30 грн відсотків річних та прийняти в цій частини нове рішення.
      3.2. Позивач зазначив, що оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків річних, оскільки висновок господарського суду про віднесення цього виду стягнення (передбаченого пунктом 5.5 договору) під визначення пені є таким, що не відповідає нормам матеріального права.
      3.3. Скаржник вважав, що назва розділу, в якому знаходиться пункт 5.5 договору, не може впливати на його фактичне тлумачення, адже за умовами цього пункту сторони погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі сорока відсотків річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Тобто сторони погодили зміну розміру відсотків річних в межах положень статті 625 ЦК України, що не суперечить приписам статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      3.4. За доводами касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій щодо правової природи відсотків річних, нарахованих позивачем за кожен день прострочення як пені, є помилковими, адже розрахунки пені та відсотків річних здійснюються за різними формулами, адже розрахунок пені здійснюється за кожен день прострочення, а відсоток річних залежить від кількості днів прострочення відносно року.
      4. Позиція інших учасників справи
      4.1. Сторони не скористались процесуальним правом щодо направлення відзиву на касаційну скаргу.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року.
      5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      5.3. За змістом ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2019 року підставою оскарження вказаних судових рішень є неправильне, на думку скаржника, застосування судами першої й апеляційної інстанцій приписів частини другої статті 625 та статті 549 ЦК України, внаслідок чого позивач позбавлений права отримати від відповідача плату за користування чужими грошима, передбачену статтею 536 ЦК України, а також неправильне тлумачення судами першої і апеляційної інстанцій пункту 5.5 договору поставки, як такого, що передбачає стягнення з відповідача сум, що за своєю правовою природою є пенею, нарахування якої сторони вже передбачили також в пункті 5.2 договору, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання покупцем не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України.
      5.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14) у подібних правовідносинах щодо визначення правової природи нарахованих позивачем сум річних, розмір яких погоджено сторонами у договорі та нарахування яких передбачено частиною другою статті 625 ЦК України саме як неустойки (пені).
      5.5. Ухвалою від 4 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 902/417/18 за позовом ТОВ «Хімагромаркетинг» до ПП «Ольвія» про стягнення 316 141 грн 12 коп. за касаційною скаргою ТОВ «Хімагромаркетинг» на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року, призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. 1 червня 2017 року сторони спору уклали договір поставки № АП-02-0110, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язався передати у власність, а покупець (відповідач) зобов`язався прийняти й оплатити засоби захисту рослин (товар). Згідно із пунктами 1.2, 1.3, 1.5 договору: вартість товару на дату укладення договору становить 44 352 грн; вартість товару в період дії договору може змінюватись в порядку, передбаченому пунктом 2.2, при цьому така ціна є узгодженою сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін та доповнень до цього договору; кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1 цього договору; за бажанням відповідача кількість та асортимент товару можуть бути збільшені, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, та строк оплати.
      6.2. Пунктом 2.1 договору визначено, що відповідач зобов`язався сплатити позивачу вартість товару, зазначену в пункті 1.2 цього договору, в такі строки: не пізніше 10 червня 2017 року - 8870 грн 40 коп.; не пізніше 20 жовтня 2017 року - 35481 грн 60 коп. Згідно із пунктами 2.7-2.8 договору: оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у пункті 2.1 договору; датою виконання зобов`язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.
      6.3. В силу дії пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється в строки, які передбачені пунктом 3.3 договору, або раніше за заявою відповідача.
      6.4. Пунктом 7.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 1 січня 2018 року, а в частині розрахунків - для повного виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором.
      6.5. Суд установив, що розділом 5 договору сторони погодили відповідальність сторін. Зокрема, у пункті 5.2 договору сторони визначили, що: відповідач відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 цього договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу; при розрахунку пені застосовується ставка Національного банку України, що діє в період нарахування пені.
      6.6. Також суд врахував, що за пунктом 5.3 договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною другою статті 258 ЦК України, і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання мало бути виконане.
      6.7. Пунктом 5.4 договору узгоджено, що у випадку прострочення виконання зобов`язань, передбачених розділом 2 цього договору, більше ніж на 10 (десять) днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за цим договором штраф у розмірі п`ятнадцяти відсотків від ціни договору.
      6.8. У пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.
      6.9. Також у матеріалах справи містяться підписані сторонами додаткові угоди до договору поставки, а саме: додатковий договір № АП-02-0110ДС1 від 6 червня 2017 року на суму 62 805 грн; додатковий договір № АП-02-0110ДС2 від 7 червня 2017 року на суму 41 128 грн; додатковий договір № АП-02-0110ДС3 від 29 червня 2017 року на суму 25 864 грн 32 коп.; додатковий договір № АП-02-0110ДС4 від 10 серпня 2017 року на суму 57 253 грн 92 коп. Цими додатковими договорами узгоджене найменування товару, його кількість, загальна ціна та строк оплати з визначенням останнього - не пізніше 20 жовтня 2017 року.
      6.10. Суди встановили, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205 538 грн 92 коп., що підтверджено видатковими накладними, підписаними та скріпленими печатками сторін. До подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 107 157 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 7 листопада 2017 року по 13 липня 2018 року.
      6.11. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання щодо повної оплати товару за договором позивач звернувся до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення заборгованості з урахуванням стягнення суми пені, процентів річних та штрафу.
      6.12. Сума заборгованості за договором поставки на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., яку відповідач сплатив у повному обсязі, відповідно до платіжного доручення № 283 від 30 липня 2018 року, тобто після відкриття провадження у справі.
      7. Щодо правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України
      7.1. За приписами пункту 7 частини першої розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      7.2. У наведених вище постановах Верховного Суду України, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено, умовами договору, в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за той самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.
      8. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      Щодо відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України
      8.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      8.2. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      8.3. Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
      8.4. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
      8.5. Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
      8.6. За визначенням, яке міститься у статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      8.7. До відносин поставки за змістом частини шостої статті 265 ГК України та частини другої статті 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
      8.8. Відповідно до положень статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
      8.9. Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
      8.10. Разом з тим частина друга статті 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      8.11. У наведених вище постановах Верховного Суду України, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, висловлено правову позицію про те, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторони вже нарахували відповідно до пункту 7.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.
      8.12. Однак обставини у справі № 902/417/18 є відмінними від обставин у справах, від висновку у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.
      8.13. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
      8.14. Тобто пункт 5.5 договору не передбачає умови про нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення виконання зобов`язання, тому й правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14), не є застосовним до наведених вище умов договору.
      8.15. Отже, підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у вказаних вище постановах, не вбачається.
      Щодо розгляду справи по суті
      8.16. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      8.17. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій по суті лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків річних.
      8.18. Як уже вказано вище, суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
      8.19. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
      8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
      8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
      8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
      8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
      8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
      8.26. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
      8.27. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
      8.28. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
      8.29. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
      8.30.Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
      8.31. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
      8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
      8.33. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
      8.34. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
      8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
      8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
      8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
      8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
      8.39.Суди попередніх інстанцій з`ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205 538 грн 92 коп. до подачі позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107 157 грн.
      8.40. Щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, перевищуючи майже в два рази суму прострочення.
      8.41. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      9.1. Відповідно до приписів статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      9.2. За частинами першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      9.3. З огляду на наведені вище приписи, здійснюючи перегляд судових рішень в межах доводів касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 300 ГПК України, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 слід змінити в їх мотивувальних частинах з підстав, викладених у цій постанові.
      10. Щодо розподілу судових витрат
      10.1. За висновком Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень суду і залишення без змін резолютивних частин, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» задовольнити частково.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      У решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2019 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року у справі № 902/417/18 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88952210
       
    • By ANTIRAID
      Справа № 759/17465/18
      Провадження № 2/761/3421/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
      головуючого судді Юзькової О.Л.
      при секретарі Горюк В.А.,
      за участі
      представників позивача ЛітвіноваЄ.В. , Чередніченко М.М. ,
      представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      ВСТАНОВИВ:
      Представник ТОВ «Погрще Мобіліті» звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 15.04.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач» або «Позичальник») укладено Кредитний договір № 50008196 в якому зазначено, що Договір між Сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування («Загальні умови»), Графік погашення кредиту (, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані Сторонами у відношенні Кредиту. На підставі та на виконання вимог чинного законодавства та умов укладеного Кредитного договору, Товариство надало відповідачу суму кредиту у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентом 26 297, 60 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п.2.2. Загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту - 15.04.2018 року, для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 390 куб. см. В Кредитному договорі Сторони погодили, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту Суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до п. 1.3. Загальних умов кредитування. Відповідач, згідно з п. 1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Позивачу Кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору. В свою чергу, термін кредитування (строк повернення Кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений Сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення Кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року. Окрім того, відповідно до п. 1.6. Загальних умов зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року забезпечено Договором застави 50008196 від 27.04.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 853, згідно з умовами якого Відповідач надав в заставу автомобіль VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, що належав йому на праві власності. Так, позивачем, відповідно до п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного Кредитного договору, залишилися несплаченими Відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість останнього. Крім того, відповідно до Кредитного договору, між ПАТ «СК Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування 28-0199-13-00361 від 17.04.2013 . Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті». Позивач сплачував страхові платежі Страховику на користь відповідача, проте в порушення п. 10.10.3. Загальних умов повернення Додаткового кредиту Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту не було здійснено. За змістом п. 8.1. Загальних умов, у разі порушення Відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового Кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. На підставі викладених положень ЦК України, Позивачем нараховані 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання Відповідачем зі спати періодичних платежів за Кредитом в розмірі 6 816, 43 грн. Крім того, представник позивача зазначає про необхідність застосування положень ст. 625 ЦК України. Пунктом 8.5 Загальних умов передбачено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням Кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною Стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції. Враховуючи факт порушення відповідачем умов Кредитного договору, для забезпечення відновлення порушеного Відповідачем права Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» були понесені витрати за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які згідно Акту наданих послуг № 17 від 30.09.2014 року становлять 170, 20 грн., згідно Акту наданих послуг № 17 від 31.10.2014 року становлять 3 553,79 грн., згідно Акту наданих послуг № 20 від 28.11.2014 року становлять 1 051, 10 грн. Крім того, згідно рахунку № 23 від 08.04.2015 Позивач сплатив приватному нотаріусу Маринець О. С. 3 900,00 грн. разом з ПДВ за вчинення виконавчого напису. За таких обставин представник позивача просить суд стягнути на користь ТОВ «Порше Мобіліті» з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року, яка станом на 12.10.2018 року становить 1 122 924, 86 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.
      08.11.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
      19.12.2018 р. Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі, вирішено відповідно до приписів ст. ст. 19,274 ЦПК України про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
      Представником відповідача направлено відзив на позов, де зазначено наступне. Відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості та вважає, що розрахунки заборгованості Позичальника здійснено неправильно і вони є абсолютно необґрунтованим, тому неправомірним буде винесене судове рішення, яке б ґрунтувалося на таких розрахунках. У даних розрахунках відсутні дати погашення Відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування після виникнення заборгованості. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів за Кредитним договором Позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобов`язання. Дані обставини є підставою розглядати надані Позивачем розрахунки заборгованості як не неналежні та недопустимі докази. В предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог». Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту. Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року. Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (далі - «Додаткова угода»), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках: Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць. Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року. Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13. У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15. У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просить суд д застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення Позивачем строку звернення до суду з позовом. Крім того, звертає увагу суду, що як стверджує сам Позивач ним неодноразово надсилалися вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Так, до позовної заяви додано копію такої Вимоги за вих.№50008196 від 17.02.2015 року. Тобто, Компанія реалізувала своє право на дострокове повернення Кредиту ще на початку 2015 року. Більш того, такі вимоги надсилалися Відповідачу і раніше в 2014 році. Також відповідач категорично не погоджується з вимогами щодо стягнення збитків відповідно до положень ст. 22 ЦК України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2018 року у справі №761/12539/15-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 19.07.2016 року були скасовані і винесено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 було задоволено, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. від 08.04.2015 року №383 таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, судом було встановлено, що виконавчий напис було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а, отже, незаконно. Таким чином, вважаємо, що відсутні підстави для стягнення суми збитків у розмірі 8 675,09 грн. з Відповідача на користь Компанії. Індексація внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі №6-771цс15. Отже не може бути застосована ст. 625 ЦК України щодо індексації суми заборгованості. Відповідно до умов Кредитного договору між ПрАТ «СК «Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-РМ2-14-00098 від 15.04.2014 року. 11 березня 2015 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відповідно до умов договору страхування, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 45 513,43 грн. ТОВ «Порше Мобіліті». Проте, дана сума не зазначена в розрахунках заборгованості, наданих Позивачем. За таких обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову
      У відповідь на відзив представник ТОВ «Порше Мобіліті» зазначив, що всі розрахунки було здійснено у встановленому законом порядку. Також просить від визнати поважними строки пропуску позовної давності, оскільки 98.04.2015 р. позивач звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, який в подальшому було оскаржено ОСОБА_3 .. Верховним Судом 26.06.2018 р. позов задоволено, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. . Тому,зважаючи на те, що виконавчий напис був чинним до 26.06.2018 р. товариство і не зверталось до суду з позовом про стягнення заборгованості. Крім того, цілком законні вимоги по стягнення збитків в розмірі 8 675,09 грн. - як витрат, які були здійснені на відновлення порушеного права. Інфляційні також було нараховано відповідно до приписів Закону, оскільки було порушено умови кредитного договору.
      У запереченнях на відповідь на відзив представник ОСОБА_3 вказав, що відповідач вважає обставини вказані позивачем як поважні щодо пропуску строку позовної давності такими, що не можуть вважатися поважними. З іншого боку рішенням суду встановлено, що виконавчий напис від 08.04.2015 року було вчинено з порушенням вимог законодавства та визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому, згідно обставин встановлених у вищезазначеному рішенні від 26.06.2018 року, протиправна поведінка на завдання збитків, тобто, додаткових витрат Позивача, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, відсутня, оскільки, Відповідачу навіть не було надіслано повідомлення про намір реалізація Предмета застави, яке відповідно і не могло бути виконано Відповідачем. У Кредитному договорі від 15.04.2013 року зазначається: усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту Суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. У Графіку погашення кредиту, також вказується суми платежів у еквіваленті у доларах США. Тобто відсутні підстави для індексації заборгованості.
      В судовому засіданні представник позивач просив задовольнити заявлені вимоги.
      Представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні.
      Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню н підлягають, виходячи з наступного.
      Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Встановлено і не заперечується сторонами, що 15 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Компанія) укладено Кредитний договір №50008196 разом із Загальними умовами кредитування та графіком погашення кредиту, згідно з яким Компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 214 088,76 грн., що в еквіваленті у доларах США становить 26 297,60 дол. США, строком на 60 місяців - 15.04.2018 року, зі сплатою процентів у розмірі 9,90% на рік, на придбання автомобіля марки Volkswagen Beetle, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2013.
      Згідно до положень ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою,порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Позивачем та Відповідачем укладено договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року №50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрований в реєстрі за №853. За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов, погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року.
      До 10 числа кожного місяця ТОВ «Порше Мобіліті» надсилає Відповідачу відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка погашення кредиту (п. 1.4.2. Загальних умов).
      Позивачем відповідно до умов п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, як стверджує Позивач залишилися несплаченими, внаслідок чого виникла заборгованість Позичальника.
      Крім того, п. 10.1. Загальних умов передбачено: Компанія надає Позичальнику Додатковий кредит на страхування у сумі та на умовах, зазначених у Кредитному договорі.
      Цільовим призначенням Додаткового кредиту є сплата страхових платежі до Договору страхування, укладеного Позичальником на виконання умов Кредитного договору (п. 10.2. Загальних умов).
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Як зазначає Позивач невиконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту призвело до виникнення станом на 12.10.2018 року заборгованості у розмірі 1 122 924,86 грн., а саме: прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за кредитом в сумі 111 568,63 грн. з яких: 59 565,90 грн. - сума простроченої заборгованість по сплаті чергових платежів за Кредитом; 6816,43 грн. - сума 3% річних за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; 45 186,30 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; Прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом в сумі 187 625,95 грн., з яких: 146 732,57 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за додатковим Кредитом; 8687,67 грн. - сума 3% річних за час прострочення за додатковим Кредитом; 29 787,59 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим Кредитом; 2 418,12 грн. - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим Кредитом.
      Крім того, відповідачу нараховано штраф ,на підставі п. 8.3. Кредитного договору, який складає 6 854,13 грн. та збитки на підставі пункту 8.5. Кредитного договору в сумі 8 675,09 грн.
      Представник позивача вважає, що зазначена сума має бути стягнута з відповідача за для захисту прав Товариства.
      В свою чергу представник відповідача вказує, що підстави для задоволення вимог відсутні.
      За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, за приписами ст. 526 ЦК України.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України.
      При цьому відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      В свою чергу ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Так, суд погоджується з доводами представника відповідача, що в предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість.
      Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог».
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов кредитування, до 10 числа кожного місяця Компанія надсилає Позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті відповідно до Графіка погашення кредиту.
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року.
      Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (Додаткова угода), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках:
      Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
      Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року.
      Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.
      Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13.
      Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, як це визначено ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки за приписами ст. 257 ЦК України.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за ч. 1 ст. 261 ЦК України.
      У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, Верховний Суд України зробив висновок щодо застосування статей 261, 530, 631 ЦК України:
      Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов`язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.
      Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Велика палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 р. (провадження №14-10цс18) приходить до наступного висновку: «Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Так, представник позивача вказує на те, що існують поважні причини пропуску строк позовної давності - 08.04.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_4 суми боргу у розмірі 543333,32 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який був чинним до прийняття Верховним Судом 26.06.2018 року рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та скасування виконавчого напису.
      Разом з тим, суд не може вважати таку причину поважною, зважаючи на те, що Товариство не було обмежено в можливості поряд із зверненням стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису, подати позовну заяву до суду, з огляду серед іншого на п. 5.4. Договору застави транспортного засобу №50008196 від 27.04.2013 року, звернення стягнення на Предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
      Як вже зазначалося у п. 3.2.1. Додаткової угоди, якою було викладено п. 3.2.1. Загальних умов кредитування у новій редакції, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.
      Як вже зазначалося, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року, а тому за визначенням пункту 3.2.1. Кредитного договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, тобто, з 16.10.2014 року.
      Оскільки, строк виконання основного зобов`язання було змінено - на 16.10.2014 року, то саме з цього моменту в Позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак, Компанія звернулася до суду із зазначеним позовом лише у жовтні 2018 року, тобто, зі спливом строку позовної давності.
      За змістом ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності.
      На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.
      Виходячи з вищенаведеного, з огляду на те, що про порушення права ТОВ «Порше Мобіліті» було обізнано з 16.10.2014 року й протягом трьох років від цієї дати не було позбавлено можливості звернутися до суду із позовом, проте пред`явив вимоги лише у жовтні 2018 року, суд вважає за можливе застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.
      Крім вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням кредитного договору, ТОВ «Порше Мобіліті» заявлено вимоги про стягнення збитків, відповідно до положень ст. 22 ЦК України та п. 8.5 Загальних умов.
      Як зазначає представник позивача збитки полягають у понесених Товариством витратах за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які складають загальну суму у розмірі 8 675,09 грн.
      Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України.
      Збитками, згідно до ч. 2 ЦК України, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
      Проте, під час розгляду справи не було отримано доказів, які б свідчили про те, що в розумінні положень ст. 22 ЦК України, зазначені витрати були необхідні для поновлення права.
      З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе відмовити ТОВ «Порше Мобіліті» у задоволенні вимог в повному обсязі.
      Розподіляючи судові витрати суд керується приписами ст. 141 ЦПК України.
      Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,133-141,196,200,258,259,263,268,352,354 ЦПК України, ст. ст. 22,256,257,267, 625, 1048,1054 ЦК України,
      ВИРІШИВ:
      ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
      Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя:
      Джерело: ЄДРСР 88397253
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 904/4156/18
      Провадження № 12-117гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представника позивача - Слівінського М. О.,
      представників відповідача - Павловського Р. В., Гавелі Д. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП НАЕК «Енергоатом») на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року (суддя Загинайко Т. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року (судді Чус О. В., Вечірко І. О., Кузнецов В. О.) у справі № 904/4156/18 за позовом ДП НАЕК «Енергоатом» до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «Східний ГЗК») про стягнення суми.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У вересні 2018 року ДП НАЕК «Енергоатом» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП «Східний ГЗК» про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 336 028,7 грн, 3 % річних у сумі 1 473 603,28 грн, а також 8 158 473,47 грн пені.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу уранового оксидного концентрату від 11 грудня 2017 року № 8-020-SD-17-00763 в частині порушення строку своєчасної оплати товару, внаслідок чого позивач нарахував відповідачеві пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
      1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що умовами укладеного сторонами договору розмір пені не погоджено, а отже, і підстави для стягнення такої санкції відсутні; розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних здійснено позивачем починаючи з останнього граничного дня, коли відповідач фактично може виконати зобов`язання, відтак відповідачем надано контррозрахунок.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням від 5 грудня 2018 року Господарський суд Дніпропетровської області позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Східний ГЗК» на користь ДП НАЕК «Енергоатом» 3 309 760,00 грн інфляційних нарахувань, 1 429 689,86 грн річних; у решті позову відмовив.
      2.2. Постановою від 12 березня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції змінив, стягнув з ДП «Східний ГЗК» на користь ДП НАЕК «Енергоатом» 3 309 760,00 грн інфляційних нарахувань, 1 473 603, 28 грн річних та 71 750,45 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині рішення залишив без змін.
      2.3. Відмовляючи у стягненні пені, господарські суди вказали на те, що у договорі, який є підставою позовних вимог, в тому числі стягнення неустойки, сторони не встановили розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України.
      2.4. У частині стягнення відсотків річних суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статей 252, 253, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку, що місцевий господарський суд неправильно визначив період нарахування, а відтак здійснив їх власний перерахунок. Водночас погодився з правильністю розрахунку позивачем інфляційних втрат.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У березні 2019 року ДП НАЕК «Енергоатом» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року, в якій просило судові рішення у справі змінити, стягнути з відповідача 3 336 028,7 грн інфляційних втрат та 8 158 473,47 грн пені.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не врахували, що заборгованість погашалась відповідачем частково, отже, базою нарахування має бути частина суми, яка була фактично сплачена з простроченням за відповідний період часу, що відповідає положенню абзацу десятого листа Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».
      3.3. Також скаржник зазначає, що пунктом 4.2 договору, укладеного сторонами, передбачено обов`язок сплати штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, а розмір такої санкції встановлений частиною шостою статті 231 ГК України. Отже, сторони домовились про сплату неустойки, а її розмір встановлений законом. Тому висновок суду про протилежне є безпідставним.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановив учасникам справи строк для подання відзиву, а ухвалою від 28 травня 2019 року справу № 904/4156/18 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      3.5. Ухвалою від 10 червня 2019 року об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу прийняла до розгляду, а ухвалою від 5 липня 2019 року справу № 904/4156/18 за позовом ДП НАЕК «Енергоатом» до ДП «Східний ГЗК» про стягнення суми передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.6. Ухвала мотивована тим, що у постанові від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 Верховний Суд України висловив позицію про те, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Отже, за висновком Верховного Суду України, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.
      3.7. Розглядаючи справу № 904/4156/18, суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у вказаній постанові від 21 червня 2017 року, щодо застосування положень частини шостої статті 231 ГК України, оскільки зазначена норма не встановлює конкретний розмір штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню за порушення господарського грошового зобов`язання у випадку, якщо у договорі сторони не погодили розмір цих штрафних санкцій, однак зазначили щодо їх нарахування відповідно до статті 231 ГК України.
      3.8. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 904/4156/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, такими, що прийняті відповідно до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права; зазначає, що сторонами в договорі не визначено конкретного розміру пені, яка підлягає стягненню у зв`язку із порушенням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Встановлено, що 11 грудня 2017 року сторони у справі уклали договір № 8-020-SD-17-00763 купівлі-продажу уранового оксидного концентрату (далі - договір), за умовами якого продавець (позивач) зобов`язується передати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити урановий оксидний концентрат (U3O8), іменований надалі «УОК», у кількості та на умовах, визначених цим договором; одиницею виміру кількості УОК є кілограм урану (кгU).
      5.2. Пунктами 3.1, 3.2 сторони погодили договірну вартість товару, а пунктом 5.4 договору визначили, що оплата за УОК здійснюється згідно з актом приймання-передачі УОК відповідно до графіка, наведеного у додатку № 2 до договору.
      5.3. За умовами пункту 4.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
      5.4. Відповідно до пункту 4.2 договору за кожний день прострочення виконання зобов`язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов`язань.
      5.5. На виконання умов договору позивач передав відповідачу у власність товар на загальну суму 959 287 747,20 грн, що підтверджується актом від 11 грудня 2017 року приймання-передачі УОК до договору.
      5.6. Графіком платежів за УОК, що є додатком № 2 до договору, визначено такі строки оплати платежів: до 20 січня 2018 року - на суму 160 920 000, грн; до 30 червня 2018 року - на суму 393 360 000,00 грн; до 30 липня 2018 року - на суму 405 007 747,20 грн; всього за УОК – на суму 959 287 747,20 грн.
      5.7. Відповідач оплату здійснив таким чином:
      1) платіж в сумі 160 920 000,00 грн, який необхідно було сплатити до 20 січня 2018 року, сплачений частинами, а саме: 19 січня 2018 року - в сумі 20 000 000,00 грн, 28 лютого 2018 року - в сумі 20 000 000,00 грн, 30 березня 2018 року - в сумі 32 000 000,00 грн, 27 квітня 2018 року - в сумі 42 000 000,00 грн, 31 травня 2018 року - в сумі 46 920 000,00 грн;
      2) платіж в сумі 393 360 000,00 грн, який необхідно було сплатити до 30 червня 2018 року, сплачений 12 липня 2018 року в повному обсязі;
      3) платіж в сумі 405 007 747,20 грн, який необхідно було сплатити до 30 липня 2018 року, сплачений 12 липня 2018 року в повному обсязі.
      5.8. Ці обставини підтверджені актом звірки взаєморозрахунків, підписаним сторонами станом на 30 червня 2018 року, та сторонами не заперечуються.
      5.9. У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати, встановлених у додатку № 2 до договору, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за загальний період з 20 січня по 30 травня 2018 року у розмірі 3 336 028,70 грн, 3 % річних за загальний період прострочення з 20 січня по 11 липня 2018 року у розмірі 1 473 603,28 грн та 8 158 473,47 грн - пені, передбаченої пунктом 4.2 договору.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      6.3. Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
      6.4. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.5. За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
      6.6. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
      6.7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
      6.8. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).
      6.9. Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
      6.10. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
      6.11. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
      6.12. За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
      6.13. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
      6.14. Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
      6.15. Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
      6.16. Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
      6.17. Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
      6.18. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
      за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
      за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
      6.19. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.
      6.20. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
      6.21. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
      6.22. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
      6.23. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».
      6.24. З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
      6.25. Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
      6.26. Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
      6.27.Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
      6.28. Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
      6.29. Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
      6.30. Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».
      6.31. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
      6.32. Позивач зазначав про те, що нарахував відповідачеві пеню за період з 20 січня по 11 липня 2018 року виходячи з обсягу простроченого зобов`язання та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, вважаючи, що частиною шостою статті 231 ГК України розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання визначений саме в такому розмірі і застосування штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання передбачено пунктом 4.2 договору.
      6.33. Як вже зазначено вище, пунктом 4.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, а пункт 4.2 договору містить положення про те, що за кожний день прострочення виконання зобов`язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов`язань.
      6.34. Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
      6.35. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.
      6.36. Отже господарські суди попередніх інстанцій правильно вказали на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак дійшли правильного висновку про відмову у позові в цій частині.
      6.37. Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16, щодо застосування положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, оскільки правовідносини у цих справах є відмінними. Так, у справі, що розглядалась Верховним Судом України, конкретний розмір й термін нарахування пені був погоджений сторонами в договорі, що, за висновком суду, повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 ГК України, яка наділяє сторони правом погоджувати нарахування пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.
      6.38. Не заслуговують на увагу також і доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не врахували, що заборгованість погашалась відповідачем частково, а отже, неправильно визначили базу нарахування, оскільки з розрахунку, здійсненого судами, вбачається, що ці нарахування здійснювались окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовувались, що відповідає приписам частини другої статті 625 ЦК України, конкретних помилок у розрахунку із зазначенням точних сум скаржником не наведено.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, судові рішення у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      7.4. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.
      Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87053617
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Провадження № 22-ц/803/465/19
      Справа № 175/1064/17
      Головуючий у першій інстанції: Воздвиженський О.Л.
      Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 жовтня 2019 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
      головуючого Красвітної Т.П.,
      суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
      при секретарі Догоновій О.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автокредит Плюс до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу, реєстрації транспортного засобу,
      ВСТАНОВИЛА:
      У березні 2017 року ТОВ Автокредит Плюс звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10.04.2015 року, відповідно до умов Договору фінансового лізингу №К200А!0000652561 від 10.04.2015 року, ОСОБА_4 отримала від ТОВ «Автокредит Плюс» у платне користування автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску, легковий седан-В,колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_1 та зобов`язалась сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у Додатку №2 Графік лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу по закінченню строку виконання договору.
      Проте, ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим, станом на 09.03.2017 року заборгованість за фактичний строк користування предметом лізингу складає 198821,24 грн., а саме: заборгованість по залишку вартості предмету лізингу - 160947,35 грн., заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу - 26363,56 грн., заборгованість за винагородою за проведення моніторингу предмету лізингу - 4184,67 грн., заборгованість за пенею 7325,66 грн.
      Зобов`язання за вказаним договором №К200А!0000652561 від 10.04.2015 року забезпечено договором поруки №К200АЮ000652561 від 10.04.2015 року, укладеним з поручителем ОСОБА_3 , у розмірі 1000,00 грн. Крім того, як стало відомо позивачеві, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку перереєстрували транспортний засіб - автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким ОСОБА_5 від імені ТОВ Автокредит Плюс продав вказаний транспортний засіб ОСОБА_6 Вказану довідку-рахунок було завірено сервісним центром МВС України в Київській області.
      Перереєстрація спірного автомобіля за довідкою-рахунком є недійсною, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 не мав достатнього обсягу повноважень для відчуження автомобіля, адже останній не є та ніколи не був співробітником ТОВ Автокредит Плюс, а підпис у довіреності не співпадає з підписом голови правління ТОВ Автокредит Плюс. Недійсність довідки-рахунку тягне за собою недійсність будь-яких правочинів, що були укладені в часі після укладання недійсного правочину. Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» заборгованість за Договором фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року у розмірі 160947,35 грн.;
      стягнути солідарно з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» заборгованість за Договором фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року, за Договором поруки №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року суму боргу у розмірі 1000,0 грн.;
      визнати недійсною довіреність №17 від 17.06.2015 року, видану від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на ім`я ОСОБА_5 з моменту її вчинення;
      визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005 на ім`я ОСОБА_6 ;
      скасувати державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005 та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17.06.2015 року, видане 17.06.2015 року на ім`я ОСОБА_6 ;
      скасувати державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005 та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 27.07.2016 року, видане на ім`я ОСОБА_1 ;
      витребувати у ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005 та передати вказаний транспортний засіб представникам ТОВ «Автокредит Плюс»;
      зареєструвати транспортний засіб - автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005 - за ТОВ «Автокредит Плюс» - надавши повноваження представникам ТОВ «Автокредит Плюс» в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005; судові витрати покласти на відповідачів (а.с. 4-8, 82-87 т.1).
      Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» заборгованість за Договором фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року у розмірі 160947,35 грн.; стягнуто солідарно з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» заборгованість за Договором фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року, за Договором поруки №К200А!0000652561 від 10.04.2015 року суму боргу у розмірі 1000,00 грн. Визнано недійсною довіреність №17 від 17.06.2015 року видану від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на ім`я ОСОБА_5 з моменту її вчинення; визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005, №кузова/шасі: НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , д.н. НОМЕР_1 , оформлений довідкою-рахунком на ім`я ОСОБА_6 . Скасовано державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005, № кузова/шасі: НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 та визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 17.06.2015 року, видане сервісним центром МВС України в Київській області про реєстрацію вказаного транспортного засобу, видане 17.06.2015 року на ім`я ОСОБА_6 . Скасовано державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005, № кузова/шасі: НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 та визнано недійсним Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 27.07.2016 року, видане сервісним центром МВС України в м. Києві про реєстрацію вказаного транспортного засобу, видане 27.07.2016 року на ім`я ОСОБА_1 . Вирішено також витребувати у ОСОБА_1 автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_9 та передати транспортний засіб представникам ТОВ «Автокредит Плюс». Зареєструвати вказаний автомобіль за ТОВ «Автокредит Плюс» - надавши повноваження представникам ТОВ «Автокредит Плюс» в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску: 2005, тип ТЗ: легковий седан-В, код кольору-колір: НОМЕР_10 , № кузова/шасі: НОМЕР_6 , НОМЕР_7 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» сплачений позивачем при подачі позову судовий збір у сумі 2429,22 грн.
      В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення, виходячи з наступного.
      Встановлено, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано копію заяви ОСОБА_4 про приєднання до публічного договору №К200А!0000652561 від 10.04.2015 року, відповідно до якої остання дає свою згоду на приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com. ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12 т.1).
      Статтею 14 вказаної вище заяви від 10.04.2015 року визначено,що предметлізингу тайого вартість-автомобіль згідно Специфікації, викладеної вДодатку №1;строк лізингу: 60 місяців з моменту підписання Додатку №2 (Графік лізингових платежів).
      Пунктом 14.1.3 договору №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015року визначено щомісячні платежі та порядок їх сплати: щомісячно, згідно Графіку, та включають в себе:
      - платіж по відшкодуванню частини вартості предмету лізингу у розмірі згідно додатку №2 (Графік лізингових платежів), якщо інше не зазначено у публічному договорі;
      - відсотки за користування предметом лізингу в розмірі згідно додатку №2 (графік лізингових платежів), якщо інше не зазначено у публічному договорі;
      - комісію за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу у розмірі згідно додатку №2 (графік лізингових платежів), якщо інше не зазначено у публічному договорі.
      У пункті 14.1.4 вказаного вище договору визначено період сплати щомісячного платежу з 24 по 28 число кожного місяця.
      Пунктом 14.1.5 визначено транзитний рахунок: № НОМЕР_11 у ПАТ КБ ПриватБанк, для подальшого зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс».
      За змістом п. 14.1.7 заяви від 10.04.2015 року, після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 76500,00 грн. на транзитний рахунок, вказаний в п. 14.1.5 Договору.
      Додатком №1 до вказаної вище заяви від 10.04.2015року погодженоСпецифікацію таакт приймання-передачівід 16.04.2015року,яким визначено,зокрема,предмет лізингу-автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, рік випуску 2005, тип ТЗ: легковий седан-В, колір сірий, №кузова/шасі: НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 (а.с. 13 т.1).
      В додатку №2 до договору фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року викладено Графік сплати лізингових платежів (а.с. 14 т.1).
      Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року, між ТОВ Автокредит плюс та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №К200А!0000652561 від 10.04.2015 року (а.с.17 т.1).
      Згідно пункту 2 зазначеного вище договору поруки, ОСОБА_3 відповідає перед ТОВ Автокредит плюс за виконання обов`язків ОСОБА_4 за договором фінансового лізингу у розмірі 1000,00 грн.
      Станом на 09.03.2017 року, позивачем нарахована заборгованість, з посиланням на невиконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань за вказаним договором, в розмірі 198821,24 грн., а саме заборгованість по залишку вартості предмету лізингу - 160947,35 грн., заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу - 26363,56 грн., заборгованість за винагородою за проведення моніторингу предмету лізингу - 4184,67 грн., заборгованість за пенею 7325,66 грн.
      Відповідно до ч. 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
      Частиною 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року №6-1551цс16, яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
      Виходячи з викладено, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; колегія приходить до висновку, що договір фінансового лізингу №К200А!0000652561 від 10.04.2015року укладений без дотримання письмової нотаріальної форми, тому є нікчемним, а тому в задоволенні позовних вимог ТОВ «Автокредит Плюс» про стягнення з ОСОБА_4 160947,35 грн. та з ОСОБА_3 1000,00 грн. заборгованості за ОСОБА_8 оговором фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 від 10.04.2015 року необхідно відмовити.
      Необхідно зазначити, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання ОСОБА_4 фінансового лізингу.
      У вказаній вище заяві про приєднання ОСОБА_4 до публічного договору взагалі не визначено вартість предмета лізингу - автомобіля, суму якої мав сплатити останній.
      У позовнійзаяві позивачвказував,що ОСОБА_5 на підставі підроблених документів від імені ТОВ Автокредит Плюс продав ОСОБА_6 транспортний засіб-автомобіль марки SKODA,модель:SUPERB,2005року випуску.Також позивачстверджує,що ОСОБА_5 не мав достатнього рівня повноважень для реєстрації спірного автомобіля та ніколи не отримував довіреності від ТОВ Автокредит Плюс на здійснення відповідних дій, що виключає можливість законної реєстрації права власності за ОСОБА_6
      Однак, в матеріалах справи міститься копія довіреності №17 від 17.06.2015 року, виданої директором ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_10 , для отримання від імені ТОВ «Автокредит Плюс» цінностей - 1) документів про реєстрацію автомобіля SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску, №кузова НОМЕР_6 ; 2) транзитні номери (а.с.25 т.1).
      Зі змісту зазначеної вище довіреності вбачається, що будь-якими повноваженнями щодо розпорядження автомобілем SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску, від імені ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_10 наділений не був.
      Апеляційним судом ухвалою від 09 квітня 2019 року було витребувано у Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в м.Києві та Територіального сервісного центру №3245 Міністерства внутрішніх справ України у м.Вишгород Київської області оригінали письмових документів, на підставі яких 17.06.2015 року було здійснено перереєстрацію автомобіля Skoda Superb, номер кузова НОМЕР_7 (VIN НОМЕР_6 ), 2005 року випуску, колір сірий, з Товариства з обмеженою відповідальністю Автокредит Плюс на нового власника ОСОБА_6 ; у ТОВ Автокредит Плюс фінансові документи на підтвердження внесення ОСОБА_4 авансу на транзитний рахунок у розмірі, зазначеному у заяві від 10 квітня 2015 року про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу №К200А! НОМЕР_3 ; у ТОВ Авто-Арсенал оригінал довідки-рахунку серії ААЕ НОМЕР_12 , виданої 17.06.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю Авто-Арсенал щодо автомобіля Skoda Superb, номер кузова НОМЕР_7 (VIN НОМЕР_6 ), 2005 року випуску, колір сірий; договір купівлі-продажу, чи інший документ, на підставі якого відбувся перехід права власності на транспортний засіб - автомобіль Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , від Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_6 ; протокол наради ТОВ «Автокредит Плюс», відповідно до якого ТОВ «Автокредит Плюс» доручено підготувати пакет документів для зняття з обліку автомобіль марки Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; наказ ТОВ «Автокредит Плюс», відповідно до якого ТОВ «Автокредит Плюс» доручено зняти з обліку автомобіль марки Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; довіреність, чи інші документи від імені ТОВ «Автокредит Плюс», яким уповноважено на вчинення дій, пов`язаних з перереєстрацією права власності з ТОВ «Автокредит Плю» на третіх осіб автомобіля Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; документи, які додавались до договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувся перехід права власності на транспортний засіб - автомобіль марки Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , укладеного ТОВ «Автокредит Плюс»; всі інші документи, на підставі, яких відбувся перехід права власності на автомобіль марки Skoda, модель: Superb, рік випуску: 2005, тип ТЗ: седан-В, колір: сірий, №кузова/шасі: НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , з ТОВ «Автокредит Плюс» (а.с. 202-203 т.2).
      Однак, жодного із витребуваних письмових доказів суду надано не було.
      Зокрема, згідно листа Територіального сервісного центру №3245 Міністерства внутрішніх справ України у м. Вишгород Київської області від 11.05.2019 року №450 повідомлено, що надати документи не можливо, так як термін їх зберігання, що становить 3 роки, - закінчився (а.с. 214 т.2).
      Листом Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області від 20.05.21019 року №31/10-2104 повідомлено, що надати документи неможливо, у зв`язку із закінченням строку їх зберігання (а.с. 218 т.2).
      Таким чином, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 , діючи від імені ТОВ Автокредит Плюс на підставі підроблених документів, здійснив відчуження транспортного засобу - автомобіля марки SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску.
      Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
      Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
      За положеннями статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Приймаючи до уваги, що оригінал довіреності суду надано не було, а також те, що вказаною довіреністю ОСОБА_10 не наділений повноваженнями на вчинення правочинів щодо розпорядження спірним автомобілем, суд позбавлений можливості встановити обставини відносно правомочності ОСОБА_10 щодо продажу спірного автомобіля. Крім того, з оскаржуваної довіреності не вбачається, що ОСОБА_10 є співробітником позивача, тому посилання на те, що він ніколи не працював в штаті компанії не спростовує дійсності довіреності.
      Щодо доводів позивача про те, що ТОВ «Автокредит Плюс» не оформлював та не видавав довіреності №17 від 17.06.2015 року на ім`я ОСОБА_10 , то вона не є належним доказом підтвердження її недійсності.
      Таким чином, позовна вимога ТОВ «Автокредит Плюс» про визнання недійсною довіреність №17 від 17.06.2015 року, виданої від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на ім`я ОСОБА_5 з моменту її вчинення, задоволенню не підлягає.
      В матеріалах справи відсутній оспорюваний договір купівлі-продажу на підставі якого відбувся перехід права власності на автомобіль марки SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску, укладений між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_6 , тому суд позбавлений можливості визначити обставини щодо його укладання, а саме сторін правочину та їх повноваження на відчуження майна.
      При цьому доказів незаконності зазначеного вище правочину та відповідної реєстрації права власності на автомобіль за ОСОБА_6 позивачем надано не було, тому вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля SKODA, модель: SUPERB та скасування реєстрації також задоволенню не підлягають.
      З матеріалівсправи вбачається,що 17.06.2015року булоздійснено перереєстраціюна ОСОБА_6 за договоромкупівлі-продажутранспортного засобу автомобіляSKODA,модель:SUPERB,2005року випуску,тип ТЗ:седан-В,колір:сірий,VIN НОМЕР_6 ,а 27.07.2016року -за ОСОБА_1 на підставідоговору купівлі-продажу№877/10/8047/16від 27.07.2016року (а.с.88т.1).
      За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
      У пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», зазначено, що відповідно до положень частини 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1ст. 388 ЦК України.
      Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
      Виходячи з викладеного, враховуючи, що позивачем не доведено незаконність вибуття з володіння ТОВ «Автокредит Плюс» автомобіля марки SKODA, модель: SUPERB, 2005 року випуску; приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного автомобіля, - колегія приходить до висновку, що позовні вимоги щодо витребування зазначеного транспортного засобу у ОСОБА_1 та його реєстрації за позивачем також не підлягають задоволенню.
      На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі обставини справи не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу задоволено, а позовні вимоги залишено без задоволення, з ТОВ Автокредит Плюс підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого апелянтом судового збору в сумі 3643,82 грн. (а.с. 146 т.1).
      Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.
      Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      В задоволенні позовних вимог Товариства зобмеженою відповідальністю Автокредит Плюс до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 простягнення заборгованості,визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу,реєстрації транспортного засобу відмовити у повному обсязі.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автокредит Плюс (код ЄДРПОУ 34410930) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_13 ) судові витрати в сумі 3643 (три тисячі шістсот сорок три) грн. 82 коп.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
      Головуючий
      Судді
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85672910
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>