у.zaporozhskiy

Решение 3-х инстанций о признании договора поручительства с Укрсиббанком прекращенным

Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30302264

Державний герб України

                                    

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:    

суддів:            Диби В.Г.,       Закропивного О.В.,       Черненко В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, публічне акціонерне товариства «ДельтаБанк», про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року та на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним  позовом, посилаючись на те, що 20 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - Банк), та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу, за умовами якого останній отримав у відповідача кредит у сумі 20 тис. доларів США зі сплатою за користування коштами 13,5 % річних з кінцевим терміном його повернення до 20 квітня 2014 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за даним кредитним договором, укладено договір застави транспортного засобу марки «Шкода Октавіа Тур», 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1. Також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,  20 квітня 2007 року між ним та банком укладено договір поруки відповідно до умов якого він поручився перед Банком за належне виконання             ОСОБА_2  свого  обов'язку. 14 березня 2008 року та 18 липня 2008 року банком без його згоди та без повідомлення, Банком було підвищено розмір процентної ставки за кредитним договором, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, у зв'язку з цим просив суд визнати договір поруки, укладений 20 квітня 2007 року між ним та банком, припиненим.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року, позовні вимоги задоволено.                        

У поданій касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга  не підлягає задоволенню з таких підстав.          

Статтею 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на невизнання банком  права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України,  і просив припинити договір поруки, тобто припинити правовідношення.

За змістом п. 1 ч. 2  ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права,  а  за  п. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення.

За положеннями  ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаних норм  дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином,  за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Таким чином,  суди  обгрунтовано  виходили із того, що відповідно до            ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Висновки суду першої та апеляційної інстанції про те, що відповідач у порушення вимог законодавства та умов договору поруки в односторонньому порядку з 13,5 % до 15,5 % річних збільшив обсяг відповідальності поручителя і тому договір поруки є припиненим касаційною скаргою не спростовуються.

Обставини справи встановлено повно та їм дана правильна правова оцінка.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних рішень без змін.

Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у  х  в  а  л  и  л  а :            

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

           Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року залишити без змін.

          Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В.Г. Диба   О.В. Закропивний   В.А. Черненко
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Судья хочет отказать поручителю по иску, где он просил "задовольнити позов про визнання договору поруки припиненим" и "визнати договор № припиненим".

Судья говорит, что надо было просить такое "про визнання поруки такою, що припинена".

Читал много решений ВССУ где было так в иске у поручителя, но судья утверждает, что ВСУ говорит иначе, что только так надо "про визнання поруки такою, що припинена".

Вот в этом решении ВССУ есть два варианта, или ВСУ правильней?

 

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а за п. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення.

Получается что из-за такой ошибки дело будет проиграно?

Помогите разобраться.

Share this post


Link to post
Share on other sites

И ещё вопрос.

Кредитор заявил о сроке исковой давности, чтобы закрыли производство.

Поручитель подал иск на основании ч. 1 ст. 559 ЦК Украины (был увеличен % без его согласия).

Кредитор заявляет, что с момента увеличения % ставки прошло более 3-х лет, поэтому срок исковой давности истек.

Но на основании ч. 1 ст. 559 ЦКУ, как я понимаю, исковая довность не применяется, т.к. :

 

Таким чином, за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Но судья поддерживает мнение кредитора, и начинает обсуждение "исковой давности", т.е. просит доказательств того, что поручитель узнал о повышении % только сейчас, а не когда %% более 3-х лет назад повысились.

 

Что делать в таколй ситуации поручителю?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Судья хочет отказать поручителю по иску, где он просил "задовольнити позов про визнання договору поруки припиненим" и "визнати договор № припиненим".

Судья говорит, что надо было просить такое "про визнання поруки такою, що припинена".

Читал много решений ВССУ где было так в иске у поручителя, но судья утверждает, что ВСУ говорит иначе, что только так надо "про визнання поруки такою, що припинена".

Вот в этом решении ВССУ есть два варианта, или ВСУ правильней?

Получается что из-за такой ошибки дело будет проиграно?

Помогите разобраться.

 

Не могу уловить разницу между "про визнання договору поруки припиненим" и "про визнання поруки такою, що припинена".

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не могу уловить разницу между "про визнання договору поруки припиненим" и "про визнання поруки такою, що припинена".

Типа не договор надо визнати припиненим (нет такого типа защиты), а поруку.

Т.е. использовать не п.7, а п.1 ч.2 ст. 16 ЦКУ, о чем и вроде говорит ВСУ.

И получается, что если откажут по этой причине в иске, то и обжаловать не получится, т.к. мнение ВСУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что думают по этому поводу специалисты? Какой иск подавать, о признании поруки припиненой или договора поруки припиненим?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вопрос без ответа. Вывод один или нет ответа или нет специалистов способных дать ответ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что думают по этому поводу специалисты? Какой иск подавать, о признании поруки припиненой или договора поруки припиненим?

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6-69цс11)

 

У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1                 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 – 5, 11, 15, 31 ЦПК України)

Суд  обгрунтовано  виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності   останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема  у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

 Разом з тим,  помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України,  оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.


 


Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).


 


Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.


 


Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.


 


З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.


 


Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті        559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).


 


Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.


 


Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року.


http://reyestr.court.gov.ua/Review/42478230 


  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

В постанові  Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від

21 листопада 2012 р. у справі 6-134 цс12  визначена правова позиція ВСУ:

 

 ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

У разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. 

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. 

Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена
.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/92a099015538b35ac2257ac300517668?OpenDocument

 

    Така ж правова позиція  визначена  в постанові ВСУ від 12.10.2012р. в справі

 №6-112цс12. де ВСУ робить висновок:

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/63f253f3e4435187c2257aad00266a53?OpenDocument

 

  ВССУ константує:

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно виходив з того, що при збільшенні обсягу відповідальності поручителя без його згоди, в силу ч.1 ст. 559 ЦК України, договір поруки вважається припиненим з моменту збільшення обсягу відповідальності і вказане не потребує судового підтвердження. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116219  Ухвала ВССУ 14.12.2011

 

   ВССУ  визначає:

Зі змісту ч. 1 ст. 559 ЦК України випливає, що у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, порука припиняється безпосередньо в силу закону та не потребує додаткового підтвердження з боку кредитора, боржника або суду.  Ухвала ВССУ від 14.09.2011р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247255

 

В Постанові ВСУ від 7 листопада 2012р. в справі 6-129цс12  визначено:

 Згідно із ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 

Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. 

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки. 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/4820b8f53a405feec2257ab5002b11cf?OpenDocument

 

 

 

 

  Судова практика про визнання поруки припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦКУ в разі підвищення розміру процентів без згоди поручителя також однозначно визначена:

-Ухвала ВССУ від 11.07.2012р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25482261

-Постанова ВСУ від 05.12.2012р. в справі 6-147цс12 http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/2866855b22abd915c2257ad3004672f7?OpenDocument

-Ухвала ВСУ від 14.12.2011р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116219

-Ухвала ВСУ від 23.02.2011р http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008

-Ухвала ВССУ від 22.03.2012р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/22463637

-Рішення ВССУ від 12.04.2012р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23828661

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет, спасибо за такую обширную информацию, но к сожалению вопрос у меня остался.

По факту есть такое:

1. ВСУ говорит, что надо при основании по п.1 ст.559 применять в иске "про визнання поруки такою, що припинена".

2. ВССУ в многочисленных решениях пропускает эту позицию ВСУ и НЕ отклоняет иск если просят "про визнання договора поруки таким, що припинен."

 

т.к. у меня в иске 2-й вариант прошения, то судья советует подать заяву об оставлении иска без рассмотрения, что (как я понимаю) даст мне право подать иск снова. В противном случае судья в иске откажит и я повторно уже подать не смогу + потеряю безрезультатно свое время (с его слов).

 

Что бы Вы могли посоветовать для моего случая?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Снова перечитал две постановы ВСУ:

1. від 21 травня 2012 року № 6-69цс11

2. від 7 листопада 2012р. в справі 6-129цс12

 

и во-втором уже речь о правоотношениях, а не праве и, как я понимаю, применение "про визнання договора поруки таким, що припинен" уже не противоречит 1-ой позиции ВСУ.

Так или нет?

 

ПС. а если опираться на то, что 2-я позиция по дате позже, то она и есть правильная. Или я снова ошибаюсь?

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

ais

Лучше подайте новый иск ( Если нельзя изменить исковые требования в старом, подав уточняющий иск о признании поруки припиненою). Почитайте приведенные ниже решения и обратите внимание на коллегию в 1-м и 3-м решении. Так вот, в 1-м решении отказали по причине "нема такого способу захисту як визнання договору поруки припиненим", а в 3-м решении все ОК. Поэтому они умничают и сами не знают к чему придраться.

   По поводу исковой давности. Порука прекращается автоматически в силу закона ( как всходит Солнце в силу законов небесной механики). Если кредитор не согласен с Вашим утверждением о прекращении поруки, то Вы обращаетесь в суд для подтверждения факта прекращения поруки по причине наступления обстоятельств обусловленных законом для прекращения поруки (как за справкой в гидрометеоцентр о том что вчера Солнце взошло в 7ч.43 мин.). За подтверждением свершившегося факта прекращения поруки Вы можете обратиться и через 20 лет. На всякий случай можете написать банку заявление о том, что в силу таких-то обстоятельств Вы считаете поруку прекращенной и просить дать ответ с подтверждением этого в течении 10-ти дней. Если банк не согласен, то у Вас возник спор о котором Вы узнали из ответе банка. Пусть  с этого момента судья отсчитывает  ИД если ему так хочется.

 

                                                           Р І Ш Е Н Н Я

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2010 року                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

 суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л. І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі – ПАТ КБ) «Приватбанк», товариства з обмеженою відповідальністю ( далі – ТОВ) «Россель», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим,

 

в с т а н о в и л а :

 

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2007 року ним було укладено з банком договір поруки, за умовами якого він зобов’язався відповідати у повному обсязі за виконання ТОВ «Россель» зобов’язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року на суму 2 520 000 грн., 31 грудня 2008 року було укладено додаткову угоду до договору поруки щодо розміру процентів та відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором. У липні 2009 року йому стало відомо про те, що 4 липня 2007 року додатковою угодою між банком та ТОВ «Россель» було змінено графік погашення кредиту, внаслідок чого збільшився розмір процентів за кредитним договором на 867 462 грн.

 

Позивач просив визнати припиненим укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір поруки від 26 червня 2007 року та додаткову угоду від 31 грудня 2008 року до зазначеного договору поруки.

 

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим задоволено, у задоволенні позову до ТОВ «Россель» та ОСОБА_4 відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову і ухвалити нове рішення , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», суд виходив із того, що за додатковою угодою від 4 липня 2007 року до кредитного договору від 26 червня 2007 року відбулася зміна забезпеченого порукою зобов’язання, і такі обставини є підставою для припинення договору поруки.

 

Проте з такими висновками погодитись не можна.

 

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

 

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

 

Проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу й укладений між сторонами договір поруки. В іншому суді на розгляді знаходиться справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором поруки.

 

Однак суд наведене не врахував і ухвалив помилкове рішення.

 

В порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення закону і залишив рішення без змін.

 

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визнання договору поруки припиненим та відшкодування судових витрат підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові на підставі статті 341 ЦПК України.

 

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

 

в и р і ш и л а :

 

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

 

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим та стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» судових витрат скасувати.

 

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим відмовити.

 

Рішення оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   У Х В А Л А  

 

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

 14 липня 2010 року                                                                                     м. Київ  

 

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах   Верховного Суду України в складі: 

 

головуючого             Яреми А.Г.,  

 

суддів         Григор'євої Л.І.,         Данчука В.Г.,       Балюка М.І.,         Охрімчук Л.І.,-  

                                           

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро”, товариства з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” про припинення правовідносин поруки, договору поруки та визнання договору неукладеним  за касаційною скаргою  ОСОБА_3   на   рішення   апеляційного  суду м. Києва від  16 березня 2010 року,      

 

                встановила:  

 

  У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” (далі – ТОВ “Східнафтогаз”) та закрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Кредит-Дніпро” (далі – ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро”) уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів. Для забезпечення кредитного зобов’язання ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” цього ж дня уклав із позивачем договір поруки, відповідно до якого  зобов’язувався солідарно відповідати перед банком за зобов’язаннями ТОВ “Східнафтогаз”. 13  березня  2009  року  укладено договір про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року. Під   час   підписання   цього   договору  йому  стало  відомо,  що  раніше –  1   жовтня   2008   року –  ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” без погодження з ним внесені зміни до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до яких плата за користування кредитом збільшувалася  до  26  %,  а  у  разі  прострочення  повернення  кредиту – до  52 %. Посилаючись на те, що ці зміни не погоджувались з ним,  просив на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1 між ним, ТОВ “Східнафтогаз”  та публічним акціонерним товариством “Банк Кредит Дніпро”, визнати припиненим договір поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1, неукладеним договір від 13 березня 2009 року № 1 про внесення змін до договору поруки від  6 березня 2008 року № 060308-11/1; стягнути з відповідачів судові витрати.  

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено.  

 

Рішенням апеляційного  суду м. Києва від 16 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.  

 

   

 

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати  рішення апеляційного  суду  та  залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.    

 

  Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

 

  Судами   встановлено,  що 6  березня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро”   уклали   договір  про  надання  кредитної  лінії  в сумі  8 млн.  грн.  на   закупівлю   нафтопродуктів  строком  до  5   березня   2009 року (а.с. 15-19).  

 

Пунктами 1.3, 1.4 цього договору передбачено плату за користування кредитними ресурсами в розмірі 18 % річних та 36 % річних у разі прострочення повернення кредиту.  

 

  6 березня 2008 року ОСОБА_3, ТОВ “Східнафтогаз”  і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір поруки № 0603008-11/1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати за виконання зобов’язань боржником – ТОВ “Східнафтогаз” – за договором про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року  (а.с. 13-14).  

 

Так, відповідно до пп. 1.1, 1.3 договору в разі невиконання боржником указаних зобов’язань поручитель повинен погасити заборгованість за договором у тому самому обсязі та на тих самих умовах, що й боржник.  

 

Одночасно пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов’язок сторін погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості.  

 

Однак,  як установлено судом, 1 жовтня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір про внесення змін до  договору про надання кредитної лінії  від 6 березня 2008 року, відповідно до якого плата за користування кредитом збільшується до 26 %,  а  в  разі  прострочення  повернення  кредиту –  до  52 % (а.с. 11).  

 

13 березня 2009 року ТОВ “Східнафтогаз”, ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” та ОСОБА_3  підписали договір про внесення змін до договору поруки з урахуванням договору про внесення змін до кредитного договору від 1 жовтня 2008 року (а.с. 12).  

 

  Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внесення 1 жовтня 2008 року змін до кредитного договору, які збільшували розмір плати за користування кредитними коштами й обсяг відповідальності поручителя без погодження  цих змін із позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинило договір поруки та правовідносини сторін щодо поруки.  

 

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону.  

 

Так, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.  Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.  

 

  Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.  

 

  Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки.  

 

  Судами   встановлено,  що  поручитель  згідно  з  п. 1.3  договору  поруки від 6 березня 2008 року прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов’язання.  

 

 Згідно з п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року кредитор зобов’язується погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості.  

 

Оскільки 1 жовтня 2008 року боржник і кредитор без погодження з поручителем (п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року) змінили зобов’язання боржника в бік збільшення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого  висновку про  припинення  із  цього часу поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. 

 

Порука при цьому не зберігається й у тій частині зобов’язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов’язання.    

 

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 1 жовтня 2008 року у зв’язку з відсутністю  доказів  про   погодження з ним цих змін до їх внесення до договору  від  6  березня   2008  року,  ураховуючи,  що  відповідно  до    ч. 1   ст. 559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди з поручителем є самостійною підставою припинення правовідносин поруки, яка не вимагає укладення договору.  

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки повідомлення ОСОБА_3  про   зміни   до  договору від  6 березня 2008 року  листами  від  16  жовтня  2008  року, з  якими він був  ознайомлений 30 жовтня 2008 року, не свідчить про попереднє – до 1 жовтня 2008 року погодження з ним змін договору поруки, як того вимагає закон.  

 

  Крім   того, висновок  апеляційного   суду   про те,   що,   підписуючи  договір  від 13 березня 2009 року, ОСОБА_3 погодився зі збільшенням  відсоткової  ставки  за  користування кредитними коштами  за  договором   від  6  березня 2008 року та зі змінами до договору поруки, внесеними договором від 1 жовтня 2008 року, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором від 6 березня 2008 року на час підписання договору була припинена.  

 

  Так, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.  

 

За таких обставин підписання 13 березня 2009 року ОСОБА_3 змін   до  договору  поруки  від  6 березня  2008 року,  укладеного  на  строк  до  5 березня 2009 року,  дія  якого  фактично  припинена  1  жовтня  2008  року  на  підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України,  не свідчить про відновлення дії договору поруки від 6 березня 2008 року зі змінами від 1 жовтня 2008 року.  

 

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові  ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.  

 

Що стосується судових рішень у частині позову ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору № 1 від 13 березня 2009 року, то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, заявляючи вимоги про визнання договору  неукладеним,  позивач  фактично посилався  на  його  невідповідність  вимогам ст. ст. 203, 628, 553 ЦК України, які регулюють питання недійсності правочинів.  

 

  За таких обставин з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України та виходячи з диспозитивності судового процесу, суд, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, повинен був уточнити зміст і підстави позовних вимог у цій частині та ухвалити відповідні рішення.  

 

                 

 

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

 

   

 

    ухвалила:  

 

  Касаційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити частково.  

 

Рішення   апеляційного  суду м. Києва від  16 березня 2010 року в частині відмови   в  позові  ОСОБА_3  про  припинення  поруки  за  договором від 6 березня 2008 року       скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року.  

 

Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року та рішення Печерського районного  суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині визнання неукладеним договору від 13 березня 2009 року скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.  

 

   

 

Ухвала оскарженню не підлягає.  

 

   

 

  Головуючий           А.Г. Ярема  

 

  Судді:             Л.І. Григор’єва     М.І. Балюк             В.Г. Данчук      Л.І. Охрімчук 

 

 

 

 

 

 

                                                           У Х В А Л А  

                                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

 

23 лютого 2011 року                                                                                          м. Київ  

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах   Верховного Суду України в складі:  

 головуючого         Яреми А.Г.,  

суддів:                   Григор'євої Л.І.,    Романюка Я.М.,    Охрімчук Л.І.,     Сеніна Ю.Л.,  

 

  розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк”, відкритого акціонерного товариства “Санаторій Аквадар”, товариства з обмеженою відповідальністю “Регламент”, третя особа – ОСОБА_4, про припинення дії договору поруки та скасування обтяжень з майна, за касаційною скаргою  ОСОБА_3 на рішення апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року,      

 

    встановила:  

 

  У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що закрите акціонерне товариство “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство  “ВТБ Банк” (далі – ВАТ “ВТБ Банк”), уклав з відкритим акціонерним товариством “Санаторій Аквадар” (далі – ВАТ “Санаторій “Аквадар”) та товариством з обмеженою відповідальністю “Регламент” (далі – ТОВ “Регламент”) договори про надання мультивалютної відкличної кредитної лінії.      

 

30 червня 2006 року та 25 липня 207 року уклав з ВАТ “ВТБ Банк”  договори іпотеки, за якими  для забезпечення виконання зазначених кредитних договорів передав в іпотеку земельні ділянки площею 0, 08 га, 0, 6 га, 0, 5246 га та розташований на цих земельних ділянках будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.  

 

Вказував, що ТОВ “Регламент” виконав свої зобов’язання за кредитним договором, однак банк не зняв обтяження на предмет іпотеки.  

 

Крім того, без погодження з ним, як з майновим поручителем, ВАТ “ВТБ Банк” уклав з ВАТ “Санаторій “Аквадар” додаткові угоди до кредитного договору від 27 червня 2006 року, за якими збільшувалась сума кредитної угоди та відсотки за користування кредитом, у зв’язку з чим збільшився обсяг його відповідальність як майнового поручителя. Просив визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки від 30 червня 2006 року та звільнити від обтяження заставне майно.  

 

  Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.  

 

Рішенням апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.  

  

У   поданій   до   Верховного   Суду  України  касаційній  скарзі ОСОБА_3 просить скасувати  рішення апеляційного  суду  та  залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.    

 

    Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення”  Закону  України  від 7 липня 2010 року № 2453-VІ   “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.  

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду у порядку, передбаченому  Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року   .      

 

  Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

 

  Судами встановлено, що 27 червня 2006 року ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є ВАТ “ВТБ Банк” та ВАТ “Санаторій Аквадар” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної лінії відкличної кредитної лінії № 10-0604/250К, (а.с. 23-27), до якого вносилися такі зміни:  

 

     -   до п. 1.3.1 і п. 1.3.2 щодо заставної вартості трьох земельних ділянок та будинку, які належать ОСОБА_3 (договір № 1 від 11 січня 2007 року) (а.с. 28);  

 

-     збільшено термін погашення кредиту з 24 червня 2011 року до 29 червня 2012 року (договір № 2 від 25 липня 2007 року) ;  

 

-     збільшені відсотки за користування кредитом з 17% до 20% річних у гривні  та  з  13%  до  13,5%  річних  у   доларах  США   (договір  № 4  від  25 вересня 2007 року) (а.с. 31);  

 

-     збільшена  сума  кредиту   з  9 090 000  грн.  до  1 500 000  доларів  США  та  922 500  грн.  79  коп. (договір  № 5  від  18  листопада  2008  року)  

 

(а.с. 32-33).  

 

  27 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/251К.  

 

30 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”)  та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким останній виступає майновим поручителем ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент” за виконання зобов’язань, передбачених кредитними договорами № 10-0604/250К і № 10-0604/251К від 27 червня 2006 року (а.с. 13-19).  

 

Цим договором   забезпечувалось   виконання   зобов’язань    в   межах максимального   ліміту   заборгованості   за    договором     № 10-0604/251К   –  6 565 000 грн. з кінцевим терміном повернення до 26 червня 2007 року  та  за  договором № 10-0604/250К –  у  межах  ліміту  9 090 000 грн.  зі  строком  повернення  до 24 червня 2011 року.  

 

 Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань боржниками –  ВАТ “Санаторій  Аквадар” та ТОВ “Регламент” ОСОБА_3 передав в іпотеку три  земельні  ділянки  площею  0, 08 га,  0, 60 га  та  0, 5246 га,  розташовані  в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області та будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.    

 

  25 липня 2007 року ЗАТ “Внєшторгбанк” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання невідновлювальної  відкличної кредитної лінії № 10-0604/308К, для забезпечення виконання, якого Банк та ОСОБА_3 уклали 25 липня 2007 року іпотечний договір в межах максимального ліміту заборгованості 7 075 000 грн.  зі   троком  погашення  до 1 липня 2010 року,  за  яким  в  іпотеку  передане  те  ж  саме  нерухоме  майно (а.с. 36-77).  

 

ТОВ “Регламент” свої зобов’язання за кредитним кредитними договорами  № 10-0604/251К  від  27 червня 2006 року  та  № 10-0604/308К  від 25 липня 2007 року виконало.  

 

ВАТ     “Санаторій Аквадар”      своїх     зобов’язань      за      договором   № 10-0604/250К від 27 червня 2006 року не виконало.  

 

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу припинення договору поруки від 30 червня 2006 року за зобов’язаннями ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент”.  

 

Пунктом 9.2 договору іпотеки від 30 червня 2006 року передбачено, що всі зміни та доповнення до нього можуть бути оформлені за погодженням сторін та підлягають нотаріальному посвідченню.  

 

Встановлено, що зміни чи доповнення до зазначеного договору сторонами не вносилися.  

 

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.  

 

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.  

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.  

 

За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.  

 

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.   

 

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.  

 

Порука припиняється в тому випадку, коли поручитель не надав згоди на такі зміни основного зобов’язання.  

 

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про припинення договору поруки від 30 червня 2006 року в частині боржника ВАТ “Санаторій Аквадар” та звільнення майна від обтяжень, передбачених цим договором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту зміни основного зобов’язання без згоди майнового поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності.  

 

Що стосується договору поруки в частині зобов’язання ТОВ “Регламент”, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв’язку з виконанням товариством основного зобов’язання, забезпеченого порукою, припиняється дія поруки.  

 

Так, судом правильно встановлено, що додаткові угоди до кредитного договору № 10-0604/250К щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку погашення кредиту та суми кредиту укладалися банком з боржником – ВАТ “Санаторій Аквадар”, без участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для припинення поруки.  

 

Дані про те, що ОСОБА_3 як майновий поручитель, повідомлявся про зміни умов договору кредиту і давав на це згоду, в матеріалах справи відсутні.  

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про  відмову  в  позові,  апеляційний  суд  неправильно   витлумачив     норму   ч. 1 ст. 559 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що зміна умов договору кредитування не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.  

 

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення ухвалене згідно із законом, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.  

 

  Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

 

ухвалила:  

 

  Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

 

   Рішення апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року.  

   

 

Ухвала оскарженню не підлягає.  

   

  Головуючий         А.Г. Ярема  

 

  Судді:                   Л.І. Григор’єва    Л.І. Охрімчук     Я.М. Романюк   Ю.Л. Сенін 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот мое решение. В иске я указал: "Визнати поруку припиненою"

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783768

 

Ухвала

Іменем   України

14 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:  

Ткачука О.С.                      Висоцької В.С.                                                 Колодійчука В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного того ж числа між публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_6, він уклав із банком договір поруки. З 26 серпня 2008 року банк без його письмової згоди збільшив відсоткову ставку за кредитом. Ураховуючи викладене, позивач просив відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати договір поруки припиненим.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня 2013 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року рішення місцевого суду скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 31 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «Універсал Банк», такою, що припинена з 10 січня 2009 року. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що банк без згоди поручителя, що є порушенням п. 2.1 договору поруки, з 26 серпня 2008 року збільшив відсоткову ставку за кредитом з 11,5 % до 13,5 %, що згідно з ч. 1ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Посилання касаційної скарги на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2011 року таке підвищення відсоткової ставки визнано незаконним, а банк зобов'язано перерахувати відсоткову ставку є підтвердженням порушення ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки порука припиняється з дня підвищення відсоткової ставки без згоди поручителя. Визнання незаконними дій банка із цього приводу правового значення не має.

Твердження касаційної скарги про дотримання банком п. 5.1 кредитного договору щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки може бути обґрунтуванням лише щодо позичальника, але не фінансового поручителя.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Ткачук О.С.                       Висоцька В.С.                                              Колодійчук В.М.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783768

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет, ещё раз спасибо за инфу и совет.

Скорее всего так и надо сделать (отказаться от старого иска и подать новый).

Хотя с другой стороны, при таком раскладе (основания разные и буду просить другое), эти иски один другому не мешают. Да и за 1-й все равно уплочено - можно и не отказываться от него. Даже если откажут, то может в мотивировочной части скажут, что порука припинена. В вобщем будет что то типа "кашу маслом не испортишь"(с)

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет ))))))

ТС - визнання поруки припиненою.

Внеси уточнения в иск, это не проблема, если судя еще не ушел в совещательную комнату.

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет ))))))

ТС - визнання поруки припиненою.

Внеси уточнения в иск, это не проблема, если судя еще не ушел в совещательную комнату.

Когда на 1-м заседании неожиданно возник вопрос о неправильности формулировки в просительной части и что в иске надо по этой причине отказать, я сразу заявил о желании внести уточнение, но ответчик (кредитор), и судья ему вторил, сказали, что это уже не возможно, т.к. уже началось рассмотрение по сути. Хотя судья и перенес заседание, чтобы ответчик подал доказательства (позицию ВСУ) по этому вопросу.

 

Obelix, а как можно все-таки внести уточнения в просительную часть иска и сформулировать фразу в соответствии с позицией ВСУ?

Поделитесь пожалуйста опытом (советом).

 

ПС. Кроме как подать "пояснення" по этому поводу (т.е. сказать, что я на самом деле имел ввиду "визнання поруки припиненою") ничего больше на ум не приходит.

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

ais

Лучше подайте новый иск ( Если нельзя изменить исковые требования в старом, подав уточняющий иск о признании поруки припиненою). Почитайте приведенные ниже решения и обратите внимание на коллегию в 1-м и 3-м решении. Так вот, в 1-м решении отказали по причине "нема такого способу захисту як визнання договору поруки припиненим", а в 3-м решении все ОК. Поэтому они умничают и сами не знают к чему придраться.

   По поводу исковой давности. Порука прекращается автоматически в силу закона ( как всходит Солнце в силу законов небесной механики). Если кредитор не согласен с Вашим утверждением о прекращении поруки, то Вы обращаетесь в суд для подтверждения факта прекращения поруки по причине наступления обстоятельств обусловленных законом для прекращения поруки (как за справкой в гидрометеоцентр о том что вчера Солнце взошло в 7ч.43 мин.). За подтверждением свершившегося факта прекращения поруки Вы можете обратиться и через 20 лет. На всякий случай можете написать банку заявление о том, что в силу таких-то обстоятельств Вы считаете поруку прекращенной и просить дать ответ с подтверждением этого в течении 10-ти дней. Если банк не согласен, то у Вас возник спор о котором Вы узнали из ответе банка. Пусть  с этого момента судья отсчитывает  ИД если ему так хочется.

 

                                                           Р І Ш Е Н Н Я

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2010 року                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

 суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л. І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі – ПАТ КБ) «Приватбанк», товариства з обмеженою відповідальністю ( далі – ТОВ) «Россель», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим,

 

в с т а н о в и л а :

 

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2007 року ним було укладено з банком договір поруки, за умовами якого він зобов’язався відповідати у повному обсязі за виконання ТОВ «Россель» зобов’язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року на суму 2 520 000 грн., 31 грудня 2008 року було укладено додаткову угоду до договору поруки щодо розміру процентів та відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором. У липні 2009 року йому стало відомо про те, що 4 липня 2007 року додатковою угодою між банком та ТОВ «Россель» було змінено графік погашення кредиту, внаслідок чого збільшився розмір процентів за кредитним договором на 867 462 грн.

 

Позивач просив визнати припиненим укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір поруки від 26 червня 2007 року та додаткову угоду від 31 грудня 2008 року до зазначеного договору поруки.

 

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим задоволено, у задоволенні позову до ТОВ «Россель» та ОСОБА_4 відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову і ухвалити нове рішення , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

 

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», суд виходив із того, що за додатковою угодою від 4 липня 2007 року до кредитного договору від 26 червня 2007 року відбулася зміна забезпеченого порукою зобов’язання, і такі обставини є підставою для припинення договору поруки.

 

Проте з такими висновками погодитись не можна.

 

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

 

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

 

Проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу й укладений між сторонами договір поруки. В іншому суді на розгляді знаходиться справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором поруки.

 

Однак суд наведене не врахував і ухвалив помилкове рішення.

 

В порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення закону і залишив рішення без змін.

 

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визнання договору поруки припиненим та відшкодування судових витрат підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові на підставі статті 341 ЦПК України.

 

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

 

в и р і ш и л а :

 

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

 

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим та стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» судових витрат скасувати.

 

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим відмовити.

 

Рішення оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   У Х В А Л А  

 

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

 14 липня 2010 року                                                                                     м. Київ  

 

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах   Верховного Суду України в складі: 

 

головуючого             Яреми А.Г.,  

 

суддів         Григор'євої Л.І.,         Данчука В.Г.,       Балюка М.І.,         Охрімчук Л.І.,-  

                                           

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро”, товариства з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” про припинення правовідносин поруки, договору поруки та визнання договору неукладеним  за касаційною скаргою  ОСОБА_3   на   рішення   апеляційного  суду м. Києва від  16 березня 2010 року,      

 

                встановила:  

 

  У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” (далі – ТОВ “Східнафтогаз”) та закрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Кредит-Дніпро” (далі – ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро”) уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів. Для забезпечення кредитного зобов’язання ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” цього ж дня уклав із позивачем договір поруки, відповідно до якого  зобов’язувався солідарно відповідати перед банком за зобов’язаннями ТОВ “Східнафтогаз”. 13  березня  2009  року  укладено договір про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року. Під   час   підписання   цього   договору  йому  стало  відомо,  що  раніше –  1   жовтня   2008   року –  ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” без погодження з ним внесені зміни до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до яких плата за користування кредитом збільшувалася  до  26  %,  а  у  разі  прострочення  повернення  кредиту – до  52 %. Посилаючись на те, що ці зміни не погоджувались з ним,  просив на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1 між ним, ТОВ “Східнафтогаз”  та публічним акціонерним товариством “Банк Кредит Дніпро”, визнати припиненим договір поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1, неукладеним договір від 13 березня 2009 року № 1 про внесення змін до договору поруки від  6 березня 2008 року № 060308-11/1; стягнути з відповідачів судові витрати.  

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено.  

 

Рішенням апеляційного  суду м. Києва від 16 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.  

 

   

 

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати  рішення апеляційного  суду  та  залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.    

 

  Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

 

  Судами   встановлено,  що 6  березня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро”   уклали   договір  про  надання  кредитної  лінії  в сумі  8 млн.  грн.  на   закупівлю   нафтопродуктів  строком  до  5   березня   2009 року (а.с. 15-19).  

 

Пунктами 1.3, 1.4 цього договору передбачено плату за користування кредитними ресурсами в розмірі 18 % річних та 36 % річних у разі прострочення повернення кредиту.  

 

  6 березня 2008 року ОСОБА_3, ТОВ “Східнафтогаз”  і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір поруки № 0603008-11/1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати за виконання зобов’язань боржником – ТОВ “Східнафтогаз” – за договором про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року  (а.с. 13-14).  

 

Так, відповідно до пп. 1.1, 1.3 договору в разі невиконання боржником указаних зобов’язань поручитель повинен погасити заборгованість за договором у тому самому обсязі та на тих самих умовах, що й боржник.  

 

Одночасно пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов’язок сторін погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості.  

 

Однак,  як установлено судом, 1 жовтня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір про внесення змін до  договору про надання кредитної лінії  від 6 березня 2008 року, відповідно до якого плата за користування кредитом збільшується до 26 %,  а  в  разі  прострочення  повернення  кредиту –  до  52 % (а.с. 11).  

 

13 березня 2009 року ТОВ “Східнафтогаз”, ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” та ОСОБА_3  підписали договір про внесення змін до договору поруки з урахуванням договору про внесення змін до кредитного договору від 1 жовтня 2008 року (а.с. 12).  

 

  Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внесення 1 жовтня 2008 року змін до кредитного договору, які збільшували розмір плати за користування кредитними коштами й обсяг відповідальності поручителя без погодження  цих змін із позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинило договір поруки та правовідносини сторін щодо поруки.  

 

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону.  

 

Так, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.  Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.  

 

  Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.  

 

  Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки.  

 

  Судами   встановлено,  що  поручитель  згідно  з  п. 1.3  договору  поруки від 6 березня 2008 року прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов’язання.  

 

 Згідно з п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року кредитор зобов’язується погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості.  

 

Оскільки 1 жовтня 2008 року боржник і кредитор без погодження з поручителем (п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року) змінили зобов’язання боржника в бік збільшення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого  висновку про  припинення  із  цього часу поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. 

 

Порука при цьому не зберігається й у тій частині зобов’язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов’язання.    

 

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 1 жовтня 2008 року у зв’язку з відсутністю  доказів  про   погодження з ним цих змін до їх внесення до договору  від  6  березня   2008  року,  ураховуючи,  що  відповідно  до    ч. 1   ст. 559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди з поручителем є самостійною підставою припинення правовідносин поруки, яка не вимагає укладення договору.  

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки повідомлення ОСОБА_3  про   зміни   до  договору від  6 березня 2008 року  листами  від  16  жовтня  2008  року, з  якими він був  ознайомлений 30 жовтня 2008 року, не свідчить про попереднє – до 1 жовтня 2008 року погодження з ним змін договору поруки, як того вимагає закон.  

 

  Крім   того, висновок  апеляційного   суду   про те,   що,   підписуючи  договір  від 13 березня 2009 року, ОСОБА_3 погодився зі збільшенням  відсоткової  ставки  за  користування кредитними коштами  за  договором   від  6  березня 2008 року та зі змінами до договору поруки, внесеними договором від 1 жовтня 2008 року, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором від 6 березня 2008 року на час підписання договору була припинена.  

 

  Так, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.  

 

За таких обставин підписання 13 березня 2009 року ОСОБА_3 змін   до  договору  поруки  від  6 березня  2008 року,  укладеного  на  строк  до  5 березня 2009 року,  дія  якого  фактично  припинена  1  жовтня  2008  року  на  підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України,  не свідчить про відновлення дії договору поруки від 6 березня 2008 року зі змінами від 1 жовтня 2008 року.  

 

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові  ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.  

 

Що стосується судових рішень у частині позову ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору № 1 від 13 березня 2009 року, то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, заявляючи вимоги про визнання договору  неукладеним,  позивач  фактично посилався  на  його  невідповідність  вимогам ст. ст. 203, 628, 553 ЦК України, які регулюють питання недійсності правочинів.  

 

  За таких обставин з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України та виходячи з диспозитивності судового процесу, суд, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, повинен був уточнити зміст і підстави позовних вимог у цій частині та ухвалити відповідні рішення.  

 

                 

 

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

 

   

 

    ухвалила:  

 

  Касаційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити частково.  

 

Рішення   апеляційного  суду м. Києва від  16 березня 2010 року в частині відмови   в  позові  ОСОБА_3  про  припинення  поруки  за  договором від 6 березня 2008 року       скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року.  

 

Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року та рішення Печерського районного  суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині визнання неукладеним договору від 13 березня 2009 року скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.  

 

   

 

Ухвала оскарженню не підлягає.  

 

   

 

  Головуючий           А.Г. Ярема  

 

  Судді:             Л.І. Григор’єва     М.І. Балюк             В.Г. Данчук      Л.І. Охрімчук 

 

 

 

 

 

 

                                                           У Х В А Л А  

                                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

 

23 лютого 2011 року                                                                                          м. Київ  

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах   Верховного Суду України в складі:  

 головуючого         Яреми А.Г.,  

суддів:                   Григор'євої Л.І.,    Романюка Я.М.,    Охрімчук Л.І.,     Сеніна Ю.Л.,  

 

  розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк”, відкритого акціонерного товариства “Санаторій Аквадар”, товариства з обмеженою відповідальністю “Регламент”, третя особа – ОСОБА_4, про припинення дії договору поруки та скасування обтяжень з майна, за касаційною скаргою  ОСОБА_3 на рішення апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року,      

 

    встановила:  

 

  У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що закрите акціонерне товариство “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство  “ВТБ Банк” (далі – ВАТ “ВТБ Банк”), уклав з відкритим акціонерним товариством “Санаторій Аквадар” (далі – ВАТ “Санаторій “Аквадар”) та товариством з обмеженою відповідальністю “Регламент” (далі – ТОВ “Регламент”) договори про надання мультивалютної відкличної кредитної лінії.      

 

30 червня 2006 року та 25 липня 207 року уклав з ВАТ “ВТБ Банк”  договори іпотеки, за якими  для забезпечення виконання зазначених кредитних договорів передав в іпотеку земельні ділянки площею 0, 08 га, 0, 6 га, 0, 5246 га та розташований на цих земельних ділянках будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.  

 

Вказував, що ТОВ “Регламент” виконав свої зобов’язання за кредитним договором, однак банк не зняв обтяження на предмет іпотеки.  

 

Крім того, без погодження з ним, як з майновим поручителем, ВАТ “ВТБ Банк” уклав з ВАТ “Санаторій “Аквадар” додаткові угоди до кредитного договору від 27 червня 2006 року, за якими збільшувалась сума кредитної угоди та відсотки за користування кредитом, у зв’язку з чим збільшився обсяг його відповідальність як майнового поручителя. Просив визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки від 30 червня 2006 року та звільнити від обтяження заставне майно.  

 

  Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.  

 

Рішенням апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.  

  

У   поданій   до   Верховного   Суду  України  касаційній  скарзі ОСОБА_3 просить скасувати  рішення апеляційного  суду  та  залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.    

 

    Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення”  Закону  України  від 7 липня 2010 року № 2453-VІ   “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.  

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду у порядку, передбаченому  Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року   .      

 

  Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

 

  Судами встановлено, що 27 червня 2006 року ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є ВАТ “ВТБ Банк” та ВАТ “Санаторій Аквадар” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної лінії відкличної кредитної лінії № 10-0604/250К, (а.с. 23-27), до якого вносилися такі зміни:  

 

     -   до п. 1.3.1 і п. 1.3.2 щодо заставної вартості трьох земельних ділянок та будинку, які належать ОСОБА_3 (договір № 1 від 11 січня 2007 року) (а.с. 28);  

 

-     збільшено термін погашення кредиту з 24 червня 2011 року до 29 червня 2012 року (договір № 2 від 25 липня 2007 року) ;  

 

-     збільшені відсотки за користування кредитом з 17% до 20% річних у гривні  та  з  13%  до  13,5%  річних  у   доларах  США   (договір  № 4  від  25 вересня 2007 року) (а.с. 31);  

 

-     збільшена  сума  кредиту   з  9 090 000  грн.  до  1 500 000  доларів  США  та  922 500  грн.  79  коп. (договір  № 5  від  18  листопада  2008  року)  

 

(а.с. 32-33).  

 

  27 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/251К.  

 

30 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”)  та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким останній виступає майновим поручителем ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент” за виконання зобов’язань, передбачених кредитними договорами № 10-0604/250К і № 10-0604/251К від 27 червня 2006 року (а.с. 13-19).  

 

Цим договором   забезпечувалось   виконання   зобов’язань    в   межах максимального   ліміту   заборгованості   за    договором     № 10-0604/251К   –  6 565 000 грн. з кінцевим терміном повернення до 26 червня 2007 року  та  за  договором № 10-0604/250К –  у  межах  ліміту  9 090 000 грн.  зі  строком  повернення  до 24 червня 2011 року.  

 

 Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань боржниками –  ВАТ “Санаторій  Аквадар” та ТОВ “Регламент” ОСОБА_3 передав в іпотеку три  земельні  ділянки  площею  0, 08 га,  0, 60 га  та  0, 5246 га,  розташовані  в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області та будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.    

 

  25 липня 2007 року ЗАТ “Внєшторгбанк” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання невідновлювальної  відкличної кредитної лінії № 10-0604/308К, для забезпечення виконання, якого Банк та ОСОБА_3 уклали 25 липня 2007 року іпотечний договір в межах максимального ліміту заборгованості 7 075 000 грн.  зі   троком  погашення  до 1 липня 2010 року,  за  яким  в  іпотеку  передане  те  ж  саме  нерухоме  майно (а.с. 36-77).  

 

ТОВ “Регламент” свої зобов’язання за кредитним кредитними договорами  № 10-0604/251К  від  27 червня 2006 року  та  № 10-0604/308К  від 25 липня 2007 року виконало.  

 

ВАТ     “Санаторій Аквадар”      своїх     зобов’язань      за      договором   № 10-0604/250К від 27 червня 2006 року не виконало.  

 

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу припинення договору поруки від 30 червня 2006 року за зобов’язаннями ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент”.  

 

Пунктом 9.2 договору іпотеки від 30 червня 2006 року передбачено, що всі зміни та доповнення до нього можуть бути оформлені за погодженням сторін та підлягають нотаріальному посвідченню.  

 

Встановлено, що зміни чи доповнення до зазначеного договору сторонами не вносилися.  

 

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.  

 

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.  

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.  

 

За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.  

 

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.   

 

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.  

 

Порука припиняється в тому випадку, коли поручитель не надав згоди на такі зміни основного зобов’язання.  

 

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про припинення договору поруки від 30 червня 2006 року в частині боржника ВАТ “Санаторій Аквадар” та звільнення майна від обтяжень, передбачених цим договором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту зміни основного зобов’язання без згоди майнового поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності.  

 

Що стосується договору поруки в частині зобов’язання ТОВ “Регламент”, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв’язку з виконанням товариством основного зобов’язання, забезпеченого порукою, припиняється дія поруки.  

 

Так, судом правильно встановлено, що додаткові угоди до кредитного договору № 10-0604/250К щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку погашення кредиту та суми кредиту укладалися банком з боржником – ВАТ “Санаторій Аквадар”, без участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для припинення поруки.  

 

Дані про те, що ОСОБА_3 як майновий поручитель, повідомлявся про зміни умов договору кредиту і давав на це згоду, в матеріалах справи відсутні.  

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про  відмову  в  позові,  апеляційний  суд  неправильно   витлумачив     норму   ч. 1 ст. 559 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що зміна умов договору кредитування не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.  

 

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення ухвалене згідно із законом, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.  

 

  Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України  

 

ухвалила:  

 

  Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

 

   Рішення апеляційного  суду Київської області від 15 вересня 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року.  

   

 

Ухвала оскарженню не підлягає.  

   

  Головуючий         А.Г. Ярема  

 

  Судді:                   Л.І. Григор’єва    Л.І. Охрімчук     Я.М. Романюк   Ю.Л. Сенін 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008

Алпет-эти решения это старье.

 

Можно воспользоваться поиском и посмотреть, что суды без проблем прекращают договор поручительства.

Мне еще не разу не отказали в связи с тем, что в иске просили прекратить договор поручительства, а не просто поручительства.

Только моих решений порядка 10 на форуме, поищите при желании.

Советую посмотреть более новую практику ВСУ 2014-2015 годов, в большинстве случаев она положительная именно по требованию о прекращении договора поручительства, хотя и по прекращению поручительства тоже хватает.

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет, спасибо за такую обширную информацию, но к сожалению вопрос у меня остался.

По факту есть такое:

1. ВСУ говорит, что надо при основании по п.1 ст.559 применять в иске "про визнання поруки такою, що припинена".

2. ВССУ в многочисленных решениях пропускает эту позицию ВСУ и НЕ отклоняет иск если просят "про визнання договора поруки таким, що припинен."

 

т.к. у меня в иске 2-й вариант прошения, то судья советует подать заяву об оставлении иска без рассмотрения, что (как я понимаю) даст мне право подать иск снова. В противном случае судья в иске откажит и я повторно уже подать не смогу + потеряю безрезультатно свое время (с его слов).

 

Что бы Вы могли посоветовать для моего случая?

 

Я советую оставлять иск так.

Если Вам и откажут все три инстанции, в чем я очень сильно сомневаюсь, то переподадите заново, у Вас будет новый предмет иска.

Share this post


Link to post
Share on other sites

АлПет ))))))

ТС - визнання поруки припиненою.

Внеси уточнения в иск, это не проблема, если судя еще не ушел в совещательную комнату.

 

В чем проблема?

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7951&page=1

 

Посилаючись на пропущення Банком як шестимісячного строку звернення до поручителя з вимогою про погашення боргу, так і шестимісячного строку звернення до суду з позовом до нього, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений 22 травня 2008 року між Банком та ним, припиненим та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

 

Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати поруку за договором укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 22 травня 2008 року НОМЕР_1 припиненою. 

 

Помойму ищите проблему там, гдее ее нет.

Если в 2010-2011 годах, еще можно было получить отказ на основании того, что Вы подали иск о прекращении договора поручительства, а не не самого поручительства, то за последнии 2-3 года, я не разу не столкнулся с отказами по подобным основаниям.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7899&hl=

 

У жовтні 2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до суду із зустрічними позовами до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання договорів поруки припиненими

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7542&hl=

Визнати припиненим договір поруки № 47440 від 5 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7348&hl=

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2014 року,

 

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7096&hl=

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7087&hl=

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року,

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7006&hl=

 

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року,

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7004&hl=Позовні вимоги ОСОБА_7 до КС «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, задоволено.

Визнано договір поруки від 23 червня 2008 року № 01/06-02/01, укладений між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_7, таким, що припинив свою дію. Вирішено питання про стягнення судового збору.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6993&hl=

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області              від 06 березня 2014 року, -

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6989&hl=

 

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4  про стягнення заборгованості за кредитним договором  та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року,

 

 

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6988&hl=

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим

 

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6662&hl=розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року,

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3186&page=3#entry164970

 

Визнати такою, що припинилася, поруку встановлену Договором поруки №20/Ц/08/Ф, який було укладено 19 лютого 2008 року між ОСОБА_3, Акціонерним банком „Брокбізнесбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Брокбізнесбанк") та ОСОБА_6.

 

Суть не меняется.

Мое мнение, что более правильно и комплексно признавать договор поручительства прекращенным, а не просто поручительство.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вопрос без ответа. Вывод один или нет ответа или нет специалистов способных дать ответ.

 

Или нужно учитывать, что специалисты заняты и у них не всегда есть время дать ответ.

 

Обое формулировок признания обязательства поручителя прекращенными имеют право на жизнь.

и по обоим формулировкам есть и Постановления ВСУ и не одно определение ВССУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Типа не договор надо визнати припиненим (нет такого типа защиты), а поруку.

Т.е. использовать не п.7, а п.1 ч.2 ст. 16 ЦКУ, о чем и вроде говорит ВСУ.

И получается, что если откажут по этой причине в иске, то и обжаловать не получится, т.к. мнение ВСУ.

 

Как раз получиться обжаловать ВСУ, так как есть очень много поставновлений ВСУ, где ВСУ соглашается, что можно признавать прекращенным договор поручительства.

Share this post


Link to post
Share on other sites

И ещё вопрос.

Кредитор заявил о сроке исковой давности, чтобы закрыли производство.

Поручитель подал иск на основании ч. 1 ст. 559 ЦК Украины (был увеличен % без его согласия).

Кредитор заявляет, что с момента увеличения % ставки прошло более 3-х лет, поэтому срок исковой давности истек.

Но на основании ч. 1 ст. 559 ЦКУ, как я понимаю, исковая довность не применяется, т.к. :

Но судья поддерживает мнение кредитора, и начинает обсуждение "исковой давности", т.е. просит доказательств того, что поручитель узнал о повышении % только сейчас, а не когда %% более 3-х лет назад повысились.

 

Что делать в таколй ситуации поручителю?

 

Когда он реально мог узнать о повышении процетной ставки под розпись?

Я думаю, только получив иск кредитора, к которому был приложен расчет задолженности исходя из которого было видно, что процентная ставка увеличена.

Когда был получен иск?

когда был подан иск о прекращении поручительства?

 

П.с.Судья-сволочь и играет на стороне кредитора, это нужно учитывать при выстраивании своей тактике.

Также необходимо понимание, что в первой инстанции все не закончиться.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не могу уловить разницу между "про визнання договору поруки припиненим" и "про визнання поруки такою, що припинена".

 

Это по сути одно и тоже, но по моему мнение: признание договора поручительства включает в себя признание поручительства прекращенным.

Поэтому просим шире.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/5047/18
      Провадження № 14-570цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року, постановлену суддею Перекупкою І. Г., і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С. у справі за позовом ОСОБА_1 , яку представляє ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради про визнання договору поруки недійсним та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду міста Житомира із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради (далі - КП «Центральна районна аптека № 118»), вважаючи, що оскаржуваним договором поруки порушені її права як споживача, захищені Законом України «Про захист прав споживачів» та статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки її неналежним чином було проінформовано про умови договору поруки.
      2. 14 грудня 2015 року, за твердженням позивачки між КП «Центральна районна аптека № 118» та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір шляхом приєднання КП «Центральна районна аптека № 118» до публічного договору в мережі Інтернет. Цей договір укладений між юридичними особами. На забезпечення виконання КП «Центральна районна аптека № 118» зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» 07 квітня 2016 року укладений договір поруки, згідно з яким вона виступила поручителем за виконання КП «Центральна районна аптека № 118» своїх зобов`язань за відповідним кредитним договором на суму 10 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, провадження у цій цивільній справі закрито.
      4. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що розгляд спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо його сторонами є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці, належить до компетенції господарських судів.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу за належною підсудністю на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи та дійшли помилкових висновків, оскільки ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 27 квітня 2018 року встановлено, що позовна заява позивачки відповідає вимогам статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справа призначена до розгляду судом загальної юрисдикції. Позивачка не є суб`єктом підприємницької діяльності, тому з урахуванням предмета позову вибрала спосіб захисту порушеного права шляхом подання позовної заяви в межах цивільного судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі № 295/5047/18.
      8. У червні 2019 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало заперечення на касаційну скаргу, вважаючи її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення обґрунтованими та законними, такими, що мають бути залишені без змін.
      9. 18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 жовтня 2019 року прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      12. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      13. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      14. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      15. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      16. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      17. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      19. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      20. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      21. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      22. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
      23. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      24. До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      25. Аналогічного висновку щодо суб`єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких фізичною особою оспорюється похідне зобов`язання від основного зобов`язання, яке виникло між двома юридичними особами, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      26. Отже, Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.
      27. За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду.
      28. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів і не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права.
      29. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      30. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      31. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      32. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88815836
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема:
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень;
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Черкаського апеляційного суду
      Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
      Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. 
      Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
      При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
      Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.
      Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
      Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи солідарно суму боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на висновок експерта № СЕ2017/081 від 30.01.2019, згідно якого зроблено висновок, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: по тілу кредиту 11052,00 доларів США; по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 24.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13, пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 по 29.05.2016 становила 80731,63 грн., зокрема: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
      Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що пунктом 4.4. Кредитного договору № 895/06-034-563 від 23.08.2005, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8., 3.3.12.-3.3.14., та 3.3.19. цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п. 1.3. більше, ніж п`ять днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.9. та 3.3.10 (сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Аналогічні положення містить пункт 7.4. Кредитного договору. (а.с. 12-13 том 1).
      Таким чином сторони у такий спосіб урегулювали питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
      Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту у розмірі 596 дол. США ОСОБА_1 здійснила 07 квітня 2009 року, (а.с. 20 звор. сторона т. 1), і після цього жодних платежів на виконання умов договору відповідачем не здійснювалося.
      Отже, ураховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, строк кредитування вважається таким, що сплив через шістдесят днів після внесення останнього платежу, тобто 7 червня 2009 року, відтак саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права.
      Проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише 24 червня 2016 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про його застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої до 7 червня 2013 року.
      Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16 та неодноразово був підтриманий у постановах Верховного Суду в схожих справах за участю ПАТ «Укрсоцбанк».
      Разом з тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків, нарахованої за період з 2008 року по 30 травня 2016 року, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності, адже нарахування зазначеної заборгованості є неправомірним з огляду на таке.
      В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк»» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 73500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2025 року.
      Пунктом 1.2 укладеного договору встановлено, що кредит надається на придбання нерухомого майна - двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Відповідно до пункту 2.2 днем надання кредиту, вважається день видачі Позичальнику готівкових коштів в сумі Кредиту (73 500 доларів США).
      З договору Кредиту випливає, що в день укладення цього Договору з Позичальником, Кредитор (банк) уклав іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку заставне нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири у АДРЕСА_1 .
      Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-563 від 22.08.2005 збільшена процентна ставка за користування кредитом до 14 процентів річних з 20.10.2008 року (а.с. 14 т. 1)
      Крім того, 23 серпня 2005 року між позивачем, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки від № 895/06-034-563 (а.с. 15-17 т. 1).
      Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Позивач виконав взяті за договором зобов`язання та надав кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 14-01 від 23 серпня 2005 року на суму 73 500 доларів США, що в еквіваленті складає 371 175 грн. (т. 1, а.с. 18).
      ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання.
      Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є. від 29 грудня 2010 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту і сплаті відсотків, що передбачені п.п. 3.3.9, 3.3.10, та на підставі ст. 4 Договору кредиту та ст. 4 Іпотечного договору, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 95 487 доларів США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 24.11.2010 року становить 757 949, 38 грн., в тому числі 61 527, 00 доларів США сума заборгованості за кредитом, 16 075, 40 дол. США сума заборгованості за відсотками, 1001, 77 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183,11 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 700 дол. США - штрафи, передбачені кредитним договором, тому у зв`язку з стягненням заборгованості на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані вимоги про повне погашення кредитної заборгованості, які не були виконані (т.1 а.с. 70, 72-73).
      Виданий виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Ю. Є. від 29 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , вказує на те, що банк змінив умови договору з цієї дати, а відтак право вимагати повернення кредитних коштів та процентів у нього припиняється.
      Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
      На час звернення з таким позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
      Виконавчий напис нотаріуса від 29.12.2010 року щодо звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
      Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
      Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.
      Аналогічний правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
      Враховуючи, що право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то починаючи з 8 червня 2009 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків позовна давність не може бути застосована, оскільки така вимога є необґрунтованою.
      З огляду на положення частин другої та третьої статті 549 ЦК України, відповідно до яких штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у процентах від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, за відсутності правових підстав для нарахування процентів після 7 червня 2009 року, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків за указаний період.
      Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами щодо вимог апеляційної скарги, які стосуються стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .
      Суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги банку щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 з наступних підстав.
      Укладеними договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 та 2 між банком та ОСОБА_1 , сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами, що відповідно збільшило обсяг зобов`язання боржника, а також обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке остання не надавала.
      Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України).
      Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
      Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
      Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
      З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
      Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
      Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
      Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року.
      У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
      Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14.
      Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
      Враховуючи наведене, банк не пред`явив до поручителя ні вимоги, ні позову у строк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, такий строк відповідно до п. 4.4. кредитного договору настав на п`ятий день після виникнення прострочки позичальника у 2009 році.
      Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
      Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
      При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
      У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
      Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
      Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову повністю.
      Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково.
      Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно-процесуальним законом.
      Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2019 року.
      Головуючий 
      Судді 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/86032550
    • By ANTIRAID
      ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 жовтня 2019 року 
      м. Чернівці
      справа № 726/1652/18
      Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого Одинака О. О.
      суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
      секретар Ковальчук Н.О.
      позивач за первісним позовом Державна іпотечна установа
      відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 Брунович, ОСОБА_2
      позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2
      відповідачі за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», Державна іпотечна установа
      апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє ОСОБА_5 Валерій Михайлович, на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року,
      головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С.А.
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      В серпні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом.
      Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь позивача 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Посилався на те, що 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1710 pv21-07. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу був наданий кредит в сумі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року. Зобов`язання за договором були забезпечені іпотечним договором та договором поруки.
      11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір відступлення права вимоги. Згідно умов вказаного договору банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями відповідачів.
      Станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 1 307 979 гривень 66 копійок, в тому числі по сумі основного боргу 753 706 гривень 75 копійок, інфляційні втрати 96 895 гривень 06 копійок, пеня в сумі 149 907 гривень 37 копійок, прострочені відсотки в сумі 307 470 гривень 48 копійок.
      У жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою.
      Просила визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2
      Посилалася на те, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
      2 жовтня 2014 року між Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої процентна ставка за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року була збільшена з 13 до 14 відсотків річних. ОСОБА_2 вказана додаткову угоду не підписувала.
      Також звертала увагу суду на те, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском строку встановленого для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року первісним позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок. В решті первісного позову відмовлено.
      Зустрічний позов задоволено.
      Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 .
      Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову, суд виходив з того, що боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, натомість позивач, отримавши право вимоги до боржника, мав достатні підстави на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.
      Ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що на момент укладення додаткового договору до договору поруки, ОСОБА_2 перебувала за межами України, що свідчить про те, що вона фізично не могла його підписати, а тому існують підстави для визнання припиненою поруку у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди.
      Також суд вважав припиненою поруку у зв`язку із непред`явленням банком вимоги до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки у встановлений законом шестимісячний строк з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст вимог апеляційних скарг
      В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати та ухвалити нове судове рішення, який в первісному позові в цій частини відмовити.
      В апеляційній скарзі Державна іпотечна установа просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.
      Також Державна іпотечна установа просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки та ухвалити нове судове рішення, яким в зустрічному позові відмовити.
      Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
      ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_7 , в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволених первісних позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Розрахунок, наданий позивачем по первісному позову, є необґрунтованим і недоведеним.
      В розрахунках заборгованості та в додатку № 2 до кредитного договору, відсутня інформація з відображенням сум, які відповідач ОСОБА_3 сплачував згідно умов кредитного договору, а також періоди, за які були сплачені вказані кошти.
      Відсутні підстави для стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки кредитні кошти надавались йому у іноземній валюті, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
      В частині вимог про стягнення пені підлягає застосуванню строк позовної давності.
      Позивач не має правових підстав для стягнення з нього заборгованості, оскільки ним не доведено факт відступлення прав вимоги за кредитним договором, який було укладено з позичальником.
      Державна іпотечна установа в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Судом першої інстанції не було перевірено документи представника відповідачів – ОСОБА_8 . щодо законності надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2
      Запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 не повинен був братися до уваги судом, оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження того, що між ОСОБА_9 та відповідачами за первісним позовом укладався договір про надання правничої допомоги.
      Представником відповідачів не надано жодного доказу на підтвердження того, що додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року було підписано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Строк пред`явлення позовних вимог до поручителя не сплив.
      Відповідачі не надали детального опису наданих робіт (послуг) та здійснених ними витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
      Акт виконаних робіт не було надано до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Державна іпотечна установа подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 .
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги і обізнаний про негативні для нього наслідки не виконання зобов`язань на користь первісного кредитора.
      Кошти, які були перераховані на дострокове погашення кредиту, на рахунок нового кредитора – Державної іпотечної установи не надходили, а тому позика не вважається повернутою.
      У Державної іпотечної установи не було підстав вказувати у розрахунку дати погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування, оскільки сам розрахунок заборгованості здійснюється, починаючи з 17 вересня 2015 року, тобто з моменту, коли у позивача виникло право вимоги.
      Власного розрахунку заборгованості при розгляді в суді першої інстанції відповідачем не надано.
      Відповідно до договору відступлення права вимоги, позивач отримав право вимоги до відповідачів за грошовим зобов`язанням визначеного в гривнях, а тому правомірно просить стягнути інфляційні втрати за весь період прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.
      ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , подав відзив на апеляційну скаргу Державної іпотечної установи.
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частинах, які оскаржуються, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_10 .В вказує, що ним надано до суду першої інстанції всі необхідні документів на підтвердження його повноважень як адвоката відповідачів за первісним позовом.
      Матеріали справи не містять доказів того, що його свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є зупиненим, скасованим або визнаним в судовому порядку недійсним.
      Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повинен був братися до уваги запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 , оскільки до вказаного запиту ОСОБА_11 було надано всі необхідні документи на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_2
      ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України.
      Порука є припиненою відповідно до укладеного договору поруки з моменту збільшення процентної ставки, а саме з 02 жовтня 2014 року.
      Позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Мотивувальна частина
      Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
      10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1710 pv21-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року.
      Відповідно до пункту 4.3 вказаного кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць
      Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору № 1710 pv21-07, укладеного 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем), з метою забезпечення виконання позичальником вказаних зобов`язань, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 93,50 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 .
      Того ж дня, між ВАТ « Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1710 pv21-07, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_3 обов`язків, що виникли на підставі основного кредитного договору.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1710 pv21-07, відповідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитними коштами, починаючи з 02 жовтня 2014 року, встановлюється в розмірі 14 процентів на рік.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07, пунктом 1.1 якої передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржникові ОСОБА_3 наданий кредит у розмірі 34 123 євро 81 євроцент зі сплатою 14 процентів річних терміном до 09 жовтня 2022 року.
      11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 1710 pv21-07.
      Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного Банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок.
      Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
      Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_12 В. слід задовольнити, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович задовольнити частково з наступних підстав.
      Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
      Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
      Суд першої інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та має прострочену заборгованість у розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він зроблений ним без належного з`ясування дійсних обставин справи.
      Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором не відповідає.
      Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, Державна іпотечна установа посилалася на те, що ОСОБА_3 не виконував належним чином умови кредитного договору, допустив заборгованість за кредитом, надавши на підтвердження вказаних обставин розрахунки основної суми боргу, процентів, пені та інфляційних втрат станом на 31 липня 2018 року.
      Також в матеріалах справи міститься довідка про стан заборгованості ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, з якої вбачається, що вказана заборгованість станом на 31 липня 2018 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок (а.с. 12 т. 1).
      Як вбачається із вищевказаних розрахунків, позивачем наданий щомісячний розрахунок заборгованості за кредитним договором, починаючи із 17 вересня 2015 року, при цьому не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 10 жовтня 2007 року по 16 вересня 2015 року, в який, за твердженням позивача, утворилась заборгованість у розмірі 753 706 гривень 75 копійок, на яку в подальшому Державною іпотечною установою, як новим кредитором? і нараховувалась заборгованість, про стягнення якої вона просить в позовній заяві, за процентами, пенею та інфляційними втратами.
      Позивач посилається також на те, що підставою для нарахування вищевказаної заборгованості на суму 753 706 гривень 75 копійок став лист Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О.С. від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 та доданий до нього додаток 2 - довідка про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно договору застави майнових прав № 17/14 від 11 лютого 2015 року, згідно якої вбачається, що залишок основних зобов`язань божника ОСОБА_3 за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року станом на 17 вересня 2015 року становить 753 706 гривень 75 копійок.( а.с. 375-378 т. 1).
      Проте зазначені лист та довідка не можуть братися до уваги апеляційним судом, як належні та допустимі докази підтвердження наявності за ОСОБА_3 станом на 17 вересня 2015 року вищевказаної заборгованості, оскільки із вказаних документів не можливо встановити, за який період та в якому розмірі відповідачем ОСОБА_3 вносилися платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, з якого часу у позичальника виникла прострочка по сплаті зазначеного боргу та з яких розрахунків виходило Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», визначаючи розмір залишкової заборгованості на момент відступлення Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року в сумі 753 706 гривень 75 копійок.
      На спростування такого розміру заборгованості ОСОБА_3 надав суду копії квитанцій, з яких вбачається, що позичальник протягом тривалого часу сплачував щомісячні чергові платежі за вищевказаним кредитним договором, в тому числі і після укладення Акціонерним товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою договору відступлення прав вимоги.
      Вимоги статей 81, 229, 263, 264, 365 ЦПК України зобов`язують суд з`ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
      Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
      Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
      Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом першої інтонації), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Проте позивачем не надано жодної виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_3 за період із 10 жовтня 2007 року (дати укладення кредитного договору) по 16 вересня 2015 року із зазначенням внесених ОСОБА_3 проплат в рахунок повернення кредиту.
      Апеляційним судом в протокольній ухвалі від час судового засідання 04 вересня 2019 року було запропоновано Державній іпотечній установі надати детальний розрахунок щодо структури суми заборгованість за кредитом, проценти , пеня) станом на 17 вересня 2015 року по кредитному договору 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, яку позивач отримав по договору відступлення прав вимоги в розмірі 753 706 гривень 75 копійок.
      Проте детальний розрахунок Державною іпотечною установою суду не був наданий, а було лише надано пояснення про те, що згідно довідки про залишки заборгованості по іпотечним кредитам вбачається, що сума заборгованості, на яку здійснювалися нарахування заборгованості позивачем, в розмірі 30 760 євро 51 євроцент, що є еквівалентом 753 706 гривень 75 копійок, є тілом кредиту.
      В матеріалах справи міститься лист Державної іпотечної установи від 08 квітня 2016 року № 1668/11/2 , в якому позивач повідомляв ОСОБА_3 про те, що станом на 05 квітня 2016 року залишок заборгованості за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року без врахування процентів за користування кредитом становить 30 149 євро 29 євроцент , що суперечить розміру заборгованості, зазначеному в довідці про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, наданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявською О.С. (а.с. 212 т.1).
      В ході апеляційного розгляду справи суд роз`яснив сторонам про їх право звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-економічної експертизи для встановлення фактичного розміру боргу відповідача ОСОБА_3 перед позивачем.
      Після цього представник Державної іпотечної установи пояснив, що, на його думку, немає необхідності призначати таку експертизу і він не бажає заявляти клопотання про її призначення.
      Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у боржника ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок, що є його процесуальним обов`язком.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 524/4318/15.
      За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування такої заборгованості, підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 вищевказаної заборгованості апеляційним судом не вбачається.
      Щодо зустрічних вимог про припинення поруки, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
      Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції посилався на те, що на момент укладення додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебувала за межами України, а тому фізично не могла його підписати, що свідчить про те, що збільшення обсягу її відповідальності у зв`язку із підвищенням згідно умов додаткової угоди до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року відсоткової ставки за користування кредитом відбулося без її згоди.
      Проте такі посилання суду є помилковими, оскільки перебування ОСОБА_2 за кордоном не є безумовною підставою для висновку про те, що вказаною особою такий договір не міг підписуватися.
      ОСОБА _2 клопотань про призначення експертизи на спростування факту підписання нею додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року не заявлялося.
      Окрім того, у відповідності до положень статті 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що додатковий договір № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року визнавався судом недійсним.
      Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
      У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
      Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому у такому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      З положень частини 4 статті 559 ЦК України вбачається, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.
      При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.
      Такий висновок викладено Верховним Судом у правовій позиції, висловленій у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 285/1829/17 та від 16 вересня 2019 року у справі № 201/8164/16-ц.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зазначила, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Відповідно до пункту 3.6 кредитного договору, у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.
      Отже сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такої зміни.
      З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_3 здійснив 16 жовтня 2015 року. Наступний платіж, нарахований за жовтень 2015 року, згідно пункту 4.3 кредитного договору та пункту 3.2 додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року, позичальник повинен був здійснити у строк до 10 листопада 2015 року.
      11 січня 2016 року у позичальника виникла заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, а тому відповідно до пункту 3.6 кредитного договору термін його дії припинився.
      Отже, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору щодо погашення заборгованості, змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 3.6 договору), а тому перебіг передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя почався 11 січня 2016 року та тривав по 10 липня 2016 року включно.
      Протягом вказаного періоду вимога до поручителя чи основного боржника банком пред`явлена не була; дії, що переривають перебіг вказаного строку, банком, боржником, поручителем не вчинялись.
      Позивач звернувся з позовом до поручителя 21 серпня 2018 року, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя щодо сплати щомісячних платежів та суми заборгованості, яка виникла після припинення дії кредитного договору.
      Щодо вимог Державної іпотечної установи про стягнення з боржника ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 96 895 гривень 6 копійок, апеляційний суд вважає звернути увагу на таке.
      Як вбачається з умов кредитного договору від 10 жовтня 2007 року № 1710 pv21-07 кредитні кошти надавалися позичальнику в іноземній валюті-євро. Додатковою угодою до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року валюту кредитування не було змінено.
      Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      З огляду на викладене вимоги Державної іпотечної установи про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у євро, не можна визнати законними й обґрунтованими.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 757/46015/15-ц.
      В частині первісних вимог про стягнення з ОСОБА_3 прострочених відсотків та пені, апеляційний виходить з наступного.
      За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
      Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 2 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
      У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.
      З огляду на те, що строк дії договору припинився 11 січня 2016 року, необґрунтованими є вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором та пені після зазначеної дати.
      Щодо стягнення з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
      Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
      До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
      Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      Згідно з частинами 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
      У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      На підтвердження розміру понесених відповідачами за первісним позовом витрат на правничу допомогу, наданих адвокатами Адвокатського обєднання «Кравець і партнери», ОСОБА_8 надав розрахунок від 16 травня 2019 року на суму 37 159 гривень 23 копійки, у якому зазначено найменування юридичних послуг та вартість таких послуг, рахунки на оплату від 14 травня 2019 року № 130, від 19 квітня 2019 року, від 01 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, від 01 квітня 2019 року, платіжне доручення від 14 травня 2019 року № Р24А607114917А79307, дублікати квитанцій від 20 квітня 2019 року № 0.0.1332609067.1, від 01 лютого 2019 року №0.0.1256512398.1, від 12 березня 2019 року № 0.0.1291837794.1, від 05 квітня 2019 року № 0.0.11316983257.1, від 01 жовтня 2018 року № 0.0.1148358090.1.
      Ураховуючи недоведеність заявлених Державною іпотечною установою позовних вимог, наявність укладених між Адвокатським обєднанням «Кравець і партнери» договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2018 року, документально підтверджених витрат відповідачів за первісним позовом на його виконання з наданням відповідного розрахунку, апеляційний суд з урахуванням складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної іпотечної установи на користь відповідачів за первісним позовом витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки.
      Доводи апеляційної скарги Державної іпотечної установи про безпідставне стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на недотримання порядку допуску до участі у справі особи, що надає правову допомогу є безпідставними, оскільки участь у судових засіданнях ОСОБА_8 , факт надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та понесених ними витрат підтверджено належними і допустимими доказами.
      Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 є адвокатом, а тому не є можливим встановити чи була вказана особа адвокатом на момент розгляду справи у суді першої інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_8 на представлення інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджуються ордером на надання правової допомоги серії КВ № 376236 від 04 жовтня 2018 року.
      Також в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.
      Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
      Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові в цій частині.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
      З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
      З квитанції від 19 липня 2019 року № 9196 вбачається, що ОСОБА_3 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 29 429 гривень 55 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 слід стягнути 29 429 гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
      З квитанції від 04 жовтня 2018 року № 4102 вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду зустрічної позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути 704 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви.
      Щодо витрат на правничу допомогу, із розрахунку від 16 травня 2019 року вбачається, що за надання послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено 4000 гривень, а за написання зустрічної позовної ОСОБА_2 заяви було сплачено 3000 гривень. Всі інші послуги надавалися адвокатами Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» вказаним особам без розподілу нарахованих сум за надані послуги між зазначеними вище особами.
      Виходячи з загальної суми понесених відповідачами витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки, сума, яка підлягає стягненню з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_3 за мінусом послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 у розмірі 4000 гривень та написання зустрічної позовної ОСОБА_2 становить 30159 гривень 62 копійки.( 37159, 23 -7000= 30159, 62).
      Отже , з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 19079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+4000= 19079, 62).
      З Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 18079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+3000= 18079, 62).
      Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
      постановив:
      Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович, залишити без задоволення.
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити.
      Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати.
      В позові Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      Рішення суду в частині визнання припиненою поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , змінити в мотивувальній частині з підстав зазначених в цій постанові.
      В решті рішення залишити без змін.
      Розподіл судових витрат змінити.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 48 509 гривень (сорок вісім тисяч п`ятсот дев`ять ) гривень 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 18 784 ( вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 42 копійки в рахунок відшкодування судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
      На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
      Повна постанова складена 11 жовтня 2019 року.
      Головуючий О.О. Одинак
      Судді : М.І. Кулянда
      Н.Ю. Половінкіна
      Джерело: ЄДРСР 84909693
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 202/32532/13-ц
      Провадження № 14-374цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»),
      відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк»
      на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року у складі судді Мороза В. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року у складі колегії суддів Черненкової Л. А., Петешенкової М. Ю., Пономарь З. М.
      у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Акцент-Банк», про визнання договору поруки припиненим та
      УСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитнимдоговором № МА-36-07від 17 грудня 2007 року у розмірі 109 593,47 долара США; стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь 10 000,00 грн.
      Позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» обґрунтовувало тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року.
      На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладені окремі договори поруки.
      ПАТ КБ «Приватбанк» зазначало, що ОСОБА_1 умови кредитного договору № МА-36-07 належним чином не виконував, на вимоги