Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договоров купли-продажи и истребования из незаконного владения


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 лютого 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Патрюка М.В.,

Григор’євої Л.І., Лященко Н.П.,

Онопенка В.В., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння за ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач зазначав, що йому на праві власності належали квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від його імені на ім’я ОСОБА_2 видано довіреність, згідно з якою останньому надано право продажу належних йому, ОСОБА_1, квартир. На підставі цієї довіреності ОСОБА_2 від його імені 17 листопада 2010 року уклав з ОСОБА_3 договори купівлі-продажу, за якими відчужив на користь останнього належні йому, ОСОБА_1, зазначені вище квартири. 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5, а 22 грудня 2010 року квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ОСОБА_7, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили їх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно. Позивач посилався на те, що він не видавав довіреності на ім’я ОСОБА_2 на відчуження належних йому квартир та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на них. Із ОСОБА_2 він взагалі не знайомий. Наміру відчужувати своє майно він не мав. На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсними: видану 20 травня 2010 року від його імені ОСОБА_2 довіреність на право відчуження належних йому, ОСОБА_1, квартир; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, укладені 17 листопада 2010 року від його імені ОСОБА_2 з ОСОБА_3; а також зобов’язати ОСОБА_4 повернути йому квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а ОСОБА_5 - квартиру АДРЕСА_3.

 

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2012 року у позові відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 8 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним довіреність, видану 20 травня 2010 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, укладені 17 листопада 2010 року від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 з ОСОБА_3. Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а у ОСОБА_5 також на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 в цьому ж будинку.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 та 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

 

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Предметом судового розгляду є спір про визнання правочинів щодо відчуження об’єктів нерухомого майна недійсними з підстав відсутності у відчужувача волі на їх вчинення та витребування цих об’єктів з чужого незаконного володіння. 

 

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ч. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

 

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину. 

 

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

 

Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належали квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3. 20 травня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 було видано довіреність, якою останньому надано право відчужити належні ОСОБА_1 квартири. Діючи на підставі цієї довіреності від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2. 17 листопада 2010 року належні ОСОБА_1 зазначені вище квартири продав ОСОБА_3. 21 грудня 2010 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5, а 22 грудня 2010 року продав квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ОСОБА_7, які в подальшому на підставі договорів дарування відчужили ці квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно. 

 

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що наміру продавати належні йому квартири не мав, довіреність на ім’я ОСОБА_2 не видавав, квартири відчужені всупереч його волі. 

 

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

 

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з’ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин. 

 

В матеріалах справи наявні докази про те, що паспорт на ім’я позивача ОСОБА_1, на підставі якого нотаріус встановлювала його особу під час посвідчення довіреності на ім’я ОСОБА_2 з правом відчуження квартир насправді ОСОБА_1 не видавався (а.с. 281; 331-332). У цьому паспорті місце народження ОСОБА_1 зазначено м. Москва (а.с. 287), хоча згідно зі свідоцтвом про народження та паспортом громадянина РФ ОСОБА_1 є уродженцем х. Новомаксимівського Суровикинського району Волгоградської області (а.с. 61-64; та арк. 15, 21, 290 кримінальної справи).

 

Відповідно до довідки, виданої за місцем роботи ОСОБА_1, у день видачі ним довіреності в одній з нотаріальних контор м. Києва фактично він знаходився на своєму робочому місці в м. Москві (арк. кримінальної справи 27).

 

Державна прикордонна служба України даних про перетинання в той час ОСОБА_1 державного кордону України не виявила (а.с. 283).

 

Усі договори купівлі-продажу належних ОСОБА_1 квартир укладались не на підставі оригіналів правовстановлюючих документів на них, які знаходились у ОСОБА_1, а на підставі їх дублікатів (а.с. 91, 112, 113).

 

Під час проведення ставки віч-на-віч в рамках розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом шахрайства, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ствердили, що раніше ніколи один з одним не зустрічалися та знайомими не були (а.с. 208-210). Більш того, ОСОБА_2 ствердив, що довіреність на відчуження квартир йому видав не ОСОБА_1, а інша особа, яка назвалася ОСОБА_1.

 

Висновок спеціаліста за № 2/59 від 31 травня 2011 року (арк. кримінальної справи 176-178) та судової почеркознавчої експертизи за № 2/253 від 6 жовтня 2011 року (а.с. 139-140) зводяться до того, що підписи від імені ОСОБА_1 на довіреності виконані ймовірно не ним. 

 

Належна оцінка зазначених доказів у їх сукупності має значення для встановлення тих фактичних обставин справи, від яких залежить правильність вирішення справи, а саме питання про те, чи мав намір ОСОБА_1 відчужити належні йому квартири, чи наділяв він повноваженнями щодо їх відчуження ОСОБА_2, чи діяв останній в інтересах ОСОБА_1, чи відповідали ці дії волі ОСОБА_1 та чи схвалив ОСОБА_1 в подальшому вчинені від його імені правочини.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з чиїми висновками погодився касаційний суд, виходив із того, що особу ОСОБА_1 нотаріус встановила на підставі наданого їй паспорта, висновок експерта про те, що підпис на довіреності про надання ОСОБА_2 права на відчуження квартири виконаний не ОСОБА_1, не є категоричним. За таких обставин суд вважав недоведеним відсутність волевиявлення ОСОБА_1 при укладені спірного правочину.

 

Однак, без ретельного дослідження та належної правової оцінки зазначених вище доказів у їх сукупності такий висновок не можна вважати обґрунтованим. Не встановивши, чи фактично ОСОБА_1 мав намір відчужувати належні йому спірні квартири та чи відповідає їх відчуження його волі, суд передчасно ухвалив рішення, яке законним вважати не можна.

 

Разом з тим, без належного встановлення зазначених вище фактичних обставин, які мають правове значення для вирішення справи, зробити висновок про те, чи правильно застосовано судом ст.ст. 203, 215, 388 ЦК України неможливо. 

 

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, 13 червня 2012 року та 22 жовтня 2012 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд виходив із того, що оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність волевиявлення сторін при видачі довіреностей, то відповідно до положень ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підстави для визнання правочинів недійсними.

 

Таким чином, оскільки рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є незаконним, його відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України слід скасувати.

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді М.В. Патрюк

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко 

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

№ 6-165 цс 13

 

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

 

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину. 

 

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

 

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

 

Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з’ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин. 

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...