• Optionally enter a message with your report.

    ×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

      Only 75 emoji are allowed.

    ×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

    ×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

    Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/2091/19
      Провадження № 12-152гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., учасника справи -
      представника позивача - Несін Л. П.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі - КП «Спецжитлофонд») на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 5 серпня 2019 року (судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.) у справі № 910/2091/19 за позовом КП «Спецжитлофонд» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі - Керуюча компанія) про виселення та стягнення 102 110, 95 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У лютому 2019 року КП «Спецжитлофонд» звернулося до господарського суду з позовом до Керуючої компанії про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 . Києві шляхом передачі майна за актом приймання - передачі та про стягнення з нього 102 110, 95 грн заборгованості з орендної плати, з яких: 44 216, 23 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 50 124, 16 грн неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди, 1 660, 00 грн - 3 % річних та 6 110, 56 грн інфляційних збитків за несвоєчасне внесення орендних платежів.
      1.2. Позивач зазначив, що в серпні 2017 року закінчився строк дії укладеного з відповідачем договору оренди житлового приміщення (з урахуванням умови про його пролонгацію), а тому, зважаючи на наявність заборгованості з орендних і комунальних платежів, він повідомив відповідача про припинення дії договору та про необхідність звільнити квартиру АДРЕСА_1 , передану відповідачу для тимчасового проживання родини громадянки ОСОБА_1 .
      1.3. Ураховуючи систематичне порушення відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати та комунальних платежів, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, позивач направив відповідачу повідомлення про відмову від пролонгації договору та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, однак цю вимогу відповідач не виконав.
      1.4. Відповідач у відзиві на позов указав, що при отриманні позову невідкладно вжив заходів для врегулювання питання в досудовому порядку, заборгованість сплатив у повному обсязі за платіжним дорученням № 820 від 28 лютого 2019 року. Також Керуюча компанія не заперечувала проти звільнення житлового приміщення, оскільки фактично відповідач приміщення не використовує, у приміщенні проживає родина громадянки ОСОБА_1 , тож порушення чинного законодавства з боку третіх осіб зумовило наслідки у вигляді прострочення зобов`язань з боку відповідача, що є, на його думку, підставою для звільнення його від відповідальності. Ураховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення решти заявлених до стягнення коштів.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Ухвалою від 27 лютого 2019 року Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі та прийняв позовну заяву до розгляду.
      2.2. 27 березня 2019 року сторони подали спільну заяву про затвердження укладеної цього ж дня мирової угоди.
      2.3. Ухвалою від 2 квітня 2019 року Господарський суд міста Києва затвердив мирову угоду в редакції сторін від 27 березня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 7 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2.4. Господарський суд першої інстанції відповідно до статті 192 ГПК України вказав, що мирова угода, підписана повноважними представниками сторін, не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб, та дійшов висновку, що укладеною угодою сторони не вийшли за межі предмета спору в цій справі.
      2.5. У червні 2019 року, керуючись приписами частини першої статті 254 ГПК України, ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, зазначивши, що прийнята судом ухвала про затвердження мирової угоди порушує її права та інтереси, у зв`язку із чим просила поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 квітня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      2.6. На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що господарський суд порушив статті 192, 193 ГПК України та вийшов за межі предмета спору, адже за мировою угодою відповідач визнав свій обов`язок звільнити квартиру АДРЕСА_1 , який не може бути ним виконаний, тому що в цьому приміщенні фактично проживає родина скаржниці, у складі якої є неповнолітня дитина.
      2.7. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 5 серпня 2019 року залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_1 . Ухвалою від цієї ж дати частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а саме ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 квітня 2019 року скасував, провадження у справі закрив, матеріали справи повернув до суду першої інстанції.
      2.8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки позовні вимоги фактично зводяться до виселення зі спірного приміщення та стягнення заборгованості з орендних платежів за фактичне проживання в орендованому приміщенні громадянки ОСОБА_1 та її родини. Отже, заявлені КП «Спецжитлофонд» вимоги про виселення з квартири АДРЕСА_1 стосуються прав фізичної особи, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також вказав, що відповідно до вимог статті 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У серпні 2019 року КП «Спецжитлофонд» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 5 серпня 2019 року про закриття провадження скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 квітня 2019 року в цій справі залишити в силі.
      3.2. Зазначало, що висновок суду апеляційної інстанції щодо змісту поданого позову як спрямованого на виселення фізичної особи та вирішення цієї справи в порядку цивільного, а не господарського судочинства є неправильним, оскільки договір оренди від 1 вересня 2008 року № 4631 був укладений між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та Керуючою компанією (орендар), то саме ці юридичні особи є сторонами цих договірних відносин. Фізична особа ОСОБА_1 не є стороною договору оренди, а лише мешкає там унаслідок договірних відносин, які виникли між двома комунальними підприємствами. Скаржник зауважив, що спірне майно є частиною його маневреного фонду, однак КП «Спецжитлофонд» не наділене повноваженнями вирішувати житлові питання громадян, а лише надає житлові приміщення в оренду з метою отримання прибутку та поповнення місцевого бюджету.
      3.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 2 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Спецжитлофонд» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 5 серпня 2019 року, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи та справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини шостої статті 302 ГПК України.
      3.4. Ухвалою від 17 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до провадження справу № 910/2091/19, установила строк для подання відзиву на касаційну скаргу та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4. 1. У судовому засіданні позивач підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити та скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.
      4. 2. Інші учасники справи процесуальним правом на участь у судовому засіданні та правом направлення відзиву на касаційну скаргу не скористались.
      5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      5.6. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      5.7. Отже, у порядку цивільного судочинства розглядаються будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      5.8. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.9. У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексуУкраїни (далі - ГК України). Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованихЦивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      5.10. Положеннями статті 283 ГК України визначені поняття та ознаки договору оренди, а саме: за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283 ГК України). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста статті 283 ГК України).
      5.11. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).
      5.12. Стаття 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
      5.13. За статтею 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
      5.14. Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
      5.15.Отже, вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди (найму) житла та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов`язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди (найму) житла та регулюються, крім умов договору, приписами ГК України та ЦК України. Саме сторона договору оренди (найму) житла є відповідальною за використання орендованого житла за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого житла після припинення дії договору.
      5.16. Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач (орендодавець) просив стягнути з відповідача (орендаря) суму заборгованості, неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди та штрафних санкцій за несвоєчасне внесення орендних платежів, і підставою для звернення з таким позовом є невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди від 1 вересня 2008 року № 4631, який (як зазначалося раніше за встановленими судами обставинами) було укладено КП «Спецжитлофонд» (орендодавцем) та Керуючою компанією (орендарем).
      5.17. Отже, позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій є такими, що виникли з договору оренди, укладеного юридичними особами, у зв`язку з невиконанням відповідачем, як вважає позивач, обов`язку за договором у частині оплати орендних платежів. Такі вимоги виникли між юридичними особами в межах господарського спору між ними, тож мають розглядатися за правилами господарського судочинства, що суперечить висновку суду апеляційної інстанції про віднесення спору в цій частині до спору цивільної юрисдикції.
      5.18.Водночас за доводами касаційної скарги орендоване приміщення є таким, що належить до маневреного житлового фонду. Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» містить визначення поняття маневреного житлового фонду як житла з фонду, сформованого інвестором-забудовником за власні кошти та призначеного для тимчасового проживання громадян на час проведення реконструкції житла застарілого житлового фонду. Маневрений житловий фонд як житло, призначене для тимчасового проживання переселених громадян, належить до житлового фонду спеціального призначення.
      5.19. Порядок надання та користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання врегульовано главою 4-1 Житлового кодексу УРСР, за статтею 132-1 якого до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання.
      5.20. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом, особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом.
      5.21. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відносяться до спеціалізованих жилих приміщень, які повинні відповідати санітарним та технічним вимогам. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, установленими для проживання громадян у гуртожитках. Такі приміщення надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім`ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку.
      5.22. Громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців.
      5.23. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку в разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина на користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання; приведення мешканцем такого жилого приміщення у непридатність для його використання; інші підстави, установлені законом.
      5.24. Порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      5.25. Отже, питання підстав, порядку та строку перебування громадянина в жилому приміщенні, наданому йому для тимчасового проживання з майна спеціального фонду як житло маневреного фонду, регулюється Житловим кодексом УРСР, а вимоги про виселення з цієї квартири стосуються безпосередньо прав саме фізичної особи та повинні розглядатися в межах і за правилами цивільного судочинства.
      5.26. За змістом статті 21 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачене цим Кодексом.
      5.27. Скасовуючи ухвалу господарського суду про затвердження мирової угоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про укладення мирової угоди на порушення прав фізичної особи, оскільки зміст позовної заяви фактично зводиться до усунення перешкод у користуванні позивачем спірним приміщенням шляхом виселення із спірного приміщення ОСОБА_1 та її родини, а визнання відповідачем обов`язку звільнити квартируі передати її позивачу за актом приймання - передачі порушують права ОСОБА_1 та її родини.
      5.28. За змістом частини першої статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
      5.29. Частина друга статті 193 ГПК України передбачає, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
      5.30. Ухвала про затвердження мирової угоди як процесуальний документ, підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» і однією із засад виконання рішення за цим Законом є його обов`язковість. Водночас виконання такої ухвали стосується фізичних осіб, які не брали участі у справі, - громадянки ОСОБА_1 та її родини, що є користувачами спірного житла як на підставі укладеного сторонами справи договору оренди, так і відповідно до наведених вище положень законодавства.
      5.31. Постановляючи ухвалу від 2 квітня 2019 року, місцевий господарський суд не врахував указаних обставин та затвердив мирову угоду в частині звільнення житлового приміщення на порушення приписів статей 192, 193 ГПК України щодо прав фізичної особи (та її родини) на проживання у квартирі маневреного житлового фонду.
      5.32. Ураховуючи, що вимоги позивача про виселення з квартири стосуються саме користувача (фізичної особи), і перевірці підлягають підстави перебування цієї особи в житловому приміщенні відповідно до вимог житлового законодавства, то доводи скаржника про віднесення спору в цій частині до спору господарської юрисдикції як такого, що виник з невиконання господарського договору, укладеного юридичними особами є необґрунтованими, а висновки апеляційного суду про необхідність розглядати питання виселення з квартири маневреного житлового фонду як позову до фізичної особи за правилами цивільного судочинства - правильними.
      5.33. Водночас слід зазначити, що на порушення приписів частини першої статті 281 ГПК України суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 2 квітня 2019 року та закриття провадження у справі за наслідками розгляду апеляційної скарги, тоді як за приписами цієї норми закону суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, установленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі, що також є підставою для скасування судового рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції з порушенням встановленої форми.
      5.34. Питання скасування судового рішення суду першої інстанції та визначення результатів судового провадження у справі не належать до процедурних питань, пов`язаних з рухом справи, клопотань та заяв учасників справи, питань про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, які відповідно до частини другої статті 281 ГПК України вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал у порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
      6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.1. За змістом частини шостої статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      6.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      6.3. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування прийнятих у справі ухвал з направленням справи на розгляд до місцевого господарського суду в частині стягнення суми заборгованості та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про виселення з квартири АДРЕСА_1 .
      7. Щодо судових витрат
      7.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи на розгляд у частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду справи.
      7.2. У частині позовних вимог, провадження за якими закрито, повернення судового збору здійснюється відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про судовий збір» ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
      Керуючись статтями 300, 308, 310, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити частково.
      Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 5 серпня 2019 рокута ухвалу Господарського суду міста Києва від 2 квітня 2019 року у справі № 910/2091/19 скасувати.
      Справу в частині позовних вимог про стягнення 102 110, 95 грн заборгованості з орендної плати направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
      Провадження у справі в частині позовних вимог про виселення з квартири АДРЕСА_1 закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. О. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88265309
    • By ANTIRAID
      Справа № 357/9218/19
      2/357/849/20
      Категорія 38
      РІШЕННЯ
      іменем України
      28 січня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючого судді - Орєхова О. І. ,
      за участі секретаря - Сокур О. В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, -
      В С Т А Н О В И В :
      У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, посилаючись на наступні обставини.
      10 червня 2008 року, між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
      Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
      Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних.
      Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір»).
      28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (надалі - «Відповідач 1») було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
      Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, на думку Відповідача 1, відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
      Однак, жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ПАТ «Сведбанк» на користь інших осіб, ОСОБА_1 від Банку не отримував.
      Про відступлення права вимоги на користь TOB «Кредитні ініціативи» ОСОБА_1 дізнався лише в результаті розгляду справи за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, поданої в травні 2013 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
      Нещодавно Позивачу стало відомо з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, що власником квартири АДРЕСА_1 є не Позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича.
      ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, з огляду на наступне. 1.Реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». 2. Право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. 3. Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти. 4. Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Більше того, варто зазначити, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості Позивача перед Відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013р. складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за Відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008р., посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером №1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна.
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу Відповідача відхилила; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. залишила без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015р. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015р. залишено без змін.
      З огляду на вищевикладене вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
      Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.
      Тобто, змістовна конструкція зазначеної умови договору дає підстави прийти до висновку, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
      А тому, вважають, що дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
      Також, право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, що є порушенням закону. Отже, що дії Відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
      Реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні Діти.
      Крім зазначеного вище, важливим є те, що на даний час в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та їхні малолітні діти - ОСОБА_3 2005 р.н. та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
      Відповідно до норм ч. 1 та ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
      Квартира, яка була передана в іпотеку є єдиним місцем проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
      Відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Однак, заслуговує на увагу той Факт, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019 рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що ще раз підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Звертають увагу суду, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177205731 від 12.08.2019, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, вважаємо, що вона не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
      Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
      В свою чергу Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович здійснив перереєстрацію предмета іпотеки, перевищуючи свої повноваження та порушуючи зазначені норми Закону.
      Тому просив суд визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - незаконними, визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», судові витрати покласти на Відповідачів ( а. с. 3-12 ).
      Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову ( а. с. 14-16 ).
      Ухвалою судді від 21 серпня 2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження ( а. с. 103-104 ).
      Ухвалою судді від 21.08.2019 року задоволено заяву про забезпечення позову частково та вжити заходів по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . В решті вимог, відмовлено ( а. с. 105-109 ).
      10 вересня 2019 року за вх. № 32979 судом отримано відзив на позовну заяву, яка була надана представником ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі мотивуючи наступним.
      10.06.2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» уклали кредитний договір № 2633/0608/45-002 (кредитний договір на купівлю житлової нерухомості) (далі - Кредитний договір) за умовами якого останній отримав кошти в сумі 45000 (Сорок п`ять тисяч доларів США 00 центів).
      Також, 10.06.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 2633/0608/45-002-Z-1 (далі - Іпотечний договір, Договір іпотеки) відповідно до якого, на забезпечення виконання основного зобов`язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
      28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15.
      Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Договору, Банк відступає Факторові свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактору переходять всі пов`язані з ними права, закрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      28.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір Факторингу. Відповідно до п.2.1., 2.2. даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Забргованості Боржників та у Переліку кредитних договорів та Договорів забезпечення, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору Прав Вимоги Заборгованості від Боржників, всі гарантії, надані Боржниками щодо Заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ним права, закрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
      28.11.2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28.11.2012 року між та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором.
      Отже, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Внаслідок укладення вищезазначених договорів відбулася заміна кредитора та іпотеко держателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та іпотеко держателя за Кредитним та Іпотечним договором.
      У зв`язку із неналежним виконанням обов`язків за Кредитним договором, ігноруванням вимог про усунення порушень, ТОВ «Кредитні ініціативи» скористалося своїм правом у порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» та задовольнило свої вимоги кредитора/іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості по Кредитному договору в позасудовому порядку через звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Відповідно до Іпотечного договору: ТОВ «Кредитні ініціативи», як заставодавець (іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на Предмет застави (іпотеки) в один із наступних способів, зокрема, шляхом переходу до заставодержателя права власності на предмет застави (Іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя.
      Підписання цього Іпотечного договору ОСОБА_1 засвідчив, що він надає Банку згоду на прийняття норм одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет застави (іпотеки) до Банку.
      У відповідності до ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      Відповідно до ч. З ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
      З вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним, із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
      Частина перша статті 36 Закону N 898-ІV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, до набрання чинності Законом N 800-VІ) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
      Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі- продажу.
      При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
      Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання».
      Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
      Так, Позивач підписуючи Іпотечний договір, погодив всі умови, які викладені в Іпотечному договорі; підтвердив свою згоду на передачу у власність Іпотекодержателю Предмета іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору та вимог чинного законодавства.
      У зв`язку з грубим порушенням Позивачем умов Кредитного договору у Іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку.
      Отже, з огляду на викладене, застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      З урахуванням наведених положень законодавчих актів та умов Іпотечного договору ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича з метою набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
      Отже, на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки має право реєструвати право власності та інші речові права незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
      Звертають увагу суду на те, що при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за Іпотекодержателем Державним реєстратором «Агенція адміністративних послуг» Верестун О. І . не порушено жодних норм чинного законодавства виходячи з наступного.
      Просили суд врахувати те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» з метою виконання вимог означених законодавчих актів надало Державному реєстратору КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І. копії повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, надісланих 26.01.2019 року цінними листами з описом вкладення ОСОБА_1 (докази додаються) та Відправленнями № S002849018, № S002849019 від 18.05.2019 року, що здійснювала кур`єрська служба ТОВ «Служба Експрес-Доставки «Меркурій».
      Так як право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було зареєстровано 18.06.2019 року, процедура та строки, визначені для цього законом, ТОВ «Кредитні ініціативи» та Державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І., дотримані у повному обсязі.
      Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» було у повній мірі дотримані положення Закону №1952, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ЗУ «Про іпотеку».
      Щодо порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчудження житла, то 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      У даному випадку, звернення стягнення на квартиру Позивача як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не и примусовому порядки, оскільки Позивач надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.
      Підписанням Іпотечного договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки.
      Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснена за згодою Позивача, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до них правовідносин.
      На час укладення договору іпотеки діти не мали жодних майнових прав на іпотечну квартиру.
      Позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
      Зауважують, що дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18.06.2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не суперечать нормам чинного законодавства та є правомірними ( а. с. 119-130 ).
      20 вересня 2019 року за вх. № 34571 судом отримано відповідь на відзив, в якому представник позивача посилався на наступне.
      У відзиві на позовну заяву Відповідач 1 зазначає, що застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотскодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      При цьому, у якості підтвердження вищевказаної думки, TOB «Kpeдитні ініціативи» посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену постанові від 18.09.2012 року по справі №21-236а12: позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.05.2017 року по справі №б-1388цс16: невідому яку позицію Великої Палати Верховного Суду України (без номера, дати'); позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2018 року по справі №760/1691.
      Проте, звертають увагу суду на те, що Велика Палата Верховного вже після винесення вищезазначених постанов прийшла до наступного висновку у своїй постанові від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17«...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку, редакції від 12 травня 2006 року.
      Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкод іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
      При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки.
      Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону.
      Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
      За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
      Тобто, Верховний Суд вже в грудні 2018 року (після винесення постанов, на які посилається Відповідач 1), посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, шо містить відповідну норму права.
      Отже, враховуючи, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (яка діяла на час укладення Договору іпотеки) визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно з яким Договір про задоволення вимог іпотекодержателя. який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, шо є предметом іпотеки. Відповідачами незаконно та неправомірно було проведено операцію щодо набуття права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки жодного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя між Позивачем та Відповідачем 1 не було підписано.
      Крім того, Відповідачем 1 не було надано Відповідачу 2 для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» належних та достатніх документів для проведення такої реєстрації. Тому, дії Відповідачів з переоформлення права власності на предмет іпотеки є незаконними та неправомірними.
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У раз набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Однак, звертають увагу суду на ту обставину, що оцінку було проведено 28 січня 2019 року, в той час як державну реєстрації - 18 червня 2019 року, тобто майже через 5 місяців з моменту проведення оцінку.
      Проте, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» чітко встановлює, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття. Тобто і оцінка повинна була бути проведена 18 червня 2019 року. Проте, Відповідачем цього зроблено не було, чим було порушено вищезазначену норму чинного законодавства.
      А тому, вважають, шо дії Відповідачів щодо переоформлення права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» носять цілком незаконний та протиправний характер, направлений на неправомірне заволодіння чужим майном.
      Звертають увагу суду на те, що усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
      Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
      Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
      Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним) ( а. с. 163-165 ).
      Ухвалою суду від 19.11.2019 року постановлено закрити підготовче провадження та у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті ( а. с. 213-214 ).
      В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, судом отримано заяву 28.01.2020 року за вх. № 3232, в якій представник позивача ОСОБА_6 просив розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника, підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
      Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка ( а. с. 227 ).
      28 січня 2020 року за вх. № 3118 судом отримано заяву про відкладення розгляду справи, яка подана представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Павловським О.М., в заяві останнім зазначено, що представник Павловський О.М. буде приймати участь у судовому засіданні в Здолбунівському районному суді Рівненської області, іншого представника не має можливості направити в судове засідання Білоцерківського міськрайонного суду.
      Дана заява представника ТОВ «Кредитні ініціативи» не може бути задоволена, оскільки не надано жодного належного доказу того, що усі представники товариства зайняті в інших судових засіданнях.
      Крім того, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року був присутній представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулініч Олександр Володимирович та представник позивача ОСОБА_6 та оголошуючи перерву в судовому засіданні, дата судового засідання 28 січня 2020 року о 16 годині 30 хвилин влаштовувала усі сторони та заперечень не надходило ( а. с. 223-226 ).
      Отже, доказів знаходження представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в іншому судовому засіданні, а також інших причин неможливості прибуття у погоджений час та день зазначеного представника суду не надано.
      Тому, суд приходить до висновку, що заява про відкладення розгляду справи є такою, що не підлягає задоволенню та спрямована на затягування розгляду справи.
      Окрім цього, доданий до заяви про відкладення розгляду справи Павловським О.М. ордер серії КВ № 833606 від 24 січня 2020 року не має відомостей про адвоката, який має право представляти ТОВ «Кредитні ініціативи» у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області.
      Відповідно до статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
      Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою у серпні 2019 року, ухвалою судді від 21 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. 19 листопада 2019 року закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
      Отже, дана цивільна справи перебуває на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду тривалий час.
      За період перебування даної цивільної справи, остання неодноразово відкладалася з підстав неявки відповідачів.
      Зі справи вбачається, що сторонами було надано доказів в обґрунтування правової позиції щодо даного спору.
      Також, в судовому засіданні, яке відбувалося 17.12.2019 року сторони надавали пояснення щодо даного спору, представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. заперечував проти позовних вимог позивача, надав з цього приводу свої пояснення та просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимог в повному обсязі.
      Відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Аганція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся в законному порядку.
      На адресу суду було повернуто поштовий конверт, в якому представниками пошти було зазначено - не вірна адреса.
      Судова повістка про виклик державного реєстратора Верестун О.І. направлялася на адресу: 08302, Київська область , м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5.
      Згідно інформації з Міністерства юстиції України, єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місце знаходження КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А, каб. 5 ( а. с. 185-193 ).
      Листом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року, яке спрямовано адвокату Гладкому Р.В. підтверджено місцезнаходження та місце проведення державної реєстрації КП «Агенція адміністративних послуг» за адресою: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 76А , каб. 5 . Зазначено, що станом на 11 жовтня 2019 року до Міністерства юстиції України не надходила інформація від комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» про зміну місцезнаходження підприємства та (або) адреси місця проведення державної реєстрації, а також про звільнення Верестуна О.І. з посади державного комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» ( а. с. 206-208 ).
      Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
      Частино 1 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
      Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович у відповідності до вимог ЦПК України був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.
      Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи надані пояснення представником позивача ОСОБА_6 та представником відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» Кулінич О.В. в судовому засіданні 17.12.2019 року приходить до наступного.
      Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
      Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
      Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
      В судовому засіданні встановлено, що 10 червня 2008 року, між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (надалі - «Банк») та ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») було укладено Кредитний договір №2633/0608/45-002 (далі за текстом - «Кредитний договір»).
      Відповідно до умов п. 1.1. Кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000,00 доларів США на строк по 10 червня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни передбачені цим Договором.
      Відповідно до п.1.3 Кредитного договору, відсоткова ставка встановлена у розмірі 11,90% річних ( а. с. 20-27 ).
      Крім того, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором 10 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір N92633/0608/45-002-Z-1, згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Іпотечний договір») ( а. с. 28-32 ).
      28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (надалі - «ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 33-46 ).
      У той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2 даного Договору, Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів ( а. с. 47-55 ).
      Крім того 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» (що є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
      Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору, сторони домовились, що разом з відступленням Прав вимоги Заборгованостей по кредитних договорах від Боржників, що здійснюється на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між Сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим Договором ( а. с. 57-58 ).
      Тобто, зазначеним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
      Отже, внаслідок укладення вказаних договорів, відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи» вважає, що відбулася заміна кредитора та іпотекодержателя, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора та, відповідно, іпотекодержателя, за Кредитним договором та Іпотечним договором, позичальником та іпотекодавцем відповідно до яких є ОСОБА_1 .
      З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 12.08.2019 року, власником квартири АДРЕСА_1 є не позивач, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Відповідно до вищевказаної Довідки, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича ( а. с. 60-62 ).
      Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач ОСОБА_1 вважає, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, де реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кредитні ініціативи» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без отримання дозволу на це від органів опіки та піклування, незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти та відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
      Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
      Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме: сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Договір іпотеки від 10 червня 2008 року був укладений під час дії Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року.
      У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Згідно п. 12.3.1. Договору іпотеки, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
      Отже, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Тому, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі застереження в іпотечному договорі.
      Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Встановлено, що у сторін відсутній договір про задоволення вимог Іпотекодержателя та такий договір не укладався між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи».
      В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №199/1276/17, суд зазначив «...оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року. Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними...».
      Тобто, Верховний Суд, посилаючись на норми законодавства, що діяло на момент укладення Договору іпотеки, прийшов до висновку, що єдиною правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» в реєстрі зазначено: іпотечний договір, серія та номер : 1-3010, виданий 10.06.2008, видавник: Державний нотаріус Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Магдич Т.І.; повідомлення, серія та номер КИ/11, виданий 23.01.2019, видавник: ТОВ «Кредитні ініціативи».
      Однак, наведені положення Закону України «Про іпотеку» дають змогу дійти висновку, що зазначені документи не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно (такою підставою міг бути виключно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та відповідачем, чого Державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуном Олексієм Івановичем не було враховано при прийнятті відповідного рішення.
      Також, заслуговує на увагу та обставина, що необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Застереження в іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов`язань боржником.
      Окрім того, у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя можливо передбачити будь-які не заборонені Законом способи задоволення вимог за основним зобов`язанням, у тому числі і такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як перехід права власності на предмет іпотеки, тоді як у застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання застосований бути не може, оскільки Закон України «Про іпотеку», в редакції від 12.05.2006 року, не передбачав такої можливості.
      Встановлено, що 21 травня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки ( а. с. 72-76 ).
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором, яка станом на 10.04.2013 року складає 444 178,52 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10.06.2008р. у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв.м., житловою площею 17,5 кв. м, яка зареєстрована за відповідачем згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10.06.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за реєстровим номером № 1-3007, шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна ( а. с. 77-84 ).
      03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу відповідача відхилила, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року залишила без змін ( а. с. 85-92 ).
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03.11.2015 року залишено без змін ( а. с. 93-96 ).
      Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      До того ж, рішенням суду борг позивача перед банком складав 444 178,52 гривень, а вартість квартири, на яку право власності було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи» складає 509 325 гривень, що не спростовано представником ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні 17.12.2019 року.
      Отже, з вищенаведеного вбачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» вже реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки товариством було подано позовну заяву до суду. За результатом розгляду даної справи було винесено рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
      Проте, умовами договору іпотеки від 10 червня 2008 року, зокрема п. 12 зазначено: за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: 12.1. За рішенням суду; 12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. Згідно з Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя ( а. с. 28-32 ).
      Тобто, умови договору чітко передбачають, що Іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги виключно на підставі одного способу, передбаченого договором іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки двома або більше способами договором іпотеки не передбачено, а отже звертатись до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційної дії щодо переоформлення права власності при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, у ТОВ «Кредитні ініціативи» не було законних підстав.
      03 червня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (надалі - «Закон про мораторій»). Вищезазначена обставина підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Верховної ради України, та є загальнодоступною для ознайомлення.
      Відповідно до п. 4 Закону про мораторій - протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні дії з відчуження нерухомого майна, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
      Так, відповідно до п.п. 1 п. 1 даного Закону протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно: загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
      З огляду на вищевикладене, незаконно відчужена квартира підпадає під дію зазначеного мораторію, оскільки: вона є предметом іпотеки по Договору іпотеки № 2633/0608/45-002-Z-l від 10 червня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , згідно якого у якості забезпечення виконання умов Кредитного договору, наданого в іноземній валюті (долари США), в іпотеку Банку було передано квартиру АДРЕСА_1 ; використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , та їх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Довідкою про склад сім`ї № 4791 від 26.07.2019 року ( а. с. 97 ); у власності ОСОБА_1 не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, що підтверджується відсутністю таких відомостей в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; загальна площа квартири не перевищує 140 кв. метрів.
      Переоформлення права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулось 18 червня 2019 року, тобто під час дії вищевказаної заборони.
      Таким чином, всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідач державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О.І . вчинив дії щодо переоформлення права власності на квартиру в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті в період дії заборони на вчинення таких дій.
      З огляду на вищенаведене, дії відповідачів з відчуження квартири, яка підпадає під дію мораторію є незаконними, протиправними та такими, що суперечать Закону про мораторій.
      Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі №726/1538/16-ц, зазначила наступне: «...разом з тим 7 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_8 постійно з 2005 року мешкає у спірному будинку, тобто використовує його як місце свого постійного проживання. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19595027 спірний будинок належить позивачу, а відомості про інше нерухоме майно, яке б перебувало у його власності, у реєстрі відсутні. Згідно з довідкою № 455 від 23 березня 2017 року, виданою Чернівецьким МК БТІ відповідно до інвентаризаційних справ право власності ОСОБА_3 на інше нерухоме майно не зареєстровано. Отже, позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав. Тобто на момент укладення 18 лютого 2016 року оспорюваного правочину дії ПАТ «КБ «Приватбанк» з відчуження іпотечного майна за споживчим кредитом без згоди власника (іпотекодавця) суперечили Закону № 1304-VII. Так, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 жовтня 2017 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують відповідності висновків судів обставинам справи...».
      Крім того, усі можливі способи позбавлення іпотекодавця його майна відносяться до примусового стягнення, що підпадає під обмеження п. 1 Закону про мораторій, який забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) іпотечною майна.
      Беззаперечне підтвердження цієї позиції дає також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №127/8068/15-ц. «...Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону Україні, «Про іпотеку» дає підстави робити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України».
      Однією з таких умов, яка впливає на згоду іпотекодавця на відчуження його майна саме і є мораторій, запроваджений до дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення споживчих кредитів (п. З Закону про мораторій).
      Враховуючи те, що при застосуванні ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (реєстрація права власності на предмет іпотеки) перехід права власності на предмет іпотеки відбувається негайно, тобто в момент внесення відповідного запису до реєстру прав на нерухоме майно, то при застосуванні цього способу не може бути застосований механізм відстрочення як при виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно, застосування такого позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії мораторію є незаконним (протиправним).
      Стосовного того, що державним реєстратором було здійснено перереєстрацію права власності на предмет іпотеки без дотримання дозволу на це від органів опіки та піклування незважаючи на те, що право користування предметом іпотеки мають малолітні діти, то в цій частині доводи позивача не заслуговують на увагу, так як позивачем не доведено та не надано доказів того, що предмет іпотеки на дату укладання Іпотечного договору знаходився в власності (частковій власності) малолітніх дітей, а так, іпотекодавець, як власник іпотечної квартири, мав право вчинювати без дозволу органів опіки та піклування будь-які правочини зі своєю власністю.
      Також відповідно до пункту 4. Іпотечного договору Іпотекодавець свідчить: предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності; не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді третіх юридичних осіб; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність; відносно Предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку; за адресою місцезнаходження Предмету іпотеки не проживають, та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користування Предметом іпотеки.
      Окрім того, відповідно до п. 9.1 Іпотечного договору, Іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати Предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя.
      Згідно до п. 44 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
      Крім того, статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, в якому порядку проводиться державна реєстрація прав та їх обтяжень.
      Однак, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року ( а. с. 60 ) рішення про державну реєстрацію приймалось державним реєстратором 20.06.2019 року, в той час як державну реєстрацію було проведено 18.06.2019 року, що підтверджує незаконність дій державного реєстратора при реєстрації права власності на предмет іпотеки, адже було порушено порядок проведення державної реєстрації, встановлений статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      Крім того, статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», встановлено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
      Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановите набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177205731 від 12.08.2019 року, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ТОВ «Кредитні ініціативи» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Таким чином, оскільки така оцінка не зазначена в переліку підстав виникнення права власності, суд приходить до підстав того, що така оцінка не була проведена, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
      Оскільки, Іпотечний договір без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя не є підставою для набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки немає, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, проведеного суб`єктом оціночної діяльності, у державного реєстратора були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 47440183 від 20.06.2019 18:36:50.
      У статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява №20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Aosia v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulia v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, п. 110, ECHR 2000-1).
      Щодо визначення підвідомчості позовної заяви, то суд керувався Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №802/1792/17-а1 встановлено: «Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов`язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.»
      Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа №826/366/16), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. (справа №826/9417/161 ), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 р. (справа №804/3509/171).
      Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 р. (справа №826/19487/14) встановлено: «За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.».
      Отже, під час розгляду даної цивільної справи знайшло своє підтвердження того, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача.
      Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
      За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є такими, що підлягають до задоволення.
      Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
      Тому, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень, понесення яких документально підтверджено квитанцією № 4912 від 12.08.2019 року ( а с. 13 ).
      На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-83, 89, 128, 131, 133, 141, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про мораторій», суд, -
      У Х В А Л И В :
      Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
      Визнати дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича щодо проведення 18 червня 2019 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», - незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича - індексний номер: 47440183 від 20.06.2019, згідно з яким внесено запис до Державного реєстру речових прав на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1856104132103, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».
      Стягнути солідарно з відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексія Івановича на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 536,80 гривень ( одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок ).
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
      Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_7 ;
      Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (адреса місцезнаходження:04655, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21, ЄДРПОУ: 35326253 );
      Відповідач: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович ( адреса місцезнаходження: 08302, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 76А, каб. 5, ЄДРПОУ: 42255333 ).
      Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року.
      Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
      Суддя
      О. І. Орєхов
      Джерело: ЄДРСР 87253800
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 802/1340/18-а
      Провадження № 11-474апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк».
      Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення.
      Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин.
      На час розгляду справи відзивів не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному.
      20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001.
      З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки).
      Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника.
      Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки.
      Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ.
      Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 .
      Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
      7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
      Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
      Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.
      Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
      Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити.
      2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.
      2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
      «Визнати протиправним і скасувати запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»».
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435729
    • By Marina-NET
      Не часто удается получить истинное удовольствие от судебной практики Верховного Суда, но вот нашлось такое решение : http://reyestr.court.gov.ua/Review/85805018
      Обстоятельства дела таковы: 
      ТОВ «Кей-Колект» выкупил у ПАТ «УкрСиббанк» право требования долга физлица по кредитному и ипотечному договорам, заключенным в 2006 году. "Хитрый" ТОВ «Кей-Колект» принял предмет ипотеки в собственность по цене, указанной в ипотечном договоре в гривнах (сумма оказалась небольшая), а остальную сумму задолженности, рассчитанную им самостоятельно в долларах США, аннулировал - простил. Уведомление о аннулировании - прощении долга ТОВ «Кей-Колект» направил заемщику-должнику и в налоговую службу по месту регистрации заемщика - с целью начисления такому заемщику налога на "дополнительное благо". Т.е., не желая платить налог на доход самостоятельно, кредитор решил переложить это бремя на заемщика.
      Заемщик оспорил порядок перехода прав собственности на предмет ипотеки в суде. Суд удовлетворил требования заемщика и признал  регистрацию права собственности на недвижимое имущество (предмет ипотеки) за ТОВ «Кей-Колект» незаконной.
      Затем, заемщик обратился с иском в суд о прекращении ипотеки, в связи с прощением кредитором его долга по кредитному договору - предоставив письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении должнику значительной суммы долга в долларах США.
      Суды первой и апелляционной инстанций исследовали письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении долга заемщику по кредитному договору и согласились с истцом-заемщиком, что его обязательства по основному обязательству прекращены полностью путем прощения, а как следствие - признали прекращенным договор ипотеки.
      ТОВ «Кей-Колект» обжаловал такие судебные решения, настаивая, что долг был прощен по ошибке, не уполномоченным сотрудником компании и в связи с принятием в собственность кредитором предмета ипотеки.
      Верховный суд отказал в удовлетворении кассационной жалобы ТОВ «Кей-Колект» полностью.
      ВС констатировал, что "прощение долга" - односторонний договор, составлен кредитором письменно, четко выражает волю кредитора, соответствует нормам ЦКУ и ни как не связывается с действиями кредитора по взысканию предмета ипотеки во внесудебном порядке.
      Наслаждайтесь :
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      30 жовтня 2019 року
      м. Київ
       
      справа № 686/5252/17
      провадження № 61-27666 св 18
       
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати  Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),  Журавель В. І., Русинчука М. М.,
       
      учасники справи:
      позивач -  ОСОБА_1 ,
      відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»
      розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року в складі судді Карплюка О. І. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила припинити обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що вказане обтяження накладене на належне їй нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 11089485000 від 05 грудня 2006 року.
      У грудні 2015 року на адресу позивача від ТОВ «Кей-Колект», яке згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року набуло від ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги до ОСОБА_1 , надійшло повідомлення про анулювання боргу позивача за кредитним договором № 11089485000.
      У зв'язку з прощенням кредитором боргу позивач вважала припиненим основне кредитне зобов`язання та зобов`язання за договором іпотеки, з огляду на що просила припинити обтяження належної їй квартири.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області              від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» задоволено, припинено обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зняття обтяження з належної позивачеві квартири у зв`язку з припиненням іпотеки внаслідок прощення (анулювання) кредитором боргу ОСОБА_1 за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року апеляційна скарга відповідача відхилена, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року залишене без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      У серпні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, в якій відповідач просив скасувати зазначені судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
      На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України дана справа передана до Верховного Суду.
      Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Відповідач в касаційній скарзі послався на те, що суди не з`ясували чи дійсно мало місце припинення кредитного та іпотечного зобов`язань позивача перед ТОВ «Кей-Колект», враховуючи, що прощення боргу було здійснене у зв`язку з позасудовим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», однак указане рішення державного реєстратора в подальшому було скасоване судом. Крім того зазначав, що суди не перевірили повноважень осіб, якими було прийняте рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 .
      Заперечення/відзив на касаційну скаргу
      Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 05 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11089485000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 43 970 доларів США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном поверненням кредиту 05 грудня 2017 року.
      07 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 .
      На підставі указаного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07 грудня 2006 року зареєстроване обтяження на предмет іпотеки у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.
      12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладений договір факторингу та договір відступлення права вимоги, за умовами яких банк відступив фактору своє право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредиту № 11089485000 від 05 грудня 2006 та договором іпотеки від 07 грудня 2006 року.
      14 серпня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» прийняло рішення про анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11089485000, яка станом на 28 липня 2015 року складала 52 720 доларів США, що підтверджується повідомленням про анулювання боргу, яке ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_1 25 листопада 2015 року.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
      За положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
      Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням наведених норм та на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення обтяження нерухомого майна, враховуючи припинення зобов`язання, на підставі якого воно було накладене.
      Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів керується тим, що прощення(анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.
      Отже, суди правильно встановили, що кредитне та іпотечне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення ТОВ «Кей-Колект» про анулювання боргу.
      Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам ТОВ «Кей-Колект» відносно того, що кредитор анулював борг з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, однак рішенням суду реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором була скасована, зазначивши, що вказані доводи не спростовують рішення кредитора про прощення боргу ОСОБА_1 , яке в позасудовому чи судовому порядку скасовано не було й залишається чинним.
      Суди обґрунтовано виходили з того, що рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям.
      Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що рішення про прощення (анулювання) боргу ОСОБА_1 було прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили повноваження осіб, якими прийняте рішення про анулювання боргу, підлягають відхиленню, оскільки повідомлення про анулювання боргу підписане генеральним директором ТОВ «Кей-Колект» Шалай А. В., яка згідно статуту відповідача є його керівником і підписантом.
      Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
      Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін.
      Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
      Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді:                                                                                                    Н. О. Антоненко
                                                                                                                      В. І. Журавель
                                                                                                                  М. М. Русинчук