ANTIRAID

Решение Киевского райсуда об отказе Кредит Колекшн Груп во взыскании задолженности по договору с ВТБ банком

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 2018/2-3775/11

 

н/п 2/640/86/13

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

22 липня 2013 року

 

Київський районний суд м. Харкова у складі:

 

головуючого судді Чередник В.Є.

при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн.

 

В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази..

 

Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності.

 

Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях.

 

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

 

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

 

В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк».

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

 

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

 

Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб.

 

Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп».

 

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг.

 

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

 

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

 

Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

 

Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі.

 

Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

 

До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк».

 

Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

 

Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом.

 

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою.

 

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог.

 

Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його.

 

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. 

 

Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання.

 

Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф).

 

Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. 

 

Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк».

 

Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню.

 

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, -

 

ВИРІШИВ:

 

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

 

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Суддя -

 


Share this post


Link to post
Share on other sites

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

 

Данный пункт не вырван из контекста распоряжения?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      04 вересня 2019 року
      м. Київ
      справа № 372/3223/16-ц
      провадження № 61-1432св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідач - ОСОБА_2
      третя особа - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позов мотивовано тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати останньому грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 09 червня 2023 року.
      Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
      В зв`язку з порушення умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 676 013,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 квітня 2016 року еквівалентно 17 442 017,21 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути судовий збір у розмірі 261 630,26 коп.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які б підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та суму нарахованої ним заборгованості.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, з урахуванням постанови апеляційного суду Київської області про виправлення описки від 22 грудня 2017 року про виправлення описки, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
      У рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 10 червня 2008 року № 10-29/7325 в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 дол. США та має заборгованість у розмірі 17 442 017,21 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом їх продажу ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною предметів іпотеки: житловий будинок - на рівні не нижче за 4 698 219,67 грн, а земельної ділянки - на рівні не нижче за 249 962,13 грн від 10 червня 2008 року відповідно до іпотечного договору № 02-10/2233, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 549 423,55 грн судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січня 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, натомість суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
      Крім того, суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості позичальника, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
      Апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, зважаючи на те, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 23 січня 2009 року, а тому звернувшись до суду з вказаним позовом лише в листопаді 2016 року, позивач пропустив строк позовної давності.
      У березні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказав на те, що доводи касаційної скарги є безпідставним та надуманими, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.
      Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7325, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, строком до 09 червня 2023 року.
      10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 02-10/2233. В іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
      Згідно з розрахунком заборгованості відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, допустив утворення заборгованості, яка становить 676 013,40 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 341 104,62 дол. США.
      15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з листом № 19.301-86/10924 в якому повідомив останньому, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
      Аналогічна вимога 15 жовтня 2013 року була направлена ОСОБА_2 яка згідно із зворотним повідомленням отримала її 26 жовтня 2013 року.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
      За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
      Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
      15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінило строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листом № 19.301-86/10924 в якому запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
      Згідно копією зворотного повідомлення ОСОБА_1 отримав вказаний лист 26 жовтня 2013 року (а. с. 62).
      Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ., в поданих до суду запереченнях на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
      Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на зазначене вище уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам у справі, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.
      Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та виклав резолютивну частину рішення, визначивши спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив.
      У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19 зазначено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).
      За таких обставин, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів, однак апеляційний суд визначив спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив, а саме шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (стаття 367 ЦПК України), обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, постанова апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 рокувідповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
      Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      М. Є. Червинська
      Судді:
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84343934
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      242/2408/18
      2/242/220/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 вересня 2019 року
      Селидівський міський суд Донецької області
      у складі головуючого судді Капітонова В. І. секретар Нарижна О.Г.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
      За участю представника відповідача Назаренко М.В.,
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач 17.05.2018 року звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку, таким чином між ним і банком укладено договір. Позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором. У порушення умов договору, відповідач зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим за кредитним договором станом на 03.04.2018 року виникла заборгованість у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.11.2009 року у розмірі 104343,56 грн., а також судові витрати у розмірі 1762 грн. 00 коп.
      Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.07.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.
      Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.
      Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.
      23.11.2018 року представник відповідача за довіреністю Бабенко Ю.С. надала суду відзив проти позову, в якому заперечувала проти позовних вимог, посилалася на те, що сплив строк позовної давності, розрахунок заборгованості здійснено не вірно і він є необґрунтованим та недоведеним, те, що позивачем не враховано неможливість нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов`язань. Також зазначала про порушення позивачем ч. 3 ст. 509 ЦК України щодо подвійної відповідальності за рахунок одночасного стягнення штрафу і пені, та те, що у правовідносинах між банком та позичальником не дотримано розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживача. Просила відмовити у задоволенні позову та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі. Окрім іншого, представник відповідача у клопотанні про витребування доказів зазначала про невідповідність доданих до позовної заяви документів вимогам ст.95 ЦПК України, що викликало сумнів у представника відповідача щодо їх дійсності.
      17.01.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.
      У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 . заперечувала пороти позовних вимог, підтримала відзив на позов, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на підставі наданих суду доказів.
      Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року, витяг Умов та правил надання банківських послуг і Правил користування платіжною картою.
      Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню.
      Даний висновок суду ґрунтується на наступному.
      Звертаючись із даним позовом позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку. Зазначав, що між відповідачем і банком укладено договір за яким станом на 03.04.2018 року утворилась заборгованість, оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.
      На підтвердження позовних вимог до позовної заяви позивач додав, зокрема оригінал розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06.11.2009 року, укладеного між «ПриватБанком» і ОСОБА_1 , завірену копію заяви позичальника із позначкою «згідно з оригіналом» та поясненнями, що оригінал зберігається в архіві позивача, довідку про умови кредитування із позначкою «згідно з оригіналом», та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою із позначкою, що оригінал наявний у позивача, копію паспорта із позначкою, що оригінал наявний у відповідача.
      У відповідності до ст.610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
      Згідно зі ст.612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.
      Згідно зіст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Відповідно до ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
      Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Статтею 81ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
      Стаття 95 ЦПК України визначає поняття письмового доказу, згідно з якою письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
      Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
      Зазначена стаття ЦПК України визначає, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
      Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
      Як вже зазначалось, позивач надав суду копії заяви позичальника від 06.11.2009 року і довідку про умови кредитування від 30.10.2009 року із позначкою «згідно з оригіналом», витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою на якій проставлено підпис, але без позначення чи є це копія, чи є це оригінал.
      Суд звертає увагу, що довідка про умови кредитування додана до заяви позичальника від 06.11.2009 року датована 30.10.2009 року, що взагалі передує даті оформленню заяви.
      Також, ухвалою суду від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк до 28.05.2019 року надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року і витяг умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною картою, яку отримано позивачем 16.05.2019 року, оскільки у представника відповідача викликало сумнів щодо їх дійсності.
      08.07.2019 року на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов лист за №169296-ВБ від 24.06.2019 року в якому зазначено, що надати оригінали документів на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» немає можливості, оскільки документи кредитної справи знаходяться у Донецькому архіві та на даний час взаємодія з архівом м.Донецька неможлива. Також надати суду оригінал Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою не є можливим, оскільки в Банку діє електронний документообіг та запитувані документи знаходяться в електронному архіві.
      Відповідно до ст. 95 ЦПК України якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
      Суд звертає увагу, що належних та допустимих доказів того, що документи кредитної справи передавались до Донецького архіву позивачем не надано.
      З огляду на викладене, суд відповідно до зазначеної статті ставить під сумнів надані позивачем копію заяви позичальника від 06.11.2009 року та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, оскільки позивач посвідчив своїм підписом вказані документи без наявності у нього оригіналу, а тому відповідно до ст. 95 ЦПК України не бере їх до уваги.
      Згідно ізст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
      Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Частиною4 зазначеноїстатті визначено,що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
      Позивачем, окрім заяви позичальника від 06.11.2009 року, витягу Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, які суд не взяв до уваги, надано копію довідки від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки №41494374044589028, № НОМЕР_2 , та остання мала термін дії до 07.2016 року.
      У відзиві на позовну заяву а ні відповідач, а ні його представник не заперечували сам факт укладення кредитного договору. Крім того, у відзиві відповідач зазначала, що 06.11.2009 року між сторонами укладено кредитний договір, у відповідності до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      З огляду на викладене та відповідно до ст. 82 ЦПК України суд вважає дані обставини доведеними, оскільки учасники справи їх не оспорюють.
      Суд бере до уваги довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 .
      Позивачем надано виписку за картками № НОМЕР_3 і № НОМЕР_2 , де вбачається, що за карткою № НОМЕР_2 користування коштами відбувалось у період з 09.07.2013 року по 30.08.2014 року, а за карткою № НОМЕР_3 користування коштами відбувалось у період з 06.11.2009 року по 26.06.2013 року (дата останнього зняття готівки).
      При цьому за карткою № НОМЕР_2 нарахувань пені та штрафу або списання відсотків взагалі не відбувалось, а за карткою № НОМЕР_3 у період з 26.06.2013 року (останній день зняття готівки) по 30.06.2018 року має місце нарахування пені, штрафу та списання відсотків за користування кредитом.
      Рух коштів за карткою № НОМЕР_3 збігається із розрахунком заборгованості наданим позивачем.
      У зв`язку з тим, що позивач у судове засідання не з`явився та пояснень щодо видачі відповідачу двох карток за якими відповідач користувалась кредитними коштами, суду не надано. Суд бере до уваги виписку за карткою № НОМЕР_3 , яка узгоджується із наданих позивачем розрахунком заборгованості.
      Згідноіз ст.263ЦПК Українисудоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно дост.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Відповідач у відзиві зазначала, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк дії картки закінчився 06.11.2012 року та надала суду заяву в якій просила застосувати позовну давність.
      Суд звертає увагу, що позивач у відповіді на відзив не заперечував що строк дії картки отриманої відповідачем закінчився 06.11.2012 року, а лише зазначав щодо перевипуску картки строк дії якої встановлено до 07.2016 року.
      Також суд звертає увагу, що у довідці від 19.12.2018 року зазначено про отримання карток № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 , та картка № НОМЕР_2 , яка не узгоджується із розрахунком заборгованості мала термін дії до 07.2016 року. Термін дії картки за №41494374044589028 не зазначено.
      Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної даності, суд виходить з наступного.
      Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
      Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
      Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
      Учасники справи не оспорюють той факт, що відповідно до Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
      Застосування строку позовної давності по платіжним картам роз`яснено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року, справа №6-14цс14, де зазначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст..257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
      Так, відповідач зазначав, що строк дії карти закінчився 06.11.2012 року. Позивачем належних та допустимих доказів того, що картка № НОМЕР_3 , за якою відбулось нарахування заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, пені та штрафів, має строк дії до 07.2016 року суду не надано.
      З розрахунку заборгованості наданого позивачем та випискою за карткою № НОМЕР_3 вбачається, що останнє зняття готівки відбулось 26.06.2013 року, останній платіж за кредитом здійснено 24.04.2014 року. Позивач звернувся до суду із відповідним позовом 17.05.2018 року.
      Виходячи з аналізу норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, роз`яснень викладених у постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року, та з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
      Оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
      У відзиві на позовну заяву відповідач просила стягнути з позивача на її користь судові витрати. Розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесла у зв`язку з розглядом справи складає: 500,00 грн за підготовку клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року; 3000,00 грн за підготовку відзиву від 21.11.2018 року; 1000,00 грн. за підготовку заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року; 500,00 грн. за підготовку клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року. Також відповідач зазначала про орієнтований розрахунок суми судових витрат у розмірі 3000,00 грн. за участь адвоката у судових засіданнях.
      На підтвердження понесених судових витрат по справі відповідачем надано копію договору про надання правничої допомоги №306 від 16.11.2018 року та додаток №1 до нього, рахунок на оплату №200 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1189432787.1 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн., акт наданих послуг №888 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №208 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1192743173.1 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн., акт наданих послуг №889 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №220 від 28.11.2018 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1242577512.1 від 18.01.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1041 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №33 від 06.02.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1278742377.1 від 25.02.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1042 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №103 від 22.04.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1344179432.1 від 05.05.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1048 від 06.05.2019 року.
      Згідно із ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмірсудового збору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати,зокрема на професійну правничу допомогу.
      Відповідно дост. 137 ЦПК України витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
      Для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Статтею 141ЦПК України визначено що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
      З урахуванням наданих відповідачем доказів на підтвердження понесених нею судових витрат по справі пов`язаних з правничою допомогою адвоката та виходячи з того, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати у розмірі 7500,00 грн, які складаються з підготовки клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., підготовки відзиву від 21.11.2018 року у розмірі 3000,00 грн, підготовки заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року у розмірі 1000,00 грн., підготовки клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., участь у судовому засіданні 22.04.2019 року у розмірі 2500,00 грн.
      Керуючись ст. ст.12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -
      ухвалив:
      У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, що розташований за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) 00 грн.
      До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст рішення складено 10.09.2019 року.
      Суддя В.І.Капітонов
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84141620
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      справа № 759/9722/15-ц
      провадження № 61-14404 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Крата В. І.,
      суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
      представник позивача - Шумейко Павло Миколайович,
      відповідач - ОСОБА_2 ,
      розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Шумейка Павла Миколайовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року в складі колегії суддів Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось в суд з позов до ОСОБА_2 , приватного підприємства «БНВ-Електро» (далі - ПП «БНВ-Електро») про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 283 921,94 грн.
      Позов обґрунтований тим, що 28 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, був укладений кредитний договір № 15/04/1055к-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 252 500 грн на строк до 27 вересня 2018 року зі сплатою 17,45 % річних за користування кредитом.
      Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечене порукою відповідно до договору № 15/04/1055П-07, укладеного 28 вересня 2007 року між позивачем та ПП «БНВ-Електро».
      Оскільки відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконали, у зв`язку з чим станом на 28 січня 2014 року загальна заборгованість за кредитним договором склала 283 921,94 грн, позивач просив позовні вимоги задовольнити.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року позов задоволено.
      Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ПП «БНВ-Електро» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 15/04/1055к-07 від 28 вересня 2007 року в розмірі 283 921,94 грн.
      Суд виходив із доведеності позовних вимог.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у частині задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено, в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро» про стягнення заборгованості провадження в справі закрито.
      Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не спростований факт видачі ним довіреності, на підставі якої був укладений кредитний договір, відтак не спростований факт неотримання ним кредитних коштів, однак наявні підстави для застосування позовної давності, про що відповідачем було заявлено в суді першої інстанції.
      Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро», апеляційний суд дійшов висновку, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      У травні 2017 року ПАТ «Універсал Банк» через свого представника Шумейка П. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження в даній справі.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.
      На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
      Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 ухвалено судом апеляційної інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
      Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач у жовтні 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором вніс платіж у розмірі 19 097,55 грн, що свідчить про переривання строку позовної давності.
      Просив рішення суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
      Рішення апеляційного суду в частині закриття провадження в справі в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро» позивачем не оскаржується, а тому в касаційному порядку не перевіряється.
      Заперечення на касаційну скаргу
      У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на вказану касаційну скаргу, відповідно до якої просив її відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 28 вересня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28 вересня 2007 року, був укладений кредитний договір № 15/04/1055к-07, за умовами якого банк надав останньому кредит в розмірі 252 500 грн із сплатою 17, 45 % річних строком до 27 вересня 2018 року.
      28 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ПП «БНВ-Електро» був укладений договір поруки № 15/04/1055П-07, за умовами якого ПП «БНВ-Електро» зобов`язалосьвідповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором.
      Станом на 28 січня 2014 року у відповідачів перед банком утворилася заборгованість у розмірі 283 921,94 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 239 094,54 грн, суми заборгованості за відсотками в розмірі 34 329,79 грн та суми заборгованості за підвищеними відсотками в розмірі 10 497,61 грн.
      Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності в суді першої інстанції, однак суд не надав цьому належної оцінки.
      03 грудня 2008 року банк направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості в зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за кредитним договором, а з даним позовом звернувся 16 червня 2015 року.
      У виписці з особового рахунку відповідача платіж в сумі 19 097,55 грн не відображений, інших доказів на підтвердження того, що зазначений платіж був внесений ОСОБА_2 , позивач не надав.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
      Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
      Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
      Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
      Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
      Апеляційний суд установив, що 03 грудня 2008 року позивач направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості, використавши право вимоги дострокового повернення усієї суми заборгованості по кредиту.
      Такими діями ПАТ «Універсал Банк» змінив строк виконання основного зобов`язання.
      З позовом ПАТ «Універсал Банк» звернувся лише 16 червня 2015 року.
      З огляду на викладене висновок апеляційного суду про сплив позовної давності є правильним.
      Судам не надано належних та допустимих доказів переривання перебігу позовної давності за позовними вимогами ПАТ «Універсал Банк».
      Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються наявними в справі доказами.
      Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 - без змін.
      Керуючись статтями 389, 400, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу Шумейка Павла Миколайовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. І.Крат
      Судді Н. О. Антоненко
      В. І. Журавель
      Є. В. Краснощоков
      М. М. Русинчук
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84005682
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 727/9352/17
      Провадження № 14-319цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року (в складі колегії суддів Височанської Н. К., Лисака І. Н., Владичана А. В.) у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги,
      ВСТАНОВИЛА :
      У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області (далі - Чернівецький МНО Чернівецької області) Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги.
      ФОП Подольський С . А. зазначав, що 14 серпня 2014 року між ним та приватним нотаріусом Холоменюк О. І. було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого останній було передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 80 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 , зі сплатою орендної плати у розмірі 20 960 грн на місяць строком на один рік.
      З 01 лютого 2015 року ОСОБА_3 припинила сплачувати орендні платежі, а з квітня 2015 року залишила орендоване приміщення, не повідомивши його письмово та не склавши акт приймання-передачі приміщення, що передбачено пунктом 8.3 договору оренди.
      Позивач вважав, що станом на 01 вересня 2017 року дія вказаного договору оренди не припинилася, об`єкт оренди не повернуто, а тому ОСОБА_3 повинна сплатити орендну плату та решту платежів з оплати комунальних послуг.
      Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з приватного нотаріуса Чернівецького МНО Чернівецької області Холоменюк О. І. заборгованість з орендної плати в розмірі 649 тис. 760 грн, пеню за прострочення платежів за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 1 млн. 875 тис. 500 грн 80 коп., оплату комунальних послуг у розмірі 7 тис. 346 грн 85 коп. та судові витрати у розмірі 8 тис. грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2018 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 лютого 2015 року приватний нотаріус Холоменюк О. І. направила на адресу позивача лист, яким повідомила останнього, що у зв`язку із фінансовою кризою вона не може сплачувати орендну плату та просила її зменшити, а у разі відмови вона 01 квітня 2015 року звільнить орендоване приміщення. Оскільки позивачем не погоджено зменшення орендної плати, ОСОБА_3 вирішила звільнити орендоване приміщення, проте при його звільненні не змогла передати позивачу грошові кошти за оренду у розмірі 26 тис. 920 грн та акт прийому-передачі, оскільки останній відмовився їх отримувати та підписувати акт.
      Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 41 тис. 920 грн та пеню за прострочення виконання договору за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис. 008 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд вважав доведеним факт попередження наймодавця про припинення зобов`язання, оскільки в судовому засіданні апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 підтвердив зазначені обставини. Також позивач підтвердив, що ОСОБА_3 звільнила орендоване приміщення 01 квітня 2015 року. Оскільки вказаним договором було передбачено односторонню відмову від договору з умовою попередження іншої сторони за 30 днів і відповідачка дотрималася цих умов, апеляційний суд вважав, що вказаний договір оренди об`єкта нерухомості припинив свою дію з 01 квітня 2015 року.
      ОСОБА_3 не сплатила орендну плату за лютий-березень 2015 року у розмірі 41 920 грн, тому, на підставі статей 530, 629 ЦК України, вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати визнано обґрунтованими. В частині позовних вимог щодо відшкодування оплати за комунальні послуги, то відповідно до пункту 5.5 вказаного договору витрати на сплату комунальних послуг входять у розмір орендної плати, яка може бути збільшена з урахуванням цих витрат. Доказів внесення змін у договір оренди чи укладення між сторонами додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, з урахуванням витрат на сплату комунальних послуг, позивачем не надано.
      Встановивши несвоєчасність сплати в повному обсязі плати за користування предметом оренди, апеляційний суд з урахуванням обсягу позовних вимог вважав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис 008 грн (з розрахунку 1 % від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме частину четверту статті 545 та частину першу статті 613 ЦК України. Крім того, справу було розглянуто з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, визначених статтею 19 ЦПК України, оскільки ця справа не відноситься до юрисдикції загальних судів у зв`язку з тим, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та приватним нотаріусом, як суб`єктом господарської діяльності.
      Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження.
      У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФОП ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
      Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
      Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
      Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовними вимогами до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального кругу Чернівецької області Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення.
      З матеріалів справи вбачається, що метою оренди приміщення зазначено здійснення нотаріальної діяльності.
      Разом з тим, правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено Законом України 2 вересня 1993 року N 3425-XII, зокрема статтею 3, відповідно до положень якої нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
      Приватний нотаріус є самозайнятою особою.
      Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
      Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
      Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      В частині доводів касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені слід зазначити наступне.
      Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
      Матеріали справи не містять заяви відповідачки щодо пропуску строку позовної давності до звернення нею з касаційною скаргою.
      При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.
      Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
      Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
      Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
      Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо оцінки наданих позивачем доказів у суді апеляційної інстанції, зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
      Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Разом з тим, відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
      Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
      Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
      Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
      Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі плати за користування предметом оренди, зокрема за лютий-березень 2015 року в розмірі 41 тис. 920 грн, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року в розмірі 153 тис. 008 грн (з розрахунку 1% від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).
      Отже, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені до 40 тис. грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
      Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).
      За таких обставин постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання підлягає зміні.
      У решті постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року слід залишити без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      З огляду на висновок стосовно зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру зменшення суми пені, яка стягується, а саме: позивач має сплатити відповідачці суму судового збору сплаченого останньою за подання касаційної скарги пропорційно до зміненої суми стягнутої пені (3 тис. 898 грн 56 коп. судового збору, сплаченого відповідачкою за подання касаційної скарги - 1 тис. 638 грн 40 коп. (судовий збір, що підлягає покладенню на відповідачку щодо вимог про стягнення заборгованості за орендну плату в сумі 41900 грн та пені в сумі 40 тис. грн) = 2 тис. 260 грн 16 коп.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року змінити в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання договору, зменшивши її розмір до 40 (сорока) тисяч гривень.
      В іншій частині постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.
      Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 2 тис. 260 (дві тисячі двісті шістдесят) гривень 16 копійок судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
      07 серпня 2019 року м. Київ
      Справа № 759/9650/19 Головуючий у суді першої інстанції: Ул`яновська О.В.
      № Апеляційного провадження: 22-ц/824/10400/2019 доповідач: Гаращенко Д.Р.
      Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
      головуючого Гаращенка Д.Р.
      суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. 
      при секретарі Гавриленко М.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,
      ВСТАНОВИВ:
      У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус КМНО Тверська І.В. про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна.
      Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вчиняти будь - які дії щодо проникнення до зазначеної квартири; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави( іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування зазначену квартиру; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вселятися та реєструватися в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь - яких третіх осіб в зазначеній квартирі, а також зняття зареєстрованих осіб з реєстрації.
      В обґрунтування заяви посилався на те, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/10615/12423, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 78 409 доларів США зі сплатою 12% річних на термін до 20 березня 2025 року.
      В якості забезпечення виконання зобов`язань, між банком та позивачем було укладено договір іпотеки № 014/10615/2/12423/1, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності від 12 березня 2009 року. 
      В подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя були відступлені на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ».
      26 квітня 2019 року позивачу стало відомо, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір купівлі - продажу квартири, АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В.
      Позивач вважає, відчуження квартири незаконним та безпідставним, яке відбулось всупереч нормам Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Тому, у разі не накладення арешту на спірне майно, ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» буде вчиняти дії, пов`язані з реалізацією майна, набутого ним без достатніх правових підстав.
      Ухвалою Святошинського районного суду від 28 травня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, у решті заяви відмовлено.
      Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , 21 червня 2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
      В обґрунтування апеляційних вимог посилалась на те, що 17 травня 2019 року між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір оренди житла з правом викупу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щвець Р.О.
      25 травня 2019 року, ОСОБА_1 здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів, що підтверджується відповідним актом і на теперішній час, права власності на спірну квартиру належать їй. 
      Судом першої інстанції не було здійснено жодних заходів з метою з`ясування наявності прав інших осіб на спірну квартир.
      Спірна квартира є єдиним житлом з малолітнім ОСОБА_3 , що є інвалідом з дитинства та потребує постійного стаціонарного лікування у відповідних медичних установах м. Києва.
      Твердження суду, що арешт не спричиняє будь - яких збитків власнику є невірним, оскільки позбавлення права ОСОБА_1 зареєструвати за нею право власності на квартиру, призводить до виникнення збитків, що пов`язані з неможливістю реалізувати наміри на отримання позики на лікування дитини з переданням спірної квартири в якості забезпечення.
      Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не взяв до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
      Судом першої інстанції не було зазначено мотивів, з яких він виходив, задовольняючи заяву про забезпечення позову, що призвело до порушення права на справедливий суд та утворило негативні наслідки.
      В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просили ії задовольнити. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, в задоволені заяви про забезпечення позову відмовити. 
      Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити без змін.
      Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
      Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2019 року відкрито підготовче провадження.
      Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири, жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайом, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вселятися в спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам реєструватися в спірній квартирі; забороною спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в спірній квартирі; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою квартиру АДРЕСА_1 .
      Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення позову достатньо такої міри забезпечення як арешт.
      Відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються предмету позову, а тому за наявності наданих позивачем доказів є підстави допускати ймовірність спрямованих відповідачем дій на реалізацію наміру відчужити спірний об`єкт нерухомого майна, чим ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого в майбутньому рішення суду, що зумовлює вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони приватизації квартири,
      Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно з рекомендаціями визначеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядають таку заяву, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
      Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Колегія суддів не приймає доводи апелянта відносно того, вона є орендарем спірної квартири на підставі договору оренди від 17 травня 2019 року укладеному між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» з правом викупу, та 25 травня 2019 року здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів.
      Суд першої інстанції при наявності спору забезпечив позов позивача оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
      Апелянт не є учасником процесу, а тому суд першої інстанції повинен буде вирішити питання щодо ії прав та обов`язків відносно спору та притягнути до участі в справі.
      Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
      Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
      Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
      Повний текст постанови було складено 16 серпня 2019 року.
      Головуючий Д.Р. Гаращенко
      Судді Т.О. Невідома
      А.А. Пікуль
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83869535