ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности

Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 лютого 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року,

 

встановила:

 

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року. 

 

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 23 002 грн 93 коп., у тому числі: 2880 грн 62 коп заборгованості за кредитом, 9105 грн 40 коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 342 грн 80 коп заборгованості по комісії за користування кредитом, 9102 грн 54 коп пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, а також 1571 грн 57 коп штрафу за порушення строків внесення платежів.

 

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 002 грн 93 коп. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статей 549, 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, від 19 березня 2014 року, від 26 березня 2014 року, від 18 червня 2014 року, від 20 серпня 2014 року та від 3 вересня 2014 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

 

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

 

Судами під час розгляду справи встановлено, що 3 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою щомісяця 1% на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за надану послугу в розмірі 43 грн 20 коп та єдиноразової винагороди 600 грн. за надану фінансову послугу. Договір складається із заяви кредитора та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів.

 

22 жовтня 2008 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, однак визначена судом сума відповідачкою сплачена не була. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що надані банком при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5. щодо збільшення строку позовної давності до п’яти років, не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи наказного провадження про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), що були долучені банком до заяви про видачу судового наказу, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п’яти років. Кінцевий строк погашення кредиту сплив 3 липня 2009 року, останній платіж відповідачка здійснила 18 травня 2010 року, а до суду із позовом банк звернувся лише 23 вересня 2013 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позов та відхиляючи заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), які були долучені банком до позовної заяви, строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю п’ять років.

 

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом.

 

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256 – 258, частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. 

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України, а матеріали справи наказного провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), у яких відсутні положення про збільшення строку позовної давності до п’яти років. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.

 

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим.

 

Відповідно до статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді:

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України

при розгляді справи № 6-240цс14

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. 

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.

 


  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Постановление мягко говоря как-бы не очень согласуется с  №6-144цс14. 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7081

ВСУ в очередной раз удивил (на этот раз приятно)  

Но в любом случае очень хорошая новость.

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

Постановление мягко говоря как-бы не очень согласуется с  №6-144цс14. 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7081

ВСУ в очередной раз удивил (на этот раз приятно)  

Но в любом случае очень хорошая новость.

 

Я бы сказал, что очень, очень и очень приятно порадовало, готовлю заявление в ВСУ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Этой постановой ВСУ "порвал" условия Привата, молодцы.

Неужели все таки  мысль о люстрации доходит до их продажной головы?

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кто то уже пробовал применить на практике эту постанову...

Share this post


Link to post
Share on other sites

В реестре пока вижу два решения... Хотя времени пока ещё мало прошло...

Вот одно...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42851343  

 

rada.gif

 

Справа №  184/3641/14-ц

Номер провадження  2/184/20/15

  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20.02.2015м. Орджонікідзе

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області у складі:  

головуючої судді - Горбенко Н.В.,

при секретарі - Попівніч Н.І.,

з участю представника позивача Касьянова Р.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Орджонікідзе цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

В С Т А Н О В И В:

 

У липні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом і просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитом від 09.02.2006 року в розмірі 55 315,37 грн., з яких кредитна заборгованість - 10 000 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 39 805,11 грн.; заборгованість по пені та комісії за користування кредитом - 2400грн.; штрафи: фіксована частина - 500грн., процентна складова - 2610,26грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 553,15 грн.

 

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позов та пояснив, що позивач надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, про що було укладено кредитний договір від 09.02.2006 року. Банк взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі, але відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконує, що й стало причиною звернення банку до суду.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами тільки у липні 2014 року. Даного договору він не укладав взагалі і гроші не отримував. Підпис на договорі схожий на його, але цей договір він не підписував. До свого позову він наддав так звані «Условия и Правила предоставления банковских услуг», в яких не зазначена дата їх затвердження, та ніде не вказаний строк, протягом якого вони діяли. Також на вказаних Умовах та Правилах немає його підпису, який би підтверджував, що саме з ними він був ознайомлений 09.02.2006 року, коли звертався із заявою позивальника про надання йому кредиту. Таким чином, вказаний документ неможливо визнати належним доказом по справі. Також до свого позову банк надав складений ним розрахунок заборгованості, згідно змісту якого вбачається , що ним протягом 8 років до дня звернення банку до суду взагалі не погашалося тіло кредиту, внаслідок чого, як був борг заборгованості за кредитом у розмірі 10 тис. грн., так таким він і залишався протягом більше 8 років. Але позивач протягом встановленого законом строку позовної давності (3 роки) не звертався з позовом про стягнення з нього цієї заборгованості і у своєму позові не просить суд поновити вказаний пропущений строк позовної давності. Таким чином, відповідач вважає, що банк пропустив строк для звернення до суду, а тому в задоволенні його позову треба відмовити.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши доводи сторін суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

 

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі                  10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією кредитного договору від 09.02.2006 року та не заперечується сторонами. Згідно умов цього договору, банк надав відповідачу кошти, а останній відповідно до вимог п.6.5. «Умов та правил надання банківських послуг» зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотки за користування кредитом, за перевитрату платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Відповідно до п.8.6 зазначених умов при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань,передбачених цим договором більш ніж на          30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500грн+5% від суми позову. Згідно п.5.4 строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам без встановлення мінімального обов'язкового платежу, здійснюється в наступному порядку: 1) строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць; 2) строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Строк дії договору згідно п.9.12 його умов встановлено на протязі 12 місяців з моменту підписання.

 

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

 

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Згідно наданого банком розрахунку оплата заборгованості по процентам за користування кредитом останній раз здійснювалась 16.04.2007 року (а.с. 6 - зворот).

 

Тобто, початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, який в даній справі почався у банку з 01.06.2007 року, після того як не були в черговий раз виплачені проценти за договором.

 

Таку ж саму правову позицію виклав ВСУ по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначив, що «Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися». Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

 

Враховуючи те, що відповідачем надано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, а позивачем не надано заяви з обґрунтуванням підстав для його поновлення, суд прийшов до висновку про можливість застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову         ПАТ КБ «ПриватБанку» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - у повному обсязі.

 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2615266111054 ЦК України, ст.ст. 3060213-215 ЦПК України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

Відмовити в позові ПАТ КБ «ПриватБанку» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10-ти днів з дня його проголошення до Дніпропетровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-днів з дня отримання копії цього рішення.

 

Повний текст рішення суду складено 24 лютого 2015р.

Суддя Орджонікідзевського  міського суду Н. В. Горбенко

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вот второе... Здесь Приват сам нарвался в апелляции...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42900127

 

rada.gif

Номер провадження: 22-ц/785/101/15

Головуючий у першій інстанції Наумчак Л.І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     16.02.2015 року                                                м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів  Процик М.В., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі судового засідання Решетник М.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

 

ВСТАНОВИЛА:

 

До Балтського районного суду Одеської області звернувся представник ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування представник посилався на те, що 02.09.2006 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № OD33RX08800066 строком дії з 02.09.2006 року по 02.09.2007 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 2416,70 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, а він зобов'язався вчасно сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно умов Договору. Однак відповідач неналежним чином виконував умови Договору, в зв'язку з чим, станом на 22.04.2014 року має заборгованість в сумі 24749,78 грн., в т.ч. заборгованість за кредитом - 903,32 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 8468,07 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15378,39 грн., а також штрафи відповідно до п.5.3 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 1059,15 грн. Згідно судового наказу від 19.05.2009 року з відповідача стягнуто заборгованість у розмірі 3566,82 грн., тому від загальної заборгованості 24749,78 грн. віднімається сума 3566,82 грн., яка стягнута відповідно до судового наказу, і до стягнення з відповідача підлягає борг у розмірі 22742,11 грн. В добровільному порядку відповідач не погашає борг, тому позивач просить стягнути з нього вказану суму та понесені судові витрати (а.с.1-2).  

 

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерійний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с.45-47).

 

16.07.2014 року представник Публічного акціонерного товариства Комерійний банк "ПриватБанк" - Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року. В обґрунтування представник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи. А саме представник зазначає, що судом не в повній мірі були досліджені обставини справи, зокрема, розрахунок заборгованості де чітко прослідковується переривання позовної давності 27.11.2009 року - відповідачем було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 300 грн.. Таким чином, як вважає апелянт, мало місце переривання перебігу позовної давності, і строк позовної давності починається заново, а відтак строк позовної давності в 5 років закінчується 27.11.2014 року, а позов до суду було подано у травні 2014 року. Крім того, представник зазначив, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, яке мало місце під час його дії (а.с.50-56).

 

Відповідачем були поданні письмові заперечення на апеляційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року. В запереченнях відповідач зазначає, що будь-яких договорів з апелянтом щодо збільшення позовної давності він не підписував, а додані позивачем до позову "Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)", згідно з якими позовна давність, начебто збільшена до п'яти років, договором не являються, не містять підпису відповідача, або відомостей, про те, що відповідач з ними ознайомлений, не містять дати складання, тому не можуть бути визнанні належними та допустимими доказами. Також відповідач посилався на п.31 постанови пленуму ВСС України від 30.03.2012 року за №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до якого у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув (а.с.94-95).

 

Судом витребувались додаткові матеріали в зв'язку з чим до матеріалів були приєднані копії матеріалів наказного провадження (а.с. 174-208), а також різні редакції правил "Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" (а.с. 110-119, 155-167).  

 

Представник позивача - апелянта апеляційну скаргу в судових засіданнях підтримував, просив її задовольнити. В останнє судове засідання сторони не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

 

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги,    враховуючи пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

 

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

 

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

 

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву подано тільки 07.05.2014 року, позивачем пропущено загальну позовну давність на звернення до суду з даним позовом, а саме зі спливом строку виконання зобов'язання, тобто з 02.09.2007 року пройшло понад три роки. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що договір діє до повного виконання зобов'язання сторонами, відповідно п.п. 4.5-4.6 Умов, що за домовленістю банку з позичальником строк позовної давності встановлено 5 років, однак він є неспроможним, оскільки, згідно з договором сторони уклали строковий кредитний договір і визначили кінцеву дату виконання - 02.09.2007 року, а тому, підстав вважати його безстроковим - немає. Також суд посилався на  п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року за № 5 зі змінами та доповненнями від 07.02.2014 року, відповідно до якого враховуючи положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Тому враховуючи усе вищевикладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява подана до суду після закінчення трирічного строку, що є підставою для відмови у позові.

 

Разом з тим, повністю погодитись з мотивуванням прийнятої відмови колегії суддів погодитись не може в зв'язку з чим мотиви відмови в задоволенні позовних вимог підлягають зміні виходячи з наступного.  

 

Як зазначив ВСУ в постанові від 03.02.15 р. по справі № 6-239 цс14 від 04.02.15 р.  згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Вказаний механізм тлумачення та застосування вказаних норм закону є обов'язковим для всіх суб'єктів правозастосування в силу статті 370-1 ЦПК України. Таким чином, варіант застосування вказаних норм закону вказаний судом першої інстанції підлягає виключенню з включенням посилання на механізм передбачений вказаної постановою ВСУ. Відповідно в цій частині доводів апеляційної краги вони знайшли своє підтвердження.    

 

Щодо застування строків позовної давності порядку їх обрахування та застування, то колегія суддів вважає за необхідним вказати на наступне.  Як вказав ВСУ в постанові від 19 березня 2014 року по справі № 6- 14  цс  14, яка є обов'язковою в порядку ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2006 року ОСОБА_2 було підписано заяву позичальника № OD33RX08800066 (а.с.5). З тексту цієї заяви вбачається, що банк надає ОСОБА_2 строковий кредит у сумі 2416,7 грн. на строк 12 місяців з 02.09.2006 року по 02.09.2007 року, з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 2.0 % на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 32,63 грн. та єдино разової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 219,7 грн. в обмін на зобов'язання відповідача з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії зазначеній в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" умовах. Також з заяви вбачається, що для виконання зобов'язання банк відкриває відповідачу рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості. При цьому з копії кредитної справи №0066(а.с.154) як і з матеріалів справи, вбачається лише рахунок-фактура №О036000133 від 02.09.2006 року, але доказів переведення позивачем коштів за цим рахунком-фактурою, як це передбачено п.2.1 "Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)", суду не було надано.

 

Таким чином, в контексті вказаної постанови ВСУ початок перебігу строку позовної даності починається в цілому по заборгованості згідно з наданим кредитним лімітом 02.09.2007 року та завершується 02.09.2010 р. (ст. 257 ЦК України, а.с. 115).

 

Щодо позовної даності та її збільшення в межах цієї справи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.  

 

Апеляційним судом Одеської області були витребувані з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" редакція "Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт)" та розпорядчі акти, якими ці умови затверджені станом на 02.09.2006 року, а також оригінал кредитної справи, копія якої приєднана до матеріалів справи (а.с.145-146). Всі редакції "Умов…" приєднані до матеріалів справи (а.с. 110-119, 155-167).    

 

Як вказав ВСУ в постанові у справі   № 6-240цс14 від 11.02.2015 р. відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.       Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.

 

Виходячи з запропонованої ВСУ позиції, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів правозастосовного процесу, в матеріалах справи, яка переглядається відсутні належні і допустимі докази, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, і ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки відповідачем вони не підписувались.

 

Вказана обставина також підлягала врахуванню при вирішення спору, втім суд першої інстанції обмежився посилання на певну вирогідність існування різних редакцій правил, проте вказані обставини не перевіряв, додаткових матеріалів не витребував, а тому вказані дії вчинялись судом апеляційної інстанції для встановлення обставин справи.    

 

Щодо посилань апелянта на переривання строку позовної давності видачею судового наказу, колегія суддів зауважує наступне.

 

В матеріалах справи є заява про застосування строків позовної давності (а.с.94-95).

 

Апеляційним судом Одеської області для огляду в судовому засіданні було витребувано з Балтського районного суду Одеської області наказне провадження №2-н-80/2009 за заявою ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 З судового наказу вбачається, що з ОСОБА_2 на користь банку було стягнуто 4461,40 грн. (а.с.3), але з позовної заяви вбачається, що від суми загальної заборгованості віднімається сума у розмірі 3566,82 грн., яка була задоволена судовим наказом. Пояснення з цього приводу в матеріалах справи відсутні.

 

Щодо посилань апелянта на переривання строку позовної давності, оскільки 27.11.2009 року відповідачем було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в розмірі 300 грн., то з виписки по рахунку НОМЕР_1 (а.с.39-40), вбачається, що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., з виписки по рахунку НОМЕР_1 (а.с.57), також вбачається що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., з копії меморіального ордеру від 27.11.2009 року, який не містить обов'язкових реквізитів, зокрема штампу та підпису, також вбачається що 27.11.2009 року ОСОБА_2 було сплачено 100,26 грн., вказану невідповідність сплачених сум представник позивача також не пояснив. До суду позивач звернувся 02.05.14 р. (конверт - а.с. 20), таким чином, навіть з моменту вчинення дій, в порядку ст. 264 ЦК України, було пропущено трьох річний строк позовної давності. Вказані обставини не були відображені в рішенні суду першої інстанції, а при вирішення справи вони повинні були враховані, оцінені та відображені в рішення суду в порядку ст. 213-215 ЦПК України, в зв'язку з чим колегія суддів в цій частині доповнює мотивування рішення суду першої інстанції. Таким чином в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Разом з тим, вказані недоліки судового рішення усуваються судом апеляційної інстанції та призводять до повного скасування рішення, оскільки суд правильно визначив, що підстави для стягнення боргу були в наявності, борг частково погашався, проте через збіг строку позовної давності в задоволенні позову слід відмити.   

   

З врахуванням того, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження - судом першої інстанції не в повному обсязі було встановлено обставини справи та надана їм оцінка, при цьому були невірно застосовані норми матеріального права, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу частково, на підставі п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, змінює мотивування рішення суду першої інстанції, залишаючи відмову в  задоволенні позовних вимог.

 

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303304307309313314316317319 ЦПК України, судова колегія, -

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року - задовольнити частково.  

 

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 04.07.2014 року змінити в частині мотивування відмови в задоволенні позовних вимог, в іншій частині залишити без змін.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

     Судді апеляційного суду

     Одеської області                                   А.І. Дрішлюк

                                                                                    Є.С. Сєвєрова

                                                                                                              М.В. Процик

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это отличное Решение апелляционного суда.

 

ведь он пошел еще дальше, указав, что эти условия не считаются составляющей частью кредитного договора, а не только договором об увеличении исковой давности.

 

Виходячи з запропонованої ВСУ позиції, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів правозастосовного процесу, в матеріалах справи, яка переглядається відсутні належні і допустимі докази, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, і ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки відповідачем вони не підписувались.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот ВСУ закрепил свою позицию новой постановой... Это радует!!!

 

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

         11 березня 2015 року                                                                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

Гуменюка В.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М., -

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від         17 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 14 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 14 жовтня 2013 року в нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 31 223 грн 08 коп., що складається з: 2 389 грн 40 коп. заборгованості за кредитом, 10 062 грн 68 коп. заборгованості за процентами, 16 808 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 500 грн штрафу (фіксована частина),              1 463 грн штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також 312 грн 23 коп. судового збору.

 

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від                      28 листопада 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені, штрафу змінено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” пеню в розмірі 4 290 грн 86 коп., штраф (5% від суми заборгованості) у розмірі 862 грн 16 коп., судовий збір у розмірі 181 грн 05 коп.;             в іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          17 вересня 2014 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року й прийняття нового судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13) у справах за позовами ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, у справі № 6-38753св13 суд касаційної інстанції залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін виходячи з того, що хоча в заяві позичальника (відповідач у справі) на отримання кредиту зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років, однак указані Умови не містять підпису відповідача. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, у матеріалах справи немає, тому застосуванню підлягає положення статті 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю в три роки. Так, у ПАТ КБ “ПриватБанк” виникло право вимагати повернення кредиту          20 червня 2008 року, проте банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише у квітні 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

 

Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до цього суду, суд касаційної  інстанції у справі № 6-40942св13, крім іншого, зазначив, що в кредитному договорі, який оформлений заявкою, указано, що позичальник (відповідач у справі) ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років. Однак такі Умови не містять підпису позичальника (відповідача у справі), а в матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, і вони діяли в момент підписання заяви.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і виходив із того, що в заяві позичальника на отримання кредиту від 14 вересня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, а також погодився з тим, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним і банком кредитний договір. Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позовна давність до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлена сторонами тривалістю в п’ять років, що відповідає положенню частини першої статті 259 ЦК України. Посилання відповідача на те, що при підписанні заяви позичальника він не підписував будь-яких Умов і не був ознайомлений з ними, не заслуговують на увагу та можуть бути підставою для визнання договору недійсним як оспорюваного правочину в разі звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 14 вересня                 2006 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 кредитно-заставний договір.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі                        2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк               24 місяці.

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п’ять років.

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки          (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника від 14 вересня 2006 року, містить розбіжності.

Крім того, у заяві позичальника від 14 вересня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У зв’язку із цим доводи ОСОБА_1 про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 вересня 2006 року.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від         17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий

 

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

Л.І. Григор’єва

 

В.І. Гуменюк 

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова позиція у справі №6-16цс15

 

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

 

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності.

 

Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими.

 

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43098344

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
Вот уже и ВССУ использовало постанову № 6-240цс14 в своём решении... И как красиво это сделал, зацените, это можно использовать теперь против Умов Привата очень даже хорошо!!!

 

 

rada.gif

У х в а л а


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


10 березня 2015 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,      


 


в с т а н о в и в:


 


У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області  від 18 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.


 


Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2008 року б/н у загальному розмірі 21 676 грн 42 коп. та судові витрати в розмірі 243 грн 60 коп.


 


Рішенням апеляційного суду Луганської області від 27 жовтня 2014 року рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 18 вересня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.


 


До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеного судового рішення.


 


Клопотання підлягає задоволенню, оскільки причини пропуску строку на касаційне оскарження, вказані заявником, є поважними.


 


У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року суду скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 18 вересня 2014 року.


 


У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.


 


Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави вважати, що ПАТ КБ «Приватбанк» отримана згода відповідача на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається позивач, оскільки наданий банком екземпляр таких Умов підписано лише головою правління банку Дубилетом А.В. та не містить підпису ОСОБА_2, його реквізитів, дати складання або підпису сторонами, ідентифікуючих ознак на предмет невід'ємності цього документа від заяви позичальника, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки заявою, за якою строк виконання зобов'язання не встановлено.


 


Слід зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-240цс14, яка у силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.


 


Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.           


                                         


Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.


 


Керуючись ст. ст. 325328 ЦПК України,  


 


у х в а л и в:


 


Поновити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2014 року.


 


Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Додані до скарги матеріали повернути заявнику.


Ухвала оскарженню не підлягає.


 


 


Суддя Вищого спеціалізованого


суду України з розгляду


цивільних і кримінальних справ                                               В.І. Мартинюк


 


 


http://reyestr.court.gov.ua/Review/43026927


  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот ещё ВССУ...

 

rada.gif

У х в а л а

іменем  україни

 

11 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого        Дем'яносова М.В.,

 

суддів:                                        Коротуна В.М.,                                                                            

Штелик С.П.,-              

 

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карток від 04 січня 2013 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5 052 грн 97 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором станом на 13 серпня               2014 року виникла заборгованість у розмірі 20 629 грн 75 коп., а саме:              5 052 грн 98 коп. - заборгованість за кредитом; 0 грн 82 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 15 575 грн 95 коп. - залишок за несплаченим штрафом. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 20 629 грн 75 коп. та судові витрати.

 

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області                    від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2014 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 5 053 грн 80 коп. та судовий збір - 243 грн 60 коп.

 

У решті позову відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині застосування позовної давності до штрафних санкцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі.

 

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

 

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

 

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

 

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові  у розмірах та  на  умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки                (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Окрім цього ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до ст. 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Судами встановлено, що Банком не надано Умов і правил надання продукту кредитних карт, до яких приєднався відповідач, укладаючи кредитний договір і такі в матеріалах справи відсутні. Твердження представника Банку, що відповідач приєднався саме до Умов та правил надання банківських послуг, де строки позовної давності збільшено до               50 років нічим не підтверджені.

 

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14.

 

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2014 року та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

 

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, та в основному зводяться до   переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

 

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:     

   

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 05 грудня 2014 року залишити без змін.  

 

                              Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий:                                                                                                           М.В. Дем'яносов

 

Судді:                                                                   В.М. Коротун

С.П. Штелик

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43115426

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ой як добре, пошла жара.

Приват крепись, это только начало но зато успешного.

Дай Бог,но предыдущее решение выписано не совсем правильно.

Нужно говорить об отсутствии договора об увеличении срока исковой давности.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вот уже и вторая (6-16цс15) понеслась по жизни Привата... С почином...

 

rada.gif

У х в а л а

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

18 березня 2015 року                                           м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справСитнік О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 22 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

 

                              в с т а н о в и в:    

 

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 02 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № РLХRRХ11560071, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 2 074 грн 80 коп. зі сплатою 12 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом строком на 24 місяці. Станом на 16 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором склала 31 057 грн 67 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом -                1 829 грн 70 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 11 578 грн 15 коп., заборгованість з комісії за користування кредитом -            1 121 грн 01 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 922 грн 75 коп., штраф (фіксована складова) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 402 грн 23 коп. Наказом судді Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 травня 2008 року з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором у розмірі 3 013 грн 10 коп. ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачки залишок заборгованості.

 

Справа переглядалася судами неодноразово.

 

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від                        06 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № РLХRRХ11560071, що станом на 16 квітня                    2014 року склала 109 грн 15 коп., з якої: пеня -109 грн 15 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 22 січня                2015 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від                        06 серпня 2014 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими.  

 

Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові відповідно, оскільки судовим наказом, виданим Решетилівським районним судом Полтавської області 21 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 3 013 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 992 грн 88 коп., заборгованість за відсотками - 449 грн             26 коп., комісія - 515 грн 39 коп., пеня - 55 грн 57 коп., який набрав законної вили і нескасований, у зв'язку з чим банк має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, які позивачем не заявлялися.

 

Крім того, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки такі Умови не містять підпису позичальника (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 11 березня 2015 року у справі 6-16цс15).

 

Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

 

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.  

 

На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

 

у х в а л и в:

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційного банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                           О.М. Ситнік

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43226403

Share this post


Link to post
Share on other sites

Дай Бог,но предыдущее решение выписано не совсем правильно.

Нужно говорить об отсутствии договора об увеличении срока исковой давности.

 

Я же использую решение в корне - не подписано значит нет ни условий, ни правил - ни чего......

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я же использую решение в корне - не подписано значит нет ни условий, ни правил - ни чего......

 

Абсолютно верно... Как по мне то это даже лучше в какой-то степени...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я же использую решение в корне - не подписано значит нет ни условий, ни правил - ни чего......

Ну там и от судьи многое зависит. Я тоже это использовал. И Приват на второе заседание притаранил некий протокол принятия Условий с перечнем фамилий без подписей, которые его приняли. На моё возражение "а где же подписи?" представитель Привата сказал, что подписи существуют в электронном виде и в суд предоставлены быть не могут. Дальше судья апелляционного суда дискуссию прервал и принял сторону Привата.  Вот и всё.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну там и от судьи многое зависит. Я тоже это использовал. И Приват на второе заседание притаранил некий протокол принятия Условий с перечнем фамилий без подписей, которые его приняли. На моё возражение "а где же подписи?" представитель Привата сказал, что подписи существуют в электронном виде и в суд предоставлены быть не могут. Дальше судья апелляционного суда дискуссию прервал и принял сторону Привата.  Вот и всё.

 Имелось в виду не подписаны условия и правила именно должником.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну там и от судьи многое зависит. Я тоже это использовал. И Приват на второе заседание притаранил некий протокол принятия Условий с перечнем фамилий без подписей, которые его приняли. На моё возражение "а где же подписи?" представитель Привата сказал, что подписи существуют в электронном виде и в суд предоставлены быть не могут. Дальше судья апелляционного суда дискуссию прервал и принял сторону Привата.  Вот и всё.

 

Да пускай их кто хочет тот и принимает... Главное, что должник их не подписывал, то есть не соглашался с ними...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

 Имелось в виду не подписаны условия и правила именно должником.

 

Именно... согласен... 100%...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Да пускай их кто хочет тот и принимает... Главное, что должник их не подписывал, то есть не соглашался с ними...

На это тем более делал акцент. Так на это судьи вообще закрывают глаза, отталкиваясь от подписанной заёмщиком заявки-фикции, которая даёт ссылку на Условия. Тем не менее,  в свете олигархических разборок, а не соблюдением законодательства, ситуация может измениться. Хотя нам какая разница  ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

На это тем более делал акцент. Так на это судьи вообще закрывают глаза, отталкиваясь от подписанной заёмщиком заявки-фикции, которая даёт ссылку на Условия. Тем не менее,  в свете олигархических разборок, а не соблюдением законодательства, ситуация может измениться. Хотя нам какая разница  ;)

 

Ну это то понятно... Так это когда было... Постанов этих ещё не было...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ещё... ещё...

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43357939

rada.gif

У х в а л а

іменем  україни

 

25 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого      Кузнєцова В.О.,    

 

суддів:                 Ізмайлової Т.Л.,            Мостової Г.І.,                            

 

Мартинюка В.І.,                                                     Наумчука М.І.,-  

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 1 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У  травні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання, взяті на себе за договором кредиту від 7 серпня 2008 року, укладеного між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», щодо своєчасного й повного повернення кредитних коштів та процентів за користування такими коштами, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 32 135 грн 37 коп., яка підлягає стягненню на користь банку.

 

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від         1 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2014 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

 

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 747 грн. 94 коп., з яких 18 147 грн 94 коп. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 600 грн - заборгованість зі сплати комісії.

 

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

 

Вирішено питання про судові витрати.

 

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від

1 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2014 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

 

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

 

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

 

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,  виходив із того, що кредитна заборгованість, яка виникла з вини відповідача, підлягає стягненню у межах трирічного строку позовної давності.

 

Прийняте рішення суди обґрунтовували тим, що рішення суду, яким уже стягнуто борг за кредитним договором, не є підставою вважати, що зобов'язання виконано належним чином, а звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань.

 

Проте, повністю погодитися з такими висновками судів не можна, з підстав їх протиріччя й невідповідності матеріалам справи.

 

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Судом установлено, що 7 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання ОСОБА_3 заяви, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 20 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

 

Заявою ОСОБА_3 від 7 серпня 2008 року визначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної карти.

 

Пунктом 3.1 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та термін дії визначено в заяві та в пам'ятці клієнта, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, вказана в розділі заяви «Відмітки банку».

 

Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі вказаного строку ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк.    

 

Вказаною вище заявою ОСОБА_3 визначено базову кредитну ставку в розмірі 30% із розрахунку 360 днів на рік.

Судовим наказом Ковпаківського районного суду м. Сум від 7 липня 2010 року з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 26 278 грн. 89 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту - 19 961 грн 16 коп., заборгованість зі сплати процентів - 4 390 грн 55 коп., заборгованість за комісією - 199 грн 61 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 227 грн 57 коп.

 

Згідно з наданим позивачем розрахунком, відповідач має заборгованість за кредитним договором за період з 31 грудня 2009 року

з моменту звернення позивача до суду із заявою про видачу судового

 

 

наказу) до 31 березня 2014 року в розмірі 32 135 грн 37 коп., з яких

25 799 грн 80 коп. - нараховані відсотки та 6 335 грн 57 коп. - комісія за користування кредитом.

 

Здійснюючи розрахунок заборгованості ОСОБА_3 за укладеним між останнім та ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором за період з

31 грудня 2009 року до 31 березня 2014 року, ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк», керувалося Умовами та правилами надання банківських послуг, екземпляр якого долучено банком до позовної заяви (а.с. 11-16).

 

Відповідно до ст. 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).          

 

Суди першої й апеляційної інстанцій, частково, в межах трирічного строку позовної давності, задовольняючи позов банку, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту саме в редакції, що долучена до позовної заяви, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались, відмітка про те, що відповідач з ними ознайомлений на копії таких Умов відсутня.

 

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, що в силу вимог

ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

 

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст.

ст. 1060212-214316 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи  уваги не звернули; доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили; не дослідили укладеного між сторонами кредитного договору й не визначилися з умовами надання відповідачу кредиту, зокрема не встановили дійсного розміру відсотків за користування кредитом.

 

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди не з'ясували, чи припинилась дія кредитного договору у зв'язку з винесенням судового наказу.

 

Крім того, стягуючи з відповідача на користь банку проценти за прострочену заборгованість та комісію, суди не врахували, що в абз. 2 п. 17

 

 

постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 роз'яснено, що наявність

судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526599 ЦК України.

 

Отже, залишивши поза увагою вказані норми матеріального права та стягнувши на користь банку проценти за прострочену заборгованість та комісію, які не є неустойкою за порушення зобов'язань, суди належним чином не перевірили, чи не скористався банк правом на повернення кредиту внаслідок виданого судового наказу від 7 липня 2010 року, за який саме період було стягнуто заборгованість вказаним судовим наказам, не визначилися з тим, чи не відбудеться подвійне стягнення, враховуючи, що банком надано розрахунок за період з 31 грудня 2009 року до 31 березня

2014 року, й, відповідно, не з'ясували, чи підлягають стягненню з боржника суми, про стягнення яких заявлено позов.

 

Таким чином, як судом першої так і апеляційної інстанції  у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336338345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити частково.

 

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від              1 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 5 серпня 2014 року скасувати.

 

Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення

 

заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                                                                                                                       В.О. Кузнєцов

Судді:                                                                                                                                    Т.Л. Ізмайлова

В.І. Мартинюк                    

Г.І. Мостова                          

М.І. Наумчук

Share this post


Link to post
Share on other sites
Вот уже и Черкасская апелляция...    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43290650.. 

 

rada.gif

 


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Справа № 22-ц/793/857/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Левченко В. В.  Доповідач в апеляційній інстанції Подорога В. М.  


УХВАЛА


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


    25 березня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:


головуючогоПодороги В. М.суддівБородійчука В. Г. , Демченка В. А. при секретаріВолвенко А.В.


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, -


 


в с т а н о в и л а :


 


15 жовтня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.


В обґрунтування позовних вимог вказувало, що відповідно до укладеного договору № СSXRRX08920007 від 30 жовтня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 12 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.


 


Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між нею і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, а також інші витрати згідно Умов.


 


Зазначало, що Банк зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_6 кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.


 


В порушення норм закону та умов Договору ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, тому станом на 22 вересня 2014 року мала заборгованість 88 386,85 грн., яка складається з наступного:


- 10 942,60 грн. - заборгованість за кредитом;


- 1369,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;


- 6336,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;


- 69738,65 пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;


 


Просило суд стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 88 386,85 грн. за кредитним договором № СSXRRX08920007 від 30 жовтня 2007 року та судові витрати у розмірі 883,87 грн. судового збору.


 


Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.


 


Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ "ПриватБанк" оскаржило рішення суду в апеляційному порядку.


 


Вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права і просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.


 


Стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги.


 


Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.


 


Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.


 


Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


 


Згідно ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.


 


Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.


 


Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 жовтня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №CSXRRX08920007, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 12000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк 24 місяці із кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 288 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2000 грн.


 


Договір складається із заяви позичальника та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів(а.с.8-14).


 


Із розрахунку заборгованості за вищезазначеним договором (а.с.5-6) вбачається, що станом на 22 вересня 2014 року заборгованість ОСОБА_6 дорвінює 88386 грн. 85 коп., яка складається з наступного:


- 10 942 грн. 60 коп. - заборгованість за кредитом;


- 1 369 грн. 60 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом;


- 6 336 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом;


- 69 738 грн. 65 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.


 


Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.


 


Згідно зі статтями 526530610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


 


Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).


 


Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.


 


Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.


 


Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).


 


Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).


 


Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що надані ними при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5 щодо збільшення строку позовної давності до п'яти років, проте вони не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах даної справи містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), що були долучені банком до позовної заяви, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п'яти років(а.с.14)


 


Крім того, у заяві позичальника від 30 жовтня 2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає(а.с.8).


 


Згідно правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеної у справі N 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.


 


Аналогічна правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладена у справі N 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року.


 


Виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») не містять підпису ОСОБА_6 та підпису Голови Правління Банку О.В. Дубілета, в зв'язку з цим їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, тому застосуванню підлягають загальні строки позовної давності визначені цивільним законодавством, а саме три роки.


 


Таким чином, з 31 жовтня 2009 року у позивача виникло право вимоги за вказаним кредитним договором, а останнім днем пред'явлення вимоги до відповідача по стягненню заборгованості за кредитним договором - 31 жовтня 2012 року.


 


20 жовтня 2014 року ОСОБА_6 подала заяву про застосування строків позовної давності, в якій просила відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності (а.с.35).


 


З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2014 року, 02 жовтня 2014 року, 20 жовтня 2014 року, 03 листопада 2014 року з рахунків ОСОБА_6 було здійснене автоматичне погашення простроченої заборгованості (а.с.68-70).


 


Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. В даному ж випадку автоматичне списання заборгованості за кредитом із зарплатної картки відповідача не є діями, що свідчать про визнання нею свого боргу у розумінні ст.264 ЦК України.


 


Крім того, як в суді першої інстанції так і в засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_6 категорично заперечувала проти такого списання.


 


3 урахуванням вимог ст. ст. 1011 ЦПК України (принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу) судовий захист здійснюється лише за зверненням суб'єктів цивільного процесу.


 


Позивач звернувся до суду із позовною заявою 15 жовтня 2014 року (а.с.2), тобто з пропуском строку позовної давності.


 


Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.


 


Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.


 


Доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстави для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.


 


Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та вірно прийшов до висновку про застосування позовної давності.


 


Керуючись ст.ст. 303304307308315317319 ЦПК України судова колегія, -


 


у х в а л и л а :


 


  Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - відхилити.


 


Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості - залишити без змін.


 


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.


  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Решение Ровенского городского суда...  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43363635

 

 

Справа № 1715/962/12

          

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 березня 2015 року                                                                                                              м. Рівне

 

     Рівненський міський суд у складі :

     головуючого - судді Кучиної Н.Г.

    при секретарі Соломон О.М.

 

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом кредитної спілки "Аккорд" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

            В С Т А Н О В И В :

 

Представник позивача звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування позову посилається на те, що 26 грудня 2006 р. між кредитною спілкою "Аккорд" та членом кредитної спілки "Аккорд" ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № РВ2345. Згідно з п.1.1. договору, кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. Отримання грошових коштів позичальником підтверджується видатковим ордером. Відповідно до п.2.2 договору кредиту позичальнику було надано строком до 26.12.2007р. В порушення договірних зобов'язань позичальником не було проведено погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений термін. Своє зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та плати за користуванням кредиту відповідач не виконує, розрахунок за користування коштами не провів.

 

Відповідно до п.2.2. договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати спілці нараховані проценти та частину кредиту в терміни та розмірах, не менше, ніж це вказано в рекомендованому графіку платежів. При дотриманні позичальником умов сплати кредиту, передбачених у рекомендованому графіку платежів, нарахування процентів є мінімальним : на залишок суми кредиту. розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом передбачено п.2.3 договору.

 

Станом на 24.01.2012 року заборгованість позивача становить, сума боргу за тілом кредиту становить 3120,58 грн., за проценти в сумі 5479,53 грн., пеня 3120,58 грн., що в сумі складає 11720,69 грн.

 

Просять суд, стягнути із відповідача заборгованість по договору кредиту у розмірі 11 720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) грн.. 69 коп. та судові витрати по справі.

 

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав заяву в якій просить суд справу розглядати у його відсутність позовні вимоги підтримує.

 

Представник відповідача судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про застосування позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність та відмовити в позові кредитної спілки «Аккорд».

 

Розглянувши подані представником позивача документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

 

Судом встановлено, що 26 грудня 2006 р. між кредитною спілкою "Аккорд" та членом кредитної спілки "Аккорд" ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № РВ2345.

 

Згідно з п.1.1. договору, кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. Отримання грошових коштів позичальником підтверджується видатковим ордером. Відповідно до п.2.2 договору кредиту позичальнику було надано строком до 26.12.2007 р. В порушення договірних зобов'язань позичальником не було проведено погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений термін.

 

Відповідно до п.2.2. договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати спілці нараховані проценти та частину кредиту в терміни та розмірах, не менше, ніж це вказано в рекомендованому графіку платежів (додаток до Договору).

 

При дотриманні позичальником умов сплати кредиту, передбачених у рекомендованому графіку платежів, нарахування процентів є мінімальним : на залишок суми кредиту розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом передбачено п.2.3 договору. Однак всупереч договірним зобов'язанням, в установлені графіком терміни позичальником не повернуто належні грошові кошти, в результаті чого сума кредиту не зменшувалась, а проценти (нараховувались на фактичний залишок суми кредиту за кожний день користування кредитом п.2.3 Договору).

 

Позивач свої зобов'язання по договору виконав і видав відповідачу ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером № 2111 від 26 грудня 2006 року.

 

Відповідно до п. 3.2 договору, при порушенні строків сплати кредиту нараховується пеня в розмірі 0.5% від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення.

 

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

 

Уклавши з кредитною спілкою кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності ОСОБА_1 систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, крім того останній неодноразово був повідомлений про виникненням заборгованості по оплаті передбачених договором платежів. Однак на даний час кредитна заборгованість позичальником погашена не була.

 

Відповідач своїх зобов'язань по договору належним чином не виконав, кредит своєчасно та в повному обсязі не повернув, належну плату за користування кредитом (проценти) не вніс. Як слідує з письмових пояснень позивача, останній платіж по договору був здійснений відповідачем 13 квітня 2007 року.

 

Станом на 24.01.2012 року заборгованість позивача становить: сума боргу за тілом кредиту становить 3120,58 грн., за проценти в сумі 5479,53 грн., пеня 3120,58 грн., що в сумі складає 11720,69.

 

Викладені обставини представником відповідача не заперечуються і не оспорюються.

 

Згідно п.2.7. договору позивач має право достроково розірвати договір і повернути наданий кредит і нараховані проценти, звернувшись з позовом до суду, якщо відповідач протягом двох місяців не сплатив взагалі або сплатив не у повному обсязі платежі, узгоджені сторонами у рекомендованому графіку платежів (додаток № 1 до договору).

 

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

 

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд визнає, що про порушення свого права позивач міг довідатися 27 травня 2007 року, оскільки відповідачем чергового платежу згідно рекомендованого графіку платежів (26 травня 2007 року) здійснено не було.

 

Оскільки договором кінцевим терміном повернення кредиту встановлено 26 грудня 2007 року, то, відповідно до вимог ч.5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності почався 27 грудня 2007 року.

 

З позовом до суду кредитна спілка «Аккорд» звернулася 24 січня 2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

 

У своєму клопотанні від 03.02.2015р. представник позивача посилається на те, що згідно з умовами кредитного договору його складовою є Положення про кредитування членів КС «Аккорд». Пунктом е) розділу 3 Положення позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за споживчими кредитами, процентами за користування ним, пені встановлено тривалістю 10 (десять) років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

 

Однак, суд до вказаного письмового клопотання ставиться критично та вказана обставина не заслуговує на увагу, оскільки у вказаному положенні про кредитування членів КС «Аккорд», в пункті е) розділу 3 зазначено класифікацію кредитів, а в самому пункті е зазначається поділ кредитів за ступенем ризику і перелічені їх види.

 

Крім того, суд при прийняті рішення враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України при розгляді справи №6-240цс14 від 11.02.2015р., відповідно до якої вбачається, що згідно ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Вказаним правововим висновком  Верховний суд України встановив, що при  підписанні  сторонами кредитного договру  діяли Умови надання  споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення  строку позовної давності, ці Умови  не складовою частиною укладеного  між сторонами договору, відповідачкою  вони не підписувались.

 

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № РВ2345 від 26.12.2006 року п.4  позичальник  підтвердив, що ознайомлений  з положенням про кредитування членів КС " Аккорд" Проте, жодних належних  доказів про  підписання  вказаного положення  відповідачем в судовому засіданні  не встановлено.

 

За таких обставин, враховуючи правову   позицію висловлену Верховним судом України, суд приходить до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору відповідач підписав  і  Положення  про кредитування  членів КС " Аккорд", навпаки вбачається, що вказане Положення відповідачем не підписувалось.

 

Дослідивши позовну заяву, письмове клопотання від 03.02.2015р., суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин пропущення позовної давності.

 

Відповідно до вимог ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зболеною до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Оскільки, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а судом не визнано поважними причини пропущення позовної давності, у позові кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором необхідно відмовити за спливом позовної давності.

 

На підставі ч.4 ст.267 ЦК України, керуючись ст.ст.3,10,11,60,88,209,212214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

В позові кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити за спливом  позовної давності.

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

 

Суддя Рівненського міського суду                                                                     Кучина Н.Г.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2020 року м. Київ
      справа № 759/11951/19
      провадження № 22-ц/824/3712/2020
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
      сторони :
      позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
      відповідач - ОСОБА_1
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді П`ятничук І.В., повний текст складений 23.12.2019 року,
      встановив:
      У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 13 квітня 2011 року.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість.
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
      В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.
      Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не було встановлено істотної обставини - строк дії картки. Відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року, тобто картка була перевипущена. Відповідач активно користувалась карткою з терміном дії 09/18, а саме, користувалась кредитними коштами, знімала готівку в банкоматах, розраховувалась в торгівельній мережі, що, як зауважує позивач, неможливо здійснити без наявної картки, а також частково сплачувала заборгованість.
      Скаржник також звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду України, починається із наступного дня після спливу строку дії картки.
      Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що право на звернення до суду у позивача виникло з 28 лютого 2015 року, однак реалізоване це право було лише 07 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      ОСОБА_1 також посилається на те, що законодавство не відносить банківські виписки до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому їх не можна розглядати як належний та допустимий доказ, що обґрунтовує наявність відповідного розміру її заборгованості та механізму обчислення боргу.
      Крім того відповідач зазначає, що у наданій до суду позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, також не зазначені в ній і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, про стягнення яких просить банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
      Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судом встановлено, що 13 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).
      Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача перед банком на 31 травня 2019 року складає 327 608 грн. 97 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом; 315 132 грн. 55 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 грн. заборгованість за пенею та комісією (а.с. 4-7).
      При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 998 грн. 27 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом, 111 581 грн.85 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 квітня 2011 року по 30 березня 2018 року.
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності, оскільки прострочена заборгованість за кредитом виникла 30 листопада 2014 року, а банк звернувся до суду з відповідним позовом лише 22 червня 2019 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
      Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
      У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 періодично вносила платежі на погашення кредиту, а останній платіж здійснила 13 лютого 2017 року в розмірі 2 040 грн., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності, даний позов АТ КБ «Приватбанк» пред`явив до суду 22 червня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
      Отже, матеріалами справи стверджується що кредитний договір укладений між сторонами у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг.
      У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      У наданій до суду заяві-анкеті від 13 квітня 2011 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, долучив до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
      Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
      Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
      Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
      За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 тільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 416 грн. 42 коп., а в решті позову слід відмовити із вищезазначених підстав.
      Колегія суддів звертає увагу на те, що надана стороною позивача Довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є нечитабельною, з її змісту неможливо встановити, зокрема, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, а тому дана довідка не може бути досліджена судом у повному обсязі.
      Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
      постановив :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 416 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 374 грн.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
      Головуючий:
      Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89731899
    • By ANTIRAID
      Справа № 759/17465/18
      Провадження № 2/761/3421/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 вересня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
      головуючого судді Юзькової О.Л.
      при секретарі Горюк В.А.,
      за участі
      представників позивача ЛітвіноваЄ.В. , Чередніченко М.М. ,
      представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
      ВСТАНОВИВ:
      Представник ТОВ «Погрще Мобіліті» звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 15.04.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач» або «Позичальник») укладено Кредитний договір № 50008196 в якому зазначено, що Договір між Сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування («Загальні умови»), Графік погашення кредиту (, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані Сторонами у відношенні Кредиту. На підставі та на виконання вимог чинного законодавства та умов укладеного Кредитного договору, Товариство надало відповідачу суму кредиту у розмірі 214 088 грн. 76 коп., що було еквівалентом 26 297, 60 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90% на рік, які відповідно до п.2.2. Загальних умов є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту - 15.04.2018 року, для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 390 куб. см. В Кредитному договорі Сторони погодили, що усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту Суми кредиту в доларах США, визначеному вище, відповідно до п. 1.3. Загальних умов кредитування. Відповідач, згідно з п. 1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Позивачу Кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору. В свою чергу, термін кредитування (строк повернення Кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений Сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення Кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року. Окрім того, відповідно до п. 1.6. Загальних умов зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року забезпечено Договором застави 50008196 від 27.04.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 853, згідно з умовами якого Відповідач надав в заставу автомобіль VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, що належав йому на праві власності. Так, позивачем, відповідно до п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного Кредитного договору, залишилися несплаченими Відповідачем, внаслідок чого виникла заборгованість останнього. Крім того, відповідно до Кредитного договору, між ПАТ «СК Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування 28-0199-13-00361 від 17.04.2013 . Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті». Позивач сплачував страхові платежі Страховику на користь відповідача, проте в порушення п. 10.10.3. Загальних умов повернення Додаткового кредиту Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту не було здійснено. За змістом п. 8.1. Загальних умов, у разі порушення Відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового Кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. На підставі викладених положень ЦК України, Позивачем нараховані 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання Відповідачем зі спати періодичних платежів за Кредитом в розмірі 6 816, 43 грн. Крім того, представник позивача зазначає про необхідність застосування положень ст. 625 ЦК України. Пунктом 8.5 Загальних умов передбачено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням Кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною Стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції. Враховуючи факт порушення відповідачем умов Кредитного договору, для забезпечення відновлення порушеного Відповідачем права Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» були понесені витрати за Договором про надання колекторських послуг від 01 серпня 2011 року, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» надало ТОВ «Порше Мобіліті» послуги щодо забезпечення звернення стягнення на Предмет застави відповідно до вимог чинного законодавства України в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на Договорі застави, відкриття виконавчого провадження, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів Позивача у виконавчому провадженні, з метою стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором, які згідно Акту наданих послуг № 17 від 30.09.2014 року становлять 170, 20 грн., згідно Акту наданих послуг № 17 від 31.10.2014 року становлять 3 553,79 грн., згідно Акту наданих послуг № 20 від 28.11.2014 року становлять 1 051, 10 грн. Крім того, згідно рахунку № 23 від 08.04.2015 Позивач сплатив приватному нотаріусу Маринець О. С. 3 900,00 грн. разом з ПДВ за вчинення виконавчого напису. За таких обставин представник позивача просить суд стягнути на користь ТОВ «Порше Мобіліті» з ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором № 50008196 від 15.04.2013 року, яка станом на 12.10.2018 року становить 1 122 924, 86 гривень, витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.
      08.11.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва матеріали позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
      19.12.2018 р. Шевченківським районним судом м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі, вирішено відповідно до приписів ст. ст. 19,274 ЦПК України про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
      Представником відповідача направлено відзив на позов, де зазначено наступне. Відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості та вважає, що розрахунки заборгованості Позичальника здійснено неправильно і вони є абсолютно необґрунтованим, тому неправомірним буде винесене судове рішення, яке б ґрунтувалося на таких розрахунках. У даних розрахунках відсутні дати погашення Відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування після виникнення заборгованості. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів за Кредитним договором Позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобов`язання. Дані обставини є підставою розглядати надані Позивачем розрахунки заборгованості як не неналежні та недопустимі докази. В предмет доказування по даній справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми, відсотків за користування кредитом) у відповідності до умов Кредитних договорів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні. Такі розрахунки повинні бути наданні з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремою строчкою у відповідності до графіку погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалася заборгованість. Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог». Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту. Оскільки, умовами Кредитних договорів встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами (термін сплати заборгованості - згідно графіків платежів - п`ятнадцятого числа кожного місяця), та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором від 15.04.2013 року, перша прострочка по сплаті за Кредитним договором виникла у Відповідача - 16.09.2014 року. Відповідно до п. 3.2. Договору про внесення змін/Додаткова угода №1 від 05.04.2014 року до Кредитного договору №50008196 від 15.04.2013 року (далі - «Додаткова угода»), Сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення Кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору, у наступних випадках: Пункт 3.2.1. - порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування Кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць. Враховуючи те, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулася 16.09.2014 року, право дострокового повернення кредиту за вимогою Компанії встановлений - згідно п. 3.2.1 Додаткової угоди - 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення, то права Позивача слід вважати порушеними після несплати Відповідачем платежу за вказаний платіжний період, а саме - 16.10.2014 року. Оскільки, за умовами Кредитних договорів погашення кредиту повинно здійснюватися Відповідачем частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13. У разі пропуску позовної давності по тілу кредиту, вважається, що позовна давність спливла і за додатковими вимогами, у зв`язку з чим кредитор може стягнути лише проценти за кредитом та пеню за процентами у межах строку позовної давності. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15. У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача просить суд д застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову з підстав пропущення Позивачем строку звернення до суду з позовом. Крім того, звертає увагу суду, що як стверджує сам Позивач ним неодноразово надсилалися вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Так, до позовної заяви додано копію такої Вимоги за вих.№50008196 від 17.02.2015 року. Тобто, Компанія реалізувала своє право на дострокове повернення Кредиту ще на початку 2015 року. Більш того, такі вимоги надсилалися Відповідачу і раніше в 2014 році. Також відповідач категорично не погоджується з вимогами щодо стягнення збитків відповідно до положень ст. 22 ЦК України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2018 року у справі №761/12539/15-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 19.07.2016 року були скасовані і винесено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 було задоволено, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. від 08.04.2015 року №383 таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, судом було встановлено, що виконавчий напис було вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а, отже, незаконно. Таким чином, вважаємо, що відсутні підстави для стягнення суми збитків у розмірі 8 675,09 грн. з Відповідача на користь Компанії. Індексація внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі №6-771цс15. Отже не може бути застосована ст. 625 ЦК України щодо індексації суми заборгованості. Відповідно до умов Кредитного договору між ПрАТ «СК «Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_3 як страхувальником укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (крім залізничного) №28-0199-РМ2-14-00098 від 15.04.2014 року. 11 березня 2015 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відповідно до умов договору страхування, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 45 513,43 грн. ТОВ «Порше Мобіліті». Проте, дана сума не зазначена в розрахунках заборгованості, наданих Позивачем. За таких обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову
      У відповідь на відзив представник ТОВ «Порше Мобіліті» зазначив, що всі розрахунки було здійснено у встановленому законом порядку. Також просить від визнати поважними строки пропуску позовної давності, оскільки 98.04.2015 р. позивач звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, який в подальшому було оскаржено ОСОБА_3 .. Верховним Судом 26.06.2018 р. позов задоволено, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано. . Тому,зважаючи на те, що виконавчий напис був чинним до 26.06.2018 р. товариство і не зверталось до суду з позовом про стягнення заборгованості. Крім того, цілком законні вимоги по стягнення збитків в розмірі 8 675,09 грн. - як витрат, які були здійснені на відновлення порушеного права. Інфляційні також було нараховано відповідно до приписів Закону, оскільки було порушено умови кредитного договору.
      У запереченнях на відповідь на відзив представник ОСОБА_3 вказав, що відповідач вважає обставини вказані позивачем як поважні щодо пропуску строку позовної давності такими, що не можуть вважатися поважними. З іншого боку рішенням суду встановлено, що виконавчий напис від 08.04.2015 року було вчинено з порушенням вимог законодавства та визнано таким, що не підлягає виконанню. При цьому, згідно обставин встановлених у вищезазначеному рішенні від 26.06.2018 року, протиправна поведінка на завдання збитків, тобто, додаткових витрат Позивача, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, відсутня, оскільки, Відповідачу навіть не було надіслано повідомлення про намір реалізація Предмета застави, яке відповідно і не могло бути виконано Відповідачем. У Кредитному договорі від 15.04.2013 року зазначається: усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту Суми кредиту в дол. США, визначеному вище, відповідно до статті 1.3 Загальних умов кредитування. У Графіку погашення кредиту, також вказується суми платежів у еквіваленті у доларах США. Тобто відсутні підстави для індексації заборгованості.
      В судовому засіданні представник позивач просив задовольнити заявлені вимоги.
      Представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні.
      Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню н підлягають, виходячи з наступного.
      Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Встановлено і не заперечується сторонами, що 15 квітня 2013 року між ОСОБА_3 (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Компанія) укладено Кредитний договір №50008196 разом із Загальними умовами кредитування та графіком погашення кредиту, згідно з яким Компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 214 088,76 грн., що в еквіваленті у доларах США становить 26 297,60 дол. США, строком на 60 місяців - 15.04.2018 року, зі сплатою процентів у розмірі 9,90% на рік, на придбання автомобіля марки Volkswagen Beetle, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2013.
      Згідно до положень ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою,порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Позивачем та Відповідачем укладено договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року №50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С., зареєстрований в реєстрі за №853. За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.
      Відповідно до п. 1.4.3. Загальних умов, погоджений сторонами в Графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15.04.2018 року.
      До 10 числа кожного місяця ТОВ «Порше Мобіліті» надсилає Відповідачу відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіка погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіка погашення кредиту (п. 1.4.2. Загальних умов).
      Позивачем відповідно до умов п. 1.4.2. Загальних умов, виставлено Відповідачу відповідні рахунки на оплату чергових (щомісячних) платежів, які, як стверджує Позивач залишилися несплаченими, внаслідок чого виникла заборгованість Позичальника.
      Крім того, п. 10.1. Загальних умов передбачено: Компанія надає Позичальнику Додатковий кредит на страхування у сумі та на умовах, зазначених у Кредитному договорі.
      Цільовим призначенням Додаткового кредиту є сплата страхових платежі до Договору страхування, укладеного Позичальником на виконання умов Кредитного договору (п. 10.2. Загальних умов).
      Умовами п. 10.10.3. Загальних умов кредитування визначено, що повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.
      Як зазначає Позивач невиконання Відповідачем своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту призвело до виникнення станом на 12.10.2018 року заборгованості у розмірі 1 122 924,86 грн., а саме: прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за кредитом в сумі 111 568,63 грн. з яких: 59 565,90 грн. - сума простроченої заборгованість по сплаті чергових платежів за Кредитом; 6816,43 грн. - сума 3% річних за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; 45 186,30 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення по сплаті чергових платежів за Кредитом; Прострочена заборгованість з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом в сумі 187 625,95 грн., з яких: 146 732,57 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за додатковим Кредитом; 8687,67 грн. - сума 3% річних за час прострочення за додатковим Кредитом; 29 787,59 грн. - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим Кредитом; 2 418,12 грн. - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим Кредитом.
      Крім того, відповідачу нараховано штраф ,на підставі п. 8.3. Кредитного договору, який складає 6 854,13 грн. та збитки на підставі пункту 8.5. Кредитного договору в сумі 8 675,09 грн.
      Представник позивача вважає, що зазначена сума має бути стягнута з відповідача за для захисту прав Товариства.
      В свою чергу представник відповідача вказує, що підстави для задоволення вимог відсутні.
      За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов