ANTIRAID

Решение Апелляционного суда Киева о признании исполнительной надписи в пользу Дельта-банка не подлежащей исполнению

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

 

Справа №22-ц/796/16601/2013

 

Головуючий у 1 - й інстанції: Вовк С.В. 

Доповідач - Ратнікова В.М.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

19 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

 

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В. 

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі - Мурга М.В. 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

 

встановила:

 

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

 

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

 

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що нотаріусом та/або банком письмова вимога про сплату суми боргу, вказаної у виконавчому написі нотаріуса, ОСОБА_1 не направлялася (не вручалася), оскільки письмове повідомлення, яке було направлене банком на адресу позивача в частині розміру заборгованості не відповідає сумі заборгованості на яку було вчинено виконавчий напис нотаріусом. А тому вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням порядку встановленого главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за №296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/2595. Крім того, у виконавчому написі зазначена сума, стягнута з позивача за його вчинення в розмірі 2500 грн., що суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів».

 

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

 

Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, представник відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу за їх відсутності.

 

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

 

Судом встановлено, що 18 листопада 2004 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту за №441/л, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 на умовах встановлених даним договором надаються грошові кошти в сумі 38 000 доларів США на строк з 18 листопада 2004 року по 16 листопада 2009 року, зі сплатою 13 % річних і погашенням згідно умов вказаного договору.

 

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №441/л, 18 листопада 2004 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

 

25.11.2004 р., 28.04.2006 р., 24.07.2007 р. між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткові угоди до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року відповідно за №1, №2, № 3, № 4.

 

25 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки.

 

Правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС Комерцбанк» є Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», в свою чергу правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк».

 

18.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року за №5.

 

05.04.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року №6 та №7 до кредитного договору № 441/л від 18.11.2004 р.

 

Цього ж дня, між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки.

 

25.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №441/л від 18 листопада 2004 року та забезпечувальними договорами, що були укладені між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

 

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 свої обов'язки за договором кредиту не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості. У зв'язку з чим, 01 березня 2013 року Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу про сплату заборгованості, в якій зазначено, що станом на 06.02.2013 року сума простроченої поточної заборгованості за кредитним договором №441/л від 18 листопада 2004 року становить 8144,70 доларів США. У вимозі також зазначено, що у разі не виконання даної вимоги, банк буде змушений захищати свої майнові права шляхом вчинення виконавчого напису або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 06.02.2013 р. становить 102636,20 доларів США. Дану вимогу було вручено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 березня 2013 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

 

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 заборгованість перед Публічним акціонерним товариством Дельта Банк» погашено не було, а тому банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 з заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки.

 

11 червня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис за №1379, яким звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, щоб за рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку заставного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в розмірі заборгованості 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн.

 

08 липня 2013 року на підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем ВДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві було відкрито виконавче провадження (ВП №38761603).

 

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд 1-ї інстанції посилався на те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 під час вчинення оспорюваного виконавчого напису діяла відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» за №1172 від 29 червня 1999 року, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

 

Проте, з таким висновком суду 1-ї інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

 

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно з ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

 

У відповідності до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір є похідною угодою, яка укладається для забезпечення виконання іншої угоди, зокрема кредитного договору, і не може існувати самостійно.

 

Статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.

 

Відповідно до ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Згідно зі ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

 

Вчинення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року за №1172, а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882.

 

Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Згідно з п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

 

За змістом п.284 вказаної Інструкції та ст.87 Закону України «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

 

Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

 

Таким чином, з системного аналізу вказаних вище норм законодавства вбачається, що безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

 

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримано досудову вимогу про сплату заборгованості, яка станом на 06.02.2013 року становить 102636,20 доларів США.

 

При співставленні вимоги про усунення порушення надісланої Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що розмір заборгованості у виконавчому написі на 3652,31 долари США перевищує розмір заборгованості, який було зазначено у досудовій вимозі.

 

З оспорюваного виконавчого напису нотаріуса вбачається, що заборгованість позивача становить 106288,51 долари США, що за курсом НБУ складає 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та заборгованість по відсоткам 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн.

 

Відповідач повинен був проінформувати позивача про збільшення розміру заборгованості, або звернутися із заявою про вчинення виконавчого напису лише на ту суму заборгованості, яка була зазначена у вимозі, про яку був обізнаний позивач та яку останній не оспорював.

 

Вчинення ж виконавчого напису щодо заборгованості, про яку не було проінформовано боржника та визнання такої заборгованості безспірною суперечить вимогам закону.

 

Однак, судом 1-ї інстанції не взято до уваги дані факти та постановлено рішення з порушенням норм матеріального права.

 

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню постановлене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визнання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №1379 та вчиненого 11.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в рахунок погашення заборгованості в розмірі 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. - таким, що не підлягає виконанню.

 

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 229,42 грн.

 

Керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п.283 , п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, ст.ст.88, Законом України « Про іпотеку», 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

в и р і ш и л а:

 

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

 

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

 

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

 

Визнати виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1379 та вчинений 11.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в рахунок погашення заборгованості в розмірі 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та заборгованості по відсоткам 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. - таким, що не підлягає виконанню.

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 229,42 грн.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

 

Головуючий : Судді:

 


Share this post


Link to post
Share on other sites

отсутствует бесспорность, уведомление не соответствует сумме в исполнительной надписи

Данные основания все больше встречаются в судебной практике.

 

Таким чином, з системного аналізу вказаних вище норм законодавства вбачається, що безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору....

 

При співставленні вимоги про усунення порушення надісланої Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що розмір заборгованості у виконавчому написі на 3652,31 долари США перевищує розмір заборгованості, який було зазначено у досудовій вимозі.

 

Відповідач повинен був проінформувати позивача про збільшення розміру заборгованості, або звернутися із заявою про вчинення виконавчого напису лише на ту суму заборгованості, яка була зазначена у вимозі, про яку був обізнаний позивач та яку останній не оспорював.

Очень качественное решение.

Красивые формулировки, а главное, что они действительно работают в судебной системе Украины.

 

Даже не верится, что в нашей стране могут быть такие решения.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Сколько же на это ушло сил :) В этом процессе мы обжаловали и отказ в обеспечении иска. Там Вовк превзошел самого себя, указал, что не имущественные иски не обеспечиваются. Пришлось возвращать судью к жизни.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Сколько же на это ушло сил :) В этом процессе мы обжаловали и отказ в обеспечении иска. Там Вовк превзошел самого себя, указал, что не имущественные иски не обеспечиваются. Пришлось возвращать судью к жизни.

Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

Дело по апелляционной жалобе об отказе в обеспечении иска судья направил в апелляцию?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

Дело по апелляционной жалобе об отказе в обеспечении иска судья направил в апелляцию?

 

Да, и его мы тоже выиграли :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да, и его мы тоже выиграли :)

Поздравляю.

А как же судья отправил дело?

У меня судья не захотел отправлять апел. жалобу на определение об отказе в удовлетворении заявления об обеспечении иска.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго времени суток участникам форума!

Благодарен Antiraid и партнерам за информацию и практику, присутствующую здесь.

К слову об указанном выше решении (если тема еще актуальна), сегодня 18.02.14 тот же Апеляционный суд г.Киева но другая тройка (Соколова В.В.) приняла принципиально противоположное решение при идентичных обстоятельствах. (Текст решения апеляции и первой инстанции выложу по-получению).

Отнюдь - судебная практика не всегда гарантирует нужный исход дела. Правовая позиция еще не известна - хотя денежная мотивация очевидна.

На обсуждение участников предложу одно из возможных оснований для оспаривания исполнительной надписи (почему-то практику пока не встречал).

 

Відповідно до Постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.39), вказано: «Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.». 

 

Суд первой инстанции такие доводы (в составе других заявленных) к вниманию принял (в решении - отразил).

Интересно узнать мнение участников.

Заранее благодарен.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго времени суток участникам форума!

Благодарен Antiraid и партнерам за информацию и практику, присутствующую здесь.

К слову об указанном выше решении (если тема еще актуальна), сегодня 18.02.14 тот же Апеляционный суд г.Киева но другая тройка (Соколова В.В.) приняла принципиально противоположное решение при идентичных обстоятельствах. (Текст решения апеляции и первой инстанции выложу по-получению).

Отнюдь - судебная практика не всегда гарантирует нужный исход дела. Правовая позиция еще не известна - хотя денежная мотивация очевидна.

На обсуждение участников предложу одно из возможных оснований для оспаривания исполнительной надписи (почему-то практику пока не встречал).

 

Відповідно до Постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.39), вказано: «Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.». 

 

Суд первой инстанции такие доводы (в составе других заявленных) к вниманию принял (в решении - отразил).

Интересно узнать мнение участников.

Заранее благодарен.

Практику нужно искать в реестре, возможно одно-два решения и будет там.

У Вас залогодатель передавал общую совместную собственность?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Доброго времени суток участникам форума!

Благодарен Antiraid и партнерам за информацию и практику, присутствующую здесь.

К слову об указанном выше решении (если тема еще актуальна), сегодня 18.02.14 тот же Апеляционный суд г.Киева но другая тройка (Соколова В.В.) приняла принципиально противоположное решение при идентичных обстоятельствах. (Текст решения апеляции и первой инстанции выложу по-получению).

Отнюдь - судебная практика не всегда гарантирует нужный исход дела. Правовая позиция еще не известна - хотя денежная мотивация очевидна.

На обсуждение участников предложу одно из возможных оснований для оспаривания исполнительной надписи (почему-то практику пока не встречал).

 

Відповідно до Постанови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.39), вказано: «Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.». 

 

Суд первой инстанции такие доводы (в составе других заявленных) к вниманию принял (в решении - отразил).

Интересно узнать мнение участников.

Заранее благодарен.

Вы в результате нашли практику по таким основаниям?

Оспаривали исполнительную надпись?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 761/16682/18
      Провадження № 2/761/1333/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      30 вересня 2019 року
      Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді: Волошина В.О.
      при секретарі: Яворській А.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      в с т а н о в и в :
      В травні 2018р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ «Альфа Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., в якому просила суд: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2017р., вчинений третьою особою, зареєстрований в реєстрі за №14805 про стягнення з позивачки на користь відповідача суми боргу у розмірі 26 101,23 дол. США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що документами, поданими відповідачем третій особі - нотаріусу, які стали підставою для вчинення оскаржуваного виконавчого напису, не доведено факту безспірності заборгованості у зв`язку із наявністю на час вчинення виконавчого напису судового спору щодо розміру заборгованості, неотриманням позивачем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень. Крім того, відповідач включив у суму боргу до стягнення платежі по кредиту, по яким сплинула позовна давність, а сам розрахунок боргу, вчинений відповідачем, є необґрунтованим, фактично, виконавчий напис вчинений за період більший, ніж три роки, що суперечить вимогам закону. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.
      Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А. від 10 травня 2018р. відкрито провадження по справі.
      22 серпня 2018р. відповідачем до суду було подано відзив на позов (а.с. 67-72), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначаючи, що розрахунок заборгованості, який надавався третій особі, є вірним.
      Розпорядженням від 31 січня 2019р. за № 01-08-43 здійснено повторний автоматичний розподіл справи.
      Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2019р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.
      Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019р. прийнято справу до розгляду та призначено в підготовче судове засідання.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2019р. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
      До судового засідання стороною позивача було подано до суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, яка заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові і не заперечує проти заочного розгляду справи.
      Відповідач та третя особа, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в судові засідання не завилялись, про поважність причин неявки в судові засідання своїх представників не повідомили, стороною відповідача було подано відзив.
      Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 вересня 2007р. між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800001773 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого позивачу було надано у користування грошові кошти у розмірі 45000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом 11,75% річних та з остаточною датою повернення - 11 вересня 2012р..
      З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 11 вересня 2007р. між сторонами було укладено іпотечний договір №800001773-И, предметом якого відповідно до п. 3.1. є земельна ділянка площею 0,150 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
      Оскільки, позивач умови кредитного договору належним чином не виконала, утворилася заборгованість, з метою стягнення якої в липні 2017р. відповідач звернувся до третьої особи (нотаріуса) із заявою про вчинення виконавчого напису на кредитному договору.
      Третя особа нотаріус Чуловський В. А. на підставі цієї заяви та доданих до неї документів, 21 липня 2017р. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №14805, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» суми боргу у розмірі 26101,23 дол. США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      При цьому, відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      За приписами п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
      Порядок вчинення виконавчих написів визначено Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. №296/5 (далі по тексту - Порядок).
      Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 гл. 16 Порядку, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
      Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 №1172 (далі по тексту - Перелік).
      Згідно зі ст. 89 Закону України «Про нотаріат», у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
      Пунктом 2.3 гл. 16 Порядку визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
      Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
      Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05 липня 2017р. у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
      Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Водночас, враховуючи те, що в провадженні Южного міського суду Одеської області розглядається по суті спір (цивільна справа № 519/282/17) щодо розміру цієї заборгованості за кредитним договором, спростовується факт безспірності суми заборгованості.
      Окрім того, 10 грудня 2014р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.
      Так, варто наголосити на тому, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
      При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі №826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».
      З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема, ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанові Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999р., оскільки, вчинений не на передбаченому Переліком борговому документі - кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, та відсутні докази безспірності заборгованості, а тому не підлягає виконанню.
      Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн.
      Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16, 18 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. №296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. №1172, суд, -
      в и р і ш и в :
      Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович (свідоцтво №7425, видане МЮ України 28 травня 2009р., місцезнаходження: м. Київ, провул Музейний, 10, каб. 505) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 21 липня 2017р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №14805, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» суми боргу у розмірі 26101 /двадцять шість тисяч сто один/ дол. 23 центів США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 /сімсот чотири/ грн. 80 коп.
      Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст рішення суду складено 09 жовтня 2019р.
       Суддя:
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85225042
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
      вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "17" вересня 2019 р.
      Справа № 910/16664/18
      Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
      головуючого: Дикунської С.Я.
      суддів: Мальченко А.О.
      Жук Г.А.
      секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.
      за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
      розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
      на рішення Господарського суду міста Києва
      від 22.04.2019 (повний текст складено 22.04.2019)
      у справі № 910/16664/18 (суддя Усатенко І.В.)
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост- Продакшн «АВ-ТВ»
      до
      1) Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
      2) Шевченківського районного відділу
      державної виконавчої служби міста Києва Головного 
      територіального управління юстиції у місті Києві
      про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса
      В С Т А Н О В И В:
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (далі - ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», відповідач-1) та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, відповідач-2) про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. В обґрунтування своїх вимог зазначило про стягнення відповідачами коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку, а також виконавчого збору, які позивач просив повернути.
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 позовні вимоги задоволено частково.
      Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошові кошти в розмірі 177 197, 04 грн. та судовий збір у розмірі 2 657, 56 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9 086, 00 грн.
      В частині позовних вимог про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» грошових коштів у розмірі 17 825,98 грн. - відмовлено.
      Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не з`ясував, чи існує у позивача заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк», відповідно за наявності заборгованості та невиконаних зобов`язань позивача за Кредитним договором, повернення йому сум за цим договором апелянт вважає таким, що суперечить, як приписам чинного законодавства, так й умовам Кредитного договору. При цьому, апелянт стверджував, що виконавчий напис нотаріуса скасовано не в зв`язку із сплатою заборгованості, а з підстав недодержання нотаріусом вимог закону. Крім цього, вважає недоведеним факт перерахування стягнутих коштів від державної виконавчої служби на рахунок відповідача для погашення відповідної заборгованості, оскільки до суду не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин, а саме, меморіальних ордерів або інших документів про перерахування коштів саме за Кредитним договором, одночасно апелянт зазначав про незаконне стягнення з нього витрат на правничу допомогу тощо.
      Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, щодо доводів апелянта з приводу не з`ясування судом наявності чи відсутності у позивача заборгованості перед відповідачем, зазначив, що вирішення даного питання не є завданням суду у даній справі, адже позовні вимоги у цій справі обґрунтовано стягненням з позивача коштів за виконавчим написом нотаріуса, який скасовано в судовому порядку. При цьому, зазначив, що оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197, 04 грн. належить повернути власнику (позивачу), відповідно висновки суду першої інстанції в цій частині вважає такими, що ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах, які дають змогу встановити дійсні обставини справи та винести законне рішення. Крім цього, позивач стверджував про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з нього витрат на правову допомогу, надання якої підтверджено позивачем належними та допустимими доказами тощо.
      В судове засідання апеляційної інстанції 17.09.2019 з`явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надіслання на його адресу відповідної ухвали про оголошення перерви, яка згідно повідомлень про вручення поштових відправлень отримана уповноваженим представником останнього 27.08.2019, відтак апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.
      Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати, в іншій частині залишити без змін та ухвалити нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.
      Представник позивача в даному судовому засіданні також надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
      Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
      Як встановлено матеріалами справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2015 у справі №910/4124/15-г вимоги за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» задоволено повністю. Стягнуто з до ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 46 054,32 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 5 066,25 грн. та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань - 488,61 грн.
      Під час розгляду згаданої справи судом встановлено, що заборгованість ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» перед ПАТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором по тілу кредиту становила 46 054,32 грн.
      На виконання вказаного рішення суду, постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 22.09.2015 відкрито виконавче провадження (ВП №48806670) про стягнення з позивача боргу в розмірі 53 436,70 грн.
      Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві Руденко Н.В. від 28.04.2017 виконавче провадження закінчено в зв`язку з виконанням позивачем рішення суду в повному обсязі, у вищевказаній постанові зазначено, що кошти стягнуто та перераховано стягувачу.
      17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Швець Русланом Олеговичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №21627 (далі - виконавчий напис), яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 23.12.2011 по 19.09.2017 суму заборгованості, що становила 204 377,29 грн. та складається з:
      - сума заборгованості по тілу кредиту - 46 054,84 грн.;
      - заборгованість по відсоткам - 78 713,05 грн.;
      - заборгованість по комісії - 66 437,84 грн.;
      - заборгованість з пені - 66 437,84 грн.
      Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 відкрито виконавче провадження №55672493 з виконання згаданого виконавчого напису.
      Крім цього, постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. від 31.01.2018 у вищевказаному виконавчому провадженні накладено арешт на майно позивача.
      В подальшому, 01.02.2018 постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Борисюком Р.А. в рамках виконавчого провадження №55672493 накладено арешт на кошти ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ».
      Вищевказані обставини встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 за позовом ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» до АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн.
      За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.
      За змістом ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
      Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
      Оскільки судове рішення у справі № 910/9258/18, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21627, яким запропоновано стягнути з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн.
      Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження обставин щодо здійснення стягнення за вищезгаданим виконавчим написом нотаріуса, позивачем долучено до матеріалів справи меморіальні ордери про перерахування коштів, а саме, меморіальний ордер № 55672493 від 12.02.2018 на суму 106,26 грн з призначенням платежу «примусове списання коштів на підставі ВП № 21627 від 17.11.2017», меморіальний ордер № 55672493/3 від 20.06.2018 на суму 139 104,52 грн з призначенням платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису № 21627 від 17.11.2017»; меморіальний ордер № 55672493/3 від 25.07.2018 на суму 55 812,24 грн. з призначення платежу «списання коштів на підставі виконавчого напису від 17.11.2017 № 21627».
      До матеріалів справи також долучено лист Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20.11.2018 № 55672493/34, за змістом якого 30.01.2018 до Відділу на виконання надійшов виконавчий напис № 21627 від 17.11.2018, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець P.O. про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в розмірі 204 377,29 грн. В порядку примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем з боржника стягнуто на депозитний рахунок Відділу кошти в розмірі 195 023,02 грн. За розпорядженням державного виконавця від 05.05.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 106,26 грн.) перераховано як витрати виконавчого провадження. За розпорядженням державного виконавця від 02.07.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 139 104,52 грн.) перераховано на користь стягувана (в сумі 67 000,00 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 12 645,87 грн.). За розпорядженням державного виконавця від 02.08.2018 стягнуті з боржника кошти (в розмірі 55 812,24 грн. та 59 458,65 грн.) перераховано на користь стягувача (в сумі 110 197,04 грн.) та на користь держави як виконавчий збір (в сумі 5 073,85 грн.). 09.11.2018 державний виконавець на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Станом на 20.11.2018 на депозитному рахунку відділу відсутні стягнуті з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» кошти.
      З огляду на наведене, на підставі згаданого вище виконавчого напису, визнаного рішенням суду таким, що не підлягає виконанню, з позивача стягнуто кошти в сумі 177 197,04 грн., які в подальшому перераховано відповідачу, а також з кошти в розмірі 17 825,98 грн., які в якості виконавчого збору зараховано до Державного бюджету. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані відхиляються судом апеляційної інстанції.
      Відповідно до глави 12, п. 1.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він має бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа. Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
      За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
      Положеннями ст. ст. 386, 387 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
      Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
      Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
      Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
      1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
      2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);
      3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
      4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
      Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
      Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/9258/18 виконавчий напис, вчинений 17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 21 627 про стягнення з ТОВ «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості в розмірі 204 377,29 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню, отримані відповідачем-1 кошти в сумі 177 197,04 грн. підлягають поверненню позивачу, адже підстава, на якій вони були отримані відпала, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
      При цьому, відповідачем-1 (апелянтом) не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти ним не отримано чи вони утримуються ним за наявності правових підстав чи були повернуті позивачу.
      Твердження відповідача про те, що у нього багато проваджень відносно позивача, відповідно він не може ідентифікувати, які кошти стягнуто за яким виконавчим провадженням, а надані позивачем меморіальні ордери не підтверджують перерахування коштів ВДВС відповідачу-1, у відповіді відповідача-2 на адресу позивача дати перерахування коштів не співпадають з датами отримання коштів та одержаними сумами за меморіальними ордерами, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач-1 не заперечив надходження коштів, як й не надав будь-яких доказів на підтвердження наявного боргу позивача або ненадходження коштів за вищенаведеним виконавчим написом, й доказів оскарження винесеної 09.11.2018 державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
      З приводу вимоги позивача про стягнення з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (відповідача-2) 17 825,98 грн. виконавчого збору, слід зазначити, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, який справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
      За змістом ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
      Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
      Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
      Згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
      Положеннями п. 5 вказаного Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
      Відповідно до п. 2 розділу 2 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється відповідними органами Казначейства з відповідних рахунків, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
      Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому випадку виступає Державна виконавча служба України. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.
      Оскільки кошти державного бюджету належать на праві власності державі, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст.2 ЦК України). 
      Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом. 
      В господарському процесі згідно ч. 4 ст. 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.
      Таким чином, відповідачем у даній справі має бути держава, яка бере у ній участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими в даному випадку є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
      Визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб`єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може.
      Оскільки відповідачами у даній справі в частині вимог про стягнення виконавчого збору мають бути Відділ виконавчої служби та Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб`єктним складом не підлягає задоволенню.
      Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено до стягнення 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
      За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
      Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
      За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
      - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
      1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
      2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
      3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
      4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. В зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
      За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
      Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
      У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачено цим Законом.
      За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
      Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію Договору №195 про надання правничої допомоги від 25.06.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери», копію акту надання послуг № 894 від 21.11.2018, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 10 000, 00 грн., копію платіжного доручення № 208 від 21.11.2018 на суму 10 000,00 грн., відповідно до якого позивач сплатив вказану суму адвокатському об`єднанню на підставі виставленого рахунку № 205 від 20.11.2018 на суму 10 000,00 грн., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 005689 від 28.12.2015, яке видане на ім`я Волкодав Ірини Юріївни та ордер на надання правової допомоги серії КВ № 384419 від 08.12.2018.
      З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку матеріалів до судового засідання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, підлягає частково в розмірі 9 086,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      За аналогічних підстав підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки долученими до справи доказами: копіями акту надання послуг № 1142 від 09.07.2019, який містить перелік наданих послуг, а також їх вартість в розмірі 4 500, 00 грн., рахунку на оплату № 208 від 02.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. та платіжного доручення № 295 від 09.07.2019 на суму 4 500, 00 грн. підтверджується факт надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та перерахування коштів на підставі укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням Договору.
      Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
      Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
      З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
      За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
      Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/16664/18 - без змін.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студія Пост-Продакшн «АВ-ТВ» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, ідентифікаційний код 24265476) 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
      Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
      Матеріали справи № 910/16664/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
      Повний текст постанови складено 19.09.2019
      Головуючий суддя С.Я. Дикунська
      Судді А.О. Мальченко
      Г.А. Жук
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84348338
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 вересня 2019 року м. Київ
      Унікальний номер справи № 378/1237/18-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/11274/2019
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
      суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
      при секретарі - Савлук І.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, постановлену під головуванням судді Писанця В.А., по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      в с т а н о в и в :
      У листопаді 2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просила визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. за реєстраційним номером 25099, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором №026/697355-КR від 01 серпня 2008 року в загальній сумі 12784,27 дол. США, таким, що не підлягає виконанню.
      Зазначала, що 09 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57396201 з виконання виконавчого напису №25099 від 31 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу у розмірі 12784,27 дол. США, який було вчинено приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. Звертала увагу, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства (а.с. 1-6).
      03 червня 2019 року представник АТ «Укрсоцбанк» - Радченко В.Ю. подала до суду відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовної заяви. На обґрунтування відзиву зазначила, що діюче законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття й виконання виконавчого провадження, і якщо зобов`язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на особу, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, у тому числі ті, що передбачені ст. 625 ЦК України (а.с. 47-55).
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус КМНО Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П.В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а.с. 40).
      Не погодившись з ухвалою районного суду, 31 травня 2019 року представник АТ «Укрсоцбанк»- Радченко В.Ю. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила її скасувати та направити справу №378/1237/18-ц на розгляд до Ставищенського районного суду Київської області за підсудністю (а.с. 64-66).
      В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання, тому вважає, що оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Чуловського В.А. від 31 жовтня 2017 року підлягає виконанню за місцем реєстрації боржника, а саме у АДРЕСА_2 , є доцільним передати справу до Ставищенського районного суду Київської області. 
      Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Апелянт АТ «Укрсоцбанк» був сповіщений врученням повістки представнику - адвокатесі Радченко В.Ю.(а.с.101-108).
      Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
      Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до Ставищенського районного суду Київської області за місцем реєстрації боржника ОСОБА_1 .
      Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 28 листопада 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П.В. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню надіслано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача (а.с. 28).
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року відкрито провадження у даній справі. При відкритті провадження у справі суд виходив з того, що справа підсудна Печерському районному суду міста Києва та підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі відсутні (а.с. 40).
      Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
      Частиною 2 ст. 27 ЦПК України визначено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      Стаття 28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений до одного з двох і більше судів.
      Згідно з ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.
      Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, тобто місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місце реєстрації боржника.
      Отже, за загальним правилом позови пред`являються за місцезнаходженням чи місцем реєстрації відповідача відповідно до ст. 27 ЦПК України, проте, у випадках, визначених ст. 28 ЦПК України, позивач може сам обрати суд, до якого звертатися з позовом.
      Так, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача АТ «Укрсоцбанк» є: м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29 (а.с. 25-27).
      У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено адресу боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 (а.с. 11-12).
      Враховуючи викладене, позивач мав право пред`явити даний позов або до Печерського районного суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача, або до Ставищенського районного суду Київської області за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса.
      Частиною 1 ст. 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються.
      За змістом ч. 2 ст. 32 ЦПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
      Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права при відкритті провадження у справі спростовуються наведеним вище, тому колегія суддів їх відхилила. 
      Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
      Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - залишити без задоволення.
      Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Дата складання повного судового рішення - 10 вересня 2019 року.
      Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
      В.М. Ратнікова
      О.В. Борисова
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84181562
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
      Єдиний унікальний номер справи № 761/27932/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/8811/2019
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 серпня 2019 року м. Київ 
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Мережко М.В.,
      суддів - Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
       секретар -Тютюнник О.І.,
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором.
      Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
      в с т а н о в и в :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до Апеляційного суду міста Києва позов до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за договорами.
      В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно, за умовами якого банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки заховуються на рахунок № НОМЕР_2 .
      На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США. В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Крім цього, 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн. по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгував ся неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вказаних договорів завершується відповідно 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року.
      ОСОБА_1 вказував, що 5 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу.
      У відповідь від банку на дану заяву прийшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим.
      Згідно з наданою банком Довідкою №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 2015 року направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку до цього часу так і не було отримано. Тобто, на даний час, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Позивач вважає, що в порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги позивача про повернення коштів були залишені без задоволення.
      На підставі викладеного позивач, з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача кошти:
      за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме: 927 914,26 грн. - сума вкладу, 249 073,59 грн. - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн. - 3% річних, 351 943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289,74 грн., а саме: 183 774,12 доларів США - сума вкладу, 28 042,54 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 доларів США - 3% річних;
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року визначено підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договорами Шевченківському районному суду м. Києва.
      Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог. Просив стягнути з відповідача на його користь за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме:
      927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 230289,74 грн, а саме:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні , 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних; (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року , 1224 дні , 3 % ),
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.(т.2 а.с. 33-36).
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні .
      Рішенням Шевченківського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн.
      Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року виправлено описку в тексті вступної та резолютивної частини проголошеного та повного тексту рішення.
      Викладено резолютивну частину проголошеного та повного тексту рішення наступного змісту «Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення грошових коштів за договорами - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1622206,39 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230289,74 доларів США .
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890,00 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.»
      Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції відповідач АТ КБ « ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      В апеляційній скарзі вказує, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, що суд не перевірив та не відобразив у рішенні суду результати оцінки договорів, квитанцій про внесення грошових коштів, встановив обставини без належної перевірки та надання правової оцінки.
      Зазначає, що строки дії договорів закінчились ще до моменту припинення роботи Кримської філії на території АР Крим, і наявність оригіналів договорів та квитанцій на руках у позивача, на думку апелянта, не доводить факт порушення відповідачем умов договору щодо повернення грошових коштів.
      Крім того апелянт вважає безпідставним нарахування відсотків, та трьох процентів річних . 
      У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р.Ю. вказує, що апеляційна скарга є безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення
      Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
      За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
      1) керує ходом судового процесу;
      2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
      3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
      4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
      5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. 
      Як встановлено судом першої інстанції,12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно. За умовами договору банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 13).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США.
      В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Отже, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 15, 19).
      Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Також встановлено, що 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 14).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн.
      Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу. Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 17, 19).
      Пунктом 7 договорів передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк.
      Договір пролонгувався неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року.
      Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вищезазначених договорів завершується 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року відповідно.
      У своєму позові ОСОБА_1 вказував, що 05 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу (т. 1, а.с. 20).
      У відповідь на дану заяву від банку надійшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим (т. 1, а.с. 21).
      Як вбачається з наданої банком Довідки №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн (т.1, а.с. 19).
      Відомості щодо будь-яких подальших операцій із вказаними банківськими рахунками в матеріалах справи відсутні.
      В подальшому, 21 серпня 2015 року позивач направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів (т. 1, а.с. 22-23).
      Позивач зазначав, що на час звернення із позовом, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Докази на підтвердження протилежного в матеріалах справи відсутні.
      Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      За правилом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа є публічним договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Отже, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.
      Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
      У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
      Загальний порядок залучення банками України банківських вкладів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577.
      Згідно із цим Положенням договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].
      Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України. ( п. 1.2. Положення).
      У пункті 1.6. Положення передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
      Виплата процентів за вкладом депозитом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      Згідно п. 3.3. Положення банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
      На підставі досліджених у судовому засіданні судом першої інстанції письмових доказів встановлено, що відповідач у порушення умов договору про банківський вклад не повернув позивачеві вклади, внесення коштів за якими відбувалось в іноземній валюті - долари та в національній валюті - гривні.
      Як на підставу заперечень представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції посилався також на те, що у відповідності до положень ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
      Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова НБУ № 260).
      Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/I від 21 квітня 2014 року, було припинено ще з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню. В той же час, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      Відповідач зазначав, що окупаційна влада у травні 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі - банківських документів, договорів, касових документів, приміщень банку, банкоматів, терміналів, транспортних засобів та т.і. Також були арештовані права за зобов`язаннями банку, у тому числі і права вимоги, борги за всіма зобов`язаннями, відповідно до судових постанов Державної Ради РФ. Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя.
      Суд звертає увагу, що, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
      Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Філія в АРК є відокремленим структурним підрозділом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку, в межах повноважень, наданих їй Банком, та закріплених в цьому Положенні, а тому в межах чинного законодавства Банк несе відповідальність за діяльність Філії, що є однією з вирішальних обставин по цій справі для задоволення позовних вимог в частині повернення вкладу.
      Оскільки стороною договору є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» яке, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями та зобов`язаннями Філії, зокрема за договором, який є предметом спору, в межах чинного законодавством України, заперечення відповідача в цій частині є також безпідставними та необґрунтованими.
      Аналогічна правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі № 6-118цс14 від 29 жовтня 2014 року.
      Так, аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, дозволяє дійти такого висновку.
      Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
      Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
      Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа №6-118цс14), від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
      Згідно із ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
      Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      В матеріалах справи містяться копії та надавались суду для огляду в судових засіданнях (як першої, так і апеляційної інстанції) оригінали квитанцій, які є документом первинної бухгалтерської звітності у відповідності зі до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними доказами на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем.
      Про правові наслідки порушення зобов`язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, які передбачають відповідальність боржника.
      На відміну від процентів, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
      Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
      Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки.
      Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
      Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань.
      Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
      Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (справа №6-37цс16).
      Станом на 27 грудня 2017 року офіційний курс гривні до долару США становить: 1 дол. США = 26,36 грн.
      Таким чином, 90000,00 доларів США * 26,36 грн. = 2 372 400,00 грн.
      Судом було встановлено, що станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      Як вбачається із наданих позивачем розрахунків, за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість складає 1 622 206,39 грн., з яких: 927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість складає 230 289,74 доларів США, з яких:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні, 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року, 1224 дні, 3%).
      Вказаного розрахунку відповідач не спростував, власного розрахунку суду не надав.
      Приклад орієнтовного розрахунку за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року, наданий банком суду першої інстанції та наведений у апеляційній скарзі не може бути врахований колегією суддів, оскільки не охоплює весь період нарахування відсотків за договором, а базова сума нарахування, зазначена у ньому, не узгоджується з усіма наявними у матеріалах справи доказами.
      Посилання апелянта на постанову правління Національного банку України №260 від 06 травня 2014 року та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є необґрунтованим, оскільки це не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов Договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними та суперечить ст.ст. 1058-1065, 1066-1076 ЦК України та умовам укладених сторонами Договорів банківського вкладу.
      Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.
      У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
      Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
      Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та наявність поза розумним сумнівом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року та за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року.
      Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що законом передбачені чіткі вимоги щодо форми та змісту судового рішення.
      Так, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст.ст. 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні.
      Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів, тобто не вказані складові заборгованості.
      Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.
      У ній, зокрема, має бути зазначено:
      висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);
      висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;
      розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;
      розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК України;
      строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
      у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити.
      При об`єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.
      Суд першої інстанції не врахував вказані положення, резолютивна частина рішення не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів за депозитними договорами, тобто не вказані складові заборгованості, а відтак рішення необхідно змінити, резолютивну частину рішення слід викласти в іншій редакції, з зазначенням складових частин заборгованості, а саме:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      Доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог оцінюються колегіє суддів критично, адже позивач надав суду оригінали договорів, укладених між сторонами, квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки, виписки про рух коштів на рахунку та довідку про залишок коштів, видані йому відповідачем у встановленій банком формі для відповідних документів. Ненадання банком з будь-яких підстав доказів на спростування позиції позивача не доводить необґрунтованість вимог позивача, а відсутність у банку первинних бухгалтерських документів не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань за укладеними договорами.
      Посилання апелянта на неможливість нарахування 3% річних у гривні також відхиляються судом з таких підстав.
      Так, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
      Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
      Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
      При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
      3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
      Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
      Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди з таких підстав.
      Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
      Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статті 23 ЦК України.
      Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
      Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
      Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
      У даному спорі правовідносини сторін виникають з договірних відносин, виникли на підставі укладених між сторонами договорів, в яких не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням відповідачами умов договору.
      Враховуючи надані у справі докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у виплаті моральної шкоди відповідачем, у зв`язку з тим, що правила статті 1167 ЦК України на спірні відносини не поширюються, оскільки вони регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів за депозитними договорами, однак, не врахував вимоги закону щодо форми та змісту судового рішення, а тому рішення підлягає зміні в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
      Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 376, 382, 383, 384 України, колегія суддів,
      п о с т а н о в и л а :
      Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінити. Викласти резолютивну частину рішення у цій частині в такій редакції:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      В іншій частині рішення залишити без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
      Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .
      Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 09 серпня 2019 року. 
      Реквізити сторін:
      ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;
      Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д,, ЄДРПОУ: 14360570
      Головуючий М.В. Мережко
      Судді Т.Ц. Кашперська
      В.О. Фінагеєв
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83511722