Решение хозсуда Киева о признании недействительной третейской оговорки и взыскании средств в пользу ЭРДЭ банка


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

Справа № 910/26189 15.07.13 р.

 

За позовом Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк»

 

до Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут»

 

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Супермаркет вантажної автотехніки «АВТЕК»

 

про стягнення 31 305 579,71 грн.

 

Головуючий суддя Бойко Р.В.

Судді: Самсін Р.І.

Любченко М.О.

 

Представники сторін:

 

від позивача: Саєнко В.В., Курений О.В.

від відповідача:Тригуб О.Ю. від третьої особи: Лілова І.Є.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» 30 285 585,04 грн.

 

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе грошові зобов'язання за кредитним договором № 92-КЛ від 29.12.2010 р. щодо повернення суми кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн. За прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення кредиту позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.12.2012 р. по 26.12.2012 р.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.01.2013 р. порушено провадження у справі №910/26189 та призначено розгляд справи на 17.01.2013 р.

 

В судовому засіданні 17.01.2013 р. оголошувалась перерва до 14.02.2013 р.

 

В судовому засіданні 14.02.2013 р. від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

 

Розглянувши клопотання відповідача, суд не вбачає підстав для його задоволення.

 

В судових засіданнях 14.02.2013 р. та 28.02.2013 р. оголошувалась перерва до, 28.02.2013 р. та 07.03.2013 р. відповідно.

 

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 07.03.2013 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці справу №910/26189 передано для розгляду судді Джарти В.В.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.03.2013 р. справу №910/26189 прийнято до провадження суддею Джарти В.В. та розгляд справи відкладено до 21.03.2013 р.

 

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.03.2013 р. справу №910/26189 передано на розгляд судді Бойко Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2013 р. справу №910/26189 прийнято до провадження суддею Бойко Р.В.

 

11.03.2013 р. до господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

 

У відповідності до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

 

З огляду на те, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо однієї із сторін, в задоволенні клопотання позивача суд відмовляє.

 

В судовому засіданні 11.03.2013 р. оголошено перерву до 21.03.2013 р.

 

20.03.2013 р. до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість з повернення основної суми кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн., пеню за період з 26.12.2012 р. по 18.03.2013 р. у розмірі 1 032 401,71 грн., а також штраф у розмірі 1 790 000,00 грн.

 

Заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято судом до розгляду в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості з повернення основної суми кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн. та пені за період з 26.12.2012 р. по 18.03.2013 р. у розмірі 1 032 401,71 грн.

 

21.03.2013 р. від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. Клопотання обгрунтоване тим, що внаслідок укладення між відповідачем та ТОВ «Супермаркет вантажної автотехніки «АВТЕК» договору відсутплення права вимоги, а тому, за твердженням відповідача має місце припинення зобов'язання внаслідок поєднання кредитора та боржника в одній особі.

 

Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

 

В судовому засіданні 21.03.2013 р. оголошувалась перерва до 04.04.2013 р.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. за клопотанням відповідача залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Супермаркет вантажної автотехніки «АВТЕК» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 13.05.2013 р.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. вирішено розгляд справи здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

 

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. для здійснення колегіального розгляду справи визначено наступних суддів: Бойко Р.В. (головуючий), Самсін Р.І., Любченко М.О.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. колегією суддів у складі: Бойко Р.В. (головуючий), Самсін Р.І., Любченко М.О. прийнято справу № 910/26189 до провадження.

 

В судовому засіданні 13.05.2013 р. оголошувалась перерва до 22.05.2013 р.

 

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.05.2013 р. у зв'язку з великою завантаженістю судді Самсіна Р.І. справу № 910/26189 передано на розгляд колегії суддів у складі: Бойко Р.В. (головуючий), Босий В.П., Любченко М.О.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2013 р. колегією суддів у складі: Бойко Р.В. (головуючий), Босий В.П., Любченко М.О. прийнято справу № 910/26189 до провадження.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2013 р. у справі № 910/26189 з метою забезпечення позову накладено арешт на грошові кошти Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут», які обліковуються на відкритих ним рахунках у банківських установах, у межах суми у розмірі 31 305 579,71 грн.

 

В судовому засіданні 22.05.2013 р. оголошувалась перерва до 05.06.2013 р.

 

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. справу №910/26189 передано на розгляд колегії суддів у складі: Бойко Р.В. (головуючий), Самсін Р.І., Любченко М.О.

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.06.2013 р. справу №910/26189 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Бойко Р.В. (головуючий), Самсін Р.І., Любченко М.О.

 

05.06.2013 р. від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд змінити заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 22.05.2013 р., та замість накладення арешту на грошові кошти накласти арешт на майно товариства.

 

Однак, суд відзначає, що предметом спору у даній справі є саме стягнення грошових коштів, а доказів того, що вартість наявного на праві власності відповідачу майна не є меншою за заявлену до стягнення суму заборгованості матеріали справи не містять. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що накладення арешту на майно відповідача зможе забезпечити реальне виконання рішення в разі задоволення позовних вимог.

 

Враховуючи викладене, в задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє.

 

01.07.2013 р. до господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи.

 

В судовому засіданні 01.07.2013 р. оголошувалась перерва до 15.07.2013 р.

 

Представники позивача в судове засідання з'явились, подали клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване необхідністю вивчення питання доцільності проведення експертизи.

 

Враховуючи, що з часу подання відповідачем клопотання про призначення у справі експертизи та до наступного судового засідання минуло два тижні, позивач мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки власної позиції щодо заявленого відповідачем клопотання.

 

За таких обставин, клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом відхиляється.

 

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 15.07.2013 р., з'явився, підтримав заявлене клопотання про зупинення провадження у справі.

 

Клопотання мотивоване необхідністю встановлення дійсної ринкової вартості предмета договору іпотеки, яким забезпечено виконання відповідачем зобов'язання за спірним кредитним договором.

 

З огляду на те, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, клопотання відповідача про призначення експертизи судом відхиляється.

 

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

 

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

 

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

 

ВСТАНОВИВ: 

 

29.12.2010 р. між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» (надалі - «Банк») та Приватним акціонерним товариством «Медичний центр «Добробут» (надалі - «Позичальник») було укладено «Договір зростання» Кредитний договір № 92-КЛ (надалі - «Кредитний договір»), за змістом якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами/угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

 

В подальшому додатковими угодами від 30.09.2011 р., 08.12.2011 р., 28.12.2011 р., 04.01.2012 р., 27.06.2012 р., 23.08.2012 р. та 12.10.2012 р. до Кредитного договору вносились зміни. 

 

Відповідно до п.п. 1.1.1 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 04.01.2012 р. до «Договору зростання» Кредитного договору № 92-КЛ від 29.12.2010 р.) кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування в сумі 35 800 000,00 грн.

 

Підпунктом 1.1.2 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 12.10.2012 р. до «Договору зростання» Кредитного договору № 92-КЛ від 29.12.2010 р.) встановлено, що термін остаточного повернення кредиту - 30.10.2013 р. включно. 

 

Процентна ставка за користування кредитом 17 процентів річних (п.п. 1.1.3 Кредитного договору).

 

У відповідності до п. 2.1 Кредитного договору кредитодавець відкриває позичковий рахунок № 2062.6.03431.001, на якому буде враховуватись кредит, наданий за цим договором, погашення кредиту, а також дострокове погашення кредиту, якщо таке буде. Такий позичковий рахунок є для позичальника обов'язковим для обліку руху сум, які позичальник повинен повернути кредитодавцю.

 

Пунктом 2.3. Кредитного договору передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту у валюті кредиту платіжними дорученнями на відкритий йому позичковий рахунок не пізніше терміну, вказаного в п. 1.1.2 цього договору, та з дотриманням максимального ліміту кредитування, вказаного у п. 1.1.1 цього договору.

 

При цьому, моментом (днем) поверення кредиту/процентів/інших платежів відповідно до цього Договору вважається день зарахування відповідних сум на позичковий та інші рахунки, зазначені в цьому договорі (п. 2.5 Кредитного договору).

 

Крім того, сторони погодили, що за користування кредитом позичальнику нараховуються проценти, порядок нарахування та сплати яких врегульовано п.п. 2.6, 2.7 Кредитного договору.

 

За змістом п.п. 3.3.13 Кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом дії цього договору надавати кредитодавцю щоквартально, не пізніше 25 числа першого місяця кварталу, наступного за завітним, належним чином засвідчені (підписом керівника (особи, що виконує обов'язки керівника), головного бухгалтера (за наявності) та відбитком печатки підприємства): бухгалтерський баланс (форма 1); звіт про фінансові результати (форма 2); розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитодавцем формою; довідки про рух коштів по всіх рахунках, відкритих в інших банках (надані та засвідчені обслуговуючими банками); довідку про стан виконання зобов'язань по кредитних договорах, укладених з іншими банками.

 

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором та надання кредиту Приватному акціонерному товариству «Медичний центр «Добробут» на загальну суму 35 800 000,00 грн.

 

20.12.2012 р. у зв'язку з неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору, а саме: ненаданням у встановлений Кредитним договором строк передбачених п.п. 3.3.13 документів, позивачем направлено на адресу Позичальника лист № 7498 з вимогою достроково сплатити непогашену суму кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн. в строк до 25.12.2012 р.

 

Однак, за твердженням позивача, зазначена вимога задоволена відповідачем не була, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

 

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням позивачем грошового зобов'язання за Кредитним договором по достроковому поверненню кредиту та сплати відсотків, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку.

 

Із матеріалів справи вбачається, що передумовою виникнення спору є існування Договору, а між сторонами існує в тому числі спір щодо підвідомчості спору про стягнення коштів господарському суду через існування п.7.5 Договору, яким сторони погодили передачу будь-яких спорів на вирішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Захисту прав споживачів фінансових послуг».

 

Вирішуючи наведене питання суд виходить із того, що за змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

 

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

 

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. №3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні.

 

Законом України №475/97 від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі «Конвенція») та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

 

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

 

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» від 28.06.1984 р., рішення у справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» від 8.07.1986 р., рішення у справі «Регент проти України» від 3.04.2008 р.).

 

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Девір проти Бельгії» від 27.02.1980 р. зазначено, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення).

 

Таким чином, передача спору на вирішення третейського суду може відповідати поняттю суду, встановленого законом, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

 

Разом із цим, одним із критеріїв, яким має відповідати суд (в т.ч. третейський) є відповідність його ознакам незалежний та безсторонній - від органів виконавчої влади та сторін процесу.

 

Згідно із п. 7.5 Договору ПАТ «Ерде банк» та ПАТ «Медичний центр «Добробут» встановили, що всі спори та розбіжності підлягають вишенню Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Захисту прав споживачів фінансових послуг».

 

В той же час, із матеріалів справи (Статут Всеукраїнської громадської організації «Захисту прав споживачів фінансових послуг», протокол загальних зборів №1 від 18.09.2009 р. та наказ від 18.09.2009 р.) вбачається, що Головою громадської організації, при якій створено третейський суд є Демчак Руслан Євгенійович, який також є одним із співзасновників цієї організації.

 

Відповідно до п.п. 1.2 Статуту ПАТ «Медичний центр «Добробут» громадянин Демчак Руслан Євгенійович є власник 1 000 простих іменних акцій вказаного товариства, а згідно виписки про стан власників іменних цінних паперів ПАТ «Ерде банк» №21877 від 18.12.2012 р. Демчак Руслан Євгенійович є власником пакету акцій, що становить 37,6181 % статутного капіталу ПАТ «Ерде банк».

 

Встановлені обставини свідчать про володіння співзасновником та керівником громадської організації при якій створено суд, корпоративними правами потенційної сторони третейського спору, що за об'єктивним підходом виключає безсторонність та незалежність суду від сторін процесу.

 

За наведених обставин, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Захисту прав споживачів фінансових послуг» не може розглядатися як неупереджений та безсторонній суд, при вирішенні спорів, стороною в яких є ПАТ «Ерде банк», а тому наведена організація не може вирішувати спори та суперечності за Договором, що не було враховано сторонами в п.7.5 Договору.

 

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

 

Згідно з вимогами п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині (п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 14.07.2004 р. №01-8/1270, п. 2 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 р. №02-5/111, постанови Верховного Суду України від 09.12.2003 р. у справі №32/206 та від 20.01.2004 р. у справі №8/113-2003).

 

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, до того ж наявне клопотання однієї із сторін.

 

Отже, п. 7.5 Договору (третейське застереження) суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому згідно ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодекс України підлягає визнанню недійсним, а справа - вирішенню господарським судом міста Києва.

 

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

 

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

 

В даному випадку спірні правовідносин між сторонами виникли на підставі Кредитного договору, а тому вони підпадають під правове регулювання в т.ч. § 6 Глави 49, Глави 71 Цивільного кодексу України.

 

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

 

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

 

Згідно з положеннями ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Умовами укладеного між сторонами Кредитного договору (п.п. 3.3.13) встановлено обов'язок Позичальника протягом дії договору надавати кредитодавцю щоквартально, не пізніше 25 числа першого місяця кварталу, наступного за звітним, належним чином засвідчені (підписом керівника (особи, що виконує обов'язки керівника), головного бухгалтера (за наявності) та відбитком печатки підприємства):

 

- бухгалтерський баланс (форма 1);

 

- звіт про фінансові результати (форма 2); 

 

- розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості за встановленою кредитодавцем формою;

 

- довідки про рух коштів по всіх рахунках, відкритих в інших банках (надані та засвідчені обслуговуючими банками);

 

- довідку про стан виконання зобов'язань по кредитних договорах, укладених з іншими банками.

 

Статтею ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Відповідно до п. 4.4 Кредитного договору кредитодавець має право у разі невиконання позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, вимагати погашення кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, інших належних платежів згідно з цим договором, а позичальник зобов'язаний виконати цю вимогу за реквізитами та у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі.

 

Тобто, сторонами в силу положень ст. 6, 626 Цивільного кодексу України було погоджено в умовах Кредитного договору право Банку вимагати від Позичальника повернення всієї суми наданого кредиту у випадку невиконання останнім будь-якого із зобов'язань, встановленого Кредитним договором, в тому числі зобов'язання щодо надання передбачених п.п. 3.3.13 Кредитного договору документів. 

 

Матеріалами справи підтверджується невиконання Позичальником зобов'язання щодо надання Банку бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, довідку про стан виконання зобов'язань по кредитних договорах, укладених з іншими банками, за 3 квартал 2012 року, а тому Банк правомірно скориставшись передбаченим п. 4.4 Кредитного договору правом звернувся до відповідача з листом від 20.12.2012 р. № 7498 з вимогою повернути в строк до 25.12.2012 р. непогашену суму наданого кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн.

 

Оскільки у Кредитному договорі (п.п. 4.4) сторонами погоджено, що у разі невиконання позичальником будь-якого встановленого в договорі зобов'язання, вимогу про дострокове погашення кредиту та сплати процентів Позичальник зобов'язаний виконати у день, що вказані кредитодавцем у письмовій вимозі, строк виконання зобов'язання відповідача по сплаті непогашеної суми кредиту є таким, що настав з 25.12.2012 р.

 

Отже, в силу положень ст. 1052 Цивільного кодексу України та п. 4.4. Кредитного договору з вказаної дати у Позичальника виникло зобов'язання по достроковому поверненню на користь Банку суми кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн.

 

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

 

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

 

Доказів погашення заявленої до стягнення суми заборгованості відповідачем не надано, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з повернення кредиту у розмірі 30 273 178,00 грн.

 

При цьому, суд відзначає, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення №№ 6078, 6079, 6080, 6081, 6082, 6083 від 08.01.2013 р. на загальну суму 1 492 992,67 грн., які, за твердженням відповідача, свідчать про часткове погашення відповідачем заборгованості з повернення кредиту.

 

Згідно даних платіжних доручень кошти, спрямовані на погашення кредиту, мали бути перераховані з рахунку відповідача, відкритого в АТ «Ерде Банк». Однак, як свідчать матеріали справи, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2012 р. № 25 розпочато процедуру виведення АТ «Ерде Банк» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації, що враховуючи встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, унеможливило перерахування коштів у розмірі 1 492 992,67 грн. на рахунок, призначений для погашення кредиту.

 

Зазначене підтверджується наданими позивачем виписками по рахунку та спростовує твердження відповідача про часткове погашення заборгованості.

 

Крім основного боргу, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення кредиту позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 032 401,71 грн., нараховану за період з 26.12.2012 р. по 18.03.2013 р.

 

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

 

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

 

Згідно із положеннями ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидами якої є штраф та пеня.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

 

У відповідності до п. 4.2 Договору виконання відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту було забезпечено неустойкою у вигляді нарахування пені, розмір якої згідно наданого позивачем розрахунку, який перевірено судом, за період з 26.12.2012 р. по 18.03.2013 р. становить 1 032 401,71 грн.

 

Доводи відповідача стосовно того, що зобов'язання позичальника зі сплати наведеної вище суми заборгованості припинилось у зв'язку з поєднанням боржника та кредитора в одній особі судом відхиляються з огляду на наступне.

 

У відповідності до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

 

Статтею 606 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

 

Зі змісту ст. 606 Цивільного кодексу випливає, що відповідне зобов'язання припиняється у разі поєднання боржника та кредитора в рамках одного і того ж зобов'язання.

 

За умовами договору відступлення права вимоги від 05.03.2013 р., укладеного між третіми особами та внаслідок укладання якого, за твердженням відповідача, відбулось поєднання боржника та кредитора в одній особі, ТОВ «Супермаркет вантажної техніки «Автек» передає, а ПАТ «Медичний центр «Добробут» набуває право вимоги частини зобов'язання, належного первісному кредитору і стає кредитором за договором строкового банківського вкладу (депозиту) № 19/10-USL від 19.10.2010 р., укладеного між ТОВ «Супермаркет вантажної техніки «Автек» та ПАТ «Ерде Банк».

 

Таким чином, ПАТ «Медичний центр «Добробут» набув статусу кредитора в зобов'язані, що виникає з договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 19/10-USL від 19.10.2010 р., тобто в іншому, аніж у зобов'язані за Кредитним договором, що не може кваліфікуватись як поєднання боржника та кредитора в одній особі.

 

В свою чергу, направлення Позичальником на адресу Банку заяви про припинення зобов'язань за своєю правовою природою є дією, спрямованою на зарахування зустрічних однорідних вимог.

 

Згідно зі ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

 

Зважаючи на те, що станом на час звернення із заявою про припинення зобов'язання, позивач перебував в процесі ліквідаційної процедури (постанова Правління Національного банку України № 4 від 09.01.2013 р.), то до відносин щодо погашення заборгованості застосовуються положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими виключається можливість задоволення вимог окремого кредитора позачергово, зокрема шляхом проведення зарахування вимог.

 

З огляду на викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» підлягають задоволенню в повному обсязі, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 31 305 579,71 грн., з яких: 30 273 178,00 грн. заборгованості з повернення кредиту та 1 032 401,71 грн. пені.

 

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору (в тому числі за розгляд заяви про забезпечення позову) покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України.

 

Крім того, як зазначено в п.п. 3.17.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

 

Таким чином, у зв'язку із застосуванням судом положень п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу, судовий збір в цій частині покладається на сторін в рівних частинах, а тому (враховуючи, що позивач від сплати судового збору звільнений) в дохід державного бюджету з відповідача підлягає стягненню 536,50 грн. судового збору.

 

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

 

ВИРІШИВ:

 

1. Визнати недійсним пункт 7.5 статті 7 «Договору зростання» Кредитного договору №92/12-КЛ від 29.12.2010 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» та Приватним акціонерним товариством «Медичний центр «Добробут».

 

2. Позов Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» задовольнити повністю.

 

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 10, ідентифікаційний код 31629319) на користь Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, літера А, ідентифікаційний код 34817907) заборгованість за «Договором зростання» Кредитним договором № 92/12-КЛ від 29.12.2010 р. у розмірі 30 273 178 (тридцять мільйонів двісті сімдесят три тисячі сто сімдесят вісім) грн. 00 коп. та пеню у розмірі 1 032 401 (один мільйон тридцять дві тисячі чотириста одна) грн. 71 коп. 

 

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Медичний центр «Добробут» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 10, ідентифікаційний код 31629319) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 66 526 (шістдесят шість тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 00 коп.

 

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 

Дата підписання повного тексту рішення - 22.07.2013 р.

 

Головуючий суддя Р.В. Бойко

Судді: Р.І. Самсін

М.О. Любченко

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...