yafet

Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)

Recommended Posts

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29349550                Справа №2-289/11р. 2/438/40/2013

          

 

    Р І Ш Е Н Н Я                                            І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 

07 лютого 2013 року                              Бориславський міський суд

         Львівської  області

в складі головуючого-судді:                       Посисень Л.М.,

при секретарі:                                               Гадубяк О.В.

з участю адвоката                                        ОСОБА_1

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бориславі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року,

 

                                                 В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

 

В лютому 2011 року позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», звернувся у суд з окремими позовами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року, які об»єднані 11 лютого 2011 року в одне провадження.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 13.08.2012 року, остаточно уточнивши свої позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» заборгованість:

 

за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн., нарахована пеня - 4285,38  грн.

 

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року. у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», зазначив, що 04.04.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 122/Кр73  відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн.

12.06.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн.

Договори є кредитними договорами, відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач, не повертаючи кредит (чергову частину) та не сплачуючи проценти за договором, порушує вимоги статті 1054 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку позичальника (Відповідача) повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на 10.08.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем становить  за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн. прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн. нарахована пеня - 4285,38  грн.

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позов просить задоволити.

 

В судове засідання представник позивача не з»явився.

Справу позивач просить розглянути у відсутності представника, про що у матеріалах справи є письмові заяви.

 

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позову не визнали.

При цьому відповідач ОСОБА_2 пояснив, що з позивачем він жодних кредитних договорів, в тому числі і спірних не укладав.

У 2008 році він уклав кредитний договір №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року з ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області.)

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України (НБУ) від 13 вересня 2010 р. № 424, яка набрала чинності з 07.11.2010 року, затверджено Порядок формування банками резервів за кредитами та нарахованих відсотків по ним і списання безнадійної заборгованості.

  Розроблення НБУ такого порядку передбачено нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 № 2275-VI.

Згідно з цим Порядком банк мав право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (далі - безнадійна заборгованість).

У разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається Правлінням Банку.

    Відповідно до акту від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» самостійно списано безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, тобто банком списано його, відповідача ОСОБА_2, безнадійну заборгованість та віднесено в повному обсязі на збільшення валових витрат банку, що привело до зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток.

    Таким чином, списання його, відповідача ОСОБА_2, заборгованості банком проведена самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це його, як позичальника, тобто, банк скористався своїм правом відповідно до Постанови НБУ № 424 від 13.09.2010р., а не діяв відповідно до законодавства, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - спочатку погашення заборгованості за рахунок заcтавного майна, а потім - списання безнадійної заборгованості на суму непокритих збитків від продажу заставного майна.

Списана безнадійна заборгованість на його, як позичальника ОСОБА_2, кореспондентському  (основному) рахунку не числиться, тобто ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не приймає участі у фінансовому балансі банку.

    Крім цього, відповідно до п.8 Постанови  НБУ № 424 від 13.09.2010р. - банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

   Однак, банком не може продовжуватись робота відповідно до законодавства України щодо відшкодування списаної безнадійної заборгованості за рахунок резерву  відповідно до Постанови НБУ від 13.09.2010р. № 424, виданої на підставі підпункту 12.2.1 пункту 12.2 та підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010 року №2275-VI  "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України",  так як Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010року №2275-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратив чинність з 01.04.2011 року у зв»язку з введенням Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, а також  відповідно до Постанови НБУ від 01.06.2011 року №172, яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, - втратила чинність Постанова Правління Національного банку України від 13.09.2010 року № 424  "Про затвердження  Порядку  формування  банками резервів за кредитами і нарахованими  за   ними   процентами   та   списання   безнадійної заборгованості",  зареєстрована  в  Міністерстві  юстиції  України 27.10.2010 року  за № 998/18293, і тому немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог банку.

Крім того, якщо банк списав безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, це означає, що банк відшкодував собі витрати по списаних кредитах №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року за рахунок страхового резерву банку, а отже, банк податки з даних кредитів не заплатив, а відніс собі на витрати.

   Банк у своїй декларації за 4-й квартал 2010 року, тобто у річній декларації за 2010 рік відобразив дані про загальну суму валових витрат, в тому числі і суму страхового резерву, в який входять і ці валові витрати.

   У чинному законодавстві не передбачено порядку проводки з позабалансового рахунку банку назад на баланс.

    Таким чином, банк не має права вимоги за спірними кредитами, оскільки він самостійно визнав борги за кредитами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це його, як позичальника, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

    

   Пояснення, аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_2, дав і його представник ОСОБА_3, додатково пояснивши, що банк не має права вимоги за даним позовом, а відтак, він не міг укладати в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність»і розголошувати без відома та згоди відповідача ОСОБА_2 банківську таємницю та персональні дані позичальника ОСОБА_2,  будь-яких правочинів про уступку боргу іншим юридичним особам, в тому числі, і ТзОВ «Колекшн Груп»,  ПАТ «АКІБ «Легал» та будь-яким іншим. Юридичним та фізичним особам.

Станом на сьогоднішній день у чинному Податковому Кодексі України, як і у чинній Постанові НБУ від 01.06.2011 року №172, (яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI) не передбачено права вимоги Банку до позичальника на відшкодування списаної в минулому за рахунок резерву безнадійної заборгованості. Таким чином, списана безнадійна заборгованість на кореспондентському (основному) рахунку відповідача ОСОБА_2 (позичальника) не числиться, так як ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не числиться у фінансовому балансі банку. Будь-які грошові суми, які зазначено у позабалансовому рахунку Банку, за відповідачем ОСОБА_2 рахуватися не можуть, як і не можуть рахуватися  за будь-ким з позичальників, оскільки позабалансовий рахунок не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і тому, цей рахунок до уваги не береться.

Із врахуванням того, що кредитні договори №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року  є самостійно банком списаними як безнадійна заборгованість і за ними банк отримав відшкодування від держави, а відтак, ці кредити не приймають участь у фінансово-господарській діяльності банку, не значаться у його балансі, тому, банк і відмовився виконати ухвалу суду про забезпечення доказів, в тому числі і надати оригінали кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, оскільки таких не існує.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

 

Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2, пояснення його представника ОСОБА_3, показання свідка ОСОБА_4, оцінивши наявні у матеріалах справи  документи, суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставний і до задоволення не підлягає за недоведеністю позивачем своїх позовних вимог.

 

С У Д О М   В С Т А Н О В Л Е Н О, що між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської област., Філія ліквідована 02.03.2012 року) та відповідачем ОСОБА_2 04.04.2008 року укладено кредитний договір №122/Кр73 відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн. на споживчі цілі.

12.06.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована 02.03.2011 року) та відповідачем ОСОБА_2  укладено кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн. на споживчі цілі.

Договір №159/Кр97 від 04.04.2008 року позивачем не подано та в матеріалах справи відсутній, а відповідач заперечує укладення 04.04.2008 року кредитного договору  №159/Кр97 з будь-якою установою банку, в тому числі і з позивачем.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що він як головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю юридичних осіб на підставі направлення ДПІ у м.Бориславі від 15.04.2011 року проводив позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання  Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року.

    Перевірка втановила, що за перевірений період Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-VI та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року № 424 на загальну суму 4850432, 58 грн., в тому числі по фізичних особах на суму 2158681,93 грн.

    Порушень законодавства при самостійному списанні банком сумнівної (безнадійної) заборгованості перевіркою не встановлено.

Страховий резерв за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року.

   Що підтверджено і актом від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» та додатку до нього розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву  Філією «Відділення «Промінвестбанку м.Борислава» за період 01.01.2010 року по 18.03.2011 року»; підтверджено і листом ДПІ у м.Бориславі Львівської області від 05.10.2011 року № 7848/9/29-017 та від 26.10.2011 року № 8622/9/23-009.

Крім цього, актом перевірки ДПІ у м.Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» стверджено, що Філією «Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» задекларовано скориговані валові витрати, які подавалися до головної установи «Промінвестбанку» у сумі  9778106,77 грн.

Філія «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» у своїй декларації за ІV квартал 2010 року №19535 (тобто річній декларації за 2010 р.), поданій ДПІ у м.Бориславі 04.02.2011 року зазначила суму збільшення страхового резерву банку -  4770388,85 грн., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і спірними кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року.

Таким чином, у позивача, який самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це позичальника ОСОБА_2, прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року списав безнадійну заборгованість відповідача з ОСОБА_2 за кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року і відніс її на збільшення валових витрат банку, -  отримав відшкодування від держави, втратив право вимоги за спірними кредитними договорами.

Позивач з часу отримання відшкодування втратив право вимоги за кредитними договорами  №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, і не виконавши вимоги ухвали суду про забезпечення доказів, не довів своїх позовних вимог, тому при встановлених у судовому засіданні обставинах, позов до задоволення не підлягає.

 

З врахуванням наведеного та

Керуючись ст.ст.1060212209 ч.3 ЦПК України,

               ч 1.ст.526,  ст.ст.104910501054 ЦК України  суд,-

                                     В  И  Р  І  Ш  И  В:

 

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року - в і д м о в и т и.        

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

            

СУДДЯ:                                                                                                                                                                                                                                                         ВССУ 28.01.2015: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541425   У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 січня 2015 року                                                                                        м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

Луспеника Д.Д., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

 

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

 

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») було укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ним та фізичними особами.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ч. 6 ст. 312,              33 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 625626 ЦК України, положень кредитного договору, укладеного з ОСОБА_5, та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 214 481 грн 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», загальною площею 261,4 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку.

 

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.    

 

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.  

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що преюдиціальним рішенням суду від 5 березня 2013 року                 (ч. 3 ст. 61 ЦПК України) ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено в позові до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки                    ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» списав як безнадійну заборгованість, що також підтверджується рішенням суду від                   7 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, після чого банк отримав від держави відшкодування, а, отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі.

Таким чином, у суду не було підстав для задоволення позову, який розглядався.

 

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332336337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити.

 

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня                  2014 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді:Д.Д. Луспеник     А.О. Лесько  М.Є. Червинська

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

    Те, що класифікація кредиту  є частиною кредитних правовідносин між банком і позичальником визначено  ч.1 ст.55 Закону "про банки і банківську діяльність" і доведено вже давно Імексбанком (   "Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з розрахунком фінансового стану позичальника, проведеного згіднопостанови НБУ №279 від 06 липня 2000 року, станом на 01.10.2008 року клас позичальника визначено за групою "В", колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у банка в даному випадку правових підстав для відмови позивачу у видачі чергового траншу".) 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11782688                       ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          


 

07 жовтня 2010 р. № 14/1 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Кочерової Н.О., - головуючого,

Студенця В.І.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "Бонус"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року

у справі господарського судуІвано-Франківської області

за позовомТОВ "Бонус"

доАКБ "Імексбанк" в особі Івано-Франківської філії

провизнання договору частково недійсним, визнання дій неправомірними, зобов"язання виконати умови договору та стягнення збитків у розмірі 200000,00 грн.,

В засіданні взяли участь представники:

 

- позивача:не з"явився,

- відповідача:Йосифів П.І.,

ВСТАНОВИВ:

          У грудні 2008 року ТОВ "Бонус" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом АКБ "Імексбанк" в особі Івано-Франківської філії провизнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, визнання дій відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року неправомірними; зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу; стягнення 100000,00 грн. збитків.

          У вересні 2009 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просив суд визнати недійсними пункти 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, визнати дії відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року неправомірними; зобов"язати відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу; стягнути 200000,00 грн. збитків.

          Доповідач: Черкащенко М.М.

          Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року позов задоволено частково. Визнано недійснимипункти 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, зобов"язано відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу та стягнуто на користь позивача 1186,50 грн. судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року рішення місцевого господарського суду від 23.10.2009 року в частині позовних вимог про визнання недійснимипунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року та зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу скасовано і прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року залишено без змін.

          Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Бонус" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року скасувати, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 200 000,00 грн. збитків та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.08.2007 року між акціонерним комерційним банком "ІМЕКСБАНК" (кредитор) та ТОВ "Бонус" (позичальник) укладено договір поновлювальної кредитної лінії № 95, відповідно до умов якого кредитор зобов"язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 170000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних у доларах США плюс 1% комісії одноразово та кінцевим поверненням заборгованості по всіма траншами до 29.08.2017 року.

          Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається позичальнику для будівництва 4-х поверхового офісного блоку та інші поточні потреби.

          Згідно з приписами ст.ст. 525526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору, банком до 01.10.2008 року надано позивачу траншів на загальну суму 228500,00 дол. США.

          Позивач 14.11.2008 року звернувся до банку з листом про надання грошових коштів в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу. Банк листом №1769 від 19.11.2008 року відмовив позичальнику у видачі чергового траншу з посиланням на постанову правління Національного банку №319 від 11 жовтня 2008 року, згідно з якою зобов'язано обмежити здійснення активних операцій банками в обсягах досягнутих кожним із них на цю дату; надання кредитів в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки, обмежити обсягами заборгованості за ними, що склалася на цю дату.

          Пунктом п.2.5.3 договору поновлювальної кредитної лінії №951 30.08.2007 року, сторони погодили, що банк вправі припинити видачу траншів внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, який визначається за методикою кредитора, перенесення кредиту в групу з більш високим ступенем ризику, зменшення грошових надходжень, неналежне виконання умов кредитного договору.

          Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з розрахунком фінансового стану позичальника, проведеного згіднопостанови НБУ №279 від 06 липня 2000 року, станом на 01.10.2008 року клас позичальника визначено за групою "В", колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у банка в даному випадку правових підстав для відмови позивачу у видачі чергового траншу.

          Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу з огляду на те, що позивачем не надано доказів цільового використання, наданих банком грошових коштів, в розмірі 228500,00 дол. США за договором поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07.

          Відповідно до ст. 22 ЦК України, особі, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

          Відшкодування шкоди можливе в тому випадку, коли є склад цивільного правопорушення: неправомірна поведінка особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

          Враховуючи викладене, а також те, що позивач, заявляючи позовні вимоги про відшкодування 200000,00 грн. шкоди не довів причинно-наслідкового зв"язку між завданою шкодою позивачу та відмовою відповідача у видачі чергового траншу, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

          Згідно з приписами до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

          Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів, тобто правочин є правомірним, якщо йогонедійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом.

          Пунктом 2.10. договору, сторони погодили, що у випадку зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або кредитного комітету АКБ "Імексбанк", кредитор має право ініціювати зміну винагороди за надання кредиту, визначеної цим договором.

          Згідно з п.2.10.1. договору, про намір змінити розмір відсотків за надання кредиту, кредитор зобов"язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до очікуваної дати початку їх застосування за кредитом відповідно до нових ставок, а також надати для укладення угоду про внесення змін до цього договору.

          Пунктом 2.10.2. договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору повернути її кредитору. Якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов"язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору, повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції, у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою (п.2.10.3 договору).

          Відповідно до п.3.1.2 договору кредитор зобов"язаний завчасно повідомляти позичальника про намір змінити розмір відсотків (плату за кредит) у порядку, визначеному п.2.10 договору.

          Згідно з п.7.4 договору, у випадку, настання обставин, визначених п.п.3.2.3, 4.2, 5.4 цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, відповідно позичальник зобов"язаний погасити кредит, сплатити відсотки за фактичний часвикористання кредиту та нараховані штрафні санкції.

          Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 30.04.2008 року направлено на адресу позивача лист №629 з повідомленням про те, що у зв'язку з ростом цін на ринку кредитних ресурсів та збільшенням рівня інфляції, відповідач збільшує відсоткову ставку за користування кредитом до 18 % річних у доларах США.

          Позивач, листом №1 від 14.05.2008 року погодився на підняття відсоткової ставки до 17% річних у доларах США по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року, на підставі чого сторонами підписано додаткову угоду від 08.08.2008 рокупро збільшення відсоткової ставки до 17% річних.

          Враховуючи вищевикладене, а саме наявність волевиявлення сторін про зміну відсоткової ставки, приписи ст.ст. 203215638 ЦК України та ст. 188 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року та визнання неправомірними дій відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року.

          На підставі викладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, прийнятою при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених в касаційній скарзі, то вони не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду, покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 11151117111911111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року у справі № 14/1 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н.О.Кочерова

Судді В.І.Студенець

М.М.Черкащенко


 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Как заемщику банка  добиться внеплановой проверки банка со сторо

ны налоговой?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Как заемщику банка  добиться внеплановой проверки банка со сторо

ны налоговой?

Скорее нужно спрашивать - на каких основаниях заемщик/вкладчик(клиент) банка может запросить информацию у банка о списанной задолженности за определенный период времени?....и далее по накатанной, если банк не предоставит - обжаловать в суде и инициировать через суд внеплановую проверку.....наверное где то так.....

Share this post


Link to post
Share on other sites

Відповідно Постанови Правління НБУ №424 від 13 вересня 2010. Где-то так, думаю через запрос в НБУ. Сам банк конечно же не даст эту информацию

Share this post


Link to post
Share on other sites

Відповідно Постанови Правління НБУ №424 від 13 вересня 2010. Где-то так, думаю через запрос в НБУ. Сам банк конечно же не даст эту информацию

Свіжішими будуть №172 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0722-11 (порядок списання) і №23 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 (класифікація кредиту,  формування страхового резерву, порядок ведення кредитної справи) . ПС: в пресі недавно пройшло, що Гонтарева попередила банки: скоро скасують нормативне регулювання класифікації і списання- все буде тільки по внутрішніх нормативних документах банку під його відповідальність.  

Share this post


Link to post
Share on other sites

Как заемщику банка  добиться внеплановой проверки банка со сторо

ны налоговой?

     Йдеться про реальність цифр. Потрібно заявити про витребування "кредитної справи" в тому складі , що є в Постанові №23( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 ). До того склад "кредитної справи" визначався Постановою  №279 - редакції по періодах      ( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0474-00 ) Притягнення податкововї  або захист прав споживачів тупо висне (відписки про неможливість перевірки і.т.п.).  І заявляти про судову економічну експертизу. На жаль іншого реального шляху для встановлення реальності цифр не існує. Судді мліють від розрахунків банку і "не бачать" розрахунків позичальника.  Хоча часом і палка стріляє :)     http://reyestr.court.gov.ua/Review/39833186

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

     Йдеться про реальність цифр. Потрібно заявити про витребування "кредитної справи" в тому складі , що є в Постанові №23( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 ). До того склад "кредитної справи" визначався Постановою  №279 - редакції по періодах      ( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0474-00 ) Притягнення податкововї  або захист прав споживачів тупо висне (відписки про неможливість перевірки і.т.п.).  І заявляти про судову економічну експертизу. На жаль іншого реального шляху для встановлення реальності цифр не існує. Судді мліють від розрахунків банку і "не бачать" розрахунків позичальника.  Хоча часом і палка стріляє :)     http://reyestr.court.gov.ua/Review/39833186

    Пардон. Дам так. Бо в ЄДРСР десь не видно                              Справа № 464/5116/13-ц

пр.№  2/464/66/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

09.07.2014          Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Шашуріної Г.О.,

за участю секретаря Причини О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,  Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором,-

 

в с т а н о в и в:

 

позивач ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 347 639,12 грн. та судові витрати в сумі 3 441,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 90 000 доларів США строком на 30 років з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом. Для забезпечення належного виконання даного договору 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договори поруки, згідно з яким останні взяли на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 з виконання умов кредитного договору. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк»  та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. За вказаними угодами відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором, що було укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на користь позивача. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, поточні платежі по кредиту та нараховані відсотки згідно з графіком не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість. На вимоги про погашення заборгованості відповідачі не реагують, що змусило позивача звернутись до суду з цим позовом.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на те, що останні зміни умов кредитування, на які ними як поручителями надано згоду, внесені 02.03.2010 року договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, про що було підписано відповідні Договори про внесення змін та доповнень №1 до Договорів поруки. На умовах кредитування, які діяли з 02.03.2010 року позичальник не мав простроченої заборгованості за кредитним договором. Кредит в сумі 87 914,49 доларів США надавався позичальнику на строк до 28.02.2038 року з наступною процентною ставкою: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США. Згідно з розділом 2 кредитного договору забезпеченням кредитних зобов'язань позичальника виступала іпотека придбаної в кредит квартири АДРЕСА_1. Виступаючи поручителями за кредитними зобов'язаннями позичальника, поручителі виходили з обставин кредитування, при яких кредит був забезпечений іпотекою придбаної в кредит квартири погодженою з банком заставною вартістю 543 172,29 грн. Тобто, за змістом правовідносин іпотечного споживчого кредиту на підставі кредитного договору № 1301/0208/71-018, у разі здійснення поручителями оплат заборгованості позичальника за кредитним договором, до такого чи таких поручителів мало перейти право іпотекодержателя за іпотечним договором. Але в подальшому, тобто після 02.03.2010 року, банк і позичальник самостійно без погодження з поручителями змінювали умови кредитування, самостійно розірвали договір іпотеки. Внаслідок таких дій змінились умови кредитування, що впливає на подальшу чинність поруки. Так, внаслідок розірвання 12.08.2011 року банком та позичальником договору іпотеки без згоди поручителів їх позбавлено права на забезпечення зворотної вимоги до позичальника. Тобто, без згоди поручителів збільшився розмір їхньої відповідальності перед кредитором. При цьому поручителі втратили гарантію виконання зворотної вимоги до позичальника за рахунок вартості предмета іпотеки. 12.08.2011 року у зв'язку з добровільною реалізацією заставного майна було укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71- 018 від 29.02.2009 року, яким змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.012 року по 28.02.2038 року та змінено розміри ануїтетних платежів: починаючи з 10.10.2011 року - по 350,34 долари США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця; починаючи з 10.02.2012 року - по 433,07 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця. Враховуючи, що згідно умов кредитного договору, в діючій станом на 25.05.2012 року редакції, був встановлений розмір ануїтетного платежу у 433,07 доларів США, якщо за розрахунком банку-кредитодавця розмір простроченої заборгованості станом на 10.06.2012 року складав разом 2 125,03 доларів США, то за арифметичним розрахунком вже станом на 25.05.2012 року тривало прострочення боржника більше ніж 4 місяці. Враховуючи строгий термін сплати ануїтетного платежу, станом на 10.06.2012 року, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа Банк», позичальник вже прострочив сплату ануїтетних платежів відповідно: 10.06.2012 року, 10.05.2012 року, 10.04.2012 року, 10.03.2012 року і 10.02.2012 року. Тобто, шестимісячний строк заявления вимоги до поручителя розпочався у банку-кредитодавця, починаючи з 11.02.2012 року і завершився 11.07.2012 року. З підстави завершення строку пред'явлення вимоги до поручителя порука припинилась 11.07.2012 року і вимога до поручителів, заявлена в позовній заяві ПАТ «Альфа-Банк» від 29.01.2013 року є безпідставною вже на дату заявления такої вимоги. З урахуванням наведеного, просили суд визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-1 від 29.02.2008 року, укладеного ним з ПАТ «Сведбанк»; визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного нею з ПАТ «Сведбанк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк».

ОСОБА_1 зверувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк», посилаючись на те, що під час укладення і виконання кредитного договору порушені його права, як споживача. 29.02.2008 року між ним та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1301/0208/71-018. За умовами цього договору йому надавався споживчий кредит на придбання житла в розмірі 90 000,00 доларів США на строк з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року. Кредитні кошти були призначені для оплати за придбання позичальником квартири, яка знаходиться у АДРЕСА_1. За користування кредитом встановлена процентна ставка у розмірі 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Повернення тіла кредиту та сплата процентів за кредит було обумовлене умовами кредитного договору: шляхом здійснення позичальником фіксованих платежів (ануїтетні платежі) у сумі 922,00 долари США у чітко встановлений термін, а саме щомісячно до 20 числа кожного місяця, на рахунок № 29098066883201 в ВАТ «Сведбанк», МФО 300164. В гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 29.02.2008 року сума кредиту у 90000,00 доларів США дорівнювала 454 500,00 грн. На підставі договору купівлі-продажу вказана квартира була придбана позичальником. Забезпеченням кредитних зобов'язань позичальника виступала іпотека придбаної з залученням кредитних коштів квартира. Вказував, що ним належно виконувались умови кредитного договору. З настанням наслідків світової фінансової кризи восени 2009 року його доходи зазнали змін, внаслідок чого станом на 01.03.2010 року було допущене незначне відставання від графіка сплати ануїтетних платежів (в межах тримісячної заборгованості), а саме прострочена заборгованість складала 2 349,40 доларів США. 01.03.2010 року між ним та ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції. Відповідно до нової редакції кредитного договору сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. Позичальник зобов'язується сплачувати платежі на рахунок № 2620.4.0668832.03 в AT «Сведбанк» (публічне), МФО 300164 через касу банку або шляхом безготівкового перерахування щомісяця, у чітко встановлений термін здійснення платежів. При цьому, позичальник надав кредитодавцю дозвіл на самостійне списання і розподілення коштів з цього власного поточного рахунка на рахунки обліку кредитної заборгованості. При підписанні цього договору було погіршене його становище як позичальника, а саме: банк отримав право самостійно розпоряджатись коштами на поточному рахунку позичальника № 26204066883203 в AT «Сведбанк» (публічне), МФО 300164, в тому числі і на списання коштів в рахунок майбутніх платежів; було введено формулу для перерахування розміру ануїтетних платежів при чому у разі підвищення процентної ставки, розмір ануїтетного платежу мав перераховуватись в тому числі за поточний місяць, а у разі зниження процентної ставки, розмір ануїтетного платежу перераховувався починаючи з наступного місяця; замість строку сплати ануїтетних платежів (до 20 числа кожного місяця), було введено строгий термін сплати платежу (10 число кожного місяця); замість зміни процентної ставки з обов'язковим письмовим повідомленням позичальника було введено повідомлення позичальника не пізніше наступного дня після вступу в дію зміненої процентної ставки; було спотворено розрахунок самого ануїтетного платежу, оскільки запроваджувалась норма, при якій процентна ставка розраховувалась виходячи з кількості днів у місяці (30), і кількості днів у році - 360; новою редакцією договору не було встановлено ніякої відповідальності кредитодавця, а відповідальність позичальника врегульована цілим розділом 8 нової редакції договору, при цьому для розрахунку пені також застосовано умовну кількість днів у році 360, що збільшує розмір відповідальності порівняно з класичним розрахунком, при якому застосовується фактична кількість днів у році; доповнено договір новими умовами підвищення процентної ставки, згідно з якими сторони за взаємною згодою домовились без укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору, у випадку невиконання зобов'язань позичальником, встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною відсоткової ставки за користування кредитними коштами: відсоткова ставка підвищується на 1% за кожен факт такого порушення, від рівня поточної ставки на дату порушення зобов'язання позичальника, відсоткова ставка підвищується з дня, наступного за днем порушення зобов'язання. Зменшення відсоткової ставки відбувається шляхом укладення додаткової угоди, після виконання зобов'язання позичальника, з дати підписання додаткової угоди. Вказував, що візуально, оскільки умови договору є надмірно заплутаними, було введено ануїтетний платіж у розмірі 880,49 доларів США на місяць, що спонукало його підписати такий договір. 02.03.2010 року нова редакція кредитного договору змінена і доповнена договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року. За вказаними змінами прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2 101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту), який обліковувався на позичковому рахунку № 2233.0.0668832.01, до 87 914,49 доларів США. Цими ж змінами № 2 змінено процентну ставку за користування кредитними коштами. Крім того, цими ж змінами для позичальника було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Також, було встановлено нові розміри ануїтетного платежу. Зазначав, що при підписанні цього договору знову збільшилась відповідальність позичальника, зокрема: візуально тимчасово (в період з 03.03.2010 року по 09.01.2012 року) зменшивши розмір ануїтетного платежу та процентну ставку, кредитодавець підвищив процентну ставку до 12,88% річних з 10.01.2012 року до кінця кредитування; на підставі нікчемної умови договору було введено нову додаткову комісію за дострокове здійснення будь-яких платежів. 27.12.2010 року укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв'язку з виконанням позичальником вимог п. 5.7., пункти 1.3.2, 1.3.3, 1.3.4 кредитного договору викладено в новій редакції та змінено відсоткову ставку за користування кредитом та розміри ануїтетних платежів. 14.06.2011 року у нього народився син ОСОБА_5-ОСОБА_6 Відчуваючи нестачу доходів для утримання сім'ї, він надав згоду на погашення кредиту за рахунок вартості заставного майна (предмета іпотеки). 12.08.2011 року було укладено договір про розірвання іпотечного договору. Одночасно, під контролем ПАТ «Сведбанк» він продав квартиру, яка до того була предметом іпотеки. Після реалізації квартири, для нього знову погіршилось становище за кредитним договором. Достроково сплативши майбутні ануїтетні платежі, він мав право погасити залишок заборгованості тоді, коли настане строк відповідного платежу на діючих умовах кредитного договору, тобто до 28 лютого 2038 року. Але, в погіршення становища позичальника 12.08.2011 року, тобто після реалізації предмета іпотеки, було підписано договір про внесення змін і доповнень № 3 до кредитного договору, в якому не зазначена фактична заборгованість позичальника за кредитним договором на дату укладення цих змін. Таким чином, він, отримуючи кредит для придбання житла для своє сім'ї, не отримав ніяких позитивних наслідків, а тільки несправедливі витрати. Зазначив, що договір кредиту та зміни до нього за своїм змістом не відповідають законодавству України, а саме, нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» укладені на невигідних для нього умовах, містять дискримінаційні та несправедливі по відношенню до нього умови. Крім того, кредитний договір містить ознаки нечесної підприємницької практики. Згідно з даними Національного Банку України, розміщеними на його офіційному сайті, за час кредитування, курс долара США по відношенню до гривні коливався від 4,84 грн. (29.02.2008 року) до 8,01 грн. (05.11.2009 року). Відповідно, на його думку, кредитодавець і позичальник повинні розділити ризик коливання курсу валюти на засадах розумності і справедливості, тобто порівно. Також, зазначав, що порука поручителів є припиненою в силу зміни без згоди останніх основного зобов'язання, що призвело до збільшення відповідальності поручителів, а також пропуску банком строку заявлення вимоги до поручителів. За змістом ст. 514 ЦК України, первісний кредитор не міг передати новому кредитору обсяг прав вимоги більший, ніж той, яким первісний кредитор володів сам. Звідси договори купівлі-продажу прав вимоги є недійсними з моменту укладення. Вказував, що відповідачі не надали позичальнику письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов'язаннях кредиту. З урахуванням наведеного, просив суд визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк», поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк», поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк»; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 1 від 01.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 3 від 12.08.2011 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; розподілити ризик зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначити розмір грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України; застосувати наслідки нікчемного правочину, наслідки прострочення кредитора та наслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і визнати припиненими правовідносини між кредитодавцем і позичальником, які виникли на підставі кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року.

Представник позивача за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк первісний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Зустрічні позови не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Представник позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 не заперечував.

ОСОБА_1 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 не заперечував.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе на підставі ст. 169 ЦПК України розглядати справу за відсутності сторін та третіх осіб, що не з'явилися, на підставі наявним в справі доказів.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

З матеріалів справи вбачається, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1301/0208/71-018, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 90 000 доларів США строком на 30 років з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом.

01.03.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції. Відповідно до нової редакції кредитного договору сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

02.03.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, за умовами якого прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2 101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту) до 87 914,49 доларів США. Змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Крім того, цими ж змінами було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США.

12.08.2011 року укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв'язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено відсоткову ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів, починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою, заставою.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пелех О.З. та зареєстрований в реєстрі за № 468, згідно з яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, 28.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договори поруки № 1301/0208/71-018-Р-1, № 1301/0208/71-018-Р-2, № 1301/0208/71-018-Р-3, № 1301/0208/71-018-Р-4, згідно з якими останні взяли на себе зобов'язання відповідати за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1.1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язувався повернути банку надані кредитні кошти (кредит), сплатити проценти   за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених у даному договорі.

Судом встановлено, що ВАТ «Сведбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 на умовах, визначених укладеним між ними договором, суму коштів.

У відповідності до ст.ст. 525526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.12.2012 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 38 935,94 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становить 311 214,97 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами складає 4 544,06 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становить 36 320,67 грн.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

За твердженнями ПАТ «Альфа-Банк» за вказаними угодами відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, що було укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на користь позивача за первісним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до загального порядку заміни кредитора у зобов'язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.   Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми   боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Згідно з визначеними в п. 1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року термінів та тлумачень право вимоги, яке переходить від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк», означає усі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитним договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також усі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення. Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги визначені у Додатку І. Датою переходу права вимоги сторони погодили дату підписання акту приймання-передачі прав вимоги.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору права вимоги переходять від продавця до покупцята обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

За умовами п. 2.3. договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», права вимоги за цим договором переходять від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа-Банк» та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.

Приписами ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги факторові   справді   мало   місце, документи, які містять відомості про те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_1 увійшло до пакету передачі активів на користь ПАТ «Альфа-Банк» позивачем за первісним позовом надано не було.

Акти приймання-передачі прав вимоги за договорами купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року ПАТ «Альфа-Банк» у процесі розгляду справи не надано.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність обставин виникнення у ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги до відповідачів за первісним позовом. Відтак, первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, наданого в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.    

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;    форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;    тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;      

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;   право дострокового повернення кредиту;   річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови,   які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору,   зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Зі змісту ст. 19 цього ж Закону вбачається, що нечесна   підприємницька діяльність включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Відповідно до п. 10.1 кредитного договору ОСОБА_1, підписавши кредитний договір, засвідчив те, що усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.  

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Будучи обізнаним з умовами кредитного договору та договорами про внесення змін до нього, ОСОБА_1 погодився з усіма їх положеннями, що засвідчив своїм власноручним підписом.

Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що умови кредитного договору та договорів про внесення до нього змін, укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк», є несправедливими та дискримінаційними до позивача або містять ознаки нечесної підприємницької діяльності, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями - відмовитися від його укладення або запропонувати внести відповідні зміни.

Як встановлено судом, позивачем перед укладенням кредитного договору та договорів про внесення до нього змін не наводилось жодних зауважень щодо їх змісту та не наголошувалось на порушенні його прав як споживача.

Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що з матеріалів справи вбачається факт виконання ОСОБА_1 до серпня 2011 року взятих на себе грошових зобов'язань, а укладений між ним та ВАТ «Сведбанк» кредитний договір та договори про внесення змін до нього він не вважав дискримінаційними.

Враховуючи цю обставину, суд не вбачає підстав вважати,   що положення оспорюваних договорів створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є несправедливими та містять ознаки нечесної підприємницької діяльності.

При підписанні вказаного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством істотні умови, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та вільному волевиявленню сторін, на що ОСОБА_1 посилається у своїй позовній заяві.

Суд вважає безпідставними твердження ОСОБА_1 щодо нікчемності умови п. 8 додаткового договору № 2 від 02.03.2010 року про доповнення вартості кредиту комісією за дострокове здійснення будь-яких платежів в силу ч. 3 ст. 1056-1, оскільки вказана комісія не є процентами за користування кредитом.

Тому, положення ст. 1056-1 ЦК України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в частині встановлення комісій за обслуговування кредиту тощо.

Недійсність договорів купівлі-продажу прав вимоги, укладених 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» і 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 обґрунтовує порушенням норм ст. 514 ЦК України, оскільки первісний кредитор не міг передати новому кредитору обсяг прав вимоги більший, ніж той, яким первісний кредитор володів сам.

В ході розгляду справи судом не було встановлено перевищення обсягу прав грошової вимоги, які фактори за даними договорами факторингу передали клієнтам.

Отже, зміст оспорюваних договорів в повному обсязі відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договорів дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін і повинен добросовісно виконуватись.

З урахуванням наведеного вище, суд не вбачає, що при укладенні договорів про внесення змін до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року та договорів купівлі-продажу прав вимоги їх сторонами було дотримано положень чинного законодавства, необхідних для чинності правочину, а тому, вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання оспорюваних договорів недійсними та застосування наслідків нікчемності правочину задоволенню не підлягають.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 111821 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

З пункту 10.13 кредитного договору вбачається, що підписанням цього договору позичальник підписанням цього договору підтверджує, що перед укладенням кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладенні кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, в повному обсязі.

Валюта кредиту є істотною умовою кредитного договору, яка в силу норм ст. 561 ЦК України підлягає зміні лише за згодою сторін та вирішення вказаного питання не належить до компетенції суду.

За наведених обставин вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 щодо розподілення ризику зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначення розміру грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601604 - 609 ЦК України.

Відповідно до положень п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Суду не було надано доказів того, що реалізація предмету іпотеки призвела до реального виконання боржником ОСОБА_1 свого зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. Жодних контррозрахунків розміру заборгованості чи відсутності такої за кредитним договором ОСОБА_1 не надано.

За наведених обставин вимоги позивача за зустрічним позовом щодо припинення зобов'язань за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і твердження позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 щодо припинення поруки в результаті збільшення основного зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх зобов'язань.

Нормами ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Судом встановлено, що останні зміни умов кредитування, на які поручителями надано згоду, внесені 02.03.2010 року договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, про що було підписано відповідні договори про внесення змін та доповнень № 1 до Договорів поруки від 29.02.2008 року.

З укладенням між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 12.08.2011 року договору про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згоду на укладення якого не було отримано від поручителів, не відбулось збільшення основного зобов'язання.

Навпаки, було зменшено період дії підвищеної відсоткової ставки за кредитом в розмірі 10% річних - з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року, в порівнянні з попередніми умовами кредитування, визначеними договором про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року - з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року, та зменшено розмірі ануїтетних платежів без зміни кінцевого терміну кредитування.

Реалізація предмета іпотеки та розірвання договору іпотеки також не призвело до збільшення основного зобов'язання та обсягу відповідальності поручителів. Скасування одного з видів забезпечення виконання зобовязання, внаслідок якого за твердженнями позивачів за зустрічними позовами поручителів позбавлено права на забезпечення зворотної вимоги іпотекою не є підставою для припинення поруки в силу норм ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Відтак, вимоги позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 щодо визнання поруки припиненою в результаті збільшення основного зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх зобов'язань, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Приписами п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З договорів поруки від 29.02.2008 року вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником або поручителем основного зобов'язання перед ВАТ «Сведбанк» (п. 10 договорів поруки) не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.

Згідно з п. 11.6 кредитного договору, даний договір діє з дня його підписання і до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний повернути банку вказані суми (п. 9.1 кредитного договору).

З урахуванням умов кредитного договору, в чинній станом на 10.06.2012 року редакції, якими був встановлений розмір ануїтетного платежу у 433,07 доларів США, та розрахунку позивача за первісним позовом, за яким розмір простроченої заборгованості станом на 10.06.2012 року складав 2 125,03 доларів США, за арифметичним розрахунком станом на 10.06.2012 року тривало прострочення боржника більше ніж 4 місяці. Враховуючи термін сплати ануїтетного платежу (10 число кожного місяця), станом на 10.06.2012 року, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа-Банк», позичальник вже прострочив сплату ануїтетних платежів відповідно: 10.06.2012 року, 10.05.2012 року, 10.04.2012 року, 10.03.2012 року і 10.02.2012 року.

Тобто, шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителів про дострокове повернення кредиту розпочався у банка-кредитодавця, починаючи з 11.02.2012 року і завершився 11.08.2012 року. У вказаний період кредитор не звертався до поручителів з вимогою виконання основного зобов'язання. Відтак, порука в силу норм ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненою та вимоги позивачі за зустрічними позовами у вказаній частині підлягають задволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203215252514516517525526553554559625626627638104810541056-1,10771082 Цивільного кодексу України, ст.ст. 111819 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, п.п. 16, 17, 22, 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, ст.ст. 1057-6088169208209212-215218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

 

в и р і ш и в:

 

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,  Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними - задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором - задовольнити частково.

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

В іншій частині зустрічних позовів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення або отримання його копії.

 

Суддя:      

Share this post


Link to post
Share on other sites

Свіжішими будуть №172 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0722-11 (порядок списання) і №23 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 (класифікація кредиту,  формування страхового резерву, порядок ведення кредитної справи) . ПС: в пресі недавно пройшло, що Гонтарева попередила банки: скоро скасують нормативне регулювання класифікації і списання- все буде тільки по внутрішніх нормативних документах банку під його відповідальність.  

 

Я думаю, что ситуация в решении, размещенном в топике, удачное стечение обстоятельств.

 

п.с. стоит выкладывать хотя бы решения апелляционных судов или ВССУ.

Размещенные решения первой инстанции зачастую слетают уже в апелляции.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я думаю, что ситуация в решении, размещенном в топике, удачное стечение обстоятельств.

 

п.с. стоит выкладывать хотя бы решения апелляционных судов или ВССУ.

Размещенные решения первой инстанции зачастую слетают уже в апелляции.

Вот все решения (аналогичное):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41242840  ВССУ

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39232570    Апел

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39232720    + бонус  (1-ю найдете сами)

 

   БОНУС:

 

Справа №  438/1288/13                                        Головуючий у 1 інстанції: Посисень Л.М.  

Провадження №  22-ц/783/1400/14                     Доповідач :   Копняк  С. М.  

ОКРЕМА   УХВАЛА

28 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді                       - Копняк С.М.

          суддів                                          - Мацея М.М., Кабаль І.І.

                   секретар                                     -  Олексів О.А.

                   з участю представників відповідачки - ОСОБА_1,

                                                                  ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»  на рішення Бориславського міського суду Львівської області  від 06 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та про стягнення витрат по сплаті судового збору, -

              

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4  про звернення стягнення на предмет іпотеки.

             Рішенням  Бориславського міського  суду Львівської області  від 06 грудня  2013  року  в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач - ТзОВ «Кредитні ініціативи».

          Рішенням колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2014 року рішення Бориславського міського  суду Львівської області  від 06 грудня  2013  року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»  до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших правових підстав, ніж таке було ухвалено судом першої інстанції.

В процесі розгляду даної цивільної справи встановлено, що у період 2007-2008 років Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку» в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована) уклало ряд кредитних договорів, а саме:

- №534/Кр352 від 24.12.2007 року з ОСОБА_4 на суму 150 000, 00 грн., забезпечений іпотекою (квартира АДРЕСА_1), з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів 23.12.2027 року;

- №19/Кр від 25.01.2008 року з ОСОБА_2 на суму 200 000,00 грн., забезпечений майновою порукою та іпотекою   (дерев»яний житловий будинок, загальною площею 261,4 кв.м., житловою площею 94,5 кв.м. по АДРЕСА_2, та комплекс нежитлових будівель складів, які знаходяться за цією ж адресою), з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів 24.01.2028 року;

- №122/Кр73 від 04.04.2008 року з ОСОБА_5 на суму 120 000,00 грн., забезпечений іпотекою  (житловий будинок загальною площею 274,7 кв.м., житловою площею 124,8 кв.м., з  господарськими спорудами  і земельна ділянка, площею 0,0629 га, що знаходяться по АДРЕСА_3) ;

- №123/Кр74 від 04.04.2008 року з ОСОБА_6 на суму 200 000,00 грн. забезпечений іпотекою ((житловий будинок загальною площею 274,7 кв.м., житловою площею 124,8 кв.м., з  господарськими спорудами  і земельна ділянка, площею 0,0629 га, що знаходяться по АДРЕСА_3);

- №159/Кр97 від 12.06.2008 року з ОСОБА_5 на суму 20 000, 00 грн., забезпечений іпотекою  (житловий будинок загальною площею 274,7 кв.м., житловою площею 124,8 кв.м., з  господарськими спорудами  і земельна ділянка, площею 0,0629 га, що знаходяться по АДРЕСА_3).

В подальшому ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості  за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року по всіх вищеперелічених  кредитах списав заборгованість як безнадійну за рахунок страхового резерву. Страховий резерв, за рахунок якого відбулось списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, у тому числі і вищеперелічених, в повній сумі віднесено на збільшення валових витрат банку, що призвело до несплати банком податків, а відтак і зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток. Окрім цього встановлено, що після подання банком річної декларації кошти по списанню безнадійних кредитів відшкодовано банку державою в повному об»ємі.  

Таким чином, банк діяв всупереч  законодавства, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке регламентує спочатку погашення заборгованості за рахунок заставного майна, а потім списання безнадійної заборгованості на суму непокритих збитків від продажу заставного майна, що, на думку колегії суддів, призвело до спричинення матеріальної шкоди державі, як у вигляді безпідставного отримання банком відшкодування від держави, так і у вигляді ненадходження коштів до бюджету  з податку на прибуток.

Окрім того встановлено, що 17 грудня 2012 року, тобто після звернення банку в суди з позовами про стягнення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами і до завершення розгляду цих справ судами, між ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договори про  відступлення права вимоги за кредитними договорами.

В процесі розгляду справи виникли сумніви  щодо легітимності діяльності ТзОВ «Кредитні ініціативи». Зокрема, копією свідоцтва серії ФК № 214 від 22.09.2008 року, виданого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг стверджується, що ТзОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою.

           За умовами ст.ст.4,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи надають фінансові послуги, якими, зокрема, є факторинг. Послуги з факторингу фінансові установи мають право надавати з урахуванням вимог ЦК України та цього ЗаконуЗаконом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають, зокрема, такий вид господарської діяльності як із надання фінансових послуг. Статтею ж 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначено обов'язковість ліцензування з надання фінансових послуг, тобто ліцензуванню підлягає діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Фінансовими активами є кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Виходячи з системного аналізу норм права, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність отримання позивачем ліцензії, оскільки в даному випадку під час надання фінансової послуги - факторингу, він залучає фінансові активи від фізичної особи. Така відсутня в матеріалах справи і не надано позивачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

ТзОВ «Кредитні ініціативи» також не надані суду та в матеріалах справи відсутні належні докази сплати позивачем ціни продажу та підписання і оформлення Реєстру позичальників, а відтак і переходу до нього права вимоги.

За приписами  ч.2 ст.24 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов»язаний письмово у п»ятиденний строк повідомити боржника про відступлення права за іпотечним договором і право вимоги за основним зобов»язанням. Даний обов»язок також передбачений пунктом 6.1 Договору про відступлення   прав вимоги, в якому  визначено і порядок такого повідомлення. ТзОВ «Кредитні ініціативи» не надав суду докази того, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як іпотекодержатель, повідомляв у письмовій формі відповідачів, зокрема в даній           цивільній справі відповідача ОСОБА_4, про відступлення права вимоги.

     Як вбачається із змісту статті 24 Закону України "Про іпотеку", що діяла на час укладення між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" договору про передачу прав за договорами забезпечення,  правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з п.5.4. Договору відступлення прав вимоги, кожна сторона зобов»язується повною мірою співпрацювати з іншою стороною з метою реєстрації  Нового Кредитора у якості іпотекодержателя у державних реєстрах. Отже, право вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки наступає з моменту реєстрації відомостей про відступлення права за іпотечним договором. ТзОВ «Кредитні ініціативи» жодних доказів того, що на час звернення до суду з позовом відбулась державна реєстрація відомостей про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, а відтак і про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є іпотекодержателем згідно договорів іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя не надало.

          З огляду на системність дій ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» щодо надання кредитів (кредити надавались банком особам з одним і тим самим прізвищем, в один і той самий період часу, під заставу одного й того самого майна)  та списання їх як безнадійних у той час, як до кінцевого терміну погашення кредитів залишається значний проміжок часу (2027-2028 р.р.) і всі кредити забезпечені іпотекою та порукою (дані встановлені лише в межах розгляду однієї цивільної справи, інші кредити колегією суддів не досліджувались та не аналізувались), подальше укладення 17 грудня 2012 року між ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» договору  відступлення прав вимоги, неповідомлення судів, якими розглядались справи за позовами про стягнення заборгованості, про укладення такого договору, тобто і про необхідність залучення до участі в справі особи, якій таке право відступлено, неподання ТзОВ «Кредитні ініціативи» до судів належно сформованих пакетів  документів у підтвердження своїх позовних вимог, що фактично стало підставою для відмови у задоволенні їх позовних вимог, дають колегії суддів підстави сумніватись у добросовісності таких дій ПАТ ««Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи», а відтак і  для реагування.

Національний Банк України - це головна емісійна та центральна банківська установа на території України. Згідно ст.ст.4,6,7 Закону України «Про банки і банківську діяльність Національний Банк України відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний Банк України», здійснює свої основну та інші функції  щодо регулювання та банківського нагляду.

          Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурорський    нагляд    за    додержанням   і   правильним  застосуванням  законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами  та   іншими   центральними  органами  виконавчої  влади,  органами державного   і   господарського   управління  та  контролю,  Радою міністрів   Автономної   Республіки  Крим,  місцевими  Радами,  їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими   організаціями,   масовими  рухами,  підприємствами,

установами   і   організаціями,   незалежно  від  форм  власності, підпорядкованості   та   приналежності,   посадовими   особами  та громадянами   здійснюється   Генеральним   прокурором   України  і  підпорядкованими йому прокурорами.

А відтак, колегія суддів вважає за необхідне про виявлені факти  інформувати Національний Банк України та Генерального прокурора України - для належного реагування з метою вжиття цими органами заходів у межах наданих їм повноважень.  

Керуючись  ст.ст.235,302 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Повідомити про наведене в описовій частині ухвали Національний Банк України та Генерального прокурора України - для вжиття заходів у межах наданих їм повноважень.  

Про вжиті заходи реагування у встановлений законом місячний строк повідомити Апеляційний суд Львівської області.

Окрема ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча                                                             Копняк С.М.

    

Судді:                                                                     Кабаль І.І.

                                        

                                                                            

                                                                                Мацей М.М.        

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39232720

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Продовження теми.    6-2980ск15            

   Ждем.                                                                                                                                                                                                                  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43050754                                                                                                                                                                                                                                     У Х В А Л А

 

  11 березня 2015 року                             м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Умнова О.В., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на окрему ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 травня                    2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення судових витрат, -

в с т а н о в и в :    

Касаційна скарга подана у визначений ЦПК України строк на касаційне оскарження, за формою та змістом відповідає вимогам ст. 326 ЦПК України.

   Наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для відкриття касаційного провадження.

    Керуючись ст. 328 ЦПК України, -

у х в а л и в :

  

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» на окрему ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 травня  2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення судових витрат.

  Витребувати із Бориславського міського суду Львівської області цивільну справу № 438/1288/13-ц (№ 2/438/504/2013).

   Копії касаційної скарги та додані до неї матеріали надіслати особам, які беруть участь у справі, роз'яснити їх право подати заперечення на касаційну скаргу  до 16 квітня 2015 року.    

   Ухвала оскарженню не підлягає.                  

 

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ                                                                                      О.В. Умнова

Share this post


Link to post
Share on other sites

Тут викладено сам протокол списання https://www.facebook.com/groups/pravo.ua/permalink/1650056295214180/

 

Реклама фейсбука... По этой ссылке просят регистрироваться в фейсбуке...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я думаю, что ситуация в решении, размещенном в топике, удачное стечение обстоятельств.

 

п.с. стоит выкладывать хотя бы решения апелляционных судов или ВССУ.

Размещенные решения первой инстанции зачастую слетают уже в апелляции.

   Апеляція вирішила стягнути з позочальника. Справа № 464/5116/13                       Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/783/187/15                            Доповідач в 2-й інстанції:  Бойко  С. М.

Категорія:27

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

               26 травня 2015 року                 м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

               головуючого - судді Бойко С.М.,

                              суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

                              секретаря - Брикайло М.В.,

    з участю: представника ПАТ «Альфа-банк» - Биленя Т.Я.,

    представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором,-

                                                         в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «Альфа-Банк», як новий кредитор на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_3, як з позичальника, та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як з поручителів, заборгованості за кредитним договором №1301/0208/71-018, укладеним між відкритим акціонерним товариством (далі-ВАТ) «Сведбанк» та ОСОБА_3 29.02.2008 року, у розмірі 347639 грн. 12 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 грн. 97 коп., заборгованість по процентах - 36320 грн. 67 коп., пеня - 103 грн. 48 коп.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання поруки припиненою у зв»язку із збільшенням без їхньої згоди обсягу відповідальності за кредитним договором та у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення до них вимоги; визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк», в якому просив визнати такою, що припинена порука поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 у зв»язку із збільшенням без їхньої згоди обсягу відповідальності за кредитним договором та у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення до них вимоги; визнати недійсними договори про внесення змін і доповнень до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року за №1 від 01.03.2010 року, за №2 від 02.03.2010 року, за №3 від 12.08.2011 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; розподілити ризик зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначити розмір грошових зобов»язань позичальника за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України; застосувати наслідки нікчемного правочину, наслідки прострочення кредитора та наслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і визнати припиненими правовідносини між кредитодавцем і позичальником, які виникли на підставі кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року.                                        

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09.07.2014 року в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_7 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано такою, що припинена у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення кредитором вимоги до поручителів, поруку ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, яка виникла на підставі договорів поруки від 29.02.2008 року, укладених з ПАТ «Сведбанк».

В іншій частині зустрічних позовів відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк», просить його скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволених вимог по зустрічних позовах з підстав неповного з»ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовів відмовити в повному обсязі.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог банку за первісним позовом щодо набуття права вимоги до боржників за кредитним договором від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, оскільки всі необхідні, на його думку, докази для підтвердження цієї обставини були ним подані до суду, а акт приймання-передачі прав вимоги від 15.06.2012 року надавався суду для огляду в судовому засіданні. Не погоджується апелянт й з висновком суду першої інстанції про припинення поруки поручителів, оскільки в договорах поруки вказано, що поручителі зобов»язуються відповідати за виконання зобов»язань по кредитному договору щодо повернення коштів позичальником строком до 28.02.2038 року. Апелянт вважає, що строком припинення поруки за цими договорами є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов»язків, передбачених основним зобов»язанням.

В судове засідання апеляційного суду всі інші учасники судового розгляду, окрім представника ПАТ «Альфа-Банк» та представника ОСОБА_3, жодного разу не з»явились, хоча всі повідомлялись про час і місце розгляду справи у встановленому процесуальним законом порядку шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами на відомі суду адреси місця їхнього проживання (місцезнаходження) (а.с.55-69, 72-84, 87-98, 104-116, 187-192, 217-219 т.3), а тому розгляд справи проведено з урахуванням вимог ст.ст.77305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» (кредитодавцем), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено кредитний договір №1301/0208/71-018, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_9 кредит у розмірі 90000 доларів США строком на 30 років до 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом (а.с.19-27 т.1).

01.03.2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції (а.с.28-32 т.1).

Відповідно до нової редакції кредитного договору, сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник повинен був здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

02.03.2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №2 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року (а.с.33-34 т.1), за умовами якого прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту) до 87914,49 доларів США. Змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Крім того, цими ж змінами було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень №2 від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США.

12.08.2011 року укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року (а.с.35-36 т.1), згідно з яким у зв»язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів: починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США, а з 10.02.2012 року - 433,07 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. та зареєстрований в реєстрі за №468, згідно з яким ОСОБА_3 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а 12.08.2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8 укладено договори поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4 (а.с.40-59 т.1), згідно з якими останні взяли на себе зобов»язання відповідати за виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1.1 кредитного договору, ОСОБА_3 зобов»язувався повернути банку надані кредитні кошти (кредит), сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах, визначених у даному договорі.

Судом встановлено, що ВАТ «Сведбанк» свої зобов»язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_9 кредит на умовах, визначених укладеним між ними договором. Однак, позичальник допустив порушення умов договору щодо сплати щомісячних платежів, що давало право банку на дострокове стягнення з нього всієї суми кредиту та процентів за користування ним (п.9.1 договору в зміненій редакції).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (а.с.10 т.1).

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (а.с.11-18 т.1).

«Право вимоги» за вказаними вище договорами означає усі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також усі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов»язків за кредитними договорами та договорами забезпечення (п.1.1 договору).

Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги визначені у Додатках до цих договорів.

Відповідно до п. 2.3 вказаних вище договорів, які є аналогічними за змістом, права вимоги переходять від продавця до покупця, та обов»язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов»язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов»язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов»язання клієнта перед фактором.

Відповідно до загального порядку заміни кредитора у зобов»язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов»язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов»язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов»язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов»язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов»язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов»язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов»язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов»язку перед клієнтом.

Письмовою вимогою від 27.12.2012 року ПАТ «Альфа-Банк» повідомив ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором, про розмір заборгованості за цим договором станом на 10.12.2012 року (43597,69 доларів США) та про нового кредитора (фактора), якому має бути здійснений платіж (а.с.64-67 т.1).

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.12.2012 року (а.с.60 т.1), заборгованість ОСОБА_3 за тілом кредитом становила 38935,94 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 311214 грн. 97 коп., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами становила 4544,06 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 36320 грн. 67 коп., та пеня за прострочення виконання грошового зобов»язання - 117,69 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 940 грн. 70 коп., розмір якої позивач зменшив на 11% - до 103 грн. 48 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту виникнення у нього права вимоги до відповідачів за цим договором, оскільки не надав доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги за кредитом ОСОБА_3 справді мало місце, а саме, не надав акти приймання-передачі прав вимоги за договорами купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року.

Однак, такого висновку районний суд дійшов передчасно, без повного з»ясування обставин, які підтверджують факт переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, від первісного кредитора до нових кредиторів на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу права вимоги.

На вимогу апеляційного суду, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., яка посвідчувала договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», надала нележним чином посвідчену копію цього договору із Додатком №1 до нього (а.с.184 т.3).

З названого договору та Додатку №1 до нього (а. 1-15, 52 (зворот)), який оформлений додатком до третього тому справи, встановлено, що 25.05.2012 року ПАТ «Сведбанк» продав, а ПАТ «Дельта Банк» купив право вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, та договорами поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4, укладеними з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Станом на дату підписання цього договору (25.05.2012 року), основна непогашена сума кредиту за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, обрахована у національній валюті України, становила - 315381 грн. 11 коп., а сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 14808 грн. 50 коп.

На вимогу апеляційного суду, Київський державний нотаріальний архів Головного територіального управління юстиції в м.Києві, надав належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» із Додатком №1 до нього (а.с. 1-147 т.4).

З цього договору та Додатку №1 до нього (а.с. 2-14, 43 т.4) встановлено, що 15.06.2012 року ПАТ «Дельта Банк» продав, а ПАТ «Альфа-Банк» купив право вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, та договорами поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4, укладеними з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Згідно з Додатком №1 до цього договору, основна непогашена сума кредиту (у валюті кредиту) за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, станом на 25.05.2012 року складала - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 1828,21 долларів США, а станом на 15.06.2012 року: непогашена сума кредиту становила - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 2106,27 долларів США (а.с.43 т.4).

Актом приймання-передачі, складеним 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (продавцем) та ПАТ «Альфа-Банк» (покупцем), копію якого апелянт долучив до апеляційної скарги (а.с.42 т.3), підтверджено факт здійснення відступлення прав вимоги від продавця до покупця за кредитними договорами відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк».

Крім того, з інформації, наданої апеляційному суду Київським державним нотаріальним архівом, також встановлено, що 17.07.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (продавцем) та ПАТ «Альфа-Банк» (покупцем) було укладено Додатковий договір №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року (а.с.157-158 т.4).

Метою укладення цього Додаткового договору (п.п.2, 3) було уточнення суми заборгованості та купівельної ціни за право вимоги за окремими кредитними договорами у зв»язку з погашенням окремими боржниками заборгованості за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, та викладено Додаток №1 в новій редакції, який оформлено Додатком №2 до названого вище Додаткового договору.

Згідно з п.2 Додаткового договору №1, сторони цього договору підтвердили, що відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року не відбулось лише щодо кредитних договорів, зазначених у Додатку №1 до Додаткового договору (а.с.159 т.4), однак, в переліку кредитних договорів, зобов»язання за якими виконано в повному обсязі, названого вище кредитного договору, позичальником за яким є ОСОБА_3, немає.

Згідно з Додатком №2 до Додаткового договору №1 від 17.07.2012 року до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року (а.с.160-206 т.4), основна непогашена сума кредиту (у валюті кредиту) за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, станом на 25.05.2012 року складала - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 1828,21 долларів США, а станом на 15.06.2012 року: непогашена сума кредиту становила - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 2106,27 долларів США (а.с.197 зворот т.4).

Таким чином, безспірно встановлено, що на момент відступлення права вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, від первісного кредитора новому кредитору - ПАТ «Альфа-Банк», сума заборгованості за тілом кредиту залишалась незмінною і становила 38935,94 долларів США, збільшувалась лише сума нарахованих, але несплачених процентів за користування кредитом, а тому вимога ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах заявлених вимог підлягає задоволенню в повному обсязі.

Дводи сторони ОСОБА_3 про відсутність заборгованості за кредитним договором є безпідставними, оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, яке останній не оскаржував, зазначив, що «суду не було надано доказів того, що реалізація предмету іпотеки призвела до реального виконання боржником ОСОБА_3 свого зобов»язання за кредитним договором в повному обсязі і жодних контррозрахунків розміру заборгованості чи відсутності такої за кредитним договором ОСОБА_3 не надано».

Крім того, реалізація ОСОБА_3 предмету іпотеки була здійснена у серпні 2011 року і, як наслідок, 12.08.2011 року було укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв»язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів, починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США, а з 10.02.2012 року - 433,07 доларів США.

В матеріалах справи немає квитанцій про сплату ОСОБА_3 щомісячних платежів та заборгованості за кредитним договором у 2012 році, в тому числі й після відступлення права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до нових, що також підтверджується останнім (уточненим) договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» 17.07.2012 року.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором у розмірі 347639 грн. 12 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 грн. 97 коп., заборгованість по процентах - 36320 грн. 67 коп., пеня -103 грн. 48 коп., - підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 у користь ПАТ «Альфа-Банк» в повному обсязі, у зв»язку з чим оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення цієї вимоги в повному обсязі.

Враховуючи те, що позивач у своєму позові просив стягнути заборгованість за кредитним договором саме в національній валюті України у визначеному ним розмірі, колегія суддів не визначає заборгованість в еквіваленті до валюти кредиту - доллара США станом на момент розгляду даної справи в суді, проти чого не заперечував і представник банку в судовому засіданні.

При цьому, колегія суддів вважає доводи апелянта про солідарне стягнення вказаного вище розміру заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення поруки названих поручителів на підставі ч.4 ст.559 ЦПК України, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.61 т.1), згідно з якими, позичальник прострочив сплату ануїтетних платежів ще у лютому 2012 року (повинен був сплатити черговий платіж 10.02.2012 року), а тому на момент пред»явлення новим кредитором письмової вимоги до поручителів у січні 2013 року (а.с.64-65 т.1) та на момент звернення нового кредитора до суду із вказаним позовом у травні 2013 року, закінчився встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред»явлення кредитором вимоги до поручителів про дострокове стягнення всієї суми кредиту.

Посилання апелянта на те, що в договорах поруки остаточний строк її дії визначений строком дії основного зобов»язання до 28.02.2038 року, не ґрунтується на нормі закону та суперечить правовій позиції Верховного Суду України.

Таким чином, в цій частині суд першої інстанції правильно вирішив спір, застосувавши матеріальний закон, який підлягав застосуванню, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому в решті апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Враховуючи норму ст.88 ЦПК України та задоволення апеляційним судом позовної вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення у його користь заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, підлягають компенсації за рахунок відповідача ОСОБА_3 й понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 3441 грн. (а.с.6 т.1) та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1738 грн. 20 коп. (а.с. 51 т.3).

Керуючись ст.ст. 303307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1, 4313316317319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2014 року в частині відмови у задоволенні первісного позову публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 у користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №1301/0208/71-018, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_3 29 лютого 2008 року, у розмірі 347639 (триста сорок сім тисяч шістсот тридцять дев»ять) гривень 12 копійок, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 гривень 97 копійок, заборгованість по процентах - 36320 гривень 67 копійок, пеня - 103 гривні 48 копійок, та судові витрати в розмірі 5179 (п»ять тисяч сто сімдесят дев»ять) гривень 20 копійок.

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:                                        Бойко С.М.

   Судді:                                         Береза В.І.

    

                                             Штефаніца Ю.Г.

  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44695812

Share this post


Link to post
Share on other sites

п.5. розділ IV Постанови НБУ № 467 від 21.07.2015 (ДІЄ з 24.07.2015р.)    

Банку рекомендується безоплатно забезпечувати боржника, який звернувся до банку у зв’язку з виникненням/можливістю виникнення фінансових труднощів, повною і доступною інформацією щодо розміру його заборгованості, уключаючи всі платежі, передбачені умовами кредитного договору, умов проведення реструктуризації.      http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=19694422    

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

п.5. розділ IV Постанови НБУ № 467 від 21.07.2015 (ДІЄ з 24.07.2015р.)    

Банку рекомендується безоплатно забезпечувати боржника, який звернувся до банку у зв’язку з виникненням/можливістю виникнення фінансових труднощів, повною і доступною інформацією щодо розміру його заборгованості, уключаючи всі платежі, передбачені умовами кредитного договору, умов проведення реструктуризації.      http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=19694422    

Цікаво, а що робити позичальнику, банк якого помер, наступний (начебто фактор) право вимоги не довів і теж ласти клеїть?

Здаватись самому = нонсенс, а так хочеться знати ;)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Цікаво, а що робити позичальнику, банк якого помер, наступний (начебто фактор) право вимоги не довів і теж ласти клеїть?

 

А это уже джекпот... )))

  • Like 5

Share this post


Link to post
Share on other sites

Цікаво, а що робити позичальнику, банк якого помер, наступний (начебто фактор) право вимоги не довів і теж ласти клеїть?

Здаватись самому = нонсенс, а так хочеться знати ;)

    Практичних порад не маю.   А в руслі того, що ліквідується (якщо не обманюють) Нацкомфінпослуг  і всі фінансові компанії перейдуть під око НБУ - всім їм  кирдик в обозримом будущем. Виглядає що там цілковитий хаос в бухобліку, серйозні проблеми капіталу і особливо резервів.   Хотілось би знати чи не є добра надія від Вас про 1)укрборг, 2)укркредит і 3)прімоколект в купі з їх венчурним фондом - 1 ?

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

    Практичних порад не маю.   А в руслі того, що ліквідується (якщо не обманюють) Нацкомфінпослуг  і всі фінансові компанії перейдуть під око НБУ - всім їм  кирдик в обозримом будущем. Виглядає що там цілковитий хаос в бухобліку, серйозні проблеми капіталу і особливо резервів.   Хотілось би знати чи не є добра надія від Вас про 1)укрборг, 2)укркредит і 3)прімоколект в купі з їх венчурним фондом - 1 ?

Нажаль, чи на невеликий жаль ;) мій кредит ходив "по-руках" тільки між банками.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites

А это уже джекпот... )))

На самом деле это уже по-сути третий (банк) и все умерли..... походу я "черный заемщик" ))))) 

 

Ну а если без шуток, то хотелось бы (да простят мне банки мою наглость) еще и распоряжаться своим майном.

 

Я судилась с первым банком про прыпынення ипотеки после 2-х торгов (тоже зловживання правом), но судья с*ка редкая, еще и проплаченная, и к ней совершенно случайным образом комп распределил и мой иск и иск "фактора" про стягнення заборгованости (в одно время)..... вобщем, мне отказано.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

На самом деле это уже по-сути третий (банк) и все умерли..... походу я "черный заемщик" ))))) 

 

Ну а если без шуток, то хотелось бы (да простят мне банки мою наглость) еще и распоряжаться своим майном.

 

Я судилась с первым банком про прыпынення ипотеки после 2-х торгов (тоже зловживання правом), но судья с*ка редкая, еще и проплаченная, и к ней совершенно случайным образом комп распределил и мой иск и иск "фактора" про стягнення заборгованости (в одно время)..... вобщем, мне отказано.

 І що дійсно іпотеку в реєстрі іпотек переоформили як книжка пише?  Що каже РРП імені вільного доступу? :)

Share this post


Link to post
Share on other sites
Тут не написано як буде оформлено результат, але NOTA BENE !

Доброе утро всем!
Уверена, что у всех всё хорошо, несмотря на то, что 1558-1 СНОВА ушел на третье чтение!!! wink emoticon
Пока у нас есть немного времени для профессиональной подготовки нашей стороны в этой нелёгкой борьбе с беспределом банковской системы и т.д.
Все спрашивают ЧТО ДЕЛАТЬ?... вот одно из предложений к реальным действиям!!

Ну а по делу: 1. Вчера долго говорила с Сашей Гумировым! (кто не знает, это юрист, который смог выиграть 2 инстанции по постанове 662 у Кабмина и банков некоторых, и т.д. )

Как мы все понимаем и уже точно знаем, все наши действия сейчас перешли или у многих уже переходят в "судебные корридоры"....
Поэтому в Одессе, после встречи с Сашей Боровиком (зам главы ОДА, М. Саакашвили), было принято решение о проведении "круглого стола" с различными финансовыми экспертами и представителями власти Одессы ( а мы сейчас все с удовольствием наблюдаем за положительными действиями оных)...
Ребята нашли двух экспертов, которые имеют серьезные наработки в фин.экспертизах ( всей инфо рассказать не могу, но там такие фактажи, что кажется страшно об этом и думать, не то что говорить!!!;) в нашу пользу)....
Но для подтвержения системности нарушений банками по отношению к заемщику, необходимо не 10-15 договоров проанализировать,,,а не менее 500, а может и больше!!! Есть предложение объявить в своих громадах, о том что необходимо сдать копию своего ВСЕГО КРЕДИТНОГО ДОГОВОРА ( ипотечный не нужен) для полного экспертного анализа и 200 грн ... 
мы сдавали такое к-во раз первые страницы, что теперь можно уже абсолютно ничего не бояться и не переживать, разве что заберут сам кредит! wink emoticon
Уже собрано около 150 договоров.... а нас по их статистике 67000...поэтому системность нарушений банками на 150 по сравнению с 67000 не просматривается...назовут это просто "человеческий фактор"=ошибка...накажут девочку которая печатала на принтере сам договор, а мы с вами будем снова митинговать под ВР..
Для проведения экспертиз и проведения самого круглого стола естественно нужны какие-то расходы, и ребята просчитали, что ориентировочно это выйдет в такую сумму, полный отчет по финансам обещают выложить после проведения!
Прошу всех координаторов отнестись к этому вопросу очень серьезно!!!
И дабы не было никаких недопониманий и вопросов, предлагаю копии договоров и 200 грн сдавать координатору или кому вы сами решите у каждого в регионе, и уже организованно потом передать весь пакет в Одессу Руслане Ивановой (под подпись wink emoticon , которая непосредственно курирует техническую сторону организации самого круглого стола.
Времени у нас совсем мало, поэтому всех желающих отдать свой договор на экспертизу, прошу ускориться!

ВСЕ ВОПРОСЫ ЗАДАВАЙТЕ ОРГАНИЗАТОРАМ, Гумиров А. и Иванова Руслана, ответы из первых рук и уст!

и повторюсь : ДЕЛО ДОБРОВОЛЬНОЕ! но на Бога надейся, а лотерейный билет хотя бы выйти купить, но нужно! wink emoticon

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

 І що дійсно іпотеку в реєстрі іпотек переоформили як книжка пише?  Що каже РРП імені вільного доступу? :)

Не знаю) ... не доступалась.

Хоча нотаріальна контора імені Ковальчука Се Пе здатна на все що завгодно.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Цікаво, а що робити позичальнику, банк якого помер, наступний (начебто фактор) право вимоги не довів і теж ласти клеїть?

Здаватись самому = нонсенс, а так хочеться знати ;)

А если не фактор. а правонаступник? Но тоже право вимоги не довив. И, надеюсь. тоже ласты склеит.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 802/1340/18-а
      Провадження № 11-474апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення
      за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк».
      Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення.
      Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин.
      На час розгляду справи відзивів не надходило.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному.
      20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001.
      З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки).
      Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника.
      Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки.
      Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
      Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ.
      Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 .
      Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
      7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
      Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті.
      Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягає.
      Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається.
      Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові.
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити.
      2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.
      2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
      «Визнати протиправним і скасувати запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»».
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435729
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року м. Черкаси 
      провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 
      Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
      головуючого: Єльцова В. О.
      суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.
      секретаря: Анкудінова О. І.
      учасники справи:
      позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
      відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и в :
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
      Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення.
      Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн.
      Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.
      Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
      Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу.
      Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити.
      Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.
      Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.
      Надходження апеляційної скарги
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року.
      Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд.
      Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом.
      26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.
      Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
      23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року.
      Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року.
      В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту
      Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту.
      Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором.
      ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів.
      28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2
      Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема:
      - по тілу кредиту 11052,00 доларів США;
      - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США.
      Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США.
      Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн.
      Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема:
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень;
      - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Черкаського апеляційного суду
      Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
      Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. 
      Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
      При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії.
      Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах довод