Определение ВССУ об отмене решения апелляционного суда Полтавской области об обращении взыскания на предмет ипотеки

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39891748

 

Державний герб України

УХВАЛА

іменем   україни

23 липня 2014 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого       Луспеника Д.Д.,

    

суддів:                  Лесько А.О.,                   Хопти С.Ф.,                

                              Червинської М.Є.,        Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про порушення прав споживачів, визнання кредитного договору удаваним правочином, визнання договору поруки припиненим, визнання договору іпотеки недійсним; за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційними скаргами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

        

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року між                  ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно                 984 750 грн, зі сплатою 14 %  до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання його зобов'язань за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. Вважають, що кредитний договір укладений з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та його прав, оскільки у п. 1 договору зазначено, що банк зобов'язується надати йому кредит в іноземній валюті, а п. 5.3 договору передбачено підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку.

         З урахуванням зазначеного вище та уточнених вимог, позивачі просили: визнати укладений кредитний договір удаваним правочином, визнати його укладеним в національній валюті України, гривні; визнати недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в», п. 5.2, 7.1.1 цього договору, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх його платежів залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку, зобов'язати                               ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені; визнати договір укладений у національній валюті України, гривні, виконаним у повному обсязі; визнати недійсними указані договори поруки та іпотеки та виключити їх з реєстру заборон.

        

         У квітні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з урахуванням уточнених позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є поручителем на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 1 678 016 грн 02 коп., звернути стягнення на переданий ОСОБА_5 як майновим поручителем в іпотеку житловий будинок та виселити відповідачів та визнати їх такими, що втратили право користування цим житловим будинком.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» удаваним правочином. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні. Визнано недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в» п. 5.2, 7.1.1 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» 20 травня   2008 року. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх платежів ОСОБА_3 залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені. Визнано кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між                              ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні, виконаним в повному обсязі. Договір поруки, укладений між поручителем ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» від 20 травня 2008 року, визнано недійсним. Визнано договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року за реєстраційним номером                  7038 та за номером заборони 7039, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк», недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7038 і номером заборони 7039 договір іпотеки. Визнано договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, реєстраційний номер 7040, номер заборони 7041, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7040 і номером заборони 7041 договір іпотеки. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого                        2014 року рішення районного суду частково скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Провадження по даній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до                            ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки житлового будинку та господарських будівель по                                 АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та виключення його з реєстру заборони відчуження майна закрито. Позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Звернуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнення на передане ОСОБА_5 в іпотеку майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 325, 6 кв. м, вартістю                          1 518 833 грн, для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» по договору про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, для погашення заборгованості у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки від 12 травня 2008 року до кредитного договору від 20 травня 2008 року шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження; кошти отримані від реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки з фізичною особою направити на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед                          ПАТ «УкрСиббанк» по кредитному договору від 20 травня 2008 року, яка станом на 6 березня 2013 року складає 1 678 016 грн 02 коп., з яких: залишок основної заборгованості по кредиту 139 986,02 доларів США, що станом на                           6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає                           1 118 908 грн 26 коп.; прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 55 236,56 доларів США, що станом на 6 березня                   2013 року за курсом Національного банку України складає                                      441 505 грн 82 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення простроченої заборгованості за кредитом - 73 926 грн 46 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом                     43 175 грн 48 коп., 500 грн - сума штрафу згідно п. 4.3 кредитного договору. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права,                        ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції;         ПАТ «УкрСиббанк» просить змінити рішення апеляційного суду та задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційні скарги ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4  підлягають частковому задоволенню з таких підстав.            

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.          

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що спірний кредитний договір є удаваним правочином, укладеним на приховання іншого правочину і вважав доведеним, що фактично між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у національній валюті України, гривні, який останнім був виконаний у повному обсязі; спірний договір поруки визнаний недійсним рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від                        17 червня 2013 року, що набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доведенню, а договір іпотеки, укладений ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності, якою вона не мала права передавати житловий будинок на користь третіх осіб, є недійсним.          

Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і задовольняючи частково позовні вимоги   ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на переданий ОСОБА_5 в іпотеку житловий будинок та залишаючи в іншій частині рішення першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що спірні договори були укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6, який не виконав зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, і рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня                    2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним договір поруки та відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним, тому обставини щодо законності укладеного договору іпотеки не підлягають доведенню, та обґрунтованими визнав вимоги про звернення стягнення на житловий будинок і вважав необґрунтованими вимоги про виселення, враховуючи, що банком не було дотримано визначену законом процедуру виселення осіб шляхом направлення відповідних письмових вимог.          

Проте повністю погодитись із таким висновком суду апеляційного не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.            

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.          

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

         Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» не відповідає.

         Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

        

       Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

        

       Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

        

       Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

        

       Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

        

       Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

        

       У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

        

       Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

      

       Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

       Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у                     ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

       Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3   ст. 549 ЦК України).

       Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на те, що положення ЦК України передбачають правові наслідки за порушення виконання грошового зобов'язання, та про можливість стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо позичальник та іпотекодавець є різні особи.

У порушення наведених норм права апеляційний суд не розглянув вимогу банка про стягнення кредитної заборгованості.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 травня 2008 року між                  ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно                       984 750 грн, зі сплатою 14 %  до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 678 016 грн 02 коп.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від                     17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним указаний договір поруки та відмовлено у визнанні спірного договору іпотеки недійсним.

        

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

        

         Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

        

         Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

        

          Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

        

         Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

        

         Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

        

         За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

        

          З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

        

         Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

         При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

          

         За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

          

         Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

        

         Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

        

         Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

          

         Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

        

         Заперечуючи проти позову ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3 посилався на сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. При цьому зазначав, що останній платіж за кредитним договором здійснений 23 січня 2009 року, а з позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся 14 березня 2013 року.  

        

         У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин та не зазначив у рішенні, чому не приймає доводи ПАТ «УкрСиббанк» про те, що вимога про стягнення заборгованості за кредитом не є тотожною вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки та доводи ОСОБА_3 про сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості.

         Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

         Щодо позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

На підставі доказів, поданих сторонами, які належні чином оцінені                      (ст. 212 ЦПК України), суди дійшли до правильного висновку про те, що спірні договори укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав         ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і підстави для задоволення їх позову відсутні.

        

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

          

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задовольнити частково.

           Рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого                       2014 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині - судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                  Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                             А.О. Лесько

                                                                                                  

С.Ф. Хопта

                                                                    

М.Є. Червинська      

                                                                                         В.А. Черненко