Решение Приморского райсуда о признании третейской оговорки в договоре с Укрсоцбанком недейсвтительной

[ANTIRAID]

Державний герб України

Справа № 1522/4030/12

 

Провадження № 2/522/1132/13

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

14 червня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

 

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі Лещенко О.Д.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсною,

 

В С Т А Н О В И В:

 

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської філії ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просить суд визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у Договорі про надання відновлювальної кредитної лінії. В обґрунтування зазначеної вимоги позивач вказує, що 16.08.2007 р. між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157. В пункті 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, яке не відповідає вимогам законодавства та порушує його права.

 

29 травня 2013 року від позивача надійшла заява, в якій він просив замінити первісного відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» належним відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з чим ухвалою суду було замінено первісного відповідача на ПАТ «Укрсоцбанк».

 

Сторони в судове засідання не з'явились, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. 29 травня 2013 року представник позивача звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

 

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

 

Судом встановлено, що 16 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 (далі Договір), згідно умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 68 000 доларів США до 15.08.2022 р. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13.35 % річних.

 

Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надавався позичальнику на споживчі потреби.

 

Згідно п. п. 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

 

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

 

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

 

Враховуючи зазначене, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачем, як під час укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

 

Відповідно до ч. 1, 2, п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

 

Як зазначено відповідачем у своїх запереченнях, на момент укладення Договору з ОСОБА_1 існувала типова форма кредитного Договору, яка була розроблена ПАТ «Укрсоцбанк».

 

Як вбачається з правової позиції Конституційного Суду України, яка була викладена у рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011, кредитний договір який має вид формуляру та іншу стандартну форму є договором приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

 

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що позивач мав реальну можливість змінити умови договору, шляхом складання протоколу розбіжностей та остаточного погодження запропонованих умов у головному офісі ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки, як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання, яким є договір, укладений між позивачем та відповідачем, виключає таку можливість.

 

За вказаних обставин, суд доходить до висновку, що умова Договору, яка містила третейське застереження (п. 6.2 ст. 6) була обов'язковою для позивача на час укладення Договору, і позивач не мав реальної можливості внести свої пропозиції щодо зміни умов Договору.

 

В п. 6.2 ст. 6 Договору міститься третейське застереження, наступного змісту: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Білоконем Юрієм Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Мороз Оленою Анатоліївною у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий вищезазначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».

 

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

 

Як вбачається, з тексту Договору регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не був невід'ємною частиною Договору та не надавався позивачу разом із Договором, що в свою чергу виключало можливість останнього ознайомитися з його змістом та умовами розгляду справи у третейському суді.

 

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

 

За вказаних обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо захисту його прав, як споживача, оскільки положення п. 6.2 ст. 6 Договору є несправедливими.

 

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що третейське застереження наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».

 

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

 

Обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду є належність форми і змісту третейської угоди та наявність у ній всіх істотних умов.

 

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. При вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

 

З тексту третейського угоди (застереження) видно, що регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не розглядався, як невід'ємна частина угоди, також не визначений предмет спору, з якого сторони можуть звернутися з позовом до третейського суду, не вказані сторони та їх місце знаходження, не зазначено дату та місце укладення третейського застереження, або посилання на умови Договору, які містять відповідні відомості.

 

Варіант третейського застереження, рекомендований Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, який міститься в матеріалах справи, також підтверджує невідповідність третейського застереження наведеного у Договорі вимогам ст. 12 Закону України «Про третейські суди».

 

У відповідності до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

 

Крім того, зазначення у типовій формі Договору (договору приєднання) конкретного третейського суду та суддів, також позбавило права позивача на вибір третейського судді та третейського суду, що є порушенням положень статті 14 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

 

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що Асоціація українських банків являється засновником постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, членом якої на момент підписання Договору також був ПАТ «Укрсоцбанк», відповідач з самого початку перебував у більш вигідному становищі ніж позивач, що в свою чергу свідчить про порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

 

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

 

У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

 

Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

 

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

 

Рішенням Конституційного Суду України № 1-3/2008 від 10.01.2008 року було визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин є видом недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.

 

Як вбачається із узагальнення Практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати вимогам встановленим цивільним законодавством.

 

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

 

Третейське застереження, зазначене у Договорі, порушує права позивача, оскільки позбавляє його права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст. 22 Закону України «Про захист прав споживача» тощо.

 

У відповідності до 27 ЦК України правочин, що обмежує можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

 

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

 

Отже, невідповідність третейської угоди у вигляді третейського застереження у Договорі вимогам цивільного законодавства, є підставою вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст. 228 ЦПК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

 

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

 

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підлягають захисту шляхом визнання недійсною третейської угоди (застереження), що наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору.

 

Щодо посилань відповідача про порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду, суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Але відповідач у своїх запереченнях не заявив вимогу про застосування строку позовної давності.

 

Крім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Зі змісту частини 1 статті 261 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

В пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня коли особа довідалася про порушення свого права.

 

Враховуючи зазначене, строк позовної давності слід відраховувати не з моменту підписання Договору, а з моменту коли ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав.

 

Суд погоджується з доводами позивача про те, що про порушення його прав йому стало відомо після отримання в січні 2011 року з Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків ухвали від 29 грудня 2010 року про відкриття провадження у справі № 1978/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, у зв'язку з чим він мав усвідомити про неможливість захисту своїх прав у суді загальної юрисдикції відповідно до визначених процесуальним законодавством України правил підсудності та розгляду справ.

 

За вказаних обставин, доводи відповідача щодо звернення позивача до суду після спливу строку позовної давності не приймаються до уваги.

 

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.

 

Керуючись ст. ст. 3, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 8, 55, 124, 126, 129 Конституцій України ст. ст. 27, 203, 215, 217, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1, 5, 12, 14 Закону України «Про третейські суди», суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсної задовольнити у повному обсязі.

 

Визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження у п. 6.2. ст. 6 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157, укладеного 16 серпня 2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29) на користь держави судовий збір у сумі 114 (сто сім) 70 копійок.

 

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області, через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Л .М. Чернявська

 

14.06.2013

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31879637

[Obelix]

Думаю снесут.(если будет ап. жалоба)

Пленум от 30.03.2012 прошелся катком по этому пункту.

[Bolt]

Было какое-то продолжение истории?

[Bolt]

Думаю снесут.(если будет ап. жалоба)

Пленум от 30.03.2012 прошелся катком по этому пункту.

 

Вы случайно не в курсе, чем там закончилось...

По какому пункту катком?

[Bolt]

Думаю снесут.(если будет ап. жалоба)

 

Да Вы правы... Снесли... Я уже и сам нашёл...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35209164

 

 

 

Номер провадження № 22-ц/785/8126/13

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.,

При секретарі: Горновій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсною ,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання недійсною третейської угоди.

Позивач зазначав, що 16.08.2007р. між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», який в подальшому перейменовано в ПАТ «Укрсоцбанк, укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 (далі - Договір) з максимальним лімітом 68 000 доларів США строком до 15.08.2022р. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,35% річних. Пункт 6.2 вказаного Договору містить третейське застереження про те, що спори, які можуть виникнути при виконання угоди, розглядаються визначеними суддями Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а у разі неможливості розгляду спору цими суддями, який призначається головою третейського суду у відповідності до діючого регламенту суду.

Посилаючись на те, що третейське застереження у Договорі про надання відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 від 16.08.2007р. не відповідає вимогам чинного законодавства України, порушує право на судових захист, право мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, право на справедливий, незалежний та безсторонній суд, ОСОБА_2 просив визнати третейське застереження (пункт 6.2 договору) недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.06.2013р. позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним пункт 6.2 Договору ( третейське застереження) та стягнуто на користь позивача судові витрати.

У апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить рішення суду скасувати та відмовити ОСОБА_2 в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2007р. між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 2007/24-24/157 з максимальним лімітом заборгованості - 68 000 дол. США до 15.08.2022р., пункт 6.2 якого містить третейське застереження про те, що у разі виникнення спору цей спір розглядається визначеними третейськими суддями Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а у разі неможливості розгляду спори цими суддями, суддя призначається головою третейського суду у відповідності до діючого регламенту цього суду.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, умови п. 6.2 ст. 6 договору суперечать нормам ЦК України, іншим законодавчим актам, оскільки обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Третейська угода, викладена у вигляді третейського застереження в Договорі, є є частиною договору і може бути визнана судом недійсною тільки з підстав, передбачених законом ( п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як підстави вимог та заперечень. При цьому судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях та домислах.

Однією з підстав позову позивач зазначив, що укладенням третейської угоди його позбавлено права на судовий захист (а.с.3)

Але звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного на захист своїх прав у сфері цивільних та господарських правовідносин в межах права, визначеного ст.55 Конституції. Третейський розгляд, який не є здійсненням правосуддя, представляє недержавну юрисдикційну діяльність, яка здійснюється на підставі законів України шляхом застосування методів арбитрування (Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004р. №3-рп/2004).

Отже, договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду ( ст. 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду та не перешкоджає реалізації сторонами права на судовий захист ( пункт 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12. 06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції»).

Таким чином, укладення сторонами третейської угоди не порушує норми статті 55 Конституції та статті 6 Конвенції щодо права на судовий захист.

Іншою підставою недійсності третейської угоди ОСОБА_2 зазначав порушення вимог п.14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції від 03.02.2011р. (далі - Закон), яким визначено, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами.

Але відповідно до положень цього закону банк не є споживачем (пункт 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»), а, крім того, на час укладення третейської угоди ( 2007 рік) таких виключень Закон не передбачав.

Отже, само по собі третейське застереження Закону не суперечить та прав позивача не порушує.

Статтями 14, 16 та 17 Закону передбачено право сторін третейської угоди призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. Тому посилання позивача на те, що визначення в угоді конкретних суддів свідчить про їх упередженість, є безпідставним.

Не може вважатись підставою недійсності третейської угоди і посилання ОСОБА_2 на той факт, що його не було ознайомлено з Регламентом третейського суду. Такого обов'язку банку умови Договору не передбачають. До того ж, ОСОБА_2 не вказав, яким чином зміст Регламенту може порушити його права.

Для визнання третейської угоди недійсною не має правового значення і той факт, що на час укладення третейської угоди Укрсоцбанк був членом Асоціації українських банків.

Твердження позивача про те, що судді третейського суду, як залежні та упереджені особи, мали попередні домовленості з відповідачем про результати розгляду кредитних спорів, є тільки припущенням та будь-якими доказами не підтверджено.

Рішення третейського суду та виконавчий документ, виданий на його підставі, у будь-якому разі, можуть бути оскаржені в судовому порядку ( частина 4 статі 15 ЦПК).

До того ж, з 2010р. Укрсоцбанк не є членом Асоціації (а.с. 18-19).

Відповідно до статті 61 ЦПК України встановлення будь-яких обставин у справі за участю інших осіб не звільняє сторону від доказування цих фактів в другій справі.

Таким чином, позивач не надав суду доказів того, що третейська угода суперечить вимогам чинного законодавства, укладена внаслідок помилки та за відсутності вільного волевиявлення сторін, а її умови є несправедливими та дискримінаційними. Підстав для визнання угоди недійсною за ст. ст. 203, 215 та 217 ЦК України, на які посилається позивач, колегія суддів не вбачає.

Оскільки суд першої інстанції дав невірну оцінку зібраним доказам, вважав встановленими недоведені обставини, обґрунтував свої висновками припущеннями та невірно застосував норми цивільного законодавства, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 - 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання третейської угоди недійсною - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді Апеляційного суду Одеської області: В.Ф.Парапан

В.О.Панасенков

Р.Д.Громік

[Obelix]

Да Вы правы... Снесли... Я уже и сам нашёл...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35209164

 

 

Ну дык...Давно сидим (с)

[Bolt]

Мне вот непонятно одно... Если на самом деле так всё просто и непробиваемо с третескими судами, то какого хе почему банки вообще обращаются в суды загальной юрисдикции... Решали бы просто всё в третейских... Они что мазохисты... Или я что то не улавливаю...