Решение Апелляционного суда Харьковской области о недействительности договора ипотеки с банком Надра и отказе наложить арест по ст.1057-1


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

 

Провадження № 22ц/790/571/13 

Справа № 2036/3662/2012 

 

Головуючий 1 інст. - Білінська О.В.

Категорія: договірна Доповідач - Яцина В.Б.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 квітня 2013 року м. Харків

 

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

 

Головуючого - судді - Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі : Гопко А.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору іпотеки, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек, скасування реєстраційного запису про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, -

 

ВСТАНОВИЛА:

 

В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (нині - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», далі по тексту - Банк), після уточнення якого зазначила, що її чоловік ОСОБА_3 уклав кредитний договір, згідно з умовами якого отримав у банку кредит у розмірі 9900 тисяч доларів США, який зобов'язувався повернути в строк до 21.09.2012 року. В забезпечення виконання даного кредитного договору ОСОБА_3 уклав договір іпотеки від 22.09.2006 року, згідно з умовами якого надав в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. На час укладення договору та на теперішній час у даній квартирі вона проживала з чоловіком та трьома дітьми. Приватний нотаріус посвідчив договір іпотеки за відсутності згоди органу опіки та піклування. В квартирі, яка є предметом іпотеки, проживала неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а відтак передача житла в іпотеку кредиторові порушує права неповнолітньої дитини, яка проживає і зареєстрована в цій квартирі.

 

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на те, що позивач по справі не є стороною спірного договору іпотеки, жодні права позивача та її малолітньої дитини ОСОБА_5 не порушені, оскільки малолітні діти на момент укладення спірного договору іпотеки в іпотечній квартирі не проживали та невідповідності способу захисту порушених, на думку позивача, прав ОСОБА_5 обставинам справи і особі позивача.

 

Третя особа приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, в письмових поясненнях зазначив, що позов не визнає та заперечує проти нього.

 

Представник третьої особи Служби у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області в судове засідання не з'явився.

 

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

 

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати як необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надана належна оцінка фактичним обставинам справи, і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

 

Судова колегія відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Судом встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2004 року є власністю ОСОБА_3 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, відповідно до якого ОСОБА_3, для забезпечення повернення Банку до 21 вересня 2016 року отриманого у нього кредиту в сумі 9900 грн. передав в іпотеку вказану квартиру. Одночасно приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області було накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна, яка належить ОСОБА_3, до припинення дії іпотечного договору. До укладення оспорюваного договору іпотеки позивач надав нотаріусу, який посвідчив спірний договір, правовстановлюючі документи та поінформував, що квартира належить йому на праві спільної сумісної з позивачкою ОСОБА_2, яка надала згоду на укладення цього договору.

 

Відповідно до п. 44 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року, при встановленні факту порушення прав дитини суд повинен виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладення договору іпотеки (наприклад реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

 

Відмовляючи у задоволенні позову за його необґрунтованістю та недоведеністю суд першої інстанції послався на те, що позивач не надав жодних доказів проживання чи реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 за адресою переданої в іпотеку квартири, на день укладення цього договору. Окрім того, позов, який обґрунтований порушення прав неповнолітньої дитини, не був поданий в її інтересах.

 

Однак при цьому районний суд з порушенням положень п. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і не роз'яснив позивачці вимоги закону про зміст належних доказів на підтвердження доводів позову, що зашкодило їй вчасно надати до суду довідку про реєстрацію її неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, за адресою іпотечної квартири на день укладення цього договору, що за законом потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення цього договору, яка у даному випадку була відсутня, внаслідок чого з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не застосував по справі норми частини першої статті 224 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню.

 

Так, згідно до довідки начальника Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263 ОСОБА_2, яка з 01.12.2006 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, має наступний склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3, зареєстрований за вказаною адресою з 18.01.2006 року; син ОСОБА_7, зареєстрований з 16.05.2007 року; донька ОСОБА_6, зареєстрована з 18.01.2006 року (а.с. 121).

 

Зміст вказаної довідки узгоджується з даними, які були надані на запит апеляційного суду із Чкаловського ВУЖКГ та містяться у формах Б (поквартирна картка на всіх зареєстрованих за вказаною адресою осіб), у формах А на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою іпотечної квартирии з 18.01.2006 року разом зі своїм батьком ОСОБА_3, який є її власником. ОСОБА_2, мати доньки, була зареєстрована за вказаною адресою пізніше у зв'язку з відсутністю документів на реєстрацію. Як вбачається із посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 приїхала з Грузії у 2003 році, а вказана посвідка була їй видана лише 16 жовтня 2006 року (а.с. 4). Як вбачається із копії тимчасового свідоцтва про народження, виданого 24.04.2001 року, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Ці дані узгоджуються із свідоцтвом про народження ОСОБА_6, яке було видано 19.04.2007 року, (а.с. 8). 

 

При цьому судова колегія відхиляє надану Банком копію довідки іх Чкаловського ПУЖКХ від 13.09.2006 року про те, що ОСОБА_3 проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, оскільки з огляду на невідповідність цих даних інформації, що міститься у вказаних формах В і А, які є первинними даними обліку, її достовірність викликає сумнів, і тому з цих підстав та відповідно до ст. 59 ЦПК України бере до уваги вказану довідку Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263, яка узгоджується із первинними даними обліку про місце реєстрації сім'ї Вартанян, на підставі чого вважає встановленим, що на день укладення договору іпотеки, 22 вересня 2006 року, в цій квартирі мешкали і були належним чином зареєстровані ОСОБА_3 та його малолітня донька ОСОБА_5. Однак при укладенні договору іпотеки 22 вересня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 № 6/1/09/2006/980 - І 035 згоду чи дозволу органу опіки та піклування не було отримано.

 

У Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року на підставі договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» внесено відповідний реєстраційний запис, а також - у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1.

 

Згідно до ст. 17 закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

 

Стаття 17 закону України «Про охорону дитинства» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. 

 

За статтею 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

 

Відповідно до ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

 

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

 

Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

 

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

 

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

 

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

 

Частиною 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, до яких належить й право користування, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.

 

Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору. З огляду на наведені обставини та правове обґрунтування висновки районного суду з приводу того, що позивачка у даній справі не діяла в інтересах своєї малолітньої доньки є безпідставними.

 

Оскільки суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки не відповідають обставинам справи; внаслідок чого були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

 

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.

 

Під час апеляційного провадження ВАТ КБ «Надра» заявило про накладення арешту на вказану іпотечну квартиру в порядку ст. 1057-1 ЦК України, за якою визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

 

Однак, оскільки вказаною нормою ЦК був доповнений законом України N 5405-VI від 02.10.2012 року, тобто після укладення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035 від 22 вересня 2006 року, то вказаний закон відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Тому передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт у даній справі не може бути застосований і у задоволенні заяви Банку необхідно відмовити.

 

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія - 

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

 

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 листопада 2012 року скасувати.

 

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

 

В результаті припинення договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 стосовно належного йому нерухомого майна: 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_1:

 

- скасувати запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 3781759 від 25.09.2006 року договору іпотеки № 6/1/09/2006/980 - І 035, укладеного 22.09.2006 року між ВАТ КБ «Надра»;

 

- скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3775971 від 22.09.2006 року, а саме - на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1.

 

Стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені при розгляді справи, в сумі 110 грн.

 

У задоволенні заяви ПАТ КБ «Надра» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовити.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Головуючий : 

 

Судді : 

 


Link to post
Share on other sites

Прекрасное решение апеляхи. Браво.

Link to post
Share on other sites

Прекрасное решение апеляхи. Браво.

Однак при цьому районний суд з порушенням положень п. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і не роз'яснив позивачці вимоги закону про зміст належних доказів на підтвердження доводів позову, що зашкодило їй вчасно надати до суду довідку про реєстрацію її неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, за адресою іпотечної квартири на день укладення цього договору, що за законом потребувало попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення цього договору, яка у даному випадку була відсутня, внаслідок чого з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України про законність та обґрунтованість рішення не застосував по справі норми частини першої статті 224 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню.
 
Так, згідно до довідки начальника Чкаловського ВУЖКГ від 31.10.2013 року № 263 ОСОБА_2, яка з 01.12.2006 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, має наступний склад сім'ї: чоловік ОСОБА_3, зареєстрований за вказаною адресою з 18.01.2006 року; син ОСОБА_7, зареєстрований з 16.05.2007 року; донька ОСОБА_6, зареєстрована з 18.01.2006 року (а.с. 121).
 
Зміст вказаної довідки узгоджується з даними, які були надані на запит апеляційного суду із Чкаловського ВУЖКГ та містяться у формах Б (поквартирна картка на всіх зареєстрованих за вказаною адресою осіб), у формах А на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яких вбачається, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за адресою іпотечної квартирии з 18.01.2006 року разом зі своїм батьком ОСОБА_3, який є її власником. ОСОБА_2, мати доньки, була зареєстрована за вказаною адресою пізніше у зв'язку з відсутністю документів на реєстрацію. Як вбачається із посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 приїхала з Грузії у 2003 році, а вказана посвідка була їй видана лише 16 жовтня 2006 року (а.с. 4). Як вбачається із копії тимчасового свідоцтва про народження, виданого 24.04.2001 року, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьками є ОСОБА_3 і ОСОБА_2. Ці дані узгоджуються із свідоцтвом про народження ОСОБА_6, яке було видано 19.04.2007 року, (а.с. 8).
 
Мотивировка отличная, истребовали правильные доказательства.
Вопрос: Будет ли отец ребенка, который является ипотекодателем нести уголовное ответственности за предоставление недостоверных данных при заключении договора ипотеки?
 
По поводу ареста, то что я говорил здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6236
абсолютно правильный отказ.
Link to post
Share on other sites

А что такое ПУЖКХ и ВУЖКГ, справки о составе семьи, выданные жеками и т.п. организациями о составе семьи и прописке\регистрации не имеют вообще никакой юридической силы, ЖЕКи такие справки просто не могут выдавать, т.к. не ведут учет регистрации, а тем более прописки, и следовательно не являются документами согласно законодательства, всем известная ф.3 - это документ для получения субсидий, если юристы банка лопухи или подсобили так сказать, что-же молодцы грузины. 

На сегодня, документ, удостоверяющий факт регистрации по месту жительства выдают адресные бюро УМВД и только они, эти документы и являются документом для органов регистрации и миграции для прописки(регистрации), а так да , ЖЭК за .... напишет, что хочешь. Поэтому и полно таких левых справок, которые даже и не справки, а так.

Во время паспортных столов, паспортист самостоятельно делала запрос в адресное бюро и после получения ответа регистрировала\прописывала гражданина. ЖЭКи всего лишь посредничали по передаче паспорта от гражданина в паспортный стол и обратно, после чего записывали данные из паспорта в свои книги, и не наоборот.Но таких действий уже много лет никто не проводит, отдать свой паспорт тете из ЖЭКа на неделю, ну-ну.

А справки из ЖЭКов, это от не знания, таким образом будем считать, банки сами виноваты, что принимали справки по ф.3 для получения субсидий :D

Так что не все классно с этими левыми справками, везет, что юристы банков не разбираются в этих тонкостях.

Link to post
Share on other sites

А что такое ПУЖКХ и ВУЖКГ, справки о составе семьи, выданные жеками и т.п. организациями о составе семьи и прописке\регистрации не имеют вообще никакой юридической силы, ЖЕКи такие справки просто не могут выдавать, т.к. не ведут учет регистрации, а тем более прописки, и следовательно не являются документами согласно законодательства, всем известная ф.3 - это документ для получения субсидий, если юристы банка лопухи или подсобили так сказать, что-же молодцы грузины. 

1.На сегодня, документ, удостоверяющий факт регистрации по месту жительства выдают адресные бюро УМВД и только они, эти документы и являются документом для органов регистрации и миграции для прописки(регистрации), а так да , ЖЭК за .... напишет, что хочешь. Поэтому и полно таких левых справок, которые даже и не справки, а так.

Во время паспортных столов, паспортист самостоятельно делала запрос в адресное бюро и после получения ответа регистрировала\прописывала гражданина. ЖЭКи всего лишь посредничали по передаче паспорта от гражданина в паспортный стол и обратно, после чего записывали данные из паспорта в свои книги, и не наоборот.Но таких действий уже много лет никто не проводит, отдать свой паспорт тете из ЖЭКа на неделю, ну-ну.

2.А справки из ЖЭКов, это от не знания, таким образом будем считать, банки сами виноваты, что принимали справки по ф.3 для получения субсидий :D

Так что не все классно с этими левыми справками, везет, что юристы банков не разбираются в этих тонкостях.

 

1. Сейчас этим занимается миграционная служба.

2. А вот, что являлось надлежащим доказательством на момент заключения договоров ипотеки (2007-2008 года) это большой вопрос.

Link to post
Share on other sites

1.Ярослав, Вы немного не в теме, иммиграционная служба без справки из адресного бюро никаких действий не делает.Привозите справку и получаете действия и не наоборот. Справку запрашиваете не по адресу, а по Ф.И.О.

2.Надлежащие доказательства - запрос по паспорту, а именно ф.1 к паспорту, там все написано - кто,когда, окуда и куда прописывался\регистрировался и т.п.

Касательно поддельных справок из ЖЭКов, так написал - это не документы, в понимании законодательства,т.к. ЖЭКи и др.организации не уполномочены вести учет\регистрацию\прописку граждан. Там не может быть уголовки, здесь юристы банков прошляпили ситуацию и точка.

Так что все подобные решения судов имеют большое кол-во подводных камней, но людям повезло, удачи им.

Link to post
Share on other sites

1.Ярослав, Вы немного не в теме, иммиграционная служба без справки из адресного бюро никаких действий не делает.Привозите справку и получаете действия и не наоборот. Справку запрашиваете не по адресу, а по Ф.И.О.

2.Надлежащие доказательства - запрос по паспорту, а именно ф.1 к паспорту, там все написано - кто,когда, окуда и куда прописывался\регистрировался и т.п.

Касательно поддельных справок из ЖЭКов, так написал - это не документы, в понимании законодательства,т.к. ЖЭКи и др.организации не уполномочены вести учет\регистрацию\прописку граждан. Там не может быть уголовки, здесь юристы банков прошляпили ситуацию и точка.

Так что все подобные решения судов имеют большое кол-во подводных камней, но людям повезло, удачи им.

 

В конце 2012 года, адресное бюро было в составе иммиграционной службы.

Неужели их в 2013 году обратно вернули в состав МВС?

Либо же адресное бюро есть и там и там?

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 757/13243/17
      Провадження № 14-711цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо інвест» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-про» про визнання договорів недійсними та витребування майна
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2018 року, ухвалене суддею Москаленко К. О., та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ратіо інвест»(далі - ТОВ «ФК «Ратіо інвест») (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юнівест») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Каунт-про» (далі - ТОВ «Каунт-про») про визнання договорів недійсними та витребування майна.
      2. Позов мотивує тим, що право власності на належне позивачеві нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0534 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; земельну ділянку площею 0,0481 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ТОВ «Каунт-про» на підставі договорів купівлі- продажу, укладених між ТОВ «ФК «Ратіо інвест» і ТОВ «Каунт-про», відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».
      3. Вказане майно є предметом договору іпотеки від 20 серпня 2008 року, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Форум» за кредитним договором № 0435/08/01-CLNv від 20 серпня 2008 року. Право вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки від 29 липня 2016 року було відступлено ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «ФК «Ратіо інвест».
      4. Позивач зазначив, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не мало права здійснювати продаж майна ТОВ «Каунт-про», оскільки: 1) спірне майно не може бути предметом звернення стягнення як таке, що є приміщенням дипломатичного представництва - Посольства Грецької Республіки в Україні; 2) ТОВ «ФК «Ратіо інвест», як іпотекодержатель не могло від свого імені укладати договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», адже в договорі іпотеки немає відповідного застереження, а посилання в договорі іпотеки на статтю 38 Закону України «Про іпотеку» не містить усіх умов переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та не свідчить про наявність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки; 3) позивач не отримував повідомлення від ТОВ «ФК «Ратіо інвест» про продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій іншій особі; 4) щодо спірного майна на момент укладення договорів купівлі-продажу між відповідачами існували обтяження, накладені в порядку забезпечення позову: заборона ОСОБА_1 відчужувати нерухоме майно, накладена ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, та арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно спірного майна, накладений ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц; 5) договори купівлі-продажу майна були посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. тільки після винесення рішення Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц про скасування постанови цього нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання її здійснити таке посвідчення. Втім указане рішення скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року у справі № 200/20250/16-ц; 6) у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на момент продажу майна були зареєстровані малолітні діти, але дозволу органу опіки та піклування на відчуження вказаного будинку відповідачі не отримували.
      5. ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року земельної ділянки площею 0,0534 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 11; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року земельної ділянки площею 0,0481 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 14; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 січня 2017 року житлового будинку загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 8; витребувати в ТОВ «Каунт-про» на користь ОСОБА_1 : 1) земельну ділянку площею 0,0534 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; 2) земельну ділянку площею 0,0481 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; 3) житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Позивач також просить стягнути з ТОВ «ФК «Ратіо інвест» і ТОВ «Каунт-про» судові витрати.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Рішенням від 13 березня 2018 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Київський апеляційний суд залишив рішення без змін постановою від 08 листопада 2018 року.
      7. Рішення суд першої інстанції мотивує тим, що імунітет приміщень дипломатичних представництв від обшуку, виїмки, реквізиції, арешту та виконавчих дій не обмежує перехід права власності на приміщення, який не пов`язаний з проникненням до приміщення та з вчиненням виконавчих дій. А доводи позивача про відсутність окремого договору про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від власного імені не обґрунтовані, адже договір іпотеки містить розділ 6 під назвою «Застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя», яким передбачено наявність цього застереження. Посилаючись на частину четверту статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції зазначив, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17 було досліджено наявність обтяжень на спірне майно та встановлено, що заборона, передбачена ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, на ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не поширювалась та не забороняла останньому звертати стягнення на предмет іпотеки. Щодо ухвали Київського районного суду міста Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц, якою був накладений арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо майна, Київським апеляційним адміністративним судом установлено, що ця ухвала не була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і станом на 20 січня 2017 року в реєстрі не було жодних відомостей щодо обтяження об`єктів нерухомості на підставі вказаної ухвали. Крім цього, вказаною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, на думку суду першої інстанції, встановлено факт дотримання іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на спірне майно, передбаченого частиною першою статті 38 Закону України «Про іпотеку». Застосувавши висновок Верховного Суду України, зроблений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, Печерський районний суд міста Києва в рішенні від 13 березня 2018 року вказав, що оспорюваними договорами купівлі-продажу майна не порушуються законні права та інтереси малолітніх дітей.
      8. Постанову суд апеляційної інстанції мотивує тим, що договір іпотеки від 20 серпня 2008 року містить застереження, яке надавало іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, установлений у статті 38 Закону України «Про іпотеку». Оскільки оспорювані договори купівлі-продажу були укладені відповідачами в порядку, визначеному цивільним законодавством та Законом України «Про іпотеку», на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав до визнання цих договорів недійсними. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що права малолітніх дітей укладенням спірних договорів не порушуються, та, посилаючись на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17, відхилив доводи позивача щодо наявності обтяжень спірного майна.
      9. При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що іпотекодавцем не було отримано повідомлення про порушення умов основного зобов`язання та/або іпотечного договору і повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд указав, що 05 серпня 2016 року ТОВ «ФК «Ратіо інвест» надіслало ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вимоги-попередження в порядку статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку» про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується описами вкладення до цінного листа. При цьому у вимогах-попередженнях відповідно до вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» міститься повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем. До вимог були додані розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17 установлено, що у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору на адресу боржника та іпотекодавця 05 серпня 2016 року були надіслані вимоги, які містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку», зокрема повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою - покупцем. До вимог були додані розрахунки заборгованості за кредитним договором та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості. Факт надіслання таких вимог підтверджується поштовими квитанціями та описами вкладення до цінного листа, копії яких було долучено до матеріалів справи.
      10. Отже, покладений на іпотекодержателя іпотечним застереженням та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язок щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір ТОВ «ФК «Ратіо інвест» виконало. Наслідком же недодержання іпотекодержателем процедури, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», законодавець визначив відшкодування іпотекодержателем збитків, а не визнання недійсним договору.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      11. У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про визнання договорів недійсними та витребування майна задовольнити повністю.
      12. Касаційну скаргу, крім іншого, мотивує тим, що нотаріальне посвідчення оспорюваних договорів купівлі-продажу було здійснено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. тільки на підставі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц про скасування постанови цього нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання її здійснити таке посвідчення. Вказане рішення було скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року у справі № 200/20250/16-ц, що свідчить про законність постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павловської Г. О. про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав наявності обтяжень нерухомого майна та проживання в спірному майні малолітніх дітей. Не врахувавши факту скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі № 200/20250/16-ц, суди порушили статті 263, 264, 265, 367, 382 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявності обтяження та арешту спірного майна, а також неправильно застосували статті 35, 36, 38 Закону України «Про іпотеку» та статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат», положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та статті 203, 220, 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Попередні інстанції не врахували, що позивач не отримував повідомлення ТОВ «ФК «Ратіо інвест» про продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій іншій особі, і це є підставою для недійсності оспорюваних договорів купівлі-продажу. У житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на момент продажу майна були зареєстровані малолітні діти, що не враховано при винесенні оскаржуваних рішень. Позивач стверджував, що суди врахували правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2940ц15, яка суттєво відрізняється від фактичних обставин справи, що розглядається.
      Короткий зміст заперечень, наведених у відзиві на касаційну скаргу
      13. У березні 2019 року ТОВ «ФК «Ратіо інвест» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
      14. Відзив мотивує тим, що посилання позивача на скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 грудня 2016 року у справі 200/20250/16-ц шляхом подання заяви від 14 липня 2017 року здійснено з порушенням порядку, встановленого ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви), не повинне враховуватися судами та не може бути підставою для визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними; ТОВ «ФК «Ратіо інвест» 05 серпня 2016 року направило повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному в статті 38 Закону України «Про іпотеку»; суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» мало право на продаж майна, незважаючи на наявність ухвал про накладення арешту на нерухоме майно та заборону відчуження нерухомого майна позивача; суди зробили правильний висновок про відсутність порушення прав малолітніх дітей при укладенні спірних договорів купівлі-продажу; посилання позивача на можливість вчинення реєстраційних дій тільки за місцезнаходженням майна є безпідставними; договір іпотеки містить належним чином оформлене застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя.
      Додаткові пояснення учасників справи
      15. Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції учасники справи неодноразово подавали до суду касаційної інстанції різні додаткові пояснення, доповнення, вимоги та заперечення, щодо яких Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
      16. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України, заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
      17. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      18. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      19. 13 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо умов застування способів задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (зокрема, щодо правових наслідків невиконання або неналежного виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця, оцінки предмета іпотеки).
      20. Також колегія суддів вбачає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/22788/15, оскільки вважає, що правовим наслідком невиконання або неналежного виконання іпотекодержателем обов`язку за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір є відшкодування збитків таким особам, а не недійсність договору купівлі-продажу, укладеного іпотекодержателем про продаж предмета іпотеки.
      21. 13 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо відступу від висновку Верховного Суду
      22. У справі № 910/22788/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вирішував питання можливості іпотекодержателя згідно із частиною другою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звертати стягнення на предмет іпотеки поза процедурою банкрутства боржника - власника іпотеки.
      23. Верховний Суд дійшов висновку про те, що задоволення вимог кредиторів, у тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені Законом про банкрутство. Під час порушення справи про банкрутство іпотекодавця заставні кредитори такого боржника (іпотекодержателі) мають право на задоволення своїх грошових вимог, які забезпечені заставою майна боржника, лише на стадії ліквідаційної процедури в разі визнання іпотекодавця банкрутом.
      24. Оскільки фактичні обставини справи № 910/22788/15 та вказані в ній підстави визнання недійсним договору купівлі-продажу іпотечного майна відрізняються від зазначених у справі № 757/13243/17, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного вище висновку.
      25. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що у випадку, якщо в законі і договорі по-різному врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не суперечать закону чи не заборонені законом.
      26. Так, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку також у касаційній скарзі посилається ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення без змін рішень, якими було скасовано реєстрацію речового права, права власності на об`єкт житлової нерухомості та земельну ділянку, а до того ж зазначила, що з метою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності іпотекодержатель повинен направити позичальнику та іпотекодавцю вимогу про порушення вимог кредитного договору та договору іпотеки. Самому реєстратору кредитор подає докази спливу тридцятиденного строку вручення такої вимоги. Якщо в іпотекодержателя відсутні докази отримання повідомлень та в разі спливу зазначеного строку, реєстратор не має права здійснити реєстрацію права власності за кредитором.
      27. Такого висновку Велика Палата дійшла, враховуючи саме умови договору іпотеки, зокрема, що сторони узгодили, що в позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки набувається за наявності таких обставин (пункти 6.2, 6.4.1 договору іпотеки):
      - надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю письмового повідомлення про порушення обов`язків; вимоги про виконання порушеного зобов`язання в тридцятиденний строк; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;
      - сплив тридцятиденного строку;
      - залишення іпотекодавцем протягом цього строку зобов`язань, передбачених у повідомленні, невиконаними;
      - іпотекодержатель направив вимогу про передачу предмета іпотеки іпотекодавцю;
      - іпотекодавець передає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      Тобто передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      28. Так, у наведеному випадку однією з умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була саме добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки.
      29. Більш того, фактичні обставини справи № 306/2053/16-ц стосувалися передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, у той час як фактичні обставини цієї справи стосуються порядку реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
      30. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновком, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), та не вбачає підстав для відступу від нього.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору
      31. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.
      32. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      33. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 20 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Форум» як кредитором та ОСОБА_2 як позичальником був укладений кредитний договір № 0435/08/01-CLNv (далі також - кредитний договір).
      34. Для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за вказаним кредитним договором 20 серпня 2008 року між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та ПАТ «Банк Форум» як іпотекодержателем був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 3885 (далі також - договір іпотеки), предметами іпотеки за яким є:
      - земельна ділянка площею 0,0534 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034;
      - земельна ділянка площею 0,0481 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033;
      - житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      У розділі 6 договору іпотеки від 20 серпня 2008 року передбачено, що:
      - сторони цього договору дійшли згоди вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься в цьому договорі (пункт 6.1);
      - визначений цим розділом спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.2);
      - сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (пункт 6.3);
      - у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір (пункт 6.5).
      35. ТОВ «ФК «Ратіо інвест» стало переможцем аукціону з продажу права вимоги за кредитним договором відповідно до протоколу № 210645 організатора аукціону Товариства з обмеженою відповідальністю «Електронні торги України» від 25 липня 2016 року
      36. 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 159-Ф, за яким ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «ФК «Ратіо інвест» права вимоги до ОСОБА_3 , що належать ПАТ «Банк Форум» на підставі кредитного договору та у зв`язку з ним, а ТОВ «ФК «Ратіо інвест» прийняло ці права вимоги.
      37. 29 липня 2016 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» був укладений договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами пункту 1.2 якого новий іпотекодержатель набув усіх прав замість первісного іпотекодержателя.
      38. ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої зобов`язання згідно з умовами укладеного між ним та ПАТ «Банк Форум» 20 серпня 2008 року кредитного договору. Оскільки боржник ОСОБА_2 неналежним чином виконував свої обов`язки за основним зобов`язанням, ТОВ «ФК «Ратіо інвест» як особа, яка набула 29 липня 2016 року на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 серпня 2008 року права іпотекодержателя, отримало також право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      39. 20 січня 2017 року між ТОВ «ФК «Ратіо інвест»(продавець) та ТОВ «Каунт-про» (покупець) були укладені:
      - договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0534 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034;
      - договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0481 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033;
      - договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 848,60 кв. м, житловою площею 431,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      40. Право власності на житловий будинок зареєстровано за ТОВ «Каунт-про» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі об`єкта нерухомого майна з індексним номером 888430280000, про що внесений запис № 18648955 від 20 січня 2017 року.
      41. 20 січня 2017 року для забезпечення виконання укладених договорів купівлі-продажу між ТОВ «Каунт-про» та ТОВ «ФК «Ратіо інвест» укладений договір іпотеки, предметом якого є: земельна ділянка площею 0,0534 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0034; земельна ділянка площею 0,0481 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:296:0033; житловий будинок загальною площею 848,60 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      42. Суди при відмові в позові, зокрема, вважали, що хоча в матеріалах справи відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя, проте покладений на іпотекодержателя іпотечним застереженням та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язок щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір ТОВ «ФК «Ратіо інвест» виконало, що підтверджується наявними у справі копіями повідомлень від 04 серпня 2016 року, адресованих боржнику ОСОБА_2 й іпотекодавцю ОСОБА_1 (том 1, а. с. 176-180), та квитанціями про відправлення цих повідомлень вищевказаним особам (том 1, а. с. 181-183).
      43. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
      44. Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      45. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
      46. Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов слід виходити з такого.
      Щодо письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання
      47. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена.
      48. Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.
      49. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      50. Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
      51. Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      52. Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
      53. Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
      54. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
      55. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
      56. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
      57. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
      58. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
      59. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
      60. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
      61. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
      Щодо обраного способу задоволення вимог іпотекодержателя
      62. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      63. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 цього Закону), а саме на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.
      64. Згідно із частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки :
      - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;
      - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.
      65. Згідно із частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
      66. Положеннями пункту 5.5 договору іпотеки визначено, що в разі порушення умов кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про усунення порушення не пізніше тридцятиденного строку та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та Закону України «Про іпотеку».
      67. Пунктом 6.5 договору іпотеки передбачено, що у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір.
      68. Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 6.3); у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом реалізації свого права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця про свій намір укласти цей договір.
      69. Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
      70. Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
      Щодо застосування наведених висновків у цій справі
      71. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      72. Відповідно до обставин цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у матеріалах справи відсутні докази отримання іпотекодавцем повідомлення про намір іпотекодержателя продати предмет іпотеки відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку».
      73. Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про намір укласти договори купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
      74. Суди попередніх інстанцій зробили висновок про дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки вважали доведеним, що ТОВ «ФК «Ратіо інвест» направило позичальнику та іпотекодавцю повідомлення про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем, оскільки цю обставину встановлено судовим рішенням в іншій справі.
      75. Водночас в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, зазначено, що вимоги, надіслані 05 серпня 2016 року на адресу боржника та іпотекодавця, містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Суди попередніх інстанцій не зауважили, що висновок про те, що вимоги містять усі необхідні відомості, передбачені статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку», є правовою оцінкою суду, а не встановленням обставин.
      76. Разом з тим постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2017 року у справі № 826/2537/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року, встановлені такі обставини.
      76.1. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору на адресу боржника ( ОСОБА_2 ) та іпотекодавця ( ОСОБА_1 ) 05 серпня 2016 року була надіслана вимога-попередження від 02 серпня 2016 року за вих. № 04/08-2016-1 про стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 серпня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. 20 серпня 2008 року та зареєстрованим в реєстрі за № 3885.
      76.2. Вимоги містять, зокрема, повідомлення іпотекодержателя про намір укласти від свого імені договір купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем та повідомлення про банківські реквізити для погашення заборгованості.
      76.3. До вимог були додані копії інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копія розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0435/08/01-CLNv від 20 серпня 2008 року, надані первісним кредитором - ПАТ «Банк Форум».
      76.4. Факт надіслання таких вимог підтверджується поштовими квитанціями та описами вкладення до цінного листа, копії яких було долучено до матеріалів справи ТОВ «ФК «Ратіо Інвест».
      77. Позивач стверджує, що він не тільки не отримував повідомлення, а й що його не було надіслано. Звертає увагу на те, що вимога-попередження начебто на ім`я та адресу ОСОБА_1 від 04 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 176-180) складена на 5 аркушах, проте у фотокопії опису вкладення вказано, що вимога-попередження від 02 серпня 2016 року адресована фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , і що зміст цієї вимоги-попередження не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Доказів надіслання ОСОБА_1 саме вимоги від 04 серпня 2016 року матеріали справи не містять.
      78. На думку позивача, суди попередніх інстанцій також не взяли до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки він не є боржником за кредитним договором, а лише майновим поручителем за договором іпотеки, то саме з письмової вимоги про усунення порушень, яку іпотекодержатель у будь-якому випадку зобов`язаний надіслати майновому поручителю, позивач міг дізнатися про порушення боржником основного зобов`язання та мав передбачене законом право протягом не менше 30 днів виконати (задовольнити) вимогу іпотекодержателя.
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені доводи позивача суперечать переліченим матеріалам справи та не спростовують висновків попередніх судів щодо надіслання іпотекодавцю вимоги про усунення порушень відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
      80. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували питання отримання іпотекодавцем вимоги-попередження.
      81. Натомість за змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» неповідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки є підставою для відповідальності іпотекодержателя перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
      82. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
      83. Схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 643/8134/16-ц (провадження № 61-224св17) та від 20 листопада 2019 року у справі № 345/2217/17 (провадження № 61-9606св19).
      84. Отже, неналежне повідомлення іпотекодавця про намір іпотекодержателя вчинити правочин щодо предмета іпотеки, за умови направлення вимоги згідно із частиною першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 січня 2017 року, укладених між ТОВ «Каунт-про» і ТОВ «ФК «Ратіо інвест».
      Щодо інших доводів касаційної скарги
      85. Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
      86. Необґрунтованими є також посилання ОСОБА_1 про необхідність визнання недійсними оспорюваних правочинів з підстав скасування в апеляційному порядку судового рішення, яке стало підставою для їх укладення, оскільки оспорювані договори були укладені сторонами за вільним волевиявленням обох сторін в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а не на підставі судового рішення, у зв`язку із чим скасування зазначеного рішення суду не може бути підставою для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними.
      87. Доводи заявника про те, що підставою для визнання правочинів недійсними є те, що на момент укладення правочинів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно всього майна ОСОБА_1 було зареєстровано обтяження на підставі ухвал суду, також є необґрунтованими, оскільки іпотекодержатель ТОВ «ФК «Ратіо інвест» має вищий пріоритет переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Вказаний пріоритет відносно зареєстрованих прав та вимог інших осіб виник з моменту державної реєстрації іпотеки, а саме з 20 серпня 2008 року. Питання правомірності дій нотаріуса як державного реєстратора, який зареєстрував за ТОВ «Каунт-про» право власності на спірне майно за наявності обтяження на нього, було предметом дослідження Київського апеляційного адміністративного суду, який дійшов висновку про те, що заборона, передбачена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19 липня 2016 року у справі № 642/4027/16, на ТОВ «ФК «Ратіо інвест» не поширювалась та не забороняла останньому звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договорів купівлі-продажу з ТОВ «Каунт-про» (ухвала від 07 листопада 2017 року у справі № 826/2537/17). Щодо ухвали Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2016 року у справі № 640/13335/16-ц, якою був накладений арешт шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельних ділянок та будинку, суди попередніх інстанцій встановили, що ця ухвала не була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Станом на 20 січня 2017 року (укладення договорів купівлі-продажу та іпотеки) у реєстрі були відсутні будь-які відомості щодо обтяження об`єктів нерухомості на підставі вказаної ухвали.
      88. Велика Палала Верховного Суду також не вважає підставою недійсності спірних правочинів посилання позивача на начебто допущені при укладенні договорів порушення, які полягають в укладенні цих правочинів без попереднього дозволу органу опіки та піклування, зважаючи на факт реєстрації в житловому будинку двох малолітніх дітей, виходячи з такого.
      89. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15), правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
      90. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, зареєстровано двох малолітніх дітей, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є племінницями позивача. Крім того, у житловому будинку розміщується Посольство Грецької Республіки, про що зазначено представником позивача в суді. Цей факт підтверджується також договором оренди будинку від 04 червня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Посольством Грецької Республіки. Враховуючи те, що протягом тривалого часу в зазначеному житловому будинку знаходиться Посольство Грецької Республіки, що виключає можливість проживання у вказаному будинку малолітніх дітей, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що укладення оскаржуваних договорів не суперечить правам та інтересам малолітніх дітей, не звужує обсяг їх існуючих майнових прав та не порушує їх охоронювані законом майнові інтереси.
      91. Не спростовують обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій також доводи касаційної скарги про відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ТОВ «Каунт-про» набуло право власності на спірне майно на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» шляхом укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем, норми якої не передбачають отримання додаткової згоди іпотекодавця на укладення такого договору. Позасудовий спосіб звернення стягнення передбачений іпотечним застереженням, яке міститься в розділі 6 договору іпотеки, укладеного 20 серпня 2008 року міжПАТ «Банк Форум» та іпотекодавцем ОСОБА_1 , який таким чином погодився на позасудовий спосіб врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
      92. Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення стягнення на будинок, оскільки він є приміщенням дипломатичного представництва, враховуючи те, що відповідно до Віденської конвенції № 1138 про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року та Указу Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93 дипломатичні представництва захищаються державою перебування від будь-якого проникнення; користуються імунітетом від обшуку, виїмки, реквізиції, арешту та виконавчих дій. Проте, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, зазначений імунітет не обмежує перехід права власності на приміщення, який не пов`язаний з проникненням до приміщення та із вчиненням виконавчих дій. Зміна власника приміщення, у якому розміщено посольство Греції, не суперечитиме Віденській конвенції про дипломатичні зносини, оскільки не матиме наслідком ані вторгнення до приміщення, ані завдання йому шкоди, ані порушення спокою посольства.
      93. Доводи позивача про укладення спірних договорів та перереєстрації права власності на предмет іпотеки нотаріусом поза межами місця знаходження майна також не можуть бути підставою для скасування рішень, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Крім того, пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено можливість посвідчення нотаріусом правочину за місцезнаходженням однієї із сторін, що і було здійснено нотаріусом, яка посвідчила правочин за місцезнаходженням покупця - ТОВ «Каунт-про», який на той час знаходився в м . Дніпрі Дніпропетровської області.
      94. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що необхідно відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      95. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      96. Оскільки касаційна скарга в цій справі подана в грудні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      97. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      98. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Щодо судових витрат
      99. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      100. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати,
      понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 .
      Керуючись статтями 400, 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      постановила:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Князєвим В. С.
      Джерело: ЄДРСР 94071331
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
      № 22-ц/824/10678/2020
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м . Київ
      Справа № 2-655/12
      11 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Кулікової С.В.
      суддів - Желепи О.В.
      - Олійника В.І.
      при секретарі - Климчук Т.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Батрин О.В., за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам», заінтересована особа: стягувач Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,-
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича, в якій просила визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про передачу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію Державному підприємству «Сетам».
      На обґрунтування скарги зазначала, що з метою виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012 про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна у рахунок погашення перед АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., судом видано виконавчий лист. Приватним виконавцем Чижиком А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57499196) від 23.10.2018 р.
      З метою виконання рішення суду приватний виконавець передав на реалізацію ДП «Сетам» вказану квартиру, який надав оголошення на своєму офіційному сайті за посиланням: https://setam.net.ua/auction/365232 про реалізацію квартири:
      Стан аукціона: Реєстрація учасників Номер лоту: 363812
      Дата проведення аукціону: 16 Серпня 2019 09:00 Дата закінчення торгів; 16 Серпня 2019 18:00 Дата закінчення подання заявок: 16 Серпня 2019 08:00 Стартова ціна: 808 000.00 грн.
      Гарантійний внесок: 40 400.00 грн.
      Крок аукціону: 16 160.00 грн.
      Область: м. Київ
      Місцезнаходження майна: АДРЕСА_2
      Такі дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» боржник вважає незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5. Зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
      Крім того, дії приватного виконавця щодо передачі квартири боржника на реалізацію є неправомірними, оскільки ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна і на ці правовідносини поширюються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      При цьому, боржник вважає, що строк звернення до суду зі скаргою не пропущено, оскільки жодних документів від приватного виконавця щодо здійснення примусових дій з виконання рішення суду, не отримувала.
      Враховуючи, що лише 06.08.2019 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження боржник довідалася про порушення її прав, то у визначений п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України десятиденний строк звернулась з вказаною скаргою до суду.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким скарги задовольнити.
      Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд дійшов помилкового висновку, відсутні порушення статей 17,18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, не врахувавши, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти до заявки на реалізацію арештованого майна необхідно додати копію дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду, тоді як заявка на реалізацію арештованого майна приватного виконавця Чижика А.П. не містить посилання на наявність даного дозволу. Вважав, що інформація, яка розміщена на сайті ДП «Сетам» є не повною та не достовірною. При цьому, ДП «Сетам» в порушення п. 4 Розділу ІІ Порядку не повідомило виконавця про необхідність усунення недоліків в частині до заявки всіх необхідних документів.
      Вказував на те, що суд не надав належної правової оцінки доводам скаржника щодо порушення приватним виконавцем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Твердження суду першої інстанції про те, що предмет іпотеки не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно повідомлення КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає дійсним обставинам справи, так як згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.11.2019 року, право власності на квартиру № 24 ОСОБА_1 було припинено 12.07.2013 року. Отже, станом на дату передачі приватним виконавцем квартири на реалізацію, у власності ОСОБА_1 не було іншого нерухомого майна.
      Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
      В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
      Інші учасники справи в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.
      Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець при передачі квартири боржника на примусову реалізацію діяв в межах чинного законодавства, порушень з його сторони судом не встановлено та боржником не доведено.
      Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
      Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2012року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 65/08-Ж від 18.04.2008 року у розмірі 228 599 доларів США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 10.02.2012 року складає 1 826 484,03 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом реалізації вказаного майна на публічних торгах в межах процедури виконавчого провадження (т. 1 а.с. 151-154), яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року (т. 2 а.с. 45-48).
      За рішенням суду стягувачу видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.
      23 жовтня 2018 рокуприватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка разом з додатками: викликом приватного виконавця, розрахунком основної винагороди приватного виконавця, декларацією про доходи та майно боржника фізичної/юридичної особи боржника 24 жовтня 2018року направлена сторонам виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, боржнику направлені документи за адресою: АДРЕСА_5 , яка зазначена у виконавчому документі (т. 2 а.с. 108-116).
      Відповідно до іпотечного договору від 18.04.2008 року,забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка згідно з відповіддю КП Київської міської ради «Київське міське БТІ» на праві власності зареєстрована за боржником.
      23 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - цієї квартири.
      29 травня 2019 року приватним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
      29 травня 2019 року приватним виконавцем до Київської філії ДП «СЕТАМ» направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Згідно з повідомленнямДП «СЕТАМ», електронні торги щодо реалізації предмета іпотеки призначено дату та час проведення електронних торгів -на 16 серпня 2019 року о 09:00 год., реєстраційний номер лота - 336202.
      Звертаючись до суду із скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, дії приватного виконавця щодо передачі нерухомого майна на реалізацію ДП «Сетам» є незаконними, оскільки заявка на реалізацію арештованого майна не відповідає вимогам Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, зокрема, до неї не долучено копію дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, так як у зазначеній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
      Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
      Приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.
      З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем 29 травня 2019 року до Київської філії ДП «Сетам» було направлено пакет документів щодо реалізації майна боржника.
      Листом від 12.07.2019 року № 7894/17-18-19 ДМ «Сетам» повідомило приватному виконавцю, стягувачу та боржнику відомості щодо реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів.
      Доводи боржника з приводу того, що приватним виконавцем не отримано дозвіл від органу опіки та піклування, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, так як вказаним обставинам надано оцінку рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2012 року. Так, судами встановлено, що на час укладання сторонами договору іпотеки єдиним власником та користувачем предметом іпотеки - квартири АДРЕСА_1 була відповідач ОСОБА_1 . Реєстрація сина ОСОБА_2 в цій квартирі відповідачка здійснила 08 грудня 2011 року, тобто після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
      Тому, відсутні порушення статей 17, 18 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом вказаних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.
      Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року, справа № 678/301/12.
      Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/33524/14-ц від 09.04.2015 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку боржника ОСОБА_1 задоволено повністю.
      Проте, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вказав, що предмет іпотеки, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не є єдиним майном (житлом) боржника, оскільки згідно з повідомленням КП Павлоградське міжміське БТІ за боржником на праві власності зареєстровано 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що на неї не поширюється мораторій відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.11.2019 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 було припинено 12.07.2013 року.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
      Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
      Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.
      Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 57,00 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, валютою за яким є долар США.
      Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.
      Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вказана квартира використовується нею та її неповнолітнім сином,як місце постійного проживання.
      Зазначене, матеріалами справи, доводами стягувача та приватного виконавця не спростовано.
      Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що мають значення для вирішення справи колегія суддів вважає, що на квартиру розповсюджуються дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію ДП «Сетам» квартири АДРЕСА_1 .
      За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, із прийняттям постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бабенка Юрія Сергійовича задовольнити.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича у виконавчому провадженні № 57499196 з примусового виконання виконавчого листа про передачу квартири на реалізацію Державному підприємству «Сетам» задовольнити.
      Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича щодо передачі на реалізацію Держаному підприємству «Сетам» квартири АДРЕСА_1 неправомірними.
      Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 92883559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 372/266/15-ц
      Провадження № 14-396цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп») до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Старобезрадичівська сільрада), Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Єврогазбанк»), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олена Віталіївна (далі - приватний нотаріус), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Національний банк України, про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки
      за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, ухвалене суддею Болобаном В. Г., та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Березовенка Р. В., Лівінського С. В., Волохова Л. А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позову та судових рішень (первинний розгляд справи)
      1. 15 січня 2015 року прокурор звернувся в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» з позовом до Обухівської РДА та ОСОБА_1 , в якому просив :
      1.1. Визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 29 грудня 2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» у частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (далі - розпорядження).
      1.2. Визнати недійсним підпункт 2 додатка до пунктів 1 - 3 рішення Старобезрадичівської сільради від 18 серпня 2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради» (далі - рішення № 93).
      1.3. Визнати недійсним державний акт серії ЯД № 658672 від 25 жовтня 2006 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 (далі - державний акт).
      1.4. Витребувати на користь ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,0030 га, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільради, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026 (далі - спірна земельна ділянка).
      1.5. Визнати за ДП «Київський лісгосп» право постійного користування спірною земельною ділянкою.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. Спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.
      2.2. На підставі розпорядження з порушенням вимог законодавства вилучені з постійного користування ДП «Київський лісгосп» земельні ділянки площею 9,0030 га та змінене їх цільове призначення з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства.
      2.3. Після оформлення на підставі розпорядження державних актів на право власності на землю відповідної площі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 9 березня 2006 року за договорами купівлі-продажу (з реєстровими № 716, 681, 691, 692, 695, 717, 686, 758, 764) відчужили ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 9,0030 га.
      2.4. На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 233833, а спірній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3223187700:12:028:0026.
      2.5. 18 серпня 2006 року Старобезрадичівська сільрада прийняла рішення № 93, яким змінила цільове призначення земельної ділянки з особистого селянського господарства на землі для будівництва й обслуговування жилого будинку. На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримав державний акт.
      2.6. Спірна земельна ділянка незаконно вибула з державної власності без згоди Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київський лісгосп»; був порушений порядок зміни її цільового призначення. Тому розпорядження, рішення № 93 та державний акт слід визнати недійсними, а земельну ділянку витребувати з чужого незаконного володіння та визнати за ДП «Київський лісгосп» право постійного користування на неї.
      3. 23 березня 2015 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.
      4. 3 квітня 2015 року цей суд постановив ухвалу, якою залучив Старобезрадичівську сільраду до участі у справі співвідповідачем.
      5. 15 травня 2015 року вказаний суд постановив ухвалу, якою залучив ПАТ «Єврогазбанк» до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
      6. 3 червня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      7. 12 серпня 2015 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      8. 3 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 серпня 2015 року в частині вирішення позову про визнання недійсним державного акта та витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині (щодо визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 і про визнання за ДП «Київський лісгосп» права постійного користування спірною земельною ділянкою) оскаржені судові рішення залишив без змін.
      9. Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував так:
      9.1. У судових рішеннях є обґрунтування того, чому суди виснували про те, що позовна давність на час звернення до суду з позовом не спливла. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      9.2. Про застосування позовної давності може заявити сторона, тоді як відповідну заяву подало ПАТ «Єврогазбанк», яке має статус третьої особи.
      9.3. Вирішуючи спір про визнання недійсним державного акта, суди не врахували, що інші державні акти, тобто ті, які видані на підставі розпорядження, не були оскаржені. Без визнання цих актів недійсними неможливо витребувати земельні ділянки від осіб, які набули їх у власність, зокрема, за цивільно-правовими договорами. Неоспорення первісного переходу права власності від власника до іншої особи та визнання незаконною підстави цього переходу не відновлює права такого власника й унеможливлює захист його порушеного права у спосіб, передбачений статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      9.4. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13.
      (2) Короткий зміст змінених позовних вимог (новий розгляд справи)
      10. 23 травня 2016 року прокурор подав заяву, в якій просив залучити до участі у справі співвідповідачем ПАТ «Єврогазбанк», і сформулював такі позовні вимоги (далі - заява) :
      10.1. Визнати недійсними розпорядження та рішення № 93.
      10.2. Визнати недійсним договір іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, укладений ОСОБА_1 з ПАТ «Єврогазбанк» (далі - договір іпотеки).
      10.3. Скасувати рішення приватного нотаріуса від 22 лютого 2016 року № 28417332 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ПАТ «Єврогазбанк» (далі - рішення нотаріуса).
      10.4. Витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі КМУ та ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк».
      (3) Короткий зміст рішень суду першої інстанції (новий розгляд справи)
      11. 9 червня 2016 року Обухівський районний суд Київської області ухвалою, постановленою в судовому засіданні, залучив ПАТ «Єврогазбанк» співвідповідачем у справі.
      12. 10 квітня 2017 року цей суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав недійсним договір іпотеки, скасував рішення нотаріуса та витребував спірну земельну ділянку на користь держави в особі КМУ та ДП «Київський лісгосп»; у задоволенні інших позовних вимог - про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 - відмовив. Мотивував рішення так:
      12.1. Спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення, а Київське обласне управління лісового та мисливського господарства не надавало згоду на зміну цільового призначення цієї ділянки.
      12.2. Право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ПАТ «Єврогазбанк» на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/3374/15-ц від 12 листопада 2015 року.
      12.3. Оскільки ОСОБА_1 не мав прав власника на розпорядження спірною земельною ділянкою та не міг передати її в іпотеку, а КМУ як власник цієї ділянки не був стороною договору іпотеки й учасником справи № 372/3374/15-ц, договір іпотеки слід визнати недійсним.
      12.4. Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави (власника) не з її волі іншим шляхом. Тому вимогу прокурора про витребування цієї ділянки треба задовольнити.
      12.5. Відсутні підстави для задоволення заяви ПАТ «Єврогазбанк» про застосування позовної давності, оскільки Головне управління Держкомзему у Київській області провело перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо вилучення земельної ділянки 28 лютого 2012 року, а з відповідним позовом прокурор звернувся до суду 20 січня 2015 року, тобто до спливу позовної давності. Крім того, ДП «Київський лісгосп» не проводило перевірки дотримання земельного та лісового законодавства за період 2004 - 2014 років щодо спірної земельної ділянки. Відсутні належні та допустимі докази того, що Прокуратура Київської області знала чи могла дізнатися про наявність оспорюваних розпорядження та рішення № 93 до 2012 року.
      12.6. Під час первинного розгляду справи розпорядження та рішення № 93 вже визнані недійсними, і судові рішення в цій частині не були скасовані. Тому відсутні підстави для задоволення означених вимог.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд справи)
      13. 20 червня 2017 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:
      13.1. Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
      13.2. У заяві прокурор змінив як підставу, так і предмет позову.
      13.3. Суд першої інстанції не виконав вказівку суду касаційної інстанції про необхідність врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13.
      13.4. Прокурор не оскаржив ті державні акти, на підставі яких земельна ділянка вибула з власності держави та була передана громадянам (первісна підстава вибуття земельної ділянки). Тому захист порушеного права позивача у спосіб, передбачений статтею 388 ЦК України, є неможливим.
      13.5. Визнання незаконними розпорядження та рішення № 93 не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
      13.6. Суд першої інстанції не залучив приватного нотаріуса до участі у справі співвідповідачем. А скасовуючи рішення нотаріуса, цей суд не врахував, що підставою проведення відповідної реєстраційної дії було рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року у справі № 372/3374/15-ц, яким суд у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Єврогазбанк» у межах вартості предмета іпотеки звернув стягнення на спірну земельну ділянку.
      13.7. Висновок суду першої інстанції про те, що визнання договору іпотеки недійсним обов`язково матиме наслідком скасування рішення нотаріуса, є хибним без відповідного перегляду рішення суду у справі № 372/3374/15-ц за нововиявленими обставинами та його скасування з цих підстав.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги (новий розгляд справи)
      14. У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року повністю, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року - у частині задоволення вимоги про витребування спірної земельної ділянки та закрити провадження в цій частині; у решті рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції (новий розгляд справи)
      15. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що перший заступник прокурора Київської області оскаржує рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року й Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи касаційної скарги
      16. Перший заступник прокурора Київської області мотивує касаційну скаргу так:
      16.1. Суд апеляційної інстанції не врахував, що обраний прокурором спосіб захисту права державної власності шляхом витребування земельної ділянки від кінцевого набувача є належним та ефективним.
      16.2. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у тій справі право власності на відповідне майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.
      16.3. Відповідно до статей 116 і 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підставою набуття права власності на землю є рішення відповідного органу. Тому питання недійсності виданих на його підставі державних актів залежить саме від доведеності факту незаконності видання такого рішення.
      16.4. Немає необхідності визнавати недійсними державні акти, заявляючи віндикаційний позов, за умови оскарження рішень відповідних органів про передання земельної ділянки у власність за статтею 118 ЗК України (постанови Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14, постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
      16.5. Після уточнення позову спір у частині вимоги про витребування спірної земельної ділянки стосується юридичних осіб (КМУ, ДП «Київський лісгосп» та ПАТ «Єврогазбанк»). Тому цей спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      (2) Доводи ПАТ «Єврогазбанк»
      17. 8 листопада 2017 року ПАТ «Єврогазбанк» подало заперечення на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Мотивує заперечення так:
      17.1. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
      17.2. Прокурор не оспорив первинну підставу вибуття земельної ділянки - державні акти, видані на підставі розпорядження.
      17.3. Прокурор пропустив позовну давність.
      17.4. ПАТ «Єврогазбанк» набуло спірну земельну ділянку у власність на підставі рішення суду, а тому її не можна витребувати.
      (3) Позиція інших учасників справи
      18. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      19. Під час нового розгляду справи № 372/266/15-ц, а саме 23 травня 2016 року, прокурор подав заяву, в якій змінив предмет позову. Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули за правилами цивільного судочинства змінені вимоги, заявлені як до юридичних осіб-співвідповідачів (Обухівської РДА, Старобезрадичівської сільради, ПАТ «Єврогазбанк»), так і до та фізичної особи ( ОСОБА_1 ), про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення нотаріуса та витребування спірної земельної ділянки.
      20. Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що вимога про витребування спірної земельної ділянки на користь держави з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки має місце спір між юридичними особами. Велика Палата Верховного Суду з таким аргументом погоджується.
      21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      22. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (пункт 1 частини першої статті 15).
      23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      24. Згідно із частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання прокурором заяви, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      25. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у відповідній редакції).
      26. Тобто, на момент звернення прокурора до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
      27. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам були підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      28. Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства.
      29. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до приписів процесуальних законів, чинних на час звернення прокурора до суду, позовні вимоги до кількох відповідачів треба було розглядати в одному провадженні, якщо такі вимоги були однорідними, зокрема нерозривно пов`язаними між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, якщо була відсутня спільність предмета позову.
      30. Вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права й обов`язки, безпосередньо стосується цієї особи, а тому відповідний спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц (пункт 50), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 36) і № 488/5027/14-ц (пункт 28), від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18 (пункт 4.15)).
      31. У справі № 372/266/15-ц такими вимогами, які пов`язані з виникненням прав фізичних осіб, є вимоги про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93: перше стосується передання земельних ділянок, з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка, у власність дев`ятьом фізичним особам, залученим до участі у цій справі третіми особами, а друге - зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, володільцем якої на час прийняття рішення № 93 вже був ОСОБА_1 . Окрім того, вимога про визнання недійсним договору іпотеки стосується безпосередньо його сторін - ОСОБА_1 і ПАТ «Єврогазбанк», а тому за такого суб`єктного складу зазначену вимогу теж слід розглянути за правилами цивільного судочинства.
      32. Стосовно вимоги про скасування рішення нотаріуса, то оскільки належним відповідачем за такою вимогою має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 58)), а суди у справі № 372/266/15-ц встановили, що на підставі рішення нотаріуса було зареєстроване право ПАТ «Єврогазбанк» на спірну земельну ділянку, то з огляду на суб`єктний склад сторін спору за вказаною вимогою та відсутність нерозривного зв`язку між нею та вимогами про визнання недійсними розпорядження, рішення № 93 та договору іпотеки, вимогу про скасування рішення нотаріуса належить розглядати за правилами господарського судочинства. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що висновок апеляційного суду про необхідність залучення приватного нотаріуса до участі у справі співвідповідачем за вимогою про скасування його рішення є помилковим. Окрім того, за змістом частини другої статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частини другої статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, фізична особа у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 73)).
      33. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. близькі за змістом висновки, сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 147), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46)).
      34. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 51)).
      35. Отже, оскільки вимоги про визнання недійсними розпорядження, рішення № 93 і договору іпотеки не є нерозривно пов`язаними з рештою вимог у цій справі, які не є похідними від перших, обґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що вимогу про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» з огляду на суб`єктний склад учасників спору треба розглядати за правилами господарського судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (пункт 5.20), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (пункт 6.20), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35)).
      36. Таким чином, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо юрисдикції та помилково розглянули за правилами цивільного судочинства вимоги про скасування рішення нотаріуса та про витребування спірної земельної ділянки, які належать до юрисдикції господарського суду.
      (1.2) Щодо суті спору
      37. Прокурор просить залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсними розпорядження і рішення № 93 та в частині задоволення вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки рішення суду у цій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. ПАТ «Єврогазбанк» заперечує проти касаційної скарги прокурора, вважаючи законним і обґрунтованим рішення апеляційного суду. Велика Палата Верховного Суду частково погоджується з доводами касаційної скарги.
      38. Суд першої інстанції під час нового розгляду справи вважав, що під час первинного її розгляду розпорядження та рішення № 93 суди вже визнали недійсними, і судові рішення в тій частині не були скасовані, а тому відсутні підстави для задоволення таких вимог прокурора. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки той, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, порушив норми процесуального права.
      39. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року ухвалою залишив без змін рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 серпня 2015 року у справі № 372/266/15-ц у частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93. Вказані рішення набрали законної сили.
      40. Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; аналогічний припис є у пункті 3 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      41. З огляду на вказаний припис, встановивши, що у межах тієї самої справи є чинними судові рішення, згідно з якими вимоги про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 вже вирішені, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду мали не відмовляти у задоволенні цих вимог, а закрити у відповідній частині провадження у справі.
      42. Стосовно визнання недійсним договору іпотеки, то суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не мав прав на розпорядження спірною земельною ділянкою та не міг передати її в іпотеку. Тому суд першої інстанції цю вимогу задовольнив. Апеляційний суд не погодився з таким рішенням і скасував його, вважаючи, що підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки немає. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим рішенням суду апеляційної інстанції.
      43. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
      44. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).
      45. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.
      46. Велика Палата Верховного Суду повторює, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанову Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).
      47. З огляду на вказане помилковим є висновок апеляційного суду та довід ПАТ «Єврогазбанк» про неможливість витребування спірної земельної ділянки через те, що не були оскаржені державні акти, на підставі яких земельні ділянки (з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка) вибули з власності держави та були передані дев`ятьом фізичним особам. Так само помилково вважати, що для ефективного захисту права власності власник має витребувати відповідне майно у кінцевого набувача після того, як визнає недійсним договір, на підставі якого це майно перейшло у володіння до вказаного набувача.
      48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.
      49. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про невиконання судом першої інстанції вказівки суду касаційної інстанції щодо врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13: під час нового розгляду справи прокурор змінив предмет позову та не просив визнати недійсним державний акт. Крім того, у зазначеній постанові Верховний Суд України вказав, що рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у тій справі, не було. Тому Верховний Суд України вважав неправомірним видання державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави, а сам цей акт, виданий з порушеннями вимог статей 116 і 118 ЗК України, - недійсним. На відміну від обставин справи № 6-14цс13, у справі № 372/266/15-ц такі рішення були, і ці рішення суди визнали недійсними під час первинного її розгляду.
      50. Стосовно аргументу касаційної скарги про необхідність застосування висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Верховний Суд України у тій справі розбіжності у застосуванні норм права не усував, вважаючи непідтвердженими доводи заяви як про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм статті 149 ЗК України та статті 388 ЦК України, так і про невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України про застосування статті 388 ЦК України та статей 116 і 118 ЗК України.
      51. Стосовно аргументу ПАТ «Єврогазбанк» про пропуск прокурором позовної давності Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що жодну із заявлених позовних вимог за наслідками касаційного перегляду вона не задовольнила. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      53. Оскільки касаційну скаргу у справі № 372/266/15-ц перший заступник прокурора Київської області подав у липні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      54. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити у цій частині провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).
      55. Суд касаційної інстанції залишає судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у зазначеній редакції).
      56. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).
      57. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо юрисдикції суду та суті спору, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги частково обґрунтованими. Тому її слід задовольнити частково: рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року необхідно скасувати в частині вирішення вимог про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, про скасування рішення нотаріуса та про витребування спірної земельної ділянки і закрити провадження у справі у частині тих вимог; рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки слід залишити без змін.
      58. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (частина перша статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX).
      59. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду (частина четверта статті 414 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX).
      60. З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи № 372/266/15-ц у частині вимог про скасування рішення нотаріуса та витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» до відповідного суду господарської юрисдикції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      61. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      62. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
      Керуючись пунктами 1 і 3 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, пунктами 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
      2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити у частині вирішення таких позовних вимог:
      2.1. Про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29 грудня 2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» стосовно передання у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
      2.2. Про визнання недійсним підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради».
      2.3. Про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни від 22 лютого 2016 року № 28417332 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 9,0030 га, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026, за Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк».
      2.4. Про витребування земельної ділянки площею 9,0030 га, що розташована в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:028:002, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк».
      3. Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, укладеного ОСОБА_1 з Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. Р. Кібенко
      О. С. Ткачук
      В. С. Князєв
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90458955
    • By Marina-NET
      Конституционный Суд Украины оценит законность функционирования антирейдерской комиссии при Минюсте:
      У середу, 18 грудня, о 10.00 годині Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні у формі письмового провадження розпочне розгляд справи за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952–IV зі змінами (далі — Закон). Про це повідомляє прес-служба КСУ.
      Суть питання
      У підпункті  «а»  пункту 2 частини шостої статті 37 Закону зазначено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про  задоволення  (повне чи часткове)  скарги  шляхом  прийняття рішення про скасування рішення про  державну  реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу  Міністерства  юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги.
      Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оспорюване положення Закону надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених державним реєстратором, чим порушує положення частини четвертої статті 41 Конституції України. Крім того, на його думку, оспорюване положення Закону встановлює відповідальність особи — власника нерухомого майна — за помилки, допущені державним реєстратором як представником держави, що суперечить частині другій статті 3 Конституції України.
      Раніше «Судово-юридична газета» писала, що КСУ розгляне два конституційних подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
      Також до КСУ надійшло конституційне подання Верховного Суду.
       
    • By ANTIRAID
      Конституционный Суд Украины пришел к выводу, что оспариваемое положение Закона нарушает конституционные принципы разделения государственной власти в Украине на законодательную, исполнительную и судебную, приводит к нарушению регулирования основ социальной защиты прокуроров, поскольку по его содержанию регулирования порядка перерасчета назначенной пенсии работникам прокуратуры должно осуществляться актом Кабинета Министров Украина, а не законом Украины. Следовательно, положения части двадцатой статьи 86 Закона противоречит статье 6, пункта 14 части первой статьи 92 Конституции Украины.
      В своем Решении Конституционный Суд Украины считал целесообразным указать такой порядок выполнения этого Решения по урегулированию Верховной Радой Украины указанного вопроса на законодательном уровне: часть двадцатая статьи 86 Закона не подлежит применению со дня принятия Конституционным Судом Украины этого Решения, зато применению подлежит часть двадцатая статьи 86 закона в первоначальной редакции:
      «20. Предназначены работникам прокуратуры пенсии перечисляются в связи с повышением заработной платы прокурорским работникам на уровне условий и составляющих заработной платы соответствующих категорий работников, проходящих службу в органах и учреждениях прокуратуры на момент возникновения права на перерасчет. Перерасчет назначенных пенсий проводится с первого числа месяца, следующего за месяцем, в котором наступили обстоятельства, влекущие за собой изменение размера пенсии. Если при этом пенсионер приобрел право на повышение пенсии, разница в пенсии за прошедшее время может быть выплачена ему не более чем за 12 месяцев. Пенсия работающим пенсионерам пересчитывается также в связи с назначением на высокую должность, увеличением выслуги лет, присвоением почетного звания или ученой степени и увеличением размера составляющих его заработной платы в порядке, предусмотренном частями второй, третьей и четвертой настоящей статьи, при увольнении с работы или за каждые два отработанных года ».
      http://ccu.gov.ua/dokument/7-rii2019
      7_p2_2019 щодо перерахунку пенсій прокурорам.pdf