Решение Косовского райсуда о признании устного договора по карточке с Приватбанком ничтожным

[ANTIRAID]

Державний герб України

Справа № 2-41/11

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 березня 2011 року м. Косів

 

Косівський районний суд Івано-Франківської області у складі:

 

головуючого –судді: Сабадах Б.В.

 

з секретарем: Удудяк І.А.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приват Банк” про захист прав споживача, визнання правочину нікчемним та відшкодування збитків завданих внаслідок нікчемного правочину,

 

в с т а н о в и в :

 

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про захист прав споживача, визнання правочину нікчемним та відшкодування збитків завданих внаслідок нікчемного правочину.

 

Представник позивача ОСОБА_1 –ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив та в позовній заяві зазначив, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 з іншого боку укладено кредитний договір на отримання кредитної картки «Подія»№ 4405885300387062. Працівниками ЗАТ КБ «ПриватБанк»на адресу позивача неодноразово почали здійснювати телефонні дзвінки з вимогою про погашення кредиту. В разі непогашення кредитних зобов'язань банк погрожував ініціювати порушення кримінальної справи відносно позивача.

 

Позивач 06.04.2009 року звернувся до директора Іврно-Франківської філії ЗАТ КБ «Приватбанк»та до Голови правління ЗАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про надання інформації стосовно операцій з використання його карткового рахунку, а саме: сума отриманого кредиту; сума погашеного кредиту по датах та сумах; сума нарахованих відсотків (комісій); сума сплачених відсотків (комісій); сума нарахованих (з розрахунком) і сплачених штрафних санкцій та одночасно просив надіслати йому копію кредитного договору (якого насправді немає, оскільки при отриманні карки «Подія» №4405885300387062 його не укладали).

 

На жаль, відповіді на вимогу позивач так і не отримав, банком, на його думку, навмисно було проігнороване право на отримання інформації. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про звернення громадян»та ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк зобов'язаний надати позивачу інформацію стосовно банківських послуг. Одночасно позивач звернувся 06.04.2009 року до Національного банку України та до Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики для захисту порушених прав. Позивач, отримавши від Національного банку України вичерпну відповідь від 05.05.2009 року, дійшов висновку, що вчинений правочин з Івано-Франківською філією ЗАТ КБ «ПриватБанк»з оформлення кредитної картки «Подія»№ 4405885300387062 є нікчемним. Вважає, що позивачу завдано моральної шкоди в розмірі 4345 грн. Просить позов задоволити.

 

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ «Приват Банк»- ОСОБА_3 позов визнав частково та суду пояснив, що дійсно між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на отримання кредитної картки «Подія»№4405885300387062. Не заперечує щодо визнання даного договору нікчемним, оскільки він укладений зі значними порушеннями. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “Приват Банк” 2480 грн., які позивач отримав з кредитної картки. Вважає, що позовні вимоги про стягнення 4345 грн. моральної шкоди є безпідставними, а тому просить в цій частині позову відмовити.

 

Суд вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та вивчивши матеріали справи прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково із наступних підстав.

 

Як вбачається з матеріалів справи між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 з іншого боку укладено кредитний договір на отримання кредитної картки «Подія»№4405885300387062.

 

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину (ст. 203 ЦК). З цих підстав правочин може вважатися недійсним, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), або визнаватися недійсним у судовому порядку (оспорюваний правочин).

 

Згідно ч. 4 ст. 258 Цивільного Кодексу України до вимог про вживання наслідків нікчемного правочину застосовується спеціальна позовна давність у десять років. Причому згідно зі ст. 261 ЦК України хід позовної давності за вимогами про вживання наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

 

Одна з найпоширеніших підстав нікчемності правочину - дефект форми (тобто недотримання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК України про вчинення певного виду правочину у формі, встановленій законом).

 

Дефект простої письмової форми, згідно з ч. 1 ст. 218 Цивільного Кодексу України, не матиме наслідків недійсності правочину, якщо такі наслідки прямо не встановлені законом. Чинним Цивільного Кодексу України прямо передбачена нікчемність при недотриманні письмової форми тільки для семи договорів, а саме: правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 547 ЦК); договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати подарунок у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК); договір страхування (ч. 2 ст. 981 ЦК); кредитний договір (ч. 2 ст. 1055 ЦК); договір банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК); договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1107 ЦК); договір комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118 ЦК).

 

Отже, у вказаному випадку згідно з пунктом 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 року № 137 (далі - Положення), кредитування держателів платіжних карток у межах обраної емітентом кредитної схеми регламентується внутрішніми документами банку з питань кредитування та договором між клієнтом і банком-емітентом. Відповідно до ст. 1055 Цивільного Кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним. Пунктом 2 ст. 215 ЦК України визначено, що нікчемним правочином є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Тобто кредитний договір, укладений з порушенням письмової форми, не підлягає виконанню та не створює ніяких юридичних наслідків.

 

Крім того, згідно з пунктом 4.14 Положення, емітенти платіжних карток зобов'язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані клієнтами та довіреними особами.

 

У випадках, встановлених законом, нікчемними є правочини, щодо яких не додержана письмова форма, встановлена законом, наприклад, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 719 ЦК України), договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), кредитний договір (ст. 547 та 1055 ЦК України). Характерною рисою нікчемних угод є їхня незаперечна недійсність. Нікчемна угод»позбавляється юридичної сили з моменту її укладення і тому правові підстави отримання майна (коштів) за такою угодою не настають. Це означає, що все отримане кожною стороною за нікчемною угодою позбавляється правової основи.

 

Головним майновим наслідком недійсності угоди є двостороння реституція. Відповідно до ст. 216 ЦК України, що містить загальні правила про наслідки недійсності угод, кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все набуте за угодою, а за неможливості повернення отриманого, зокрема тоді, коли отримане полягає у користуванні майном, виконаній роботі чи наданій послузі, —відшкодувати вартість отриманого, за цінами, які існують на момент відшкодування.

 

Згідно з п. 3 ст. 216 Цивільного Кодексу України двостороння реституція настає у всіх випадках недійсності угоди, якщо в законі не зазначені інші майнові наслідки.

 

Як за двосторонньої, так і за односторонньої реституцією закон у низці випадків передбачає додаткові майнові наслідки у вигляді відшкодування витрат та вартості втраченого чи ушкодженого майна.

 

Повернення сторонами всього отриманого ними за недійсною угодою не завжди рівнозначне відновленню їх у попереднє становище. Якщо підходити лише формально, то повернення всього отриманого за угодою дійсно має призвести сторони у таке становище, в якому вони перебували до укладення угоди. Однак, у зв'язку з укладеною недійсною угодою одна зі сторін могла зазнати додаткових витрат. У результаті двосторонньої реституції ці витрати потерпілій стороні не повертаються, отже виходить, що укладеною угодою їй завдано збитків. Особа, якій внаслідок порушення її цивільного права завдано збитків, має право на їх відшкодування у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, отримала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, що відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з недоотриманням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, які отримав порушник права.

 

Недопущення реституції і передача усього отриманого за угодою у дохід держави, є особливим наслідком визнання угоди недійсною. Так, якщо обидві сторони діяли навмисно й обидві виконали угоду, то все виконане ними стягується в дохід держави. Якщо ж обидві сторони діяли навмисно, але угоду виконала тільки одна з них, тоді в дохід держави стягується все, те що було отримано за угодою, і те, що сторона, яка отримала внаслідок виконання угоди, повинна була передати іншій стороні з метою виконання цієї угоди. Нарешті, якщо навмисно діяла лише одна сторона, все отримане нею за угодою повинно бути повернуте іншій стороні (одностороння реституція), отримане ж іншою стороною, чи належне їй за угодою від винної сторони, стягується в дохід держави.

 

Отже, вимагати повернути виконане може лише сторона, що діяла без наміру. Якщо за наявності наміру в однієї сторони, а угоду виконано іншою, остання має право повернути виконане; винна ж сторона повинна передати в дохід держави все, що їй належало. Якщо ж угоду виконано тільки навмисно діючою стороною, то невинна сторона повинна передати в дохід держави все, що одержала за угодою, а сама не повинна її виконувати. Якщо ж отримане витрачено, у дохід держави передається відшкодування у грошах.

 

До вимог про повернення виконаного за недійсною угодою можливе застосування норм про зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, оскільки інше не встановлено ЦК України чи іншими правовими актами і не випливає з відповідних відносин.

 

В ст. 27 ч. 2 ЦПК України вказано, що особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх позовних вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

 

Однак, позивач не представив суду жодних доказів, які б підтверджували позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 4345 грн., а тому суд прийшов до висновку, що у позові слід відмовити.

 

На підставі наведеного, ст. 32 Конституції України, ст. 23 ЗУ «Про інформацію», ст.ст. 61-62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 41, 203, 215, 216, 218, 228, 229, 232, 233, 234, 258, 547, 1055, 1167 Цивільного Кодексу України та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд,

 

в и р і ш и в :

 

Позов задоволити частково.

 

Визнати усний договір позики, який укладено між ЗАТ КБ «Приват Банк»та ОСОБА_1 по кредитній картці «Подія»№4405885300387062 нікчемним.

 

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “Приват Банк” 2480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн.

 

В решті позову - відмовити.

 

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

 

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Суддя: Сабадах Б.В.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/15453318