Recommended Posts

Добрый день. Скажите, пожалуйста, можно ли каким-то законным образом ознакомиться с доверенностью, которая действовала у начальника отделения банка, когда он подписывал мой кредитный договор? Есть слабая надежда, что на день подписания КД доверенность была недействительна. Но как это узнать достоверно?

 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Если есть ссылка на регистрационные данные доверенности, то в реестре доверенностей знакомый нотариус может глянуть сроки действия. Можно запросить копию доверенности в банке (но банк может и послать).

По большому счету - это Вам ничего не дает, так как по нормам ЦК, если сделка осуществлена с превышением полномочий, но потом была одобрена доверителем, то она действительна. Банк выдал Вам кредит, значит своими действиями одобрил сделку. Так что, Ваши доводы очень быстро могут быть разбиты и ставку на них делать не стоит.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Alex555
      В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. 
      Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова); 3) Трохімовіч (или Трохімович) Вікторія Володимирівна, 1978 года рождения - мошенница, занимается завладением денежных средств, недвижимости и подделкой документов, может проживать у своих родителей по адресу : Киев, ул. Пулюя, 2,кв.302, в настоящее время в отношении Трохимович В. В. открыты несколько уголовных производств
      Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua 
      Выведем мошенников на чистую воду.
      Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль
      Специализируется:  Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса:  0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса:  Киев, улица Предславинская, 34б
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      20 лютого 2019 року
      м. Київ
      справа N 666/4957/15-ц
      провадження N 61-43940св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д.Д.,
      суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В. (суддя-доповідач), Хопти С.Ф.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
      відповідач - ОСОБА_2,
      представник відповідача - ОСОБА_3,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Херсонської області, у складі колегії суддів:
      ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, від 15 серпня 2018 року.
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк),звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір N HED0GК00001829, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 42 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановленому кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за умовами кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 березня 2018 року становила 31 166,80 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 16 515,74 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 6 318,14 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2 963,38 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 7 369,54 доларів США.
      Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором N HED0GK00001829 у розмірі 17 538,07 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 460 725,10 грн. яка складається з: 14 585 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту) та 2 952,50 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
      У грудні 2015 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до банку про захист прав споживача, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, визнання договору страхування недійсним, стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
      Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що під час укладення спірного кредитного договору банком не було дотримано вимог Законів України "Про захист прав споживачів", "Про банки та банківську діяльність", ЦК України. На час укладання кредитного договору у банка була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій. Договір укладений з недодержанням письмової форми та не відповідає вимогам частини другої статті 207, статті 1055 ЦК України. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки у договорі не дотримано принципу добросовісності, розумності та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача фінансових послуг.
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, що суперечить положенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору, якими покладено на позичальника обов'язок укладати договори страхування та щорічно сплачувати страхові платежі у доларах США з тіла погашеного кредиту, на думку позивача, суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Зазначав, що банк своєчасно не надав йому достовірну та повну інформації у письмовій формі про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсними пункт 7.1 зазначеного кредитного договору відносно фінансового інструменту та пункти 2.1.1, 2.1.3., 2.2.5, 2.2.7 про спонукання до укладання додаткових договорів та сплату страхових платежів; визнати порушення банком його прав як споживача фінансових послуг при оформленні кредитного договору від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 з недотриманням в момент укладання правочину вимог законів України; визнати недійсним кредитний договір від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 із застосуванням наслідків недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 27 березня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за N 1639, посвідчений приватним нотаріусом Зоріною Н.В. ; визнати недійсною реєстрацію іпотеки від 27 березня 2007 року; визнати недійсною заборону відчуження предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь після зарахування зустрічних позовних вимог 20 922 доларів США як різницю між отриманою від АТ КБ "ПриватБанк" сумою кредиту у розмірі 42 тис. доларів США та сплаченою за кредит сумою 62 922 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 збитки та майнову шкоду у розмірі 39 766,17 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" 200 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Гаврилова Д.В., від 19 березня 2018 року позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у розмірі 17 538,07 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та не сплатив борг за кредитним договором, а тому позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції посилався на те, що укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо його умов, а відтак, з власної ініціативи, з власної волі та на свій розсуд уклали спірний договір. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний кредитний договір відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України відсутні.
      Короткий зміст постанови апеляційного суду
      Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у сумі 230,77 доларів США Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним пункт 7.1 кредитного договору, укладеного 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2, у частині сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту (84 долари США щомісячно), однак у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу. Направивши позичальнику письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, банк змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 20 лютого 2027 року на 19 червня 2015 року і з цього часу кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитний договір припинив свою дію 19 червня 2015 року, а також, що умова кредитного договору щодо виплати винагороди за надання фінансового інструменту є недійсною з часу укладення договору.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
      У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно та безпідставно припинив дію кредитного договору та дійшов помилкового висновку про те, що направлення претензії позичальнику про погашення заборгованості є підставою для припинення невиконаного зобов'язання. Ані договором, ані законом не передбачено припинення зобов'язання шляхом направлення повідомлення боржнику про наявність боргу та вимогою про належне виконання умов кредитного договору. Положення кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії не суперечать статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а підписанням кредитного договору позичальник підтвердив свою здатність та згоду виконувати ці умови. Комісія була встановлена за надання фінансового інструменту, тобто за надання кредиту, та не є платежем за дії, які банк здійснює на власну користь. На момент укладення спірного кредитного договору пункт 7.1 повністю відповідав вимогам чинного на той час законодавства.
      Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу
      У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
      07 грудня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Під час розгляду справи суди встановили, що 23 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N HED0GK00001829.
      Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору від 23 березня 2007 року банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 20 лютого 2007 року по 19 лютого 2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 48 048 доларів США на наступні цілі: придбання житла 42 тис. доларів США та 6 048 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      Погашення за кредитним договором здійснюється у період з 23 по 30 число кожного місяця щомісячним платежем у сумі 581,56 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 27 березня 2007 року між ОСОБА_2 та
      ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
      На виконання умов договору 28 березня 2007 року банк видав ОСОБА_2 42 тис. доларів США, що підтверджується меморіальним ордером N 1 від 28 березня 2007 року.
      15 червня 2015 року банк направив на адресу позичальника лист-вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 445,73 доларів США протягом трьох діб з моменту отримання цього повідомлення, але не пізніше 19 червня 2015 року. Факт отримання вказаної вимоги ОСОБА_2 не заперечував.
      Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено право банку на власний розсуд змінити умови договору, а саме зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно статей 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомлені дату. На цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
      З моменту укладення кредитного договору ОСОБА_2 сплатив на користь банку 8 040,62 доларів США комісії за надання фінансового інструменту.
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів".
      За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
      Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
      Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
      Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
      Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
      Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
      Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
      Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
      Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
      Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій, висновлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору N HED0GK00001829 є несправедливими, суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційного суду про те, що, пред'явивши у червні 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені (на загальну суму 22 455,73 долари США), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому апеляційний суд правильно стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором з урахуванням того, що проценти після спливу строку кредитування не нараховуються. При цьому апеляційним судом застосовано правові наслідки недійсності пункту 7.1 спірного кредитного договору, на виконання умов якого позичальником було сплачено 8 040,62 доларів США, які підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості по кредиту з урахуванням безпідставно нарахованих процентів на цю суму.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 рокузалишити без змін.
      Поновити виконання постанови Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Луспеник Д.Д.
      Судді: Білоконь О.В.
      Гулько Б.І.
      Синельников Є.В.
      Хопта С.Ф.
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      УХВАЛА
      23 листопада 2018 року
      Київ
      справа №815/1801/18
      адміністративне провадження №К/9901/65894/18
      Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
      Білоуса О.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за позовом Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу,
      УСТАНОВИВ:
      12 листопада 2018 року скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з вказаною касаційною скаргою.
      Пунктом 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
      Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
      За змістом частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
      Частиною шостою статті 59 КАС України встановлено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
      Відповідно до частини другої статті 245 Цивільного кодексу України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.
      Як вбачається з додатків до касаційної скарги, Міністерством юстиції України видана довіреність Головному територіальному управлінню юстиції в Одеській області на представництво в судах України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, їх посадових осіб з правом передоручення.
      Водночас, копія довіреності, видана у порядку передоручення Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області ОСОБА_3 на представництво в судах загальної юрисдикції України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України їх посадових осіб не посвідчена нотаріально.
      За таких обставин, касаційна скарга підписана ОСОБА_3 без належного підтвердження своїх повноважень на представництво Міністерства юстиції України.
      Враховуючи вимоги пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не має права її підписувати.
      Керуючись статтею 332 КАС України,
      УХВАЛИВ:
      Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року повернути скаржнику.
      Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
      Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
      Суддя О.В.Білоус
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/78077334
    • By Mercato®
      В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.
      Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.
      Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.
      Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.
      Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"
      Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.