у.zaporozhskiy

Постановление ВСУ по пересмотру о признании требований ипотекодержателя к имущественному поручителю денежными

Recommended Posts

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40508683

 

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2 вересня 2014 року                                                                                              м. Київ

           Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого     Барбари В.П.,        

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є.,       Колесника П.І., Шицького І.Б.,  -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»              (далі - ПАТ «Укрексімбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі                              № Б3/122-12 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс») про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» (далі - ТОВ «Алта Проперті»),

встановила:

До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрексімбанк» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від                                    1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Київської області від                                  12 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року в частині відхилення вимог ПАТ «Укрексімбанк» до  ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн, постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ «Укрексімбанк» кредитором ТОВ «Алта Проперті» з вимогами у розмірі 759 964 763,22 грн та окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн як такі, що забезпечені заставою майна ТОВ «Алта Проперті», а також внести окремо до реєстру відомості про майно ТОВ «Алта Проперті», яке є предметом іпотеки.

Заяву мотивовано тим, що зокрема у справах № 42/6б та № Б22/144-10/8 Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що оскільки боржник у справі про банкрутство виступив майновим поручителем, передавши майно в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитними договорами, тому заявлені банком додаткові вимоги до боржника є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Також у справі № 44/209-б-50/118-б суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що банком підтверджено його грошові вимоги до боржника, які базуються на договорі іпотеки, тому банк є заставним кредитором, а його вимоги - першочерговими, незалежно від настання у нього права вимоги невиконаних зобов'язань.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників                                   ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Сітістейтсервіс», арбітражного керуючого            Мальцевої А.В., перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що                                    13 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк», найменування змінено на ПАТ «Укрексімбанк») і ТОВ «Алта Проперті» укладено кредитний договір № 15107К13 (далі - кредитний договір № 15107К13), на підставі якого            ВАТ «Укрексімбанк» надало ТОВ «Алта Проперті» кредитні кошти у розмірі 34 193 393,56 доларів США та 294 216 341,80 грн, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом.

До кредитного договору № 15107К13 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення.

ТОВ «Алта Проперті» зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору № 15107К13 у повному обсязі не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором                                № 15107К13 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті»  5 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151409Z71, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка площею 50,0001 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю  38 400 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 14/009-12 позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Алта Проперті» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 15107К13 звернуто стягнення, зокрема, і на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору № 151409Z71, і стягнуто з божника та його майнових поручителів солідарно 64 380,00 грн судових витрат і 141 235, 20 грн витрат на проведення судової експертизи.

Судами також установлено, що 22 березня 2007 року між                              ВАТ «Укрексімбанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Євробудком» (далі - ТОВ «Євробудком») укладено кредитний договір № 151407К19 (далі -  кредитний договір  № 151407К19), на підставі якого ВАТ «Укрексімбанк» надало         ТОВ «Євробудком» кредитні кошти у розмірі 10 308 000,00 доларів США, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом.

До кредитного договору № 151407К19 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення.

ТОВ «Євробудком» зобов'язання за зазначеним договором не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором                              № 151407К19 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті»                                     26 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151410Z13 (далі - іпотечний договір № 151410Z13), відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно: земельні ділянки загальною площею 2,9700 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю 2 280 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 грудня 2012 року у справі № 16/004-12/2 позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Євробудком» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19 звернуто стягнення, зокрема, і на передане в іпотеку нерухоме майно відповідно до іпотечного договору № 151410Z13, стягнуто з ТОВ «Алта Проперті» на користь позивача 20 734,16 грн судових витрат.

Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року, якою змінено ухвалу господарського суду Київської області від 12 листопада 2013 року в частині визнання черговості вимог                   ПАТ «Укрексімбанк» і залишено без змін у частині відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13, у розмірі 94 829 137,61 грн з огляду на те, що необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство виходячи з вимог статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є наявність саме зобов'язань грошового, тобто фінансового характеру. Правові підстави для визнання вимог кредиторів у справі про банкрутство, які ґрунтуються на договорах майнової поруки, відсутні.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.


Так, згідно з нормами чинного законодавства майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно.

За таких обставин іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем.


При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право                                ПАТ «Укрексімбанк» звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Право кредитора на звернення з грошовими вимогами, а відповідно, - і грошовий обов'язок майнового поручителя - боржника перед ПАТ «Укрексімбанк», передбачено також умовами кредитного договору та іпотечного договору, укладених між ВАТ «Укрексімбанк», ТОВ «Євробудком» і ТОВ «Алта Проперті», на підставі яких ПАТ «Укрексімбанк» і заявило свої кредиторські вимоги у цій справі.

Отже, вимоги ПАТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Алта Проперті» є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна, оскільки ґрунтуються на невиконанні зобов'язання за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13.

Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Укрексімбанк» у частині  грошових вимог до ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які виникли внаслідок заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов'язання, грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк», забезпечені заставою майна боржника, відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу.

За таких обставин заява ПАТ «Укрексімбанк» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від                               1 квітня 2014 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями  11114, 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від                                                    1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.


Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                                     В.П. Барбара

Судді:                                      М.І. Балюк                          І.С. Берднік                       В.С. Гуль                                       Т.Є. Жайворонок                                П.І. Колесник                                       І.Б. Шицький              
 

 

Постанова № 3-98гс14

Share this post


Link to post
Share on other sites

Интересно получается, в этом случае признали, что имущественное поручительство имеет признаки поручительства, а поэтому распространили ст. ст. 553-559 на такие правоотношения.

Но мы имеем Постановление ВСУ, где было отказано в прекращении ипотеки, где ипотекодателем выступал имущественный поручитель, в связи не распространением ст. ст. 553-559 на такие правоотношения.

Пора и в правду придумывать 5 инстанцию? :blink:

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/69AE885ADB5CFD2BC2257D5F002032CD

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня.

 

Защита одного и того же нарушенного права дважды законна?

Если у нас есть исполнительная надпись нотариуса об обращении взыскания на предмет ипотеки в счет погашения 100 тыс по к.д. и банк обращается о взыскании тех же 100 тыс. по к.д. через суд, то у нас нет двойной защиты одного и того же нарушенного права?

есть ли противоположенные мнения ВСУ?

Share this post


Link to post
Share on other sites

щось ми приходимо до маразму

Явно постановление за деньги.

Кредитор провтыкал исковую давность, второй раз пытается защитить свое право и все зашибись?

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 740/5146/17
      Провадження N 14-7цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      відповідач - Тернопільське державне науково-технічне підприємство "Промінь" (далі - ТДНТП "Промінь"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТДНТП "Промінь"
      на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року у складі судді Сливки Л.М. та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів Міщія О.Я., Ткача З.Є., Шевчук Г.М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доТДНТП "Промінь" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64 925 грн.
      Вимоги обґрунтовував тим, що він працював на посаді начальника відділу матеріально-технічного постачання у ТДНТП "Промінь". 06 серпня 2015 року його звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників. Проте заробітну плату у день звільнення, як це передбачено статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), йому не виплачено, таку виплату здійснено 19 серпня 2016 року. Посилаючись на вимоги статей 116, 117 КЗпП України, позивач просив стягнути з ТДНТП "Промінь" середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ТДНТП "Промінь" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64 925 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з вини ТДНТП "Промінь" при звільненні позивача не виплачено належні йому суми у строки, визначені у статті 116 КЗпП України, то на підставі статті 117 цього Кодексу та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок N 100), до стягнення підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
      Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 липня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ТДНТП "Промінь" про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року.
      Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 березня 2017 року змінено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТДНТП "Промінь" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 505,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції допустив помилку при розрахунку суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме помилково зробив розрахунок заборгованості не за останні два місяці перед звільненням ОСОБА_1, а за травень та червень 2015 року. Під час проведення розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід враховувати період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У жовтні 2017 року ТДНТП "Промінь" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що у зв'язку з процедурою санації, в якій перебуває підприємство, спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Також зазначено, що ОСОБА_1 свідомо не з'явився на засідання загальних зборів кредиторів. На виконання плану санації відповідачем повністю погашено заборгованість перед позивачем.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди установили, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу матеріально-технічного постачання у ТДНТП "Промінь". 06 серпня 2015 року його звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Виплата заробітної плати проводилась відділом державної виконавчої служби згідно зі зведеним виконавчим провадженням N 38090370 у листопаді 2015 року у розмірі 6551,24 грн та у серпні 2016 року у розмірі 18 515,56 грн.
      У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до ТДНТП "Промінь" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64 925 грн.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у судах першої і апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Установлено, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року у справі N 921/476/16-г/11 затверджено план санації ТДНТП "Промінь", схвалений рішенням зборів кредиторів від 02 серпня 2016 року та погоджений Державним концерном "Укроборонпром" наказом від 04 серпня 2016 року N 213, - до порушення провадження у справі про банкрутство. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, які виникли до затвердження судом плану санації до порушення провадження у справі про банкрутство. Встановлено у строк до 23 серпня 2017 року заборону на порушення справи про банкрутство ТДНТП "Промінь" за його заявою або за заявою будь-якого з кредиторів, вимоги яких виникли до затвердження судом плану досудової санації (т. 1, а. с. 16 - 18).
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.
      Крім названих у статті 10 Закону N 2343-XII справ у спорах, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, передбачено також спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
      Тобто справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів, у тому числі і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
      Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2018 року у справі N 456/20/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 541/459/17, від 30 січня 2019 рокуу справі N 266/2868/16-ц та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      За наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого позивача не може бути порушена.
      Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону N 2343-XII.
      Відповідно до частини першої статті 5 Закону N 2343-XII засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.
      Санація боржника до порушення справи про банкрутство - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство (частина п'ята статті 5 Закону N 2343-XII).
      Тобто процедура досудової санації - це позасудова процедура, що застосовується до боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.
      Згідно із частиною шостою статті 5 Закону N 2343-XII санація державних підприємств до порушення справи про банкрутство провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, державних підприємств та інших джерел фінансування. Умови та порядок проведення санації державних підприємств до порушення справи про банкрутство за рахунок інших джерел фінансування погоджується із суб'єктом управління об'єктами державної власності у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Санація державних підприємств до порушення справи про банкрутство провадиться згідно з цим Законом.
      Згідно із частиною десятою статті 6 Закону N 2343-XII Положення про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство затверджується Вищим господарським судом України.
      Так постановою пленуму Вищого господарського суду України 17 грудня 2013 року N 15 затверджено Положення про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство (далі - Положення).
      Пунктами 6.1, 6.2 Положення передбачено, що ухвала про затвердження плану досудової санації є підставою для введення процедури досудової санації. З дня винесення ухвали про затвердження досудової санації:
      - вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, які виникли до затвердження судом плану досудової санації;
      - встановлюється заборона на порушення справи про банкрутство боржника за його заявою або за заявою будь-кого з кредиторів, вимоги яких виникли до затвердження судом плану досудової санації, на строк, передбачений цим планом;
      - умови плану досудової санації боржника стають обов'язковими для всіх кредиторів, вимоги яких виникли до затвердження судом плану досудової санації.
      Згідно з пунктом 7.1 Положення процедура досудової санації припиняється достроково, зокрема, в разі порушення справи про банкрутство боржника за заявою боржника або кредиторів на підставі заборгованості, яка виникла після затвердження судом плану досудової санації.
      Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на виплату заробітної плати (частина п'ята статті 19 Закону N 2343-XII).
      ОСОБА_1 пред'явив позов до ТДНТП "Промінь", стосовно якого не було порушено господарським судом справу про банкрутство, а лише згідно з ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року у справі N 921/476/16-г/11 затверджено план санації до порушення провадження у справі про банкрутство, встановлено строк про заборону на порушення справи про банкрутство, що не є тотожним порушенню справи про банкрутство, тому суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
      Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      ОСОБА_1 звільнено 06 серпня 2015 року. У день звільнення розрахунку із ним не проведено. Заборгованість з розрахунку стягнуто на підставі зведеного виконавчого провадження N 38090370, виплачено у листопаді 2015 року 6 551 грн 24 коп., в серпні 2016 року - 18 515 грн 56 коп.
      Спору щодо розміру розрахунку між сторонами не було. Відповідач не надав доказів про відсутність вини з невиплати розрахункових у день звільнення позивача. Тому підстав для зменшення розміру середнього заробітку не вбачається, його розмір визначено з урахуванням обставин виникнення заборгованості, її сплати після звернення до суду позивача, з урахуванням розумності та справедливості.
      Підстав для висновків про те, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
      У такому разі відповідно до статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуТернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
      Єленіна Ж.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 289/233/18
      Провадження N 14-171цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (далі - ТОВ "Вишевичі"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Вишевичі"
      на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року у складі судді Невмержицького І.М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів Коломієць О.С., Талько О.Б., Шевчук А.М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 доТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди землі та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договори оренди земельних ділянок, укладені ним 19 лютого 2015 року з ТОВ "Вишевичі".
      Вимоги обґрунтовував тим, що 19 лютого 2015 року між ним та ТОВ "Вишевичі" укладені два договори оренди земельних ділянок, згідно яких він передав товариству у строкове платне користування належні йому на праві власності земельні ділянки загальною площею 0,34 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та загальною площею 1,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, проте орендну плату відповідач не сплачував, що є істотним порушенням умов договорів та підставою для їх дострокового розірвання.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 1,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області (далі - Вишевицька сільрада), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності на речове майно - 9617531, індексний номер 21207044 від 08 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі". Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,34 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вишевицької сільради, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності на речове майно - 9613103, індексний номер 21198978 від 08 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладені на нього договорами зобов'язання зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договорів оренди земельної ділянки, що є підставою для їх розірвання.
      Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Вишевичі" залишено без задоволення, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Також зазначено про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У грудні 2018 року ТОВ "Вишевичі" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, провадження у справі закрити.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову та відкриття провадження у справі відносно відповідача порушено провадження про його банкрутство Господарським судом Житомирської області, а тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить до господарської юрисдикції, в межах справи про банкрутство відповідача.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди установили, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 0,34 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 1,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вишевицької сільради.
      19 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі" уклали договори оренди зазначених земельних ділянок строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 400 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 договорів).
      Пунктом 11 договорів оренди земельних ділянок сторони погодили, що орендна плата вноситься у такі строки - до 31.12 поточного року.
      Пунктом 29 договорів передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
      У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (пункт 14 договорів).
      Згідно з пунктом 39 договорів їх дія припиняється шляхом їх розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однією із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договорами.
      У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цивільним позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2015 року з підстав невиконання останнім обов'язку щодо сплати орендної плати.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 2343-XII), яким останній викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Установлено, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2017 року у справі N 906/104/17 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі" (а. с. 43 -45).
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      Стаття 23 Закону N 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону N 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
      Відповідно до статті 19 Закону N 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.
      Разом із тим ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося.
      У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірних земельних ділянках знаходиться будь-яке майно ТОВ "Вишевичі", яке можна вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.
      Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі", а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі N 289/2217/17, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      Крім того, згідно з частиною першою статті 42 Закону N 2343-XII (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
      Індивідуально визначене майно, що належить боржнику на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси (частина третя статті 42 Закону N 2343-XII у вказаній редакції).
      З аналізу вказаних норм права вбачається, що земельні ділянки, передані позивачем в оренду ТОВ "Вишевичі", є індивідуально визначеним майном та не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси, відтак не є майновим активом відповідача.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
      Згідно зі статтею 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV) орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.
      Частиною першою статті 32 Закону N 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
      Згідно з пунктом д) частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
      Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
      Оскільки з часу укладення договорів оренди землі, тобто з 2015 року, відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_2 орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договорів оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договорів щодо сплати орендної плати.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" залишити без задоволення.
      Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 711/3130/13
      Провадження N 14-179цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2018 року у складі суддів Бондаренка С.І., Новікова О.М., Храпка В.Д. у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_10, третя особа - ліквідатор фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_10 - арбітражний керуючий ОСОБА_11, про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      ВСТАНОВИЛА:
      У квітні 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2007 року між ОСОБА_10 та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_10 отримала кредит у розмірі 100 000,00 грн.
      На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 18 січня 2007 року між ОСОБА_10 та банком укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.
      28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс") укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив фактору права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитами, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
      На підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ "ФК "Вектор плюс" відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення.
      ОСОБА_10 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
      Посилаючись на зазначене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 233 783,20 грн. яка складається з кредиту (84 988 грн), процентів (74 084,03 грн. та пені (74 711,17 грн), звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом/ на стадії оцінки майна.
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Останнім рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2016 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., на користь ТОВ "Кредитні ініціативи", у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 січня 2007 року N 2301/0107/88?749, яка станом на 1 лютого 2013 року складає 233 783,20 грн. а саме: 84 988 грн кредиту, 74 084,03 грн процентів, 74 711,17 грн пені, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушив кредитні зобов'язання, допустив утворення заборгованості, а тому права кредитора підлягають захисту через звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
      Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд не наділений повноваженнями розглядати вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" у порядку цивільного судочинства, оскільки всі майнові спори з вимогами до ФОП ОСОБА_10, щодо якої порушено справу про банкрутство, мають розглядатися господарським судом відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 4212-VI).
      У листопаді 2018 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не врахував, що кредитний договір та договір іпотеки були укладені відповідачем як фізичною особою, а не ФОП, предмет іпотеки не має відношення до підприємницької діяльності відповідача, а тому не може входити до складу ліквідаційної маси, за рахунок якої задовольняються вимоги кредиторів банкрута. Вимоги щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені у межах справи про його банкрутство, однак це не перешкоджає задоволенню вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, судом апеляційної інстанції допущено порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.
      У встановлений ухвалою суду строк відзив на касаційну скаргу відповідач та третя особа не подали.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 20 лютого 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 16 січня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ФОП ОСОБА_10 укладено кредитний договір N 2301/0107/88?749 (зі змінами і доповненнями, внесеними додатковою угодою від 18 січня 2007 року щодо місцезнаходження і реквізитів сторін), за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 100 000,00 грн на строк з 16 січня 2007 року до 15 січня 2017 року зі сплатою 19 % річних за користування кредитом.
      На забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 18 січня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_10 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, належна іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2005 року.
      28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", і ТОВ "ФК "Вектор плюс" (фактор) укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі позичальників та в переліку кредитних договорів, та за договорами забезпечення згідно з додатками до цього договору (реєстр заборгованостей боржників).
      На підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ "ФК "Вектор плюс" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення згідно з додатками до цього договору (реєстр заборгованостей боржників). Згідно з цим договором перехід від клієнта до фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається в момент укладення договору (ів) щодо передачі права вимоги за договорами забезпечення в дату відступлення.
      ОСОБА_10 належним чином умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість.
      Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 9 грудня 2010 року порушено провадження у справі N 10/246 про банкрутство ФОП ОСОБА_10
      Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 липня 2011 року у справі N 10/246 затверджено реєстр вимог кредиторів, в тому числі окремо внесені вимоги ПАТ "Сведбанк", що забезпечені заставою, на суму 263 749,97 грн. з яких 209 320,44 грн - у першу чергу та 54 429, 53 грн - у шосту чергу задоволення вимог кредиторів.
      Постановою Господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2011 року у справі N 10/246 боржника ФОП ОСОБА_10 визнано банкрутом і призначено ліквідатора.
      З метою проведення ліквідаційної процедури ухвалою господарського суду від 13 вересня 2013 року у справі N 10/246 скасовано всі заборони та обтяження квартири АДРЕСА_1.
      18 вересня 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало до господарського суду заяву про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство N 10/246 - ПАТ "Сведбанк" його процесуальним правонаступником - ТОВ "Кредитні ініціативи" у зв'язку з переходом до останнього права вимоги первісного кредитора до боржника на підставі договорів факторингу від 28 листопада 2012 року, в тому числі й за кредитним договором від 16 січня 2007 року, за яким боржником є ОСОБА_10
      Постановою Господарського суду Черкаської області від 2 жовтня 2015 року у справі N 10/246, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2016 року і постановою Вищого господарського суду від 18 травня 2016 року, в задоволенні цієї заяви відмовлено. Судами встановлено недоведеність права вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" до ФОП ОСОБА_10 за укладеним договором факторингу від 28 листопада 2012 року, а отже й правонаступництва за кредитними вимогами ПАТ "Сведбанк" до неї на загальну суму 263 749,97 грн. Зазначені судові рішення мотивовані тим, що ТОВ "Кредитні ініціативи" не надало належних та допустимих доказів на підтвердження передачі йому права вимоги та його розміру, а саме: не надало доказів наявності в нього оригіналів кредитних договорів, у тому числі від 16 січня 2007 року N 2301/0107/88-749, з додатковими угодами, документів про фактичну видачу кредитних коштів боржнику, розрахунків суми основного боргу; не зазначило розміру грошових вимог, у межах яких, на думку товариства, переходить право вимоги до нього; на підтвердження своїх вимог надало ксерокопії реєстрів передачі кредитних договорів, які судами не прийняті як належні докази через їх неналежне посвідчення.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон N 4212-VI (зі змінами та доповненнями, внесеними до нього до набрання ним чинності), яким Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) викладено у новій редакції.
      Згідно з пунктом 1? розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 4212-VI його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
      Крім того, пунктом 7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 4212-VI внесено зміни до ГПК України, а саме: частину першу статті 12 доповнено пунктом 7, яким віднесено до підвідомчості господарських судів справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Статтю 16 ГПК України, що визначає виключну підсудність справ, доповнено частиною, згідно з якою справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Таким чином, з 19 січня 2013 року для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, встановленопідвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
      Положення Закону про банкрутство у новій редакції згідно з пунктом 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 4212-VI не можуть бути застосовані до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарським судом ухвалено постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
      Суди встановили, що Господарський суд Черкаської області до 19 січня 2013 року порушив справу про банкрутство та визнав банкрутом ФОП ОСОБА_10 Квартира, яка є предметом іпотеки та забезпечує виконання кредитного договору від 16 січня 2007 року N 2301/0107/88-749, увійшла до ліквідаційної маси, а вимоги кредитора - ПАТ "Сведбанк", що виникли в тому числі з цього договору та забезпечені заставою, окремо внесено до першої та шостої черг задоволення вимог кредиторів.
      Разом з тим ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у квітні 2013 року, тобто після визнання ФОП ОСОБА_10 банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. На час звернення із цим цивільним позовом набрали чинності зміни до пункту 7 частини першої статті 12, статті 16 ГПК України, якими до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, та визначено виключну підсудність таких справ господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Тобто, зверненню до суду із цивільним позовом до боржника передувало визнання його банкрутом у господарській справі з включенням заставленого майна боржника, яке є предметом позову в цивільній справі, до складу ліквідаційної маси.
      Аналіз положень процесуального закону та Закону N 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і концентрація всіх майнових спорів з вимогами до нього у межах справи про банкрутство сприятиме судовому контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залученню всього його майна до ліквідаційної маси та проведенню інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
      Ураховуючи встановлені у цій справі обставини та зазначені норми процесуального права, вимоги кредиторів до боржника ОСОБА_10, яку як суб'єкта підприємницької діяльності визнано банкрутом, слід розглядати у межах справи про банкрутство.
      Щодо посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_10 уклала кредитний та іпотечний договори як фізична особа, а не ФОП, а тому предмет іпотеки не має відношення до підприємницької діяльності відповідача і не може входити до складу ліквідаційної маси відповідно до Закону N 2343-XII, а тому цей спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, слід зазначити про таке.
      З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; скасовуються обмеження щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом III Закону N 2343?XII (частина перша статті 23 цього Закону у редакції, чинній на час визнання ФОП ОСОБА_10 банкрутом).
      Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя (частини перша, друга статті 26 Закону N 2343-XII у зазначеній редакції).
      Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина визначено статтями 46-49 Закону N 2343-XII у відповідній редакції.
      Частиною сьомою статті 48 Закону N 2343-XII (до викладення його у новій редакції згідно із Законом N 4212-VI) встановлено, що постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом.
      Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону N 2343-XII у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
      Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (далі - Закон N 3795-VI) до частини сьомої статті 47 Закону N 2343-XII внесено зміни, згідно з якими цю частину викладено у новій редакції - у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
      Ці зміни набули чинності 16 жовтня 2011 року. При цьому, згідно з пунктом 2 "Прикінцеві положення" Закону N 3795-VI його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. До внесення цих змін норми Закону про банкрутство не встановлювали обмежень при формуванні ліквідаційної маси після визнання громадянина-підприємця банкрутом, окрім тих, що передбачені цивільним процесуальним законодавством України (майно, на яке не може бути звернено стягнення). І вирішення таких питань (про включення майна боржника до складу ліквідаційної маси чи виключення з неї) належать до компетенції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Доказів виключення зі складу ліквідаційної маси належної ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, сторонами не надано.
      Ураховуючи наведене та встановлені у справі обставини, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" до ФОП ОСОБА_10, яку визнано банкрутом та особливості реалізації майна якої для задоволення забезпечених вимог кредиторів визначено спеціальним законом про банкрутство, підлягають розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Таким чином, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати перевірку обставин, установлених судами попередніх інстанцій. Крім того, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, відтак предметом перегляду справи в касаційному порядку є правильність застосування апеляційним судом норм права, що регулюють визначення предметної та суб'єктної юрисдикції справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції, яка набрала чинності на час розгляду справи апеляційним судом) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Натомість суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив, що не відповідає положенням пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Придніпровського районного м. Черкаси від 30 червня 2016 року та постанова Апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2018 року підлягають скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Повідомити ТОВ "Кредитні ініціативи" про те, що спір належить до юрисдикції господарського суду, що розглядає справу про банкрутство ФОП ОСОБА_10
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" задовольнити частково.
      Рішення Придніпровського районного м. Черкаси від 30 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 4 жовтня 2018 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_10, третя особа - ліквідатор фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 арбітражний керуючий - ОСОБА_11, про звернення стягнення на предмет іпотеки - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 289/2217/17
      Провадження N 14-178цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року (у складі судді Невмержицького І.М.) та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й., Галацевич О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди землі,
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2017 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (далі - ТОВ "Вишевичі") про дострокове розірвання договору оренди землі.
      ОСОБА_9 зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,3656 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для ведення селянського господарства, яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.
      19 лютого 2015 року між ним та ТОВ "Вишевичі" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Згідно з умовами договору орендна плата за користування землею становить 400 грн. обчислюється з урахуванням індексації та вноситься до 31 грудня поточного року.
      Позивач виконав договірні зобов'язання та передав відповідачу зазначену земельну ділянки, проте останній, порушивши умови договору, своїх зобов'язань з виплати орендної плати не виконав, унаслідок чого має заборгованість перед позивачем за договором оренди за 2015-2017 роки.
      Ураховуючи наведене, позивач просив розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі".
      Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав покладених на нього договором зобов'язань зі своєчасної сплати позивачу орендної плати, чим порушив умови договору оренди землі, що є підставою для його розірвання.
      Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_9 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що, вирішуючи спір, районний суд допустив порушення норм процесуального права, належним чином не повідомив ТОВ "Вишевичі" про час і місце судового засідання, яке згідно з приписами пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
      У листопаді 2018 року ТОВ "Вишевичі" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а зазначені судові рішення скасувати та закрити провадження у справі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
      На обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Вишевичі" зазначило, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням правил юрисдикції загальних судів, оскільки на момент подачі позову та відкриття провадження у справі щодо відповідача у справі було порушено провадження про банкрутство господарським судом Житомирської області, відповідно ця справа не могла бути розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір повинен розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство.
      Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      У січні 2019 року ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Вишевичі", в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 березня 2019 року задовольнив клопотання ТОВ "Вишевичі" та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ "Вишевичі" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 4212-VI), яким останній викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      05 грудня 2017 року відкрито провадження у цій справі за позовом ОСОБА_9 до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди землі.
      При цьому 06 березня 2017 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі".
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      Стаття 23 Закону N 2343-XIIвстановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону N 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
      Відповідно до статті 19 Закону N 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.
      Разом з тим ОСОБА_9 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося.
      В матеріалах справи відсутні будь які відомості та судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ "Вишевичі", яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.
      Таким чином, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі", а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Суди встановили, що ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 0,3656 га розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.
      19 лютого 2015 року між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі" було укладено договір оренди земельної ділянки.
      На виконання зобов'язань, визначених у пункті 20 договору, ОСОБА_9 передав земельну ділянку ТОВ "Вишевичі" в строкове платне користування на 10 років.
      Згідно пунктів 9 та 11 договору орендна плата становить 400 грн. обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.
      Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
      Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
      Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.
      Оскільки з часу укладення договору оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_9 орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" залишити без задоволення.
      Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 918/420/16
      Провадження N 12-130гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенкоО.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.
      та представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" - Мельничука Р.М.
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" - Чорноіваненка Д.О.
      Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" - Пати С.П.
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні торги України" - Слюсаря В.В.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"
      на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Огородніка К.М., Дужича С.П., Саврія В.А.,
      у справі Господарського суду Рівненської області
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC"
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія"
      про визнання банкрутом
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави вимог заявника
      1. 31 травня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (далі - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія") звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про:
      - визнання недійсними електронних торгів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" (далі - ПАТ "Укргазпромбанк") до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року (далі - електронні торги);
      - визнання недійсним протоколу електронних торгів N UA-ЕА-2017-04-25-000037-с від 11 травня 2017 року;
      - визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1;
      - визнання недійсним договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року;
      - скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про обтяження нерухомого майна N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни обтяжувача);
      - скасування внесених приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. змін до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 рокуу Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 (далі - зміни до записів у Реєстрі щодо заміни іпотекодержателя);
      - скасування внесених приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. записів у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі земельні ділянки, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за іпотекодержателем ОСОБА_1, а також скасування записів N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року, за результатами внесення яких право власності на всі будівлі, що входили до цілісного майнового комплексу ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", зареєстровано за тією ж особою (далі - записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника);
      - зобов'язання осіб, уповноважених на проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, провести за ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2. 12 липня 2011 року між ПАТ "Укргазпромбанк" і ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" укладено договір банківського кредиту N 7-КЛ/11-Л (далі -договір кредиту), на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено:
      - договір іпотеки від 12 липня 2011 року, предметом якого є цілісний майновий комплекс - дільниця з виробництва базальтових теплоізоляційних матеріалів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір іпотеки);
      - договір застави (обладнання, рухомого майна) від 07 лютого 2014 року (далі - договір застави рухомого майна).
      3. 20 січня 2015 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі N 1994/14 присуджено до стягнення з ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" на користь ПАТ "Укргазпромбанк" 12 132 634,56 грн та 16 381,25 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.
      4. 14 вересня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 168 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації цього банку, а постановою Національного банку України N 602 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укргазпромбанк" відкликано банківську ліцензію та ліквідовано цю банківську установу. Рішенням Фонду N 3217 від 27 липня 2017 року строк здійснення процедури ліквідації продовжено на один рік до 14 вересня 2018 року.
      5. 21 червня 2016 року Господарський суд Рівненської області за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" (далі - ТОВ "Кольчуга MC", ініціюючий кредитор) постановив ухвалу, якою:
      - порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія";
      - визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника в сумі 1 338 862,06 грн основного боргу та 13 780,00 грн судового збору;
      - введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;
      - введено процедуру розпорядження майном і призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Аверкина В.В.
      6. 22 червня 2016 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено оголошення N 032787 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", у якому зазначено граничний строк длязаявлення грошових вимог кредиторів до боржника. У межах цього строку до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника, а саме від:
      - ОСОБА_2 на загальну суму 1 756 006,16 грн;
      - ТОВ "Кольчуга MC" на загальну суму 780 044,00 грн.
      - ПАТ "Укргазпромбанк" на загальну суму 13 904 477,30 грн.
      - Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на загальну суму 181 620,41 грн.
      - ПАТ КБ "Приватбанк" на загальну суму 66 470,97 грн.
      7. 11 травня 2017 року в межах процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" проведено електронні торги, за результатами яких переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська технологічна компанія-1385" (далі - ТОВ "УТК-1385). Проте оскільки переможець не виконав вимог, передбачених Регламентом роботи електронної торгової системи щодо організації та проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, які виводяться з ринку, та банків, що ліквідуються, ТОВ "УТК-1385" дискваліфіковано, що призвело до втрати ним статусу переможця. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1, який запропонував наступну по величині цінову пропозицію.
      8. 06 липня 2017 року між ПАТ "Укргазпромбанк" та ОСОБА_1 укладено договори відступлення права вимоги банку до боржника за договорами кредиту, іпотеки та застави майна.
      9. 09 та 15 серпня 2017 року приватний нотаріус Кострикін В.І. вніс записи до Реєстру, згідно з якими право власності на всі земельні ділянки та будівлі, що входять до спірного цілісного майнового комплексу боржника у цій справі, зареєстровано за ОСОБА_1. (у зв'язку з набуттям ним прав вимоги до боржника за результатами електронних торгів і відповідно прав іпотекодержателя та реалізацією цих прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку).
      10. У подальшому ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" звернулося до суду першої інстанції із заявою про визнання недійсними електронних торгів та відповідно укладених за їх наслідками договорів відступлення права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника на користь переможця торгів ОСОБА_1 Заявник також просив скасувати відповідні записи (зміни до записів) у Реєстрі щодо заміни обтяжувача й іпотекодержателя і скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цей цілісний майновий комплекс боржника.
      11.Ухвалами суду першої інстанції від 05 та 27 вересня 2017 року залучено до розгляду справи як учасників ОСОБА_1.та ТОВ "Електронні торги України".
      12.Станом на день прийняття оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 18 жовтня 2017 року ПАТ "Укргазпромбанк" виступило забезпеченим кредитором у цій справі на підставі договорів кредиту, іпотеки та застави.
      13.Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання його кредитором у цій справі замість ПАТ "Укргазпромбанк". Однак Касаційній господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року відмовив у відкритті касаційного провадження щодо оскарження постанови в цій частині, про що зазначено нижче.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      14.18 жовтня 2017 року Господарський суд Рівненської області постановив ухвалу, якою:
      - задовольнив заяву арбітражного керуючого Сокотуна В.А. про його участь у справі про банкрутство; призначено його розпорядником майна боржника, відхилено заяви арбітражних керуючих Дуплики П.Г. й Островського В.А. про участь у справі про банкрутство та зобов'язано останнього та Аверкина В.В. у встановлені ухвалою строки передати Сокотуну В.А. документацію боржника, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо;
      - задовольнив заяву ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів; визнано недійсними електронні торги, а також договори про відступлення права вимоги, укладені 06 липня 2017 року, за якими права вимоги ПАТ "Укргазпромбанк" до боржника перейшли до ОСОБА_1;
      - зобов'язав приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності N 21883160, 21887324, 21887160, 21886720, 21886031, 21885218, 21886358 від 09 серпня 2017 року та N 22009310, 22009221, 22009130, 22008961, 22008775, 22008645, 22008438, 22008274, 22007714, 22007457, 22006438, 22005801, 22005088, 21996251, 21995738, 21995132, 21994497, 21991991 від 15 серпня 2017 року;
      - зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 N 4310687, 4311046, 4311558, 4312176, 4312398, 4313016, 4337839, 8515470 від 12 липня 2011 року;
      - зобов?язав приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі зміни до записів про іпотеку N 4310663, 4311109, 4311531, 4312228, 4312377, 4313064, 4337901, 8515502 від 12 липня 2011 року щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1;
      - залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 від 26 вересня 2017 року про заміну кредитора у цій справі з ПАТ "Укргазпромбанк" на правонаступника ОСОБА_1;
      - відмовив у задоволенні клопотання Аверкина В.В. про відсторонення ОСОБА_3 від посади директора боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"; відкладено розгляд інших вимог учасників справи.
      15.Ухвалу місцевого господарського суду в частині задоволення заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" мотивовано порушенням правил проведення торгів та відповідно недійсністю договорів, укладених унаслідок їх проведення. Суд першої інстанції послався на те, що заява боржника про визнання недійсними електронних торгів та похідних від цього вимог (про визнання недійсними оскаржуваних договорів та скасування записів у Реєстрі) повинна розглядатися у межах справи про банкрутство.
      16.Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції змінено та частково скасовано, а саме:
      - пункти 1-4 резолютивної частини ухвали викладено у такій редакції: "1. Заяву арбітражного керуючого Дуплики П.Г. про участь у справі про банкрутство задовольнити. 2. Призначити розпорядником майна боржника - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражного керуючого Дуплику П.Г. 3. Заяви арбітражного керуючого Сокотуна В.А. та арбітражного керуючого Островського В.А. про участь у справі про банкрутство відхилити. 4. Арбітражним керуючим Аверкину В.В. та Островському В.А. передати всю наявну документацію, печатки, заяви з кредиторськими вимогами тощо боржника ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" арбітражному керуючому Дуплиці П.Г. протягом десяти днів з дня отримання даної постанови";
      - пункти 5-12 резолютивної частини ухвали скасовано й прийнято у цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви боржника про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, а також у зобов'язанні приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності і приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1; задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну кредитора, а саме замість ПАТ "Укргазпромбанк" кредитором у цій справі визнано ОСОБА_1 як правонаступника.
      17.Посилаючись на приписи статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, апеляційний господарський суд указав на відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги. При цьому суд зазначив, що вимоги боржника про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
      Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
      18.У січні 2018 року ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" та ТОВ "Кольчуга MC" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      19.ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" послалося на порушення судом апеляційної інстанції правил підсудності та підвідомчості, передбачених статтями 12, 16 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, неправильне застосування статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і наполягало на необхідності розгляду його вимог в межах справи про банкрутство.
      20.ТОВ "Кольчуга MC" послалося на положення абзаців першого і четвертого частини п'ятої та частину шосту статті 19 цього ж Закону і також вказало на правильності розгляду заявлених ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" вимог в межах справи про банкрутство, заборону задоволення вимог кредиторів протягом дії мораторію щодо стягнень на підставі виконавчих та інших документів, які містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється у судовому або позасудовому порядку. У зв?язку з цим наполягало на тому, що вимога про скасування запису щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно має розглядатися у межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.
      Доводи інших учасників справи
      21. У відзиві на касаційні скарги ПАТ "Укргазпромбанк" просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, погоджуючись із висновками Рівненського апеляційного господарського суду про необхідність розгляду заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" окремо в позовному провадженні. Зазначило, що за результатами проведення електронних торгів і підписання 06 липня 2017 року договорів відступлення права вимоги, у ПАТ "Укргазпромбанк" (як первісного кредитора) і ОСОБА_1 (як нового кредитора) не виникло до боржника (іпотекодавця) - ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" жодних майнових вимог, не змінився розмір кредиторських вимог, а лише здійснено заміну кредитора у зобов'язанні. Проведення аукціону з продажу права вимоги до ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" й укладення між ПАТ "Укргазпромбанк" і ОСОБА_1 договорів відступлення права вимоги не впливають на розмір ліквідаційної маси боржника у цій справі. ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" не брало участі у проведенні електронних торгів, не є стороною оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги і ці правочини не можуть вважатися укладеними за участю боржника та визнані недійсними.
      22. ОСОБА_1 також заперечив проти наведених у касаційних скаргах доводів, наголосивши на правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності розгляду заявлених боржником вимог окремо в позовному провадженні. Також указав на те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги заявлені ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", яке не є стороною цих договорів, участі у торгах не брало і відсутні порушення його прав та інтересів.
      Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      23.Ухвалами від 08 та 29 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження лише в частині відмови в задоволенні заяви ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги, зобов'язання приватних нотаріусів скасувати записи у Реєстрі про проведену державну реєстрацію права власності щодо заміни обтяжувача з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 і скасування змін до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 При цьому відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами боржника та ініціюючого кредитора в частині зміни судом апеляційної інстанції пунктів 1 - 4 резолютивної частини ухвали суду першої інстанції, а також у частині задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання його кредитором у справі замість ПАТ "Укргазпромбанк".
      24.У зв'язку з оскарженням судового рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, норм статей 12, 16 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", касаційні скарги на підставі частини шостої статті 302 ГПК України справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство
      25.Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні заяви про визнання недійсними електронних торгів та оскаржуваних договорів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір в цих частинах підлягає вирішенню господарським судом окремо в порядку позовного провадження, а не в межах справи про банкрутство боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"). Натомість указав, що вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
      26.Вирішуючи питання стосовно можливості розгляду заявлених вимог у межах справи про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      27. Згідно зі статтею 41 ГПК України в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень попередніх інстанцій, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до частини першої статті 2 якого провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України й іншими законодавчими актами України.
      28. Пунктом 7 частини першої статті 12 та частиною дев?ятою статті 16 ГПК України у цій же редакції передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першоїстатті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуваєсправа про банкрутство.
      29. Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. При цьому частиною першою статті 20 цього ж Закону передбачено підстави, за яких можуть бути визнані недійсними правочини або майнові дії, вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
      30.З огляду на зміст наведених норм вимоги про визнання недійсними правочинів підлягають розгляду в межах справи про банкрутство у випадках, коли їх стороною є безпосередньо боржник.
      31.ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про визнання недійсними торгів, у яких предметом продажу є не майно боржника, а лише право вимоги до нього, не розглядаються у межах справи про банкрутство, оскільки боржник у такому разі не є учасником оскаржуваних торгів, а отже, не є стороною оскаржуваного правочину - договору купівлі-продажу, укладеного за результатами таких торгів. Сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і покупець - переможець цих торгів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 910/856/17.
      32.Право вимоги до боржника як окремий предмет продажу на електронних торгах не пов'язано безпосередньо з його майном. За результатами вирішення спору щодо оскарження таких електронних торгів майно боржника не зазнає змін, оскільки може змінитися лише особа, яка має право вимоги до боржника, тобто кредитор. Отже, результати таких торгів не впливають на зміну активів боржника та відповідно у справі про банкрутство - на зміну ліквідаційної маси.
      33.Таким чином, вимоги про визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу, предметом яких є не майно боржника, а право вимоги до нього, не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство останнього. Також не підлягають розгляду в межах справи про банкрутство вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, укладених на виконання договору купівлі-продажу.
      34. З цих же підстав не підлягають розгляду у межах справи про банкрутство вимоги зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1
      35. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів, укладених за наслідками їх проведення договорів та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 не стосуються наслідків реалізації майна боржника під час провадження у справі про банкрутство, тому апеляційний господарський суд правильно вказав на те, що ці вимоги мають розглядатися окремо поза межами справи про банкрутство в порядку позовного провадження. Натомість помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 належить розглядати в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
      36. Водночас, апеляційний господарський суд помилково вказав, що, крім вищевказаних вимог, поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства підлягають вимоги про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника.
      37.Так, боржник у цій справі фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - іпотекодержателя ОСОБА_1, який відбувся в той же період, коли розглядалася справа про банкрутство, та після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто внаслідок дій державного реєстратора щодо проведеної державної реєстрації права власності іпотекодержателя останній заволодів предметом іпотеки шляхом державної реєстрації за собою права власності. Задоволення цих вимог передбачає відновлення попередніх записів у Реєстрі, в тому числі записів про реєстрацію за боржником права власності на спірне майно.
      38. Отже, заявлені в цій справі вимоги боржника, який фактично оспорює перехід права власності на його майно до іншої особи - переможця електронних торгів, слід розглядати як пов'язані з майном боржника, а спір - з переходом права власності на його майно та в межах справи про банкрутство останнього.
      39.За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N 908/4057/14.
      40.Згідно із частиною першою, абзацами другим і третім частини третьої, абзацом четвертим частини п?ятої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на момент вчинення державним реєстратором оскаржуваних записів про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; також забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
      41.Спори щодо майна боржника, відносно якого порушено справу про банкрутство, в тому числі звернення стягнення на таке майно, мають вирішуватися в межах справи про банкрутство.
      42. Оскільки вимога щодо зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі про державну реєстрацію права власності на майно боржника за новим власником не пов'язана з іншими заявленими вимогами, так як право власності на спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за іпотекодержателем, а не як за переможцем оскаржуваних торгів та стороною оскаржуваних договорів, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в межах справи про банкрутство цієї вимоги боржника (ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія").
      43. У постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18) Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що скасування запису про державну реєстрацію права безпосередньо пов'язане із захистом заявником свого цивільного права, і цей спір має приватноправовий характер.
      44.З огляду на те, що фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними в касаційній скарзі доводами ініціюючого кредитора про те, що вимога про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності на майно боржника за новим кредитором (переможцем торгів) повинна розглядатися в межах справи про банкрутство і суд має надати оцінку здійсненню такого звернення стягнення на майно протягом дії мораторію.
      45. Отже, суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі доказів та відповідно не надав їм оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, та вирішення спору в частині вказаної вимоги.
      Щодо юрисдикції спору
      46. Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив про те, що усі вимоги про зобов'язання приватних нотаріусів (державних реєстраторів) скасувати в Реєстрі записи про проведені реєстраційні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
      47. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок, оскільки цей спір не має публічно-правового характеру і у ньому не вирішуються питання щодо законності і протиправності рішень та дій державних реєстраторів як суб'єктів владних повноважень.
      48. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      49. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватні нотаріуси, здійснюючи реєстраційні дії (записи) щодо державної реєстрації права власності на спірне майно за новим кредитором (переможцем торгів), не мали публічно-правових відносин з боржником.
      50. У вказані вище і раніше ухваленій постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, у якій предметом спору також було рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права (права оренди) на нерухоме майно за іншою, ніж позивач, особою, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, вчинених за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.
      51. У цій справі оскарження записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за іпотекодержателем ОСОБА_1 безпосередньо пов'язане із захистом боржником свого цивільного права. Тобто фактично спір існує між ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" і ОСОБА_1, який має приватноправовий характер.
      52. У вже загаданій вище постанові від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду у спорі стосовно оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права за іншою, ніж позивач, особою, зазначено про те, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      53. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      54. У цій справі суд апеляційної інстанції правильно вказав про відсутність обов'язку суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядати в межах цієї справи такі вимоги ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", як визнання недійсними електронних торгів, оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги та зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 Відмова у задоволенні заяви боржника в цій частині не позбавляє його права звернутися з аналогічними вимогами з позовом до суду поза межами справ про банкрутство.
      55. Натомість цей суд дійшов помилково висновку про необхідність розгляду вимог ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати у Реєстрі записи щодо заміни обтяжувача і зміни до записів про іпотеку щодо заміни іпотекодержателя з ПАТ "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі вимоги мають приватноправовий характер.
      56. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд
      57. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (пункт 1 частини третьої та частина четверта статті 310 ГПК України).
      58. З огляду на помилковість висновку апеляційного господарського суду про необхідність розгляду поза межами справи про банкрутство та в порядку адміністративного судочинства вимог про зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника, ці вимоги підлягають розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство, оскільки фактично оспорюється перехід права власності на майно боржника до іншої особи - переможця електронних торгів.
      59. Проте апеляційний господарський суд, порушивши норми процесуального права, не розглянув у межах справи про банкрутство ці вимоги, які стосуються переходу права власності на спірне майно боржника, відповідно не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що має значення для правильного вирішення спору, оскаржувана постанова суду в цій частині підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.
      60. За вказаних обставин касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду - зміні у її мотивувальній частині щодо усіх вимог, крім зобов?язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Реєстрі щодо проведеної державної реєстрації права власності нового кредитора (переможця торгів) на майно боржника. У цій частині постанова цього суду підлягає частковому скасуванню і направленню справи на новий розгляд.
      Щодо судових витрат
      61. Оскільки постанова апеляційного суду частково підлягає зміні лише у мотивувальній частині і частково скасуванню її резолютивної частини з передачею справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 300, 302, 308, 310, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольчуга MC" задовольнити частково.
      2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 скасувати в частині відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про зобов'язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо проведеної державної реєстрації права власності.
      3. Справу N 918/420/16 у цій частині направити на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
      4. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2017 року у справі N 918/420/16 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови щодо відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" про визнання недійсними електронних торгів від 11 травня 2017 року з продажу права вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" за кредитним договором N 7-КЛ/11-Л від 12 липня 2011 року; визнання недійсним договору N 36 від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги та договору від 06 липня 2017 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 12 липня 2011 року; зобов'язання приватного нотаріуса Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. скасувати записи у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни обтяжувача із Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1, скасувати зміни до записів про іпотеку у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заміни іпотекодержателя з Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" на ОСОБА_1
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська