Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

Державний герб України

 

Справа № 522/16073/14-ц

Провадження № 2/522/155/15

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

20 січня 2015 року

 

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

 

головуючого судді Свяченої Ю.Б.

при секретарі Шеян І.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, та просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2; зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати її повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, та зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути позивачці у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324.

 

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 28 березня 2008 року між нею та Банком був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав їй грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року.

 

У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором.

 

Також позивачка зазначила, що станом на 01 липня 2014 року нею сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США. Вищевказані договори позивачка вважає недійсними, оскільки Банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті їй, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ. Також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції України та ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

 

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

 

Представник ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

 

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

 

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки представників позивачки та відповідача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року.

 

Крім того, 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11325068000.

 

У забезпечення вищевказаного договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

 

Також 28 березня 2008 року був укладений договір поруки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором.

 

Також судом встановлено, що станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США, що підтверджується відповідною випискою за кредитним договором, наданою представником позивачки до суду.

 

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

 

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

 

При цьому, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

 

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

 

Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

 

У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

 

Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

 

При цьому, судом встановлено, що у кредитному договорі не визначено, що валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США) зобов'язання, покладені тільки на позичальника. Тобто, Банк не попередив позивачку про відповідні валютні ризики, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

 

Позивачка не могла передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки вона не є фахівцем в галузі фінансів.

 

Кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав ОСОБА_1 інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту.

 

При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

 

Отже, суд приходить до висновку, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивачки, її було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку.

 

Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

 

У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

 

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. 

 

Суд вважає, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування).

 

Згідно п. 2. ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

 

Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

 

Так, згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

 

Також судом встановлено, що у кредитному договорі № 11325068000 від 28 березня 2008 року зобов'язання позивачки, як позичальника, було виражене з іноземній валюті (п. 1.1. кредитного договору).

 

Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов'язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що суперечить вимогам ст. 533 ЦК України.

 

Разом з цим, у ПАТ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є порушенням ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» .

 

Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

 

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

 

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видами діяльності, яка потребує ліцензування.

 

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

 

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

 

В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону,

 

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

 

Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори - договору іпотеки та договору поруки.

 

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

 

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

 

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

 

У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів недійсними, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов'язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона постилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

 

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

 

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

 

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

 

Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230, 236, 524, 533, 548, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209-210, 213-215, 218 ЦПК України суд, -

 

ВИРІШИВ:

 

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

 

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1.

 

Визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1.

 

Визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2.

 

Зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями.

 

Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

 

Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324.

 

Зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324.

 

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Суддя: Ю.Б. Свячена

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Думаю, другие судьи сочтут это решение - практически беспардонным хулиганством, и запинают.

Но разобрать на отдельные цитаты для нагнетания ситуации в некоторых случаях - можно.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Одесситы такие одесситы ))

 

Думаю, другие судьи сочтут это решение - практически беспардонным хулиганством, и запинают.

Но разобрать на отдельные цитаты для нагнетания ситуации в некоторых случаях - можно.

 

 

 

Это решение не стоит воспринимать серьезно.

Оно направлено лишь на вывод ипотеки.

В приморском районе г. Одессы кто-то активно продвигает такую схему, но цены за ее реализацию называют не маленькие.

Цель одна: вывести предмет залога.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

По поручителям  Укрсиба у нее есть хорошо выписанные решения

 

Решения первой инстанции - это не показатель.

Есть несколько позиций ВСУ и огромное количество определений ВССУ, вот их и нужно использовать, что бы отстаивать свои интересы.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Валютная ипотека: мат или пат?

 

 

 

17.02.2015 08:40  0 комментариев

       

Голосов: 0

 

Недавно керівництво НБУ оголосило про напрацьований спільно з банківськими асоціаціями крок у напрямку вирішення проблеми валютних позичальників.

Зокрема, йшлося про меморандум щодо реструктуризації валютних кредитів населення.

На перший погляд, видається, що банкіри нарешті зрозуміли: люди не в змозі бути вічною "дійною коровою" для покриття збитків помилок банків.

Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. З моменту укладення позичальниками договору споживчого кредиту в іноземній валюті гривня щодо долара девальвувала у п'ять разів, сума зобов'язань позичальників перед банком збільшилася на 400%, а вартість закладеної нерухомості має чітку тенденцію до зниження.

Обслуговувати ці кредити неможливо. Це суперечить здоровому економічному глузду, а також принципам цивільного права: розумності і справедливості.

Гордіїв вузол проблем стосовно обслуговування споживчих кредитів в іноземній валюті в Україні не розв'язується з 2008 року. Це фактор руйнування довіри населення до ринку фінансових послуг і до держави як справедливого регулятора, здатного захистити інтереси споживача.

З 2005 року у банківську систему України масовано вливався іноземний капітал з гаслом залучення в економіку дешевих фінансових ресурсів.

На той момент у банків не було довгострокових ресурсів у гривні, а банкам із західним капіталом було зручно видавати кредити у тій валюті, у якій вони отримували кошти від своїх материнських структур.

З тих пір в країні набуло розмаху масове, надзвичайно прибуткове для банків споживче кредитування населення в іноземній валюті. Про наслідки для держави і людей цього походу за прибутком намагалися публічно не говорити.

Тим не менш, економіст Сергій Терьохін тоді  казав : "Щоб зв'язати зайві валютні надходження в Україну, Сергій Тігіпко (тоді глава НБУ. -  Авт. ) дозволив банкам видавати валютні кредити населенню, не пов'язані із зовнішньою торгівлею. Ще тоді розумні люди попереджали, що так робити не можна, це дуже ризиковано.

Але в жовтні 2004 року таке рішення було прийняте. Людей посадили на доларову голку, сказали їм: подивіться - національна валюта нині міцна, тому заощадження краще зберігати в ній, а от кредити брати - у валюті. Це призвело до зростання девальваційних настроїв... Подивіться, як воно тепер "вистрілило".

В гонитві за колосальними прибутками комерційні банки роздавали кредити направо і наліво, не замислюючись про валютні ризики, можливі наслідки та про розрив їх ліквідності, про який банкіри люблять згадувати.

У 2003-2008 роках валютні кредити на іпотеку видавалися на 20-30 років, але "довжина" ресурсів, якими ці позики забезпечувалися, була максимум п'ять років. При цьому строк депозитів здебільшого становив один рік.

Тобто активи банків приблизно у п'ять разів були "довші" за пасиви. Це, звичайно, призвело до банкрутства багатьох установ у 2008-2014 роках. При цьому держава і банківський регулятор завжди щедро підтримували банківські установи.

Окремі банки отримували величезні компенсації ліквідності. Лише у 2008 році, після першої істотної девальвації гривні, вони отримали підтримку у вигляді рефінансування та стабілізаційних кредитів на 169,5 млрд грн.

За людей, як завжди, забули. В результаті кризи тільки 2008 року, коли гривня девальвувала на 60%, більшість позичальників вже не могли обслуговувати позики. Співвідношення боргу і доходу вийшло на таке значення, що подальше обслуговування валютних кредитів стало неможливим.

Багато позичальників ще тоді змушені були витрачати 90% доходу сім'ї на обслуговування кредитів. В результаті девальвації гривні у 2008 році на плечі фізичних та юридичних осіб, за оцінками Асоціації українських банків, додатковим боргом лягло 180 млрд грн, що становило 18% від ВВП країни. Сума колосальна.

Така ціна "дешевих західних інвестицій", безвідповідальної політики НБУ, за яку заплатили і донині платять громадяни. Шість років за рахунок платників податків держава рятувала і досі рятує банки, і жодного разу не підтримала населення.

До речі, через значні ризики валютного споживчого кредитування населення керівництво НБУ мало намір заборонити валютне кредитування населення ще у 2006 році. На жаль, тоді у нього не вистачило волі боротися з банківським лобі.

Тодішній глава Нацбанку Володимир Стельмах  попереджав  банкірів: "Банків, які мають ризики в іноземній валюті, на 60% більше, ніж тих, які мають ризики у гривні. Будь ласка, задумайтеся. Неправду кажете, що берете "довгі" ресурси. Ви якраз взяли "короткі" ресурси, а заклали їх у "довгі" активи. Ось де небезпека".

За його словами, банки, видавши кредити, створили валютні активи на 19 млрд дол, а залучили ресурсів, які порівнянні за строками, на 11 млрд дол. Тобто 8 млрд дол - це ризик, який ліг на плечі населення.

У 2014-2015 роках валютні позичальники відчули дежавю: за рік гривня знецінилася у три рази. Держава знову рятує банки: виділяє їм 115 млрд грн, черговий раз залишаючи позичальників наодинці з проблемою.

 
 

 

На цьому тлі заяви глави Нацбанку Валерії Гонтарєвої про готовність реструктуризувати валютну житлову іпотеку на умовах, що охоплюють обмежене коло валютних позичальників, не виглядають чесним наміром вирішити проблему.

Голова НБУ, за порадою банкірів і без погодження з представниками позичальників, пропонує: для власників "соціального" житла встановити курс конвертації кредиту на рівні 12,55 грн за дол, для інших - 18,82 грн за дол.

Згадаймо виступ Гонтарєвої на одному з останніх засідань Верховної Ради.

Погоджений з банками меморандум передбачає прощення 50% різниці між курсом на 1 січня 2014 року і нинішнім курсом за умови, якщо площа "соціальної" квартири не перевищує 60 кв м, і не менше 25% - для іншого житла. "А якщо не можеш платити - віддай банку цю квартиру. Це так. А як існувати банківській системі?".

Тоді питання: а як існувати людям, які взяли ці валютні кредити за курсом 5 грн за дол? Як можна голові НБУ, в період каденції якої вартість валютного кредиту кожного позичальника збільшилася на 200%, заявляти про прощення позичальникам лише 50% і 25% цієї вартості як про велику місію?

Влада повинна передусім захищати права громадян і лише потім - банків.

На жаль, специфічно у нас розуміють й інститут споживчого кредитування. Одним з основних конституційних прав громадянина є право на придбання товарів належної якості та захист їх прав державою. Споживчий кредит - це послуга банку, яку держава повинна контролювати і гарантувати її безпеку для споживача.

Складно назвати безпечною послугу, яка подорожчала на 400% з моменту укладення договору, а держава, з дозволу комерційних банків, "прощає" 25% або 50% підвищеної вартості, перекладаючи 350% валютного ризику не на плечі банку, а на плечі позичальника, права якого держава повинна захистити.

З цього приводу слід сказати про використання готівкової іноземної валюти як засіб платежу за кредитну послугу фізичними особами.

Згідно із статтею 99 Конституції, грошовою одиницею України є гривня. Стаття 524 ЦК встановлює, що зобов'язання повинні бути виражені винятково у грошовій одиниці України - гривні. Подібне положення міститься у статті 533 ЦК.

Відповідно до декрету Кабміну "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України між особами резидентами України, яка приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог і зобов'язань.

Таким чином, законодавство України не дає права фізособам використовувати іноземну валюту як засіб платежу. А особою, зобов'язаною здійснювати контроль за валютою платежу за зобов'язаннями. призначені саме банки.

До речі, твердження про незаконність платежів в іноземній валюті фізособами ніколи не ставилося під сумнів вищими судовими інстанціями. Говорилося про законність видачі валютних кредитів населенню, але факт незаконності готівкових платежів у валюті за кредитну послугу - сплата процентів - завжди обминався.

Стельмах це добре  знав.

"У нас в країні заборонені розрахунки іноземною валютою. Тобто нема внутрішньої основи для валютного кредитування. Це по-перше. По-друге, ніхто не дає на купівлю автомобіля валюту в кредит. Видали кредит - ви відразу міняєте його на українську національну валюту в цій же касі і платите за машину.

Хіба це валютне кредитування? Тим більше, що законами України визначено: банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, а гроші в Україні - це гривня, бо тільки вона є засобом платежу в нашій країні.

Є валюта ціни, а є валюта платежу. Але ми повинні працювати в площині закону. Розрахунки в іноземній валюті у нас заборонені. Змушений визнати: так, у нас є тіньовий експорт, тіньові розрахунки. Але чи є така ситуація нормальною?".

Іншими словами, попередні помилки і не зовсім законні дії кредиторів у питаннях валютного кредитування населення дають підстави прогнозувати довгий шлях врегулювання правовідносин між банками і позичальниками.

Якщо держава і банки вважають, що позичальники і далі будуть обслуговувати споживчі валютні кредити за нинішнім космічним курсом чи за "пільговим" курсом 18,82 грн за дол відповідно до банківського меморандуму, - це чергова велика помилка. У такому разі нас чекає лише патова ситуація.

Настав час зробити переоцінку ставлення до людини - споживача фінансових послуг. Необхідно прийняти вольове рішення та провести справжню дієву реструктуризацію валютних іпотечних кредитів населення, щоб раз і назавжди виправити попередні помилки можновладців і комерційних банків.

Одним з варіантів вирішення проблеми може стати повернення до домовленостей від 24 грудня 2014 року між комерційними банками та Громадською радою при НБУ щодо питань врегулювання проблематики реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті та прийнятого на їх основі  меморандуму.

Цей документ, на відміну від останнього згаданого вище меморандуму НБУ, погоджений з громадськими організаціями, тому є компромісною пропозицією. Потрібно на законодавчому рівні закріпити положення меморандуму від 24 грудня, адже відновлення втраченої довіри між банками та їх клієнтами ще попереду.

 

просмотров: 394

По материалам: Економічна правда

 

Читайте также:

Источник: domik.ua

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Прочтите внимательно. Я на Антирейде ни раз говорил: "Необходимо ЗАСТАВИТЬ государство признать, что оно является виновником беспредела. И только после этого договариваться о консенсусном решении. А что касается банков, то пусть государство с ними и бадается. НО ТОЛЬКО ПОСЛЕ ТОГО, КАК ДОГОВОРИТСЯ С НАМИ!!! В статье приведены цифры, вот пусть государство ими и оперирует. А граждане должны четко заявить, что всякие грязные личности, даже если  они сейчас занимают очень высокие гос. должности, НА ПУШЕЧНЫЙ ВЫСТРЕЛ НЕ ДОЛЖНЫ БЫТЬ ПОДПУЩЕНЫ К ТАКОГО РОДА ПРОЦЕССАМ. Гарант Конституции не смотря на кадровый голод и войну должен свято соблюдать этот принцип.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...