ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Прокредитбанку во взыкании задолженности с поручителя

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17 вересня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року, 

 

встановила:

 

У грудні 2009 року публічне акціонерне товариство «Прокредит Банк» (далі – ПАТ «Прокредит Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному обсязі. 

 

У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв’язку з чим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив задовольнити позов та стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 133 397 грн. 67 коп.

 

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп.

 

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Прокредит Банк» до ОСОБА_2 відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Прокредит Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Прокредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200 грн. 05 коп. 

 

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.

 

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

 

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Судом установлено, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання кредиту в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «Прокредит Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у повному обсязі.

 

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов’язань 4 лютого 2009 року ПАТ «Прокредит Банк» направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове повне погашення заборгованості. 

 

Позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором було пред’явлено ПАТ «Прокредит Банк» 21 грудня 2009 року.

 

Пунктом 4.1 кредитного договору від 10 вересня 2008 року передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати процентів за графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж 3 банківських дні, або у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, передбачених у п.п. 3.2, 4.3 Договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

 

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки від 10 вересня 2008 року поручитель протягом 3-х банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов’язується погасити суму заборгованості по кредитному договору.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що шестимісячний строк пред’явлення вимоги до поручителя має застосовуватись від дня закінчення строку дії основного зобов’язання, тобто з 10 вересня 2009 року, а оскільки позивач звернувся до суду із позовом 21 грудня 2009 року, то позивачем не пропущено цей строк і порука не може вважатися припиненою.

 

Однак з таким висновком погодитися не можна.

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

 

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. 

 

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

 

Однак, після зміни строку виконання основного зобов’язання, Банк до суду із позовом звернувся лише у грудні 2009 року, тобто зі спливом 10 місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

 

За таких обставин апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк виконання основного зобов’язання не був змінений та не врахував, що 4 лютого 2009 року Банк подав до поручителя вимогу про повне дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання.

 

До таких же висновків у своїй ухвалі від 5 березня 2014 року та у рішенні від 19 березня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_2. 

 

Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Додана до заяви Постанова Верховного Суду України від 29 січня 2014 року не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначене рішення суду ухвалено в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції.

 

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. 

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити. 

 

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко 

 

Правова позиція у справі №6-125цс14

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. 

 

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову. 

 

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. 

 


Share this post


Link to post
Share on other sites

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7030&hl=

 

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17 вересня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-53цс14 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
 
и снова не это дело.
Когда же мы увидим сказочное Постановление ВСУ о том, что поручительство прекращено, если кредитор в течении 6 месяцев с момента просрочки по кредитному договору не обратится с иском в суд к поручителю?
  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7030&hl=

 

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17 вересня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-53цс14 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
 
и снова не это дело.
Когда же мы увидим сказочное Постановление ВСУ о том, что поручительство прекращено, если кредитор в течении 6 месяцев с момента просрочки по кредитному договору не обратится с иском в суд к поручителю?

 

Вот оно - № 6-170цс13 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7139

 

-------------------

«Неважно, что именно говорится в кредитном договоре или соглашении, подписанном с кредитным поручителем. Там может быть сказано, что исковая давность по требованию вообще пятьдесят лет. Однако по факту будет, как сказал ВСУ — полгода.

Если банк не пришел к поручителю на протяжении шести месяцев с момента первого неплатежа по кредиту, и не потребовал рассчитаться за заемщика (ведь поручитель несет с ним солидарную ответственность), то он опоздал. И не имеет права больше ничего с него требовать» http://knpartners.com.ua/bankam-dali-polgoda-na-vzyiskanie-kredita-s-poruchitelya/

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41006036

 

 

Державний герб України
Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах                                             Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і       кримінальних справ у складі:

головуючого Мазур Л.М., суддів:  Леванчука А.О., Писаної Т.О.,Маляренка А.В., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 03 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2009 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір про надання кредиту у розмірі 50 тис. грн строком на 12 місяців зі сплатою 30 % річних. У той же день, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_6 умов кредитного договору в повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, у зв'язку з чим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив задовольнити позов та стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 133 397,67 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня

2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь           ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200,05 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 03 липня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 200,05 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_7 на вказане рішення апеляційного суду.

Постановою Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий касаційний розгляд.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Судами встановлено, що 10 вересня 2008 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір про надання кредиту у розмірі 50 тис. грн строком на 12 місяців зі сплатою 30 % річних. У той же день, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати перед банком за невиконання позичальником ОСОБА_6 умов кредитного договору в повному обсязі.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань 04 лютого 2009 року ПАТ «ПроКредит Банк» направив ОСОБА_7 вимогу про дострокове повне погашення заборгованості.        

Позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за кредитним договором було пред'явлено                           ПАТ «ПроКредит Банк» 21 грудня 2009 року.

Пунктом 4.1 кредитного договору від 10 вересня 2008 року передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати процентів за графіком, або сплати штрафних санкцій більш ніж на 3 банківських дні, або у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених у пунктах 3.2, 4.3 договору, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Згідно з п. 1.2 договору поруки від 10 вересня 2008 року поручитель протягом 3-х банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов'язується погасити суму заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги до цього відповідача пред'явлені позивачем за межами установленого законом строку, а тому правовідносини між банком та ОСОБА_7 як поручителем є припиненими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_7 і ухвалюючи у цій частині нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя має застосовуватись від дня закінчення строку дії основного зобов'язання, тобто з 10 вересня 2009 року, а оскільки позивач звернувся до суду з позовом 21 грудня 2009 року, то позивачем не пропущено цей строк і порука не може вважатися припиненою.

Однак погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є пред'явлення до нього позову.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені              04 лютого 2009 року, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати.

Однак після зміни строку виконання основного зобов'язання, банк до суду із позовом звернувся лише у грудні 2009 року, тобто зі спливом 10 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що строк виконання основного зобов'язання не був змінений та не врахував, що 04 лютого 2009 року позивач подав до поручителя вимогу про повне дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, чим відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 03 липня 2013 року скасувати.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня

2013 року залишити в силі.


Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.М. МазурСудді:                   А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана І.М. Фаловська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Отмененное решение апелляции

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32197942

 

Державний герб України

                      

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА

03680  м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77   e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

                                                                                                                                            

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №2601/23435/12 № апеляційного провадження:22-ц/796/8727/2013Головуючий у суді першої інстанції: Плахотнюк К.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Андрієнко А.М.3 липня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

            Головуючого судді   Андрієнко А.М.

            Суддів:                       Заришняк Г.М.

                                               МараєвоїН.Є.

            При секретарі           Кацідим В.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ «Прокредит Банк» - Петрушко Ярини Ростиславівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ПАТ «Прокредит Банк» звернулося до суду з зазначеним позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.09.2008 року між ЗАТ «ПроКредитБанк»  та ОСОБА_5 було укладено  кредитний договір  №1.40657 про надання кредиту  в розмірі 50 000 грн. строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. З метою  забезпечення  виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором між ЗАТ «ПроКредит Банк» та  ОСОБА_6 10.09.2008 року було укладено договір поруки №1.40657 ДП1, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед  ЗАТ «ПроКредит Банк» за зобов'язаннями  ОСОБА_5 в повному обсязі. З урахуванням уточнень позивач просив стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість, яка утворилася внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору, невиконання позичальником та його поручителем  вимоги про дострокове повернення кредиту, та розмір якої  станом на 04.03.2013 року  становив 133 397, 67 грн., що складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн.; пені  - 47 833, 37 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 128 200, 05 грн. та судові витрати, у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 відмовлено.

            В апеляційній скарзі представник банку просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову стосовно поручителя ОСОБА_6 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку до поручителя задовольнити в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її повністю.

Представник ОСОБА_6 просив відхилити апеляційну скаргу банку , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню із наступних підстав.

            Судом встановлено, що 10.09.2008 року між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та  ОСОБА_5було  укладено  кредитний договір №1.40657 (а.с. 7-8).

На виконання умов якого ОСОБА_5  видано   грошові кошти готівкою в сумі  48 856 грн.  за мінусом комісії за надання кредиту в розмірі 1,5% від суми кредиту (а.с.12-13).   ОСОБА_5 отримав  кредитні кошти  строком на 12 місяців  для задоволення  особистих неспоживчих потреб, які зобов'язався повернути  до 15.09.2009 року внесенням щомісячних платежів у строки та розмірах визначених графіком на погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 30 % річних.

За проведеним позивачем розрахунком станом на 04.03.2013 року  борг ОСОБА_5 за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року  становить 133 397, 67 грн., який складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн., пені  - 47 833, 37 грн. (а.с128).

Судом встановлено, що 10.09.2008 року  між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_6 було  укладено договір поруки № №1.40657- ДП 1, за яким останній зобов'язався відповідати перед ЗАТ «ПроКредитБанк»  за виконання  ОСОБА_5 його зобов"язань за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року у повному обс язі (а.с.11).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення кредитної заборгованості із поручителя ОСОБА_6, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо непред'явлення банком вимоги до поручителя в установлений законом строк.

Згідно роз'яснень Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року  «Про практику застосування судами  законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»  відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор  протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання  не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явлення вимоги до поручителя  є як направлення\вручення йому вимоги про погашення боргу так і пред'явлення до нього позову.

Як вбачається із договору кредиту та договору поруки, укладених між сторонами по справі, строк виконання основного зобов'язання визначено 10 вересня 2009 року. За кредитором зберігається право пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців після дня настання строку виконання основного зобов'язання  , тобто по 10 березня 2010 року.

Позовні вимоги до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пред'явлені позивачем згідно реєстрації позовної заяви 21 грудня 2009 року, тобто в межах строку передбаченого ст.. 559 ЦК України, тому з ОСОБА_6 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_5

Апелянтом не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені, тому колегія суддів прийшла дог висновку про стягнення з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_5 заборгованості в сумі 128 200 грн 05 коп.

Оскільки колегія суддів задовольняє позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_6, то з нього на користь банку стягує судові витрати в розмірі 1282 грн.

Посилання представника ОСОБА_6 на ту обставину, що   позивач та суд своєчасно не повідомили ОСОБА_6 про вимогу сплатити заборгованість, направивши йому вимогу та позовну заяву за адресою його реєстрації, хоча ним при укладанні договору зазначалося інше фактичне місце мешкання, не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно ст.. 109 ч.1 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, тому позивач правомірно зазначив місце реєстрації відповідача ОСОБА_6, за яким йому було направлено вимогу.

               Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315  ЦПК України , колегія суддів

          

ВИРІШИЛА:

                                                                      

              Апеляційну скаргу представника АТ «ПроКредитБанк»  задовольнити.

           Рішення   Голосіївського районного суду м.Києва від   30.04.2013 року  в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості із ОСОБА_6 скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким  позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Прокредит Банк»  до ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором задовольнити частково та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

         Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»  заборгованість за кредитним договором № 1.40657 від 10.09.2008 року  в розмірі 128 200 , 05 грн солідарно  .

          Стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судові витрати в розмірі 1282 грн.

           В решті рішення Голосіївського районного суду м.Києва від   30.04.2013 року  залишити без змін.

          Рішення набирає законної сили з моменту  його  проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:                                            Судді:

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31338447

 

Державний герб України

               

Справа №  2601/23435/12

Провадження №:  2/752/1089/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2013  року Голосіївський районний суд м Києва в складі:

головуючого судді         Плахотнюк  К.Г.

при секретарі                  Скварчінській В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом публічного акціонерного  товариства «Прокредит Банк» до  ОСОБА_1, ОСОБА_2,  про  стягнення суми  заборгованості за кредитним договором,

встановив:

21.12.2009 року  ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося в суд з позовом до  ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що  10.09.2008 року між ЗАТ «ПроКредит Банк»  та ОСОБА_1 було укладено  кредитний договір  №1.40657 про надання кредиту  в розмірі 50 000, 00 грн., строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. Позичальник зобов»язався своєчасно погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами   шляхом внесення щомісячних платежів  у строки та розмірах визначених графіком повернення кредиту та відсотків, який  є додатком №1 до кредитного договору, а у випадку прострочення встановлених  строків  виконання зобов»язань сплатити пеню  у розмірі 0,5%  від  непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15,00 грн. у еквіваленті кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного  погашення заборгованості. Починаючи з 31  календарного дня прострочення,  розмір пені збільшується до 1% за умови  подання кредитором  відповідного повідомлення позичальнику  про таке збільшення.

У зв»язку з неналежним виконанням  відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 19.11.2009 року заборгованість останнього  по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за кредитним договором №1.40657 від  10.09.2008 року становить 103 490, 78 грн. з яких: борг по капіталу - 42 928, 55 грн.; борг по процентах - 12 728, 86 грн.; пені - 47 833, 37 грн..

З метою  забезпечення  виконання зобов"язань ОСОБА_1 за кредитним договором №1.40657 від  10.09.2008 року, укладеним із  ЗАТ «ПроКредит Банк», останнім та  ОСОБА_2   10.09.2008 року укладено договір поруки №1.40657 ДП1, за яким поручитель зобов"язався відповідати перед  ЗАТ «ПроКредит Банк» за зобов»язаннями  ОСОБА_1 в повному обсязі.

Посилаючись на те, що позичальник  ОСОБА_1 не виконує свої зобов"язання за кредитним договором у добровільному порядку, невиконання позичальником та його поручителем  вимоги про дострокове повернення кредиту, просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку  заборгованість за кредитним договором у розмірі  103490, 78 грн., відшкодувати судові витрати  по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

До початку судового розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення  позовних вимог, що стосується стягнення заборгованості з відповідачів, розмір якої  станом на 04.03.2013 року  становить 133 397, 67 грн., яка складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн., пені  - 47 833, 37 грн..

          У судовому засіданні представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

          Відповідач ОСОБА_2 та його представник,  позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні щодо ОСОБА_2, як поручителя  позичальника ОСОБА_1, посилаючись на те, що  позивач умисно не повідомив поручителя про невиконання  зобов»язань  за кредитним договором позичальником чим позбавив  поручителя можливості виконати свої  зобов»язання, внаслідок чого  його зобов»язання за договором поруки є припиненими.

          Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні відсутній, про  його дату, час та місце повідомлявся  судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, однак судові повістки направлено на адресу суду  з відміткою  відділу зв»язку про закінчення терміну зберігання, що за правилами п. 5 ст. 74 ЦПК України є підставою для висновків суду про повідомлення сторони.

З огляду на викладене, врахувавши думку учасників судового розгляду справи, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача  ОСОБА_1.

Вислухавши учасників судового розгляду справи,  дослідивши матеріали справи, оцінивши все в сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          У судовому засіданні встановлено,  що 10.09.2008 року між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та  ОСОБА_1 було  укладено  кредитний договір №1.40657 (а.с. 7-8).

На виконання умов зазначеного договору  ЗАТ «ПроКредитБанк» 10.09.2008 року видано ОСОБА_1 грошові кошти готівкою в сумі  48 856, 00 грн.  за мінусом комісії за надання кредиту в розмірі 1,5% від суми кредиту (а.с.12-13).

Відповідно до умов кредитного договору №1.40657, укладеного 10.09.2008 року,  позичальник  ОСОБА_1 отримав  кредитні кошти   строком на 12 місяців  для задоволення  особистих неспоживчих потреб, які зобов»язався повернути   до 15.09.2009 року внесенням щомісячних платежів у строки та розмірах визначених графіком на погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 30 % річних.

Відповідно до  статей  1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова  установа  (кредитодавець) зобов»язується надати  грошові кошти (кредит) позичальникові  у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо  договором встановлений  обов»язок  позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення  повернення чергової  частини позикодавець має право вимагати  дострокового повернення   частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зобов»язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог  цього  Кодексу, інших актів  цивільного законодавства.

Звертаючись в суд з позовом, позивач стверджує, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов»язання щодо  погашення кредиту та сплати відсотків. За проведеним позивачем розрахунком станом на 04.03.2013 року  борг ОСОБА_1 за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року  становить 133 397, 67 грн., який складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн., пені  - 47 833, 37 грн. (а.с128).

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов"язання за кредитним договором,  будь-які заперечення з приводу наведеного позивачем розрахунку його заборгованості за кредитним договором у суду відсутні, а тому зазначені обставини є підставою для задоволення заявлених до останнього  позивачем позовних вимог у  повному обсязі.

Проте, як видно з наведеного позивачем розрахунку заборгованості  відповідача ОСОБА_1  кредитор просить стягнути з позичальника  відсотки за користування кредитом, які складаються з  боргу по процентах за графіком у розмірі - 5 717, 25 грн.,  боргу  по процентах за фактичне користування простроченим капіталом у розмірі - 36 918, 50 грн.., що разом складає 42 635, 75 грн..  З підстав порушення строків погашення кредиту  позивачем нараховано пеню в розмірі 47 833, 37 грн..

За правилами  статтей 549,551,23 ЦК України,  неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення  боржником зобов»язання; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи; збитками є - втрати, яких особа зазнала у зв»язку  зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного  права (реальні збитки), доходи, які особа могла б  реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зроблений позивачем розрахунок свідчить, що заборгованість позичальника за  відсотками, які кредитор мав отримати, передаючи грошові кошти в кредит  складає 42 635, 75 грн., що є збитками від діяльності  щодо надання  кредитних послуг, а нарахований позивачем  розмір штрафних санкцій з підстав порушення умов  кредитного договору складає  47 833, 37 грн., що перевищує  розмір збитків, що за правилами  ч. 3 ст. 551 ЦК України є однією з двух підстав для його зменшення за рішенням суду.

Отже суд приходить до висновку, що на задоволення вимог  ПАТ «ПроКредит Банк» стягненню підлягає заборгованість  за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року   в розмірі 128 200, 05 грн. (що складається з заборгованості   по капіталу  - 42 928, 55 грн.;  боргу по процентах  за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах  за фактичне  користування простроченим капіталом - 36 918, 50 грн.;  пені -  42 635, 75 грн., яка буде відповідати розміру збитків).

Що ж стосується позовних вимог, заявлених  позивачем до ОСОБА_2, як поручителя ОСОБА_1, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.09.2008 року   між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було  укладено договір поруки № №1.40657- ДП 1, за яким останній зобов"язався відповідати перед ЗАТ «ПроКредит Банк»  за виконання  ОСОБА_1 його зобов"язань, за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року у повному обсязі (а.с.11).

Правилами  ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов"язання, забезпеченого порукою,  боржник і поручитель відповідають  перед кредитором як солідарні боржники. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.1.1. , п.1.2., п.3.1. умов  зазначеного договору поруки  ОСОБА_2 як поручитель:  на добровільних засадах взяв на себе зобов»язання  перед кредитором відповідати за зобов»язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору  №1.40657 від 10.09.2008 року в повному обсязі цих зобов»язань;  протягом трьох банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих  себе зобов»язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов»язується  погасити  суму заборгованості по кредитному договору; договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту  припинення забезпеченого  ним зобов»язання.

Звертаючись в суд з позовом, про стягнення з  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року позивач стверджує про направлення ним 04 лютого 2009 року на адресу поручителя, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2, вимогу  про виконання  останнім  зобов»язань за зазначеним вище договором поруки. Зазначене повідомлення не було отримано ОСОБА_2, повідомлення було повернуто адресату 18.03.2009 року  з відміткою відділу зв»язку про відсутність адресата.

Докази на  підтвердження  направлення позивачем 04.02.2009 року  вимоги про виконання зобов»язань за кредитним договором позичальнику ОСОБА_1 позивачем суду не надано.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання  основного зобов»язання не пред»явить  вимоги до поручителя.

Відповідно до роз»ясень, що містяться  в п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду  України з розгляду  цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року  «Про практику  застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4  ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо  кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного  зобов»язання не пред»явить  вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею  526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не  визначено інші  умови виконання  основного зобов»язання, то у разі  неналежного виконання позичальником своїх зобов»язань за цим договором строк пред»явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту  настання строку погашення зобов»язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов»язання у повному обсязі або у зв»язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише  несплата чергового платежу. Пред»явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред»явлення до нього позову. При цьому в разі пред»явлення вимоги  до поручителя  кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців  від дня настання строку виконання основного зобов»язання.

З огляду на те, що у зазначеному вище договорі поруки не  визначено  строк його дії в порядку передбаченому ст. 252 ЦК України, а право на пред»явлення вимоги  поручителю (у відповідності до умов договору поруки)  у кредитора виникло після спливу трьох днів з 18.03.2009 року, тобто з моменту повернення  вимоги про  виконання зобов»язань ОСОБА_1 за кредитним договором №1.40657, яка була направлена його поручителю ОСОБА_2, то право на пред»явлення вимоги поручителю кредитор мав би використати  до 22  вересня 2009 року, однак останній таким правом не скористався, а тому правовідносини між банком та поручителем є припиненими, що і є підставою для відмови в задоволенні  вимог заявлених до ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне  забезпечення розгляду справ необхідно покласти на відповідача ОСОБА_1.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525,526,530,553,554,559,1050,1054  ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88,208,213,218 ЦПК України, суд

вирішив:

позов ПАТ  «ПроКредит Банк»  до ОСОБА_1, ОСОБА_2,  про  стягнення суми  заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження  - м. Васильків Київської області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ( р/р 290960001,980  у ЗАТ ПроКредит, МФО 320984, ідентифікаційний код №21677333) заборгованість  за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року   в розмірі 128 200, 05 грн. (що складається з заборгованості   по капіталу  - 42 928, 55 грн.;  боргу по процентах  за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах  за фактичне  користування простроченим капіталом - 36 918, 50 грн.;  пені -  42 635, 75 грн).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження  - м. Васильків Київської області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ( р/р 290960001,980  у ЗАТ ПроКредит, МФО 320984, ідентифікаційний код №21677333) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі   1 282, 00 коп., з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120, 00 грн., всього  1 402 (одну тисячу чотириста дві) грн. 00 коп..

У задоволенні позовних вимог  ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості ОСОБА_1  за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разу подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31338447

 

Державний герб України

               

Справа №  2601/23435/12

Провадження №:  2/752/1089/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2013  року Голосіївський районний суд м Києва в складі:

головуючого судді         Плахотнюк  К.Г.

при секретарі                  Скварчінській В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом публічного акціонерного  товариства «Прокредит Банк» до  ОСОБА_1, ОСОБА_2,  про  стягнення суми  заборгованості за кредитним договором,

встановив:

21.12.2009 року  ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося в суд з позовом до  ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що  10.09.2008 року між ЗАТ «ПроКредит Банк»  та ОСОБА_1 було укладено  кредитний договір  №1.40657 про надання кредиту  в розмірі 50 000, 00 грн., строком на 12 місяців зі сплатою 30% річних. Позичальник зобов»язався своєчасно погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами   шляхом внесення щомісячних платежів  у строки та розмірах визначених графіком повернення кредиту та відсотків, який  є додатком №1 до кредитного договору, а у випадку прострочення встановлених  строків  виконання зобов»язань сплатити пеню  у розмірі 0,5%  від  непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15,00 грн. у еквіваленті кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного  погашення заборгованості. Починаючи з 31  календарного дня прострочення,  розмір пені збільшується до 1% за умови  подання кредитором  відповідного повідомлення позичальнику  про таке збільшення.

У зв»язку з неналежним виконанням  відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 19.11.2009 року заборгованість останнього  по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за кредитним договором №1.40657 від  10.09.2008 року становить 103 490, 78 грн. з яких: борг по капіталу - 42 928, 55 грн.; борг по процентах - 12 728, 86 грн.; пені - 47 833, 37 грн..

З метою  забезпечення  виконання зобов"язань ОСОБА_1 за кредитним договором №1.40657 від  10.09.2008 року, укладеним із  ЗАТ «ПроКредит Банк», останнім та  ОСОБА_2   10.09.2008 року укладено договір поруки №1.40657 ДП1, за яким поручитель зобов"язався відповідати перед  ЗАТ «ПроКредит Банк» за зобов»язаннями  ОСОБА_1 в повному обсязі.

Посилаючись на те, що позичальник  ОСОБА_1 не виконує свої зобов"язання за кредитним договором у добровільному порядку, невиконання позичальником та його поручителем  вимоги про дострокове повернення кредиту, просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку  заборгованість за кредитним договором у розмірі  103490, 78 грн., відшкодувати судові витрати  по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

До початку судового розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення  позовних вимог, що стосується стягнення заборгованості з відповідачів, розмір якої  станом на 04.03.2013 року  становить 133 397, 67 грн., яка складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн., пені  - 47 833, 37 грн..

          У судовому засіданні представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

          Відповідач ОСОБА_2 та його представник,  позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні щодо ОСОБА_2, як поручителя  позичальника ОСОБА_1, посилаючись на те, що  позивач умисно не повідомив поручителя про невиконання  зобов»язань  за кредитним договором позичальником чим позбавив  поручителя можливості виконати свої  зобов»язання, внаслідок чого  його зобов»язання за договором поруки є припиненими.

          Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні відсутній, про  його дату, час та місце повідомлявся  судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, однак судові повістки направлено на адресу суду  з відміткою  відділу зв»язку про закінчення терміну зберігання, що за правилами п. 5 ст. 74 ЦПК України є підставою для висновків суду про повідомлення сторони.

З огляду на викладене, врахувавши думку учасників судового розгляду справи, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача  ОСОБА_1.

Вислухавши учасників судового розгляду справи,  дослідивши матеріали справи, оцінивши все в сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          У судовому засіданні встановлено,  що 10.09.2008 року між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та  ОСОБА_1 було  укладено  кредитний договір №1.40657 (а.с. 7-8).

На виконання умов зазначеного договору  ЗАТ «ПроКредитБанк» 10.09.2008 року видано ОСОБА_1 грошові кошти готівкою в сумі  48 856, 00 грн.  за мінусом комісії за надання кредиту в розмірі 1,5% від суми кредиту (а.с.12-13).

Відповідно до умов кредитного договору №1.40657, укладеного 10.09.2008 року,  позичальник  ОСОБА_1 отримав  кредитні кошти   строком на 12 місяців  для задоволення  особистих неспоживчих потреб, які зобов»язався повернути   до 15.09.2009 року внесенням щомісячних платежів у строки та розмірах визначених графіком на погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 30 % річних.

Відповідно до  статей  1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова  установа  (кредитодавець) зобов»язується надати  грошові кошти (кредит) позичальникові  у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо  договором встановлений  обов»язок  позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення  повернення чергової  частини позикодавець має право вимагати  дострокового повернення   частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зобов»язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог  цього  Кодексу, інших актів  цивільного законодавства.

Звертаючись в суд з позовом, позивач стверджує, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов»язання щодо  погашення кредиту та сплати відсотків. За проведеним позивачем розрахунком станом на 04.03.2013 року  борг ОСОБА_1 за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року  становить 133 397, 67 грн., який складається з: боргу по капіталу - 42 928, 55 грн.; боргу по процентах за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах за фактичне користування  простроченим капіталом - 36 918, 50 грн., пені  - 47 833, 37 грн. (а.с128).

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов"язання за кредитним договором,  будь-які заперечення з приводу наведеного позивачем розрахунку його заборгованості за кредитним договором у суду відсутні, а тому зазначені обставини є підставою для задоволення заявлених до останнього  позивачем позовних вимог у  повному обсязі.

Проте, як видно з наведеного позивачем розрахунку заборгованості  відповідача ОСОБА_1  кредитор просить стягнути з позичальника  відсотки за користування кредитом, які складаються з  боргу по процентах за графіком у розмірі - 5 717, 25 грн.,  боргу  по процентах за фактичне користування простроченим капіталом у розмірі - 36 918, 50 грн.., що разом складає 42 635, 75 грн..  З підстав порушення строків погашення кредиту  позивачем нараховано пеню в розмірі 47 833, 37 грн..

За правилами  статтей 549,551,23 ЦК України,  неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення  боржником зобов»язання; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи; збитками є - втрати, яких особа зазнала у зв»язку  зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного  права (реальні збитки), доходи, які особа могла б  реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зроблений позивачем розрахунок свідчить, що заборгованість позичальника за  відсотками, які кредитор мав отримати, передаючи грошові кошти в кредит  складає 42 635, 75 грн., що є збитками від діяльності  щодо надання  кредитних послуг, а нарахований позивачем  розмір штрафних санкцій з підстав порушення умов  кредитного договору складає  47 833, 37 грн., що перевищує  розмір збитків, що за правилами  ч. 3 ст. 551 ЦК України є однією з двух підстав для його зменшення за рішенням суду.

Отже суд приходить до висновку, що на задоволення вимог  ПАТ «ПроКредит Банк» стягненню підлягає заборгованість  за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року   в розмірі 128 200, 05 грн. (що складається з заборгованості   по капіталу  - 42 928, 55 грн.;  боргу по процентах  за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах  за фактичне  користування простроченим капіталом - 36 918, 50 грн.;  пені -  42 635, 75 грн., яка буде відповідати розміру збитків).

Що ж стосується позовних вимог, заявлених  позивачем до ОСОБА_2, як поручителя ОСОБА_1, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.09.2008 року   між  ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було  укладено договір поруки № №1.40657- ДП 1, за яким останній зобов"язався відповідати перед ЗАТ «ПроКредит Банк»  за виконання  ОСОБА_1 його зобов"язань, за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року у повному обсязі (а.с.11).

Правилами  ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов"язання, забезпеченого порукою,  боржник і поручитель відповідають  перед кредитором як солідарні боржники. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.1.1. , п.1.2., п.3.1. умов  зазначеного договору поруки  ОСОБА_2 як поручитель:  на добровільних засадах взяв на себе зобов»язання  перед кредитором відповідати за зобов»язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору  №1.40657 від 10.09.2008 року в повному обсязі цих зобов»язань;  протягом трьох банківських днів з дня одержання повідомлення від кредитора про порушення позичальником взятих  себе зобов»язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплати нарахованих відсотків за користування кредитом зобов»язується  погасити  суму заборгованості по кредитному договору; договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту  припинення забезпеченого  ним зобов»язання.

Звертаючись в суд з позовом, про стягнення з  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року позивач стверджує про направлення ним 04 лютого 2009 року на адресу поручителя, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ОСОБА_2, вимогу  про виконання  останнім  зобов»язань за зазначеним вище договором поруки. Зазначене повідомлення не було отримано ОСОБА_2, повідомлення було повернуто адресату 18.03.2009 року  з відміткою відділу зв»язку про відсутність адресата.

Докази на  підтвердження  направлення позивачем 04.02.2009 року  вимоги про виконання зобов»язань за кредитним договором позичальнику ОСОБА_1 позивачем суду не надано.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання  основного зобов»язання не пред»явить  вимоги до поручителя.

Відповідно до роз»ясень, що містяться  в п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду  України з розгляду  цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року  «Про практику  застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4  ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо  кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного  зобов»язання не пред»явить  вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею  526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не  визначено інші  умови виконання  основного зобов»язання, то у разі  неналежного виконання позичальником своїх зобов»язань за цим договором строк пред»явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту  настання строку погашення зобов»язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов»язання у повному обсязі або у зв»язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише  несплата чергового платежу. Пред»явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред»явлення до нього позову. При цьому в разі пред»явлення вимоги  до поручителя  кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців  від дня настання строку виконання основного зобов»язання.

З огляду на те, що у зазначеному вище договорі поруки не  визначено  строк його дії в порядку передбаченому ст. 252 ЦК України, а право на пред»явлення вимоги  поручителю (у відповідності до умов договору поруки)  у кредитора виникло після спливу трьох днів з 18.03.2009 року, тобто з моменту повернення  вимоги про  виконання зобов»язань ОСОБА_1 за кредитним договором №1.40657, яка була направлена його поручителю ОСОБА_2, то право на пред»явлення вимоги поручителю кредитор мав би використати  до 22  вересня 2009 року, однак останній таким правом не скористався, а тому правовідносини між банком та поручителем є припиненими, що і є підставою для відмови в задоволенні  вимог заявлених до ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне  забезпечення розгляду справ необхідно покласти на відповідача ОСОБА_1.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525,526,530,553,554,559,1050,1054  ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88,208,213,218 ЦПК України, суд

вирішив:

позов ПАТ  «ПроКредит Банк»  до ОСОБА_1, ОСОБА_2,  про  стягнення суми  заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження  - м. Васильків Київської області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ( р/р 290960001,980  у ЗАТ ПроКредит, МФО 320984, ідентифікаційний код №21677333) заборгованість  за кредитним договором №1.40657 від 10.09.2008 року   в розмірі 128 200, 05 грн. (що складається з заборгованості   по капіталу  - 42 928, 55 грн.;  боргу по процентах  за графіком - 5 717, 25 грн.; боргу по процентах  за фактичне  користування простроченим капіталом - 36 918, 50 грн.;  пені -  42 635, 75 грн).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження  - м. Васильків Київської області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ( р/р 290960001,980  у ЗАТ ПроКредит, МФО 320984, ідентифікаційний код №21677333) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі   1 282, 00 коп., з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120, 00 грн., всього  1 402 (одну тисячу чотириста дві) грн. 00 коп..

У задоволенні позовних вимог  ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості ОСОБА_1  за кредитним договором  №1.40657 від 10.09.2008 року відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разу подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/13109/18
      Провадження № 12-7гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника позивача - Куценка О. В.
      відповідача ОСОБА_2 особисто,
      представника ОСОБА_2 - Головкова Є. І.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі № 910/13109/18 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стил Форт» (далі - ТОВ «Стил Форт») та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 1 295 191, 59 грн.
      1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Стил Форт» умов договору банківського обслуговування в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 295 191,59 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя позичальника за договором поруки від 29 травня 2015 року № РOR1432898962983.
      2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
      2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 січня 2019 року у справі № 910/13109/18 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн, вирішено питання про розподіл судового збору.
      2.2.Північний апеляційний господарський суд постановою від 4 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов Банку до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн задовольнив повністю. Стягнув солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн та судовий збір у розмірі 19 427,87 грн.
      2.3. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало порушення ним норм процесуального права щодо належного повідомлення учасників справи. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що неналежне виконання боржником своїх обов`язків щодо повернення кредиту підтверджено матеріалами справи, а враховуючи, що зобов`язання боржника були забезпечені порукою, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року у справі № 910/13109/18 скасувати в частині стягнення заборгованості, відсотків, пені та судового збору з поручителя, позовну заяву в цій частині залишити без задоволення.
      3.2. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається, зокрема, на припинення поруки за договором поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував того, що ОСОБА_2 як поручитель не надавав письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000, 00 грн до 1 000 000, 00 грн та про таку зміну не повідомлявся, що є підставою для припинення його поруки.
      3.3. Також за доводами касаційної скарги апеляційний суд не взяв до уваги те, що умови договору поруки щодо строку його дії не відповідають умовам договору банківського обслуговування, якими строк дії основного зобов`язання не визначено; не встановив належним чином дійсні обставини справи щодо підстав зарахування коштів на рахунок ТОВ «Стил Форт», не надав оцінки доводам та доказам скаржника про порушення порядку проведення фінансових операцій керівником товариства, які також мають істотне значення для вирішення спору.
      3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , призначив справу до розгляду в судовому засіданні, а ухвалою від 28 січня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, викладеного в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц, у якій суд виходячи із системного аналізу положень пунктів 1.1 та 4.2 договору поруки (які є ідентичними з договором поруки в цій справі) прийшов до висновку про припинення поруки, оскільки збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями мало відбуватись за письмовим погодженням з поручителем. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у вказаній постанові зазначила, що, встановивши факт збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями боржника без погодження з поручителем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на підставі частини першої статті 559 ЦК Українипорука є припиненою.
      3.6. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суд послався на протилежні правові позиції, викладені в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 922/699/17, 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18, від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, відповідно до яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки в аналогічних правовідносинах.
      3.7. Ухвалою від 12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/13109/18 та призначила її розгляд в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. АТ КБ «Приватбанк» у відзиві на касаційну скаргу та в додаткових поясненнях заперечив її доводи та просив залишити скаргу без задоволення, зазначивши, що заперечення скаржника щодо його звільнення від відповідальності за порушення умов основного зобов`язання позичальником та щодо припинення договору поруки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України не відповідають нормам чинного законодавства та умовам договору, а відтак і не заслуговують на увагу.
      4.2. У судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримав у повному обсязі.
      4.3. У письмових поясненнях та особисто в судовому засіданні ОСОБА_2 наголошував, що своєї згоди на продовження поруки після продажу ним корпоративних прав ТОВ «Стил Форт» не надавав, як і не надавав згоди на підвищення кредитного ліміту та не погоджував приєднання ТОВ «Стил Форт» до послуги «КУБ», за якою підприємству було відкрито кредитний ліміт на 1 млн грн.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Встановлено, що 23 грудня 2014 року ТОВ «Стил форт» (клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського обслуговування (поточного рахунку) зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 22 грудня 2014 року.
      5.2. Відповідно до заяви ТОВ «Стил форт» відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт.
      5.3. У заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі - Умови) (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку.
      5.4. Відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта.
      5.5. Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).
      5.6. Положеннями пункту 3.2.1.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, в разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, інтернет - клієнт - банк, sms - повідомлення або інших).
      5.7. Відповідно до пункту 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі «заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки», або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет - клієнт - банк, або у формі обміну інформацією в паперовому або електронному вигляді, або в будь-якій іншій формі).
      5.8. За пунктом 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого пунктом 3.2.1.1.11.
      5.9. Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів.
      5.10. За пунктом 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, у який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення цього періоду, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.
      5.11. Під «непогашенням кредиту» мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.2.1.4.1.4 Умов).
      5.12. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов).
      5.13. Згідно з пунктом 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом.
      5.14. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за угодами приєднання до:
      розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1)зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 у розмірі 33 % (тридцять три) річних;
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 у розмірі 66 % річних;
      б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань;
      в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 Угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;
      г) кредиту в розмірі 200 000,00 грн
      якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні;
      розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 2) зі сплати:
      а) процентної ставки за користування кредитом:
      - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 36 % річних;
      - за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 56 % річних;
      б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2;
      в) кредиту в розмірі 200 000,00 грн.
      якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно.
      5.15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений.
      5.16. За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
      5.17. Суд установив, що Банк надав ТОВ «Стил Форт» кредитний ліміт у загальному розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, зокрема випискою з рахунку.
      5.18. ТОВ «Стил Форт» зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконало, у зв`язку із чим станом на 24 вересня 2018 року в останнього наявна заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн.
      5.19. Враховуючи наведені обставини, Банк звернувся із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитом та процентами солідарно з боржника - ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      6.3. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує висновки апеляційного господарського суду в частині солідарного стягнення суми заборгованості з поручителя,враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, постанова в цій справі переглядається в межах вимог та доводів касаційної скарги щодо заявлених позовних вимог до поручителя.
      6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за договором банківського обслуговування та заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн. Ці висновки апеляційного суду сторони під сумнів не ставлять.
      6.5. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.6. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.7. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.8. За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.9. За змістом статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.10. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України).
      6.11. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
      6.12. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      6.13. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      6.14. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
      6.15. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
      6.16. За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      6.17. За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
      6.18. Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
      6.19. Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
      6.20. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
      6.21. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
      6.22. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
      6.23. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
      6.24. Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_2 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000 грн до 1 000 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був.
      6.25. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції).
      6.26. Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.
      6.27. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції в цій справі в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2
      8. Щодо судового збору
      8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
      Постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пені в розмірі 153 326, 55 грн та судового збору в розмірі 19 427,87 грн скасувати.
      Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові до ОСОБА_2 відмовити.
      Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 48 569 (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 67 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90111804
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/23028/17
      Провадження № 12-286гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П.,
      представника відповідача - Огулькової А. М.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (далі - ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року (судді Власов Ю. Л., Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) у справі № 910/23028/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 14 грудня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення 206 378, 93 дол. США та 3 725 526, 53 грн.
      1.2. Позов мотивовано тим, що сторони у справі уклали договір поруки, за яким відповідач (поручитель) зобов`язався відповідати за виконання боржником (третьою особою) своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії. Боржник (третя особа) своїх зобов`язань за договором кредиту не виконав, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 77 341 688,79 грн. Позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, належне відповідачу, в рахунок часткового погашення заборгованості, який рішенням від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 задоволено в повному обсязі.
      1.3. Ураховуючи, що заборгованість за договором кредиту залишилась частково непогашеною, позивач звернувся з цим позовом про стягнення заборгованості за донарахованими з 11 травня по 10 листопада 2017 року відсотками у розмірі 206 378,93 дол. США, що згідно з курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на 10 листопада 2017 року становило 5 481 130,17 грн, а також 3 725 526,53 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитним договором.
      1.4. Відповідач проти задоволення позову заперечив у повному обсязі з тих підстав, що порука за договором поруки № 44.02-13-109/П є припиненою, оскільки минув шестимісячний строк звернення позивача до відповідача як до поручителя з вимогою відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 18 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю з тих підстав, що в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя повинен обчислюватися або з моменту настання строку виконання зобов`язання за основним договором або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      2.2. За змістом рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315, строк виконання боржником на користь позивача основного зобов`язання станом на 11 липня 2014 року настав. Водночас доказів звернення до відповідача як поручителя з вимогою протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України позивач суду не надав, з огляду на що порука є припиненою.
      2.3. Київський апеляційний господарський суд постановою від 11 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Вирішив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками в сумі 206 378,93 дол. США, що еквівалентно 5 481 130,17 грн, пеню за відсотками у сумі 3 725 526,53 грн, а також вирішив питання про розподіл судового збору.
      2.4. Апеляційний господарський суд указав на те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням, а стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє дії кредитного договору та не позбавляє позивача права нараховувати відсотки на суму заборгованості за договором до моменту її фактичного погашення.
      2.5. Таким чином, сплата процентів є окремим зобов`язанням третьої особи, строк виконання якого настав не пізніше останніх шести місяців до дати звернення позивача до суду з відповідним позовом, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України, а відтак договір поруки на момент звернення позивача до суду з цим позовом у частині забезпечення виконання третьою особою зобов`язання зі сплати спірних процентів не є припиненим.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 12 жовтня 2018 року ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, у якій просило скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року.
      3.2. У касаційній скарзі товариство зазначило про те, що умовами кредитного договору було передбачено, що в разі невиконання позичальником обов`язків за цим договором протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування вважається таким, що сплив, а позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції, тож саме з цими обставинами пов`язаний початок перебігу шестимісячного строку для можливості звернення позивача з вимогами до поручителя на підставі договору поруки, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.
      3.3. Крім того, скаржник посилався на неврахування судом фактичних обставин, зокрема щодо порушення стосовно основного боржника справи про банкрутство, що також є підставою для настання строку виконання ним основного зобов`язання.
      3.4. Серед іншого, у касаційній скарзі зазначено про необхідність з`ясування належної юрисдикції у цьому спорі, що виник з правочину, укладеного для забезпечення зобов`язання, стороною якого є фізична особа, виходячи із суб`єктного складу основного зобов`язання. При цьому скаржник посилається на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц.
      3.5. Ухвалою від 3 грудня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року, справу № 910/23028/17 разом із касаційною скаргою ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.6. Ухвалою від 17 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/23028/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. ПАТ «Укрсоцбанк» надав відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в яких проти задоволення касаційної скарги заперечував, зазначав, що: 1) у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 599 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу; 2) посилання скаржника на неврахування судом обставин щодо банкрутства боржника є неспроможним, оскільки зазначені обставини не були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій; 3) враховуючи вимоги частини другої статті 310 ГПК України, скаржник повинен був довести, що не заявив про непідсудність цієї справи у суді першої інстанції з поважних причин, однак жодних поважних причин товариство не навело, крім того, за предметним та суб`єктним критеріями ця справа підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.
      4.2. Скаржник надав додатково письмові пояснення, в яких покликався на постанови Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 202/4494/16-ц, № 444/9519/12, та вказав на те, що позивач (кредитодавець) звертався з вимогою про дострокове повернення кредиту в порядку статті 1050 ЦК України у червні 2011 року, що підтверджується, зокрема, додатком 6 до позовної заяви у справі № 54/315 та було предметом оцінки у межах цієї справи.
      4.3. У судовому засіданні представник скаржника доводи, викладені у касаційній скарзі та письмових поясненнях підтримав, просив постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Суди встановили, що 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор), та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П (кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
      5.2. Пунктом 1.1.1 кредитного договору встановлено, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 13 % річних та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному цим договором, у межах максимального ліміту заборгованості до 3 150 000,00 дол. США, з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості з 10 березня 2008 року, кожного 10-го числа місяця ліміт зменшується на 26 250,00 дол. США з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 6 лютого 2018 року, на умовах, визначених цим договором.
      5.3. Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору боржник зобов`язався сплачувати кредитору проценти в розмірі, передбаченому пунктом 1.1.1 цього договору, з таким порядком сплати процентів за користування кредитом: у валюті кредиту щомісячно до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, у якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі, на визначений сторонами банківський рахунок.
      5.4. Пунктом 3.3.9 кредитного договору встановлено, що боржник зобов`язався здійснювати погашення кредиту відповідно до графіка змін максимального ліміту заборгованості, визначеного в пункті 1.1.1 цього договору, в сумі різниць між максимальним лімітом заборгованості, що діяв у попередньому періоді, та максимальним лімітом заборгованості, що діятиме в наступному періоді, в строк не пізніше останнього дня попереднього періоду, а також у кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом, що визначений у пункті 1.1.1 цього договору.
      5.5. Пунктом 4.1 кредитного договору обумовлено, що в разі прострочення позичальником сплати процентів, визначених у пункті 2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту та сплати відсотків, визначених у підпунктах 1.1, 2.6, 3.2.3, 2.12.3, 3.3.18, 3.3.19, 4.3, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у цей період.
      5.6. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 7 лютого 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 (позичальник) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (поручитель) уклали договір поруки № 44.02-13-109/П, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П від 7 лютого 2008 року, а також за відшкодування витрат кредитора, пов`язаних з пред`явленням вимог і отриманням виконання за договором кредиту, та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов`язків за договором кредиту в порядку черговості, встановленої договором кредиту.
      5.7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі № 54/315 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до компанії «Родел Трейдінг Лімітед», ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - позов задоволено повністю та в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 . перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами про надання відновлювальної кредитної лінії від 7 лютого 2008 року № 44.29-48-79/П та № 44.29-48-80/П, яка станом на 11 липня 2014 року складає 77 341 688,79 грн., а саме: за договором № 44.29-48-79/П - за кредитом у сумі 14 714 433,00 грн та за відсотками в сумі 14 022 412,76 грн; за договором № 44.29-48-80/П - 4 155 772,86 дол. США. що за курсом НБУ становить 48 604 843,03 грн, а саме: за кредитом 33 916 924,47 грн та за відсотками в сумі 14 687 918,57 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності компанії «Родел Трейдінг Лімітед» (Дрейк Чамбес , П. С. 3321, Роад Таун, Тортола, Британські Віргінські Острови) та ТОВ «Атланта Інвест Енд Девелопмент» шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно.
      5.8. Предметом позову у справі № 910/23028/17 є вимоги позивача про стягнення з відповідача як поручителя 206 378,93 дол. США заборгованості за відсотками та 3 725 526,53 грн пені за відсотками за кредитним договором № 44.29-48-80/П від 07 лютого 2008 року на підставі договору поруки № 44.02?3-109/П від цієї ж дати. Позивач вважає, що оскільки вартості іпотечного нерухомого майна, на яке було за рішенням суду звернено стягнення для погашення заборгованості за кредитним договором № 44.29?48-80/П від 7 лютого 2008 року, виявилось недостатньо для повного задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк», то відтак основне зобов`язання боржника (третьої особи) не припинилось, на борг, що залишився, нараховуються відсотки відповідно до умов та строків, визначених кредитним договором, і строк звернення до відповідача як поручителя за такими строковими платежами не сплив.
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції
      6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.6. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ), яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.7. За змістом розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції цього Закону зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей. Так, підпунктом 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      6.8. Як убачається зі штампа Укрпошти на конверті відправлення, позов у цій справі було надіслано банком до Господарського суду міста Києва 14 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ.
      6.9. За статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом)підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      6.10. Відповідно до змісту частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
      6.11. За статтею 21 ГПК України (у відповідній редакції) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
      6.12. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов банку до товариства про стягнення коштів за договором поруки поданий з додержанням вимог процесуального закону, який діяв до набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідає як суб`єктним так і предметним критеріям наведених вище норм, а відтак правильно прийнятий до розгляду судом та розглянутий за правилами, що діють після набрання чинності Законом № 2147-VІІІ, відповідно до приписів підпункту 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (в редакції цього Закону).
      6.13. Посилання на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40), є помилковим, оскільки у цій постанові йдеться про правила, які підлягають застосуванню з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання. Втім у справі, що переглядається, позовні вимоги заявлені 14 грудня 2017 року щодо поручителя та не об`єднані з вимогами щодо виконання кредитного договору.
      Щодо суті спору
      6.14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      6.15. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      6.16. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
      6.17. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      6.18. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      6.19. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      6.20. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      6.21. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      6.22. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.
      6.23. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      6.24. Відповідно до части другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      6.25. За пунктом 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії № 44.29-48-80/П у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених у пунктах 3.3.8 - 3.3.10 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      6.26. Як зазначалось вище, рішенням суду у справі № 54/315 стягнута заборгованість за кредитним договором, яка нарахована станом на 11 липня 2014 року, цим рішенням суду з іпотекодавця стягнуто заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно, вартості якого виявилось недостатньо для повного задоволення вимог позивача, внаслідок чого станом на 1 грудня 2014 року за третьою особою значилась строкова заборгованість у сумі 1 023 750,00 дол. США та прострочена заборгованість у сумі 1 876 188,06 дол. США.
      6.27. Таким чином, банквикористав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України та положень пункту 4.4 договору відновлювальної кредитної лінії, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов`язань - як основного, так і акцесорних - є таким, що настав.
      6.28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      6.29. Саме такі висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).
      6.30. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
      6.31. Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13 червня та 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      6.32. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
      6.33. З огляду на викладене, встановивши, що позивач звернувся з цим позовом до поручителя лише у грудні 2017 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку виконання основного зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука за договором № 44.02-13-109/П від 7 лютого 2008 року є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, а відтак у позові відмовив. Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      7.2. За правилами статті 312 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      7.3. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою. Суд першої інстанції ухвалив по суті правильне судове рішення, яке відповідає закону. Тому постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у цій справі залишити в силі.
      8. Щодо судового збору
      8.1. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.2. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись статтями 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» задовольнити.
      Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2018 року скасувати.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі № 910/23028/17 залишити в силі.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта Інвест Енд Девелопмент» (01014, м. Київ, вул. Мічуріна, 54-А, прим. 2, код 33603182) 276 199 (двісті сімдесят шість тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 70 копійок судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90021621
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2020 року м. Київ
      справа № 759/11951/19
      провадження № 22-ц/824/3712/2020
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
      сторони :
      позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
      відповідач - ОСОБА_1
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді П`ятничук І.В., повний текст складений 23.12.2019 року,
      встановив:
      У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 13 квітня 2011 року.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість.
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
      В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.
      Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не було встановлено істотної обставини - строк дії картки. Відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року, тобто картка була перевипущена. Відповідач активно користувалась карткою з терміном дії 09/18, а саме, користувалась кредитними коштами, знімала готівку в банкоматах, розраховувалась в торгівельній мережі, що, як зауважує позивач, неможливо здійснити без наявної картки, а також частково сплачувала заборгованість.
      Скаржник також звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду України, починається із наступного дня після спливу строку дії картки.
      Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що право на звернення до суду у позивача виникло з 28 лютого 2015 року, однак реалізоване це право було лише 07 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      ОСОБА_1 також посилається на те, що законодавство не відносить банківські виписки до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому їх не можна розглядати як належний та допустимий доказ, що обґрунтовує наявність відповідного розміру її заборгованості та механізму обчислення боргу.
      Крім того відповідач зазначає, що у наданій до суду позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, також не зазначені в ній і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, про стягнення яких просить банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
      Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судом встановлено, що 13 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).
      Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача перед банком на 31 травня 2019 року складає 327 608 грн. 97 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом; 315 132 грн. 55 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 грн. заборгованість за пенею та комісією (а.с. 4-7).
      При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 998 грн. 27 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом, 111 581 грн.85 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 квітня 2011 року по 30 березня 2018 року.
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності, оскільки прострочена заборгованість за кредитом виникла 30 листопада 2014 року, а банк звернувся до суду з відповідним позовом лише 22 червня 2019 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
      Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
      У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 періодично вносила платежі на погашення кредиту, а останній платіж здійснила 13 лютого 2017 року в розмірі 2 040 грн., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності, даний позов АТ КБ «Приватбанк» пред`явив до суду 22 червня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
      Отже, матеріалами справи стверджується що кредитний договір укладений між сторонами у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг.
      У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      У наданій до суду заяві-анкеті від 13 квітня 2011 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, долучив до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
      Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
      Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
      Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
      За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 тільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 416 грн. 42 коп., а в решті позову слід відмовити із вищезазначених підстав.
      Колегія суддів звертає увагу на те, що надана стороною позивача Довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є нечитабельною, з її змісту неможливо встановити, зокрема, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, а тому дана довідка не може бути досліджена судом у повному обсязі.
      Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
      постановив :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 416 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 374 грн.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89731899
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/5047/18
      Провадження № 14-570цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року, постановлену суддею Перекупкою І. Г., і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С. у справі за позовом ОСОБА_1 , яку представляє ОСОБА_2 , до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради про визнання договору поруки недійсним та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду міста Житомира із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), Комунального підприємства «Центральна районна аптека № 118» Житомирської міської ради (далі - КП «Центральна районна аптека № 118»), вважаючи, що оскаржуваним договором поруки порушені її права як споживача, захищені Законом України «Про захист прав споживачів» та статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки її неналежним чином було проінформовано про умови договору поруки.
      2. 14 грудня 2015 року, за твердженням позивачки між КП «Центральна районна аптека № 118» та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір шляхом приєднання КП «Центральна районна аптека № 118» до публічного договору в мережі Інтернет. Цей договір укладений між юридичними особами. На забезпечення виконання КП «Центральна районна аптека № 118» зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» 07 квітня 2016 року укладений договір поруки, згідно з яким вона виступила поручителем за виконання КП «Центральна районна аптека № 118» своїх зобов`язань за відповідним кредитним договором на суму 10 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, провадження у цій цивільній справі закрито.
      4. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що розгляд спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо його сторонами є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці, належить до компетенції господарських судів.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу за належною підсудністю на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи та дійшли помилкових висновків, оскільки ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 27 квітня 2018 року встановлено, що позовна заява позивачки відповідає вимогам статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справа призначена до розгляду судом загальної юрисдикції. Позивачка не є суб`єктом підприємницької діяльності, тому з урахуванням предмета позову вибрала спосіб захисту порушеного права шляхом подання позовної заяви в межах цивільного судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      7. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі № 295/5047/18.
      8. У червні 2019 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало заперечення на касаційну скаргу, вважаючи її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення обґрунтованими та законними, такими, що мають бути залишені без змін.
      9. 18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 жовтня 2019 року прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      12. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      13. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      14. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      15. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      16. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      17. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      19. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
      20. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      21. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      22. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
      23. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
      24. До юрисдикції господарських судів належать спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      25. Аналогічного висновку щодо суб`єктної юрисдикції у спорах за подібних правовідносин, у яких фізичною особою оспорюється похідне зобов`язання від основного зобов`язання, яке виникло між двома юридичними особами, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      26. Отже, Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.
      27. За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами процесуального права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду.
      28. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів і не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права.
      29. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      30. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      31. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      32. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень - без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 19 березня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88815836