Recommended Posts

Такая ситуация, кредит брал в УкрСиббанке, потом его купил по договору факторинга Кей Коллект. Долг я не погашаю уже 3 года. Кей Коллект грозится, что перерегистрирует квартиру, так как в договоре ипотеки есть оговорка, согласно которой кредитор имеет право в позасудебном порядке перерегистрировать квартиру. Я консультировался у адвоката , он говорит, что это не законно, потому что нет решения суда о существующей задолженности. Как быть?

Link to post
Share on other sites
  • Replies 5.9k
  • Created
  • Last Reply

Top Posters In This Topic

Top Posters In This Topic

Popular Posts

mavka, Заступлюсь за Болта, хоть он пожизненный оппонент мой. Каждый оценивает ситуацию под себя. Т.е. представляет себя в той или иной ситуации. Мудрый человек не будет рассказывать что да, да я.

Люди все разные. Я вот вроде не жалуюсь на уверенность в себе, но черти уже достали своей ипотекой! Если падлы придут, то сначала отправлю смс всем друзьям и ведро воды вскепечу на плите, пусть режут

Ну вот и закончились 2 ,5 месяца стресса . В клопотаннях "про забезпечення позову" нам суд отказывал. Коллекторы пытались ворваться в квартиру , но мы выстояли и победили. Всем успеха!!! И огромное сп

Posted Images

Адвокат ошибается. при выполнении банком условий, изложенных в ЗУ "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно" Госрегслужба обязана зарегистрировать право собственности, нарушений нет. 

В каждом отдельном случае надо думать.

Подсказка (для Вашего адвоката): найдите основания запретить регслужбе регистрацию через админсуд.

  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Дойошь много реклам!

Новых и разных!))

Обратитесь за консультацией к Кравец и партнёры.

Там вас не обманут.

  • Like 3
Link to post
Share on other sites

Вот есть решение окружного административного суда, здесь даже мораторий на истребования недвижимости проигнорирован.

 

 

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2015 року                      № 826/1016/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до    треті особиРеєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України  Хафусової В.В. ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ", ТОВ "БІ-МАЙНО", Державна реєстраційна служба Українипровизнання дій неправомірними, скасування рішення за індексним номером №17442113 від 24.11.2014 та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" про визнання дій неправомірними, скасування рішення за індексним номером 30036685 від 26.11.2014 та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк ОСОБА_1  усунув недоліки позовної заяви та визначив, що відповідачем 2 по справі має виступати державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Дудник Ольга Сергіївна.

У судовому засіданні 04.03.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ "БІ-МАЙНО".

У судовому засіданні 23.03.2015 позивачем було подано заяву про зміну предмету адміністративного позову, яка була прийнята судом, замінено неналежного відповідача 2 - державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Дудник Ольгу Сергіївну на належного - державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України            Хафусову В.В. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну реєстраційну службу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскажуване рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті". Також позивач зазначає про те, що ним не було отримано письмової вимоги іпотекодержателя щодо намірів примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1 та належить позивачу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.  

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав письмові заперечення на адміністративний позов в яких він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач 1 обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення приймалось не ним, а відповідачем 2. Також відповідач 1 зазначив про те, що записи в Державну реєстрі прав скасовуються на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та подане разом з відповідною заявою та документами передбаченими чинним законодавством.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 08.04.2015 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав письмові заперечення на адміністративний позов в яких він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та розглядати справу без його участі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач 2 обґрунтовує тим, що реєстрація права власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" була здійснена у зв'язку з наявністю договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договору, з огляду на що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті" у даному випадку не підлягають застосуванню. Також відповідач 2 зазначив про те, що для державної реєстрації прав власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ"  було надано весь пакет документів передбачених чинним законодавством, з огляду на що у були відсутні правові підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації.

Представник відповідача 2 у судове засідання 08.04.2015 не прибув.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні 08.04.2015 заперечив проти позовних вимог, підтримав позиції відповідачів та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання 08.04.2015 представники третьої особи 2 та третьої особи 3 не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

11.09.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11213023000 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі             210 000,00 доларів США, а останній зобов'язався у свою чергу в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту та іпотечний договір № 63393, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р., відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, загальної площею 77,30 кв.м., житловою площею 45,20 кв.м., і складається з 3 (трьох) житлових кімнат.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору іпотеки № 63393 від 11.09.2007 встановлено, що звернення стягнення здійснюється, у тому числі, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до розділу 5 цього договору та статті 36 Закону України "Про іпотеку".

13.02.2012 ПАТ "УкрСиббанк" відступив Товариству з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", відповідно до договору факторингу № 2 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями по кредитному договору №11213023000 від 11.09.2007 та іпотечному договору № 63393 від 11.09.2007.

12.04.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" на ім'я ОСОБА_1 складено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 17.04.2015.

20.11.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" подано до Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 9051074, для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 та документи відповідно до переліку зазначеного в картці прийому заяви № 17366216.

24.11.2014 державний реєстратор прав на нерухоме майно Хафусова Владислава Вячеславівна, Державна реєстраційна служба України за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 20.11.2014 15:56:14 реєстраційний номер 9051074 прийнято рішення № 17442113 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого вирішено  провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1, за суб'єктом: Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "КЕЙ-КОЛЕКТ", податковий номер 37825968.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням № 17442113 від 24.11.2014 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 19 Закону України  "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"  встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 зазначеного Закону  у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що  у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 36 зазначеного Закону (в редакції чинній станом на  22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній станом на  22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

В чинній реєстрації зазначеного Закону останнє речення частини першої статті 35 викладено в наступній редакції: "Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.".

Частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній станом на 22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) встановлено, що  іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в чинній редакції) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку», згідно яких у статті 36 друге речення частини першої викладено в такій редакції: «Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки»; частину третю статті 36 викладено в наступній редакції: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати»; частину першу статті 37 викладено в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Отже, новою редакцією статтею 3637 Закону України «Про іпотеку» не було  змінено встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише було їх уточнено.

Аналіз наведених норм, як і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом, а отже, положенняЗаконів України «Про іпотеку» та «;Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» слід застосовувати також до договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених до набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/79381/12 від 05.06.2014 та постанові Верховного Суду України від 10.10.2011 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Печерські зорі" до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності.  

Таким чином, у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення відповідно до положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" та у випадку якщо протягом встановленого строку  вказана вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, у тому числі, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання та прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Факт наявності заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11213023000 від 11.09.2007  з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір № 63393 від 11.09.2007, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 позивачем не заперечується.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 та пункту 4.1 договору іпотеки  № 63393 від 11.09.2007  звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.  

Пункту 4.2 зазначеного договору іпотеки встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що  ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на ім'я позивача було направлено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки № 135-13856 від 12.04.2015, яке відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано позивачем особисто 17.04.2014.

З аналізу зазначеного повідомлення вбачається, що воно відповідає статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Щодо посилань позивача на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 пункту 1 зазначеного Закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, мораторій на звернення стягнення на  нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку" встановлено, щодо відчуження такого майна без згоди власника.

Відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання та прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя

Положеннями пунктів 4.1, 5.1 та 5.3 іпотечного договору №63393 від 11.09.2007 передбачено відповідне застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодацем зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, оскільки у даному випадку  звернення стягнення на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 було здійснено на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то відповідне відчуження  вважається таким, що здійснено за згодою власника, а отже положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);  відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Частинами першою та другою статті 15 зазначеного Закону встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 38 та 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування). У разі подання заяви уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подаються копія документа, що посвідчує заінтересовану особу, та копія реєстраційного номера облікової картки платника податку такої особи, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідним органам державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. Розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.

Відповідно до картки прийому заяви № 17366216  від 20.11.2014 та наявних в матеріалах справи копій документів, які було подано ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" відповідачу разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 9051074, для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1,  ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" було подано державному реєстратору вичерпний перелік документів необхідних для проведення державної реєстрації права власності.

Позивачем крім посилань положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті" та факт того, що ним не було отримано повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, інших доказів та обґрунтувань на підтвердження наявності підстав для скасування рішення   за індексним номером №17442113 від 24.11.2014 № 17909998 від 11.12.2014 суду надано не було та судом з наявних в матеріалах справи документів не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статтями 69-7194160-165167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову  - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                                   О.П. Огурцов

Link to post
Share on other sites

Ок.

Забиваете недвигу арестом, который препятствует переоформлению "втихую"

Когда Кк начнут снимать арест - устраиваете судебный процесс и недопускаете взыскание

- по срокам давности

- или по процедуре.

Если делать внесудебное взыскание по всей процедуре закона, то это реальный головняк...и не очень выгодно )))

...не было бы так геморно, уже все бы переоформили втихую на себя, а так эта практика весьма редкая.

Все банки предпочитают судебный путь... И не зря )

  • Like 4
Link to post
Share on other sites

Адвокат forsaag на верном пути, смотрит в нужном направлении, на это скромно указывает и ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА в своей Постанове № 826/1016/15:

"Факт наявності заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11213023000 від 11.09.2007  з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір № 63393 від 11.09.2007, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 позивачем не заперечується."

 

Данное постановление указывает обходное направление для беспрепятственного (при желании) преодоления моратория и взыскания.

 

Скажем так, те, у кого недвижимость отягощена ипотекой по кредитному договору и кроме этого имеет массу сторонних отягощений, от сторонних кредиторов или по имущественным спорам, могут пока спать спокойно, но тем, у кого недвижимость имеет отягощение только ипотекой по кредитному договору, я например, рекомендовал бы забыть о моратории и беспокоится о судьбе недвижимости (см. Постанову № 826/1016/15).

А гугля не хочет эту постанову искать - можете, пожалуйста, ссылочку сбросить)))

Link to post
Share on other sites

post-15954-0-18650200-1439235982_thumb.jpost-15954-0-51379300-1439235983_thumb.j

Прошу максимальний репост!!!!!
Загальноукраїнська квартирна афера – як колектори «Вектор Плюс» та приватний нотаріус під «крилом» міліції роблять українців «бомжами».
Чи реально в Україні прокинутися «бомжом» - без рішення суду, без закону? Так, реально!
Колекторська фірма ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» за допомогою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича переоформляє квартири громадян та колекторську фірму без рішень суду, без договорів – лише одна дія в реєстрі – і ти вже не власник квартири!!!
І дана афера проводиться в масштабах всієї країни – оскільки нотаріус Суперфін Б.М. працює не покладаючи рук – цілодобово, без вихідних та обіду, та ще й за трьома (при встановленій законом одній) юридичній адресі.
Приватний нотаріус, виконуючи в даному випадку функції державного реєстратора, без вчинення жодних нотаріальних дій, проводить в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дії по реєстрації права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Більше того, щодня таких операцій він встигає вчинити не менше тридцяти по всій Україні, а власники майна про це нічого не знають!
Окрім того, приватний нотаріус вчиняє ці дії ЗА НАЯВНИХ АРЕШТІВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО!
ТОБТО ІДЕ ПРЯМЕ, НЕСАНЦІОНОВАНЕ ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО!
А далі ще цікавіше – за допомогою міліції, представники «Вектор Плюс» проникають до квартир, виносять всі речі, змінюють замки (це все без жодного рішення суду про примусове входження чи виселення). 
Після звернення до міліції про вчинення злочину представниками «Вектор Плюс» та приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. – міліція не вносить відомості до ЄРДР (за вказівкою керівника міліції).
А далі конкретно. В місті Рівному вже є декілька постраждалих від цієї квартирної афери.
Так, сім’я Синюків у 2007 році взяла кредит у ТАС-Комерцбанку на придбання трикімнатної квартири по вулиці Набережна. Квартира була передана у іпотеку. У 2008 році ТАС-Комерцбанк продає свій кредитний портфель Сведбанку. За цей час кредит справно платиться. У 2012 році Сведбанк продає кредитний портфель колекторській фірмі – ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
В січні 2014 році ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулися до суду із позовом до Синюк С.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
Рішенням Рівненського міського суду від 07.08.2014 року в позові про звернення стягнення на іпотечне майно «Вектор Плюс» було відмовлено. Згідно Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20.10.2014 року рішення набрало законної сили. Касаційна інстанція - ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 р. – касаційну скаргу ТОВ ФК "Вектор Плюс" відхилено Рішення апеляційного суду Рівненської області від 20.10.2014 року залишено без змін.
ТОБТО «ВЕКТОР ПЛЮС» ПРОГРАЛО ВСІ ТРИ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЇ ТА ВТРАТИЛО ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ.
Більше того, згідно рішення Рівненського міського суду ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовлено у стягненні грошових коштів за кредитним договором.
Будучи впевненою про те, що з кредитом було вирішено всі питання в судовому порядку, сім’я Синюків не чекала лиха.
Однак, приїхавши із заробітків з Польщі та прийшовши до себе на квартиру 30 липня 2015 року, пані Світлана Синюк виявила, що у квартирі змінені замки та квартира знаходиться під охороною приватної охоронної фірми «Венбест».
Шокована таким фактом вона звернулася до дільничого, від якого дізналася, що у її квартири вже новий власник – ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Також вона дізналася, що до квартири представники «Вектор Плюс» заходили неодноразово – з квартири повністю зникли особисті речі, побутова техніка, документи, гроші.
Дільничий надав копію заяви представника «Вектор Плюс» з якої пані Світлана дізналася, що 19 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем (Свідоцтво № 4300), при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно прийнято рішення № невідомий про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195 на об'єкт нерухомого майна: трьохкімнатну квартиру № 21 в буд.№2 по вул.. Набережна в м. Рівне загальною площею 75,3 м кв.
Вважаємо, що Суперфіном Борисом Михайловичем при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно без достатніх правових підстав протиправно та незаконно прийняте рішення про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195. 
Окрім того звертаємо увагу, що на момент проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем (Свідоцтво № 4300), при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно проігноровано ту обставину, що 02.02.2015 року Відділом державної виконавчої службу Рівненського міського управління юстиції (державним виконавцем Скринським М.Ю.) ВИНЕСЕНО ПОСТАНОВУ ПРО АРЕШТ МАЙНА БОРЖНИКА ТА ОГОЛОШЕННЯ ЗАБОРОНИ НА ЙОГО ВІДЧУДЖЕННЯ № 4636676 дана постанова була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.02.2015 року «вид обтяження – арешт нерухомого майна», «опис майна – все нерухоме майно», «особа, майно якої обтяжують – Синюк Сергій Ярославович, РНОКПП 2620303036».
Далі пані Світлана звернулася до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області із заявою про вчинення злочину представниками «Вектор Плюс» та приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Суперфіном Б.М.
Проте, відомості до ЄРДР внесені не було згідно ОСОБИСТОЇ резолюції начальника міського відділу міліції Зелінського В.А.
Цікаві речі стали відомі пізніше, коли адвокати почали працювати над цією справою. Виявляється, входження до квартири без рішення суду було здійснено за особистої вказівки керівника Рівненської міліції Зелінського В.А. Ним же вчиняються всі дії, щоб перешкодити порушенню кримінальної справи та початку розслідування. Більше того, представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» по Рівненській області є колишній працівник органів МВС – Цісар Ірина Валентинівна, яка всіляко використовує «старі» знайомства та зв’язки для «кришування» квартирних афер та рейдерських захоплень житла громадян.
Від цієї афери постраждала не лише сім’я Синюків, у цій же ситуації опинився також і рів нянин Олег Нестеренко. Такі ж випадки є у Гощанському та Острозькому районах.
Просимо максимально звернути увагу, оскільки дана афера здійснюється по всій Україні!

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

 

Просимо максимально звернути увагу, оскільки дана афера здійснюється по всій Україні!

Почему еще не сидит нотариус, почему не лишен лицензии?

Какая-то борьба странная - только обращать внимание.

Ладно мусора, а жалобы в прокуратуру на мусоров кто-то подавал?

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Почему еще не сидит нотариус, почему не лишен лицензии?

Какая-то борьба странная - только обращать внимание.

Ладно мусора, а жалобы в прокуратуру на мусоров кто-то подавал?

Мы написали заявление в Киев! Пока никакой реакции милиция не хочет открывать уголовное производство, а ведёт всё к тому что это административно-правовое !? В нашей стране это как ПИ****Ц не назовешь! 

  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Мы написали заявление в Киев! Пока никакой реакции милиция не хочет открывать уголовное производство, а ведёт всё к тому что это административно-правовое !? В нашей стране это как ПИ****Ц не назовешь!

Вам должен был придти ответ с органов, если он Вас не устраивает, Вы можете обжаловать его в суде. Такая ситуация не должна оставаться без внимания. Пишите к министру юстиций, к ген. прокурору и ко всем остальным. Я бы обратился к депутату округа и может даже ночевал бы под прокуратурой, пока те не предприняли каких-то действий.
  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Заявление про неправомерные действия нотариуса Суперфина! Про мошеничество!

Ответ получили? В суд подали иск? Арест наложили?
Link to post
Share on other sites

А в каких действиях нотариуса Вы усматриваете мошенничество?

 

 

 

А что вы предлагаете делать сидеть и ждать? Надо хоть как-то отбиваться от этого решения! У нас  он переписал имущество на ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ"! Судов до этого никаких не было ,просто названивали коллектора и тут бац на тебе!   

Link to post
Share on other sites

Арест налаживает суд сразу ухвалой! Подали иск и сразу заяву на арест.

Иск подали вчера ,но ухвала на арест будет через неделю! А её надо как-то продержатся !Так сказал юрист!

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Всё это понятно, но в каких действиях мошенничество?

Сидеть и ждать никто не предлагает, но писать что попало безосновательно это тоже не путь для решения проблемы, не правда ли.

 

Выделенное не понятно....

Продержатся неделю чтоб кей-колект незашол в квартиру!

Link to post
Share on other sites

Всё это понятно, но в каких действиях мошенничество?

Сидеть и ждать никто не предлагает, но писать что попало безосновательно это тоже не путь для решения проблемы, не правда ли.

Я не юрист ! 

 

Мы обходили много юр контор, и у каждого свое мнение!  

Link to post
Share on other sites

Скажите, Вы действительно уверены в том, что определение суда (если будет) о наложении ареста каким-то образом может остановить вхождение нового собственника в квартиру? Если да, то поделитесь, весьма любопытно.

А почему вы уверены что может и не быть?

Link to post
Share on other sites

Я не уверен, но я так считаю, что для наложения судом ареста на имущество (недвижимость/квартира) необходимы веские доводы.

Вы с каким иском обратились в суд, в рамках какого иска попросили обеспечение (наложить арест), производство открыли (суд по иску)?

 

Вы не ответили на мой вопрос.

Сейчас еду в суд позже отвечу!

Link to post
Share on other sites

Что вам сказать...проблема очень серьезная. Я столкнулся с этим .Кей-Колект особенно активно переписывает на себя квартиры. Причем после проиграных судов через нотариусов. Переписывают ,если в ипотечном договоре есть такая оговорка.(застереження). Метод какие я применяю это наложить арест через ДВС . Подаете в суд от вашего друга к вам позов о том ,что вы заняли у него деньги и тут же заявление про наложение ареста на все имущество ваше (позичальника). или просто не платите налоги и налоговая  накладывает арест.Можно признать недействительным этот договор  ипотеки в этой части ,если один из супркгов (совладелец)не давал согласие на подписание . Нотариусы массово нарушают  законодательство.но суды ....Мин юст глухи и слепы. Если квартиру переоформили надо идти в суд ,накладывать арест на имущество. Проблема серьезная.

  • Like 4
Link to post
Share on other sites

Что вам сказать...проблема очень серьезная. Я столкнулся с этим .Кей-Колект особенно активно переписывает на себя квартиры. Причем после проиграных судов через нотариусов. Переписывают ,если в ипотечном договоре есть такая оговорка.(застереження). Метод какие я применяю это наложить арест через ДВС . Подаете в суд от вашего друга к вам позов о том ,что вы заняли у него деньги и тут же заявление про наложение ареста на все имущество ваше (позичальника). или просто не платите налоги и налоговая  накладывает арест.Можно признать недействительным этот договор  ипотеки в этой части ,если один из супркгов (совладелец)не давал согласие на подписание . Нотариусы массово нарушают  законодательство.но суды ....Мин юст глухи и слепы. Если квартиру переоформили надо идти в суд ,накладывать арест на имущество. Проблема серьезная.

Оговорка в договоре это: Банк має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором Банку, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу.

А какие варианты по наложению ареста еще возможны? Ведь суд с другом может быстро закончиться.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 804/8836/17
      Провадження № 11-1165апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова Костянтина Віталійовича, Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення, у якій Товариством
      з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» подано касаційну
      скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
      19 березня 2018 року (суддя Єфанова О. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року (судді Панченко О. М., Чередниченко В. Є., Іванов С. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» (далі - ТОВ «АТБ-інвест») звернулось до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс»), про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022.
      2. Позов мотивовано тим, що реєстратором на порушення норм чинного законодавства було прийнято оскаржуване рішення, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку № 12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових приміщень. Спірне рішення порушує права позивача як власника нежитлових приміщень, оскільки вони ніколи не були та не можуть бути предметом вищевказаного договору іпотеки. Вказані обставини також підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке набрало законної сили.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 березня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 38745022 від 15 грудня 2017 року.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 липня 2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року залишив без змін.
      5. Судові рішення мотивовано тим, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно наклав обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ «ФК «Поліс» подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права, адже фактично предметом спору у цій справі є оспорювання позивачем майнових прав третьої особи як іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, тому спір не може бути вирішено за правилами адміністративного судочинства.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року відкрив провадження у цій справі, ухвалою від 25 вересня 2018 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2018 року справу за позовом ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», третя особа - ТОВ «ФК «Поліс», про визнання протиправним та скасування рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року прийняла вказану справу та призначила її до свого розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
      Позиція інших учасників справи
      10. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити та залишити в силі рішення судів першої й апеляційної інстанцій, вважаючи їх законними і обґрунтованими, оскільки спір про право вже вирішено у господарській справі, відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв як суб`єкт владних повноважень, а отже, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Установлені судами обставини справи
      11. Суди установили, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» (далі - ТОВ «Укрбізнесвіза») укладено генеральну угоду № 96/08, за умовами якої загальний розмір заборгованості боржника за наданими в межах цієї угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 10 000 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату настання кредиту. Термін дії угоди визначений сторонами до 02 лютого 2018 року.
      12. Відповідно до генеральної угоди 04 серпня 2008 року сторонами було укладено кредитний договір № 03.144-96/08-СК, згідно з умовами якого позичальникові було надано кредит у сумі 7 575 000,00 грн зі сплатою 16 % річних зі строком користування по 02 лютого 2018 року.
      13. Між ТОВ «ФК «Поліс» та ТОВ «Укрбізнесвіза» 04 лютого 2008 року укладено іпотечний договір № 03.144-96/08-ДІ, відповідно до умов якого іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед банком за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08 та договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі, передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилі приміщення (літ. «А») з № 1 по № 18 (групи приміщень № 127), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, загальною площею 714,90 кв. м, які належать йому на праві приватної власності і на які відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
      14. ТОВ «Укрбізнесвіза» проведено будівельні роботи, за результатами яких замість колишньої групи приміщень № 127 (з № 1 по № 18) загальною площею 714,9 кв. м створено групи приміщень № 127 площею 429,5 кв. м, № 131 площею 463,9 кв. м, № 132 площею 361,6 кв. м, всього загальною площею 1255,00 кв. м.
      15. Фастівський міськрайонний суд Київської області рішенням від 16 жовтня 2008 року у справі №2-2116/2008 за ТОВ «Укрбізнесвіза» визнав право власності на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна, що розташовані за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      16. Між ТОВ «Укрбізнесвіза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрополіс Реаліті Груп» (далі - ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп») 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 131 (літера «А») загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на яку належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 №1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 882.
      17. Також між ТОВ «Укрбізнесвіза» та ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» 15 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу групи приміщень, відповідно до умов якого ТОВ «Укрбізнесвіза» продало ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» групу приміщень № 132 (літера «А») загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, право власності на які належить продавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 20 листопада 2008 року, запис у реєстровій книзі Д31П-80 № 1496-П. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Позняковою С. В. 15 квітня 2009 року та зареєстровано в реєстрі за номером 879.
      18. Між ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» та ТОВ «АТБ-інвест» 21 липня 2009 року укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов яких ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп» продало позивачу нерухоме майно (в тому числі з інженерними мережами і комунікаціями): групу приміщень №131 (літ. «А»), загальною площею 463,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В., та зареєстроване в реєстрі за № 882; групу приміщень № 132 (літ. А), загальною площею 361,60 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, які належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу групи приміщень, посвідченого 15 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 879.
      19. Позивачем у 2011 році проведено реконструкцію цих приміщень загальною площею 825,5 кв.м, за результатами якої 29 грудня 2012 року ТОВ «АТБ-інвест» на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 29 грудня 2012 року №1374-В отримано свідоцтво про право власності.
      20. Разом з тим рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2011 року у справі № 22ц-4615/2011 скасовано рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2008 року у справі № 2-2116/2008 у частині визнання за ТОВ «Укрбізнесвіза» права власності на нерухоме майно, а саме на: групу приміщень № 127 загальною площею 429,5 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 131 загальною площею 463,9 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна; групу приміщень № 132 загальною площею 361,6 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна за адресою: Київ, вул. Щербакова, 53 (літера «А»).
      21. Господарський суд міста Києва рішенням від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45 встановив факт наявності заборгованості ТОВ «Укрбізнесвіза» перед ПАТ «ВТБ Банк» у розмірі 8 501 312,76 грн за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди № 96/8 від 04 лютого 2008 року.
      22. Господарський суд міста Києва ухвалою від 20 грудня 2012 року визнав ПАТ «ВТБ Банк» кредитором ТОВ «Укрбізнесвіза» на суму 10 654 510,14 грн, в тому числі заборгованість за кредитним договором № 03.144-96/08-СК від 04 лютого 2008 року, укладеним у межах генеральної угоди від 04 лютого 2008 року № 96/8, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 09 лютого 2010 року у справі № 4/45. Грошові вимоги ПАТ «ВТБ Банк» віднесено до першої черги задоволення.
      23. Між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» 18 листопада 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № 21МБ, відповідно до умов якого первісний кредитор (ПАТ «ВТБ Банк») передає (відступає) новому кредитору (ТОВ «ФК «Поліс») свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та строки, встановлені цим договором. У подальшому сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору відступлення права вимоги.
      24. Первісним кредитором та новим кредитором 27 листопада 2015 року підписано Акт приймання-передачі документації до додаткової угоди № 1 до договору відступлення, відповідно до якого ТОВ «Укрбізнесвіза» є боржником за генеральною угодою від 04 лютого 2008 року № 96/08, кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 03.114-96/08-СК, іпотечним договором від 04 лютого 2008 року № 03.144-96/08-ДІ.
      25. Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюковим К. В. 15 грудня 2017 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за індексним номером 38745022, відповідно до якого зі спеціального розділу було перенесено запис про іпотеку за №12282760 в розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 59001280000, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Данила Щербаківського (колишня назва - вул. Щербакова), 53.
      26. Підставою для прийняття відповідачем цього рішення був договір іпотеки від 04 лютого 2008 року № 233, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., предметом якого була група нежитлових приміщень № 127 (приміщення з № 1 по № 18) загальною площею 714,90 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53.
      27. Вважаючи рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2017 року за індексним номером 38745022 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
      28. При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/12375/13, яке на момент розгляду справи судами є чинним, встановлено, що на момент придбання Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦІНВЕС-2» та ТОВ «АТБ-інвест» групи нежилих приміщень №131, 132, 133 ці приміщення не були предметом іпотеки; за даними з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, отриманими на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу, відчужуване нерухоме майно не знаходилося в заставі (іпотеці), під арештом, жодних заборон щодо відчуження цього нерухомого майна не було. Отже, групи приміщень №131, 132, 133, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літ. «А»), не мають відношення до предмета іпотеки.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
      29. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      30. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      31. Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
      32. Положеннями пункту 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      33. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      34. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      35. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      38. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      39. З огляду на викладене, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо перенесення запису про іпотеку за № 12282760 у розділ про зареєстрований за ТОВ «АТБ-інвест» об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою.
      40. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, здійснено державним реєстратором державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням чи порушенням вимог законодавства.
      41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на правову позицію, викладену, зокрема, в її постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інших, відповідно до якої спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
      42. Оскільки звернення позивача до суду з цим позовом покликане необхідністю захисту його прав не у сфері публічно-правових відносин, а його майнових прав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      43. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 13 липня 2020 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 910/9805/20, якою відмовив у прийнятті позовної заяви ТОВ «АТБ-інвест» до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Гребенюкова К. В., Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу», ТОВ «ФК «Поліс» про зобов`язання утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо перенесення запису про іпотеку № 12282760 за договором іпотеки від 04 лютого 2008 року нежитлових приміщень загальною площею 714,9 кв. м у розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстрований за цим товариством об`єкт нерухомого майна загальною площею 789,8 кв. м на вул. Щербаківського, 53 у м. Києві, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не господарського судочинства.
      44. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, пункт 230).
      45. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      46. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38 - 40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      47. Отже, постановлення Господарським судом міста Києва ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, обґрунтованої тим, що цей спір не належить розглядати в порядку господарського судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
      48. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що розгляд цього спору має завершитись за правилами адміністративного судочинства.
      49. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, постановляючи оскаржувані рішення, суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши, що спір про право власності на нежитлові приміщення на момент вчинення реєстратором оскаржуваних дій був вирішений судом господарської юрисдикції у межах справи № 910/12375/13 та оскаржуваним рішенням відповідача накладено обтяження на нерухоме майно позивача на підставі договору іпотеки, предметом якого є інше майно, ніж майно, що перебуває у власності позивача, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційноїінстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      53. За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      54. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      55. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» залишити без задоволення.
      2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 91680855
       
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      справа № 755/18777/18
      провадження № 61-13687св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів : Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
      Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - державний реєстратор Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко Ірина Олександрівна,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Галагана В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2005 року між ним та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 74 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних строком до 26 липня 2012 року. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором сторонами укладено договір іпотеки, за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
      Зазначав , що у листопаді 2018 року йому стало відомо про те, що 08 жовтня 2018 року державним реєстратором Хоменко І. О. прийняте рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Вважав , що таке рішення прийняте державним реєстратором безпідставно, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Києва Хоменко І. О., індексний номер: 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відбулась із порушенням положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки між банком та ОСОБА _1 договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу представника АТ «Укрсоцбанк» - Плачинди К. О. задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
      Визнано дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О. щодо проведення 08 жовтня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними.
      Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., індексний номер 43406038 від 08 жовтня 2018 року, згідно з яким 08 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 28353914 про державну реєстрацію права влансоті на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1662930380000, за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер: 014-695-ЗП, посвідченого 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що іпотечний договір укладений між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач. Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення, у матеріалах справи не міститься, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з інших підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року вказану справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено.
      Ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено у зв`язку з тим, що обставини, за яких касаційне провадження у справі було зупинено, відпали.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковим, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.
      Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Підписуючи договір іпотеки, ОСОБА_1 засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки.
      Отже, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, ПАТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, встановленого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.
      Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що судом апеляційної інстанції правомірно було встановлено, що право власності на квартиру набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами 27 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 014-695-КП, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 74 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до кредиту 26 липня 2012 року (а.с. 8-14).
      Також 27 липня 2005 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 014-695-ЗП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. за реєстровим № 1732, за умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 27 липня 2005 року № 014-695-КП ОСОБА_1 передано банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА _1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності, виданого 05 травня 2004 року Головним управлінням житлового забезпечення від 22 квітня 2004 року № 746-С/КІ, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 травня 2004 року за номером № 43999 (а.с. 15-18).
      Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки від 27 липня 2005 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «Укрсоцбанк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
      У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Судом встановлено, що у пункті 4.5.3 договору іпотеки ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» погодили право іпотекодержателя на задоволення його вимог шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки.
      Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішення державним реєстратором було прийняте з порушенням вказаних вимог чинного законодавства, оскільки від ПАТ «Укрсоцбанк» до нього вимога про усунення порушень не надходила.
      Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 18 березня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення отримане ОСОБА_1 26 квітня 2018 року.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 з інших підстав, вказані вимоги закону врахував, та, встановивши що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя,дійшов правильного висновку про те, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «Укрсоцбанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА _1 , з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит від 27 липня 2005 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже , у державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Лиманської селищної ради Роздільянського району Одеської області «Центр реєстрації», м. Київ Хоменко І. О., були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
      З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги АТ «Укрсоцбанк» про те, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на предмет іпотеки у добровільному порядку, за згодою позивача, на підставі застереження, передбаченого сторонами в іпотечному договорі, а отже, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийняте відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, а тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані, є безпідставними.
      Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права, надав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, оскільки по суті стосуються незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р. А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 91466217
    • By ANTIRAID
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
      факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
      Унікальний номер справи № 759/22880/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4859/2020
      Головуючий у суді першої інстанції - Марко Я.Р.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі:
      суддя-доповідач Нежура В.А.
      судді Коцюрба О.П., Сержанюк А.С.,
      секретар Шебуєв Д.А.,
      розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В:
      У грудні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДР КП «Реєстраційне бюро» Тарасенка І.М., ТОВ «Кредитні Ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення (а.с. 2-11).
      24.12.2019 представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та просив суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 348245180000.
      В обґрунтування поданої заяви зазначав, що 17.08.2006 між ОСОБА_2 та ПКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір № 2706/08/06/88/339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США, строком до 17.08.2012, включно. В той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 . Згодом стало відомо, що право вимоги за даним кредитним договором перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи» та 19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком М.І. було здійснено реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру за ТОВ «Кредитні Ініціативи». Представник позивача вважав, що перехід права власності на належне ОСОБА_2 майно, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, а порушені права позивача підлягають захисту у судовому порядку (а.с. 35-37).
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2019 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 43-44).
      Не погоджуючись з ухвалою суду, ТОВ «Кредитні Ініціативи» оскаржило її в апеляційному порядку, в які посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
      Зазначає, що ухвала про забезпечення позову покликана не на забезпечення майнових інтересів учасників справи, а на створення умов, при яких буде виконано рішення суду та не виникне підстав, які призведуть до не можливості чи утруднення його виконання. Також вказує, що позивачем не додано жодного документа, який би підтверджував існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Судом в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не надано оцінки жодному доводу, не наведено конкретних підстав, з яких вбачається наявність необхідності вжиття заході забезпечення позову (а.с. 47-50зв.).
      20.02.2020 представником позивача - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що перехід права власності на належний позивачу предмет іпотеки відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що у поданій заяві про забезпечення позову, наголошувалося, що у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, ТОВ «Кредитні Ініціативи» або інші особи, на яких ТОВ «Кредитні Ініціативи» в подальшому може перереєструвати право власності на квартиру, матимуть можливість і надалі порушувати майнові права позивача та права родичів позивача в частині користування квартирою (а.с. 65-67зв.).
      В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити.
      Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
      Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      В статті 149 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
      Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено кредитний договір №2706/08/06/88-339, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 дол. США строком до 17.08.2012 включно.
      17.08.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір іпотеки (а.с. 14-15).
      Відповідно до договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_3 .
      Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру.
      Згодом стало відомо, що право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кредитні Ініціативи».
      19.09.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Тарасенком І.М. було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи», а саме на вищевказану трикімнатну квартиру, підставою чому стало відповідне рішення №48754095 від 19.09.2019.
      Відповідно до п. 12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 12.1. - за рішенням суду; 12.2. - у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 12.3. - згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя укладеного шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.
      Відповідно до пунктів 12.3 та 12.3.1. іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
      Згідно із частинами 1 та 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Разом з тим, слід зазначити, що під час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні Ініціативи» договору про добровільну передачу оскаржуваної квартири у власність ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
      За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не застосовано заходи зустрічного забезпечення, колегія суддів не бере до уваги. Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, визначених ч. 3 ст.154 ЦПК України.
      Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, висновків суду не спростовують та на законність і обґрунтованість постановленої ухвали не впливають. При апеляційному розгляді справи порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.
      Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
      Прохання відповідача про стягнення судових витрат за розгляд даної апеляційної скарги є передчасним, оскільки розподіл судових витрат проводиться судом першої інстанції після завершення розгляду справи по суті та відповідно до задоволених позовних вимог згідно ст. 141 ЦПК України.
      Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - залишити без задоволення.
      Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправними та скасування рішення - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
      Повний текст постанови складений 19 червня 2020 року.
      Суддя-доповідач В.А. Нежура
      Судді О.П. Коцюрба
      А.С. Сержанюк
      Джерело: ЄДРСР 90020632
    • By ANTIRAID
      Справа № 753/13205/18 Головуючий в суді І інстанції Лужецька О.Р.
      Провадження № 22ц-824/5030/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 червня 2020 року м. Київ
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
      головуючого Мельника Я.С.,
      суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
      за участі секретаря Гановської А.М.,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,
      ВСТАНОВИВ:
      У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
      У подальшому представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» звернувся до місцевого суду із заявою, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2018 року, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування цією квартирою, права проникнення до неї, проведення ремонтних робіт, реконструкції, перепланування та інших дій по відношенню до цієї квартири, посилаючись на те, що позивачкою не було надано належних доказів щодо наявності наміру відповідача відчужити спірну квартиру, та про те, що відповідачем здійснюються дії, направлені на позбавлення позивачки права власності на квартиру або права користування нею.
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року відмовлено у задоволенні цієї заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Не погоджуючись із ухвалою, представник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування судом усіх обставин справи.
      У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає зокрема про те, що місцевим судом не було враховано практики Верховного Суду з питань забезпечення позову, а також не взято до уваги, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обставин загрози відчуження спірної квартири чи позбавлення позивачки права власності чи користування цим житлом, через що вважає висновок місцевого суду про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову необґрунтованим.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
      Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Постановляючи ухвалу про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника є необґрунтованими, оскільки вжиті заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті не призводять до обмеження прав відповідача, а слугують лише заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
      Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Перший інвестиційний клуб», в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на квартиру та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Перший інвестиційний клуб».
      Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2019 року вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на спірну квартиру, заборонено будь-яким третім особам вчиняти будь-які дії щодо передачі права користування нею, проникнення, проведення ремонтних робіт, перепланувань, здачі в оренду, найм тощо.
      Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування.
      Відповідно до ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
      Відповідно до ст.ст. 2, 13 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявник ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не навів належних доказів того, чим саме порушуються його права цими заходами забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, а також обставин щодо порушення прав ТОВ «Перший інвестиційний клуб» вжитими заходами забезпечення позову у справі також не встановлено, при цьому між сторонами наявний спір щодо права власності на квартиру, і обставини, що зумовили застосування цих заходів, не змінилися, тому місцевий суд постановив обґрунтовану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову.
      Посилання апелянта на те, що заявником не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, крім того заходи забезпечення позову є тимчасовими і призначені для належного захисту усіх учасників у конкретній справі, тому не спростовують обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову і не можуть бути належною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
      Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
      Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2020 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Судді:
      Джерело: ЄДРСР 89871918
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 644/3116/18
      Провадження № 14-45цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року (у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.)
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності,
      ВСТАНОВИЛА :
      У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. про витребування належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння АТ «КБ «Приватбанк»; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком; поновлення його права власності на вказану квартиру шляхом скасування відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відновлення запису про реєстрацію права власності на квартиру за ним.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 квітня 2008 року між ним та АТ «КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Вказував, що до кінця 2014 року він виконував свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, але потім у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем перестав сплачувати щомісячні платежі.
      У листопаді 2016 року він дізнався, що право власності на його квартиру 28 жовтня 2016 року було зареєстровано приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А. В. за банком на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).
      Вважав, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру було порушено вимоги законів України «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку».
      Позивач також зазначав, що приватним нотаріусом не враховано положення Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним.
      Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони в застереженні, що міститься в договорі іпотеки, передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідно до статті 37 Закону № 898-IV є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно; приватний нотаріус Бакумова А. В. діяла в межах вимог закону.
      Також суд першої інстанції вказав, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом № 1304-VII, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Квартира після реєстрації права власності на неї за банком фактично знаходиться у володінні та користуванні позивача.
      Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким його позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової А. В. № 32221794 від 04 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «КБ «Приватбанк». Поновлено право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру. Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності № 17278893 від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію за АТ «КБ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру, здійсненої на підставі договору іпотеки № 3985, посвідченого 29 липня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. Відновлено в реєстрі запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 1484 від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. У задоволенні позову про витребування спірної квартири з володіння АТ «КБ «Приватбанк» відмовлено.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.
      Судом враховано, що квартиру було передано в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 21 тис. доларів США для придбання нерухомості у вигляді цієї самої квартири, площа якої становить 37,1 кв. м, квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце проживання.
      У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним.
      Вказує, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, цей Закон не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону № 1304-VII не підлягає застосуванню до цих правовідносин.
      Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18).
      Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
      Згідно із частиною п`ятою цієї ж статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 березня 2020 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), а також оскільки справа містить виключну правову проблему, яка полягає у формуванні єдиної судової практики застосування положень Закону № 1304-VII у спорах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      Ухвалу мотивувала тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що приватний нотаріус вчинила протиправні дії, зареєструвавши квартиру за банком, порушивши положення Закону № 1304-VII, не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), яка розглядала цю справу у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згодуна яке надано іпотекодавцем.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин,застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
      У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія підпункту 1 пункту 1 статті першої Закону № 1304-VII.
      Зробивши певний аналіз норм матеріального права і судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеногоу вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.
      Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що різний підхід до вирішення аналогічних справ за подібних правовідносин одночасно об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду і Великою Палатою Верховного Суду не може сприятидинамічному розвитку судової практики та забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 23 квітня 2008 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № HAE2GK01270156, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 21 тис. доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 , на строк до 20 квітня 2018 року, а останній зобов`язався щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира.
      Згідно пункту 27 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
      ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за договором кредиту, у зв`язку з чим банк листом від 21 вересня 2016 року повідомив його про звернення стягнення на квартиру шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
      28 жовтня 2016 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бакумова А. В. зареєструвала право власності на спірну квартиру за банком на підставі застереження, що міститься в договорі іпотеки відповідно до статті 37 Закону № 898-IV.
      Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
      За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
      Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У цьому випадку умовами іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема підпунктом 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.
      Згідно з пунктом 22 договору іпотеки, який кореспондується зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
      З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.
      Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про усунення порушень від 21 вересня 2016 року № oE.HA.0.0.0.0/17-2679.
      07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
      - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
      - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
      Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
      Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
      Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
      Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
      Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
      З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.
      Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк».
      Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.
      Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.
      Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанову Харківського апеляційного суду слід залишити без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
      Постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89903954