Recommended Posts

Такая ситуация, кредит брал в УкрСиббанке, потом его купил по договору факторинга Кей Коллект. Долг я не погашаю уже 3 года. Кей Коллект грозится, что перерегистрирует квартиру, так как в договоре ипотеки есть оговорка, согласно которой кредитор имеет право в позасудебном порядке перерегистрировать квартиру. Я консультировался у адвоката , он говорит, что это не законно, потому что нет решения суда о существующей задолженности. Как быть?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

. Я консультировался у адвоката  <рекламная ссылка>

креативненько)

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Адвокат ошибается. при выполнении банком условий, изложенных в ЗУ "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно" Госрегслужба обязана зарегистрировать право собственности, нарушений нет. 

В каждом отдельном случае надо думать.

Подсказка (для Вашего адвоката): найдите основания запретить регслужбе регистрацию через админсуд.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Дойошь много реклам!

Новых и разных!))

Обратитесь за консультацией к Кравец и партнёры.

Там вас не обманут.

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот есть решение окружного административного суда, здесь даже мораторий на истребования недвижимости проигнорирован.

 

 

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2015 року                      № 826/1016/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Огурцова О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до    треті особиРеєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України  Хафусової В.В. ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ", ТОВ "БІ-МАЙНО", Державна реєстраційна служба Українипровизнання дій неправомірними, скасування рішення за індексним номером №17442113 від 24.11.2014 та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" про визнання дій неправомірними, скасування рішення за індексним номером 30036685 від 26.11.2014 та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2015 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк ОСОБА_1  усунув недоліки позовної заяви та визначив, що відповідачем 2 по справі має виступати державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Дудник Ольга Сергіївна.

У судовому засіданні 04.03.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ "БІ-МАЙНО".

У судовому засіданні 23.03.2015 позивачем було подано заяву про зміну предмету адміністративного позову, яка була прийнята судом, замінено неналежного відповідача 2 - державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Дудник Ольгу Сергіївну на належного - державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України            Хафусову В.В. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну реєстраційну службу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскажуване рішення прийнято з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті". Також позивач зазначає про те, що ним не було отримано письмової вимоги іпотекодержателя щодо намірів примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1 та належить позивачу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.  

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав письмові заперечення на адміністративний позов в яких він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач 1 обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення приймалось не ним, а відповідачем 2. Також відповідач 1 зазначив про те, що записи в Державну реєстрі прав скасовуються на підставі судового рішення, яке набрало законної сили та подане разом з відповідною заявою та документами передбаченими чинним законодавством.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 08.04.2015 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду надав письмові заперечення на адміністративний позов в яких він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та розглядати справу без його участі. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач 2 обґрунтовує тим, що реєстрація права власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" була здійснена у зв'язку з наявністю договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договору, з огляду на що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті" у даному випадку не підлягають застосуванню. Також відповідач 2 зазначив про те, що для державної реєстрації прав власності за ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ"  було надано весь пакет документів передбачених чинним законодавством, з огляду на що у були відсутні правові підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації.

Представник відповідача 2 у судове засідання 08.04.2015 не прибув.

Представник третьої особи 1 у судовому засіданні 08.04.2015 заперечив проти позовних вимог, підтримав позиції відповідачів та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання 08.04.2015 представники третьої особи 2 та третьої особи 3 не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

11.09.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11213023000 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі             210 000,00 доларів США, а останній зобов'язався у свою чергу в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту та іпотечний договір № 63393, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р., відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1, загальної площею 77,30 кв.м., житловою площею 45,20 кв.м., і складається з 3 (трьох) житлових кімнат.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору іпотеки № 63393 від 11.09.2007 встановлено, що звернення стягнення здійснюється, у тому числі, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до розділу 5 цього договору та статті 36 Закону України "Про іпотеку".

13.02.2012 ПАТ "УкрСиббанк" відступив Товариству з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", відповідно до договору факторингу № 2 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями по кредитному договору №11213023000 від 11.09.2007 та іпотечному договору № 63393 від 11.09.2007.

12.04.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" на ім'я ОСОБА_1 складено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Зазначене повідомлення отримано ОСОБА_1 17.04.2015.

20.11.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" подано до Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 9051074, для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 та документи відповідно до переліку зазначеного в картці прийому заяви № 17366216.

24.11.2014 державний реєстратор прав на нерухоме майно Хафусова Владислава Вячеславівна, Державна реєстраційна служба України за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 20.11.2014 15:56:14 реєстраційний номер 9051074 прийнято рішення № 17442113 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого вирішено  провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1, за суб'єктом: Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "КЕЙ-КОЛЕКТ", податковий номер 37825968.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням № 17442113 від 24.11.2014 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 19 Закону України  "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"  встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 зазначеного Закону  у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що  у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 36 зазначеного Закону (в редакції чинній станом на  22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній станом на  22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

В чинній реєстрації зазначеного Закону останнє речення частини першої статті 35 викладено в наступній редакції: "Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.".

Частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній станом на 22.01.2008, дату укладання кредитного договору №1089-Ф) встановлено, що  іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в чинній редакції) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку», згідно яких у статті 36 друге речення частини першої викладено в такій редакції: «Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки»; частину третю статті 36 викладено в наступній редакції: «Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати»; частину першу статті 37 викладено в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання».

Отже, новою редакцією статтею 3637 Закону України «Про іпотеку» не було  змінено встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише було їх уточнено.

Аналіз наведених норм, як і Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом, а отже, положенняЗаконів України «Про іпотеку» та «;Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» слід застосовувати також до договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених до набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/79381/12 від 05.06.2014 та постанові Верховного Суду України від 10.10.2011 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Печерські зорі" до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності.  

Таким чином, у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення відповідно до положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" та у випадку якщо протягом встановленого строку  вказана вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, у тому числі, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання та прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Факт наявності заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11213023000 від 11.09.2007  з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір № 63393 від 11.09.2007, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 позивачем не заперечується.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 та пункту 4.1 договору іпотеки  № 63393 від 11.09.2007  звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.  

Пункту 4.2 зазначеного договору іпотеки встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що  ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на ім'я позивача було направлено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки № 135-13856 від 12.04.2015, яке відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано позивачем особисто 17.04.2014.

З аналізу зазначеного повідомлення вбачається, що воно відповідає статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Щодо посилань позивача на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 пункту 1 зазначеного Закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, мораторій на звернення стягнення на  нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку" встановлено, щодо відчуження такого майна без згоди власника.

Відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку" відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання та прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя

Положеннями пунктів 4.1, 5.1 та 5.3 іпотечного договору №63393 від 11.09.2007 передбачено відповідне застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодацем зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, оскільки у даному випадку  звернення стягнення на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 було здійснено на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то відповідне відчуження  вважається таким, що здійснено за згодою власника, а отже положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);  відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Частинами першою та другою статті 15 зазначеного Закону встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 38 та 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування). У разі подання заяви уповноваженою особою, яка діє від імені фізичної особи, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подаються копія документа, що посвідчує заінтересовану особу, та копія реєстраційного номера облікової картки платника податку такої особи, крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідним органам державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає документ, що підтверджує факт надання іпотекодержателем або контролюючим органом згоди на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів (крім випадків, установлених частиною сьомою цієї статті) з дня надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію і передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення. Розгляд заяви про державну реєстрацію обтяжень і прийняття рішення про таку реєстрацію, відмову у державній реєстрації обтяжень або її зупинення проводиться в день надходження заяви та документів, необхідних для державної реєстрації обтяжень.

Відповідно до картки прийому заяви № 17366216  від 20.11.2014 та наявних в матеріалах справи копій документів, які було подано ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" відповідачу разом з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 9051074, для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1,  ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" було подано державному реєстратору вичерпний перелік документів необхідних для проведення державної реєстрації права власності.

Позивачем крім посилань положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів а іноземній валюті" та факт того, що ним не було отримано повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, інших доказів та обґрунтувань на підтвердження наявності підстав для скасування рішення   за індексним номером №17442113 від 24.11.2014 № 17909998 від 11.12.2014 суду надано не було та судом з наявних в матеріалах справи документів не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись вимогами статтями 69-7194160-165167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову  - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                                   О.П. Огурцов

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ок.

Забиваете недвигу арестом, который препятствует переоформлению "втихую"

Когда Кк начнут снимать арест - устраиваете судебный процесс и недопускаете взыскание

- по срокам давности

- или по процедуре.

Если делать внесудебное взыскание по всей процедуре закона, то это реальный головняк...и не очень выгодно )))

...не было бы так геморно, уже все бы переоформили втихую на себя, а так эта практика весьма редкая.

Все банки предпочитают судебный путь... И не зря )

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Что делать если ТОВ "КЕЙ-КОЛЛЕКТ"  переоформило на себя квартиру , причем в тихую через нотариуса? 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Адвокат forsaag на верном пути, смотрит в нужном направлении, на это скромно указывает и ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА в своей Постанове № 826/1016/15:

"Факт наявності заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11213023000 від 11.09.2007  з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким було укладено іпотечний договір № 63393 від 11.09.2007, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 позивачем не заперечується."

 

Данное постановление указывает обходное направление для беспрепятственного (при желании) преодоления моратория и взыскания.

 

Скажем так, те, у кого недвижимость отягощена ипотекой по кредитному договору и кроме этого имеет массу сторонних отягощений, от сторонних кредиторов или по имущественным спорам, могут пока спать спокойно, но тем, у кого недвижимость имеет отягощение только ипотекой по кредитному договору, я например, рекомендовал бы забыть о моратории и беспокоится о судьбе недвижимости (см. Постанову № 826/1016/15).

А гугля не хочет эту постанову искать - можете, пожалуйста, ссылочку сбросить)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

post-15954-0-18650200-1439235982_thumb.jpost-15954-0-51379300-1439235983_thumb.j

Прошу максимальний репост!!!!!
Загальноукраїнська квартирна афера – як колектори «Вектор Плюс» та приватний нотаріус під «крилом» міліції роблять українців «бомжами».
Чи реально в Україні прокинутися «бомжом» - без рішення суду, без закону? Так, реально!
Колекторська фірма ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» за допомогою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича переоформляє квартири громадян та колекторську фірму без рішень суду, без договорів – лише одна дія в реєстрі – і ти вже не власник квартири!!!
І дана афера проводиться в масштабах всієї країни – оскільки нотаріус Суперфін Б.М. працює не покладаючи рук – цілодобово, без вихідних та обіду, та ще й за трьома (при встановленій законом одній) юридичній адресі.
Приватний нотаріус, виконуючи в даному випадку функції державного реєстратора, без вчинення жодних нотаріальних дій, проводить в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дії по реєстрації права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Більше того, щодня таких операцій він встигає вчинити не менше тридцяти по всій Україні, а власники майна про це нічого не знають!
Окрім того, приватний нотаріус вчиняє ці дії ЗА НАЯВНИХ АРЕШТІВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО!
ТОБТО ІДЕ ПРЯМЕ, НЕСАНЦІОНОВАНЕ ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО!
А далі ще цікавіше – за допомогою міліції, представники «Вектор Плюс» проникають до квартир, виносять всі речі, змінюють замки (це все без жодного рішення суду про примусове входження чи виселення). 
Після звернення до міліції про вчинення злочину представниками «Вектор Плюс» та приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. – міліція не вносить відомості до ЄРДР (за вказівкою керівника міліції).
А далі конкретно. В місті Рівному вже є декілька постраждалих від цієї квартирної афери.
Так, сім’я Синюків у 2007 році взяла кредит у ТАС-Комерцбанку на придбання трикімнатної квартири по вулиці Набережна. Квартира була передана у іпотеку. У 2008 році ТАС-Комерцбанк продає свій кредитний портфель Сведбанку. За цей час кредит справно платиться. У 2012 році Сведбанк продає кредитний портфель колекторській фірмі – ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
В січні 2014 році ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулися до суду із позовом до Синюк С.Я. про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
Рішенням Рівненського міського суду від 07.08.2014 року в позові про звернення стягнення на іпотечне майно «Вектор Плюс» було відмовлено. Згідно Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20.10.2014 року рішення набрало законної сили. Касаційна інстанція - ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 р. – касаційну скаргу ТОВ ФК "Вектор Плюс" відхилено Рішення апеляційного суду Рівненської області від 20.10.2014 року залишено без змін.
ТОБТО «ВЕКТОР ПЛЮС» ПРОГРАЛО ВСІ ТРИ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЇ ТА ВТРАТИЛО ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ.
Більше того, згідно рішення Рівненського міського суду ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовлено у стягненні грошових коштів за кредитним договором.
Будучи впевненою про те, що з кредитом було вирішено всі питання в судовому порядку, сім’я Синюків не чекала лиха.
Однак, приїхавши із заробітків з Польщі та прийшовши до себе на квартиру 30 липня 2015 року, пані Світлана Синюк виявила, що у квартирі змінені замки та квартира знаходиться під охороною приватної охоронної фірми «Венбест».
Шокована таким фактом вона звернулася до дільничого, від якого дізналася, що у її квартири вже новий власник – ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Також вона дізналася, що до квартири представники «Вектор Плюс» заходили неодноразово – з квартири повністю зникли особисті речі, побутова техніка, документи, гроші.
Дільничий надав копію заяви представника «Вектор Плюс» з якої пані Світлана дізналася, що 19 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем (Свідоцтво № 4300), при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно прийнято рішення № невідомий про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195 на об'єкт нерухомого майна: трьохкімнатну квартиру № 21 в буд.№2 по вул.. Набережна в м. Рівне загальною площею 75,3 м кв.
Вважаємо, що Суперфіном Борисом Михайловичем при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно без достатніх правових підстав протиправно та незаконно прийняте рішення про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195. 
Окрім того звертаємо увагу, що на момент проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем (Свідоцтво № 4300), при виконанні функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно проігноровано ту обставину, що 02.02.2015 року Відділом державної виконавчої службу Рівненського міського управління юстиції (державним виконавцем Скринським М.Ю.) ВИНЕСЕНО ПОСТАНОВУ ПРО АРЕШТ МАЙНА БОРЖНИКА ТА ОГОЛОШЕННЯ ЗАБОРОНИ НА ЙОГО ВІДЧУДЖЕННЯ № 4636676 дана постанова була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.02.2015 року «вид обтяження – арешт нерухомого майна», «опис майна – все нерухоме майно», «особа, майно якої обтяжують – Синюк Сергій Ярославович, РНОКПП 2620303036».
Далі пані Світлана звернулася до Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області із заявою про вчинення злочину представниками «Вектор Плюс» та приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Суперфіном Б.М.
Проте, відомості до ЄРДР внесені не було згідно ОСОБИСТОЇ резолюції начальника міського відділу міліції Зелінського В.А.
Цікаві речі стали відомі пізніше, коли адвокати почали працювати над цією справою. Виявляється, входження до квартири без рішення суду було здійснено за особистої вказівки керівника Рівненської міліції Зелінського В.А. Ним же вчиняються всі дії, щоб перешкодити порушенню кримінальної справи та початку розслідування. Більше того, представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» по Рівненській області є колишній працівник органів МВС – Цісар Ірина Валентинівна, яка всіляко використовує «старі» знайомства та зв’язки для «кришування» квартирних афер та рейдерських захоплень житла громадян.
Від цієї афери постраждала не лише сім’я Синюків, у цій же ситуації опинився також і рів нянин Олег Нестеренко. Такі ж випадки є у Гощанському та Острозькому районах.
Просимо максимально звернути увагу, оскільки дана афера здійснюється по всій Україні!

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

 

Просимо максимально звернути увагу, оскільки дана афера здійснюється по всій Україні!

Почему еще не сидит нотариус, почему не лишен лицензии?

Какая-то борьба странная - только обращать внимание.

Ладно мусора, а жалобы в прокуратуру на мусоров кто-то подавал?

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Почему еще не сидит нотариус, почему не лишен лицензии?

Какая-то борьба странная - только обращать внимание.

Ладно мусора, а жалобы в прокуратуру на мусоров кто-то подавал?

Мы написали заявление в Киев! Пока никакой реакции милиция не хочет открывать уголовное производство, а ведёт всё к тому что это административно-правовое !? В нашей стране это как ПИ****Ц не назовешь! 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Мы написали заявление в Киев! Пока никакой реакции милиция не хочет открывать уголовное производство, а ведёт всё к тому что это административно-правовое !? В нашей стране это как ПИ****Ц не назовешь!

Вам должен был придти ответ с органов, если он Вас не устраивает, Вы можете обжаловать его в суде. Такая ситуация не должна оставаться без внимания. Пишите к министру юстиций, к ген. прокурору и ко всем остальным. Я бы обратился к депутату округа и может даже ночевал бы под прокуратурой, пока те не предприняли каких-то действий.
  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вопрос в том, что именно Вы заявили?

Заявление про неправомерные действия нотариуса Суперфина! Про мошеничество! 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Заявление про неправомерные действия нотариуса Суперфина! Про мошеничество!

Ответ получили? В суд подали иск? Арест наложили?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В суд подали ждем ареста!

Арест налаживает суд сразу ухвалой! Подали иск и сразу заяву на арест.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А в каких действиях нотариуса Вы усматриваете мошенничество?

 

 

 

А что вы предлагаете делать сидеть и ждать? Надо хоть как-то отбиваться от этого решения! У нас  он переписал имущество на ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ"! Судов до этого никаких не было ,просто названивали коллектора и тут бац на тебе!   

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Арест налаживает суд сразу ухвалой! Подали иск и сразу заяву на арест.

Иск подали вчера ,но ухвала на арест будет через неделю! А её надо как-то продержатся !Так сказал юрист!

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Всё это понятно, но в каких действиях мошенничество?

Сидеть и ждать никто не предлагает, но писать что попало безосновательно это тоже не путь для решения проблемы, не правда ли.

 

Выделенное не понятно....

Продержатся неделю чтоб кей-колект незашол в квартиру!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Всё это понятно, но в каких действиях мошенничество?

Сидеть и ждать никто не предлагает, но писать что попало безосновательно это тоже не путь для решения проблемы, не правда ли.

Я не юрист ! 

 

Мы обходили много юр контор, и у каждого свое мнение!  

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Скажите, Вы действительно уверены в том, что определение суда (если будет) о наложении ареста каким-то образом может остановить вхождение нового собственника в квартиру? Если да, то поделитесь, весьма любопытно.

А почему вы уверены что может и не быть?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я не уверен, но я так считаю, что для наложения судом ареста на имущество (недвижимость/квартира) необходимы веские доводы.

Вы с каким иском обратились в суд, в рамках какого иска попросили обеспечение (наложить арест), производство открыли (суд по иску)?

 

Вы не ответили на мой вопрос.

Сейчас еду в суд позже отвечу!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Что вам сказать...проблема очень серьезная. Я столкнулся с этим .Кей-Колект особенно активно переписывает на себя квартиры. Причем после проиграных судов через нотариусов. Переписывают ,если в ипотечном договоре есть такая оговорка.(застереження). Метод какие я применяю это наложить арест через ДВС . Подаете в суд от вашего друга к вам позов о том ,что вы заняли у него деньги и тут же заявление про наложение ареста на все имущество ваше (позичальника). или просто не платите налоги и налоговая  накладывает арест.Можно признать недействительным этот договор  ипотеки в этой части ,если один из супркгов (совладелец)не давал согласие на подписание . Нотариусы массово нарушают  законодательство.но суды ....Мин юст глухи и слепы. Если квартиру переоформили надо идти в суд ,накладывать арест на имущество. Проблема серьезная.

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Что вам сказать...проблема очень серьезная. Я столкнулся с этим .Кей-Колект особенно активно переписывает на себя квартиры. Причем после проиграных судов через нотариусов. Переписывают ,если в ипотечном договоре есть такая оговорка.(застереження). Метод какие я применяю это наложить арест через ДВС . Подаете в суд от вашего друга к вам позов о том ,что вы заняли у него деньги и тут же заявление про наложение ареста на все имущество ваше (позичальника). или просто не платите налоги и налоговая  накладывает арест.Можно признать недействительным этот договор  ипотеки в этой части ,если один из супркгов (совладелец)не давал согласие на подписание . Нотариусы массово нарушают  законодательство.но суды ....Мин юст глухи и слепы. Если квартиру переоформили надо идти в суд ,накладывать арест на имущество. Проблема серьезная.

Оговорка в договоре это: Банк має право без отримання додаткової письмової згоди Позичальника звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором Банку, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу.

А какие варианты по наложению ареста еще возможны? Ведь суд с другом может быстро закончиться.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/366/16
      Провадження N 11-96апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (судді Федотов І.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі N 826/366/16 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), про визнання незаконними дій, скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М., у якому просив:
      - визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у прийнятті рішення від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - за ТОВ "Кей-Колект";
      - скасувати рішення відповідача від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - квартиру, що розташована за вказаною вище адресою;
      - визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у проведенні 28 липня 2015 року державної реєстрації права власності на згадану квартиру за ТОВ "Кей-Колект";
      - зобов'язати Державну реєстраційну службу України (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15) і Головне управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості (записи) про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. від 28 липня 2015 року N 23209948 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
      Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
      Визнано протиправними дії державного реєстратора на нерухоме майно - приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у прийнятті рішення від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
      Скасовано рішення відповідача від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за вказаною вище адресою.
      Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у проведенні 28 липня 2015 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ "Кей-Колект".
      В іншій частині позовних вимог відмовлено.
      Стягнуто з приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. на користь позивача судові витрати в розмірі 1 тис. 653 грн 63 коп.
      Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задовольнив частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2016 року скасував, а провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про визнання незаконними дій, скасування рішень і зобов'язання вчинити певні дії закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в касаційній скарзі зазначає, що при винесенні ухвали апеляційним судом порушено норми процесуального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції. На думку скаржника, висновок апеляційного суду про те, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись за правилами цивільного судочинства не є обґрунтованим, оскільки в рамках розгляду даної справи позивачем не ставились питання про оскарження кредитного договору, договору іпотеки, факторингового договору або ж окремих їх пунктів (частин). Натомість у позовній заяві ставилось питання саме щодо наявності у відповідача, як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, відповідних повноважень та законних підстав для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року.
      Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача, копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
      На час розгляду справи відповідач і третя особа заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подали.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 січня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 серпня 2008 року між позивачем (Позичальник), з однієї сторони, та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (Банк), з іншої сторони, укладено договір N 11381191000 про надання споживчого кредиту. Предметом договору є надання банком позичальнику кредиту в іноземній валюті в сумі 65 тис. доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Вказана сума кредиту на день укладення договору дорівнює еквіваленту 314 тис. 892 грн 50 коп.
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 07 серпня 2008 року N 11381191000 між Банком, з однієї сторони, та позивачем (Іпотекодавець), з іншої сторони, було укладено договір іпотеки N 91706, за яким передано в заставу банку об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на праві власності.
      Між Акціонерним товариством (далі - АТ) "УкрСиббанк" (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк") та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу від 12 грудня 2011 року N 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно яких AT "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" своє право грошової вимоги до боржника за Договором про надання споживчого кредиту від 07 серпня 2008 року N 11381191000.
      Шевченківським районним судом м. Києва 20 листопада 2013 року прийнято рішення у цивільній справі N 761/20113/13-ц за позовом ТОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору від 07 серпня 2008 року N 11381191000 станом на 05 липня 2013 року в сумі 512 тис. 328 грн. та відсотків в розмірі 38 277,93 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 липня 2013 року становить 305 тис. 955 грн.
      В подальшому, 28 липня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. за результатами розгляду заяви ТОВ "Кей-Колект" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнято рішення N 23209948, згідно з яким проведено державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
      Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду з відповідним позовом.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами по справі не є публічно-правовим, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства України.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав: фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
      Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності, ВеликаПалата Верховного Суду знаходить обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржене судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки суду скаржником не спростовані, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
      Повний текст постанови підписано 20 квітня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/8424/17
      Провадження № 12-39гс18
      Велика палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Кібенко О.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
      та представників учасників справи:
      третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» - Кравчук А.С.
      третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Саковец А.О.
      розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»
      на рішення Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2017 року, ухваленого суддею Босим В.П.,
      та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: Гончарова С.А., Тищенко А.І., Скрипки І.М.,
      у справі Господарського суду міста Києва
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія пінгвін плюс»
      до Міністерства юстиції України,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика»
      третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,
      про скасування рішення,
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія пінгвін плюс» (далі - ТОВ «Компанія пінгвін плюс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮ України) про:
      - визнання незаконними та скасування рішень Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату МЮ України (далі - Комісія), прийнятих на засіданні 16 травня 2017 року за наслідками розгляду скарг Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") від 11 травня 2017 року № 55/2-09/718/9454/2017-00 та № 55/2-09/717/9445/2017-00 про скасування рішень державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Дорогань Катерини Володимирівни (далі - Дорогань К.В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 35003610 та № 35004395 від 28 квітня 2017 року, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності за ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на дві земельні ділянки площею 2,5 га кожна, кадастрові номери: 3222486200:04:001:0001, 3222486200:04:001:0002, розташовані на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради;
      - відновлення становища, що існувало до прийняття Комісією вищевказаних рішень, шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів № 20209796 та № 20210339 про право власності ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на земельні ділянки.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Комісії з виключенням з державного реєстру записів про право власності ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на вищевказані земельні ділянки не відповідають пунктам 6, 12 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і частині третій статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» і порушують право власності позивача на земельні ділянки, яке підлягає захисту у заявлений позивачем спосіб шляхом поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
      3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») було власником двох земельних ділянок площею 2,500 га кожна, кадастрові номери: 3222486200:04:001:0001, 3222486200:04:001:0002, розташованих на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради.
      4. Відповідно до акта прийому-передачі нерухомого майна від 25 квітня 2017 року вказані земельні ділянки передано до статутного капіталу ТОВ «Компанія пінгвін плюс» як внесок ТОВ «ТЛК «Арктика» як учасника.
      5. Рішенням державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Дорогань К.В. від 28 квітня 2017 року зареєстровано право власності на ці земельні ділянки за ТОВ «Компанія пінгвін плюс», про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено записи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 35004395 та № 35003610.
      6. 11 травня 2017 року АТ "Ощадбанк" звернулось до Комісії зі скаргами №55/2-09/718/9454/2017-00 та 55/2-09/717/9445/2017-00 на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      7. 17 травня 2017 року за наслідками розгляду цих скарг МЮ України прийняті рішення у формі наказів № 1619/5 та 1620/5 про скасування вищевказаних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих державним реєстратором 28 квітня 2017 року.
      8. Предметом спору у справі є законність обумовлених вище рішень МЮ України та наявність підстав для відновлення внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивача на земельні ділянки відповідно до частини другої статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року, провадження в цій справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування рішень Комісії припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки спір не підлягав вирішенню у господарських судах України; в іншій частині позову відмовлено.
      10. Припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в частині позову щодо визнання незаконними та скасування оскаржуваних рішень Комісії, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що МЮ України виступає у спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, спір в цій частині пов'язаний з оскарженням дій суб'єкта владних повноважень, не стосується порушеного права позивача, а стосується публічно - правових відносин і ґрунтується виключно на непогодженні з управлінськими функціями МЮ України, тому за суб'єктним складом і характером правовідносин позов у цій частині належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції.
      11. Відмовляючи в задоволенні позову в частині відновлення становища шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на зазначені земельні ділянки, господарські суди попередніх інстанцій указали на підвідомчість такого спору господарським судам, проте зауважили про безпідставність цих позовних вимог, зокрема й унаслідок неможливості відновлення порушених прав позивача в обраний ним спосіб, оскільки право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за АТ «Ощадбанк».
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. АТ «Ощадбанк» звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій у частині відмови в позові про відновлення становища, що існувало до прийняття Комісією оскаржуваних рішень, і припинити провадження у справі в цій частині.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      13. Скаржник вважає, що, розглянувши спір у частині відновлення становища, яке існувало до прийняття Комісією оскаржуваних рішень, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивача на земельні ділянки, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства,господарські суди вийшли за межі своєї юрисдикції. Цей спір стосується виключно проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а не підстав набуття такого права і є публічно - правовим. Скаржник також зазначив, що відновити становище шляхом поновлення цих записів у реєстрі неможливо без визнання незаконним та скасування рішень Комісії. Під час розгляду спору в господарських судах попередніх інстанцій відповідач також указував на незаконність рішень державного реєстратора внаслідок існування на момент реєстрації за позивачем права власності в державних реєстрах записів про обтяження спірних земельних ділянок арештом і податковою заставою, здійснених 06 квітня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2017 року у справі № 910/5198/17 про вжиття запобіжних заходів та за актом опису майна Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області № 67 від 14 червня 2016 року.
      Доводи інших учасників справи
      14. Позивач не надав суду відзиву на касаційну скаргу.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      15. Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      16. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      17. Оскільки скаржник оскаржує судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
      18. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
      19. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      20. Відповідно до статей 124, 125 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      21. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
      22. Заявляючи вимогу про відновлення становища, яке існувало до прийняття Комісією рішень, шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на спірні земельні ділянки, позивач послався на положення частини другої статті 393 ЦК України та факт порушення його права власності внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваних рішень. Позивач вважає, що спір у цій частині не стосується публічно-правових відносин, а спрямований виключно на захист особистих майнових прав, що є підвідомчістю господарських судів.
      23. Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      24. Так, проаналізувавши правову позицію в цій справі, викладену в рішенні Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2017 року та постанові Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року в оскаржуваній АТ «Ощадбанк» частині щодо відновлення становища ТОВ «Компанія пінгвін плюс» шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про його право власності на зазначені земельні ділянки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій помилково вказали на підвідомчість такого спору господарським судам.
      25. Стаття 16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      26. Статтею 21 цього ж Кодексу встановлено загальний порядок визнання судом незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, а також нормативно-правових актів, виданих органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси. Позивачем за цим позовом є власник, право власності якого порушено виданням актів указаним органом. Відповідачем за цим позовом є згідно з положеннями статті 393 ЦК України орган державної влади.
      27. Умовою для подання цього позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеним органом, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності. Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта.
      28. Важливе значення для застосування власником такого способу захисту має визначення суду, до якого слід звертатися із заявами про визнання незаконними актів, та виду судочинства.
      29. Вирішуючи питання про підвідомчість справ, необхідно враховувати вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору, згідно з якими господарські суди розглядають справи, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
      30. При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      31. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно - правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих відносин.
      32. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Таким чином, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України передбачено такий спосіб здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом як відновлення становища, яке існувало до порушення.
      33. Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивача на зазначені земельні ділянки.
      34. За приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній установлюються законом.
      35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      36. Відповідно до положень статті 3 цього ж Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
      37. Підставими виникнення спірних правовідносин стало скасування МЮ України рішень державного реєстратора та, як наслідок, відновлення внесених до державного реєстру записів про право власності позивача на земельні ділянки.
      38. Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на невизначену правову природу виникнення спірних правовідносин з огляду на те, що причина їх виникнення пов'язана з вчиненням відповідачем дій у вигляді скасування державної реєстрації.
      39. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої та частиною десятою статті 37 цього ж Закону рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені до МЮ України, його територіальних органів або до суду. МЮ України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Рішення МЮ України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
      40. Предметом першої позовної вимоги ТОВ «Компанія пінгвін плюс» було дослідження законності рішень МЮ України, виданих у формі наказів №№ 1619/5, 1620/5 про скасування рішень державного реєстратора від 28 квітня 2017 року, прийнятих відповідачем внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації.
      41. Господарські суди попередніх інстанцій, припиняючи в цій частині провадження, зазначили, що відповідач не є тим суб'єктом, який порушив права позивача, він лише перевіряє законність рішень державного реєстратора.
      42. Спори зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що не заперечується АТ «Ощадбанк» у касаційній скарзі.
      43. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      44. Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
      45. При вирішенні спору з наданням оцінки правомірності рішень МЮ України слід з'ясовувати обставини наявності підстав для відновлення майнових прав позивача з огляду на положення статті 393 ЦК України, оскільки відновлення становища, яке існувало до прийняття рішень МЮ України, неможливе без їх скасування, тобто вимоги є поєднаними.
      46. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом поновлення скасованих записів про право власності на земельні ділянки за своєю правовою природою не є спором про відновлення майнових прав позивача, адже таке поновлення не пов'язане з виникненням або припиненням права на ці земельні ділянки, а є наслідком скасуванням неправомірного, як вважає позивач, рішення Комісії про скасування реєстраційної дії.
      47. Вимога про поновлення записів не може розглядатись окремо, оскільки є наслідком визнання незаконними і скасування рішень Комісії.
      48. Отже, скасування МЮ України рішень державного реєстратора та відновлення становища, яке існувало до такого скасування, зокрема наявність у реєстрі записів про право власності позивача на земельні ділянки, за своїм юридичним змістом взаємопов'язані.
      49. Захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи в публічно - правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції.
      50. Оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.
      51. Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону від 06 липня 2005 року до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      52. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      53. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
      54. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України).
      55. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню в частині відмови в задоволенні позову щодо відновлення становища шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності ТОВ «Компанія пінгвін плюс» на вищезазначені земельні ділянки. Провадження у справі в цій частині слід закрити.
      Щодо судових витрат
      56. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      57. Відповідно до підпункту «в» пунктів 4 частини першої статті 315 цього ж Кодексу в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року у справі № 910/8424/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про відновлення становища, що існувало до прийняття Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України рішень, прийнятих на засіданні 16 травня 2017 року за наслідками розгляду скарг Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 11 травня 2017 року №№55/2-09/718/9454/2017-00, 55/2-09/717/9445/2017-00 про скасування рішень державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Дорогань Катерини Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №№ 35003610, 35004395 від 28 квітня 2017 року, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності на дві земельні ділянки, площами 2,5 га кожна, кадастрові номери: 3222486200:04:001:0001, 3222486200:04:001:0002, розташовані за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія пінгвін плюс" шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів №№ 20209796, 20210339 про право власності останнього на земельні ділянки.
      3. Провадження у справі в частині позовних вимог про відновлення становища, що існувало до прийняття Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України рішень, прийнятих на засіданні 16 травня 2017 року за наслідками розгляду скарг Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 11 травня 2017 року №№ 55/2-09/718/9454/2017-00, 55/2-09/717/9445/2017-00 про скасування рішень державного реєстратора Броварської районної державної адміністрації Київської області Дорогань Катерини Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №№ 35003610, 35004395 від 28 квітня 2017 року, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав власності на дві земельні ділянки, площами 2,5 га кожна, кадастрові номери: 3222486200:04:001:0001, 3222486200:04:001:0002, розташовані за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія пінгвін плюс" шляхом поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів №№ 20209796, 20210339 про право власності останнього на земельні ділянки закрити.
      4.В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 листопада 2017 року у справі № 910/8424/17 залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія пінгвін плюс" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, 17, офіс 314, код ЄДРПОУ 41297058) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129) 3 840 (три тисячі вісімсот сорок) грн судового збору за розгляд касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складено 16 квітня 2018 року.
      Головуючий суддя В.С. Князєв
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І. В. Саприкіна
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська 
      Л.М. Лобойко 
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73408853
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 березня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 760/14438/15-ц
      Провадження № 14-38цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк»),
      відповідач - ОСОБА_4,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Дельта банк»на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року у складі суддів Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.
      у цивільній справі за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2015 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позов мотивовано тим, що 02 серпня 2005 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 71 тис. 500 доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком до 01 серпня 2025 року.
      На забезпечення кредитних зобов'язань між указаними особами укладено договір іпотеки від 03 серпня 2005 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
      В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
      26 червня 2013 року первісний кредитор відступив ПАТ «Дельта банк» права вимоги за вказаними правочинами. ОСОБА_4 не виконала належним чином кредитного зобов'язання, у зв'язку із чим утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 624 тис. 646 грн 64 коп.
      На підставі викладеного ПАТ «Дельта банк» просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 02 серпня 2005 року в розмірі 624 тис. 646 грн 64 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки.
      Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості в розмірі 624 тис. 646 грн 64 коп. за кредитним договором від 02 серпня 2005 року перед ПАТ «Дельта банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. 03 серпня 2005 року, за ціною, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 3 тис. 654 грн. Зупинено виконання рішення суду на час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що при вирішенні такої категорії справ суди повинні установити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Разом з тим ОСОБА_4 не надала згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем. Крім того, стаття 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому в судовому порядку позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню лише з указаних підстав.
      У червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ «Дельта банк», у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Доводи касаційної скарги
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що банк відповідно до умов іпотечного договору та Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» має право на набуття права власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником умов кредитного договору.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта банк», ухвалою цього ж суду від 21 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції цього Закону) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд ВеликоїПалати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
      У цій ухвалі зазначено, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Судами встановлено, що 02 серпня 2005 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 71 тис. 500 доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком до 01 серпня 2025 року.
      На забезпечення кредитних зобов'язань між вказаними особами укладено договір іпотеки від 03 серпня 2005 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, придбана за рахунок коштів, наданих за кредитним договором.
      У зв'язку з неналежним виконання умов договору за ОСОБА_4 утворилася заборгованість у розмірі 624 тис. 646 грн 64 коп.
      Тому ПАТ «Кредитпромбанк» просило визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка передана банку в іпотеку.
      У мотивувальній частині рішення апеляційного суду зазначено, що іпотекодавець ОСОБА_4 не надала згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем; доказів того, що діями або бездіяльністю відповідачка унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, матеріали справи не містять, і таких обставин не встановлено судом. Законом не передбачено визнання права власності на заставлене майно за рішенням суду.
      Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі зазначив про неоднакове застосування норм права, а саме статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-504цс16, від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1446цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2853цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 1625цс16, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2213цс16, що не відповідає правовому висновку та застосуванню вказаних правових норм у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Зазначив про необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави стверджувати, що Верховний Суд України у зазначених постановах відступив від правового висновку, викладеного у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, отже, немає необхідності для відступлення від указаного правового висновку.
      У постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від правового висновку якого Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити, визначено, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
      Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      При вирішенні цієї категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.
      Тобто у зазначеній постанові Верховного Суду України зроблено загальні висновки щодо застосування статей 335, 376, 328 ЦК України, які передбачають можливість виникнення права власності за рішенням суду. Вказано на неможливість застосування статті 392 ЦК України як підстави для визнання права власності.
      Крім того, після аналізу статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки від 24 грудня 2007 року, яким передбачався порядок набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем у позасудовому порядку, суд зазначив про необхідність з'ясування наявності згоди іпотекодателя на визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
      Аналіз правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, від 02 листопада 2016 року у справі №6-2457цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, від 27 вересня 2017 року у справі №6-2853цс16, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1446цс17, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, дає підстави підсумувати, що Верховний Суд України підтвердив свої висновки, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
      Крім того, Верховний Суд України зазначив, що стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
      Суд також указав, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові, а саме на підставі виконавчого напису нотаріуса та відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Зазначив, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
      У всіх наведених вище постановах Верховний Суд України указав на неправильне застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», оскільки у цих справах суди задовольнили позовні вимоги про визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
      У постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2213цс16 Верховний Суд України підтвердив свої висновки щодо застосування статей 335, 376, 328 та 392 ЦК України, а також висновок про три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Разом з тим, зазначаючи про право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору, Верховний Суд України вказав, що суди, які задовольнили позовні вимоги та визнали право власності іпотекодержателя на обтяжене іпотекою майно, не звернули уваги на те, що цей спосіб захисту є позасудовим і не передбачений як спосіб захисту права шляхом звернення до суду ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України «Про іпотеку», ні договором, укладеним між сторонами.
      У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №6-2967цс16 вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм статей 37-39 Закону України «Про іпотеку».
      Верховний Суд України підтвердив свої висновки щодо застосування статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України та зробив висновок, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Зазначив, що суди, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми статті 39 Закону України «Про іпотеку».
      Отже, в усіх постановах Верховного Суду України при розгляді справи за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки зроблено висновок, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
      Зазначено, що стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах.
      Вказано, що Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
      Велика Палата Верховного Суду України при розгляді касаційної скарги бере до уваги таке.
      У частині першій статті 626 ЦК України визначено, щодоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до пункту 3.2.2 договору іпотеки, укладеного 03 серпня 2005 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4, у випадку порушення іпотекодавцем вимог пункту 3.1.6 цього договору іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. А в разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню, відповідно до положень розділу 4 цього договору на умовах, передбачених цим договором.
      В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.
      Зокрема, у пункті 4.1 договору іпотеки зазначено, що за рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентами, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв'язку із простроченням виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором, витратами, пов'язаними зі зверненням стягнення на майно, та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього договору.
      Згідно з пунктом 4.2 цього договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору або умов договору іпотеки.
      У пункті 4.3 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно або прийняти його у власність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.
      Пунктом 4.4 цього договору передбачено, що у випадку, коли виконання пункту 4.3 договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, у т.ч. на підставі виконавчого напису нотаріуса, або звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
      Згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки реалізація майна здійснюється іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріусу - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».
      Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
      У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
      Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
      Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
      Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
      передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
      право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
      При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
      Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
      Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
      Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
      Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:
      1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;
      2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;
      3) публічність державної реєстрації прав;
      4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;
      5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
      Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
      Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
      Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
      Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
      Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
      Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
      Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
      За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
      Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
      Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
      Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
      При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
      Підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, не вбачається.
      Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають.
      Отже, можна зробити такі висновки.
      Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
      Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
      З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Сплачений ПАТ «Дельта банк» при зверненні до суду з касаційною скаргою судовий збір поверненню не підлягає відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ПАТ «Дельта банк» залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписано 16 квітня 2018 року.
      Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська Л. М. Лобойко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73438185
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 березня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/14433/16 (К/9901/7474/18)
      Провадження N 11-131апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Шулежко В.П. від 20 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л., Файдюка В.В. від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей Колект" про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень,
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М., третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22616449 від 06 липня 2016 року.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження в цій адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цих ухвал.
      За правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли із невиконання договірних зобов'язань і реалізації прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а відтак вбачається спір про право. За таких підстав ця справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
      Не погоджуючись з такими рішеннями, у листопаді 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що оскаржувані ухвали прийняті судами з порушенням норм процесуального права, зокрема, суди врахували висновок Верховного Суду України, висловлений у справі щодо правовідносин, які є відмінними ніж ті, які виникли між сторонами у цій справі, у зв'язку із чим прийшли до помилкових висновків, що даний спір є цивільно-правовим і не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
      11 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М., третя особа - ТОВ "Кей-Колект" про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень призначено до касаційного розгляду.
      На підставі ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Як вбачається з матеріалів справита встановлено судами, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитом у сумі 27000,00 швейцарських франків між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) 22 січня 2007 року укладено Договір іпотеки N 111094188000, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гулянич Т.М., зареєстрований в реєстрі за N 117, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку Банку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1
      12 грудня 2011 року між Банком та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу N 1 та договір відступлення права вимоги за низкою договорів іпотеки, до переліку яких входить Договір N 111094188000.
      В подальшому ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський р-н., АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки, зареєстрованого в реєстрі за N 117 від 22 січня 2007 року. Відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 22616449 від 06 липня 2016 року) на спірне майно за ТОВ "Кей-Колект" та внесено запис до Реєстру.
      Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Частиною 3 ст. 3 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
      Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС (уредакції, чинній на час прийняття рішень) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час прийняття рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.
      Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
      З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи, судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3 не спростовані.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345-347, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - залишити без задоволення.
      Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Князєв В.С.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 березня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 802/1792/17-а
      Провадження N 11-109апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (суддя Воробйова І.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (у складі колегії суддів: Смілянця Е.С., Сушка О.О., Залімського І.Г.),
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ "КБ "Приватбанк". При цьому зазначала, що підставою для виникнення права власності у фінансової установи на спірне майно виникло на підставі договору іпотеки укладеного між ВАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 18 березня 2013 року, що суперечить вимогам чинного законодавства.
      Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає перегляду в порядку адміністративного судочинства.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначила, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовними вимогами є визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса, який виконує владні управлінські функції щодо державної реєстрації прав.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 січня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3
      6 лютого 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки ОСОБА_3 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Згідно з положеннями частини четвертої статті 327 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року прийняла цю справу до розгляду та призначила справу до розгляду в письмовому провадженні.
      Відповідно до частини третьої статті 3 КАСпровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
      Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
      За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.
      За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко