Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об обращении взыскания на предмет ипотеки и выселении в пользу Приватбанка

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840996

 

Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Колодійчука В.М., Умнової О.В.,   розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в :

У березні 2009 року позивач ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із позовом, в якому просив достроково розірвати кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року, укладений між сторонами, та у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 07 лютого 2005 року, а саме житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1. Просив звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу будинку, з укладанням від імені відповідачки договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, просив виселити відповідачку із зазначеного житлового будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі реєстрації фізичних осіб Решетилівського РВ ГУМВС України в Полтавській області. В подальшому уточнив позовні вимоги та просив достроково розірвати кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року, позов задоволено. Розірвано кредитний договір № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLF0GK08000001 від 07 лютого 2005 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 07 лютого 2005 року житловий будинок № 17 загальною корисною площею 83,6 кв. м. з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у СГІРФО Решетилівського РВ ГУМВС України в Полтавській області. Вирішено питання про судові витрати.

17 січня 2012 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла вищезазначена цивільна справа, згідно ухвали Верховного Суду України від 07 грудня 2011 року, на підставі Закону України від 20 жовтня 2011 року №3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справи Верховним Судом України».

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені судами рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 07 лютого 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № № PLF0GK08000001, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 12270,00 грн., з яких 11000,00 грн. на купівлю будинку та 1 270,00 грн. для оплати страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії 0,65% від суми виданого кредиту в розмірі 71,50 грн. щомісяця зі сплатою зазначених платежів в рахунок погашення заборгованості щомісячно в період з 15 по 25 число в розмірі 230,38 грн., з остаточним терміном повернення до 06 лютого 2015 року.

Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором, між сторонами 07 лютого 2005 року було укладено договір іпотеки (б/н), згідно з яким ОСОБА_3 передала в іпотеку банку житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1

У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору, заборгованість за яким станом на 23.02.2009 року становила: 8549,63 грн. - заборгованість за кредитом, 496,12 грн. заборгованість за відсотками, 357,50 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом та 69,55 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за кредитним договором, позивач, використовуючи свою право, визначене п.2.3.2. кредитного договору на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у випадку невиконання відповідачем його умов та розірвання кредитного договору, звернувся до суду та просив достроково розірвати кредитний договір та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 9472,80 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконуються, тому позивачем правомірно реалізовано право на дострокове стягнення заборгованості, передбачене п.2.3.2. кредитного договору.

Проте, погодитися з висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 33,35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З положень ч. 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

В порушення зазначених вимог закону суди не з`ясували, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.

Крім того, ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, порядок та процедура такого продажу.

У ч.1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Також, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не дослідив питання співмірності вартості предметів іпотеки, на які звернуто стягнення, із розміром заборгованості по кредиту.

Крім того, в порушення вимог ст. 35,38 Закону України «Про іпотеку» суд взагалі не встановив вартість предметів іпотеки на день звернення з позовом.

Ухвалюючи рішення про виселення іпотекодавця одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, судом першої інстанції не взято до уваги, що таке можливе лише за певних умов, серед яких, зокрема: якщо протягом місяця, з для отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, мешканці житлового приміщення, на яке було звернуто стягнення, добровільно його не звільнили.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На зазначені вимоги закону, суд першої інстанції уваги не звернув, апеляційний суд помилок суду першої інстанції не виправив та залишив рішення без змін.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні обставин, які мають значення для справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч.1 ст. 336, ч.2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.С. Ткачук     Судді: В.С. Висоцька

   М.К. Гримич

   В.М. Колодійчук

   О.В. Умнова