у.zaporozhskiy

Решение Монастирищенского райсуда, оставленное в силе определением апелляционного суда Черкасской области об отказе Приватбанку во взыскании задолжен

Recommended Posts

с даты указанной на карте.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40447624

 

Державний герб України

    

    

   Справа № 702/523/14-ц

Провадження № 2/702/195/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

        05  вересня  2014 року                                                        м.  Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

           головуючого - судді:                     Мазай Н.В.

           при секретарях :                              Подолянюк Н.В., Ясінській О.А.

          з участю представника позивача :  Гаркавенка А.А.

          відповідача:                                             ОСОБА_2

          

          розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду м. Монастирище цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до  ОСОБА_2   про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28.11.2007 року ОСОБА_2 (далі - відповідач) 28.11.2007 року отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ЗАТ КБ "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов'язків ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим змінено найменування позивача ( рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року, 17.07.2009 року державна реєстрація вказаних змін, № запису в ЄДРПОУ 12241050038006727). Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік ( п. 5.5 «Правил користування платіжною карткою»). ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. В обгрунтування позовних вимог посилаються на ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 549, 598, 599, 610, 615, 628, 629, 634, 1054 ЦК України, на п.п. 4.6, 5.2, 5.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 9.12  «Умов та правил надання банківських послуг», п.п. 5.5.1, 5.6, 5.7,  «Правил користування платіжною карткою», ст. 3 ЦПК України. Відповідно до кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та норм діючого законодавства, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.03.2014 року має заборгованість - 18037,65 грн., яка складається з : 5281,80 грн. - заборгованість за кредитом; 8859,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2799,46 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина),  847,03 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача. Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору. Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18037,65 грн. за кредитним договором № б/н від 28.11.2007 року, яка складається з : 5281,80 грн. - заборгованість за кредитом; 8859,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2799,46 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; штрафи: 250,00 грн. - (фіксована частина); 847,03 грн. - (процентна складова); судові витрати.

В судовому засіданні 20.06.2014 року представник позивача Гаркавенко А.А. позов підтримав повністю, просить його задоволити та пояснив, що 28.11.2007 року відповідач уклав з банком кредитну угоду відповідно до якої йому видана кредитна картка з початковим встановленим лімітом 800 грн., відповідно до його заяви про видачу кредитної карти. В процесі користування карткою, 08.07.2008 року, кредитний ліміт по даній кредитній карті був піднятий  до 7000 гривень, що підтверджується випискою. Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по карті, відповідач почав нею активно користуватися сплачуючи за товари та послуги, знімаючи кошти в банкоматах і відповідно повертаючи їх назад. Однак, починаючи з 2008 року і надалі, по кредитній карті  виникла прострочена заборгованість у вигляді пропуску обов»язкових щомісячних платежів. Останній платіж по карті було здійснено  28.09.2009 року в розмірі 500 грн., а перед ним був платіж 09.09.2009 року. Після цього жодних спроб з боку відповідача закрити заборгованість не було і відповідно не було ніяких звернень до банку про розірвання договору, мирного врегулювання, реструктуризації боргу чи інше. Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір був укладений на 12 місяців і лонгується на такий самий строк, на тих самих умовах, якщо до закінчення терміну його дії не було заявлено про його розірвання. Станом на сьогодні договір чинний, рахунок відкритий та не закритий. Заборгованість зросла і станом на 31.03.2014 року  склала 18037 грн. 65 коп., з них 5281 грн. 80 коп. тіло кредиту, які були використані по карті за весь період, нараховані проценти, комісія, а також відповідно до Умов та правил штрафні санкції. Догорів не припинений та діючий і згідно ст. 599 ЦК України припиняється виконанням зобов»язань. Оскільки заборгованість не погашена, відповідач не бажає добровільно погасити борг, що зумовило звернення до суду. Пластикова карта лише спосіб використання рахунку за номером карти. Коштами можна користуватися без картки, крім того картка могла бути втрачена, пошкоджена, але це не звільняє від закриття заборгованості. Крім того, картку можна перевипустити і вона буде мати новий строк. Визначальним є термін дії договору, а не термін дії карти. Підпис на умовах та правилах клієнта не передбачений, підпис передбачений на заяві. Банк керується тими умовами, які були чинні на момент отримання кредиту. На даний час позивач є Публічним акціонерним товариством і умови та правила зовсім інші.      

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав повністю, просить в його задоволенні відмовити в зв»язку з пропуском строку позовної давності, підтримав подану заяву про застосування строку позовної давності та заперечення відповідно до яких вважає, що позов не підлягає до задоволення оскільки : відсутнє рішення банку про зміну кредитного ліміту, не згода з наданим доказом "Умови та правила надання банківських послуг", на них не має дати затвердження на момент підписання заяви (могли бути створені банком набагато пізніше ...), не згоден з «Розрахунком заборгованості за договором № б/н. від 28-11-2007» так як операції зі зняття грошей клієнтом не підтверджені банком первинними бухгалтерськими документами, згідно Постанови НацБанку України № 223 від 30.04.2010, а сам розрахунок не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не оформлений належним чином, не має зазначення прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів", затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003 р. В обґрунтування вищевикладеного посилається на Декрет КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993 року. Просить суд про застосування давності у разі встановлення під час судового слідства, що основну та/або додаткову вимогу було заявлено після спливу позовної давності, вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) було заявлено після спливу спеціальної позовної давності, що вимоги про стягнення окремих платежів кредитної розстрочки, заявлено після спливу позовної давності по кожному окремому платежу, що позивач скористався правом, наданим йому статтею 1050 ЦК України, заявивши вимогу про дострокове погашення кредиту (листом до боржників або позовом, який залишено без розгляду), встановивши, таким чином новий строк повного погашення боргу, після якого вже відбувся сплив позовної давності, що у випадку заміни сторони у зобов'язанні, правонаступником (новим кредитором) вимогу було заявлено після спливу позовної давності, що вимогу, яка стосується кредитної картки, було заявлено після спливу позовної давності, яка відраховується від дати при      пинення дії платіжної картки. В обґрунтування заперечень та заяви про застосування строків позовної давності посилається на  ст. ст. 252-258, 261, 262, 265-267, 651, 1048, 1050 ЦК України,  Постанову ВСУ  від 19.03.2014 року(справа № 6-14цс14), Постанову ВСУ від 18.06.2014 року ( справа № 6-61цс14), Постанову № 5  Пленуму ВСУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин",  ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", Постанову ВСУ від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, ст. 360-7 ЦПК України, п. п. 5.2, 6.9, 9.6, 9.7, 9.12 «Умов та Правил надання банківських послуг», п.п. 5.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою. Жодна дія банку та позичальника не свідчила б про бажання сторін кредитного договору продовжити строк договору: позичальник після вересня 2009 року не знімав гроші та не повертав їх банку, а банк більше не кредитував рахунок позичальника. Якщо у п.9.12 Договору встановлено строк виконання договору, то перебіг позовної давності починається з 28.11.2009 року, а трирічний строк позовної давності минув 28.11.2012 року, проте з позовом до суду банк звернувся лише 12.05.2014 року, а тому суд має застосувати наступні норми матеріального права:  Рішення КСУ від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 31 Постанови Пленуму ВСУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Розрахунком заборгованості, випискою по рахунку підтверджується, що прострочена заборгованість за кредитом виникла 28.09.2009 року. Останнє перерахування особистих коштів позичальника на погашення кредитної заборгованості відбулося у вересні 2009 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач вернувся до суду 12.05.2014 року. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 29.10.2009 року (через місяць після останнього платежу за договором згідно з п. п. 5.2. та 9 Умов і Правил надання банківських послуг) та існувало в межах загального строку позовної давності до 29.10.2012 року. До суду позивач звернувся 12.05.2014 року, тобто за межами встановленої законом позовної давності. Строк дії картки закінчився в листопаді 2009 року, тому позовна давність за кредитом почала свій відлік з грудня 2009 року. Таким чином, до грудня 2012 року, позивач мав право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте зробив це лише 12.05.2014 року. Позичальник заявляє про застосування позовної давності до позовних вимог банку на підставі п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 4 ст. 267 ЦК України, так як позовна давність за договором, за яким банк прагне стягнути заборгованість, минула 28.11.2012 року, якщо строк виконання у договорі встановлено та 29.10.2012 року, якщо строк виконання договору не встановлено, а щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитом позовна давність минула в грудні 2012 року. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог банку через наступне: якщо у п.9.12 Договору встановлено строк виконання договору, то перебіг позовної давності починається з 28.11.2009 року (12 міс.+12 міс. лонгації), а трирічний строк позовної давності минув 28.11.2012 року, проте з позовною заявою банк звернувся  12.05.2014 року; якщо ж у п.9.12 Договору не встановлено строк виконання договору, то право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 29.10.2009 року (через місяць після останнього платежу за договором згідно з п. п. 5.2. та 6.9 Умов і Правил надання банківських послуг) та існувало в межах загального строку позовної давності до 29.10.2012 року. До суду позивач звернувся 12.05.2014 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. Просить суд застосувати позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованості за договором № б/н від 28.11.2007 року, відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором  № б/н від 28.11.2007 року.

          Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 3. ст. 11, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 60, ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Судом було роз'яснено право позивача, відповідача заявляти клопотання про витребування судом доказів, якщо у сторін існують складності в їх отриманні, подавати відповідні докази, заявляти клопотання про витребування документів та призначення експертиз по справі.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 договору від 28.11.2007 року ОСОБА_2  28.11.2007 року отримав кредит у розмірі 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну  картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом ( а.с. 18-19).

Кредитний ліміт відповідачу ( позичальнику) 08.07.2008 року збільшено банком до 7000 гривень ( а.с. 95).

Всі умови надання кредиту, передбачені в Умовах та правилах надання банківських послуг, які складають між ОСОБА_2  та банком  договір про надання банківських послуг (а.с.19-31).

Повернення кредиту відповідно до Умов та правил надання банківських послуг визначено періодичними щомісячними платежами ( а.с. 20-31).

Всі правила користування платіжною карткою, передбачені в Правилах користування платіжною карткою (а.с. 28-31).

Добровільне підписання відповідачем договору кредиту № б/н від  28.11.2007 року ( а.с. 19), свідчить про згоду особи, яка їх підписувала, з текстом та всіма умовами, викладеними в цих документах.                                                                    

На порушення умов договору позичальник взяті на себе зобов'язання не виконував, передбачені умовами договору платежі не вносив, в зв'язку з чим станом на 31.03.2014 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 18 037, 65 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 28.11.2007 року укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_2 ( а.с. 66-75), який містить підпис повноважної особи та печатку банку, що спростовує заперечення відповідача в цій частині.

Наявність заборгованості також підтверджується випискою по картковому рахунку - номер картки НОМЕР_2 ОСОБА_2 за період з 27.11.2007 року по 19.06.2014 року ( а.с. 76-96).

Будь-якого іншого розрахунку заборгованості сторонами суду не надано.

Не повернення відповідачем грошових коштів призвело до виникнення заборгованості перед позивачем. Однак, всупереч, виниклій заборгованості, відповідачем оплати суми кредиту позивачу проведено не було, що є порушенням права позивача, яке підлягає захисту судом і усуненню відповідачем.                                                                            

Разом з тим, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення через наступне.

Відповідно до статті   256 ЦПК України   позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.  4  ст. 267 ЦК України).

Відповідач відповідно до ч. 3  ст. 267 ЦК України      до ухвалення рішення звернувся до суду  з письмовою заявою про застосування позовної давності (а.с. 120-126).

Відповідно до ст. 253 ЦК України      перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно Правових позицій, які висловлені Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа №  6- 14цс 14) та в постанові від 18 червня 2014 року ( справа № 6-61цс14)  відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності  (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).      

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами,      повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа, а повернення кредитних коштів в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою (а.с. 30) граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці (поле MONTH).

Останній платіж на погашення процентів за вказаним договором здійснено 28.09.2009 року (а.с. 13). Таким чином, перебіг строку позовної давності почався   з моменту настання строку погашення чергового платежу   за договором тобто з жовтня 2009 року.

Згідно довідки від 05.09.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» картка № НОМЕР_2, емітована ПАТ КБ «ПриватБанк», випущена 28.11.2007 року на ім»я ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) має строк дії 11/09 ( листопад 2009 року) ( а.с. 244), тобто перебіг строку позовної давності почався з грудня місяця 2009 року.

Згідно п. 3.1.3 Правил користування платіжною карткою по закінченню строку дії відповідна картка видається банком саме шляхом надання клієнту карти з новим строком дії ( а.с. 29).

Доказів про отримання відповідачем нової карти за цим договором з продовження дії попередньої картки, чи взагалі повідомлення відповідача про цю обставину, суду не надано.

Крім цього, суд зазначає, що згідно з. п. 5.2. Умов і Правил надання банківських послуг, у випадках порушення держателем умов даного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній банком частині.

Згідно з п. 6.9. Умов і Правил надання банківських послуг в разі виникнення заборгованості, клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Пунктами 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується.

      Публічне Акціонерне Товариство        КБ        "ПриватБанк"        звернулось        до        суду        з        позовом      про    захист    свого порушеного права     лише   19.05.2014 року (а.с. 2),   тобто      за межами установленого   строку    позовної   давності, як по стягненню заборгованості по процентах, інших платежах,  так і по основній сумі кредиту.

Суд, вважає, що позивачем доведено обставини викладені ним у позовній заяві, але позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, не заявив клопотання про його поновлення, суд підстав для поновлення строку позовної давності не вбачає, відповідач до ухвалення рішення у справі заявив про застосування строку позовної давності, а тому на підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в заяві про застосування строку позовної давності на п. 7 ч. 11    ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та  п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, як на підставу для відмови в задоволенні позову є помилковим з огляду на те, що  п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11  ст. 11 зазначеного Закону      стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту ( постанова Верховного Суду України від 20.11.2013 року, справа № 126цс13 за наслідками перегляду судового рішення касаційної інстанції), а тому  вказана норма закону не може застосовуватись до даних правовідносин.

          Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного ст. ст.   253, 256, 261, 267, 525, 526,   530, 599,   625, 1054 ЦК України,   останови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», Правових позицій Верховного Суду України ( постанова від 19.03.2014 року  у справі  №      6- 14  цс 14, постанова від 18.06.2014 року у справі № 6-61цс14)  та керуючись ст. ст.    3, 5-8,   10,   11, 14, 60, 88, 157,   208-210, 213-215, 294, 360-7 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

          В задоволенні позову Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 18037 ( вісімнадцять тисяч тридцять сім) гривень 65 коп. за кредитним договором № б/н від 28.11.2007 року відмовити повністю в зв"язку з  пропуском строку звернення до суду.

          Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.


          Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:Н. В. Мазай
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

 

Згідно довідки від 05.09.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» картка № НОМЕР_2, емітована ПАТ КБ «ПриватБанк», випущена 28.11.2007 року на ім»я ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) має строк дії 11/09 ( листопад 2009 року) ( а.с. 244), тобто перебіг строку позовної давності почався з грудня місяця 2009 року.

 

А, что это за довидка такая... Случайно не скриншот... Что то мне каких-то таких довидок не попадалось у Приватов никогда...

Share this post


Link to post
Share on other sites

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41592316

 

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2727/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27     Мазай Н. В.   Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.   УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          25 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівЄльцова В. О. , Карпенко О. В. при секретаріЖуравель Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості , -

в с т а н о в и л а :

19 травня 2014 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Гаркавенко Аркадій Анатолійович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28 листопада 2007 року ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Представник позивача вказує, що ЗАТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав та обов'язків ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінено найменування позивача.

Представник позивача зазначає у позові, щодо зміни кредитного ліміту банк керується              п.п. 3.2., 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.3.3. Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач ОСОБА_7 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 5.5. «Правил користування платіжною карткою».

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» вказує, що банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу ОСОБА_7 кредит у розмірі, встановленому договором. В свою чергу, відповідач не виконав умови договору та на даний час продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача.

Станом на 31 березня 2014 року відповідач ОСОБА_7 має заборгованість в сумі 18037,65 грн., яка складається: 5281,80 грн. - заборгованості за кредитом ; 8859,36 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 2799,46 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина),  847,03 грн. - штраф (процентна складова), яку представник ПАТ КБ «Приватбанк» просив стягнути із відповідача ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», і просив стягнути з відповідача судові  витрати.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 вересня                2014 року в задоволенні позову Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості в сумі                  18037,65 грн. за кредитним договором № б/н від 28 листопада 2007 року відмовлено повністю в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Шуліка А.В. оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника  апелянта, який з'явився в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в  суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з  наступних  підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.        

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини          по справі, надані позивачем докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті рішення, дійшов  правильного висновку,  відмовивши в задоволенні  позову.

Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні позову банку, суд першої інстанції виходив із того, що  позивачем доведено обставини викладені в позові, однак позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, не заявив клопотання про  його поновлення,  суд підстав для поновлення строку позовної давності не вбачав, а відповідачем до ухвалення рішення у справі заявлено  про застосування строку позовної давності, а оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19 травня 2014 року,  за межами установленого строку позовної   давності, як по стягненню заборгованості по процентах, інших платежах, так і по основній сумі кредиту, то суд дійшов дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропуском строку  звернення до суду .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що  відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054, ч.1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні 28 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 800 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

08 липня 2008 року  кредитний ліміт відповідачу ОСОБА_7 було збільшено банком до 7000 грн. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг, правил користування платіжною карткою та тарифів банку.

Згідно п. 6.5. умов і правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.6.6. даних умов, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Пунктом 8.6. умов і правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_7 перед ПАТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору, згідно розрахунку боргу станом на 31 березня 2014 року складає 18037,65 грн., а саме: 5281,80 грн. - заборгованості за кредитом, 8859,36 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 2799,46 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, а також - 250 грн. штраф (фіксована частина) та 847,03 грн. штраф (процентна складова).

Відповідно до п. 9.12. умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається  пролонгованим  на такий самий строк.

Згідно п.3.1.1. правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні (місяць і рік); карта діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Із наданої суду першої інстанції довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 05 вересня 2014 року вбачається, що картка НОМЕР_2, емітована ПАТ КБ «ПриватБанк», випущена 28 листопада 2007 року на ім'я ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_1) має строк дії 11/09 (листопад 2009 року).  

Відповідно п. 5.4. правил користування платіжною карткою, строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без встановленого мінімального обов'язкового платежу, відбувається у наступному порядку : строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту - в повному об'ємі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH).

Пунктом 5.7. даних правил передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання договірних зобов'язань в цілому чи в у визначеній банком долі у випадку невиконання позичальником своїх боргових обов'язків по даному договору.

Згідно з п. 6.9. умов і правил надання банківських послуг в разі виникнення заборгованості, клієнт зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджено представником позивача під час розгляду справи, що останній платіж по картці відповідачем було здійснено 28 вересня 2009 року в розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,  визначених  змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 256 ЦК України  позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.  

До окремих видів вимог встановлюється  законом спеціальна позовна давність.

Згідно з вимогами  ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів  за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичним щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Виходячи із викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19 травня 2014 року, тобто за межами установленого строку позовної   давності, як по стягненню заборгованості по процентах, інших платежах, так і по основній сумі кредиту, оскільки останній платіж відповідачем було здійснено 28 вересня 2009 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, а суд згідно ч. 1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах  заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення даного позову в зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Згідно ст. 360 - 7 ЦПК України правова позиція Верховного Суду України, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України викладена в постановах ВС України від 19 березня 2014 року (справа № 6-14 цс 14) та від 18 червня                             2014 року (справа № 6-61 цс 14), згідно яких, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як на підставу задоволення позову, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалася на                 п. 3.1.3. правил користування платіжною карткою, згідно якого після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку, а також при умові наявності грошових коштів на картці для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картці (в передостанній день місяця закінчення строку дії) та при виконанні інших умов продовження, передбачених договором.

Також апелянт посилалася на п. 9.3. умов і правил надання банківських послуг, згідно якого, картрахунки відкриті на невизначений строк.

Посилання апелянта, що строк дії карти не закінчився в  листопаді 2009 року, так як   автоматично була  перевипущена карта під таким  же номером зі строком дії листопад 2011  року  не може бути прийнятий до уваги як належний доказ колегією суддів, оскільки був предметом розгляду суду першої інстанції,  в судом дана йому належна оцінка, посилаючись на відповідь представника позивача на  а. с.  242  т. 1, де сам представник банку  вказує, що відомості про отримання відповідачем ОСОБА_7 перевипущеної карти відсутні. Доказів про отримання  даної карти відповідачем суду не надано, а тому сам  випуск  карти з новим строком дії до листопада 2011 року  не є підтвердженням, що карта діє саме по листопад 2011 року та відповідач її отримав і користувався нею, так як після жовтня 2009 року  жодних платежів ні з рахунку , ні на даний картковий рахунок не було проведено  відповідачем.  

За таких обставин, колегія суддів вважає, що дані доводи не підлягають до задоволення, оскільки спростовуються нормами чинного законодавства, правилами користування платіжною карткою та умовами і правилами надання банківських послуг.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309  ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.

Таким чином,  колегія  суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування  оскаржуваного  рішення  суду першої інстанції  відсутні.

Керуючись  ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317  ЦПК України, колегія суддів ,-  

у х в а л и л а :

  Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Шуліки Аліни Володимирівни - відхилити.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 05 вересня                      2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості - залишити без змін.


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :
 

Share this post


Link to post
Share on other sites

К сожалению, не знаю, человек, которому я помог составить возражения и заявление о применении исковой давности, после этого отморозился (по банальным причинам).

 

 

А теперь еще обвинил и сказал, что суд проигран :blink:

Вот какая неблагодарность бывает.

Человека освободили от 18 тыс долга, а он такое пишет :huh:

Share this post


Link to post
Share on other sites

К сожалению, не знаю, человек, которому я помог составить возражения и заявление о применении исковой давности, после этого отморозился (по банальным причинам).

 

 

А теперь еще обвинил и сказал, что суд проигран :blink:

Вот какая неблагодарность бывает.

Человека освободили от 18 тыс долга, а он такое пишет :huh:

Чтоб клиенты такого не писали нужно брать 100 % предоплату, в таком случае отпадет смысл в обвинениях юриста.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Чтоб клиенты такого не писали нужно брать 100 % предоплату, в таком случае отпадет смысл в обвинениях юриста.

Иногда по человеческой доброте идешь  на встречу, но зачастую это вылазит боком.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А теперь еще обвинил и сказал, что суд проигран :blink:

Вот какая неблагодарность бывает.

Человека освободили от 18 тыс долга, а он такое пишет :huh:

 

Что то я не пойму... Почему он говорит, что проигран... А что тогда в его понимании должно быть когда выигран?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что то я не пойму... Почему он говорит, что проигран... А что тогда в его понимании должно быть когда выигран?

Что бы банк не звонил. :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что бы банк не звонил. :)

Да уж... Если Бог хочет наказать человека, он лишает его разума.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что бы банк не звонил. :)

 

Да уж, у каждого свои оценки и мерила победы и поражения...)))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Больше всего человека расстроил этот абзац:

 

Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в заяві про застосування строку позовної давності на п. 7 ч. 11    ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та  п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, як на підставу для відмови в задоволенні позову є помилковим з огляду на те, що  п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11  ст. 11 зазначеного Закону      стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту ( постанова Верховного Суду України від 20.11.2013 року, справа № 126цс13 за наслідками перегляду судового рішення касаційної інстанції), а тому  вказана норма закону не може застосовуватись до даних правовідносин.

 

Помимо норм ЦК, в заявлении о применении исковой давности, я всегда ссылаюсь на ЗУ о зпп, может пригодится, если будут отказы по применению исковой давности, для обращения в ЕСПЧ.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Помимо норм ЦК, в заявлении о применении исковой давности, я всегда ссылаюсь на ЗУ о зпп, может пригодится, если будут отказы по применению исковой давности, для обращения в ЕСПЧ.

 

Полностью с Вами согласен.... Я всегда делаю так же.... Знаю конечно прекрасно и Постанову и практику по этому поводу, но я тоже всегда об этом пишу, чтобы было, мало ли что и как повернётся в будущем... 

Конечно на этом не делается основной упор, но без этого нельзя... Свою позицию надо высказать всёравно...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Больше всего человека расстроил этот абзац

 

Так а другие абзацы его не впечатлили...)

А чего он ждал от этого абзаца такого, чего нет в решении в его пользу...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Так а другие абзацы его не впечатлили...)

А чего он ждал от этого абзаца такого, чего нет в решении в его пользу...

Это загадка.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Якщо після рішення суду про відмову банку у позові, банк все одно дзвонить і вимагає повернення кредиту, можна подати позов на підставі ст. 11 ЗУ про ЗПП про заборону банку вчиняти певні дії (вимагати повернення кредиту)
Суд виграється за одне-два засідання

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну да )

И после этого банк перестанет звонить ))

А начнуть звонить "невідомі особи".

Я вас прошу, не смешите мои тапки )))

 

Ярослав, если клиент не платит банку при наличии договоров и залогов, то почему ті думаешь, что он исправно будет платить тебе...? буквоеду-юристишке, который наживается на его горе? при отсутствии договоров и залогов ? ;)

Как дети малые, йий Богу ))

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Якщо після рішення суду про відмову банку у позові, банк все одно дзвонить і вимагає повернення кредиту, можна подати позов на підставі ст. 11 ЗУ про ЗПП про заборону банку вчиняти певні дії (вимагати повернення кредиту)

Суд виграється за одне-два засідання

Какая в этом случае будет доказательная база?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну да )

И после этого банк перестанет звонить ))

А начнуть звонить "невідомі особи".

Я вас прошу, не смешите мои тапки )))

 

Ярослав, если клиент не платит банку при наличии договоров и залогов, то почему ті думаешь, что он исправно будет платить тебе...? буквоеду-юристишке, который наживается на его горе? при отсутствии договоров и залогов ? ;)

Как дети малые, йий Богу ))

Факт даже не в деньгах, а в понимании человека того, что он получил.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Факт даже не в деньгах, а в понимании человека того, что он получил.

 

Не понимает и не ценит человек своего счастья...

Share this post


Link to post
Share on other sites

ну надо было хоть каплю дёгтя ну чтобы обосновать почему не плачу, так как всё он понимает и даёт отчёт. простые ребята, работяги не только тебе спасибо говорят и не взирая на плачевное состояние, занимают и отдают даже больше.

разве не заметили закономерность чем богаче тем жаднее.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А чи Є практика судів, коли в першій інстанції не заявлялась ЗАЯВА про застосування строків позовної давності, а тільки в апеляційному суді?

У кого є практика, ПОДІЛІТЬСЯ, буду вдячний.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А чи Є практика судів, коли в першій інстанції не заявлялась ЗАЯВА про застосування строків позовної давності, а тільки в апеляційному суді?

У кого є практика, ПОДІЛІТЬСЯ, буду вдячний.

 

Я так делал много раз, но правда ответчик не присутствовал в заседании первой инстанции...

Share this post


Link to post
Share on other sites

А чи Є практика судів, коли в першій інстанції не заявлялась ЗАЯВА про застосування строків позовної давності, а тільки в апеляційному суді?

У кого є практика, ПОДІЛІТЬСЯ, буду вдячний.

 

Апелляция обычно «тыкает носом» и громко выражает свою особисту думку на эти обстоятельства. Практика есть, но она не всегда, практически не всегда успешная. Всё необходимо делать во время.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Апелляция обычно «тыкает носом» и громко выражает свою особисту думку на эти обстоятельства. Практика есть, но она не всегда, практически не всегда успешная. Всё необходимо делать во время.

 

Но это только в том случае тыкает скорее всего когда ответчик участвовал в процессе и присутствовал при рассмотрении в первой инстанции...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

В первой инстанции был представитель по доверености. Ответчик был в командеровке.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 червня 2020 року м. Київ
      справа № 759/11951/19
      провадження № 22-ц/824/3712/2020
      Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
      Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
      сторони :
      позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
      відповідач - ОСОБА_1
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді П`ятничук І.В., повний текст складений 23.12.2019 року,
      встановив:
      У червні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 13 квітня 2011 року.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
      Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість.
      Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
      В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.
      Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що судом не було встановлено істотної обставини - строк дії картки. Відповідно до довідки, яка міститься в матеріалах справи, відповідачу були надані кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2018 року, тобто картка була перевипущена. Відповідач активно користувалась карткою з терміном дії 09/18, а саме, користувалась кредитними коштами, знімала готівку в банкоматах, розраховувалась в торгівельній мережі, що, як зауважує позивач, неможливо здійснити без наявної картки, а також частково сплачувала заборгованість.
      Скаржник також звертає увагу, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі, враховуючи висновки Верховного Суду України, починається із наступного дня після спливу строку дії картки.
      Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказує, що право на звернення до суду у позивача виникло з 28 лютого 2015 року, однак реалізоване це право було лише 07 червня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      ОСОБА_1 також посилається на те, що законодавство не відносить банківські виписки до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому їх не можна розглядати як належний та допустимий доказ, що обґрунтовує наявність відповідного розміру її заборгованості та механізму обчислення боргу.
      Крім того відповідач зазначає, що у наданій до суду позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 13 квітня 2011 року процентна ставка не зазначена, також не зазначені в ній і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, про стягнення яких просить банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
      Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
      Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судом встановлено, що 13 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).
      Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача перед банком на 31 травня 2019 року складає 327 608 грн. 97 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом; 315 132 грн. 55 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 грн. заборгованість за пенею та комісією (а.с. 4-7).
      При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 998 грн. 27 коп., з яких 9 416 грн. 42 коп. заборгованість за кредитом, 111 581 грн.85 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом з 13 квітня 2011 року по 30 березня 2018 року.
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку щодо пропуску АТ КБ «Приватбанк» строку позовної давності, оскільки прострочена заборгованість за кредитом виникла 30 листопада 2014 року, а банк звернувся до суду з відповідним позовом лише 22 червня 2019 року.
      Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
      Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
      Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
      Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
      У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
      У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
      У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку, коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто, коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 періодично вносила платежі на погашення кредиту, а останній платіж здійснила 13 лютого 2017 року в розмірі 2 040 грн., що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу позовної давності, даний позов АТ КБ «Приватбанк» пред`явив до суду 22 червня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
      Отже, матеріалами справи стверджується що кредитний договір укладений між сторонами у формі заяви з приєднанням до Умов та Правил надання банківських послуг.
      У відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      У наданій до суду заяві-анкеті від 13 квітня 2011 року, підписаній сторонами, інформація про процентну ставку відсутня.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, долучив до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).
      Аналізуючи зміст наданих Умов, апеляційний суд визнає неможливим встановити чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.
      Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "Приватбанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
      Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
      За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 тільки заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9 416 грн. 42 коп., а в решті позову слід відмовити із вищезазначених підстав.
      Колегія суддів звертає увагу на те, що надана стороною позивача Довідка про умови кредитування з використання картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є нечитабельною, з її змісту неможливо встановити, зокрема, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, а тому дана довідка не може бути досліджена судом у повному обсязі.
      Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
      постановив :
      Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
      Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 416 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 374 грн.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийнят