у.zaporozhskiy

Определение апелляционного суда Закарпатской области, оставившее в силе решение Раховского райсуда об отказе ТОВ Кредитные инициативы в обращении

Recommended Posts

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39593063

 

Державний герб України

Справа№ 305/1860/13

У Х В А Л А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

           17 червня 2014 року                                                                 м. Ужгород

                                                                  

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,

суддів - Фазикош Г.В., Куцин М.М.,

при секретарі -Чучка Н.В.,

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю Грицюк В.П., який діє в інтересах ТОВ «Кредитні ініціативи», на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись та вважаючи незаконним рішення першої інстанції, позивач  подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи це неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права.

         Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.  

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія  приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, колегією встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №205 від 17 травня 2006 року, за яким банк надав останній кредит в сумі 500000 гривень із зобов'язанням повернути ці кошти і проценти за користування ними в строк та на умовах, передбачених кредитним договором. 7 липня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, згідно якого змінено редакцію пп 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 124800 гривень. 7 вересня 2007 року додатковим договором №2 до кредитного договору № 205 від 17 травня 2006 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 внесено зміни до пп. 2.1. п.2 та пп.4 п.4 вказаного кредитного договору, де банк надав позичальнику кредит в сумі 175000 гривень.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк», було укладено іпотечні договори №205 від 17 травня 2006 року, №205/205 від 18 травня 2006 року.

   17 грудня 2012 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення права вимоги і відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, в тому числі по кредитному договору №205 та додатковими договорами укладеного між ПАТ «АКПІБ» та ОСОБА_2

          Згідно п. 2.2 договору відступлення прав вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Кредитного портфеля за цим Договором, Новий кредитор набуває усіх Прав Вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

        Згідно термінів (ст. 1 договору): Кредитним портфелем вважається сукупність усіх прав вимоги, які передаються за цим Договором новому кредитору; «дата передання Прав Вимоги - дата фактичного підписання Сторонами Реєстру Позичальників»; «грошові зобов'язання» - розмір основних грошових зобов'язань щодо кожного окремого позичальника зазначається у Реєстрі позичальників; «Реєстр позичальників» - підписання Сторонами реєстру позичальників засвідчує передачу (відступлення) прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору.

     Згідно п. 4.1. договору: відступлення прав вимоги Первісним кредитором Новому кредитору, набуття Новим кредитором права вимоги та заміни кредитора за правами вимоги на Нового кредитора набувають чинності у день укладення Договору, за умов належного оформлення Сторонами (підписання та скріплення відбитками печаток Сторін) Реєстру позичальників. Згідно п. 4.3. договору, Сторони підписують Реєстр позичальників, що є Додатком № 1 до Договору.

            Виходячи з вищевказаного, належним доказом, який засвідчує факт відступлення (набуття) прав вимоги позивачем по кредитному і іпотечному договорах, є належно оформлені і підписані договір відступлення прав вимоги і Реєстр позичальників.

            Надана позивачем копія договору відступлення прав вимоги є неповною, містить підчистки, які не застережені відповідними записами (виправленому вірити тощо), та викликає сумніви. Оригіналу договору відступлення прав вимоги під час судового розгляду позивачем не надано. Крім того, ця копія договору не містить відомостей, що за ним відступаються права вимоги конкретно по кредитному договору.

   Сам лише договір відступлення прав вимоги не засвідчує факту відступлення (набуття) позивачем прав вимоги по кредитному договору. Як передбачено п. 16.3. договору відступлення прав вимоги, цей договір та інші документи, зазначені у договорі, становлять цілісний договір та домовленість сторін стосовно відступлення прав вимоги. Оскільки згідно договору Реєстр позичальників визначений додатком до нього, під терміном «інші документи» слід розуміти також Реєстр позичальників, належним чином оформлений згідно умов договору (підписаний і скріплений печатками обох сторін), тому відсутність такого Реєстру виключає цілісність договору відступлення прав вимоги.

       З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано Реєстру позичальників, належним чином оформленого згідно умов статті 1, пунктів п. 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги як Додатку № 1 до нього, підписаного обома сторонами, у т.ч. ПАТ «АКПІБ».

            З наданого позивачем документа як Витяг з Додатку №1 Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.12 р. вбачається, що цей документ не є Реєстром позичальників в розумінні ст. 1, п. п. 2.1., 4.1., 4.3. договору відступлення прав вимоги, немістить підпису та відбитку печатки кредитора та складений і підписаний одноособово позивачем.

        Договору про передачу прав за іпотечним договором від 17.12.2012 р., посилання на який містить наданий позивачем Витяг, матеріали справи не містять. Наданий позивачем Договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений з ПАТ «АКПІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 1423 від 17.12.2012 р., також не містить відомостей про відступлення кредитором позивачу прав вимоги конкретно за кредитним договором.

                  

        Інших доказів набуття права вимоги до ОСОБА_2 позивачем не надано.

                  

       Посилання представника позивача на те, що договір відступлення прав вимоги з додатками до нього є банківською таємницею, у зв'язку з чим їх оригінали суду не можуть бути надані, суд сприймає критично, оскільки сторони звільняються від закріпленого ст. 60 ЦПК України обов'язку доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, лише у випадках, передбачених ст. 61 ЦПК України, а серед передбачених ст. 61 ЦПК України підстав, які звільняють сторони від обов'язку доказування, така підстава як банківська таємниця - відсутня.

             Частиною 2 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом, а відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

                  

Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 р., зі змінами і доповненнями, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно ст. 4 цього Закону державній реєстрації підлягають, зокрема, обтяження на нерухоме майно іпотекою. Згідно ст. 4 закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 57 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМ України № 703 від 22.06.2001 р. (чинна на момент укладення договору відступлення прав вимоги), обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором підлягають державній реєстрації.

               Виходячи з наведеного, права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту державної реєстрації, а не з моменту укладення договору відступлення прав за іпотечним договором, який в такому випаду є підставою для реєстрації, а не доказом виникнення такого права. Разом з цим, позивачем не надано доказів державної реєстрації відступлення (набуття) прав вимоги за іпотечним договором на підставі договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 р.

          

Крім того, судом встановлено, що раніше Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 9 листопада 2011 року було задоволено позов кредитора до ОСОБА_2 та поручителя  ОСОБА_7 та стягнуто заборгованість по кредитному договору № 508 від 17 травня 2007 р. у розмірі 158085,16 грн.

       Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

      Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

          Згідно розрахунку заборгованості за договором №205 від 17 травня 2006 року, здійсненого аналітиком ТОВ "Кредитні ініціативи", позивачем вимагається звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка станом на 30 червня 2013 року становить 199372,43 грн. та складається із заборгованості за кредитом - 142499 гривень, по відсотках - 54095,47 грн., пені - 2827,96 грн., який на думку суду не можна вважати належним та допустимим доказом визначення заборгованості по даному кредиту.                                    

            Крім того, в матеріалах справи містяться банківські квитанції за 2013 рік спрямовані на погашення відповідачкою кредитного боргу, які не взяті до уваги представником позивача.

            

      Невиконання рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості у процедурі виконавчого провадження є наслідком власної бездіяльності самого кредитора, тим самим кредитор сам фактично сприяв виникненню збитків.

   Даючи оцінку обставинам даних правовідносин і співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, суд  першої інстанції вірно встановив, що не і заперечувалося позивачем, що відповідач як іпотекодавець , не допускав порушень умов п. 4.1.1. - 4.1.12. іпотечного договору. Вартість предмета іпотеки згідно п. 1.4. іпотечного договору сторонами погоджена у розмірі 399 703,00 грн., у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 199 372,43 грн., а отже вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заявлених вимог. Суд враховує, що невиконання раніше прийнятого судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості у сумі 158 085,16 грн., яка включає також і суму основного боргу по кредиту з відсотками за період до прийняття судом рішення, заявлену до стягнення й у даній справі, стало наслідком бездіяльності самого кредитора, який своєю бездіяльністю сприяв збільшенню розміру відсотків за користування кредитом у період після прийняття судом рішення до порушення провадження у даній справі (збитків), у виникненні яких вина відповідачів відсутня, а можливість стягнення з позичальника заборгованості у виконавчому провадженні з виконання рішення суду від 9 листопада 2011 року р. кредитором не втрачена.

         Враховуючи вищенаведені обставини, колегія вважає, що Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

           Керуючись ст.ст. 307-308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника за довіреністю Грицюк В.П.,  - відхилити.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 12 березня 2014 року, - залишити без змін.


           Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий:              

              

               Судді:
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40482746

 

Очень хорошее решение, жаль, что по нему открыто кассационное производство.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Marina-NET
      Не часто удается получить истинное удовольствие от судебной практики Верховного Суда, но вот нашлось такое решение : http://reyestr.court.gov.ua/Review/85805018
      Обстоятельства дела таковы: 
      ТОВ «Кей-Колект» выкупил у ПАТ «УкрСиббанк» право требования долга физлица по кредитному и ипотечному договорам, заключенным в 2006 году. "Хитрый" ТОВ «Кей-Колект» принял предмет ипотеки в собственность по цене, указанной в ипотечном договоре в гривнах (сумма оказалась небольшая), а остальную сумму задолженности, рассчитанную им самостоятельно в долларах США, аннулировал - простил. Уведомление о аннулировании - прощении долга ТОВ «Кей-Колект» направил заемщику-должнику и в налоговую службу по месту регистрации заемщика - с целью начисления такому заемщику налога на "дополнительное благо". Т.е., не желая платить налог на доход самостоятельно, кредитор решил переложить это бремя на заемщика.
      Заемщик оспорил порядок перехода прав собственности на предмет ипотеки в суде. Суд удовлетворил требования заемщика и признал  регистрацию права собственности на недвижимое имущество (предмет ипотеки) за ТОВ «Кей-Колект» незаконной.
      Затем, заемщик обратился с иском в суд о прекращении ипотеки, в связи с прощением кредитором его долга по кредитному договору - предоставив письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении должнику значительной суммы долга в долларах США.
      Суды первой и апелляционной инстанций исследовали письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении долга заемщику по кредитному договору и согласились с истцом-заемщиком, что его обязательства по основному обязательству прекращены полностью путем прощения, а как следствие - признали прекращенным договор ипотеки.
      ТОВ «Кей-Колект» обжаловал такие судебные решения, настаивая, что долг был прощен по ошибке, не уполномоченным сотрудником компании и в связи с принятием в собственность кредитором предмета ипотеки.
      Верховный суд отказал в удовлетворении кассационной жалобы ТОВ «Кей-Колект» полностью.
      ВС констатировал, что "прощение долга" - односторонний договор, составлен кредитором письменно, четко выражает волю кредитора, соответствует нормам ЦКУ и ни как не связывается с действиями кредитора по взысканию предмета ипотеки во внесудебном порядке.
      Наслаждайтесь :
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      30 жовтня 2019 року
      м. Київ
       
      справа № 686/5252/17
      провадження № 61-27666 св 18
       
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати  Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),  Журавель В. І., Русинчука М. М.,
       
      учасники справи:
      позивач -  ОСОБА_1 ,
      відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»
      розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року в складі судді Карплюка О. І. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
      ВСТАНОВИВ :
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила припинити обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що вказане обтяження накладене на належне їй нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 11089485000 від 05 грудня 2006 року.
      У грудні 2015 року на адресу позивача від ТОВ «Кей-Колект», яке згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року набуло від ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги до ОСОБА_1 , надійшло повідомлення про анулювання боргу позивача за кредитним договором № 11089485000.
      У зв'язку з прощенням кредитором боргу позивач вважала припиненим основне кредитне зобов`язання та зобов`язання за договором іпотеки, з огляду на що просила припинити обтяження належної їй квартири.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області              від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» задоволено, припинено обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року.
      Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зняття обтяження з належної позивачеві квартири у зв`язку з припиненням іпотеки внаслідок прощення (анулювання) кредитором боргу ОСОБА_1 за основним зобов`язанням.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року апеляційна скарга відповідача відхилена, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року залишене без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      У серпні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, в якій відповідач просив скасувати зазначені судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.
      На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України дана справа передана до Верховного Суду.
      Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Відповідач в касаційній скарзі послався на те, що суди не з`ясували чи дійсно мало місце припинення кредитного та іпотечного зобов`язань позивача перед ТОВ «Кей-Колект», враховуючи, що прощення боргу було здійснене у зв`язку з позасудовим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», однак указане рішення державного реєстратора в подальшому було скасоване судом. Крім того зазначав, що суди не перевірили повноважень осіб, якими було прийняте рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 .
      Заперечення/відзив на касаційну скаргу
      Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 05 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11089485000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 43 970 доларів США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном поверненням кредиту 05 грудня 2017 року.
      07 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 .
      На підставі указаного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07 грудня 2006 року зареєстроване обтяження на предмет іпотеки у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.
      12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладений договір факторингу та договір відступлення права вимоги, за умовами яких банк відступив фактору своє право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредиту № 11089485000 від 05 грудня 2006 та договором іпотеки від 07 грудня 2006 року.
      14 серпня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» прийняло рішення про анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11089485000, яка станом на 28 липня 2015 року складала 52 720 доларів США, що підтверджується повідомленням про анулювання боргу, яке ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_1 25 листопада 2015 року.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
      За положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
      Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням наведених норм та на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення обтяження нерухомого майна, враховуючи припинення зобов`язання, на підставі якого воно було накладене.
      Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів керується тим, що прощення(анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.
      Отже, суди правильно встановили, що кредитне та іпотечне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення ТОВ «Кей-Колект» про анулювання боргу.
      Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам ТОВ «Кей-Колект» відносно того, що кредитор анулював борг з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, однак рішенням суду реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором була скасована, зазначивши, що вказані доводи не спростовують рішення кредитора про прощення боргу ОСОБА_1 , яке в позасудовому чи судовому порядку скасовано не було й залишається чинним.
      Суди обґрунтовано виходили з того, що рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям.
      Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що рішення про прощення (анулювання) боргу ОСОБА_1 було прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили повноваження осіб, якими прийняте рішення про анулювання боргу, підлягають відхиленню, оскільки повідомлення про анулювання боргу підписане генеральним директором ТОВ «Кей-Колект» Шалай А. В., яка згідно статуту відповідача є його керівником і підписантом.
      Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.
      Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
      Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін.
      Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.
      Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді:                                                                                                    Н. О. Антоненко
                                                                                                                      В. І. Журавель
                                                                                                                  М. М. Русинчук
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 205/578/14-ц
      Провадження № 14-48 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», позивач) до ОСОБА_1 (далі - позичальниця), яка діє у власних інтересах і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , а також до ОСОБА_3 (далі разом - відповідачі), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Органу опіки та піклування Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки
      за касаційною скаргою позичальниці на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Лаченкової О. В., Варенко О. П., Міхеєвої В. Ю.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 54,30 кв. м, житловою площею 23,30 кв. м, розташований у АДРЕСА_1 (далі - будинок), шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.
      1.2. Виселити відповідачів із будинку, які в ньому зареєстровані та проживають.
      2. Позовну заяву мотивував такими обставинами:
      2.1. 22 червня 2007 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є позивач, уклало з позичальницею кредитний договір, відповідно до умов якого позивачнадав останній кредит у розмірі 24 000,00 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 22 червня 2027 року.
      2.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором його сторони уклали договір іпотеки (далі - договір іпотеки), за яким позичальниця передала в іпотеку позивачеві будинок.
      2.3. Через неналежне виконання позичальницею зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 2 грудня 2013 року становила 23 826,43 доларів США (еквівалент - 190 373,18 грн).
      2.4. На підставі пункту 29 договору іпотеки (далі - договір про задоволення вимог іпотекодержателя) та статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) позивач вважає, що є підстави звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його від імені позичальниці будь-якій особі-покупцеві й отримати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 10 жовтня 2014 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
      4. Мотивував такими обставинами:
      4.1. Позивач направив позичальниці вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором та про добровільне звільнення будинку, що є предметом іпотеки (том 1, а. с.10), але позичальниця вимогу не виконала.
      4.2. У задоволенні позовних вимог слід відмовити через дію на час ухвалення рішення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII(далі - Закон № 1304-VII).
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      5. 3 грудня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2014 року залишив без змін.
      6. Суд апеляційної інстанції вважав висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову обґрунтованим, оскільки на спірні правовідносини поширюються приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позичальниця постійно проживає у будинку, площа якого не перевищує 250 кв. м, не має іншого житла та не давала згоду на відчуження будинку.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 29 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, в якій рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 грудня 2014 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      8. Мотивував ухвалу тим, що суди дійшли помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення у період дії Закону № 1304-VII. Чинність цього закону на час ухвалення рішення є лише підставою для визначення порядку його виконання.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції (новий розгляд)
      9. 29 вересня 2015 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
      10. Рішення суд мотивував так:
      10.1. Позичальниця зобов`язання за кредитним договором належно не виконала, допустила прострочення повернення кредиту та процентів за кредитом. Загальна сума заборгованості позичальниці становить 23 826,43 доларів США, з яких заборгованість: за кредитом - 22 052,29 доларів США, за процентами за кредитом - 602,62 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором - 7,13 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 1 133,10 доларів США.
      10.2. Позивач направив позичальниці передбачену статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушення, яку та отримала 2 листопада 2013 року. Проте доказів виконання цієї вимоги позичальниця суду не надала.
      10.3. Суд застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, про те, що, виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу статей 38 і 39 Закону України «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні статті 39 цього Закону визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 того ж Закону.
      10.4. Згідно з пунктом 24 договору іпотеки для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку початкова ціна цього предмета встановлюється у розмірі, зазначеному у пункті 35.5 вказаного договору (151 500,00 грн). Тобто, ці правила визначення початкової ціни стосуються лише випадків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та не поширюються на спірні правовідносини.
      10.5. Позивач не вказав початкову ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні, визначену відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Зазначення ціни предмета іпотеки є обов`язковим, оскільки ця умова вказана як обов`язкова для реалізації предмета іпотеки за рішенням суду згідно зі статтею 39 зазначеного Закону. Тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в примусовому порядку, а також для виселення відповідачів з будинку.
      10.6. Вимога про виселення є похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому в її задоволенні теж слід відмовити.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      11. 4 липня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог:
      11.1. Звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будинку позивачем з укладенням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю вчинення всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.
      11.2. Відмовив у задоволенні вимоги про виселення відповідачів.
      11.3. Відстрочив виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії Закону № 1304-VII.
      12. Мотивував рішення так :
      12.1. Позичальниця зобов`язання за кредитним договором не виконує, а тому позивач вправі задовольнити вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом звернення стягнення на нього в судовому порядку у визначений іпотекодержателем спосіб.
      12.2. За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 33, статті 36 і частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передання за рішенням суду іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань. Зазначені приписи передбачають задоволення вимог іпотекодержателя «шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачений іпотечним договором».
      12.3. Виконання рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII слід відстрочити. Цей Закон не встановлює, що іпотека припиняється, а передбачає заборону примусового звернення стягнення на житло та є підставою для визначення порядку виконання відповідного судового рішення, а саме для вказівки на те, що це рішення не можна примусово виконати впродовж чинності зазначеного Закону.
      12.4. Суд вважав необґрунтованою вимогу про виселення відповідачів з неповнолітньою дитиною з огляду на приписи частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 176 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 405 ЦК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      13. У липні 2016 року позичальниця звернулась із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      14. 5 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Ухвалу мотивував, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим обраний позивачем спосіб судового захисту порушених прав кредитодавця стосовно виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов`язань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, вказавши, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
      16. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку Верховного Суду України щодо застосування статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах. Мотивує таку потребу тим, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду неоднаково застосовує приписи вказаних статей Закону України «Про іпотеку».
      16.1. Так, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 922/2416/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16.
      16.2. А у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов протилежного висновку, вказавши, що позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який визначений договором іпотеки як позасудовий. Для реалізації зазначеного способу необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя (з огляду на те, що договір іпотеки не передбачає іншого порядку). Тому позивач обрав неналежний спосіб захисту. Проте це не позбавляє можливості відповідно до статей 38 і 39 Закону України «Про іпотеку» звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж той, який визначений договором іпотеки як позасудовий.
      17. На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, наявність протилежних висновків щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах не сприяє єдності правозастосовної практики. У справі № 205/578/14-ц слід застосувати підхід до тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку», аналогічний до того, що вже висловлений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 760/14438/15-ц у постанові від 21 березня 2018 року щодо застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, оскільки сторони у договорі іпотеки у відповідному застереженні передбачили надання іпотекодержателю права від його імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору іпотеки в позасудовому порядку, таке застереження - це позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі та для реалізації якого необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      18. Позичальниця мотивує касаційну скаргу так:
      18.1. Позивач не надав відомостей про початкову ціну предмета іпотеки, не оцінив будинок, що суперечить статтям 38 і 39 Закону України «Про іпотеку», а тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Слід застосувати висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15.
      18.2. Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з розділом V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного у договорі іпотеки (пункт 24 цього договору).
      Відповідно до пункту 29 останнього звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя можна здійснити у позасудовому порядку шляхом : 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; 2) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, зокрема на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному у статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, зокрема отримувати витяг з державного реєстру права власності на нерухоме майно.
      Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є неналежним, оскільки сторони договору іпотеки визначили такий спосіб як позасудовий, що згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку»виключає можливість його застосування у судовому порядку.
      (2) Позиція інших учасників справи
      19. Позивач та інші учасники відзиви на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо змісту понять «спосіб захисту прав та інтересів іпотекодержателя», «підстава звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки», «спосіб задоволення вимог іпотекодержателя»
      20. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
      21. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
      22. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
      23. Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).
      24. З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
      25. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду(стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
      26. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
      27. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 14-20, 57-60 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.
      (1.2) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем
      28. У касаційній скарзі позичальниця зазначила, що сторони у пункті 29 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя через продаж ним від власного імені предмета іпотеки третій особі. Тому, на думку позичальниці, позивач просить захистити його право, яке ніхто не оспорює.
      29. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 5 грудня 2018 року передав справу № 205/578/14-ц до Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду вже відступила у постанові від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц від зазначеного висновку.
      30. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
      31. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 цього Закону).
      32. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
      33. Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
      34. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      35. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку») не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Це означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (див. пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).
      36. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателясторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). Судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону.
      37. Частина перша статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      38. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
      39. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      40. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      41. Позичальниця постійно наголошувала на тому, що у договорі іпотеки сторони передбачили іпотечне застереження з двома визначеними частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки. Натомість позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу позивачем від імені позичальницібудь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».
      42. З огляду на наведені вище висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону України «Про іпотеку», враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду вважає висновки апеляційного суду помилковими. Задовольняючи позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводом касаційної скарги про те, що позивач просить захистити його право, яке ніхто не оспорює.
      43. За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.
      44. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд застосував частину другу статті 16 ЦК України, частину третю статті 33, статтю 36 і частину першу статті 37 Закону України «Про іпотеку» та вважав, що через невиконання позичальницею зобов`язань за кредитним договором у позивача виникло право задовольнити вимоги за рахунок предмета іпотеки, звернувши на нього стягнення шляхом його продажу з укладенням позивачем від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Мотивуючи рішення, апеляційний суд також вказав, що можливим є звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передання за рішенням суду іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      45. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує таке :
      45.1. Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 зазначеного Закону, є двома різними способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.
      45.2. Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
      45.3. На відміну від судового порядку, який за певних умов (див. пункти 61-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц) може бути застосований для реалізації права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання є винятково позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя, регламентованим статтею 37 цього Закону, яка не передбачає можливості визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 369/238-15-ц, пункти 6.1-6.2 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15, пункт 51 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц). Саме тому висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, які зазначив в ухвалі від 5 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, не можна застосувати у справі № 205/578/14-ц.
      45.4. З огляду на викладене апеляційний суд помилково ототожнив передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, регламентований статтею 37 Закону України «Про іпотеку», з правом іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, а також дійшов помилкового висновку про те, що передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки можливе за рішенням суду.
      45.5. Більше того, застосована апеляційним судом стаття 37 згаданого Закону взагалі не регулює правовідносини щодо права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, а саме для реалізації цього права позивач звернувся до суду. Натомість стаття 38 Закону України «Про іпотеку», яку апеляційний суд не застосував, проте котра регламентує право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, не передбачає можливість реалізації цього права від імені іпотекодавця. Тоді як позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені позичальниці, а не від імені іпотекодержателя, договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Незважаючи на вимоги закону, суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив.
      45.6. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця (див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).
      46. У касаційній скарзі позичальниця просить, зокрема, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      47. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зокрема, застосувавши висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15. Мотивував відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки тим, що позивач не вказав початкову ціну предмета іпотеки, визначену відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», тоді як зазначення такої ціни є обов`язковим для реалізації предмета іпотеки за рішенням суду згідно зі статтею 39 цього Закону. Погоджену для звернення стягнення на предмет іпотеки у договорі іпотеки початкову ціну цього предмета суд не взяв до уваги, встановивши, що таке погодження мало місце для випадків застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вимогу про виселення суд вважав похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, у задоволенні цієї вимоги він теж відмовив.
      48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вона відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, вказавши, що у спорах стосовно задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є підставою для скасування такого рішення. Отже, аналогічно саме по собі незазначення позивачем початкової ціни предмета іпотеки не може бути підставою для відмови у позові іпотекодержателя про звернення на підставі рішення суду стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу такого предмета іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві.
      49. З огляду на вказане, враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, немає підстав залишити в силі рішення цього суду щодо відмови у задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      (1.3) Щодо вимоги про виселення відповідачів
      50. У касаційній скарзі відсутні доводи про те, що суди порушили норми права, вирішуючи вимоги позивача про виселення. Однак з огляду на припис частини третьої статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду переглядає рішення судів попередніх інстанцій у цій частині.
      51. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про виселення відповідачів з будинку з огляду на те, що ця вимога є похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, у задоволенні якої суд відмовив.
      52. Ухвалюючи нове рішення та відмовляючи у задоволенні вимоги про виселення відповідачів з неповнолітньою дитиною, апеляційний суд застосував частину четверту статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», частини другу та третю статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтю 176 СК України, статтю 405 ЦК України.
      53. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
      54. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом (частина третя статті 109 Житлового кодексу УРСР).
      55. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
      56. У частині другій зазначеної статті й у частині третій статті 109 Житлового кодексу УРСР встановлений порядок дій іпотекодержателя з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки, у випадку прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі відповідного договору. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
      57. Отже, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору або уклали окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців з житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення.
      58. Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань. Вказаний закон не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання цих рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію вказаного Закону на період його чинності (див. висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 643/2333/15-ц).
      59. Враховуючи неправильне застосування судами норм матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, судові рішення в частині вирішення вимоги позивача про виселення відповідачів з будинку також слід скасувати, відмовивши узадоволенні цієї вимоги з підстав, викладених у цій постанові.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      60. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
      61. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
      62. Зважаючи на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та надану оцінку аргументам позичальниці, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. А тому рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року слід скасувати й ухвалити нове про відмову у позові.
      (2.2) Щодо судових витрат
      63. Позичальниця була звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Документальні підтвердження інших її судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Тому за наслідками перегляду справи підстав для розподілу таких витрат немає.
      Керуючись частиною першою та третьою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суд Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову у позові.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. М. Ситнік
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.
      Джерело: ЄДРСР 85541604
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      04 вересня 2019 року
      м. Київ
      справа № 372/3223/16-ц
      провадження № 61-1432св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідач - ОСОБА_2
      третя особа - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позов мотивовано тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати останньому грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 09 червня 2023 року.
      Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
      В зв`язку з порушення умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 676 013,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 квітня 2016 року еквівалентно 17 442 017,21 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути судовий збір у розмірі 261 630,26 коп.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які б підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та суму нарахованої ним заборгованості.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, з урахуванням постанови апеляційного суду Київської області про виправлення описки від 22 грудня 2017 року про виправлення описки, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
      Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
      У рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 10 червня 2008 року № 10-29/7325 в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 дол. США та має заборгованість у розмірі 17 442 017,21 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом їх продажу ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною предметів іпотеки: житловий будинок - на рівні не нижче за 4 698 219,67 грн, а земельної ділянки - на рівні не нижче за 249 962,13 грн від 10 червня 2008 року відповідно до іпотечного договору № 02-10/2233, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 549 423,55 грн судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січня 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, натомість суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
      Крім того, суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості позичальника, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
      Апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, зважаючи на те, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 23 січня 2009 року, а тому звернувшись до суду з вказаним позовом лише в листопаді 2016 року, позивач пропустив строк позовної давності.
      У березні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказав на те, що доводи касаційної скарги є безпідставним та надуманими, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.
      Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7325, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, строком до 09 червня 2023 року.
      10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 02-10/2233. В іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
      Згідно з розрахунком заборгованості відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, допустив утворення заборгованості, яка становить 676 013,40 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 341 104,62 дол. США.
      15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з листом № 19.301-86/10924 в якому повідомив останньому, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
      Аналогічна вимога 15 жовтня 2013 року була направлена ОСОБА_2 яка згідно із зворотним повідомленням отримала її 26 жовтня 2013 року.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
      За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
      Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
      15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінило строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листом № 19.301-86/10924 в якому запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
      Згідно копією зворотного повідомлення ОСОБА_1 отримав вказаний лист 26 жовтня 2013 року (а. с. 62).
      Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ., в поданих до суду запереченнях на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
      Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на зазначене вище уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам у справі, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.
      Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та виклав резолютивну частину рішення, визначивши спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив.
      У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19 зазначено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).
      За таких обставин, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів, однак апеляційний суд визначив спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив, а саме шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (стаття 367 ЦПК України), обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, постанова апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 рокувідповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
      Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      М. Є. Червинська
      Судді:
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/84343934
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 вересня 2019 року м. Київ
      Справа №372/866/17
      Апеляційне провадження №22-ц/824/4856/2019
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. секретар Луговий Р.В.
      розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Кравченка М.В. 29 вересня 2017 року в м. Обухів, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      В С Т А Н О В И В
      У березні 2017 року позивач ПАТ «Фідобанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи його невиконання відповідачем ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором, виникненням значної заборгованості, просив в судовому порядку в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 523 від 30 травня 2007 року в сумі 137255,69 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ 3702179, 88 грн. звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіною Я.В. і зареєстровано в реєстрі за №4114, встановивши початкову ціну реалізації не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій.
      Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
      Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, а також порушення його права саме ОСОБА_1 , оскільки договір іпотеки з відповідачем не укладався, будь-яких правочинів між цими сторонами щодо спірних правовідносин не укладалось, тому відсутні ознаки невиконання відповідачем своїх цивільно-правових зобов`язань, будь-які заходи позасудового врегулювання спору між сторонами не вживались /т.1 а.с.126-128/.
      Не погодилось із вказаним судовим рішенням ПАТ «Фідобанк», представником подана апеляційна скарга, в якій він зазначає про незаконність рішення як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що при подачі позовної заяви Банк надав всі документи які підтверджують, що ОСОБА_2 , порушив виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, що підтверджується розрахунком заборгованості та копіями письмових вимог банка про погашення заборгованості. Зазначає, що твердження суду про ухилення позивача від встановлення достовірних даних не є вірним, оскільки Банк при подачі позовної заяви надав розрахунок заборгованості та додатки до нього. Вказує, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що вартість предмету іпотеки в наданих суду доказах не визначена, оскільки в забезпечення грошового зобов`язання за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. 30 травня 2007 року, і зареєстрований в реєстрі за №9628. Також зазначає, що суд помилково наголосив на тому, що позивач не довів наявність правових і фактичних підстав для захисту свого права саме у обраний позовом спосіб, оскільки із поданих суду доказів вбачається, що договір іпотеки відповідачем ОСОБА_1 не укладався, оскільки після укладання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, їй перейшли права та обов`язки попереднього іпотекодавця. В свою чергу, виходячи з норм чинного законодавства, Банк залишився іпотекодержателем та у разі невиконання попереднім іпотекодавцем взятих на себе зобов`язань має право вимагати від нового іпотекодавця повного та належного виконання взятих на себе зобов`язань.
      Враховуючи викладене просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити /т.1 а.с154-155/.
      Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Вирішено, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 травня 2007 року у розмірі 137255,69 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитом - 100831,18 дол. США; заборгованості по процентах - 23009,16 дол. США, що еквівалентно в національній валюті згідно курсу НБУ - 3702179,88 грн, звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2013 року, встановивши початкову ціну не нижче звичайних цін на цей вид майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому апеляційним судом зазначено, що до ОСОБА_1 , відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», перейшло право власності на предмет іпотеки та вона набула статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором /т.2 а.с.39-42/.
      Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року постанову Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Скасовуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2018 року суд касаційної інстанції вказав на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що після звернення кредитора із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, у зв`язку з чим апеляційний суд не звернув увагу на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів /т.2 а.с.158-161/.
      При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції, представники позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про задоволення заявлених позовних вимог.
      Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Гук О.О. та представники третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_14 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
      Третя особа Щур Н.Р. в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 371, 372 вважала за можливе розглянути справу за її відсутності.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
      Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
      Позивач ПАТ «Фідобанк» згідно зі статутом є юридичною особою, створеною внаслідок зміни найменування ПАТ «СЕБ БАНК» і є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «СЕБ БАНК», ВАТ «СЕБ БАНК» та АБ «АЖІО» /т.1 а.с.44-49/.
      Між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_2 30 травня 2007 року був укладений Кредитний договір №523, за умовами якого ОСОБА_2 надавався кредит на придбання нерухомого майна в сумі 110500 доларів США, які він зобов'язувався повертати Банку частинами відповідно до графіку платежів за кредитом. Кінцевий строк погашення кредиту був визначений сторонами датою 28 травня 2027 року. В кредитному договорі також зазначено нерухоме майно, що придбається: земельна ділянка площею 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради , продавець ОСОБА_8 . Зазначені в кредитному договорі і предмети іпотеки: 1) земельна ділянка площею 0,5328 га, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Підгірці ; 2 ) земельна ділянка площею 0,1875 га, що знаходиться за адресою: Київська область, с. Підгірці; 3 ) земельна ділянка 0,1105 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради /т.1 а.с.7-21/.
      Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року був задоволений позов ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_2 100831,18 доларів США заборгованості за кредитом, що становить за курсом НБУ 805338,64 грн, 23009,16 доларів США заборгованості по відсоткам, що становить за курсом НБУ 183774,16 грн, 39996,3 грн пені, що разом становить 1029109,1 грн /т.1 а.с.50-52/.
      Згідно з розрахунком наданим стороною позивача боргові зобов`язання ОСОБА_2 залишаються не виконаними, і на час звернення з позовом до суду становить 100831,18 доларів США заборгованості за кредитом, що за курсом НБУ еквівалентно 2719706,31 грн, 36424,51 доларів США заборгованості по відсоткам, що за курсом НБУ еквівалентно 982473,57 грн, що разом становить 3702179,88 грн /т.1 а.с.31-40/. 
      В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором, 30 травня 2007 року між ВАТ «СЕБ БАНК» та ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки №523/2. Відповідно до цього договору, в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, ОСОБА_2 було передано в іпотеку Банку земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради /т.1 а.с.22-27/.
      За договором купівлі-продажу від 30 травня 2007 року ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 1105 кв. м., що розташована на території Української міської ради, Обухівський район, Київська область, кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051 та має цільове призначення для ведення садівництва /т.3 а.с.15/. Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку площею 0,1105 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Української міської ради, кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051 підтверджується також Державним актом ЯЕ №510338 виданим Управлінням земельних ресурсів у Обухівському районі 18 жовтня 2007 року /т.1 а.с.28, 223/.
      Згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності ПП «ТА-експерт-Сервіс» станом на 02 березня 2018 року вартість земельної ділянки 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради, визначена в розмірі 285267 грн /т.1 а.с.209-228/.
      З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна сформованого 24 липня 2017 року щодо об`єкту нерухомості земельна ділянка кадастровий номер: 3223151000:04:022:0051 вбачається, що вказана земельна ділянка 02 вересня 2013 року була зареєстрована за ОСОБА_9 на підставі договору дарування №705 від 14 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирпич Л.В., і в той же день 02 вересня 2013 року було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №4114 від 02 вересня 2013 року посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Головкіна Я.В.. При цьому, відомості про реєстрацію іншого речового права, державну реєстрацію іпотеки, реєстрацію обтяжень та заборон на відчуження відсутні /т.1 а.с.117-120, т.2 а.с.230-231/. 
      З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна формованої 17 лютого 2017 року щодо фізичної особи ОСОБА_2 вбачається, що договір іпотеки №523/2 від 30 травня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. був внесений до відповідних реєстрів 20 березня 2012 року, об`єктом обтяження визначено: невизначене майно земельна ділянка 0,1105 га, розташована на території Української міської ради, Обухівський район, Київська область, кадастровий номер 3223151000:04:022:0051/т.1 а.с.224-225, т. 2 а.с.202-203/.
      Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 02 вересня 2013 року підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 0,1105 га, розташованої на території Української міської ради, Обухівський район, Київська область, кадастровий номер 3223151000:04:022:0051 /т.2 а.с.200-201/.
      Проте, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна сформована 04 червня 2019 року щодо об`єкту нерухомого майна земельна ділянка кадастровий номер 3223151000:04:022:0051 свідчить про те, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_10 на підставі договору дарування №237 від 04 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу. При цьому, відомості про реєстрацію іншого речового права, державну реєстрацію іпотеки, реєстрацію обтяжень та заборон на відчуження відсутні /т.2 а.с.219-220/. Вказані обставини також підтверджуються договором дарування земельної ділянки від 04 квітня 2018 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності сформованого 04 квітня 2018 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:04:022:0051 /т.3 а.с. 65,66/ .
      В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 наголошували на тому, що кредитний договір був укладений з метою придбання земельної ділянки 0,1105 га, кадастровий номер 3223151000:04:022:0013, яка і була передана в іпотеку. Земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:022: 0051 в іпотеку не передавалась, а тому вимоги позивача є безпідставними.
      За даними публічної кадастрової карти земельні ділянки з кадастровим номером 3223151000:04: 022:0013 та 3223151000 :04:022: 0051 мають однакову площу 0,1105 га, знаходяться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради та є сусідніми. Станом на 15 березня 2018 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:022:0051 є ОСОБА_1 , а земельної ділянки 3223151000:04:022:0013 ОСОБА_11 /т.1 а.с.242-243/.
      При новому розгляді справи ухвалою апеляційного суду занесеною до протоколу судового засіданні від 22 липня 2019 року у приватного нотаріуса Щур Н.С. були витребувані матеріали на підставі яких було здійснено посвідчення договору іпотеки №523/2 та здійснені реєстраційні дії щодо реєстрації іпотеки і заборон 20 березня 2012 року. Приватним нотаріусом Щур Н.С. на виконання ухвали суду були надані засвідчені копії договору іпотеки № 523/2 від 30 травня 2007 року та кредитний договір № 523 укладені між ВАТ «СЕБ БАНК» та ОСОБА_2 Згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_12 на купівлю та передачу в іпотеку земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастром номером 3223151000:04:022:0051, яка знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, територія Української міської ради, з витягом про державну реєстрацію цього правочину, а також витяги про реєстрацію заборон та іпотеки від 30 травня 2007 року щодо даної земельної ділянки. Також приватним нотаріусом надано звернення ПАТ «СЕБ БАНК» від 06 березня 2012 року, в якому повідомляється про відсутність даних щодо іпотеки і заборон, які мали бути внесені при укладенні договору іпотеки №523/2 на підставі якого приватним нотаріусом Щур Н.С. 20 березня 2012 року була здійснена реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою /т.3 а.с. 27-60/.
      Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України).
      Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.1 та ч. 6 ст.367 ЦПК України).
      Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
      Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
      Після спливу строків, зазначених у ч.ч. 1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
      Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
      Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.
      Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).
      Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №554/10303/17-ц, від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
      З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку. Проте за час існування спірних договірних відносин, і за час розгляду справи судами власники земельної ділянки неодноразово змінювались, з 04 квітня 2018 року ним є ОСОБА_10 . Позивачем при новому розгляді справи апеляційним судом було заявлено про заміну відповідача, проте вказана заява була залишена без задоволення з огляду на наведені норми процесуального права, які не допускають здійснення зміни відповідача і позовних вимог на стадії розгляду справи апеляційним судом. Зміна власника спірної земельної ділянки, що є предметом спору є суттєвою обставиною, яка унеможливлює вирішення позовних вимог по суті апеляційним судом при новому розгляді справи, так як суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні. Проте наведені судом першої інстанції підстави не можна визнати обґрунтованими. Так, з матеріалів справи вбачається відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем у справі, проте судом не досліджені обставини щодо наявності зобов`язань, що виникають з договору іпотеки укладеного між ВАТ «СЕБ БАНК» і ОСОБА_2 , не здійснено перевірку переходу права власності спірного об`єкту нерухомого майна, не залучені особи на права яких може вплинути судове рішення у вказані справі, зокрема ОСОБА_9 . А отже судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, що є підставою для його скасування. Разом з тим, враховуючи межі заявлених позовних вимог, і визначений позивачем склад учасників справи суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити спір по суті, так як це може вплинути на права осіб, які не беруть участь у розгляді справи. У зв'язку з цим апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволені заявлених позовних вимог.
      Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
      П О С Т А Н О В И В
      Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» - задовольнити частково.
      Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 - скасувати та постановити нове судове рішення.
      Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Надія Романівна про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без задоволення.
      Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
      Суддя-доповідач: В.В. Соколова
      Судді: А.М. Андрієнко
      Н.В. Поліщук
      Повний текст постанови складений 13 вересня 2019 року.
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84273077
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
      07 серпня 2019 року м. Київ
      Справа № 759/9650/19 Головуючий у суді першої інстанції: Ул`яновська О.В.
      № Апеляційного провадження: 22-ц/824/10400/2019 доповідач: Гаращенко Д.Р.
      Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
      головуючого Гаращенка Д.Р.
      суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. 
      при секретарі Гавриленко М.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,
      ВСТАНОВИВ:
      У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус КМНО Тверська І.В. про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна.
      Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вчиняти будь - які дії щодо проникнення до зазначеної квартири; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави( іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування зазначену квартиру; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вселятися та реєструватися в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь - яких третіх осіб в зазначеній квартирі, а також зняття зареєстрованих осіб з реєстрації.
      В обґрунтування заяви посилався на те, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/10615/12423, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 78 409 доларів США зі сплатою 12% річних на термін до 20 березня 2025 року.
      В якості забезпечення виконання зобов`язань, між банком та позивачем було укладено договір іпотеки № 014/10615/2/12423/1, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності від 12 березня 2009 року. 
      В подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя були відступлені на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ».
      26 квітня 2019 року позивачу стало відомо, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір купівлі - продажу квартири, АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В.
      Позивач вважає, відчуження квартири незаконним та безпідставним, яке відбулось всупереч нормам Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Тому, у разі не накладення арешту на спірне майно, ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» буде вчиняти дії, пов`язані з реалізацією майна, набутого ним без достатніх правових підстав.
      Ухвалою Святошинського районного суду від 28 травня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, у решті заяви відмовлено.
      Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , 21 червня 2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
      В обґрунтування апеляційних вимог посилалась на те, що 17 травня 2019 року між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір оренди житла з правом викупу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щвець Р.О.
      25 травня 2019 року, ОСОБА_1 здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів, що підтверджується відповідним актом і на теперішній час, права власності на спірну квартиру належать їй. 
      Судом першої інстанції не було здійснено жодних заходів з метою з`ясування наявності прав інших осіб на спірну квартир.
      Спірна квартира є єдиним житлом з малолітнім ОСОБА_3 , що є інвалідом з дитинства та потребує постійного стаціонарного лікування у відповідних медичних установах м. Києва.
      Твердження суду, що арешт не спричиняє будь - яких збитків власнику є невірним, оскільки позбавлення права ОСОБА_1 зареєструвати за нею право власності на квартиру, призводить до виникнення збитків, що пов`язані з неможливістю реалізувати наміри на отримання позики на лікування дитини з переданням спірної квартири в якості забезпечення.
      Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не взяв до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
      Судом першої інстанції не було зазначено мотивів, з яких він виходив, задовольняючи заяву про забезпечення позову, що призвело до порушення права на справедливий суд та утворило негативні наслідки.
      В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просили ії задовольнити. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, в задоволені заяви про забезпечення позову відмовити. 
      Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити без змін.
      Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
      Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2019 року відкрито підготовче провадження.
      Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири, жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайом, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вселятися в спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам реєструватися в спірній квартирі; забороною спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в спірній квартирі; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою квартиру АДРЕСА_1 .
      Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення позову достатньо такої міри забезпечення як арешт.
      Відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються предмету позову, а тому за наявності наданих позивачем доказів є підстави допускати ймовірність спрямованих відповідачем дій на реалізацію наміру відчужити спірний об`єкт нерухомого майна, чим ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого в майбутньому рішення суду, що зумовлює вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони приватизації квартири,
      Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно з рекомендаціями визначеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядають таку заяву, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
      Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Колегія суддів не приймає доводи апелянта відносно того, вона є орендарем спірної квартири на підставі договору оренди від 17 травня 2019 року укладеному між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» з правом викупу, та 25 травня 2019 року здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів.
      Суд першої інстанції при наявності спору забезпечив позов позивача оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
      Апелянт не є учасником процесу, а тому суд першої інстанції повинен буде вирішити питання щодо ії прав та обов`язків відносно спору та притягнути до участі в справі.
      Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
      Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
      Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
      Повний текст постанови було складено 16 серпня 2019 року.
      Головуючий Д.Р. Гаращенко
      Судді Т.О. Невідома
      А.А. Пікуль
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83869535