Recommended Posts

Кретит обеспечен ипотекой. Есть решение суда о взыскании суммы долга. Исполнитель объявил автомобиль в розыск. Оценка имущества по договору ипотеки намного превышает кредитный долг по решению суда. Имеет ли право исполнитель объявлять автомобиль в розыск, учитывая то, что банк имеет право удовлетворить свои требования за счет ипотеки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Исполнитель все правильно сделал.

Вы несколько упустили время.

Думаю, что без креативной работы с ОГИС, у вас могут возникнуть некие трудности )

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Исполнитель все правильно сделал.

Вы несколько упустили время.

Думаю, что без креативной работы с ОГИС, у вас могут возникнуть некие трудности )

 

Исполнитель все правильно сделал.

Вы несколько упустили время.

Думаю, что без креативной работы с ОГИС, у вас могут возникнуть некие трудности )

Почему упустили время, если даже 10 дней с момента возникновения постановления нет? И что значит "креативной работы"? Может подать жалобу на постановление в связи с ипотекой и процедурой до оформления розыска?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это не креативный, а тупиковый путь.

По нему все ходят...всегда...он затерт до гранитного щита.

И вас ждут типовые отказы на ваши жалобы.

Вам нужно изучить закон об исп.производстве и творчески его применить соотносясь с вашей ситуацией и вашими целями.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Кретит обеспечен ипотекой. Есть решение суда о взыскании суммы долга. Исполнитель объявил автомобиль в розыск. Оценка имущества по договору ипотеки намного превышает кредитный долг по решению суда. Имеет ли право исполнитель объявлять автомобиль в розыск, учитывая то, что банк имеет право удовлетворить свои требования за счет ипотеки.

По решению суда нельзя обратить взыскание на предмет ипотеки.

кто был Ваш юрист?

можете передать ему привет.

А если его не было, то передайте привет себе, что вовремя не проконсультировались.

В первую очередь, нужно было избавиться от имущества не обремененного отягощениями.

В деле о взыскании долга Вы были одним ответчиком?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Взыскали сумму, но ввиду отсутствия на Ваших счетах (отсутствие счетов) достаточной суммы объявили в розыск принадлежащее Вам имущество для последующей реализации этого имущества, с целью погашения установленной судом суммы долга.

 

Ипотека взыскивается отдельным решением суда.

Кроме креатива в исполнительной, можно подумать над креативом в обжаловании решения о взыскании.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Та да...

Ярослав верно говорит.

Можно покопаться в ваших доках...может судьба даст вам второй шанс.

Одно можно сказать точно - бой не проигран, пока ты сам не признал поражение.

:)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Та да...

Ярослав верно говорит.

Можно покопаться в ваших доках...может судьба даст вам второй шанс.

Одно можно сказать точно - бой не проигран, пока ты сам не признал поражение.

:)

От вы молодцы! Понятно, что можно бороться. Я просила указать правильное направление, а вы сразу загадки стали рассказывать. Я же не прошу пройти мой путь, я прошу помощи в его определении. Подскажите пожалуйста куда и как целесообразнее двигаться, а как я буду искать выход, я буду делиться. Может возникнет новая стратегия. Если нет, то обсуждение тоже практика, хотя и теоретическая.

 

Р.S.... Не убивай меня Иван, я тебе еще пригожусь... :rolleyes:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ок.

Штоб было ясно и понятно.

Можно оспорить само решение, закрыть ИП, снять арест и отчудить машину,открыть ИП по новой и вернуть ИЛ банку без исполнения, получить иск на взыскание ипотеки и отбить его мораторием ( пока).

Опять же, на каждом этапе можно менять тактику как угодно.

А можно на этапе ИП все блокировать на года...

И тут вам выбор, или делать самостоятельно ведь не боги горшки обжигают. Это будет бесплатно и познавательно.

Или обратится за помощью к специалисту. Это будет стоить денег и задушеной жабы.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ок.

Штоб было ясно и понятно.

Можно оспорить само решение, закрыть ИП, снять арест и отчудить машину,открыть ИП по новой и вернуть ИЛ банку без исполнения, получить иск на взыскание ипотеки и отбить его мораторием ( пока).

Опять же, на каждом этапе можно менять тактику как угодно.

А можно на этапе ИП все блокировать на года...

И тут вам выбор, или делать самостоятельно ведь не боги горшки обжигают. Это будет бесплатно и познавательно.

Или обратится за помощью к специалисту. Это будет стоить денег и задушеной жабы.

Оспаривание решения приведет к однозначному увеличению суммы и потом самостоятельно приблизить борьбу за недвижимость вместо денежных долгов как-то не очень хочется. Мораторий не получиться так как кредит в гривне. А машина тоже кредитная, но она почти выплачена. По машине другой банк и с ним проблем нет, плюс машина в залоге. Банк, у которого брали машину подал на снятие ареста, но вот розыск возник недавно. При этом арест на машину накладывал один отдел ДВС, а в розыск подал другой отдел. И, поскольку банк по машине оспаривает только арест, нам необходимо оспорить розыск. Теперь, я так думаю, нужно наверное подать жалобу на действия относительно вынесенного постановления на розыск, пока 10 дней не прошли, а по ходу посмотреть как в суде пройдет снятие ареста по заявлению банка. Только вот не могу определиться в обоснованиях оспаривания розыска. Как вариант, то оспаривание процедуры ИП так как по месту жительства и нахождения имущества (ипотечный дом) исполнитель не фиксировал отсутствие машины, а потому не ясно почему возник розыск если никто и не скрывался. Или стоит еще добавить, что какой смысл объявлять в розыск машину, и вообще ее трогать, если ипотека перекрывает долг, типа какой был смысл в обеспечении недвижимостью кредита, на что две стороны согласились, чтобы теперь претендовать на автомобиль.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Оспаривание решения приведет к однозначному увеличению суммы и потом самостоятельно приблизить борьбу за недвижимость вместо денежных долгов как-то не очень хочется. Мораторий не получиться так как кредит в гривне. А машина тоже кредитная, но она почти выплачена. По машине другой банк и с ним проблем нет, плюс машина в залоге. Банк, у которого брали машину подал на снятие ареста, но вот розыск возник недавно. При этом арест на машину накладывал один отдел ДВС, а в розыск подал другой отдел. И, поскольку банк по машине оспаривает только арест, нам необходимо оспорить розыск. Теперь, я так думаю, нужно наверное подать жалобу на действия относительно вынесенного постановления на розыск, пока 10 дней не прошли, а по ходу посмотреть как в суде пройдет снятие ареста по заявлению банка. Только вот не могу определиться в обоснованиях оспаривания розыска. Как вариант, то оспаривание процедуры ИП так как по месту жительства и нахождения имущества (ипотечный дом) исполнитель не фиксировал отсутствие машины, а потому не ясно почему возник розыск если никто и не скрывался. Или стоит еще добавить, что какой смысл объявлять в розыск машину, и вообще ее трогать, если ипотека перекрывает долг, типа какой был смысл в обеспечении недвижимостью кредита, на что две стороны согласились, чтобы теперь претендовать на автомобиль.

1.смотря,как оспаривать. Если в апелляцию,то сумма не увеличится. Оспаривание/ не оспаривание не влияет на увеличение Вашего долга.

На данный момент банк ммеет право подать иск о взыскании дрначисленных процентов,пени и штрафов.

Если второй банк снимет арест,то у Вас и проблем не будет.

Основания для оспаривания розыска нужно искать в реестре.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

1.смотря,как оспаривать. Если в апелляцию,то сумма не увеличится. Оспаривание/ не оспаривание не влияет на увеличение Вашего долга.

На данный момент банк ммеет право подать иск о взыскании дрначисленных процентов,пени и штрафов.

Если второй банк снимет арест,то у Вас и проблем не будет.

Основания для оспаривания розыска нужно искать в реестре.

В апелляции уже рассматривали дважды (по кругу с вышки). Дальше у нас европейский, потому как спорные вопросы остались, а вдумываться в накрученное банком в договорах, тем более если вопросы возникают не особо стандартные и распространенные в практике, суды в том числе ВССУ не хотят. Чего там заморачиваться, типа деньги брали - значит банк прав.

С доначисленными процентами это да, банк уже грозился.

 

А если арест суд снимет, это будет преюдицией для рассмотрения розыска?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Думаю да,но нужно посмотреть инструкцию по исполнительным действиям.если не получится снять розыск,то обжалуйте отказ в снятии в суд.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Если снимут арест, то снимут и розыск.

Но только "если"... 

Могут и не снять.

ЗУ об Исполнительном производстве довольно четко описывает этот момент.

В общем ТС нужно подробно читать сей закон  :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Думаю да,но нужно посмотреть инструкцию по исполнительным действиям.если не получится снять розыск,то обжалуйте отказ в снятии в суд.

Постановление о розыске 10 дней обжалования (последний день подачи понедельник), а во вторник уже суд будет рассматривать снятие ареста по заявлению банка. Думаю подам по процедуре инструкция о принудительном исполнении п 3.12, плюс напишу, что ипотека покрывает долг, а уже после заседания по аресту будет понятно, что делать дальше. Может уточнить придется, а может и нет. Если банк не сможет отбить арест на свою машину, то и с розыском шансы слабоваты. Хотя читала решения, где с розыска снимали именно из-за п.3.12.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Если снимут арест, то снимут и розыск.

Но только "если"... 

Могут и не снять.

ЗУ об Исполнительном производстве довольно четко описывает этот момент.

В общем ТС нужно подробно читать сей закон  :)

Придется почитать внимательно, это да. Но честно говоря, терпеть не могу ни исполнителей ни их законы и инструкции. Какое-то внутреннее "фе".

 

А вот еще такой момент по ИП. Может ли исполнитель закрыть исполнительное производство не рассмотрев при этом поданные в процессе исполнения заявления должника с просьбой отложить исполнительные действия до вынесения судом решения об отсрочке, а также заявление с просьбой к нему обратиться в суд в порядке п.1ст.36 ЗУ Об ИП.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну если ФЕ сильно большое, наймите специально обученных людей,

Што для вас ФЕ, то для них хлеб.

По закрытию ИП...

Поймите, гос должен выполнить решение суда. Все ваши мольбы об отстрочке и прочих послаблениях тут не работают.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну если ФЕ сильно большое, наймите специально обученных людей,

Што для вас ФЕ, то для них хлеб.

По закрытию ИП...

Поймите, гос должен выполнить решение суда. Все ваши мольбы об отстрочке и прочих послаблениях тут не работают.

Понятно, что должен выполнить. Мне интересно, что должен делать исполнитель, если в процессе ИП заявлено стороной исполнения ходатайство. Исполнитель должен его рассмотреть и что-либо ответить или просто в тупую может проигнорировать, мол у меня решение, а ваши права это дело второстепенное. В суд.процессе заявленные ходатайства суд рассматривает однозначно, независимо от того повлияет это на решение или нет. ИП это ведь тоже процесс, но какой-то недоработанный. :rolleyes:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Рассмотрит и сообщит о том, что у него нет законных оснований и так далее...

 

ИП - это нормальный процесс, но зачастую гисовцы в силу разных причин и обстоятельств допускают массу ошибок и нарушений НПА, но их необходимо найти, и как правило они на поверхности не лежат.

Зачем мешать человеку набивать собственные шишки?

иногда это полезно :rolleyes:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Все беды начинаются с неверного понимания элементарных, практических вещей.

 

Так Вы брали тр/средство у банка на прокат, в лизинг? 

 

 

Если авто собственность банка, то суд обяжет Гис снять арест, как неверно применённый, но если это Ваше тр/средство, то арест никто кроме Гис не снимет и никто его не обяжет, а оснований у Гис нет. Обеспечить Гис необходимыми основаниями можно, но необходимо не кляузы ниочём строчить, а серьезно вникнуть в проблему и распутывать клубок в нужном именно Вам направлении.

Розыск имущества объявляется в рамках открытого ИП, я выше уже указывал на это. Послушайте что говорит Обеликс, Воронежский и займитесь делом.

Пока будете заниматься ерундой уйдёт имущество.

И зачем Вы все с ног на голову перевернули?

О каких кляузах идет речь? Разве об этом была информация?

Относительно авто, так я по моему указала, что оно в залоге у банка и куплено в кредит, а посему при чем здесь лизинг и т.п.?

Поскольку авто есть залогом совершенно по другому кредиту и у другого банка, так наверное залогодержатель имеет право защищать свой приоритет.

Что значит никто кроме ИС не снимет арест? В судах масса таких дел.

Напр.: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37785958 или вот еще: http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-676-2211-14-c-voyevidko-ya-i-28-03-2014-ne-viznacheno-s и т.д. можно еще поискать.

То, что говорит Обелиск я приняла во внимание с большим удовольствием, а вот о какой ерунде идет речь я не поняла. Разве что ерундой называть обсуждение на форуме возникшей проблемы с просьбой подсказать, что с точки зрения имеющих опыт специалистов целесообразнее предпринять.

Если Вы хорошо ориентируетесь в вопросах работы с ИС, то подскажите пожалуйста что-то конкретное, а то тогда какой смысл в нравоучениях? Это же правовой форум, а не группа продленного дня.

 

Извините за некоторую эмоциональность :rolleyes:

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ТС.

Давайте сделаем так.

Вы сегодня прочитаете весь закон об Исп.праве.

Завтра, после завтрака, ещё раз.

И к обеду вы возвоащаетесь на форум с конкретными вопросами по конкретным статьям.

Мы свой багаж знаний получали довольно дорогой ценой.

Вам реально хотят помочь...но не дать рыбу, а научить её ловить.

Учитесь.

Ваши проблемы, это в первую очередь ваши проблемы.

Или вы научитесь их решать сами, или вы будете тратить лавэ на юристов, или банк вас обдерет как липку.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Читайте внимательно свои посты.

Приоритет и снятие ареста это абсолютно разные понятия. Пробуйте, пускам Вам и вашему банку повезёт.

Вах, какой добрый человек :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну хоть заставить ТС читать профильный закон и инструкцию для ГОСов

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      19 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 18/1544-10
      Провадження N 12-127гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року (судді: Гудак А.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Петухов М.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Рускус", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський бройлер" (1), Селянського фермерського господарства "Краєвид" (2), про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" (нова назва - ТОВ "АДМ Трейдінг Україна) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Еколінія" про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором та відвантажити 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 27 листопада 2012 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив; зобов'язав відповідача відвантажити позивачу 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.2. У жовтні 2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами.
      2.3. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2014 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року, заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами залишив без задоволення, а рішення - без змін.
      2.4. Вищий господарський суд України постановою від 18 червня 2014 року касаційну скаргу відповідача задовольнив частково: постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2014 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 16 січня 2014 року скасував, справу направив для нового розгляду заяви відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами до місцевого господарського суду.
      2.5. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 24 липня 2014 року заяву відповідача про перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року за нововиявленими обставинами задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 скасував та прийняв нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
      2.6. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11 листопада 2014 року у справі N 18/1544-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 січня 2015 року, апеляційну скаргу позивача задовольнив: рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі N 18/1544-10 скасував; заяву ТОВ "Еколінія" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у цій справі залишив без змін.
      2.7. 19 березня 2013 року на виконання рішення від 27 листопада 2012 року Господарський суд Хмельницької області видав наказ про зобов'язання ТОВ "Еколінія" відвантажити на користь позивача 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.8. Постановою від 24 лютого 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження ВП N 42231372 щодо виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 19 березня 2013 року у справі N 18/1544-10.
      2.9. Постановою від 01 липня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 6 частини першої статті 47, статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю майна, присудженого до стягнення.
      2.10. 25 серпня 2015 року ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 на стягнення з ТОВ "Еколінія" з рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, вартості ріпаку 1-го класувагою 580,093 тонни у розмірі 4872781,20 грн.
      2.11. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 03 вересня 2015 року, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року, змінив спосіб виконання рішення Господарського суд Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з боржника на користь стягувача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу. На виконання цієї ухвали 03 вересня 2015 року видано відповідний наказ.
      2.12. Державний виконавець постановою від 27 жовтня 2015 року відкрив виконавче провадження ВП N 49183473 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 про стягнення 2018723,64 грн.
      2.13. Державний виконавець постановою від 28 грудня 2015 року закінчив виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року N 18/1544-10 про стягнення з ТОВ "Еколінія" на користь ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" боргу в розмірі 2018723,64 грн у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно з платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року.
      2.14. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду у зв'язку із його виконанням.
      2.15. В подальшому Вищий господарський суд України постановою від 04 травня 2016 року частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ "Еколінія": постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року щодо зміни способу виконання рішення у цій справі скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.16. Поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року за заявою боржника у порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не здійснювався.
      2.17. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 29 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року, змінив спосіб виконання рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2018723,64 грн вартості 580,093 тонни ріпаку 1-го класу.
      2.18. Вищий господарський суд України постановою від 07 листопада 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2016 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року скасував в частині зміни способу виконання рішення; справу направив для нового розгляду до суду першої інстанції.
      2.19. За результатами розгляду заяви позивача про зміну способу виконання судового рішення під час нового розглядуГосподарський суд Хмельницької області ухвалою від 12 січня 2018 року відмовив у вчиненні зміни способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року у справі N 18/1544-10 та у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі.
      2.20. Ухвала мотивована тим, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі сплатою боргу у повному обсязі згідно із платіжним дорученням N 4028 від 10 грудня 2015 року. Наказ Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10 повернуто до суду та знаходиться в матеріалах справи у зв'язку з його виконанням. Отже, рішення суду є виконаним у повному обсязі та немає правових підстав для зміни способу виконання.
      2.21. Окрім цього, відмовляючи у поданій відповідачем заяві про зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України у зв'язку із оскарженням судового рішення до Верховного Суду, місцевий господарський суд виходив із того, що чинний ГПК України не передбачає підстав для зупинення розгляду заяви про зміну способу виконання судового рішення по справі, яка закінчена провадженням.
      2.22. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" про зміну способу виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 листопада 2012 року повністю, а також вирішити питання про поворот виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 03 вересня 2015 року у справі N 18/1544-10.
      2.23. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 08 лютого 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Еколінія" про перегляд ухвали Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10.
      2.24. Суд апеляційної інстанції керувався приписами статті 255 ГПК України в чинній редакції, в якій наведено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення. Однак до цього переліку не відноситься оскаржувана заявником ухвала Господарського суду Хмельницької області від 12 січня 2018 року у справі N 18/1544-10 про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення.
      2.25. Тобто за позицією суду апеляційної інстанції зміна способу та порядку виконання судового рішення підлягає апеляційному оскарженню, відмова - не підлягає.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. ТОВ "Еколінія" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року скасувати та направити справу на апеляційний розгляд, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012, яким було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" зазначає, що статтею 255 ГПК України визначені вичерпний перелік випадків можливого оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції ухвал суду першої інстанції у випадку відмови у вчиненні певних процесуальних дій, серед яких ухвал про відмову в зупиненні провадження у справі та відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення немає.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еколінія" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року та вирішено здійснити перегляд судового рішення без виклику та повідомлення учасників справи.
      5.2. Згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.3. 02 травня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 18/1544-10 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і розгляд справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      5.4. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає у конфлікті приписів статей 255 та 331 ГПК України щодо права на оскарження ухвали про відмову у вчиненні зміни способу виконання рішення, справа приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 ГПК України.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
      6.2. Згідно зі статтею 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
      6.3. Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, є вичерпним та наведений у статті 255 ГПК України.
      6.4. Так, стаття 255 цього Кодексу передбачає можливість оскарження ухвал суду першої інстанції:
      1) про відмову у видачі судового наказу;
      2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів;
      3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову;
      4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову;
      5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення;
      6) про повернення заяви позивачеві (заявникові);
      7) про відмову у відкритті провадження у справі;
      8) про передачу справи на розгляд іншого суду;
      9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
      10) про затвердження мирової угоди;
      11) про призначення експертизи;
      12) про зупинення провадження у справі;
      13) про закриття провадження у справі;
      14) про залишення позову (заяви) без розгляду;
      15) окрема ухвала;
      16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу;
      17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
      18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення;
      19) про відмову ухвалити додаткове рішення;
      20) про роз'яснення чи відмову у роз'ясненні судового рішення;
      21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами;
      22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;
      23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
      24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;
      25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця;
      26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження;
      27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання;
      28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;
      29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;
      30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
      31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;
      32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду;
      33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду;
      34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;
      35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.
      6.5. В той же час, відповідно до частини сьомої статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
      6.6. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що стаття 331 ГПК України хоча й не вказує, про яке оскарження йде мова: в апеляційному порядку (стаття 254 цього Кодексу) або в касаційному порядку (стаття 287 цього Кодексу), однак за її приписами ухвала про відмову у зміні способу виконання судового рішення підлягає оскарженню.
      6.7. За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження.
      6.8. Окрім цього, Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.9. У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
      6.10. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
      6.11. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).
      6.12. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
      6.13. Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій щодо встановлення чи зміни способу та порядку виконання судового рішення.
      6.14. Враховуючи вказані висновки Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у зміні способу виконання рішення, не позбавляє особу визначеного частиною сьомою статті 331 ГПК України права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
      6.15. За таких обставин касаційну скаргу ТОВ "Еколінія" слід задовольнити, а ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати з направленням справи до Рівненського апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" задовольнити.
      2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2018 року у справі N 18/1544-10 скасувати.
      3. Справу N 18/1544-10 направити до Рівненського апеляційного господарського для продовження розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
      4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 916/1227/16
      Провадження N 12-105гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Гладишева Т.Я.), прийняту за результатами розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) про відмову в задоволенні скарги на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за позовом Приватного підприємства "Ремерцентр" до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення 6121578,11 грн.
      1. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      1.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 червня 2016 року позов Приватного підприємства "Ремерцентр" (далі - ПП "Ремерцентр") до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Держказначейство; Управління або Управління Держказначейства в Одеській області, відповідач), про стягнення 6121578,11 грн задовольнив та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти. На виконання рішення Господарський суд Одеської області у справі видав наказ від 13 липня 2016 року.
      1.2. У серпні 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою про визнання неправомірними дій Управління, які полягають у відмові від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та в поверненні без виконання наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року у справі N 916/1227/16, а також про зобов'язання Управління прийняти до виконання зазначений наказ.
      2. Фактичні обставини справи, установлені судами
      2.1. 11 липня 2017 року ПП "Ремерцентр" звернулося до Управління Держказначейства в Одеській області та надало для виконання наказ Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року.
      2.2. 13 липня 2017 року Управління листом N 16-08/1887-4726 повернуло стягувачу наказ без виконання як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, на підставі пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок виконання рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N 845, у редакції, чинній на момент передачі згаданого наказу до виконання.
      2.3. Рішення Управління Держказначейства в Одеській області про повернення наказу обгрунтовано тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у виконавчому документі кодом ЄДРПОУ 33659544 зареєстровано Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації, а не Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації.
      2.4. 27 липня 2017 року ПП "Ремерцентр", посилаючись на незаконність указаних дій цього Управління, звернулося до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії Управління в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління Держказначейства в Одеській області відхилив.
      3.2. Умотивовуючи ухвалу, місцевий господарський суд керувався тим, що у випадку встановлення під час перевірки виконавчого документа органом Держказначейства того, що найменування боржника в наказі не відповідає найменуванню, яке зазначене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган Держказначейства має право, зокрема, повернути наказ без виконання.
      3.3. Суд дійшов висновку, що орган Держказначейства, установивши, що в наказі неправильно зазначено найменування боржника, скористався своїм правом щодо повернення стягувачу виконавчого документа як такого, який видано або оформлено з порушенням визначених вимог.
      3.4. Одеський апеляційний господарський суд постановою від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПП "Ремерцентр" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року задовольнив частково; ухвалу скасував частково; скаргу ПП "Ремерцентр" на дії Управління задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління Держказначейства в Одеській області щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року у справі N 916/1227/16 та повернення наказу Господарського суду Одеської області від 13 липня 2016 року; в іншій частині скарги відмовив.
      3.5. Постанову вмотивовано тим, що доводи, наведені в скарзі, є обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій Управління щодо відмови від виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29 червня 2016 року та повернення наказу господарського суду в цій справі від 13 липня 2016 року.
      3.6. Відмовляючи в задоволенні скарги в частині зобов'язання Управління прийняти до виконання наказ господарського суду від 13 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що вирішення питання щодо прийняття до виконання виконавчого документа здійснюється Управлінням за процедурою, установленою Порядком виконання рішень, зокрема, за умови подання стягувачем до органу казначейства документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку. Як з'ясовано судом, подані стягувачем документи, визначені в пункті 6 Порядку виконання рішень, були повернуті йому Управлінням. Однак у такому разі стягувач не позбавлений права повторно надати до Управління відповідні документи.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 08 грудня 2017 року Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні скарги позивача.
      4.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії Управління Держказначейства в Одеській області як суб'єкта владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку статей 2, 17, 18, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення зі скаргою, а не в порядку статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній на день звернення зі скаргою.
      4.3. Скаржник зазначає, що в порядку статті 121-2 ГПК України можуть бути оскаржені лише дії (бездіяльність) державного виконавця. Водночас Держказначейство не входить до системи органів Державної виконавчої служби України. Отже, дії (бездіяльність) Держказначейства як суб'єкта владних повноважень мають оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства.
      4.4. Окрім того, скаржник указує, що у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області) на порушення вимог законодавства було неправильно зазначено найменування боржника - Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації замість Департаменту житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської обласної державної адміністрації.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Ремерцентр" зазначає, що наказ видано без помилок, із позначенням вірного найменування боржника.
      5.2. Так, на момент винесення рішення суду першої інстанції та видачі наказу згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за наведеним у наказі кодом ЄДРПОУ 33659544 боржник був зареєстрований саме під тим найменуванням, яке було вказано в наказі, а саме Департамент розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації.
      5.3. ПП "Ремерцентр" додатково зазначає, що скарга на дії (бездіяльність) Держказначейства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з урахуванням правових позицій Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 28 жовтня 2013 року N 12/203 та від 24 вересня 2013 року N 32/37-10. Тобто, законодавство України прямо не визначає порядку оскарження дій (бездіяльності) органу казначейства, а відповідні скарги подаються до суду, який видав виконавчий документ.
      6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції.
      6.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції згаданого Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      6.3. Ухвалою від 16 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Держказначейства в Одеській області для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року у справі N 916/1227/16 без повідомлення учасників справи.
      6.4. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      6.5. 16 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/1227/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки Управління Держказначейства в Одеській області оскаржує судове рішення з підстав порушення норм процесуального права, а саме порушення правил юрисдикції (стаття 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      7.2. У статті 115 ГПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, унормовано, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження". Аналогічні положення містяться й у статті 326 ГПК України в чинній редакції.
      7.3. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      7.4. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.5. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів -банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.6. Аналогічне положення закріплено в частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", відповідно до якого примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
      7.7. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.8. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
      7.9. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.10. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
      7.11. З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 05 червня 2012 року N 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон N 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
      7.12. За нормами Закону N 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
      7.13. Указаним Законом N 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
      7.14. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року N 215 (далі - Положення N 215), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      7.15. Згідно з пунктом 3 Положення N 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.
      7.16. Пунктом 9 Положення N 215 передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      7.17. 16 лютого 2013 року набрав чинності в новій редакції Порядок виконання рішень, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
      7.18. За правилами пункту 3 Порядку виконання рішень в новій редакції рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Держказначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).
      7.19. За положеннями зазначеного Порядку виконання рішень безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
      7.20. Аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом N 4901-VI особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом N 4901-VI випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
      7.21. Відповідно до положень пункту 15 Порядку виконання рішень дії органів Держказначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Держказначейства або суду. Проте ні в цьому Порядку, ні в Законі N 4901-VI не зазначено, до якого суду оскаржуються рішення, дії або бездіяльність органів Держказначейства.
      7.22. Разом з тим Закон України "Про виконавче провадження" установлює правило, згідно з яким рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 цього Закону). Водночас можливість та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства цим Законом не визначено.
      7.23. Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, також не визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів Держказначейства.
      7.24. До того ж положеннями статті 121-2 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, визначався порядок оскарження до господарського суду дій чи бездіяльності виключно органів державної виконавчої служби та приватних виконавців.
      7.25. Аналогічні положення закріплено й у статті 339 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      7.26. Наведені норми права є підставою для висновку, що ГПК України та Закон України "Про виконавче провадження" передбачають порядок оскарження лише рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час примусового виконання ними судових рішень і лише до судового органу, який видав виконавчий документ.
      7.27. Водночас Держказначейство - не орган примусового виконання судових рішень, як уже зазначалося в цій постанові, а згідно з пунктом 1 Положення N 215 центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      7.28. У свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення ПП "Ремерцентр" зі скаргою на дії Управління Держказначейства в Одеській області, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      7.29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
      7.30. Згідно із частиною першою статті 19 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
      7.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість ПП "Ремерцентр" оскаржити дії Управління Держказначейства в Одеській області до господарського суду, який видав виконавчий документ.
      7.32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
      7.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року, ухвали Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року та закриття провадження за скаргою ПП "Ремерцентр" про визнання неправомірними дій Управління Держказначейства в Одеській області.
      8. Висновок щодо застосування норм права
      8.1. Спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.
      Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2017 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року у справі N 916/1227/16 - скасувати.
      3. Закрити провадження за скаргою Приватного підприємства "Ремерцентр" на дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      14 березня 2018 року
      м. Київ
      справа № 682/690/16-ц
      провадження № 61-1469 св 17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1,
      заінтересована особа - державний виконавець Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Шевчука В. В. від 30 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 27 листопада 2017 року
      В С Т А Н О В И В :
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргоюна дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області.
      Скарга мотивована тим, що 24 жовтня 2016 року головним державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів.
      Постановою державного виконавця від 30 січня 2017 року на її грошові кошти як боржника накладено арешт.
      12 липня 2017 року вона звернулась із заявою до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), оскільки на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей. 24 липня 2017 року їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт з частини грошових коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт на грошові кошти, які надходять у виглядів аліментів, у зв'язку з чим вона не може ними розпорядитись за цільовим призначенням та використати на утримання дітей.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку № НОМЕР_1, відкритого в ПАТ КБ «ПриватБанк».
      Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей в контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги Закону України «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов'язку виконувати рішення суду.
      14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. 
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй грошові кошти. При цьому відповідно до положень статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені у здійснені права власності на аліменти.
      Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом ОСОБА_3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак внаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена на реалізацію свого конституційного права на охорону здоров'я та медичне обслуговування.
      Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      18 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
      Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24 жовтня 2016 року № 682/960/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 102 грн 40 коп. судового збору, 300 грн витрат на правову допомогу та 8 тис. грн витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
      11 січня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про накладення арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки: № НОМЕР_3, № НОМЕР_1).
      30 січня 2017 року державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області винесено постанову про арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1, які містяться на вищевказаних рахунках.
      13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з грошових коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям.
      Постановами державного виконавця від 16 лютого 2017 року та 10 березня 2017 року знято арешт з частини грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі по 1 717 грн 40 коп., та 168 грн 17 коп. по рахунку № НОМЕР_4, яку направлено на виконання до ПАТ КБ «ПриватБанк».
      11 липня 2017 року до Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року про розстрочку виконання рішення суду на 1 рік у розмірі 2 102 грн 40 коп. з 1 серпня 2017 року до 1 серпня 2018 року щомісячними платежами по 175 грн 20 коп. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7 тис. грн здійснено в загальному порядку, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11 серпня 2017 року на суму 8 011 грн 24 коп. на виконання.
      Відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Отже, статтею 179 СК України у зазначеній вище редакції врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення.
      Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
      При цьому Кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Згідно з статтею 179 СК України у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку, якщо аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення.
      Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_1 та містяться на рахунках № НОМЕР_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (карткові рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_1), діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема, у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо.
      Таким чином, у порушення статей 212 - 214, 303, 315, 383 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не надав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з'ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
      Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
      Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б. І. Гулько
      Є. В. Синельников
      Ю. В. Черняк
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72819354
    • Автор: ais
      Есть решение суда, вступившее в силу, о взыскании с заемщика задолженности по кредиту в пользу фин.установы, выкупившего ранее у банка права требования по кредиту этого заемщика.
      Как практически заемщику добровольно выполнить решение суда не дожидаясь, когда фин.установа обратится по этому поводу в исполнительную службу? Т.е. куда платить, чтобы это было однозначно воспринято как исполнение решения суда и далее не было никаких последствий, если р/счета нет ни в решении, ни в иске.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 1421/5229/12-ц
      Провадження N 14-194цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_3,
      заінтересовані особи: Державне підприємство "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в складі судді Панькова Д.А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі колегії суддів Данилової О.О., Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
      у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Первомайський МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області) Ігнатюка Владислава Валерійовича, заінтересовані особи: ДП "Сетам", ОСОБА_4 та
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій зазначав, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист, виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 серпня 2016 року стягнення за цим виконавчим листом зупинено. Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження.
      Проте внаслідок неповідомлення державним виконавцем організатора електронних торгів про зупинення виконавчого провадження 18 серпня 2016 року о 22 год. через систему електронних торгів належний ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 було продано, прилюдні торги завершено з оголошенням переможця, а кошти надійшли на рахунок виконавчої служби.
      Посилаючись на порушення державним виконавцем порядку вчинення виконавчих дій, ОСОБА_3 просив визнати неправомірними дії щодо неповідомлення організатора торгів (ДП "Сетам") вчасно та в установлений законом спосіб про зупинення виконавчого провадження; визнати неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів.
      Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн.
      У своїй ухвалі суд першої інстанції керувався тим, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки 18 серпня 2016 року направив поштою постанову про зупинення виконавчого провадження до Миколаївської філії ДП "Сетам", яка отримала постанову 19 серпня 2016 року та 22 серпня 2016 року перенаправила її до головного офісу ДП "Сетам" і в той же день електронні торги за лотом 162299 були зупинені.
      Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправними проведення торгів і оголошення переможця скасовано, провадження у цій частині закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави 275,60 грн судового збору скасовано. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець направив інформаційне повідомлення організатору торгів про зупинення виконавчого провадження з дотриманням вимог частини шостої статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та пункту 3 розділу 1 Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року N 1620/28065 (далі - Порядок), а тому його дії у цій частині не можуть вважатися неправомірними.
      Разом з тим апеляційний суд зробив висновок, що вимоги щодо незаконності (протиправності) проведення електронних торгів з визначенням переможця не можуть бути розглянуті в порядку, передбаченому цивільним судочинством для розгляду скарг на дії державного виконавця, а тому провадження в цій частині підлягає закриттю (за аналогією закону) відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційного суду).
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Наведені в касаційній скарзі доводи
      ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначав, що розділом VI ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень, відповідно до якого скарги на дії державного виконавця розглядаються саме в порядку цивільного судочинства. Рішення суду, за яким здійснюється виконавче провадження та у якому скаржник оскаржував дії державного виконавця, прийнято в порядку цивільного судочинства, а тому апеляційний суд незаконно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).
      Також скаржник зазначав, що державний виконавець несе відповідальність за надсилання листа в належну організацію, яка має повноваження щодо зупинення електронних торгів.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      26 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом із матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути частково задоволена з огляду на таке.
      Суди встановили, що на виконанні у Первомайському МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області знаходиться виконавчий лист від 03 липня 2013 року N 2/484/52/13 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 30 672 грн.
      На реалізацію шляхом проведення електронних торгів передане нерухоме майно, що належить боржнику - житловий будинок N АДРЕСА_1.
      До системи електронних торгів внесено відповідну інформацію, сформовано лот торгів (дата публікації - 27 липня 2016 року), визначена дата проведення аукціону - 16 серпня 2016 року о 9 год. і та дата закінчення - 18 серпня 2016 року о 22 год. (а. с. 5).
      18 серпня 2016 року при розгляді скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця Первомайського МР ВДВС ГУЮ у Миколаївській області в іншому провадженні (N 4-с/484/31/16) ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області зупинено стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року (а. с. 3).
      Незважаючи на те, що стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 03 липня 2013 року, зупинено, 18 серпня 2016 року о 22 год. прилюдні торги відбулися і житловий будинок АДРЕСА_1 було відчужено шляхом продажу на прилюдних торгах.
      Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону N 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
      Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
      Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
      Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
      Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
      Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі N 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі N 6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі N 6-1804цс16.
      Оскільки предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову.
      На зазначене ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд уваги не звернули.
      Ураховуючи той факт, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, наведені у скарзі ОСОБА_3 вимоги у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів належить залишити без розгляду.
      Крім того, одним із доводів касаційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповідомлення заінтересованої особи - ДП "Сетам" про судові засідання. Таким порушенням є і розгляд скарги без участі набувача нерухомого майна, прав та інтересів якого у будь-якому випадку стосується розгляд справи.
      Вивчивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи заслуговують на увагу.
      Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
      У статтях 74-76 ЦПК України було врегульовано порядок вручення судових повісток.
      Згідно з частинами п'ятою та восьмою статті 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
      Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
      Як убачається з матеріалів справи, заінтересована особа ДП "Сетам" жодного разу не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання, зокрема відповідно до супровідного листа від 20 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та начальника ВДВС суд направив лист-повідомлення про судове засідання на 26 вересня 2016 року (а. с. 10). На адресу ДП "Сетам" ані повістки, ані листа-повідомлення направлено не було.
      Також у судові засідання 30 вересня, 07 та 11 жовтня 2016 року ДП "Сетам" свого представника не направило, відомостей про отримання ним повістки матеріали справи не містять.
      Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу без належного повідомлення заінтересованої особи, позбавив останню можливості ознайомитися зі скаргою та подати заперечення на неї і докази на підтвердження своїх заперечень, що призвело до поверхового розгляду справи.
      Зазначені порушення норм цивільного процесуального закону є істотними у зв'язку з тим, що впливають на висновок суду і не можуть бути виправлені на етапах перегляду судового рішення.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
      Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення сторін у справі про наявність судового спору та повідомлення заінтересованої особи про час та місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74?76 ЦПК України, чим, окрім іншого, порушено і вимоги статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя.
      Помилку у визначенні складу учасників справи на стадії апеляційного перегляду виправити неможливо, тому ухвали судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 414, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року скасувати.
      Вимоги ОСОБА_3 у частині визнання неправомірними проведення торгів з оголошенням переможця та перерахування коштів за результатами проведених торгів - залишити без розгляду.
      В іншій частині ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.