Определение ВССУ об отказе Укргазбанку во взыскании долга

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 березня 2015 року

 

м. Київ 

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2014 року,

 

встановила:

 

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 41 тис. грн зі сплатою 16,9% річних, з кінцевим строком повернення до 27 березня 2009 року. На виконання зобов'язань за цим договором 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки. Оскільки позичальник та поручителі не виконували зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 746 937 грн 40 коп., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів у солідарному порядку.

 

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2014 року, позов ПАТ «Укргазбанк» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року станом на 23 липня 2014 року у розмірі 26 936 грн 92 коп., яка складається з: 13 468 грн 46 коп. - простроченої заборгованості щодо процентів за користування кредитом; 13 468 грн 46 коп. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та процентів. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укргазбанк» штраф за не страхування предмету іпотеки за договором іпотеки без оформлення заставної від 28 березня 2007 року у розмірі 3 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ «Укргазбанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі ПАТ «Укргазбанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішенням суду з відповідачів вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором. Позичальник добровільно виконав це рішення суду в частині погашення заборгованості за кредитом та процентами. У той же час залишилось невиконаним рішення в частині стягнення пені у розмірі 34 882 грн 85 коп. Оскільки розмір пені значно перевищує розмір процентів по кредиту, відповідачі мають тяжке матеріальне становище, слід застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені.

 

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. 

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

 

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

 

Судами встановлено, що 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 41 тис. грн зі сплатою 16,9% річних з кінцевим строком повернення до 27 березня 2009 року. На виконання зобов'язань за цим договором 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки. Оскільки позичальник та поручителі не виконували зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість за розрахунком банку у розмірі 746 937 грн 40 коп.

 

Також установлено, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2009 року, що набрало законної сили, з відповідачів на користь ПАТ «Укргазбанк» стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 67 811 грн 22 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 32 435 грн, заборгованість по процентам - 493 грн 37 коп., пеня - 34 882 грн 85 коп.

 

Протягом 2011-2012 років позичальник добровільно виконав рішення суду в частині погашення заборгованості за кредитом та процентами. Невиконаним залишилось рішення суду в частині стягнення пені у розмірі 34 882 грн 85 коп. Крім того, вважаючи, що кредитний договір продовжує діяти, банк нараховував проценти по кредиту до повного погашення кредиту, а також пеню за несвоєчасне повернення кредиту та несплату процентів.

 

За розрахунком банку загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 28 березня 2007 року становить 746 937 грн 40 коп., яка складається з наступного: 13 468 грн 46 коп. - прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 327 511 грн 29 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 405 957 грн 65коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів.

 

Стягуючи заборгованість з відповідачів, суди виходили з розрахунку банку та вважали, що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості за відсотками, а, відтак, має бути зменшений на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

 

При цьому суди не врахували наступне.

 

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

 

Умовами кредитного договору (п. 5.3) сторони погодили, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню та штраф.

 

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

 

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

 

Таким чином, суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України не навели мотивів для цього та обставин, на які посилались відповідачі.

 

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

 

Отже, не можна погодитись з висновками судів про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідачів, невиконане в частині стягнення пені, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту.

 

Тобто, суди не звернули увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

 

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

 

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

 

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

 

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

 

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

 

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

 

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

 

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

 

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

 

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

 

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

 

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули, фактичних обставин справи не з'ясували, не визначилися із видами відповідальності, які можуть бути застосовані до відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.

 

За таких обставин, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» задовольнити частково.

 

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43357342

[getikalex]

По состоянию на 2009 год (первое решение) была задолженность  67 811 грн 22 коп., (по кредиту - 32 435 грн, по процентам - 493 грн 37 коп., пеня - 34 882 грн 85 коп.)

Видимо, должник решил обойтись без ГИС, и погасил долг частично и целенаправленно - а именно только кредит и проценты. 

Так погашать еще уметь надо.

Я так понимаю - он указал такое назначение платежей в квитанциях/поручениях ?

Или это установлено как-то судом ? (Х.З.)

 

Кроме того, если я правильно понял, ВССУ хочет сказать, что после решения суда договор закончился, существуют только неисполненные обязательственные правоотношения, т.е проценты и пеню надо считать не по договору (он же закончился), а по закону - 3% годовых и инфляция ?

Этот вопрос уже поднимался, но пока ни банки, ни большинство судей с этим категорически не согласны. 

 

Наверное судьи решили почитать адвокатских статей

http://pravo.ua/article.php?id=100110813

[Bolt]

Кроме того, если я правильно понял, ВССУ хочет сказать, что после решения суда договор закончился, существуют только неисполненные обязательственные правоотношения, т.е проценты и пеню надо считать не по договору (он же закончился), а по закону - 3% годовых и инфляция ?

 

Какие 3% и прочее если договор есть но уже закончен... Да и пеня причём к 3%...

[getikalex]

Какие 3% и прочее если договор есть но уже закончен... Да и пеня причём к 3%...

Договор закончен, Но обязательство, установленное первым судом и неисполненное - осталось (погашено частично). К нему штрафные санкции нельзя применять вообще ?  

[andrew2]

Какие 3% и прочее если договор есть но уже закончен... Да и пеня причём к 3%...

3% за не выполнение денежных, а не кредитных обязательств, такая тема в хозсудах не катит, а вот в гражданских (ВССУ) есть порядка 10 решений, где подобное проскальзывает, что после решения суда о досрочном взыскании тела кредита, даже если решение не исполненено, начислять и взыскивать % по кредиту нельзя. Подобное уже обсуждалось на форуме.

[Bolt]

3% за не выполнение денежных, а не кредитных обязательств, такая тема в хозсудах не катит, а вот в гражданских (ВССУ) есть порядка 10 решений, где подобное проскальзывает, что после решения суда о досрочном взыскании тела кредита, даже если решение не исполненено, начислять и взыскивать % по кредиту нельзя. Подобное уже обсуждалось на форуме.

 

Да я в курсе...

[getikalex]

То, что у нас тут порешали, что начислять нельзя - хорошо. Я только ЗА.  

Но у судов свое видение, потому и начисляют по рассчетам банковских беспредельщиков..

Пока их не убедили, что начислять нельзя вообще - было бы неплохо для начала убедить их хотя бы начислять 3% и инфляцию. 

Даже в обсуждаемом определении две первые инстанции из долга 34 882 грн 85 коп насчитали 746 937 грн 40 коп. и не поморщились. 

Посему такая задумка ВССУ (как я ее понял из определения) не такая уж и плохая для ответчика. 

Понятно, что не платить вообще всегда лучше, чем платить, но меньше.

Но пусть хоть такая позиция была бы закреплена где-то ВСУ, или пленумом и то в плюсах. 

Реально, если банки чувствуют, что у должника еще есть деньги, они и третий раз в суд подадут.

Видел решения (даже ссылку где-то на форуме давал), когда человек погасил долг практически сразу после решения. Но потом вдруг банк вспомнил, что еще был период с момента, на который был произведен расчет при обращении в суд до момента оплаты, подождал пару месяцев, и опять насчитал ужас. Суд опять все удовлетворил. Апеляция пропустила....  

[Bolt]

То, что у нас тут порешали, что начислять нельзя - хорошо. Но у судов свое видение, тому и начисляют.

Пока их не убедили, что начислять нельзя вообще - было бы неплохо для начала убедить их хотя бы начислять 3% и инфляцию. 

Даже в обсуждаемом определении две первые инстанции из долга 34 882 грн 85 коп насчитали 746 937 грн 40 коп. и не поморщились. 

Посему такая задумка ВССУ (как я ее понял из определения) не такая уж и плохая для ответчика. 

 

Может быть и так...