Приватбанк не возвращает депозиты Крымским вкладчикам - новые схемы Приватбанка


Recommended Posts

Приватбанк принципиально не возвращает вклады Крымчанам. По практике рассмотрения дел в Жовтневом районном суде г. Днепропетровска правовая позиция банка основывается на следующем:

 

- Крым временно оккупированная территория, а у Приватабанка конфисковали активы в Крыму;

- согласно Постановления НБУ Приват прекратил деятельность Крымского регионального управления (филиала);

- надлежащий ответчик, по мнению банка, - АНО "Фонд захисту вкладників" (http://www.fzvklad.ru/news/27/) - российский фонд гарантирования вкладов и якобы он должен проводить выплаты за счет конфискованного имущества;

- отрицание факта заключение договора и наличия средств на депозитном либо текущем счету.

 

Если с первыми пунктом можно бороться, то по последнему пункту начали возникать опасные решения апелляционного суда Днепропетровской области (предположительно Приват договорился с тройкой судей Повєткіна В.В., Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.) http://reyestr.court.gov.ua/Review/42692484

 

Опасность момента заключается в том, что у некоторых вкладчиков отсутствуют квитанции о внесении средств на счет либо платежных поручений о перечислении средств если это безналичная операция.

Возможность выдачи выписок по счетам Привата для подтверждения остатка заблокирована на всех отделениях.

При письменном обращении банк выдает ответ "О природе-погоде и временной оккупации Крыма" без указания суммы остатка средств.

Обращаясь в кол-центр, приват-24 или непосредственно ранее клиентам высылались ссылки на документы в электронном виде созданные с помощь сервисов https://docs.google.com/document/ либо https://bitly.com/.

Они доказательство в суде не могут выступить. К тому же Банк в суде утверждает, что 

в Приватбанке ОТСУТСТВУЕТ человек выдавший справку - Начальник департамента по координации работы с клиентами Крымского РУ Черный А.В. и подразделение оформившее выписку - "Операционный центр NPS". Также в суд предоставляется справка о том, что на дату выдачи такой выписки Крымское региональное управление прекратило свою деятельность.

 

Таким образом, все доказательства существования договорных отношений и остатков на счете у Приватбанка, который, естественно, ничего не выдаст даже по запросу суда. Например, ссылаясь на отсутвтиее оригиналов документов либо отсутствием информации в програмном комплексе (технический сбой и т.п.).

 

Какие у кого будут мысли по поводу подтверждения остатка по вкладу в подобных ситуациях?

 

Предпосылки, что на этом основании будут отказывать вкладчикам четко просматривается из мотивировки последнего решения апелляционного суда Днепропетровской области:

 

"При зверненні в квітні 2014 року до суду з позовом на підтвердження позовних вимог щодо наявності залишків грошових коштів на вкладному та картковому рахунках позивачем ніяких доказів не надано.

 

В жовтні 2014 року позивач звернулась до суду з уточненою позовною заявою (а.с.47-48), до якої додала довідку Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" від 12.05.2014 року № 38729823, яка виготовлена Операційним центром NPS, та підписана начальником департаменту з координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3, підпис якого завірений малою печаткою банку, крім цього напис на довідці: "справку подготовил: Операционный центр NPS" завірений печаткою Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.50).

 

В подальшому при розгляді справи позивач в жовтні 2014 року до своєї заяви про прийняття додаткових доказів надала суду першої інстанції дві ксерокопії такої самої довідки № 38729823, датованих від 04.10.2014 року, які від ксерокопії першої довідки різняться відсутністю печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" на них та іншою датою видачі (а.с.62,64).

 

Надані позивачем ксерокопії довідки № 38729823 від 12.05.2014 року та від 04.10.2014 року містять відомості про залишки грошових коштів, які зазначені позивачем в уточненій позовній заяві.

 

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо довідки, що міститься в матеріалах справи, на підтвердження залишку коштів на рахунках позивача, не можуть бути прийняті до уваги.

 

Відмовляючи у позові суд першої інстанції визнав, що дана довідка є неналежним доказом, оскільки вона видана неповноважною особою, копія довідки належним чином не завірена, факт видачі такої довідки відповідачем не визнаний, тобто суд надав оцінку цим довідкам.

 

До апеляційної скарги позивачем додано ксерокопію довідки від 04.10.2014 року № 38729823, яка ідентична ксерокопії такої довідки від 12.05.2014 року (а.с.50), з тією різницею, що на місці розташування печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" наявний підпис невідомої особи (а.с.125).

 

В апеляційному суді позивачем надано ксерокопію довідки № 38729823 від 04.10.2014 року, яка містить кольорові елементи, а саме: напис "ПриватБанк" зеленого кольору та малу печатку та підпис ОСОБА_3 голубого кольору (а.с.156), але за іншими ознаками є ідентичною ксерокопіям довідки від 04.10.2014 року, наданим позивачем суду першої інстанції в жовтні 2014 року (а.с.62,64).

 

Як вбачається з аналізу усіх наданих позивачем та наявних у справі ксерокопій довідки № 38729823 (а.с.50,62,64,125,156), незалежно від дати та інших наявних в них розбіжностей, зазначених вище, в усіх довідках "мала печатка банку" та підпис на ній "ОСОБА_3" однаково розташовані як відносно друг друга та і інших елементів довідки - написів "Начальник департамента по координации работы з клиентами Крымского РУ", "ОСОБА_3", "Крымское региональное управление ПАО КБ Приватбанк"", так і відносно таблиці рахунків, що свідчить про їх виготовлення шляхом копіювання із зміною датування довідки: 12.05.2014 року та 04.10.2014 року.

 

А зважаючи на відсутність у позивача такої "довідки" при її зверненні до суду з позовною заявою та надання її суду в жовтні 2014 року, слід визнати, що така довідка, датована 12.05.2014 року, була виготовлена саме в жовтні 2014 року, в той час як згідно нормативних актів Центрального банку Російської Федерації з 21.04.2014 року і Національного банку України з 06.05.2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" була припинена.

 

Згідно довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.12.2015 року в організаційній структурі банку такої структури як "Департамент по координации работы з клиентами Крымского РУ" не існувало і не існує (а.с.225).

 

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надана позивачем довідка про наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача є неналежним доказом.

 

Надані позивачем в суді апеляційної інстанції докази щодо зарахування грошових коштів та їх часткового зняття не можуть бути прийняті у якості доказів, що підтверджують наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача, вказаних в позовній заяві, оскільки в наданих позивачем квитанціях про отримання коштів, про внесення коштів, про поповнення карти та фотографіях "SMS" на телефоні позивача про зняття та отримання коштів відсутні відомості про здійснення відповідних операцій за рахунками, на які позивач посилається в уточненій позовній заяві, а також про наявність залишків грошових коштів на вказаних позивачем рахунках (а.с.165-170,175-179).

Link to comment
Share on other sites

  • 1 month later...

Вариант с подсудностью - судится в Киеве тоже не подходит.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42861229

 

rada.gif

 

 

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА

 

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1713/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Трусова Т.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.                                                                            Р І Ш Е Н Н Я

                                                      ІМЕНЕМ                              УКРАЇНИ

 

19 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  в складі:

Головуючого судді:                                             Білич І.М.

Суддів:                                                                             Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі:                                                                 Прохоровій В.С.

за участю представника позивача                                  ОСОБА_3

представника відповідача                                               Кахраманова Р.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу.    

    

в с т а н о в и л а :

 

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті в сумі 26291,83 доларів США та у національній валюті України в сумі 104284,93 гривень. Так як, вважала дії відповідача про відмову у поверненні суми депозитів такими, що суперечать вимогам ч. 2 ст. 1060 ЦК України.

 

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року у задоволенні позову було відмовлено.

 

Не погоджуючись із рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу, де ставив питання про скасування рішення суду, постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

 

Вказуючи, що суд першої інстанції не належним чином дослідив докази по справі, зокрема довідку від 13 травня 2014 року про відкриття у ПАТ КБ «Приватбанк» рахунків та наявність на них грошових коштів, яка видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», яку суд вважав недопустимим доказом, оскільки вона видана неповноважною особою. Проте такі висновки не узгоджується з положеннями ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституції та законів України. Довідка про відкриті у ПАТ КБ «Приватбанк» рахунки та наявність на них грошових коштів, яка видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», датована 13 травня 2014 року, а відтак, станом на 13 травня 2014 року Кримське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» свою діяльність не припиняло. Більше того, в розумінні постанови НБУ Постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» № 260 від 06 травня 2014 року воно мало право здійснювати свою діяльність до 06 червня 2014 року.

А відтак, незастосування судом положень ст. 526 ч. 2 ст. 1060, ст. 1074 ЦК України призвело до постановлення рішення, яке підлягає скасуванню.

 

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та доводи  апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи  позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності у ході розгляду справи.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

   Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

  Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції  зазначеним вимогам не відповідає

 

Вказуючи на безпідставність заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з загальновідомого  факту окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та прийняття нею рішення щодо припинення діяльності відокремлених підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території Республіки Крим, серед яких також була і філія Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк». Подальші рішення судових органів окупаційної влади свідчать про створення Російською Федерацією на цій території  некомерційної організації «Фонд захисту вкладників», якому  фактично були надані права власника майнового комплексу ПАТ КБ «Приватбанк» в Автономній Республіці Крим. І це на думку суду  не позбавляє  права позивача звернутися за захистом своїх порушених прав саме до новоствореного фонду, так як до припинення окупації ПАТ «Приватбанк» не може відповідати за цим позовом.

 

Колегія суддів вважає, що при постановленні даного рішення, судом першої інстанції не було взято до уваги  те, що позивач  є громадянкою України, проживає та зареєстрована в м. Києві, і згідно дост. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, та відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Обмеження ПАТ КБ «Приватбанк» прав позивача щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на відкритих  в банку поточних рахунках є порушенням  договорів  банківських рахунків.

Як вбачається із матеріалів справи договори, які були надані позивачем свідчать  про укладення їх між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк»  як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську (не є окупаційною територією за Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території»)  та фізичною особою позивачем.

А відтак, покладення на філію банку відповідальності щодо неповернення грошових коштів за договорами банківського вкладу не ґрунтується на нормах діючого законодавства, а саме ст. 95 ЦК України.

 

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані були припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Враховуючи, що відповідачем  до теперішнього часу офіційно не оголошено про прийняття рішення щодо вкладників, вклади яких рахуються як такі що залишилися на окупованій території з урахуванням прийнятих державою законодавчих актів,  колегія суддів вважає, що позивач вправі з урахуванням положень ст. 1075 ЦК України звернутися саме до банку з вимогою про повернення  грошових коштів які перебувають на його рахунках. З урахуванням того, що законодавчо недопустима одностороння відмова від зобов'язання (ст. 525 ЦК).

Відмова у видачі позивачу грошових коштів свідчить про незаконність дій відповідача, які полягають в обмеженні прав позивача щодо розпорядження належними їй грошовими коштами.

 

Як на підставу відмови у задоволенні  позову судом  також вказувалось і на його недоведеність, виходячи з того, що довідка про існування рахунків позивача в іноземній валюті, на яких знаходяться грошові кошти в загальній сумі 26291,83 доларів США, є недопустимим доказом, оскільки  видана неповноважною особою.

 

Звертаючись до суду з позовом , позивач  зазначала, що протягом 2009-2012 років на території Автономної Республіки Крим в м. Євпаторії між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею було укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:

14 травня 2009 року  договір № SAMDN6000705864247 (вклад «Стандарт»), за умовами якого ОСОБА_5 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі 5000 доларів США на 1 місяць під 11% річних.

28 лютого 2011 року  договір № SAMDN О1000714423551 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою) про розміщення на депозитному рахунку вкладу 5000 доларів США на 3 місяці під 7.75 % річних.

28 квітня 2011 року договір банківського вкладу «Стандарт» № 8АМІЖ01000716090149 про розміщення на депозитному рахунку вкладу 5 000 доларів США на 3 місяці під 7.25 % річних.

6 серпня 2012 року договір «Стандарт» № SAMDN 0000727670106, про розміщення на депозитному рахунку вкладу 11000 доларів США на 366 днів під 8.5% річних.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надана довідка від 13 травня 2004 року № 50774254, що була видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк» 13 травня 2014 року, і вказує, що ОСОБА_5 має 5 рахунків в іноземній валюті, на яких знаходяться грошові кошти в загальній сумі 26291.83 доларів США.

 

Однак, дана довідка не може слугувати належним та допустимим доказом у розумінні ст. 60 ЦПК України, на підтвердження існування на час розгляду справи невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, так як номери рахунків позивача та дати їх оформлення, зазначені у вищевказаній довідці, не співпадають з номерами рахунків та датами їх відкриття, зафіксованими у наданих позивачем депозитних договорах. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог, позивачем надано не було.

Крім того, позивач вказувала, щодо свого права звернення до суду  згідно до умов договору від 25 жовтня 2012 року банківського вкладу «Депозит +, 6 міс.» № SAMDN О1000729999009, який було укладено між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк» на суму 100 000 гривень під 17% річних враховуючи договір відступлення права вимоги, за яким позивачу було передано право вимоги за договором депозиту (банківського вкладу).

 

Однак, при цьому позивачем не надано доказів на підтвердження того, що даний договір було укладено сторонами з дотриманням норм  діючого законодавства.

 

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового  за правилами  ст. 309 ЦПК України з зазначених вище підстав.

 

               Керуючись ст. ст. 303304307309315317 ЦПК України,   колегія суддів, -

 

в и р і ш и л а :

 

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року скасувати та постановити нове, за яким:

ОСОБА_5 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу.

 

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

  Головуючий:          

  Судді:    

Link to comment
Share on other sites

Однак, дана довідка не може слугувати належним та допустимим доказом у розумінні ст. 60 ЦПК України, на підтвердження існування на час розгляду справи невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, так як номери рахунків позивача та дати їх оформлення, зазначені у вищевказаній довідці, не співпадають з номерами рахунків та датами їх відкриття, зафіксованими у наданих позивачем депозитних договорах. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог, позивачем надано не було.

 

Беда в том, что Приват обезопасил себя своим беспределом в бухгалтерии.

Либо же здесь была ошибка человека, которые не разделил деньги на депозите и деньги на текущем счете.

Позже внимательней прочитаю решение и отпишусь.

 

Вы автор этого решения?

Кассацию подавать обязательно.

Все в Ваших руках.

Боритесь до конца.

Link to comment
Share on other sites

  • 3 weeks later...

Кассацию подали.

Постоянно анализируем практику.

Вот еще интересные основания для отказа.

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

Вот это решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/42970983

 

Посилання в апеляційній скарзі, на те, що поточний рахунок НОМЕР_1 є чинним, і на ньому знаходяться кошти у сумі 50 5000 доларів США, не можуть бути, в даному випадку, підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки у довідці Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15 травня 2014 року, на яку позивач посилається (а.с.8), зазначено, що рахунків ОСОБА_2 має наступні рахунки НОМЕР_1, сума коштів на якому 50 500 доларів США та НОМЕР_2, сума коштів на якому 7 475, 47 доларів США. Тобто, у даній довідці не зазначений повний номер рахунку, на якому знаходяться вказані кошти, а, крім того, довідка видана на окупованій території, після відкликання ліцензії банку, і не являється належним і допустимим доказом згідно із ст. 57-59 ЦПК України.

Link to comment
Share on other sites

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

 

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

Link to comment
Share on other sites

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

По имеющейся информации у Привата нет карточных счетов под карточками.

Link to comment
Share on other sites

По имеющейся информации у Привата нет карточных счетов под карточками.

 

Я знаю... Просто я человеку написал как должен выглядеть карточный счёт вообще... Ведь практически никто не знает из обывателей, что все счета имеют свои индексы... согласно плана...

Link to comment
Share on other sites

Кассацию подали.

Постоянно анализируем практику.

Вот еще интересные основания для отказа.

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

Вот это решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/42970983

 

Посилання в апеляційній скарзі, на те, що поточний рахунок НОМЕР_1 є чинним, і на ньому знаходяться кошти у сумі 50 5000 доларів США, не можуть бути, в даному випадку, підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки у довідці Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15 травня 2014 року, на яку позивач посилається (а.с.8), зазначено, що рахунків ОСОБА_2 має наступні рахунки НОМЕР_1, сума коштів на якому 50 500 доларів США та НОМЕР_2, сума коштів на якому 7 475, 47 доларів США. Тобто, у даній довідці не зазначений повний номер рахунку, на якому знаходяться вказані кошти, а, крім того, довідка видана на окупованій території, після відкликання ліцензії банку, і не являється належним і допустимим доказом згідно із ст. 57-59 ЦПК України.

Дело в том,что эти справки выдавались не Крымским региональным управлением,а шли с Днепропетровска,Справку можно было заказать по номеру 3700,по каналу "горячая линия",их отправляли на электронные адреса крымским вкладчикам,пока была мобильная связь,Я ЗАКАЗЫВАЛА в Одессе в главном отделении справку,они делали запрос в ДНЕПР.., мне распечатали В ОТДЕЛЕНИИ ,там тоже написано выдана Крымским РУ.Это было в июле 2014г. а в Крыму все было закрыто 15 марта,и не каких справок не выдавали. Я думаю у привата игра такая,sovet9_1.jpgsovet9_11.jpgsovet9_12.jpgcb_rf_p1.jpgcb_rf_p2.jpg

Link to comment
Share on other sites

Да Вы правы, это очередная игра Привата...

Link to comment
Share on other sites

В процессе.

 

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

Link to comment
Share on other sites

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

Link to comment
Share on other sites

Я знаком с планов счетов банка :-)

 

Ну я же это и не Вам разъяснял... а Пегассо...

Link to comment
Share on other sites

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

Я с 26.02.2014г. по 25.04.2014г. была в Крыму,сын инвалид проходил лечение в санатории,Начиная с февраля на многих АЗС В Крыму не брали к оплате карты Привата,а других банков принимали,Объясняли что хозяин запретил,С 01,03, перестали работать кредитные карты, 13.03.  банкоматы не выдавали даже пенсии,мне пришлось ехать в Чаплинку ,15.03. все отделения были закрыты навсегда,Зав. Сакским отделением привата сказала мне, что вся документация и служебная переписка  шла через Днепропетровск,  Хотя остальные банки работали до последнего,принимали также платежи по кредитам,и т.д. выполняли свои обязательства,Есть знакомые которым, банки вернули "крымские депозиты" и% , А приват даже ничего не предпринял,чтоб сохранить свое имущество в Крыму. Почему люди должны своими деньгами должны возместить потери привата ,пусть банк судится,защищает свое имущество но ,не за счет вкладчиков,Это проблемы банка, Кстати кредитки "крымские" разблокировали,и я по месту жительства  в Одессе оплатила,МНЕ в конце года звонили из Днепропетровска предлагали заключить дополнительный договор на 5 лет,значит есть в офисе сведения о "крымских" договорах, 

Link to comment
Share on other sites

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

 

Мы бы с интересом посмотрели тоже...

Link to comment
Share on other sites

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

 

Если у Вас есть ссылки на реестр судебных решений, то можете разместить их.

если нет, то выложите хотя бы один-два скана решений апелляционных судов, для очень многих вкладчиков Привата с Крыма они будут очень полезны.

На момент декабря решений по взысканию крымских депозитов Привата в реестре не было.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

 

Возможно Вы знаете, уже не первый раз задаю вопрос: каким нпа предусмотрено, что выписку по текущему счету (данные по нему) должны хранится в центральном офисе, а например, не в филии или региональном управлении?

Link to comment
Share on other sites

Я с 26.02.2014г. по 25.04.2014г. была в Крыму,сын инвалид проходил лечение в санатории,Начиная с февраля на многих АЗС В Крыму не брали к оплате карты Привата,а других банков принимали,Объясняли что хозяин запретил,С 01,03, перестали работать кредитные карты, 13.03.  банкоматы не выдавали даже пенсии,мне пришлось ехать в Чаплинку ,15.03. все отделения были закрыты навсегда,Зав. Сакским отделением привата сказала мне, что вся документация и служебная переписка  шла через Днепропетровск,  Хотя остальные банки работали до последнего,принимали также платежи по кредитам,и т.д. выполняли свои обязательства,Есть знакомые которым, банки вернули "крымские депозиты" и% , А приват даже ничего не предпринял,чтоб сохранить свое имущество в Крыму. Почему люди должны своими деньгами должны возместить потери привата ,пусть банк судится,защищает свое имущество но ,не за счет вкладчиков,Это проблемы банка, Кстати кредитки "крымские" разблокировали,и я по месту жительства  в Одессе оплатила,МНЕ в конце года звонили из Днепропетровска предлагали заключить дополнительный договор на 5 лет,значит есть в офисе сведения о "крымских" договорах, 

Наверное придется готовить запрос в НБУ, что бы было подтверждение того, что первичка и данные по текущим и депозитным счетам должны находится в главном офисе банка, а не в филиях или в региональных управлениях.

Link to comment
Share on other sites

Возможно Вы знаете, уже не первый раз задаю вопрос: каким нпа предусмотрено, что выписку по текущему счету (данные по нему) должны хранится в центральном офисе, а например, не в филии или региональном управлении?

 

А эти данные разве вообще где-то хранятся кроме как в компьютере, то есть виртуально в сети...

Link to comment
Share on other sites

А эти данные разве вообще где-то хранятся кроме как в компьютере, то есть виртуально в сети...

Тогда вопрос: что доступ к данным по текущему, карточному и депозитному счету есть и у центрального офиса?

Link to comment
Share on other sites

Тогда вопрос: что доступ к данным по текущему, карточному и депозитному счету есть и у центрального офиса?

 

На сколько я знаю, то доступ для просмотра есть вроде как у всех, а вот доступ для выполнения какого то действия с этими данными есть только у ГО... то есть центрального офиса в Днепре...

Link to comment
Share on other sites

На сколько я знаю, то доступ для просмотра есть вроде как у всех, а вот доступ для выполнения какого то действия с этими данными есть только у ГО... то есть центрального офиса в Днепре...

Нужна конкретная норма нпа.

Для подготовки ходатайства об истребовании и в случае его невыполнения подача заявление в суд о привлечении должностных лиц Привата к уголовной ответственности.

Link to comment
Share on other sites

Нужна конкретная норма нпа.

Для подготовки ходатайства об истребовании и в случае его невыполнения подача заявление в суд о привлечении должностных лиц Привата к уголовной ответственности.

 

Да откуда у них нормы... Это их внутреннее приватовское видение ведения учёта счетов...

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/57212/20-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Вовк С. В.,
      за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,
      представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_1 ,
      представника відповідача Кобзар Ю. Б.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків,
      ВСТАНОВИВ:
      Позиція сторін у справі
      У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення стягнення відсотків за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 дол. США.
      Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. ОСОБА_2 не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать до фактичного повернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми відсотків за договором за період укладення договору банківського вкладу та до виконання рішення суду.
      Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що дочка позивача ОСОБА_3 скористалася своїм правом щодо звернення із позовом до суду про стягнення відсотків за спірним договором, про що ухвалено судове рішення, яке набрало чинності. А відтак, безпідставним є розрахунок відсотків виходячи із тіла депозиту у розмірі 400 000, 00 дол. США, оскільки депозитний договір № 791 від 26 січня 2001 року оформлений на суму 200 000, 00 дол. США. Крім того, невірним є розрахунок відсотків за ставкою 24 % річних за весь період, з огляду на те, що позовна заява містить відомості відносно звернення позивача до банку із вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, на що банк відмовив, тому у серпні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з банку суми внеску у розмірі 200 000, 00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак позивач заявив про своє порушене право на вклад. З урахуванням вимоги про повернення коштів від 01 серпня 2002 року договір є розірваним через 2 банківським дні після отримання заяви вкладника, що відповідає приписам частини третьої статті 651 ЦК України.
      Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначено, що той факт, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не дотримано належних засобів контролю за співробітниками банку з метою унеможливлення здійснення останніми шахрайських дій не має значення для розгляду цієї справи. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виникли договірні зобов`язання та встановлено розмір таких зобов`язань у розмірі 400 000, 00 дол. США. Оскільки ОСОБА_2 не міг користуватись належними йому на праві власності грошовими коштами, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» фактично уникав свого обов`язку з видачі останньому грошових коштів, то нарахування відсотків має здійснюватися за відсотковою ставкою, визначеною у договорі, тобто 24 %.
      В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали та просили задовольнити.
      Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
      Процесуальні дії
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
      Фактичні обставини справи
      Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США.
      Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 виправлено в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описки, а саме зазначено період за який підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми: «з 21 листопада 2010 року (період три роки, який передував подачі позову) до 21 листопада 2012 року (момент подачі позову)» замість «з січня 2004 року до квітня 2020 року». Виправлено в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описку: замість «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США» зазначено: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003, 69 дол. США.
      У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_4 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000,00 дол. США ОСОБА_5 вказані кошти у касу банку не внесла.
      Верховний Суд зазначив, що надані у справі докази, а саме прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на ім`я позивача на суму 400 000,00 дол. США і договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника.
      Відповідно до пункту 2 договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791 банк зобов`язаний в кінці строку, тобто через шість місяців виплатити вкладнику готівкою суму вкладу і нараховані відсотки в розмірі 24 % річних в доларах США.
      Під час розгляду справи судом встановлено, що 28 травня 2020 року ОСОБА_2 на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направлено заяву про добровільне виконання постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року.
      07 серпня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_2 надійшли грошові кошти від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як повернення від банку депозитного вкладу, що підтверджується довідкою від 17 серпня 2020 року, виданою АБ «Кліринговий дім».
      Позиція суду та оцінка аргументів сторін
      За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
      За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
      Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, -у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
      Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
      Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.
      Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.
      У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.
      Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19.
      Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Матеріали справи не містять доказів того, що договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, а відтак в даному випадку не відбулась трансформації правовідносин із договору банківського вкладу у договір банківського рахунка.
      Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов`язання за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити суму нарахованих процентів за цим договором на суму вкладу в розмірі 200 000,00 дол. США в межах позовної давності.
      Позовні вимоги щодо стягнення процентів за договором, укладеним дочкою позивача із відповідачем, задоволенню не підлягають, оскільки до матеріалів справи не долучено такого договору, будь-яким судовим рішенням не встановлено процентної ставки за таким договором, а також можливості повернення вкладу шляхом перерахування його на поточний рахунок вкладника.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення відсотків - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000, 00 дол. США.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
      Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2021 року.
      Суддя С. В. Вовк
      Джерело: ЄДРСР 99096250
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/11915/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 грудня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
      при секретарі - Ємець Д.О.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами,-
      В С Т А Н О В И В :
      07.03.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 , яка просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на її користь за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує, що уклала депозитні договори з ПАТ товариства «Комерційний банк "Фінансова ініціатива". Після закінчення строку дії депозитних договорів позивач неодноразово зверталась до банку з усними та письмовими заявами з проханням надати їй доступ до коштів, які знаходяться на депозитних рахунках та про повернення суми вкладів за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004, у зв`язку з закінченням строку депозитних договорів.
      Грошові кошти були переведені на карткові рахунки, зазначені в договорах банківських вкладів, але фактично позивач не змогла скористатись своїм правом на зняття суми вкладу з нарахованими відсотками, оскільки, як було повідомлено ОСОБА_1 , в зв`язку з внутрішніми проблемами банку був встановлений ліміт на зняття коштів.
      Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , наданого ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» за період часу з 02 грудня 2014 року по 09 лютого 2015 року, позивач змогла зняти з карткового рахунку 26 388, 10 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят вісім грн.) 10 коп. Останнє зняття коштів позивач змогла здійснити 09 лютого 2015 року, в подальшому її карткові рахунки були заблоковані.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      ОСОБА_1 неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до працівників ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з проханням розблокувати її карткові рахунки та повернути суми вкладів в зв`язку з закінченням строку депозитних вкладів за договорами банківського вкладу, проте незважаючи на всі вимоги позивача працівниками ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було проігноровано звернення вкладника, що послугувало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав.
      Ухвалою судді Ільєвої Т.Г. від 12.003.2019 справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження, призначено справу до розгляду.
      06.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні позову просив відмовити.
      22.05.2019 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, в якому остання просила не приймати до уваги доводи відповідача з огляду на їх безпідставність та задовольнити позовні вимоги.
      21.11.2020 від представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність,вимоги підтримав та просив задовольнити.
      Представник відповідача та представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином.
      Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
      Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність учасників справи з урахуванням наявності клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, що узгоджується з приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України.
      Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
      Судовим розглядом встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 (далі - «Позивач») та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - «Відповідач» або «Банк») було укладено Договір №326464.
      Відповідно до умов даного Договору ОСОБА_1 передала ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі.
      Дані по вкладу: вклад № НОМЕР_1 , оформлений 01 липня 2014 року; сума вкладу - 1 000 000 грн. (один мільйон гривень 00 копійок); вклад оформлюється на строк 150 календарних днів по 28 листопада 2014 р. включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24, 5 % річних, а з 09 жовтня 2014 року 3 % річних; мінімальний строк вкладу - 150 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      На виконання умов Договору №326464, позивач вніс кошти на депозит у сумі 1 000 000 (оди мільйон гривень) 00 копійок.
      08 жовтня 2014 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додатковий договір до Договору №326464, відповідно до якого процентна ставка з 09 жовтня 2014 була збільшена та складала 24.5 %.
      Також, були змінені умови дострокового розірвання договору, а саме: дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою заявою Вкладника, поданою не менш, як за 21 банківський день, не враховуючи день подання заяви.
      23 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №347004.
      Дані по вкладу: вклад №347004, оформлений 23 вересня 2014 р.; сума вкладу - 38 085 грн. ( тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 90 календарних днів по 22 грудня 2014 р., а у випадку пролонгації до 22 березня 2015 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24.5 % річних; мінімальний строк вкладу - 90 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику щомісячно, кожного 23 (двадцять третього) числа місяця, починаючи з 1-го місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору та в «Дату повернення», зазначену у п. 2 цього Договору або в день повернення Вкладу з інших підстав передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом Безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №347004 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим 1 раз, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №347004, позивач вніс кошти на депозит у сумі 38 085.00 (тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять грн.) 00 коп.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350437.
      Дані по вкладу: вклад №350437, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 7 107, 00 грн. ( сім тисяч сто сім гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно.; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_5 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350437 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення вкладу, якщо вкладник не подав до банку заяву про відмову від пролонгації не менш, як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350437, позивач вніс кошти на депозит у сумі 7107, 00 (сім тисяч сто сім грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12654 від 01 жовтня 2014 р.
      01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350434.
      Дані по вкладу: вклад №350434, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 10 000, 00 грн. ( десять тисяч гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_6 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів.
      Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня.
      Крім того, умовами Договору №350434 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу.
      На виконання умов Договору №350434, позивач вніс кошти на депозит у сумі 10 000, 00 (десять тисяч грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12625 від 01 жовтня 2014 р.
      Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
      Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
      Так, 23 червня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
      На підставі вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.
      Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" запроваджено строком на 3 місяці з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно.
      10 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в Банку подовжено на один місяць до 23 жовтня 2015 року включно.
      В день закінчення строку тимчасової адміністрації 23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
      Також, 04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива».
      Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашути Д.Є .
      В подальшому, строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» неодноразово продовжувався.
      05 жовтня 2016 року Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/11415/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови, було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      20 грудня 2016 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року було скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі.
      31 липня 2018 року постановою Верховного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі №826/11415/16 скасовано, а справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних було передано до суду першої інстанції.
      27 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11415/16 адміністративний позов ТОВ «Інвест-Сервіс» задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних.
      Також, відповідно до інформації з відкритих джерел, 17 квітня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було відхилено апеляційну скаргу Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишено в силі рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2018 року по справі№826/11415/16.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Положеннями ч. 1 ст. 35 цього Закону визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
      За змістом п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Законодавство не передбачає здійснення Фондом тимчасової адміністрації та/або ліквідаційної процедури в банках, які не віднесено до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Крім того, законом передбачено лише одноразове (однократне) подовження строку здійснення тимчасової адміністрації, яке було реалізоване рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.09.2015 № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Разом з тим, повторне (подальше) продовження строків здійснення тимчасової адміністрації законом не допускається.
      Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» втратило статус неплатоспроможного банку внаслідок постановлення рішення адміністративного суду у справі № 826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних».
      Разом з тим, здійснення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», в розумінні положень Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», припинилось, внаслідок спливу строку відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».
      Враховуючи вищевикладене, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесений до категорії неплатоспроможних в розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже є діючим, що узгоджується з позицією, яка викладена в рішенні Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №761/24136/15-ц.
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовується положення про договір банківського рахунку (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За встановлених обставин, суд приходить до висновку позивач свої обов`язки за договорами депозиту виконав в повному обсязі, проте на звернення позивача щодо повернення коштів відповідач вказаних дій не вчинив.
      Так, в матеріалах справи наявні: копія заяви ОСОБА_1 від 14.01.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 13.02.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 23.03.2015 р.
      З тексту даних заяв вбачається, що рахунки, на які було перераховані депозитні кошти, були заблоковані, та зняти грошові кошти у позивача не було можливості.
      Дані обставини підтверджуються й відповідями банку, а саме: копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 13.02.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 16.03.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 09.04.2015.
      Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку.
      За договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. ( п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, (далі - Положення від 03.12.2003 р. №516).
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 р. №516, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).
      Ч. 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
      В свою чергу ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачає виключний перелік підстав для обмеження прав розпорядження рахунком, зокрема обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Однак, жодна з цих умов не існує відносно Позивача, тому не повернення Позивачеві сум депозитних вкладів та не виплата Відповідачем процентів за депозитом є грубим порушенням імперативних норм законодавства, що призводить до порушення прав Позивача.
      Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до п. 1.7 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» виплата процентів за вкладом ( депозиту) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      П. 1.6 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» передбачає, що Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті.
      П. 2.5 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» встановлено, що користування грошовими коштами, що обліковуються на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом.
      ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» не виконує покладені на нього зобов`язання в добровільному порядку. Таким чином, Відповідач своєю протиправною бездіяльністю заборгував Позивачу суми вкладів та відсотки за депозитами, чим порушив, як свої зобов`язання за договорами, так і гарантоване законом право власності Позивача.
      Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_7 від 23 березня 2015 року виданої ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» останній раз, ОСОБА_1 , змогла зняти грошові кошти з рахунків, на які було переведено суми вкладів 09 лютого 2015 року.
      Залишок на рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 складає 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень 34 коп.).
      З огляду на вставлені обставини та вказані норми цивільного законодавства суд приходить до висновку , що з відповідача підлягає стягненню на корись позивача суму боргу за договорами банківських вкладів №326464, №347004, №350437, №350434, саме з врахуванням 3% річних так як наслідок, сума боргу з врахуванням індексу інфляції складає 1469157,55 грн.
      Отже, враховуючи норми ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач повинен сплатити на користь позивача суму боргу за договорами №326464, №347004, №350437, №350434 у розмірі 1 548 916, 87 грн.
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Згідно із ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Відповідно до ст. 258 ЦК України при стягненні пені застосовується спеціальна позовна давність, а саме 1 рік.
      Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта, загальна сума заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» перед ОСОБА_1 складає 1 046 810,34: ціна послуги - 1 046 810,34 грн. (станом на 23.03.2015 року), кількість днів прострочення - 366 днів, 1 046 810,34 грн. * 3 / 100 * 366 днів = 11 493 977, 53 грн.
      Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_1. відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на час подання позовної заяви до суду складає 11 493 977, 53 грн, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного суду від 19 вересня 2018 року по справі 761/46145/16-ц.
      Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
      Відповідна правова позиція була викладена й Верховним судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16.
      Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (№2)зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      У статтті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що одночасно закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
      Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
      Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
      Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
      На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і про стягнення із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» 13 057 442,04 грн., враховуючи, що стороною відповідача вказаний розрахунок спростований не був.
      Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь Держави судовий збір у розмірі 9605 грн.
      Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами - задовольнити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме:
      • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу;
      • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України;
      • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь Держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн.
      Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
      Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», код ЄДРПОУ: 33299878, адреса місця реєстрації та листування: 03150, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 7/9.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016.
      Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
      Повний текст судового рішення складено 16.12.2020
      Суддя Т.Г. Ільєва
      Джерело: ЄДРСР 94230139
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 662/397/15-ц
      Провадження № 14-20цс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      учасники справи:
      позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
      відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року у складі судді Тимченко О. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 кожен окремо звернулися до суду з позовами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль», банк) про відшкодування майнової та моральної шкоди.
      У квітні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 кожен окремо звернулися до суду з позовами до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
      У травні 2015 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кожен з позивачів уклав з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» договори вкладу, однак працівники банку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як посадові особи банку вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      З урахуванням уточнених позовних вимог просили стягнути з банку:
      ОСОБА_1 - 65 841 грн майнової шкоди, що становить інфляційні втрати за період із 07 грудня 2006 року по 01 лютого 2015 року від вкладу в розмірі 48 400 грн, повернутого їй на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 662/989/13;
      ОСОБА_2 - 8 287 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з 01 грудня 2005 року по 01 квітня 2015 року та 10 000 грн моральної шкоди;
      ОСОБА_3 - 64 885 грн майнової шкоди, що становить суми двох вкладів, а також втрати від їх знецінення за період з березня 2005 року по 01 травня 2015 року та 50 000 грн моральної шкоди;
      ОСОБА_4 - 36 440,50 грн майнової шкоди, що становить неповернуту їй суму вкладу в розмірі 1 550 доларів США в гривневому еквіваленті, та 23 000 грн моральної шкоди;
      ОСОБА_5 - 4 594 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з грудня 2005 року по 01 травня 2015 року;
      ОСОБА_6 - 20 499 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з грудня 2005 року по 01 травня 2015 року;
      ОСОБА_8 - 45 251 грн майнової шкоди, що становить суму вкладів, а також втрати від їх знецінення за період із часу передачі коштів та укладення договору до часу звернення з позовом;
      ОСОБА_9 - 58 023 грн майнової шкоди, що становить неповернуту їй суму вкладу 1 500 доларів у гривневому еквіваленті, неповернуту суму вкладу в розмірі 7 800 грн, а також втрати від його знецінення за період з 22 березня 2006 року по 01 травня 2015 року;
      ОСОБА_10 - 5 559 грн майнової шкоди, що становить курсову різницю між її вкладом у розмірі 900 доларів США та стягненою на її користь шкодою в розмірі 11 659,69 грн на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 662/991/13;
      ОСОБА_11 - 15 986,80 грн майнової шкоди, що становить частину вкладу в розмірі 680 доларів США, які їй не були повернуті, та 10 000 грн моральної шкоди;
      ОСОБА_12 - 14 560 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з 21 березня 2007 року по 01 травня 2015 року.
      25 травня 2015 року ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області цивільні справи за вказаними позовами об`єднані в одне провадження.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      25 травня 2015 року рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов про відшкодування шкоди на підставі статей 1172, 1192 ЦК України, які регулюють деліктні відносини, задоволенню не підлягає, оскільки правовідносини між банком і позивачами є договірними, та роз`яснено позивачам про можливість звернутися до суду з новим позовом з інших підстав.
      30 березня 2016 року рішенням Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» задоволено частково.
      Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь: ОСОБА_1 - 113 269,17 грн майнової шкоди, 12 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_2 - 14 107,88 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 69 441,40 грн майнової шкоди, 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_5 - 4 826,38 грн майнової шкоди, 1 500 грн моральної шкоди; ОСОБА_6 - 21 533,08 грн матеріальної шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_8 - 164 941,92 грн майнової шкоди, 15 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_9 - 27 807,78 грн майнової шкоди, 5 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_11 - 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_12 - 15 295,21 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди.
      У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.
      Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачам не відшкодована майнова шкода, яка складається з внесених грошових коштів за договорами вкладу, оскільки вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в частині стягнення коштів із засуджених на користь позивачів не виконувався. Разом з тим невиконання вироку не може бути підставою для повторного стягнення відповідних сум з банку. За таких обставин суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з моменту передачі коштів до банку до ухвалення рішення апеляційним судом. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені судом частково у зв`язку з порушенням працівниками банку права власності позивачів на грошові кошти, що є особливим видом майна, а обов`язок відшкодування моральної шкоди прямо передбачений нормами статті 1172 ЦК України. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням розміру коштів, яких позбавився кожний позивач, та розміру інфляційних збитків, а також наявності чи відсутності дій банку щодо відшкодування шкоди позивачам. Доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд відхилив, зазначивши, що позивачі про порушення власних прав дізналися з дати набрання законної сили обвинувальним вироком.
      22 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги на підставі статті 1172 ЦК України, не врахував того, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода зазначеним злочином. При визначенні розміру інфляційних втрат суду необхідно було врахувати, що за наявності у справі судового рішення, яким визначено розмір майнової шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди згідно із частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, у тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. Оскільки стаття 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу, суду необхідно визначити, коли саме особа звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягає нарахуванню індекс інфляції. Суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував уточнених позовних вимог ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , зокрема, щодо відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      23 січня 2018 року постановою Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відхилено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційних втрат від знецінення грошових коштів, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а у зв`язку з наявністю договірних відносин, які виникли за договорами банківського вкладу, що регулюються нормами статті 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями.
      Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
      У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій і просили їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
      Касаційні скарги аргументовані тим, що суди ухилилися від встановлення обставин справи та дослідження наявних у справі доказів і обмежилися лише висновком, що між позивачами та банком виникли договірні відносини на підставі статей 1058, 1066 ЦК України, тому предметом позову можуть бути лише обставини, пов`язані з невиконанням договірних відносин банком.
      Висновок про те, що посилання на статті 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України є неналежним і вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не відповідає вимогам закону, оскільки суди мали самостійно визначити, яким законом слід керуватися при вирішенні спору по суті, навіть якщо останні не зазначені в позовній заяві.
      Відмова в задоволенні позову лише з підстави неправильного визначення позивачами підстав позову є відмовою в доступі до правосуддя.
      Зазначили, що постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15 (провадження № 61-1760св18) з подібними правовідносинами було задоволено аналогічний позов вкладника ПАТ «Райффайзен банк Аваль».
      Позиція інших учасників справи
      У липні 2020 року від АТ «Райффайзен банк Аваль» до Верховного Суду надійшла заява про врахування судових рішень у справах № 662/338/18, 662/2190/18, які набрали законної сили та якими вирішено позовні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , що є предметом розгляду в цій справі.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_10 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
      05 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а 01 червня 2020 року - справу призначено до судового розгляду.
      11 червня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено касаційне провадження в цій справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 216/3521/16.
      10 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційне провадження у справі поновлено.
      17 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 625, 1058-1060, 1172, 1192 ЦК України за обставин вчинення злочину (кримінального правопорушення) працівником банку та кваліфікації правовідносин, які виникли між вкладником та банком, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Предметом цього спору є, зокрема, стягнення з банку коштів за договорами банківського вкладу (суми вкладу та інфляційних втрат за період з часу передачі коштів до моменту їх повернення), які були привласнені працівниками банку при вчиненні кримінального правопорушення, що підтверджено обвинувальним вироком суду.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суди вважали, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а виникли з договорів банківського вкладу, що регулюються статтею 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями.
      У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16 суд виходив з того, що правовідносини між сторонами є договірними, незважаючи на те що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року працівника банку визнано винним у вчиненні розкрадання коштів, зокрема, прийнятих ним від позивача, і вважав, що спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058-1060 ЦК України.
      Однак у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17 Верховний Суд України застосував до подібних правовідносин статті 1166, 1172, 1192 ЦК України.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зробленого в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17, та вказівки, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки наявність злочину (кримінального правопорушення), вчиненого працівником банку, не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
      Звернула увагу на те, що Верховний Суд у справах з такими ж правовідносинами, у яких працівники ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 заволоділи коштами вкладників, у своїх постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15 (провадження № 61-1760св18), від 16 травня 2018 року у справі № 662/658/15 (провадження № 61-2521св18), від 18 грудня 2018 року у справі № 662/1828/15 (провадження № 61-1629св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 662/542/15 (провадження № 61-27425св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 662/1922/15 (провадження № 61-33731св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є деліктними, а тому спірні правовідносини регулюються статтями 1172, 1192 ЦК України.
      Водночас Верховний Суд у справах з такими ж правовідносинами, за участі працівників ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які заволоділи коштами вкладників, у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі № 662/642/15 (провадження № 61-7972св18), від 06 червня 2018 року у справі № 662/896/15 (провадження № 61-14805св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 662/248/16 (провадження № 61-8996св18), від 19 червня 2019 року у справі № 662/892/15 (провадження № 61-17708св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є договірними, тому спірні правовідносини регулюються статтями 625, 1058-1060 ЦК України.
      Наведена непослідовна та суперечлива практика, що складалася протягом тривалого часу, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної судової практики щодо застосування статей 625, 1058- 1060, 1172, 1192 ЦК України при вчиненні злочину, тобто кримінального правопорушення, працівником банку та кваліфікації правовідносин, які виникли між вкладником та банком для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.
      24 лютого 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
      Судами встановлено, що кожен з позивачів уклав з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» договори вкладу, однак працівники банку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як посадові особи банку вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у зв`язку із чим вони зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 23, 1166, 1172, 1192 ЦК України.
      12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області, з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, засуджено касира Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та начальника Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» ОСОБА_14 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 200, частинами першою - третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
      Вироком встановлено, що вказані працівники банку прийняли від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 грошові кошти за договорами банківського вкладу, однак зазначені кошти на депозитні рахунки не внесені, чим потерпілим заподіяно майнової шкоди.
      Вирішено питання щодо задоволення позовних вимог потерпілих, які є позивачами в цій цивільній справі, та стягнуто з ОСОБА_14 та ОСОБА_13 солідарно матеріальні збитки на користь ОСОБА_1 - 52 000 грн, ОСОБА_2 - 3 800 грн, ОСОБА_3 - 18 400 грн, ОСОБА_5 - 1 300 грн, ОСОБА_6 - 5800 грн, ОСОБА_9 - 23 910 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США, ОСОБА_10 - 3 188 грн, ОСОБА_11 - 3 434 грн, що еквівалентно 680 доларам США, ОСОБА_12 - 4 700 грн.
      22 липня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області, зокрема, виключено з вироку Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року вказівку суду щодо стягнення з ОСОБА_14 та ОСОБА_13 майнової шкоди на користь, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_10
      22 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області задоволено частково апеляційні скарги потерпілих, вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_13 в частині вирішення цивільних позовів, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 скасовано, а справу повернуто на новий розгляд у порядку цивільного судочинства в іншому складі суду.
      Тобто вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, які є позивачами у цій справі, скасовано.
      Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи, з яким погодився також апеляційний суд, керувався тим, що правовідносини між банком і позивачами є договірними, тому позов про відшкодування шкоди з посиланням на статті 1172, 1192 ЦК України, якими врегульовано деліктні правовідносини, задоволенню не підлягає. Позивачам роз`яснено про можливість звернутися до суду з новим позовом з інших підстав.
      Велика Палата Верховного Суду щодо цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій зазначає таке.
      Суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що між сторонами виникли та існують договірні правовідносини.
      Частинами першою, другою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
      Договір є різновидом правочину.
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      У статті 1059 ЦК України врегульовані питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
      Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору
      У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16 зроблено правовий висновок про те, що договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Верховний Суд України вказав, що при розгляді цієї справи суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином. Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором.
      У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц зроблено висновок про те, що банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
      Відносини між клієнтом та банком з приводу банківського вкладу варто розглядати через призму договірних.
      Судами встановлено, що з кожним вкладником касир банку, прийнявши кошти, склала письмовий договір, підписала його сама або її керівник від імені банку і завірила печаткою, та видала особі, що вносила кошти.
      Ці обставини визнані засудженими та встановлені у вироку Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у якому вказано, що касир Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та начальник Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_14 прийняли від позивачів у цій справі грошові кошти за договорами банківського вкладу, однак на депозитні рахунки їх не внесли.
      Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
      Також частиною шостою статті 82 ЦПК України, у редакції, чинній на даний час та на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, передбачалося, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
      Преюдиціальним фактом, який встановлюється вироком у кримінальній справі, є факт прийняття в касі банку готівки від вкладників та видача їм документів про оформлення договору банківського вкладу і про прийняття коштів.
      Таким чином, встановлення судом у вироку цих обставин свідчить про укладення між банком і вкладником договору банківського вкладу, і ці обставини не потребують доказування в цивільній справі. При цьому на встановлення факту укладення договору банківського вкладу не впливає проведення відповідних облікових операцій по рахунках в банку. Визначальним для встановлення факту укладення договору є прийняття від вкладника коштів у касі банку.
      Та обставина, що позивачами внесені грошові кошти, свідчить про укладення між ними та банком договорів банківського вкладу. Письмова форма додержана, договори не розірвані в судовому порядку, не визнані недійсними, тому їх чинність презюмується.
      У справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати, і якщо він використовує її на власну користь, банк повинен повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави («Неждет Сахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року).
      Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції).
      Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.
      З огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу.
      Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників.
      У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
      Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором.
      Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати.
      У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17 вказано, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняв від позивача грошові кошти для зарахування на його рахунок, про що зробив відмітки в ощадній книжці, але ввірене чуже майно - грошові кошти на рахунок не вніс, підробив ощадну книжку, спричинив позивачу матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь позивача стягнуто 20 000 грн на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. Зазначене рішення банк виконав добровільно 13 грудня 2013 року. 23 жовтня 2015 року позивач звернувся з позовом про стягнення майнової шкоди на підставі статті 1192 ЦК України, оскільки реальна вартість втрачених грошових коштів з лютого 2007 року до моменту виконання рішення суду, а саме 13 грудня 2013 року, значно збільшилася. Верховний Суд України, встановивши обставини справи та пославшись на статті 22, 1166, 1192 ЦК України, вказав, що для правильного вирішення справи суду необхідно було з`ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000 грн лише як втрачений позивачем внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивач у своїх вимогах у сумі 20 000 грн визначив розмір шкоди в повному обсязі - як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених ним збитків.
      Отже, у справі № 6-1032цс17 з подібними фактичними обставинами справи, Верховний Суд України вважав правильним застосування до спірних правовідносин статей 1166, 1172, 1192 ЦК України, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду відступає від цього правового висновку, оскільки спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058-1060 ЦК України.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
      Разом з тим, зазначивши, що правовідносини між позивачами та відповідачем мають договірний характер, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що позивачі посилалися на підстави, визначені статтями 1172, 1192 ЦК України, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке.
      Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
      У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
      Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
      Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
      Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
      Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
      Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
      Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
      Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
      Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.
      Статтею 4 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, було визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
      Частиною першою статті 5 ЦПК України в чинній редакції, яка також була чинною на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
      У пунктах 3, 5 частини другої статті 119 ЦПК України в редакції на час звернення до суду, визначено, що в позовній заяві позивач викладає зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
      Також у частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
      Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
      У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
      У статті 263 ЦПК України в чинній редакції та в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
      При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Такі ж вимоги щодо законності та обґрунтованості рішення суду були закріплені також у статті 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції.
      При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 214 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
      Аналогічні положення містить стаття 264 ЦПК України в чинній редакції.
      У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
      Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
      При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
      Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
      У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
      Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
      Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
      Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
      Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
      Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).
      У вказаній справі зміст позовних вимог становлять вимоги позивачів щодо повернення банком суми вкладів, інфляційних втрат та моральної шкоди у зв`язку з порушенням умов договорів банківського вкладу. Правильне встановлення змісту правовідносин між банком і вкладниками як договірних імперативно визначає і способи захисту - примусове виконання в натурі обов`язків щодо повернення вкладів на умовах, визначених договорами (стаття 1060 ЦК України), щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (частина друга статті 625 ЦК України) та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 23 ЦК України).
      З матеріалів справи вбачаєтьсянаявність спору між позивачами - вкладниками банку та відповідачем - банком щодо сум банківського вкладу, яким заволоділи працівники банку при перевищенні посадових обов`язків та які не повернуті вкладним. Відповідач заявлені позивачами позовні вимоги не визнає.
      Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частини першої статті 2 ЦПК України в чинній редакції, що також була чинною на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом статті 13 ЦПК України мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.
      Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
      Відмовою в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлено обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.
      У касаційних скаргах заявники наполягали, що суди мали самостійно визначити закон, що регулює спірні правовідносини, і вирішити спір по суті, а відмова в задоволенні позову лише з підстав неправильного визначення позивачами підстав позову свідчить про відмову в доступі до правосуддя, у зв`язку із чим судові рішення просили скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами касаційної скарги.
      При розгляді справи істотне значення має та обставина, що відмова в позові з причин неправильного визначення правової підстави за одночасної ідентичності матеріального змісту позовних вимог фактично скеровує позивачів на повторне звернення до суду, повторне проходження судових процедур, у тому числі і сплату судових витрат, повторне доведення фактичних підстав позову тощо, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості, а також спотворює завдання цивільного судочинства, зафіксоване у статті 2 ЦПК України.
      Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України).
      З урахуванням того, що особі, яка звернулася до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, має бути гарантований ефективний судовий захист цих прав, проте суди відмовили в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування підстав позову та висновків щодо обґрунтованості/необґрунтованості по суті заявлених позовних вимог (зокрема щодо розмірів вкладів, періоду нарахування та розміру інфляційних втрат, щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди та її розміру) не зробили, оцінку доказам не надали, не вирішили питання про пропуск позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, тому Велика Палата Верховного Суду вважає наявними підстави для передачі цієї справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення заявлених вимог та ухвалення рішення по суті спору.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Статтею 411 ЦПК України визначено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду. Зокрема, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
      Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити,рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      ОСОБА_4 та ОСОБА_10 не оскаржували в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а тому в цій частині судові рішення не переглядаються Великою Палатою Верховного Суду.
      Відповідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Ураховуючи те, що оскаржувані рішення скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
      Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задовольнити частково.
      Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди передати на новий розгляд до Новотроїцького районного суду Херсонської області.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
      І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців К. М. Пільков
      Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 97967336
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      9 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 381/622/17
      Провадження № 14-98цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу
      за касаційною скаргою банку на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року, ухвалене суддею Чернишовою Є. Ю., та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц. і Фінагеєва В. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. На той час у банку вже була запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура його ліквідації. Суд першої задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, має дати відповідь на питання про те, чи можливо з урахуванням пункту 1 частини п`ятої статті 36 та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) після введення у банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задовольнити позов про стягнення з такого банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1, а. с. 61) просив стягнути з банку заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і проценти за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн за договором від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» у національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (12 місяців) (далі - договір банківського вкладу).
      Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу. Банк отримав від позивача через касу 250 000,00 грн на період із 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних.
      2.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину, а саме 59 743,13 грн. Решту - 235 256,87 грн - не повернув.
      2.3. 26 червня 2014 року у відповідь на звернення позивача у листі банк повідомив, що у серпні 2013 року він частково повернув позивачеві кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, банк повідомив, що розпочав заходи з урегулювання проблеми, а також подав заяву, за якою розпочалось кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку позивача.
      2.4. Банк має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти і проценти.
      (3) Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      3. 18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд.
      4. 2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з банку на користь позивача 190 256,87 грн заборгованості за депозитом і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року. Мотивував постанову так :
      5.1. Запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк.
      5.2. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
      5.3. Зобов`язання банку повернути позивачеві кошти за договором банківського вкладу виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації. Тому безпідставними є доводи банку про те, що суд першої інстанції мав врахувати запровадження у банку процедури ліквідації та тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 червня 2016 року № 913.
      5.4. Позивач захищає право на мирне володіння своїм майном. Тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, на спірні правовідносини не поширюється.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:
      7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Такий відступ слід зробити на користь висновку про те, що пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у відповідних правовідносинах застосовний;
      7.2. Банк відмовив позивачеві у поверненні коштів за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування щодо вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір стосовно суми, яку згідно з договором банківського вкладу банк не виплатив позивачеві. Застосування зазначеного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, такоговкладника, який має спір із банком щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу.
      7.3. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
      7.4. Якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Рішення суду, згідно з яким вирішений спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Банк мотивував касаційну скаргу так:
      8.1. У спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/розпочата ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами приписи Закону № 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. З огляду на приписи пунктів 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15).
      8.2. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта у межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України.
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. 30 липня 2020 року Фонд подав «письмовий відзив», у якому просить задовольнити касаційну скаргу банку з таких міркувань:
      9.1. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц).
      9.2. За змістом пунктів 6 і 16 статті 2, підпунктів 1 і 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються у межах граничної суми відшкодування Фондом за визначеною Законом № 4452-VI процедурою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16).
      9.3. 16 травня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 826/6665/16 про скасування постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Згідно з цією постановою суд скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому, оскільки оскаржену у справі № 826/6665/16 постанову НБУ суд не скасував, процедура ліквідації банку є такою, що відповідає закону.
      9.4. Позивач звернувся з позовом у січні 2017 року, коли у банку була запроваджена процедура ліквідації. Тому відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивача коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Відсутність підстав для задоволення позову підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 757/36472/14-ц.
      10. Позивач відзив на касаційну скаргу суду не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо можливості стягнення з неплатоспроможного банку суми вкладу
      11. Суди першої й апеляційної інстанцій, спростовуючи доводи банку, вказали, що запровадження у ньому тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не позбавляють особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише права кредитора банку на відшкодовані клієнтам останнього кошти та надану йому цільову позику. За взятими на себе зобов`язаннями і далі відповідає банк. Тому запровадження у ньому тимчасової адміністрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суди вважали, що оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 28 травня 2014 року, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження до спірних правовідносин не застосовується. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується.
      12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, правильно вказав, що якщострок договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати правило, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення у суді першої інстанції у банку вже введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI.
      13. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
      14. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
      15. Позивач просив стягнути з банку на його користь заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і процентами за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн.
      16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      16.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу на строк до 28 травня 2014 року з процентною ставкою 18 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав банку 250 000 грн, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит.
      16.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а банк згідно з пунктом 2.1.4 договору банківського вкладу перерахував позивачеві 59 743,13 грн.
      16.3. У листі від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивачеві, що за даними обліку банку 9 серпня 2013 року договір банківського вкладу «було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки» від № 14 від 9 серпня 2013 року, а 5 179,25 грн - «списано із вкладу як перерахунок відсотків у зв`язку із достроковим вилученням коштів». Банк також вказав, що, беручи до уваги заяву позивача про нездійснення часткового дострокового вилучення вкладу, він подав заяву до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про вчинення кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування завданих збитків.
      16.4. На підставі постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      16.5. На підставі рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» 3 червня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 913 про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку.
      17. Позивач не оскаржує дії (бездіяльність) Фонду чи його уповноваженої особи щодо невиконання чи неналежного виконання ними повноважень, визначених Законом № 4452-VI. Спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації та до початку процедури його ліквідації внаслідок відмови банку виплатити позивачеві залишок заборгованості за договором банківського вкладу через те, що банк вважав таку заборгованість погашеною. Тобто у цій справі суди мали перевірити не правомірність дій Фонду чи його уповноваженої особи, а те, чи виплатив банк позивачеві заборгованість за договором банківського вкладу.
      18. У матеріалах справи відсутні адресовані Фонду чи його уповноваженій особі заяви позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом чи щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Спір із банком щодо невиплати позивачеві залишку заборгованості за договором банківського вкладу виник ще до того, як цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних і розпочалася процедура його ліквідації.
      19. На час виникнення спірних правовідносин, тобто відмови у виплаті позивачеві залишку заборгованості, банк вважався платоспроможним. Але до суду позивач звернувся тоді, коли у банку вже тривала процедура його ліквідації та застосовувалися приписи Закону № 4452-VI.
      20. Цей Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.
      21. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
      22. За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 4 липня 2014 року, який набрав чинності 11 липня 2014 року, вказаний пункт викладений у дещо іншій редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Згідно з цією редакцією обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (близькі за змістом приписи є і у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      23. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI).
      24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI,слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу не охоплюється поняттям примусового стягнення.
      25. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»), НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 зазначеної частини), Фонд прийняв рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11, внесений до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з 23 травня 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року).
      26. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). А у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 4 частини першої статті 39 вказаного Закону). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду (частина четверта статті 39 вказаного Закону).
      27. З огляду на зміст наведених приписів передбачена пунктом 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI заборона реалізується, зокрема, через неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з неплатоспроможного банку для дотримання черговості