ANTIRAID Опубликовано December 4, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 4, 2014 ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 24 листопада 2014 року N 1 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України постановляє: З метою забезпечення однакового і правильного вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів, дати господарським судам такі роз'яснення. 1. Загальні положення 1.1. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних з укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними, виконанням кредитних договорів та забезпеченням виконання зобов'язань за такими договорами, господарські суди повинні керуватися, зокрема, такими актами законодавства України: - Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України); - законами України: "Про банки і банківську діяльність"; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; "Про страхування"; "Про заставу"; "Про іпотеку"; "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI); "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04.11.2010 N 2677-VI); - Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 (далі - Декрет про систему валютного регулювання і валютного контролю); - нормативно-правовими актами Національного банку України, виданими у межах його повноважень згідно із Законом України "Про Національний банк України". 1.2. У вирішенні питань щодо підвідомчості і підсудності справ у спорах, пов'язаних з укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними, виконанням кредитних договорів та забезпеченням виконання зобов'язань за кредитними договорами, господарським судам слід враховувати викладене в постановах пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами і доповненнями; зокрема, підпункт 1.7 пункту 1 і підпункт 4.2.3 підпункту 4.2 пункту 4) та від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (пункт 1). 1.3. У разі участі у справі кількох позивачів та відповідачів, одним з яких є фізична особа, господарські суди мають виходити з того, що справа в частині позовних вимог фізичної особи або до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, господарському суду не підвідомча. У розгляді відповідних позовних заяв суд має застосувати: у вирішенні питання про порушення провадження у справі - положення пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК); після порушення провадження у справі - пункт 1 частини першої статті 80 названого Кодексу. Водночас це не перешкоджає відповідно до статті 27 ГПК залученню фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 1.4. Якщо господарським судом буде встановлено, що кредитний договір укладений фінансовою установою та фізичною особою, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності після укладення такого договору, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки зазначений кредитний договір не є господарським. 2. Укладення, зміна, розірвання та визнання недійсними кредитних договорів 2.1. Кредитний договір вважається укладеним, якщо сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов відповідно до норм чинного законодавства (статті 638, 1054, 1055, 1056 1 ЦК України, статті 180, 345 ГК України). 2.2. У вирішенні спорів про визнання недійсними кредитних договорів господарські суди мають керуватися, зокрема, приписами статей 203, 215, 1048 - 1052, 1054, 1055, 1057 1 ЦК України та статей 207, 208 ГК України, а також враховувати викладене в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". З урахуванням положень частини третьої статті 95 ЦК України, частини четвертої статті 64 ГК України та статті 23 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підписання кредитного договору посадовою особою та скріплення печаткою відокремленого підрозділу банку (що не є юридичною особою) не є підставою для визнання правочину недійсним, - за умови, що відокремлений підрозділ наділено відповідними повноваженнями згідно з установчими документами банку, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено банком, або довіреністю, виданою останнім у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. 2.3. У вирішенні спорів про визнання недійсними кредитних договорів, предметом яких є надання кредиту в іноземній валюті, господарські суди повинні досліджувати, чи отримав банк або інша фінансова установа в установленому порядку ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій. Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України. Використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використанням іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються (абзац другий пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483). Відповідно до приписів статей 1, 5 Декрету про систему валютного регулювання і валютного контролю надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно з підпунктом "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету у разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Водночас господарським судам слід брати до уваги, що пунктом 1.5 вказаного Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк; ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. 2.4. У разі визнання кредитного договору недійсним господарським судам слід керуватися приписами статей 216, 1057 1 ЦК України щодо правових наслідків недійсності такого договору та за заявою сторони визначати грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю з урахуванням сплачених позичальником сум основного зобов'язання, відсотків за користування кредитними коштами, комісійних винагород банку тощо. 2.5. Розглядаючи справи у спорах про зміну або розірвання кредитних договорів, позовні вимоги в яких обґрунтовані статтями 633, 634 ЦК України, господарським судам слід враховувати таке. Кредитні договори не можна віднести до публічних договорів у розумінні статті 633 ЦК України (якою, зокрема, передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів), оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку банку або іншої фінансової установи встановлювати у кредитних договорах однакові умови для всіх позичальників. Віднесення кредитних договорів до договорів приєднання за тією ознакою, що позичальник позбавлений можливості запропонувати свої умови договору, можливе у разі укладення такого договору між банком (іншою фінансовою установою) та фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності. При цьому предметом такого договору є споживче кредитування. Однак справи у спорах, що виникають під час виконання таких кредитних договорів, за своїм суб'єктним складом не підвідомчі господарським судам. 2.6. Зміна економічної ситуації та коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору та не можуть бути підставами для зміни чи розірвання кредитного договору, оскільки це не є істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України. 2.7. Вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056 1 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника. У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 ЦК України. 2.8. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним. 3. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання кредитних договорів 3.1. У вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України господарські суди повинні враховувати, що ці правові норми підлягають застосуванню лише щодо процентів, які нараховані як неустойка, і не можуть бути застосовані до процентів за кредитним договором, передбачених статтями 1054, 1056 1 ЦК України, оскільки проценти за кредитним договором є платою за користування кредитом, а не штрафними санкціями. 3.2. У розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. У силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права. 4. Забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 4.1. Порука 4.1.1. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому. З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 ЦК України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем. За загальним правилом, волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки не є обов'язковим, а відтак у силу статей 203, 215, 553 ЦК України відсутність згоди боржника не є підставою для визнання недійсним договору поруки, укладеного поручителем та кредитором боржника. Водночас господарським судам слід виходити з того, що з урахуванням частини другої статті 556 та пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов'язанні. Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. 4.1.2. Обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений умовами договору поруки та узгоджений з умовами кредитного договору. Якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним. 4.1.3. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). Якщо в договорі поруки передбачено субсидіарну відповідальність поручителя, то господарським судам необхідно виходити з того, що кредитор зобов'язаний спочатку пред'явити вимогу до боржника, а у разі незадоволення цієї вимоги боржником вправі вимагати виконання зобов'язання від поручителя. У розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Разом з тим, якщо кредитор подав позов до поручителя, то останній відповідно до абзацу першого частини першої статті 555 ЦК України зобов'язаний подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. У разі відсутності клопотання поручителя суд у порядку статті 27 ГПК за власною ініціативою вирішує питання про залучення до участі у справі боржника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. 4.1.4. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина третя статті 554 ЦК України). Ця норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли з декількох договорів поруки, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таку поруку не можна вважати їхньою спільною. Таким чином, порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука). 4.1.5. У розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 ЦК України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено. У разі невизнання кредитором припинення поруки згідно із статтею 559 ЦК України поручитель має право звернутися до господарського суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена. 4.1.6. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. ЦК України не віднесено до підстав припинення зобов'язання закінчення строку дії договору. Відтак припинення строку дії основного договору, забезпеченого порукою, не є підставою припинення поруки. Зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов'язанням. Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо. Господарські суди мають враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди. Не є збільшенням основного зобов'язання надання чергового траншу за договором про відкриття кредитної лінії, що забезпечений договором поруки. У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із статтею 559 ЦК України. 4.1.7. Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору). Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором). 4.1.8. У застосуванні статті 559 ЦК України слід враховувати, що ця норма не поширюється на правовідносини майнової поруки (застави), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання. Застава регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та Законами України "Про іпотеку" і "Про заставу". Підстави припинення майнової поруки безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного законодавства, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, - незалежно від ступеню їх подібності. 4.1.9. Припинення юридичної особи - позичальника у зв'язку з її ліквідацією є підставою для припинення поруки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припинилося. 4.2. Гарантія 4.2.1. Згідно зі статтями 563, 565 ЦК України обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умов порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності хоча б однієї з цих умов відповідальність гаранта не настає. 4.2.2. З урахуванням вимог частини першої статті 200 ГК України надання гарантії здійснюється виключно у письмовій формі з дотриманням приписів статей 203, 205, 207, 208 ЦК України. У силу статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання шляхом надання гарантії, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Разом з тим, вирішуючи питання щодо недійсності банківської гарантії, господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 3 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 639, та в Уніфікованих правилах для гарантій, розроблених Міжнародною торговельною палатою, якими встановлено обов'язкові реквізити (правила) для гарантії, що надається банками на користь бенефіціарів. 4.2.3. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема, і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання (стаття 562 ЦК України). Якщо в основному договорі не зазначено всіх істотних умов зобов'язання, забезпеченого гарантією, ця обставина не є підставою для оспорювання гарантії. Обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає лише за умов порушення боржником забезпеченого гарантією зобов'язання та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із цих умов відповідальність гаранта не настає. Відповідно до приписів статті 561 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором (бенефіціаром) припиняється з визначеного в гарантії строку, на який вона видавалася. При цьому слід враховувати, що норми ЦК України не пов'язують між собою строк гарантії і строк основного зобов'язання, яке забезпечується гарантією. 4.2.4. З урахуванням положень статті 5 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право надавати гарантії та встановлювати сплату відсотків, нарахованих в іноземній валюті за умовами договору банківської гарантії. Надання гарантії та сплата відсотків, нарахованих в іноземній валюті за умовами договору банківської гарантії, не потребує індивідуальної ліцензії. Статтею 567 ЦК України встановлено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Відповідно до пункту 18 розділу I зазначеного Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу комісійна винагорода від резидентів має утримуватися уповноваженими банками лише в національній валюті. 4.3. Застава (іпотека) 4.3.1. Застава як окремий спосіб забезпечення зобов'язання регулюється параграфом 6 глави 49 ЦК України, законами України "Про заставу", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про іпотеку", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно до статті 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча вимога, що не суперечить законодавству України. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. При цьому застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Перелік істотних умов договору застави визначено статтею 584 ЦК України, а також статтями 12 та 41 Закону України "Про заставу". Статтею 575 ЦК України передбачено окремі види застав, зокрема іпотеку (застава нерухомого майна) та заклад (застава рухомого майна). Договори застави майнових прав є способом забезпечення виконання зобов'язання та не передбачають заміну кредитора у зобов'язанні. 4.3.2. Договір застави має бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, речі, на які законом поширено режим нерухомого майна, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації, договір застави має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Сторонами може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим відповідно до законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін. У разі недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення договору застави право застави в силу статті 585 ЦК України та статті 16 Закону України "Про заставу" не виникає. 4.3.3. Реєстрація застави рухомого майна здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше (частина п'ята статті 18 Закону України "Про заставу"). Разом з тим, слід враховувати, що реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (частина друга статті 16 Закону України "Про заставу"). Недотримання вимог нормативних актів щодо реєстрації застави не може бути підставою для визнання відповідного договору недійсним. У такому разі заставодержатель незареєстрованої застави позбавлений права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі й права звернення стягнення на це майно переважно перед іншими заставодержателями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі. 4.3.4. Господарським судам необхідно враховувати, що в разі якщо договір застави не обмежений одним предметом застави, то всі предмети застави повинні бути індивідуалізовані, тобто визначені не лише їх видові ознаки, але й індивідуальні характеристики. Виходячи з правової природи коштів, що знаходяться на рахунках у банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей. Водночас питання про заставу таких коштів може вирішуватися згідно з нормами розділу V Закону України "Про заставу", якими визначено правове регулювання правовідносин щодо застави майнових прав. 4.3.5. З огляду на приписи статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1 та 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Майновий поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням в тому обсязі, в якому він сам виконав вимоги кредитора. 4.3.6. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників (стаття 578 ЦК України, частина перша статті 6 Закону України "Про заставу"). Оскільки відповідно до статті 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, що є предметом застави, також має бути оформлена письмово, наприклад, шляхом підписання договору всіма співвласниками або уповноваженими ними особами. Слід враховувати, що в силу частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку" згода співвласників має бути нотаріально посвідченою. Якщо ж один чи декілька співвласників цього майна такої згоди не дають, заставодавець не позбавлений права звернутися на підставі статті 364 ЦК України до суду з вимогою про виділ своєї частки із спільного майна з метою подальшої передачі її у заставу. У разі якщо майно, що перебуває у спільній власності, передано в заставу без згоди всіх співвласників, то відповідний договір може бути визнаний господарським судом недійсним за позовом будь-кого із співвласників майна, права та охоронювані законом інтереси якого порушено. 4.3.7. Частина перша статті 27 Закону України "Про заставу" передбачає збереження застави в разі переходу предмета застави у власність іншої особи. При цьому судам слід враховувати, що застава зберігає силу і у випадку переходу предмета застави у повне господарське відання іншої особи та у випадках заміни заставодавця правонаступником з підстав, передбачених законом. Водночас у разі примусового продажу заставленого майна застава припиняється (абзац п'ятий статті 28 Закону України "Про заставу"). Застава зберігає свою силу незалежно від того, чи знала особа, до якої перейшло майно або майнові права, що складають предмет застави, про існування права застави третіх осіб на таке майно. Якщо особі не було відомо про існування застави, дана обставина має значення для правовідносин між цією особою і заставодавцем. Зокрема, відповідно до приписів статті 659 ЦК України невиконання заставодавцем під час укладення договору купівлі-продажу обов'язку попередити покупця про існування права застави третіх осіб на товар, що продається, дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору. 4.3.8. За змістом частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України "Про заставу" та частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку" відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Договір про відчуження заставленого майна, укладений з порушенням цих правових норм, може бути визнаний господарським судом недійсним згідно зі статтею 215 ЦК України. Договір застави може бути визнаний недійсним за позовом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй на праві власності чи повного господарського відання і довела цю обставину. Якщо предмет застави є індивідуально визначеним майном, відповідна вимога може бути поєднана з вимогою про повернення цього майна з чужого незаконного володіння (заставодавця чи заставодержателя) на підставі статті 387 ЦК України. У разі переходу права власності на предмет застави до заставодержателя від заставодавця, який не мав права власності на відповідне майно, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених статтею 388 ЦК України. 4.3.9. Статтею 588 ЦК України та статтею 18 Закону України "Про заставу" передбачено можливість наступної застави вже заставленого майна. У зв'язку з цим задоволення вимог заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, можливе лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. У разі якщо у провадженні господарського суду одночасно є дві чи більше справ зі спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок цього майна (статті 19, 20 Закону України "Про заставу"), предметом яких є одне й те саме майно, то незалежно від дати надходження відповідних позовів господарський суд повинен насамперед розглянути справу, позивачем у якій є попередній заставодержатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого майна, а у решті справ до її вирішення по суті зупинити провадження на підставі частини першої статті 79 ГПК. Якщо ж позов подано лише наступним заставодержателем, а попередній заставодержатель не вступив у справу у передбаченому статтею 26 ГПК порядку, то господарський суд до прийняття рішення у справі може за власною ініціативою на підставі статті 27 ГПК вирішити питання про залучення попереднього заставодержателя до участі у справі як третьої особи на стороні позивача. 4.4. Звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) 4.4.1. У розгляді справ у спорах про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) господарським судам слід враховувати таке. Відповідно до приписів статей 589, 590 ЦК України, частини першої статті 20 Закону України "Про заставу", частини першої статті 12 та частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" заставодержатель (іпотекодержатель) має право звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом. Договором або законом можуть бути передбачені й інші підстави, за наявності яких заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави (наприклад, частиною другою статті 20, частиною другою статті 46 Закону України "Про заставу", частиною другою статті 33 Закону України "Про іпотеку"). Частиною першою статті 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно може бути здійснено також за рішенням третейського суду та на підставі виконавчого напису нотаріуса. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємствачи підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій якого є у державній власності, може бути здійснене лише на підставі судового рішення (частина шоста статті 20 Закону України "Про заставу"). Договори, укладені з порушенням цієї вимоги, повинні визнаватися недійсними згідно зі статтею 215 ЦК України. Господарським судам слід враховувати, що спеціальним законом щодо правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна є Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження визначено статтею 26 цього Закону. 4.4.2. У застосуванні приписів статей 33, 37, 38 Закону України "Про іпотеку" господарським судам необхідно мати на увазі таке. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку"). У разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи статті 35 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Проте ненадіслання іпотекодержателем іпотекодавцю відповідної вимоги не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав. Відсутність попереднього повідомлення іпотекодавця не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону України "Про іпотеку"). 4.4.3. Якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки. З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із статтею 41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи. У випадку застосування процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, навіть за наявності згоди сторін щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, початкова ціна такого продажу повинна бути встановлена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, оскільки відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу не може бути нижчою за 90 відсотків вартості майна, визначеної шляхом його оцінки. 4.4.4. У разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання. Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Господарським судам слід також враховувати, що виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання. Разом з тим, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно. 4.4.5. Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), у разі порушення справи про банкрутство боржника має здійснюватися в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI). 4.4.6. Розглядаючи позовні вимоги іпотекодержателя щодо звернення стягнення на реконструйований (добудований) предмет іпотеки, господарським судам необхідно враховувати приписи частини третьої статті 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі та була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. * * * 5. Визнати таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 06.10.94 N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів" (з подальшими змінами і доповненнями). 6. Визнати, що викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 N 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" (з подальшими змінами та доповненнями) враховується господарськими судами у розгляді справ у частині, що узгоджується з чинним законодавством України та цією постановою. Голова Вищого господарського суду України Б. Львов Секретар пленуму Вищого господарського суду України Л. Рогач http://vgsu.arbitr.gov.ua/files/pages/ppVGSU_24112014_1.pdf 2014-11-24 Постанова ВГСУ.pdf Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Mira Опубликовано December 4, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 4, 2014 Кредитні договори не можна віднести до публічних договорів у розумінні статті 633 ЦК України (якою, зокрема, передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів), оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку банку або іншої фінансової установи встановлювати у кредитних договорах однакові умови для всіх позичальників. меня эта цитатка интересует. Таки почему, у всех банков есть правила кредитования, которые публичны, печатаются на сайтах, и к которым присоединяются споживачи подписывая договор, и которые одинаковы для всех Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
у.zaporozhskiy Опубликовано December 4, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 4, 2014 меня эта цитатка интересует. Таки почему, у всех банков есть правила кредитования, которые публичны, печатаются на сайтах, и к которым присоединяются споживачи подписывая договор, и которые одинаковы для всех Если нет обязанность, то не значит, что нет права. Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
НБ Украины Опубликовано December 4, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 4, 2014 ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 24 листопада 2014 року N 1 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України постановляє: З метою забезпечення однакового і правильного вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів, дати господарським судам такі роз'яснення. 1. Загальні положення 1.1. У розгляді справ зі спорів, пов'язаних з укладенням, зміною, розірванням, визнанням недійсними, виконанням кредитних договорів та забезпеченням виконання зобов'язань за такими договорами, господарські суди повинні керуватися, зокрема, такими актами законодавства України: - Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України); - законами України: "Про банки і банківську діяльність"; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"; "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; "Про страхування"; "Про заставу"; "Про іпотеку"; "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI); "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04.11.2010 N 2677-VI); - Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 (далі - Декрет про систему валютного регулювання і валютного контролю); - нормативно-правовими актами Національного банку України, виданими у межах його повноважень згідно із Законом України "Про Національний банк України". ... 2. Укладення, зміна, розірвання та визнання недійсними кредитних договорів ... 2.3. У вирішенні спорів про визнання недійсними кредитних договорів, предметом яких є надання кредиту в іноземній валюті, господарські суди повинні досліджувати, чи отримав банк або інша фінансова установа в установленому порядку ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій. Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України. Використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використанням іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються (абзац другий пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483). Відповідно до приписів статей 1, 5 Декрету про систему валютного регулювання і валютного контролю надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно з підпунктом "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету у разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Водночас господарським судам слід брати до уваги, що пунктом 1.5 вказаного Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк; ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. ... Голова Вищого господарського суду України Б. Львов Секретар пленуму Вищого господарського суду України Л. Рогач http://vgsu.arbitr.gov.ua/files/pages/ppVGSU_24112014_1.pdf В п.1 постанови ВССУ № 5 від 30.03.12 не вказаний Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки. При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України». http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2012_rik.html Что уже сделано: 1. В спорах с банками по кредитным договорам уже применяется п.6 ч.1 ст.4 Закону Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании финансовых услуг». Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123535 Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, ... Справа №484/3948/14-ц 12.11.2014 12.11.2014 12.11.2014 Провадження №22-ц/784/3117/14 Провадження № 22ц/784/3117/14 Головуючий у 1-ї інстанції Літвіненко Т.Я. Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. У Х В А Л А Іменем України 12 листопада 2014 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого: Колосовського С.Ю., суддів: Ямкової О.О., Локтіонової О.В., при секретарі: Шпонарській О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ «ПРИВАТБАНК») на ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ПРИВАТБАНК» про визнання дій незаконними і кредитний договір нікчемним, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконним збільшення з 1 вересня 2014 року процентної ставки за кредитним договором, укладеним між сторонами 18 лютого 2008 року, а договір про відкриття та обслуговування кредитної картки з кредитним лімітом 500 грн.. 00 коп. - нікчемним. Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 р. за позовом ОСОБА_2 відкрито провадження та слухання справи призначено на 10 жовтня 2014 р.. ПАТ «ПРИВАТБАНК» подав на зазначену ухвалу судді апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу передати за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. В обґрунтування скарги апелянт посилається на порушення позивачем правил підсудності, на яке, за його думкою, суддя увагу не звернув. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали заяви і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відкриваючи провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2, суддя виходив з того, що вона пред'явлена за зареєстрованим місцем проживання позивача, який має право на вибір підсудності. З такими висновками слід погодитися. Так, за змістом ст. 109 ЦПК України, яка носить загальний характер, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Альтернатива цьому правилу виписана в ч. 5 ст. 110 ЦПК України, якою передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Право вибору між кількома судами, яким підсудна ця справа належить позивачеві. Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, у зв'язку з чим на вказані спори розповсюджується положення ч. 5 ст. 110 ЦПК України, яке передбачає право споживача звертатися з позовом до суду за зареєстрованим місцем свого проживання. Із копії паспорту ОСОБА_2 (а.с.6) вбачається, що зареєстрованим місцем перебування позивача є АДРЕСА_1 У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 мав право пред'явити позов як за місцем знаходження відповідача - юридичної особи, так і за своїм місцем постійного перебування, та він зробив вибір на користь свого місця проживання, подав позов до належного суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали судді. Керуючись статтями 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити, а ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41341000 До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року. Справа № 127/1988/14-ц Провадження № 2/127/5448/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2014 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі : головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі Підвисоцькій О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - Встановив: ПАТ «Дельта Банк» звернулось в суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором. Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів. Згідно п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту. Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Однак зобов'язання не виконуються, у зв'язку з чим станом на 13.12.2013 рік наявна заборгованість у сумі 418045,65грн., з яких: 394115,65грн. - сума заборгованості за кредитом, 23930грн. - сума заборгованості за відсотками. В зв'язку з тим, що відповідач не виконує належним чином умов кредитного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 418045,65грн. та судовий збір в розмірі 3654грн. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, за обставин викладених в позові. Просила позов задовольнити. Представники відповідачів в судовому засідання позов не визнали, заперечили щодо його задоволення. Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав. При розгляді справи судом встановленні наступні факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року (а.с. 6-15). Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором. Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів. Відповідно до п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту. Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року (а.с.34-35), згідно умов якого відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Згідно довідки від 13.12.2013року заборгованість по кредитному договору №0101/0908/02-219 від 03.09.2008року станом на 13.12.2013 року складає 52301,47 доларів США, що еквівалентно 418045,65грн., з яких: 49307,6доларів США, що еквівалентно 394115,65 грн. - тіло кредиту, 2993,87доларів США, що еквівалентно 23930грн. - відсотки (а.с.38). 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.46-56). Відповідно до преамбули договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Сведбанк» загальна купівельна ціна даного договору становить 908883404,01грн. При цьому, п.3.1 вказаного вище договору визначено, що 90000000,00грн. покупець - ПАТ «Дельта Банк» сплатив продавцю 08.05.12року, а решту мав сплатити у дату підписання(25.05.12),шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця, зазначений у п.13 вказаного договору. А відтак, договір купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 має ознаки договору факторингу та на нього розповсюджуються норми ст.ст. 1077-1086 ЦК України. Згідно ст. 1077ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Як вбачається з витягу договору, наданого позивачем до матеріалів справи, преамбула даного договору передбачає, що продавець (ПАТ «Сведбанк») бажає продати, а покупець (ПАТ «Дельта Банк») бажає купити права вимоги за винагороду та на умовах, визначених цим договором. Таким чином, даний договір за правилами ст.1077 ЦК України носить ознаки договору факторингу, але всупереч вимогам ст.1077 ЦК України, позивачем до матеріалів справи не було надано доказів проведення оплати за відступлене право вимоги. Наданий позивачем витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не є належним доказом в розумінні ст.ст.57, 58 ЦПК України, оскільки не відповідає вимогам ст.77 Закону України «Про нотаріат» та п.5.3 ч.5 гл.7 Положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.12року, відповідно яких «…при виготовленні виписки з багатосторінкового документа, обов'язково відтворюється текст першої і останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується», а тому, суд прийшов до висновку, що наданий позивачем до матеріалів справи вказаний вище витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не може бути належним доказом, так як суперечить вимогам, встановлених законом. Згідно ату приймання-передачі кредитних файлів № 26, ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» лише кредитний договір, а договір поруки та іпотеки не був предметом передачі, а відтак, у ПАТ «Дельта Банк» відсутнє право вимоги до поручителя ОСОБА_2, яку останній визначив солідарним відповідачем та боржником. Крім того, приймаючи до уваги, що вищезазначений договір носить ознаки договору факторингу, то на дані правовідносини розповсюджується дія ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно якої до фінансових послуг належить операції з факторингу. Згідно ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Відповідно до п.п.1.2 розпорядження №231 від 03.04.09р.Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. З викладених норм закону вбачається, що позивач, в порушення вказаних вимог, пред'являє вимоги, як фактор до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а не суб'єктів господарювання. Аналогічна позиція щодо права вимоги фактора лише до боржників - суб'єктів господарювання також найшла своє відображена в ухвалі ВССУ від 18.12.13року у справі №6-43353св13 та відповідає положенням ст.2 Конвенції України «Про міжнародний факторинг» від 28.05.88року. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено розмір заборгованості та не доведено характер правовідносин, які склались у останнього з ПАТ «Сведбанк». За правилами ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена сума грошової вимоги, яка підлягає виконанню. З повідомлення про відступлення від 06.06.12року № SDP/25052012-00143/1, вбачається, що позивачем направлене на адресу боржника ОСОБА_1, повідомлення в порушення вимог ст.1082 ЦК України, оскільки дане повідомлення не містить суми грошової вимоги, яка передається. Крім того, всупереч вимогам вказаної вище норми матеріального права та п.4.8 договору купівлі-продажу права вимоги, Банками не було направлено повідомлення про відступлення права вимоги на адресу поручителя - ОСОБА_2, а відтак, суд прийшов до висновку, що до позивача не перейшло право вимоги стягнення боргу з ОСОБА_2 Як вбачається з кредитного договору, останній було укладеного 03.09.08року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на отримання кредиту в іноземній валюті - доларах США. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За умовами положень Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.93року НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року. З викладеного вбачається, що кредитний договір № 0101/0908/02-219 від 03.09.08року укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений в період відсутності у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, та, як наслідок, кредитний договір №0101/0908/02-219 від 03.09.08 є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання», ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність регулювання ринків фінансових послуг». В силу норм ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. В такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу статей 58,59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК). Судом встановлено, що представником позивача не надано належних доказів у підтвердження своїх позовних вимог. Враховуючи викладене, зважаючи на положення ст. 212, ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі. На підставі викладено, керуючись ст. ст. 215, 533, 1077, 1082 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно ст. ст. 10, 57, 58, 59, 60, 212, 215-218 ЦПК України, суд - вирішив: В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40968292 Коли був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”? Коли був прийнятий Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»? Кредитний договір – це розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик чи надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123532 Банківський вклад – це лише залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб чи залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123545 1 Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
НБ Украины Опубликовано December 5, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 5, 2014 Ув. комрад НБ Украины, Вы не могли бы свою глубокую мысль в более сжатом виде подать? Способность видеть сквозь стену зависит от длины сверла!))) И кто был прав по поводу ПАТ «ОТП банк»: Апелляционный суд г.Киева 27 октября 2010 года или Верховный Суд Украины 21 марта 2011 года? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2451&page=4#entry120903 Правда в п.6 ч.1 ст.4 Закона Украины "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг". Почему эта правда отсутствует в постановлении Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел №5 от 30.03.12? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123164 п.6 ч.1 ст. 4 закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: «Фінансовими вважаються такі послуги:…Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту»; http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry122569 ПАТ «ОТП Банк» є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій з надання коштів в іноземній валюті у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, з 05.10.2011 року на підставі генеральної ліцензії. … Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються чи ні? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=39#entry120909 Пирамида - выплата процентов по валютным вкладам, которые не были учтены в кассе, за счет неучтенных платежей по псевдовалютным кредитам. Не являются ли данные платежи аналогичными вкладами, если реально валютный кредит не выдавался? … Когда Вы поймете, что все недобросовестные банки по валютным кредитам до сих пор остаются должниками в обязательстве по выдаче кредита наличной иностранной валютой, то с легкостью выйдете из "финансовой пирамиды" (вклады в иностранной валюте) и увидите ее. Вы не сможете увидеть реальные масштабы данной "финансовой пирамиды" до тех пор, пока находитесь в ней (заметьте, добровольно). http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=297#entry119083 Ледник начнет таять только тогда, когда "заемщики" по псевдовалютным кредитам поймут, что они не заемщики по кредитам в иностранной валюте, а вкладчики по валютным вкладам. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6956#entry118348 Позов про захист прав споживачів від нечесної підприємницької практики банка та про визнання права не виконувати неіснуючі зобов’язання за неукладеним кредитним договором №_____ від ___________ (безгрошове зобов’язання) http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=294#entry117759 Валютные кредиты в Украине – это безденежные операции. Легче поверить в выдачу кредита гривной и покупку валюты (если была в этом необходимость), чем в существование валютного кредита без надлежащих подтверждающих документов. Каждый недобросовестный банк пытался по-своему имитировать выдачу валютного кредита. Или в ином случае, в недобросовестном банке были и есть неучтенные вклады и соответственно - неучтенные кредиты. У Вас иное мнение? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=292#entry117428 Что у Вас записано в договоре купли-продажи квартиры? Вы ее купили за гривны или за доллары США? Если в договоре купли-продажи написаны гривны, то значит Вы получили кредит в национальной валюте, а не в долларах США? Да, правильно, Вы обязаны были банку отдать ровно столько гривен, сколько указано в договоре купли-продажи. Почему? Да потому, что Вы ничем не отличаетесь от заемщика-соседа, который взял кредит в этом же банке, но в национальной валюте, и у него такой же договор купли-продажи квартиры как и у Вас: «Продавец получил от покупателя _______ грн до подписания данного договора купли-продажи …». А доллары банк от Вас получал необоснованно. Вот и все. … Чем отличается продажа валюты на межбанковской валютной бирже от внутрибанковского обмена валюты банка? Чем отличается кредит в иностранной валюте от кредита в национальной валюте с последующей покупкой иностранной валюте (если реально была покупка)? Вы вышли из банка с наличной иностранной валютой, полученной по валютному кредиту или по гривневому кредиту, а банк гривну потом обменял на валюту и Вам ее отдал со словами: «Вот Вам валютный кредит»? Так валютный кредит или гривневый кредит? И Вы до сих пор верите в существование валютного кредита? А те, кто валюту в руках не держал, значит они получили только гривневый кредит? Но почему и Вы и они приносят добровольно валюту по платежам «псевдовалютных» кредитов? Кто виноват? Недобросовестный банк или ленивый и неграмотный «заемщик»? … А для чего Вам практика ВСУ? ВИСТУП Голови Верховного Суду України Ярослава Романюка на засіданні круглого столу щодо впливу реформи судової влади України на забезпечення єдності судової практики 09.07.2014 … Насамперед, невідповідність рішення суду обов’язковому правовому висновку Верховного Суду України повинна вже сама по собі бути підставою для оскарження цього рішення чи то в апеляційному, чи у касаційному порядку. Верховний Суд України повинен розглянути одну справу в певному спорі та зробити правовий висновок, а судова система зобов’язана відреагувати на цей висновок і внутрішніми механізмами спрямувати судову практику в те русло, яке визначив Верховний Суд України. Невиправдано, щоб Верховний Суд України, найвища судова установа держави, був переобтяжений розглядом справ-клонів, абсолютно однотипних, вкотре висловлюючись щодо одного й того самого обов’язкового правового висновку. … Правова позиція (постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року № 6-79цс12) Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=11#entry112772 Вы готовы подать иск о применении правовых последствий недействительности ничтожного гривневого кредитного договора? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=304#entry120404 Вам банк-субъект первичного финансового мониторинга выдал кредит в национальной валюте для расчетов по договору купли-продажи (целевое использование кредита)? Или Вы до сих пор верите в то, что Вам банк-субъект первичного финансового мониторинга без генеральной лицензии на осуществление валютных операций на валютном рынке Украины в соответствии с п.6 ст.4 закона Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании рынка финансовых услуг», которую он получил только в 2011 году, реально выдал кредит в иностранной валюте для расчетов по договору купли-продажи без нарушения ст.32 Закона Украины «О национальном банке Украины» (выпуск и оборот на территории Украины иных денежных единиц)? Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
НБ Украины Опубликовано December 5, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 5, 2014 Понятно, ликбез для тугодумов. Вы прописные истины разложили, но суть в чем? В Вашем случае иск о применении правовых последствий недействительности ничтожного гривневого кредитного договора и есть то самое «сверло», которое позволит увидеть сквозь стену из бумаг по названием "валютный кредит", предоставленных недобросовестным банком. А если и повезет, то банк сам подаст заявление о применении исковой давности и откажется от Ваших денег. Все просто, если правильно применять ст.1055 ГК Украины. Юристы предупреждали экономистов недобросовестных банков: "Не балуйтесь с "валютными кредитами", иначе получите в итоге ничтожный гривневый кредитный договор". З огляду на вищенаведене, позивач вважає кредитний договір про надання позивачу відповідачем кредиту в розмірі 49 668 47,18 таким, що суперечить нормам чинного законодавства та просить суд застосувати правові наслідки недійсності нікчемного правочину. … Судом встановлено, що правочин, який позивач вважає нікчемним та просить суд застосувати до нього наслідки недійсності, було вчинено 18.07.2008 р., що підтверджується меморіальним ордером № 21922. Як вбачається з ч. 3 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27862633 Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
doroshal Опубликовано December 5, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 5, 2014 В п.1 постанови ВССУ № 5 від 30.03.12 не вказаний Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки. При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України». http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2012_rik.html Что уже сделано: 1. В спорах с банками по кредитным договорам уже применяется п.6 ч.1 ст.4 Закону Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании финансовых услуг». Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123535 Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, ... Справа №484/3948/14-ц 12.11.2014 12.11.2014 12.11.2014 Провадження №22-ц/784/3117/14 Провадження № 22ц/784/3117/14 Головуючий у 1-ї інстанції Літвіненко Т.Я. Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. У Х В А Л А Іменем України 12 листопада 2014 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого: Колосовського С.Ю., суддів: Ямкової О.О., Локтіонової О.В., при секретарі: Шпонарській О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ «ПРИВАТБАНК») на ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ПРИВАТБАНК» про визнання дій незаконними і кредитний договір нікчемним, В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2014 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ПРИВАТБАНК» про визнання незаконним збільшення з 1 вересня 2014 року процентної ставки за кредитним договором, укладеним між сторонами 18 лютого 2008 року, а договір про відкриття та обслуговування кредитної картки з кредитним лімітом 500 грн.. 00 коп. - нікчемним. Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 р. за позовом ОСОБА_2 відкрито провадження та слухання справи призначено на 10 жовтня 2014 р.. ПАТ «ПРИВАТБАНК» подав на зазначену ухвалу судді апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу передати за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. В обґрунтування скарги апелянт посилається на порушення позивачем правил підсудності, на яке, за його думкою, суддя увагу не звернув. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали заяви і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відкриваючи провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2, суддя виходив з того, що вона пред'явлена за зареєстрованим місцем проживання позивача, який має право на вибір підсудності. З такими висновками слід погодитися. Так, за змістом ст. 109 ЦПК України, яка носить загальний характер, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Альтернатива цьому правилу виписана в ч. 5 ст. 110 ЦПК України, якою передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Право вибору між кількома судами, яким підсудна ця справа належить позивачеві. Згідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», п. 6 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг, в тому числі і фінансових, та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Надання коштів у позику з відкриттям банківського кредитного рахунку є видом фінансової послуги, у зв'язку з чим на вказані спори розповсюджується положення ч. 5 ст. 110 ЦПК України, яке передбачає право споживача звертатися з позовом до суду за зареєстрованим місцем свого проживання. Із копії паспорту ОСОБА_2 (а.с.6) вбачається, що зареєстрованим місцем перебування позивача є АДРЕСА_1 У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 мав право пред'явити позов як за місцем знаходження відповідача - юридичної особи, так і за своїм місцем постійного перебування, та він зробив вибір на користь свого місця проживання, подав позов до належного суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали судді. Керуючись статтями 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити, а ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41341000 До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року. Справа № 127/1988/14-ц Провадження № 2/127/5448/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2014 року Вінницький міський суд Вінницької області в складі : головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі Підвисоцькій О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - Встановив: ПАТ «Дельта Банк» звернулось в суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором. Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів. Згідно п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту. Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Однак зобов'язання не виконуються, у зв'язку з чим станом на 13.12.2013 рік наявна заборгованість у сумі 418045,65грн., з яких: 394115,65грн. - сума заборгованості за кредитом, 23930грн. - сума заборгованості за відсотками. В зв'язку з тим, що відповідач не виконує належним чином умов кредитного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 418045,65грн. та судовий збір в розмірі 3654грн. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, за обставин викладених в позові. Просила позов задовольнити. Представники відповідачів в судовому засідання позов не визнали, заперечили щодо його задоволення. Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав. При розгляді справи судом встановленні наступні факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0101/0908/02-219, згідно з умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 55900 доларів США, з розрахунку 12,5% річних за користування кредитом на строк з 03.09.2008 року до 02.09.2023 року (а.с. 6-15). Відповідно до п. 3.1. кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом в порядку передбаченому цим договором. Згідно п.3.2,3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 цього договору з дня виплати готівкою коштів з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в п.2.1 цього договору, до моменту фактичного повернення кредиту в банк. При розрахунку процентів кількість днів у місяці приймається рівною фактичній кількості днів у місяці, а кількість днів у році 360 приймається рівною 360 днів. Відповідно до п.3.4 проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником щомісячно, в період з 01 по 10 число кожного місяця, за попередній місяць. Проценти, нараховані за останній календарний місяць фактичного користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з погашенням кредиту. Згідно п. 7.2 договору у випадку порушення умов кредитного договору та/або іпотечного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцяти денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у банку. Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою відповідно до укладеного договору поруки №0101/0908/02-219-Р-01 від 03.09.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, згідно з ким поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 0101/0908/02-219 від 03.09.2008 року (а.с.34-35), згідно умов якого відповідальність поручителя настає у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Згідно довідки від 13.12.2013року заборгованість по кредитному договору №0101/0908/02-219 від 03.09.2008року станом на 13.12.2013 року складає 52301,47 доларів США, що еквівалентно 418045,65грн., з яких: 49307,6доларів США, що еквівалентно 394115,65 грн. - тіло кредиту, 2993,87доларів США, що еквівалентно 23930грн. - відсотки (а.с.38). 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора ( стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.46-56). Відповідно до преамбули договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Сведбанк» загальна купівельна ціна даного договору становить 908883404,01грн. При цьому, п.3.1 вказаного вище договору визначено, що 90000000,00грн. покупець - ПАТ «Дельта Банк» сплатив продавцю 08.05.12року, а решту мав сплатити у дату підписання(25.05.12),шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця, зазначений у п.13 вказаного договору. А відтак, договір купівлі-продажу права вимоги від 25.05.12 має ознаки договору факторингу та на нього розповсюджуються норми ст.ст. 1077-1086 ЦК України. Згідно ст. 1077ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Як вбачається з витягу договору, наданого позивачем до матеріалів справи, преамбула даного договору передбачає, що продавець (ПАТ «Сведбанк») бажає продати, а покупець (ПАТ «Дельта Банк») бажає купити права вимоги за винагороду та на умовах, визначених цим договором. Таким чином, даний договір за правилами ст.1077 ЦК України носить ознаки договору факторингу, але всупереч вимогам ст.1077 ЦК України, позивачем до матеріалів справи не було надано доказів проведення оплати за відступлене право вимоги. Наданий позивачем витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не є належним доказом в розумінні ст.ст.57, 58 ЦПК України, оскільки не відповідає вимогам ст.77 Закону України «Про нотаріат» та п.5.3 ч.5 гл.7 Положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.12року, відповідно яких «…при виготовленні виписки з багатосторінкового документа, обов'язково відтворюється текст першої і останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується», а тому, суд прийшов до висновку, що наданий позивачем до матеріалів справи вказаний вище витяг з Додатку №1 до договору купівлі-продажу права вимоги не може бути належним доказом, так як суперечить вимогам, встановлених законом. Згідно ату приймання-передачі кредитних файлів № 26, ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» лише кредитний договір, а договір поруки та іпотеки не був предметом передачі, а відтак, у ПАТ «Дельта Банк» відсутнє право вимоги до поручителя ОСОБА_2, яку останній визначив солідарним відповідачем та боржником. Крім того, приймаючи до уваги, що вищезазначений договір носить ознаки договору факторингу, то на дані правовідносини розповсюджується дія ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно якої до фінансових послуг належить операції з факторингу. Згідно ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Відповідно до п.п.1.2 розпорядження №231 від 03.04.09р.Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. З викладених норм закону вбачається, що позивач, в порушення вказаних вимог, пред'являє вимоги, як фактор до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а не суб'єктів господарювання. Аналогічна позиція щодо права вимоги фактора лише до боржників - суб'єктів господарювання також найшла своє відображена в ухвалі ВССУ від 18.12.13року у справі №6-43353св13 та відповідає положенням ст.2 Конвенції України «Про міжнародний факторинг» від 28.05.88року. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено розмір заборгованості та не доведено характер правовідносин, які склались у останнього з ПАТ «Сведбанк». За правилами ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена сума грошової вимоги, яка підлягає виконанню. З повідомлення про відступлення від 06.06.12року № SDP/25052012-00143/1, вбачається, що позивачем направлене на адресу боржника ОСОБА_1, повідомлення в порушення вимог ст.1082 ЦК України, оскільки дане повідомлення не містить суми грошової вимоги, яка передається. Крім того, всупереч вимогам вказаної вище норми матеріального права та п.4.8 договору купівлі-продажу права вимоги, Банками не було направлено повідомлення про відступлення права вимоги на адресу поручителя - ОСОБА_2, а відтак, суд прийшов до висновку, що до позивача не перейшло право вимоги стягнення боргу з ОСОБА_2 Як вбачається з кредитного договору, останній було укладеного 03.09.08року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на отримання кредиту в іноземній валюті - доларах США. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За умовами положень Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.93року НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. До матеріалів справи не надано доказів в підтвердження права ПАТ «Сведбанк» на здійснення операцій в іноземній валюті, оскільки, відповідне право на здійснення таких операцій банку було надано Генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій № 38 лише 07.10.11року. З викладеного вбачається, що кредитний договір № 0101/0908/02-219 від 03.09.08року укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений в період відсутності у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, та, як наслідок, кредитний договір №0101/0908/02-219 від 03.09.08 є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання», ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність регулювання ринків фінансових послуг». В силу норм ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. В такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу статей 58,59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК). Судом встановлено, що представником позивача не надано належних доказів у підтвердження своїх позовних вимог. Враховуючи викладене, зважаючи на положення ст. 212, ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі. На підставі викладено, керуючись ст. ст. 215, 533, 1077, 1082 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно ст. ст. 10, 57, 58, 59, 60, 212, 215-218 ЦПК України, суд - вирішив: В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40968292 Коли був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”? Коли був прийнятий Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»? Кредитний договір – це розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик чи надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123532 Банківський вклад – це лише залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб чи залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060&page=40#entry123545 Дорогой наш любимый и уважаемый НБУ. Все это понятно нам-юристам и не юристам. Все это хорошо. Но мне иногда кажется ,что нас имеют судьи всех таких понятливых за сумшедших в дурдоме. Иногда наши судовые палаты напоминают палаты дурдома. Бьешся головой об стену ,бесполезно ,поскольку стена мягкая. Вот вернулся с суда районного. Судья не знаю как стала судьей ,знаю у нее первое образование было -это музыкальная школа ,игра на фортепьяно +певица. Ноэто так ...отступление. Начинаю говорить то ,что вы написали.... Смотрит круглыми глазами. ... Для нее это ,как для меня косинус квадратный из числа Пи. Дальше обычно следует диалог: Но кредит же брали ? -Не брал ! -Но договор же подписали ? -Пописал _Значит деньги получили ? -Не получил ! -Как не получили ? -Вот так... -Но ведь платили же ? -не платил ? -Как вообще не платили ,а кто же платил? -Не знаю кто... -Что вы затягиваете рассмотрение дела !!!! -Вы ж брали кредит!!!! -Не брал ! -Ну вы ж платили ? -Не платил! _А кто платил ? -Не знаю! -Но вы ж договор подписали ? -Подписал. -Значит получили кредит ! -Не получил! Так суд удаляется в нарадчу кимнату . Решение : стягнути заборгованисть на користь Банку ... Жопа ... полная. Государство 23 года штамповала юристов и адвокатов ,судьей и прокуроров. Но коррупция внесла свои поправки... Умные юристы подмитают улицы .таксуют , соят на базаре.... Шваль при деньгах пробилась. Смотрю покурорша 24 года ,пытается вынести обвинение ,красивая сексопильная девочка ,с красивым ротиком пытается оправить за решетку невиновного человека .... Но ума то нет... И так у нас все. Не хочется быть дыбилом в дурдоме ,а хочется быть врачем ,но к сожалению пока все не так ,... лечат нас... Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Obelix Опубликовано December 5, 2014 Жалоба Share Опубликовано December 5, 2014 Жопа ... полная. Государство 23 года штамповала юристов и адвокатов ,судьей и прокуроров. Но коррупция внесла свои поправки... Умные юристы подмитают улицы .таксуют , соят на базаре.... Шваль при деньгах пробилась. Смотрю покурорша 24 года ,пытается вынести обвинение ,красивая сексопильная девочка ,с красивым ротиком пытается оправить за решетку невиновного человека .... Но ума то нет... И так у нас все. Не хочется быть дыбилом в дурдоме ,а хочется быть врачем ,но к сожалению пока все не так ,... лечат нас... Зазеркалье блеать... Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.