ANTIRAID

Определение Днепровского райсуда оставленное в силе апелляцией об отмене решения третейского суда при АУБ о взыскании долга с поручителя

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

Справа № 2604/19543/12

 

Ухвала 

іменем України

 

"22" жовтня 2012 р.

 

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

 

головуючого судді: Антипової Л.О.

при секретарі: Філімоновій Ю.О.

 

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року, суд -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач звернувся до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 р. у справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. Свою вимогу мотивує тим, що пункт 3.2 договору банківського рахунку №091/1014-СД від 26 березня 2008 всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди» не містить предмету спору у третейському застереженні, відповідно, рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, склад суду не відповідав вимогам закону та регламенту третейського суду, третейський суд розглянув справу за відсутності заявника та договір поруки на час розгляду справи третейським судом був припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

 

В судове засідання представник позивача надав заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу у його відсутність.

 

Представник ПАТ «Укрсоцбанк»в судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутність та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях проти позову.

 

Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази суд приходить до наступного.

 

В судовому засіданні встановлено, що 26.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегалит»від 26 березня 2008 укладено додаткову угоду №091/17-8 про надання овердрафту до договору банківського рахунку №091/1014-СД від 01.10.2007 р. з лімітом у загальній сумі 44 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами від 13% до 20%, в залежності від строку користування коштами та з кінцевим терміном повернення овердрафту не пізніше 25.03.2009 р.

 

В якості забезпечення виконання зобов'язань за додатковою угодою №091/17-8 між ОСОБА_1, ТОВ «Мегалит»та АКБ «Укрсоцбанк»26.03.2008 р. був укладений договір поруки № 2, за яким ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність за неналежне виконання ТОВ «Мегалит»умов додаткової угоди №091/17-8.

 

Як передбачено статтею 5 «Врегулювання можливих спорів»Договору поруки, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

 

З матеріалів справи вбачається, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

 

Рішенням Постійно діючого третейського суду від 17 травня 2012 р. були задоволені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»та стягнуто як із солідарних боржників ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 68 569, 99 грн. заборгованості та 1085,70 грн. судових витрат.

 

Рішення третейського суду може бути оскаржено стороною у випадках, передбачених ЗУ «Про третейськи суди», до компетентного суду, відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

 

Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 389-4 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 389-5 цього Кодексу. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою.

 

Законом України «Про третейські суди» та ст. 389-5 ЦПК України, положеннями Цивільного процесуального Кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, а саме:

 

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

 

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

 

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

 

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

 

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

 

Як на одну з підстав для скасування рішення третейського суду заявник посилається на те, що третейським судом було прийнято рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою, оскільки не містить предмету спору всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди», та наполягає на тому, що склад суду за обставин відсутності спору, не відповідає вимогам ЗУ «Про третейські суди»та Регламенту Третейського суду при АУБ.

 

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди» встановлені види і форми третейської угоди, зокрема передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

 

Законом України від 05.03.2009 року було доповнено ст. 12 Закону України «Про третейські суди» частиною наступного змісту: третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

 

З матеріалів справи вбачається, що Додаткова угода №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Договір поруки № 2 від 26.03.2008 р. укладений між АКБ «УкрСоцбанк», ТОВ «Мегаліт» та ОСОБА_1, які містили третейське застереження, були укладені до набрання чинності Законом України «Про третейські суди» від 05.03.2009 року, яким було доповнено ст. 12 Закону. Закон зворотньої сили не має, отже, суд не може взятии до уваги твердження заявника щодо невідповідності складу суду ЗУ «Про третейські суди»та прийняття третейським судом рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою.

 

Твердження заявника, що третейський суд прийняв рішення за його відсутністю, таким чином вирішив питання про права і обов'язки особи, які не брали участь у справі, теж не можуть бути взяті судом до уваги, адже згідно ст.60 Регламенту третейського суду при АУБ, якщо сторону було повідомлено про судове засідання належним чином, але сторона не з'явилась на засідання, суд може слухати справу за її відсутністю.

 

Також заявник вважає, що договір поруки є припиненим в зв'язку з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України ПАТ «Укрсоцбанк»повинен був пред'явити до нього вимогу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

 

Так як згідно п.1.4 Кредитного договору та п.2.1.1 Договору поруки основне зобов'язання з погашення кредитної заборгованості повинно бути виконано до 25.03.2009 р., то строк пред'явлення вимоги до Поручителя (відповідно до ч.4 ст. 559 ЦКУ) скінчився через шість місяців від 25.03.2009 р., тобто 25. 09.2009 р.

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання

 

Як вбачається за матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з невиконанням ТОВ «Мегалит» своїх зобов'язань по овердрафту, та у відповідності договору поруки №2, направив на адресу Заявника вимогу про дострокову сплату заборгованості за вих. № 02.2./165 від 20.01.2009 р. Таким чином, у відповідності ч.4 ст. 559 ЦК України, ПАТ «Укрсоцбанк», у разі не виконання поручителем своїх обов'язків за договором поруки, мав у шестимісячний термін після надання вимоги про дострокове виконання зобов'язань, звернутись у компетентний суд з позовом до поручителя про стягнення заборгованості.

 

У відповідності ч. 4 ст. 559 ЦК України, цей термін скінчився через шість місяців після подання вимого про дострокове виконання зобов'язань, а саме 21.07.2009 р.

 

Таким чином, на момент винесення рішення Третейським судом рішення по справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. договір поруки № 2 від 26.03.2008 р., з огляду на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, був припинений з 21.07.2009 р.

 

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 14, 16, 17, 39, 51 Закону України «Про третейські суди», ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 ЦПК України, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України суд, -

 

УХВАЛИВ:

 

Заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року - задовольнити частково.

 

Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року по справі № 161/12 за позовом за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1.

 

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

 

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подання до Апеляційного суду м. Києва, протягом п'яти днів з дня її проголошення.

 

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

 

Суддя:

 


Share this post


Link to post
Share on other sites
Державний герб України

 

Справа №22-4936/13

 

Головуючий у 1-й інстанції - Антипова Л.О.

Доповідач - Заришняк Г.М

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

03 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

 

Головуючого: Заришняк Г.М.

Суддів: Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі: Дубик Ю.Г.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду міста Києва цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року по справі за заявою ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 р, -

 

ВСТАНОВИЛА : 

 

ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року у справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою № 091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р.

 

Свої позовні вимоги мотивує тим, що пунктом 3.2 договору банківського рахунку №091/1014-СД від 26 березня 2008 року всупереч вимогам ст.12 Закону України «Про третейські суди» не міститься предмету спору у третейському застереженні, відповідно рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, склад суду не відповідав вимогам закону та регламенту третейського суду, третейський суд розглянув справу за відсутності заявника, крім того договір поруки на час розгляду справи третейським судом був припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

 

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року по справі № 161/12 у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2, в іншій частині вимог відмовлено.

 

В апеляційної скарзі представник ТОВ «ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати зазначену ухвалу суду та постановити нову, якою в задоволені заяви ОСОБА_2 відмовити повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.

 

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «УкрСибанк» просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав та доводів, наведених в ній.

 

Представник ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною.

 

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

З матеріалів справи вбачається, що 26.03.2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ТОВ «Мегалит» укладено додаткову угоду № 091/17-8 про надання овердрафту до договору банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. з лімітом у загальній сумі 44 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами від 13% до 20%, в залежності від строку користування коштами та з кінцевим терміном повернення овердрафту не пізніше 25.03.09 р.

 

Для забезпечення виконання зобов'язання за додатковою угодою № 091/17-8, 26.03.08 р. між ОСОБА_2, ТОВ «Мегалит» та АКБ «Укрсоцбанк» був укладений договір поруки № 2, за яким ОСОБА_2 взяв на себе солідарну відповідальність за неналежне виконання ТОВ «Мегалит» умов додаткової угоди.

 

Відповідно до ст. 5.2 договору поруки № 2, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз О.А. Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М.Раскової. 15.

 

У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею Ярошевцем В.М. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.

 

Отже, зазначений договір містить третейське застереження про вирішення спору сторонами Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків.

 

Рішенням Постійно діючого третейського суду від 17 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», який є правонаступником АКБ СР «УкрСоцбанк», задоволені, стягнуто на його користь солідарно із ТОВ «Мегналит», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 68 569,99 грн. заборгованості та 1 085, 70 судових витрат.

 

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору та п. 2.1.1 Договору поруки основне зобов'язання з погашення кредитної заборгованості повинно бути виконано до 25.03.2009р.

 

Також з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з невиконанням ТОВ «Мегалит» своїх зобов'язань по овердрафту, та у відповідності договору поруки № 2, направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про дострокову сплату заборгованості за вих. № 02.2/165 від 20.01.2009 р., отже строк пред»явлення вимоги до поручителя відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України скінчився через шість місяців, тобто 21.07.2009 р., позовні вимоги до поручителя ОСОБА_2 заявлено Банком лише в квітні 2012 р.

 

Такими чином, на момент винесення рішення Третейським судом по справі № 161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою № 091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. порука, передбачена в договорі поруки № 2 від 26.03.2008 р., була припинена, а тому третейський суд вирішив питання щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2, вийшовши за межі існуючої третейської угоди.

 

Суд першої інстанції повно й всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2, обґрунтовано скасувавши рішення третейського суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2З .

 

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

 

Постановлена судом ухвала відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасована з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

 

Керуючись ст.ст.303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

 

У Х В А Л И Л А:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відхилити.

 

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року залишити без зміни.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

 

Головуючий 

Судді

 


Share this post


Link to post
Share on other sites

да, так и было ))

дополнительно было несколько проблем

1 Поручители.

Первый поручитель , мой клиент - Директор (уже бывший) Мегалита.

Второй поручитель - учредитель Мегалита.

Т.е. личности непосредственно связанные с предприятием.

 

2. Поручители.

Мой клиент осознал все риски и принял правильное решение.

Второй поручитель решил пройти "под шум баяна" и решил, если я снесу поручительство, то снесу его двоим, т.к. правовые основания и обстоятельства дела одни и те же, то порука будет снесена обоим.

И мне довольно трудно было доказать в суде, что мы не можем решать вопрос о поручительстве второго, если он не изьявил своего несогласия на оплату долга Мегалита ))...и рассмотреть вопрос поручительства только моего клиента, и именно в этой части снести решение третейки )))

 

3. 2012г. Еще не было такой большой практики ВСУ по поручителям, как есть сейчас.

 

4.Я  вел еще параллельно процесс по признанию поруки припиненою в Жовтневом суде Днепра

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28346828

Иск приняли к рассмотрению  с 3-го раза )) 

Судьи Антонюк и Брага отфутболили иск 

Заочное решение Башмакова устояло в апеляхе. (в реестре не нашел)

 

В общем мы победили на  двух фронтах))

Share this post


Link to post
Share on other sites

да, так и было ))

дополнительно было несколько проблем

1 Поручители.

Первый поручитель , мой клиент - Директор (уже бывший) Мегалита.

Второй поручитель - учредитель Мегалита.

Т.е. личности непосредственно связанные с предприятием.

 

2. Поручители.

Мой клиент осознал все риски и принял правильное решение.

Второй поручитель решил пройти "под шум баяна" и решил, если я снесу поручительство, то снесу его двоим, т.к. правовые основания и обстоятельства дела одни и те же, то порука будет снесена обоим.

И мне довольно трудно было доказать в суде, что мы не можем решать вопрос о поручительстве второго, если он не изьявил своего несогласия на оплату долга Мегалита ))...и рассмотреть вопрос поручительства только моего клиента, и именно в этой части снести решение третейки )))

 

3. 2012г. Еще не было такой большой практики ВСУ по поручителям, как есть сейчас.

 

4.Я  вел еще параллельно процесс по признанию поруки припиненою в Жовтневом суде Днепра

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28346828

Иск приняли к рассмотрению  с 3-го раза )) 

Судьи Антонюк и Брага отфутболили иск 

Заочное решение Башмакова устояло в апеляхе. (в реестре не нашел)

 

В общем мы победили на  двух фронтах))

 

После этого второй поручитель (проигравший) не обратился к Вам с просьбой подготовить отдельный иск на признание договора поручительства прекращенным?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Второй поручитель - жена моего клиента.

Я помог им вывести все имущество от угрозы ареста по другому кредиту.

Они избавились от всего, на что мог бы претендовать банк (или другой кредитор), поэтому беспокоиться  за снесение поручительства они сочли излишним ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України 
      18 вересня 2019 року
      м. Київ
      справа № 757/1782/16-ц
      провадження № 61-32676св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
      суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      представник відповідача -ОСОБА_2 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів:
      Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., від 12 квітня 2017 року.
      Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
      У січні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 липня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/172, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти - окремими траншами в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 2 457 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних. На виконання умов договору банк надав позичальнику транши кредиту шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, разом з тим, останній умови договору не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-12/172 від 20 липня 2007 року у розмірі 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 123 559,71 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 105 814,83 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Писанця В. А., від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Оскільки останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитом був здійснений відповідачем 08 жовтня 2008 року, а з цим позовом банк звернувся до суду лише 18 січня 2016 року, не порушуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії від 20 липня 2007 року № 24-12/172 у розмірі 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 123 559,71 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2 105 814,83 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що перебіг строку позовної давності було перервано у зв`язку зі зверненням позивача у 2013 році до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, а тому строк позовної давності не може вважатися пропущеним. Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування зробленого позивачем розрахунку заборгованості.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подали
      У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що пред`явлення позову з порушенням правил підсудності та підвідомчості справ не перериває перебіг строку позовної давності. Розгляд справи третейським судом та скасування рішення Верховним Судом України не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки Верховним Судом України скасовано рішення третейського суду саме на підставі того, що позивачем не було дотримано правил підвідомчості. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки розрахунку заборгованості, висновки суду щодо визначення суми боргу не можуть вважатись обґрунтованими.
      Відзиву на касаційну скаргу не надходило
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
      Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      20 липня 2007 року між сторонами було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24-12/172, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти окремими траншами в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 2 457 000 швейцарських франків зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 10% річних з кінцевим терміном повернення 19 липня 2012 року.
      Відповідно до умов кредитного договору відповідач зобов`язався погашати кредит згідно графіку, що міститься в додатку 2 до цього договору, а також сплачувати 10% річних за користування кредитом.
      Пунктом 1.1.2 кредитного договору визначено порядок погашення суми основної заборгованості, починаючи з липня 2008 року, з врахуванням наданих траншів, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 19 липня 2012 року.
      Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється відповідно до пункту 2.3 кредитного договору у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360.
      Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 24-12/172, останній платіж в рахунок погашення заборгованості був здійснений відповідачем 08 жовтня 2008 ркоу (а. с. 18).
      З цим позовом банк звернувся до суду 18 січня 2016 року.
      У травні 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року.
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2013 року у справі № 757/11529/13-ц позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року було залишено без розгляду у зв`язку з тим, що між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду.
      У квітні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованостіза договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 20 липня 2007 року.
      Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року у справі № 755/29287/14-ц, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ «Градострой» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за спірним кредитним договором у сумі 1 202 087,64 грн та третейський збір у сумі 12 420,88 грн.
      Постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15 (справа №755/29287/14-ц)ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 січня 2015 року та ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2014 року у частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором скасовано. Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року задоволено частково. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04 серпня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року у розмірі 1 202 087,64 грн та третейського збору скасовано.
      Скасовуючи зазначені судові рішення та задовольняючи заяву ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду, Верховний Суд України виходив із того, що оскільки спірне рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, отже третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.
      Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість відповідача за спірним кредитним договором станом на 17 грудня 2015 року, становить 3 229 374,54 грн, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 1 123 559,71 грн, заборгованості по відсоткам - 2 105 814,83 грн.
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Умовами кредитного договору сторони погодили строк повернення кредиту до 19 липня 2012 року. А тому у межах цього строку позичальник зобов`язаний був повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. З 20 липня 2012 року право кредитора нараховувати проценти за кредитним договором припинилось.
      Разом з тим, банк нарахував заборгованість за кредитним договором по 17 грудня 2015 року, яку судом апеляційної інстанції стягнуто.
      Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, тому після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним, що не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.
      Суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором та встановити період нарахування відсотків за користування кредитними коштами, взявши до уваги, що заборгованість, у тому числі за відстоками, нарахована станом на 17 грудня 2015 року, у той час як спірний кредитний договір припинив свою дію 19 липня 2012 року.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
      Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
      Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      За змістом частини першої статті 118 ЦПК України, 2004 року, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
      Пред`явлення позову до суду являє собою реалізацію позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.
      Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.
      Позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених статтями 108 та 114 ЦПК України, 2004 року. Позовна заява оформлюється з додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.
      За змістом вказаних норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України, 2004 року. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.
      Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15.
      Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, провадження № 14-159цс19, зазначила, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає здійсненню провадження у справі.
      Апеляційний суд на вищезазначені вимоги закону уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про переривання строку позовної давності на підставі статті 264 ЦК України у зв`язку з пред`явленням банком позову до суду, не врахував, що звернення позивача у 2013 році до Печерського районного суду міста Києва не може бути підставою для переривання строку позовної давності, оскільки позовна заява ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2013 року у справі № 757/11529/13-ц була залишена без розгляду.
      За змістом частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, 2004 року, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
      Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону увагу не звернув, не перевірив причини пропуску позивачем строку звернення до суду, не надав належної правової оцінки діям позивача, пов`язаним із захистом його прав.
      Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
      Керуючись статями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Є. В. Синельников
      Судді: О. М. Осіян
      Н. Ю. Сакара
      С. Ф. Хопта
      В. В. Шипович
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84545000
    • By ANTIRAID
      ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 жовтня 2019 року 
      м. Чернівці
      справа № 726/1652/18
      Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого Одинака О. О.
      суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.
      секретар Ковальчук Н.О.
      позивач за первісним позовом Державна іпотечна установа
      відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 Брунович, ОСОБА_2
      позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2
      відповідачі за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», Державна іпотечна установа
      апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє ОСОБА_5 Валерій Михайлович, на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року,
      головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С.А.
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      В серпні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом.
      Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь позивача 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Посилався на те, що 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 1710 pv21-07. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу був наданий кредит в сумі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року. Зобов`язання за договором були забезпечені іпотечним договором та договором поруки.
      11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір відступлення права вимоги. Згідно умов вказаного договору банк передав позивачу всі права вимоги за зобов`язаннями відповідачів.
      Станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 1 307 979 гривень 66 копійок, в тому числі по сумі основного боргу 753 706 гривень 75 копійок, інфляційні втрати 96 895 гривень 06 копійок, пеня в сумі 149 907 гривень 37 копійок, прострочені відсотки в сумі 307 470 гривень 48 копійок.
      У жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою.
      Просила визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2017 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2
      Посилалася на те, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
      2 жовтня 2014 року між Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої процентна ставка за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року була збільшена з 13 до 14 відсотків річних. ОСОБА_2 вказана додаткову угоду не підписувала.
      Також звертала увагу суду на те, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском строку встановленого для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року первісним позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок. В решті первісного позову відмовлено.
      Зустрічний позов задоволено.
      Визнано припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 .
      Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову, суд виходив з того, що боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, натомість позивач, отримавши право вимоги до боржника, мав достатні підстави на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.
      Ухвалюючи рішення в частині задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що на момент укладення додаткового договору до договору поруки, ОСОБА_2 перебувала за межами України, що свідчить про те, що вона фізично не могла його підписати, а тому існують підстави для визнання припиненою поруку у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без його згоди.
      Також суд вважав припиненою поруку у зв`язку із непред`явленням банком вимоги до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки у встановлений законом шестимісячний строк з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст вимог апеляційних скарг
      В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати та ухвалити нове судове рішення, який в первісному позові в цій частини відмовити.
      В апеляційній скарзі Державна іпотечна установа просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.
      Також Державна іпотечна установа просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки та ухвалити нове судове рішення, яким в зустрічному позові відмовити.
      Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
      ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_7 , в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволених первісних позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Розрахунок, наданий позивачем по первісному позову, є необґрунтованим і недоведеним.
      В розрахунках заборгованості та в додатку № 2 до кредитного договору, відсутня інформація з відображенням сум, які відповідач ОСОБА_3 сплачував згідно умов кредитного договору, а також періоди, за які були сплачені вказані кошти.
      Відсутні підстави для стягнення з нього інфляційних втрат, оскільки кредитні кошти надавались йому у іноземній валюті, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
      В частині вимог про стягнення пені підлягає застосуванню строк позовної давності.
      Позивач не має правових підстав для стягнення з нього заборгованості, оскільки ним не доведено факт відступлення прав вимоги за кредитним договором, який було укладено з позичальником.
      Державна іпотечна установа в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Судом першої інстанції не було перевірено документи представника відповідачів – ОСОБА_8 . щодо законності надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2
      Запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 не повинен був братися до уваги судом, оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження того, що між ОСОБА_9 та відповідачами за первісним позовом укладався договір про надання правничої допомоги.
      Представником відповідачів не надано жодного доказу на підтвердження того, що додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року було підписано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Строк пред`явлення позовних вимог до поручителя не сплив.
      Відповідачі не надали детального опису наданих робіт (послуг) та здійснених ними витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
      Акт виконаних робіт не було надано до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи Державна іпотечна установа подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 .
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги і обізнаний про негативні для нього наслідки не виконання зобов`язань на користь первісного кредитора.
      Кошти, які були перераховані на дострокове погашення кредиту, на рахунок нового кредитора – Державної іпотечної установи не надходили, а тому позика не вважається повернутою.
      У Державної іпотечної установи не було підстав вказувати у розрахунку дати погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування, оскільки сам розрахунок заборгованості здійснюється, починаючи з 17 вересня 2015 року, тобто з моменту, коли у позивача виникло право вимоги.
      Власного розрахунку заборгованості при розгляді в суді першої інстанції відповідачем не надано.
      Відповідно до договору відступлення права вимоги, позивач отримав право вимоги до відповідачів за грошовим зобов`язанням визначеного в гривнях, а тому правомірно просить стягнути інфляційні втрати за весь період прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.
      ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , подав відзив на апеляційну скаргу Державної іпотечної установи.
      Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення в частинах, які оскаржуються, залишити без змін.
      Посилається на те, що рішення в частині стягнення з Державної іпотечної установи виплат на надання правничої допомоги та в частині задоволених зустрічних позовних вимог про припинення договору поруки є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.
      ОСОБА_10 .В вказує, що ним надано до суду першої інстанції всі необхідні документів на підтвердження його повноважень як адвоката відповідачів за первісним позовом.
      Матеріали справи не містять доказів того, що його свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є зупиненим, скасованим або визнаним в судовому порядку недійсним.
      Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повинен був братися до уваги запит адвоката Бабенко Ю.С. до Адміністрації Державної прикордонної служби щодо відомостей про перетин кордону ОСОБА_2 , оскільки до вказаного запиту ОСОБА_11 було надано всі необхідні документи на підтвердження її повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_2
      ОСОБА_2 не підписувала додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07 від 02 жовтня 2014 року, оскільки в цей час перебувала за межами України.
      Порука є припиненою відповідно до укладеного договору поруки з моменту збільшення процентної ставки, а саме з 02 жовтня 2014 року.
      Позивач за первісним позовом звернувся до суду з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя.
      Мотивувальна частина
      Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
      10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1710 pv21-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 Євро з відсотковою ставкою 13 процентів на рік строком до 09 жовтня 2022 року.
      Відповідно до пункту 4.3 вказаного кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць
      Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору № 1710 pv21-07, укладеного 10 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем), з метою забезпечення виконання позичальником вказаних зобов`язань, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 93,50 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 .
      Того ж дня, між ВАТ « Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1710 pv21-07, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_3 обов`язків, що виникли на підставі основного кредитного договору.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 1710 pv21-07, відповідно до умов якої відсоткова ставка за користування кредитними коштами, починаючи з 02 жовтня 2014 року, встановлюється в розмірі 14 процентів на рік.
      02 жовтня 2014 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору поруки № 1710 pv21-07, пунктом 1.1 якої передбачено, що поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржникові ОСОБА_3 наданий кредит у розмірі 34 123 євро 81 євроцент зі сплатою 14 процентів річних терміном до 09 жовтня 2022 року.
      11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 1710 pv21-07.
      Згідно з пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного Банку України № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на 31 липня 2018 року заборгованість за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок.
      Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
      Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 Р ОСОБА_12 В. слід задовольнити, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович задовольнити частково з наступних підстав.
      Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
      Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).
      Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
      Суд першої інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором, виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та має прострочену заборгованість у розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок.
      Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він зроблений ним без належного з`ясування дійсних обставин справи.
      Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону рішення суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором не відповідає.
      Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, Державна іпотечна установа посилалася на те, що ОСОБА_3 не виконував належним чином умови кредитного договору, допустив заборгованість за кредитом, надавши на підтвердження вказаних обставин розрахунки основної суми боргу, процентів, пені та інфляційних втрат станом на 31 липня 2018 року.
      Також в матеріалах справи міститься довідка про стан заборгованості ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, з якої вбачається, що вказана заборгованість станом на 31 липня 2018 року становить 1 307 979 гривень 66 копійок та складається з основної заборгованості по кредиту в розмірі 753 706 гривень 75 копійок, інфляційних втрат в розмірі 96 895 гривень 06 копійок, пені в розмірі 149 907 гривень 37 копійок та прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 307 470 гривень 48 копійок (а.с. 12 т. 1).
      Як вбачається із вищевказаних розрахунків, позивачем наданий щомісячний розрахунок заборгованості за кредитним договором, починаючи із 17 вересня 2015 року, при цьому не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 10 жовтня 2007 року по 16 вересня 2015 року, в який, за твердженням позивача, утворилась заборгованість у розмірі 753 706 гривень 75 копійок, на яку в подальшому Державною іпотечною установою, як новим кредитором? і нараховувалась заборгованість, про стягнення якої вона просить в позовній заяві, за процентами, пенею та інфляційними втратами.
      Позивач посилається також на те, що підставою для нарахування вищевказаної заборгованості на суму 753 706 гривень 75 копійок став лист Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявської О.С. від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 та доданий до нього додаток 2 - довідка про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, що були надані в забезпечення Державній іпотечній установі згідно договору застави майнових прав № 17/14 від 11 лютого 2015 року, згідно якої вбачається, що залишок основних зобов`язань божника ОСОБА_3 за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року станом на 17 вересня 2015 року становить 753 706 гривень 75 копійок.( а.с. 375-378 т. 1).
      Проте зазначені лист та довідка не можуть братися до уваги апеляційним судом, як належні та допустимі докази підтвердження наявності за ОСОБА_3 станом на 17 вересня 2015 року вищевказаної заборгованості, оскільки із вказаних документів не можливо встановити, за який період та в якому розмірі відповідачем ОСОБА_3 вносилися платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, з якого часу у позичальника виникла прострочка по сплаті зазначеного боргу та з яких розрахунків виходило Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», визначаючи розмір залишкової заборгованості на момент відступлення Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року в сумі 753 706 гривень 75 копійок.
      На спростування такого розміру заборгованості ОСОБА_3 надав суду копії квитанцій, з яких вбачається, що позичальник протягом тривалого часу сплачував щомісячні чергові платежі за вищевказаним кредитним договором, в тому числі і після укладення Акціонерним товариство «Банк «Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою договору відступлення прав вимоги.
      Вимоги статей 81, 229, 263, 264, 365 ЦПК України зобов`язують суд з`ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.
      Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
      Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
      Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (чинного на момент розгляду справи судом першої інтонації), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Проте позивачем не надано жодної виписки з особових рахунків позичальника ОСОБА_3 за період із 10 жовтня 2007 року (дати укладення кредитного договору) по 16 вересня 2015 року із зазначенням внесених ОСОБА_3 проплат в рахунок повернення кредиту.
      Апеляційним судом в протокольній ухвалі від час судового засідання 04 вересня 2019 року було запропоновано Державній іпотечній установі надати детальний розрахунок щодо структури суми заборгованість за кредитом, проценти , пеня) станом на 17 вересня 2015 року по кредитному договору 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року, яку позивач отримав по договору відступлення прав вимоги в розмірі 753 706 гривень 75 копійок.
      Проте детальний розрахунок Державною іпотечною установою суду не був наданий, а було лише надано пояснення про те, що згідно довідки про залишки заборгованості по іпотечним кредитам вбачається, що сума заборгованості, на яку здійснювалися нарахування заборгованості позивачем, в розмірі 30 760 євро 51 євроцент, що є еквівалентом 753 706 гривень 75 копійок, є тілом кредиту.
      В матеріалах справи міститься лист Державної іпотечної установи від 08 квітня 2016 року № 1668/11/2 , в якому позивач повідомляв ОСОБА_3 про те, що станом на 05 квітня 2016 року залишок заборгованості за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року без врахування процентів за користування кредитом становить 30 149 євро 29 євроцент , що суперечить розміру заборгованості, зазначеному в довідці про залишки заборгованості по іпотечним кредитам, наданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявською О.С. (а.с. 212 т.1).
      В ході апеляційного розгляду справи суд роз`яснив сторонам про їх право звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-економічної експертизи для встановлення фактичного розміру боргу відповідача ОСОБА_3 перед позивачем.
      Після цього представник Державної іпотечної установи пояснив, що, на його думку, немає необхідності призначати таку експертизу і він не бажає заявляти клопотання про її призначення.
      Отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у боржника ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1 307 979 гривень 66 копійок, що є його процесуальним обов`язком.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 524/4318/15.
      За таких обставин апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування такої заборгованості, підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 вищевказаної заборгованості апеляційним судом не вбачається.
      Щодо зустрічних вимог про припинення поруки, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
      Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції посилався на те, що на момент укладення додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебувала за межами України, а тому фізично не могла його підписати, що свідчить про те, що збільшення обсягу її відповідальності у зв`язку із підвищенням згідно умов додаткової угоди до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року відсоткової ставки за користування кредитом відбулося без її згоди.
      Проте такі посилання суду є помилковими, оскільки перебування ОСОБА_2 за кордоном не є безумовною підставою для висновку про те, що вказаною особою такий договір не міг підписуватися.
      ОСОБА _2 клопотань про призначення експертизи на спростування факту підписання нею додаткового договору № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року не заявлялося.
      Окрім того, у відповідності до положень статті 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що додатковий договір № 1 до договору поруки 02 жовтня 2014 року визнавався судом недійсним.
      Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
      За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі не встановлення такого строку порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
      У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.
      Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому у такому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
      З положень частини 4 статті 559 ЦК України вбачається, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.
      При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.
      Такий висновок викладено Верховним Судом у правовій позиції, висловленій у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 285/1829/17 та від 16 вересня 2019 року у справі № 201/8164/16-ц.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зазначила, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Відповідно до пункту 3.6 кредитного договору, у разі виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставне майно.
      Отже сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такої зміни.
      З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором № 1710 pv21-07 від 10 жовтня 2007 року ОСОБА_3 здійснив 16 жовтня 2015 року. Наступний платіж, нарахований за жовтень 2015 року, згідно пункту 4.3 кредитного договору та пункту 3.2 додаткової угоди від 02 жовтня 2014 року, позичальник повинен був здійснити у строк до 10 листопада 2015 року.
      11 січня 2016 року у позичальника виникла заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом більше-3-х місяців, а тому відповідно до пункту 3.6 кредитного договору термін його дії припинився.
      Отже, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору щодо погашення заборгованості, змінився строк виконання основного зобов`язання (пункт 3.6 договору), а тому перебіг передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку для звернення із вимогою до поручителя почався 11 січня 2016 року та тривав по 10 липня 2016 року включно.
      Протягом вказаного періоду вимога до поручителя чи основного боржника банком пред`явлена не була; дії, що переривають перебіг вказаного строку, банком, боржником, поручителем не вчинялись.
      Позивач звернувся з позовом до поручителя 21 серпня 2018 року, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством строку для звернення до суду з вимогами до поручителя щодо сплати щомісячних платежів та суми заборгованості, яка виникла після припинення дії кредитного договору.
      Щодо вимог Державної іпотечної установи про стягнення з боржника ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 96 895 гривень 6 копійок, апеляційний суд вважає звернути увагу на таке.
      Як вбачається з умов кредитного договору від 10 жовтня 2007 року № 1710 pv21-07 кредитні кошти надавалися позичальнику в іноземній валюті-євро. Додатковою угодою до кредитного договору від 02 жовтня 2014 року валюту кредитування не було змінено.
      Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      З огляду на викладене вимоги Державної іпотечної установи про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у євро, не можна визнати законними й обґрунтованими.
      Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 757/46015/15-ц.
      В частині первісних вимог про стягнення з ОСОБА_3 прострочених відсотків та пені, апеляційний виходить з наступного.
      За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
      Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 2 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
      У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився.
      З огляду на те, що строк дії договору припинився 11 січня 2016 року, необґрунтованими є вимоги позивача про стягнення відсотків за кредитним договором та пені після зазначеної дати.
      Щодо стягнення з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
      Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
      До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
      Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      Згідно з частинами 1 - 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
      У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
      На підтвердження розміру понесених відповідачами за первісним позовом витрат на правничу допомогу, наданих адвокатами Адвокатського обєднання «Кравець і партнери», ОСОБА_8 надав розрахунок від 16 травня 2019 року на суму 37 159 гривень 23 копійки, у якому зазначено найменування юридичних послуг та вартість таких послуг, рахунки на оплату від 14 травня 2019 року № 130, від 19 квітня 2019 року, від 01 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, від 01 квітня 2019 року, платіжне доручення від 14 травня 2019 року № Р24А607114917А79307, дублікати квитанцій від 20 квітня 2019 року № 0.0.1332609067.1, від 01 лютого 2019 року №0.0.1256512398.1, від 12 березня 2019 року № 0.0.1291837794.1, від 05 квітня 2019 року № 0.0.11316983257.1, від 01 жовтня 2018 року № 0.0.1148358090.1.
      Ураховуючи недоведеність заявлених Державною іпотечною установою позовних вимог, наявність укладених між Адвокатським обєднанням «Кравець і партнери» договору про надання правової допомоги від 06 вересня 2018 року, документально підтверджених витрат відповідачів за первісним позовом на його виконання з наданням відповідного розрахунку, апеляційний суд з урахуванням складності, обсягу та характеру наданої правової допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної іпотечної установи на користь відповідачів за первісним позовом витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки.
      Доводи апеляційної скарги Державної іпотечної установи про безпідставне стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на недотримання порядку допуску до участі у справі особи, що надає правову допомогу є безпідставними, оскільки участь у судових засіданнях ОСОБА_8 , факт надання ним правової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та понесених ними витрат підтверджено належними і допустимими доказами.
      Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 є адвокатом, а тому не є можливим встановити чи була вказана особа адвокатом на момент розгляду справи у суді першої інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_8 на представлення інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджуються ордером на надання правової допомоги серії КВ № 376236 від 04 жовтня 2018 року.
      Також в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.
      Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
      Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові в цій частині.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
      З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.
      З квитанції від 19 липня 2019 року № 9196 вбачається, що ОСОБА_3 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 29 429 гривень 55 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 слід стягнути 29 429 гривень 55 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
      З квитанції від 04 жовтня 2018 року № 4102 вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду зустрічної позовної заяви сплатила судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок.
      Отже, з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути 704 гривні 80 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви.
      Щодо витрат на правничу допомогу, із розрахунку від 16 травня 2019 року вбачається, що за надання послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено 4000 гривень, а за написання зустрічної позовної ОСОБА_2 заяви було сплачено 3000 гривень. Всі інші послуги надавалися адвокатами Адвокатським об`єднанням «Кравець і партнери» вказаним особам без розподілу нарахованих сум за надані послуги між зазначеними вище особами.
      Виходячи з загальної суми понесених відповідачами витрат на правничу допомогу у розмірі 37 159 гривень 23 копійки, сума, яка підлягає стягненню з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_3 за мінусом послуг з написання позовної заяви ОСОБА_3 у розмірі 4000 гривень та написання зустрічної позовної ОСОБА_2 становить 30159 гривень 62 копійки.( 37159, 23 -7000= 30159, 62).
      Отже , з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 19079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+4000= 19079, 62).
      З Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 18079 гривень 62 копійки (30159, 62:2+3000= 18079, 62).
      Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
      постановив:
      Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи, в інтересах якої діє Тодосієнко Валерій Михайлович, залишити без задоволення.
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , задовольнити.
      Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 16 травня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором в сумі 1 307 979 гривень 66 копійок скасувати.
      В позові Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
      Рішення суду в частині визнання припиненою поруки, яка виникла на підставі договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , змінити в мотивувальній частині з підстав зазначених в цій постанові.
      В решті рішення залишити без змін.
      Розподіл судових витрат змінити.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_3 48 509 гривень (сорок вісім тисяч п`ятсот дев`ять ) гривень 17 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.
      Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_2 18 784 ( вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 42 копійки в рахунок відшкодування судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
      На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
      Повна постанова складена 11 жовтня 2019 року.
      Головуючий О.О. Одинак
      Судді : М.І. Кулянда
      Н.Ю. Половінкіна
      Джерело: ЄДРСР 84909693