Gost

ДВС провадження закінчила, а арешт зняти забула

Recommended Posts

Нужен совет.

Ситуация следующая:

в 2010г., в процессе споров в суде по КД, где я выступала поручителем , была вынесенна  "Ухвала  про накладання арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, з метою забезпечення позову  ". Исполнительная наложила арест .

В 2011 суды закончились и банк обратился в ДВС, на основании исполнительного листа было открыто ИП и опять наложен арест на мое имущество.

В 2013 банк разорвал договор поручительства, суд отозвал исполнительный лист, как не подлежащий исполнению, исполнитель вынес Постановление о закрытии ИП и снятии арестов.

А  месяц назад я узнала, что в реестре обтяжень висит оба ареста.

Я обратилась в ДВС, требуя снять аресты. Пробегав к ним 3 недели получила ответ, что закрытые дела в архиве, а проведение действий по законченым производствам - запрещено.

 

Подскажите, что нужно подавать в суд?

1.Скаргу на дії ДВС

2.Заяву про зняття арешту з майна

3. И нужно ли платить судебній сбор.

Заранее спасибо.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужен совет.

Ситуация следующая:

в 2010г., в процессе споров в суде по КД, где я выступала поручителем , была вынесенна  "Ухвала  про накладання арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, з метою забезпечення позову  ". Исполнительная наложила арест .

В 2011 суды закончились и банк обратился в ДВС, на основании исполнительного листа было открыто ИП и опять наложен арест на мое имущество.

В 2013 банк разорвал договор поручительства, суд отозвал исполнительный лист, как не подлежащий исполнению, исполнитель вынес Постановление о закрытии ИП и снятии арестов.

А  месяц назад я узнала, что в реестре обтяжень висит оба ареста.

Я обратилась в ДВС, требуя снять аресты. Пробегав к ним 3 недели получила ответ, что закрытые дела в архиве, а проведение действий по законченым производствам - запрещено.

 

Подскажите, что нужно подавать в суд?

1.Скаргу на дії ДВС

2.Заяву про зняття арешту з майна

3. И нужно ли платить судебній сбор.

Заранее спасибо.

1. Все правильно, в суд.

2. судебный сбор платить не нужно.

Главное сформулируйте правильно свои требования.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужен совет.

Ситуация следующая:

в 2010г., в процессе споров в суде по КД, где я выступала поручителем , была вынесенна  "Ухвала  про накладання арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, з метою забезпечення позову  ". Исполнительная наложила арест .

В 2011 суды закончились и банк обратился в ДВС, на основании исполнительного листа было открыто ИП и опять наложен арест на мое имущество.

В 2013 банк разорвал договор поручительства, суд отозвал исполнительный лист, как не подлежащий исполнению, исполнитель вынес Постановление о закрытии ИП и снятии арестов.

А  месяц назад я узнала, что в реестре обтяжень висит оба ареста.

Я обратилась в ДВС, требуя снять аресты. Пробегав к ним 3 недели получила ответ, что закрытые дела в архиве, а проведение действий по законченым производствам - запрещено.

 

Подскажите, что нужно подавать в суд?

1.Скаргу на дії ДВС

2.Заяву про зняття арешту з майна

3. И нужно ли платить судебній сбор.

Заранее спасибо.

С Вас просто вымогают  деньги.

 

Определение суда о наложении ареста по обеспечению иска нужно снимать только в том суде который наложил арест подав заявление о отмене определения в связи с вступлением в силу судебного решения.

 

А по аресту исполнительно, Вы просто скажите, что ВЫ идете в прокуратуру с жалобой о вымогательстве и арест чудесным образом снимется в тот же день.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

+ 100 

 

...но перед тем как скажете, что собираетесь к прокурору, необходимо написать заявление на имя начальника службы с просьбой о снятии ареста на основании того-то и того-то (основания выше)...

Запрос в ДВС был в письменной форме. Ответели они тоже письменно. Я просто не знаю, что именно писать в суд

Подскажите, что нужно подавать в суд?

1.Скаргу на дії ДВС

2.Заяву про зняття арешту з майна

3. И нужно ли платить судебній сбор.

Заранее спасибо.

А СУдья сказала пишите на свое усмотрение, в свободной форме....

Share this post


Link to post
Share on other sites

Запрос в ДВС был в письменной форме. Ответели они тоже письменно. Я просто не знаю, что именно писать в суд

А СУдья сказала пишите на свое усмотрение, в свободной форме....

Не совсем свободная форма.

Вам луче воспользоваться помощью профильного юриста.

 

Если у Вас судебное решение, вынесенное судом общей юрисдикции, то вот правовая регламентация:

Розділ VII. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду

1. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 04.11.2010 р. N 2677-VI)

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Стаття 386. Розгляд скарги

1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

2. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

1. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

 

П.с. Но я бы паралельно попробовал пожаловаться в прокуратуру(как Вам советовали Выше) и в главное Управление юстиции Вашей области.

Только жалобу постарайтесь сформулировать юридически грамотно.

Также не забудьте, что у Вас 10 дней на оспаривание действий исполнителя с момента получения ответа о котором Вы пишите.

Так что не тяните

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не совсем свободная форма.

Вам луче воспользоваться помощью профильного юриста.

 

.....

 

П.с. Но я бы паралельно попробовал пожаловаться в прокуратуру(как Вам советовали Выше) и в главное Управление юстиции Вашей области.

Только жалобу постарайтесь сформулировать юридически грамотно.

Также не забудьте, что у Вас 10 дней на оспаривание действий исполнителя с момента получения ответа о котором Вы пишите.

Так что не тяните

Спасибо за информацию.  А разве 10 дней на оспаривание действий исполнитея  относится к моему случаю? Я буду оспаривать действия более чем годовой давности, а точнее бездействие...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нужен совет.

Ситуация следующая:

в 2010г., в процессе споров в суде по КД, где я выступала поручителем , была вынесенна  "Ухвала  про накладання арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, з метою забезпечення позову  ". Исполнительная наложила арест .

В 2011 суды закончились и банк обратился в ДВС, на основании исполнительного листа было открыто ИП и опять наложен арест на мое имущество.

В 2013 банк разорвал договор поручительства, суд отозвал исполнительный лист, как не подлежащий исполнению, исполнитель вынес Постановление о закрытии ИП и снятии арестов.

А  месяц назад я узнала, что в реестре обтяжень висит оба ареста.

Я обратилась в ДВС, требуя снять аресты. Пробегав к ним 3 недели получила ответ, что закрытые дела в архиве, а проведение действий по законченым производствам - запрещено.

 

Подскажите, что нужно подавать в суд?

1.Скаргу на дії ДВС

2.Заяву про зняття арешту з майна

3. И нужно ли платить судебній сбор.

Заранее спасибо.

Простите, зачем это велосипед.

Вы пишите, что у вас есть постановление о снятии ареста, берете его оригинал и идете в регистрационну службу, если откажут к нотариусу, правда он берет за это  около 2000грн.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Простите, зачем это велосипед.

Вы пишите, что у вас есть постановление о снятии ареста, берете его оригинал и идете в регистрационну службу, если откажут к нотариусу, правда он берет за это  около 2000грн.

Я правильно поняла- наличие оригинала постанови про закінчення виконавчого провадження в которой есть пункт прмпинити чинність арешту всього майна та скасувати інші заходи виконання рішення, доcтаточный аргумент для регистрационной службы или нотариуса?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Нашла информацию, что с 17 апреля запрет может снимать любой нотариус, но только запрет наложеный нотариусом. В моем случаие заборона відчуження наложена исполнительной, мне кажется, что и снимать его должна она же.

Share this post


Link to post
Share on other sites

в регистрационной службе отказали. Нотариус то же отказал, ссылаясь на то, что не имеет права снимать запреты наложенные ГИС.

Share this post


Link to post
Share on other sites

в регистрационной службе отказали. Нотариус то же отказал, ссылаясь на то, что не имеет права снимать запреты наложенные ГИС.

Вы написали в исполнительную?

Что они Вам ответили?

Сколько дней прошло с их ответа?

Вы что-то подавали в суд?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уважаемые форумчане, подскажите пожалуйста, какой документ можно запросить в ДП "Інформаційний центр МЮУ", в котором были бы указаны даты и время внесения в конкретное ИП  всех документов сформированных ДВС? Дело в том, что ДВС формировала свои "Постановы" и др. документы в рамках ИП задним числом. Мне надо все это вскрыть. 

(все это в контексте данной темы: сначала закрыли провадження, потом, видимо по "просьбе" банка отменили данное постановление и "поновили викон. прв-ня. Но все это делалось задним числом.) Прошу, если кто в курсе, подскажите какой документ затребовать в госреестре.

Всем спасибо.

Да, кстати, банк обращался в областной хозсуд о выдаче дубликата судебного приказа и восстановлении срока обращения после того, как исполнитель закрыл производство и направил "стягувачу" оригинал судебного приказа. Суд отказал.

После этого, как раз, и завязалась катавасия "з поновленням"

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 803/1485/17
      Провадження № 11-739апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» (далі - ТОВ «Вестера груп», ТОВ відповідно) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Держдепартамент ДВС) про оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргоюТОВ «Вестера груп» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (судді Сеник Р. П., Попка Я. С., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ТОВ «Вестера груп» звернулося до адміністративного суду з позовом, уякому просиловизнати протиправними та скасувати:
      - постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про арешт майна боржника від 9 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 54868496 (далі - ВП № 54868496);
      - постанови відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 та 24 жовтня 2017 року у ВП № 54868496;
      - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС зняти арешти з майна, що належить позивачу.
      На обґрунтування позовних вимоги ТОВ «Вестера груп» посилається на те, що 26 вересня 2017 року протоколом № 01/17 установчих зборів засновників ТОВ «Вестера груп» вирішено, створити ТОВ «Вестера груп» унаслідок виділу вказаного товариства зі Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі ТОВ (далі - СП «Західна нафтова група»), яке буде правонаступником СП «Західна нафтова група» в частині виділеного майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року.
      26 вересня 2017 року приватним нотаріусом проведено реєстраційну дію «Державну реєстрацію юридичної особи шляхом виділу (в т. ч. за судовим рішенням)» та зареєстровано ТОВ «Вестера груп» як юридичну особу. Відповідно до акта передачі (переходу) основних засобів, що є додатком № 1 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у власність ТОВ «Вестера груп» перейшли основні засоби в кількості 153 найменувань.
      При цьому відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС, в процесі здійснення ВП № 54868496 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно СП «Західна нафтова група» на підставі постанови від 9 жовтня 2017 року.
      Державними виконавцями відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області у ВП № 54868496 23 та 24 жовтня 2017 року винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до яких описано та накладено арешт на майно СП «Західна нафтова група».
      Позивач вважає, що винесені відповідачами постанови про арешт майна боржника є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дії державних виконавців були вчинені щодо примусового виконання наказу № 910/6706/17, виданого 6 жовтня 2017 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 8 червня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року про стягнення із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос капітал» заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL.
      Разом з тим відповідно до акта передачі (переходу) кредиторської заборгованості, що є додатком № 3 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у переліку кредиторської заборгованості, що перейшла до ТОВ «Вестера груп» відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сантос Капітал» за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL, а також відсутня заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 8 червня 2017 року у справі № 910/6706/17. Таким чином, дії відповідачів у процесі здійснення ВП № 54868496 стосуються іншої юридичної особи, а саме СП «Західна нафтова група», а позивач не відповідає за зобов`язаннями останнього в частині вищевказаного кредитного договору.
      На підставі зазначеного позивач звернувся до адміністративного суду за захистом порушених прав.
      Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вказавши на те, що справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки в цьому випадку виникає спір про цивільне право, а саме спір про право власності.
      Не погодившись з указаним судовим рішенням, ТОВ «Вестера груп» звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
      У касаційній скарзі ТОВ «Вестера груп» оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
      Зокрема , зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ «Вестера груп» не може здійснити захист своїх прав у ВП № 54868496 у господарському суді, зважаючи на предмет позову (оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії суб`єкта владних повноважень), суб`єктний склад спірних правовідносин та підстави позову (обґрунтування неправомірності дій органів державної виконавчої служби), то своє звернення саме до адміністративного суду вважає правомірним.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 25 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що наказом Господарського суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року № 910/6706/17 стягнуто із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос Капітал» заборгованість за кредитним договором.
      Суди також установили, що на виконання зазначеного наказу Господарського суду м. Києва старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Башіловим В. О. 9 жовтня 2017 року винесено постанови про відкриття ВП № 54868496 та постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - СП «Західна нафтова група».
      23 та 24 жовтня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Самчуком О. П. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      24 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції та редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VІІІ передбачено, щоособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      За правилами статті 1212 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів.
      Як убачається з матеріалів справи, спір виник між позивачами та органом державної виконавчої служби з приводу опису й арешту майна, яке, за твердженням позивача, належить йому, а не боржникові - СП «Західна нафтова група».
      Таким чином, спір який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу опису та арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб`єктний склад учасників судового процесу має розглядатися судами за правилами господарського судочинства.
      Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 5 червня 2019 року (справа № 805/1569/17; провадження № 11-302апп19).
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      З огляду на викладене касаційну скаргуТОВ «Вестера груп» слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» залишити без задоволення.
      2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376718
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 815/5585/15
      Провадження № 11-679апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (далі - Товариство) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС; Одеське МУЮ відповідно), третя особа - ОСОБА_1 , про скасування постанови в частині накладення арешту на нерухоме майно та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою Товариства на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року (суддя Потоцька Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року (судді Золотніков О. С., Осіпов Ю. В., Скрипченко В. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      31 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року № 034618 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти постанову про зняття арешту із цього нерухомого майна, іпотекодержателем якого є Товариство.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначило, що 19 січня 2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») уклали кредитний договір № 11108150000 про надання споживчого кредиту. На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за якими стала згадана вище квартира. Права вимоги за кредитним та іпотечним договорами було відступлено Товариству відповідно до договору від 12 грудня 2011 року. Обтяження згідно з іпотечним договором зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
      На переконання Товариства, винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на згадану вище квартиру порушують його права, оскільки зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, воно як іпотекодержатель цього майна з вищим пріоритетом, установленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом перед іншими кредиторами Чернеги С. А. на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, відповідач не повідомляв його як заставодержателя про накладення арешту на майно.
      Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року в задоволенні позову Товариства відмовив.
      Судом установлено, що 19 січня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за № 11108150000 та іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передає в іпотеку іпотекодержателю (АКІБ «Укрсиббанк») як забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
      Постановою відділу ДВС Одеського МУЮ від 24 травня 2007 року за № 034618 на майно третьої особи накладено арешт.
      Згідно з договором факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 ПАТ «Укрсиббанк» передало у власність Товариства права вимоги за зобов`язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то в Товариства, права якого (як іпотекодержателя) були зареєстровані 12 грудня 2011 року, відсутні правові підстави для заявлення вимог щодо скасування постанови про накладення арешту.
      Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим, оскільки відділ ДВС Одеського МУЮ виконував свої визначені законом повноваження як представник держави, який забезпечує виконання рішень судів та здатен впливати на інших осіб в рамках реалізації визначених державою завдань. Оскаржувана постанова відділу ДВС Одеського МУЮ зачіпає інтереси позивача, адже відповідачем накладено арешт, який перешкоджає Товариству, як іпотекодержателю, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а отже, Товариство має право на оскарження таких дій у порядку саме адміністративного судочинства.
      Товариство зауважує, що предметом спору в цій справі є правомірність постанови відділу ДВС Одеського МУЮ, якою, зокрема, накладено арешт, а не вирішення питання щодо визнання права власності на арештоване майно чи спору з іншими кредиторами про визнання такого права.
      У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на недоведення Товариством порушення його прав у зв`язку з винесенням державним виконавцем постанови про накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки, вважає вимоги касаційної скарги безпідставними та просить залишити без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У цій справі Товариство порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майна - предмета іпотеки та зобов`язання відповідача винести постанову про зняття арешту із цього майна.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      За положеннями частини четвертої статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час прийняття державним виконавцем оскаржуваних постанов; далі - Закон № 606-ХIV) про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
      Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 зазначеного Закону).
      Пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - ГПК) визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
      Частиною першою статті 1 ГПК у зазначеній редакції передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      Зі змісту позовних вимог Товариства та установлених судами обставин справи вбачається, що предметом спору в ній є звільнення з-під арешту майна, що знаходиться в іпотеці, накладеного постановою державного виконавця. Подання позову покликане на відновлення переважного права Товариства як іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.
      Таким чином, з предмета і підстав позову вбачається наявність спору, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим спором.
      Отже, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, а відтак і про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі таких висновків не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року - без змін.
      Щодо доводів скаржника стосовно незаконності постанови суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову слід зазначити, що вона не може бути предметом касаційного перегляду, оскільки апеляційного перегляду цього судового рішення по суті не відбулося у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376232
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 806/932/16 (К/9901/9234/18)
      Провадження № 11-117апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Житомирської обласної ради до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відділ ДВС), треті особи: Комунальна установа «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзмедтех», про визнання протиправною та скасування постанови, припинення чинності арешту
      за касаційною скаргою Житомирської обласної ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (судді Майор Г. І., Бучик А. Ю., Шевчук С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року Житомирська обласна рада звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відділу ДВС від 12 січня 2016 року ВП № 48576779 про арешт майна боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання» Житомирської обласної ради та оголошення заборони його відчуження, а також припинити чинність накладеного цією постановою арешту майна й заборони його відчуження.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, Житомирська обласна рада зазначила, що оскаржувана постанова порушує право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради як органу управління та єдиного засновника боржника - Комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання», оскільки арештоване майно перебуває в нього лише на праві оперативного управління.
      Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2016 року позовну заяву залишив без розгляду, посилаючись на її подання з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду.
      Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу належить розглядати за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.
      Житомирська обласна рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року в частині закриття провадження у справі.
      Незгода скаржника з висновком суду про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі мотивована тим, що Житомирська обласна рада не є учасником виконавчого провадження, у якому постановлено оскаржувану постанову про накладення арешту на майно, яке є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради. Тому, на переконання Житомирської обласної ради, враховуючи положення пункту 1 частини другої статті 17 КАС та частини першої статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХIV), вона обґрунтовано звернулася за захистом прав до суду саме адміністративної юрисдикції.
      У запереченнях на касаційну скаргу відділ ДВС указує на непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду, адже в порядку КАС можуть розглядатися лише справи щодо оскарження дій та рішень державного виконавця, пов`язаних з арештом майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом правил предметної юрисдикції та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 606-ХIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту.
      Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.
      У цій справі Житомирська обласна рада порушує перед адміністративним судом питання про скасування постанови державного виконавця про арешт майната припинення чинності арешту й заборони відчуження майна, яке, за її твердженням, не належить боржникові у виконавчому провадженні, а є спільною власністю територіальних громад, інтереси яких представляє позивач.
      Учасниками цієї справи є юридичні особи, тому незалежно від підстав арешту майна, з огляду на характер спору позов про зняття арешту з майна згідно зі статтями 1 і 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час подання позову, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. Такий висновок відповідає висловленому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 757/21143/15-ц (провадження № 14-112цс18).
      Таким чином, з огляду на предмет і підстави позову, визначене позивачем коло учасників справи та зміст позовних вимог, висновок суду апеляційної інстанції про непоширення на цю справу юрисдикції адміністративного суду та необхідність вирішення спору в порядку господарського судочинства ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи, викладені в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи наведене, касаційну скаргу Житомирської обласної ради слід залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Житомирської обласної ради залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 рокузалишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88187846
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 752/22214/16-ц
      провадження № 61-21694 св 19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренко Максим Васильович,
      заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюка А. С., Сушко Л. П.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст вимог скарги
      У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 .
      Скарга мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні її зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано її не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт її коштів, як боржника. Зазначена постанова державного виконавця їй не направлялась, вона винесена з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження», оскільки арешт було накладено на її картковий рахунок, відкритий в акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), який нею використовується також для отримання аліментів на малолітню дитину.
      Обов`язковим при накладення арешту на кошти боржника є його накладення у розмірі та в обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. Проте державним виконавцем вживаються заходи для стягнення з неї сум штрафів у рамках виконавчого провадження № 57116426, які накладені незаконно. Крім того, нею виконується вказане судове рішення добровільно, державний виконавець неправомірно виносить акти про невиконання рішення суду, накладає штрафи, а також неправомірно наклав арешт на її кошти.
      З урахуванням викладеного та уточнених вимог ОСОБА_1 просила суд визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М. В. неправомірними, а винесену ним постанову від 06 березня 2019 року про арешт її коштів, як боржника, незаконною, зобов`язати державного виконавця скасувати цю постанову.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також було відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями спростовано доводи ОСОБА_1 щодо незаконності накладення на неї штрафів, унаслідок яких держаним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення арешту на її кошти.
      Постановою заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про результати перевірки виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року № 8 було встановлено, у тому числі, що державним виконавцем у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення боржником, ОСОБА_1 ,не було направлено подання щодо притягнення останньої до кримінальної відповідальності. Таким чином, посилання останньої на те, що нею виконується судове рішення суду, а державним виконавцем неправомірно складаються акти, накладаються штрафи та арешт на її кошти, є безпідставними.
      ОСОБА _1 належними доказами не підтверджено, що її банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк»входить до переліку рахунків, який міститься у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», кошти на які за законом заборонено звертати стягнення. Ненаправлення державним виконавцем заявнику оспорюваної постанови про арешт коштів боржника не є безумовною підставою для її скасування.
      Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконувала у добровільному порядку судове рішення, а тому державний виконавець правомірно застосував заходи, передбачені статтями 32, 48 Закону України «Про виконавче провадження», наклав штраф на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення.
      Посилання ОСОБА_1 на те, що банківський рахунок, на який накладено арешт, використовується нею для отримання аліментів на дитину, а тому слід скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів боржника, є безпідставними, оскільки зазначений рахунок не входить до переліку рахунків, на кошти яких заборонено звертати стягнення.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/22214/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.
      У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, а не на належні їй грошові кошти, а згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, з моменту накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , її дитина обмежена у здійснені права власності на аліменти.
      Державний виконавець у постанові про арешт коштів боржника не зазначив ні реквізити відкритих рахунків боржника у фінансових установах, ні підстави для накладення арешту на її кошти, ні суму, у межах якої накладено арешт. Крім того, державним виконавцем не було направлено ОСОБА_1 оспорювану постанову.
      Доводи особи, яка подала відзив
      У березні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, державний виконавець правомірно наклав штрафи на боржника, а у подальшому наклав арешт на її кошти у межах суми звернення стягнення, оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку судове рішення не виконувала.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у виховуванні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та визначено спосіб участі батька у вихованні доньки шляхом систематичних побачень. Визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої - ОСОБА_3 наступним чином: кожної середи з 16 години 00 хвилин до 19 години 00 хвилин; кожної суботи з 10 години 00 хвилин до 17 години 30 хвилин; протягом перших двох місяців зустрічі проводити у присутності матері, ОСОБА_1 , та фахівця із соціальної роботи у рекреаційних зонах і місцях дитячого дозвілля та протягом зазначеного періоду, ОСОБА_2 відвідувати консультації психолога Голосіївського Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У подальшому, без присутності матері та фахівця. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постановою апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 змінено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 наступним чином перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. У решті рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      23 липня 2018 року Голосіївським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення, який перебуває на виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2019 року у справі № 640/7906/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року було відмовлено. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у справі № 640/9642/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів від 23 травня 2019 року та від 24 травня 2019 року також відмовлено.
      06 березня 2019 року старшим державним виконавцем Бондаренком М. В. у рамках виконавчого провадження № 57116426 було винесено постанову про арешт коштів боржника, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_1 , відкритих у банківських установах, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів на суму 62 900 грн.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
      Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
      Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
      Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
      Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
      У частині першій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
      Суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення.
      Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей. При цьому СК України уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
      Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі 682/690/16-ц, провадження № 61-1469 св 17.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону не визначилися з характером спірних правовідносин, не надали належної правової оцінки доводам заявника, не врахували, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не звернули уваги на те, що на кошти, які передбачені для утримання дитини, державним виконавцем накладено арешт.
      При цьому судами взагалі не спростовано доводів ОСОБА_1 про те, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дитини, та не враховано, що аліменти на утримання дитини є іншою допомогою на дітей у контексті пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
      Крім того, відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
      Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
      Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.
      Крім того, аналіз положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.
      Тобто положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не врахували, що оскільки своєю суттю рішенням Голосіївського районного суд м. Києва від 24 січня 2018 року, у не зміненій при апеляційному перегляді частині, та постанова апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, які перебувають на примусовому виконанні, носять немайновий характер, виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення грошових коштів з боржника й закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону України «Про виконавче провадження». Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.
      Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом
      повно , але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.
      Щодо судових витрат
      Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
      У зв`язку з цим з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києвіпідлягає стягненню 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.
      Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , задовольнити.
      Визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича неправомірними.
      Визнати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка Максима Васильовича від 06 березня 2019 року про арешт коштів боржника незаконною та скасувати.
      Стягнути з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги та 384 (триста вісімдесят чотири) грн 20 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого нею за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 88187501