Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договоров купли-продажи и истребования из незаконного владения

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 лютого 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Патрюка М.В.,

Григор’євої Л.І., Лященко Н.П.,

Онопенка В.В., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння за ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач зазначав, що йому на праві власності належали квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від його імені на ім’я ОСОБА_2 видано довіреність, згідно з якою останньому надано право продажу належних йому, ОСОБА_1, квартир. На підставі цієї довіреності ОСОБА_2 від його імені 17 листопада 2010 року уклав з ОСОБА_3 договори купівлі-продажу, за якими відчужив на користь останнього належні йому, ОСОБА_1, зазначені вище квартири. 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5, а 22 грудня 2010 року квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ОСОБА_7, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили їх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно. Позивач посилався на те, що він не видавав довіреності на ім’я ОСОБА_2 на відчуження належних йому квартир та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на них. Із ОСОБА_2 він взагалі не знайомий. Наміру відчужувати своє майно він не мав. На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсними: видану 20 травня 2010 року від його імені ОСОБА_2 довіреність на право відчуження належних йому, ОСОБА_1, квартир; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, укладені 17 листопада 2010 року від його імені ОСОБА_2 з ОСОБА_3; а також зобов’язати ОСОБА_4 повернути йому квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а ОСОБА_5 - квартиру АДРЕСА_3.

 

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2012 року у позові відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 8 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним довіреність, видану 20 травня 2010 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, укладені 17 листопада 2010 року від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 з ОСОБА_3. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а у ОСОБА_5 також на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 в цьому ж будинку.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 та 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

 

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Предметом судового розгляду є спір про визнання правочинів щодо відчуження об’єктів нерухомого майна недійсними з підстав відсутності у відчужувача волі на їх вчинення та витребування цих об’єктів з чужого незаконного володіння. 

 

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ч. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

 

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину. 

 

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

 

Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належали квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 було видано довіреність, якою останньому надано право відчужити належні ОСОБА_1 квартири. Діючи на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2. 17 листопада 2010 року належні ОСОБА_1 зазначені вище квартири продав ОСОБА_3. 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5, а 22 грудня 2010 року продав квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ОСОБА_7, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили ці квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно. 

 

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що наміру продавати належні йому квартири не мав, довіреність на ім’я ОСОБА_2 не видавав, квартири відчужені всупереч його волі. 

 

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

 

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з’ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин. 

 

В матеріалах справи наявні докази про те, що паспорт на ім’я позивача ОСОБА_1, на підставі якого нотаріус встановлювала його особу під час посвідчення довіреності на ім’я ОСОБА_2 з правом відчуження квартир насправді ОСОБА_1 не видавався (а.с. 281; 331-332). У цьому паспорті місце народження ОСОБА_1 зазначено м. Москва (а.с. 287), хоча згідно зі свідоцтвом про народження та паспортом громадянина РФ ОСОБА_1 є уродженцем х. Новомаксимівського Суровикинського району Волгоградської області (а.с. 61-64; та арк. 15, 21, 290 кримінальної справи).

 

Відповідно до довідки, виданої за місцем роботи ОСОБА_1, у день видачі ним довіреності в одній з нотаріальних контор м. Києва фактично він знаходився на своєму робочому місці в м. Москві (арк. кримінальної справи 27).

 

Державна прикордонна служба України даних про перетинання в той час ОСОБА_1 державного кордону України не виявила (а.с. 283).

 

Усі договори купівлі-продажу належних ОСОБА_1 квартир укладались не на підставі оригіналів правовстановлюючих документів на них, які знаходились у ОСОБА_1, а на підставі їх дублікатів (а.с. 91, 112, 113).

 

Під час проведення ставки віч-на-віч в рамках розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом шахрайства, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ствердили, що раніше ніколи один з одним не зустрічалися та знайомими не були (а.с. 208-210). Більш того, ОСОБА_2 ствердив, що довіреність на відчуження квартир йому видав не ОСОБА_1, а інша особа, яка назвалася ОСОБА_1.

 

Висновок спеціаліста за № 2/59 від 31 травня 2011 року (арк. кримінальної справи 176-178) та судової почеркознавчої експертизи за № 2/253 від 6 жовтня 2011 року (а.с. 139-140) зводяться до того, що підписи від імені ОСОБА_1 на довіреності виконані ймовірно не ним. 

 

Належна оцінка зазначених доказів у їх сукупності має значення для встановлення тих фактичних обставин справи, від яких залежить правильність вирішення справи, а саме питання про те, чи мав намір ОСОБА_1 відчужити належні йому квартири, чи наділяв він повноваженнями щодо їх відчуження ОСОБА_2, чи діяв останній в інтересах ОСОБА_1, чи відповідали ці дії волі ОСОБА_1 та чи схвалив ОСОБА_1 в подальшому вчинені від його імені правочини.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з чиїми висновками погодився касаційний суд, виходив із того, що особу ОСОБА_1 нотаріус встановила на підставі наданого їй паспорта, висновок експерта про те, що підпис на довіреності про надання ОСОБА_2 права на відчуження квартири виконаний не ОСОБА_1, не є категоричним. За таких обставин суд вважав недоведеним відсутність волевиявлення ОСОБА_1 при укладені спірного правочину.

 

Однак, без ретельного дослідження та належної правової оцінки зазначених вище доказів у їх сукупності такий висновок не можна вважати обґрунтованим. Не встановивши, чи фактично ОСОБА_1 мав намір відчужувати належні йому спірні квартири та чи відповідає їх відчуження його волі, суд передчасно ухвалив рішення, яке законним вважати не можна.

 

Разом з тим, без належного встановлення зазначених вище фактичних обставин, які мають правове значення для вирішення справи, зробити висновок про те, чи правильно застосовано судом ст.ст. 203, 215, 388 ЦК України неможливо. 

 

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, 13 червня 2012 року та 22 жовтня 2012 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд виходив із того, що оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність волевиявлення сторін при видачі довіреностей, то відповідно до положень ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підстави для визнання правочинів недійсними.

 

Таким чином, оскільки рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є незаконним, його відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України слід скасувати.

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді М.В. Патрюк

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко 

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

№ 6-165 цс 13

 

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

 

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину. 

 

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

 

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

 

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з’ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин. 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A090EE41F35E9616C2257C860027620A