Bolt

Про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки - ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі

Recommended Posts

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки
 
28.05.2015


Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-57цс15 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Суд зробив правовий висновок про те, що згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

 

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6B125DB3742DC411C2257E53003C2C91?OpenDocument&year=2015&month=05&

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Всё верно, поддерживаю.

 

И в этот раз ВСУ не подвёл... Одобряем... )

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ничего хорошего для должников нет.

Мораторий, как средство защиты от ипотеки в суде - больше не прокатит.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ничего хорошего для должников нет.

Мораторий, как средство защиты от ипотеки в суде - больше не прокатит.

 

Я и раньше советовал на него сильно не рассчитывать... 

Share this post


Link to post
Share on other sites

А он и не мог "прокатывать", мораторий - отсрочка и не более.

 

Мораторий это временное явление... Неужели есть такие которые поверили, что это решение проблемы, а не всего лишь отсрочка её...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Мораторий это временное явление... Неужели есть такие которые поверили, что это решение проблемы, а не всего лишь отсрочка её...

Он был хотя бы временным основанием для отказов в  исках. Как там карта ляжет в будущем, и подаст ли банк еще раз - вопрос. 

Теперь даже этого нет. Решение уже принято, но исполнение отсрочено. Хата уже не моя, просто дали временно пожить. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Что блеать за пораженчиские настроения? ))

Решение- это одно.

Исполнение- это совсем другое.

Живите и боритесь.

И все у вас будет хорошо))

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Он был хотя бы временным основанием для отказов в  исках. Как там карта ляжет в будущем, и подаст ли банк еще раз - вопрос. 

Теперь даже этого нет. Решение уже принято, но исполнение отсрочено. Хата уже не моя, просто дали временно пожить. 

Почитайте на досуге.

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3731&p=50192

Share this post


Link to post
Share on other sites

 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у справі про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки
 
28.05.2015

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-57цс15 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Суд зробив правовий висновок про те, що згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

 

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6B125DB3742DC411C2257E53003C2C91?OpenDocument&year=2015&month=05&

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

       27 травня  2015 року                                                                              м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

 

 

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 18 червня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (далі – АКІБ “УкрСиббанк”), який у подальшому перейменований у ПАТ “УкрСиббанк”, та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 55 тис. 075 доларів США, а остання зобов'язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16 червня 2023 року.

Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14 січня 2010 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1, сторони домовились, що в період з 18 червня 2008 року до 13 січня 2011 року ОСОБА_1  сплачує за користування кредитом 9,5 % річних, а в період з 14 січня 2011 року до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту – 15 % річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та:

ОСОБА_3 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього;

ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру Адреса_1 площею 38, 5 кв. метрів.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором станом на 21 травня 2014 року в неї перед банком утворилась заборгованість у розмірі 60 076,36 доларів США, що за курсом НБУ становить 704 тис. 287 грн 79 коп., яку ПАТ “УкрСиббанк” просило солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру Адреса_1, встановити спосіб реалізації квартири у межах процедури виконавчого провадження та встановити початкову ціну квартири, стягнути з відповідачів судовий збір.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня                 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 листопада 2014 року, позов задоволено частково: ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1  та ОСОБА_3  на користь ПАТ “УкрСиббанк” заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 60 076,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 травня 2014 року становить 704 тис. 287 грн 79 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року відмовлено ПАТ “УкрСиббанк” у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

У заяві про перегляд ПАТ “УкрСиббанк” порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон України “Про мораторій”).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ “УкрСиббанк” посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року                               (№ 6-42477св14) та 21 січня 2015 року (№ 6-45190св14) у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, у справах № 6-42477св14 та № 6-45190св14 суд касаційної інстанції залишив рішення судів апеляційної інстанції про задоволення позову без змін, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами; зупинено виконання рішень у цій частині на час дії Закону України “Про мораторій”. Крім того, у справі                     № 6-45190св14 суд касаційної інстанції додатково зазначив, що Закон України “Про мораторій” має тимчасовий характер, а відмова в задоволенні позову на підставі цього Закону порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які виходили з того, що ОСОБА_1 не виконала належним чином умови договору про надання споживчого кредиту внаслідок чого в неї перед ПАТ “УкрСиббанк” виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_3  Наявність іншого майна у відповідачів не встановлено, а ОСОБА_2 постійно проживає і зареєстрований у квартирі Адреса_1, тому позов у частині звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, задоволенню не підлягає, оскільки Законом України “Про мораторій” встановлено, що не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України “Про мораторій”.

За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон України “Про забезпечення права на справедливий суд”) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк”, який у подальшому перейменований у                                 ПАТ “УкрСиббанк”, та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 55 тис. 075 доларів США, а остання зобов'язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16 червня 2023 року.

Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14 січня 2010 року між ПАТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1, сторони домовились, що в період з 18 червня 2008 року до 13 січня 2011 року ОСОБА_1 сплачує за користування кредитом 9,5 % річних, а в період з 14 січня 2011 року до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту – 15 % річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 18 червня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” та:

ОСОБА_3 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього;

ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру Адреса_1 площею 38, 5 кв. метрів.

ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, унаслідок чого в неї перед ПАТ “УкрСиббанк” виникла заборгованість.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України від 5 червня          2003 року № 898-ІV “Про іпотеку” (далі – Закон України “Про іпотеку”) передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України “Про мораторій”, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України “Про мораторій” мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України “Про мораторій” протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України “Про мораторій” не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року             (№ 6-42477св14) та 21 січня 2015 року (№ 6-45190св14), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України “Про мораторій” не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України (в редакціях, що діяли до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”) ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакціях, що діяли до набрання чинності Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд”), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

 

Судді Верховного Суду України:

А.Г. Ярема

 

Л.І. Григор’єва

 

В.І. Гуменюк 

 

Н.П. Лященко

 

Л.І. Охрімчук

 

Я.М. Романюк

 

Ю.Л. Сенін

 

В.М. Сімоненко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова позиція у справі №6-57цс15

 

 

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

 

Вот и поставил ВСУ всё на свои места. Что и следовало доказать мораторий это лажа.....

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я не согласен с ВСУ, пусть это будет и временная отсрока, как Вы говорите, но суть при принятии моратория была другой.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Разве в п. 2 ч.1 ст. 263 дается определение моратория?

В данном случае лишь говорится, что мораторий или отсрочка выполнения обязательств может быть основанием для остановки течения исковой давности.

Смотрим закон о моратории: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави

 

Толкуем буквально закон.

На весь срок действия не може бути стягнуте нерухоме житлове майно.

Что происходит, если суд удовлетворяет

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show