Решения 3-ох инстанций об отказе банку во взыскании задолженности по кредитному договору

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39671388

 

Державний герб України

Ухвала

іменем україни

25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів:                                 Дем'яносова М.В.,                    Касьяна О.П.,

                      

Ступак О.В.,                                          Штелик С.П.,    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 146 415,69 доларів США, що еквівалентно 1 170 300 грн 61 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 6914102, згідно з яким останній отримав у кредит 82 тис. доларів США, за умови сплати 18 % річних, строком до 02 жовтня 2028 року. Проте відповідач не виконав належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором у зазначеному розмірі.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року, позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 335 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи  в  касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої  або  апеляційної  інстанції  норм  матеріального  чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним,   вирішувати  питання про достовірність  або недостовірність того чи іншого доказу,  про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанції установлено, що 02 жовтня 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 6914102, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 82 тис. доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1, площею                            64,7 кв. м, з кінцевим строком погашення до 02 жовтня 2028 року та сплатою 18 % річних.

Згідно з умовами вказаного кредитного договору (п. 3.2.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

У пункті 5.1 цього договору також встановлено, що порушення позичальником умов вказаного договору є підставою для зміни умов кредитування за цим договором на вимогу банку (п. п. 3.5.7, 3.5.8).

На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору                              02 жовтня 2008 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір                      № 6914163, за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку зазначену вище квартиру. При цьому як свідчить вказаний договір при його підписанні вартість квартири сторонами була визначена у 583 700 грн.

Також встановлено, що останній платіж зі сплати заборгованості за кредитом здійснено відповідачем 31 грудня 2008 року; з 02 січня 2009 року відповідач припинив виконувати зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, а з 08 січня 2009 року - зобов'язання з погашення кредиту.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору 20 лютого 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її отримання, яку відповідач отримав 21 березня 2009 року, тобто вимога мала бути виконана ним до 20 квітня                       2009 року включно.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, дійшов висновку про те, що надіслання зазначеної вимоги свідчить про зміну позивачем умов кредитування в частині строку виконання відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та процентів (п. п. 3.5.1, 3.5.8, 5.1 кредитного договору).

Крім того, судом встановлено що 24 грудня 2009 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 93-94) та 12 січня 2010 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення заборгованості за кредитом, процентами, штрафними санкціями в сумі 100 769,10 доларів США на предмет іпотеки                   (а. с. 100).

В результаті примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса зазначена вище квартира була реалізована в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та грошові кошти від продажу квартири надійшли позивачу, при цьому відповідно до наданої позивачем інформації, за продаж вказаної квартири позивач отримав                                       145 574 грн 71 коп., з яких 2500 грн було перераховано нотаріусу за вчинення виконавчого напису, а  143 074 грн 71 коп. зараховано у рахунок погашення заборгованості, що склало 17 900 доларів США, із яких: 16 749,45 доларів США зараховано на погашення процентів, а 1 150,55 доларів США - на погашення кредиту (а. с. 170).

Таким чином звернення стягнення на предмет іпотеки проведено позивачем в позасудовому порядку та підставі виконавчого напису, що передбачено п. 4.2 умов іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки, а ст. 258 ЦК України передбачено однорічний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником грошового зобов'язання є недійсними.

У ч. 4 ст. 267 ЦПК України зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, який підтримав і апеляційний суд, про те, що право звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 08 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за його вимогами, проте до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач, що в силу вимог                            ч. 4 ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня   2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

         Головуючий      О.О. Дьоміна                               Судді:                М.В. Дем'яносов

                              О.П. Касьян

                              

О.В. Ступак

                                                                                            С.П. Штелик