Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

7 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      7
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Справа № 1915/10350/2012

 

Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.

Доповідач - Парандюк Т.С.

 

Провадження № 22-ц/789/1125/13

 

Категорія - 27 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

 

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д.,

при секретарі - Матусів Ю.Б.

 

з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,-

 

ВСТАНОВИЛА:

 

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

 

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3

 

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено.

 

В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі.

 

Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності.

 

ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи.

 

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів.

 

Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги.

 

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи.

 

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

 

Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855.

 

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802.

 

Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту.

 

06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту.

 

2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит."

 

17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1

 

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

 

Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року.

 

Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів.

 

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи.

 

Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку.

 

Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.

 

Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940.

 

Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався.

 

Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні.

 

Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях.

 

Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року.

 

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро.

 

Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору.

 

Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів.

 

З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті.

 

З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати.

 

Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

 

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1

 

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

 

Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації".

 

Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки.

 

Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 

Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних.

 

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України).

 

Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто.

 

Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось.

 

Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства.

 

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

 

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,-

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити.

 

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

 

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

 

З оригіналом згідно:

 

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк

 


  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Алекс, Ваша работа?

Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку.Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940.

Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався.

Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні.

Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях.

Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року.
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро.

Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору.

Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів.

З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті.

 

Мне понравилась формулировка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А что там с касачкой?

Неужели ВССУ не завернул из-за поручительства (смесь ипотеки с порукой)? ВССУ ведь считает что ипотечное поручительство и финансовое это разные вещи. 

 

А так вообще в части определений о доказательствах выдачи налички супер.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Александру браво!!!.

Очень рисковое решение. Прямо на грани фола :)

Одно только 

що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України,

 

и 

Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки.

 

чего стоят :) :)

В Тернополе не апеляха, а прямо клуб добрых волшебников.

Хочу жить у "файне місто Тернопіль" :)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Александру браво!!!.

Очень рисковое решение. Прямо на грани фола :)

Одно только 

и 

чего стоят :) :)

В Тернополе не апеляха, а прямо клуб добрых волшебников.

Хочу жить у "файне місто Тернопіль" :)

Згоден ! Могут  судьи когда ручку позолотить им !  Одно только 559 ЦК  чего стоит ! Договір є смішаним ....Держусь за живот ,щас лопну от смеха .... Хотя  с другой стороны решение абсолютно правильное,если так вдуматься... Но без Саши Бурко тут явно не обшлось ! Респект и уважуха ему !

Share this post


Link to post
Share on other sites

Думаю, из-за  559 статьи завернут, т.к. приняли к рассмотрению. Но самое главное, чтобы не завернули из-за отсутствия доказательств получения кредита. 

 

 

Відкрити касаційне провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.

Витребувати із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області вищезазначену цивільну справу

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35879883

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да завалят  это решение . ВССУ  зарубит точно  к гадалке не ходи. Разве что позолотить ручку еще им... Тогда бы была неоднозначная практика ,а там можно шагать в ВСУ . 559 !!!! тут не пройдет !

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот тут и кроется главный прикол посевания.

Потратив зерновые запасы на посевания в 1 и 2 инстанциях, нужно быть готовым засеять и П.Орлика 4а, а иначе пойдет прахом труд.

И тогда становится вопрос экономической целесообразности сего.

На мое глубокое ИМХО, гораздо практичнее получать законные решения трудным путем, и быть уверенным (насколько это возможно) что оно устоит до конца.

А золотой запас припасти для другого...

Ведь никто еще не запрещал выкупать свои залоги с торгов, или отжимать их антирейдерскими схемами.

Это прямые затраты, но они простые и понятные.

 

Так что для каждой задачи есть оптимальный путь решения.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот тут и кроется главный прикол посевания.

Потратив зерновые запасы на посевания в 1 и 2 инстанциях, нужно быть готовым засеять и П.Орлика 4а, а иначе пойдет прахом труд.

И тогда становится вопрос экономической целесообразности сего.

На мое глубокое ИМХО, гораздо практичнее получать законные решения трудным путем, и быть уверенным (насколько это возможно) что оно устоит до конца.

А золотой запас припасти для другого...

Ведь никто еще не запрещал выкупать свои залоги с торгов, или отжимать их антирейдерскими схемами.

Это прямые затраты, но они простые и понятные.

 

Так что для каждой задачи есть оптимальный путь решения.

А так получается, выводится предмет залога из под удара, продается новому собственнику.

ВССУГУД отменяет решение о недействительности, ипотека возвращается и распространяется на нового собственника.

С него ее могут взыскать?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Конечно могут. И взыщут. Хотя бы по ст.23 ЗУ об Ипотеке

А новому собственнику придется подавать иск к продавцу на возмещение (возврат) средств.

 

Реально продать левому покупателю очень тяжело.

Зазор будет месяц-два...ну три.

Рынок недвиги стоит.

Это нужно скинуть %20 от рынка, быстро слить и свалить по тихому.

 

Ибо получишь иск от горепокупателя, будешь должен не банку, а ему.

И тут уже большой вопрос, кому лучше быть должному - банку, или частному лицу ;)

 

А старая фишка с переоформлением на тещу тут теряет всякий смысл.

Вот так. 

Это к тому вопросу, что писал Андрей Степаненко - Стратегия борьбы с банком.

Ключевой вопрос -  Кто виноват? и Что делать? Нафига? и Что дальше?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Конечно могут. И взыщут. Хотя бы по ст.23 ЗУ об Ипотеке

А новому собственнику придется подавать иск к продавцу на возмещение (возврат) средств.

 

Реально продать левому покупателю очень тяжело.

Зазор будет месяц-два...ну три.

Рынок недвиги стоит.

Это нужно скинуть %20 от рынка, быстро слить и свалить по тихому.

 

Ибо получишь иск от горепокупателя, будешь должен не банку, а ему.

И тут уже большой вопрос, кому лучше быть должному - банку, или частному лицу ;)

 

А старая фишка с переоформлением на тещу тут теряет всякий смысл.

Вот так. 

Это к тому вопросу, что писал Андрей Степаненко - Стратегия борьбы с банком.

Ключевой вопрос -  Кто виноват? и Что делать? Нафига? и Что дальше?

Вот и я о том же.

Тут некоторые на форуме со мной спорили, что ипотека не сохраняется и новый собственник может подать иск об устранении препятствий в пользовании.

Но в таких исках отказывают, но вполне возможно, что в нашей стране есть и противоположенная практика.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Алекс, Ваша работа?

 

Нет, это не я :) Это один очень уважаемый мною наш боец :)

 

По существу, - перепродать два раза и все. Продажа, естественно, формальная (на своих).

Затраты, да и только...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А так получается, выводится предмет залога из под удара, продается новому собственнику.

ВССУГУД отменяет решение о недействительности, ипотека возвращается и распространяется на нового собственника.

С него ее могут взыскать?

Ну, со старым реестром может быть, а с новым - ой вряд ли... Новый хозяин недвигу купил, и в новый реестр во время сделки она попала, без ипотеки... Кто и на каких условиях БЕЗ договора ипотеки будет новую запись в реестре обтяжывать? Тем более, что кредиты "проданы", только у Кредитин нет подписаных доп. соглашений к кредитным договорам... Это они в судах храбры по филькиным грамотам иски подавать, а в конторе реестратора - бэз бумажко, они - какашко... Ну или стока надо бабла через задний вход занести "в реестр", что теряется экономична доцильнисть.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Насчёт перепродажи два раза не уверен...

Не исключаю существование подобных прецедентов, но считаю что в спорных делах только продажа через торги может очистить надвигу от ипотечного отягощения.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Давайте порассуждаем.

Модель:

Кредитный и ипотечный договор признаны недействительными. Собственник, реализуя свое право собственности, распорядился своей собственностью по своему усмотрению: продал недвижимость на основании сделки купли-продажи, оформленной согласно требований закона.

На момент совершения сделки никаких отягощений имущества не существовало, и нотариус это проверил, иначе не смог бы удостоверить сделку.

 

Позже, синебелознаменный донспецсуд отменил решения, устанавливающие недействительность кредитного и ипотечного договора. Ипотечный договор уже действительный. Но "старого" предмета ипотеки-то уже нет, - там другой владелец. Налицо противоречия ст.ст.3, 5 Закона Украины "Про ипотеку".

И применять ст.23 Закона "Про ипотеку" в данном случае нельзя: данная статья предусматривает действительность ипотеки для нового владельца в случае, если был отчужден предмет ипотеки, то есть во время действия ипотечного отягощения (договора ипотеки).

 

 В момент отчуждения данная недвижимость предметом ипотеки не была, следовательно, нельзя применять специальную норму закона к субъекту, который не регулируется данной нормой.

Момент осуществления сделки, вот это и есть краеугольный камень. Иначе так можно далеко зайти...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Теоретически все правильно,

но вот по хозсудам, в таких случаях признают недействительным первый дог. купли-продажи , все последующие летят автоматом,

что по гражданским, то это вопрос к практикам, конечно можно и рейдернуть свою собственность дружественным лицом, но это затраты и постоянная, именно постоянная на годы возня и затраты, если есть свой юрист, как сотрудник, то да такая схема живет и процветает, так многие производства и работают под типа рейдерами и судятся годами, сами с собой :ph34r:

Share this post


Link to post
Share on other sites

Давайте порассуждаем.

Модель:

Кредитный и ипотечный договор признаны недействительными. Собственник, реализуя свое право собственности, распорядился своей собственностью по своему усмотрению: продал недвижимость на основании сделки купли-продажи, оформленной согласно требований закона.

На момент совершения сделки никаких отягощений имущества не существовало, и нотариус это проверил, иначе не смог бы удостоверить сделку.

 

Позже, синебелознаменный донспецсуд отменил решения, устанавливающие недействительность кредитного и ипотечного договора. Ипотечный договор уже действительный. Но "старого" предмета ипотеки-то уже нет, - там другой владелец. Налицо противоречия ст.ст.3, 5 Закона Украины "Про ипотеку".

И применять ст.23 Закона "Про ипотеку" в данном случае нельзя: данная статья предусматривает действительность ипотеки для нового владельца в случае, если был отчужден предмет ипотеки, то есть во время действия ипотечного отягощения (договора ипотеки).

 

 В момент отчуждения данная недвижимость предметом ипотеки не была, следовательно, нельзя применять специальную норму закона к субъекту, который не регулируется данной нормой.

Момент осуществления сделки, вот это и есть краеугольный камень. Иначе так можно далеко зайти...

Я априори на стороне заемщика.

И я был бы рад такому повороту событий.

Каждому второму заемщику можно ставить диагноз "хронический алкоголизм", признавать частичную невменяемость на момент подписания КД и ДИ, сносить КД и ДИ, продавать майно и успешно лечиться.

Но наверное так не будет...;)

Попробовать можно, но клиента нужно сразу предупреждать о рисках.

А риск потерять предмет ипотеки тут есть.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Думаю, из-за  559 статьи завернут, т.к. приняли к рассмотрению. Но самое главное, чтобы не завернули из-за отсутствия доказательств получения кредита. 

 

 

Відкрити касаційне провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.

Витребувати із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області вищезазначену цивільну справу

 

№ 1915/10350/2012.

 

 

Копії касаційної скарги та додані до неї матеріали надіслати особам, які беруть участь у справі, роз'яснити їх право подати заперечення на касаційну скаргу до 24 грудня 2013 року.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ: А.О. Леванчук

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35879883

 

ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

14.08.2003 N 337

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

5 вересня 2003 р.

за N 768/8089

Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України 

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами

Національного банку

N 62 ( z0303-04 ) від 18.02.2004

N 173 ( z0609-04 ) від 21.04.2004

N 553 ( z1497-04 ) від 17.11.2004

N 211 ( z0704-05 ) від 14.06.2005

N 2 ( z0065-07 ) від 11.01.2007

N 111 ( z0334-07 ) від 02.04.2007 }

Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку

4. Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами:

за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами;

фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо;

за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам.

5. У видаткових касових документах (заява на видачу готівки, видатковий касовий ордер, грошовий чек) працівник банку перевіряє:

повноту заповнення реквізитів на документі;

наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам;

належність пред'явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі;

у разі отримання готівки за довіреністю - правильність оформлення довіреності на отримання готівки;

наявність підпису отримувача.

Додаток 14

до Інструкції

про касові операції

в банках України

ПРАВИЛА

заповнення реквізитів касових документів

Дебет/кредит |Зазначаються відповідні рахунки за касовими операціями

Підпис           |Платник/отримувач ставить підпис власноручно |

|платника/    |Під час оформлення прибутково-видаткового |

|отримувача |касового ордера на загальну суму здійснених |

|                       |касових операцій підписи не ставляться

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0768-03/ed20070424/page2

ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

20.10.2004 N 495

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

8 листопада 2004 р.

за N 1425/10024

Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою

Національного банку

N 275 ( z0908-08 ) від 10.09.2008 }

2.3. Операції з видачі клієнтам готівки в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими проводками:

видача готівки юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних та інших рахунків:

Дебет - 2520, 2530, 2600, 2650;

Кредит - 1001, 1002;

видача готівки фізичним особам з поточних, вкладних

(депозитних) рахунків:

Дебет - 2620, 2630, 2635;

Кредит - 1001, 1002.

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1425-04?test=XNLMf5x.qwJgnSVwZipXaa/bHdlo6sFggkRbI1c

Справа № 1-141/2011

№ 1/755/10/13

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Під час вказаних протиправних дій ОСОБА_23, яка призначена наказом Голови правління ВАТ "ТММ-Банк" від 25 березня 1999 року головним бухгалтером вказаного товариства, умисно порушила вимоги: ст. 64 "Обов'язок щодо ідентифікації клієнтів" Закону України "Про банки і Банківську діяльність" щодо заборони Банкам вступати в договірні відносини з клієнтами - юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені; п.1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про рух грошових коштів; п. 8 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка передбачає відповідальність за недостовірність відображених даних у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку; п.7.1. постанови Правління Національного банку України № 1172 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" від 17.12.03 року, згідно з яким видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності, засвідченої нотаріально; п.7.1."Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, згідно якого видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності, засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, іншими уповноваженими на це особами; п.7.13."Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, згідно якого операції з поточного рахунку в іноземній валюті проводяться за розпорядженням фізичної особи-резидента або за його дорученням; п.1.4., 1.7., 1.14., 2.1., 4.1 "Програми ідентифікації та навчання клієнтів у ВАТ "ТММ-Банк", затвердженої Правлінням ВАТ "ТММ-Банк" 28.03.2008 року щодо ідентифікації клієнтів на підставі оригіналів або належним чином засвідчених копій документів під час роботи з ними; п.2.2 "Статуту ВАТ "ТММ-Банк" (нова редакція), державна реєстрація 25.06.2009 року щодо здійснення банком своєї діяльності відповідно до Конституції України, Законів України "Про банки та банківську діяльність", "Про господарські товариства", інших законів України, нормативно-правових актів Національного банку України, які стосуються діяльності комерційних банків; п.3.5 "Інструкції про касові операції в банках України", затвердженою Постанови Правління Національного банку України № 337 від 14.08.03 року.

Зокрема, допитана ОСОБА_23 суду показала, що вона працювала головним бухгалтером у ВАТ «ТММ-Банк» з березня 2009 року по 8 листопада 2011 року. У 2008 році вони не створювали ніякої організованої групи. З ОСОБА_20 і ОСОБА_22 вони взагалі вперше зустрілась в залі суду. Що стосується працівників банку, то вони діяли відносно інструкцій та обов'язків банку. Будь-яких підробок документів вона не вчиняла, а діяла правильно та без порушень. Всі дії бухгалтера чітко регламентовані починаючи з Цивільного кодексу України та законів про банківську діяльність. На кожні дії та операції є відповідна інструкція НБУ. Щодо операцій по відкриттю та веденню рахунків, то вони керуються інструкцією № 492. Що стосується відкриття рахунку, то вона була призначена відповідальною за ідентифікацію клієнта при відкритті рахунку, тобто коли клієнт хоче відкрити рахунок, то його потрібно ідентифікувати. Вони дають пакет документів для відкриття рахунку, вона в присутності клієнта робить копію паспорту, встановлює його особу. Потім даний пакет документів з усіма підписами та даними передається до юрисконсульта, який перевіряє документи й ставить підпис. До їх банку звернулась ОСОБА_29 з проханням відкрити їй рахунок у валюті, доларах США. Їй було надано пакет документів, які вона в банку оформлювала. ОСОБА_29 була одна. Після чого, їй було відкрито рахунок та банк був зобов'язаний зарахувати кошти. Що стосується ОСОБА_19, то вона знає його давно, близько 7 років. Він звертався до банку для відкриття рахунку. Процедура відкриття була такою ж самою як і завжди, без будь-яких порушень. Після відкриття рахунку він вніс зранку гроші 1 млн. 800 тис. євро, а потім вечором зателефонував та сказав, що хоче зняти цю суму, оскільки йому потрібні гроші, після чого, він прийшов та забрав кошти. Будь-яких незаконних дій з цього приводу з працівників банку ніхто не вчиняв.

Орган досудового слідства з цього приводу посилається на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року та постанову Правління НБУ № 337 від 14.08.2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», однак є хибним, що заяви на видачу готівки є документами на переказ.

Відповідно до примітки до ст. 200 КК України «Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші)».

Частиною 2 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що «банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно з правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного Банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Таким чином, для розрахунків у готівковій та безготівковій формі Національним Банком України встановлюються певні правила, визначені у прийнятих ним нормативно-правових актах.

Статтею 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Пунктом 1.35. ст. 1 вказаного вище Закону встановлено: «розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача»; п. 1.7. ст. 1: «документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі»; п. 1.24 ст. 1: «переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою». Таким чином, виходячи із чітких норм Закону, вбачається, що такий документ як заява на отримання готівки не відноситься до документів на переказ, оскільки операція, яка за ним проводиться, не передбачає ініціювання переказу як такого, також не передбачає ініціювання переказу коштів, поданих разом з ним, адже за заявою на видачу готівки кошти отримуються, а не надаються для подальшого переказу і загалом сама операція, яка відбувається за цією заявою, не є переказом у розумінні цього Закону, адже не передбачає руху коштів з метою їх зарахування чи на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Дане також підтверджується тим, що відповідно до Інструкції № 337, заяви на видачу готівки відносяться до видаткових касових документів. Так, відповідно до термінів, зазначених у п. 2 розділу 1 Інструкції № 337: «касове обслуговування - це надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касові документи - документи, за допомогою яких оформляються операції з готівкою та банківськими металами; касові операції - операції, які здійснює банк, а саме: видача готівки, приймання її та обмін непридатних до обігу банкнот (монет), не придатні до обігу банкноти (монети), банкнот на монети, монет на банкноти, банкнот (монет) одного номіналу на банкноти (монети) іншого номіналу, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет), валютно-обмінні операції та операції з банківськими металами. До касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належить видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат».

Також, пунктом 1 глави 1 розділу III Інструкції № 337 встановлено, що: «До касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки, заява на видачу готівки».

Пунктом 4 глави 3 розділу III Інструкції № 337 встановлено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки -... фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо...».

Отже, законодавством України чітко встановлено, що заяви на видачу готівки не відносяться до документів на переказ, а є видатковими касовими документами, які не віднесені до переліку предметів, визначених диспозицією ст. 200 КК України.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/35478296

Номер відповідного рахунку за касовими операціями (Дебет – 2620) такий самий обов’язковий реквізит, як підпис отримувача.

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-1490-412-2012р. Головуючий І-ї інстанції

Категорія: ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, Малюк Т.О.

ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України Доповідач апеляційного суду

Маркова Т.О.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_3 дала вказівку фахівцеві з операційно-касового обслуговування відділення № 49 ОСОБА_7, яка знаходилася в службовій залежності від ОСОБА_3 здійснити операцію по видачі готівки з каси на підставі заяв на видачу готівки № 49 і № 48, в яких був відсутній підпис клієнта ОСОБА_6 і які відповідно до п.п. 1, 3 Гл. 1 Разд. 3 і п. 2 Гл. 3 Разд. 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 14.08.2003 № 337, не мали обов'язкового реквізиту касового документу, у зв'язку з чим не могли бути основою для видачі грошових коштів з каси. В результаті вказаних дій ОСОБА_3 оволоділа грошовими коштами на загальну суму 30 045,78 доларів США якими вирішила розпорядитися шляхом внесення частини грошових коштів до каси відділення з метою приховання недостачі до початку ревізії, а ревізії, що залишилися на якийсь час, помістити на рахунок ОСОБА_6 "Активні гроші" якими надалі розпорядиться на власний розсуд, діючи таким чином.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25565166

Ухвала суду 22.11.2012 Кримінальне 5-4873к12 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мороз М.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,суддів Крижановського В.Я., Чуйко О.Г.,за участю прокурора Деруна А.І.розглянула в судовому засіданні 22 листопада 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 7 серпня 2012 року.

Крім того, з метою приховування фактів своєї злочинної діяльності, а саме незаконного заволодіння грошовими коштами з операційної каси відділення № 49 Миколаївського управління Південного регіонального департаменту ПАТ «Укрсиббанк» умисно зробила службовий підлог, що спричинив тяжкі наслідки. Так, у період часу з 10.02.2011 року по 07.04.2011 року вона давала ОСОБА_6, яка знаходилась в службовій залежності від ОСОБА_5, вказівки щодня складати довідки про обороти і залишки готівкових та інших цінностей каси без урахування сум грошових коштів, якими остання заволодівала, тобто складати завідомо неправдиві документи, а також вказувати аналогічні дані в Книзі обліку готівкових та інших цінностей операційної каси відділення № 49, тобто вносити до неї завідомо неправдиві відомості відносно залишків готівкових засобів в національній валюті і в доларах США.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27900336

Згідно з п.5 розділу 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженою постановою правління НБУ N 337 від 14.08.2003, у видаткових касових документах (заява на видачу готівки, видатковий касовий ордер, грошовий чек) працівник банку перевіряє:

повноту заповнення реквізитів на документі;

наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам;

належність пред'явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі;

у разі отримання готівки за довіреністю - правильність оформлення довіреності на отримання готівки; наявність підпису отримувача.

1 епізод

19 лютого 2009 року ОСОБА_13, будучи касиром-операціоністом відділення №26 АБ «Полтава-банк» за попередньою змовою групою осіб із економістом цього відділення - особою, матеріали справи відносно якої виділено в окреме провадження, шляхом зловживання нею своїм службовим становищем, повторно, умисно, з корисливих мотивів вчинила пособництво у заволодінні чужими грошовими коштами АБ «Полтава-банк» в сумі 7420 доларів США (в еквіваленті національної валюти відповідно курсу НБУ 57 134 гривні) та службовому підробленні.

09 лютого 2009 року особа, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, з метою заволодіння чужим майном, при укладенні із ОСОБА_28 договору банківського вкладу № 5 в сумі 7420 доларів США умисно відкрила не депозитний, а поточний рахунок № НОМЕР_1, на який зарахувала указані кошти. У подальшому склала завідомо неправдивий офіційний документ - заяву на видачу готівки №172 від 19.02.09 в сумі 7420 доларів США, підписала вказаний документ від свого імені та із підробленим підписом клієнта подала касиру ОСОБА_13, яка умисно, в порушення порядку видачі коштів, сприяючи у заволодінні коштами банку, видала особі, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження з каси грошові кошти в сумі 7420 доларів США, після чого підписала указану заяву на підтвердження видачі коштів саме ОСОБА_28, що не відповідало дійсності.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32382390

В своїх поясненнях касир зазначає, що саме ОСОБА_4 розписувалась в заявках на видачу кредиту (т.1 а.с. 104- 105). Пояснення касира щодо передачі ОСОБА_3 коштів не підтверджені відеозаписами камер спостереження, які були встановлені в банку, в тому числі і в її кабінеті, що було підтверджено в судовому засіданні показами свідків.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31509534

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30104301

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=11#entry34282

З урахуванням вказаного суди, оцінивши подані сторонами у справі докази, дійшли правильного висновку, що докази, які б свідчили про те, що ПАТ “МетаБанк” (АБ “Металург”) надав ОСОБА_4 гроші в розмірі та на умовах, установлених договором, тобто передав позичальнику майно (що відповідно до ст. 1054 ЦК України та пунктів 1.1, 5.1 укладеного між сторонами кредитного договору є істотною та необхідною умовою для договору кредиту) відсутні. Отже, судами правильно встановлено, що начальник відділення АБ “Металург” ОСОБА_10, який знав, що ОСОБА_4, користуючись правом, передбаченим п. 4.4 кредитного договору, відмовився від кредиту, вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Таким чином, суди вирішили, що вимога ПАТ “МетаБанк” про стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором не підлягає задоволенню, а сам договір у силу ст. 651 ЦК України є розірваним.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Таким чином, судом прийнято вірне рішення щодо розірвання спірного іпотечного договору.

у х в а л и л а:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства “МетаБанк” та ОСОБА_4 відхилити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А.О. Леванчук М.А. Макарчук Т.О. Писана

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=169#entry55544

 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

ДА НЕОБХІДНО ВИВЧИТИ ЦЕЙ МАТЕРІАЛ!!!!

Справа № 2/359/1581/2013

359/3433/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2013 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Саган В.М.

при секретарі: Стрижиус Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», третя особа без самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Інноваційно-Промисловий банк», про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ПАТ «Ерде Банк» (первісний позивач) звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_1 (первісний відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 9 330 610,93 грн. за додатковим договором № 33 від 07.03.2012 р. до договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., який був укладений між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1, оскільки останній порушив умови додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. та не виконує свої зобов'язання перед ПАТ «Ерде Банк», а також просили стягнути з первісного відповідача понесені судові витрати.

Представник первісного відповідача звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Ерде Банк» про визнання недійсним додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. з тих підстав, що в момент укладення вказаного додаткового договору сторонами не було дотримано вимог ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що в порядку ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою визнання такого правочину недійсним, а також просили стягнути з первісного позивача понесені судові витрати.

Представник первісного позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити і стягнути з первісного відповідача заборгованість у розмірі 9 330 610,93 грн. та судові витрати, проти зустрічних позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Представники первісного відповідача проти первісного позову заперечували в повному обсязі, підтримали зустрічні позовні вимоги та просили їх задовольнити, визнати недійсним додатковий договір № 33 від 07.03.2012 р. до договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., судові витрати покласти на первісного позивача, в задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, а тому суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, про що представник первісного позивача та представники первісного відповідача не заперечували.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову ПАТ « Ерде Банк» необхідно відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 03.02.2011 р. між ПАТ «Ерде Банк» та ПАТ «Інноваційно - промисловий банк» було укладено договір № 46/02 про надання міжбанківського кредиту, за умовами якого ПАТ «Ерде Банк» надає ПАТ «Інноваційно - промисловий банк» кредит у сумі 6 000 000,00 грн. з кінцевим строком повернення кредиту 10 лютого 2011 року та процентною ставкою в розмірі 23 відсотки річних, а ПАТ «Інноваційно - промисловий банк» одержує та повертає кредит, сплачує за його користування проценти, штрафи та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалось представником ПАТ «Ерде Банк» в судовому засіданні, що ПАТ «Ерде Банк» на виконання умов договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р. було перераховано ПАТ «Інноваційно - промисловий банк» кредит у розмірі 6 000 000,00 грн.

Як встановлено судом, в порушення умов договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р. ПАТ «Інноваційно - промисловий банк» не було повернуто ПАТ «Ерде Банк» кредит у розмірі 6 000 000,00 грн. та не було сплачено проценти за користування ним.

Проаналізувавши умови, суб'єктний склад договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., суд приходить до висновку, що між ПАТ "Ерде Банк" та ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" було укладено договір міжбанківського кредиту, характерними рисами якого є винятковий суб'єктний склад (надається банком виключно комерційним банкам або іншим кредитним інститутам); характер руху кредиту (платний обмін ресурсами між банками); цілі кредиту (поповнення банком власних кредитних ресурсів, швидке підвищення рівня ліквідності банку-боржника).

07.03.2012 р. між ПАТ «Ерде Банк» та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 33 до договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р.

Відповідно до п. 1 додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. ПАТ «Ерде Банк» та фізична особа ОСОБА_1 домовились замінити боржника в зобов'язанні на суму 632 461,72 грн., що виникло відповідно до договору № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., а саме: замінити позичальника - ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» на фізичну особу ОСОБА_1 із набуттям ним усіх прав та зобов'язань ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» за договором № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р.

Згідно з п. 2 додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. було викладено в новій редакції договір № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., а саме: повністю змінено умови останнього, включаючи предмет, процентну ставку (на 15 відсотків річних), цільове використання кредиту (із міжбанківського на споживчий), строк повернення (не пізніше 05 березня 2013 року).

Дослідивши умови додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р., суд приходить до висновку, що останній є змішаним договором, в якому поєднано договір про заміну боржника в договорі № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р. та договір споживчого кредиту.

Відповідно до листа Національного банку України № 17003/117 від 03.02.1995 р. міжбанківські кредити можуть надавати та отримувати тільки банки, які мають письмовий дозвіл від головного банку про те, що їм від імені правління комерційного банку надано право надавати (отримувати) міжбанківський кредит.

Згідно зі ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, всупереч акту Національного банку України, ст. 520 Цивільного кодексу України, а також державним інтересам щодо засад діяльності міжбанківського ринку внаслідок укладення додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. позичальником міжбанківського кредиту стала фізична особа, яка не має необхідного правового статусу позичальника міжбанківського кредиту, а саме: не є суб'єктом міжбанківських кредитних відносин, не є учасником міжбанківського кредитного ринку, не має можливості виконувати цілі міжбанківського кредиту (обмінюватись ресурсами між банками, шляхом отримання кредиту спрямувати кредитні кошти на підвищення рівня ліквідності ПАТ "Інноваційно-промисловий банк").

Відповідно до п. 1 додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. до ОСОБА_1 переходять всі права та обов`язки ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» за договором № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р.

Судом встановлено, що п. 2 договору № 33 від 07.03.2012 р. на ОСОБА_1 покладено інший обсяг прав та обов'язків, ніж в договорі № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р., а саме: змінено зміст кредитного зобов'язання з міжбанківського на споживчий (цільове призначення кредиту, порядок повернення, розмір процентної ставки), що виключає можливість переходу до нового боржника того ж обсягу прав та обов'язків що й за № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р.

Отже, суд приходить до висновку, що внаслідок укладення додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. фактично не відбулась заміна боржника в договорі № 46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 р. в порядку ст. 520 Цивільного кодексу України, а було укладено новий договір споживчого кредиту із фізичною особою.

Відповідно до п. п. 1.1., п. 2.2. нової редакції договору міжбанківського кредиту, викладеної в додатковому договорі № 33 від 07.03.2012 р., кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у сумі 6 000 000,00 грн. шляхом перерахування останніх з позичкового рахунка позичальника (яким згідно з п.2.1. п. 2 додаткового договору № 33 від 07.03.2012 р. є окремо відкритий позичковий рахунок № 2202.4.021.44001) готівкою через касу кредитодавця або за реквізитами, вказаними в заяві позичальника.

Як встановлено судом та було зазначено представником ПАТ «Ерде Банк» в судовому засіданні, останнім в порушення п. п. 1.1., п. 2.2. нової редакції договору міжбанківського кредиту, викладеної в додатковому договорі № 33 від 07.03.2012 р., не було відкрито ОСОБА_1 позичкового рахунку № 2202.4.021.44001 для перерахування кредиту за додатковим договором № 33 від 07.03.2012 р., на який відповідно не було перераховано ОСОБА_1 споживчий кредит у сумі 6 000 000,00 грн.

Згідно з положеннями п. 14 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вирішення спорів про визнання кредитного договору недійсним здійснюється за правилами, встановленими ст..ст. 215, 1048- 1052, 1054- 1055 та ст..ст. 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів», з враховуванням роз'ясненнь, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Таким чином, додатковий договір № 33 від 07.03.2012 р. суперечить актам цивільного законодавства та державним інтересам щодо засад діяльності міжбанківського ринку, а також не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що в порядку ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним такого правочину.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, за кредитним договором (в тому числі за договором споживчого кредиту) обов'язок повернення кредитних коштів у боржника виникає виключно після виконання кредитодавцем обов'язку по наданню кредитних коштів боржнику.

Враховуючи, що ПАТ «Ерде Банк» не було надано ОСОБА_1 споживчого кредиту за додатковим договором № 33 від 07.03.2012 р., у останнього не виникло обов'язку по поверненню грошових коштів у розмірі 6 000 000,00 грн.

Судом не беруться до уваги доводи первісного позивача, щодо правомірності нарахування ОСОБА_1 процентів та штрафів за несвоєчасне повернення кредитних коштів за додатковим договором № 33 від 07.03.2012 р., оскільки, як встановлено вище судом, заміна боржника здійснена з порушенням вимог законодавства, ОСОБА_1 не отримував споживчого кредиту у розмірі 6 000 000,00 грн., а відтак, в порядку п.п. 2.4.1 п. 2.4. нової редакції договору міжбанківського кредиту, викладеної в додатковому договорі № 33 від 07.03.2012 р., у ОСОБА_1 не виникло обов'язку сплачувати проценти за користування споживчим кредитом та штрафи за несвоєчасне повернення споживчого кредиту.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ « Ерде Банк» необхідно відмовити ,а зустрічний позов ОСОБА_1 слід задовольнити та визнати недійсним додатковий договір №33 від 07.03.2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_1 до договору №46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 року.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з ПАТ «Ерде Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені останнім судові витрати: судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 520 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 60, 88, 169, 212-215, 224-226 Цивільного кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК», 3-я особа: Публічне акціонерне товариство «Іноваційно-Промисловий банк» про визнання правочину недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним додатковий договір №33 від 07.03.2012 року укладений між публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_1 до договору №46/02 про надання міжбанківського кредиту від 03.02.2011 року.

Стягнути з ПАТ «ЕРДЕ БАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 114,70 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36481332

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37982588

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики у разі, якщо грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=281#entry93572

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2013 р. м. Київ К/9991/81569/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Калашнікової О.В., Сіроша М.В.,

секретаря - Наумця О.В.,

за участю представників: Національного банку України - Шведович В.М., ПАТ КБ "Правекс-Банк" - Півтора Н.А., Хмель О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Національного банку України в особі головного управління Національного банку України Автономної Республіки Крим на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі № 2а-8122/12/2670 за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до Національного банку України про скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" звернулося в суд з позовом до Національного банку України, в якому просило скасувати постанову Національного банку України від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою НБУ від 08.04.2005 р. №123 та Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою НБУ від 18.06.2003 р. №255, при здійсненні операцій з використанням спеціальних платіжних засобів з карткових рахунків, відкритих в іноземній валюті, стягував комісію в іноземній валюті шляхом списання комісійної винагороди з рахунків валютної позиції з подальшим її зарахуванням на дохід банку в національній валюті, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, позовні вимоги задоволені. Скасована постанова Національного банку України від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Національний банк України в особі головного управління Національного банку України Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що головним управлінням НБУ в Автономній республіці Крим проведена комплексна перевірка виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ПАТ КБ "Правекс-банк" за період з 01.04.2001р. по 01.04.2012р., за результатами якої складений Акт та Протокол порушення валютного законодавства від 25.04.2012р. № 09-048/258.

Згідно даного протоколу, при здійсненні валютних операцій з перерахунку коштів клієнтів Банку з рахунків, відкритих в іноземній валюті, позивач списував комісійну винагороду за 2011 р. в іноземній валюті, після чого конвертував її в національну валюту та зараховував на власний рахунок.

Відповідач вважає такі дії протиправними та вказує, що пунктом 3.11 глави 3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою НБУ від 30.04.2010 р. №223, яким передбачено, що комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів сплачується користувачами виключно в гривнях незалежно від того, у якій валюті відкритий рахунок користувача.

Також відповідач зазначає, що розрахунок в іноземній валюті за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права, згідно з пунктом 1.3 глави 1 Положення про валютний контроль, є використанням іноземної валюти як засобу платежу і, відповідно до підпункту "г" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" потребує отримання індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Оскільки таких ліцензій при стягненні комісійних витрат у позивача не було, то оскаржувана постанова від 11.05.2012р. № 09-048/2887 про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства, згідно якої позивача притягнено до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 8 126,47 грн. прийнята відповідно норм діючого законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач стягував комісію в іноземній валюті, продавав її на валютному ринку та після цього зараховував її на свій рахунок у національній валюті, такі дії ПАТ КБ "Правекс-Банк" є правомірними та вчиненими у відповідності до вимог діючого законодавства. При цьому суди зазначали, що відповідно Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою НБУ від 08.04.2005 р. №123 та Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою НБУ від 18.06.2003 р. №255, з поточного рахунку клієнта сума комісії списується у валюті рахунку та через валютну позицію (3800 - кредит, технічний рахунок банку по валютній позиції, через який здійснюється конвертація валюти, 3801 - дебет, технічний рахунок банку в гривневому еквіваленті) банк зараховує комісійну винагороду на рахунки комісійних заходів (6110 - рахунок комісійних доходів банку в національній валюті) в національній валюті, на підставі чого суди попередніх інстанцій прийшли до висновків про правомірність дій позивача при списанні ним з рахунків комісійних винагород в іноземній валюті з переведенням їх на вищенаведені рахунки банку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності винесеної відповідачем постанови від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн., за списання з рахунків, відкритих в іноземній валюті, комісійних винагорорд в іноземній валюті за відсутності відповідної ліцензії, наведене сторонами не заперечується.

Відповідно п. 8.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р. №492 поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням обмежень, установлених цією главою Інструкції.

Пунктом 7.13 названої Інструкції встановлений перелік операцій з поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента або за його дорученням, серед вказаного переліку не передбачені операції зі списання комісійних банку-резидента в іноземній валюті.

Згідно п.3.11 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою НБУ від 30.04.2010 р. №223 комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів сплачується користувачами виключно в гривнях незалежно від того, у якій валюті відкритий рахунок користувача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем списувалася комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів в іноземній валюті, що суперечить вищенаведеним нормативним положенням, оскільки нормативні акти НБУ підлягають до обов'язкового виконання. За встановлених обставин позивач на території України використовував іноземну валюту як засіб платежу. Разом з тим, відповідно ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції необхідно отримання індивідуальної ліцензії НБУ, однак, при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті з переведенням її на відповідні рахунки у позивача була відсутня вказана ліцензія.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми та встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає, що відповідач прийняв оскаржувану постанову про притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного законодавства відповідно діючого законодавства та в межах наданих повноважень.

Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до помилкових висновків про правомірність дій позивача при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті та дійшли до необґрунтованих висновків про протиправність оскаржуваної постанови і наявність підстав для її скасування. Посилання судів попередніх інстанцій, що позивач стягував комісійні винагороди в іноземній валюті та продавав її на валютному ринку після чого зараховував її на рахунок у національній валюті безпідставні оскільки не ґрунтуються на доказах, по справі відсутні будь-які докази наведених судами висновків.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Національного банку України в особі головного управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

У позові публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до Національного банку України про скасування постанови відмовити.

Постанова набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32477156

 

Посилання судів попередніх інстанцій, що позивач стягував комісійні винагороди в іноземній валюті та продавав її на валютному ринку після чого зараховував її на рахунок у національній валюті безпідставні оскільки не ґрунтуються на доказах, по справі відсутні будь-які докази наведених судами висновків.

 

Может быть банки не выдавали валютные кредиты, а всего лишь выдавали кредит в национальной валюте и покупали иностранную валюту на валютном рынке (валютно-обменная операция, конвертация)?

 

Но мы же платили по кредитным договорам?

Неужели?

Не сложно представить сейчас такой монолог, и Вы его часто слышите в судах:

«Клиент должен уважать банк, обязан уважать. У него даже мысли не должно возникнуть, что банкир может быть мошенником, который создал в Украине и поддерживает финансовую пирамиду в виде неучтенных вкладов в иностранной валюте под 10-12 процентов, т.е. под проценты больше, чем в США и Европе. Клиент банка должен забыть слово «финансовая пирамида», а вместо него запомнить слово – «финансовый туууууурррииииизм». У клиентов-заемщиков даже мысли не должно возникнуть, что их платежи по псевдовалютным кредитам еще поддерживают эту «финансову пирамиду».

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=279#entry87998

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

 

Уважаемый НБ Украины! Почистите, пожалуйста, свой почтовый ящик на форуме, не могу отправить Вам личное сообщение.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      1 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 520/13067/17
      Провадження № 14-397 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Кей-Колект», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - приватний нотаріус) про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності
      за касаційною скаргою ТзОВ «Кей-Колект» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року, ухвалене суддею Бескровним Я. В., і постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 жовтня 2017 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 - квартира ), з відкриттям розділу та присвоєнням об`єкту нерухомого майна нового реєстраційного номера 896497551101, проведену 4 квітня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором нерухомого майна.
      2. Мотивувала позов такими обставинами :
      2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_2 (далі - позичальник) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк») договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1 П (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальникові кредит у розмірі 60 000 дол. США на строк до 9 листопада 2016 року.
      2.2. 9 листопада 2006 року позивачка та позичальник як іпотекодавці уклали з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір за реєстровим номером 4575 (далі - договір іпотеки). Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.
      2.3. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором позивачка уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 942-11.
      2.4. 11 червня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ТзОВ «Кей-Колект» договір факторингу № 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором, а також договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.
      2.5. ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник помер.
      2.6. 4 квітня 2016 року приватний нотаріус внесла запис № 14066626 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».
      2.7. 7 квітня 2016 року, тобто після державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», що відбулася 4 квітня 2016 року, приватний нотаріус прийняла відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      2.8. Оскільки предметом спору не є оскарження дій або бездіяльності приватного нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно, і цей спір не є спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень з приводу виконання ним владних управлінських функцій, справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      2.9. З огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс19, ТзОВ «Кей-Колект» могло пред`явити вимогу до спадкоємців позичальника лише у межах строку, встановленого статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
      2.10. Позивачка не отримувала від ТзОВ «Кей-Колект» повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      2.11. Приватний нотаріус порушила приписи пунктів 15, 36 і 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.
      2.12. Позивачка та позичальник передали квартиру в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, що був наданий у доларах США; площа квартири становить 82,1 кв. м; позивачка та члени її сім`ї постійно проживають у квартирі. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      (2) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 26 квітня 2018 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. ТзОВ «Кей-Колект» не надало суду доказів повідомлення іпотекодавців відповідно до пункту 2.2.1 договору іпотеки про відступлення прав за кредитним чи іпотечним договорами, а також не надало доказів отримання позивачкою вимоги ТзОВ «Кей-Колект» від 19 листопада 2014 року, адресованої спадкоємцям позичальника.
      4.2. Про смерть позичальника ТзОВ «Кей-Колект» стало відомо 13 серпня 2013 року, а заяву про задоволення вимог кредитора цей відповідач надіслав до нотаріальної контори лише 13 листопада 2014 року, тобто поза встановленим статтею 1281 ЦК України шестимісячним строком.
      4.3. З огляду на висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, після смерті позичальника ТзОВ «Кей-Колект» могло звернути стягнення на частину квартири цього боржника у порядку, визначеному пунктом 2 частини другої статті 1282 ЦК України, лише шляхом звернення з позовом до суду.
      (3) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 18 жовтня 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року.
      6. Мотивував постанову так :
      6.1. Спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» і приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТзОВ «Кей-Колект». Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим. Тому його згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 686/2036/15-ц, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      6.2. У матеріалах справи відсутні докази отримання позивачкою повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 62), оскільки у цьому повідомленні немає особистого підпису отримувача, а на судовому засіданні позивачка заперечувала факт отримання повідомлення ТзОВ «Кей-Колект» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.
      6.3. Приватний нотаріус порушила приписи статей 9 і 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому «рішення зазначеного суб`єкта владних повноважень від 04.04.2016 року № 896497551101 про реєстрацію права власності є протиправним».
      6.4. У матеріалах справи немає доказів звернення спадкоємців до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини, а також рішення суду про визнання їх такими, що прийняли спадщину, як і немає доказів того, що ТзОВ «Кей-Колект» пред`являло вимоги до спадкоємців позичальника.
      6.5. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ТзОВ «Кей-Колект» мало право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, яке є в іпотечному договорі.
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 грудня 2018 року ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року і прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог або «постановити ухвалу про закриття провадження у справі» «у разі неухвалення рішення про залишення без задоволення позовних вимог». Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що ТзОВ «Кей-Колект» оскаржує рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року через порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. ТзОВ «Кей-Колект» мотивує касаційну скаргу так :
      9.1. У позовній заяві позивачка просить оцінити дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень. Мотивує позов доводами про порушення приватним нотаріусом як державним реєстратором процедури державної реєстрації. Заявлена позовна вимога не є похідною від спору стосовно майна, а тому її має розглядати адміністративний суд з огляду на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц.
      9.2. Позивачка порушила територіальну підсудність, оскільки звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект».
      9.3. Товариство надіслало «іпотекодавцю» вимогу про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яка є у матеріалах реєстраційної справи. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про невиконання ТзОВ «Кей-Колект» вказаного обов`язку є припущенням.
      9.4. ТзОВ «Кей-Колект» надало приватному нотаріусу усі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на квартиру.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. Позивачка та приватний нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо предметної та суб`єктної юрисдикції суду
      11. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі вказує на те, що позов стосується оцінки дій приватного нотаріуса як суб`єкта владних повноважень, яка, за твердженням позивачки, порушила процедуру державної реєстрації.Проте Велика Палата Верховного Суду з аргументами касаційної скарги про розгляд справи за правилами адміністративного судочинства не погоджується.
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.
      15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час подання позову до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції).
      18. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      20. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
      21. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17)).
      22. Тому помилковим є застосування статті 17 КАС України у редакції, чинній на час подання позову до суду, та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      23. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      24. У справі № 520/13067/17 позивачка просить визнати незаконною та скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект».Такий спір не є спором учасників публічно-правових відносин. Приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на квартиру, не мала публічно-правових відносин з позивачкою, оскільки така реєстрація права відбувалася за ТзОВ «Кей-Колект», а не за позивачкою.Остання обґрунтувала позов незаконністю вибуття у неї права власності на квартиру та відсутністю у ТзОВ «Кей-Колект» правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      25. Вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за іншою, ніж позивачка, особоює вимогою про захист позивачкою права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивачки до суду. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір має приватноправовий характер, а з огляду на суб`єктний склад сторін цього спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
      26. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16, 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
      27. Доводи ТзОВ «Кей-Колект» про застосування для визначення юрисдикції суду висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними:
      27.1. У постанові від 14 червня 2016 року в адміністративній справі № 826/4858/15 (провадження № 21-41а16) Верховний Суд України у складі колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах, скасовуючи судові рішення та закриваючи провадження у справі, вказав, що позов фізичної особи-іпотекодавця щодо незаконності дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором, слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами спору є сторони договору іпотеки, а не іпотекодавець і державні реєстратори й орган державної реєстрації прав на рухоме майно.
      27.2. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції у спорах щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      27.3. У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 128/3652/16-ц за позовом фізичної особи до приватного нотаріуса про визнання протиправними дій останнього з реєстрації за фактором права власності на нерухоме майно (звернення стягнення на предмет іпотеки) та про скасування відповідних рішень цього нотаріуса Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, закриваючи провадження у справі, застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від якого надалі вона відступила у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88)).
      (1.2) Щодо територіальної юрисдикції суду (підсудності справи)
      28. ТзОВ «Кей-Колект» у касаційній скарзі стверджує, що суди порушили територіальну підсудність, визначену частиною другою статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивачка звернулася до суду за власним місцезнаходженням, а не за місцезнаходженням ТзОВ «Кей-Колект». Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід необґрунтованим.
      29. На час звернення позивачки до суду чинним був ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року. Тому частина друга статті 27 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, незастосовна до цієї справи.
      30. Відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (частина перша статті 113 зазначеної редакції кодексу).
      31. Проте територіальна юрисдикція суду за позовами з приводу нерухомого майна визначається за правилами виключної підсудності. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (частина перша статті 114 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду).
      32. Позивачка подала позовну заяву до Київського районного суду м. Одеси за місцезнаходженням квартири, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на яку за ТзОВ «Кей-Колект» вона вимагає. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дотримали правило виключної підсудності цієї справи.
      (1.3) Щодо суті спору
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовної вимоги.Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» як такої, яка була проведена з порушеннями норм права.
      (1.3.1) Щодо повідомлення іпотекодавців про відступлення прав за договором іпотеки
      34. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга статті 24 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТзОВ «Кей-Колект» прав вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки).
      35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що ТзОВ «Кей-Колект» набуло права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки від ПАТ «УкрСиббанк» згідно з договорами, укладеними 11 червня 2012 року.
      36. Крім того, суд першої інстанції встановив, що хоч згідно з пунктом 2.2.1 договору іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавців про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором, однак докази такого повідомлення позивачки чи позичальника відсутні.
      (1.3.2) Щодо вимоги до спадкоємців позичальника (стаття 1281 ЦК України)
      37. У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      38. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
      39. Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).
      40. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
      40.1. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник, про що ТзОВ «Кей-Колект» знало з огляду на зміст ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року у справі № 520/1392/13-ц за позовом ТзОВ «Кей-Колект»до позичальника та позивачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      40.2. 13 листопада 2014 року ТзОВ «Кей-Колект» згідно зі статтею 1281 ЦК України направило до Третьої одеської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого позичальника, а 19 листопада 2014 року була заведена спадкова справа № 02-14. Немає доказів того, що позивачка отримала вказану вимогу.
      40.3. ТзОВ «Кей-Колект» пропустило строк, встановлений у статті 1281 ЦК України у редакції, що була чинною на час смерті позичальника та звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою до спадкоємців.
      41. З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права вимоги ТзОВ «Кей-Колект»щодо частини квартири, яка належала позичальнику, після його смерті могло реалізувати відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ТзОВ «Кей-Колект» не мало юридичних підстав для звернення до приватного нотаріуса з метою реєстрації за собою права власності на квартиру та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов`язання за цим договором припинилося.
      (1.3.3.) Щодо вимоги про усунення порушення зобов`язання (стаття 35 Закону України «Про іпотеку»)
      42. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      43. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції).
      44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» (частина перша та друга статті 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      45. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у зазначеній редакції).
      46. Суд апеляційної інстанції встановив, що договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      47. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вказаною вимогою).
      48. За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41)).
      49. Приписи частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті у редакції, чинній на час звернення ТзОВ «Кей-Колект» з вимогою, передбаченою у частині першій цієї ж статті).
      50. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника та позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.
      (1.3.4) Щодо порушення порядку державної реєстрації права власності
      51. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      52. Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону у тій же редакції).
      53. Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону у зазначеній редакції): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону у відповідній редакції).
      54. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      55. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТзОВ «Кей-Колект» направило на ім`я позичальника, який помер ще 7 травня 2013 року, про що знало ТзОВ «Кей-Колект», а також на ім`я позивачки повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20 січня 2015 року. Наявність доказів отримання вказаного повідомлення позивачкою суди попередніх інстанцій не встановили.
      56. У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      57. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції.
      (1.3.5) Щодо способу захисту права власності позивачки
      58. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав (абзац перший частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект»).
      59. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» фактично стосується запису про це право від 4 квітня 2016 року.
      60. Саме скасування такого запису є належним способом захисту прав та інтересів позивачки. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а). А крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект» приватний нотаріус прийняла 7 квітня 2016 року, тобто після внесення 4 квітня 2016 року запису про таку реєстрацію.
      61. За змістом абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за ТзОВ «Кей-Колект», а також на час ухвалення судами першої й апеляційної інстанцій оскаржених рішень, у разі скасування на підставі рішення суду записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
      62. Відтак, позивачка, звертаючись до суду, обрала спосіб захисту її порушеного права, який узгоджувався зі змістом статей 26 і 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції.
      (1.4) Щодо неналежності відповідача-приватного нотаріуса
      63. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), що набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      64. Оскільки ТзОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу у справі № 520/13067/17 3 грудня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      65. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      66. Позивач заявив вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності до ТзОВ «Кей-Колект» та приватного нотаріуса. Суди вважали останнього належним відповідачем. Проте Велика Палата Верховного Суду з цим висновком судів не погоджується.
      67. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи були викладені у частинах першій і третій статті 12 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року).
      68. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина перша статті 29 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
      69. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
      70. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до цієї дати).
      71. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
      72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).
      73. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
      74. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
      75. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
      76. З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача-приватного нотаріуса, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      77. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      78. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду не перевіряє ті доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів і на встановлення інших обставин справи, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
      79. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      80. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункти 1 та 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      81. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша та друга статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      83. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права у частині вимоги позивачки до ТзОВ «Кей-Колект» і помилково задовольнили ту саму вимогу, звернуту до приватного нотаріуса, поклавши на останню судові витрати позивачки.
      84. Оскільки приватний нотаріус, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, є неналежним відповідачем у справі, слід скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року в частині задоволення позову до приватного нотаріуса та покладення на неї судових витрат позивачки; ухвалити у цій частині нове рішення: відмовити у задоволенні позову до вказаного відповідача та покласти судові витрати позивачки на ТзОВ «Кей-Колект»; в іншій частині - щодо задоволення позову до ТзОВ «Кей-Колект» - судові рішення залишити без змін.
      Керуючись частиною першою статті 141, частинами першою та третьою статті 400, пунктами 1 і 3 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК Україниу редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково.
      2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року скасувати в частині задоволення позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 640 грн.
      У цій частині ухвалити нове рішення:
      - у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни відмовити;
      - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», поверх 4, кабінет 402; ідентифікаційний код: 37825968) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 640,00 грн судового збору.
      3. У частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89251545
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 161/6253/15-ц
      Провадження № 14-32цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»),
      відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2
      на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2018 року у складі судді Гриня О. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.
      у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 865 360,07 грн ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № СМ-SME А00/028/2006 звернути стягнення на належне ОСОБА_3 майно, що перебуває в іпотеці згідно з договором іпотеки від 27 вересня 2007 року № РМ-SME А00/049/2007, шляхом проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. При розгляді справи відповідачку ОСОБА_3 було замінено відповідачем ОСОБА_1 , якому на час звернення до суду з позовом належало нерухоме майно, передане в іпотеку.
      Позов мотивовано тим, що 24 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № СМ-SME А00/028/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальниці 66 500,00 дол. США кредиту з терміном повернення до 22 листопада 2013 року, а остання зобов`язалася в порядку, передбаченому умовами кредитного договору, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі.
      На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № СМ-SME А00/028/2006 27 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № РМ-SME А00/049/2007, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно: нежитлове приміщення, частина складсько-торгового комплексу (літ «А-2») загальною площею 24,8 кв. м (приміщення № 11 ), що знаходиться на АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_3 .
      Усі права вимоги за зазначеними договорами перейшли до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про відступлення права вимоги - купівлі-продажу кредитного портфеля.
      Позичальниця узятих на себе зобов`язань належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 24 березня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором визначена у сумі 2 865 360,07 грн, яка складається з: 48 594,52 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу Національного банку України 1 124 477,19 грн - заборгованості за основною сумою боргу за кредитом; 16 138,52 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу Національного банку України 373 445,35 грн - заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками; 5 469 750,13 грн - пені за невиконання умов кредитного договору, з яких позивач просив стягнути пеню у розмірі 1 367 437,53 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2018 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 листопада 2006 року № СМ-SME А00/028/2006 у сумі 1 497 922,64 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року № РМ-SME А00/049/2007, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З. В., зареєстрованим у реєстрі за № 3893, - на нежитлове приміщення, частину складсько-торгового комплексу (літ. «А-2»), загальною площею 24,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_1 на праві власності, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» з початковою ціною продажу предмета іпотеки, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вказав, що належним способом реалізації предмета іпотеки є проведення прилюдних торгів. При цьому не враховував пеню при визначенні розміру заборгованості, у рахунок погашення якої здійснюється стягнення на предмет іпотеки, оскільки розрахунок розміру пені відсутній у матеріалах справи. Суд зазначив, що ОСОБА_1 як особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статусу іпотекодавця і несе всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Зазначив, що в разі невиконання боржником зобов`язання кредитор має переважне право вимоги на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і при переході права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, навіть у випадку недоведення до цієї особи-набувача інформації про обтяження майна.
      Постановою Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції вчастині визначення розміру заборгованості за кредитним договором змінено. В абзаці другому резолютивної частини рішення слова і цифри «у сумі 1 497 922,64 грн» замінено словами і цифрами «яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 48 594,52 дол. США, заборгованості за відсотками у розмірі 11 239,92 дол. США та пені у розмірі 161 397,65 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції помилково зарахував у розмір заборгованості, на погашення якої необхідно звернути стягнення на іпотечне майно, нараховані проценти за користування кредитом після набрання чинності попереднім судовим рішенням. Оскільки рішення суду від 21 серпня 2012 року боржниками не виконане, то правильним є висновок про наявність передбачених частиною першою статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Наявність у сторони справи статусу фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як ФОП вона виступає як така у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття у власність спірного приміщення. У разі позбавлення сторони статусу підприємця вона не позбавляється набутих раніше цивільних прав і обов`язків фізичної особи. Спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за фізичною особою, а не ФОП. Крім того, боржником за кредитним договором є фізична особа ОСОБА_2 , у зв`язку із чим зазначений спір розглядається у порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції на порушення норм чинного законодавства відкрито провадження, де сторонами, а саме позивачем і відповідачем, є два суб`єкта підприємницької діяльності - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ФОП ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 безпідставно зазначена відповідачем у цьому позові, адже до неї жодних позовних вимог не пред`являється, оскільки предметом позову є звернення стягнення на нерухоме майно, яке набуто та належить ФОП ОСОБА_1 . Це підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 26 березня 2010 року прийнято рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 нежитлового приміщення на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року у справі про затвердження мирової угоди між ФОП ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кажан люкс» (далі - ТОВ «Кажан люкс»). Також посилалася на пропуск позивачем строку позовної давності та неможливість відступу права вимоги за споживчим кредитним договором.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      05 лютого 2019 року ухвалою судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      16 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду. 29 січня 2020 року ухвалою - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      03 березня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Судами встановлено, що 24 листопада 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СМ-SМЕ А00/028/2006, за умовами якого позичальниця отримала кредитні кошти в розмірі 66 500 дол. США з кінцевим терміном повернення - до 22 листопада 2013 року (т. 1, а. с.11-14).
      27 вересня 2007 року на забезпечення зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки № РМ-SME А00/049/2007, згідно якого в іпотеку банку передано належне на праві власності ОСОБА_3 нерухоме майно - нежитлове приміщення, частина складсько-торгового комплексу (літ. «А-2») загальною площею 24,8 кв. м (приміщення № 11), що знаходиться на АДРЕСА_3 (т. 1 , а. с.15-17).
      При розгляді справи Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 04 червня 2018 року)№ 161/14473/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Губик З. В., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги, договорів кредиту, іпотеки, додаткового договору, установлено, що 28 липня 2009 року ТОВ «Кажан люкс» відповідно до протоколу установчих зборів на підставі акту приймання-передачі прийняло до статутного фонду товариства приміщення № 11 на АДРЕСА_3 площею 24,8 кв. м від засновника - ОСОБА_3 .
      Ухвалою Господарського суду Волинської області від 01 березня 2010 року затверджено мирову угоду між ТОВ «Кажан люкс» та ФОП ОСОБА_1 , згідно з якою в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за договором від 02 березня 2010 року перед ОСОБА_1 , указане нежитлове приміщення передано останньому.
      З 26 березня 2010 року власником іпотечного майна є ФОП ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 204).
      10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., відповідно до умов якого та на підставі укладеного договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення кредитних договорів з правом звернення стягнення на заставлене майно (т. 1, а. с.18-19).
      Також 10 грудня 2010 року між цими ж сторонами відповідно до статей 514, 1077-1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відчужило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кредитний портфель (т. 1, а. с.21-27).
      Згідно з додатком 1 до цього договору до кредитного портфеля входить право вимоги, у тому числі за кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24 листопада 2006 року зі змінами та доповненнями, викладеними у додаткових договорах до нього, та за договором іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME А00/49/2007 від 27 вересня 2007 року (т. 1, а. с. 28-39).
      Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права щодо вимоги заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24 листопада 2006 року зі змінами та доповненнями, викладеними у додаткових договорах до нього, та за договором іпотеки (майнової поруки) № РМ-SME А00/49/2007 від 27 вересня 2007 року.
      21 серпня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME А00/028/2006 від 24 листопада 2006 року в сумі 637 344 (шістсот тридцять сім тисяч триста сорок чотири) гривні 72 копійки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Основним питанням, на яке має надати відповідь Велика Палата Верховного Суду, є визначення юрисдикції у спорі про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Для вирішення вказаного питання необхідно встановити, що є судовою юрисдикцією, критерії її визначення.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.
      Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак у апеляційній і касаційній скаргах особа, яка їх подала, зазначала, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      Оскільки позов було подано за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, а розгляд справи впершій та апеляційній інстанціях, а також перегляд справи вкасаційній інстанції відбувається за правилами ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, аналізу підлягають як процесуальні норми, що діяли як начасвирішення питання про відкриття провадження у справі, так і на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій та на час перегляду справи в касаційній інстанції.
      ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, обмежено участь фізичних осіб у господарському суд